Підприємництво, його сутність та основні форми

Курсова робота на тему:

" Підприємництво, його сутність та основні форми"

План

• Вступ
• 1. Сутність підприємництва, його роль у ринковій економіці
• 2. Основні форми підприємництва: мале та середнє
• 3. Проблеми розвитку підприємництва в Україні: Господарський та Податковий кодекси
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

На сьогоднішній день підприємництво — це особливий вид економічної активності (під якою ми розуміємо доцільну діяльність, направлену на отримання прибутку), яка заснована на самостійній ініціативі, відповідальності і інноваційній підприємницькій ідеї. Проблема підприємництва є досить актуальною у наш час.

Економічна активність являє собою форму участі індивіда в суспільному виробництві і спосіб отримання фінансових коштів для забезпечення життєдіяльності його самого і членів його сім'ї.

Підприємництво виступає як особливий вид економічної активності, бо його початковий етап пов’язаний, як правило, лише з ідеєю — результатом інтелектуальної діяльності, що згодом приймає матеріалізовану форму.

Підприємництво характеризується обов’язковою наявністю інноваційного моменту — будь то виробництво нового товару, зміна профілю діяльності або заснування нового підприємства. Нова система управління виробництвом, якістю, впровадження нових методів організації виробництва або нових технологій — це також інноваційні моменти.

У сучасних умовах господарювання кожний підприємець функціонує в умовах досить глибокої спеціалізації виробництва, що виникла на основі розподілу праці.

Будь-який підприємець потребує ефективних партнерських зв’язків: тільки в такому випадку він може ефективно діяти в рамках того або іншого фрагменту цілісного виробничого процесу. Ідеальною є ситуація, коли всі підприємці утворять відносно ізольований від загального економічного процесу ланцюжок партнерських зв’язків.

У умовах ринку від підприємця потрібне уміння, і навіть схильність — діяти в спілці з іншими підприємцями і вести постійний пошук найбільш ефективних партнерських зв’язків, в ході якого підприємець здійснює переорієнтацію своєї діяльності.

Таким чином, при плануванні своєї діяльності підприємець розглядає партнера (партнерів) як суб'єкт підприємницького процесу, від форми взаємовідносин з яким залежить рівень ефективності його діяльності.

Метою підприємницької активності є виробництво і пропозиція ринку такого товару, на який є попит і який приносить підприємцеві прибуток.

Здійснення підприємницької діяльності на ефективному рівні, таким чином, можливе лише при наявності певної суспільної ситуації - підприємницького середовища, під яким розуміється передусім ринок, ринкова система відносин, а також особиста свобода підприємця, тобто його особиста незалежність, що дозволяє ухвалити таке підприємницьке рішення, яке, з його точки зору, буде найбільш ефективним, дійовим і максимально прибутковим.

Успіх підприємницької діяльності значною мірою залежить від того, наскільки ефективний вибір її форми. На вибір форми господарської діяльності значний вплив справляють розмір капіталу, ступінь готовності підприємця брати на себе ту або іншу міру відповідальності за результати своєї діяльності. У цьому зв’язку велике значення мають масштаби передбачуваної діяльності, її види, а також галузева й функціональна спрямованість, загальноекономічна ситуація в країні і в даному регіоні, соціальна і політична обстановка в державі.

підприємництво ринкова економіка україна

1. Сутність підприємництва, його роль у ринковій економіці

Поняття «підприємництво» надзвичайно широке і містке. У ньому переплітаються сукупність економічних, юридичних, політичних, історичних і психологічних відносин. Складалося воно протягом значного часу, змінюючись під впливом базисних і надбудовних інститутів, психології людей тощо.

Згідно з чинним законодавством України, підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Світова наукова економічна література розглядає підприємництво з трьох точок зору:

як економічну категорію;

як метод господарювання;

як тип економічного мислення.

Як економічна категорія підприємництво виражає відносини між його суб'єктами з приводу виробництва, розподілу і привласнення благ та послуг.

Сутність підприємництва як методу господарювання розкривають його основні функції:

ресурсна (формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів);

організаційна (організація маркетингу, виробництва, збуту і реклами та інших господарських прав);

творча (новаторські ідеї, генерування та активне використання ініціативи, уміння ризикувати).

Підприємництво як особливий тип економічного мислення характеризується оригінальними поглядами і підходами до прийняття рішень, які реалізуються у практичній діяльності. Центральну роль тут відіграє особа підприємця. Підприємець є одним з людських факторів виробництва, без якого ринкова економіка не можлива.

Також необхідно і важливо відрізняти підприємництво від менеджменту, а підприємця від менеджера (керівника). Підприємець — це самостійний агент ринку, котрий діє на свій страх і ризик, під особисту відповідальність за результати бізнесової діяльності. Менеджер — найманий працівник, який організовує реалізацію завдань, поставлених підприємцем. Він, фактично не несе майнової відповідальності за свої дії. Проте менеджер, якщо візьме підприємство в оренду, стає підприємцем.

