Розвиток електронної комерції в Україні в умовах глобалізації

Міністерство освіти і науки України Київський національний торговельно-економічний університет Кафедра міжнародної економіки Наукова робота на тему:

" Розвиток електронної комерції в Україні в умовах глобалізації"

Київ 2012

Сьогодні найбільш розвинені країни світу знаходяться на етапі переходу до інформаційного суспільства, в становленні якого важливу роль відіграє інформатизація. Інформатизацію економіки забезпечує розповсюдження інформаційно-комунікаційних технологій, які, за оцінками міжнародних економічних організацій, є найважливішим фактором економічного зростання. Використання новітніх інформаційно-комунікаційних технологій і, в першу чергу, мережі Інтернет, набуває вирішальної ролі для підвищення конкурентоздатності країни та розширення її можливостей до інтегрування у світову господарську систему.

Інтенсивна інформатизація змінює структуру всієї економіки, глобалізація якої стає найбільш потужною тенденцією її розвитку і відбувається в таких галузях як міжнародна торгівля, міжнародний рух факторів виробництва, міжнародні фінансові операції тощо. Інформатизація зумовила появу і розвиток такого сектора економіки як електронна торгівля.

Термін " електронна торгівля" та «міжнародна електронна комерція» з’явилися в середині 90-х років, у зв’язку з новою можливістю здійснення операцій купівлі-продажу (в т.ч. міжнародних) через Інтернет. У 2000 р. в рамках ОЕСР було сформульовано визначення електронної торгівлі як сукупності операцій продажу і купівлі матеріальних товарів або послуг, що здійснюються через пов’язану мережу комп’ютерів. Головною ознакою електронної операції була визначена реєстрація електронними засобами факту замовлення на товар. У 2011 р. ОЕСР було уточнене визначення електронної торгівлі як сукупності будь-яких комерційних операцій, реалізованих на основі використання засобів комп’ютерної та телекомунікаційної техніки. Таким чином, основною характерною ознакою електронної торгівлі можна вважати виникнення між економічними агентами взаємин, повністю або частково побудованих на основі електронних комунікацій, з приводу купівлі-продажу товарів або послуг.

Міжнародна електронна комерція тлумачиться як сукупність міжнародних комерційних операцій, що здійснюються на основі електронних інформаційних технологій, таких як Інтернет або інших комп’ютерних та телекомунікаційних мереж. Більш деталізоване визначення поняття електронна комерція, яке розкриває її внутрішню сутність, — це така форма комерції, коли вибір і замовлення товару чи послуг виконуються через комп’ютерні мережі, а оплата — через використання електронних документів та платіжних засобів (картки, електронні чеки, електронні гроші). Фактично це система Іnternet-комерції (SІC).

Електронна комерція у світі розвивається швидкими темпами. Безперечним лідером на цьому ринку є США, найбільший ринок електронної комерції в Європі у Німеччини (~30% від загального європейського обсягу), Великобританії (~23%), Франції (~9%).

Основними сферами розповсюдження електронної комерції є:

* торгівля товарами, маркетинг та супровід продажів;

* передпродажна робота, укладання попередніх домовленостей;

* фінансування і страхування;

* обслуговування і підтримка продукту;

* спільна розробка продукту та розподілене спільне виробництво;

* надання послуг;

* адміністрування бізнесу (дозволи, податки, митниця (і т.д.);

* транспорт і логістика;

* автоматична торгівля електронними товарами;

* бухгалтерський облік та ін.

В інтернет-сегменті ринку основними є продукти програмного забезпечення й послуги. Європейський ринок інформаційних технологій розвивається в напрямку збільшення кількості послуг для різних секторів економіки: для промислового сектора — електронна торгівля «бізнес-бізнес», для фінансового сектора — Інтернет-банкінг, для енергетики — он-лайн білинг, для транспортного сектора — он-лай планування і керування перевезеннями, для торгівлі - Інтернет-магазини, для освіти — дистанційне навчання.

Спрощена модель е-комерції складається із:

власників пластикових карток, які, як правило, через Іnternet мають доступ до віртуальних постачальників послуг (магазинів, банків, туристичних фірм);

віртуальних постачальників послуг (он-лайн магазини, банки, туристичні фірми, страхові компанії тощо), які дають доступ до своїх каталогів послуг через комп’ютерні мережі;

платіжної системи, представленої банками-емітентами (картки), банками-ескваєрами та процесинговими компаніями і центрами;

надійної та досить дешевої телекомунікаційної інфраструктури, розвиненої системи стандартизації та аутентифікації клієнтів і постачальників інформації.

