Види підприємств в Україні

Тема: Види підприємств в Україні.

План.

1. 1. Сутність, функції та типи кооперативів.

2. 2.Акціонерні товариства.

3. 3.Орендні підприємства.

Література:

1. 1.Основи економічної теорії: підручник: Кн.2/ за ред. Ю. Ніколенка. — К.: Либідь, 1998.-гл.3.

2. 2.Мочерний С. Основи економічних знань. — К.: Феміна, 1995. т.14, 2.

Основні поняття:

• акціонерне товариство;

• виробничі кооперативи;

• відкрите акціонерне товариство;

• дивідент;

• збори акціонерів;

• закрите акціонерне товариство;

• кооператив;

• лізинг;

• оренда;

• ада акціонерного товариства;

• поживчі кооперативи.

1. КООПЕРАТИВНИЙ СЕКТОР ЕКОНОМІКИ В УКРАЇНІ.

Поряд з малими підприємствами важливою формою підприємництва є кооперативні фор­ми господарювання. Слід зауважити, що дана форма підприємницької діяльності в колишньому СРСР тривалий час (аж до другої половини 80-х років) обмежувалася. Вона розвивалася лише у формі колгоспів та споживчої кооперації. Причо­му колгоспи втратили свою кооперативну суть і фактично перетворилися у державні підприєм­ства.

Чим пояснюється таке ставлення до коопера­тивів? Щоб відповісти на це запитання, необхід­но згадати історію їх розвитку. В перші роки радянської влади кооперації приділялася значна увага. В. І. Ленін у роботах «Чергові завдання Радянської влади», «Про продподаток» указував на необхідність кооперування дрібних товарови­робників. Уже на основі цих робіт у нашій літе­ратурі нерідко робилися висновки, що Ленін зав­жди виступав за широкий розвиток кооперативів. Але це не так. Саме в названих працях були закладені помилкові погляди на кооперацію, від яких Ленін пізніше відмовився, але не відмо­вилися його послідовники. В цих ленінських працях кооперація розглядалася як державно-капіталістичне підприємство. Головна характерна риса таких кооперативів зводилася до того, що вони підлягали обліку й контролю з боку держави. Тому кооперативи й вважалися перехідною формою від капіталістичних до «послідовно соціалістичних» державних підприємств.

Пізніше в роботі «Про кооперацію» В. І. Ленін визнає по­милковість цих положень. Він пише, що треба докорінно змінити наші погляди на соціалізм, що соціалізм — це лад цивілізованих кооператорів. Однак до цього тоді не прислуха­лися. Більше того, дана стаття була опублікована із застере­женням, що в ній викладені думки хворої людини. Тоді рішуче пропагувалася теза, що кооперація — це державно-капіта­лістичне підприємство, а тому дана форма господарювання поступово згорталася як така, що не відповідає природі соціа­лістичного ладу. В 1961 р. була ліквідована остання її фор­ма — промислова кооперація.

Таким чином, хибна теорія і хибна практика принесли нашому суспільству чимало шкоди. Потрібно було дуже багато часу, щоб переконатися, що розвиток кооперативних форм господарювання — об'єктивно необхідний, що він органічно притаманний прогресивному економічному розвитку суспіль­ства в сучасних умовах.

Сьогодні кооперативне підприємництво розгортається на грунті прийнятих Верховною Радою України законів про підприємницьку діяльність. Виходячи з них, можна дати таке виз­начення кооперативного підприємства: кооператив є су­спільною організацією громадян, які добровільно об'єд­налися для спільної господарської та іншої діяльності на основі належного їм на правах власності, орендованого або наданого в безоплатне користування майна, са­мостійності, самоврядування і самофінансування, а та­кож матеріально? заінтересованості членів кооперативу та якнайповнішого поєднання їхніх інтересів з інтересами колективу і суспільства.

Майно кооперативу може формуватися за рахунок:

а) грошових або матеріальних внесків членів кооперативу;

б) доходів від виробничої діяльності;

в) продажу акцій;

г) переданого в безкоштовне користування державного майна;

д) оренди обладнання державних підприємств.

