Теорія виробництва

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА з мікроекономіки на тему:

Теорія виробництва

Виконала: студентка факультету аграрного менеджменту спеціальності: «менеджмент зовнішньо-економічної діяльності»

2 курсу 6 групи Бенедишина Н. О.

Науковий керівник:

доцент Рудий М. М.

Київ — 2007

Зміст

ВСТУП Розділ І Виробництво та виробнича функція Розділ ІІ Виробництво в короткостроковому періоді

2.1 Стадії виробництва

2.2 Закон спадної граничної продуктивності

РОЗДІЛ ІІІ Виробництво в довгостроковому періоді. Ефект масштабу виробництва Висновки Список використаних джерел

Вступ

Теорія виробництва є однією з центральних в економічній теорії.

Виробництво — основа бізнесової діяльності. Фірми використовують виробничі фактори, які називаються також вхідними факторами виробництва. Виробництво визначається, як процес в результаті якого, вхідні виробничі фактори трансформуються у вихідну продукцію.

В курсовій роботі розкривається ринкова пропозиція і поведінка виробника, показується, як фірми можуть ефективно організовувати виробництво залежно від зміни вхідних факторів виробництва і вихідної продукції. Звертається увага на масштаби діяльності фірми; на зв’язки між усіма вхідними факторами і обсягами виробництва.

Учені економісти вважають, що існують деякі загальні закони виробництва, які можна більш-менш точно описати. Найважливіші серед них — закон спадної граничної продуктивності і закон ефекту масштабу — які розкриваються у роботі.

Розглядаються деякі проблеми, які мусить виконувати кожна фірма. Наприклад, якщо фірма хоче збільшити виробництво, то як їй діяти: найняти більше працівників, чи побудувати новий цех? Що доцільніше: щоб одне підприємство випускало різні види продукції, чи щоб кожна модель вироблялася на окремому підприємстві?

Також з’ясовується процес взаємодії факторів виробництва у формі виробничої функції; досліджуються взаємозв'язки між загальним, середнім та граничним продуктом на основі застосування графічних моделей, з чого можна буде зробити висновок, що виробничий процес фірми має свою внутрішню логіку, закономірні стадії, без знання яких неможлива організація ефективного й оптимального виробництва.

Розділ І Виробництво та виробнича функція

Виробництво — це процес використання праці та обладнання (капіталу) разом з природними ресурсами і матеріалами для створення необхідних продуктів та надання послуг.

Разом з тим, виробництво можна охарактеризувати як певну систему відносин між людьми. Вони можуть носити організаційно-економічний (бригадир — робітник, директор підприємства — начальник цеху, робітник — робітник тощо) або соціально-економічний (власник — не власник, акціонер — акціонер) характер. Наочно виробництво як поєднання продуктивної системи та системи відносин можна розглянути на рис. 1.1. [1, 59−61]

Рис. 1.1. Виробництво як продуктивна система та система відносин Фактори виробництва або ресурси — це блага, які потрібно придбати фірмі для забезпечення випуску інших благ — готової продукції. Основні види факторів такі: капітал, праця, земля (природні ресурси), підприємницькі здібності.

Здатність виробництва продукувати товари при відповідних затратах факторів виробництва визначається передусім технологією, що використовується у ньому. [2, 109]

Технологія — це практичне застосування знань про способи виробництва продуктів і послуг. Вона матеріалізується:

— у нових зразках обладнання;

— у нових методах виробництва;

— у новій організації праці;

— у підвищенні загальноосвітнього та професійного рівня підготовки працівників.

У реальному житті технологія постійно вдосконалюється, що приводить до змін у виробничому процесі. Однак для спрощення моделі поведінки виробника на цьому етапі нашого аналізу припустимо, що технологічні зміни не відбуваються. Це припущення не змінить мотивів поведінки виробника, однак спростить процес пізнання. [1, 59−61]

Виробництво потребує не тільки ресурсів, але й часу. Щоб пояснити роль часу у виробництві, треба розрізняти три різні часові періоди.

Миттєвий період — це проміжок часу, протягом якого всі фактори виробництва залишаються незмінними, тобто виробництво є сталим.

Короткостроковий період — час, протягом якого фірма може змінити обсяги використання лише деяких із ресурсів, що забезпечують випуск продукції. Протягом цього періоду змінні фактори, такі, як матеріали або праця, можна пристосувати до нових умов. Проте цей період недостатній, щоб змінити усі фактори.

