Податкова система України

План Вступ

1. Сутність, структура та основні принципи побудови податкової системи

2. Практика та проблематика ефективного функціонування податкової системи України

3. Шляхи удосконалення податкової системи України Висновки Список використаних джерел податковий збір україна дохід

Вступ Актуальність. Економіка України останні роки функціонує в умовах високого незбалансованого завищеного фіскального тиску. На сьогодні система оподаткування, методи збору податків та контролю за їх сплатою посилюють негативні тенденції та є основою для корупції, розвитку тіньової економіки. Це стає причиною того, що в належному обсязі не поповнюється дохідна частина бюджету, а від так скорочуються соціальні видатки та видатки розвитку, збільшується частина невдоволеного населення. Виникає брак коштів на підтримку освіти, культури, гуманізації суспільних відносин. Отже, виникає необхідність дослідження питань, пов’язаних із впливом податкової системи на основні економічні процеси, оскільки для подолання негативних тенденцій і з метою підвищення рівня ефективності оподаткування необхідне подальше удосконалення як системи оподаткування в цілому, так і окремих податків.

Призначення податкової системи, яка є відображенням і органічною складовою економічної моделі розвитку країни, полягає не лише у збиранні податків та забезпеченні дохідної частини бюджету для виконання державою своїх функцій, а й у сприянні досягненню стратегічної мети розвитку національної економіки.

Мета. Метою роботи виступає аналіз сучасних проблем функціонування податкової системи України та виокремлення основних шляхів її удосконалення.

Із логіки поставленої мети можна виокремити ряд таких завдань:

· розкрити сутність, структуру та основні принципи побудови податкової системи;

· проаналізувати діючу практику функціонування податкової системи в Україні;

· запропонувати основні шляхи удосконалення податкової системи України.

Об'єкт. Об'єктом дослідження є податкова система України її проблеми та шляхи удосконалення.

Предмет. Предметом дослідження є теоретичні й практичні засади реформування податкових відносин.

Розробленість. Вагомий внесок дослідження питань теорії та практики функціонування ефективного механізму податкового регулювання економіки зробили як зарубіжні вчені економісти Ф. Бекон, С. Брю, Т. Гоббс, Дж. Кейнс, А. Лаффер, К. Маркс, Е. Ліндаль, Д. Рікардо, А. Сміт, М. Фрідман. У вітчизняній науковій літературі дана проблема також достатньо висвітлена, зокрема комплексне дослідження даної теми можна зустріти в працях: — А. Крисоватого, С. Юрія, Б. Іванова, О. Василика, О Данілова, А. Соколовської, Л. Тарангул, В. Федосова та багатьох інших.

Інформаційною базою дослідження є Податковий кодекс України, постанови Верховної Ради України, постанов Кабінету Міністрів України з питань оподаткування. Використано статистичні і аналітичні матеріали Державного комітету статистики України, Міністерства фінансів України, Державної податкової служби України. Інформаційним забезпеченням дослідження стали також монографічні дослідження і наукові статті вітчизняних і зарубіжних авторів.

Структура роботи. Курсова робота складається з 42 сторінок друкованого тексту, яка включає вступ, 3 питання, висновок та 25 позицій використаної літератури, 1 рисунок, 4 таблиці.

1. Сутність, структура та основні принципи побудови податкової системи У науковій літературі немає єдиного підходу до визначення змісту поняття «податкова система». Найважливіші підходи, що розкривають зміст аналізованого поняття, містять такі положення [23, с. 98].

До складу податкової системи входять всі види податків, зборів та інших обов’язкових платежів, які встановлено чинним законодавством і запроваджено в країні.

Податковою системою визначається перелік суб'єктів, на яких покладається виконання функцій у сфері оподаткування.

Податкова система установлює порядок проведення операцій з оподаткування.

Ґрунтуючись на вищенаведених положеннях можна дати таке загальне визначення: податкова система визначає суб'єктів податкових відносин, сукупність податків, зборів (обов'язкових платежів) та порядок проведення операцій з оподаткування.

Податкова система — це, з одного боку, сукупність податків і зборів, що утворюють систему, побудовану згідно з визначеними принципами, прийнятими в країні з метою реалізації функцій оподаткування; з іншого — вона регламентує порядок проведення операцій з оподаткування відповідно до прийнятої системи.