За об'єктами і суб'єктами діяльності вирізняють такі системи електронної комерції:

1. B2B (бізнес — бізнесу) — система взаємодії бізнес-структур у сфері електронної комерції; наприклад: надання маркетингових, інформаційних послуг через Інтернет, Інтернет-тендери, продаж обладнання для бізнесу тощо;

2. B2G (бізнес — державі) — система взаємодії держави та бізнес-структур; наприклад, електронні рішення різного роду, які пропонують підприємці державній владі (FedCenter.com є електронним ринком для федерального уряду США, PowerTrust.com є електронним оператором на енергетичному ринку США, StateGovCenter.com — електронний ринок, на якому місцеві органи влади закуповують необхідну продукцію).

3. B2C (бізнес — клієнту) — система електронної торгівлі, орієнтована на кінцевого споживача; наприклад: Інтернет-магазини роздрібної торгівлі;

4. C2C (кліент-кліенту) — система електронної комерції, яка формується на основі взаємодії покупців між собою; приклад — інтернет аукціон eBuy та інші системи, які, по суті, є торгівельними майданчиками для фізичних осіб.

5. G2B (держава — бізнесу) — набір програмних і апаратних засобів для здійснення он-лайн взаємодії виконавчої влади і комерційних структур з метою підтримки і розвитку бізнесу. До систем G2B можна віднести інформаційні веб-сайти органів влади.

Найбільш розвиненими у світі є системи електронної комерції B2B (обіймають близько 80% всіх обсягів електронної комерції у світі), проте в країнах, що розвиваються, впровадження електронної комерції відбувається переважно через системи В2С.

Електронна комерція останнім часом все більш потужно впливає на розвиток економіки окремих держав.

Мікроекономічний вплив електронної комерції можна проаналізувати через її вплив на суб'єкти господарювання та споживачів.

Суб'єкти господарювання отримують такі вигоди від застосування технологій електронної комерції:

— забезпечують собі ефект «глобальної присутності», мають доступ до споживачів з усього світу;

— знижують власні витрати на дистрибуцію, інформаційні витрати тощо;

— оптимізуються ланцюги постачання: знижуються затримки і, відповідно, вартість;

— посилюється спеціалізація: продавець може працювати з дуже вузьким асортиментом і, завдяки ефекту масштабу, мати прибуток;

— знижуються витрати на комунікацію (вартість інтернету нижча за вартість стільникового зв’язку);

— забезпечується менший тиск дозвільної системи і можливість оптимізувати оподаткування;

— впроваджується робота бізнесу 24 години на добу без додаткових витрат на персонал;

— забезпечується можливість здійснювати ефективні і швидкі закупівлі шляхом електронних замовлень;

— значно спрощується механізм управління запасами підприємства;

— збільшується швидкість бізнес-процесів, що дозволяє значно підвищити ефективність діяльності.

Для споживачів додаткові вигоди виражаються в зниженні ціни, збільшенні вибору, диверсифікації постачальників, можливості здійснювати закупівлі в будь-який час і з будь якого місця, можливість використання новітніх форм торгівлі, таких як інтернет-аукціони тощо.

На макрорівні доцільно розглядати вплив розвитку електронної комерції як на суспільне життя взагалі, так і на економічні процеси та індикатори стану економіки країни зокрема.

Важливими наслідками розвитку електронної комерції слід вважати загальну лібералізацію торгівлі в країні, створення конкурентного економічного середовища, збільшення обсягів торгівлі товарами та послугами (в т.ч. експорт і імпорт), зміну галузевої структури торгівлі тощо. (риc.1.)

Рис.1. Вплив електронної комерції на економічні та суспільні процеси

Водночас є ціла низка проблем, пов’язаних з електронною комерцією. Основні з них такі:

1. Проблеми безпеки. Водночас зі зростанням обсягів ринків електронної комерції зростає і кількість комп’ютерних злочинців. Остерігаючись великих фірм, що мають надійні системи безпеки, комп’ютерні злочинці, в першу чергу, атакують невеликі інтернет-крамниці та їх клієнтів, а це, перш за все, галузь електронної комерції В2С.

2. Обмеження прав споживача. Оскільки споживачі електронних послуг не мають змоги повною мірою пересвідчитись у якості товару чи послуги доти, доки вони не будуть доставлені, то підприємства часто висувають передумови трансакції, при цьому всіляко утискуючи права споживачів.