Сутність підприємництва зосереджується у вияві ініціативної, новаторської, самостійної діяльності. А мета зводиться, з одного боку, до отримання прибутку або особистого доходу в результаті підприємницької діяльності, а з іншого — до найбільш ефективного використання факторів, прагнення реалізувати творчі потенції людини.

Згідно з чинним законодавством, в Україні заборонено займатися підприємницькою діяльністю військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державного арбітражу, державного нотаріату, органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за. діяльністю підприємств, посадовим особам адміністрації Президента, Кабінету Міністрів, міністерств, відомств, інших центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій. Не можуть бути зареєстровані як підприємці, з правом здійснення відповідного виду діяльності, особи, яким заборонив це суд (до закінчення установленого рішенням суду терміну), а також ті, які мають судимість за крадіжки, хабарництво та інші злочини. Останні також не можуть бути співзасновниками підприємницьких організацій, а також обіймати керівні посади й посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю, в підприємницьких товариствах чи їх об'єднаннях.

Основними рушійними силами розвитку підприємництва є потреби, інтереси, прагнення до створення матеріальних і духовних благ, ділова творчість людини, конкуренція, стимули.

Потреби мають здатність випередити рівень виробництва. Це пояснюється тим, що розвиток суспільства, а отже, і підприємництва, породжує такі потреби, які не можуть бути задоволеними наявними продуктивними силами. Зростання цих потреб наштовхується на вузькі рамки можливостей задоволення їх, що зумовлює потребу в нових продуктивних силах (технологія, техніка, упровадження нових професій та інше).

Важливою рушійною силою підприємництва є також економічний інтерес, що являє собою форму реалізації потреби. Можливість задоволення різноманітних потреб, що виникають, — завдання підприємця. Він є носієм всіх економічних інтересів — особистого, колективного, суспільного, групового, сімейного. Реалізація економічного інтересу дозволяє ефективно розв’язувати конфлікти і суперечності. А це можливо тоді, коли людина включається у суспільне виробництво та підприємництво. Бажання підвищувати свій добробут заохочує людину працювати напружено, тому що продуктивна праця, як правило, дає ефективні результати.

Прагнення до створення матеріальних і духовних благ, до збільшення багатства також є рушійною силою підприємництва, тому що задовольняє потреби не тільки самого підприємця, а й суспільства.

Підприємницька діяльність пов’язана з діловою творчістю людини. Саме у ній самій, в її особистій ініціативі, енергії, активності, відповідальності, порядності, винятковій працьовитості закладені рушійні сили підприємництва.

Конкуренція є об'єктивною закономірністю становлення розвитку підприємництва, важливою передумовою впорядкування цін, сприяє витісненню неперспективних та неефективних підприємств, раціональному перерегулюванню товарної продукції, захищає споживачів та контрагентів від недобросовісної конкуренції. Підприємці можуть виступати конкуруючими сторонами — власниками малих, середніх та великих підприємств. Наявність різнопрофільних конкурентів на товарному ринку може загострювати конкурентну боротьбу, яка є рушійною силою їхнього саморозвитку. Складовим елементом розвитку підприємництва є система стимулів, спрямованих на активізацію трудової та підприємницької діяльності.

Успіх підприємницької діяльності значною мірою залежить від того, наскільки ефективний вибір її форми. На вибір форми господарської діяльності значний вплив справляють розмір капіталу, ступінь готовності підприємця брати на себе ту або іншу міру відповідальності за результати своєї діяльності. У цьому зв’язку велике значення мають масштаби передбачуваної діяльності, її види, а також галузева й функціональна спрямованість, загальноекономічна ситуація в країні і в даному регіоні, соціальна і політична обстановка в державі.

Основним суб'єктом підприємницької активності виступає підприємець. Однак підприємець — не єдиний суб'єкт, в будь-якому випадку він вимушений взаємодіяти з споживачем як основним його контрагентом, а також з державою, яка в різних ситуаціях може виступати як помічник або противник. І споживач і держава також відносяться до категорії суб'єктів підприємницької активності, як і найманий працівник (якщо, звичайно, підприємець працює не поодинці), і партнери по бізнесу (якщо виробництво не носить ізольованого від суспільних зв’язків характеру).

Малюнок 1. Суб'єкти підприємницької діяльності

Таблиця 1. Кількість суб'єктів Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) за регіонами

на початок 2008 року

Кількість суб'єктів Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) за регіонами

Таблиця 2

Кількість суб'єктів ЄДРПОУ за правовим статусом за видами економічної діяльності (на початок 2008 року)

(на 1 січня 2008 р.)

