Історичний розвиток і умови звершення Літургії. 
Євхаритстія

Реферат на тему:

Історичний розвиток і умови звершення Літургії. Євхаритстія.

Визначення Літургії.

Увесь зміст східної духовності лежить у Святій Літургії. Саме слово «літургія» походить з давньогрецької мови і під ним розуміли «діло одного для добра цілої громади, загалу». Навіть сплачення податків, приношення жертви, служба у війську, релігійні обрядові ритуали тощо — це все називали одним словом «літургія». Властиво, це останнє релігійно-сакральне значення Літургії є на сьогод-ні у християнській традиції основним. Отже, Літургія, як вважала первісна Церква, є «служба людей перед Богом» — Служба Божа, Євхаристійне жертвоприношення.

Літургія — найважливіше богослужіння, під час якого здійснюється святе Таїнство причастя (св. євхаристія), встановлене Господом нашим Ісусом Христом у четвер увечері, напередодні хресних Його страждань. Довідкова література дає наступне визначення поняття «літургія». Це назва найголовнішого християнскького богослужіння, що існувало хоч і не у однаковому вигляді, проте у всіх християнських віросповіданнях і демонструвало головні ідеї світосприйняття християнинай головні ідеї християнської церкви.

Євхаристія. Таємна Вечеря Центральним моментом Літургії є здійснення Євхаристії, тобто підношення дарів. Ще це одне з головних християнських таїнств називають Таїнством Причастя. Євхаристію встановив сам Іісус Христос під час Таємної Вечері. У Біблії про це говориться, що Христос умив ноги Своїм учням-апостолам (друзям і послідовникам). Це він вчинив, щоб показати їм приклад смирення.

Увечері того дня Ісус Христос, знаючи, що Його буде видано цієї ж ночі, прийшов з дванадцятьма апостолами Своїми в приготовану світлицю. Коли всі возлягли за столом, Ісус Христос сказав: «Дуже бажав Я цю паску їсти з вами перш ніж зазнаю страждань. Бо кажу вам, що не буду вже більше їсти її, доки вона не сповниться в Царстві Божому». Потім встав, зняв із Себе верхній одяг, обв’язався рушником, налив в умивальницю води і почав омивати ноги ученикам і обтирати рушником, яким був підперезаний.

Обмивши ноги ученикам, Ісус Христос надів одяг Свій, возліг і сказав їм: «Чи знаєте, що Я зробив вам? Ви називаєте Мене Учителем і Господом. Отже, якщо Я, Господь і Учитель, умив вам ноги, то і ви повинні вмивати ноги один одному. Бо Я дав вам приклад, щоб і Ви робили так само, як Я зробив вам» .

Цим прикладом Господь засвідчив не лише Свою любов до учеників Своїх, але й навчив їх смиренню, тобто не вважати за приниження для себе служити будь-кому, хай навіть і нижчій за себе людині.

Після споживання старозавітної паски єврейської, Ісус Христос установив на цій вечері Таїнство Святого Причастя. Тому й називається вона «тайною вечерею» .

Господь воздав хвалу Богу Отцю, взяв хліб, благословив його, переломив і дав апостолам, промовляючи: «Прийміть, споживайте: це є тіло Моє, що за вас ламається» — потім Він узяв чашу з виноградним вином, також благословив її і подав апостолам, промовляючи: «Пийте з неї всі: це є кров Моя Нового Завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів» — причастивши їх, Господь дав заповідь завжди чинити це таїнство: «Це чиніть на спомин про Мене» .Ці слова означають, що у вигляді хліба й вина Спаситель подав те саме Тіло Своє і ту саму Кров, які на другий день після цього Він віддав на страждання і смерть за наші гріхи. Як хліб і вино стали Тілом і Кров’ю Господа, — це таємниця, незбагненна навіть для ангелів, тому і називається таїнством.

Причастивши апостолів, Господь дав заповідь завжди здійснювати це таїнство, чинити на спомин про Нього. Це таїнство здійснюється у нас і тепер і здійснюватиметься до кінця віку за богослужінням, що називається літургією.