За рахунок цих джерел формується майновий фонд членів кооперативу, який включає вартість основних виробничих і оборотних фондів, цінні папери, акції, грошові кошти й від­повідну частку в матеріальних цінностях інших підприємств і організацій. Члену кооперативу щорічно нараховується части­на прибутку залежно від частки у пайовому фонді. Ці відно­сини регулюються статутом кооперативу.

Пай є власністю членів кооперативного підприємства. Але право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом їм надається лише після припинення членства в кооперативі. При цьому пай може бути виданий натурою, грошима або цінними паперами.

Організація кооперативу здійснюється виключно на добровільних засадах. Для цього необхідно розробити його статут і прийня­ти на відповідних зборах. Статут разом із заявою передається у виконавчий комітет районної чи міської Ради народних депутатів. Ці документи мають бути розглянуті протягом мі­сяця.

Трохи складніший порядок організації кооперативу перед­бачається лише в двох випадках:

а) для кооперативів, що створюються при підприємствах, мати погодження з відповідним підприємством;

б) кооперативи, діяльність яких пов’язана з використанням землі, інших природних ресурсів, перед реєстрацією статуту мають одержати дозвіл відповідного компетентного органу на виділення їм ділянки землі та користування природними ре­сурсами.

Велике значення для розвитку кооперативів має зняття обмежень щодо членства в них дієздатних осіб. Членом кооперативу може бути кожний громадянин, причому на умовах як первинної, так і вторинної зайнятості (у вільний від основної роботи час). Вступ у члени кооперативу, як і праця в ньому, згідно з трудовою угодою, здійснюється без погодження з адміністрацією за місцем основної роботи. Необхідно мати на увазі й таке: працівники державних або громадських під­приємств можуть бути членами лише одного виробничого кооперативу.

Господарську діяльність кооперативи ведуть на основі повної самостійності та самоокупності. Законодавство гарантує невтручання держави в здійснення господарських функцій кооперативних підприємств, неприпустимість обмеження Їхніх прав та інтересів з боку органів державної влади й управління.

Кооперативним господарствам забезпечуються рівні права з державними підприємствами та іншими суб'єктами господа­рювання. Вони самостійно визначають напрями виробництва, його структуру й обсяг, розпоряджаються виробленою про­дукцією та доходами, встановлюють економічні зв’язки й коо­перацію з іншими підприємствами в галузях матеріально-технічного постачання та збуту продукції, здійснюють со­ціально-культурне та побутове обслуговування населення, підготовку й перепідготовку кадрів. При цьому кооперативи самостійно вибирають партнерів, у тому числі й іноземних, для укладання відповідних договорів. Поряд з цим вони можуть добровільно виконувати державне замовлення на продаж від­повідної продукції. У договорі на державне замовлення перед­бачається забезпечення кооперативного підприємства ма­теріально-технічними ресурсами в обсягах, номенклатурі та асортименті, що гарантують паритетність стосунків.

В системі кооперації існують підприємства двох основних типів: виробничі і споживчі.

Виробничі кооперативи виготовляють товари, а також надають послуги підприємствам, організаціям і громадя­нам. Споживчі кооперативи задовольняють потреби своїх членів та інших громадян у торговому й побутово­му обслуговуванні, а також членів кооперативів у житлі, дачах і садових ділянках, гаражах і стоянках для авто­мобілів, у соціально-культурних та інших послугах. '.

Кооперативний сектор зай­має свою певну нішу в підприємницькій системі і сприяє розвитку ринкових засад господарювання.

Крім задоволення матеріальних і духовних потреб, коопе­ративи виконують й іншу досить важливу роль. Насамперед вони виступають вагомим засобом поліпшення використання трудових ресурсів. Тут важливими є два моменти:

по-перше, кооперативний сектор залучає до громадського господарства ті соціально-демографічні групи населення, пра­ця яких використовується вкрай недостатньо;

по-друге, цей сектор поглинає значну частину трудових ресурсів, які вивільнюються з державних та інших підприємств, пом’якшуючи таким чином проблему безробіття.

Велика роль кооперативів у поліпшенні використання не лише трудових, а й матеріальних ресурсів. З самого зарод­ження виробничих кооперативів передбачалося, що свою діяльність вони здійснюватимуть переважно на базі викори­стання вторинної сировини, супутник продуктів і відходів ви­робництва. Щорічно в народному господарстві створюється багато відходів. Їх раціональне використання дало б змогу скоротити затрати первинної сировини.