3. Значна кількість непрофесіоналів серед підприємств, що діють у сфері електронної комерції.

4. Високий рівень недовіри до електронної комерції серед споживачів.

5. Висока ціна інтеграції підприємств B2B до закритих бізнес-мереж, що ускладнює доступ до них малих та середніх фірм. Оскільки в багатьох галузях промисловості малі та середні підприємства є постачальниками для великих підприємств, то в таких галузях В2 В поки що виявилась недостатньо ефективною, у першу чергу для великих підприємств, адже часткова автоматизація бізнес-процесів породжує проблему їх координації.

6. Нерівномірність розвитку окремих секторів електронної комерції (сектори «G» переважно не розвинені)

Основними детермінантами розвитку електронної комерції можна вважати:

— кількість користувачів Інтернет, а також осіб, які готові до використання новітніх інформаційних технологій;

— кількість абонентів мобільного і стаціонарного зв’язку;

— безпечність і конфіденційність інформаційної інфраструктури;

— наявність і ефективне функціонування платіжних систем; вільний доступ до іноземних та всесвітніх платіжних систем;

— законодавчу базу, яка б чітко регулювала відносини в сфері електронного обігу товарів, послуг, грошових коштів тощо;

— ефективну систему освіти, яка могла б забезпечити наявність достатньої кількості кваліфікованих кадрів для забезпечення обслуговування процесів у сфері електронної комерції.

Індикатори сучасного стану електронної комерції: регіон CEE та Україна

На сьогоднішній день можна говорити про стрімке зростання електронних комерційних операцій в світі. Щорічне збільшення обсягів електронної комерції в різних країнах світу становить від 60 до 150 відсотків. Загальна кількість покупців, що здійснили купівлю в Інтернет в 2011 р. склала 875 мільйонів осіб [3]

Найбільший вплив на розвиток електронної комерції справляє динаміка кількості користувачів мережі Інтернет.(рис.2)

Рис 2. Кількість користувачів Інтернет за регіонами, млн. осіб (2011 р.) [3]

Азія тримає першість за кількістю користувачів Інтернет і, відповідно, представляє собою потужний потенціальний ринок для підприємств електронної торгівлі. Європейський регіон є таким, що стрімко нарощує кількість інтернет-користувачів, проте, зважаючи на порівняно значну пенетрацію, найближчими роками темпи зростання уповільняться. Традиційно великим є також інтернет-сегмент Північної Америки. Про те, що саме ці регіони є провідними у сфері електронної торгівлі свідчить також статистика здійснених онлайн-купівель за 2009 р. (так, до шістки країн, жителі яких найбільш залучені до інтернет-комерції, увійшли 5 країн з цих регіонів: Південна Корея — 93% від всіх інтернет-користувачів країни, Японія — 89%, Швеція — 77%, Велика Британія — 75%, США — 63%)

В Європі Україна займає 10 місце за кількістю інтернет-користувачів, проте за пенетрацією («проникненням» інтернету) значно відстає від інших країн регіону.

На нашу думку, доцільно розглянути місце України в секторі електронної комерції регіону CEE за 2009 — 2011 рр.

Рис. 3 Кількість та динаміка Інтернет-користувачів регіону СEE (2009 — 2011 рр.)

За кількістю користувачів в цьому регіоні Україна займає 4 місце (після Росії, Польщі та Румунії), проте за «проникненням» Інтернету (кількістю користувачів на душу населення) — останнє (рис. 4).

Рис.4. Інтернет-проникнення в країнах CEE, % (2008;2011 рр) У січні 2011 р. у п’яти країн CEE (Естонія, Чехія, Латвія, Словенія і Литва) була зафіксована пенетрація у розмірі понад 50 відсотків. Серед них Естонія є лідером, де інтернет-користувачі складають близько 68 відсотків населення. Це пов’язано з тим, що стрімкий розвиток Інтернет-технологій та електронної комерції в Естонії почався раніше, ніж у більшості інших країн Центральної та Східної Європи (у 2008 р. статистика фіксувала проникнення Інтернету на рівні 58 відсотків). Для інших ринків CEE рівень проникнення становить менше 50 відсотків, і, слід відзначити, що це є значно менше, ніж у західноєвропейських країн, таких як Німеччина, Франція або Велика Британія, де він коливається в межах 70−75% .

