Колісний транспорт доби бронзи

Колісний транспорт доби бронзи

План

Вступ

1. Походження колісного транспорту

2. Колесо у населення трипільської культури

3. Колісниці доби бронзи

4. Колісний транспорт в похованнях та мистецтві

Висновки

Вступ

Різноманітні засоби транспортування та пересування з найдавніших часів та до наших днів відігравали і продовжують відігравати істотну роль в розумінні рівня розвитку давніх суспільств. У вітчизняній та зарубіжній літературі зібрано багато важливих концептуальних розробок по стародавньому транспорту, але переважно зачіпаючи скотарські суспільства на території Сибіру, Середньої та Передньої Азії, Кавказу, Близького Сходу (У. Треи, М. Литтанер, Д. Кроувел, С. Пигготт, А. Хейслер, Е. Е. Кузьмина, Н. Н. Чередниченко, П. М. Кожин, М. В. Горелик та ін.).

В оточуючому середовищі людина здатна бачити рух лінійний. Тому ідея колеса, з'єднуючого обертання обода із поступальним рухом осі, була далеко не очевидною та потребувала немалої винахідливості.

1. Походження колісного транспорту

Походження колісного транспорту багато дослідників відносять до кінця IV — початку III тис. до н.е. Середовищем, в якому зародилося транспортне колесо, були, ймовірно, найдавніші орні хлібороби. Основою для виникнення возів на колесах могли стати суцільні дощаті помости або сани-волокуші, на яких вивозили з полів зібраний урожай. Бича упряжка, використовувана в оранці, була в змозі успішно переміщати на невеликі відстані наповнені сільськогосподарською продукцією вантажні платформи, під якими для полегшення перевезення по черзі підкладалася круглі колоди. З часом подібна практика призвела до винаходу найпростішого суцільного «важкого» колеса.

Пошук більш певного місця зародження колісного транспорту призводить дослідників у осередки раннього орного землеробства Старого Світу. С. Пігготт, О.Є. Кузьміна, П. М. Кожин, М.В. Горелік, деякі лінгвісти (В.Вс. Іванов, Т. В. Гамкрелідзе) вважають, що колісні перевезення вперше стали практикувати в південному азіатському ареалі, на просторах від Закавказзя до Месопотамії, частково в Анатолії. Звідки колесо проникло в Середню Азію, на Балкани, в Центральну Європу, Північне Причорномор’я і поширилося далі в північно-східному напрямку (Гусєв 1998, с. 21). Розглядаючи можливі початкові території формування індоєвропейців, які одними з перших стали користуватися колесом, В. М. Даниленко писав, що після середини IV тис. до н.е. саме з Північнопричорноморського епіцентру колісний транспорт поширився по всій Східній і Центральній Європі (Даниленко В. Н 1974, с. 114, 115). А. Хейслер, вивчивши як самі вози, так і їх глиняні моделі, вважає непереконливим доводи на користь походження середньоі західноєвропейських найдавніших зразків колісного транспорту з Передної Азії або Закавказзя, як і не знаходить вказівок на запозичення возів із північнопонтійских територій.

Отримавши перше визнання у землеробських суспільствах, колісний транспорт, як не дивно, знайшов своє найширше розповсюдження не тут, а у кочівників. Кочові скотарські групи були не стільки творцями культурних явищ, скільки переносним середовищем, що обумовило як реальні контакти віддалених областей, так і культурну інтеграцію на гігантських територіях (Мерперт 1988, с. 27). Найважливішу роль у розвитку транспорту відводив пастушим племенам та В. М. Даниленко (Даниленко 1974, с. 113). Саме вони, на думку дослідника, вдосконалили малорухомі громіздкі воза (гарби), перетворивши їх в мобільні одновісні кінські колісниці.

2. Колесо у населення трипільської культури

У період становлення колісного транспорту трипільська культура досягла свого найвищого розквіту і була одним з найбільш розвинутих суспільств того часу. З початку 80-х років нинішнього століття багато археологів стали пильніше ставитися до проблеми колеса у Трипіллі. За існування колісного транспорту на розвиненому етапі культури висловився В.І. Маркевич. «Не вызывает сомнения факт, — писав дослідник, — что трипольцы знали колесо, особенно если учесть их связи еще в самом начале этапа BІ с Кавказом, где к этому времени оно получило широкое распространение» Настільки оптимістичний висновок В.І. Маркевич проілюстрував наявністю на трипільських поселеннях (Варварівка VIII, Варварівка XV, Костешти IV, Бринзени III) глиняних моделей коліщаток від «вотивных повозок» (Маркевич 1981, с. 128).