Діяльність кооперативів сприяє підвищенню фондовіддачі, зокрема, таким чином. Як відомо, виробниче обладнання на державних підприємствах часто використовується лише в одну зміну (якщо не все, то значна частина). В другу ж і третю зміни його можуть використовувати кооперативи, які створені при даних підприємствах для виконання допоміжних робіт (ремонтних, налагоджувальних, будівельно-монтажних).

Таким чином, уже тепер чітко простежуються позитивні сторони кооперативів. Вони сприяють поліпшенню викори­стання матеріальних і трудових ресурсів, подальшому розвит­ку НТП, поліпшенню забезпечення матеріальних і духовних потреб населення.

2. АКЦІОНЕРНІ ПІДПРИЄМСТВА Важливою формою підприємництва є організація акціонерних підприємств. Ця форма господарювання в Україні, як і в інших республіках колишнього Радянського Союзу, не розвивалася. Якоюсь мірою вона існувала лише до 1929 р. Пізніше аж до 80-х років акціонерних підприємств у нас не було.

Тривалий час вважалося, що розподіл предметів споживан­ня за соціалізму здійснюється двома формами: через оплату за працею і суспільні фонди споживання. При цьому розподіл через акції, одержання дивіденду розглядалися як явища несумісні з принципами соціалізму, як капіталістична форма економічних відносин, а саме відносин розподілу. Цим самим на тривалий час була закрита дорога для розвитку акціонерної форми підприємництва.

Однак абсолютизувати трудовий характер розподілу не можна. В будь-якому суспільстві в певній формі доходів ре­алізується не лише праця, а й власність. Якщо конкретна форма власності не реалізується в доходах, то вона перестає бути власністю.

У малому бізнесі чітко простежується зв’язок між приват­ною власністю і доходом. Приватний власник засобів вироб­ництва є власником і результату виробництва — доходу, причому всього доходу, а не лише заробітної плати.

А як може реалізувати свою особисту власність працівник іншого, особливо великого підприємства? Адже в умовах демократизації економічного життя кожний має право викори­стати свою особисту власність на підприємницькі цілі. Очевид­но, кожному треба надати такі можливості. Саме розвиток акціонерної форми господарювання і виступає одним з ді­йових засобів економічної реалізації приватної власності насе­лення.

Не можна погодитися з твердженням, що виплата диві­денду за акціями не відповідає принципам соціальної справед­ливості. На нашу думку, якщо за рахунок оплачених акцій здійснена технічна реконструкція підприємства, в результаті якої підвищилася продуктивність праці і зросли прибутки на деяку величину, то використання цього приросту на підви­щення зарплати працівників підприємства при незмінній вели­чині їхніх трудових зусиль не буде справедливим рішенням. Цей приріст прибутку має належати тим, від кого він походить, тобто акціонерам. Отже, виплата дивіденду за акцією виражає справедливі, гуманні економічні відносини. Тому акції та диві­денди слід розглядати як загальноекономічні категорії, зміст яких визначається характером власності, котра отримує в них форму свого руху й реалізації.

В сучасних умовах акціонерна форма підприємництва вис­тупає могутнім засобом демонтажу централізовано-командної економіки і побудови нової господарської системи, що ба­зується на недержавних формах власності. При цьому широке освоєння акціонерних форм сприяє утвердженню дійсно спра­ведливого характеру привласнення засобів і результатів ви­робництва, а саме: долається відчуженість від власності без­посередніх працівників підприємств.

Акціонерні форми господарювання базуються на створенні акціонерних товариств. У Законі України «Про господарські товариства» зазначається, що акціонерним товариством на­зивається організація, яка має статутний фонд, поді­лений на визначену кількість акцій номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язання тільки майном товариства.

Головною метою створення акціонерних товариств у нашій країні є залучення до господарського обороту вільних коштів (грошових і матеріальних) трудящих, а також підприємств для виконання певних господарських завдань. Основні з них: тех­нічна реконструкція підприємств і розширення виробництва матеріально-сировинних ресурсів.