Зміст і структура податкової системи визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її самостійно, відповідно до завдань соціально-економічного розвитку Через податки, пільги і фінансові санкції, а також обов’язки і відповідальність, які виступають невід'ємною частиною системи оподаткування, держава ставить єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні [24, c. 10].

За оцінками фахівців, система оподаткування тим ефективніша, чим вона зручніша як для того, хто сплачує податки, так і для того, хто здійснює контрольні функції.

Рис. 1.1. Структура податкової системи України[11, с. 93]

Система оподаткування — це сукупність установлених чинним законодавством держави податків і зборів, а також механізмів і способів їх розрахунку і сплати до бюджету та інших державних цільових фондів.

В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. Зокрема до загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені Податковим кодексом і є обов’язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених Кодексом. Натомість до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених Податковим кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Таблиця 1.1. Загальнодержавні та місцеві податки і збори України [12 ]

Обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів. База оподаткування? це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов’язання. Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування. Сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Платниками податків — визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або проводять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з Кодексом.

Згідно визначення зрозуміло, що традиційно платниками податків виступають фізичні та юридичні особи, перелік яких визначено цивільним законодавством. Разом з тим, є категорії платників податків, що передбачені винятково податковим законодавством. До них належать консолідована група платників податків, юридичні та фізичні особи, які діють у складі групи, що не має статусу юридичної особи. Окрім того платники податків є зобов’язаними суб'єктами. На правовий статус платників податків впливає метод фінансово-правового регулювання.

Державне управління в сфері формування доходної частини бюджету об'єктивно Зумовлено необхідністю підпорядкування суб'єктів, за рахунок коштів яких і формується ця частина бюджету. Саме тому правове регулювання відносин у сфері податкової діяльності держави спрямовано на однобічні владні розпорядження державних органів щодо безумовно зобов’язаних суб'єктів.

У зв’язку з цим у правовому статусі платників податків пріоритетним є комплекс податкових обов’язків щодо податкових прав, які є похідними від обов’язків.

Різноманіття платників податків зумовлює потребу їх класифікації за різними підставами. Класифікація має важливе значення як для теорії податкового права, так і для податкового законодавства. По-перше, вона дає вичерпне уявлення про всі різновиди платників податків, і, по-друге, така класифікація закладає основи правового статусу того чи іншого платника податків.

Платників податків можна класифікувати за такими підставами:

І. Залежно від способу організації господарської діяльності:

1) фізичні особи;

2) юридичні особи;

3) іноземні юридичні особи; постійні представництва іноземних юридичних осіб;

4) юридичні та фізичні особи, що діють у складі групи, яка не має статусу юридичної особи (іноземні і/чи національні юридичні та фізичні особи, що діють в Україні на правах партнерів у складі групи, яка не є юридичною особою, на підставі договору про спільну діяльність);

5) відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи;

6) консолідована група платників податків.

ІІ. Залежно від податкової юрисдикції держави:

· резиденти — особи, які мають місце постійного проживання чи місцезнаходження в даній державі і доходи яких підлягають оподатковуванню з усіх джерел (особи, які несуть повну податкову відповідальність);

· нерезиденти — особи, які не мають місця постійного знаходження в державі і в яких оподатковуванню підлягають лише доходи, отримані ними на даній території (особи, які несуть обмежену податкову відповідальність).

Розмежування резидентів і нерезидентів здійснюється на основі трьох принципів:

· постійного місцезнаходження на території держави (найчастіше закріплюється кількісний критерій — в Україні це 183 календарних дні);

· джерела отриманих доходів;

· межі податкової відповідальності - повної чи обмеженої.

Принцип територіальності визначає національну належність джерела доходу. При цьому оподатковуванню в даній країні підлягають тільки доходи, отримані на її території, у той час як будь-які доходи, отримані за її межами, звільняються від оподаткування в даній країні.

Деякі країни за основу беруть критерій резиденства (Велика Британія, СІЛА, Росія, Україна); інші - переважно критерій територіальності (Франція, Швейцарія, країни Латинської Америки). Різне об'єднання цих критеріїв зумовлює неоднаковий податковий режим і часто є основною причиною подвійного оподаткування.

