Сценарій свята осені

Сценарій свята осені.

Із-за гір, з-за океанів,.

І у різний, звісно, час ,.

Овочі найвищих станів Прибули ото й до нас.

Полюбилась їм, нівроку, Українськая землиця ;

Й поселилися без строку, Стали жити і плодитись.

Людям нашим пособляти.

І в достатку, і в біді,.

Навіть стали лікувати ;

До них з серцем лиш прийди.

Тепер, діти, перед вами.

Їх зібррався цілий рід, Щоб повести стежечками, Де по суші, де убрід…

Норови свої розкрити, Передати ще й скарби…

Одкровення, любі діти, Укорінюйте в собі.

Госпподиня. Гарний вересневий день. Сонце лиш тільки зійшло й п`є росу з двох великих городів, перегороджених високим плотом.

Біля плоту лежить зверху на землі велика картоплина і кілька малих. Їх вчора ввечері загубила господиня, поспішаючи накопати картоплі на вечерю. Неподалік — грядки з огірками і капустою. А ось усміхається поти сонця гарбуз.

Гарбуз. Ходжу собі по городу Та й шукаю свого роду.

Я вже сотні літ журюсь, Бо не знаю, як я звусь.

Баба й дід розповідали:

" Перси гарбузом назвали Не мене, а жовту диню, Мою славну господиню" .

Я прошу: допоможіть, Щиру правдоньку скажіть.

Городниця. Перші гарбузи до нас привезли із далекої Персії. Там так називали дині, причому слово гарбуз складне: гар-означає осел,-буз — огірок.А найближчий твій родич — кавун. Слово кавун теж означає назву дині, тільки не в Персії, а у Греції.

Усі ці овочі завезли до нас із південних країн. У довгій дорозі незвичні, чужі назви схожі один на одного овочів переплуталися і тебе помилково назвали гарбузом.

Диня. В сиву давнину араби До моєї прабаби, Мов до сонечка звертались, На щедроти сподівались.

Кавун. Кавунчика, любі діти, Споживаєм на десерт.

Щоби нам з ним подружити, Треба знати ряд прикмет:

Він смугастий, головатий, Тонкий хвостик, мов смичок,.

А почнемо розрізати, Деренчить, немов млинок.

Переплив моря і ріки, Добирався з давнини Й посилився в нас навіки, Тільки там, де теплі дні.

Скільки він живе на світі ;

Доброчинний молодець, Дає соку націдити, Підставляй лише горнець.

А сочок той особливий, Зберігає таїну, А хто буде з вас кмітливий, Той розкриє не одну.

Гарбуз. О, тепер усе я знаю.

Більше родичів не маю?

Огірочки. Ну, а ми? Миж огірочки, Ваші рідні сини й дочки.

Нас нестиглими прозвали Древні греки, бо вважали, Що коли ми достигали, То смаку уже не мали.

Городниця. Діти, хто звас чув, що означає слово огірок? (Нестиглий.).

Гарбуз. Доброго дня, картопелько ;

Як тобі спалося на голій землі?

Картопля. Доброго дня, пане Гарбузенку! Трохи було холодно в ночі…

Ах, які ви красні та повні!

Гарбуз. Певно, що не такий, як ти — поморщена й невмита!

Але я ще кращий був там, далеко, на своїй батьківщині!

Картопля. Як-то? То ви не тутешні?

Гарбуз. О, ні! Я родом з-за моря, з Південної Америки.

Мої предки виростали там набагато вищими і були втроє більші.

Мене завезли сюди триста літ тому.

Картопля. От які ви славні! А я бідна, певно, зроду-віку отут росту в землі і тільки й мого життя, — що по дорозі з землі до горшка.

Капуста. От що то — не знати своєї рідної історії! Гарбуз тому так пишається, бо знає про свою славну минувщину. А ти, картопелько, упослідуєш себе, бо не знаєш історії свого роду.

Картопля. О, невже я теж маю історію?

Капуста. Певно що маєш! Ти, картопелько також походиш з Америки і першими тебе споживали індіанці. А в Європу тебе привезли іспанці ще чотириста літ тому. Та й користі з тебе людям набагато більше, ніж з гарбуза. Ти врятувала мільйони людей від голодної смерті.

Гарбуз. Ну, коли ти, капусто, така справедлива, то скажи щось і про мене.

Капуста. Хоч з тебе користь, не така, як з картоплі, але й тебе люблять і люди, і худоба. Діти смакують твоїми зернятками й роблять з тебе ліхтарі для забави. З твого насіння можна й олію добру мати.

Гарбуз. Дякую, капусто, що признаєш і мої заслуги. Я хотів би щось про тебе сказати, але, на жаль, не знаю, звідки ти родом.

Капуста. Зле, що ти не цікавишся своїми сусідами. Треба знати не тільки свою, а й чужу історію. Я не хвалюся, але знаю собі ціну. Я родом з Південної Європи. Там росту як дика рослина або мешкаю на городах. Мене їсть худоба сирою, а люди варять мене або квасять. Я дуже корисна.

Гарбуз. Ось послухайте мою загадку:

Хто голівку свою влітку накриває.

І по двадцять хустин на голівці має?

— А тебе чому так звуть?

Капуста. Ось вам відповідь жива:

Капут — значить голова.

Капуціо — італійське.

Це капуста — українське.

Горододниця. А хто цей хлопець-молодець:

Сам червоний, а чуб — зеленець? (Буряк.).

