Художній світ Чарлза Діккенса

Реферат з зарубіжної літератури

на тему:

«Художній світ Чарлза Діккенса»

План

1. Особливості реалістичного методу в літературі Англії XIX ст.

2. Основні періоди англійського реалізму.

3. Перший період творчості Чарлза Діккенса — представника англійського реалізму.

4. Другий період творчості Чарлза Діккенса.

5. Третій період творчості Чарлза Діккенса.

6. Четвертий період чворчості Чарлза Діккенса.

1. Особливості реалістичного методу в літературі Англії XIX ст.

Формування реалістичного методу в літературі Англії XIX ст. припадає на початок четвертого десятиліття і пов’язане з іменами Чарлза Діккенса, Вільяма Теккерея, сестер Бронте, Елізабет Гаскел. Незважаючи на те, шо основні риси англійського реалізму співпадають з ознаками цього методу взагалі, література Великобританії XIX ст. має і деякі притаманні тільки їй особливості. Цю своєрідність можна пояснити обставинами як суспільно-політичного розвитку' країни, так і прихільністю письменників (набагато сильнішу, ніж, скажімо, у Франції) до літературних традицій.

Початок реалізму в Англії формально пов’язується з творчістю Діккенса, але по суті є відгуком і реакцією на реалії так званої доби «вікторіанства», тобто часу правління королеви Вікторії. (1837 — 1901). Термін «вікторіанство» означає сукупність ідеологічних, інтелектуально-духовних понять, моральних і етичних настанов, способу життя — комплексу, шо свідчив про добропорядний поступальний розвиток суспільства. Щоправда, політичні та ідеологічні тенденції «вікторіанства» формувались уже в 20−30 рр.

Початок третього десятиліття позначився приходом до алади буржуазії (реформа 1832 р.). Цей час започатковує значні успіхи національної індустрії, розширення діяльності англійських підприємців у інших країнах, розвиток зовнішньої торгіалі, колоніальну експансію. Загострення соціальних протиріч (зокрема — рух чартистів) прискорило рішення праалячих кіл розв’язати низку соціальних проблем: народної освіти, боротьби з бідністю, стану робітних будинків і в’язниць тощо. Все це знайшло відображення в англійській критичній літературі.

Особливістю англійського реалізму є його міцний зв’язок з літературою Просвітництва, традиціями, які спрямовували, митців до дидактизму і моральних категорій. Критикуючи всі сторони сучасного життя англійські письменники спирались на досвід побутового і моралізаторського просвітницького роману. Вони внесли в реалістичну структуру власних творів символіку і метафору, сатиричне забарвлення.

Дещо складніше ставлення реалістів Англії до романтизму. Деякі з них (наприклад, Б. Гаскел) активно використовують його художні надбання. Ставлення інших до романтичних прийомів неоднозначне. Діккенс, наприклад, іронічно ставився до Байрона, але в той же час створив історичний твір вальтерскоттівськото типу «Барнебі Радж», в якому до того ж відчутний вплив іншого романтика — Вордсворта.

2. Основні періоди англійського реалізму

В історико-літературному процесі англійського реалізму можна виділити три основні періоди.

Перший — 30-і роки — характеризується складною зміною соціальної структури англійського суспільства, що було пов’язано з посиленням буржуазного прогресу в країні і врешті-решт з приходом буржуазії до політичної влади. Саме в цей час вступають у літературу майбутні реалістиДіккенс і Теккерей.

Другий період — так звані «голодні сорокові» , — пов’язаний із розвитком чартизму (робітничого руху). Цей час збагатив літературу розширенням функціональності художнього образу, комплексом соціальних і моральних завдань, ідеями «великих ілюзій» .

Третій період — 50−60 рр. — пов'язаний зі спадом робітничого руху, економічною стабільністю. Літературна палітра збагачується штрихами позитивізму. Ця доктрина (головний ідеолог — Г. Спенсер) пов’язана з механічним перенесенням закону живої природу на суспільство. Суспільна моральність згідно з положенням позитивізму пов’язана з доцільністю самого суспільства. У практичному плані це означало необхідність власної праці, а не безпідставних сподівань на чиюсь допомогу зі сторони. Тому цей період іноді називають часом «втрачених ілюзій» .

