Роль середовища в особистості дитини

РЕФЕРАТ

на тему:

" Роль середовища в особистості дитини"

ПЛАН.

1. Розвиток і формування особистості як педагогічна проблема.

2. Вплив середовища на формування особистості.

3. Біологічне та соціальне в структурі особистості.

Література.

1. Розвиток і формування особистості як педагогічна проблема Розвиток — складне динамічне явище, яке спрямоване на збільшення фізичних та інтелектуальних сил особистості, що дозволяють сформувати творчі здібності школяра, його активну громадську позицію. З розвитком пов’язаний процес формування.

Під формуванням особистості розуміють ті якості та властивості, які виникають в результаті розвитку.

Взаємозв'язок цих процесів, а отже, і відповідних понять, полягає в тому, що розвиток і формування впливають на виховання особистості і формують ті якості, які необхідно.

Розвиток особистості з педагогічної точкі зору включає такі аспекти:

1. Навчально — пізнавальна діяльність.

2. Розвиток творчих здібностей (пререхід задатків в здібності).

3. Громадська діяльність особистості (дитячі та молодіжні організації, діяльність за власним вибором і бажанням — шефство, волонтерство, гуртки.).

4. Системне виховання дітей в сім'ї.

Рушійними силами розвитку є певні закономірності, які виражаються реалізацією функцій :

1. Навчальної.

2. Освітньої.

3. Виховної.

4. Розвиваючої.

В основі рушійних сил лежать суперечності (процеси збудження і гальмування, протирічча між можливостями і реальним навчанням та інші).

Одним з основних шляхів розвитку особистості є навчання в школі.

Розвиток особистості школяра — це складний динамічний процес, який відбувається у часі і просторі і передбачає :

• Формування високих інтелектуальних сил;

• Формування моралі на засадах позитивних загальнолюдських якостей;

• Підготовка до творчої праці в суспільстві;

• Виконання функцій громадянина незалежної держави;

• Виконання функцій сім'янина.

2. Вплив середовища на формування особистості.

Середовище — комплекс зовнішніх явищ, які стихійно діють на лю­дину і значною мірою впливають на її розвиток.

Середовище, що оточує людську особистість, можна умовно поділити на природне (географічне), соціальне і до­машнє, кожне з яких відіграє певну роль у розвитку лю­дини. Природне середовище, у тому числі клімат, різно­манітні природні умови та ресурси, безсумнівно, впливає на спосіб життя людини і характер її трудової діяльності.

Соціальне середовище як сукупність суспільних і психо­логічних умов, у яких людина живе і з якими постійно стикається, позначається на її розвитку найбільшою мі­рою. Тому потенційні можливості навколишнього середо­вища слід уміло використовувати в процесі виховання.

«Головна справа виховання якраз у тому й полягає, — вважав відомий психолог С. Рубінштейн, — щоб тисяча­ми ниток зв’язати людину з життям — так, щоб з усіх бо­ків перед нею поставали завдання, для неї значущі, для неї привабливі, які вона вважає своїми, до вирішення яких вона залучається. Це важливо тому, що головне дже­рело всіх моральних негараздів, усіх відхилень у поведін­ці - це та душевна порожнеча, яка утворюється в людей, коли вони стають байдужими до життя, що їх оточує, від­ходять убік, відчувають себе в ньому сторонніми спостері­гачами, готовими на все махнути рукою, — тоді все їм стає ні до чого».

Рубінштейн Сергій Леонідович (1889−1960) — видатний росій­ський психолог і філософ. Основні праці присвячено проблемам психології, дослідженням пам’яті, сприймання, мовлення, мислен­ня. Головна праця «Основи загальної психологи».

У середовищі людина соціалізується. Соціалізація — процес двобічний: з одного боку, індивід засвоює соціаль­ний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспіль­ству й соціальним групам, до яких він належить, а з ін­шого — активно залучається до системи соціальних зв’яз­ків і набуває соціального досвіду.

Всі теорії розвитку особистості можна поділити на три групи згідно поєднання факторів розвитку.

• Представники біологічного напрямку рахують, що людина народжується з набором відповідних моральних та етичних якостей, таких як: доброта, злість, чесність, брехливість, порядність, агресивність, жорстокість та інші. Представниками цієї течії є: М. Монтессорі, К. Лоренц, Е. Фромм, А. Чічерліх.

• Представники соціологічного напрямку вважають, що вирішальним фактором у розвитку і формуванні особистості є середовище, а головним — вплив сім'ї. До них належали: Ж.-Ж. Руссо, К.-А. Гельвецій, Д. Дідро та інші.