ІІІ. Залежно від розмірів сукупного валового доходу:

— великий платник податків — це особа (юридичний, відособлений підрозділ без статусу юридичної. особи, постійне представництво іноземної юридичної особи), сукупний валовий доход якої становить від 4 до 20 млн. грн.1;

— середній платник податків — це особа (всі платники, перераховані в першій групі), обсяг сукупного валового доходу якої становить до 4 млн. грн. У встановлених законодавством випадках ці суб'єкти можуть виступати малими платниками податків;

Контролюючими органами виступають:

· Державна податкова служба 1 України є центральним органом виконавчої влади, займає рівень міністерства в ієрархії державної влади. Її очолює Голова ДПС України, якого призначає на посаду і звільняє Президент України за поданням Прем'єр-міністра.

· Митна служба України — це єдина загальнодержавна система, яка складається з митних органів та спеціалізованих митних установ і організацій.

До основних вимоги щодо оптимальної побудови податкової системи відносять :

· Розподіл податкового навантаження повинен бути рівномірним;

· Мінімальний тиск на економічні рішення суб'єктів господарювання

· Зведення до мінімуму можливого порушення рівноваги між соціальною справедливість та економічною ефективністю

· Сприяння стабілізації економіки та економічного росту

· Зрозумілість оподаткування для всіх його учасників, справедливість управління ним

· Мінімальні затрати на управління податковою системою.

Науковий підхід у побудові ефективної податкової системи передбачає:

· системність. Потреба системності полягає в тому, що всі податки повинні бути взаємопов'язані і органічно доповнювати один одного, при цьому не вступати в протиріччя з системою оподаткування в цілому і з окремими її елементами.

· встановлення основобудовної бази. Основобудовною базою побудови податкової системи є об'єм бюджетних видатків, оскільки податки є засобом виконання державою своїх функцій.

· формування правової бази. Податкова система є продуктом податкового законодавства, яке базується на правовій базі.

Для оптимальної побудови та функціонування податкової системи необхідно дотримуватись певних принципів серед яких:

· принцип вигоди та адміністративної зручності. Вигода в оподаткуванні означає, що втрата добробуту в результаті сплати податків мають бути сумірними для платників з тими вигодами, які вони отримують за рахунок фінансованих з податкових надходжень потреб і суспільних благ. Суть адміністративної зручності полягає в тому, що податкова система має бути максимально зручною для платників і для державних структур з точки зору змісту податкової роботи і податкового законодавства;

· принцип платоспроможності декларує те, що тягар оподаткування має розподілятися згідно платоспроможності платників, вартості споживання майна. З цим принципом пов’язано горизонтальна і вертикальна рівність в оподаткуванні. Горизонтальна передбачає, що платники з однаковою платоспроможність і податковою базою сплачують однакові суми податків протягом певного періоду. Вертикальна досягається, коли платники з різною платоспроможністю сплачують різні по величині суми податків, які диференціюються відповідно до принципів соціальної справедливості.

· принцип визначальної бази. В основу побудови будь-якої податкової системи має бути закладена соціально-економічна доктрина держави, виходячи з якої в країні формується середній рівень оподаткування та частина ВВП, що перерозподіляється через бюджет з допомогою податків шляхом побудови конкретної податкової системи.

Отже підсумовуючи вище сказане можна зазначити, що основною метою реформування податкової системи є сприяння стабілізації матеріального виробництва, підвищення його ефективності, на цій основі задоволення державних та соціальних потреб. Податкова система повинна забезпечити оптимізацію структури розподілу і перерозподілу національного доходу. Реформуванню підлягають правові норми, що визначають форми, механізм регулювання. Також досить актуальними виступають питання реформування ДПС.

2. Практика та проблематика ефективного функціонування податкової системи України Сьогодні проблема побудови ефективної податкової системи є одним з найбільш актуальних питань у процесі розвитку в Україні ринкових відносин та інтегрування української економіки в світовий ринок. Її вирішення повинно здійснюватися шляхом вивчення, аналізу і осмислення як існуючої в Україні законодавчої бази, так і накопиченого в світі досвіду у сфері оподаткування. У 2011 році правила оподаткування платників єдиного податку зазнали істотних змін. Нові правила набрали чинності 1 січня 2012 року. Єдиний податок запроваджений з метою зменшення податкового та адміністративного навантаження на малі підприємства та стосується як юридичних, так і фізичних осіб. Класифікація платників, ставки, а також види підприємницької діяльності для відповідних груп платників єдиного податку, наведені в таблиці нижче [4]:

Таблиця 2.1. Класифікація платників, ставки, а також види підприємницької діяльності для відповідних груп платників єдиного податку

Юридичні та фізичні особи, що сплачують єдиний податок звільняються від сплати наступних податків:

· Податку на прибуток;

· Податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об'єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності фізичної особи;

· Податку на додану вартість (за винятком платників єдиного податку, що є платниками ПДВ на загальних умовах) ;

· Земельного податку;

· Плати за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

· Плати за розвиток виноградарства та хмелярства.