Найбільш помітним Представником англійської літератури всіх трьох періодів є Чарлз Діккенс.

Фундатор англійського критичного реалізму, він відразу заявив про себе як письменник-урбаніст, твори якого читали представники всіх прошарків суспільства.

3. Перший період творчості Чарлза Діккенса — представника англійського реалізму

У цілому творчість Ч. Діккенса можна поділити на чотири періоди.

Перший період творчості (і 833−184 і) можна охарактеризувати як ранній. У цей час створено «Нариси Боза», «Посмертні нотатки Піквікського клубу», «Пригоди Олівера: Твіста», «Життя і пригоди Ніколса НікльбГ. Показовим для цього періоду творчості Діккенса є побудований на матеріалах побутового нарису роман «Посмертні нотатки Піквікського клубу» (1837). Цікава історія його створення. Він виник із підписів, якими Діккенс супроводжував гумористичні малюнки художника Сеймура про пригоди членів мисливського товариства (клубу). В жанровому плані твір співвідносний з романами «великих шляхів», які зажили великої популярності в добу Просвітництва. Особливістю їх була можливість появи в будь-який момент нової дійової особи, нової теми тошо.

Мандрівка друзів — Уінкля, Тапмена, Снодграсса під проводом «науковця» Піквіка в супроводі відданого слуги Сема Уеллера — низка картин і ситуацій, які дозволяють письменнику відтворити сучасну йому Англію. Звертають на себе увагу сатиричні зарисовки. Це той фундамент, на якому будуть базуватися сатиричні сцени зрілого Діккенса. В цьому ж творі набагато сильніше, ніж в інших його романах, звучить мотив утопічного ідеалу письменника сільського життя.

В «Посмертних нотатках …» письменник виказує себе неабияким стилістом. За допомогою слова він створює атмосферу існування, якому не можуть стати на перешкоді аніякі негаразди. Певною мірою відрізняється і мовний стиль персонажів. Протокол засідання Піквікського клубу, наприклад, пародія на «науковий» стиль. («поіменована асоціація заслухала з почуттям глибокого задоволення і безумовного схвалення повідомлення Семюеля Піквіка, есквайра… заголовлене: «Роздуми про джерела Хемстедських ставів із присукупленням деяких спостережень з питання про Теорію Колюшки»). Мова нотаток Піквіка сповнена специфічного англійського Гумору («Напередодні мого приїзду одного з них (солдатів — В.М.) було грубо ображено в шинку. Буфетниця навідріз відмовилась йому відпустити нову порцію напоїв, у відповідь на що він (зрозуміло, жартома) витяг свого багнета і поранив її у плече. І все ж милий хлопець прийшов наступного ранку до шинку і висловив готовність не надавати значення цій справі і забути те, що трапилось»). Балакучий Джінгль взагалі розмовляє специфічними невпорядкованими конструкціями («Перемог? Тисячі! — Дон Болеро Фіцгіг — гранд — єдина донька — донна Христина — чудесне створіння — любила мене безтямно — ревнивий батько — великодушна донька — вродливий англієць — донна Христина у відчаї - синильна кислота — в моїй валізі шлунковий зонд — зробив промивання — старий Болеро Фіцгіг у захваті - згоден на наш союз — руки з'єднані і море сліз — і романтична історія — надто!»)

З образом Піквіка, який уособлює ідею доброчесності, пов’язана романтична стихія протиставлення Добра і Зла. Добро, Правда пов’язані з емоційним сприйняттям життя. Зло, Кривда — з раціональним підходом до дійсності. Цей аспект змінює сприйняття героїв. Недалекий англійський буржуа (а саме так на початку твору сприймається головний герой) перетворюється на Дон Кіхота XIX століття (Ф.М.Достоєвський), який стверджує непереможність Добра.

У перший період творчості Діккенсом започатковуються ті елементи і мотиви, які надалі стануть визначальними для творчості митця: таємниці, спадкоємства, сучасного побуту тощо.

