Психологічний аналіз ділових стосунків в академічних групах

Магістерська робота на тему:

" Психологічний аналіз ділових стосунків в академічних групах"

Вступ

1. Теоретико-методологічні основи дослідження сутності ділових стосунків в академічних групах

1.1 Проблема становлення ділових стосунків у вітчизняній і зарубіжній психології

1.2 Психологічний аналіз динаміки розвитку студентської академічної групи

1.3 Соціально-психологічні детермінанти розвитку ділових стосунків у студентських академічних групах

Висновки до 1-го розділу

2. Емпіричне дослідження становлення ділових стосунків у студентських академічних групах

2.1 Зміст та організація дослідження

2.2 Аналіз та інтерпретація результатів дослідження

Висновки до 2-го розділу

3. Психологічний супровід розвитку ділових стосунків в студентських академічних групах

3.1 Організація і завдання психологічного супроводу розвитку ділових стосунків в студентських академічних групах

3.2 Програма психологічного супроводу та процедура її проведення

3.3 Аналіз результатів формувального експерименту

Висновки до 3-го розділу

4. Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях

4.1 Основні організаційні заходи щодо профілактики травматизму та професійних захворювань в галузі освіти

4.2 Принципи і правила інформування населення про наявність загрози виникнення надзвичайних ситуацій

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження даної теми для сучасної психологічної науки неможливо недооцінювати. Адже зараз переважна більшість молоді намагається бути активно причетною до такого соціального прошарку як студентство. Це ставить на порядок денний проблеми та питання пов’язані з цим, в тому числі і становище цієї молодої людини в академічній групі, її адаптацію до нових умов навчання та життя, адже на даному етапі вона починає сама приймати важливі для неї рішення, і якими будуть ці рішення не в останню чергу залежить від її взаємин з одногрупниками.

Теоретичні засади ділових взаємовідносин розкривають насамперед першоджерела їх виникнення. Тобто лише у спілкуванні виникають ділові взаємовідносини. Колектив є необхідна складова, але вона виконує непосильну роль у складанні ділових взаємовідносин. Студентська група сама по собі впливає на якість стосунків, що в ній виникають. А отже і ділові взаємовідносини також забарвлені таким же емоційним змістом, що і рівень спілкування у колективі.

Інтеграція України у світовий простір, розширення політичних, економічних і культурних зв’язків з іншими країнами ставлять нові вимоги до професійної підготовки сучасних фахівців. Зростає потреба у висококваліфікованих спеціалістах, готових до продуктивних ділових стосунків з партнерами. Особливі вимоги до культури ділових стосунків ставляться перед студентами ВНЗ, професійна діяльність яких передбачає інтенсивну соціально-психологічну взаємодію, різноманітні і часті ділові контакти, швидку зміну обставин і людей.

Саме від рівня культури ділових стосунків значною мірою залежить успішність діяльності молодого спеціаліста, який повинен уміти добре орієнтуватись у різноманітних комунікативних ситуаціях, обирати адекватні засоби, способи і прийоми взаємодії, правильно, логічно та переконливо виражати свої думки, налагоджувати продуктивні взаємини з партнерами і клієнтами.

Становлення та розвиток ринкових відносин вимагають кардинальних змін в організації економіки в Україні та в самій системі господарювання, що потребує відповідного рівня професіоналізму й загальної культури ділових стосунків спеціалістів, особливо молодших спеціалістів, яких готують коледжі.

Серед багатьох проблем, що стоять перед сучасною освітою, реформування її змісту є визначальною. За роки незалежності Української держави окреслено нові пріоритети розвитку освіти, створено нову нормативно-правову базу, прийнято низку законів щодо освітнього циклу: Закон України «Про освіту» (1991), Болонська декларація (1999), Національна доктрина розвитку освіти України (2002) .

Проблема формування культури ділових відносин фахівців цього профілю поки що не була предметом спеціального дослідження. Водночас у педагогічній науці багато зроблено для обґрунтування загальних засад комунікативної підготовки майбутніх спеціалістів. Зокрема, значний інтерес становлять дослідження, присвячені стилю професійного спілкування (Т. О. Аргентова, І. П. Волков, В. В. Латинов та ін.); загальної культури фахівця (С.А, Литвиненко, О. С. Газман, Б. А. Ісаєв, Н. Б. Крилова та ін.).

Проблеми організації навчання в коледжах досліджували К. Беркита, Г. Головченко, О.Івушкіна, О. Кияшко, О. Кукліна, А. Рогоза, С. Стрижак, Р. Бужикова, О. Вишневська. Вітчизняна психолого-педагогічна наука накопичила певну кількість наукових досліджень, що стосуються культури ділових стосунків. Зокрема, розроблено підхід, що ґрунтується на визначенні вимог до розвитку спеціальних умінь, особистісних якостей та розробки нових методик, способів реалізації професійно-особистісного потенціалу (О.Б.Петренко, Л. Долинська, Л. Володарська-Зола). Питання формування культури спілкування, як важливого чинника професіоналізму майбутніх фахівців знайшли відображення у працях О. Даниленко, О. Рембач, І.Тимченко, Т. Чмут. Моральні аспекти формування культури ділових відносин знайшла віддзеркалення в працях Р.В.Павелків, Н. Чабан, О. Коваленко, Л. Настечко, О. Пономаренко, Л. Бурдейної. Темами наукового пошуку більшості з них було формування культури ділових відносин у майбутніх економістів, менеджерів, маркетологів — студентів університетів.

Проблема формування культури ділових стосунків майбутніх фахівців у навчально — виховному процесі коледжу до останнього часу не була предметом спеціального дослідження. У зв’язку з цим існує суперечність між суспільною потребою у підготовці кваліфікованих фахівців цього напряму і недостатньою розробленістю теоретичних і методичних засад її забезпечення. Зокрема, потребують розв’язання такі проблеми, як з’ясування змісту та структури культури ділових відносин майбутніх спеціалістів, визначення критеріїв, показників і рівнів її сформованості, обґрунтування педагогічних умов і шляхів її формування в умовах коледжу.

