Що собою являє вселенське православ"я

Реферат на тему:

Що собою являє вселенське православ’я Поділ християнства на православ’я і католицизм. Будь яка релігійна система як ми це уже розглянули на прикладі Буддизму не консервується на рівні вихідних ідей і положень, а продовжує розвиватись і перетворюється в решті решт на сукупність основних та більш дрібних відгалужень.

Основні положення православного віровчення (догмати) зафіксовані з двох рівних за авторитетом для церкви джерелах «Священному Писанні» (Біблії) i «Священному Переданні (переказі)» (матеріали помiсних i вселенських соборів IV-VIII ст. Праці церковних авторитетів того часу, яких називають «святими отцями», давня богослужебна практика).

Головні догмати викладено в Символ віри. (Нiкеоцаргородський Символ вiри) 825−981рр. в 12 членах (параграфах). Це вчення про Трійцю, сходження святого духа тiльки вiд Бога-отця, боговтiлення, спокутування, воскресіння, вознесiння Ісуса Христа як боголюдини, визнання святості єдиної апостольської церкви, необхідності хрещення i чекання воскресiння з мертвих.

Православна традиція вимагає збереження в недоторканості не тільки зміст догматів в інтерпретації «отців церкви» але й збереження їх догматичного формулювання.

Православ’я не припускає нi збільшення ні скорочення кількості догматiв, що канонізовані вселенськими соборами. істинами вважаються тiльки ті положення віровчення які затверджені першими двома вселенськими соборами.

Таким чином, усi догмати, якi були прийняті після VII Вселенського собору i католицький догмат про «фiлiокве» православні богослови відкидають. Останнім «отцем церкви» православнi вважають Іоанна Дамаскiна (VIIIст.).

Християнський Захід знаходився під впливом Риму з його латинською культурою, яку сприйняли i варварські королівства у вигляді Римської Літургії i латинської лiтургiчної мови.

Але на Сході склалась зовсім інша ситуація. Культура народів які попали в орбіту християнства були дуже різні i не піддавались злиттю (культури вірмен, єгиптян, сирійців, ефіопів, еллінів тощо).

Нi одна мова не могла бути до кінця пануючою. Так на Сходi сформувався принцип, який зберігся до сьогодення, згідно з яким богослужіння повинно зберегтися i проводитись на мові зрозумілої народу. Цей принцип був священний в новозавітній легенді про заснування церкви Христа в день П’ятидесятниці коли на апостолів зійшов Дух святий i вони заговорили на мовах народів, якi перебували в Єрусалимі.

Крім того у Східній Римській імперії i пізніше у Візантійській імперії не склався однин загальний церковний центр. Тут було як, вже згадувалось, чотири єпархiї, які носили титул патріархату i претендували на керівництво загальноцерковними справами: єрусалимський антiохiйський, олександрійський та константинопольський. Останній з них хоч i був наймолодшим за часом, але використовуючи свої близькі стосунки з імператором, претендував на виняткове становище i навіть іменувався «вселенським» .

У 313 р. Міланський (Медiоланський) едикт про віротерпимість імператора Костянтина І Великого дозволив тобто зрівняв у правах християнство i язичництво. У 330 р. він переніс столицю імперії у Візантію (Константинополь). У 395 р. Римська iмперiя розпалась на Східну i Західну. Внаслідок цього починають формуватись Східний (константинопольська) i Західний (Римська) церква. Пани римські, спираючись на традицію згідно з якою Рим був резиденцією ап. Петра, вважали Рим центром Вселенської церкви. Це привело до претензій Пап до визнання супрiмацiї (главенства) панської влади над світською. Почалися політична i догматична конфронтація між папою та імператором.

Протистояння посилювалось також внаслідок догматичних, теологічних та обрядових розбіжностей.

У 589р. на Толедському соборі Римська церква внесла зміну в Символ Віри (Фiлiокве) Сходження духа святого від Ісуса Христа (бога сина) Східна церква.

VII (ІІ Нiкейський собор) останній який визнає Православна церква. До того ж папа Микола І фальсикував документ т. зв. «Констянтинiв дар» згідно якого сам Римський престол отримав право влади над Західними Римськими провінціями.

858 р. протиріччя це більше загострилися i 1054 на Константинопольському соборі остаточно відбувся розкол (схизма) християнської церкви на західну римо-католицьку (латинську) i схiдну-православну (ортодоксальну) греко-кафоличну церкву.

З ослабленням Візантійської імперії, поступово слабшали зв’язки між східними патріархатами, посилювались сепаратиськi тенденції. Поступово патрiархії перетворились на автокефальнi церкви Автокефалiя — вiд грецького (avtos-сам, кефалi-голова) — тобто незалежна самоправна церква. На відміну від Римо-католицькоi церкви де з самого початку склалась суворо централізована ieрархiя на основі супрiматii Пана Римського, якого католики вважають намісником Християн на землі, Вселенська Православна церква вважає єдиним головою церкви Ісуса Христа.

За довгу історію існування православ’я за різних історичних умов багато церков досягли стану автокефалії, спираючись на традицію i канони православної церкви. (Новий завіт, 34-е правило Святих Апостолiв, 9-е правило Антiохiйського собору).

В наш час існують: Константинопольська (Туреччина), Олександрійська (Єгипет), Антiохiйська (Сирія, Лiван), єрусалимська, Російська, Грузинська, Сербська (Румунська, Болгарська, Кіпрська, Елауська (Грецiя), Албанська, Польська, Чехословацька, Американська, Сiнайська, Фінляндська, Японська православнi церкви мають автономію.

