Історичний розвиток готельного господарства АР Крим

Зміст

• Вступ 2
• Розділ 1. РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ГОТЕЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА регіону 3
• 1.1 Початок заснування готелів в Криму 4
• 1.2 Розвиток готельного господарства в ХІХ — поч. ХХ ст. 6
• 1.3 Радянський період розвитку готельного господарства Криму 10
• Розділ 2. Характеристика стану готельного господарства Криму за період 1991;2010 рр. 11
• 2.1 Ресурсна база для розвитку готельного господарства Криму 11
• 2.2 Основні етапи та динаміка розвитку готельного господарства Криму за часів незалежної України 15
• 2.3 Характеристика розвитку санаторно-курортних комплексів в АР Крим 20
• 2.4 Характеристика розвитку малих готелів та пансіонів в АР Крим 23
• Розділ 3. Сучасні тенденції розвитку готельного господарства Криму 25
• Висновки 32
• Список використаних джерел інформації 36

Вступ

Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що:

Застаріла матеріально-технічна база переважної більшості вітчизняних готелів не дозволяє їм надавати послуги, що відповідають сучасним вимогам якості, і це стримує розвиток іноземного туризму. Сьогодні спостерігається низький рівень завантаженості готелів, їх місткість та якісний рівень істотно поступається розвитку готельного господарства у розвинених країнах. В Україні готельне господарство представлене багатьма готельними підприємствами, що розміщуються головним чином у містах і орієнтовані на обслуговування громадян, які приїздять у відрядження, а також внутрішнього й іноземного туризму.

Тому ми вважаємо, що актуальність даної теми полягає в тому, що Україна почала виходити з економічної кризи. І для того щоб привабити закордонних туристів ми повинні вивчати історію розвитку Криму щоб запропонувати новий якісний туристичний товар. Для цього залучаються молоді спеціалісти у яких сучасніший погляд на надання послуг.

Об'єкт дослідження теми курсової роботи є АР Крим.

Предметом дослідження теми курсової роботи є історичний розвиток готельного господарства.

Метою дослідження теми курсової роботи є:

1.Зробити ретроспективний аналіз розвитку готельного господарства регіону.

2. Охарактеризувати стан готельного господарства Криму за період 1991;2010рр.

3. Розглянути сучасні тенденції розвитку готельного господарства Криму.

Ми повинні розглянути такі питання як:

1. Початок заснування готелів в Криму.

2. Розвиток готельного господарства в XIX-поч.XX ст.

3. Радянський період розвитку готельного господарства Криму.

4. Ресурсна база для розвитку готельного господарства Криму.

5. Основні етапи та динаміка розвитку готельного господарства Криму за часів незалежної України

6. Характеристика розвитку санаторно-курортних комплексів в АР Крим.

7. Характеристика розвитку малих готелів та пансіонів в АР Крим.

Завдання теми курсової роботи полягає в тому, що ми повинні розглянути історичний розвиток готельного господарства АР Крим.

Структура:

Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел (14). Загальний обсяг роботи складається з 37 сторінок.

РОЗДІЛ 1

ретроспективний аналіз розвитку готельного господарства регіону

1.1 Початок заснування готелів в Криму

Розвиток туризму в XIX ст. мав сприятливий вплив на зростання будівництва готелів.

З другої половини XIX ст. починається і формування в Україні туристських регіонів. Цілком природно, що першим таким регіоном був Крим.

У 1783 р. півострів Крим став складовою частиною Російської імперії. Царський уряд щедро роздавав землі поміщикам і чиновникам, зобов’язуючи заселяти їх кріпаками з центральних і українських губерній. Згодом було дозволено прописувати селян-кріпаків. Крім того, запрошували й іноземних поселенців. Першими були німці й болгари. Так, у 1841 р. у Сімферопольському і Феодосійському повітах налічувалося 10 іноземних колоній — 3969 чоловік. Усім без винятку надавалися пільги — звільнення від усяких податків і повинностей на 8−10 років, позичка на переїзд і великі (до 50 десятин на сім'ю) ділянки землі. До 1802 р. поміщикам було роздано 350 тис. десятин землі. Крім того, йшло самозахоплення вільних ділянок і скуповування селянських наділів. Зрештою, в 1816 р. вийшов Указ про припинення продажу землі за низькими цінами.

Політика уряду, спрямована на прискорене господарське освоєння краю, виправдала себе. За короткий час набули розвитку й піднесення багато галузей сільського господарства і промисловості. У степових районах вирощували зернові. Одержали значні грошові кредити й зниження податків вівчарі. Вже в 1850 р. у краї діяло 12 сукняних підприємств.

З 1785 р. до Криму запрошуються найкращі спеціалісти-виноградарі, виписуються елітні сорти лоз. Для осіб, що займаються виноградарством, передаються в безоплатне користування і навіть в особисте, «потомственное», володіння державні землі. А для підготовки вітчизняних фахівців — виноградарів, садівників, виноробів у 1804 р. в Судаку відкривається училище, у 1812 р. створюється Нікітський ботанічний сад і пізніше — Магарацьке училище виноробства.

У 1848 р. площу в 5137 десятин було засаджено 28,5 млн. виноградних кущів, з урожаю яких виробляли 716 тис. цебер вина (у 1895 р. у Криму виробляли вже 1 млн. цебер вина). Свіжі й сушені фрукти, тютюн, соляні промисли — усе сприяло розквіту краю. Тільки червоної риби в 1849 р. було добуто 12,5 тис. пудів. Фахівці з Голландії навчали місцевих рибалок засолюванню риби за «голландським способом» .

З 1824 по 1848 p. прокладається гірське шосе, аз 1861 р. уже йде і залізничне будівництво.

Усе це створювало передумови для «курортного» освоєння краю.

Особливо привабливою тут була розмаїтість кліматичних зон: помірно континентальний клімат степового Криму з його невисокою вологістю; гірський Крим з яскраво вираженими кліматичними поясами; субтропічний, середземноморського типу клімат Південного берега з тривалою сухою осінню та зоною ультрафіолетового комфорту.

Крім того, понад 100 джерел мінеральних вод, численні грязьові озера, величезна кількість винограду — усе це сприяло популяризації півострова.

Початок курортного будівництва припав на 70-ті pp. минулого століття. За ініціативою земств, лікарських та інших громадських організацій, приватних осіб, практично без фінансової допомоги уряду почали відкриватися санаторії вздовж усього узбережжя.