Під час тайної вечері Спаситель сповістив апостолів, що один з них видасть Його. Вони ж дуже засмутилися і, розгублено перезираючись між собою, у страху запитували один за одним: «Чи не я, Господи?» Іуда теж запитав: «Чи не я, Учителю?» Спаситель говорить йому: «Ти сказав». Іоан же возлежав поряд зі Спасителем. Петро подав знак, щоб він запитав, про кого сказав Господь. Іоан, припавши до грудей Спасителя, тихо запитав: «Господи! Хто це?» Ісус Христос так само тихо відповів: «Той, кому Я, вмочивши, подам хліба». І, вмочивши шматок хліба в миску, Він подав його Іуді Іскаріотському, сказавши: «Що робиш, роби швидше». Та ніхто не зрозумів, до чого Спаситель сказав йому це. Оскільки ж в Іуди була скринька з грішми, то ученики подумали, що Ісус Христос посилає його купити щось на свято чи роздати милостиню убогим. Іуда, взявши той хліб, одразу ж вийшов. Була вже ніч.

Коли Господь закінчив вечерю, підвівся Він і одинадцять учеників Його і, проспівавши псалми, пішли за потік Кедрон, на гору Елеонську, в Гефсиманський сад.

Євхаристія якраз і є головним дійством Літургії. Не лише у православних, але і у католиків, і у вірмено-грегоріанській церкві хліб і вино вважаються істиним тілом і кровю Христа. Проте поступово у чин Євхаристії різні богослови починали вкладати дещо різний зміст. Так, один з найревніших прихильників Реформації Жан Кальвін вважав на відміну від православних чи католиків, що присутність тіла і крові Христа у хлібі та вині є не реальне, а духовне. По-різному сприймають Євхаристію, проте вона так і залишається головним змістом чину Літургії.

Дещо по-різному різні конфесії сприймають і сам хліб, що є тілом Христовим. Так, православні використовують хліб квасний, а католики — прісний. Євхаристія може бути здійсненою, як правило, лише у храмі і лише у час Літургії. Здійснення її не у храмі можливе, але лише за наявності дуже поважних на те причин. Наприклад, якщо храм ще не добудований чи згорів. У православній церкві Святе причастя попереджають дві єктенії і молитва Отче наш. Усі учасники Євхаристії у візантійській традиції причащаються під двома видами — Тілом і Кров’ю. Вступом до причастя є суґестивна молитва, в якій подано слова про літургічне «сьогодні»: проситься Христа, щоби прийняв причасника як учасника Його Тайної вечері.

Після обряду причастя служитель благословить вірних чашею і співає Благодарну єктенію. Заамвонну молитву попереджає заклик «У мирі вийдім». У минулому ці слова стосувалися реального виходу — зі святилища за амвон, розташований колись посередині храму.

Після промовляння заамвонної молитви духовенство йшло процесією до згаданої вище тодішньої захристії. Таким чином Божественна Літургія закінчувалася там, де і починалася (приготуванням дарів). У сучасній практиці вона закінчується так, як і інші візантійські служби — благословенням і відпустом, в якому завжди лунають слова про істинного Бога — Христа Чоловіколюбця.

Еволюція Чину Божественної Літургії.

Апостоли здійснювали св. причастя за заповіддю і за прикладом Ісуса Христа і навчили християн здійснювати це велике і спасительне Таїнство. В перші часи порядок і спосіб здійснення Літургії передавалися усно, і всі молитви і священні піснеспіви вивчалися напам’ять. Потім з’явився і письмовий виклад апостольської Літургії. З часом Літургія поповнювалася новими молитвами, піснеспівами і священними дійствами, що порушувало в різних Церквах однаковість її звершення. Виникла необхідність об'єднати всі існуючі чини Літургій, виробити єдиний спільний варіант. Це і було зроблено в четвертому столітті, коли припинилися гоніння на християн, і християнська Церква отримала можливість взятися за упорядкування свого внутрішнього життя (Вселенські Собори). В цей час св. Василій Великий записав і запропонував для загального використання складений ним чин літургії. Св. Іоан Золотоустий дещо скоротив цей чин. В основу цього чину була покладена найдавніша літургія св. апостола Якова, першого єпископа Єрусалимського.

