Використання сучасних напрямів хореографії на заняттях з ритміки

ЛУЦЬКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ КОЛЕДЖ Циклова комісія викладачів музично-теоретичних дисциплін та фахових методик КУРСОВА РОБОТА з методики роботи з дитячим хореографічним колективом на тему:

«Використання сучасних напрямів хореографії на заняттях з ритміки»

Студентки 4 курсу В групи спеціальності «Початкова освіта «

Шабали Богдани Сергіївни Керівник: викладач ритміки та хореографії

Царик Тетяна Мирославівна м. Луцьк — 2014

ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Психолого-педагогічні аспекти використання сучасного танцю на заняттях з ритміки

1.1 Стилі та напрями сучасного хореографічного мистецтва

1.2 Методологічні основи викладання сучасного танцю Розділ 2. Експериментальне дослідження ефективності методики проведення сучасного танцю

2.1 Актуальність стану використання сучасного танцю на заняттях з ритміки з учнями початкової школи

2.2 Методика проведення занять з сучасного танцю Висновки Список використаних джерел Додатки

ВСТУП Хореографія в наш час набуває все більшої популярності. Історично сформовані соціальні функції танцю: гедоністична, пізнавальна, виховна, комунікативна, психологічна та оздоровча, сприяють масовому залученню людей різного віку до цього виду діяльності.

У формуванні естетичної і художньої культури особистості хореографічне мистецтво є найважливішим аспектом виховання.

Хореографія — це світ краси руху, звуків, світлових фарб, костюмів, тобто світ чарівного мистецтва. Діти прагнуть побачити це на балетних виставах, у художніх альбомах, відеофільмах. Наступні їх самостійні думки і судження часом заслуговують на повагу. Доктор Селія Спарджер, автор книги «Анатомія і балет», колишній консультант Королівського балету Англії, писала, що «балет є надто складним засобом виховання постави, дисциплінованого і красивого руху, швидкої мозкової реакції і зосередженості, щоб обмежити його вивчення лише для небагатьох обраних». В українській освіті заняття хореографією стають обов’язковими. Вони виховують і розвивають не тільки художні навички виконання танців різних жанрів, а й вироблення у дитини звички і норми поведінки у відповідності до осягання законів краси. [25, c. 12]

Розвиток творчих можливостей дитини відбувається в умовах реалізації її художніх здібностей. Цей творчий процес, що має активно діалогічний характер, дає змогу особистості не тільки прилучатися до культурних цінностей, удосконалюючи власний духовний світ, а й включатися до творення культури. За роки незалежності України в теорії і практиці культури актуальними стали питання щодо пріоритетних тенденцій, що простежуються як на рівні універсальних ознак, так і притаманних розвиткові сучасної хореографії, що є важливим чинником всебічного формування особистості. Розширення хореографічних технологій, поява нових жанрів (танець, композиція, шоу-вистава тощо) значною мірою сприяють появі хореографічних колективів інноваційного спрямування, зокрема дитячих. Оскільки емоційний аспект свідомості, естетичні ідеали особистості є первинні стосовно інтелекту, у формуванні духовного світу дитини, актуалізується виховний потенціал музично-хореографічного мистецтва.

Сучасне хореографічне виховання дітей набуває системного характеру. Державні програми «Освіта. Україна XXI століття», закони «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про дошкільну освіту та виховання» сприяють успішному розвиткові сценічної хореографії, ставлять перед нею нові завдання. Хореографічна культура, що утверджується як танцювально-образна модель входження особистості дитини у світ художньої культури, потребує удосконалення технологій, професійної майстерності, спрямованих на активно діалогічний характер спілкування та на розвиток духовно-творчого потенціалу як особистості, так і загалом культури. [18, c. 22]

Хореографія — засіб естетичного виховання широкого профілю, її специфіка визначається різнобічним впливом на людину. Вирішуючи ті ж задачі естетичного і духовного розвитку і виховання дітей, що і музика, танець дає можливість фізичного розвитку, що стає особливо важливим при існуючому положенні зі здоров’ям підростаючого покоління. Тренування найтонших рухових навичок, яке проводиться в процесі навчання хореографії, пов’язане з мобілізацією і активним розвитком багатьох фізіологічних функцій людського організму: кровообігу, дихання, нервово-м'язової діяльності. Сучасні танці з їх стрімкими ритмами, незвичайними і складними положеннями тіла добре тренують витривалість, вестибулярний апарат, систему дихання і серце.

На жаль, в нашій країні словосполучення «сучасний танець» може означати все, що завгодно. Тому пропонуємо звернутися до тлумачного словника, щоб краще зрозуміти такі поняття як «сучасна танцювальна культура», «сучасний танець».

Отож, «сучасна танцювальна культура» — різнобарвне панно стилів, напрямів, течій хореографічного мистецтва. Дослідницька думка (А. Амашукелі, Д. Бернадська, В. Верховинець та ін.) класифікує танцювальне розмаїття на три самостійні, естетично визначені групи: класичний, народний та сучасний. [23, c. 15]

«Сучасний танець» — це самостійна форма мистецтва, де по-новому з'єдналися рухи, музика, світло і фарби, де тіло, дійсно, знайшло свою повнокровну мову. Сучасний танець переконує людей у тому, що мистецтво є продовження життя і осягнення себе, що ним може займатись кожен, якщо подолає в собі лінь і страх перед незнайомим.

Сучасні танці допоможуть дитині повірити у свої сили, свою унікальність і неповторність, вони виховують індивідуальність, піднімають упевненість у своїх силах й адекватну самооцінку. Плюс сучасних танців — спілкування та знаходження спільної мови з однолітками.

На актуальності розвитку хореографічних навичок молодших школярів засобами сучасного танцювального мистецтва наголошували Л. Богатикова, М. Боголюбська, В. Верховинець, О. Конорова, Б. Мануйлів та ін. [31, c. 14]

Важливість розвитку внутрішнього світу учнів початкових класів засобами танцю доводиться в працях Г.Ільїної, С. Руднєвої, Є.Фіга та ін. Проблема формування творчої сфери дитини засобами хореографії та ритміки розглянута в наукових працях Н. Георгян, О. Горшкової, Ю. Ушакової, Т. Чурпіти.