Аристократія і велика буржуазія обрали для палаців і дач головним чином Південний берег Криму. Готелі й пансіонати, що перебували в приватному володінні, експлуатувалися переважно в літній сезон.

1.2 Розвиток готельного господарства в ХІХ — поч. ХХ ст.

Усього в дореволюційній Росії було 36 курортів, 60 санаторіїв на 3000 місць. При цьому кожний курорт мав специфічні особливості забудови міст, організації відпочинку та лікування.

Непомітне поселення Ялта, що в 1802 р. налічувало 13 рибальських будиночків, поступово стає центром усього узбережжя. Розвитку Ялти сприяло будівництво в 1832 — 1837 pp. гравійної дороги Алушта — Сімферополь, яку в 1847 р. продовжили до Севастополя. 17 вересня 1837 р. імператор Микола І надав поселенню Ялта статус міста.

Герб міста Ялта з’явився в 1845 р.: на блакитному фоні, що символізував море, розміщувались навхрест дві золоті гілки — лаврова й виноградна.

У 1843 р. затверджується проект забудови нової частини міста, автором якого був архітектор Ешшман. Починається будівництво фешенебельних готелів, великих магазинів, приватних дач і лікарень. Ялта стає гомінким буржуазно-аристократичним курортом. Біля витоків зародження курорту стояв відомий російський учений С. П. Боткін. За його рекомендацією представники царської династії Романових купують поблизу Ялти маєток Лівадію.

Отже, Ялта-курорт значно молодший, ніж Ялта-місто. Різниця в їхньому віці - понад чверть століття. Ялту починають називати «Російською Ніццою» і «Російською Рив'єрою» .

У 1900 р. у приватному будинку на околиці Ялти добродійне товариство міста за участю А. П. Чехова, Л. М. Толстого, О. М. Горького побудувало пансіонат «Яузлар» на 20 місць. У 1901 — 1902 pp. було відкрито дитячий санаторій в Алупці.

У 1915 р. майже всі курортні заклади міста — 5 санаторіїв на 169 місць, клінічна дитяча колонія, притулок на 24 місця для хворих на туберкульоз — були платними. До послуг заможних клієнтів були 14 готелів на 800 номерів, 3 комфортабельних приватних санаторії і 5 пансіонатів.

Упродовж літнього сезону тут вирувало життя, а коли курортники роз'їжджалися, місто ставало тихим, провінційним, заклади відпочинку і магазини здебільшого зачинялися. Власне, таку долю мають усі подібні міста.

У сусідній Алушті в 1864 р. у 120 дворах мешкало 763 особи; у 1902 р. населення зросло до 2800 чоловік. Однак містечко як курорт було невеселим видовищем: удень не мощена набережна тонула в клубах пилюки, а ввечері стояла суцільна пітьма.

У 1904 р. Алуштинське товариство курортного благоустрою склало план поліпшення дорожнього та інших господарств. Однак цей план не було реалізовано.

З кінця XIX ст. найкращим місцем для морських купань вважалася Євпаторія. «Тутешнє морське купання таке, що, напевно, кращого не знайдеш у всьому світі» , — писала Леся Українка. Крим вона відвідувала неодноразово — у 1890, 1891 і 1907 pp., намагаючись вилікуватися від кісткового туберкульозу.

Саме Мойнакське озеро з його цілющими грязями принесло Євпаторії велику популярність. І, як не дивно, першим, кому спало на думку «робити на цьому гроші», був… охоронець соляного промислу П. П. Пугачов, який побудував примітивну лікарню, де хворих приймали за плату.

У 1890 р. території з грязями перейшли у підпорядкування Таврійського губернського земства. Було побудовано дві нові грязелікарні, готель літнього типу на 70 номерів, парк з двома ставками. У 1912 р. був відкритий Цандерівський інститут, що готував лікарів-бальнеологів.

Взагалі ж будівництво Євпаторії як курорту мало стихійний характер. Завдяки ініціативі окремих підприємців у 1905 р. було введено в дію першу приватну здравницю «Приморський санаторій», а через чотири роки — два приватних медичних пляжі. У 1911 — 1914 pp. побудували санаторій і великий готель «Дюльбер», у 1913 р. — ще сім приватних санаторіїв на 400 ліжок. З 1893 р. велося інтенсивне дачне будівництво.

Лікувальні властивості сакських мінеральних грязей здавна привертали увагу російських мандрівників і дослідників. Про це згадується ще в працях академіка П. І. Сумарокова (1799 p.). Що ж стосується лікування, то воно завжди було джерелом прибутку місцевих мулл. У 1827 р. тут було відкрито першу лікарню, через п’ять років — готель для хворих на 20 номерів. Про користь лікування на Сакському озері писав у своєму листі до Жуковського М. В. Гоголь (1835 p.).

Популярність сакських грязей зростала. У 1837 р. тут було побудовано відділення Сімферопольського військового госпіталю, де крім офіцерів оздоровлювалися й «нижні чини» .

Хворі на сухоти віддавали перевагу Старому Криму, де особливою славою користувалися квіткові ванни. їх готували на квітах і травах, зібраних в околицях міста.

Судак приваблював двокілометровим піщаним пляжем, відсутністю туманів, рівномірністю температури морської води, великою кількістю винограду (культивувалося 600 сортів!). Правда, до послуг гостей міста в 1890-х pp. тут був тільки один готель. У Севастополі в цей же час їх було 14 (це крім 5 пансіонатів, грязелікарень та купалень). У 1911 р. готелів у Судаку було вже три, але ціни трималися високі і харчування було порівняно дорогим.

Гурзуф — невелике сільце наприкінці XVIII ст. (усього 179 чоловік державних селян) — через сто років стає найфешенебельнішим курортом Криму. Підприємець П. І. Губонін, який нажив великий капітал на будівництві Лозово-Севастопольської залізниці, спорудив у місті готелі, ресторани, провів електрику, телефон, упорядкував парк і навіть установив там барвисті фонтани. Однак через дорожнечу курортників було мало: 900 чоловік у 1891 р. і 1558 — через дев’ять років. Як бачимо, зростання незначне.

