Фізичне виховання в сучасних умовах: нестандартний підхід

Міністерство освіти та науки України Лубенський коледж Рівненського державного гуманітарного університету Предметна комісія дошкільної педагогіки, психології та окремих методик Курсова робота з теорії і методики навчання гімнастики на тему: Фізичне виховання в сучасних умовах — нестандартний підхід Дубно 2009

Фізичне виховання — це педагогічний процес, спрямований на морфологічне і функціональне удосконалення організму людини, формулювання важливих рухових навичок, вмінь і пов’язаних з ними знань.

Фізичне виховання спрямоване на досягнення фізичної досконалості, тобто високого рівня здоров’я, фізичного розвитку і фізичної підготовленості. У процесі фізичного виховання здійснюється одночасно розумове, моральне, естетичне та трудове виховання.

Фізичне виховання має дві сторони: суто виховання — власне фізичний розвиток, зміцнення здоров’я, удосконалення фізичних якостей, а також вплив на духовний розвиток людини і навчання — озброєння вихованців спеціальними навичками, вміннями, знаннями, тобто фізична освіта. Ще П. Ф. Лесгафт — відомий педагог у галузі фізичного виховання і анатом — ввів цей термін, вважаючи, що фізичне виховання як педагогічний процес має на меті не лише зміцнення фізичних сил людини, а й накопичення нею спеціальних знань, навичок і вмінь.

Система фізичного виховання дітей втілює єдність ідеологічних, науково — методичних і організаційних основ фізичного виховання. Вона передбачає єдність ланок народної освіти з сім'єю, з громадськими організаціями, з виробництвом (особливо тим, де працюють батьки вихованців), медичними, культурно-освітніми і спортивними закладами.

Метою фізичного виховання є підготовка всебічно фізично розвинених, мужніх захисників Батьківщини. Ця мета єдина для всіх установ і організацій, які здійснюють фізичне виховання в нашій країні.

Згідно з цією метою в нашій країні стоять такі основні завдання:

Оздоровчі: зміцнення здоров’я, всебічний фізичний розвиток, загартування організму, забезпечення творчого довголіття людей.

Навчальні: формування рухових навичок і вмінь, розвиток фізичних якостей (витривалості, швидкості, спритності, гнучкості, сили), оволодіння спеціальними знаннями, прищеплення організаторських навичок.

Виховні: сприяння розумовому, моральному, естетичному й трудовому вихованню.

Ці завдання конкретизуються залежно від контингенту тих, хто навчається: їхніх вікових особливостей, стану здоров’я, рівня фізичного розвитку, фізичної підготовленості, а також професійних інтересів.

Фізичне виховання є основою всебічного розвитку особливості. У ньому закладені також величезні можливості для здійснення розумового, морального, естетичного та трудового виховання дітей. При проведенні фізичних вправ поряд з розв’язуванням специфічних завдань фізичного виховання (зміцнення здоров’я, фізичного розвитку, фізичної підготовленості) формулюється особистість людини в цілому, тобто одночасно розвиваються психічні процеси (відчуття, сприймання, пам’ять, спостережливість, уявлення), розумові операції (порівняння, аналіз, синтез, узагальнення), моральні якості (колективізм, свідома дисципліна, чесність), естетичні смаки (вміння розуміти, оцінювати, відчувати красу рухів, постави, одягу), а також здійснюється трудове виховання.

Велику роль у створенні оригінальної системи фізичного виховання відіграв П. Ф. Лесгафт, який розробив систему фізичного виховання з урахуванням особливостей будови тіла, механіки і фізіології рухів. П. Ф. Лесгафт дійшов висновку, що на окремі органи людського тіла можна впливати спрямовано, за допомогою вправ. Він підійшов до необхідності поєднання фізичного і розумового виховання, експериментально довів, що фізичні вправи впливають не лише на зміцнення м’язів і зв’язок, а й на свідомість, емоції, волю. Це допомогло вивченню взаємозв'язків центральної нервової системи і рухового апарату людини, з’ясуванню педагогічного значення вправ.

У своїх творах П. Ф. Лесгафт вперше порушив питання про фізичну освіту, про реальність дидактичного напряму формування знань, вмінь, навичок у фізичному вихованні. Фізичні вправи повинні виконуватись лише свідомо; слову належить вирішальна роль у підсиленні свідомого ставлення до навчання рухів.

Серед засобів фізичного виховання дітей П. Ф. Лесгафт надав великого значення рухливим іграм, які він визначав як вправи, пов’язані із почуттям задоволення, як засіб всебічного впливу на дитину. Гра повинна розвивати не лише вміння володіти своїм тілом, а й регулювати поведінку.

У перші шість років життя фізичне виховання є основою всебічного розвитку дитини, адже в цей період закладається фундамент здоров’я, формується рухова підготовленість, виховуються такі людські риси, як сміливість, воля, витривалість, уміння діяти у злагоді з товаришами. Фізичне виховання від народження і до шести років, як і виховання взагалі, має реалізувати насамперед принцип гуманізації - бережливого ставлення до дитини, до її фізичного та психічного здоров’я. У сім'ї та дошкільному закладі необхідно створити для малюків оптимальний руховий режим і забезпечити профілактику захворювань.

Дуже важливо знати особливості дітей кожного вікового періоду — від народження до семи років — і правильно, відповідно до віку, використовувати різні методи навчання й виховання. Слід зрозуміти, що під впливом різних засобів фізичного виховання (гігієнічних факторів, сил природи, фізичних вправ) зміцнюється здоров’я, поліпшується фізичний розвиток, формуються рухові навички, розвиваються фізичні якості і створюються умови для розумового, морального, естетичного й трудового виховання дитини.

Фізкультурні заняття — це основна форма організованого навчання дітей рухів, але здійснюється у певній системі і послідовності. Поряд з формуванням рухових навичок та умінь на заняттях розвиваються відповідні фізичні якості.

Крім того, в процесі фізкультурних занять у дітей виховуються якості і здібності, потрібні для успішного навчання в школі: вміння слухати та розуміти пояснене; сприймати показ; виконувати вправи узгоджено, усією групою і відповідно до вказівок вихователя; помічати помилки у себе та у товаришів. Поряд з цим на фізкультурних заняттях вирішуються й усі інші оздоровчі, навчальні й виховні завдання. Регулярні заняття дають змогу вивчати програмовий матеріал у певній послідовності, періодично повторювати вивчене, поступово удосконалювати матеріал і таким способом формувати систему міцних навичок і вмінь. В системі занять можна використовувати різноманітні ігри і вправи, які рекомендуються «Програмою та методичними настановами по вихованню дітей в дошкільному закладі» .

