Ефективність функціонування організації на прикладі АТЗТ «Сумський фарфоровий завод»

Реферат

Мета роботи. Мета роботи полягає у дослідженні ефективності функціонування АТЗТ «Сумський фарфоровий завод» в сучасних умовах господарювання.

Відповідно до поставленої мети були вирішені такі задачі:

— аналіз теоретичних положень функціонування організації, визначення понять та видів організацій, її внутрішнього та зовнішнього середовища;

— вивчення підходів до визначення ефективності функціонування організації;

— надання загальної характеристики підприємства;

— дослідження особливостей середовища підприємства;

— вивчення та аналіз складу і джерел утворення майна підприємства;

— аналіз ефективності функціонування підприємства за допомогою основних фінансових показників;

— впровадження заходів щодо підвищення ефективності діяльності.

Предметом дослідження є відносини, що виникають у процесі здійснення підприємницької діяльності між підприємством та його постачальниками і клієнтами у конкурентному середовищі.

Об'єктом дослідження є діяльність, яка направлена на проведення фінансового аналізу основних показників, які характеризують фінансовий стан підприємства.

Методи дослідження. Методологічною основою роботи є системний підхід в управлінні організацією. У роботі було використано порівняльний аналіз на основі фінансової звітності підприємства.

Дипломна робота пов’язана з розробкою рекомендацій з підвищення ефективності функціонування організації, збільшення її прибутків за допомогою удосконалення системи планування й обліку витрат підприємства, на основі фінансового аналізу, з метою забезпечення прийняття обґрунтованих управлінських рішень.

В даний час на українському ринку діє значна кількість підприємств, яка займається виготовленням та продажем фарфорового посуду, тому зростає конкуренція між організаціями. Підприємницька діяльність регулюється законами України про підприємство, підприємництво, про добросовісну конкуренцію тощо.

Для вирішення проблеми конкуренції в даній роботі запропоновано проведення аналізу зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства, виявлення слабких сторін організації та її основних конкурентних переваг.

В роботі також запропоновано проведення аналізу фінансових результатів, виявлення їх позитивної та негативної зміни за три аналізованих роки. Та на основі розрахунків, було запропоновано ряд заходів щодо підвищення результативності діяльності.

прибуток планування фінансовий рішення

Вступ

Мета роботи полягає у дослідженні ефективності функціонування АТЗТ «Сумський фарфоровий завод» в сучасних умовах господарювання.

Відповідно до поставленої мети в роботі розглянуті такі питання:

— теоретичні положення функціонування організації, визначення понять та видів організацій, її внутрішнього та зовнішнього середовища;

— вивчення підходів до визначення ефективності функціонування організації;

— надання загальної характеристики торгівельного підприємства;

— дослідження особливостей середовища підприємства;

— вивчення та аналіз складу і джерел утворення майна підприємства;

— аналіз ефективності функціонування підприємства за допомогою основних фінансових показників;

— впровадження заходів щодо підвищення ефективності діяльності.

Ефективність функціонування організації в сучасних умовах господарювання характеризується певними показниками, розрахунки яких дозволяють визначити стан, в якому знаходиться організація на даному етапі життєвого циклу та чи є її діяльність прибутковою. Тому, в умовах ринкової економіки фінансовий аналіз є важливою вихідною основою для прийняття управлінських рішень. Основною задачею фінансового аналізу підприємства є системне, комплексне вивчення його господарської і фінансової діяльності з метою об'єктивної оцінки досягнутих результатів та встановлення реальних шляхів подальшого підвищення ефективності діяльності.

Управлінські рішення приймаються як для удосконалення процесів діяльності в цілому, так і для їх окремих елементів. В системі управління підприємницькою діяльністю фінансовий аналіз є поєднуючою ланкою між збором інформації та прийняттям управлінських рішень. Його значення полягає в тому, що він є головним засобом виявлення резервів підвищення ефективності операційної, фінансової і інвестиційної діяльності, удосконалення механізму господарювання.

Фінансовий аналіз тісно пов’язаний з плануванням і є його складовою частиною та основою. Наукова обґрунтованість планів вимагає розширення та поглиблення прийомів аналізу за допомогою використання економіко-математичних методів, методів системного, функціонально-вартісного аналізу, комплексного підходу до вивчення всіх факторів діяльності.

В сучасних умовах економіки підприємства самостійно повинні обґрунтовувати рішення і плани як на короткий, так і на тривалий терміни, що значно підвищує роль і значення аналізу, без якого неможливо об'єктивно оцінити внутрішні та зовнішні фактори, що впливають на операційну, фінансову та інвестиційну діяльність підприємства.

Метою фінансового аналізу є оцінка фінансового стану підприємства, вивчення економічного рівня роботи підприємства та його підрозділів, оцінка результатів його фінансової та господарської діяльності. Оскільки фінансовий стан підприємства характеризується сукупністю показників, що відображають процес формування та використання його фінансових ресурсів, то він відображає кінцеві результати діяльності підприємства. Відповідно, фінансовий аналіз є обов’язковим елементом як фінансового менеджменту на підприємстві, так і економічних взаємовідносин його з партнерами, з фінансово-кредитною системою, з податковими органами та передбачає врахування таких показників, як фінансова стійкість ділова активність, прибутковість.

Діяльність підприємства характеризується системою взаємопов'язаних показників. Тому зміни окремих показників змінюють і підсумкові фінансові показники діяльності підприємства. Таким чином, вивчення різних сторін діяльності підприємства базується на аналізі системи показників в динаміці. При цьому аналіз є інструментом менеджменту, планування, діагностики й контролю діяльності підприємства.