Буряк. Місяць не один мине, Поки виростиш мене.

Вимагаю я турботи, Звусь в арабів «батько поту.» .

Ведуча. А це хто до нас прийшов?

Редиска. Я кругленька, червоненнька, З хвостиком тоненьким, На городі мене рвуть, Мене ріжуть, мене труть.

І до столу подають.

Як мене в народі звуть? (Редиска.).

Я у Франції вродилась, в цілім світі полюбилась.

Означаю «корінець» .

Ось і загадці кінець.

Редька. Редьку греки величали У подобі золотій.

І вписали у скрижалі.

За цілющий сік-напій.

Вона і нам завжди охоче Помагає в скрутний час, та не кожен із нас хоче мати ліки про запас.

Ведуча. І довгенька, й червоненьока, косу має зелененьку, що поверх землі стирчить, а сама в землі стоїть.

Це сестричка буряка…

Відгадайте, хто така? (Морква.).

Морква. Я зеленая косиця, Славнозвісная морквиця, Смачні страви всім готую, сил для цього не шкодую:

сік медовий, запіканку подаю вам для сніданку.

Петрушка. Народилась я у горах.

Середземномор`я Й росла б собі щасливо без нудьги та горя, Та ті древні єгиптяни взяли мене із скелі.

І повезли, наще бранку, у свій край невеселий.

Лиш у славній Україні полюбили мене люди, Живу з ними і понині - господиня всюди:

Їх годую. Напуваю, звісно і лікую, Про пракорінь пам`ятаю й деколи сумую.

Тепер скажіть, любі діти, як же мене звати?

Люблю з морквою дружити, (на «п» слово терба починати…) (Петрушка.).

Горох. А горох у шані й славі.

Не в одній зажив державі,.

Уособлював достаток.

І родючість у придаток В китаян пра-пра-прадавніх, Що вникали в його таємниці.

А французькії магнати Чемно кликали в палати, Коли їли і пили, горох клали на столи.

В нім білки та вітаміни, Необхідні для людини.

Квасоля. Добре знана нам квасоля.

Із заморського прийшла поля, поселилася в городі,.

людям стала у пригоді.

Біб. Тут — буряк, горох, морквиця, Наче справжня медівниця.

Біб у них є вартовим, Перетне дорогу всім:

Хто на чуже зазіхає,.

Сам трудитись не бажає.

Гарбуз. Ось до нас іде краса, Наче льон її коса.

Кукурудза. Білі зуби маю, та усі ховаю, Довгі коси маю та не заплітаю (Кукурудза.).

Гарбуз. Хто ж це?

Звідки ти до нас прийшла?

Звідки назву принесла?

Кукурудза. Я з румуній прийшла, звідти й назву принесла.

Наче шишка на ялині,.

на міцній росту стеблині.

Звідти й назва йде моя:

Ялинкова шишка я.

Гарбуз. Хто це йде до нас?

Сеньйори круглолиці помідори!

Помідори. Ми з Італії прийшли, Там і назву нам дали.

Подивись, які ми гожі,.

З яблуками трохи схожі,.

Ось тому й назвались ними ;

Яблуками золотими.

Який овоч називали.

Яблуком любові?

І на стіл не допускали,.

Щоб не розлить крові

Благородної, що здатна Тільки надихати, ;

Почали оцей овоч В кімнатах плекати.

Тепер в полі зустрічаєм Його цілі гори.

І залюбки споживаєм, Як звуть (Помідори.).

Баклажан. Помідорів родовід Він продовжує, як слід, Колись в дім не допускали,.

" Сказу яблуком" назвали, він бузкові носить шати, може й жовті одягати, продовгастий, мов яйце, води в ньому — джерельце.

В пасльонових — справжній пан, Зовуть його? (Баклажан.).

Гарбуз. Он часник розправив чуба, Блиснув білим-білим зубом, Посміхнувся і сказав:

Часник. Всіх я слухав та мовчав.

Я не яблуко, не шишка, Не капуста-білосніжка.

Я походжу від «чесати» .

А чесати-відділяти.

На зубки я розділяюсь,.

і тому так називаюсь.

Цибуля. Мене ж давні прапрахіни Поряд з божеством сприймали,.

Із всесвітом порівняли.

Лиш в карпатських славних селах Пам`ять святості не стерлась:

Плетуть мене у віночки, Вішають під образочки, Бо здоровий в мене дух, Поміч від усіх недуг.

Городниця. До нас завітав гість, який виріс у полі.

Ось що він про себе розповідає.

Соняшник. На сонечко я схожий і сонечко люблю, До сонця повертаю голівоньку свою.

Став стрункий, високий, в зелених шатах я,.

І золотом убрана голівонька моя. (Соняшник.).

Мене привезли в Росію з Америки майже п`ятсот років тому. Індіанці назвали «квіткою сонця», іспанці, італійці, французи — «обернений до сонця». Росіяни звуть «подсолнух», українці - соняшник.

Хто здогадався чому?

Інсценізація пісні: «Ходить гарбуз по городу»

Гра «Гарбузова каша»

Якщо на іменини.

З овочевої родини

Запросити всіх підряд,

То й в здоров`ї буде лад.

Картопля. Ну тепер будемо жити всі в згоді!

Знаємо свою історію і собі ціну, тож один одного будемо шанувати.

Спотиканка: поля поле поливає, поля переполює.