На заняттях з фізичного виховання безпосередньо вирішуються специфічні освітні завдання: засвоєння дітьми правил виконання вправ, змісту ігор, а також назв частин тіла людини, рухів та їх характеристики. У дітей формуються узагальнені вміння правильно планувати й ефективно здійснювати рухові дії з урахуванням конкретного практичного завдання, знаходити причинно-наслідкові зв’язки між характером руху й отриманими результатами.

На сучасному етапі дуже поширеною стала авторська система фізичного виховання дошкільників Миколи Єфименко, кандидата педагогічних наук. Заняття за Єфименком проходить в ігровій формі, діти протягом усього заняття перебувають в русі.

Перша заповідь авторської системи Миколи Єфименка висвітлено «Йди за логікою природи». В цій заповіді він згадує вчення Дарвіна про еволюцію встановлення тваринного світу. На основі тваринного світу стоїть людина. За М. Єфименком руховий розвиток дитини повинен проходити в такій природній послідовності: вправи в позі лежачи на спині, а потім на животі, різні перевертання зі спини на живіт і навпаки; повзання по-пластунському і «на чотирьох»; вправи в позі сидячи; вправи у вихідному положенні стоячи; ходьба; підстрибування; біг; лазіння; маніпулювання з предметами; метання; поєднання всіх названих дій.

Він рекомендує, що планувати матеріал з фізичного виховання потрібно з вересня з більш горизонтальних рухових дій: повзання, сидіння з положення лежачи. В кінці навчального року використовуються більш динамічні рухи: рухи в ходьбі, біг, стрибки, лазіння, метання. Він рекомендує свою роботу поділити на етапи, тобто квартали, але так дивитися, щоб повторювались ці види вправ. Він називає цю роботу повторно-кільцевою побудовою занять, і вихователь повинен працювати тільки за цим принципом.

Друга заповідь М. Єфименко — «По висхідній спіралі». В цій заповіді він висвітлює те, що в молодшій групі кількість освоєних вправ невелика, відносно і результативність невелика. В молодших групах дається лише по кілька вправ. В середніх, старших, а особливо в підготовчих групах діти можуть виконувати десятки вправ в повзанні з подоланням перешкод, на підвищеній обмеженій опорі, з перенесенням предметів. При цьому необхідно, щоб зростали довжина шляху, фізичні навантаження, силові і координаційні прояви.

Третя заповідь авторської системи М. Єфименко — «Педагогічний спідометр». В цій заповіді висвітлено так звані загально-розвиваючі вправи. М. Єфименко запевняє, що загально-розвиваючі вправи необхідні в дитячому садку, але як розминка, розігрівання м’язів. Опрацьовування підготовчих або установчих вправ, щоб ці вправи були підготовчими або установчими для основних рухів. Підготовчі вправи — це такі вправи, які розігрівають, розвивають ті групи м’язів, від яких залежить результат основного руху. Він називає підготовчі вправи сировиною для виготовлення.

В четвертій своїй заповіді «Три частини заняття: поділ неформальний, а фізіологічно виправданий» він говорить, що йому вже давно здається сумнівним традиційний поділ заняття з фізичної культури на три частини — підготовчу, основну та заключну. Шаблони тиснуть на нас і багатьох, будьмо щирими, це влаштовує. Є торована доріжка — крокуй по ній легко і спокійно, не витрачай сили та енергію на роздуми, пошук, творення власного шляху.

Ми знаємо, що заняття можна і треба починати не з поз стоячи й марширувань, а з поз лежачи на спині або на животі. Навіть у фізкультурний зал ми з дітьми часто не входимо, а … вповзаємо по-пластунському, «на чотирьох», або вкочуємося, перевертаючись зі спини на живіт.

Відомо, що під час фізичної діяльності першою фазою є так зване впрацьовування, коли всі системи організму поступово й поволі розгортають необхідні процеси: пришвидшується кровообіг, розширюються судини, трохи підвищується температура м’язів і шкіри, збільшується наповнюваність серця кров’ю, у кров’яне русло зі своєрідного «депо» викидається додаткова кількість крові, підвищується до необхідної частота серцевих скорочень.

Природно, таку фазу дитячому організмові необхідно пройти у підготовчій частині заняття. Конкретніше це звучатиме так: протягом кількох перших хвилин заняття слід довести пульс малюків з 80−100 ударів за хвилину до 120−140. Досягти цього можна, обравши на власний розсуд зпоміж десятків різних вправ та методів найдоцільніші. На початку заняття небажане застосування бігу та підскоків, оскільки навантаження на серце (160−200 ударів на хвилину) не відповідатиме головній ідеї підготовчої частини.

В тематичному занятті «Боцман і юнги», що проводилося за першою заповіддю «Йди за логікою природи», перша третина заняття проходила в позах лежачи. Тут проходить плавна фаза впрацювання. В основній частині заняття розпочинається фізіологічна фаза стабілізації, коли серцево-судинна система функціонує в оптимальному режимі (140−160 ударів на хвилину). І такого режиму можна досягти у відносно «лежачих» вправах на гімнастичній лаві, яка у цьому занятті відігравала роль корабельного трапа. До кінця заняття, насамперед необхідно знизити його загальний функціональний тон, застосовуючи переважно вправи координаційного характеру. Наприклад, вправи з предметами, вправи на розвиток точності рухів, на розвиток спритності, формування вміння утримувати рівновагу, тобто такі, які вимагають стабілізації уваги та дихання, на завершення часто використовують якусь веселу вправу. Так, на занятті «Боцман і юнги» у фінальній частині показуємо дітям «ходу моряка»: ставши на ноги так, щоб лава-трап опинилася між ногами, проходимо по її довжині, незграбно похитуючись та ще й з серйозним виглядом справжніх «морських вовків». Елементи клоунади дають дітям змогу розважатися, посміятися, що вже є чудовим розслабленням. Плюс підзарядка позитивними емоціями і енергією. До речі, добру енергію вихователь у змозі дарувати дітям щодня. Він настільки заряджає дітей позитивною світлою енергією, що наприкінці заняття малюки ладні літати. Такого чудесного фізичного стану, коли перестаєш відчувати тягар тілесної оболонки і ніби плинеш у різних казково-ігрових ситуаціях, можна досягти, якщо традиційне заняття перетворити на одну велику гру, навіть театральне дійство.