Також, щоб найбільш повно проаналізувати стан підприємства необхідно провести дослідження зовнішнього та внутрішнього середовища організації, оцінити вплив на компанію постачальників, конкурентів та споживачів; визначити яку частку ринку за обсягами продажу займає організація та визначити місткість ринку. Отже, найбільш повну характеристику діяльності підприємства дасть аналіз внутрішнього та зовнішнього середовища, який допоможе виявити найбільш впливові фактори негативної та позитивної дії на підприємство та аналіз фінансових показників.

1. Теоретичні положення функціонування організації

1.1 Поняття та види організацій

Термін «організація» походить від грецького та означає поєднання, побудову, об'єднання чогось або когось у єдине ціле; приведення до строгої системи. За визначенням Б. Карлофа, «організація — це інструмент координації трудових внесків різних людей для досягнення загальної мети». Суспільство складається з великої множини різноманітних організацій, з якими пов’язані всі прояви людського життя. Організації можуть бути різними за характером і метою діяльності, за формою власності, мати комерційну й некомерційну спрямованість, але всі вони діють на основі певних правил і процедур.

Різні фахівці з менеджменту дають приблизно однакова визначення організації як об'єкта управління.

Організація — це:

— систематизоване, свідоме об'єднання дій людей з метою досягнення визначених цілей;

— група осіб, які взаємодіють між собою для досягнення визначених цілей за допомогою матеріальних, правових, економічних та інших умов [13];

— соціальне утворення (група людей) з певними межами, що функціонує на відносно постійних засадах і свідомо координує свою діяльність для досягнення спільної мети [36];

— сукупність людей і груп, поєднаних для досягнення спільної мети, вирішення того чи іншого завдання на основі певних правил і процедур, розподілу прав та їх обов’язків.

В українському законодавстві організації, що володіють певним майновим комплексом для здійснення підприємницької діяльності й мають статус юридичної особи, називають підприємствами. Тому поняття «організація», «підприємство», «фірма» є взаємозамінними.

Підприємство — виробничо-господарська одиниця, сукупність матеріальних і людських ресурсів, яка певним чином організована для досягнення визначених цілей.

Фірма — організаційно-господарська одиниця, що здійснює підприємницьку діяльність у сфері промисловості, торгівлі, будівництва, транспорту тощо, має комерційні цілі й користується правами юридичної особи.

Фірма у своєму складі має одне чи кілька підприємств, що спеціалізуються на конкретних видах діяльності (виробництво товарів, надання послуг), та функціональні підрозділи управління.

Отже, організаціями є фірми (економічні суб'єкти), профспілки, політичні партії, університети, неприбуткові організації, державні установи чи органи місцевого самоврядування й безліч інших «одиниць координації, які мають певні межі й функціонують для досягнення мети або кількох цілей, що їх поділяють її члени-учасники».

Загальними характеристиками організації є:

1. Наявність спільних цілей. Цілі зумовлюють призначення організації, види продукції та послуг, що виробляються і пропонуються організацією для задоволення потреб суспільства. Спільні цілі формуються в результаті взаємного впливу індивідуальних цілей членів організації або задаються ззовні відповідно до місії організації.

2. Спільна діяльність людей — персоналу, працівників, які мають відповідну кваліфікацію, знання і навички, необхідних для досягнення визначених цілей. Ефективна спільна діяльність забезпечує синергетичний ефект для організації.

3. Ієрархія влади. Люди, які працюють в організаціях, мають різний статус. Вони розподіляються, а керівників, фахівців, робітників, менеджерів і підлеглих і таким чином формують ієрархію влади. Ієрархія влади — перелік посадових осіб, починаючи з вищого керівника організації до менеджерів первинних підрозділів на нижчому, операційному рівні керівництва.

4. Наявність підрозділів, що вирішують конкретні завдання. Такі підрозділи називаються відділеннями, філіями, відділами, службами тощо. Важливо оптимально визначити організаційні межи структурних підрозділів, їх права, обов’язки, систему взаємозв'язків з іншими підрозділами, їх завдання. Від професійного вирішення всіх цих питань значною мірою залежить функціонування організації загалом.

5. Розподіл праці, що здійснюється згідно професійно-фаховими характеристиками кожного працівника і забезпечує раціональну структуризацію робіт і завдань.

Вертикальний розподіл праці, у результаті якого відокремлюється функція управління, забезпечує координацію дій різних підрозділів, працівників. Прикладом вертикального розподілу праці є виділення кількох рівнів управління в організації.

Горизонтальний розподіл праці є результатом використання переваг спеціалізації. До типу горизонтального розподілу праці належать функціональний, технологічний, професійний.

6. Формалізація правил поведінки, процедур і контролю, яка здійснюється для того, щоб організація діяла як єдине ціле. Відповідно до визначених норм і правил поведінки, виконуючи посадові обов’язки, приймаючи рішення, виконавці можуть діяти самостійно, не звертаючись по вказівки до керівників.

7. Взаємодія із зовнішнім середовищем і залежність від нього. Організація як відкрита система, перебуває під впливом зовнішніх прямих (постачальники, конкуренти, споживачі, органи влади) і непрямих чинників (політичних, економічних, соціальних, технологічних). Керівники організації можуть впливати на прямі зовнішні чинники, а до впливу непрямих чинників вони мусять пристосовуватися.

8. Організаційна культура — сукупність цінностей, переконань, традицій і норм, під впливом яких формується поведінка окремих працівників і трудового колективу організації. Сильна організаційна культура сприймається більшістю персоналу, чітко визначає пріоритети, має глибокий вплив на поведінку людей.