Ще навіть не закінчивши «Посмертних нотаток Піквікського клубу», письменник розпочинає публікацію роману «Олівер Твіст» (1837−1838), а не завершивши його, — «Життя і пригоди Ніколаса Нікльбі». Незважаючи на те, що ці твори також відносимо до першого періоду творчості, вони значною мірою відрізняються від «Нотаток …» Перш за все — своєю жанровою природою, бо, скажімо, «Олівср Твіст» — це «роман виховання», жанр, до якого Діккенс буде звертатись протягом усього життя. Більше того, твори такого типу матимуть приблизно однакову структуру, сутність якої визначатимете дитина, покинута батьками в силу різних обставин (іноді сирота). Як правило, існує таємниця, пов’язана зі спадком, недоброчесні родичі (подекуди, навпаки, доброчесні, але бідні). Внаслідок щасливого збігу обставин (або переосмислення героєм своїх життєвих позицій) головний персонаж отримує спадок, а відтак і відповідне місто в суспільстві.

Ранній етап творчості Діккенса (у зв’язку з впливом романтичних тенденцій) характеризується мотивом маніякального Зла. В «Олівері Твісті», наприклад, Монкс намагається не вбити Олівера, а розбестити його душу. Таке Зло не піддається поясненню навіть раціоналістичними мотивами. Тяжіння письменника до реалістичного зображення життя примушує його розглядати проблему Зла під іншим кутом зору — як явише суспільне. В «Олівері Твісті» це, наприклад, «закон про бідних», завдяки якому і стало можливим існування робітних будинків. Саме в такому закладі малому Оліверу доводиться переживати голод, приниження. Наглядачі (Бамбл і міссіс Мен) — уособлення тваринної жорстокості. У робітному будинку прохання про додаткову порцію каші сприймається як бунт. Внаслідок цього діти або помирають від побоїв чи з голоду, або перетворюються на забитих істот.

4. Другий період творчості Чарлза Діккенса

Другий період творчості письменника значною мірою пов’язаний з закордонними подорожами письменника по Італії, Швейцарії, Франції, США. У цей час ще яскравіше проявився талант Діккенса-публіциста («Американські замітки»), майстра нарисів («Картини Італії»).

У 1842 р. він здійснив п’ятимісячну поїздку по США. Бостон — перше місто, в якому побував митець, справив на нього неабияке враження: його здивував високий рівень життя американських робітниць, їх потяг до культури (свідчення тому — власні бібліотеки і видання часопису). Але через деякий час письменник стикнувся і з негативними явищами: тяжкі умови праці на багатьох підприємствах, жага наживи, самозбагачення можновладців, рабовласництво у Південних Штатах… Цей матеріал знайшов відображення у його «Американських замітках» .

Романічним наслідком перебування письменника в Америці став «Мартін Чезлвіт» — твір, в якому Діккенс розвиває думку про те, що гроші є основним чинником, який диктує поведінку людей у сучасному світі.

Кроком у напрямку реалізму, якщо орієнтуватись на роман «Мартін Чезлвіт», є твердження Діккенса про те, шо Зло, яке розсіяне у світі, — це не «готичний» жах, це реальність. Перемогти зло можна лише за допомогою активної боротьби, знищуючи його паростки як у суспільстві, так і в собі самому.

Продовжуючи захищати принципи гуманізму і моральності, Діккенс пише низку творів, які об'єднуються загальною назвою «Різдвяні оповідання». Різдвяний затишок дому стає однією з найважливіших категорій «Різдвяної пісні у прозі», «Дзвону», а також інших творів циклу: «Цвіркун за піччю», «Битва життя», «Одержимий» (1843−1848). В основі оповідань — ідеї милосердя і взаємодопомоги. Персонажі - представники Найрізноманітніших соціальних груп, які під впливом обставин поліпшують як власний, так і суспільний моральний стан. Типовим втіленням авторського задуму вважається Скрудж — жадібний і бездушний ділок, який зневажає бідняків, будучи за своїми поглядами, мальтузіанцем, не визнає за ними права мати власну сім'ю, дітей. Під впливом казкових персонажів (духів), які з’явились йому уві сні, Скрудж несподівано перетворюється на доброго дідуся, який завжди готовий прийти на допомогу людям.