• Представники теорії конвергенції дотримуються думки, що психічні процеси (відчуття, сприймання, мислення та інші) мають біологічну природу, а спрямованість інтереси, здібності формуються під впливом середовища. До них відносяться Д. Шаттлеворт, Піаже та інші.

Залежно від поглядів на роль спадковості чи середовища в розвитку особистості представники цих педагогічних теорій відводять різну роль вихованню: від визнання його повного безсилля до активного втручання в поведінку особистості. Правильним вірогідно є те, що особистість треба виховувати з врахуванням біологічних факторів і впливу соціального середовища.

Мета соціалізації - до­помогти вихованцеві вижити в суспільному потоці криз і революцій: екологічній, енергетичній, інформаційній, комп’ютерній тощо, оволодіти досвідом старших, зрозумі­ти своє покликання, самостійно знайти шляхи найефек­тивнішого самовизначення в суспільстві. При цьому лю­дина прагне до самопізнання, самоосмислення, самовдос­коналення2.

Соціалізація залежить від багатьох чинників, які мож­на звести до трьох груп: 1) макрочинники (суспільство, держава, планета, світ і космос) — 2) мезочинники (етно­культурні умови і тип поселення, в яких живе і розвива­ється людина) — 3) мікрочинники (сім'я, дитячий садок, школа, позашкільні виховні установи, релігійні органі­зації, товариства однолітків, засоби масової комунікації та інші інститути виховання).

Вони різною мірою безпосеред­ньо впливають на кожну конкретну людину, динамічно змінюються в умовах науково-технічної революції самі, змінюється і їх питома вага в соціалізації підростаючих поколінь.

Цілком очевидна сила виховного впливу домашнього середовища, а також оточення дитини поза школою (вплив двору, вулиці). Особливим є вплив сусідів на вихо­вання дітей у родині, адже від них найшвидше можна от­римати і допомогу, і розумну пораду («Хороший сусід — найближча родина»). Підтримуючи добрі стосунки з сусі­дами, батьки вводять дітей у громадське життя, навчають їх жити з людьми і для людей, любити свою націю та по­важати інші народи.

Родинна педагогіка вчить батьків не тільки того, як використовувати сусідські стосунки у вихованні дітей, а й як учити їх будувати розумні взаємини з однолітками у дворі. Адже тут дитина шліфує свій характер, позбуваєть­ся недоліків.

Цього вона не досягла б, перебуваючи тіль­ки в оточенні дорослих. Щоправда, на вулиці збираються не лише ідеальні діти. Тому «у цій справі треба виявляти обережність, але й не бути боягузом. У запалі веселих ди­тячих ігор і забав, що гартують тіло, відточують розум і радують душу, навряд чи так легко дитина може зіпсува­тися.

Спеціальної виховної роботи щодо їх профілактики по­требують такі патологічні явища суспільного життя, як пияцтво, наркоманія, паління, хабарництво, злодійство, рекет, проституція. Про методику виховної роботи з фор­мування у школярів несприйнятливості до цих негативних явищ йтиметься далі.

Певний позитивний виховний вплив на розвиток осо­бистості мають і засоби масової інформації - телебачен­ня, радіо, преса — як один з компонентів соціального ото­чення.

Повідомляючи про соціальне значущі факти, яви­ща, події, процеси, вони виховують у підростаючого, поко­ління певне ставлення до цієї інформації, сприяють його Духовному збагаченню, соціальному зростанню, вироблен­ню в нього правильного ставлення до життя, активної життєвої позиції.

Зрештою, все це позначається на пози­тивному ставленні до навчальної праці як основного виду Діяльності учня.

Використовуючи засоби масової інформації у виховно­му процесі, педагогам і батькам слід мати на увазі, що ок­ремі телепередачі або статті у газетах негативно впливають на розвиток неповнолітніх. Найчастіше школяр оби­рає сам, який телефільм дивитися, проте йому не завжди легко розібратися в побаченому на екрані, зробити пра­вильні висновки. Тому нерідко він схвально сприймає те, що викривають автори фільму, а відтак намагається наслі­дувати «телегероя». З огляду на таку психологію сприй­мання побаченого, найнебезпечнішими для виховання під­ростаючого покоління є зарубіжні серіали бойовиків, що заполонили український телеекран. Педагоги повинні до­помагати школярам правильно оцінювати побачене чи прочитане.

Середовище — буває біологічне і соціальне.

Основною характеристикою біологічного середовища є його фізичні дані, що включають повітря, воду, їжу, оточуючу природу. Тобто, біологічне середовище включає оптимальний рівень розвитку організму відповідно до кліматичних умов.