9. Необхідність управління. Для координації дій підрозділів, оптимального розподілу праці по вертикалі та горизонталі, забезпечення ефективного використання ресурсів, своєчасної й адекватної реакції на зміни і виклики бізнес-середовища організації потребують управління. Управлінська діяльність повинна бути відокремлена від не управлінської діяльності.

З визначення організації випливають три основні вимоги, які потрібні для її створення:

— певна кількість учасників;

— ступінь ідентифікації всіх учасників з цілями організації, які випливають з інтересів її засновників (власників).

— формальна структура власних відносин, ієрархія, що характеризується певною складністю.

Члени організації доповнюють одне одного, що робить їх сильнішими в боротьбі за виживання.

Організації можуть бути формальними й неформальними. Наведене вище визначення стосується формальної організації. Неформальні ж організації виникають спонтанно, але тоді, коли люди досить часто вступають у стосунки між собою. Неформальні групи, організації існують майже в усіх формальних організаціях, за винятком, можливо дуже маленьких. Їх виникнення пояснюється тим, що не всі інтереси чи соціальні потреби людей можуть бути задоволені в межах формальної організації. Неформальні групи посідають особливе місце в системі відносин, яка складається у формальній організації.

Організації проектуються заздалегідь, вони моделюються для формування структури, яка підпорядковується інтересам досягнення поставлених цілей. При проектуванні організації використовується уявлення про неї як про організм, що діятиме раціонально й цілеспрямовано для досягнення поставленої мети й удосконалюватиме методи її досягнення.

Але виникнувши, організації починають часто діяти за власною логікою й можуть, більшою чи меншою мірою, втрачати залежність від людей, які її створили. Люди прагнуть використати організацію для досягнення власних цілей. Зокрема, вони сподіваються, що організація дасть їм змогу вести цікаву й важливу діяльність, забезпечить певною інформацією, надасть необхідні права й самостійність, гарантує безпеку й соціальний захист.

Організація, у свою чергу, використовує можливості людей для власного зміцнення й розвитку. Тому вона очікує від своїх членів наявності певного досвіду, знань, кваліфікації, активної участі у справах, відповідальності, дисципліни, визнання своїх цілей і цінностей тощо.

В ідеалі стосунки між людиною і організацією мають бути збалансовані, але баланс може порушуватися в наслідок зловживань з того чи іншого боку, коли або організація принижує людей, або люди використовують організацію у своїх корисливих цілях, завдаючи збитків її потенціалу й репутації. І в тому, і в іншому результаті однаковий — організація слабшає і перестає ефективно виконувати свої функції.

Організація проходить кілька етапів власного розвитку, кожен із яких має свої особливості (рис. 1.1).

На кожному етапі розвитку у функціонуванні організації відбуваються певні зміни (табл. 1.1).

Масштаби Зародження Зростання Зрілість Старіння розвитку бізнесу Час Рис. 1.1. Етапи розвитку організації

Таблиця 1.1. Особливості організації на кожному етапі її розвитку

Таблиця 1.2. Класифікація організації

Найбільш важливою серед ознак є класифікація організації за правовим статусом і формою господарювання.

Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини. Воно відповідає за свої зобов’язання усім своїм майном чи капіталом. Таке підприємство може бути зареєстрованим як самостійне або як філії іншого. Форму одноосібних мають здебільшого підприємства з невеликою кількістю працівників.

Кооперативні підприємства (кооперативи) — добровільні об'єднання громадян, створені з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їхньою ознакою є особиста участь кожного члена колективу в діяльності, використання власного або орендованого майна.

Господарське товариство — підприємство, в якому дві або більше особи домовляються про володіння спільної підприємницької діяльності.

Головними особливостями господарського товариства є:

1. велика кількість власників. Партнери вносять паї в різних формах: грошима, фізичним капіталом, землею, ідеєю тощо. Кожний отримує відповідну грошову оцінку, кожному учаснику визначається його частка у вартості підприємства;

2. спільний контроль власниками діяльності підприємства. Власники повинні домовитися між собою про порядок управління підприємством, форми контролю й укласти про це відповідні документи;

3. розподіл між партнерами доходів і видатків. Порядок розподілу обговорюється в установчих документах товариства. Взагалі доходи і витрати розподіляються пропорційно до внесених паїв.

В Україні працюють кілька видів товариств (рис. 1.2).

Акціонерне товариство.

Акціонерним називається товариство, що має статутний фонд, розподілений на певну кількість акцій однаково номінальної вартості, й несе відповідальність за зобов’язання тільки майном товариства.

Акціонери відповідають за зобов’язання товариства лише у межах належних їм акцій.

Статутний фонд акціонерного товариства повинен бути не меншим за суму, еквіваленту 1250 мінімальним заробітним платам (виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати на момент створення акціонерного товариства).

Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні особи й громадяни.

Рис. 1.2 Види господарських товариств Для створення акціонерного товариства засновники повинні повідомити про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести попередні збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.

Основними видами акціонерних товариств є відкриті й закриті.

Акції відкритого акціонерного товариства можуть поширюватися шляхом відкритої підписки і купівлі-продажу на фондовому ринку.

Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками і не можуть поширюватися шляхом підписки, купуватися і продаватися на фондовому ринку.

До органів керівництва акціонерного товариства належать загальні збори акціонерів, наглядова рада, ревізійна комісія та правління.

Можливості акціонерів щодо участі в управлінні товариством, одержання дивідендів, купівлі та продажу цінних паперів залежать від типу акцій, якими вони володіють.

Акції класифікують за такими ознаками:

— за характером розпорядження акціями: на пред’явника, іменні;

— за надійністю одержання дивідендів: прості, привілейовані;

— за можливостями участі в керуванні: безголосні, одноголосні, багатоголосні.

