Особливість поезій Олега Ольжича

Зміст

• Вступ
• Біографія О. Ольжича
• Героїзм у поезії Ольжича
• Поезія українського націоналізму
• Висновок
• Література

Вступ

Сьогодні в незалежній Україні надзвичайно гостро постає питання виховання нової особистості, свідомого українського громадянина з розвинутим почуттям національної гідності, який би навіть ціною власного життя зумів відстояти інтереси нації, держави в побудові демократичного і правового суспільства. Життєвий і творчий шлях Олега Ольжича (Олега Олександровича Кандиби) є прикладом для майбутнього покоління у формуванні такої особистості.

Уже докладено чимало зусиль, аби зібрати всі праці Олега Кандиби, розпорошені по напівзабутих періодичних виданнях, раритетних книжках, державних та приватних архівах. Вивчення його творчості, яке у літературній критиці 40−80-х років зводилося переважно до портретно-оглядових статей, набуло нового розмаху у працях Р. Лубківського, М. Ільницького, Н. Лисенко, О. Ковальчука, В. Яременка, М. Плав’юка, М. Неврлого, Л. Череватенка та інших. Проте це лише початок роботи, адже недослідженими лишаються ще чимало аспектів і у житті, і у творчому доробку Ольжича. Так, і досі ми не маємо дійсно повного зібрання творів Олега Кандиби; глибшого вивчення потребує його епістолярна спадщина; дуже доречним було б і окреме видання наукових та літературознавчих праць дослідників його творчості.

Сьогодні, після того, як збулася заповітна мрія Олега Кандиби і Україна нарешті стала незалежною державою, поезія вченого не втратила своєї актуальності завдяки націоналістичним мотивам та символічним образам, що кожного разу надають його творчості нових відтінків під впливом Часу. Вражає уміння Ольжича звести на містку від прадавньої епохи до сучасної людину, скажімо, з залізного віку з людиною XXI століття.

Біографія О. Ольжича

Народився Олег Кандиба 8 липня 1907 року в Житомирі в сім'ї поета Олександра Івановича Кандиби, відомого в літературі під псевдонімом — Олександр Олесь.

Середню освіту почав здобувати у Пущі-Водиці під Києвом, але в 1923 році разом з матір'ю виїхав з України до батька, який ще в 1919 р. емігрував за кордон. Незабаром родина Кандиб переїхала до Горніх Черношинець під Прагою, і в 1924 р. — Олег вступив до Кардового університету, водночас навчався в Українському вільному університеті.

У 1929 році закінчив Карлів університет, написав дисертацію «Неолітична мальована кераміка Галичини», став відомим ученим-археологом, брав участь у кількох археологічних розкопках на Балканах, після заснування ОУН (організації українських націоналістів) став одним з найактивніших її членів, очолив культурний сектор даної організації, а трохи пізніше став заступником голови проводу ОУН, був запрошений до Гарвардського університету (США) читати лекції з археології.

У 1935 році у Львові вийшла збірка «Рінь» .

У 1938 році заснував Український науковий інститут у США.

У 1939 році за дорученням ОУН брав участь у проголошенні демократичної Карпатської України, очоленої А. Волошиним, яка 14−15 березня, 1939 р. була знищена угорськими фашистами. Потрапив до хортистської тюрми.

У 1940 році в Празі вийшла збірка «Вежі», у цей же час після розколу ОУН Ольжич, який належав до фракції мельниківців, очолив відділи ОУН на Правобережжі України, зокрема в Києві.

5 листопада 1941 року Ольжич був одним із фундаторів Української національної ради, якою керував економіст М. Величківський; після заборони рейхскомісаріатом діяльності ОУН, яка перейшла в підпілля, він переїхав до Львова.

У 1944 році поет був схоплений у Львові гестапівцями і 9 чи 10 червня цього ж року закатований у концтаборі Заксенгаузен гестапівською трійкою (Вольф, Вірзінг, Шульц).

У 1946 році вийшла посмертна збірка його творів «Підзамчя» .

Олег Ольжич належав до покоління першої еміграційної хвилі, які зуміли не тільки зберегти, а й примножити українську культуру за кордоном, коли на так званій «материковій Україні» найкращі традиції українського народу руйнувались репресіями, голодомором, добре продуманими «реформами» .

Героїзм у поезії Ольжича

Володимир Державін, характеризуючи творчість Ольжича, визначає її як поезію національного героїзму: «Героїзм у поезії Ольжича — вільно обраний і вільний усякого розрахунку, всякої думки про духовну чи іншу нагороду: він сам — своя найвища й, суттю кажучи, єдина гідна нагорода, що вища навіть за славу:

Шляхи - велетенські гадюки.