З усіх досліджуваних країн найбільше за проникненням інтернету, як було зазначено вище, відстає Україна. Тим не менше, починаючи з 2008 р. спостерігається постійне зростання рівня проникнення Інтернету в Україні (з 10% у 2010 р. до 18% у 2011 р.), яке відбувається найбільш швидкими темпами, якщо порівнювати з іншими країнами регіону. Інші країни мають рівень зростання пенетрації від 20% до 30%, крім Естонії, в якій з 2010 р. рівень проникнення майже не змінився (що, разом з відносно високим рівнем проникнення може вказувати на насиченість ринку).

Найбільшу інтернет-аудиторію в регіоні CEE (близько 38 млн. інтернет-користувачів) має Росія, тому ринок електронної комерції Росії є потенційно одним з найбільших ринків у цілому в Європі. В абсолютних цифрах з усіх країн Європи тільки Німеччина, Велика Британія і Франція мають більш високі показники, з більш ніж 40 мільйонів людей, що використовують Інтернет в кожній з країн. Однак, рівень проникнення в Росії, який досяг 33 відсотків у 2011 р., значно нижчий, ніж у розвинених країн Західної Європи. Друге місце в регіоні за кількістю користувачів посідає Польща (майже 14 млн. осіб). Слідом ідуть Румунія й Україна з показниками понад 7 млн. осіб. Решта країн регіону СEE мають значно меншу кількість інтернет-користувачів, в основному за рахунок меншої кількості населення.

Отже, Україна має порівняно значну кількість Інтернет-користувачів, причому простежується позитивна динаміка зростання Інтернет-аудиторії. Проте значна частина населення не охоплена Інтернет-зв'язком, що свідчить про потужний потенціал України в сфері розвитку як Інтернету загалом, так і електронної комерції зокрема.

З метою визначення місця України серед країн електронної комерції CEE нами проаналізовано динаміку кількості користувачів та підприємств, залучених до електронної комерції в цих країнах.

Таблиця 1.

Стан електронної комерції в країнах Східної та Центральної Європи, 2011 р. [5]

. * - дані відсутні

** - офіційні дані відсутні

Перша частина табл.1 (обіг підприємств електронної торгівлі) демонструє загальне проникнення електронної комерції в економіку країни, і охоплює як підприємства, що працюють у системі електронної комерції В2 В, так і ті, що орієнтовані на B2C та B2G комерцію. Лідерами в регіоні є Чехія, Угорщина та Хорватія, причому Угорщина та Чехія значною мірою орієнтовані на розвиток зовнішньоекономічної діяльності у сфері електронної комерції. Друга частина табл.1. визначає розповсюдження B2C (орієнтованої на кінцевого споживача) комерції в країні. Тут ми бачимо домінування Росії, Польщі, України, Чехії, Словенії та Словаччини. Значне домінування імпорту в сфері електронної комерції спостерігається лише в Хорватії, інші аналізовані держави переважно самостійно забезпечують потреби своїх інтернет-користувачів в он-лайн закупівлях.

На основі наведених даних можна зробити висновок, що з усіх секторів електронної комерції в Україні певного розвитку набув лише сектор B2C, частка B2B та B2G є досить незначною і значно меншою, ніж в більшості країн регіону. Інформація про зовнішньоекономічну складову електронної комерції в Україні відсутня.

Системи інтернет-комерції B2C розвиваються у вигляді інтернет-магазинів з урізаними функціями реклами, готівковою оплатою та доставкою товарів додому. На 1 січня 2011 р. в Україні було зареєстровано понад 3 тисяч інтернет-магазинів, однак такими, що реально працюють, є не більше 1 тис. магазинів, з яких основну частину складають інтернет-каталоги (~70%).

З усіх користувачів інтернету в Україні лише 12% - регулярні покупці, 15% купують товари декілька разів на рік, 11% користуються Інтернет-магазинами один раз на рік і рідше. Тобто, незважаючи на досить значну для Східної та Центральної Європи відносну кількість залучених до інтернет-торгівлі, загальний обсяг операцій у сегменті B2C є низьким через нерегулярність використання інтернет-магазинів значною частиною покупців.

Регіональна структура залучених до електронної комерції користувачів інтернету є незбалансованою: найбільше залучені до інтернет-закупівель жителі Київської області (47% від всіх користувачів інтернету), в інших регіонах частка «електронних покупців» складає 20−27%.