За акцією кожний акціонер отримує доход, що називається дивідендом. Дивіденд — це доход, який виплачується власникам акцій акціонерного товариства з його прибутку за підсумками господарської діяльності за рік після виплати від­повідних податків на основі рішення загальних зборів акціо­нерів. Існує два види АТ:

• -.відкрите АТ — товариство, акції якого розповсюджуються шляхом вільної купівлі на фондовій біржі, або шляхом підписки;

• -.закрите АТ — товариство, акції якого розповсюджуються лише серед засновників — членів АТ.

Контрольний пакет акцій складає 51%. Однак, із збільшенням числа акціонерів, розкиданих по всій країні, та зростанням могутності акціонерних компаній для придбання контрольного пакета акцій потрібна була все менша частка акцій. Нині у розвинутих країнах світу для цього достатньо володіти до 5% загальної кількості акцій.

Існує певний порядок створення акціонерного товариства. Якщо воно організовується шляхом перетворення державного підприємства в акціонерне, то насамперед необхідно мати рішення трудового колективу, яке приймається загальними зборами й оформлюється протоколом. Потім необхідно отри­мати згоду державного органу, уповноваженого приймати такі рішення. Далі відбувається оцінка майна підприємства. Для цього створюється комісія, до складу якої входять представни­ки відповідних державних, фінансових органів і членів трудово­го колективу. На базі цієї оцінки визначається статутний фонд акціонерного товариства, який фіксується в банку.

Якщо акціонерне товариство створюється на основі де­кількох підприємств, то відповідна робота проводиться на кожному з них. При цьому кожне підприємство робить свої внески в статутний фонд. Вони надходять у банк на рахунок будь-якого засновника (за їхньою домовленістю). Зразу ж після створення акціонерного товариства внесені кошти пере­раховуються на його рахунок.

Далі починається робота з розповсюдження акцій. Для цього непотрібно отримувати дозвіл з боку Держбанку, як це було раніше. Акції розповсюджуються або безпосередньо за­сновниками даного акціонерного товариства, або через банк. Причому реалізація акцій може здійснюватися: а) шляхом відкритої підписки на нихб) через розподіл всіх акцій між засновниками. При цьому засновники мають тримати у себе акції на суму не менше 25% уставного фонду протягом двох років.

Розповсюдження акцій починається з того, що засновники публікують повідомлення про відкриття підписки на них. У ньому зазначаються найменування майбутнього акціонерного товариства, мета його діяльності, засновники та ін. Вказується також строк проведення підписки на акції, він не повинен перевищувати шість місяців.

Особи, які підписалися на акції, мають попередньо перера­хувати на рахунок засновників гроші на суму, що становить 10% номінальної вартості акцій. Після цього засновник дає їм письмове зобов’язання продати відповідну кількість акцій.

Після закінчення строку підписки на акції збираються уста­новчі збори акціонерів. Але для цього необхідно, щоб під­пискою було охоплено не менше 60-ти відсотків акцій. Якщо ж цього не сталося, то вважається, що заснування акціонерного товариства не відбулося, акціонерам протягом ЗО днів повер­таються внесені грошові кошти. Якщо акції розподіляються між засновниками, то вони мають оплатити 50% акцій до установ­чих зборів.

Реквізити для всіх акцій однакові:

фірмова назва акціонерного товариства і його місцезна­ходження;

найменування цінного паперу — «акція», порядковій номер, дата випуску, вид акції (проста чи привілейована) та її но­мінальна вартість, ім'я власника (для іменної акції);

розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість випущених акцій;

строк виплати дивідендів;

підпис голови правління акціонерного товариства.

Усі ці акції мають бути сплачені акціонерами протягом року після реєстрації товариства. Кожна акція реєструється в акціонерному товаристві з її характеристиками. Для іменних вказується і її власник.

Виплата дивідендів за акціями може здійснюватися:

а) безпосередньо бухгалтерією акціонерного товариства;

б) банківськими установами.

Вищим органом управління акціонерним товариством (АТ) є збори акціонерів. Голосування на зборах відбувається за принципом: одна акція — один голос. Загальні збори акціонерів зби­раються раз на рік. Проте акціонери, що мають не менше 20% голосів, мають право в будь-який час вимагати проведення зборів акціонерів.

