Робота соціального працівника з підлітками з деліквентною поведінкою

«Робота соціального працівника з підлітками з деліквентною поведінкою»

Серед періодів життя людини підлітковий вік — один із самих важких та критичних періодів становлення людини як біологічного виду і як особистості. Цей вік нестабільний, ранимий, важкий, і виявляється що він більше ніж інші періоди життя залежить від реальностей довкілля. Характеризується численними соматичними, психічними та соціальними змінами. Це період відчайдушних спроб пройти через «усе».

Непорозуміння з батьками, труднощі, які виникають у цей період, штовхають дітей у різні крайнощі. Нерідко ці крайнощі пов’язані з криміналом. Протиправна поведінка в 12−16 років — крайній прояв численних підліткових комплексів і компенсаторних реакцій, направлених на їх подолання. Суть цих комплексів — специфічні підліткові поведінкові реакції на вплив навколишнього середовища.

Одна з яскраво виражених реакцій підлітків — це реакція емансипації, тобто бажання звільнитися з-під опіки дорослих. Вона може поширюватися на встановлені в суспільстві, тобто дорослими, правила і норми. Відомими проявами подібної реакції є бродяжництво й втечі з дому. У більшості підлітків, які знаходяться в місцях позбавлення волі за різноманітні злочини, втечі з дому були першим етапом становлення «злочинця».

Проблема ранньої злочинності є надзвичайно серйозна й складна. В Україні, в умовах перехідної економіки цей феномен зростає. Усе більша кількість дітей, ще не почавши дорослого життя, вже заплямовані штампом виправних закладів. Причини, які призводять їх на лаву підсудних найрізноманітніші, але фінал один. Не дивлячись на те, що головною ціллю існування цих закладів є виховання й перевиховання неповнолітніх правопорушників, є причини говорити про те, що свої функції вони виконують недостатньо. Дуже часто виховні колонії, спецшколи й спец училища є тими місцями, із яких рекрутуються майбутні члени дорослих кримінальних об'єднань. Фактично виховна колонія є місцем підготовки майбутнього злочинця. Ці діти вже фактично втрачені для здорового існування суспільства.

Девіантна поведінка — це система вчинків, що відхиляються від загальноприйнятої або якої мається на увазі норми, будь, то норми психічного здоров’я, права, культури або моралі.

Вид девіантної поведінки — це антисоціальна поведінка, що порушує якісь соціальні й культурні норми, особливо правові. Коли такі вчинки порівняно незначні, їх називають правопорушеннями, а коли серйозні і наказуються в карному порядку — злочинами. Відповідно говорять про делінквентну (протиправну) і кримінальну (злочинну) поведінку. Якщо вчинки не приносять великої шкоди суспільним відносинам, то особи, що зробили їхній, піддаються покаранню по нормах трудового або адміністративного права. Правоохоронні органи в особі міліції і судових органів застосовують до девіантів міри примусового характеру (адміністративний арешт, штраф і ін.), а соціальні й медичні служби проводять із ними комплекс заходів для соціальної й психологічної адаптації. Якщо ж девіант учиняє злочин, то таке діяння кваліфікується по нормах карного законодавства.

Отже, делінквентна поведінка — це протиправна злочинна поведінка. Дії, вчинені такими людьми завдають моральної, фізичної та матеріальної шкоди. Деліквентність — психологічна готовність до правопорушення.

Багато підлітків панічно бояться самотності. Для них дуже важливо спілкуватися, особливо з однолітками, важливо бути прийнятим за будь — яку ціну в їх групу. Ідентифікація себе з ними є частиною пошуку ідентичності й способом емансипації від батьків. Дуже часто саме в підліткових групах іде пробування себе в різних ситуаціях та різних областях діяльності.

У цих групах вони мають можливість застосувати деякий «ролевий мораторій» для суспільства — діти пробують різні ролі, більшість з яких кримінального характеру (хуліганство, грабіжництво, спільні протиправні заробітки і т.д.)

Специфічним для підліткового віку є прагнення якнайшвидше завоювати статус дорослої людини, досягти самостійності та незалежності. Ця установка може реалізуватись як позитивним так і негативним чином. Їх приваблюють такі найпростіше засвоювані атрибути дорослості як куріння, вживання спиртних напоїв, нецензурна мова, бродяжництво, вживання наркотичних засобів. Швидко і легко підлітки вивчають «заборонені» прийоми психологічного захисту і нападок, які зустрічаються в арсеналі дорослої людини: витіснення неприємних уявлень про наслідки своїх дій, хитрість, обман, відкритий негатив, демонстрація фізичної сили, агресивність, грубість, погрози, шантаж.

Відчуваючи себе дорослим і, оцінюючи свої відносини з навколишнім світом як дорослі, дитина не завжди може змиритися зі своїм залежним становищем. Психологічно зрозуміла у цьому плані негативна реакція на заборони й обмеження.