У взаємовідносинах підприємця і споживача підприємець відноситься до категорії активного суб'єкта, а споживачеві властива передусім пасивна роль. При аналізі сторони цих взаємовідносин споживач виконує роль індикатора підприємницького процесу. Це зрозуміло, тому все те, що складає предмет діяльності підприємця, має право на реалізацію тільки у разі позитивної (позитивної) експертної оцінки споживача. Така оцінка здійснюється споживачем і виступає як готовність останнього придбати той або інший товар. Підприємець, при плануванні і організації своєї діяльності ніяк не може ігнорувати настрою, бажання, інтереси, очікування, оцінки споживача.

У підприємця в умовах ринкової системи відносин немає іншого шляху впливу на споживача, крім як діяти в унісон з його інтересами. Однак така ситуація зовсім не означає, що підприємець зобов’язаний діяти тільки згідно до вже виявлених інтересів споживача. Сам підприємець може формувати попит споживача, створювати нові купівельні потреби (ну хто з споживачів мав намір придбати відеомагнітофон, коли він ще не вироблявся, а тільки готувався до виробництва?). До цього якраз і зводиться положення про два способи організації підприємницької активності: на основі виявленого інтересу споживача або на основі «нав'язування» йому нового товару.

Таким чином, метою підприємця виступає необхідність «завоювати' споживача, створити коло власних споживачів.

Основними засобами впливу підприємця на споживача виступають наступні чинники:

новизна товару і його відповідність інтересу споживача;

якість;

ціна, доступність товару;

міра універсальності товару;

зовнішній вигляд і упаковка;

позитивні відмітні характеристики товару від товарів інших виробників і можливість споживача ознайомитися з такими відмінностями;

можливість скористатися послугами післяпродажного сервісу;

відповідність загальноприйнятим або державним стандартам;

престижність і привабливість реклами товару Тому, якщо з точки зору суспільного виробництва саме підприємець виступає в ролі активного суб'єкта, то з точки зору самого підприємницького процесу, його змісту і ефективності активну роль грає споживач, і підприємець не може ігнорувати цей факт.

Роль держави як суб'єкта підприємницького процесу може бути різною в залежності від суспільних умов, ситуаціях, що складається в сфері ділової активності, і тих цілей, які ставить перед собою держава.

У сучасних умовах господарювання кожний підприємець функціонує в умовах досить глибокої спеціалізації виробництва, що виникла на основі розподілу праці.

У умовах ринку від підприємця потрібне уміння — і навіть схильність — діяти в спілці з іншими підприємцями і вести постійний пошук найбільш ефективних партнерських зв’язків, в ході якого підприємець здійснює переорієнтацію своєї діяльності.

Метою підприємницької активності є виробництво і пропозиція ринку такого товару, на який є попит і який приносить підприємцеві прибуток.

Здійснення підприємницької діяльності на ефективному рівні, таким чином, можливе лише при наявності певної суспільної ситуації - підприємницького середовища, під яким розуміється передусім ринок, ринкова система відносин, а також особиста свобода підприємця, тобто його особиста незалежність, що дозволяє ухвалити таке підприємницьке рішення, яке, з його точки зору, буде найбільш ефективним, дійовим і максимально прибутковим.

Підприємництво як особлива форма економічної активності може здійснюватися як в державному, так і в приватному секторі економіки. Відповідно до цього розрізнюють:

а) підприємництво державне;

б) підприємництво приватне.

Державні підприємництво є форма здійснення економічної активності від імені підприємства, встановленого:

а) державними органами управління, які уповноважені відповідно до чинного законодавства) управляти державним майном (державне підприємство) б) органами місцевого самоврядування (муніципальне підприємство).

Приватне підприємництво є форма здійснення економічної активності від імені підприємства (якщо воно зареєстроване як таке) або підприємця (якщо така діяльність здійснюється без найму робочої сили, в формі індивідуальної трудової діяльності).

Звичайно, кожний з цих видів — державне і приватне підприємництво — має свої відмітні ознаки, але основні принципи їх здійснення багато в чому співпадають. І в тому і в іншому випадку здійснення такої діяльності передбачає ініціативність, відповідальність, інноваційний підхід, прагнення до максимізації прибутку. Подібною є і типологія обох видів підприємництва.

Підприємництво як форма ініціативної діяльності, направленої на витягання прибутку (підприємницького прибутку), передбачає:

1) здійснення безпосередніх продуктивних функцій, тобто виробництво товару (продукту) або надання послуги (наприклад, машинобудівна фірма, туристська компанія, інжинірингова фірма або конструкторське бюро);

2) здійснення посередницьких функцій, тобто надання послуг, пов’язаних з просуванням товару на ринок і його передачею в належному (суспільно прийнятному) вигляді від безпосереднього виробника такого товару його споживачеві.

Підприємницька діяльність, пов’язана з безпосереднім виробництвом товарів, може носити:

1) традиціоналістський характер (традиціоналістське підприємництво),

2) інноваційний характер (інноваційна підприємницька діяльність, інноваційне підприємництво).

Підприємництво в сфері безпосереднього виробництва товарів може, таким чином, орієнтуватися на виробництво і постачання на ринок традиційних або інноваційних товарів.