Питання сучасної теорії хореографічного виховання висвітлені в роботах О. Мартиненко, Т. Морозовської, О. Таранцевої, В. Нілова та ін. 4, c. 30]

В умовах модернізації системи освіти в Україні важливим залишається питання формування засобами хореографічного мистецтва молоді, яка б уміла цінувати велику спадщину світового й національного мистецтва. В умовах сьогодення з’являються твори хореографічного мистецтва, в яких існує не тільки синтез з іншими видами мистецтва, а й синтез різних хореографічних напрямків в одому творі. Що дає більше можливостей в розкритті природи дитини, її матеріальних та духовних цінностей в різних образах. Тому сучасні напрямки хореографічного мистецтва дедалі частіше стають об'єктом дослідження та вивчаються як науковцями так і хореографами нашого часу.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсової роботи: «Використання сучасних напрямів хореографії на заняттях з ритміки».

Об'єкт дослідження: процес формування хореографічних навичок у дітей.

Предмет дослідження: використання сучасних напрямів хореографії на заняттях з ритміки.

Мета дослідження: науково обґрунтувати важливість використання напрямів сучасного танцю у розвитку хореографічних навичок школярів.

Згідно з метою дослідження, було визначено такі завдання:

1) охарактеризувати напрями сучасної хореографії;

2) розкрити методологічні основи викладання сучасного танцю;

3) з’ясувати вплив сучасного танцю на розвиток хореографічних навичок у дітей;

4) виявити успішні умови використання напрямів сучасного танцю на заняттях з ритміки;

5) провести експериментальне дослідження ефективності впливу напрямів сучасного танцю на розвиток хореографічних навичок у дітей.

Для вирішення поставлених завдань, використано теоретичні та емпіричні методи дослідження.

Теоретичні методи включили аналіз психолого-педагогічної літератури, дедукцію, індукцію, порівняння; аналіз і синтез (під час обробки та інтерпретації результатів); узагальнення (у процесі формування висновків).

Емпіричні методи дослідження: педагогічне спостереження (пряме, опосередковане), бесіди, опитування, анкетування, вивчення результатів діяльності учнів; констатуючий експеримент; статистичний метод обробки експериментальних даних.

Структура дослідження: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Робота ілюстрована 3 рисунками (на 19, 21, 22 сторінках), 3 таблицями (на 20, 22, 23 сторінках). Загальний обсяг роботи становить 67 сторінок, основний текст викладено на 34 сторінках.

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГО — ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНОГО ТАНЦЮ НА ЗАНЯТТЯХ З РИТМІКИ

1.1 Стилі та напрями сучасного хореографічного мистецтва У формуванні естетичної і художньої культури особистості хореографічне мистецтво є найважливішим аспектом естетичного виховання. Хореографія — це світ краси руху, звуків, світлових фарб, костюмів, тобто світ чарівного мистецтва. Хореографічне мистецтво — це дуже об'ємне поняття, яке містить балет, мистецтво народного, бального, сучасного танців.

Хореографія сформулювала цілу систему специфічних засобів і прийомів, свою художньо виразну мову, за допомогою чого створюється хореографічний образ, який виникає з музично-ритмічних рухів. Він має умовно-узагальнений характер і розкриває внутрішній стан і духовний світ людини. Основу хореографічного образу складає рух, який безпосередньо пов’язаний з ритмом.

Аналізуючи будь-яку систему танцю (класичний, народний, історико-побутовий, бальний танець), ми можемо чітко виділити визначений набір рухів, що властиві тільки цій системі танцю. Особливо чітко це можна простежити в класичному балеті, де існує століттями відшліфована, чітко зафіксована мова рухів. Коли ж мова заходить про сучасний танець, то найчастіше аналіз мови рухів лексичного модуля заміняється міркуваннями про сучасність теми доробку, сучасності звучання музики, сучасності героїв твору. [7, с. 37]

Початок XX століття ознаменований новими відкриттями в області вивчення фізіології і психології людини. Занепад класичного танцю привів до пошуку нових виразних засобів в області сценічного руху і танцю. Педагоги, практики і теоретики займалися дослідженням фізичних рухів людини на сцені.

Вихід України на світовий культурний простір після проголошення незалежності сприяв активному проникненню до країни великої кількості нових художніх форм, опанування якими раніше було неможливо. Тому нинішній розвиток сучасних форм хореографії, розширення сфери інтересів вітчизняних фахівців завдяки вивченню більшого різноманіття їх стилів і видів відбувається під знаком інтеграції в галузі культури та мистецтв. Активне співробітництво та обмін досвідом між українськими та зарубіжними фахівцями відкрили необмежені можливості для творчого пошуку, проте недостатня теоретична база, нечітке усвідомлення характерних ознак різних напрямків сучасної хореографії призвели до змішування різних за сутністю стилів та видів. В результаті утворилися нерегламентовані художні форми, які не можна було однозначно класифікувати.

Наукові роботи стосовно даної проблематики проводились у дисертаційних дослідженнях із мистецтвознавства: В. В. Пастух, Т. Г. Кохана, Л.Л.Васильєвої, В.І.Романенко, П.М.Білаша, Д.П.Бернадської. У даних дослідженнях аналізувались і розглядались окремі танцювальні форми модерністичного, імпресіоністичного танцю, музичні форми джазу, року, імпресіонізму на вітчизняному тлі, а також балетмейстерське мистецтво в Україні початку ХХ ст. [28, c. 9]

Перфоманс — вид та сукупність різних постмодерністичних авторських виконань в сучасній хореографії американо-європейського походження. На сьогодні основою перфомансу є експеримент. Перфоманс також включає в себе певні техніки сучасного танцю і мистецтва — пантоміму, рокі поп-стилі, відео, кіно, новітні технології (світло, музику, піротехніку). Серед сучасних представників перфомансів можна виділити роботи та танцювальну техніку Піни Бауш, Тріши Браун, Стіва Пекстона, студії-трупи Г. Абрамова, М. Огризкова, Н. Каспарової, Н. Агульник, Л. Венедіктової. Важливо додати, що усі представники виду перфоманс постійно експериментують, створюючи нові авторські техніки, котрі поєднують, як професійні засоби танцю, так і аматорські.