В своїй заповіді «Театр фізичного виховання» М. Єфименко закликає гратися з дітьми від першої до останньої хвилини заняття. І нічого, якщо в залі мало місця або на майданчику бракує різноманітного й барвистого інвентарю. Творчий педагог на кількох квадратних метрах зуміє розіграти захоплюючу подорож навколо земної кулі. І навпаки — у чудово оснащеному залі нездара спроможеться тільки на нецікаві й нудні для хлопчиків й дівчаток муштри-вправи. Єфименко стверджує, що більш ефективного методу фізичного виховання малюків, ніж ігровий, поки що не існує. Обіграти можна все, будь-яку ситуацію. Все досягається засобами гри.

Кожне заняття необхідно проводити як одну велику тематичну гру. Деякі теми занять: «Боцман і юнги», «Навколосвітня подорож», «Острів скарбів», «У країні казок і чудес», «У лісі», «Веселий зоопарк», «Африка! Африка!», «У джунглях Амазонки», «Подорож до Арктики», «Запорожці-козаки», «Морський бій», «Космічний політ» та інші. Така макрогра може тривати протягом кількох занять за типом популярних мультсеріалів. Вигадуються все нові й нові ситуації, повороти сюжету, які тримають дітей у позитивному ігровому тонусі на високому емоційному фоні. Причому дошкільнята самі, вживаючись у ролі, починають активно фантазувати й стають не просто учасниками дійства, а співавторами його. Отже, велика тематична гра (макрогра) — це одне або кілька занять з фізичної культури, що об'єднують дії педагога та дітей однією сюжетною лінією і складаються з кількох ситуаційних ігор.

Наприклад, у великій тематичній грі «Боцман і юнги» передбачені такі рухові ситуації:

" По трапу на корабель". Піднятися удвох по трапу; розійтися на трапі; піднятися з вантажем.

" Свистати усіх нагору". Лазіння різними способами по жорсткій вертикальній, напівжорстка закріпленій, похилій драбинах, по мотузяній драбині, канату, жердині; робота з тренажерами «Трап», «Підвісний місток», «Канатна дорога» та інші. Це лише кілька ігрових ситуацій, а тема моря, життя моряків підкаже їх безліч. Звичайно, за умови живої уяви, творчої фантазії.

З наведених вище прикладів видно, що кожна ситуація, міні-гра, в свою чергу, складається з кількох ігрових вправ, де в основі кожної лежить одна рухова дія. Таким чином, вже можна чітко уявити форми й структури ігрового методу фізичного виховання дошкільнят. Об'єднуючою є велика тематична гра. що охоплює все заняття з фізичного виховання або ряд занять; з часом вона ускладнюється й передбачає добірку різноманітних ситуаційних міні-ігор, які, в свою чергу, складаються з відповідних ігрових вправ, — на них і має базуватися руховий розвиток дошкільників.

У роботі з дітьми вихователь має урізноманітнювати й розширювати фізичний простір залу і майданчика за рахунок образного перетворення його в ігровий простір. Так, завдяки звичайним перестановкам гімнастичних лав відносно драбин можна створити образ корабельного трапа і навіть цілого корабля: кілька іграшок-атрибутів підсилять морську тему. І навіть по закінченню заняття і діти, і педагог продовжують ще жити у створеній ігровій атмосфері певний час, доки не ослабне і зовсім не зникне ігрове поле.

М. Єфименко вважає, що з дошкільниками необхідно розмовляти мовою гри. Основою кожного заняття має стати ігрове дійство, а вже у нього слід не нав’язувати, вплітати елементи навчання, розвитку, корекції, оздоровлення, виховання. На занятті, що проводиться у стилі «театру», діти навіть не помітять, чого і як саме їх навчав педагог, вирішуючи програмні завдання. Все мистецтво роботи у пропонованому стилі саме в тому й полягає, щоб дівчатка й хлопчики досхочу порухалися, погралися. Навчальний матеріал вони засвоюватимуть при цьому фактично підсвідомо. Отже, девіз такий: «Граючи — навчати, граючи — розвивати, граючи — виховувати» .

На занятті ігрового характеру для вирішення завдань кожної його частини добираються ігри з відповідними рухами. Заняття цього типу проводяться переважно влітку, коли вже всі вправи вивчено і ставиться завдання — закріпляти рухові навички, розвивати фізичні якості, виявляти вміння у мінливій ситуації.

Заняття в сюжетній формі (у формі «рухового оповідання») проводяться для посилення інтересу до рухів під час закріплення навичок.

Добираються вправи відповідно до поставлених завдань, придумується сюжет («Поїздка у ліс, на дачу»). Уявімо, наприклад, що вихователь вирішив закріпити навички ходьби по гімнастичній лаві і в стрибках у довжину з місця. Він обирає сюжет «Поїздка в ліс». Спочатку розповідає, як тепер гарно в лісі, пропонує всім піти на прогулянку. Діти шикуються в колону по одному й ідуть, зображуючи рух поїзда. «Поїзд» починає йти швидше, і «пасажири» переходять з ходьби на біг. «Поїзд» зупиняється, і всі виходять на галявинку. Тут вони збирають квіти, ловлять метеликів (виконуючи намічені за планом загальнорозвиткові вправи). Потім переходять «місток» (ходьба по гімнастичній лаві) та стрибають через «струмочок» (стрибки у довжину з місця). Далі усі йдуть на іншу галявину і там грають у рухливу гру «Ловітки». Після цього діти сідають у «поїзд» і їдуть додому (ходьба).

Ранкова гімнастика — це комплекс фізичних вправ, який щодня виконується вранці з оздоровчою і виховною метою.

Ранкова гімнастика є специфічною формою організації фізичного виховання дітей. її не можна заміняти заняттями з фізичної культури або рухливими іграми під час прогулянки. Вона знімає гальмівний вплив сну на дітей, сприяє їх організованому включенню в режим дня, створює бадьорий настрій уже на початку дня. Незважаючи на короткотривалість, ранкова гімнастика, якщо її робити щодня, сприяє розвитку рухів, зміцненню м’язів тіла, формуванню правильної постави, запобіганню сутулості, викривленню хребта, поліпшенню обміну речовин в організмі, кровообігу, діяльності нервової системи і поглибленню дихання.

За допомогою ранкової гімнастики у дітей виховують звичку до щоденних фізичних вправ, привчають діяти в колективі, уважно сприймати вказівки вихователя, виконувати рухи злагоджено і старанно.

У режимі дитячого закладу ранкову гімнастику обов’язково проводять до вмивання.

У процесі ранкової гімнастики вирішуються якоюсь мірою і інші завдання фізичного (закріплення звичок та навичок правильної постави, розвиток фізичних якостей), розумового, морального, естетичного і трудового виховання. Поєднання ранкової гімнастики з водними процедурами допомагає загартовувати дітей.