Знайомство трипільського суспільства з колесом В. А. Дергачов і В.Я. Сорокін також пов’язували з активною взаємодією в епоху енеоліту хліборобів Північного Причорномор’я (культури Болград-Алден, Трипілля) з кочівниками на сході. Дещо по-іншому трактувала наявність колеса у трипільців Т. Г. Мовша. Не виключаючи фактора міжетнічних зовнішніх зв’язків вже не тільки зі східними областями, але і з західними (Баденська культура), поява колісних візків дослідниця пояснила зрослим рівнем внутрішніх економічних відносин, що призвели до активної міграції трипільських громад, особливо в кінці середнього — початку пізнього періодів культури, а також до зростання в господарстві питомої ваги скотарства і появи коня (Гусєв 1998, с. 21−22).

Інші нечисленні версії про поширення колеса в Трипіллі засновані на ще більш віддалених свідченнях. Зокрема, беруться до уваги відомі сліди зображення упряжу на фігурках коней з поселень Чечельник (Косаківський 1993, с. 106, рис. 7, 13) та недавня знахідка із поселення в с. Буша із Подністров'я (Косаківський, Рудь 2009, С. 342, рис. 5, 5).

Таким чином, існує припущення про володіння трипільським населенням колісним транспортом. В якості одного з найбільш вагомих аргументів на користь знайомства трипільців з колесом наводяться невеликі в діаметрі (1−6 см), плоскі (0,3−0,7 см) глиняні кружки з отвором в центрі. Часто їх відносять до розряду трипільських прясел, хоча навряд чи вони були такими, оскільки невелика питома вага цих керамічних маховиків не забезпечував належного обертального моменту товстому дерев’яному веретену. Більше вони схожі на коліщатка, проте відомі реалістично виконані моделі транспортних коліс епохи енеоліту-бронзового віку з Середньої Азії та Подунав’я обов’язково були із маточиною. У трипільських ж примірниках вона відсутня. Можливо, моделі імітують найдавніші колеса без маточини. Сьогодні дослідники виділяють три різних технологічних типи колеса: 1) колесо, вирізане з цільного шматка дерева разом із маточиною; 2) двочастинне колесо, що має суцільний диск і окремо виготовлену маточину, приєднану до диска з додатковим шкіряним кріпленням; 3) масивний диск, що складається з трьох частин — двох півкіл, що утворюють обід, і центрального ромбічного або прямокутного шматка дерева, в якому нерухомо кріпилася вісь, що обертається відносно рами (Ляшко 1994, С. 141, 142).

Перший і другий типи, як ми бачимо, мали маточину, що забезпечує колесу стійке обертання в одній площині на нерухомій осі. Виконати технологічні операції з виготовлення таких коліс за допомогою кам’яних інструментів трипільці в принципі могли, але в роботі над маточинами, як зауважує С. М. Ляшко, їм би знадобилися спеціальні довгі і вузькі тесла або металеві долота, яких у трипільців не знайдено. Що стосується третього типу, то теоретично це було під силу трипільським колісним майстрам. Рухома вісь, мабуть, становила перехідну ланка від волокуші з підкладними рухомими колодами до воза з закріпленими осями. Мабуть, вісь, а не колесо залишалося чільним елементом транспортного засобу.

Пристосування з найпростішими колесами на поворотній осі (колісні пари), що приводяться в рух упряжкою з волів, могли стати найдавнішими колісними транспортними засобами у трипільській культурі.

Тепер звернемося до питання про кузов колісних возів. Т. Г. Мовша, В.І. Маркевич та інші археологи пов’язують мініатюрні коліщата з моделями культових возів, але при цьому не вказують на вигляд самих возів. Мабуть, коліщатками оснащувалися зооморфні вироби у вигляді бичків з тулубом-мисочкою і зчленованими ногами, в нижній частині ніжок яких були поперечні отвори-втулки для колісних осей. Всі відомі зооморфні мисочки-вози мають територію західного ареалу Трипілля, зокрема вони виявлені на поселенні петренської (Раковець), середньобузької (Немирів, Кароліна) та володимирівської (Володимирівка) локально-хронологічних груп, датованих етапами ВІІ та початку СІ, тобто періодом найвищого розквіту культури. Звернемо увагу, що в цей же час і практично на тій же території існували моделі санного транспорту. У Трипіллі відомі і власне фігурки бичків з втулками в спеціально посилених товстих ніжках. Такі знайдені в Кошилівцях, Піщаній, Кароліні та Ворошилівці. Реконструкції трипільських колісних статуеток зустрічають багато аналогій в культурах енеоліту — ранньої бронзи Месопотамії (Тепе-Гавра), Південної Туркменії (Алтин-депе, Намазга), у Стародавньому Єгипті. Особливо дивує їх велика схожість з колісними скульптурками тварин давньоземлеробських культур Мезоамерики I тис. н.е. До кінця ХХ століття на Американському континенті було нараховано близько 80 різноманітних зображень собаки, ягуара, оленя, мавпи, навіть крокодила. Багато фігурки забарвлювалися в неприродні, явно магічні - жовті, блакитні, чорні кольори. Як відомо, у Новому Світі до початку XVI ст. колісний транспорт не практикувався, але при цьому індійці деяких «класичних державних» утворень (тольтеки, ольмеки) використовували колесо в культових церемоніях, що підтверджується виготовленням ритуальних колісних фігурок. Можливо щось подібне мало місце і в трипільській культурі, оскільки в обох випадках моделі коліщаток маточини не мали.