Довгостроковий період — це такий проміжок часу, протягом якого можна змінити обсяги використання всіх без винятку факторів виробництва. [2, 109−110]

Технологічна залежність між структурою затрат ресурсів (факторів виробництва — працею L та капіталом K) і максимально можливим випуском продукції (Q) описується виробничою функцією:

Q=f (J, K)

Виробнича функція показує, який максимальний обсяг випуску Q може бути одержаний при кожному конкретному наборі (L, K) витрачених ресурсів і незмінній технології. Зміна технології веде до зміни самої функціональної залежності.

В залежності від кількості факторів, виробнича функція визначається як однофакторна, двофакторна, багатофакторна. [3, 65]

В теорії виробництва традиційно використовується двофакторна виробнича функція.

Двофакторна виробнича функція у табличній формі подається у вигляді так званої виробничої сітки (таблиця 1.1). Кожна клітинка таблиці відображає максимальний обсяг випуску, який забезпечується відповідними обсягами факторів.

Таблиця 1.1

Для побудови графіка двофакторної функції слід вибрати в таблиці всі комбінації ресурсів, що забезпечують один і той самий обсяг випуску, і нанести точки з відповідними координатами на координатну площину (рис. 1.2). Так, випуску Q=8 відповідають точки, А (1, 4), В (2, 2), С (4, 1). З'єднавши ці точки плавною кривою, отримаємо лінію, яка називається ізокванта. [2, 110−111]

Рис. 1.2. Карта ізоквант

Ізокванта — це крива, що показує всі можливі комбінації ресурсів, які дозволяють отримати певний фіксований обсяг виробництва.

Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу випуску продукції, називається картою ізоквант.

Ізокванти мають певні властивості:

— дві ізокванти, що відповідають різним обсягам випуску, не можуть перетинатись;

— чим далі розташована ізокванта від початку координат, тим більший випуск Q відповідає цій лінії;

— ізокванти опуклі в бік початку координат;

— ізокванта не дотинається до осей координат;

— нахил ізокванти до відповідної осі збільшується (зменшується) при збільшенні (зменшенні) відповідного фактора виробництва;

— при збільшенні фактора виробництва ізокванта наближається до відповідної осі. [3, 66]

Для побудови виробничої функції в аналітичній формі, слід на основі використання відповідних економічних процедур обрати конкретний вид функціональної залежності та оцінити параметри обраної функції.

Ізокванти на рис. 1.2 найповніше можна описати за допомогою показникової виробничої функції:

де a, b, c — додатні постійні числа, що характеризують технологію виробництва. Кожний з показників степеня менший за одиницю. Виробнича функція, в якій b+c=1, має назву виробничої функції Кобба-Дугласа. [5, 213]

Лінійна виробнича функція (рис. 1.3) передбачає повне заміщення виробничих ресурсів, отже даний обсяг продукції може бути отриманий за допомогою або праці, або лише капіталу, або ж з використанням безлічі можливих комбінацій обох ресурсів:

Рис. 1.3. Ізокванти лінійної виробничої функції

Ізокванта, зображена на рис. 1.4, характерна для функції з фіксованими пропорціями використання виробничих факторів. Ця функція відома під назвою виробничої функції Леонтьєва:

[2, 112]

Рис. 1.4. Ізокванти виробничих функцій з фіксованими пропорціями.

Виробнича функція Леонтьєва має встановлені незмінні коефіцієнти технології для поєднання вхідних факторів у певних пропорціях, щоб виробити певний рівень вихідної продукції. Лише одне поєднання вхідних факторів, одна технологія, однофакторна пропорція можуть забезпечити виробництво даного обсягу продукції Q.

Якщо взяти два вхідних фактори К і L, то лише одна пропорція К/L, що відображає коефіцієнт технології, забезпечить виробництво даного обсягу продукції Q. [4, 114−115]

У виробничій функції Леонтьєва неможлива заміна факторів, вхідні фактори використовуються разом тільки у фіксованій пропорції.

На рис. 1.5 представлена ламана ізокванта, яка відображає обмежену можливість заміщення ресурсів (лише в точках зламу) і наявності лише декількох методів виробництва.