Важливим фактором впливу на підлітка є сім'я. Вона визначає психологічну повноцінність або ущербність дитини, і в значній мірі може відображатися на ефективності виховання та навчання. Неблагополучна сім'я може здійснювати прямий негативний вплив на формування особистості, перешкоджати її нормальному розвитку (конфлікти в сім'ї, розлучення, погані побутові умови і т.д.). Існує безпосередній зв’язок між делінквентною поведінкою підлітків і неблагополуччям у сім'ї. Дефекти сімейного виховання — часто першопричина перекрученого формування особистості і наступного переходу на злочинний шлях підлітків, тому що на прикладі батьків вони одержують уявлення про належну поведінку, про відношення до суспільства, праці. Іншим людям і т.п. Вирішального значення набуває загальна моральна позиція родини.

Кримінологічні дослідження показують, що серед неповнолітніх правопорушників значним залишається число осіб, що проживають у неблагополучних сім'ях.

Останнім часом усе більше занепокоєння викликають родини з неправильною педагогічною позицією. Виховання в таких родинах приводить до виникнення в підлітка деформацій у ціннісних і життєвих орієнтації, у структурі мотивів, механізмі самоконтролю в поведінкових стереотипах, що, у свою чергу, веде до протиправної поведінки.

Ризик правопорушень неповнолітніх, що виховуються в обстановці постійних і гострих конфліктів, у психічно обтяжених родинах, у 4 — 5 разів вище, а в тих, де панують агресивність і жорстокість, у 9 — 10 разів вище, ніж у тих, хто росте в педагогічно сильних і стійких родинах.

Останнім часом усе більше занепокоєння викликають родини з неправильною педагогічною позицією. Виховання в таких родинах приводить до виникнення в підлітка деформацій у ціннісних і життєвих орієнтації, у структурі мотивів, механізмі самоконтролю в поведінкових стереотипах, що, у свою чергу, веде до протиправної поведінки.

Типовими причинами постійного і швидкого росту злочинності неповнолітніх є: статеве дозрівання дитини, залежність від думки однолітків, пробування себе в різноманітних ролях (нерідко, кримінальних), неформальні об'єднання, в яких дозріває протиправна поведінка, проблеми в сім'ї.

Підліткам характерне майже інстинктивне групування з однолітками. Багато підліткових груп жорстко структуровані, в них є лідер, його найближчі прибічники, «бійці» та «опозиція». Такі групи мають свою територію, яку «захищають» від однолітків з інших груп. Інший тип груп — так звані «тусовки», які відрізняються більш розмитою структурою та відсутністю постійного лідера. Потрібно сказати, що у замкнених закладах реакція угрупувань у підлітків проявляється особливо сильно. Велика кількість правопорушень здійснюються саме у групі. Реакція угрупування — головний регулятор поведінки неповнолітніх злочинців, тому і здійснювані іншими злочини переважно є груповими.

Значення соціальної спільності підлітків у цих угрупуваннях розкриваються у способі їх життєдіяльності в умовах самовідчуження від соціально схвального способу життя, який характеризується наступними ознаками:

по-перше, дана життєдіяльність проявляється в результаті неформального спілкування членів угруповань, соціальні відносини, які існують між ними, деформовані;

по-друге, соціальна спільність підлітків і молоді у групах виконує функцію відтворення свідомості злочинного середовища; Значне місце тут належить ядру — виразникам «істинних уявлень», які мають авторитет і престиж;

по-третє, внутрішня організація угрупувань сприяє їх життєстійкості, що є суттєвим фактором реалізації їх потенційно кримінальних можливостей;

по-четверте, жорсткий контроль здійснюється за допомогою ієрархічного керування, яке витікає з прийнятих у результаті нав’язаних «правил гри» злочинного середовища, деформованих норм та цінностей;

по-п'яте, формування соціально-психологічного клімату угрупувань відбувається за рахунок деформованих норм і цінностей, що відображається в неформальному спілкуванні, свідомості її членів, лежить в основі жорсткої внутрішньої організації угрупування.

Ось приблизна типологія об'єднання з антисуспільною свідомістю.

Випадкова група. Її члени доволі часто вступають у конфлікти з незнайомими людьми, затівають бійки на дискотеках, вулицях, у парках. Однак група має свої неписані групові норми і цінності. Причому входження у випадкову групу сприймається як сигнал про звільнення від соціального контролю, як можливість «відпустити гальма». Крім того, добре відомо, що дії здійснені індивідом в натовпі, здаються йому анонімними, ніби не особистими діями.

Ретристська група. Під ретризмом в соціології і психології розуміють прагнення до відходу від дійсності, від життєвих труднощів; крайнім варіантом цього є суїцид. Звичайне заняття ретристських груп — це безцільне проведення часу, низькопробні розваги, токсикоманія і наркоманія.