Основна умова, що забезпечує позитивний вплив ранкової гімнастики на дитячий організм — це щоденне її проведення в гігієнічних умовах, бажано на свіжому повітрі або на веранді, якщо погода несприятлива. Якщо ранкова гімнастика проводиться в приміщенні, то його треба добре прибрати і провітрити. Найкраще використовувати великі приміщення, переважно зал, роблячи ранкову гімнастику з дітьми усіх вікових груп по черзі. Можна проводити ранкову гімнастику і в груповій кімнаті, створивши там відповідні умови. Температуру повітря слід знижувати до + 16° С, а при систематичному загартуванні дітей — до + 14° С.

Доступність вправ є однією з основних вимог добору їх для ранкової гімнастики. При цьому вихователь користується «Програмою та методичними настановами по вихованню дітей в дошкільному закладі», а іноді, зважаючи на особливості своєї групи, може включати вправи, які нею не передбачені, але щодо впливу на організм допустимі.

Комплексом вправ охоплюють усі основні м’язові групи: плечового пояса, кінцівок, тулуба, а також дрібні м’язи шиї, кистей, стоп. У побудові комплексів враховують неоднаковий ступінь розвитку функцій м’язів у дітей різного віку. Так. з дітьми третього року життя порівняно менше проводять вправ для бокових та косих м’язів тіла, ніж із старшими дітьми.

У комплексах обов’язково передбачають вправи, за допомогою яких можна швидко і якнайефективніше вплинути на посилення функцій внутрішніх органів і систем. Такі вправи пов’язані з подоланням маси тіла (наприклад, біг або підстрибування) і відіграють роль поштовху до енергійного зрушення у функціях. їх застосовують відповідно до вікових можливостей дітей, пам’ятаю чи про небезпеку перебільшень при дозуванні цих рухів.

Ефект впливу ранкової гімнастики залежить і від характеру рухової діяльності. Характерною особливістю комплексів для дошкільників є т. е. що вони включають вправи, у яких чергуються короткочасні напруження і розслаблення для виконавців. Під час роботи одні групи м’язів працюють, інші менш розслаблені. Це дає найкращий результат для створення у дітей доброго стану. До ранкової гімнастики з дошкільниками не включають вправи із статичним напруженням, а якщо не можна цьому запобігти, то у виконанні вправи роблять паузу, недоцільні також вправи з упорами, напруженим виконанням.

Важливо, щоб комплекс ранкової гімнастики позитивно впливав на емоційний стан дітей, для чого використовують ігри, ігрові прийоми, конкретні завдання. Проте й тут потрібна міра. Наприклад, ігри застосовують обмежено, і серед них придатні лише ті, що включають завдання на уважність або рухи для окремих груп м’язів і в такий спосіб дають можливість поступово впливати на всю м’язову систему дитини (гра «Так можна, а так не можна»), або передбачають узгодженість рухів, що виконуються в одному темпі (гра «Пузир»).

Для ранкової гімнастики бажані такі вправи, де перед дітьми постає конкретне завдання — діяти з предметом, відносно предмета або відносно частини тіла. Для останнього випадку типове таке завдання: «Нахились уперед, постукай долонями по колінах тричі» .

Вправи з конкретними завданнями, зрозумілі дітям своїм результатом, нерідко сприймаються як ігрові, тому діти виконують їх із задоволенням.

Починаючи з четвертого року, слід систематично використовувати в ранковій гімнастиці вправи з дрібними предметами.

Доцільна зміна вихідних положень у комплексі вправ, і чим старші діти за віком, тим ця зміна потрібніша. Вона підвищує можливості вибіркового впливу на окремі м’язи. У комплексах ранкової гімнастики четвертого-сьомого років треба використовувати вправи з різним вихідним положенням для тулуба, рук, ніг.

Також дуже важливе значення має гімнастика пробудження. Програми горизонтального пластичного балету доцільно проводити як замість комплексів гімнастики пробудження уранці, так і після денного сну. Скорочені програми можна використати як фізкультхвилинки, фізкульпаузи. Спеціальні корекційні програми виправдовують себе в індивідуальній роботі з «відстаючими» дітьми.

Матеріально-технічне забезпечення програм горизонтального пластичного балету не потребує чогось особливого. Одна з головних умов — зручне покриття підлоги, щоб воно не було жорстке і дряпаюче. Дуже доречні у проведенні «пластик-шоу» дзеркальний куточок або дзеркальна стінка, якими обладнано деякі спортивні зали.

Природно «пластик-шоу» має бути відповідним чином забезпечене. Тут стануть у нагоді магнітофонні записи, або живий акомпанемент — фортепіано чи баян.

" Пластик-шоу" можна розглядати і як перспективний різновид дитячого спорту, тобто організувати своєрідні змагання.

Гімнастику пробудження можна проводити і на вулиці. Ось «цікаві фізкультурники» які нам пропонує М. Єфименко і є новою формою гімнастики пробудження. Отже «цікаві фізкультурники» — це окремі, не пов’язані один з одним сюжетом і корисні фізичні вправи-ігри, які педагог проводить з дітьми на повітрі.

Оскільки дітвора збирається вранці на ігровому майданчику в різний час, застосовувати фронтальний метод ранкової гімнастики в стилі ситуаційної міні-гри не завжди доречно. Навіть якщо запізнюється 3−4 дитини, це вносить дезорганізацію у проведення ранкової гімнастики (новоприбулим треба все пояснити від початку). Тому використання окремих самостійних вправ — більш гнучкий стиль: ті, хто припізнилися, підключаються до гімнастики пробудження з наступної вправи.

Назви для «цікавих фізкультуринок» бажано придумувати з гумором, дитячою, смішно, мовою. Наприклад, такі вправи «Чуф і Пуф», «Висюлька», «Заблукали між трьома соснами», тощо. Вже самі назви розважають дітей, викликають їхні усмішки. А саме головне у роботі - заряджати малят світлою енергією радості.

Для проведення гімнастики пробудження на повітрі у стилі «цікавих фізкультуринок» можна використати практично будь-яке обладнання: пісочниці, автомобільні покришки, буми, пеньки, східці, тощо. Щоправда, для виконання окремих вправ потрібна додаткова ігрова атрибутика, наприклад галантерейна гумка (5 — 10 см.), шматочок крейди, м’яч у сітці з прив’язаним до неї шнурком. Такий не складний ігровий інвентар бажано мати в кожній віковій групі і зберігати у великому пакеті, що нагадуватиме дітям «чарівний мішечок». Головне у вигадуванні «цікавих фізкультуринок» — ваша і дитяча творчість. Наприклад можна дати дітям домашнє завдання: нехай вони вигадають свої власні фізкультурники.