Зооморфні мисочки-вози не зберегли розпису. Відсутність розмальовки у поєднанні зі стилізованим пластичним виконанням ускладнюють відтворення вигляду реальних прототипів колісних транспортних засобів (Гусєв 1998, 23−25).

3. Колісниці доби бронзи

колісний транспорт трипільський поховання Найбільшого розповсюдження в епоху бронзи набули колісниці — двоколісний рухомий конями засіб пересування. Латиною біґа — двокінна колісниця, квадріґа — чотирикінна. Вживалася в бою в часи бронзового та залізного віку, пізніше, застарівши у військовому плані, вживались лише для подорожей, процесій, ігор. Ранні форми могли мати також чотири колеса. Важливим винаходом для створення легких бойових колісниць було колесо зі шпицями. В ті часи більшість коней не могли витримати вагу людини в бою; первісний дикий кінь мав розміри великого поні. Колісниці були ефективні у війні лише на доволі рівній, відкритій території. Оскільки з часом коней стали вирощувати більшими та сильнішими, колісниці поступилися кавалерії. Найперші колісниці що мали колеса зі шпицями датуються приблизно 2 тисячоліттям до Р. Х., пік їх використання у XIII ст до Р. Х (Битва під Кадешем). Перегони колісниць були популярні в Константинополі до VI ст н. е. Усталена точка зору пов’язує поширення колісниць з індоарійцями.

4. Колісний транспорт в похованнях та мистецтві

Найбільше інформації про колісні транспортні засоби дають поховання. Так, транспортні засоби складають одну з найхарактерніших рис ямно-катакомбної епохи. В. М. Массон, визначаючи основні риси катакомбної епохи, серед трьох найбільш яскравих ознак називає транспортні засоби: «Можна назвати три характерні риси культур катакомбного часу. По-перше, відбувається бурхливий розвиток місцевої металургії і металообробки… Друга особливість — це розвиток технології виробництва різноманітних візків, тому що степові умови вели до необхідності удосконалювання колісних екіпажів… Нарешті, третя обставина пов’язана з розвитком військової функції й усе більш виразним відокремленням елітарного шару…» (Пустовалов 2005, С. 85).

Час використання транспортних засобів у поховальному обряді обмежується ямно-катакомбною епохою без яких-небудь істотних перерв у часі і загасає в початковий період пізньої бронзи про що свідчать матеріали із Сінташти, Доноволзької абашівської культури.

Знайдені в похованнях екіпажі показують, що в ямно-катакомбну епоху в похованнях представлені різноманітні за призначенням транспортні засоби: «умовно вантажні», бойові, поховальні ритуальні катафалки, складені з бойових колісниць і додаткової вісі з платформою-ложем для небіжчика. Складніше обстоїть справа з побутовими візками. До цього типу відносять екіпаж з кургану Лук’янівка. Тобто, у ямно-катакомбний час уже фіксується диференціація транспортних засобів за призначенням. Це припускає наявність значного періоду попереднього розвитку або появу колісних екіпажів у результаті запозичення. Прослідковується також навмисне перекручування початкової конструкції транспортних засобів, які використовуються в поховальному обряді, запрягання у візок биків замість коней (Пустовалов 2005, С. 85−86).

Свідченням про існування та використання колісниць і возів є графічні їх зображення. Тут особливу групу складають колісні екіпажі. Їхні зразки можна знайти на керамічних посудинах, серед петрогліфів Кам’яної Могили (Сергєєва 2001, С. 10).

Зображення колісних екіпажів, що відомі на території східноєвропейського степу виконано в характерній манері, коли вози репрезентовані нібито згори з розгорнутими колесами. Такий стиль зображення можна назвати плановим.