2. Основні форми підприємництва: мале та середнє

В умовах ринкової економіки найпоширенішими є три основні організаційно-економічні форми підприємницької діяльності: одноосібне володіння; товариство (партнерство); корпорація (акціонерне товариство).

Одноосібне володіння — це форма організації підприємства, за якої все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє підприємством, привласнює весь прибуток і несе особисту відповідальність за всіма зобов’язаннями.

У розвинутих країнах частка одноосібних компаній у загальній кількості одиниць бізнесу найбільша, проте їхня питома вага в загальному обігу невелика. Так, наприклад в США майже 75% всіх бізнесових організаційних структур є одноосібними володіннями, але їхня частка у загальному обігу (загальних грошових надходженнях) становить приблизно 7%. За цим показником лідирують корпорації (майже 90%). Партнерства, становлячи 7% у загальній кількості одиниць бізнесу мають лише 4% у загальному обігу. Приблизно таке принципове співвідношення між трьома основними організаційними формами бізнесу існує в усіх країнах з розвинутою ринковою економікою.

Вибір організаційної форми підприємництва залежить від мети та фінансових потреб конкретного напряму виробництва. Так, логічним продовженням розвитку одноосібного володіння є товариство (партнерство) — це така форма організації підприємства, яка передбачає об'єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків згідно з укладеним договором.

У межах основних організаційних форм підприємств можуть існувати їхні різновиди. Так, законодавство України передбачає існування різних форм господарських товариств: з обмеженою, додатковою, повною відповідальністю та командною.

Таблиця 3

Класифікація товариств за ступенем участі засновників (партнерів) у діяльності підприємства

Провідною формою сучасного підприємництва є корпорація (акціонерне товариство). Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації.

Кожна з організаційних форм підприємницької діяльності (одноосібне володіння, товариство, корпорація) має як відповідні фінансово-економічні переваги і соціальну привабливість, так і певні недоліки і проблеми.

Таблиця 4

Порівняльна характеристика організаційно-правових форм підприємницької діяльності

Різноманітні підприємницькі утворення (структури) мають право на засадах добровільності об'єднувати свою інноваційну, маркетингову, виробничу, постачальницько-збутову, фінансову і соціальну діяльність. Нагромаджений світовий та вітчизняний досвід господарювання свідчить, що підприємницькі структури інституціонального типу можуть створювати різні за цілями і принципами добровільні об'єднання. В Україні найбільш поширеними і ефективно діючими можна вважати асоціації (союзи, спілки), консорціуми, концерни, холдинги. Стислу характеристику цих об'єднань юридичних осіб можна подати так:

Таблиця 5

Інтегровані підприємницькі структури

Відповідно до розмірів підприємств, масштабів їх діяльності підприємництво поділяють на мале, середнє та велике. У світі існують фірми-гіганти з багатомільярдними оборотами, на яких працюють десятки й сотні тисяч працівників. Існують і розвиваються крихітні фірми, на яких зайнято дві, три особи. Розмір підприємств залежить від виробничої функції підприємства, технологічного типу виробничого процесу, здатності швидко реагувати на зміни ринкової ситуації, на рух попиту, появу нових потреб у суспільстві тощо. Світовий досвід і практика господарювання показують, що найважливішою ознакою ринкової економіки є існування і взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Найбільш динамічним елементом структури народного господарства, що постійно змінюється, є мале підприємництво. Набутий власний досвід, позитивні результати розвитку малого підприємництва в країнах, які пройшли етап реформування економічних систем, показують, що воно є одним із засобів усунення диспропорцій на окремих товарних ринках, створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття, активізації інноваційних процесів, розвитку конкуренції, швидкого насичення ринку товарами та послугами. А малі підприємства, за певних умов і за підтримки з боку держави, — потенційно інноваційні, гнучкі й витратоефективні, мають підприємницький досвід і достатній професійний рівень. [4]

Властивістю сучасного етапу економічного розвитку є становлення (для постсоціалістичних країн) і подальше вдосконалення (для розвинутих країн) змішаної економіки ринкового типу. Саме ринковий тип економічної організації суспільства, конкурентно-ринковий спосіб координації економічних процесів і прийняття рішень у межах національних економічних систем є найбільш перспективним. Він стає історично виправданим для країн, що вирішують про­блему вибору способу соціально-економічного розвитку.

Об'єктивними перевагами сучасної ринкової економіки є ефективне і переважно раціональне використання виробничих ресурсів, динамізм, конкурентність, високі адаптаційні властивості науково-технічного прогресу тощо. Ринковий механізм господарювання забезпечує свободу економічного вибору, реалізацію власного економічного інтересу та взаємоузгодженість інтересів ринкових суб'єктів. Не менш важливими ознаками ринкової економіки є реалізація підприємницького потенціалу, мобілізація самостійної ініціативи господарського суб'єкта. Отже, мале підприємництво виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.