Переважна більшість молоді вступає до коледжу після закінчення 9-ти класів і про культуру ділових відносин вони мають досить приблизне уявлення. Тому загальна культура студентів коледжу та формування культури ділових стосунків майбутніх спеціалістів повинна бути предметом постійної уваги викладачів, кураторів, адміністрації коледжу.

Науково-практичні основи ділових стосунків економічно незалежних, рівноправних партнерів донедавна в Україні не розвивались. Сьогодні здійснюються перші кроки в цьому напрямку: вивчаються зарубіжні методики та досвід, накопичується й узагальнюється власний, визначається структура навчальних дисциплін, пов’язаних з цією сферою діяльності людей.

Докорінна перебудова нашого суспільства зумовлює необхідність формування як нової культури матеріального виробництва на ринкових засадах, так і нової культури ділової взаємодії вільних, рівноправних економічних партнерів, що спілкуються на основі горизонтальних зв’язків. Ринок — це не просто місце купівлі-продажу товарів та послуг, а ще й особлива логіка, психологія, етика, тобто значне культурне підґрунтя, яке треба готувати заздалегідь для забезпечення перспективи тривалого ефективного ділового партнерства суб'єктів ринку.

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про існування різних підходів до розуміння сутності ділових стосунків, що зумовлено складністю та неоднозначністю досліджуваного феномена. Особливістю ділових стосунків є те, що вони описуються не лише в термінах процесу комунікації, таких як відправник, одержувач, форма повідомлення, код, тема, ситуація, але і в термінах, що відображають процес діяльності: мотив, мета, планування, аналіз поточної інформації, прийняття рішень, перевірка результатів. Характерними особливостями ділових стосунків є: регламентованість форми і змісту (М. С. Дороніна), розподіл функціональних обов’язків, посад, повноважень і прав (Л. В. Власов, Ф. О. Кузін, О. В. Цуканова); дотримання правил, що забезпечують ефективність спілкування (Л. В. Власов, Ю. М. Жуков, В. К. Сементовська); раціональність пошуку засобів підвищення ефективності співпраці (О. І. Головаха, Н. В. Паніна).

Узагальнюючи результати аналізу різних підходів до розуміння сутності ділових стосунків, а також враховуючи специфіку діяльності фахівців вузу ми визначили ділові стосунки майбутніх спеціалістів, як активну, зумовлену потребами спільної діяльності взаємодію, спрямовану на встановлення і розвиток професійних контактів, виконання функціональних обов’язків. Ділові стосунки передбачають адекватне сприйняття і розуміння поведінки партнерів, обмін інформацією, вироблення ефективної стратегії взаємодії. Характер і зміст ділових стосунків визначаються функціональними особливостями його професійної діяльності.

Очевидна актуальність означеної проблеми, її недостатня розробленість та перспективність зумовили вибір теми магістерської роботи:" Психологічний аналіз ділових стосунків в академічних групах" .

Об'єкт дослідження — ділові стосунки в академічних групах, як специфічний психологічний феномен.

Предмет дослідження — психологічні особливості ділових стосунків в студентських академічних групах.

Мета дослідження — теоретично обгрунтувати та експериментально дослідити психологічні особливості розвитку ділових стосунків в студентських академічних групах.

Досягнення мети передбачає виконання окреслених завдань:

1. Визначити теоретичні підходи до вивчення проблеми становлення ділових стосунків у вітчизняній і зарубіжній психології.

2. Виявити динаміку розвитку студентських академічних груп та дослідити соціально-психологічні детермінанти розвитку ділових стосунків у студентських академічних групах.

3. Емпірично вивчити становлення ділових стосунків у студентських академічних групах.

4. Розробити та апробувати психологічний супровід ділових стосунків в студентьських академічних групах.

Теоретико-методологічною основою дослідження стали принцип системного підходу (В.П.Кузьмін, Б. Ф. Ломов, О.В.Скрипченко); вітчизняні концептуальні положення розвитку та формування особистості (К.О.Абульханова-Славська, Б.Г.Ананьєв, І.Д.Бех, Г. С. Костюк, С. Д. Максименко, Р.В. Павелків); концепції професійного розвитку особистості (Е.І.Климов, А.І.Маркова, С. А. Литвиненко, Л.І.Мітіна, А. О. Фонарьов, В.Г.Шадриков); дослідження комунікативної культури (О.Даниленко, О. Рембач, І.Тимченко, Т. Чмут); вивчення проблеми організації навчально-виховного процесу в коледжах (К.Беркита, Г. Головченко, О.Івушкіна, А. Рогоза, С. Стрижак та ін.); дослідження особливостей культури ділових стосунків в академічних групах (Л.Долинська, Л. Володарська-Зола, Р. Бутикова).

Методи дослідження. Для виконання поставлених завдань використовувався такий комплекс методів дослідження: теоретичні методи дослідження (аналіз, класифікація, систематизація, порівняння та узагальнення даних теоретичних та експериментальних досліджень); емпіричні методи і методики дослідження: спостереження, бесіда, анкетування, вивчення документів, стандартизовані опитувальники та спеціальні психодіагностичні методики (оперативна діагностика соціально-психологічної атмосфери в групі (Ф. Фідлер), соціометричне дослідження, методика «Індекс групової згуртованості (Сішор)», тест «Чи умієте Ви слухати?»). Теоретичне і практичне значення дослідження полягає в розширенні та доповненні уявлень про психологічні особливості ділових стосунків в академічних групах; в експериментальному досліджені ділових стосунків у студентських академічних групах; у розробці та апробації психологічного супроводу розвитку ділових стосунків в студентських академічних групах. Крім того, під час виконання роботи були узагальнені та поглиблені власні теоретичні знання, набуті певні практичні навички і вміння з опрацювання літератури та узагальнення інформації.