Щоб підвищити вартість землі, князі Трубецькі проклали дорогу, що сполучала Севастополь із Сімеїзом — найтеплішим безвітряним містечком на ПБК. І хоча курортом він став ще в першій половині позаминулого століття, проте як буржуазно-аристократичне місце відпочинку став відомим на початку XX, коли виник Новий Сімеїз.

Зі слів доглядача Будинку-музею А. П. Чехова в Гурзуфі, навіть видатний письменник робив спробу організувати свій бізнес. Купивши в татарина за величезну на ті часи суму (3 тис. крб) саклю, Антон Павлович нібито хотів обладнати неподалік платний пляж, проте з якоїсь причини цей задум втілити не вдалося.

Поряд з дорогими дачами, пансіонатами, санаторіями на зразок «Бруно», «Арнольді», «Ксенія», «Дольник», «Ампір» використовувалися малопридатні для житла помешкання, які здавали за високу плату. Навіть у Сімеїзькому парку на кожному кроці стояли невеликі будиночки, так звані «вагончики». У Старому Сімеїзі квадратний сажень землі на березі моря оцінювався в 60 крб, на горі - у 40 крб і вище. Незважаючи на дорожнечу, в 1912 р. там налічувалося 33 дачі. Середній клас міг дозволити собі відпочинок у Криму. Судячи з реклами того часу (1912 р.), 100 «розкішно обставлених номерів» коштували від одного до п’ятнадцяти карбованців за добу з «безкоштовним електричним освітленням» і «безкоштовними автомобілями для пасажирів та перевезення ручного багажу». Були й дешевші готелі - від 75 коп. за добу, з «балконами», «достатнім світлом і чудовим краєвидом». (Для порівняння: середня заробітна плата кваліфікованого робітника промислового підприємства на той час становила від 10 до 20 крб на місяць.) Вілла на березі моря, де на курортника очікували «здорове повітря, спокій, посилене харчування», причому їжа була не тільки «здорова», а й «гігієнічна», оцінювалася від ста карбованців на місяць і вище. Клієнтів спокушали «шведською гімнастикою, фребелівськими іграми (за методикою німецького педагога Ф. Фребеля (1782 — 1852)), дитячими виставками, кеглями, крокетом, катанням на човнах», а також «усіма видами масажу, грязьових компресів і притирань» .

Стає цілком зрозумілим, що в дореволюційний період привабливий відпочинок і лікування на кримських курортах були доступними лише для заможних верств населення.

1.3 Радянський період розвитку готельного господарства Криму

У грудні 1922 р. УСРР увійшла як суверенна республіка до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік і її подальша історія стала невіддільною від історії багатонаціональної більшовицької держави.

Державна організаційна структура туристських закладів, посилення уваги до розвитку туризму з боку ВЦРПС надали нового імпульсу туристській роботі. Вона стала цілеспрямованішою, підвищились вимоги до змісту туристських подорожей та екскурсій. Оновлювались діючі туристські об'єкти та розпочалося будівництво нових туристських баз у Криму.

Вже з перших років свого існування радянська влада вживала заходів щодо перетворення Кримського регіону на «всесоюзну здравницю для трудящих». Невідкладно вирішувались питання охорони природи Криму.

В 1917 р. у Гірському Криму на місці колишнього заказника імператорського полювання (1870 р.) було створено національний заповідник. У 1918 р. Комісаріатом землеробства Республіки Таврида було видано декрет «Про охорону тварин у лісах Криму». 4 квітня 1919 р. було підписано декрет РНК «Про лікувальні місцевості загальнодержавного значення», яким було здійснено націоналізацію курортів. У грудні 1920' р. В. І. Ленін підписав декрет «Про використання Криму для лікування трудящих». Вже впродовж 1924 р. в Криму відпочили й оздоровились 37 тис. чоловік. У 1925 р. під Ведмідь-горою було відкрито всеросійський санаторний піонерський табір «Артек» .

У другій половині 30-х pp. в Україні було зроблено перші кроки щодо створення інфраструктури туризму.

Розділ 2

Характеристика стану готельного господарства Криму за період 1991;2010 рр

2.1 Ресурсна база для розвитку готельного господарства Криму

Автономна Республіка Крим розташована на півдні країни, в межах Кримського півострова, який глибоко вдається в Чорне море і зі сходу омивається Азовським морем. Він простягається з заходу на схід на 324 км (між мисами Кара-Мрун і Фонар), а з півночі на південь — на 207 км. (від Перекопського перешийка до мису Сарич). На західному узбережжі частина суші виступає далі в море, утворюючи Тарханкутський півострів, а на східному — Керченський. На півночі Крим з'єднаний Перекопським перешийком завширки 7 км із сусідньою Херсонською областю.

Південний Берег Криму — територія між с. Форос і м. Алушта.

Унікальні кліматичні фактори ПБК обумовлені його захищеністю від руху холодних повітряних мас з півночі.

У цьому регіоні густо розгалужена транспортна мережа, упоряджені пляжі, найбільш дорогі готелі, ресторани і розваги. Багатий визначними пам’ятками. Тільки на території Великої Ялти нараховується більше 500 історико-культурних, архітектурних об'єктів, у числі яких дворянські садиби, палаци і парки. Улюблене місце відпочинку російської аристократії ХІХ — поч. ХХ ст.ст. і радянської державної еліти, включаючи М. С. Горбачова.

Західне узбережжя — міста Євпаторія і Саки.

Найвідоміший клімато-бальнео-грязевий курорт. Євпаторія є найбільшим у СНД дитячим курортом (частка дитячих місць у санаторіях складає 73%). Регіон відзначається великими піщаними пляжами.

Східний Крим — узбережжя від Алушти до Феодосії.

Регіон знаменитий гальковими пляжами і найцікавішими природними й історичними об'єктами (Судак, Новий Світ, Карадаг). Популярний як зона недорогого в порівнянні з Південним Берегом Криму відпочинку.

Севастополь

Регіон, де відпочинок у моря може бути успішно поєднаний з туризмом. Численні історичні об'єкти і природні визначні пам’ятки, найбільша військова база епохи СРСР.

Бахчисарайський район

Туристський регіон, який нерідко називають «Кримською Швейцарією», багатий унікальними історико-архітектурними спорудженнями: «печерні міста», пам’ятники мусульманської архітектури. Є умови для активного гірського туризму, мисливства, рибальства.