Перевагами акціонерного товариства є:

— виконання ефективного механізму зосередження грошових ресурсів;

— можливість досягнення економічних переваг за рахунок здійснення масштабного виробництва;

— обмежена відповідальність власників підприємств;

— організаційна стійкість підприємства, стабільний характер його функціонування;

— власники акцій не претендують на отримання своєї частки прибутку, вони задовольняються дивідендами, розмір яких набагато менший за середній прибуток. До того ж акціонерне товариство може і призупинити виплату дивідендів;

— щоб стати власником, особі достатньо придбати акції підприємства.

Недоліками акціонерного товариства є:

— тривалий період створення товариства;

— значне відокремлення багатьох акціонерів від реального управління товариством;

— бюрократизація органів керівництва, загроза того, що менеджери не завжди будуть дотримуватися інтересів власників акцій;

— подвійне оподаткування.

Товариство з обмеженою відповідальністю.

Товариством з обмеженою відповідальністю є товариство, що має статутний фонд, розподілений на частини, обсяг яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах внесків у статутний фонд. Склад органів керівництва товариства з обмеженою відповідальністю наведено на рис. 1.3.

Рис. 1.3. Органи керівництва товариства з обмеженою відповідальністю Обсяг статутного фонду повинен бути не меншим від суми, еквівалентної 625 мінімальним заробітним платам (виходячи зі ставки мінімальної заробітної платні на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю).

До моменту реєстрації товариства кожен із його учасників зобов’язаний внести не менше ніж 30% зазначеного в установчих документах внеску. Цілком внести свій внесок учасник зобов’язаний не пізніше року після реєстрації товариства.

Товариство з додатковою відповідальністю.

Це товариство, статутний фонд якого поділений на частки у визначених в установчих документах обсягах.

Учасники означеного товариства відповідають за його боргами своїми внесками в статутний фонд, а в разі недостатності цих сум — додатково належним їм майном пропорційно до внеску кожного учасника з урахуванням числа кратності.

Управління діяльністю товариства з додатковою відповідальністю здійснюється аналогічно до управління товариством з обмеженою відповідальністю.

Змішане (командитне) товариство.

До складу його входять учасники з повною відповідальністю за зобов’язання товариства всім своїм майном, а також один або більше учасників з обмеженою відповідальністю (вкладники).

Якщо в командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони солідарно відповідають за боргами товариства.

Особливостями змішаного (командитного) товариства є такі:

— керування діяльністю здійснюють тільки учасники з повною відповідальністю, вкладники не мають права перешкоджати їм у цьому;

— вкладник може вступати к командитне товариство шляхом внесення грошових чи матеріальних внесків. Сукупний обсяг внесків вкладників не має перевищувати 50% майна товариства, визначеного в установчому договорі. На момент реєстрації командитного товариства кожний із вкладників повинен внести не менш ніж 25% свого внеску.

Управління змішаним товариством здійснюють тільки учасники з повною відповідальністю.

Командитне товариство, крім підстав зазначених для всіх товариств, припиняє свою діяльність у разі вибуття всіх учасників з повною відповідальністю.

Якщо із товариства вибули усі вкладники, то учасники з повною відповідальністю можуть перетворити його на повне товариство шляхом внесення змін до установчого договору і державного реєстру.

Повне товариство.

Це таке товариство, всі учасники якого займаються спільною діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язання товариства усім своїм майном.

Повне товариство діє на основі установчого договору, в якому визначено обсяг частки кожного учасника, обсяг, склад і порядок внесення вкладів, форму участі у справах товариства.

Управління діяльністю повного товариства здійснюється за загальною згодою всіх учасників. Для вирішення кожного окремого питання необхідна згода усіх учасників; якщо є заперечення навіть одного учасника, рішення не приймається.

Якщо до складу повного товариства входять більше ніж три фізичні або юридичні особи, то його діяльність набуває таких особливостей:

— рішення приймаються більшістю голосів учасників, які визначаються відповідно до обсягу майнового вкладу;

— визначається перелік питань, що вирішуються більшістю голосів;

— повноваження на ведення справ товариства оформлюється довіреністю, яку підписують усі учасники;

— уповноважений може бути звільнений від управління справами товариства за наявності поважних причин на основі рішення, прийнятого одноголосно всіма учасниками товариства;

— умовами прийняття в товариство нових членів є загальна згода всіх учасників та підписання нового установчого договору.

Рішення про ліквідацію повного товариства приймається в таких випадках:

— виходу зі складу товариства одного з учасників;

— оголошення одного з учасників недієздатним або неплатоспроможнім;

— закінчення терміну, на який було створено товариство;

— неможливості досягнення цілей товариства.

У разі нестачі наявного майна для сплати боргів за товариство при його ліквідації учасники несуть відповідальність усім своїм майном. Учасники товариства відповідають за його борги незалежно від того, виникли вони після чи до їх вступу до товариства.

Також серед суб'єктів господарської діяльності відокремлюють малі підприємства, що складають основу малого бізнесу. Згідно з законодавством України до них належать підприємства з такою кількість працівників:

— у промисловості й будівництві - до 200 осіб;

— в інших галузях виробничої сфери — до 50 осіб;

— у науці й науковому обслуговуванні - до 100 осіб;

— в галузях невиробничої сфери — до 25 осіб;

— у роздрібній торгівлі - до 15 осіб.

Підприємства або фірми мають право на добровільних засадах об'єднувати свою науково-технічну, виробничу, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить чинному законодавству.

1.2 Зовнішнє та внутрішнє середовище організації

Середовище діяльності підприємства — це наявність умов та факторів, які впливають на розвиток підприємства та вимагають прийняття управлінських рішень, спрямованих на пристосування до них.

