Дослідження міжособистісних взаємин у курсантських групах

Зміст

• Введення
• Розділ 1. Особливості соціальних взаємин у групі
• 1.1 Соціально — психологічна характеристика груп
• 1.2 Міжособистісні відносини
• 1.3 Відношення між індивідом і групою
• 1.4 Взаємодія в групі. Відносини між членами групи
• Розділ 2. Дослідження міжособистісних взаємин у курсантських групах
• 2.1 Загальна характеристика використаних методик
• 2.2 Соціометричне дослідження колективу навчальної групи
• 2.3 Визначення переважаючих типів відносин до людей у членів навчальної групи
• 2.4 Взаємозв'язок соціометричного положення члена групи й переважаючого типу відносин до людей
• Висновок
• Список використовуваної літератури
• Введення

Активні дослідження малих груп почалися в перші роки 20 століття й досягли найбільшого розквіту у 30-их роках. Засновники експериментального аналізу в рамках мікросоціології й соціальної психології - Морено, Левін, Гурвич, Мейо.

Проблема міжособистісних відносин є найбільш традиційною й добре розробленою проблемою соціальної психології. Будь-яка група на будь-якому віковому щаблі характеризується своєю особливою соціальною ситуацією розвитку. Поняття соціальної ситуації розвитку було введено Л. С. Виготським. Це поняття може бути використано і до характеристик малої групи. Це перш за все об'єктивні умови існування групи, які обумовлені історичною епохою, культурою та інше. Крім об'єктивних умов соціальної ситуації розвитку групи існують суб'єктивний аспект соціальної ситуації розвитку групи. Він представлений соціальною позицією, тобто відношенням членів групи до цих об'єктивних умов, статусу, та їх готовності до прийняття цієї позиції та діями відносно неї.

Емоційно — оцінювані відношення виявляються в безпосередній взаємодії членів групи, відображаючи систему їх переваг. Знання цих відношень дозволяє відповісти на багато питань, які пов’язані з поведінкою людини в колективі. На перший план тут виступають емоційні переваги — симпатії, антипатії, дружні переваги.

Аналіз соціальної ситуації розвитку дозволяє розкрити зміст міжособистісних відносин у групах. Природа міжособистісних відносин в будь-яких групах достатньо складна. В них проявляються як індивідуальні властивості особистості - її емоційні та вольові властивості, інтелектуальні можливості, так і засвоєнні особистістю норми і цінності групи. В системі міжособистісних відносин людина реалізує себе, віддаючи суспільству сприйняте в ньому. Саме активність особистості, її діяльність є важливішою ланкою в системі міжособистісних відносин, їх більш глибоке вивчення й визначило актуальність теми даної роботи.

Об'єкт дослідження — міжособистісні відносини Предмет дослідження — міжособистісні відносини у курсантській групі

Ціль дослідження — вивчити взаємозв'язок соціометричного положення члена групи та переважаючого типу відносин до людей.

Завдання:

— проаналізувати теоретичні данні по темі міжособистісних відносин у групах

- провести соціометричне дослідження колективу навчальної групи;

— визначити переважаючі типи відносин до людей у членів навчальної групи

- дослідити взаємозв'язок соціометричного положення члена групи й переважаючого типу відносин до людей

Для вивчення взаємозв'язку соціометричного положення члена групи та переважаючого типу відносин до людей були використані наступні методики: міжособистісний відносини соціометричний індивід

— соціометрична методика Дж. Морено (дослідження соціометричного положення членів групи);

— тест Лірі (діагностики міжособистісних відносин),

Для визначення тісноти й напрямку кореляційного зв’язку між двома ознаками (соціометричного положення члена групи й переважаючого типу відносин до людей) був використаний коефіцієнт рангової кореляції Спірмена.

Робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку літератури.

Розділ 1. Особливості соціальних взаємин у групі

1.1 Соціально-психологічна характеристика груп

Проблема груп, у які об'єднані люди в процесі своєї життєдіяльності, — найважливіше питання соціальної психології.

Реальність суспільних відносин завжди дана як реальність відносин між соціальними групами, тому для соціологічного аналізу вкрай важливим і принциповим питанням є питання про те, за яким критерієм треба вичленити групи з того різноманіття різного роду об'єднань, які виникають у людському суспільстві.

" Група — це деяка сукупність людей, розглянутих їх з погляду соціальної, виробничої, економічної, побутовий, професійної, віковий і т.п. спільності. Відразу ж варто обмовитися, що в суспільних науках у принципі може мати місце двояке вживання поняття «група». З одного боку, у практиці, наприклад, демографічного аналізу, у різних галузях статистики є через умовні групи: довільні об'єднання (угруповання) людей по якій або загальній ознаці необхідному в даній системі аналізу.

З іншого боку, у цілому циклі суспільних наук під групою розуміється реально існуюче утворення, у якому люди зібрані разом, об'єднані однією загальною ознакою, різновидом спільної діяльності або поміщені в якісь ідентичні умови, обставини, певним чином усвідомлюють свою приналежність до цього утворення.

Групи бувають: більшими й малими, від двох чоловік і більше, умовними й реальними. Реальні групи ділять на малі й більші, офіційні й не офіційні, стійкі й ситуативні, організовані й стихійні, контактні й неконтактні. Стихійні - К. К. Платонов назвав «неорганізованими групами» .

Групи складаються з людей, суспільства — із груп. Індивіди, групи й суспільства — це три сучасні реальності, вони взаємозалежні. Існують постійні, тимчасові, випадкові групи. Деякі групи створені для тривалого існування й прагнуть до цього: школи, підприємства, зацікавлені в продовження своєї справи. Це групи, які не хочуть зникнути. Деякі групи є вільними, інші мають обов’язковий характер. Так, з’явившись на світло, ми не вибирали родину, етнічну групу або нації, інші групи, куди вступають за бажанням: спортивний клуб, культурні суспільства або соціальне об'єднання. Формальні групи характеризуються організованою структурою. Соціальні відносини тут носять безособовий характер (різні партії). У неформальній групі існують особисті, соціальні відносини, які здійснюються в ролях, обумовлених внутрішнім середовищем, симпатіями (це друзі, приятелі, «клуб по інтересах»). Первинна або обмежена група є основою для людини це — родина. У ній відбувається процес культуризації. Вторинні групи — більші по розмірі й відносини в них формалізовані. Приклад: баскетбольний клуб у який входять кілька команд, — це вторинна група. А одна команда — первинна група.