Невгнутий, розмірений крок.

Діла і змагання сторукі,

І смерть, як найвищий вінок.

Героїзм у О. Ольжича не випливає з національно-державницького патріотизму (як це майже скрізь у нашій сьогочасній поезії), а радше збігається з ним, як два рівнобіжні вияви того самого глибинно-ідеалістичного світогляду". Усією своєю творчістю Олег Ольжич прагнув утвердити цей героїчний світогляд, пропагував думку, що кожен громадянин має здобувати свободу, можливо, навіть ціною власного життя.

Нащо слова? Ми діло несемо.

Ніщо мистецтво і мана теорій.

Бо ж нам дано знайти життя само

В красі неповторимій і суворій.

Ось сходить, виростає, розцвіта

Благословеніє не форми - суті.

Одвага. Непохитність. Чистота.

Милуйтеся! Беріть! І будьте, будьте!.

(«Нащо слова?» )

Його вірші, пройняті цією ідеєю, друкувалися на сторінках емігрантської періодики, здебільшого у редагованому Дмитром Донцовим львівському журналі «Вісник» поряд з поезіями Є. Маланюка, Л. Мосендза, О. Теліги.

Збірки Олега Ольжича «Рінь», «Вежі», «Підзамчя» абсолютно різні і за формою, і за змістом.

Перша збірка його поезій «Рінь», як уже зазначалося, була надрукована в 1935 році у Львові. Вона відзначалася витонченістю форми та стилю. Уже сама назва є досить промовистою, адже словом «рінь» українці називали крупний пісок, гравій, гальку або берег чи дно річки з крупного піску, гравію, гальки. Фактично, це та основа, яка необхідна для існування людства:

Де шлях у жовті врізується стіни

І урвище над кручею стремить,

Наш погляд неуважливий на мить

Затримує жорсткий прошарок ріні.

Вода суха і сіра. Але вії

Примкнеш перед камінням у піску

І раптом чуєш силу вод рвучку

І різкість вітру, що над нами віяв.

(«Рінь» )

Як історик, Ольжич розуміє, що минуле, сучасне та майбутнє - взаємопов'язані. Не можна поважати сучасність і сучасників, якщо ти не поважаєш своїх предків, їхньої мудрості. Якщо під цим кутом розглядати вірш «Археологія», то він набуває доситьглибокого змісту:

Поважна мова врочистих вітрин.

Уривчасті передвіку аннали.

Ми жали хліб. Ми вигадали млин.

Ми знали мідь. Ми завжди воювали.

Так виразно ввижається мені

Палючими безсонними ночами:

Я жив колись в простому курені

Над озером з ясними берегами.

Поезія українського націоналізму

Друга і остання прижиттєва книга поета «Вежі» відрізняється від інших збірок, у першу чергу, тим, що має гостру ідейно-політичну скерованість, по-друге, пронизана імпресіоністичним спалахом почуттів. На відміну від першої книги, тут поет переважно звертається не до минулого, а до сучасного. Збірка «Вежі» складається з двох ліричних поем: «Городок. 1932» і «Незнаному Воякові». Вірш «Захочеш — і будеш» — це дев’ятий вірш із циклу «Незнаному Воякові», в якому автор переконує читачів, що все в нашому житті залежить від нас самих:

Захочеш - і будеш. В людині, затям,

Лежить невідгадана сила

Тільки доклавши власних зусиль, людина зможе побудувати щасливе майбутнє, бо часто ми просто не усвідомлюємо, наскільки багатим є наш внутрішній світ, скільки фізичної сили приховує сила людського духу. Але в той же час нам слід пам’ятати, що наші дії не можуть керуватись вседозволеністю, ми не можемо діяти за принципом «Ціль виправдовує засоби», адже всередині кожного з нас є вічне мірило наших вчинків — сумління. Автор називає сумління «невблаганним», тому що ми можемо переконати оточуючих, що примусило нас порушити якісь моральні принципи життя, але ми ніколи не зможемо переконати в цьому сумління, не зможемо примусити його замовкнути:

Навчися надать блискавичність думкам

І рішенням важкість каміння.

Піти чи послати і стать сам-на-сам

З своїм невблаганним сумлінням.

У XVI вірші цього циклу Ольжич наголошує на тому, що справжній громадянин не має права чекати, коли в майбутньому зміниться на краще життя його країни, бо:

Держава не твориться в будучині,

Держава будується нині.

Це люди, на сталь перекуті в огні,

Це люди, як брили камінні.