Отже, на перших порах Літургія ще не мала точного і єдиного сценарію, її здійснювали по-різному. За часів життя апостолів Літургію здійснювали ще як поєднання її з «вечерями любові». Вже у ІІ ст. в часи Іустина такого єднання не існувало. За апостолів читали Св. Писання Старого Заповіту, співали псалми й старозаповітніх пісень. Склад і порядок первісних Літургій визначався на власний роздум предстоятелів, що чинив «так довго, як міг».

Поступово у здійсненні чину Божественної Літургії спостерігаються певні зміни за територіальним і національним принципами. Збільшується також кількість обовязкових для читання і співання молитов і пісень.

Як вже зазначалося, у ІУ ст. відбувається процес церковної централізації. Відбуваються також вселенські церковні собори, що виробляють певні загальнообовязкові якщо і не для всієї церкви, то для кожного з великих патріархатів, чинів.

Божественна Літургія у візантійському обряді.

Подібно до інших християнських літургічних сімей, візантійський обряд охоплює Божественну Літургію (Євхаристію), Таїнства хрещення, миропомазання, подружжя, єлеопомазання, покаяння і священствацерковне Правило — утреню, вечірню і інші часилітургічний рік із циклами рухомих і нерухомих свят та різні благословення і посвячення.

Колискою візантійського обряду є Константинопіль. Тут протягом століть відбувся синтез, для якого вихідною точкою в ІV ст. був обряд Антіохії. Наприкінці IV ст. обряд Константинополя починає набувати стаційного характеру, що матиме визначальний вплив на форму Божественної Літургії. Його суть полягає в тому, що місцем, де звершується літургічне дійство, є місто: його вулиці, площі і конкретний храм, до якого у процесії прямує вся церковна спільнота, щоби в ньому служити Євхаристію. Ці численні стаційні моління залишили глибокий слід на Божественній Літургії та інших службах візантійської традиції.

Церкви візантійської традиції відправляють Божественну Літургії (Службу Божу) у трьох відмінних видах:

• ітургія св. Івана Золотоустого, яка звичайно відправляється у майже всі неділі та будні.

• ітургія св. Василія Великого ідентична попередній, за винятком інакшої, дещо тривалішої, євхаристійної частинивідправляється загалом до десяти разів на рік.

• ітургія напередосвячених Дарів відрізняється тим, що немає освячення Дарів протягом самої служби, а вірних причащається часточками, освяченими під час Літургії у попередню неділювідправляється лише у середи та вівторки протягом Великого Посту і у перші три дні Страсного Тижня.

Головний автор чину Божественної Літургії Св. Василій Великий був архиєпископом Кесарії Каппадокійської (у Малій Азії). «Великим» його називають за великі подвиги на користь Церкви. Він залишив після себе багато церковних писань, багато молитов і церковних правил. Помер у 379 р.

Інший автор Св. Іоан Золотоустий був архиєпископом Константинопольським. «Золотоустим» його прозвали за особливу красномовність, з якою він проповідував Слово Боже. Він також залишив після себе багато церковних творів. Він трохи (у молитвах, які читали священики таємно) скоротив чин літургії св. Василія Великого, але суттєвих змін не допустив. Помер у 402 р. на засланні.

Літургія має різні назви. Перша назва «літургія» — грецька, означає «спільна служба» і вказує на те, що Таїнство святого причастя є спасительна жертва Богу за гріхи всієї громади віруючих — живих і померлих. Оскільки Таїнство св. причастя по-грецьки називається євхаристією, що означає «подячна жертва», то й літургія називається «євхаристією». Літургію називають ще «обіднею», бо її належить звершувати в обідній час, і тіло і кров Христові, пропоновані у Таїнстві св. причастя, у Слові Божому називаються «трапезою» і «вечерею» Господньою (Див.: 1 Кор. 10, 21- 11, 20). В апостольський час літургія називалася ще «ламанням хліба» (Див.: Діян. 2, 46). У літургії згадується земне життя і вчення Ісуса Христа від народження і до воскресіння та вознесіння Його на небо і принесені Ним на землю спасительні блага.