Соціальна психологія вживала багаторазові спроби побудувати класифікацію груп. Американський дослідник Ювенк вичленував сім різних принципів, на підставі яких будувалися такі класифікації. Ці принципи були найрізноманітнішими: рівень культурного розвитку, тип структури, завдання й функції, що переважає тип контактів у групі. Однак загальна риса всіх запропонованих класифікацій — форми життєдіяльності групи.

Для соціальної психології значимий поділ груп на умовні й реальні. Вона зосереджує своє дослідження на реальних групах. Але серед цих реальних існують і такі, які переважно фігурують у загальнопсихологічних дослідженнях — реальні лабораторні групи. На відміну від них існують реальні природні групи. Соціально-психологічний аналіз можливий відносно й тієї, і іншого різновиду реальних груп. Однак найбільше значення мають реальні природні групи. У свою чергу ці природні групи підрозділяються на так називані «більші» й «малі» групи. Малі групи — обжите поле соціальної психології. І все-таки зупинимося на ній.

Під малою групою розуміється нечисленна по складу група, члени якої об'єднані загальною соціальною діяльністю й перебувають у безпосереднім особистому спілкуванні, що є основою для виникнення емоційних відносин, групових норм і групових процесів.

Доцільність дослідження груп очевидна, тому що вони є зручною моделлю вивчення процесів сугестивності, конформність, спрацьованість спілкування й т.д. за певний проміжок часу.

Малі групи можуть бути підрозділені на два різновиди: групи, що формуються, із уже заданими зовнішніми соціальними вимогами, але ще не згуртовані спільною діяльністю, і колективи, тобто групи більше високого рівня розвитку, зв’язані зі специфічними видами соціальної діяльності.

Групи — діади й групи — тріади являють собою найбільш типові мікрогрупи, з яких складається будь-яка мала група. Їхнє уважне вивчення може дати дуже багато корисної інформації для розуміння більше складної системи взаємин, наявних у малій групі або колективі.

Існує трохи досить формальних ознак структури групи: структура переваг, структура комунікацій, структура влади.

Варто також докладно зупинитися на питаннях загальних якостей групи й проблемі розвитку груп. Безпосередньо загальні якості групи:

— Інтегративність — міра єдності, злитості, спільності членів групи один з одним, (відсутність інтегративності - роз'єднаність, дезінтеграція).

— Мікроклімат визначає самопочуття кожної особистості в групі, її задоволеність групою, комфортність знаходження в ній.

— Референтність — ступінь прийняття членами групи групових еталонів.

— Лідерство — ступінь провідного впливу тих або інших членів групи на групу в цілому в напрямку здійснення групових завдань.

— Інтрагрупова активність — міра активізації груповий складових її особистостей.

— Інтергрупова активність — ступінь впливу даної групи на інші групи.

Крім цих якостей розглядаються ще й такі:

— спрямованість групи — соціальна цінність прийнятих нею цілей, мотивів діяльності, ціннісних орієнтацій і групових норм;

— організованість — реальна здатність групи до самоврядування;

— емоційність — міжособистісні зв’язки емоційного характеру, що переважає емоційний настрой групи;

— інтелектуальна комунікативність — характер міжособистісного сприйняття й установлення взаєморозуміння, знаходження загальної мови;

— вольова комунікативність — здатність групи протистояти труднощам і перешкодам, її надійність в екстремальних ситуаціях.

З погляду соціальної психології основною проблемою є дослідження характеристик більших соціальних груп. Багатство методик вивчення різних процесів у малих групах часто контрастує з відсутністю подібних методик для дослідження, наприклад, психологічного вигляду класів, націй й інших груп такого роду. Звідси іноді народжується переконання, що спільність психології більших груп не піддається науковому аналізу. Відсутність традиції в такому дослідженні ще більше зміцнює такі погляди. Разом з тим, соціальна психологія в точному значенні цього слова, без розділу про психологію більших соціальних груп, взагалі не може претендувати на успіх. За твердженням Дилигенського Г. Г., розгляд психології більших груп не може вважатися правомірним, тому що це не одна із проблем даної дисципліни, а найважливіша її проблема. «Як би не була велика роль малих груп і безпосередньо міжособистісного спілкування в процесах формування особистості самі по собі ці групи не створюють історично конкретних соціальних норм, цінностей, установок». Всі ці й інші змістовні елементи суспільної психології виникають на основі історичного досвіду. Посилаючись на Дилигенського Г. Г. «цей досвід лише „доведе“ до індивіда за посередництвом малої групи й міжособистісного спілкування». Тому соціально — психологічний аналіз більших груп можна розглядати як «ключ» до пізнання змісту психіки індивіда.

1.2 Міжособистісні відносини

Як клітинка аналізу соціальної психології розглядають ситуацію взаємодії двох і більше людей.

Взаємодія — це дія індивідів, спрямованих друг до друга. Така дія може бути розглянуте як сукупність способів, застосовуваних людиною для досягнення певних цілей — рішення практичних завдань або реалізації цінностей.

Соціальне життя виникає й розвивається через наявність залежностей між людьми, що створює передумови взаємодії людей один з одним. Люди вступають у взаємодію, тому що залежать друг від друга. Соціальний зв’язок — це залежність людей, реалізована через соціальну дію, здійснювана з орієнтацією на інших людей, з очікуванням відповідної дії партнера. У соціальному зв’язку можна виділити:

— суб'єкти зв’язку (два чоловіки або тисячі людей);

— предмет зв’язку (із приводу чого здійснюється зв’язок);

— механізм регулювання взаємин.