Крім колісниць, у цій манері зображувались лише запряжені бики (воли) — у транспортні засоби типу волокуші та в плуг. Такі зображення відомі серед петрогліфів Кам’яної Могили і в Західній Європі. Але вони датуються енеолітичним часом.

Близькосхідно-середземноморська профільна манера репрезентована поодиноким петрогліфом з Кам’яної Могили. За характером зображених об'єктів слід виділити основні види колісних екіпажів, що фігурують в образотворчому мистецтві доби бронзи — це двота чотириколісні вози та двоколісні легкі колісниці. Віз мав в основному утилітарне, господарське призначення, колісниця — транспортне, військове, а також парадне.

Вози репрезентовані на двох найбільш ранніх зображеннях колісних екіпажів: з Новомиколаївки та кам’яної Могили. Загалом малюнків з возами небагато. Окрім згаданих, є лише поодинокі зображення, що належать до більш пізніх періодів доби бронзи: віз із суцільними колесами міг бути зображений на фрагменті посудини, що походить з абашевського шару Маслівського поселення (Лісостепове Подоння).

Серед зображень умовних колісниць-знаків особливий інтерес викликає зображення на посудині з колекції Маріупольського музею. Посуд із колісницями найчастіше належить до поховального інвентаря.

Віз є більш раннім видом транспорту. За часів ранньої бронзи він був основним, якщо не єдиним, атрибутом ритуалу. Зображення колісниць належать до періоду пізньої бронзи, у східноєвропейських степах вони з’являються у зрубників (Сергєєва 2001, С. 10−15).

Висновки

Поява колісного транспорту пов’язується із часами трипільської культури, зокрема свідчення цього зустрічаються в кінці середнього на початку пізнього етапів її існування. Основним підтверджуючим матеріалом вважають невеликі в діаметрі, плоскі глиняні кружки з отвором в центрі. Часто їх відносять до розряду трипільських прясел, хоча навряд чи вони були такими, оскільки невелика питома вага цих керамічних маховиків не забезпечував належного обертального моменту товстому дерев’яному веретену.

Найбільшого розповсюдження в епоху бронзи набули колісниці - двоколісний рухомий конями засіб пересування. Їх поширення повязують з індоарійцями.

Найбільше інформації про колісні транспортні засоби дають поховання. Так, транспортні засоби складають одну з найхарактерніших рис ямно-катакомбної епохи. Саме до цієї епохи відносять розквіт використання транспортних засобів.

Колісниця зникає з поховальної практики на початку пізньої бронзи та залишається лише в сакральній сфері у вигляді зображень на посудинах і на малюнках Кам’яної Могили. Вози ж зображаються і вранньобронзовий час. Так закінчилася епоха колісниць, і почалася епоха кавалерії, тобто зникнення колісниць з поховань, та поява в ранньому залізному віці поховань з верховими кіньми.

Література

1. Гусєв С. А. К вопросу о транспортных средствах трипольской культуры // Российская археология. — М., 1998. С. 15−28.

2. Даниленко В.Н. Энеолит Украины: Этноисторическое иследование.- Київ: Наукова думка, 1974. — 174 с.

3. Загоруйко В.Т., Лотоцька Т. В., Потупчик М. В., Потупчик М.Є. Поховання ямної культури біля с. Писарівка // Подільська старовина. — Вінниця, 1993. — С. 108−125.

4. Косаківський В.А. Пізньотрипільське поселення Чечельник на Побужжі // Подільська старовина: Збірник наукових праць. — Вінниця, 1993. — С. 97−108.

5. Косаківський В.А., Рудь В.С. Дослідження житла трипільської культури на поселенні в с. Буша // С. Н. Бибиков и первобытная археология. — СПб.: ИИМК РАН, 2009. — С. 336−343.

6. Ляшко С.Н. Деревообрабатывающее производство в эпоху бронзы // Ремесло эпохи энеолита-бронзы на Украине. — Киев, 1994. — 135−148.

7. Маркевич В.И. Позднетрипольские племена северной Молдавии. Кишинев, 1981. — 194 с.

8. Мерперт Н.Я. Об этнокультурной ситуации IV-III тысячелетий до н. э. в Циркумпотийской зоне // Древний Восток: этнокультурные связи. — М., 1988. — С. 7−36;

9. Пустовалов С.Ж. Соціальний лад катакомбного суспільства Північного Причорномор’я. — К., 2005. — 412 с.

10. Сергєєва М.С. Міфологічний образ колісниці у графіці населення степів Східної Європи доби бронзи // Археологія. — 2001. — № 1. — С. 10−18.

11. Чередниченко Н.Н. Колесницы Евразии эпохи поздней бронзы // Энеолит и бронзовый век Украины. — К., 1976. — С. 135−150.