Фізичні особи підприємці, що сплачують Єдиний податок, також повинні сплачувати єдиний соціальний внесок (ЄСВ), нарахований на свої доходи, але не менш ніж встановлений мінімальний платіж (мінімальна місячна заробітна плата множиться на відповідну ставку ЄСВ).

Юридичні особи — резиденти України, що здійснюють підприємницьку діяльність, зобов’язані зареєструватися як платники податку на прибуток. Резиденти України є платниками податку на прибуток з доходів, отриманих як на території України, так і за її межами. Нерезиденти сплачують в Україні податок на прибуток з доходів з джерелом їх походження з території України.

Постійні представництва компаній-нерезидентів, які здійснюють господарську діяльність, також зобов’язані зареєструватися як платники податку на прибуток. Для цілей оподаткування податком на прибуток такі представництва прирівнюються до відокремлених суб'єктів господарювання.

Визначення терміну «постійне представництво», наведене у Податковому кодексі, в основному, відповідає визначенню постійного представництва у розумінні ОЕСР, але також включає в себе і діяльність з надання послуг у разі надання таких послуг в Україні протягом не менше 6 місяців упродовж будь-якого 12-місячного періоду.

Інші групи платників податку на прибуток Податковим кодексом України не передбачені.

Прибуток, що підлягає оподаткуванню, визначається шляхом зменшення суми оподатковуваного доходу на собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) та інших операційних витрат. Для цілей оподаткування доходи та витрати визнаються, виходячи із принципів бухгалтерського обліку, які базуються на національних та міжнародних стандартах бухгалтерського обліку, якщо інше прямо не передбачено нормами Податкового кодексу.

Вартість матеріальних та нематеріальних активів підлягає амортизації. Для цілей нарахування амортизації Податковий кодекс визначає 16 груп основних засобів та 5 груп нематеріальних активів, а також мінімальний строк їх корисного використання та методи розрахунку сум. Сума амортизації по матеріальних і нематеріальних активах нараховується по кожному об'єкту окремо.

Відповідно до норм Податкового кодексу деякі (окремо визначені) витрати не включаються до складу податкових витрат або мають певні обмеження щодо такого включення.

Витрати, що не враховуються при визначені об'єкту оподаткування включають в себе, зокрема:

· Витрати, не пов’язані з господарською діяльністю платника податку;

· Витрати, які не підтверджені відповідними первинними документами бухгалтерського обліку;

· Дивіденди;

· Авансові платежі;

· Штрафи та пені.

Також існують обмеження щодо віднесення до витрат роялті, інжинірингових, маркетингових та рекламних послуг при сплаті за такі послуги на користь нерезидентів. Так, роялті та консультаційні, маркетингові і рекламні послуги, сплачені на користь нерезидентів, підлягають включенню до витрат в податковому обліку в межах 4% виручки від реалізації, отриманої у попередньому звітному році. При цьому, при виплаті нерезиденту, який має офшорний статус, такі витрати у повному обсязі не підлягають включенню до складу витрат.

Крім вищевказаних обмежень, роялті, які виплачуються нерезидентам, також не підлягають включенню до витрат в податковому обліку, якщо:

1. одержувач доходу не є фактичним одержувачем доходів;

2. виплата проводиться щодо об'єктів, права інтелектуальної власності щодо яких вперше виникли у резидента України;

3. роялті не підлягають оподаткуванню в країні резиденства особи-отримувача.

Витрати на інжинірингові послуги, що сплачуються нерезиденту (за винятком тих, які нараховані на користь постійних представництв нерезидентів), підлягають врахуванню у складі витрат в межах 5% від митної вартості імпортованого обладнання. При цьому, отримувач платежів має бути бенефіціарним власником таких доходів і не повинен мати офшорний статус.