Припинення зв’язку може відбуватися при зміні або втраті предмета зв’язку, або при незгоді учасників зв’язку із принципами її регулювання. Соціальний зв’язок може виступати у вигляді соціального контакту (зв'язок між людьми поверхневий, скороминуща, партнер по контакті може бути легко замінений іншою людиною) і у вигляді взаємодії (систематичні, регулярні дії партнерів, спрямовані один на одного, що мають ціль викликати цілком певну відповідну реакцію з боку партнера, причому відповідна реакція породжує нову реакцію що впливає). Соціальні відносини — це стійка система взаємодії між партнерами, що має характер, що самовідновляється.

Люди мають найсильнішу потребу в приєднанні: входити з іншими людьми в тривалі тісні взаємини, що гарантують позитивні переживання й результати.

Можна виділити різноманітні форми міжособистісної взаємодії: прихильність, дружба, любов, змагання, відхід, часопроводження, операція, гра, соціальний вплив, підпорядкування, конфлікти, ритуальна взаємодія й ін. Різні форми взаємодії людей характеризуються специфічними позиціями.

Ритуальна взаємодія — одна з розповсюджених форм взаємодії, що будується за певними правилами, символічно виражаючи реальні соціальні відносини й статус людини в групі й суспільстві.

Ритуал — це жорстко фіксована послідовність трансакцій, причому трансакції виробляються з Батьківської позиції й звернені до Батьківської позиції, дозволяючи людям відчути себе визнаними. Якщо потреба людини не реалізується, то починає розвиватися агресивне поводження. Ритуал саме й покликаний зняти цю агресію, задовольнити потреба у визнанні хоча б на мінімальному рівні.

У наступному виді взаємодії - операціях — трансакція здійснюється з позицій «Дорослий-Дорослий». Трудова взаємодія, розподіл і виконання професійних, сімейних функцій, уміле й ефективне здійснення цих обов’язків — от ті операції, які заповнюють життя.

Змагання — форма соціальної взаємодії, при якій є чітко певна мета, що повинна бути досягнута, всі дії різних людей співвіднесені один з одним з урахуванням цієї мети таким чином, що вони не вступають у конфлікт; при цьому й самій людині не вступає в конфлікт із самим собою, дотримуючись установки іншого гравця команди, але проте людині властиві бажання домогтися кращих результатів, чим інші члени команди.

У ряді випадків людина, перебуваючи з іншими людьми в одному приміщенні й виконуючи начебто б спільну діяльність, подумки перебуває в зовсім іншому місці. Таку специфічну взаємодію називають відходом. До цієї форми взаємодії прибігають люди із проблемами в області міжособистісних потреб.

Наступний тип схвалюваних фіксованих взаємодій — часопроводження, що забезпечують хоча б мінімум приємних відчуттів, знаків уваги, «поглажування» між взаємодіючими людьми. Часопроводження — фіксована форма трансакцій, Покликана задовольняти потреба людей у визнанні. Під час подібних часопроводження відбувається оцінювання партнерів і перспектив розвитку відносин з ними.

Стійка взаємодія людей може бути обумовлено появою взаємної симпатії - атракції. Тісні взаємини, що забезпечують дружню підтримку й почуття, пов’язані з відчуттям щастя.

Якщо двох і більше людей багато чого зв’язує, формується фактор близькості, якщо їхні зв’язки поліпшуються, вони роблять друг для друга приємне — формується симпатія; якщо вони бачать друг у другу достоїнства, визнають право за собою й іншими бути такими, які вони є, — формується повага. Такі форми взаємодії, як дружба й любов, задовольняють потреба людей у прийнятті. Дружба й любов зовні схожі на часопроводження, однак тут завжди є присутнім чітко фіксований партнер, стосовно якого випробовується симпатія. Дружба включає фактор симпатії й поваги, любов відрізняється від дружби посиленим сексуальним компонентом.

Гра — це перекручений спосіб взаємодії, тому що всі міжособистісні потреби людини перетворяться в одну — у потребу контролю, і тоді людина прибігає до сили, якщо хоче визнання або прийняття. Незалежно від виду потреби й життєвої ситуації гра пропонує тільки силовий варіант рішення. Ігри — це стереотипізована серія взаємодій, що приводять до заздалегідь передбачуваного визначеного результату, це серія маніпуляцій, які покликані змінити поводження іншої людини в потрібну для ініціатора трансакцій сторону без обліку бажань цього іншого. Гри, на відміну від всіх інших видів взаємодій — нечесні взаємодії, оскільки включають пастки, підбивання, розплати.

Ігри відрізняються від інших способів структурування часу двома параметрами: 1) схованими мотивами, 2) наявністю виграшу.

У зв’язку із проблемою соціального впливу варто розрізняти конформність і сугестивність. Конформність — схильність людини груповому тиску, зміна його поводження під впливом інших осіб, свідома поступливість людини думці більшості груп для запобігання конфлікту з нею. Сугестивність, або сугестія, — мимовільна піддатливість людини думці інших осіб або групи.

Розповсюджена форма соціального впливу — покора, підпорядкування авторитету, схильність людини впливу особи з більше високим соціальним статусом.

1.3 Відношення між індивідом і групою

Міжособистісні відносини в групі можна розглядати в статиці, у тім виді, у якому вони сформувалися на даний момент часу, і в динаміку, тобто в процесі розвитку. У першому випадку аналізуються особливості існуючої системи відносин, у другому — закони їхнього перетворення й розвитку. Ці два підходи часто сусідять один з одним, взаємно доповнюють один одного, і це характерно, зокрема, для подальшого розгляду їх у підручнику. Відносини в групах закономірно змінюються. Спочатку, на вихідному етапі групового розвитку, вони бувають відносно байдужними (люди, що не знають або слабко знаючі один одного, не можуть виразно ставитися друг до друга), потім можуть ставати конфліктними, а при сприятливих умовах перетворюватися в колективістські. Все це звичайно відбувається за порівняно короткий час, протягом якого індивіди, що становлять групу, не можуть змінитися як особистості.