Порядок літургії такий: спочатку готується речовина для таїнства, потім віруючі готуються до таїнства і, нарешті, здійснюється саме таїнство, і віруючі причащаються. Літургія, таким чином, поділяється на три частини: 1) проскомидію- 2) літургію оголошених- 3) літургію вірних.

Умови звершення Літургії.

Як вже зазначалося раніше, у православній церкві Літургія може здійснюватися щодня, крім винятків, встановлених Церквою. Як правило, здійснюється Чин Літургії Івана Золотоустого. Літургію попередньоосвячених дарів встановлено здійснювати у середу і у пятницю всіх шести тижнів Читиридесятниці (а також у понеділок, вівторок й четвер цих тижнів, якщо у ці дні буде полієлейне свято чи храмове свято), а також у понеділок, вівторок і середу Страстної Сідмиці.Літургію Василя Великого можна чинити лише десять разів на рік. Це можна робити лише у пять перших неділь Великого Посту, у Великий четвер і у Велику суботу напередодні Різдва й Богоявленняі 1 січня у день Василя. Її можуть чинити лише єпископи та священники.

Подальший розвиток Літургії.

У УІ ст. починається новий етап у історії Літургії. Церковно-богослужбовій зовнішності у ці часи стали надавати меншої уваги У ХІУ ст. за константинопольського патріарха Філофея редакція Золотоустівської Літургії була встановленою остаточно. Власне у такому вигляді вона прийшла і в Україну. Незначні корекції в ній, щоправда, періодично спостерігалися.

У ХУІ ст. вчені починають більш уважно вивчати, збирати національні Літургії. У деяких народів їх нараховувалося по 30 — 40. Починають пропонуватися різноманітні методики вивчення. Найчастіше вони бувають або за хронологічним, топграфічним чи місцевим принципами.

Завершення Божественної Літургії.

Молитва благодарення Священик: Благодаримо Тебе, Владико чоловіколюбче, доброчинцю душ наших, що Ти і в цей день сподобив нас твоїх небесних і безсмертних таїнств. Справ нашу путь, утверди нас усіх у страсі твоїм, збережи наше життя, утверди наші стопи, молитвами і моліннями славної Богородиці і приснодіви Марії і всіх святих твоїх.

Бо Ти єси освячення наше і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків.

Люди: Амінь.

Священик: В мирі вийдім.

Люди: В імені Господнім.

Диякон: Господу помолімся.

Люди: Господи, помилуй.

Заамвонна молитва Священик: Господи, Ти благословляєш тих, що Тебе благословляють, і освячуєш тих, що на Тебе уповають, спаси людей твоїх і благослови насліддя Твоє, повноту церкви Твоєї охорони, освяти тих, що люблять красу дому твого. Ти їх прослав божественною Твоєю силою і не остав нас, що уповаємо на Тебе.

Мир світові Твоєму даруй, церквам твоїм, єреям, Богом береженому народові нашому, правлінню і всім людям твоїм.

Бо всяке добре даяння і всякий звершений дар з висоти є, сходячи від Тебе, Отця світла, і Тобі славу, і благодарення, і поклонення возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків.

Люди: Амінь. Будь ім'я Господнє благословенне від нині і до віку (3).

Священик роздає людям антидор.

Псалом 33.

Благословлю Господа на всякий час, завжди хвала його в устах моїх.

У Господі похвалиться душа моя, нехай почують лагідні і возвеселяться.

Возвеличте Господа зо мною, і вознесімо ім'я його вкупі.

Я шукав Господа, і він вислухав мене, і від усіх скорбот моїх ізбавив мене.

Приступіть до нього і просвітіться, і лиця ваші не постилаються.

Оцей убогий візвав, і Господь вислухав його, і від усіх скорбот його спас його.

Ополчиться ангел Господень навкруг тих, що бояться його, і ізбавить їх.