Експериментальна база дослідження Мирогощанський аграрний коледж, що в селі Мирогоща (Рівненська обл. Дубенський район), групи першого курсу технологів — Т-11, Т-12 (30 осіб) Апробація і впровадження основних результатів дослідження: основні результати дослідження доповідалися на засіданнях кафедри вікової та педагогічної психології; звітній студентській науковій конференції РДГУ; педагогічній нараді у Мирогощанському аграрному коледжі.

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечено вихідними теоретичними позиціями, відповідністю надійного та валідного психодіагностичного інструментарію, меті та завданням дослідження, поєднанням кількісного та якісного аналізу отриманих емпіричних даних; використанням методів математичної статистики.

Структура та обсяг магістерської роботи. Магістерська робота складається із вступу, чотирьох розділів, у яких поступово та логічно розкриваються її тема, висновків, списку використаної літератури, додатків.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження сутності ділових стосунків в академічних групах

1.1 Проблема становлення ділових стосунків у вітчизняній і зарубіжній психології

Актуальність дослідження даної теми для сучасної психологічної науки неможливо недооцінювати. Адже зараз переважна більшість молоді намагається бути активно причетною до такого соціального прошарку як студентство. Це ставить на порядок денний проблеми та питання пов’язані з цим, в тому числі і становище цієї молодої людини в академічній групі, її адаптацію до нових умов навчання та життя, адже на даному етапі вона починає сама приймати важливі для неї рішення, і якими будуть ці рішення не в останню чергу залежить від її взаємин з одногрупниками.

Проблему становлення ділових стосунків в студентській академічній групі досліджували такі дослідники і вчені як: Є.І. Головаха, Р. Л. Кричевський, Н. Н. Обозова А.І. Пригожина, А.Н. Леонтьєв, О. В. Петровський, В. О. Татенко тощо.

У зарубіжній психології вивченням ділових стосунків займалися: американський дослідник Е. Хол, засновник просторової психології американський психолог Рампел, А. О. Реан — який стверджував що важливим у ділових стосунках говорити мовою партнера, М. Вебер і Т.Парсонс.

Взаємозв'язки між окремими людьми (групами людей), які об'єктивно виявляються в характері і способах взаємних впливів людей один на одного в процесі різних видів спільної діяльності, зокрема спілкування, та суб'єктивно переживаються і оцінюються ними є міжособистісними стосунками. Відповідно, стосунки між людьми можуть мати кон’юнктивний (об'єднувальний), або диз’юнктивний (роз'єднувальний) характер. Переважання певного типу стосунків надає людському життю діаметрально протилежного сенсу, спрямованості. Іншими словами, міжособистісні стосунки включають систему настанов, ціннісних орієнтацій, очікувань, стереотипів та інших диспозицій, через які люди сприймають і оцінюють один одного в процесі міжособистісної взаємодії. Система стосунків утворює відповідну соціально-психологічну і духовну атмосферу, в якій живе людина.

Ділові стосунки — відносини, обумовлені задачами справи (бізнесу) і установками керівництва. Ділові стосунки спрямовані на результат, на відміну від особистих відносин.

Ділові стосунки звичайно більш формальні, чим відносини особисті. З іншого боку, ефективні ділові стосунки можуть бути зроблені живими і неформальними, якщо партнери вміють користатися такою формою, таким форматом відносин.

Ділові стосунки припускають внутрішню і зовнішню дисципліну і припускають визначений рівень розвитку особистості. Діти, так само як і людина-дитина, не розуміють ділових відносин і не здатні до них. Ділові відносини більш зрозумілі результатникам і менш близькі процессникам.

Це відносини рівних партнерів. Повною мірою дружніми їх не можна назвати, скоріше товариськими. Бар'єрів у спілкуванні не виникає, можна сказати один одному усе, що завгодно. У цих відносинах завжди є присутнім почуття безпеки: кожний з них почуває, що від партнера не може виходити погроза. А це дуже розташовує, особливо якщо людина живе в недружньому середовищі.

Крім того в ділових стосунках дуже помітні ролі людини — ті якості, що людина намагається посилено представити в соціумі. Через це можлива гра у «кішки-мишки»: навмисне чергування тиску і послаблення в розмові. Справа в тім, що в таких бесідах один завжди має перевагу над іншим. Усе залежить від того, на яку тему зайде бесіда.

У рамках цих відносин можливо спільне ділове співробітництво. Але воно ефективне тільки при співпадаючих підтипах, інакше словесна забава може перерости в тиск на ті якості, що людина хоче в собі розвивати. Це тиск завжди виходить від сильної функції партнера і сприймається як грім серед ясного неба. Однак незлагоди такого роду бувають нечасто. Звичайно партнери намагаються допомогти один одному. У всякому разі, запит на надання допомоги сприймається правильно. Але сама допомога виявляється недостатньо інтенсивною.

У цих відносинах партнери діють подібними методами, але домагаються різних цілей. Особливо успішної є боротьба такої пари з загальним чи ворогом загальними труднощами. Спокійний стан погіршує взаємовідносини, починають виникати розбіжності й образи. У ділових відносинах особливо видні ролі партнера, що він грає в соціумі. Через це виникає бажання шукати слабкі місця в позиції іншого.

Ділові відносини мають тенденцію коливатися в плині тривалого часу. Ці коливання залежать від боротьби за авторитет, лідерство, значимість. Якщо встановлюється паритет, то ділові відносини можуть бути тривалими, рівними, спокійними. Однак встановити таку рівновагу не завжди легко, тому на пізніх етапах розвитку цих відносин у партнерів зникає бажання бути схожими один на одного. Наростає конкуренція, дистанція збільшується. Необхідний відпочинок і переосмислення своєї позиції, після чого ділові партнери знову зближаються для нових спільних дій.

Підводячи підсумок, можна сказати, що ці відносини мають середній ступінь комфортності. Проти такого партнера нічого не маєш, але в той же час і нічого за. Виникає відчуття розумного мінімуму, у якому відбивається задоволення від спілкування з рівним тобі і не нудному партнеру.