Мале підприємництво є органічним структурним елементом ринкової економіки. Цей сектор економіки історично і логічно відігравав роль необхідної передумови створення ринкового середовища. Він був первинною вихідною формою ринкового господарювання у вигляді дрібнотоварного виробництва. Саме тому дрібнотоварне підприємництво відіграло структуроутворюючу роль в історії становлення економіки конкурентно-ринкового типу. Ця специфіка та своєрідне функціональне призначення малого підприємництва набувають особливого значення для країн, які йдуть шляхом відтворення ринкової системи господарювання. Здатність малого підприємництва до структуроутворення ринку висуває завдання його відродження та спрямовує в число першочергових заходів реформування економіки України на її перехідному етапі.

У структурі сучасної змішаної економіки співіснують та органічно взаємодоповнюються мале, середнє та велике підприємництво. Але на відміну від двох останніх, мале підприємництво є вихідним, найбільш численним, а тому і найбільш поширеним сектором економіки. Відмінності між цими трьома видами підприємництва зумовлені різним рівнем суспільного розподілу праці, характером спеціалізації та усуспільнення виробництва, а також вибором технологічного типу виробничого процесу.

Мале підприємництво — це самостійна, систематична, ініціативна господарська діяльність малих підприємств та громадян підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку. Практично, це будь-яка діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб'єктів господарювання, що спрямована на реалізацію власного економічного інтересу.

Фінансово — кредитна допомога малому та середньому підприємництву повинна формуватися за такими принципами:

1. Стимулювання комерційних банків та інших фінансових небанківських установ до надання позик і розширення послуг фірмам шляхом звільнення від оподаткування коштів, що спрямовуються у фонд кредитів малому та середньому підприємництву, надання державних гарантій повернення позики;

2. Переорієнтація бюджетних коштів, спрямованих на фінансово — кредитну підтримку малого та середнього сектору економіки, з прямого забезпечення фінансовими ресурсами на формування фондів для надання послуг із метою стимулювання процесу кредитування малого та середнього бізнесу;

3. Активізація процесу створення та діяльності недержавних гарантій, страхових умов для обслуговування малого та середнього бізнесу через створення відповідних мотиваційних механізмів зацікавленості в цій діяльності з наданням пільгових умов для їхнього функціонування;

4. Ефективне використання іноземної допомоги й активне виявлення своєї позиції у взаємовідносинах із міжнародними фінансовими організаціями;

5. Сприяння процесу самоорганізації суб'єктів малого та середнього підприємництва у розв’язанні своїх фінансово — кредитних проблем за допомогою створення установ взаємного фінансування та гарантування. [6]

Розвиток малого та середнього підприємництва є умовою рішення наступних проблем:

· формування конкурентних, цивілізованих ринкових відносин, що сприяють кращому задоволенню потреб населення і суспільства;

· розширення асортименту і підвищення якості товарів, робіт, послуг. Прагнучи до задоволення запитів споживачів, малий бізнес сприяє підвищенню якості товарів, робіт, послуг і культури обслуговування;

· наближення виробництва товарів і послуг до конкретних споживачів;

· сприяння структурній перебудові економіки. Мале та середнє підприємництво додає економіці гнучкість, мобільність, маневреність;

· залучення особистих коштів населення на розвиток виробництва.

· створення додаткових робочих місць, скорочення рівня безробіття;

· сприяння більш ефективному використанню творчих можливостей людей, розкриттю їх талантів, розвитку різних видів ремесел, народних промислів;

· залучення в трудову діяльність окремих груп населення, для яких велике виробництво накладає певні обмеження (домогосподарки, пенсіонери, інваліди, учні);

· формування соціального прошарку власників, підприємців;

· активізація науково-технічного прогресу;

· освоєння і використання місцевих джерел сировини і відходів великих виробництв;

· сприяння великим підприємствам шляхом виготовлення і постачання комплектуючих виробів і оснащення, створення допоміжних і обслуговуючих виробництв. [10]

Держава також повинна сприяти формуванню інфраструктури підтримки малого та середнього бізнесу, організовувати державну підготовку та перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів цього виду підприємництва. Це повинно бути забезпечено шляхом створення та забезпечення діяльності бізнес — центрів, бізнес — інкубаторів тощо. У всіх областях необхідно, щоб формувалися інформаційні банки даних стану та розвитку малого і середнього бізнесу, ділових пропозицій іноземних фірм і потенційних інвесторів щодо розвитку підприємництва. Необхідно створювати інженерні центри, технопарки, центри соціального партнерства, та інші ланки інфраструктури, які є необхідні для розвитку малого і середнього бізнесу. Це пояснюється тим, що мала фірма не може успішно розвиватися без створення успішної системи інформаційного обслуговування. Головним завданням таких фірм має бути забезпечення доступу підприємців до інформації. Це може бути правова, маркетингова, науково — технологічна, комерційна інформація. Щодо кадрового забезпечення доцільно використовувати налагодження контактів з навчальними закладами, налагоджувати мережу центрів перепідготовки. На сьогодні ця проблема не є одною з основних, бо існують багато центрів та закладів, які займаються навчанням, підвищенням кваліфікації підприємців.