Поряд з цими традиційними курортно-туристичними регіонами Криму, все більший розвиток здобувають мало освоєні ділянки Західного узбережжя півострова: селища Піщане, Миколаївка; Північно-Західний Крим, з унікальними природними об'єктами — м. Тарханкут; Керченський півострів, який поєднує позитивні якості найцікавіших природних і історичних об'єктів: м. Казантип, Пантікапей, Керч, з об'єктами сучасного курортного проведення часу: найбільша в Європі молодіжна дискотека на колишній атомній станції в сел. Щьолкіно. Чимале значення для росту привабливості цих регіонів має те, що відпочинок у цих місцях коштує значно дешевше.

Площа автономії - 26,2 тис. кв. км (4,3% території країни).

Кримський півострів лежить приблизно на однаковій відстані як від екватора, так і від Північного полюса -5000 км. Довжина берегової лінії перевищує 1 тис. км. Вона розчленована затоками та бухтами, особливо численними на півночі і сході. Найбільші затоки: в Чорному моріКаркінітська, Каламітська, Феодосійська; в АзовськомуСиваш, Казантіпська та Арабатська. Сиваш відокремлений від Азовського моря піщаною косою — Арабатською Стрілкою.

Крим приваблює відпочиваючих передусім субтропічним кліматом на Південному березі Крима, вузькій смузі землі шириною 2−8 км, що тягнеться від мису Айя до мису Іллі.

Гірський Крим, вкритий лісами, являє собою зовсім інший природний комплекс, відмінний від узбережжя як за своїми кліматичними умовами, так і за складом місцевої флори.

Кримські гори з найвищою точкою Роман-Кош (1545 м) мають переважно карстовий рельєф із великою кількістю печер (їх налічується 900), серед них найдавнішою є Червона (13,7 км), а найглибшою — Солдатська (508 м).

У Криму прокладено рекреаційні стежки, серед яких найвідомішими є Голіцинська (Новий світ), Боткінська, Тарахташська, Штангеєвська (Ялта), Карадагська (Щебетівка).

Клімат рівнинної частини Криму (близько 70% площі півострова) помірно континентальний, у горах перехідний від степового до субтропічного, що характерний для Південного берега Криму.

Територію півострова перетинають 257 річок, здебільшого небагатоводних. У гірській місцевості водні потоки утворюють глибокі ущелини-каньйони, водоспади. Популярним екскурсійним об'єктом є Великий каньйон. Водоспад Учансу падає з південного схилу Ай-Петринської яйли майже прямовисно з висоти 98,5 м, нижче утворюючи ще три водоспади.

В області понад 50 солоних озер, що належать до 5 груп — Тарханкутської, Євпаторійської, Перекопської, Чонгаро-Арабатської та Керченської. Вони мають значні запаси лікувальних грязей (бл. 24 млн. м2). Найбільші з кримських озер — Сасик, Сакське, Донузлав, Узунлар.

Перший грязьовий курорт країни — Саки. Про лікувальні властивості Сакського озера писав ще давньоримський учений Пліній Старший.

Вода Мойнакського озера в Євпаторії дає лікувальний ефект при м’язових, кісткових, нервових захворюваннях.

Туристично-рекреаційні ресурси Криму — це надзвичайно сприятливі кліматичні умови (особливо на Південному березі), мальовничі ландшафти, тепле море з піщаними і гальковими пляжами (загальною довжиною 450 км, тривалий купальний сезон (понад 4 місяці), джерела мінеральних вод і лікувальні грязі солоних озер. Освоєння в курортно-рекреаційних цілях двох останніх розпочато з середини XIX ст. Сьогодні в Криму налічується понад 700 лікувально-оздоров-чих закладів, у тому числі 128 санаторіїв. В Криму зосереджено 36% санаторно-курортного фонду, понад 30% будинків відпочинку, близько 20% туристських закладів України.

Кримський рекреаційний регіон включає Євпаторійський, Феодосійський, Ялтинський рекреаційні райони.

Рекреаційні ресурси регіону ефективні при лікуванні захворювань дихальних шляхів, легенів, серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату, функціональні порушення нервової системи.

У Криму 141 територія і об'єкт природно-заповідного фонду (загальна площа — 70 тис. га, що становить 4,1% території автономії), в тому числі Карадагський, Кримський, «Мис Мартьян», Ялтинський гірсько-лісовий заповідники, 13 пам’яток природи (Бельбекський каньйон, Кішка, Де-мерджі, Карабі-яйлинська улоговина, Караул-Оба, Кизил-Коба, Мангуп-Кале та ін.), Нікітський ботанічний сад, 22 парки. В числі парків, що належать до пам’яток садово-паркового мистецтва — Алупкінський, Гурзуфський, Карасансь-кий, Кучук-Ламбатський, Лівадійський, Массандровський, Меласький, Місхорський, Фороський, Харакський.

Вигідне географічне положення, м’який клімат, тепле море, субтропічна рослинність узбережжя півострова в усі віки сприяли його інтенсивному заселенню. Історико-куль-турні пам’ятки різних епох, що збереглися на його території, є результатом взаємодії різних етносів і цивілізацій, які на певних відрізках історії, існуючи паралельно на обмеженій території півострова, часом функціонували відособлено, не змішуючись і майже не проникаючи одна в одну.

Кліматичні умови Криму дуже різноманітні. Він оточений водним басейном, перетнути гірським плато, з пологими схилами на північ, і більш крутим — на південь (до Чорного моря), який захищений від впливу північних вітрів. Гори прорізавши долинами. На різних висотах над рівнем моря зустрічаються свої умови, які впливають на характер клімату.

Кожен схил кримських гір має свої кліматичні умови, бо зазнає більшою чи меншою мірою впливу тих чи інших панівних вітрів.

Самій теплою частиною Південного берега Криму є простір від мису Айя до мису Ай-Тодор, бо ця частина узбережжя знаходиться як би в вітрової тіні від холодних північних і південно-східних вітрів. Від Ай-Тодора вже стає помітним вплив східних вітрів і, таким чином, друге місце за теплоту займає частину Південного берега від Ай-Тодора до Алушти, а третє місце за теплоту — від Алушти до Коктебеля, причому ступінь поступового переходу від теплого клімату до більш холодному як би слід паралельно з поступовим зниженням висот гір від Алушти до Феодосії.