Джаз — жанр професійної музики, що виник на початку ХХ ст. в південних штатах США внаслідок взаємодії африканської та європейської танцювальної музики. Джерелами джазу були імпровізаційні форми африканської народної музики, зокрема блюз, регтайм. А також танцювально-побутова музика білих переселенців. Для джазу характерні: імпровізаційність, підвищена емоційність, витончена ритмічність (синкопованість, поліфонія). [9, c. 43] Художня особливість джазового танцю, так як і джаз музики — повнота вільності рухів всього тіла танцівника і окремих його частин як по горизонталі, так і по вертикалі сценічного простору. Джазовий танець — це, в першу чергу, втілення емоцій танцівника, а не форми або ідеї, як це відбувається в танці модерн.

Сьогодні можна виділити такі види джазу: степ, бродвей-джаз, класичний джаз, афро джаз, флеш, стріт, соул (ліричний джаз), фанк. В чистому вигляді найбільше джаз виражений в стріт джазі, який набув найменше змін. Всі сучасні молодіжні напрямки: брейк, хіп-хоп, фанкі, твіст, чарльстон, шейк, бугі-вугі - це похідне від джаз танцю і є побутовим модним танцем.

Модерн як напрям виник у ХХ столітті і в дослівному перекладі модерн танець — сучасний танець. Ця система танцю пов’язана з іменами великих виконавців і хореографів. На відміну від джазового і класичного танцю цей напрям створився на основі творчості того чи іншого конкретного діяча. Першими виконавцями танцю модерн були — А. Дункан, М. Грехем, які були творцями свого власного бачення світу і вираження його через танець. Танець модерн, перш за все танець ідеї і певної філософії. А рухи створюються в залежності від того, що хоче висловити виконавець. [23, c. 78]

У танці модерн виділяється явна спроба виконавця збудувати зв’язок між формою танцю і своїм внутрішнім станом. Більшість стилів танцю модерн сформувались під впливом якоїсь чіткої філософської думки і певного світосприйняття. Матір'ю модерного мистецького танцю вважають АйседоруДункан, проте вже в другій половині ХІХ і на початку ХХ ст. починається нова доба у мистецькому світі Європи, з’являються мистецькі індивідуальності, вони оголошують війну «академізмові», що став синонімом догматизму і закостенілості, і всі вони шукають нових шляхів, і засобів мистецького прояву. Тоді з’явилась на сценах Європи і Америки американка ЛюїФуллер, яку слід називати творцем нового сценічного танцю. Танець був повним вільної уяви, Люї Фуллер, загорнута повністю у звої шовкової матерії, малювала в просторі танцювальні лінії, ілюміновані світлом і кольором, що було до деякої міри аналогічне тогочасному імпресіоністичному малярству. Її танці не мали визначеної теми, вона танцювала те, що в дану хвилину підказувала їй уява і настрій, і тим вона наближалася до сьогодні відомого безпредметного мистецького танцю — імпровізація (контактна імпровізація).

Незабаром після появи цієї новинки, на інший шлях впроваджує сценічний танець Айседора Дункан і записується в історії хореографічного мистецтва як творець нового танцювального стилю та стає однією з найвідоміших танцюристок світу. «Класичний балет мертвий» сказала вона, її бажанням було дати нове обличчя мистецькому танцю, в якому вирувало б життя, енергія і краса, дати мистецтво, в якому відбивався б широкий діапазон чуттєвого стану людини. [15, c. 13] Мотиви до своїх танців вона шукала в природі, джерелі правди і краси, і в гармонії з рухами тіла творила вільні, погідні і похмурі в настрою танці. Для поширення хореографічної ідеї вона засновувала школи і сама ними керувала. АйседораДункан була ізольований феномен, геніальна у своїх революційних починаннях.

Імпровізація — вид і танцювальна система сучасної хореографії американського походження. На сьогодні імпровізація у сучасній хореографії є творчим актом митця у момент виконання, без попередньої підготовки, танцювальна фантазія на тему. Це головний чинник для всієї сучасної хореографії (модерн джаз, перфоманс, хіп-хоп, контемпорарі, постмодернізм, постмодерн, джаз, теп). Містить певні сучасні танцювальні техніки — традиційну, дунканівську? імпровізація від внутрішнього настрою, постмодерністичнуімпровізація Форсайта з деконструктивними експериментами, контактну імпровізацію — імпровізація з партнером Пекстона, імпровізацію звільненняімпровізація, вільна від законів та обмежень, яка передбачає миттєве застосування будь-якої танцювальної техніки чи пластики (модерну, джазу, буто, йоги, акробатики тощо). Імпровізація та контактна імпровізація активно застосовуються у сучасному балеті, а також у системі професійної хореографічної освіти. [3, c. 23]

Контемпорарі-вид сучасної хореографії неокласичного спрямування європейського походження. Саме причетність цього виду до неокласики і відповідає його другій назві - контампорен. На сьогодні контемпорарі (контампорен) є сукупністю синтезованих авторських технік неокласичного спрямування (танцювальні лабораторії, студії, авторські та академічні театри Франції, Люксембурга, Великої Британії, Німеччини, Нідерландів, Данії), які містять фундамент класичного танцю (системи), неокласичні балетні прийоми, а також техніки модерн джазу, імпровізацїі. [9, c. 54]

Хіп-хоп — вид і танцювальна система авторських студійних технік масово-популярного синтезованого танцю в сучасній хореографії американо-європейського походження. На сьогодні вид хіп-хоп поєднує різні стильові форми танцю? соул-фанк, джаз рок, хіп-хоп, диско, техно, хаус, брейк, чорний поп, особливістю яких є емоційна передача настрою музики та співу, а також висока віртуозність та динамічна виразність. Також хіп-хоп як професійний вид сучасної хореографії, активно розвивається, збагачується різними виразними засобами інших видів сучасної хореографії: модерн джазу, імпровізації, сьогоденної молодіжно-побутової, вулично-танцювальної субкультури.

Сучасні напрямки хореографії як танцювальні дисципліни та предмети представлені у професійних вищих та середніх навчальних закладах культури та мистецтв із хореографічною спрямованістю, наприклад: Національний університет культури і мистецтв, кафедра сучасної хореографії, кафедра класичної хореографії (Київ-Україна), Училище хореографічного мистецтва «КМУАТ», відділення класичної хореографії, відділення народної хореографії, відділення сучасного танцю (Київ-Україна). [7, c. 14]

Сучасний танець все більше застосовується в найрізноманітніших мистецьких заходах і проектах, все більше молоді захоплюються його вивченням. Сучасне хореографічне мистецтво України в даний час ще знаходиться у розвитку. Пройде не мало часу, коли воно остаточно сформується у певний культурний шар хореографії зі своїми канонами і законами.