Чи не найкращим твором Діккенса 40-х років є роман «Домбі і син». (1848), своєрідна передмова до його зрілої творчості. Саме в цьому творі різдвяна ідея перемоги добра гармонійно поєднується з глибоким соціально-психологічним аналізом, У романі майже немає таємниць, взаємозв'язки між людьми об'єктивно переплетені і з'єднані в один вузол.

Світська зірка Едіг виходить заміж (із розрахунку) за голову негоціантської фірми «Домбі і син». Її доля нерозривно пов’язана з Долею її двоюрідної сестри, каторжанки Аліси Марвуд, яка свого часу була занапащена помічником Домбі-Каркером. Це один із вузлів загального суплетіння. Інша нитка сув’язі — Домбі і його діти. Доньку Флоренс батько не «помічає, вважаючи її «монетою, яку не можна вкласти у справу». Всі сподівання на продовження справи Домбі покладає на свого сина, тендітного хворобливого Поля, який невдовзі гине внаслідок запропонованої батьком системи виховання. Повстає проти деспотизму Домбі-батька і йде від нього Едіт. Дії Каркера призводять фірму до банкрутства. Але створений на зразок різдвяної казки роман закінчується моральним переродженням героя. Щоправда, на цей час він уже немічний старий, який не в силі реалізувати наслідки свого позитивного «я» .

Значною мірою в творі трансформується і поетика митця. Манера характеристики образів, наприклад, знаходиться в безпосередньому зв’язку з їх соціальною належністю. Капітан Катль і господар крамниці морських інструментів — фігури відверто комічні, в той час як машиніст Тудль і його дружина — люди (як і всі симпатичні авторові герої його творів) дещо безтолкові - змальовані при допомозі засобів м’якого гумору. В той же час Каркер (по суті, негідник) виявляється (одним із перших в англійській літературі) представником «підпільної людини»: розоривши внаслідок внутрішнього бунту фірму Домбі, Каркер не присвоює собі нічого.

Загальний тон роману позбавлений того оптимізму, який був притаманний раннім творам письменника.

З інших художніх засобів звертають на себе увагу символи Діккенса, зокрема символ залізниці, який відповідає змістові роману (до речі, саме на ній під колесами потягу гине Каркер).

5. Третій період творчості Чарлза Діккенса.

Третій період творчості Діккенса. був особливо плідним: створено низку романів — «Девід Копперфілд» (1850), «Холодний будинок» (1853), «Важкі часи» (1854), «Крихітка Дорріт» (1857), «Повість про два міста» (1858).

Соціально окреслена сатира в творах цього періоду помітно переважає гумор. Усі суспільні і державні інститути піддаються гострій критиці. За межами цієї характеристики знаходиться (та й то частково) хіба що роман «Девід Копперфілд». У силу того, що в основу цього твору письменник поклав спогади про власне дитинство та юнацькі роки. Саме з цим пов’язані його ліризм, тонкий гумор. Це далеко не автобіографічний роман, незважаючи на те, що його герой, як і сам автор, стає письменником. Це твір про час і спогади, про їх роль у житті, своєрідний варіант класичного «роману виховання» .

50-і роки — важкий час у житті Діккенса. Розлучення з дружиною порушило віру письменника в його етичний ідеал — сімейне життя. Тим із гострішою увагою спостерігає він життя, яке його оточує. Але гострі проблеми, характерні для англійського суспільства цього періоду (зокрема посилення чартистського руху), не позбавляють письменника його основних переконань: він — непохитний супротивник насильницьких перетворень у суспільстві і вважає, що покращення соціуму можливе лише при умові поліпшення його моральності. Саме ці проблеми і стають головними в його творчості. Показовим для третього періоду творчості є роман «Важкі часи». Навіть коли прийняти до уваги, що дійовими особами цього твору є підприємець Джосайя Баундербі і його найближче оточення, то, враховуючи, що цей ділок контролює всю діяльність містечка Какстаун, маємо розповідь про все англійське суспільство через зображення життя невеличкого містечка.