Феодосія вже відкрита північних і північно-східним вітрам, і її клімат, який має свої місцеві особливості, ближче підходить до клімату Керченського півострова.

Тепле повітря, що приходить в Крим з півдня, відносно вільно проникає через невисокі Кримські гори у степові райони півострова. При вторгнення ж холодного щільного арктичного повітря гори перешкоджають його проникненню на ПБК.

2.2 Основні етапи та динаміка розвитку готельного господарства Криму за часів незалежної України

готель крим туристичний санаторний курортний

Для обслуговування іноземних і вітчизняних туристів в Україні використовується понад 1300 готелів, мотелів, кемпінгів, близько 3500 транспортних засобів.

Як свідчить аналіз, більшість готелів, мотелів, кемпінгів, санаторіїв, баз відпочинку та туристських баз будувались за проектами, які не відповідають міжнародним стандартам. Інтенсивна їх експлуатація в період масового туризму (60 -80-ті pp.), а також несвоєчасне проведення капітальних та поточних ремонтів призвели до значного зносу цих будівель та їх оснащення. Тому пріоритетним напрямом зміцнення матеріальної бази туристських підприємств має бути проведення реконструкції, модернізації та будівництва об'єктів туристської сфери за рахунок власних коштів підприємств і за допомогою інвестицій, у тому числі іноземних.

Мережа туристських підприємств активно формувалась наприкінці 70-х — упродовж 80-х pp. Як свідчить аналіз, більшість готелів, мотелів, кемпінгів, санаторіїв, баз відпочинку та туристських баз будувались за проектами, які не відповідають міжнародним стандартам. Інтенсивна їх експлуатація в період масового туризму (60 -80-ті pp.), а також несвоєчасне проведення капітальних та поточних ремонтів призвели до значного зносу цих будівель та їх оснащення. Тому пріоритетним напрямом зміцнення матеріальної бази туристських підприємств має бути проведення реконструкції, модернізації та будівництва об'єктів туристської сфери за рахунок власних коштів підприємств і за допомогою інвестицій, у тому числі іноземних.

Іноземні інвестиції, які надходять в Україну для будівництва й реконструкції матеріально-технічної бази туристсько-рекреаційного комплексу, незначні з різних причин. Одна з них полягає в тому, що чинним законодавством України не передбачено розвиток туристської індустрії на концесійних засадах. Тому доцільно внести зміни до Закону України «Про концесії» в частині, що передбачає перелік об'єктів концесії.

З метою розвитку туристської індустрії, зміцнення матеріальної бази постановою Кабінету Міністрів України створено Державну акціонерну компанію «Україна туристична», до складу якої увійшли підприємства колишнього «Інтуриста», розташовані у 16 регіонах країни та Автономній Республіці Крим. На компанію покладено виконання господарських функцій туристських підприємств, створення вітчизняних готельних ланцюгів на зразок закордонних.

Готельне господарство є однією з основних складових туристської індустрії України. У 2009 р. в Україні налічувалось 1308 готельних підприємств на 949,1 тис. місць (табл. 2.1).

Таблиця 2.1.

Кількість готелів та інших місць для короткотермінового проживання по регіонах України за типами в 2009 р.

За формами власності їх кількість розподіляється так: 40% перебувають у загальнодержавній та комунальній, 57 — у колективній і 3% - у приватній власності (табл. 2.2).

Таблиця 2.2.

Кількість готелів та інших місць для короткотермінового проживання за формами власності по регіонах України в 2009 р., од.

Середньорічний коефіцієнт завантаження готелів у 2009 р. в середньому по Україні становив 0,24. При цьому мінімальне використання місткості готелів — 9% - було в Луганській та Миколаївській областях, а максимальне — 78% - у Севастополі. У Києві цей показник дорівнював 40%.

Якщо відкинути максимальне й мінімальне значення показників завантаженості, то використання місткості українських готелів у 2009 р. становило 0,20. Це значення є більш об'єктивним для характеристики стану готельного бізнесу в Україні. Винятком з цього незадовільного становища є Київ, де завантаженість у 1995 р. дорівнювала 0,52, в 2007 р. — 0,35, в 2008 р. — 0,37, у 2009 — 0,40.

У більшості регіонів України рівень завантаженості готелів коливався від 0,17 до 0,22.

Чисельність готелів в Україні скоротилась з 1995 р. по 2009 р. на 88 одиниць, або на 6%, їх місткість зменшилась на 27 963 місця, або на 21%.

Найбільше скорочення спостерігалось у Києві - на 4287 місць, областях Хмельницькій (2953), Донецькій (2709), Львівській (1719), Сумській (1661), Луганській (1623), АР Крим (1476). Однак при цьому кількість готелів у Києві зросла на 8 одиниць, у Харківській області - на 2, в Донецькій — на 8. Це, на перший погляд, протиріччя пояснюється тим, що в цих регіонах зменшилась кількість багатомісних та низькокомфортабельних готельних номерів, за рахунок чого відбулось підвищення комфортабельності номерів та готелів загалом.

Усього готелями України надано послуг 358 446 іноземним громадянам, що становить 10,9% загального числа осіб, яким надано послуги (табл. 2.3).

Таблиця 2.3.

Надано послуг приїжджим у готелях та інших місцях для короткотермінового проживання по регіонах України

Найбільшій кількості іноземних туристів надано готельних послуг у таких регіонах України: Київ (36,1%), АР Крим (10,4%), областях Львівській (9,1%), Одеській (5,3%), Дніпропетровській (5,3%), Київській (4,2%), Донецькій (4,0%).

Середня тривалість перебування однієї особи в готелях становить для громадян України 2,7 доби, для іноземців — 2,6 доби.

Середня місткість номера по Україні дорівнює 2,02, у Києві - 1,9, а в областях, зокрема Рівненській і Донецькій, — 1,8, в Одеській — 2,2, у Чернігівській і Херсонській — 2,3, у Сумській — 2,6.

Згідно з чинним законодавством обов’язковій сертифікації в Україні нині підлягають 266 підприємств, що надають готельні послуги, та 455 підприємств харчування. Станом на 01.10.2009 р. сертифікат відповідності надано: на готельні послуги — 158 підприємствам, на послуги харчування — 274 підприємствам.

Результатом проведеної роботи стало помітне підвищення рівня обслуговування на підприємствах готельної галузі.