1.2 Методологічні основи викладання сучасного танцю Сучасний танець із розмаїттям стилів і напрямів усе більше знаходить застосування в мистецтві хореографії. Стрімкий розвиток мистецтва спрямовує сучасний танець на довільне трактування танцювальних рухів. [17, c. 45]

Багато педагогів сучасного танцю, вивчивши базові основи різних шкіл, створюють власну систему викладання, що об'єднує декілька напрямків. Педагог тут є самоцінною творчою особистістю і має право на пошук своїх педагогічних прийомів і методів. Цінність кожного полягає передусім у його неповторності, індивідуальності. Але завдяки проведенню щорічно семінарів з сучасної хореографії, куди приїжджають педагоги з різних міст не тільки України, але і зарубіжжя, що володіють різними техніками, обмінюються інформацією, в результаті кожен поповнює свій танцювальний і педагогічний досвід, тим самим розвивається і вдосконалюється. [9, c. 12]

Набір дітей в колектив сучасного танцю не передбачає суворого відбору за фізичними, музичними даними, приймаються всі. Виникає ще одна складність, а також особливість викладання цього виду хореографії - це індивідуальний підхід до кожної дитини, розкриття її творчої сторони, перетворення її недоліків в індивідуальну особливість виконання. Але все-таки хореографічні колективи (будь-то народного, класичного або сучасного танців) об'єднані спільними методами викладання.

Саме поняття «метод» (від грец. «мetodos» — буквально шлях до чого-небудь) це упорядкована діяльність педагога і учнів, спрямована на досягнення заданої мети. Без методів неможливо досягти поставленої мети, реалізувати зміст. Метод — серцевина навчального процесу, сполучна ланка між запроектованою метою і кінцевим результатом.

Так методи викладання хореографічних дисциплін повинні забезпечувати виконання завдань навчально-тренувального процесу. Відповідно до цього можна виділити кілька груп методів:

· всебічного розвитку;

· навчання техніки і вдосконалення в ній;

· моральне виховання;

· психологічна підготовка і виховання вольових якостей;

· теоретична підготовка з загальних питань.

Основною метою має бути формування всебічно розвиненої гармонійної особистості, способи організації цілеспрямованого педагогічного впливу на її свідомість і поведінку. [34, c. 95] Для викладання, побудови уроків і отримання поставлених завдань, кожен педагог повинен враховувати методи викладання, такі як:

ь Метод вербального впливу. Процес та спосіб передачі учню певних знань у вигляді вступної бесіди, пояснення, опису тієї чи іншої техніки або руху.

ь Метод наочності - полягає в тому, що педагог не тільки пояснює, як виконується рух, але і показує його. Наочність підвищує якість і швидкість навчання, її необхідно враховувати на всіх етапах навчання.

ь Метод науковості - означає обґрунтованість елементів, рухів і всієї побудови уроку в цілому.

ь Метод всебічності - підвищення рівня всебічного розвитку-головної умови. При цьому методі в учнів виробляється безліч рухових навичок, які забезпечують розвиток опорно-рухового апарату, для виконання рухів тієї чи іншої складності. Тут розглядається не тільки гармонійний фізичний розвиток тіла, але і вдосконалення морально-вольових якостей.

ь Метод свідомості і активності - розуміння цілей і завдань уроків, свідоме й активне використання засобів навчального процесу. Якщо учень займається з захопленням, розумною активністю, розумінням, то засвоєння матеріалу буде більш глибоким. [19, c. 10]

ь Метод повторення та систематичності. Передбачає закріплення і розвиток отриманих знань у процесі навчання. Знання будуються за системою: «від простого до складного», «від відомого до невідомого». Перерви в уроках негативно позначаються на організмі, падає працездатність, забуваються елементи техніки, тому необхідно систематичне проведення уроків (зазвичай 2−3 рази на тиждень).

ь Метод поступовості - відображає науковий погляд на основні принципів життєдіяльності людини. І.П. Павлов підкреслював, що багато завдань, які спочатку можуть здаватися складними абсолютно нездійсненними, в кінці кінців при поступовості та обережності виявляються задовільно вирішеними. Рівномірне наростання навантаження в навчальному періоді, збільшення обсягу та інтенсивності роботи, поступове ускладнення завдань — всі ці положення базуються на принципі поступовості.

ь Метод доступності - показує залежність системи планування занять залежно від підготовки учнів. Доступність пов’язана з методами систематичності і поступовості.

ь Метод колективності у поєднанні з індивідуалізацією — дає найкращі результати в навчальному процесі всієї групи. Але група складається з різних людей і в кожного свої фізичні особливості і підготовка, тому облік індивідуальних рис необхідний у колективі. При побудові уроків слід враховувати індивідуальні особливості дітей шляхом певного дозування навантажень. [24, c. 2]

ь Метод міцності - визначає стійкість накопичених знань і рівня фізичної підготовки, володіння технікою виконання. Психологи розрізняють 4-ри рівні засвоєння матеріалу:

1-ий (знайомство) характеризується умінням дізнаватися вивчений матеріал серед інших.

2-ий (репродуктивний) характеризується умінням відтворювати вивчений матеріал.

3-ій (вміння) характеризується умінням вирішувати практичні завдання з вивченого матеріалу, застосовувати методи в конкретних умовах.

4-ий (творчість) характеризується вмінням створювати нові підходи і методи вирішення проблем у сфері діяльності.

Для кращого засвоєння матеріалу, необхідно враховувати принцип розподілу навантаження на уроці:

ь Метод рівномірності - характеризується певним рівнем інтенсивності навантаження, яка зберігається в основній частині уроку. Використовується протягом всього навчального процесу для втягування організму в роботу і розвиток витривалості в підготовчому періоді.

ь Метод змінності - характеризується зміною рівня інтенсивності при виконанні безперервної роботи. Цей метод вважається універсальним, оскільки передбачає широкі можливості для педагога та учня, особливо при самостійних роботах. Зміну навантаження виробляють поступово відповідно до самопочуття учнів.