Ось кілька «золотих» правил, якими слід керуватися при проведенні гімнастики пробудження на повітрі:

а) починати комплекс необхідно з горизонтальних поз;

б) у будь-якій позі (лежачи, навкарачки або стоячи) виконуються спершу рухи головою, потім діють плечовий пояс і руки, далі - м’язи тулуба, і тільки в останню чергу — ноги. (Це правило називають «від тім'я до п’ят»).

в) добирати вправи для рук та ніг слід так, щоб першими великі суглоби навантажувати, що ближчі до тулуба. Тобто, в руках — від плечового пояса до ліктя кисті, у ногах від тазостегнового суглоба до коліна, стопи;

г) озвучуйте, обігруйте вправи. Дітям це дуже подобається, і вони залюбки повторюють за педагогом різні звуки. Наприклад, як гуде паровоз (ту-ту …), як дзвенить пружина (па — ва — ва …).

Крім того, таке «проговорювання» рухів сприяє розвиткові кори головного мозку, прискорює її дозрівання і, звичайно, формує звуковимову у дітей, корегує їхню мову.

На повітрі потрібно працювати з дітьми акуратно, потрібно проводити вправи так, щоб діти не забруднилися. Для цього потрібно дотримуватися кількох умов: щоденно чепурити фізкультурний майданчик, при потребі пройти вологою ганчіркою по обладнанню; стежити, щоб діти займалися фізкультурою в зручному одязі, оскільки до ґрунту в основному доторкаються долоні та стопи ніг, можна приготувати спеціальну ганчірку, якою б діти могли б витерти руки одразу на майданчику; потрібно надавати перевагу дерев’яним конструкціям, бо вони не такі холодні, як металеві, й тому приємні для дітей.

Той самий комплекс можна використовувати два тижні. Часті заміни не виправдовують себе, бо важливо щоб діти добре вивчили комплекс і виконували його без затримки (адже в режимі дня відводиться для цього мало часу).

Комплекс ранкової гімнастики можна замінювати повністю або частково (2−3 вправи). Повністю замінений комплекс спочатку вивчається на заняттях (в другій його частині), а вже потім використовується вранці.

Особисто до відомих засобів загартування ввели точковий масаж.

В основі точкового масажу лежить механічна дія пальцями на біологічно активні точки, які мають рефлекторний зв’язок з різними внутрішніми органами та функціональними системами. Техніка точкового масажу включає різні прийоми: розтирання, поглажування, вібрація, натикування. Останнім — найпоширенішим — й користуються у роботі з дітьми. Такий масаж виконується кінчиком вказівного чи великого пальців. Рухи колові. їх темп і сила натискування нарощуються поступово.

Орієнтиром служить відчуття, ніби точку механічного впливу «розпирає» з середини.

Точковий масаж, як будь-яку лікувально-профілактичну процедуру, слід запроваджувати поступово й зважено. Перші спроби мають бути нетривалими в часі, щоб з’ясувати реакцію організму. У декого вона може бути негативною. Тому треба уважно розпитати дітей про їх відчуття, і якщо хтось поскаржиться на неприємні, — процедуру відмінити. Точковий масаж протипоказаний людям з пороками серця, онкологічними захворюваннями та хворобами шкіри, а також недужим на атеросклероз та тромбофлебіт. Тому, перед тим, як освоювати з дітьми методику масажу, треба уважно переглянути медичні картки кожного вихованця. Основними принципами, якими керуються у своїй роботі, — це систематичність, поступовість, індивідуальний підхід. Принцип систематичності передбачає, що масаж проводиться щодня, а отже й у вихідні дні (нерегулярність або тривалість перерви можуть зашкодити).

У дитячому садку масаж проводиться перед ранковою гімнастикою або перед заняттями з фізкультури — як загальнозміцнюючий засіб, інколи після всіх програмних занять, щоб зняти втому. Можна проводити його в другу половину дня, наприклад, після денного сну, на прогулянці. Час проведення залежить, зокрема, від настрою дітей, загальної атмосфери в групі. Адже малюки хочуть посидіти кілька хвилин спокійно. Змушувати — тільки шкодити.

Поступовість. Цей принцип означає планомірне нарощування навантаження від простіших завдань до складніших, враховуючи вікові можливості дітей. Наприклад, у першій молодшій групі малюкам не під силу самим визначити належні точки. Тому в цьому віці пропонують зробити вказівними пальцями, гімнастику для носика, гімнастику для вушка, (тобто вплив на дві точки). Це для малюків зрозуміло, тому й доступно. Потрібно допомагати правильно натискувати пальчики. Рухи виконують 1 — 2 хвилини. Вихованці другої молодшої групи масажують вже 3−4 точки протягом 3−4 хвилин; в середній групі - 5 — 6 точок 4−5 хвилин; в старшій групі - 9 — 12 тривалістю 5−6 хвилин.

Принцип індивідуального підходу прямо співвідноситься з попереднім.

Це врахування вікових можливостей та індивідуальних особливостей кожної дитини. Основна вимога — точковий масаж повинен викликати тільки позитивні емоції і становити для дітей інтерес (інколи не буде бажання, а отже, не виробиться звичка). Тому використовують ігрові прийоми. («Навчимо зайчика робити гімнастику для носика та вушок»), різні примовки, спонукання.

Точковий масаж у комплексі з іншими оздоровчими процедурами дає свої результати. Діти менше хворіють (або недуги перебігають у них у легкій формі, швидко скидають у тому після занять, жваві і бадьорі в повсякденні).

Робота з дітьми з фізичного виховання як засіб активного відпочинку здійснюється і в повсякденному житті. Так здійснюючи з дітьми прогулянку за межі дитячого садка, ми зміцнюємо їх здоров’я, закріплюємо рухові навички і вміння дітей, розвиваємо їх фізичні здібності. Пішохідні переходи слід здійснювати систематично — один раз на тиждень в кожній віковій групі, починаючи х четвертого року життя. Перехід роблять в один кінець без зупинок (тоді забезпечується його тренувальний вплив), потім влаштовують відпочинок, після якого діти повертаються назад.

Готуючись до переходу, вихователь продумує його мету, маршрут, методику проведення. Не виключено, що під час переходу буде організовано спостереження (наприклад, бажаючи закріпити деякі початкові математичні поняття, вихователь привертає увагу дітей до більших або менших по величині будинків).

Якщо під час переходу виникають якісь перешкоди — доріжка погано очищена від снігу, або доводиться іти по схилах пагорбів, — передбачають кілька зупинок для невеликого відпочинку.