Для успішних ділових стосунків варто знати і про офіційно-діловий стиль у спілкуванні.

Офіційно-діловий стиль (ОДС) — функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Належить до виразно-об'єктивних стилів; виділяється найвищою мірою книжності.

Основне призначення — регулювати ділові стосунки у зазначених вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях.

Під функціональним різновидом мови слід розуміти систему мовних одиниць, прийомів їх виокремлення та використання, обумовлених соціальними завданнями мовлення.

Мовленню у сфері управління притаманна низка специфічних особливостей. Учасниками ділових стосунків є органи та ланки управління, організації, заклади, підприємства, посадові особи, працівники. Характер і зміст інформаційних зв’язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежать від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності. Ці стосунки стабільні й регламентуються чинними правовими нормами.

Специфіка ділових стосунків полягає в тому, що незалежно від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є організація в цілому.

Іншою важливою характеристикою ділових стосунків є конкретна адресність інформації.

Суттєвим фактором ділових стосунків, що впливає на характер управлінської інформації, є повторність дій і ситуацій. Управлінська діяльність — це завжди «гра за правилами». Як наслідок цього повторність управлінської інформації приводить до регулярності використовування весь час однакових мовних засобів.

Наступною характерною рисою ділових стосунків є тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це, у свою чергу, є наслідком певної стабільності її функцій. Отже, можна вирізнити такі властивості управлінської інформації в умовах ділових стосунків:

— офіційний характер;

— адресність;

— повторність;

— тематична обмеженість.

Специфіка ОДС полягає в певних стильових рисах (ознаках), що притаманні лише йому, а саме:

1. Нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;

2. Точність та ясність повинні поєднуватися з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;

3. Документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;

4. Наявність усталених одноманітних мовних зворотів, висока стандартизація вислову;

5. Сувора регламентація тексту; для чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти.

Ці основні риси є визначальними у формуванні системи мовних одиниць і прийомів їх використання в текстах ділових, (управлінських) документів.

ОДС має такі функціональні підстилі:

Законодавчий — використовується в законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами. Реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах та ін.

Дипломатичний — використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах і т. ін.

Юридичний — використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування, арбітраж). Цей підстиль обслуговує й регламентує правові та конфліктні відносини:

— між державою та підприємствами й організаціями всіх форм власності;

— між підприємствами, організаціями та установами;

— між державою та приватними особами;

— між підприємствами, організаціями й установами всіх форм власності та приватними особами;

— між приватними особами.

Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях та ін.

Адміністративно-канцелярський — використовується у професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловодстві. Він обслуговує та регламентує:

— службові (офіційні) відносини між підприємствами одного й різного підпорядкування;

— службові відносини між структурними підрозділами одного підпорядкування;

— службові відносини між приватною особою та організацією, установою, закладом і навпаки;

— приватні (неофіційні) відносини між окремими громадянами.

Спрощений підхід до вивчення як мови документів, так і їхньої структури і як наслідок — невміння врахувати конкретні чинники, що впливають на ситуацію.

Отже, для ефективнішого використання ділового стилю спілкування обов’язково необхідно знати стилі та підстилі, властивості управлінської інформації, ознаки даного спілкування, мовні засоби тощо.

Ділове спілкування визначається як специфічна форма контактів і взаємодії людей, які представляють не лише самих себе, а й свої організації. Воно включає обмін інформацією, пропозиціями, вимогами, поглядами, мотивацією з метою розв’язання конкретних проблем як всередині організації, так і за її межами, а також укладення контрактів, договорів, угод чи встановлення інших відносин між підприємствами, фірмами, організаціями.

Ділове спілкування на відміну від його інших видів має свої, а саме:

— наявність певного офіційного статусу об'єктів;

— спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку зв язків між представниками взаємозацікавлених організацій;

— відповідність певним загальновизнаним і загальноприйнятим правилам;

— передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки;

— конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв’язання конкретних завдань, досягнення певної мети, як правило, не виходячи за рамки певного кола;

— взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів;

— значущість кожного партнера як особистості;

— безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать їх внутрішній світ. Людина, яка спрямовує інформацію (комунікатор), і людина, яка її приймає (реципієнт), у діловому спілкуванні постійно міняються місцями, завдяки чому у людей, що спілкуються, має бути однакове розуміння не тільки значень, а й змісту слів. Ефективне ділове спілкування — це не стільки обмін значеннями, скільки обмін думками. Більше того, це пошук спільного рішення.

Отже, зазначаємо, що налагодженні ділові взаємовідносини мають суттєвий вплив на настрій людини взагалі. Це неминуче позначається на її взаємовідносинах з оточенням. Така людина почуває себе щасливою та задоволеною в усьому. Навіть тимчасові труднощі, вона легше переносить, бо чітко визначає їх тимчасовість завдяки отриманим знанням.

1.2 Психологічний аналіз динаміки розвитку студентської академічної групи Дослідженню соціально-психологічних явищ у студентських групах та закономірностей її функціонування приділяється велика увага у вітчизняній психології. Добре відомі роботи Б. Г. Ананьєва та його співробітників у Ленінградському університеті (І. П. Волкова, Н. В. Кузьміної, В. Т. Лісовського, М. М. Обозова, В. І. Секуна та ін.). Останнім часом з’явилися дослідження також українських психологів (Л. М. Жалдак, П. Г. Лузан, В. А. Семиченко та ін.)

Навіщо викладачеві треба знати психологію студентської групи?

Річ у тім, що й куратор групи, і кожен викладач працюють не з окремим студентом, а з групою загалом (лекція, семінарське заняття, збори тощо). З групою здійснюється керівництво художньою, спортивно-оздоровчою та іншою діяльністю, а також організація дозвілля. Звичайно, викладачеві (і особливо кураторові) треба знати особистість кожного студента, враховувати їх індивідуальні особливості. Але і навчальна, і виховна робота проводиться з групою, або через її офіційних представників (старосту, профорга, культорга та ін.).