В акціонерному товаристві обирається рада акціонерного товариства. Вона здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу. До ради можуть входити представники трудового колективу, профспілкових та інших громадських організацій. Члени ради не можуть одночасно бути членами виконавчого органу.

Виконавчим органом акціонерного товариства є його прав-ління. Воно здійснює керівництво поточною діяльністю. Робо­тою правління керує його голова, який призначається або обирається (згідно із статутом). Правління вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства. Воно підзвітне лише раді акціонерного товариства і загальним зборам акціонерів.

Контроль за фінансовою діяльністю правління здійснює ревізійна комісія, яка обирається з числа акціонерів і пред-ставників трудового колективу підприємства.

При проведенні приватизації значна частина акцій пере­дається трудовому колективу на пільгових умовах. Це має забезпечити певні гарантії працівників в управлінні акціо­нерним товариством.

Захищає інтереси трудящих і нова система укладання колективного договору. Він укладатиметься трудовим колекти­вом з правлінням акціонерного товариства. Цей колективний договір, в якому зафіксовані вимоги трудящих, мають підтвер­дити загальні збори акціонерів.

Отже, передбачається сформувати майбутній механізм за­хисту трудового колективу перед акціонерами.

3. ОРЕНДНІ ПІДПРИЄМСТВА.

Орендне підприємство — це господарська одиниця, яка самостійно здійснює підприємницьку та іншу діяльність на основі строкового платного володіння і користування майном, переданим в оренду орендареві за договором.

Об'єктами оренди є: 1) цілісні майнові комплекси держав­них підприємств, організацій (господарський об'єкт із за­кінченим циклом виробництва продукції, робіт, послуг) або їхні структурні підрозділи (філіали, цехи, дільниці) — 2) окреме інди­відуально визначене майно державних підприємств, органі­зацій.

Орендарями можуть бути:

1) організації орендарів, створені членами трудових колек­тивів державних підприємств, організацій, їхніх структурних підрозділів;

2) громадяни та юридичні особи України;

3) громадяни іноземних держав;

4) міжнародні організації;

5) особи без громадянства.

Отже, оренда як економічна категорія є формою відносин між власником, котрий безпосередньо не веде господарство на даному державному підприємстві, в організації, та юридич­не вільним і економічно самостійним суб'єктом — підприєм­цем, якому власник (орендодавець) передає за орендну плату майно на основі договору в строкове платне володіння і користування.

Існують два типи орендних відносин: 1) оренда як форма приватизації об'єктів державної власності- 2) оренда як форма економічних відносин у недержавному секторі економіки. Дру­гий тип оренди сьогодні ще не дуже поширений, хоч під­приємства, які базуються на недержавних формах власності, і почали активно розвивати орендні відносини.

Головною умовою розвитку й ефективного функціонування оренди є перетворення відносин власності і системи соці­ально-економічних відносин у цілому, ліквідація адміністра­тивно-командної системи управління. Оренда може стати тією перехідною формою, яка допоможе перейти від державно-мо­нополістичної власності до різноманітних форм власності, віль­ного підприємництва.

Конкретний механізм розвитку орендного підприємства визначається істотними умовами договору оренди. Цими умовами є:

1) об'єкт оренди (склад і вартість майна);

2) строк, на який укладається договір;

3) орендна плата;

4) порядок використання амортизаційних відрахувань;

5) відновлення орендованого майна та умови його повер­нення- 6) виконання зобов’язань.

Орендна плата є економічною формою доходу орендодавця-власника, який він одержує за своє майно, передане у строкове платне володіння і користу­вання орендарю. Основним складовим елементом орендної плати є амортизаційні відрахування, тобто відшкодування орендодавцю вартості орендного майна. Другий елемент орендної плати — відсоток від доходу орендаря, оскільки майно береться в оренду з метою одержання доходу. А одержати доход орендар може лише за умови передачі йому майна орендодавцем у тимчасове користування.

Передаючи в оренду майно, орендодавець розглядає його як певну вартісну величину, що зростає. У цьому полягає суть його інтересів. Тому величина орендної плати непостійна. У розвинутих країнах за базу для визначення величини доходу береться банківський відсоток. Проте в Україні через фор­мальну роль банків у господарському житті, суб'єктивізм у встановленні позичкового відсотка це зробити об'єктивно не-можливо.