Часто прогулянки бувають недалекі - до найближчого скверу, лісу, тоді слід організовувати на місці відпочинку рухливі ігри й розваги, для чого слід мати легкі прилади (влітку — обручі, м’ячі, а взимку — санчата), які беруть з собою.

Рухливі ігри широко застосовуються в дитячому садку, і мають своє місце в режимі дня. Ці ігри проводяться з усіма дітьми одночасно 3−4 рази на день: у ранішні години, у перервах між заняттями, після занять (під час перебування на повітрі), після полудня, крім того, діти можуть гратися самостійно, об'єднуючись у невеликі групи.

Вихователь вибирає ігри для групи, в якій працюватиме, з «Програми виховання та навчання в дитячому садку» .

Рекомендується проводити ігри, сюжет яких відповідає даному сезону, наприклад, взимку «Два Морози», «Збий ковпак зі снігової баби». У холодну і вологу погоду не слід планувати ігри з речитативом та співами (з метою охорони голосового апарату).

Добираючи ігри, слід враховувати підготовленість групи дітей. Так, на початку року (восени) доцільно проводити ігри з простішим змістом і сюжетом, з менш складними рухами.

Щоб закріплювати у дітей рухові навички і розвивати фізичні якості, корисно повторювати ігри протягом усього року і у певній послідовності, варіюючи відповідно до поставлених завдань, ускладнюючи рухи і правила гри, проводити її у різних умовах (на ділянці, галявині лісу, піщаному березі річки).

Добираючи ігри на кожний день, треба проводити час їх проведення і місце у режимі дня, при цьому не треба забувати ні про минулу, ні про наступну діяльність дітей.

Вранці (ще до ранкової гімнастики), особливо навесні та влітку, рекомендуються ігри з фізкультурними посібниками та іграшками, які спонукають дітей до рухів (ігри в м’яча, кочення обруча, кільцекид, класи). Діти об'єднуються у невеликі групи та граються самостійно.

У перерві між організованими заняттями, особливо, якщо вони пов’язані з нерухливою позою (малювання, ліплення, розвиток мови та математичних уявлень), корисні ігри середньої та малої рухливості («Зроби фігуру», «Зроби як я» та ін.). Призначення цих ігор — активний відпочинок, тому вони повинні бути добре відомі дітям. Після фізкультурних та музичних занять також рекомендуються ігри середньої рухливості («Попади в обруч», «Збий м’яч»). Проводити їх слід усередині або в кінці прогулянки.

Треба заохочувати дітей до рухливих ігор, бажано, щоб діти самі організовували ігри.

Важливо також пам’ятати, що ігри рухливішого характеру доцільно проводити через 25−30 хв. після прийняття їжі, і ні в якому разі перед їдою.

Незадовго до сну рекомендуються ігри малої рухливості, спокійні за характером.

Якщо після денного сну передбачені повітряні ванни, то ігри, які проводяться в цей час, повинні бути великої рухливості, причому такі, у яких діти активно діють. фізичний виховання дошкільник відпочинок На вечірній прогулянці корисно гратися у такі ігри великої та середньої рухливості, у яких беруть участь всі одночасно. Треба враховувати інтереси, нахили та бажання дітей, заохочувати їхню самодіяльність у виборі та організації гри.

Слід проводити ігри в умовах, що змінюються (ділянка, ліс), і передбачають різні ускладнення.

На кожний день тижня слід планувати ігри, різні за змістом і характером. Це дасть змогу забезпечити різносторонній розвиток дітей.

У зимовий період треба стежити, щоб діти не перегрівались і не переохолоджувались. Влітку також важливо запобігати перегріванню організму, тому у жарку погоду не рекомендуються ігри великої рухливості.

У літній час проводяться ігри з елементами волейболу, футболу, а також бадмінтон, настільний теніс, городки.

Для городків потрібно вибрати місце, де б не було небезпечно для інших дітей, бо биткою (палицею) можна когось зачепити. Обладнують «городок» -доріжку 6 м завдовжки, поділену посередині (напівкін); далі - кін. З цурок (10−12 см. завдовжки і 3 см. завтовшки) роблять фігуру, а биткою кидають в неї з кону або напівкону рухом руки із замахом через сторону. Початківці можуть робити замах напівзігнутою рукою. Перемагає той, хто зіб'є найбільше городків при найменшій кількості ударів.

Дітей навчають перекидати м’яч одне одному обома руками кидком від себе. На відміну від гри дорослих у волейбол, діти не відбивають м’яч, а ловлять його, а потім відкидають. Для вивчення елементів техніки гри в теніс дітей вчать відбивати м’яч ракеткою. М’яч підвішують у сітці, діти б’ють по ньому ракеткою, виконуючи рух замаху назад-вниз-вперед. потім переходять до більш складних вправ. Вихователь стоячи навпроти гравця, кидає м’яч так, щоб його можна було відбити ударом ракеткою і спрямувати назад вихователю.

Дещо схожа з тенісом гра в бадмінтон. За правилами гри в бадмінтон кожний з гравців ударом ракетки спрямовує у бік партнера волан. Пересуваючись по майданчику, гравці перекидають його один одному, намагаючись відбити волан якомога точніше партнерові. Той у свою чергу відбиває його у зворотному напрямі.

Слід навчати дітей рухам руки ракеткою зверху, знизу, збоку з малим та широким замахом. Рука охоплює ракетку так, як тримають молоток, забиваючи цвяхи. Діти п’яти-шести років можуть самі вести рахунок вдалим та невдалим ударам.

У грі в настільний теніс вчать відбивати м’яч рукою так, щоб він, вдарившись об поверхню столу, перелетів через сітку і торкнувся половини стола партнера. Той після відскоку м’яча відбиває його у бік суперника. Очко дістає той, хто заставив партнера помилитись більшу кількість разів.

У загальній системі фізичного виховання дошкільників розваги, поряд з рухливими іграми та ранковою гімнастикою, є ефективним засобом активізації рухового режиму, тому що двох занять на тиждень з фізкультури замало, щоб забезпечити потрібну фізичну підготовку дітей. Можливість збільшити обсяг розваг під час щоденного перебування дітей на свіжому повітрі значно підвищує ефект фізичного виховання. Проте розваги можна включати до змісту виховної роботи вранці і ввечері.

Здебільшого розваги застосовують на прогулянці, тому підбирати їх треба з урахуванням пори року — влітку віддавати перевагу розвагам з елементарними прийомами спортивних ігор (кеглі, теніс, волейбол. баскетбол, бадмінтон), а взимку — катанню на санчатах, грі в сніжки, ковзанню на льодових доріжках, ходьбі на лижах.