Студентська група — це особливий вид малої соціальної групи, який формується на певний період часу для здійснення навчальної діяльності. Результати цієї діяльності в більшості випадків залежать власне від особистості (студента), який навчається, проте мікроклімат в групі або створює сприятливу атмосферу для діяльності або навпаки.

Студентська група є елементом педагогічної системи. Функції управління вона здійснює через зворотний зв’язок: викладач — група, група — викладач (куратор). У психології навіть є поняття груповий суб'єкт — спільність людей із відповідними характеристиками, групові санкції - сукупність засобів, за допомогою яких група стимулює нормативну поведінку кожного її члена. Груповий суб'єкт має такі психологічні особливості:

1. Це взаємопов'язана, взаємозалежна і взаємовідповідальна група людей, яка залучена до різноманітних форм спільної (сумісної) діяльності: спілкування, групові дії і поведінка, загальна групова активність її членів і міжгрупові стосунки.

2. Здатність групи до саморефлексії: формується образ групи і почуття «Ми», що містить групову оцінку, групові домагання, психологічну готовність до колективних видів спільної діяльності, індивідуальне обличчя групи (згуртованість-роз'єднаність, сумісність-несумісність, щирість-нещирість, конфліктність-безконфліктність, толерантність-нетерпимість, стійкість-мінливість, доброзичливість-агресивність, повага-зневага та ін.), спілкування (цілеспрямованість-безцільність, контактність-ізольованість, комунікабельність-замкнутість, компетентність-некомпетентність, комфортність-дискомфортність та ін.).

Студентська група — спільність автономна й самодостатня. Вона здатна сама вирішувати свої внутрішні проблеми, а її активність пов’язана з соціальним життям навчального закладу.

Студентська академічна група визначається як більш-менш постійна в межах навчального року сукупність студентів, що об'єднані завданням гуртової навчально-професійної діяльності та перебувають у безпосередньому контакті один з одним. Вона є одним з основних елементів навчально-виховної системи вищої школи.

Студентів у академічній групі поєднує:

— загальна мета і завдання професійної підготовки;

— спільна навчально-професійна діяльність;

— зв'язки ділового та особистісного характеру (активна участь кожного студента в житті групи — хороша школа надбання належного досвіду жити й працювати в будь-якому виробничому колективі);

— однорідність складу групи за віком (пізня юність або рання дорослість);

— висока поінформованість один про одного (і про успіхи, і про особисте життя);

— активна взаємодія у процесі комунікації;

— високий рівень студентського самоврядування;

— обмежений терміном навчання у навчальному закладі, час існування групи.

Студентська академічна група за період свого існування розвивається і проходить кілька стадій (від офіційно створеної групи дирекцією (деканатом) і наказом ректора до згуртованого колективу, який на останньому курсі може розпастися знову на мікрогрупи), кожна з яких характеризується якісними особливостями таких параметрів:

— спрямованість поведінки та діяльності членів групи;

— організованість членів групи;

— комунікативність членів групи.

На початку навчання у навчальному закладі у першокурсників домінують індивідуальні мотиви поведінки, вони орієнтовані здебільшого на задоволення особистих потреб; їхня соціальна роль у групі ще не визначена. Але поступово всі починають усвідомлювати потребу в конкретизації своєї ролі в житті групи, в узгодженні своєї діяльності з діяльністю і поведінкою інших, порівнюють і оцінюють активність членів групи, визначають свій соціальний статус у групі. Це відбувається за такими параметрами:

— спрямованість активності студента;

— організованість;

— комунікативність;

— інтелектуальний, емоційно — вольовий розвиток;

— підготовленість до реалізації ролі студента.

Цілісними характеристиками студентської групи є такі показники:

— інтрата інтегрупова активність;

— психологічний мікроклімат у групі (емоційний статус);

— референтність групи — значущість, авторитетність її для членів групи;

— керівництво і лідерство;

— згуртованість та ін.

За цими показниками визначають такі стадії розвитку студентської групи:

1-а стадія — номінальна група, яка має лише зовнішнє, формальне об'єднання студентів за наказом ректора і списком дирекції (деканату);

2-а стадія — асоціація — початкова міжособистісна інтеграція, первинне об'єднання студентів за загальними ознаками. Організатором життя групи на цій стадії є староста і куратор. Вони висувають вимоги щодо трудової дисципліни, виконання режиму, норм поведінки, які стосуються кожного студента і групи загалом. Взаємини опосередковуються переважно особистісно-значущими цілями (група друзів, приятелів).

3-я стадія — кооперація, на якій соціально-психологічна й дидактична адаптація студентів майже завершилася. Хоча у групі переважають ділові стосунки (спрямовані на досягнення бажаного результату при розв’язанні конкретного завдання в певному виді діяльності), але вже диференціюються і міжособистісні взаємини. Виявляються неофіційні організатори, авторитетні активісти групи. За ними закріплюються соціальні настанови та керівництво внутрішнім життям групи. Якраз актив регулює формальну структуру контактів між членами групи. У студентів виявляється та зростає інтерес до справ групи, є готовність проявляти активність щодо їх реалізації.

4-а стадія — студентська академічна група стає колективом.

Ознаки студентського колективу:

1. Кожен член групи приймає на себе цілі та завдання спільної навчально-професійної діяльності, яка вже має високу ефективність.

2. Група характеризується високим рівнем організованості та згуртованості - це команда однодумців. Згуртованість визначається єдністю ціннісних орієнтацій; збігаються погляди, оцінки, ставлення стосовно подій у групі загалом і кожного її члена. При зближенні оцінок зростає й емоційна прихильність студентів групи до її спільних справ. Структура формального і неформального спілкування збігається.

3. Багато членів групи мають статус неформального лідера або тих, кому віддають перевагу при вирішенні питань життя колективу.

4. В офіційних керівників групи виявляється демократичний стиль керівництва.