Розвиток малого та середнього бізнесу для держави є вигідним багатьма чинниками, для прикладу: формуванням середнього класу, ростом економічної активності населення, створенням нових робочих місць, розробкою нововведень. [16]

3. Проблеми розвитку підприємництва в Україні: Господарський та Податковий кодекси

Будь-яка нація гордиться плодами діяльності своїх підприємців. Але будь-яка нація і кожний її окремий представник гордяться і своєю причетністю до втілення якої-небудь конкретної підприємницької ідеї. Підприємництво як одна з конкретних форм вияву суспільних відносин сприяє не тільки підвищенню матеріального і духовного потенціалу суспільства, не тільки створює сприятливий грунт для практичної реалізації здібностей і талантів кожного індивіда, але і веде до єднання нації, збереженню її національного духа і національної гордості.

На жаль, в Україні ситуація все ще залишається іншою. Традиційна комуністична модель суспільного розвитку завжди базувалася на необхідності придушення підприємницького духа в суспільстві і підприємця як носія такого духа.

Досвід перебудови (особливо її початкового періоду) показав, що відмовляючись на словах від традиційної комуністичної моделі суспільного розвитку, фактично ми багато в чому продовжуємо саме цю лінію. Ми вже досить виразно усвідомили, що, виявляється, мало проголосити тезу, що дозволяє підприємництво, що мало ухвалити якісь закони, сприяючі цьому. Дивна справа, дозвіл отримано, а «підприємницького буму» не спостерігається! Чому? Хіба країна бідна ресурсами? Або криза перевиробництва? Що, у нас немає людей, здатних здійснювати значні підприємницькі проекти?

У зв’язку з розвитком ринкових відносин підприємницьку діяльність в нашій країні доводиться здійснювати в умовах наростаючої невизначеності ситуації і мінливості економічного середовища. Значить, виникає неясність і невпевненість в отриманні очікуваного кінцевого результату, а отже, зростає ризик, тобто небезпека невдачі, непередбачених втрат. Особливо це властиво початковим стадіям освоєння підприємництва.

Кожний підприємець, починаючи свою діяльність, повинен ясно представляти потребу на перспективу в фінансових, матеріальних, трудових і інтелектуальних ресурсах, джерела їх отримання, а також уміти чітко розрахувати ефективність використання ресурсів в процесі роботи фірми.

Розвиток підприємництва можливий лише при наявності необхідних суб'єктів такого роду діяльності. Ці суб'єкти і роблять можливим розвиток ринкових відносин (а не навпаки, як це бачиться багато чим в Україні).

При всій різноманітності форм підприємництва в Україні існують ключові положення, застосовні практично у всіх областях комерційної діяльності і для різних форм, але необхідні для того, щоб своєчасно підготуватися і обійти потенційні труднощі і небезпеки, тим самим зменшити ризик в досягненні поставлених цілей.

Загальне неприйняття підприємництва поступово переходить в усвідомлення необхідність створення умов для його найшвидшого і ефективного розвитку. За підприємництвом в Україні майбутнє, процес накопичення критичної маси неминуче приведе до «підприємницького буму» .

У ринковій економіці підприємці не зможуть добитися стабільного успіху, якщо не будуть чітко і ефективно планувати свою діяльність, постійно збирати і акумулювати інформацію як про стан цільових ринків, положення на них конкурентів, так і про власні перспективи і можливості.

У реформуванні української економіки ще з часів перебудови малі підприємства взяли на себе роль творця грунту для нової системи господарювання. Домінуючий сьогодні приватний сектор зароджувався саме в сфері малого бізнесу. І цілком закономірно, що до теперішнього часу, за офіційними даними, на частку приватних суб'єктів малого підприємництва в загальній кількості приватних, державних і муніципальних, суспільних малих підприємств доводиться 84%. Малі підприємства, маючи в своєму розпорядженні 3,4% вартості основних коштів економіки України і 14% числа зайнятих, виробляють 12% ВВП і дають багато всьому народному господарству. Це говорить про широкі, але ще далеко не повністю розкритих внутрішніх можливостях розвитку малого підприємництва.

У розвитку малого підприємництва за останні 1−2 року намітилися кардинально нові тенденції, що виразилися насамперед в істотному сповільненні темпів зростання числа малих підприємств. Якщо на початку 90-х років для динаміки розвитку малих підприємств було характерне стійке зростання як їх числа, так і кількості зайнятих при середньорічних значеннях приростів на рівні біля 80%, то в 1994 р. приріст числа малих підприємств становив лише 4%, а в 1995 р. сталося вже зниження їх числа на 2,2%.