Існують грошова форма орендної плати, натуральна і гро­шово-натуральна. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни цін і тарифів та в інших випадках, які передбачені законодавче. Формула орендної $$$$ плати (О) така:

О = Фі-1 .В, де Фі-1- залишкова вартість орендного майна на момент передачі його в орендуВ — рівень банківського відсотка.

Формула орендної плати за умови, коли орендне під­приємство зобов’язується забезпечити своєчасне відтворення орендованого майна самостійно, має такий вигляд:

О = (Фі-1+ $$\frac{\text{Рі}}{2}$$) В,.

де Рі - амортизація на реновацію, залишена у розпорядженні підприємства в і-му роціВ — рівень банківського відсотка.

Після відрахування з виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) вартості матеріальних витрат, амортизації (якщо вона не входить в орендну плату), орендної плати, податків і платежів у бюджети різних рівнів, розрахунків з іншими парт­нерами утворюється орендний доход. Усі платежі повинні бути строго фіксованими, що ставить величину орендного доходу тільки у залежність від ефективності та якості діяльності орендного колективу. З орендного доходу формуються такі фонди: 1) ризику (фінансовий резерв), 2) розвитку виробниц­тва, науки і техніки, 3) соціального розвитку, 4) єдиний фонд оплати праці.

Найперспективнішою формою оренди, яка широко засто­совується в західних країнах, є лізинг. Лізинг — це довгост­рокова оренда машин, устаткування тощо. Вона являє собою по суті новий спосіб фінансування й активізації збуту, що грунтується на збереженні права власності на товар за орендодавцем.

Механізм даної форми оренди полягає в тому, що ком­панія-орендодавець спеціально закуповує для конкретного орендаря на його прохання майно у виробника, фінансує його, здійснює технічне обслуговування наданих в оренду засобів праці.

Переваги лізингу пов’язані з тим, що він дає можливість швидко переходити на нову технологічну базу, не вимагає значних одноразових затрат, дає змогу звільнитися від обслу­говування і зосередити всі зусилля на ефективному викори­станні нової техніки. Стрімкий розвиток лізингу у країнах із ринковою економікою пояснюється передусім необхідністю активізації інвестиційної політики. У 80-х роках спеціалізовані лізингові фірми поступалися тільки інформаційним. В Японії щорічний приріст лізингових операцій становить 25−30%, а за деякими видами наукоємної, високотехнічної продукції - ще вищий.

Комплексна робота щодо розвитку лізингу проводиться і в Україні. В 1991 р. функціонувало понад 200 підприємств, які надавали у тимчасове користування різні засоби праці. Певний досвід роботи у цьому напрямі вже нагромаджений Рес­публіканським комерційним центром. Це — орендне підприєм­ство, метою якого є всебічне сприяння формуванню ринку засобів виробництва і матеріально-технічних ресурсів.

Запитання та завдання для обговорення

1. Тривалий час в марксистській літературі кооперація розглядалась як одна з форм державного капіталізму. Доведіть помилковість цього.

2. Ви збираєтеся вступити в кооператив. Що для цього треба? Охарактеризуйте свої дії.

3. Чому в кооперативі висока заробітна плата? Поясніть.

4. Розкрийте систему цін у кооперативному секторі.

5. Розподіл за акціями — це розподіл за капіталом і тому є соціальне несправедливим. Чи правомірне таке твердження? Прокоментуйте його.

6. Як ви пояснюєте той факт, що власники привілейованих акцій, як правило, позбавляються права голосу на зборах акціонерів. Чи справедли­во це?

7, Страхова компанія «Омета-інстер» оголосила про початок розпов­сюдження своїх простих іменних акцій для громадян та організацій. Ви побажали купити дві акції. Які ваші дії? Розкажіть.

8. Щоб акціонерне товариство не опинилося в руках ділків тіньової економіки, які заходи для цього треба передбачити?

9. Назвіть характерні риси оренди. Які, на вашу думку, існують аргу­менти «за» і «проти» цієї форми підприємництва?

10. Як визначаються орендна плата та орендний доход?

11. Розкрийте значення лізингу в інвестиційному процесі.