5. Група як колектив може бути взірцем і для інших студентських груп, впливати на них (наприклад, при вирішенні питань на факультетських зборах, в органах студентського самоврядування), виявляти інтергрупову активність, особливо з боку лідерів груп, які користуються авторитетом на факультеті (інституті).

6. У колективі існують визнані норми поведінки (кожен поводиться так, як прийнято у групі, навіть у манері одягатися). Якщо хтось порушує такі правила, товариші неодмінно роблять йому зауваження.

7. Колектив виявляє згуртованість. Якщо вирішуються важливі проблеми, то група працює злагодженіше й результативніше. «Ми» — так кожен студент ставиться до свого колективу.

8. Ще одна важлива особливість колективу в тому, що в ньому мікрогрупи не протистоять одна одній, хоча існують як окремі утворення. Офіційна і неофіційна підструктури доповнюють одна одну, що забезпечує в колективі позитивний мікроклімат.

У межах офіційної структури формується не офіційна (неформальна) структура групи, яка відображає внутрішні взаємини між її членами. Оскільки не формальні групи виникають самочинно, стихійно, їхня структура офіційно не зафіксована. Права та обов’язки членів таких груп менш визначені і менш конкретні. Головними засобами контролю тут є звичаї, традиції, групові звички, фіксовані у громадській думці.

Американські психологи виділяють головні потреби що зумовлюють утворення неформальних груп та вступ людини до них:

1. Потреба в допомозі. З різних причин люди вважають недоцільним звертатися за допомогою до офіційного керівництва, щоб порадитись, як їм виконати доручену справу (невпевненість у собі, страх критики та ін.). У цих випадках вони вважають за краще одержати допомогу неформальним шляхом від колег.

2. Потреба у захисті. Виникає, коли підлеглі не довіряють керівництву, або тоді, коли треба приховати помилки свої чи друзів, або коли працівники незадоволені існуючими умовами праці.

3. Потреба в інформації. Люди хочуть знати про все, що відбувається навколо них, особливо те, що стосується їхньої роботи. У формальних організаціях, як правило, не вся інформація доходить до виконавців, а інколи вона навмисне приховується. Тому однією з важливих причин приналежності до неформальної організації є доступ до неформального каналу інформації - чуток, пліток. Це, зокрема пов’язано з потребою у психологічному захисті і приналежності до групи.

4. Потреба у тісному спілкуванні та симпатії. Люди схильні встановлювати тісніші контакти з тими, хто ближче до них, ніж з тими, хто на відстані. Крім того, вони хочуть бути ближче до тих, кому симпатизують, хто їм подобається.

На наш погляд поділ відносин на формальні та неформальні певною мірою є умовним, реально мала група завжди являє собою єдність таких відносин. Разом з тим ці системи відносин досить самостійні, тому є сенс детальніше розглянути їх співвідношення та місце особистості в системі офіційного та неофіційного спілкування.

Дехто з дослідників ставить питання про бажаність «максимального» зближення офіційної та неофіційної структур малої групи з метою підвищення ефективності її функціонування. Проте навряд чи можна погодитися з подібною точкою зору, адже це відносини з різною цільовою та функціональною спрямованістю, збіг яких призводить до продовження спілкування за наперед заданими схемами. Як наслідок, знижується індивідуальна активність більшості членів групи, а сама група схиляється до шаблонних, конформних реакцій, що гальмує її розвиток. Якщо ж це триває довго, відбувається перенасиченість процесом спілкування і між членами групи виникають сили відштовхування, що врешті-решт веде до конфліктів і розпаду групи.

Співвідношення ділової та емоційної структур багато в чому визначає рівень розвитку групи, ефективність її діяльності, міру впливу на особистість. Реально можливі три варіанти такого співвідношення:

— обидві системи відносин не суперечать, а взаємно доповнюють одна одну, неформальні відносини сприяють досягненню цілей офіційної структури;

— офіційна та неофіційна системи відносин розвиваються і функціонують відносно самостійно, незалежно одна від одної;

— між обома системами існують істотні суперечності і неофіційна структура заважає реалізації цілей офіційної структури.

У формальних структурах спілкування відбувається здебільшого за діловим принципом.

Спільна діяльність (виробнича, навчальна, політична, спортивна тощо) чинить певні перепони для особистості у виборі каналів зв’язку, тих членів групи, з якими вона взаємодіє, з ким хоче чи не хоче спілкуватися. Місце особистості в системі цих зв’язків визначається тим, наскільки успішно вона реалізує специфічну для групи соціальну функцію (хороший виробничник, відмінний студент тощо). Особисті якості при цьому важливі не самі по собі, а настільки, наскільки вони допомагають виконувати цю функцію.

Офіційно-ділове спілкування має ту перевагу, що дає змогу швидко включатись у комунікацію з людьми різних соціальних груп, різних ціннісних орієнтацій, своєчасно передавати і одержувати необхідну для справи інформацію. Але його ефективність знижується через надто однобічну спрямованість. Коли відносини у групі надмірно регламентовані й формалізовані, потреба в інтимному міжособистісному спілкуванні як вияв особистісної активності не знаходить виходу в цій групі. Між її членами виникають психологічні бар'єри (конфлікти, непорозуміння, напруга), і особистість починає орієнтуватись на інші групи. Усе це суттєво знижує рівень групових відносин і негативно впливає на ефективність діяльності групи.

Неминуча формалізація деяких боків нашого життя розвиває у людей потяг до посилення неформального спілкування в системі повсякденних зв’язків. Так відбувається певна компенсація недоліків офіційного спілкування.

Таким чином, як показує практика, в групах із великим досвідом та високою культурою спілкування здебільшого домінують саме неофіційно-ділові відносини, які будуються на ґрунті взаємних залежності, співробітництва, вимогливості, допомоги, довіри. Формування таких відносин безпосередньо пов’язане з проблемою розвитку самої групи, тобто тими складними і багатогранними процесами, що відбуваються в ній. Саме тому кожна мала соціальна група весь час перебуває в певному русі, відбувається зміна її структурних елементів.