ь Контрольний метод пов’язаний із застосуванням навантаження в навчальному процесі для визначення рівня підготовки та внесення змін у хід подальшого планування занять, в залежності від загальної фізичної підготовки учнів.

ь Інтервальний метод полягає в багаторазовому чергуванні навантажень найвищих і найнижчих по інтенсивності з невеликим розслабленням після серії рухів. [12, c. 5]

ь Повторний метод полягає у повторі, зазвичай максимальних за інтенсивністю навантажень з розслабленням між ними. При цьому обсяг навантажень може бути різним.

ь Круговий метод полягає у виконанні спеціально підібраних комплексів рухів, в їх чергуванні з метою розвитку різних груп м’язів. При правильно підібраному чергуванні досягається висока інтенсивність навантаження при порівняно невеликій втомі, що дає змогу збільшити обсяг занять.

ь Метод м’язової релаксації. Займає значне місце в навчально-танцювальному процесі, так рух будь-якої частини тіла є результатом поєднання збудження і розслаблення м’язів, яке необхідне для успішного виконання будь-якого танцювального елемента. Відсутність такого розслаблення часто призводить до напруженості і скутості, а так само до зниження ефективності руху. Необхідно включати в урок вправи для розвитку здатності до довільного розслаблення м’язів, такі як: вільне розгойдування руками в плечовому і ліктьовому суглобах, струшування руками і ногами, тулубом, розслаблення лежачи, велике значення має дихання, тому необхідно давати ряд вправ у поєднанні з видихом і вдихом. Систематичне застосування таких вправ сприяє більш швидкому оволодінню рухових якостей, також є засобом відновлення організму після занять. [10, c. 3]

Хореографічна робота з сучасного танцю в системі освіти буде ефективною за таких умов:

§ використання педагогічного потенціалу сучасної хореографії з урахуванням її виховних та розвиваючих можливостей;

§ реалізація особистісно-орієнтовного підходу до дітей у процесі танцювальної діяльності;

§ застосування демократичного стилю спілкування педагога з дітьми, що ґрунтується на принципах взаємодії та співтворчості; мотивація діяльності дітей;

§ добір системи методів і прийомів залежно від етапів формування хореографічної навички;

§ використання доступного й цікавого танцювального репертуару;

§ застосування різних типів хореографічних занять. [9, c. 21]

Отже, охарактеризувавши напрями сучасної хореографії, розкривши психолого-педагогічні аспекти використання їх на заняттях ритміки, визначивши метологічні основи його викладання ми можемо сказати, що українські педагоги-хореографи в даний час є учасниками та рушійною силою розвитку сучасних напрямків танцю, які впроваджуютьсучасний танець в роботу хореографічних гуртків та студій. Саме це дозволить Україні впевнено рухатись у напрямку входження у світовий та європейський простір із власними досягненнями в галузі формування хореографічних шкіл нового модерністського та постмодерністського етапу в українському мистецтві. [4, c. 19]

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ МЕТОДИКИ ПРОВЕДЕННЯ СУЧАСНОГО ТАНЦЮ

2.1 Актуальність стану використання сучасного танцю на заняттях з ритміки з учнями початкової школи Основою навчально-виховного процесу є спільна діяльність педагога і учня, спрямована на розвиток хореографічних здібностей, мистецьких цінностей у вихованців. [8, c. 67] До загальних умов навчання сучасної хореографії належать: відповідно організоване середовище, в якому навчається і розвивається дитина молодшого шкільного віку; використання на заняттях сучасних творів мистецтва; залучення учнів до імпровізаційної діяльності; врахування їх інтересів та нахилів.

Одним із основних засобів розвитку хореографічних навичок у школярів молодшого шкільного віку є сучасний танець. Тому у дослідженні було запропоновано методику використання сучасного танцю на заняттях з ритміки, яка сприяла б ефективному розвитку хореографічних навичок у дітей.

Мета методики полягає в тому, щоб підвищити рівень обізнаності учнів у сфері сучасного танцю.

Завдання методики:

· розвивати у дітей стійкий інтерес до сучасної хореографії;

· удосконалювати виконавські вміння школярів у створенні свого образу, використовуючи з цією метою елементи сучасного танцю;

· розширювати уявлення виконавців про сучасний танець вцілому;

· розвивати естетичний смак, естетичне сприймання через танець;

· збагачувати і активізувати словник хореографічних термінів у дітей;

· розвивати танцювальну творчість, пластичність, гнучкість, витривалість, музикальність, відчуття ритму, правильне дихання, координацію рухів і вміння володіти своїм тілом.

Методика складалась із сукупності методів, спрямованих на підвищення ефективності засвоєння знань про сучасний танець, мобілізацію пізнавальної активності та формування емоційно-ціннісного ставлення до сучасного танцю. Методи класифікувались за різними критеріями: за головною педагогічною метою; за загальною та спеціальною спрямованістю (загальні педагогічні та спеціальні методи); методи навчання в художній діяльності: наочні (зразок, показ); словесні (бесіди, інструкції, вказівки, поради, оцінка і самооцінка результатів діяльності школярів).

Оскільки в молодшому шкільному віці дитина налаштована передусім на гру, то з метою розвитку її хореографічних навичок широко використовувались різноманітні прийоми: ігрові ситуації, музичні твори, відеозаписи.

Щоб з’ясувати вплив сучасного танцю на хореографічні навички учнів молодшого шкільного віку нами було проведено експериментальне дослідження цієї проблеми у ЗОШ І-ІІІ ст. с. Несвіч. В експерименті брали участь група № 1 (19 дітей) хореографічного колективу «Сузір'я» (контрольна група) та група № 2 (23 дитини) хореографічного колективу «Танцювальний бриз» (експериментальна група), а також заступник директора з виховної роботи, педагоги-хореографи та концертмейстери.

Експериментальне дослідження відбулось в три етапи: констатувальний, формувальний, контрольний.

Мета констатуючого експерименту: визначити використання сучасного танцю керівниками колективів на заняттях з хореографії.

На етапі констатувального експерименту ми провели опитування серед педагогів навчального закладу. Мета цієї роботи спрямована на з’ясування знань педагогів про сучасний танець та його проведення (Додаток А).