Агресивна група. Заснована на найпримітивніших уявленнях про ієрархію цінностей та мінімум культури. Вона прийшла практично не змінною з глибини віків до наших днів. Характерними особливостями агресивної групи є жорстка ієрархічна структура, сильний груповий тиск на її учасників, серйозні санкції за порушення групових норм, психологічною основою яких є різке протиставлення: «ми — вони».

Корисна група. Це група яка ставить за ціль своєрідно трактувати матеріальну вигоду, отримання прибутків будь — якими засобаі грабіжництвом.

Злочинна група. Усі перераховані вище групи можуть ввійти в неї при певних обставинах.

Соціальному працівникові, щоб працювати з такими підлітками, переконливо вести з ними діалог, варто знати особливості кожної групи, кожного підлітка. Необхідно зібрати дані про існуючі групи в місті, селищі районі: хто в них входить, чи піддані вони наркоманії і розпусті, чи займаються спекуляцією, є чи серед них правопорушники. Важливо з’ясувати інтереси членів групи, їхній культурний рівень, ідеали, переконання, прагнення, довідатися про структуру груп, правилах прийому в них, характер лідерства, про відношення членів групи до суспільства.

Соціальний працівник, що працює з подібними підлітками, насамперед повинний пам’ятати про необхідність індивідуального підходу до кожного учасника групи, диференційованому підходу до кожної групи. Заборона групи може тільки спровокувати протиправні дії підлітків. Важливо розібратися в проблемах, що хвилюють хлопців, спробувати допомогти в їхньому рішенні. Переконати їх у тому, що вони помиляються, показуючи правдиві цінності вітчизняної і закордонної культури. Необхідно знайти з цими підлітками спільну мову, знайти шляхи створення умов для їхнього самовираження і самореалізації.

Однак у тих випадках, коли діяльність групи здобуває протиправний характер (якщо в групі пропагуються наркотики, пияцтво, насильство, жорстокість, порнографія, проституція, неофашизм), варто застосувати заборону. У таких випадках необхідно роз'єднати групу, переорієнтувати її цілі на суспільно корисні, нейтралізувати лідерів. При цьому головне — працювати з кожним підлітком окремо.

Порушення контакту з самими близькими людьми особливо гостро переживається підлітками, які починають розуміти протиріччя життя дорослих. Озлоблення, яке доходить до відчаю або жорстокості, недовіра до людей, зневага до норм, цинізм до загально прийнятих явищ — такий далеко не повний перелік внутрішніх установок підлітків, які пережили сварку або розлучення батьків, живуть в умовах пияцтва, розпусти, конфліктів, і взаємної байдужості.

Профілактика. Проблема пошуку шляхів підвищення ефективності профілактичної роботи набула останнім часом особливо гостру актуальність у зв’язку з тенденцією, що позначилася в країні, зросту злочинності, і особливо злочинності неповнолітніх. Росте число тяжких, особливо жорстоких злочинів, росте організована злочинність, у яку усе більше втягується молодь.

Разом з тим, важливо підкреслити, що в сучасних умовах повинні принципово мінятися підходи до організації профілактичної роботи, для того, щоб від заходів адміністративно-правового впливу перейти до надання соціально-педагогічної допомоги родині, підліткові, допомозі, заснованої на вивченні особистості неповнолітнього правопорушника, умов його сімейного й суспільного виховання. Така робота може вестися в успішно лише в тісній взаємодії всіх соціальних інститутів і вимагає глибоких спеціальних психіко-педагогічних знань.

Профілактика девіантної поведінки припускає систематично здійснюваний, цілеспрямований попереджувальний вплив на окремих осіб, що ведуть антигромадський спосіб життя, із метою попередження злочинів і інших асоціальних проявів.

Злочинність — це дуже часто складне соціальне явище, що не має «природних» границь (на відміну від алкоголізму, наркотизму, самогубств) і обумовлене за допомогою двох критеріїв: суспільної небезпеки і караності в законному порядку.

Під злочинністю розуміється масове, статично стійке соціальне явище, одна з форм девіантної поведінки, що досягло ступені суспільної небезпеки, обумовленої законодавцем у карному законі.

Злочин — це протиправне, винне, карне суспільно небезпечне діяння, що зазіхає на охоронювані законом суспільні відносини і приносить їм істотну шкоду. Злочини кваліфікуються по нормах карно-процесуального права.

До причин росту злочинності серед неповнолітніх варто віднести: безконтрольність продажу спиртних напоїв підліткам і навіть дітям, алкоголізм і насильство в сім'ї, комерціалізація центрів дозвілля, відеотек, ігрових залів, що штовхає молодь на здійснення корисливих злочинів із метою роздобути гроші.