Багато вчених і практиків вважають, що ламана ізокванта найбільш реалістично представляє виробничі можливості більшості сучасних виробництв. Однак традиційна економічна теорія зазвичай використовує плавні ізокванти, оскільки їх аналіз не вимагає застосування складних математичних методів. [6, 68]

Рис. 1.5. Ламані ізокванти

Розділ ІІ Виробництво в короткостроковому періоді

При зміні обсягів виробництва відбувається перехід від однієї комбінації ресурсів до іншої, що розміщені на різних ізоквантах. В короткостроковому періоді частина ресурсів (наприклад, капітал) залишається незмінною, тоді збільшення обсяг виробництва можна досягти лише завдяки нарощуванню змінних ресурсів (наприклад, праці). Тому обсяги виробництва можуть пересуватися вздовж лінії фіксованого капіталу K1A (рис. 2.1). Фірма може використовувати більше праці, рухаючись від однієї ізокванти до іншої. Співвідношення K/L вздовж цієї лінії зменшується, оскільки обсяг K на все більшу кількість L. [9, 120]

Рис. 2.1. Зміна обсягів виробництва

2.1 Стадії виробництва

В теорії виробництва є три важливі показники: загальний, граничний та середній продукти.

Загальний продукт (ТР) — загальна кількість продукту, виробленого при використанні визначеної кількості змінного фактора і при незмінних інших факторах.

ТР=f (х, у, z…), або Q =/(К, L, М…),

де у— змінний фактор; х, z… — сталі фактори.

Загальний продукт, виготовлений на основі наявних ресурсів, відображає продуктивність як сталих, так і змінних вхідних факторів. Кількість виготовленої продукції, отриманої за певної комбінації вхідних факторів, залежить від:

— поточного стану вибраної технології;

— загальної ефективності, властивої тій чи іншій фірмі;

— величини діючого підприємства або абсолютної кількості вхідних факторів;

— пропорції використання ресурсів (відношення сталих факторів до змінних).

Середній продукт (АР) — це відношення загального продукту до використаної кількості певного вхідного виробничого фактора:

.

Для праці формула середнього продукту матиме такий вигляд:

а для капіталу:

Середній продукт праці (АРL) фактично являє собою продуктивність праці, а середній продукт капіталу (АРK) є показником продуктивності капіталу.

Цей показник значно відрізняється на різних підприємствах. Наприклад середній продукт праці на великих сталепрокатних заводах США у 1985 р. становив 0,2 т сталі за годину праці. У той самий рік японські сталепрокатні заводи, які застосовували більш сучасну технологію і більші розміри капіталу, ніж американські, мали середній продукт 0,25 т сталі за годину праці. Однак невеликі розміром сталеливарні заводи, які виробляють сталь із вторинної сировини (металобрухт), мають середній продукт праці 0,29 т сталі за годину праці. Отже такі заводи можуть успішно конкурувати із сталепрокатними гігантами, оскільки їхня продуктивність праці сприяє зниженню цін виробництва.

Граничний продукт (МР) змінного фактора виробництва — це приріст загального продукту, досягнутий за рахунок приросту цього фактора на одну додаткову одиницю:

Відповідно граничний продукт праці розраховуємо за формулою:

а граничний продукт капіталу:

.

МР належить до змінних факторів, бо лише вони спричинюють зміни у ТР. МР може бути від'ємним, додатнім і рівним нулеві. Динаміка МР базується на законі спадної граничної продуктивності. [4, 119−121]

Стадії виробництва

Стадія 1.

Стадія зростання середньої продуктивності:

— APL зростає до максимуму;

— MPL додатній і MPL=APL;

— TPL є зростаючим.

Стадія 2.

Стадія максимальної загальної продуктивності:

— починається з точки, де MPL=APL і продовжується до точки, в якій TPL досягає максимуму;

— APL спадає, але ще високий;

— MPL спадає, але MPL >0 (додатній).

Стадія 3.