Православний культ відрізняється великою кількістю ритуальних дiйств, яким приділяється важлива роль. Абсолютизація обрядово-культовоi сторони релігії характерне для православ’я має назву — обрядовiр’я.

Вся культова діяльність православ’я, проникнути символічним значенням, втіленим в обрядах, таїнствах, святах та iн.

Цілим комплексом церковних обрядів e богослужіння. Головне православне богослужiння літургія в ході якої здійснюється таїнство євхаристії. В православ'ї лiтургiя має назву обідня. Під час обiднi здiйснюються пізні ритуали, молитви, проповідь, духовне пiснепiння (без муз. супроводу — хорове).

Літургія виконується кожної неділі i в свята. В найбільш значних святах виконуються служби якi продовжуються всю нiчвсенощне бдiння. Крім літургії проводиться: вечірня, повечірня (після вечірні), полунощниця, утреня (в 1-й, 3-й, 6-й, 9-й час (7, 9, 12, 15 годин). Але на практиці проводяться 3 служби — вечiрня, утреня, лiтургiя, решта приєднуються до них.

Проповідь e важливою складовою богослужіння i пропаганди та пояснення віровчення.

Основу православної обрядності складають християнські таїнства. В православ'ї визнається 7 таїнств: хрещення, причастя, покаяння, шлюб, єлеосвяття, священство i миропомазання.

Хрещення — прийняття людини в лоно церкви. Після хрещення прощається первородний гріх. В православ'ї здійснюється шляхом занурення немовля в купель.

Покаяння (сповiдь вiруючим своїх гріхів перед священиком, щоб одержати через нього прощення вiд бога) Таємниця сповіді зберігається церквою (спочатку публічно таємно з VIII ст.).

Причастя (євхаристія) — головне таїнство християнської релігії. З'їдання хлiба та вина якi сприймають як тiло та кров Христа, через що вiруючi залучаються до союзу з Христом (в VIIст. прийнято всiма храмами, затверджено 787 Нiк. соб.) В Православ'ї здійснюється причастя хлiбом i вином (квасним хлiбом).

Миропомазання — таїнство що передає віруючому «благодать святого духа» шляхом змазування його ароматичною речовиною — миро. Проводиться після хрещення i причащання (в православ'ї відразу) щоб зберегти чистоту «накладають печатку Святого духа» .

Шлюб — грунтується на уяві про те, що сам Бог з'єднує людей в родину. Затвердилось пізніше других (XVI ст.).

єлеосвяття (маслосвяття) — таїнство яке здійснюють над хворим або помираючим (називається соборовання). Шляхом помазання єлеєм передають благодать Духа Святого, що зцiлюe вiд хвороби тілесної i духовної. Читаються сiм послань апостольських i вимовляють 7 єктiнiй (прошенiй).

Священство — це посвячення в духовний стан шляхом рукопокладання (хiротонiї).

Пiд час ритуалу на рукопокладаємого сходить Святий Дух i той стає посередником мiж Богом i людьми.

Важливе місце в православній обрядності займає храм.

Православні храми зорієнтовані із сходу на захiд. У схiднiй частинi храму розташовані вiвтар — центр богослужбової дiяльностi, віддалений стіною, прикрашеною iконами (iконостасом), в захiднiй — центральний вхiд.

Культ iкон надзвичайно поширений в православ'ї.

Православнi поклоняються також хресту. В православ'ї хрест — чотирьох, шести та восьми кінцевий (куль хреста введено в 4ст.).

Важливе місце займав також культ святих.

В православ'ї існує 7 рангів святих: ангели, пророки, праведні, преподобні, святителі, мученики.

Ангели (agelos — вісники) поділяються на 9 чинів, 3 лика: 1- серафими, херувiми, престоли- 2- господства сили i властi, 3 — початки (начала), ангели, архангели. Сили — виконують волю Божу, серафiми — пломенiють любов’ю до Бога, херувiми — сяють свiтлом богопiзнання.

Ангели зла — дияволи. Голова дияволiв — сатана — протидiючий.

(Воланд, Вельзевул, Люцифер, Мефистофель).

Пророки — ті що наділені даром передбачати.

Праведні (преподобні) тi що прославились подвигами во славу Божу.

Мученики — тi що прийняли мученицьку смерть за віру.

Шануються також останки (мощі) святих.

Сучасна православна церква складається з:

1) первісного осередку церкви — громади віруючих (парафії).

Парафія очолюється верховним органом, який складається з мирян.

Духовенство задовольняє релігійні потреби прихожан але не втручається в адміністративно-господарську діяльність парафії. Витрати на утримання храму та обслуговуючого персоналу плануються за рахунок добровільних пожертвувань віруючих, продажу свічок, предметів культу, доходів від треб (хрещень, похоронних відправ, вінчань).

2) Парафії об'єднані в округи (благочиння).

3) Благочиння складають єпархiї, що територіально збігаються з областями.

єпархiї очолюються архиреями якi підпорядковані голові автокефальної церкви — патріарху.

В православ'ї існує три ступені священства: єпископи, пресвітери, д’якони.

єпископи — це всi вищi ієрархи (архиреї): патриарх, митрополити, архиeпископи, єпископи.

Займати вищi посади можуть тiльки представники чорного духовенства (ченцi).

Пресвiтери — це священники (iєреї).

Д’якони — помiчники священника при богослужiннi та вiдправленнi обрадiв. (бiле духовенство — жонате).

Православ’я визнає як чоловiчi монастирi так i жiночi. Головнi чоловiчi монастирi називаються Лаврами.