Середовище діяльності організації поділяється на внутрішнє та зовнішнє.

Внутрішнє середовище підприємства — це процеси та дії, що здійснюються у середині підприємства, механізм його функціонування та життєздатності.

Зовнішнє середовище підприємства — це сукупність господарських суб'єктів, економічних, суспільних і природних умов, національних і між державних інституціональних структур та інших зовнішніх (відносно підприємства) умов і чинників, що діють у глобальному оточенні.

Системний підхід до дослідження середовища підприємства передбачає розгляд підприємства не як закритої, а відкритої системи, яка розвивається з урахуванням змін тих чи інших факторів зовнішнього середовища.

Аналіз стану середовища може здійснюватись за допомогою:

— кваліфікованого персоналу на підприємстві;

— проведення маркетингових досліджень;

— розробки бізнес-плану;

— звернення до послуг консультаційних фірм, інших сторонніх організацій, установ для одержання необхідної інформації.

Якщо підприємство не буде орієнтуватися на зовнішнє середовище, то втратиться почуття перспективи; підвищиться ступень ризику; втратиться орієнтир на потреби споживачів; виникнуть труднощі збуту товарів.

Таблиця 1.3. Класифікація факторів середовища

Залежно від ступені дії на зовнішнє середовище, фактори поділяється на фактори прямої та непрямої дії (рис. 1.4).

Під зовнішніми чинниками розуміють всі ті умови, які об'єктивно виникають у середовищі функціонування організації на які вона не здатна впливати.

Зовнішній аналіз має подвійну мету:

— визначити чинники, що сприятимуть досягненню цілей організації;

— визначити зовнішні умови, які обмежують можливості організації щодо досягнення цілей.

Рис. 1.4. Групування факторів середовища залежно від ступеня дії

Для визначення впливу зовнішніх факторів усю їх сукупність поділяють на глобальні й галузеві.

Глобальні фактори — умови і тенденції, які утворюють в макросередовищі організації: загальноекономічні, політичні, правові, соціально-демографічні, міжнародні тощо.

Вивчення загальноекономічних факторів дає змогу зрозуміти, яким чином формуються і розподіляються ресурси. Для цього аналізують низку показників: рівень ВНП, темпи інфляції, рівень безробіття, відсоткову ставку, продуктивність праці, норму оподаткування тощо.

Для стратегічного управління при вивченні перерахованих показників важливим є не значення показників, а насамперед можливості, які відкриваються перед фірмою, а також потенційні загрози, що містять в собі складові економічних факторів.

Важливо усвідомити, що можливості й загрози дуже взаємопов'язані. Один і той самий показник може призвести до певних переваг одночасно до збитків. Тому економічні фактори важливо вивчати в комплексі.

Політичні фактори впливають на політичні погляди і поділяють людей на окремі політичні групи, виявляючись у діяльності та рішеннях уряду і місцевих органів влади.

Найважливішими політичними факторами є: стабільність уряду, державна політика, митні тарифи, система податків, законні та нормативні акти уряду тощо.

Ключовим процесом політичної компоненти є боротьба за владу. Влада, з одного боку, визначає доступ до грошей, а з іншого — як і в якому обсязі відчужуються гроші організації на державні потреби. Обидва ці процеси є джерелом можливостей і загроз для функціонування фірми.

Аналіз правового регулювання дає змогу організації визначити припустимі межі дій у взаємовідносинах з іншими суб'єктами, права й оптимальні засоби відстоювання своїх інтересів. Важливо враховувати ступінь правового захисту, динаміку правового середовища, рівень суспільного контролю діяльності правової системи суспільства.

Дуже важливим є з’ясування ступеня обов’язковості дії правових норм, а також того, поширюється їх дія на всі організації, чи існують винятки, усвідомлення того, наскільки невідворотнім є застосування санкцій у разі невиконання правових норм.

Соціально-демографічні фактори впливають на рівень і тривалість життя людей, а також формують їх ціннісну орієнтацію. Вивчення цієї групи факторів спрямоване на усвідомлення таких явищ і процесів, як ставлення людей до роботи і якості життя, звичаї та віросповідання, що існують в суспільстві, демографічна структура суспільства, зростання кількості населення, рівень освіти, мобільність людей тощо.

Міжнародні фактори охоплюють: структуру господарства країни, характер розподілу доходів, обмінний курс валюти стосовно країни-партнера, рівень ВНП, рівень податків тощо. Оскільки на міжнародному ринку діють сотні витких і тисячі малих компаній, зміни наведених факторів можуть негативно або позитивно вплинути на діяльність організацій.

Звичайно, оцінити майбутній вплив глобальних факторів досить складно. Але спроба здійснити таку оцінку примушує менеджерів мислитися над проблемами, які можуть спіткати організацію, продумати свою поведінку в разі їх виникнення.

Значно легше піддаються прогнозуванню і оцінці галузеві фактори — сукупність організації, що виготовляють продукти або послуги, які здатні замінювати одне одного з точки зору споживчих якостей та напрямків їх використання.

До галузевих факторів належать: споживачі, постачальники, конкуренти, технології.

Вивчення споживачів дає змогу організації усвідомити, яка продукція користуватиметься найбільшою популярністю, на який обсяг продажу може розраховувати організація, наскільки можна розширити коло потенційних покупців. При вивченні споживачів звертається увага на такі фактори: обсяг та характеристика ринку, темпи зростання ринку, характер попиту, диференціація продукту, чутливість до зміни цін, здатність споживачів диктувати свої ціни.