Стадія вза'ємної граничної продуктивності:

— починається з точки, де TPL є максимальним і MPL=0 та продовжується до точки, де TPL= APL=0;

— TPL спадний і досягає нуля;

— APL спадний і досягає нуля;

— MPL від'ємний і спадає. [4, 128]

Взаємозв'язки між показниками TP, AP і MP можна побачити на рис. 2.2 де зображено, як будуть змінюватись криві TPL, APL, MPL при збільшенні обсягу використання праці (у певних одиницях виміру, наприклад, L — годин за місяць, Q — одиниць продукції за місяць). Сукупний продукт збільшується разом із збільшенням L до певної межі Q3, у точці С досягає найбільшого значення Q3, при L=L3, а потім зростання припиняється; це є проявом закону спадної віддачі факторів виробництва, згідно з яким при збільшенні обсягу використання певного фактора і незмінних обсягах інших факторів, починаючи з певного моменту (на рис. 7б при L=L1), гранична продуктивність MP цього фактора спадає. Середній продукт зростає, доки L>L2, сягає найбільшого значення у точці ВМ при L=L1, потім МР спадає: MPL=0 при L=L3, MPL<0 при L>L3.

Рис. 2.2. Криві граничного та середнього продуктів

2.2 Закон спадної граничної продуктивності

Цей закон сформульований англійським економістом Давидом Рікардо на початку XIX ст. Його суть полягає в тому, що коли величина одного змінного фактора зростає відносно всіх інших сталих факторів, то додатковий випуск продукції може спочатку зростати, але рано чи пізно почне спадати. Ця спадна гранична віддача може навіть набути від'ємного значення. Спочатку зі збільшенням заданого змінного фактора отримуємо зростання граничної віддачі, яке поступово з подальшим зростанням величини заданого змінного фактора стане від'ємним за умови, що кількість інших вхідних факторів — величина стала. [4, 121]

Наприклад, якщо при фіксованій кількості капіталу (наприклад верстатів) будуть постійно найматися додаткові робітники, то їхній граничний продукт спочатку зростатиме, далі зменшуватиметься і врешті дійде до нуля. Причина ефекту спадної віддачі достатньо очевидна. Оскільки всі фактори виробництва використовуються разом, то необхідно дотримуватись визначеного співвідношення між ними. Зміна одного виробничого фактора при фіксованому значенні інших породжує диспропорції. Кількість працівників, наприклад, уже не відповідає кількості устаткування, а кількість устаткування — виробничим площам тощо. В таких умовах збільшення одного виду ресурсу не викликає адекватного збільшення загального продукту. Віддача змінного ресурсу зменшується. [8, 110]

Даний закон діє лише у короткому періоді часу, коли хоча б один виробничий фактор є незмінним. Дія названого закону передбачає також незмінний стан технологій і техніки виробництва. У довгостроковому періоді будь-який з факторів може бути змінений. Технічний прогрес може змінити межі дії цього закону. Якщо у виробництві будуть застосовуватися нові технології, то зростання обсягу випуску може бути досягнуте при використанні тих самих виробничих факторів. Отже, закон спадної віддачі в довгостроковому періоді не діє.

Проілюструємо це на рис. 2.3. Максимально можливе використання змінного фактора в технології 1 позначимо через L. Очевидно, що перехід до технології 2 дозволяє збільшити кількість змінного фактора до L2, перехід до технології 3 — до L3 і т.д.

Рис. 2.3. Вплив технологічного процесу на загальний продукт

Розділ ІІІ Виробництво в довгостроковому періоді. Ефект масштабу виробництва

У довгостроковому періоді обсяги всіх виробничих факторів змінюються. Тому фірма може обрати таке їх поєднання, що дасть змогу виробляти максимальний обсяг продукції з мінімумом витрат. Адже ізокванта ілюструє можливість заміщення одного фактора виробництва іншим при збереженні незмінного випуску. Числовою характеристикою властивості заміщення факторів є гранична норма технічного заміщення (MRTS) капіталу працею, що являє собою величину, на яку може бути скорочений капітал за рахунок використання додаткової одиниці праці при фіксованому обсягові виробництва продукції (Q=const). [7, 32]

На відміну від короткострокового періоду в довгостроковому періоді всі фактори виробництва змінні. Якщо зберегти припущення, що для виробництва використовується тільки два фактори (праця та капітал) і технологія залишається незмінною, то зростання виробництва в довгостроковому періоді можна розглядати як таке, що відбувається при незмінному співвідношенні факторів виробництва. Це означатиме, що виробництво збільшуватиметься тоді, коли використання його факторів зростатиме за променем, спрямованим від початку координат (рис. 3.1). При цьому можливі кілька варіантів реакції середнього продукту на збільшення масштабів виробництва:

1) зростаюча;

2) нейтральна;

3) спадна.