Разом з тим існуюча інфраструктура туризму ще не відповідає вимогам міжнародних стандартів. У більшості готелів відсутні сучасні засоби зв’язку та комунікацій, конференц-зали з відповідною аудіовізуальною технікою та технічними засобами для синхронного перекладу.

2.3 Характеристика розвитку санаторно-курортних комплексів в АР Крим

Курортом (нім. Кur — лікувати, ort — місце) називають місцевість з лікувальними чинниками та сприятливими умовами для їх використання (сонячним світлом, чистим повітрям, наявністю моря чи річки, прекрасними ландшафтами).

Завдяки вдалому збігу географічного положення, геологічної будови та гідрогеологічних умов Україна має багаті рекреаційні й бальнеологічні ресурси для лікування та відпочинку населення, розвитку туризму і спорту. За даними Державного комітету статистики, в 2000 р. в Україні загальна кількість закладів тривалого перебування становила 3229 одиниць. За формами власності ці заклади розподіляються так: державна — 40%, колективна — 55, приватна — 0,8, власність міжнародних організацій — 4,2%.

Усього по Україні за 2000 р. в санаторно-курортних закладах оздоровлено 2 869 976 осіб, з них іноземців — 307 330 (10,7%).

Одним із напрямів державної політики в галузі туризму є організація оздоровлення населення (стаття 3 п. 2 Закону України «Про туризм»).

Згідно з рекомендаціями ВТО, санаторно-курортні та оздоровчі заклади (санаторії, пансіонати з лікуванням, будинки й бази відпочинку та ін.) належать до туристичної індустрії, а вітчизняні та іноземні громадяни, які використовують їхні послуги, — до туристів.

Крим мають прекрасні ресурси для таласотерапії, тобто лікування морем, масового відпочинку та оздоровлення. Сонячне світло й тепло, мінерально-сольовий склад і температурний режим морської води, чудові пляжі створюють сприятливі умови для подальшого розвитку санаторно-курортного господарства. Нині тут налічують близько 800 санаторіїв, будинків відпочинку й туристських баз, майже 400 з них — у Криму. Загальновідомими санаторно-курортними центрами є Ялта, Одеса, Алушта, Алупка, Судак, «Артек», Планерське (Коктебель), Феодосія, Саки, Євпаторія, Бердянськ та багато інших. У таких районах, як Карпати, Крим, Причорноморсько-Азовське узбережжя, рекреація має стати пріоритетною сферою перспективного розвитку, оскільки вона може забезпечити більшість валютних надходжень, сприяти зміцненню національної грошової системи, створенню в цій сфері додаткових робочих місць.

Україна має велику кількість висококваліфікованих медпрацівників, цінні знахідки і «ноу-хау» в галузі курортології та медицини. Все це дає можливість оцінити курортний потенціал України як такий, що може і повинен стати вагомим чинником оздоровлення нації, особливо дітей, перед якими суспільство відповідальне, як перед своїм майбутнім. Курорти також мають стати стратегічним і економічним ресурсом на міжнародному ринку.

У нинішніх умовах поступово реформується весь господарський механізм курортної галузі України. Поступово змінюються форми власності, джерела фінансування, методи керівництва на державному, регіональному та місцевому рівнях. Найкращою формою власності для найбільших санаторно-курортних установ є акціонерна. Прикладом великої санаторно-курортної мережі України стала санаторно-курортна система — закрите акціонерне товариство «Укрпрофоздоровниця», засноване Федерацією незалежних профспілок України і Фондом державного соціального страхування (95% акцій належить ФПУ, 5% - соцстраху). Завдяки створенню акціонерного товариства, до складу якого ввійшло 16 територіальних об'єднань, в основному вдалося зберегти комплекс профспілкових курортів України.

Питома вага профспілкових санаторіїв у загальнодержавному масштабі становить нині 24%, а число хворих, що отримали лікування в цих санаторіях, — 41% загальної кількості хворих у всіх санаторіях; крім того, 19% усіх оздоровлених — діти й підлітки, 38% - постраждалі від наслідків чорнобильської катастрофи.

Цілком закономірно, що основна маса санаторно-курортних установ, особливо розрахованих на «середній клас», перебуває нині в стані «мертвого сезону». Це пояснюється тим, що сьогодні при середній зарплаті близько 300 грн ціна путівки на 24 дні становить від 600 до 2000 грн, тоді як за радянських часів середня зарплата становила 160 крб, а ціна путівки — 80 -100 крб.

У 2008 році в санаторно-курортних закладах України перебувало понад 412,5 тис. іноземних громадян (12,7% оздоровлених). З них 58,2% припадає на АР Крим.

Компанія «Укркурортсервіс» запропонувала свій варіант «виживання» в конкурентному і загальноекономічному оточенні. Створена в лютому 1999 p., вона розробила кілька оригінальних управлінських програм із залучення нових категорій покупців санаторно-курортних послуг. Виступивши в ролі туроператора для турагентств, що працюють на внутрішній туризм, «Укркурортсервіс» уклав агентські угоди з 50 турфірмами. Для них були організовані ознайомлювальні тури по санаторно-лікувальних установах профспілок. Турфірми могли укладати договори безпосередньо з санаторіями.

" Укркурортсервіс" використовує існуючі можливості для реконструкції в АР «Крим» та розширення санаторію «Алушта» (Крим).

Поліпшення комфортності номерів у типовому санаторному корпусі сприяє підвищенню показників їх використання. Адже умови більшості українських курортів недостатньо комфортні.

Для того щоб наші курорти стали привабливими для заможних клієнтів і могли забезпечити валютні надходження, необхідне будівництво висококомфортабельних санаторіїв та фешенебельних готелів, ресторанів, розвиток індустрії розваг.

Територіальне поєднання природних умов, рекреаційних і бальнеологічних ресурсів України дає змогу в перспективі сформувати регіональні рекреаційно-туристські суперсистеми, кожна з яких може ґрунтуватися на місцевих природних умовах і лікувальних ресурсах.

А такі регіони, як Карпати, Полісся, Степ, Причорноморсько-Азовське узбережжя й Крим, можуть і повинні стати великими, з високорозвиненою інфраструктурою рекреаційно-туристськими комплексами не тільки загальноєвропейського, а й світового значення.