Вивчення конкурентів спрямоване на виявлення слабких і сильних їх сторін з метою розроблення стратегії конкурентної боротьби. Суб'єктами ринкового середовища є внутрішньогалузеві конкуренти, які виробляють аналогічну продукцію на тому ж ринку; ті фірми, які можуть вийти на ринок, а також ті, які виробляють товари-замінники. Таким чином, при вивченні конкурентів доцільно звернути увагу на основні сили, що конкурують у галузі, розподіл ринку між ними, інтенсивність конкуренції в галузі, конкурентні переваги тощо.

Технологічні фактори пов’язані з розвитком техніки, обладнання, інструментів, процесів оброблення та виготовлення продуктів, матеріалів і технологій, а також ноу-хау. Важливо враховувати ступінь поновлення технологій виробництва продукції, можливості отримання додаткових переваг завдяки зміні технологій, вплив зміни технологій на ціни. Важливим результатом галузевого аналізу є визначення ключових факторів успіху в галузі - загальних для всіх підприємств галузі змінних, реалізація яких дає змогу покращити конкурентні позиції підприємства.

Відповідно до системного підходу до управління, організація, як відкрита система, функціонує й розвивається завдяки наявності в ній певних елементів, які дають змогу своєчасно і адекватно реагувати на сигнали зовнішнього оточення. Ці елементи і являють собою її внутрішнє середовище. Воно формується під впливом різних факторів. З одного боку — це особливості ринку, вимогам якого внутрішнє середовище має відповідати, з другого — розміри організації. Великі підприємства з тисячами працівників вимагають зовсім іншого управління, ніж підприємства малого бізнесу.

Діяльність будь-якої організації має бути підпорядкована завданню забезпечити ефективне господарювання, яке вирішується по-різному за однакових умов. Тому внутрішнє середовище організації створюється її керівниками відповідно до їхніх уявлень про спроможність системи бути життєздатною й досягти поставлених цілей у конкретному оточенні.

Відомі різні підходи до структурування внутрішнього середовища організації. Найчастіше в ньому виокремлюють п’ять змінних, до яких належать: цілі організації, її структура, технологія, завдання й люди, що здійснюють виконання завдань за допомогою відповідної технології в межах створеної структури з метою досягнення поставлених цілей (рис. 1.5).

Будь-якій усвідомленій діяльності людей дає поштовх мета (ціль). Ціль — це бажаний стан об'єкта або бажаний кінцевий результат діяльності. Цілі організації визначаються у вигляді ідеальної моделі стану системи в майбутньому, можливість досягнення якої оцінюється з урахуванням різних чинників, починаючи від особистих і закінчуючи тими, які впливають на функціонування системи з боку зовнішнього середовища.

Рис. 1.5. Модель внутрішнього середовища організації

Як правило, організація ставить і реалізує не одну ціль, а кілька, які є важливими для їхнього функціонування і розвитку. Це можуть бути цілі, розраховані на перспективу або короткотермінові, вини можуть стосуватися вирішення економічних, технічних або соціальних завдань, бути пріоритетними або другорядними тощо.

Для того, щоб забезпечити досягнення цілей організації, необхідно відповідним чином координувати діяльність її елементів. Отже, зважаючи на поставленні цілі, організація вибудовує свою структуру.

Структура організації - це сукупність елементів і взаємозв'язків між ними, що дає змогу найефективніше перетворювати вхідні ресурси в завершальний продукт і досягати поставлених цілей.

Формування організаційної структури зумовлюється такими чинниками: специфіка діяльності підприємства, яка вимагає виконання тих чи інших робіт; технологія, що застосовується для перетворення ресурсів у кінцевий продукт; масштаби діяльності.

Структура організації має у своїй основі розподіл праці, який ґрунтується на тому, що кожен вид роботи доручається тим фахівцям, які можуть виконати її краще, ніж інші працівники з погляду інтересів даної організації. Такий розподіл праці називається спеціалізованим. Залежно від виду робіт, які лежать в основі розподілу праці відповідно йдеться про структуру управління, виробничу структуру й організаційну структуру.

Об'єднувальну роль цих структур відіграє організаційна структура управління. Під час її побудови передусім визначаються функції, які повинен здійснювати персонал даної організації. Якщо масштаби організації великі, то працівники, які виконують роботу в межах однієї функції, об'єднуються у спеціалізовані відділи. Залежно від масштабів діяльності фірми ці функції можуть бути або ширшими або спеціалізованішими. Вибір функціональних сфер багато в чому зумовлює можливість успішної діяльності організації.

Структура організації великою мірою залежить від того, на якій технології базується процес перетворення ресурсів на готову продукцію. Для багатьох підприємств технологія є основним чинником, що зумовлює її конкурентні переваги.

Технологія — це спосіб перетворення вхідних елементів (матеріалів, сировини, інформації тощо) на вихідні (продукти, послуги).

Основною характеристикою технології у сучасному світі стає її мінливість. Так, у сфері інформаційних технологій зміни відбуваються навіть протягом кількох місяців. Проте деякі технології є досить консервативними щодо змін.

Основні результати зміни технології, які впливають на стан внутрішнього середовища:

— використання нової технології забезпечить випуск конкурентоспроможної продукції;

— запровадження нової технології вимагатиме від працівників, що її обслуговують, нових знань. Це зумовить необхідність їх навчання чи перепідготовки;

— нова технологія може значно змінити склад і способи вирішення управлінських завдань, що зумовить потребу в перерозподілі функцій та зміні організаційної структури.