У звичній для себе манері письменник встановлює взаємозв'язок між дійовими особами. Баундербі не просто перебуває в дружніх стосунках із сім'єю Гредграйндів. Через деякий час він одружується з Луїзою Гредграйнд, а її брат Томас стає головним помічником у банкіра Баундербі. Незабаром, заплутавшись у боргах, Том викрадає гроші з сейфа, ключ від якого йому доручено, а вину за злочин перекладає на робітника Стівена Блекпула. Через деякий час злочинця викрито, але Стівен гине. Луїза йде від Баундербі. Зрозуміло, що короткий переказ фабули не дає повної уяви ані про силу взаємозв'язків роману, ані про реалізм письменника, ані про його погляди. По суті, йдеться про реальне відтворення у літературі багатьох суспільних феноменів.

Критика Діккенса торкається не тільки осіб, але й життєвих явищ. Тим не менш, для їх розуміння потрібно зупинитись на розгляді системи образів.

Джосайя Баундербі (персонаж, який «затінює» всі інші образи) — людина, яка, за його власними словами, виросла в канаві, бо була покинута батьками, і лише завдяки своїм здібностям і наполегливості змогла вибитись у люди. Такий імідж «дозволяє» йому виправдовувати своє грубе поводження з людьми, відверто їх зневажати. Джосайя переконаний, що його робітники б’ють байдики і думають лише про одне: «щоб їх годували черепаховою юшкою і дичиною із золотої ложечки», а єдиний, хто справді працює, — це він сам. У зв’язку з цим підприємець і банкір вважає за можливе купити собі дружину; щоб вдовольнити свою пиху — тримати у нахлібницях збіднілу аристократку. Письменник завдає ударуньому цілком негативному персонажу не тільки завдяки зовнішнім описам. Наприкінці твору він вказує на відразливість його внутрішнього світу. Виявляється, що у Баундербі, який всіляко ганив своїх батьків, чуйна мати, яка вклала у виховання свого сина всі свої сили і гроші.

Критику раціоналістичного підходу до життя митець здійснює, зображуючи сім'ю Гредграйндів. Раціоналістична система виховання, яку сповідує Гредтрайнд-батько, призводить до того, ідо його діти перетворюються на цілком механічних істот (принаймні зовнішньо). Автор навіть «збагачує» їх імена відповідними епітетами («металургічна Луїза» і «математичний Томас»). Але поступово їх внутрішня незгода переростає у зовнішній бунт.

Виступаючи проти чартистського руху, Діккенс сатирично змальовує агітаторів-чартистів, вказуючи на них, як на відвертих демагогів. «О друзі мої, пригноблені робітники Какстауну! О друзі мої і співвітчизники, раби залізного і безжального деспотизму! О друзі мої, товариші по нещастю, товариші по праці, брати і ближні мої!» — так починає свою промову оратор-чартист Слекбрідж, який поступово намагається настроїти робітників проти Стівена Блекпула. Через декілька днів він безпідставно звинувачує Стівена у злочині, сприяючи, таким чином, не захистові робітника, а справі Баундербі. Такому «захистові» письменник протиставляє реальну підтримку робітникам, яка має в своїй основі високу моральність (поведінка Рейчел).

Світ пристосуванців представлений у творі багатьма персонажами: тут і пристосуванець Бітцер, і зловісна нахлібниця Спарсіт, і навіть дружина Гредграйнда, яка зажила собі слави жінки, «не схильної ні до яких фокусів». Сміх Діккенса в цьому творі набирає гнівного звучання. По суті, у романі «Важкі часи», як і в інших творах третього періоду, Діккенс зображує вже не окремі сцени соціального життя, а показує буржуазну систему в цілому.

6. Четвертий період чворчості Чарлза Діккенса

Твори четвертого періоду — романи «Великі сподівання» (1861), «Наш спільний друг» (1864) — в них автор свідомо звертає увагу читачів на неможливість для простої людини в умовах тогочасної дійсності реалізувати свої мрії про щастя.