У товарній структурі Інтернет-закупівель в Україні переважають такі товарні групи як побутова техніка, електроніка, засоби мобільного зв’язку і аксесуари до них. Цілий ряд широко залучених до світової електронної торгівлі товарів, таких як книги, музика, авіаквитки тощо — представлені дуже слабко.

Найважливіша складова електронної комерції — оплата товарів, робіт і послуг через інтернет існує фактично тільки в сегментах оплати послуг операторів мобільного зв’язку, кабельного телебачення та Інтернету.

Повний цикл електронної комерції, коли всі фази просування товарів, робіт і послуг, починаючи від підписання контракту і закінчуючи їх оплатою, в Україні практично ніде повністю не реалізований. А це означає, що в B2B досі відбувається стовідсотково паперовий документообіг між учасниками комерції, а в інтернет-магазинах (B2C) — у багатьох випадках готівковий грошовий обіг.

Таким чином, унікальні переваги електронної торгівлі, як для бізнесу, так і для кінцевого споживача, реалізуються далеко не повністю. Учасники комерції не «відчувають» всіх цих переваг, і відповідно електронна комерція розвивається в Україні недостатньо швидко.

Електронні платіжні системи та засоби платежу в Україні

Для переходу електронної комерції на якісно новий рівень, в Україні слід забезпечити надійне функціонування електронних платіжних систем та розрахункових засобів.

Всі існуючі платіжні системи можна поділити на дві групи:

1. Системи оплати з використанням платіжних пластикових карт (Visa, Master Card, Maestro тощо) та грошей на банківських рахунках.

Використання пластикових карток хоча і стало звичним в Україні, проте недовіра до такого роду платіжних систем призвела до того, що в 2010 р. тільки 45% їх власників хоча б 1 раз розраховувалися ними за товари та послуги. А кількість осіб, що розраховувалися платіжними картками в мережі Інтернет становила за цей період приблизно 3%. [6]

Таблиця 2.

Сума та кількість операцій з використанням платіжних карток, емітованих українськими банками [7]

За статистикою Національного банку України лише 5,2% всього обігу по платіжних картках у 2010 р. припадало на безготівковий обіг (оплата товару та послуг). Така ситуація значно уповільнює розвиток електронної комерції в Україні.

Однією з найбільш відомих у світі подібних систем є система PayPal — американська система електронних платежів, в основі якої лежить існуюча інфраструктура банківських рахунків і платіжних карток. Система використовується переважно як платіжна система для малого бізнесу і торгівлі on-line і є дуже поширеною в США та країнах Європи.

Сьогодні PayPal підтримує платежі в доларах США, канадських доларах, австралійських доларах, євро, японських ієнах.

У системі PayPal реалізовані такі типи переказів:

* між рахунками користувачів системи (наприклад, оплата реклами користувачем в системі електронного маркетингу);

* з рахунку клієнта на банківський рахунок;

* з банківського рахунку на рахунок клієнта.

Система РауРаl, завдяки своєму широкому розповсюдженню, сумісні з багатьма службами електронної комерції.

На сьогоднішній день американська платіжна система РауРаl відкрила частину своїх сервісів для країн СНД, проте в повному обсягу в Україні вона не діє. Забезпечення повноцінного використання українськими користувачами системи PayPal могло б позитивно вплинути на розвиток електронної комерції в країні.

З найбільш популярних систем в Україні, які працюють за цією технологією є система Portmone, яка була створена для українського сегмента-інтернет. Як і американська PayPal, система працює з пластиковими платіжними картками та банківськими рахунками клієнтів. Система Portmone дозволяє здійснювати транзакції між картами, сплачувати комунальні рахунки та інші послуги. Одним з ключових моментів функціонування системи є періодичне списання грошових коштів по запланованих подіях Основними складовими діяльності системи є:

— електронна доставка клієнтам рахунків від постачальників послуг;

— оплата рахунків клієнтів за допомогою міжнародних платіжних карт; електронний комерція платіжний webmoney

— доставка електронних рахунків клієнтів банків для їх оплати через банкомати, інтернет-кіоски, системи інтернет-клієнт-банк, Телебанкінг;

— технічне забезпечення еквайринга міжнародних платіжних карт.

2. Платіжні системи, що підтримують розрахунки з використанням цифрової готівки та її модифікацій (електронні гроші).

Окремим підвидом цієї групи є платіжні системи, побудовані на використанні цифрової готівки, що зберігається на смарт-картах.