Соціальне средовище визначає формування особистості не само по собі, а в залежності від того, як складаються відношення цієї особистості з оточуючими її людьми. Взаємовідношення особистості з середовищем характеризуються не впливом зовнішніх умов на особистість, а відношенням особистості до цих умов.

3. Біологічне і соціальне у структурі особистості.

Проблема співвідношення біологічного (природного) і соціального начал у структурі особистості людини є однією з найскладніших і дискусійних у сучасній психології.

Є думка, що вся особистість людини розпадається на ендопсихічну та екзопсихічну організацію.

Ендопсихіка (від грец. усередині) як підструктура особистості відображає внутрішню взаємозалежність психічних елементів і функцій, начебто внутрішній механізм людської особистості, ототожнюваний з нервово-психічною організацією людини.

Екзопсихіка (від грец. зовні) визначається ставленням.

людини до зовнішнього середовища, тобто до всієї сфери того,.

що протистоїть особистості, до чого особистість може так чи інакше ставитися. Ендопсихіка криє в собі такі риси, як сприйнятливість, особливості пам’яті, мислення та уяви, здатність до вольового зусилля, імпульсивністьекзопсихіка — систему відносин людини та її досвід, тобто інтереси, нахили (схильності), ідеали, переважаючі почуття, сформовані знання.

Як же в людині взаємодіють ці два фактори?

Природні нахили розвитку індивіда, його тілесна організація, нервова та ендокринна системи, переваги й вади, фізична організація владно впливають на формування його індивідуально-психологічних особливостей.

Ви, напевне, помічали, що за інших приблизно рівних інтелектуальних і фахових якостей службовими щаблями скоріше просуваються люди з певною фізичною організацією — зростом, статурою, виразом обличчя тощо. Як кажуть, із представницьким, чи презентабельним, виглядом.

Часом фізично розвинуті люди не сприймають худих, слабких статурою, малих на зріст, хоч би які розумні речі ті казали.

Як, на вашу думку, ці фактори впливають на формування психіки, соціальних установок, ставлення до явищ дійсності у тих та інших?

Отже, йшла мова про домінування в комунікативних відносинах ендопсихіки над екзопсихікою. Буває і навпаки.

Поведінка людини, її ставлення до інших, досвід, фахова підготовка, розуміння інтересів і спонукань інших забезпечує зовнішньо непоказній людині становище як формального, так і неформального лідера. Особливо тоді, коли все це підкріплюється здатністю останнього до вольових зусиль.

Звідси висновок, що природні й соціальні якості не можуть існувати окремо та бути протиставлені одні одним як самостійні підструктури особистості. Вони утворюють єдність.

Це можна ще показати на прикладі досліджень, у яких вивчалося формування рис особистості людей, чий зріст не перевищував 80−130 см. Було встановлено значну схожість структур індивідуальності цих людей, у яких, крім низького зросту, не було ніяких патологічних відхилень.

У них спостерігалися специфічний інфантильний гумор, некритичний оптимізм, безпосередність, висока витривалість до ситуацій, соціальній ситуації, в якій карлики знаходяться з моменту, коли виявилася різниця у зрості між ними та однолітками. Причина полягає в тому що до карлика ставляться інакше, ніж до інших людей, бачачи в ньому іграшку і висловлюючи здивування, що він може відчувати і думати так само, як і решта.

У карликів виникає і фіксується специфічна структура індивідуальності, що маскує їхній пригнічений стан (своєрідна захисна реакція прагнення до комфортності, рівноваги), а іноді й агресивну установку щодо себе та інших.

Якщо ж уявити, що карлик формується в товаристві людей того ж зросту, то стане цілком очевидно, що в нього, як і в усіх, хто його оточує, формуватимуться зовсім інші риси особистості.

Список використаної літератури.

1. 1.Анцыферова Л. И. Некоторые теоретические проблеми психологии личности. — М.: Вопросы психологии. — 1978. -№ 1. — С. 37 — 50.

2. 2.Костюк Г. С. Учебно — воспитательний процесс и психологическое развитие личности. — К. 1989.

3. 3.Общая психология. — М.: Просвещение, 1981. — 383 с.

4. 4.Педагогика/Под общей ред. проф.А. П. Кондратюка. -К.: Выща школа, 1976. -376с.

5. 5.Психология формирования й развития личности. — М.: Наука, 1981. -368с.

6. 6.Падалка О. С. Педагогічні технології. — К. 1995.

7. 7.Подласий І. П. Педагогика. Новий курс. Учебник для студентов педвузов. В двух кн. — М. 1999.

8. 8.Фіцула М. М. Педагогіка. — К., 2001.