Тут проявляються різні наслідки так званого ефекту масштабу виробництва.

Зростаюча реакція середнього продукту відбувається на позитивний ефект збільшення масштабів виробництва. Він може досягатися за рахунок таких факторів:

— Поділ праці. На більших підприємствах можлива глибша внутрішня спеціалізація, що дає ефект зростання продуктивності праці і, отже, зменшення затрат.

— Поліпшення управління. Поглиблена спеціалізація поширюється і на управлінську діяльність. Поява управлінців, які спеціально займаються маркетингом, рекламою, постачанням, організацією науково-технічних робіт тощо, допомагає збільшити ефективність діяльності підприємства в цілому, що проявляється в зростанні середнього продукту.

— Збільшення масштабів виробництва найчастіше не вимагає пропорційного збільшення всіх ресурсів. Скажімо, витрати часу лектора не збільшаться, якщо в аудиторії на лекції буде не одна, а дві групи студентів.

Рис. 3.1. Збільшення виробництва у довгостроковому періоді

Нейтральна реакція середнього продукту на зростання масштабів виробництва означає, що незалежно від розмірів підприємства та обсягів продукції, яка на ньому виробляється, середня продуктивність факторів залишається незмінною.

Разом з тим, можлива й така ситуація, коли зростання масштабів виробництва негативно позначається на середньому продукті: його рівень зменшується. Справа в тому, що збільшення виробництва може призвести до виникнення проблем, з якими стикається підприємство. Це насамперед значна інерція великих систем і втрата ними гнучкості, вкрай необхідної в умовах нестабільного ринку. Крім того, фірма може вийти за межі порогу керованості: занадто великі розміри створюють громіздку систему управління, розвивають бюрократичні тенденції, що негативно позначається на ефективності управлінських рішень.

При аналізі динаміки середнього продукту в довгостроковому періоді для одного й того самого підприємства на різних дільницях збільшення обсягів виробництва, як правило, виявляються всі з перелічених реакцій, їх комбінація багато в чому залежить від специфіки галузі, ринкової ситуації тощо.

Головним у плануванні розвитку виробництва фірми на довгостроковий період є визначення зростання обсягу продукції, пов’язаного із збільшенням кількості усіх ресурсів. Адже при збереженні незмінної технічної бази розширити виробництво можна лише таким чином. При цьому відбувається збільшення масштабів виробництва, а для його аналізу використовується поняття ефект масштабу. В короткостроковому періоді можна збільшити обсяг застосування тільки змінного ресурсу. В цьому разі маємо зміни пропорцій, в яких застосовуються виробничі ресурси. Розширення виробництва в короткостроковому періоді досліджується за допомогою поняття спадної віддачі (чи спадної продуктивності) змінного ресурсу. Можливе також розширення виробництва за рахунок зміни його технічної бази, тобто науково-технічного прогресу.

Ефект масштабу. При виборі ефективного методу виробництва збільшення випуску можливе за рахунок пропорційного зростання всіх виробничих ресурсів. Це і є зміни масштабу виробництва.

Нехай початкове співвідношення між випуском і застосовуваними ресурсами описується виробничою функцією:

Q=f (L, К).

Якщо збільшити обсяги застосування ресурсів (масштаб виробництва) в к разів, то новий обсяг випуску становитиме:

Q1=F (kL, kK).

В результаті отримаємо:

— позитивний ефект масштабу, коли випуск зросте також в k разів (Q1>kQ0);

— постійний ефект масштабу, коли випуск збільшиться також в к разів (Q1=kQ0);

— негативний ефект масштабу, коли випуск зросте менше, ніж в к разів (Q1

Закон ефекту масштабу виражає зміни економічної ефективності при зростанні масштабів господарської діяльності. Цей закон відіграє важливу роль у мікроекономічному аналізі. Він пояснює траєкторію кривої випуску продукції; виражає зв’язки між усіма вхідними факторами та обсягом виробництва; показує, що буде з рівнем виробництва, якщо пропорційно змінюється (збільшується чи зменшується) рівень вхідних факторів.

Залежно від характеру зв’язків між ефектом і обсягом діяльності в довгостроковому періоді часу можна виділити зростаючий, незмінний і спадний ефекти масштабу.