Як погодити складну динаміку й ситуативну мінливість внутрігрупових відносин з відносною особистісною стійкістю? Це можна зробити, припустивши залежність міжособистісних відносин не тільки від включених у них людей, але також і від соціальних ситуацій, у яких ці відносини формуються й розвиваються, тобто вставши на позиції інтеракціонизм в інтерпретації поводження й відносин особистості. Згідно інтеракціонистської теорії особистість, будучи внутрішньо щодо стійкої у своїх базових властивостях, зовні може проявляти себе по-різному залежно від складних обставин. У кожної людини є свої позитивні й негативні риси, свої особливі достоїнства й недоліки. Те, якою стороною, позитивної або негативної, він виступає у взаєминах з людьми, залежить від цих людей і соціального оточення, від особливостей групи, у яку він включений у цей момент часу. Інакше кажучи, поводження людини в групі визначено не тільки особистістю, але й особливостями групи. Колектив — вища форма розвитку малої групи. Але сам колектив не виникає раптово. Існують різні форми колективних відносин, які проходять певні етапи свого розвитку. Розвиток колективу проходить через наступний ряд етапів: номінальна група, група-асоціація, група-кооперація.

Від кооперації до колективу група проходить рівень автономізації, для якого характерно досить висока внутрішня єдність по всіх загальних якостях, крім інтергрупової активності. Саме на цьому рівні члени групи ідентифікують себе з нею (моя група). Однак група-автономія може піти убік від колективу. Можливий розвиток групи в негативному напрямку, коли розвиток групи приводить її до положення замкнутої з поза групою, але внутрігруповою антипатією, що відрізняється, міжособистісним егоцентризмом й егоїзмом, агресивністю. Соціальна колективність полягає в тім, що, поєднуючи людей загальними соціальними й виробничими інтересами, вона ставить вищою своєю метою створення умов для розкриття індивідуальності кожного члена суспільства й відповідає за реалізацію повноцінного розвитку особистості.

Суть соціального колективізму не зводиться до спільної діяльності для досягнення загальної мети. І навіть не зводиться до вміння жити спільно, разом вирішуючи всі питання. Стан і зрілість соціальної колективності визначається тим, наскільки соціальне, суспільне перейнялося особистим, індивідуальним інтересом.

Будь-яка взаємодія людей, навіть при мінімальній їхній кількості, починається з розподілу функцій. Без цього не можливо існування групи як єдиного цілого. Група може бути зрозуміла через особистість, тому що людська особистість є головним матеріалом для її створення. А. В. Петровський уважає при класифікації груп визначати ступінь їхнього розвитку, з огляду на характер міжособистісних відносин, що формуються залежно від цінністно-орієнтаційні єдності групи (оптимальний збіг цілей, що зв’язують особистість, групу, суспільство).

Ієрархія реальних контактних груп може бути представлена в такий спосіб:

Дифузійна група — у ній взаємини опосередковуються не змістом групової діяльності, а тільки симпатіями й антипатіями.

Асоціація — група, у якій взаємини опосередковуються тільки особистісно значимими цілями.

Корпорація — взаємини опосередковуються особистісно значимими, але асоціальним по своїх установках змістом групової діяльності.

Колектив — взаємодії опосередковуються особистісно значимим і суспільно коштовним змістом групової діяльності (бригада, екіпаж, розрахунок).

У них оптимально можуть сполучатися особисті, колективні й суспільні цілі й цінності. Дотепер ми виходили з того, що група в цілому ставить своїм завданням досягнення максимального зближення в поглядах і виборах, прагнучи виробити загальну позицію. Однак нам відомо, що це припущення вірно лише від частини. У дійсності при безлічі різних обставин й особливо, якщо потрібне зміна, відбувається зворотне: переважає напругу й розбіжність у думках. Значне число соціальних установок людини має відношення до однієї або декількох соціальним групам або пов’язані з ними. Характер цього зв’язку не є простим, ясним. З одного боку — установки людини пов’язані із соціальними установками, що звичайно проявляються в групах, до яких він належить. З іншого боку — зміна впливу престижу, лідерства думок, відкидання членських груп тими хто займає в них низький статус, а також вплив зовнішніх груп на рівень домагань показує, що соціальні установки часто бувають пов’язані з нечленськими групами.

Як визнання цього факту — термін «референтна група», уперше вжитий Хаймоном, став використатися для позначення будь-якої групи, з якої індивід співвідносить установки. Одночасно стала розвиватися загальна теорія референтних груп. Це поняття використається для позначення двох видів відносин між індивідом і групою.

У регуляції ефективності колективістської діяльності беруть участь самі різні системи факторів:

позагрупові (фізичні й соціальні)

внутрігрупові (норми, міжособистісні відносини) позаособистісні (однорідність — різнорідність по індивідуально-психологічних параметрах) внутріособистісні (індивідуально-психологічні особливості членів групи, їхній стан, вихідні думки, оцінки).

Фактором, що зв’язує всі перераховані системи, що пронизує їх, є фактор суспільної значимості, спільний діяльності групи людей. Він є стрижневим, що оптимально сполучає особистісно значимі й суспільно коштовні орієнтації колективу.

Замічено таку закономірність: чим ближче за рівнем свого розвитку група перебуває до колективу, тим більше сприятливі умови вона створює для прояву кращих сторін в особистостей і гальмування того, що в ній є гіршого. І навпроти, чим далі група за рівнем свого розвитку коштує від колективу й чим ближче вона перебуває до корпорації (так називають групу, у якій складаються відносини, протилежні колективістським), тим більші можливості вона надає для прояву в системі взаємин гірших сторін особистості з одночасним гальмуванням кращих особистісних устремлінь.

У розвиненому колективі завдяки особливим нормам відносин, що сприяють прояву кращих сторін в особистості й перешкоджаючому прояві гірших, людина змушена поводитися позитивно стосовно товаришів по групі.

У корпорації, навпроти, часто заохочуються індивідуалістичні похилості, і групова мораль, характерна для таких малих груп, змушує індивідів з метою самозахисту й відстоювання своїх особистих інтересів проявляти себе в системі взаємин з гіршої сторони.