Українське підприємництво в своєму становленні за останні десять років вже пройшло два етапи і знаходиться напередодні входження в новий, четвертий, етап. Перший і найбільш яскравий з них спостерігався ще в умовах колишнього СРСР в кінці 80-х років. Величезні пільги всіх видів, в тому числі за рахунок коштів держбюджету, загалом більш сприятливе положення справ в економіці обумовили відношення ветеранів до даного періоду як до «золотого віку» малого підприємництва. Дійсно, відбувалося дуже швидке і легке накопичення капіталів, розвивалися виробництво дефіцитних товарів широкого споживання і сфера всіляких і так же дефіцитних тоді побутових послуг, роздрібної торгівлі, громадського харчування тощо.

Іншою стороною «золотого віку» було, однак, то, що малі підприємства виконували роль каналу перекачки ресурсів командно-керованих держпідприємств в тіньову економіку, на користь напівкримінального і просто кримінального псевдоринкового підприємництва. Саме сумний наслідок такої перекачки складався і полягає в тому, що кошти, що нагромаджуються в березнем підприємництві методом «дорозграбування» держсектора, за невеликим винятком практично назавжди йшли з сфери накопичення і не використовувалися для розвитку національного виробництва і його інфраструктури.

Звичайно, в розвитку підприємництва в Україні мали місце не тільки негативні процеси. У роки перебудови малий бізнес включився в загальний, всіляко процес бурхливого розвитку, що підтримується урядом, роздержавлення і навчання широкої маси населення основам підприємництва відбувалися через розвиток кооперації і малого бізнесу.

У економіці України стала простежуватися тенденція на початок нової, ринкової концентрації і централізації капіталів, а також самої господарської діяльності. Отримав розвиток процес поглинання підприємств. Часто найбільш рентабельні малі підприємства виявляються першою жертвою такого поглинання. Наприклад, у Києві на місці ще недавно численних індивідуальних торгових ларьків виникли добре оформлені торгові павільйони, що належать тій або іншій великій фірмі. Менш рентабельні малі підприємства також не витримують економічної конкуренції з середніми і великими фірмами і вимушені згортати свою діяльність. У цьому значенні на нинішньому етапі українських реформ процеси централізації і концентрації капіталів також протистоять збільшенню чисельності малих підприємств. Але надалі, я вважаю, нові великі і середні підприємства будуть самим активним образом стимулювати створення нових малих підприємств в структурі нових господарсько-технологічних ланцюжків, що формуються.

Для закріплення і подальшого розвитку позитивних тенденцій зростання українського малого підприємництва, кардинального розширення поля його діяльності потрібна активізація державної підтримки малих підприємств на всіх рівнях. Насамперед в підтримці має потребу сфера кредитування і страхування малого бізнесу, стимулювання його інвестиційної активності. Нагальною необхідністю є декриміналізація малого бізнесу. Надзвичайно важливе також розширення інноваційної і наукової діяльності малих підприємств у інтересах розвитку всіх сфер української економіки. Початок реального підйому в економіці дозволить перейти до четвертого етапу по-справжньому ринкового розвитку українського підприємництва.

Основним законодавчим актом, що регулює стан і розвиток підприємництва в Україні, є Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року, який визначає загальні правові, економічні і соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами і юридичними особами на території України, установлює гарантії свободи підприємництва і його державної підтримки.

Стаття 42 Господарського кодексу визначає підприємництво як самостійну ініціативу, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання і підприємцями з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Матеріальну основу підприємницької діяльності складає власність. Власник має право використовувати належне йому майно (будівлі, споруди, будинки, засоби виробництва, виготовлену продукцію, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери тощо) для здійснення підприємницької діяльності. При цьому всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Залежно від форми власності розрізняють державне, колективне і приватне підприємництво.

Державне підприємництво — це діяльність державних підприємств, що випускають товари і послуги, необхідні для розвитку національної економіки.

Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

вільний вибір видів діяльності;

залучення на добровільних засадах майна і засобів юридичних осіб і громадян для здійснення підприємницької діяльності;

самостійне формування програми діяльності і вибір постачальників та споживачів виробленої продукції, установлення цін згідно із законодавством;

вільне наймання працівників;

залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;

вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютного виторгу на свій розсуд.

Умови для розвитку підприємницької діяльності:

створення законодавчої і нормативної бази (надання всім господарюючим суб'єктам гарантій щодо цілості їх власності, створення для всіх учасників ринкових відносин рівних прав і надання повної економічної свободи тощо);

конкурентний режим господарювання;

формування елементів ринкової інфраструктури (система товарних і фондових бірж, комерційних банків, вільний доступ до ресурсів, кредитів, інформації);

заохочення та розвиток дрібного підприємництва;

створення сприятливого економічного середовища (податкові і фінансові пільги, прямі державні дотації, фінансування ризикових проектів інноваційного характеру).