Хоча поет усвідомлює, що далеко не кожен має внутрішні сили пожертвувати своїм життям, особистим щастям заради щасливого майбутнього усіх. Мало таких:

Хто кров’ю і волею сціпить в цемент

Безвладний пісок міліонів.

У XX вірші Ольжич звертається до української нації, ставлячи її на одну ступінь із вічним та всемогутнім Богом, пишаючись славними сторінками минулого, зокрема перемогами при Корсуні та Конотопі, передчуваючи майбутні звершення, але при цьому засуджує сучасників, називаючи їх «поколінням холопів» :

О Націє, дужа і вічна, як Бог, -

Не це покоління холопів, -

Хто злото знеславить твоїх перемог

При Корсуні і Конотопі.

Хто, мертвий, не стане у праведний слід

На путі, що славою бита,

У громі грядущих огненних побід,

Що ними ти вкриєш півсвіта?

Отже, увесь цикл поезій «Незнаному Воякові» пройнятий гострим осудом безперспективної інерції українців, є поетичним закликом не примирятися з принизливим становищем раба.

Помітне місце у збірці «Вежі» посідає поема-хроніка «Городок. 1932», де йде мова про суворе життя українських підпільників.

Збірку «Підзамчя» Ольжич приготував до друку ще в 1940 році, але через ряд причин, у тому числі історичних, вона вийшла вже після смерті поета. Ця книга ніби поєднала в собі творчі пошуки Ольжича попередніх часів, засвідчила високу культуру його художнього мислення, схильність до філософських узагальнень духовної дійсності.

Поезія Ольжича — це сповідь воїна, відкритого й чесного в бою, який чітко усвідомлює, що тільки ціною власного життя прокладається шлях до свободи, до здобуття права бути справжньою нацією. А в перемогу своєї нації поет вірить свято:

Господь багатий нас благословив

арами, що нікому не підняти.

Іди ж сміливо і бери один,

Твоєму серцю найхмільніший келех.

Цикл " Незнаному Воякові"

Висновок

На сьогодні не можна стверджувати, що творчість О. Ольжича є недослідженою у вітчизняному літературознавстві. Падіння комуністичної системи, відкриття «залізної завіси» дало поштовх поверненню в літературний процес і активному дослідженню життя і творчості тих митців, які в радянські часи замовчувалися тоталітарним режимом. Сумнівно проте стверджувати про всебічність осягнення творчої спадщини О. Ольжича — мислителя, поета і культурного діяча.

Поет — борець був людиною творчою і мужньою, ніколи не вагався перед вибором, завжди діяв рішуче і організовано в інтересах національної ідеї, утверджуючи нову ментальність української людини.

Творчість Олега Ольжича порівняно недавно стала доступною широкому колу читачів. На це були об'єктивні причини. Протягом десятиліть імена поетів «Празької школи», до якої належав поет, як і імена багатьох інших видатних митців, замовчувалися тоталітарним режимом. Якщо в емігрантських колах постать Олега Ольжича є відомою і досить широко спопуляризованою, то на Україні вона стала набутком суспільної свідомості фактично не так і давно, переважно завдяки газетним і журнальним статтям.

Поезію О. Ольжича можна порівняти з діамантом, в який чим більше, пильніше вдивляєшся, тим більше відкривається нових граней, кожна з яких по-своєму прекрасна. Як поетична манера, художнє мислення, авторське світобачення поета, так і проблематика, образна система, поетика творів О. Ольжича ще потребують своїх дослідників.

український націоналізм ольжич поезія

Література

1. Відейко М. Наукова спадщина Олега Ольжича / М. Відейко, М.Ю. Відейко. — К.: Наш час, 2008. — 240 с.

2. Далекі зірниці: Українська література першої половини ХХ ст.: Навч. посібник / Упор. В.І. Шкляр, Упор. П. П. Орленко. — К.: Грамота, 2005. — 479 с.

3. Ковалів Ю. Поетична історіософія Олега Ольжича / Ю. Ковалів // Слово і час. — 2007. — № 10. — С.29−35.

4. Косач Ю. Олег Ольжич / Ю. Косач // Слово і час. — 2009. — N 12. — С.45−48.

5. Олег Ольжич // Вітчизна. — 2004. — N½. — С.132−134.

6. Сверестюк Є. Високий дух офіри: Про Олега Ольжича / Є. Сверестюк // Літературна Україна. — 2007. — № 24 (28 червня). — С.7.

7. Сюндюков И. Мужествоубежденного поступка: перечитывая Олега Ольжича / И. Сюндюков // День: ежедневнаявсеукраинская газета. — 2009. — N 235 (25 Декабря). — С.8.