Варіанти взаємин у мікрогрупі можуть бути трьох типів: позитивні, негативні й неоднакові (коли один ставиться до іншому позитивно, а той до нього, навпроти, негативно). Різні сполучення цих типів відносин породжують різні варіанти взаємин у групі.

Перший варіант — гармонійні взаємини. Вони характеризуються тим, що між різними парами, на які може бути розділена група, складаються або тільки позитивні, або тільки негативні взаємини.

Другий варіант мікрогрупових відносин — суперечливі. При таких взаєминах у якій-небудь одній парі усередині групиодин з її членів ставиться до іншому позитивно, а той до нього — негативно.

Сумісними діадичними називаються такі суперечливі відносини, коли в групі можна виділити хоча б одну пару людей, що мають між собою гарні особисті взаємини. Несумісними суперечливими називаються відносини, система яких характеризується тим, що в ній немає жодної пари з позитивними особистими взаєминами. Нарешті, сумісними груповими можна назвати такі взаємини, при яких, незважаючи на їхню суперечливість, група як соціально-психологічна спільність продовжує зберігати свою єдність за рахунок того, що, більшість пар у ній, мають між собою гарні особисті взаємини. Тим самим вони як би нейтралізують негативний вплив на згуртованість групи суперечливих відносин.

Взаємини в групах можуть бути й конфліктними. Для них характерно те, що в групі неможливо виділити ні однієї пари, усередині якого були б позитивні особисті взаємини. У силу цієї обставини дана група як соціально-психологічна спільність людей взагалі не може зберігатися й розпадається. Серед конфліктних відносин можна, у свою чергу, виділити два можливих варіанти. Перший — це частково-конфліктні взаємини, при яких між одними парами індивідів є конфліктні, а між іншими — неоднакові відносини. Другий варіант — конфліктні взаємини існують між всіма можливими парами, на які може бути розділена дана група. Цей тип взаємин називається «полноконфліктним» .

По спрямованості конфлікти діляться на «горизонтальні», «вертикальні» й «змішані». ДО «горизонтальних» ставляться такі конфлікти, у яких не задіяні особи, що перебувають у підпорядкуванні один одному. ДО «вертикального» конфліктам ставляться ті з них, у яких беруть участь особи, що перебувають у підпорядкуванні один в іншого. У змішаних конфліктах представлені й «вертикальні» й «горизонтальні» складові. За значенням для організації конфлікти діляться на конструктивні й деструктивні. Конструктивним конфлікт буває тоді, коли опоненти не виходять за рамки етичних норм, ділових відносин і розумних аргументів. Неконструктивний конфлікт виникає у двох випадках: коли одна зі сторін завзято й жорстко наполягає на своїй позиції й не бажає враховувати інтереси іншої сторони; коли один з опонентів прибігає до морально засуджуваних методів боротьби, прагне психологічно придушити партнера, дискредитуючи й принижуючи його. По характері причин конфлікти діляться на об'єктивні й суб'єктивні. Перші породжені об'єктивними причинами, другі - суб'єктивними.

1.4 Взаємодія в групі. Відносини між членами групи

Взаємозалежність сторін у процесі взаємодії може бути рівної або одна зі сторін може сильніше впливати на іншу — отже, можна виділити однеі двосторонню інтеракцію. Інтеракція може охоплювати як всі сфери людської життєдіяльності (тотальна інтеракція), так і тільки якусь одну специфічну форму або «сектор» діяльності. У незалежних секторах люди можуть не робити ніякого впливу один на одного.

Напрямок взаємин може бути солідарним, антагоністичним або змішаним. При солідарної інтеракції прагнення й зусилля сторін збігаються. Якщо бажання й зусилля сторін перебувають у конфлікті, то це — антагоністична форма інтеракції, якщо вони збігаються тільки почасти — це змішаний тип напрямку взаємодії.

Можна виділити організовані й неорганізовані взаємодії: інтеракція організована, якщо відносини сторін, їхні дії зложилися в певну структуру прав, обов’язків, функцій й опираються на якусь систему цінностей.

Неорганізовані інтеракція — коли відносини й цінності перебувають в аморфному стані, тому права, обов’язку, функції, соціальні позиції не визначені.

Виділяють наступні типи соціальної взаємодії: організовано-антагоністична система інтеракції, заснована на примусі; організовано-солідарна система інтеракції, заснована на добровільному членстві; організовано-змішані, солідарна-антагоністична система, що частково управляється примусом, а частково — добровільною підтримкою устояної системи взаємин і цінностей. Також можуть бути неорганізований-антагоністичний; неорганізований-солідарний; неорганізовано-змішаний тип інтеракції.

У довгостроково існуючих організованих групах виділяють три типи взаємин: сімейний тип (характерно внутрішня єдність членів групи), договірний тип (сторони взаємодіють у рамках договірного сектора, відносини спрямовані на одержання взаємної вигоди, інша сторона розглядається не як союзник, а як якийсь «інструмент», що може зробити послугу, принести прибуток і т.п.); примусовий тип (має різні форми примуса: психологічне, економічне, фізичне, ідеологічне, військове).

Особлива увага в ході соціально-психологічного вивчення груп і колективів приділяється взаєминам. Вони, у свою чергу, діляться на офіційні й неофіційні, відносини керівництва й підпорядкування (зокрема, лідерства), ділові й особисті, раціональні й емоційні. Офіційними називають відносини, що виникають між людьми на посадовій основі. Вони фіксуються законом, регулюються положеннями, затвердженими офіційно, що відповідають правилами й нормами. На відміну від них неофіційні відносини складаються на базі особистих, або часток, взаємин людей. Для них не існує відповідної юридичної основи, загальноприйнятих законів, твердо встановлених норм.

Ділові відносини виникають у зв’язку зі спільною роботою або по її приводу, а особисті - як відносини, що складаються між людьми незалежно від виконуваної роботи.

У раціональних міжособистісних відносинах на перший план виступають знання людей друг про друга й об'єктивні оцінки, які їм дають навколишні.