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах на вибір підприємця. Порядок створення, діяльності, реорганізації і ліквідації окремих організаційних форм підприємництва визначається відповідними актами України, для чого органи влади повинні:

надавати підприємцям земельні ділянки, передавати державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;

сприяти підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів;

здійснювати первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку;

стимулювати модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;

подавати підприємцям інші види допомоги.

Основні проблеми розвитку підприємництва:

· Проблема недостатності в державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування навичок у проведенні аналізу регуляторного впливу та відстеження ефективності прийнятих регуляторних актів, відсутності навичок сучасного адміністративного менеджменту, глибокого знання визначених типів не спроможностей ринку, які є підставою для втручання в ринкове середовище, а також знання видів і ситуацій неспроможності влади, що є основою методології державного управління в умовах ринку.

· Проблема недостатності або відсутності певних статистичних параметрів, даних, достатніх обсягів інформаційно-аналітичної інформації, які необхідні органам влади та управління для більш глибокого аналізу і структурування проблем, оцінки потенційних об'єктів управління, аналізу їх внутрішньої природи і структури та розробки адекватних методів і засобів їх врегулювання.

· Ускладнений доступ підприємців до інформації про регуляторні вимоги та наявні ресурси, які можна залучити для розвитку бізнесу, інформації про наявні земельні ділянки, приміщення та обладнання, про проведення конкурсів, не дає можливості залучати ресурси, необхідні для розвитку бізнесу, започатковувати нові напрямки діяльності.

·. Відсутність регуляторних функцій в процедурі стягнення збору за видачу дозволів на розміщення об'єктів торгівлі. Збір за розміщення об'єкта торгівлі сьогодні перетворився на довготривалу та затратну процедуру для підприємців, став плідним підґрунтям для корупції та зловживань, перешкодою для започаткування торгівельної діяльності. Аналіз процедур і регуляторних ефектів від видачі дозволу на розміщення об'єктів торгівлі свідчить про те, що цей дозвіл фактично є безпідставною і безглуздою ліцензією на торгівлю, яка видається щорічно і за отримання якої треба щорічно сплачувати чималі кошти та витрачати багато часу на отримання значної кількості необхідних документів. Для отримання дозволу на розміщення об'єкта торгівлі сьогодні в багатьох містах необхідно зібрати від 5 до 20 документів різних дозвільних служб, витратити один-два або більше місяців часу, а також сплатити чималу суму за нав’язані, недоцільні й зайві в управлінському відношенні «послуги» дозвільно-розпорядчих органів. При цьому, дуже в багатьох випадках заплутані, суперечливі й незрозумілі процедури отримання цього дозволу створюють плідне підґрунтя для корупції.

· Необхідність для суб'єктів підприємництва — орендарів при отриманні в оренду нерухомого майна, що перебуває у комунальній власності, нести витрати на проведення незалежної оцінки вартості цього майна

· Відсутність конкурсних засад для відбору найкращого оцінювача під час проведення незалежної оцінки державного майна та приміщень для їх надання в оренду, що негативно позначається на об'єктивності результатів оцінки, вартості майна та розмірі орендної плати для суб'єктів підприємництва. Сьогодні законодавством передбачено порядок конкурсного відбору суб'єктів оціночної діяльності лише при проведені таких операцій з державних майном, як приватизація, продаж і застава.

· Незбалансованість інтересів у відносинах між підприємцями, які здійснюють торгівлю на ринках, та адміністраціями цих ринків.

· Відсутність визначеної процедури обліку торговельних місць на ринках.

· Неадекватність і необґрунтованість вимог до функціонування ринків, встановлених ветеринарними, санітарними, протипожежними та будівельними нормами та правилами. [16]

Висновки

У ході дослідження даної теми, я дійшла до таких висновків. Так, підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Я дійсно погоджуюсь із тим, що сутність підприємництва зосереджується у вияві ініціативної, новаторської, самостійної діяльності. А мета зводиться, з одного боку, до отримання прибутку або особистого доходу в результаті підприємницької діяльності, а з іншого — до найбільш ефективного використання факторів, прагнення реалізувати творчі потенції людини.

Я впевнена, що основними рушійними силами розвитку підприємництва є потреби, інтереси, прагнення до створення матеріальних і духовних благ, ділова творчість людини, конкуренція, стимули.

Прагнення до створення матеріальних і духовних благ, до збільшення багатства також є рушійною силою підприємництва, тому що задовольняє потреби не тільки самого підприємця, а й суспільства.

Як на мене, важливою рушійною силою підприємництва є також економічний інтерес, що являє собою форму реалізації потреби. Можливість задоволення різноманітних потреб, що виникають, — завдання підприємця. Він є носієм всіх економічних інтересів — особистого, колективного, суспільного, групового, сімейного. Реалізація економічного інтересу дозволяє ефективно розв’язувати конфлікти і суперечності. А це можливо тоді, коли людина включається у суспільне виробництво та підприємництво. Бажання підвищувати свій добробут заохочує людину працювати напружено, тому що продуктивна праця, як правило, дає ефективні результати.