2.4 Характеристика розвитку малих готелів та пансіонів в АР Крим

За даними аналізу структури готельного господарства України, такі форми готельного господарства, як мотелі, кемпінги, молодіжні бази, надзвичайно поширені в інших країнах, в Україні практично не розвинуті.

Перші міні-готелі з’явилися в Криму десь в середині 90-х років минулого сторіччя. Категорія міні-готелів включає в себе всі готелі, кількість номерів в яких не перевищує 15−30. Проте строгого розділення між поняттями міні-готель і готель не існує.

На фоні підвищеного попиту на готелі середньої цінової категорії в Україні призвело до зростання сегменту міні-готелів. Основними клієнтами таких готелів є бізнесмени та індивідуальні туристи, кількість яких в Україні щорічно збільшується на 10−15%.

Складність завдань, що постали сьогодні перед галуззю, обумовлена тим, що розвиток міні-готелів гальмує ряд чинників, як недосконала законодавча база, недостатня кількість кваліфікованих фахівців, нестабільність політичного та економічного становища держави, що напряму має вплив на розвиток міні-готелів, та багато інших.

Ринок малих готелів в даний час — це сфера готельної справи, що розвивається. На жаль більшість людей тих, що створюють малі готелі, не мають знань і практичного досвіду управління таким об'єктом, що несе за собою ряд негативних чинників.

Проте, у даний час у вітчизняному готельному ринку в цілому та у міні-готелів зокрема є й цілий ряд чинників для активного розвитку. Враховуючи це, що темп розвитку даного сектора тільки підвищується, можна з упевненістю заявити, що до 2015 року в Україні налічуватиметься близько 1 000 міні-готелів.

Готельний сектор не є виключенням. Перелічуючи фактори, що здійснюють безпосередній вплив на розвиток готельної галузі, необхідно, перш за все, розмежувати фактори, обумовлені місцем готельного сектора в системі економічних зв’язків і специфічні умови функціонування галузі в конкретній країні. Основною групою факторів є економічні фактори (загальний стан економіки, фінансова стабільність, розвиток туристичного сектору, інвестиційна привабливість, середній дохід на душу населення, рівень безробіття, рівень оподаткування, банківський відсоток на кредит, наявність сильної конкуренції зі сторони стихійного ринку апартаментів і квартир і т.д.). Макроекономічні показники в українській економіці в цілому створюють картину стійкого економічного розвитку. За даними Держкомстату приріст ВВП за період січень — квітень 2007 року, в порівнянні з аналогічним періодом минулого року, становить 7,9%. Неухильно росте доля сектора послуг в ВВП — 38%. Позитивна динаміка перелічених показників відповідно відображається на сфері готельних послуг.

В цілому тенденції розвитку даного сектора на Українському ринку є позитивними і зводяться до того, що найближчим часом кількість міні-готелів збільшуватиметься. В першу чергу через те, що термін повернення інвестицій скорочуватиметься в порівнянні з великими готелями, на сьогоднішній день він складає 3−5 років. Крім цього чинника, явно зростає попит на міні-готелі. Клієнти віддають перевагу невеликим готелям, з відчуттям затишку, домашнього тепла і більш індивідуальний підхід до себе, а також і більш вигідні ціни на проживання.

Розділ 3

Сучасні тенденції розвитку готельного господарства Криму

Крим є провідним туристичним центром в Україні з розвиненою туристичною інфраструктурою. Тут діє 54 готелі, а також 113 підприємств харчування для обслуговування туристів (із 455 по Україні в цілому).

АР Крим входить до першої десятки серед регіонів України за обсягами залучення іноземного капіталу і найбільш привабливою для іноземних інвесторів в Криму є курортно-туристична сфера. Реструктуризація туристичного та санаторно-курортного комплексів, яка відбувається в ринкових умовах, супроводжується змінами організаційно-правових форм закладів цієї сфери і реформуванням їх, відповідно до діючого законодавства, в підприємства з різними формами власності. Деякі установи галузі отримали самостійність, однак це не призвело до поліпшення їх фінансового стану, оскільки і державне фінансування їх скорочувалось. Значний знос основних фондів, сезонний характер роботи, недостатність власних оборотних фондів для реконструкції та поновлення своєї матеріальної бази — все це призвело до того, що інвестиційне фінансування залишається визначальним фактором для подальшого розвитку галузі. Разом з тим, одним з проблемних питань розвитку туризму в Державній Програмі на 2002;2010 роки зазначено, що зростання обсягів інвестицій в розвиток матеріальної бази туризму відбувається повільними темпами. Тому, одним із заходів цієї Програми, який стосується державного регулювання туризму, було створення умов для реалізації інвестиційних проектів.

Проте, як свідчать статистичні данні про загальний стан залучення іноземних інвестицій в санаторно-курортне, туристичне та готельне господарства автономії, в 2008 році значно зменшились обсяги таких інвестицій (на 87%), в порівнянні з 2002 роком — з 107 719, 5 тис. дол. США до 13 558,1 тис. дол. США. До того ж, з 2002 по 2006 роки спостерігалась тенденція щодо збільшення обсягів залучених іноземних інвестицій і найбільший їх розмір припадав на 2006 рік (259 879,8 тис. дол. США), після чого обсяги залучених таких коштів стали скорочуватись. Тобто, спочатку дії Державної Програми на 2002;2010 роки для залучення інвестицій були кращими, ніж через 6 років її реалізації і в 2008 році вже не вдалось досягти навіть рівня 2002 року щодо їх залучення.

Таблиця 3.1

Найбільш інвестовані міста Криму

Якщо розглядати в розрізі напрямів іноземних інвестицій, то в період з 2002 року до 2006;2007 років також спостерігалась тенденція до збільшення розмірів їх залучення в розвиток санаторно-курортних закладів та готельного господарства, після чого відбувся суттєвий спад.

Але, починаючи з 2005 року спостерігалось стрімке вкладання коштів іноземних інвестицій в розвиток туристичних агенцій, які є посередниками між відпочиваючими та суб'єктами господарювання з надання санаторно-курортних, готельних та туристичних послуг. Проте, це суттєво не вплинуло на ефективність роботи суб'єктів туристичної діяльності, оскільки за цей період кількість обслуговуваних туристів не мала тенденцію щодо постійного щорічного зростання: в 2005 році - 355,2 тис. осіб; в 2006 році - 335,3 тис. осіб; в 2007 році - 392,6 тис. осіб; в 2008 році - 351,2 тис. осіб. Тобто, кількість туристів в 2008 році була нижчою, ніж в 2005 році. Крім того, темпи зростання кількості туристів в 2008 році до 2007 року зменшились на 10,5%.