Підбираючи розваги до того чи іншого режимного періоду, слід мати на увазі провідні завдання, які розв’язуються в цьому періоді, і стан дітей. Так використовуючи розваги вранці, важливо врахувати потребу створити у дітей бадьорий настрій, сприяти організованому включенню їх у режимні процеси. Отже, тут доцільні розваги обмеженої рухливості (з ходьбою по «'містку», коченням м’яча, підлізанням), а вже на першій прогулянці можна проводити розваги великої і середньої рухливості. Ввечері, коли працездатність відносно знижена, можна застосувати розваги обмеженої рухливості.

Улюбленими розвагами малят улітку є: катання на качелях, качалках, їзда на триколісному велосипеді, гра з м’ячем, біг з віжками, з вертушками. Діти п’яти-шести років вчаться їздити на двоколісному велосипеді, охоче включаються в розваги для малюків, намагаються накидати кільце на кільцекид, по різному використовують у розвагах м’яч. Старші дошкільники, крім того, захоплюються грою в серсо, кеглі, городки, бадмінтон, перекиданням м’яча через сітку, люблять влучати м’ячем у кільце, бігати наввипередки. Вихователь обов’язково керує розвагами, спостерігає за дітьми, щоб запобігти травмам.

Влітку старшим дошкільникам можна роздавати самокати. Для катання треба відштовхуватись однією ногою, другу ставити на самокат і триматися руками за кермо. Через деякий час ногу змінюють.

Цікавим засобом розважання дітей є атракціони. Здебільшого вони вимагають від учасників винахідливості, спритності, проте не завжди пов’язані з великою рухливістю. Ось чому атракціони вигідно використовувати під час прогулянки, коли потрібно змінити напружену діяльність легшою. При цьому виявлятимуть активність і ті, хто не бере участі в атракціоні, бо, як завжди, вони — зацікавлені «болільники». Для дошкільників середнього і старшого віку рекомендуються зокрема такі атракціони: «Хто швидше намотає шнур», «Хто більше збере з підлоги іграшок» (учасникам зав’язують очі), «Не розлий воду» (треба пронести її в ложці на певну відстань).

Взимку розваги на свіжому повітрі є ефективним засобом загартування дітей; вони і розширюють знання про сніг, лід, їх властивості. Малюки охоче граються в сніжки, ковзаються на льодових доріжках, катаються на санчатах. З чотирьох років можна починати навчання ходьби на лижах, а з п’яти — бігу на ковзанах.

На санчатах по рівнині катаються по прямій або звивистій доріжці. Старші діти можуть катати на санчатах одне одного, змагаючись у швидкості (відстань 5−6 м.). З двох-трьох санчат утворюють «поїзд». Його везуть двоє чи троє. Ті, що сидять, допомагають, відштовхуючись ногами. Два «поїзди» теж можуть змагатися, хто швидше, на ту саму відстань.

Діти також на санчатах спускаються з гірки. Спускатися дозволяється тоді, коли попереду немає нікого, а з'їхавши потрібно відразу зійти в бік.

Старші дошкільники при цьому можуть виконувати додаткові завдання: схопити прапорець, який увіткнуто в сніг поряд з доріжкою, кинути сніжку в ящик біля доріжки; проїхати між прапорцями; торкнутися руками брязкальця, що висить на мотузці між жердинами.

Ходьба на лижах сприяє оздоровленню дітей подібно до інших фізичних вправ, що їх виконують взимку на свіжому повітрі. Щоб викликати інтерес до цих вправ, доцільно розглянути з дітьми ілюстрації, де зображено зимовий пейзаж з юними лижниками, які йдуть на лижах, а якщо можливо, то поспостерігати, як ходять на лижах школярі, дорослі на змаганнях.

Навчання бігу на ковзанах доцільно розпочинати із заходів, що сприяють підвищенню інтересу дітей до цього виду спорту. Вихователь може цікаво розповісти про ковзани, показати відповідні ілюстрації, організувати прогулянку до місць, де катаються на ковзанах.

Навчаючи бігати на ковзанах, треба привчати дітей доглядати за ними, витирати ганчіркою після користування і складати попарно.

Ті самі розваги можна використовувати певний період, недоцільно урізноманітнювати їх щодня. Як тільки вихователь помітить згасання інтересу до них, їх можна замінити на інші. Проте вправи, до яких бажано прищепити інтерес на майбутнє (їзда на велосипеді, ігри з м’ячем, ходьба на лижах, біг на ковзанах), застосовують протягом усього сезону.

Фізичними вправами діти займаються в повсякденному житті. Так, самостійно займатися фізичними вправами можуть усі вихованці дитячого садка незалежно від віку. Займаються як індивідуально, так і об'єднуючись у невеликі групи. Матеріалом для самостійних занять служать ті вправи, які не вимагають складної організації і страхування, найефективніше впливають на організм дитини: лазіння, вправи з м’ячем, стрибки через довгу і коротку скакалку, метання у ціль, біг. катання на велосипеді, гойдалках, каруселях і самокаті, бадмінтон, теніс, серсо, кільцекид. Дітям дається також можливість самим обирати для занять улюблені види рухів.

Важливо не тільки добре обладнати приміщення та ділянку (майданчик), а й так розмістити фізкультурний інвентар, щоб стимулювати дітей до виконання різних вправ. Доцільно доручати дітям брати на ділянку додатковий фізкультурний інвентар. Це викликає інтерес до нього та бажання застосувати його під час самостійних занять.

Щоб підвищити інтерес до самостійних занять, вихователь використовує різні прийоми. Наприклад, він доручає кому-небудь винести м’яч та розвісити мішені. До дитини, яка виконує доручення, приєднується ще кілька осіб. Внаслідок цього діти самостійно з інтересом починають займатися метанням м’яча в ціль.

Своїм прикладом вихователь може збудити інтерес до будь-якого руху. Якщо він, наприклад, візьме скакалку і почне стрибати через неї, його відразу ж оточать діти і почнуть виконувати цю ж вправу.

Використовуючи різні способи, вихователь заохочує самостійні заняття фізичними вправами. Він контролює якість виконання рухів, стежить за дозуванням, за поведінкою дітей, якщо треба, то показує і пояснює, як виконувати вправи, дбає про черговість: наприклад, дітям, які довго стрибали через скакалку або котили обруч, пропонує пограти в кеглі або інші спокійні ігри.

Також в повсякденній роботі з дітьми проводиться індивідуальна робота та заняття невеликими групами з фізичного виховання. У дитячому садку бувають такі вихованці, які погано засвоюють програмовий матеріал або відстають від інших за станом здоров’я і фізичним розвитком. Є й діти з поганою поставою або дефектами стопи. І щоб допомогти дітям позбутися цих недоліків, у вільний від занять час (ранкова, вечірня прогулянка) організовується додаткова робота, яка проводиться як індивідуально, так і з невеликими групами.