Завдяки проведеному анкетуванню нам вдалось розглянути дослідження більш детально. Нами було опитано 5 респондентів навчального закладу, серед них були: заступник директора з виховної роботи, педагоги-хореографи, концертмейстери. Результати анкетування підтвердили актуальність дослідження; сприяли визначенню та конкретизації слабких ланок у роботі колективу навчального закладу. 20% опитаних можуть дати чітке визначення поняття сучасний танець та досить часто використовують його у своїй роботі. На жаль 80% мають лише загальні уявлення про сучасний танець і не можуть назвати його види, а також дуже рідко використовують його на заняттях з хореографії.

Рис. 2.1 Використання педагогами сучасного танцю на заняттях з ритміки Таким чином, можна зробити висновок, що, якщо у дітей молодшого шкільного віку є задатки до занять сучасним танцем, то вони не розвиваються, оскільки з ними не проводиться систематична робота.

Під час проведення занять з сучасного танцю ми спостерігали за учнями та визначили рівні здатності дитини до розвитку хореографічних навичок через заняття сучасним танцем:

Високий рівень:

— дитина із задоволенням вивчає елементи сучасного танцю;

— вдосконалює техніку виконання елементів;

— самостійно відтворює вивчений матеріал;

— розвиває гнучкість, силу м’язів, стійкість корпусу, його еластичність, координацію рухів, музикальність;

— дитина вміло володіє своїм тілом;

— має відчуття ритму, правильне дихання;

— часто застосовує виразну уяву та артистизм;

— яскраво виражає позитивні емоції та передає образ за допомогою рухів, міміки, жестів.

Середній рівень:

— дитина вміє володіти своїм тілом та координувати рухи;

— у процесі вивчення сучасного танцю малопомітно виражає позитивні емоції;

— не висловлює бажання надалі вивчати елементи сучасного танцю;

— виконує елементи невиразно, а власну імпровізацію застосовує неохоче;

— інколи проявляє індивідуальну уяву та артистизм.

Низький рівень:

— дитина не може самостійно відтворити вивчені елементи сучасного танцю;

— невміло володіє власним тілом;

— не відчуває потреби у вивченні сучасного танцю;

— не проявляє бажання самостійно імпровізувати;

— ніколи не застосовує артистизм та індивідуальну уяву;

— часто проявляє байдужість та незацікавленість у вивченні нових рухів сучасного танцю.

У ході спостережень за заняттями з сучасного танцю з учнями обох груп, було проведено анкетування (Додаток Б), виконання вихованцями експериментальних завдань, згідно поданих показників, було визначено рівень розвитку хореографічних навичок через сучасний танець.

Отримані дані подані у вигляді таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Рівень розвитку хореографічних навичок в учнів на початковому етапі

Діти, які показали високий рівень розвитку хореографічних навичок виявляли бажання вивчати елементи сучасного танцю, виражали свої позитивні емоції та почуття, удосконалювали виконавські вміння, використовували власну імпровізацію.

Вихованці з середнім рівнем розвитку також мали бажання вивчати сучасний танець, проте емоції були непомітні. Під час імпровізаційної діяльності діти були сковані, не розкривали свого образу.

У дітей з низьким рівнем розвитку хореографічних навичок заняття з сучасного танцю не викликали естетичного задоволення, а байдужість та незацікавленість. Вони виконували елементи механічно, за підказкою педагога-хореографа. Не проявляли бажання самостійно імпровізувати.

На формувальному етапі експерименту була проведена відповідна робота з учнями та педагогами: круглий стіл на тему: «Сучасний танець у навчально-виховному процесі»; перегляд виступів відомих майстрів сучасного танцювального мистецтва, а також вивчення елементів сучасного танцю на кожному занятті з ритміки (Додатки В, Г, Д, Е, Є).

На контрольному етапі експерименту було визначено рівень розвитку хореографічних навичок в учнів молодшого шкільного віку через сучасний танець. Отримані результати подано у вигляді таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Рівень розвитку хореографічних навичок в учнів у кінці експерименту

Результати експерименту показали, що в експериментальній групі рівень розвитку хореографічних навичок через сучасний танець зріс порівняно з контрольною групою. Вихованці дуже активні у своїй діяльності. Дітям подобаються заняття з сучасного танцю. Вони задоволені, почувають себе вільніше і впевненіше, імпровізують із задоволенням. Кожен знає і пам’ятає, що і коли повинен робити. У них тіло стало гнучкішим, організм витривалішим, настрій позитивним. Діти впевнено передають свої емоції та почуття за допомогою рухів сучасного танцю, розвиваючи свої хореографічні здібності. Результати дослідження відображені в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3

Узагальнення показників експериментальної і контрольної груп

З таблиці 2.3. бачимо, що до проведення формувального експерименту в учнів експериментальної та контрольної груп був приблизно однаковий рівень розвитку хореографічних навичок, а вже після його завершення — помітне значне зростання рівня розвитку хореографічних навичок через використання сучасного танцю в експериментальній групі і майже без змін у контрольній. Одержані результати показали, що на початку експерименту у 8 дітей, що складає 34,8% експериментальної групи рівень розвитку хореографічних навичок знаходився на низькому рівні, проте по його закінченню таких учнів залишилося всього 2, що становить 8,7%. При цьому кількість вихованців з високим рівнем збільшилась з 13,1% до 43,5%.

Зіставлення вихідних і кінцевих результатів в експериментальній і контрольній групах переконує в ефективності застосування даної методики сучасного танцю, що суттєво впливає на розвиток хореографічних навичок у дітей молодшого шкільного віку.

Таким чином, загальне підвищення рівня розвитку хореографічних навичок в учнів через сучасний танець досягнуто завдяки таких умов: врахування індивідуально-психологічних особливостей кожного вихованця у процесі вивчення елементів сучасного танцю; організація самостійної і творчої діяльності; використання методів наочності, новизни, образності; дотримання вимог, які поставила перед педагогом-хореографом методика; підведення учнів до усвідомлення значення сучасного танцю для розвитку їх танцювальних здібностей.

Отже, завдяки чіткому дотриманню умов щодо використання сучасного танцю на заняттях з хореографії ми сприяємо розвитку хореографічних навичок в учнів молодшого шкільного віку.

2.2 Методичні рекомендації щодо проведення занять з сучасного танцю Сучасний танець — це багатожанровий і естетично різноплановий феномен. До сучасного танцю в даний час відносяться всі напрямки хореографії, які з? явилися в XX столітті. В даний час існує п’ять основних систем танцю зі своєю естетикою, школою і технікою виконання: класичний, народний, модерн-джаз, модерн і постмодерністський танці. Це ті системи, які мають свою історію, свій естетичний модуль, свою техніку, свою методику підготовки виконавців, свою мову рухів. Одночасно існують і розвиваються стилі танцю, до них можна віднести: бальний, степ, фламенко, побутові танці. Ці напрями мають свою лексику, свою історію, але не мають естетичної школи виховання виконавців. [19, c. 34]

До основних принципів техніки сучасного танцю відноситься:

1. Використання пози «колапс».

2. Пересування виконавця в просторі по горизонталі і вертикалі.

3. Ізольовані рухи різних частин тіла.

4. Поліметрія танцю.

5. Використання ритмічно складних і синкопованих рухів.

6. Комбінування музики і танцю.

7. Індивідуальні імпровізації в загальному танці.

Основне завдання педагога на першому етапі навчання домогтися достатньої свободи у триманні хребта, навчання навичкам розподіляти напругу.

Для початку викладач сучасного танцю, повинен визначитися, чий стиль йому близький. В уроці сучасного танцю немає певної послідовності вправ, як існує в класичному танці. Багато педагогів, вивчивши базові техніки, створюють власну систему викладання, об'єднуючу декілька технік. В американській та західноєвропейській системі хореографічної освіти не існує єдиної методики. Кожен педагог є самостійною творчою особистістю і має право на пошук своїх педагогічних прийомів і методів. (Додаток Ж) Основні розділи уроку сучасного танцю:

1. Розігрів (5−7 хвилин) — основне завдання привести в робочий стан м’язи. Можливі варіанти розігріву — біля станка, на середині, в партері. Але основне завдання — послідовний розігрів, де б, не знаходився виконавець: стопи, ахіллесове сухожилля, колінний суглоб і підколінні зв’язки, тазостегновий суглоб і м’язи паху, м’язи спини і торсу. У розігріві в основному використовуються рухи з розігрівом ніг, в чистому і варіаційному вигляді, а також рухи запозичені з інших технік. Немає чітких правил виконання розігріву, але він повинен бути насичений п’ятьма — десятьма вправами на різні групи м’язів, все залежить від рівня підготовки учнів. Для розігріву використовується ритмічна музика свінгового характеру розміру 2/4, однак можлива і повільна музика на 4/4, особливо при виконанні нахилів, спіралей торсу.

2. Ізоляція та координація (10 хвилин). Ізоляції, як правило, піддаються всі центри зверху вниз, від голови до ніг. Спочатку всі рухи вивчаються в чистому вигляді, причому можливе виконання двома способами: повільне стискування і розширення або різко досягти максимального положення. Але в тому й іншому випадку центр, наведений в рух, повинен досягати свого вкрай можливого положення. Другий етап навчання: з'єднання рухів одного центру в найпростіші комбінації: хрест, квадрат, коло, півколо. Наступний етап — з'єднання в більш складні геометричні комбінації, більш складні ритмічні структури. І, нарешті, останній етап — з'єднання рухів декількох центрів, тобто координація. Основне завдання педагога під час вивчення рухів ізольованих центрів — стежити за тим, щоб рухи були дійсно ізольованими, щоб під час руху одного центру, не рухався інший. Це, на перший погляд, просте завдання викликає труднощі, так як анатомічно всі центри тісно пов’язані. Координація присутня у всіх розділах уроку, скрізь, де необхідно з'єднати рухи двох або більше центрів в одній комбінації. Перший етап навчання — координація ізольованих центрів. Координуються два, три, чотири центри в одночасному паралельному русі. Потім ця координація ускладнюється рухом в опозицію, введенням складних ритмічних малюнків. І, нарешті, останній етап координація декількох центрів під час пересування. Процес вивчення координації будується від простого до складного. Для «ізоляції» підходить швидка, ритмічна музика з чітким акцентом на першу долю. Головне в музичному матеріалі - проста мелодія і постійний ритм, не ускладнений модуляціями або ритмічними фігурами. Можливе використання тільки ударних інструментів. На першому етапі навчання бажано використовувати в музичному супроводі парні ритми 2/4, 4/4, 6/8 і т.д. Потім можна переходити до поліритмії більш складного рівня непарні рівні 5/4, 7/8, 9/8. Вправи на поліритмію тісно пов’язані з координацією, але завдання ускладнюється, оскільки необхідно поєднувати не тільки рухи двох і більше центрів, але і різні ритмічні малюнки і розміри.

3. Партер (10 хвилин). Сучасний танець використовує сценічний простір не тільки по вертикалі, але й по горизонталі. Рух виконавця на підлозі - істотна частина хореографії. В уроці цей розділ несе дуже важливі функції:

o у партері може відбуватися розігрів;

o у партері можуть бути вправи на ізоляцію;

o у партері можуть виконуватися вправи — stretch характеру;

o у партері дуже ефективні вправи для розвитку рухливості хребта;

o перехід з однієї позиції в іншу, створення ланцюжків на зміну рівня, додатковий тренаж на координацію й орієнтацію в просторі.

4. Adagio (20 хвилин). Вадим Нікітін розглядає завдання adagio в уроці, як три основні цілі комбінацій на adagio:

· відпрацювання стійкості та розвиток висоти підйому ноги;

· відпрацювання обертання в позах;

· відпрацювання просторового розташування.

У розділі «adagio» в основному використовуються музичні розміри 4/4 або ѕ, можливі більш складні розміри, але тоді комбінації повинні бути «не квадратними».

У такій послідовності розглядаються і комбінації:

Ш комбінація з використанням нахилів, спіралей торсу, contractionіrelease з одночасним підйомом «робочої» ноги на 90° і вище;

Ш комбінації з використанням tourlent та інших видів партерних турів, fouetteentournant і pirouettes;

Ш комбінація з використанням різних ракурсів, зміною рівня, переміщенням по простору класу.

При вивченні комбінації на початковому етапі музичний супровід має бути з простим мелодійним малюнком і стійким ритмом. В подальшому може використовуватися більш складна музика різних стилів: поп — музика, джазова музика, симфоджаз, рок — музика, музичний матеріал з мюзиклів і музичних фільмів.

5. Пересування (20 хвилин). (Cross) кроки, стрибки, обертання — це заключначастина уроку. Її мета — розвинути танцювальність, відчуття стилю, координацію. Cross — найбільш імпровізаційна частина уроку, кожен педагог задає ті кроки, обертання і стрибки, які вважає необхідними. Ця частина уроку схожа до allegro уроку класичного танцю, проте необхідно відзначити, що сучасний танець дуже обережно ставиться до стрибків, особливо «великих». Техніка стрибка і обертання з невеликими змінами повністю запозичена з класичного танцю. Тому в основному педагоги використовують комбінації кроків, обертань, і в меншій мірі стрибків. Cross зазвичай виконується по діагоналях класу або по колу. В залежності від завдань уроку, Cross може бути в різних манерах і стилях сучасного танцю, наприклад, з використанням кроків фольклорного характеру, тобто афротанцю, використовуються кроки і обертання латиноамериканського танцю, можливі кросові комбінації з елементами, запозиченими з танцю модерн, тобто з використанням падінь, перекатів по підлозі і т.д. Але при всіх видах комбінацій бажано витримувати один стиль і манеру руху. У розділі «cross» вибір музики залежить від завдань і запропонованих комбінацій. Кроки афротанцю бажано виконувати під ударні інструменти, причому ритм музичного супроводу залежить від типу кроку.

6. Комбінація (20 хвилин). Останнім розділом уроку модерн-джаз танцю є танцювальна комбінація. Зазвичай комбінація вивчається протягом 3 — 4 уроків, шліфується і відпрацьовується. Природно, на першому етапі навчання комбінації повинні бути досить прості для засвоєння, їх тривалість не повинна перевищувати 32 або 64 такти, потім, удосконалюючи і ускладнюючи, педагог повинен створювати розгорнуті танцювальні комбінації. Основна відмінність комбінації від постановочного номеру в тому, що в ній немає жодної ідеї, крім технічного вдосконалення. Комбінація може виконуватися під будь-яку «квадратну» музику і не вимагає спеціально підібраного музичного матеріалу. На жаль, в даний час дуже багато балетмейстерів, особливо в аматорських колективах, виносять на сцену хореографічні номери, які нагадують комбінацію — набір рухів, без думки і розвитку.

В кінці кожного уроку необхідно мати декілька хвилин для відновлення дихання і декількох вправ на розслаблення. Курс занять сучасним танцем раціонально розділити на три етапи: підготовчий, базовий і професійний. Рівень курсу залежить від можливостей учнів.

Підготовчий рівень: вивчаються основні положення, рівні модерн-джаз танцю, основні рухи, кроки, стрибки. У розділі «Комбінація» вивчаються комбінації на 32 і 64 такти, що включають рухи ізольованих центрів, кроки, зміну рівнів і т.д.

Базовий рівень: вводяться нові технічні поняття в кожному розділі уроку, в розділі «Комбінація» вивчаються комбінації з переміщенням у просторі, з використанням зміни рівнів, різних способів обертання і стрибків.

Професійний рівень: цей третій рівень, призначений для професійних виконавців, які володіють не тільки основами модерн-джаз танцю, але і технікою класичного і народно-сценічного танцю. Вправи виконуються за тими ж розділами, але з поліцентрією, поліритмією, з координацією всіх центрів. Більш складними стають стрибки і обертання. Час для розігріву максимально скорочується.

Отже, під час організації та проведення хореографічних занять з сучасного танцю слід дотримуватися наступних методичних вимог:

— постановка перед кожним заняттям навчальних, виховних, розвиваючих та оздоровчих завдань;

— добір змісту заняття відповідно його тематиці, меті й завданням;

— використання різнохарактерного, образного музичного матеріалу, що відповідає завданням певної частини заняття;

— повторення попереднього й подача нового матеріалу з обов’язковим його закріпленням шляхом багаторазового, варіативного використання;

— зміна видів діяльності, місця розташування дітей, оптимальне дозування припустимого навантаження;

— поєднання репродуктивного й продуктивного видів діяльності, надання дітям свободи у виборі способів рішення творчих завдань;

— здійснення індивідуально-диференційованого підходу (урахування фізичних можливостей, психічних та статевих особливостей, інтересів дитини);

— використання різноманітних методів і прийомів, що стимулюють рухову, розумову, пізнавальну й творчу активність дітей;

— створення атмосфери захищеності й комфортності під час заняття, доброзичливий характер спілкування з педагогом, заохочення навіть незначних досягнень дітей;

— особиста участь педагога у виконанні танцювальних рухів;

— підведення підсумків з аналізом діяльності дітей, повідомлення мети наступного заняття для підвищення інтересу та мотиваційної готовності.

ВИСНОВКИ Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної хореографії - використання напрямів сучасної хореографії на заняттях з ритміки. У сучасних умовах навчання та виховання все більше уваги приділяється формуванню творчої особистості, яка поєднує креативні здібності з розвитком вольової, емоційної, мотиваційної сфер, з набуттям професійних знань, умінь. Здібність до творчості є в кожній дитині. Щоб це побачити, дітям треба давати можливість творити в будь-якій діяльності.У процесі творчості дитина виявляє свої почуття, думки, росте як особистість. Теоретики естетично-художнього виховання завжди підкреслюють, що в кожній дитині є величезна творча енергія. Вона повинна знайти вихід, виявитися в діяльності. Особливо продуктивна в цьому плані художня діяльність. Вирішення цих завдань можливе за умов залучення дітей до хореографічної діяльності, у процесі якої відбувається емоційно-чуттєвий, культурно-творчий розвиток особистості. Вивчення та аналіз літературних джерел, спостереження за роботою хореографічних гуртків дали змогу зробити такі висновки та узагальнення:

1) основою навчально-виховного процесу є спільна діяльність педагога і учня, спрямована на розвиток хореографічних здібностей, мистецьких цінностей у вихованців. До методичних основ навчання сучасної хореографії належать: відповідно організоване середовище, в якому навчається і розвивається дитина молодшого шкільного віку; використання на заняттях сучасних творів мистецтва; залучення учнів до імпровізаційної діяльності; врахування їх інтересів та нахилів;