У мінливому зовнішньому середовищі організація повинна бути максимально гнучкою, а це можливо не лише завдяки змінам, ініційованим керівництвом, а й за рахунок формування певної організаційної культури. Організаційна структура є складною композицією важливих припущень, які часто не підлягають формуванню, бездоказово приймаються й поділяються всіма членами колективу. Це дає змогу забезпечувати гармонізацію колективних та індивідуальних інтересів працівників, мобілізувати їхню ініціативу, виховувати відданість організації, поліпшувати процес комунікації, поведінку. Організаційна культура визначає межі, в яких можливе виважене прийняття рішень на будь-якому ієрархічному рівні, використання ресурсів організації в цілому, відповідальність, напрями розвитку, регламентує управлінську діяльність, сприяє ідентифікації членів з організацією.

Формування і зміни організаційної культури відбуваються під впливом багатьох факторів. Які саме образи та об'єкти втілюватимуть культуру компанії, вирішують її керівники. Отже, свідомі цілеспрямовані зусилля керівників підприємства дають змогу сформулювати в ньому таку організаційну культуру, яка буде адекватною оточенню фірми і сприятиме реалізації її стратегії. Отже, у формуванні внутрішнього середовища організації необхідно забезпечити найбільшу відповідність між його елементами. Це створить умови для найкращого використання ресурсів підприємства і його спроможності своєчасно відгукуватися на вимоги зовнішнього середовища, вносити необхідні зміни, коли виникають нові обставин, що супроводжують його діяльність.

1.3 Підходи до визначення ефективності функціонування організації

Під методом в широкому розумінні йдеться про підхід, шлях до визначення реальної дійсності, явищ природи й суспільства. Загальним за своїм характером, розкриваючим загальні закони розвитку матеріального світу, є діалектичний метод, в якому явища, що визначаються, беруться в їх взаємозв'язку і взаємообумовленості, в їх русі, зміни і розвитку.

Метод фінансового аналізу визначається змістом та особливостями предмету, цілями, вимогами і завданнями, які постають перед аналізом. Під методом фінансового аналізу розуміється діалектичний метод підходу до вивчення фінансових процесів в їх становленні та розвитку. Тобто, метод фінансового аналізу — це системне, комплексне дослідження, взаємопов'язане визначення інформації фінансового характеру з метою її об'єктивної оцінки, виявлення резервів підвищення ефективності використання фінансових ресурсів та забезпечення необхідною інформацією для прийняття оптимальних рішень з управління ними. Характерними особливостями методу фінансового аналізу є:

— використання системи показників, які всебічно характеризують діяльність підприємства;

— вивчення причин змін цих показників;

— виявлення та вимірювання взаємозв'язку між показниками з метою підвищення ефективності.

Метод аналізу реалізується через сукупність прийомів дослідження. Правильно вибраний метод аналізу обумовлює його результат, ефективність дослідження фінансового розвитку підприємства.

В процесі фінансового аналізу, аналітичної обробки економічної інформації застосовуються ряд спеціальних способів і прийомів. Вони ще більш розкривають специфічність метода фінансового аналізу, відображають його системний, комплексний характер. Системність у фінансовому аналізі обумовлюється тим, що господарські процеси розглядаються як різноманітні, складні сукупності, що складаються з взаємопов'язаних сторін і елементів. В ході такого аналізу виявляються і визначаються зв’язки між сторонами і елементами, встановлюється, яким чином ці зв’язки призводять до єдності процесу, який вивчається, в його цілісності.

Практика фінансового аналізу виробила основні правила аналізу фінансових звітів. Серед них можна виділити такі основні:

— горизонтальний (тимчасовий) аналіз — порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом. Аналіз має на меті дослідити зміни показників у часі з розрахунками абсолютних показників і відносних відхилень;

— вертикальний (структурний) аналіз — визначення структури підсумкових фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції звітності на результат в цілому;

— трендовий аналіз — порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів і визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, вільних від випадкових впливів та індивідуальних особливостей окремих періодів. За допомогою тренду формуються можливі значення показників у майбутньому. Таким чином здійснюється перспективний (прогнозний) аналіз;

— факторний аналіз — це аналіз впливу окремих факторів (причин) на результативний показник за допомогою детермінованих або стохастичних прийомів дослідження.

У фінансовому аналізі використовують такі спеціальні прийоми: порівняння; групування та узагальнення; розрахунок коефіцієнтів; розчленування загальних показників; розрахунок середніх та відносних показників; балансове зіставлення; розрахунок рядів динаміки; графічне зображення величин, що аналізується; ланцюгові підстановки; індекси; економіко-математичні методи.

Існують різні класифікації методів фінансового аналізу. Розрізняють формалізовані і не формалізовані методи аналізу. Неформалізовані методи аналізу гуртуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи: експертних оцінок та сценаріїв; психологічні; морфологічні; порівняльні; побудови системи показників; побудови системи аналітичних таблиць.

До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладені жорстко формалізовані аналітичні залежності. Основні з них: арифметичних різниць; ланцюгових підстановок; відсоткових чисел; дисконтування; диференційний; балансовий; логарифмічний; відокремлення ізольованого впливу факторів; інтегральний; простих і складних відсотків тощо.

Використання видів, прийомів та методів фінансового аналізу для конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства в сукупності становить методологію та методику аналізу[33].

Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різних моделей, які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємозв'язки між основними показниками. Існують три основні типи моделей:

— Дескрептивні моделі (описового характеру) є основними для оцінювання фінансового стану підприємства. До них належать: побудова системних звітних балансів; подання фінансових звітів у різноманітних аналітичних розрізах; вертикальний і горизонтальний аналіз звітності; трендовий аналіз; аналіз відносних показників і коефіцієнтів; порівняльний (просторовий) аналіз; факторний аналіз; система аналітичних коефіцієнтів. Дескрептивні моделі базуються на використанні інформації бухгалтерської звітності;

— Предикативні моделі - це моделі прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та витрат підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найпоширеніші з них: розрахунки точки критичного обсягу продажу (аналіз беззбитковості); побудова прогностичних фінансових звітів; моделі динамічного аналізу; моделі ситуаційного аналізу;

— Нормативні моделі - це моделі, які роблять можливі порівняння фактичних результатів діяльності підприємства з нормативними. Ці моделі в основному використовуються у внутрішньому фінансовому аналізі. Їх суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат для відповідних технологічних процесів, видів виробів та з’ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів.