На основі використання таких систем значною мірою побудовані системи електронної комерції в світі. На сьогодні в мережі існує близько 2-х десятків таких платіжних систем. Найбільш популярними в Україні є такі:

- WebMoney - це одна з найпопулярніших платіжних систем у світі, яка стала «піонером» серед усіх російськомовних систем електронних платежів. Платіжна система WebMoney Transfer — це універсальна, глобальна, небанківська інформаційна система трансферу майнових прав на основі електронних грошей, яка свою історію розпочала у 1998 р. Система відкрита для вільного використання всіма бажаючими і не має територіальних обмежень. Система WebMoney Transfer створювалась спеціально для мережі Інтернет, вона має універсальну гнучку структуру, яка надає можливість користувачам здійснювати безпечні розрахунки в режимі реального часу.

Клієнтами системи є продавці і покупці товарів та послуг. З одного боку, це WEB-магазини, з іншого — користувачі інтернету. За допомогою WebMoney Transfer можна здійснювати миттєві трансакції з оплати за товари та послуги і проводити розрахунки з іншими учасниками системи.

Технологія WebMoney Transfer запроваджена в Україні в грудні 2003 р. товариством з обмеженою відповідальністю «Українське гарантійне агентство», яке виконує функції гаранта по відповідних електронних грошах, номінованих у гривнях, і фактично є емітентом електронних грошей в Україні. В системі WebMoney Transfer використовуються також електронні гроші, номіновані в доларах США, євро, російських та білоруських рублях та узбецькі суми, гарантами (емітентами) яких є установи-нерезиденти.

Система WebMoney Transfer забезпечує проведення розрахунків в реальному часі за допомогою електронних грошей (облікових одиниць), так званих титульних знаків WebMoney (WM) декількох типів, що зберігаються на відповідних електронних «гаманцях» їх власників. В Україні ці облікові одиниці отримали назву WMU — UAH (еквівалент однієї української гривні), Uгаманець.

При переказі коштів використовуються однотипні гаманці, а обмін (конвертація) різних титульних знаків проводиться в спеціальних обмінних пунктах.

Емісію титульних знаків визначеного типу здійснює Гарант-організація, яка зберігає і управляє забезпеченням емісії і встановлює еквівалент обміну.

— PayCash - платіжна інтернет-система, яка дозволяє проводити через Інтернет миттєві відносно безпечні платежі. З погляду користувача (продавця або покупця), система PayCash — це сукупність електронних гаманців, кожний з яких є захищеною клієнтською програмою, що дозволяє переказувати і одержувати електронну готівку з інших гаманців, зберігати її в Інтернет-банку, виводити з системи на банківські рахунки або в інші платіжні системи. PayCash — перша російська система, заснована на класичній технології цифрової готівки (digital cash). В Україні за технологією PayCash працює система інтернет.Гроші. Для Інтернет-розрахунків використовуються грошові зобов’язання на пред’явника, емітовані у формі захищених цифрових сертифікатів. Вони забезпечуються звичайними грошовими коштами в той момент, коли цифрова готівка пред’являється її емітенту. Всі свої операції в рамках системи PayCash клієнт проводить за допомогою спеціального програмного забезпечення «гаманець» та створених у «гаманці» платіжних книжок (на одну з платіжних книжок з банківського рахунку переказується необхідна кількість грошей, яка використовується для розрахунків в Інтернет). Для того, щоб оплачувати товари і послуги в Інтернеті, необхідно поповнити відкритий рахунок реальними грошима. Кожний платіж авторизується банком. Слід мати на увазі, що в системі PayCash клієнт одержує в своє розпорядження електронну готівку, яку, як і звичайні паперові гроші, можна втратити. Наприклад, у випадку крадіжки комп’ютера клієнта, він може позбавиться всіх грошей, які переказав на платіжну книжку і не встиг витратити. Проте, якщо клієнт збереже резервні копії параметрів «гаманця» останнього переказу грошей з рахунку в комп’ютер, він зможе відновити свої гроші.

Таким чином, система PayCash — це система анонімних електронних грошей, а не просто система клієнт-банк. Це виражається ще і в тому, що банк може (наприклад, на вимогу суду) перешкодити клієнту витрачати гроші, які він встиг переказати у свій «гаманець», лише шляхом повного припинення всіх платежів у системі.