1.3 Соціально-психологічні детермінанти розвитку ділових стосунків у студентських академічних групах Від рівня культури ділових стосунків значною мірою залежить успішність діяльності молодого спеціаліста, який повинен уміти добре орієнтуватись у різноманітних комунікативних ситуаціях, обирати адекватні засоби, способи і прийоми взаємодії, правильно, логічно та переконливо виражати свої думки, налагоджувати продуктивні взаємини з партнерами і клієнтами.

Вітчизняна психолого-педагогічна наука накопичила певну кількість наукових досліджень, що стосуються ділових стосунків. Зокрема, розроблено підхід, що ґрунтується на визначенні вимог до розвитку спеціальних умінь, особистісних якостей та розробки нових методик, способів реалізації професійно-особистісного потенціалу (О.Б.Петренко, Л. Долинська, Л. Володарська-Зола). Питання формування культури спілкування, як важливого чинника професіоналізму майбутніх фахівців знайшли відображення у працях О. Даниленко, О. Рембач, І.Тимченко, Т.Чмут. Моральні аспекти формування культури ділових відносин знайшла віддзеркалення в працях Р.В.Павелків, Н. Чабан, О. Коваленко, Л. Настечко, О. Пономаренко, Л. Бурдейної.

На ділові стосунки та їхню ефективність впливають дуже багато факторів, зокрема:

— вміння спілкуватися,

— психологія груп,

— лідерство, керівництво,

— особистісні характеристики того чи іншого співрозмовника,

— соціально-психологічні аспекти

— конфлікти

— клімат

— імідж чи зовнішній вигляд тощо Крім того вагоме значення має те, який статус, позиція чи роль займає співбесідник.

Статус. Він відображає визнання чи невизнання особи, повагу чи неповагу, симпатію чи антипатію до неї у групі, колективі, суспільстві. У різних групах одна людина може мати різний статус.

Позиція. Це поняття характеризує особистість як суб'єкт суспільних відносин, сукупність її ставлення до життя в різних його виявах. Позиція особистості показує реальне діяльне ставлення людини до події. У ній виявляються цінності особистості.

Роль. Функціонування цього поняття пов’язане з поглядами на особистість не лише як на об'єкт, а й як на суб'єкт відносин у суспільстві. Кількість ролей, їх діапазон визначається різноманітністю соціальних груп, видів діяльності й відносин, до яких залучена особистість.

Особистість стає суб'єктом відносин тільки будучи об'єктом спілкування для інших людей. Тому потрібно знати всі аспекти спілкування.

Ділове спілкування визначається як специфічна форма контактів і взаємодії людей, які представляють не лише самих себе, а й свої організації. Воно включає обмін інформацією, пропозиціями, вимогами, поглядами, мотивацією з метою розв’язання конкретних проблем як всередині організації, так і за її межами, а також укладення контрактів, договорів, угод чи встановлення інших відносин між підприємствами, фірмами, організаціями.

Ділове спілкування на відміну від його інших видів має свої особливості, а саме:

— наявність певного офіційного статусу об'єктів;

— спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку зв’язків між представниками взаємозацікавлених організацій;

— відповідність певним загальновизнаним і загальноприйнятим правилам;

— передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки;

— конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв’язання конкретних завдань, досягнення певної мети, як правило, не виходячи за рамки певного кола;

— взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів;

— значущість кожного партнера як особистості;

— безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать їх внутрішній світ.

Ділове спілкування, як певний процес взаємодії людей, має свою стратегічну лінію, тактику проведення, а також певні фази. До фаз ділового спілкування відносяться початкова, основна і завершальна.

Початкова фаза — протягом якої встановлюють вихідні контакти, настроєність на спілкування, йде орієнтація в ситуації. У цій фазі постає завдання: спонукати ділового партнера до спілкування, зацікавити, створити максимальне поле можливостей для обговорення проблем. Тут також оцінюється емоційний стан партнера, визначаються стратегія і тактика спілкування, вибирається певний тон взаємин, виявляється самооцінка партнера і йде орієнтація в розподілі ролей.

Основна фаза — протягом якої реалізується певна послідовність дій, а саме: встановлюється проміжна та кінцева мета спілкування, виконуються безпосередні мовні, немовні та документальні контакти, йде взаємний аналіз вихідних та проміжних пропозицій, пошук узгодження рішень, відбувається розподіл ролей за принципом «домінування-підпорядкування», визначення перспектив спілкування.

Завершальна фаза — протягом якої формулюються підсумки ділової взаємодії, відбувається вихід із контакту, формуються основи для подальшої взаємодії.

Здійснюються ділові взаємини у двох формах: контакту та взаємодії.

Контакт — це одиничний акт, в якому відсутня система узгодження дій партнерів стосовно один одного. Основу ж ділових взаємин партнерів складають не контакти, а їх взаємодія.

Взаємодія (інтеракція) — аспект спілкування, що проявляється в організації людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності, досягнення певної вигідної обом сторонам мети.

Під соціальною інтеракцією (від лат. interaction — взаємодія) розуміють безпосередню міжособистісну комунікацію (обмін символами), важливою особливістю якої визначається здатність людини «виконувати роль іншого», уявляти, як її сприймає партнер по спілкуванню, і відповідно інтерпретувати ситуацію та конструювати свої дії.

Змістом взаємодії між людьми є певна і специфічна для соціальної структури суспільства сукупність економічних, правових, політичних відносин, які реалізуються у спілкуванні.

Розрізняють два типи міжособистісної взаємодії - співпраця (кооперація) і суперництво (конкуренція), які залежать від обраної стратегії і тактики спілкування.

У процесі спілкування знаходять свій вияв своєрідна суперечність: з одного боку, людина пристосовується до життя суспільства, засвоює його досвід, добуті людством наукові і культурні досягнення, а з другого — вона відособлюється, формується .Та індивідуальна неповторність, самобутність, що пояснюється його основними функціями.