Заняття спрямовані на переборення порушень у поставі, стопі, серцево-судинній та дихальній системах, проводяться 2−3 рази на тиждень вихователем чи медсестрою.

Для виправлення дефектів у стопі застосовуються різні види ходьби 0 на носках, п’ятках, краях стоп. Дуже важливо вміло поєднувати ці вправи на одному занятті. Поряд з цими вправами рекомендується також у положенні сидячи на стільці: ноги прямі, стопи на підлозі - згинати та розгинати пальці ніг; ноги прямі, спираються п’яткою об підлогу — кругові рухи пальцями всередину; захоплення пальцями предметів. Після цього треба повторити ходьбу на носках, п’ятках, краях стоп і виконати на місці перекочування з п’ятки на носок.

До занять спрямованих на усунення порушень постави, включається в основному вправи загальнорозвиткового характеру. Вони зміцнюють ті групи м’язів, які сприяють підтриманню правильного положення тулуба.

Додаткові заняття проводяться і з тими дітьми які явно відстають від інших своїх ровесників і в опануванні того або іншого виду рухів — стрибка у довжину з місця або з розгону, стрибка у висоту з розгону, метання на дальність.

У дитячому садку досить часто виникає потреба індивідуального навчання дітей різних видів рухів. Такі заняття майже з кожною дитиною окремо проводяться в усіх групах, але особливо в ранньому віці.

Надалі вихователь проводить індивідуальні заняття з тих видів рухів, які потребують страхування (лазіння по гімнастичній стінці або драбині, ходьба по колоді чи лаві), або складні за організацією (стрибки через довгу скакалку).

Заняття з невеликими групами із кожною дитиною зокрема ґрунтуються на загальних та дидактичних принципах; застосовуються ті самі методи навчання, дозування та тривалість заняття визначається залежно від віку дітей.

Великого значення в роботі з дітьми має проведення фізкультурних свят. До програми кожного свята включаються фізичні вправи, танці. Підготовка проводиться на фізкультурних та музичних заняттях, відповідно до «Програми виховання в дитячому садку» .

Рухи, включені до програми свята, мають бути добре відомі дітям і виконуватися так, щоб цікаво було глядачам і виконавцям. Загальнорозвиткові вправи виконуються з красиво оформленими предметами: палицями, обручами, квітами, гілочками. Рухливі ігри підбираються з елементами змагання («Хто перший пролізе в обруч». «Хто швидше добіжить до прапорця») Великим успіхом користуються ігри-атракціони: «пробіжки у мішку», «Не розлий воду», «Хто більше за всіх набере із зав’язаними очима овочів» .

У вправах, танцях беруть участь всі діти. У програмі свята слід передбачити чергування рухів з відпочинком: виконавши вправу або танок, діти, сидячи, спостерігають за виступами своїх товаришів.

Фізкультурне свято починається урочистим входом у приміщення або виходом на майданчик. Діти виконують стройові та загальнорозвиткові вправи (з предметами або без них), основні рухи, проводять рухливі ігри, ігри-естафети. В кінці свята підбивають підсумки та нагороджують переможців.

У святі можуть брати участь одна або кілька вікових груп, а також діти різного віку. Щоб вони не перевтомилися, треба дозувати вправи й танці (враховуючи особливості віку) та не перевищувати встановлених норм тривалості свята (не більше ніж 50 хв.).

Проблема підвищення рухливої активності дошкільників у повсякденні не байдужа кожному творчому педагогічному колективу. Існує багато шляхів її розв’язання, і один х них — спортивні куточки в групах дитячого садка або, як їх іще називають, міні - стадіони. Самі по собі вони не є вже новиною, однак досвід улаштування і використання завжди користується увагою, або практично неможливо знайти два однакові варіанти. Малюки завжди перебувають у русі. Ось тому у вільний від їжі час, сну та інших видів діяльності наші вихованці рухатимуться стільки, скільки захочуть, і так, як забажають. З такою метою і з’явились у групах міні - стадіони. А головне правило поведінки ми сформували для … вихователів: жодних заборон та обмежень у самостійних вправах дітей.

Хлопчики та дівчатка залюбки займаються на всіх посібниках самостійно або по двоє - троє (помітили що друзі тут діють спільно), навіть вигадуючи іноді нові вправи. Якщо на дворі негода і не можна порухатися на вулиці, вихователі у післяобідній час влаштовують на міні - стадіонах міні - змагання і міні - розваги. Таке співробітництво з вихованцями замість нав’язування їм нецікавих вправ дозволяє досягти хороших результатів. Причому діти осмислено відмічають свої успіхи на спортивних посібниках. Кожний малюк знає, яку саме фізкультурну перемогу він вже здобув, а де ще мусить потренуватися. В групі є красиво оформлений список дітей з малюнками спортивних посібників. Коли хтось освоїв, наприклад, канат, він сам робить навпроти свого імені відповідну позначку. І не було випадку, щоб позначка з’явилася раніше за реальний успіх, адже все будується на взаємодовірі, а діти цим дуже дорожать.

І ще один аспект освоєння рухових навичок одночасно всією групою. Діти розвиваються в однакових умовах, мають можливість у будь-який час реалізувати потребу в русі. Причому кожен діє інтуїтивно по власних силах і можливостях, що виключає перевтому. А оскільки тренування носять систематичний характер, то ці сили і можливості дедалі більші. З часом вміння дітей зрівнюються і сягають приблизно одного високого рівня. Комплексів не певності у собі, остраху перед невдачею у наших вихованців немає.

На дворі періщить дощ, та ми знаємо, що це нікого в нашому домі не засмутить. Проходячи коридором чуємо дзвінкі голоси малят і їхню веселу метушню. Кожен із них зайнятий цікавою для себе справою — хтось малює, хтось порається у іграшковому куточку, а хтось обов’язково вправляється на міні - стадіоні у силі та спритності. Ці заняття фізкультурою давно стали у нас загальноулюбленими, і я вірю, що це залишиться з нашими вихованцями назавжди.

Під час проходження педагогічної практики в дитячому садку № 4 м. Дубна я організовувала і проводила з дітьми різні ігри, заняття, розваги з включенням елементів вправ спортивного характеру. Виконувати вправи спортивного характеру дітям цікаво. Особливо цікаво тоді, коли створена будь-яка ігрова ситуація. Особливо діти з задоволенням йшли на заняття з фізкультури, які проводилися за авторською системою М. Єфименка. Ось одне з них: