Заощадження

В економічному житті суспільства явище заощадження знахо­диться в досить тісному зв’язку з явищем інвестування. Заоща­дження є основою інвестицій I. За натурально-речовою структу­рою доход набуває форми споживчих і капітальних товарів. Перші йдуть у невиробниче споживання, другі - у виробниче.

Загальний обсяг капітальних і виробничих товарів називають реальними інвестиціями, або Інвестиційним попитом. Який же зв’язок існує між заощадженнями та інвестиціями? Дж. М. Кейнс довів, що заощадження та інвестиції завжди однакові, оскільки фак­тичні заощадження та інвестиції дорівнюють різниці між доходом і споживанням.

Якщо капіталовкладення зростають, то доход зростає в такій мірі, щоб довести заощадження до рівня капіталовкладень. І навпаки, якщо капіталовкладення виявились меншими, ніж заощадження, то доход зменшиться настільки, щоб заощадження зрівнялись з інвестиціями. Це означає, що економіка знаходиться у стані рівно­ваги в точці, де заощадження та інвестиції врівноважуються. Зобра­зимо взаємозв'язок між національним доходом, заощадженнями та інвестиціями графічно (рис. 28).

Якщо припустити, що незалежно від обсягу доходу можливості інвестування з року в рік залишаються сталими, то лінія II буде характеризувати незмінний обсяг інвестицій (така ситуація пере­дбачає певний рівень абстрагування з метою спрощення побудови відповідних моделей).

Динаміка та характер процесу заощадження зображені лінією SS. Із графіка видно, що при зростанні національного доходу У крива заощаджень SS піднімається вгору. Далі у точці перетину кривих заощаджень SS та інвестицій ІІ економічна система знаходиться у рівновазі. Якщо ж, наприклад, система буде рухатись у напрямі зростання національного доходу правіше точки К, то лінія заощаджень SS пройде вище кривої інвестицій II. Зростання за­ощаджень зменшить споживання. Уповільниться процес реалізації товарів і послуг, зростуть товарні запаси. Скоротиться обсяг ви­робництва, зросте безробіття. Це призведе до зниження рівня на­ціонального доходу (рух вліво), і система повернеться до рівноваги у точці К.

Розглянемо тепер, як зміна обсягу інвестицій І впливає на вели­чину національного доходу (рис. 29).

Рис. 29. Взаємозв'язок між національним доходом, заощадженнями та інвестиціями (за умовами зростання заощаджень) Припустимо, що це свідчить про зрушення кривої інвестицій II вгору І'І'. Тоді точка економічної рівноваги К переміщується в точ­ку К' в якій відбиваються приріст заощаджень і приріст національ­ного доходу. Із графіка видно, що приріст національного доходу більший, ніж приріст інвестицій. Коефіцієнт перевищення зрос­тання доходу над інвестиціями Дж. М. Кейнс назвав мульти­плікатором. Суть мультиплікатора полягає в тому, що в умовах ринкової економіки збільшення обсягів інвестицій сприяє зростан­ню розміру національного доходу, проте це зростання відбувається швидше, ніж зростання інвестицій.

Мультиплікаційний ефект поширюється також на заощаджен­ня. Якщо крива заощаджень переміститься вгору, то точка рівнова­ги К' зміститься вліво від точки К, що є свідченням падіння рівня національного доходу (рис. 30). Це пояснюється тим, що зростання схильності до заощадження веде до скорочення споживання. Ос­таннє ж спонукає підприємців відмовитись від інвестування капіталу у виробництво, оскільки можливості реалізації звужуються. Скорочення інвестицій призводить до скорочення національного ви­робництва і національного доходу.

Викладене свідчить про те, що мультиплікатор діє двояко. З одного боку, зростання інвестицій сприяє мультиплікаційному зростанню національного доходу, а з другого — скорочення інвестицій при­зводить до різкого зменшення національного доходу. Рівновага ж в економіці може забезпечуватись і при низькому рівні інвестицій, але при значному рівні безробіття або при високому рівні інвести­цій порівняно із заощадженнями, але при інфляційному зростан­ні цін.

Досліджуючи розглядувані залежності, Кейнс довів, що рівнова­га між інвестиціями та заощадженнями у точці К досягається у процесі саморозвитку економічної системи без будь-якого втру­чання держави в економічне життя суспільства. Проте, на його думку, рівновага у точці К не відповідає потребам суспільства, ос­кільки вона передбачає наявність значного рівня безробіття. Суспільство ж повинно дбати про те, щоб створити такі економічні передумови, за яких рівень інвестицій зростав би, а точка рівнова­ги між інвестиціями І та заощадженнями S наближалась до точки F, в якій створюється національний доход, достатній для забезпе­чення повної зайнятості. Створити такі передумови, на думку Кейнса, здатна тільки держава за допомогою впливу на сукупний по­пит через державні витрати, які характеризують попит держави (рис. 31).

Модель, що відбиває взаємозв'язок між національним доходом і сукупними витратами, називають ще «кейнсіанським хрестом». Ця модель грунтується на тому, що національний доход використову­ється як на споживання, так і на інвестування, тобто У = С + І,.

де С + І/ - сукупні витрати суспільства.

Із графіка видно, що в умовах стагнації точка рівноваги К0 інвес­тицій І та заощаджень S знаходиться значно нижче точки, де дося­гається повна зайнятість F. Стимулювання процесу зростання на­ціонального доходу відбувається шляхом додавання до особистого споживання С інвестицій у підприємницькі структури. Тоді крива С займе положення кривої (С + І), а точка (К0) переміститься в точку К, наблизившись певною мірою до точки F, але не досягнув­ши її. Щоб домогтися переміщення точки К в точку К/, держава не повинна обмежуватись стимулюванням приватних інвестицій, вона сама має виступати інвестором державних програм, збільшуючи обсяги інвестицій і сукупного споживання. Така діяльність держа­ви сприяє переміщенню кривої сукупного попиту вгору від (С + І) до (С + І + G), а точки К до точки К', суттєво наблизивши її до бажаної точки F, яка є рівноважною для інвестицій і заощаджень.

Ефект, отриманий від державного інвестування економіки, роз­глядається в економічній теорії як мультиплікаційний ефект. Як зазначав Дж. М. Кейнс, мультиплікатор означає, що зростання за­гального обсягу інвестицій приводить до зростання обсягів націо­нального доходу на величину, яка в к разів більша, ніж приріст інвестицій. Математично цю залежність можна відобразити так:

$$\text{Мультиплікатор К}=\frac{\text{Зміни в реаьному доході}}{\text{Первинні зміни у витратах}}=\frac{\text{Приріст доходу}}{\text{Приріст інвестицій}}=\frac{\mathit{}}{\mathit{}}\text{.}$$.

Приріст доходів $$$$ У, в свою чергу, поділяється на приріст спо­живчих витрат $$$$ С та приріст інвестицій $$$$ І, тобто $$$$ У = $$$$ С + $$$$ І. Звідси $$$$ І = $$$$ У — $$$$ С. Підставивши значення $$$$ І у формулу.

$$\text{К}=\frac{\mathit{}}{\mathit{}},\text{отримаємо: К}=\frac{\mathit{}}{\mathit{}-\mathit{}}\text{.}$$.

Поділивши чисельник та знаменник на $$$$ У, отримаємо формулу.

$$\text{К}=\frac{1}{\text{1-}\frac{\mathit{}}{\mathit{}}}=\frac{1}{1-\text{ГСС}}=\frac{1}{\text{ГСЗ}}\text{.}$$.

Із виведеної формули видно, що мультиплікатор К дорівнює одиниці, поділеній на різницю між одиницею та граничною схиль­ністю до споживання, або дорівнює величині, зворотній граничній схильності до заощаджень. Якщо, наприклад, гранична схильність до споживання становить 3/5, то мультиплікатор

$$К=\frac{1}{1-3/5}=\mathrm{2,5}\text{.}$$.

При зростанні інвестицій на 10 000 од. загальний приріст націо­нального доходу становить 25 000 од.

Із теорії мультиплікації можна зробити висновок, що чим вища схильність до споживання, тим більший мультиплікатор, тим суттє­вішою є різниця між первинною інвестицією та загальним збіль­шенням сукупного попиту, а отже, і зростання, врешті-решт, націо­нального доходу. При цьому слід зазначити, що первинне зростан­ня інвестицій примножує приріст доходу в спадній геометричній прогресії. Це означає, що якщо гранична схильність до споживан­ня ГСС становить 3/5, то первинна витрата на інвестування прине­се 2,5 од. приросту доходу, оскільки кінцева сума прогресії дорів­нює 2,5, тобто.

$$1+\frac{3}{5}+{\left(\frac{3}{5}\right)}^2+{\left(\frac{3}{5}\right)}^3+\text{.}\text{.}\text{.}+{\left(\frac{3}{5}\right)}^n=\mathrm{3,5}\text{.}$$.

де n — кінець мультиплікаційного процесу.

Дія мультиплікатора припиняється тоді, коли приріст заощаджень зрівнюється з приростом доходу, тобто $$$$ S = $$$$ $$$$ У.

Для того щоб поборота затухання, необхідно певним чином сти­мулювати інвестиційний процес. Цю проблему вирішує акселера­тор — коефіцієнт, який відбиває взаємозв'язок між інвестиційним і споживчим попитом. Математично цей зв’язок можна зобразити так:

$$=\frac{I_l}{Y_l-Y_{l-1}},$$.

де, а — коефіцієнт акселераціїIl — зростання нових інвестицій у періоді tУl, — величина доходу за період tУl-1 — величина доходу за період, що передує періоду tУl — Уl-1 — приріст доходу за період t.

Акселератор, як і мультиплікатор, може діяти двояко: з одного боку, приріст споживчого попиту стимулює інвестиційні витрати, а з другого — падіння темпів зростання попиту на споживчі товари призводить до загасання інвестиційного попиту.

Економічною наукою доведено, що для певного періоду часу можна знайти таке поєднання процесів мультиплікації та акселе­рації, яке і забезпечить незагасаюче зростання.

На взаємозв'язок процесів інвестування і споживання значний вплив мають такі чинники, як очікування споживачів (покупців) і виробників (продавців), тип ринкової конкуренції, сприятливість ринкової кон’юнктури, фаза економічного циклу тощо. Крім суто економічних явищ та процесів, існують безліч соціальних, політич­них, морально-психологічних, демографічних, природних та інших аспектів, дія яких позначається на особливостях руху складових національного доходу. Все це, врешті-решт, відбивається на темпах економічного зростання, стабільності макроекономічної рівноваги. Наприклад, у західній економічній думці широко відома модель зростання Солоу, що виявляє механізм впливу заощаджень, збіль­шення населення і зростання науково-технічного прогресу на рі­вень життя та його динаміку. «Золоте правило» моделі зростання Солоу визначає оптимальну норму заощаджень, за якою встанов­люється стан стійкого зростання економіки з максимальним рів­нем споживання на кожного робітника, або максимальний рівень споживання на ефективну одиницю робочої сили.

Це свідчить про те, що на сучасні макроекономічні процеси значно впливають взаємопереплетені соціально-економічні, техніко-організаційні, природно-демографічні, морально-психологічні та політичні аспекти.