За допомогою системи «Інтернет.Гроші» можна оплатити комунальні та Інтернет послуги; мобільний зв’язок; кабельне і супутникове ТВ (НТВ+, Volia); товари і послуги в понад 1000 магазинах, підключених до систем «PayCash» «Яндекс.Деньги» «Cypherrnint», «WebMoney», «е-port» та ін.

— Системи, які використовують " Smart-card" основані на застосуванні пластикових карт з вбудованими чіп-модулями, що забезпечує можливість виконувати досить складні операції з обробки інформації. Для використання в електронних платіжних системах взагалі та в Internet—платіжних системах для електронної комерції зокрема, найбільш привабливими є мікропроцесорні смарт-карти, оснащені додатковими засобами забезпечення безпеки платежів.

Смарт-картка, призначена для електронних розрахунків, зберігає в пам’яті електронні гроші. Внести гроші на неї можна за допомогою ATM (Automated Teller Machine — автоматична касова машина) в банку, в пунктах обміну валют чи банкоматах. З метою прийому платежів за smart-карткою використовуються спеціальні касові апарати. Існують також «гаманці» (digital walkt, від Mondex), за допомогою яких можна перерахувати гроші з однієї картки на іншу. Для того щоб використовувати смарт-картку для Internet-платежів, необхідний пристрій для її зчитування на комп’ютері власника (PC card reader.)

Останнім часом смарт-картки завойовують все більшу популярність. На їх основі створюються регіональні, корпоративні, банківські системи, а також системи для підприємств різного призначення (платіжні, ідентифікаційні та ін.). Серед іноземних проектів на основі smart-карт найбільш відомими є Mondex, Visa_Cash, Proton. Проте в Україні їх використання (особливо, для потреб електронної комерції) знаходиться на дуже низькому рівні (див. структуру випущених платіжних карток, таблиця 3).

Таблиця 3.

Структура емітованих пластикових карток в Україні (на 1.01.2011 р.) [8]

В Україні технологія смарт-карток реалізована в проекті НСМЕП (Національна система масових електронних платежів). На її базі створена високоефективна офф-лайнова технологія, тобто така, що не потребує оперативного зв’язку з банківським рахунком під час виконання платіжних операцій (це дуже важливо, враховуючи недостатньо високу якість вітчизняних каналів зв’язку) і яка значно зменшує експлуатаційні витрати. За рахунок цього участь в НСМЕП може брати населення України з малими доходами (пенсіонери, студенти, школярі тощо), а швидкість обслуговування набагато більша, ніж при розрахунках готівкою та операціях картками з магнітною смугою.

У НСМЕП використовуються платiжнi картки з такими платіжними інструментами, як електронний гаманець та електронний чек. Застосування електронного гаманця економічно доцільне навіть при розрахунках малими сумами (від кількох копійок). Електронний чек орієнтований на застосування при середніх та значних за сумою платежах (від кількох до тисяч гривень). Завдяки системі «Інтерплат» кожний користувач Internet, який має смарт-картку НСМЕП та зчитуючий пристрій (карт-рідер), зможе швидко і надійно здійснювати розрахунки за товари та послуги та переказувати кошти через Інтернет. Зокрема, на сьогодні реалізована можливість: поштових переказів для фізичних та юридичних осіб через Інтернет; сплати за комунальні послуги та електроенергію у містах Київ, Одеса, Харків, Львів та ін.; сплати за телекомунікаційні послуги; сплати за послуги кабельного цифрового та аналогового телебачення; сплати за послуги провайдерів Інтернет; придбання карток мобільного зв’язку, IP-телефонії, хостингу та доменних імен, а також інших товарів та послуг в інтернет-магазинах; перекази коштів на користь фізичних та юридичних осіб (система Інтернет-платежів SmartPay); придбання електронних залізничних квитків, а також авіаквитків.

Отже, системи електронних платежів — вид бізнесу, що надзвичайно динамічно розвивається в усіх країнах світу, в тому числі і в Україні. Обумовлено це переважно тим, що обсяги операцій у сфері електронної комерції з кожним роком постійно збільшується, а електронні платежі є невід'ємною частиною інфраструктури електронної комерції.

Проте, на українському ринку представлена незначна кількість електронних платіжних систем, особливо це стосується таких, які використовують електронні гроші.