У спілкуванні проявляються такі основні його функції:

Інформативно-комунікативна — з нею пов’язані усі процеси, які охоплюють сутність таких складників спілкування, як передача-прийом інформації та відповідна реакція на неї.

Регулятивно-комунікативна — відбувається процес коригування поведінки, коли людина може вплинути на мотиви, мету спілкування, програму дій, прийняття рішень.

Афективно-комунікативна — відбувається взаєморегуляція та взаємокорекція поведінки, здійснюється своєрідний контроль над усією сферою діяльності партнера. Тут можуть реалізуватися можливості навіювання, наслідування, вживаються усі можливі засоби переконання.

Стратегія ділового спілкування передбачає постановку певної цілі, яка стимулює волю учасника спілкування, заставляє його діяти усвідомлено, інтенсивно, мобілізувати свої здібності, знання, досвід, уміти підпорядковувати свої сили досягненню цієї мети.

Тактика ділового спілкування передбачає вибір певної моделі поведінки, яка в конкретній ситуації буде найбільш сприятливою у досягненні поставленої мети. Грунтується тактика спілкування на певних засадах, найважливішими з яких є:

— наявність декількох варіантів поведінки в однотипній ситуації і вміння оперативно ними скористатись;

— недопущення конфронтації чи конфліктів з діловим партнером;

— вміле використання механізмів людської взаємодії (прихильності, симпатії, антипатії, довіри, поваги і т.п.);

— уважне ставлення до нових, хоч і незвичних на перший погляд ідей, думок;

— освоєння тих моделей поведінки, які приносять успіх у ділових стосунках;

— вміння подати себе, правильно оцінювати реакцію партнерів, вловлювати найменші зміни в ситуації.

У тактиці спілкування розрізняються сім можливих його рівнів, знання яких дає змогу краще розібратись в ситуації, глибше її зрозуміти, зробити певні висновки, що стосуються як системи управління, так і встановлення підприємницьких контактів. Психологи називають такі рівні: примітивний, маніпулятивний, стандартизований, конвенціональний (погоджувальний), ігровий, діловий, духовний.

Зрозуміло, що кожен з названих рівнів може проявитися в різних ситуаціях, які диктують і відповідні людські відносини. Скажімо, одна справа спілкування на вулиці, в транспорті, в магазині, і зовсім інша — на офіційному прийомі, а ще інша — в безпосередніх ділових стосунках, де можуть існувати різні взаємини (рівноправні, підлеглі, нерівноправні) і тоді висуваються свої критерії з однієї чи іншої сторони.

Одна справа, коли управлінці чи підприємці виступають як рівноправні партнери, і зовсім інша, коли один з них відчуває певну залежність і, особливо, коли починає проявлятися їх нерівноправність. Коли ту чи іншу справу вирішують рівноправні представники фірм чи відповідальні особи на найвищому державному рівні, то за ними завжди стоїть фінансове, економічне, політичне положення цих організацій чи держав, або інша досить впливова сила, яка урівнює обох у діловому спілкуванні.

Перш за все, слід пам’ятати про те, що діалог — це співпраця, направлена на пошук істини і ухвалення оптимального рішення. Монологічне мовлення учасників бесіди недопустиме. Тому, щоб діалог відбувся, необхідно уміти слухати і чути іншу людину. Слухати уважно, не перебиваючи, і прагнути зрозуміти, що він має на увазі. Проявляти увагу до його думки, інтересів, бажань і смаків, даючи, таким чином зрозуміти, що інтереси співбесідника для вас не менш важливі, ніж ваші власні. Не забувайте, що теми для бесіди повинні бути цікаві не тільки вам, але і вашому співбесідникові.

Розбіжності в думках про одну і ту ж ситуацію також властиві діалогу, і абсолютно однаковий погляд на речі трапляється вкрай рідко. Критичне відношення до висловів і позиції партнера корисно в пошуку істини і ухваленні правильного рішення. Проте слід пам’ятати, що його точка зору також гідна пошани.

Кожний із співрозмовників має право аналізувати різні позиції і приймати або не приймати їх. Тому прояв агресії, погроз, приниження і образ в адресу партнера абсолютно недопустимі, хоч би з тієї причини, що вони непродуктивні.

Залежно від змісту у діловому спілкуванні можуть траплятися такі його взаємозв'язані види; товариське, приятельське, робоче, випадкове, професійне, формально-поверхове.

Зрозуміло, що від виду ділового спілкування залежить зміст та відповідна поведінка сторін. Справжньою культурою ділового спілкування є уникнення приниження та образи партнера.

Історично склалися два види ділового спілкування безпосереднє і опосередковане.

Безпосереднє спілкування — це мовне спілкування у найбільш розвиненому вигляді. Воно підкріплюється мімікою жестами, інтонацією тощо. По суті, в цьому виді спілкування вся людська сутність стає своєрідним його «знаряддям» Спілкування суттєво впливає на розвиток усіх потреб людини; в ньому завжди наявний комунікативний момент.

Опосередковане спілкування виникло на основі безпосереднього. До нього відносять письмо (зауважимо: тут має місце втрата міміки, жестів, інтонації тощо), масові засоби інформування: газети, радіо, телебачення, книги, відео, комп’ютерна мережа, музичні записи тощо.

Уся система безпосереднього і опосередкованого спілкування впливає на розвиток як особистості, так і взаємин між людьми. Останнє особливо важливе, бо в процесі спілкування людина «присвоює» ті багатства, які створені і притаманні іншим, і водночас привносить у цей процес те, що вона має з власного досвіду. Невипадково говорять: «3 ким поведешся, від того і наберешся» .

Ділове спілкування підсвідомо здійснюється на певній відстані між людьми, причому виділяються такі види зон спілкування:

Інтимна зона (15 — 46 см) — спілкування з близькими, батьками, родичами.

Особиста зона (46 — 120 см) — відстань спілкування з друзями і однодумцями.

Зона соціального спілкування (1,2 — 2,0 м) — встань на переговорах з приятелями і колегами по роботі.