Однією з причин недостатнього залучення інвестицій в регіон є недосконалість нормативно-правової бази. Так, починаючи з 2000 року, курортно-туристична сфера автономії стала пріоритетною для інвесторів. Саме тоді було прийнято Закон України від 21.12.2000 № 2189-III «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку і спеціальній економічній зоні „Порт Крим“ в АР Крим». Проте, не дивлячись на те, що дія цього закону поширюється до 2030 року, Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2005 за № 2505-ІІІ «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік“ та деякі інші законодавчі акти України», були скасовані:

1) спеціальний правовий режим інвестиційної діяльності, митного і валютного регулювання та оподаткування пріоритетного розвитку (зокрема, ліквідовано пільги зі сплати ввізного мита, податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств, збору до Державного інноваційного фонду, плати за землю);

2) гарантії держави щодо стабільного спеціального режиму інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в АР Крим на весь період дії цього закону.

Зазначене не могло не вплинути на інвестиційний клімат в АР Крим. Наприклад, на території Великої Ялти в 2006 році, в порівнянні з 2002 роком, питома вага іноземних інвестицій в готелі та ресторани скоротилась майже втричі.

Для порівняння, якщо станом на 01.10.2006 на весь Крим в курортній галузі впроваджувалось 33 інвестиційних проекти, то наприклад на ту ж саму дату тільки в одному м. Геленджик (Чорноморське узбережжя Краснодарського краю, Росія) було 32 таких проекти. Крім того, якщо в 2006 році на 1 мешканця Великої Ялти (провідна курортно-туристична територія України) припадало 1,60 тис. дол. США іноземних інвестицій, то на 1 мешканця м. Славутич (Київська область, не курортно-туристична територія України) у тому ж році припадало іноземних інвестицій в розмірі 1,40 тис. дол. США.

До того ж, за розрахунками економістів, пільги для територій пріоритетного розвитку дозволяли економити тільки на будівництві об'єктів до 20%-25% коштів інвесторів, що було досить важливим, оскільки в кліматичних умовах Кримського узбережжя (більш жорсткий температурний режим, 9-ти бальна сейсмозона) вартість будівництва дорожчає, як мінімум, в 1,5 рази. Через що, окупність вартості об'єктів відбувається якнайменш через 8 років, тоді як в світовій практиці цей період складає 5 років.

Таким чином, через скасування окремих пільг, останнім часом на державному рівні не вдалось створити достатніх умов для збільшення обсягів залучення інвестицій, зокрема іноземних, в розвиток санаторно-курортної та туристичної галузей АР Крим.

По-друге, планування заходів щодо підтримки розвитку туристичної та курортної галузі без відповідного фінансового забезпечення та не прогнозованість річного фінансового забезпечення не дозволяли визначати на рівні головних розпорядників пріоритети фінансування, якісно управляти фінансовими ресурсами.

Так, Державна Програма соціально-економічного розвитку АР Крим на період до 2017 року (далі - Державна Програма до 2017 року) на території автономії діє тільки третій рік. Проте, на розвиток туристичної та курортної галузі відведено лише період 2008;2012 роки (тобто 5 років). Але, протягом 2008 року та 9 місяців 2009 року на її виконання в частині розвитку туристичної та курортної галузі були надані кошти лише з республіканського бюджету в сумі 234 тис. грн. Ці кошти дозволили тільки м. Саки надати статус курорту державного значення. Водночас, в автономії є всі підстави для оголошення курортами державного та місцевого значення таких природних територій, як Велика Ялта, Велика Алушта, м. Євпаторія, м. Феодосія, м. Судак, м. Керч, смт. Старий Крим, с. Коктебель, с. Курортне, с. Миколаївка, а також лікувально-оздоровчих зон Бахчисарайського, Ленінського, Сакського, Чорноморського та Роздольненського районів.

Разом з тим, на проведення робіт зі створення і ведення Державного кадастру природних територій курортів АР Крим (загальний обсяг фінансування на 2008;2010 роки становить 4600 тис. грн.) основна сума фінансування передбачалась з Державного бюджету України (4400 тис. грн.). Проте, протягом 2008 року та 9 місяців 2009 року на виконання цього заходу кошти з державного бюджету не надходили. В результаті, роботи зі створення цього кадастру виконані лише в частині створення діючого макету інформаційної системи кадастру природних територій автономії (на прикладі Сакського адміністративного району АР Крим), на що використані кошти республіканського бюджету в сумі 50 тис. грн. Разом з тим, за умов відсутності належної державної фінансової підтримки, на даний час не реалізуються заходи з оголошення природних територій курортними в Роздольненському, Чорноморському та Ленінському районах, містах Феодосія та Судак, повільно здійснюються роботи з оцінки природних лікувальних ресурсів Криму. В свою чергу, відсутність Державного кадастру природних територій курортів АР Крим, не дозволяє забезпечити ефективне управління прибережними територіями.

До того ж, за Державною Програмою до 2017 року не фінансувались заходи на створення та поліпшення матеріально-технічної бази санаторно-курортного комплексу. Так, в цій Програмі на 2008 рік передбачались кошти державного бюджету: 8500 тис. грн. — на створення державного центру реабілітації хворих, будівництво лікувального басейну та свердловини термальної хлориднонатрієвої води на території дитячого санаторно-оздоровчого центру «Маяк» (м. Євпаторія); 30 000 тис. грн. — на проведення комплексу робіт з будівництва, реконструкції та капітального ремонту лікувальних і водопостачальних об'єктів державного підприємства «Санаторій «Дніпро» (смт. Гаспра).

Тобто, кошти бюджету АР Крим не мають суттєвого впливу на стан виконання заходів Державної Програми до 2017 року в частині розвитку туристичної та курортної галузей і, за умов подальшого не фінансування заходів з державного бюджету, досягнення очікуваних результатів в курортно-туристичній галузі за цією Програмою у встановлені строки буде неможливим.

По-третє, на регіональному рівні недостатньо створено умов для просування туристичного продукту, що певним чином позначається на іміджі Криму.