Емоційні відносини — це, навпроти, оцінки суб'єктивні, засновані на особистому, індивідуальному сприйнятті людини людиною. Такі відносини обов’язково супроводжуються позитивними або негативними емоціями; вони далеко не завжди засновані на дійсній, об'єктивній інформації про людину.

Як відомо кожен член групи займає певне місце в ній, що характеризується його роллю, що він виконує в цій групі, і статусом.

За кожним членом групи звичайно закріплюються певні ролі, тобто моделі поводження, очікувані від членів груп відповідно до того місця в групі, що вони займають.

Сприйняття ролі - це ваше розуміння того, як ви повинні поводитися. Рольове очікування — це те, якого поводження чекають від вас інших. Ролі - це «потужні детермінанти поводження». Там, де поводження працівника заходить у суперечність із тим, чого від нього очікують навколишні, виникає рольовий конфлікт.

Види соціальних ролей визначаються розмаїтістю соціальних груп, видів діяльності й відносин, у які включена особистість. Залежно від суспільних відносин виділяють соціальні й міжособистісні соціальні ролі.

Соціальні ролі пов’язані із соціальним статусом, професією або видом діяльності (учитель, учень, студент, продавець). Це стандартизовані безособові ролі, що будуються на основі прав й обов’язків, незалежно від того, хто ці ролі виконує. Виділяють соціально-демографічні ролі: чоловік, дружина, дочка, син, онук. Чоловік і жінкаі це теж соціальні ролі, біологічно визначені й специфічні способи, що припускають, поводження, закріплені суспільними нормами, звичаями.

Міжособистісні ролі пов’язані з міжособистісними відносинами, які регулюються на емоційному рівні (лідер, скривджений, кумир родини, улюблений і т.д.).

Під статусом у групі ми розуміємо положення або ранг, що привласнюється тому або іншому члену цієї групи іншими її членами. Статус також може бути формальним (наприклад, переможець конкурсу «Кращий за професією») і неформальним (повага, що відповідає заслугам, знанням і т.п.). У різних групах той самий людина може мати різний статус. Статус впливає на владу норм над індивідом. Наприклад, співробітники з високим статусом часто мають більшу волю у відхиленні від норм чим інші члени групи. Однак статусна ієрархія є стійкою тільки в тому випадку, якщо члени групи вірять, що ієрархія справедлива. Коли люди вважають, що існує несправедливість у розподілі статусних функцій, виникає нестійкість, конфлікт, що відбивається в різних типах поводження. Подання про справедливість в організації ставиться, насамперед, до розподілу статусу між членами групи. Люди хочуть, щоб нагорода за їхні праці була розмірна витраченим зусиллям і засобам.

Керування групою, її самоврядування, вплив на психологію й поводження окремих членів групи звичайно здійснюється й через офіційно призначених осіб — керівників, і через неофіційних осіб, що користуються авторитетом серед членів даної групи, що мають у ній високий статус й іменованих лідерами. Авторитет лідера в групі звичайно не менш сильний, чим авторитет керівника. Лідер у стані підняти, захопити членів групи на будь-яку справу. Права, дані керівникові групи, не завжди достатні для того, щоб у будь-який момент діяльності спонукати членів групи на здійснення потрібних учинків. У житті будь-якої групи чимало таких моментів, коли потрібно переконувати, а не наказувати, просити, а не розпоряджатися, і тут лідер незамінний. У ролі лідерів можуть виступати й офіційні керівники груп, але на практиці це трапляється рідко, тому що якості лідера й керівника, їхні внутрігрупові функції не тільки не збігаються, але іноді прямо протилежні. У турботах керівника на першому місці звичайно перебуває справа, а в турботах лідера — людина з усіма його емоціями.

Хто може стати й реально стає лідером у групі? Як і при яких умовах це відбувається? На два цих питання в науці є різні відповіді. Обговоримо їх. Одні вчені вважають, що сьогоденням лідером у групі, здатним повести за собою інших її членів, стає людина, що має особливий набір лідерських особистісних рис. Ці риси, думають прихильники даної точки зору, дані людині від природи. Той, хто позбавлений специфічних лідерських рис і здатностей, ніколи не стає гарним, визнаним лідером, що має високий статус у групі.

Незважаючи на зовнішню простоту й привабливість даної точки зору, що, здавалося б, підтверджується й життєвими спостереженнями (дійсно, далеко не кожна людина в житті стає гарним лідером), дотепер не вдалося виявити в лідерів яких-небудь специфічних особливостей, властивих тільки їм й істотно, що відрізняють їх від інших людей. У силу цієї обставини виникла альтернативна точка зору, що заперечує наявність у лідера специфічних рис: вихід людини в лідери — результат взаємодії між ним і групою. Якщо індивідуальні особливості цієї людини, виявлені їм у спільній діяльності й спілкуванні з іншими членами групи, відповідають вимогам сформованої ситуації, то в цій ситуації він стає лідером. При зміні групового завдання й вимог ситуації лідером може стати хтось іншої. У принципі для кожної людини в групі можна визначити такі умови, при яких він стане лідером, і для цього зовсім не обов’язково мати якимись спеціальними «лідерськими» риси.

Істина швидше за все перебуває між цими двома позиціями й припускає їхню інтеграцію. Найчастіше лідером стає той, у кого є які-небудь особливості, які цінуються членами групи, і одночасно той, хто має у своєму розпорядженні риси, потрібними групі саме в цей момент часу.

Крім поняття лідерства в психології використається інше уточнююче подання про нього, зокрема поняття стилю лідерства. Стиль лідерства — це сукупність засобів психологічного впливу, якими користується лідер для надання впливу на інших членів групи, серед яких він має високий статус.

Традиційно прийнято розрізняти три основних стилі лідерства: авторитарний, демократичний і ліберальний.

Авторитарний стиль характеризується вираженою владністю лідера, директивністю його дій, єдиноначальністю в прийнятті рішень, систематичним контролем за діями ведених. Авторитарний лідер звичайно не дозволяє залежним від нього людям втручатися в керівництво, брати під сумнів, заперечувати прийняті їм рішення. Він чітко розділяє свої власні права й обов’язки ведених, обмежуючи дії останніх лише виконавськими функціями. Для нього ідеальний підлеглий — дисциплінований виконавець.