Зростаючий ефект масштабу

Зростаючий ефект масштабу відображає зростання економічної ефективності при збільшенні масштабів господарської діяльності. У цьому випадку пропорційне зростання усіх вхідних факторів спричиняє більше ніж пропорційне зростання рівня виробництва. Інакше кажучи: подвоєння всіх вхідних факторів зумовлює більше ніж у два рази зростання рівня виробництва.

Зростання середньої продуктивності виробництва приводить до того, що кожен вхідний фактор стає продуктивнішим. Зростання середнього випуску продукції на одиницю вхідних факторів спричинює більше ніж пропорційне зростання загальної кількості продукції.

На рис. 3.2. вздовж променя ОR праця і капітал витрачаються у пропорції К:L=1:3. При 10 одиницях капіталу і 10 одиницях праці випуск продукції становить 20 одиниць. Коли обсяг випуску збільшується у пропорції, яка перевищує пропорцію збільшення вхідних факторів, має місце зростаючий ефект масштабу Тут після подвоєння кількості вхідних факторів випуск продукції збільшився більше як удвоє (90: 20 = 4,5).

Рис. 3.2. Зростаючий ефект масштабу Однією з причин виникнення зростаючого ефекту масштабу виробництва може бути підвищення продуктивності факторів унаслідок спеціалізації та поділу праці. Робітник, який має можливість зосередитися на виконанні одного завдання, працюватиме значно продуктивніше.

Друга причина зростаючого ефекту масштабу виробництва полягає в тому, що малі фірми нерідко виявляються неспроможними ефективно використовувати виробниче обладнання. Тільки великі фірми можуть купити сучасне дороге обладнання й ефективно його експлуатувати. Так, в автомобілебудуванні найбільш ефективні методи роботи передбачають використання робототехніки. Ефективна експлуатація робототехніки, за оцінками спеціалістів, можлива при обсязі виробництва 200−400 тис. автомобілів на рік.

Зростаючий ефект масштабу зумовлений і тим, що великі фірми володіють більшими можливостями для виробництва побічної продукції та ефективної утилізації відходів, ніж малі фірми. Так, на м’ясокомбінатах виготовляють клей, добрива, лікарські препарати тощо з відходів виробництва.

Причиною зростаючого ефекту масштабу є також те, що збільшення обсягу виробництва часто не вимагає пропорційного збільшення всіх вхідних факторів. Так, при збільшенні виробництва труб у два рази споживання металу збільшиться менше ніж удвоє. Адже відомо, що при подвоєнні площі круга довжина кола збільшиться менше, ніж удвоє.

Незмінний ефект масштабу

Незмінний ефект масштабу полягає у відсутності зростання економічної ефективності при збільшенні масштабів господарської діяльності. У цьому випадку пропорційне зростання затрат усіх вхідних факторів виробництва приводить до пропорційного зростання рівня виробництва. Іншими словами, подвоєння всіх вхідних факторів подвоює і рівень виробництва. Середня продуктивність вхідних факторів при цьому залишається постійною, незмінною є і продуктивність кожного із вхідних факторів, тобто середній випуск продукції на одиницю вхідних факторів залишається незмінним.

Рис. 3.3. Незмінний ефект масштабу На рис. 3.3 показано, що подвоєння споживання праці та капіталу (з 10 до 20 одиниць) привело до збільшення у два рази випуску продукції (з 20 до 40 одиниць) за певний період часу.

Спадний ефект масштабу

Спадний ефект масштабу відображає зниження економічна ефективності при збільшенні масштабів господарської діяльності. У цьому випадку пропорційне зростання витрат усіх вхідних факторів дає менше, ніж пропорційне зростання вихідної продукції.

Іншими словами, подвоєння всіх вхідних факторів веде до меншого, ніж у два рази, зростання рівня виробництва. Середня продуктивність вхідних факторів і продуктивність кожного вхідного фактора падає, хоч загальне виробництво збільшується. Незважаючи на зростання обсягу виробництва, зменшується і середня кількість продукції на одиницю вхідних факторів. Падіння середнього продукту призводить до меншого, ніж пропорційного, зростання рівня виробництва. Водночас подальше зростання виробництва продовжується.

Рис. 3.4. Спадний ефект масштабу На рис. 3.4 показано, що подвоєння вхідних факторів виробництва (з 10 до 20 одиниць праці та капіталу) зумовило збільшення обсягу продукції у 1,5 раза (з 20 до ЗО одиниць), тобто має місце спадний ефект масштабу.