Підліткам з делінквентною поведінкою насамперед потрібна допомога в соціальній адаптації, оволодінні соціальними ролями, культурно-моральними нормами і цінностями, соціальна підтримка.

Основний суб'єкт реабілітації - соціальний педагог, здатний здійснювати перераховані вище функції і надавати психологічну допомогу підліткам дітям, якщо відкидаються у формальних колективах

Реабілітація припускає: по-перше, виявлення причин деформацій у розвитку дітей і підлітків, пошук засобів і способів їхнього усунення, зміни середовища в інтересах дитини; по-друге, побудова адекватного процесу виховання, що сприяє розвиткові нормальної особистості.

Прискорення причин психологічної кризи неповнолітніх може бути досягнуто тільки при корінному оздоровленні суспільства (економічному, соціальному, духовному), що гарантує захист прав та інтересів дітей і підлітків, а також такій зміні в системі виховання, що забезпечувало б оптимальні умови саморозвитку особистості, орієнтованої на загальнолюдські цінності.

Основним принципом системи реабілітації є забезпечення пріоритету виховання і захисту прав та інтересів дітей перед вимушеними заходами їхнього перевиховання й реадаптації.

У виховній роботі з важковиховуваними підлітками головною ланкою повинен стати принцип «зроби себе сам» на основі загальнолюдських цінностей. Перехід до самовиховання, до самостійності особистості повинний і може стати природним способом задоволення потреби підлітків у самостійності й самоствердженні.

Тільки самостійна праця, що має для підлітка особистісний зміст, може змінити його систему потреб, переорієнтувавши її із споживання на творення. Гуманізація відносин суспільства і психічних можливостей до самостійної трудової діяльності й участі в житті суспільства.

Розглядаючи злочинну поведінку не як відхилення (або не тільки як відхилення), а як різновид соціальної поведінки, необхідно створювати такі умови в суспільстві, що робили би злочини соціально, а частково й економічно не престижні і невигідні (наприклад, великі штрафи, суспільна думка, що засуджує протиправну поведінку таких людей і возвеличення людини праці, забезпечує можливості через роботу задовольнити свої інтереси, підтримувати свій психологічний і соціальний статус, добре заробляти і т.д.).

Ефективність виконання програми перевиховання залежить від ряду причин:

особливостей засудженого;

терміну перебування в колонії;

колективу, у який він потрапив;

досвіду вихователів;

виховних можливостей.

Процес перевиховання в колонії характеризується переліком особливостей. Це ізоляція людини від суспільства, коли тривалий час хлопці та дівчата утримуються окремо; жорстокі режимні рамки — життя проходить в умовах покарання за кримінальний злочин, регламентується правами й обов’язками; специфічний статус засудженого.

У процесі перевиховання ув’язнений поступово готується до життя на волі за допомогою загальноосвітньої підготовки й одержання професії й освітлення можливих варіантів життєдіяльності.

Диференційований підхід у вихованні здійснюється з урахуванням групової приналежності та терміну, який відбуває підліток. Групи розрізняються:

за характером злочинів;

за кількістю судимостей;

за ступенем кримінальної зараженості;

за ступенем суспільної небезпеки;

за віком, статтю, за освітою.

Соціальний педагог допомагає важкому підліткові пізнати самого себе, розібратися у відношеннях з навколишніми, набути необхідні знання, громадянські і професійні якості, досягти нормальних відносин з батьками, учителями, однолітками, сформувати творчі захоплення. Роботу з підлітком необхідно спланувати так, щоб він повірив у реальність поставленої цілі.

У праці і спілкуванні, у різноманітній творчій діяльності виховуються моральні початки особистості, формуються її цілі, ідеали, інтереси й потреби, корисні для суспільства. Попередженню відхилень у поведінці сприяє так званий метод реконструкції характеру, суть якого в перевихованні, зміні свідомості підлітка з опорою на моральні якості особистості. При цьому важливо враховувати, що діти, підлітки з девіаціями в поведінці часто мають різні психічні відхилення, у них спостерігається затримка інтелектуального розвитку. Зазначений метод припускає складання індивідуальних програм як пізнавальної, так і суспільно корисної діяльності.

Отже, делінквентна поведінка — це протиправна злочинна поведінка. Деліквентність — це психологічна готовність до правопорушень. Це випадки повторюваних, асоціальних по своїй спрямованості вчинки та дії, які формують негативно орієнтовані особистісні установки.

Причини формування у підлітка кримінальних нахилів пов’язаних перш за все з інтенсивними фізіологічними і психологічними перебудовами в організмі дитини. Підсилення інтересу до сексуальної теми інколи викликають агресії, тривожність, песимістичний настрій. Викривлення розвитку сексуального інтересу приводить окремих підлітків до статевих збочень, аморальних дій, індивідуальних та групових правопорушень.