Демократичний стиль лідерства відрізняється від авторитарного тем, що лідер постійно звертається до думки залежних від нього людей, радиться з ними, залучає їх до вироблення й прийняття рішень, до співробітництва в керуванні групою. Він не проводить чіткої лінії між власними правами й обов’язками ведених. Частина своїх повноважень він добровільно передає членам групи; вони у свою чергу так само добровільно приймають на себе частина його обов’язків, якщо в цьому виникає необхідність. Демократичний лідер особливо цінує таких підлеглих, хто самостійний й ініціативний, творчо підходить до роботі. Він приділяє велику увагу не тільки діловим, але й особистим взаєминам у групі.

Ліберальний стиль лідерства — це така форма поводження лідера, при якій він фактично йде від своїх обов’язків по керівництву групою й поводиться так, начебто він не лідер, а рядовий член групи. Всі питання внутрігрупового життя в цьому випадку вирішуються колективною думкою, що у групі приймається як закон, і цьому у своєму поводженні випливають не тільки рядові учасники групи, але й сам її лідер. Фактично в цьому випадку він є лідером лише номінально.

Протягом багатьох років дослідження лідерства перед психологами неодноразово виникало питання: який з розглянутих стилів лідерства найбільш доцільний? Спочатку, коли тільки ще зароджувалися відповідні дослідження, уважалося, що демократичний стиль лідерства є найкращим. Дійсно, у ньому більше привабливих рис, чим в інші. При даному стилі лідерства в групі створюється сама сприятлива атмосфера для творчої роботи й для задоволення інших важливих соціальних потреб людей. Цей стиль лідерства сприяє постановці й рішенню групою найбільш складних завдань. Він і людьми психологічно сприймається як найбільш сприятливий.

І, проте, сказати, що даний стиль лідерства є найкращим і до нього треба прагнути в усіх без винятку випадках життя, не можна. Нерідко переважніше виявляється авторитарний і навіть ліберальний стиль лідерства, наприклад, коли в умовах дефіциту часу необхідно домогтися високої організованості, дисципліни, погодженості дій або коли необхідно приймати рішення, що зачіпає інтереси всіх членів групи. Тому на практиці самим удалим є не який-небудь один із трьох перерахованих стилів лідерства, а гнучкий, або комбінований, стиль лідерства, при якому лідер, уміючи поводитися по-різному, гнучко міняє стиль свого поводження залежно від сформованої в групі обстановки.

Розділ 2. Дослідження міжособистісних взаємин у курсантських групах

2.1 Загальна характеристика використаних методик

Об'єкт дослідження — міжособистісні відносини. Предмет дослідження - міжособистісні відносини у групі. Ціль дослідження - вивчити взаємозв'язок соціометричного положення члена групи та переважаючого типу відносин до людей.

Завдання емпіричної частини:

- провести соціометричне дослідження колективу навчальної групи;

- визначити переважаючі типи відносин до людей у членів навчальної групи

— дослідити взаємозв'язок соціометричного положення члена групи й переважаючого типу відносин до людей

Для досягнення поставленої мети були використані наступні методики: соціометрична методика Дж. Морено (дослідження соціометричного положення членів групи); тест Лірі (діагностики міжособистісних відносин), критерій рангової кореляції Спірмена.

Для дослідження соціометричного положення членів групи була використана соціометрична методика Дж. Морено. У нашому випадку соціометрична процедура мала на меті виявлення «соціометричних позицій», тобто співвідносного авторитету членів групи за ознаками симпатії-антипатії, де на крайніх полюсах виявляються «лідер» групи й «відкинутий» .

Дане опитування може проводитися в 2-х формах: параметричній й непараметричній. Проведена процедура є параметричною, тобто учасникам пропонувалося відповісти на питання з обмеженням числа виборів. Достоїнством параметричної процедури є те, що соціометричне обмеження значно перевищує надійність соціометричних даних і полегшує статистичну обробку матеріалу. Із психологічної точки зору соціометричне обмеження змушує випробуваних більш уважно ставитися до своїх відповідей, вибирати для відповіді тільки тих членів групи, які дійсно відповідають пропонованим ролям. Прийнято вважати, що для груп в 22−25 учасників мінімальна величина соціометричного обмеження повинна вибиратися в межах 4−5 чоловік. Недоліком соціометричного обмеження є те, що воно не дозволяє судити про емоційну експансивність членів групи.

Для наочного відображення результатів складаються соціоматриці. Вони мають вид таблиці, в якій фіксуються отриманні та віддані вибори кожного члена групи. По соціоматрицям строяться соціограми та розраховуються персональні (П.С.І.) і групові (Г.С.І.) індекси. Перші характеризують індивідуальні соціально-психологічні властивості особистості в ролі члена групи. Другі дають числові характеристики цілісної соціометричної конфігурації виборів у групі. Вони описують властивості групової структури спілкування.

В нашій роботі буде досліджений один з основних персональних соціометричних індексів — індекс соціометричного статусу i-члена.

Соціометричний статус — це властивість особистості як елемента соціальної структури займати певну просторову позицію в ній, тобто певним чином співвідноситися з іншими елементами. Така властивість розвинена в елементів групової структури нерівномірно й для порівняльних цілей може бути обмірювана числом.

Елементи соціометричної структури — це особистості, члени групи. Кожний з них тією чи іншою мірою взаємодіє з кожним, впливає своєю поведінкою на властивості цілого.

Реалізація цього впливу протікає через різні соціально-психологічні форми взаємовпливу. Суб'єктивну міру цього впливу підкреслює величина соціометричного статусу. Але особистість може впливати на інших подвійно — або позитивно, або негативно.

Тому прийнято говорити про позитивний й негативний статус.

Розраховується індекс соціометричного статусу i-члена групи по формулі:

де Сi — соціометричний статус i-члена, Ri — отриманні i-членом вибори, — знак підсумовування числа отриманих виборів i-члена, N — число членів групи.