Причиною появи спадного ефекту масштабу є додаткові витрати на управління в умовах зростання розмірів фірми. На великій фірмі виникають труднощі, пов’язані з координацією, контролем, організацією виробничої діяльності, які зменшують середню продуктивність. Фірма дедалі більше залежить від ієрархічних методів координації діяльності її персоналу. Із нарощуванням ієрархічної драбини зростають витрати на передання інформації, необхідної для прийняття ділових рішень, втрачається оперативність. Стимули проявляти особисту ініціативу мають тенденцію до зниження, бо працівник перетворюється на гвинтик величезної машини. Тому для підтримання певного рівня лояльності та мотивації потрібна чимдалі більша управлінська майстерність. Зростає ризик того, що відділи та підрозділи будуть діяти, виходячи із групових інтересів, відмінних від інтересів фірми в цілому Все це спричиняє неефективність і падіння продуктивності праці.

Усі ці непропорційні зміни продуктивності вхідних факторів при зростанні випуску продукції і відображає закон ефекту масштабу.

Висновки

Теорія виробництва є однією з центральних в економічній теорії.

Процес виpoбництвa в мікросистемі розглядається як перетворення ресурсів у кінцеві продукти.

Виробництво — це процес використання робочої сили; обладнання у сполученні з природними і матеріальними ресурсами для вигoтoвлення товарів, послуг, інформації.

Фактори виробництва — виробничі послуги праці, капіталу і природних ресурсів. Кожна з цих категорій включає в себе більш вузьке групування:

=> Праця як виробничий фактор за показниками трудомісткості поєднує кваліфіковану, некваліфіковану працю, а також підприємницькі зусилля керівників фірм.

=> Капітал: включає в себе споруди, обладнання, товарно-матеріальні елементи (реальний) та фінансові ресурси (фіктивний).

=> Природні ресурси і матеріали — мають багато різновидів.

Підприємницька діяльність пов’язана з пошуком найкращих взаємозв'язків між набором економічних ресурсів і кількістю економічних благ, що виготовляються за допомогою цих ресурсів.

Основною метою підприємницької діяльності є максимізація прибутку.

=;> Максимізація прибутку вимагає здійснення вибору:

· що виробляти ?

· яким чином виробляти?

· хто повинен виробляти?

· для кого призначені результати виробництва?

=;> головним способом досягнення максимізації прибутку є ефективність виробництва.

· технологічна

· економічна ефективність Виробничі відносини на мікрорівні - це передусім технологічні відносини. Вони визначаються не тільки технічною стороною процесу виробництва, але й інтелектуальними, фізичними можливостями персоналу фірми.

Список використаних джерел

1. Задоя А. О. Мікроекономіка: Курс лекцій: Навч. посібник. — Київ: «Знання», КОО, 2000. — 211 с.

2. Рудий М. М., Михайлов С.І. Мікроекономіка (Навч. посібник для студентів економ. спеціальностей). — К.: «Юні вест Медіа», 2005. — 312 с.

3. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студентів економ. спец. закл. освіти: У 2 ч. / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін. За заг. редакц. С. Будаговської - К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2003. — 517 с.

4. Економічна теорія: У 2-х кн. Кн. 2. Мікроекономіка: Навч. посібник/ За ред. З. Г. Ватаманюка та С. М. Панчишина — К.: Заповіт, 1997. — 280 с.

5. Ястремський О.І., Гриценко О. Г. Основи мікроекономіки Підручник. К.: товариство «Знання», КОО, 1998. — 714 с.: табл., граф., рис.

6. Базілінська О.Я., Мініна О.В. Мікроекономіка. Навчальний посібник за редакцією Базілінської О.Я. — Чернігів: ЧДТУ, 2004. — 186 с.

7. Рудий М. М., Ожелевська Т. С. (навч. посібник до вивч. курсу для студ. економ. спец.)К.:вид. центр НАУ, 2005. — 155 с.

8. Макконел К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2-х томах./ Пер. с англ. 2-го изд. -М.:Республика, 1992 — т.2 -399 с.

9. Самюелсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Мікроекономіка/ Пер. з англ. С. Панчишина, -К.: Основи, 1998. -676 с.