За відсутності належного правового регулювання діяльності, пов’язаної з електронними грошима, системи електронних грошей та їх учасники наражаються на суттєві правові та фінансові ризики. Правовий ризик виникає внаслідок того, що така діяльність не є повністю легалізованою. Відсутність правової основи операцій, які виконуються у системах електронних грошей, є джерелом ризику як для окремих трансакцій та учасників, так і для систем в цілому. [9]

Правове регулювання розвитку електронної комерції в Україні

Серед ключових правових проблем, від вирішення яких залежить ефективність електронної комерції, слід назвати наступні:

— правовий захист інформаційних комп’ютерних систем від незаконного втручання в їх роботу з метою порушення функціонування, крадіжки чи порушення цілісності інформації;

— захист прав споживача в роздрібній електронній торгівлі;

— надання правового статусу електронним документам; вирішення проблеми електронного підпису;

— захист авторського права в Інтернет;

— захист основних прав людини, включаючи: захист конфіденційної інформації про особу; захист від поширення мережі неправдивої інформації про особу;

— встановлення порядку оподаткування електронного бізнесу;

— правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності у сфері електронної комерції.

В Україні більша частина цих проблем є не вирішеною і потребує подальшого правового доопрацювання. В нашій державі є відповідна нормативно-правова база щодо підприємницької діяльності, до якої належать, зокрема, такі законодавчі акти: Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-IV, Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436-IV, Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р. № 887-XII, Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р. № 236/96-ВР, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР та багато інших. Проте, в електронно-інформаційній сфері, публічно-правове регулювання підприємницької діяльності має свої особливості, що потребує узагальнення та створення спеціальних юридичних норм і правил, адресованих безпосередньо електронній комерції.

Початок правового регулювання діяльності у сфері високих технологій було закладено у 1998 р. з прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про Національну програму інформатизації». Тоді ж була схвалена «Концепція Національної програми інформатизації» та прийнято Закон України «Про затвердження завдань Національної програми інформатизації на 1998;2000 роки» .

Наступним кроком став Указ Президента України № 928 від 31 липня 2000 р. «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні «.

22 травня 2003 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг», який визначає поняття електронного документа та електронного документообігу, закріплює світові тенденції щодо визнання юридичної сили електронного документа, вказує на права та обов’язки суб'єктів електронного документообігу, їх відповідальність і т. ін. У Законі дотриманий функціонально-еквівалентний підхід до розуміння електронного документа, запропонований Типовим законом ЮНСІТРАЛ «Про електронну комерцію». Тоді ж був прийнятий і Закон України «Про електронний цифровий підпис», який, на жаль, не повністю відповідає європейській практиці регулювання діяльності в цій сфері.

Закріплення основ електронної комерції у законодавстві України, подальший розвиток правового регулювання електронної комерції у спеціальних законах, внесення відповідних змін до чинного законодавства, яке стосується питань електронного обміну даними, укладання угод в електронній формі - це питання, що потребують невідкладного вирішення.

Отже, розвиток електронної комерції в Україні має ґрунтуватися на адекватній нормативно-правовій базі та створенні ефективної інфраструктури діяльності підприємств електронного бізнесу. Це дозволить значно наростити обсяги електронної комерції в Україні, а також розвинути її зовнішньоекономічну складову, що забезпечить інтернаціоналізацію діяльності національних підприємств, які працюють у секторі електронної комерції та збільшенню доходів від зовнішньоекономічної діяльності українських підприємств.

Список використаних джерел

1. Summary of the Methodology for assessing the Dynamics and Impacts of Electronic Commerce. Electronic Commerce Business Impact Project! Methodology. OECD WPIE Ad Hoc Technical Expert Group. OECD. Paris. February 29. 2011, p.1

2. Н.І. Костіна, В. М. Антонов, Н.І. Ганах. Банки: сучасні інформаційні технології: Навч. посібник. — Ірпінь, 2009. — 359 c

3. Internet World Stats/Usage and population statistic: http://www.internetworldstats.com/stats.htm

4. CEE — регіон Центральної та Східної Європи, який об'єднує в собі пост-радянські країни. В деяких джерелах до СEE не відносять країни СНД. Тут і далі ми будемо розглядати 13 держав СEE, які мають найбільші темпи розвитку електронної комерції.

5. Статистичне управління Європейської комісії Evrostat: http://epp.eurostat.ec

6. Дослідницька компанія Nielsen: http://en-us.nielsen.com

7. Національний банк України: http://www.bank.gov.ua

8. Національний банк України: http://www.bank.gov.ua/

9. Пиріг С.О. Платіжні системи. Навчальний посібник. Київ: Центр навчальної літератури, 2010