Отже, під час фінансового аналізу можуть використовуватись найрізноманітніші прийоми, методи та моделі аналізу. Їх кількість і широта застосування залежать від конкретних цілей аналізу та визначаються його завданнями в кожному окремому випадку.

Основні функціональні структури, які виконують фінансовий аналіз на підприємстві - фінансовий відділ і бухгалтерія. До цієї роботи також залучаються інші економічні підрозділи — відділи маркетингу, панування. Основи методики фінансового аналізу повинні знати не тільки фахівці в галузі фінансів, а весь управлінський персонал.

Для аналізу ефективності фінансового стану на підприємствах використовують системний та комплексний підходи.

Системний підхід характеризується тим, що головна увага приділяється здатності фірми одержувати всі необхідні для здійснення діяльності ресурси з навколишнього середовища. Нездатність до такої діяльності асоціюється з низькою ефективністю, тому що будь-яка організація, перш ніж розпочати свою діяльність, має придбати всі необхідні для цього ресурси. Тому оцінювання ефективності організації вимагає, по-перше, вимірювання кількості придбаних ресурсів у зовнішньому середовищі і, по-друге, оцінювання вигідності торгових угод із фірмами — постачальниками ресурсів. Відповідно до цього формується мета організації. Як приклад можна навести такі визначення: знайти інвесторів, за допомогою яких можна здійснити технічну реконструкцію підприємства, покращити контакти з постачальниками для забезпечення регулярності поставок тощо.

Об'єкти, як системи, досліджують за допомогою особливих властивостей — системних параметрів, таких як простота, складність, надійність, гомогенність тощо. Ефективність системного підходу залежить від характеру застосовуваних загальносистемних закономірностей, що встановлюють зв’язок між системними параметрами. На сучасному етапі на основі узагальнення різних варіантів системного підходу створюються умови для побудови загальної теорії про системи — системології. Виникнення і поширення системного підходу зумовлено кризою елементаризму і механіцизму у зв’язку з ускладненням завдань науки і практики. Системний підхід розвиває і конкретизує такі категорії діалектики, як зв’язок (філософія), відношення, зміст і форма, частина і ціле та інше.

Рекомендації щодо застосування системного підходу в управлінні організацією:

1. Кількість компонентів організації, що визначають її обсяг, повинна бути мінімальною, але достатньою для реалізації організаційних цілей.

2. Для спрощення структури організації потрібно скорочувати кількість рівнів управління, зв’язків між її компонентами, автоматизувати процеси виробництва й управління.

3. Структура організації повинна бути гнучкою, спроможною швидко переналагоджуватися на виконання нових завдань, пристосовуватися до нових вимог ринку.

4. Зміни у вертикальних зв’язків компонентів організації повинні здійснювати мінімальний вплив на її функціонування.

5. Кількість горизонтальних зв’язків між елементами одного рівня організації повинна бути мінімальною, але достатньо для нормального її функціонування.

6. Визначення ієрархічної системи та її структуризації потрібно починати з визначення системи вищого рівня, її зв’язків із цими системами.

7. Кількість зв’язків організації із зовнішнім середовищем повинно бути мінімальною, але достатньо для нормального її функціонування.

8. Ефективність і перспективність організації досягається за допомогою оптимізації її цілей, структури, системи менеджменту, решти параметрів.

9. При формуванні цілей організації потрібно враховувати невизначеність інформаційного забезпечення.

10. В умовах швидких змін зовнішнього середовища організація повинна бути оперативно адаптуватися до змін.

Комплексний фінансовий аналіз — це аналіз, який дає повну, всебічну характеристику фінансового стану підприємства. Управління комплексним фінансовим аналізом підприємства має на меті підтримання фінансової стійкості, ліквідності та платоспроможності підприємства і забезпечення конкурентоспроможності у довгостроковому періоді.

Загалом, комплексна оцінка фінансового стану підприємства передбачає визначення економічного потенціалу суб'єкта господарювання або вона дає змогу забезпечити ідентифікацію його місця в економічному середовищі. Оцінка майнового та фінансово-економічного стану підприємства створює необхідну інформаційну базу для прийняття різноманітних управлінських та фінансових рішень щодо проблемних питань купівлі-продажу бізнесу, залучення та здійснення інвестицій тощо.

Комплексний фінансовий аналіз використовується власниками для обґрунтування рішень стратегічного характеру, менеджерами підприємств — для інформаційного забезпечення потреб оперативного фінансового планування. Такий аналіз є складовою інструментарію антикризового управління та методологічною базою провадження справи про банкрутство. Результативними показниками комплексного аналізу потенційним інвесторам підприємства необхідні для розроблення інвестиційних проектів та прийняття рішень щодо фінансування, кредиторам — для обґрунтування рішень про надання кредиту, його обсягів та умов. Вважається, що цей вид аналізу, який уможливлює проведення як ретроспективної, так і перспективної оцінки фінансового стану підприємства, оптимально відповідає вимогам виконання таких завдань: залучення фінансових ресурсів; пошук високорентабельних проектів; оцінка надійності партнерів; оцінка доцільності інвестування; оптимізація фінансової діяльності підприємства; комплексне фінансове оздоровлення суб'єкта господарювання.