Для діагностики виявлення переважаючого типу відносин до людей у самооцінці була використана методика Лірі. Для подання основних соціальних орієнтацій Т. Лірі розробив умовну схему у вигляді кола, розділеного на сектори. У цьому колі по горизонтальним і вертикальним осях позначені чотири орієнтації: «домінування — підпорядкування», «дружелюбність — ворожість». У свою чергу, ці сектори розділені на 8 — відповідно більш приватних відносин. Для ще більш тонкого опису коло ділять на 16 секторів, але частіше використаються октанти, певним чином орієнтовані відносно 2 головних осей.

Схема Т. Лірі заснована на припущенні, що чим ближче результати випробуваного до центра окружності, тим сильніше виявляється взаємозв'язок цих 2 перемінних. Сума балів кожної орієнтації переводиться в індекс, де домінують вертикальна («домінування — підпорядкування») і горизонтальна («дружелюбність — ворожість») осі. Відстань отриманих показників від центра окружності вказує на адаптивність або екстремальність інтерперсональної поведінки.

Анкета містить 128 оцінних суджень, з яких у кожному з 8 типів відносин утворяться 16 пунктів, упорядкованих по висхідній інтенсивності. Методика побудована так, що судження, спрямовані на з’ясування якого-небудь типу відносин, які розташовані не підряд, а особливим чином: вони групуються по 4 і повторюються через рівну кількість визначень. При обробці підраховується кількість відносин кожного типу. Максимальна оцінка рівня — 16 балів, але вона розділена на 4 ступені виразності відносини (див. Таблицю 2.1.1.)

Таблиця 2.1.1.

У результаті робиться підрахунок балів по кожній октанті за допомогою спеціального ключа до анкети. Отримані бали переносяться на дискограму, при цьому відстань від центра кола відповідає числу балів по даній октанті (від 0 до 16). По спеціальних формулах визначаються показники по основним факторам: «домінування» й «дружелюбність» :

Домінування = (I — V) + 0,7 (VIII + II — VI)

Дружелюбність = (VII — III) + 0,7 (VIII — II — IV+ VI).

Типи відносини до навколишніх:

1. Авторитарний:

13−16 — диктаторський, владний, деспотичний характер, тип сильної особистості, що лідирує у всіх видах групової діяльності. Усіх наставляє, повчає, у всьому прагне покладатися на свою думку, не вміє приймати ради інших. Навколишні відзначають цю владність, але визнають її.

9−12 — домінантний, енергійний, компетентний, авторитетний лідер, успішний у справах, любить давати ради, вимагає до себе поваги.

0−8 — упевнена у собі людина, але не обов’язково лідер, завзятий і наполегливий.

2. Егоїстичний

13—16 — прагне бути над всіма, але одночасно осторонь від усіх, самозакоханий, розважливий, незалежний, себелюбний. Труднощі перекладає на навколишніх, але сам ставиться до них трохи уникаючи, хвалькуватий, самовдоволений, зарозумілий.

0−12 — егоїстичні риси, орієнтація на себе, схильність до суперництва.

3. Агресивний

13−16 — твердий і ворожий стосовно навколишніх, різкий, твердий, агресивність може доходити до асоціальної поведінки

9−12 — вимогливий, прямолінійний, відвертий, суворий і різкий в оцінці інших, непримиренний, схильний у всьому обвинувачувати навколишніх, глузливий, іронічний, дратівливий.

0−8 — упертий, завзятий, наполегливий й енергійний.

4. Підозрілий

13−16 — відчужений стосовно ворожого й злісного миру, підозрілий, уразливий, схильний до сумніву у всьому, злопам’ятний, постійно скаржиться на всіх (шизоідний тип характеру).

9−12 — критичний, нетовариський, зазнає труднощів в інтерперсональних контактах через підозрілість й острах поганого ставлення, замкнутий, скептичний, розчарований у людях, потайливий, свій негативізм проявляє у вербальних агресіях.

0−8 — критичний стосовно всіх соціальних явищ й оточуючих людей.

5. Покірний

13−16 — покірний, схильний до самознищення, слабовільний, схильний уступати всім і у всьому, завжди ставить себе на останнє місце й засуджує себе, приписує собі провини, пасивний, прагне знайти опору в кому-небудь більш сильному.

9−12 — соромливий, лагідний, легко бентежиться, схильний підкорятися більш сильному без обліку ситуації.

0−8 — скромний, боязкий, поступливий, емоційно стриманий, здатний підкорятися, не має власної думки, слухняно й чесно виконує свої обов’язки.

6. Залежний

13−16 — різко невпевнений у собі, має нав’язливі страхи, побоювання, тривожиться з будь-якого приводу, тому залежить від інших, від чужої думки.

9−12 — слухняний, боязкий, безпомічний, не вміє виявити опори, щиро вважає, що інші завжди праві.

0−8 — конформний, м’який, очікує допомоги й ради, довірливий, схильний до замилування навколишніми, увічливий.

7. Дружелюбний

9−16 — дружелюбний і люб’язний з усіма, орієнтований на прийняття й соціальне схвалення, прагне задовольнити вимоги всіх, бути гарним для всіх без обліку ситуації, прагне до цілей мікрогруп, має розвинені механізми витиснення й придушення, емоційно лабільний (істероідний тип характеру).

0−8 — схильний до співробітництва, кооперації, гнучкий і компромісний при рішенні проблем й у конфліктних ситуаціях, прагне бути разом з думкою навколишніх, свідомо конформний, підпорядковується умовностям, правилам і принципам гарного тону у відносинах з людьми, ініціативний ентузіаст у досягненні цілей групи, прагне допомагати, почувати себе в центрі уваги, заслужити визнання й любові, товариський, проявляє теплоту й дружелюбність у відносинах.

8. Альтруїстичний

9−16 — гіпервідповідальний, завжди приносить у жертву свої інтереси, прагне допомогти й співчувати всім, нав’язливий у своїй допомозі й занадто активний стосовно навколишніх, неадекватно приймає на себе відповідальність за інших (може бути тільки зовнішня маска, що приховує особистість протилежного типу).