Вкусіте і вйдіте, що благий Господьблажен муж, що уповає на нього.

Бійтеся Господа, всі святії його, бо нема недостатку в тих, що бояться його.

Багаті збідніли і зголодніли, а тим, що шукають Господа, не забракне ніякого добра.

Прийдіте, чада, послухайте мене, страху Господнього навчу вас.

Хто є той чоловік, що, люблячи життя, бажає вйдіти дні благі?

Стримай язик твій від зла і губи твої, щоб не говорити лести.

Відхилися від зла і твори добро, шукай миру і біжи за ним.

Очі Господні на праведних, а уші його на молитву їх.

Лице ж. Господнє проти тих, що творять зло, щоб викоренити з землі пам’ять їх.

Візвали праведні, і Господь вислухав їх, і від усіх скорбот їх ізбавив їх.

Близький Господь до сокрушених серцеїч, і смиренних духом спасе.

Багато скорбот у праведних, і від усіх них ізбавить їх Господь.

Охороняв Господь усі кості їх, ні одна з них не сокрушиться.

Смерть грішників люта, і ті, що ненавидять праведного, згрішать.

Ізбавить Господь душі рабів своїх, і не згрішать усі, що уповають на нього.

Молитва на споживання святих дарів Сповнення закону і пророків сам єси, Христе Боже наш, Ти, що сповнив увесь отчий промисел, сповни радости й веселости серця наші завжди, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Відпуст Священик: Благословення Господнє на вас, того благодаттю і чоловіколюбієм, завжди, нині і повсякчас, і на віки віків.

Люди: Амінь.

Слава Тобі, Христе Боже, уповання наше, слава Тобі.

Люди: Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь. Господи, помилуй (3). Благослови.

Христос, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері (і інше за днем), во святих отця нашого Івана Золотоустого, архиєпйскопа Константинограда, святого (якого є храм і якого є день), і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.

Люди: Амінь.

Многоліття Святішому вселенському архиєреєві (ім'я), папі Римському, сотвори, Господи, многії і благії літа.

Люди: Многая літа (3).

Блаженнішому патріярхові нашому (ім'я), сотвори, Господи, многії і благії літа.

Преосвященнішому архиєпйскопові й митрополитові нашому Кир (ім'я) і боголюбивому єпископові нашому Кир (ім'я) сотвори. Господи, многії і благії літа.

Всьому священичому і монашому чинові, усім отцям, братам і сестрам нашим, і всім православним християнам сотвори, Господи, многії і благії літа.

Священик роздягається з священних одеж, мовлячи:

Нині відпускаєш раба твого, Владико, по глаголу Твоєму з миромбо виділи очі мої спасення Твоє, яке Ти уготовив перед лицем усіх людей: Світло на одкровення народам і на славу людей твоїх Ізраїля.

Трисвяте. І по Отче наш:

Тропар, глас 8: Уст твоїх благодать засяявши, як світлість вогню, вселенную просвітила, не срібролюбія скарби світові придоала, висоту смиренномудрія нам показала, але, твоїми словами навчаючи, отче Іване Золотоустий, моли Слово, Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Слава: Кондак, глас 6: 3 небес прийняв Ти божественну благодать і твоїми устами навчаєш усіх поклонятися в Тройці єдиному Богу, Іване Золотоустий, всеблаженний, преподобний, достойно хвалимо Тебе, бо Ти є наставник, тому що божественне являєш.

І нині: Богородичний: Заступнице християн непостидна, молитвенице до Творця незамінна, не погорди голосами молінь грішників, але випереди як благая з поміччю нам, що вірно співаємо Тобі: поспішись на молитву і скоро прийди на моління, заступаючи повсякчас, Богородице, тих, що почитають Тебе.

А якщо хоче, скаже і тропар дня.

Господи, помилуй (12).

Чеснішу від херувимів і незрівнянно славнішу від серафимів, що без зотління Бога Слово породила, сущу Богородицю, Тебе величаємо.

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Христос (у неділю: що воскрес із мертвих), істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святого отці нашою Івана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець. Амінь.