Будь-які платежі на користь нерезидентів, які мають офшорний статус, підлягають включенню до витрат у розмірі 85% від їх загальної суми, за винятком вищезгаданих платежів, які не підлягають включенню до витрат у повному обсязі.

Податковий Кодекс передбачає певні обмеження щодо віднесення до складу витрат процентів, у разі їх виплати на користь нерезидентів.

Це обмеження застосовується, якщо отримувач (компанія — нерезидент) відповідає наступним критеріям:

* Компанія-нерезидент володіє щонайменш 50% статутного фонду української юридичної особи, або

* Нерезидент є пов’язаною стороною компанії-нерезидента, згаданої вище.

У цьому випадку, спеціальна норма Податкового кодексу передбачає, що проценти підлягають віднесенню до витрат в межах процентних доходів, отриманих компанією-резидентом, плюс 50% від оподатковуваних доходів, отриманих з інших джерел без врахування суми таких отриманих процентів. У випадку, якщо проценти, що виплачуються, перевищують дозволений ліміт, сума такого перевищення може бути віднесена до витрат у майбутніх податкових періодах в межах ліміту таких періодів.

Правила трансфертного ціноутворення (TЦ) застосовуються до операцій з:

· пов’язаними сторонами;

· нерезидентами;

· особами, що застосовують нульову або знижену ставку оподаткування;

· платниками податку, які застосовують спеціальні податкові режими.

Трансфертне ціноутворення також застосовується при оцінюванні отриманих доходів та понесених витрат у зв’язку здійсненням бартерних операцій.

Ціна договору вважається такою, що відповідає правилам трансфертного ціноутворення, якщо не буде доведено протилежного.

Обов’язок доведення фактів порушення ціноутворення покладається на податкові органи. Податковий кодекс допускає відхилення між контрактною та справедливою цінами на рівні 20%.

Податковий кодекс передбачає п’ять методів визначення звичайної ціни, використовуючи однакові з ОЕСР підходи до цього питання.

Платники податків, які підпадають під визначення великих платників, можуть заздалегідь узгодити звичайні ціни по операціях з окремими контрагентами у відповідних угодах з податковими органами.

Як правило, збитки повинні бути перенесені до витрат наступних звітних періодів без обмежень.

Однак, згідно зі змінами, внесеними в 2012 році, збитки, що накопичені станом на 31 грудня 2011 року можуть бути включені до складу витрат в рівних частках у розмірі 25% на рік протягом 2012;2015 рр. Залишок непогашеної у такому порядку суми, враховується у наступних періодах до повного погашення такого від'ємного значення.

Можна також очікувати, що певні обмеження можуть бути введені і в майбутніх звітних періодах.

Декларування податкового збитку протягом 4-ьох поспіль податкових періодів (календарних кварталів) може слугувати підставою для проведення позапланової податкової перевірки.

Існують певні обмеження щодо перенесення на наступні звітні періоди збитків, понесених в результаті операцій з цінними паперами. Більш детальну інформацію з цього питання можна знайти нижче в розділі «Спеціальні правила для оподаткування доходів, отриманих від операцій з цінними паперами» .

Основна ставка податку на прибуток:

* 19% - починаючи з 1 січня 2013 року;

* 16% - починаючи з 1 січня 2014 року.

Окремі платники можуть застосовувати нульову ставку оподаткування з податку на прибуток.

Також Податковий кодекс передбачає, що доходи платників податків, які працюють у певних галузях, звільняються від сплати податку на прибуток терміном на 10 років, починаючи з 1 січня 2011 року. Зокрема, такими галузями є (список не є вичерпним):

· Сфера готельних послуг (тільки для 3, 4 і 5-ти зіркових готелів);

· Легка промисловість (крім підприємств, які працюють на давальницькій сировині);

· Електроенергетика (виробництво електроенергії, виключно з відновлювальних джерел енергії);

· Суднобудівна промисловість;

· Літакобудівництво;

· Виробництво сільськогосподарських машин.

Починаючи з 01 січня 2013 року та протягом наступних 10 років платники податку, які реалізують окремі інвестиційні проекти, у разі відповідності ряду критеріїв, зможуть користуватися наступними пільгами з податку на прибуток:

* з 1.01.2013 до 31.12.2017 ставка податку складатиме 0%,

* з 01.01.2018 до 31.12.2022 ставка податку — 8%

* після 1 січня 2023 ставка податку — 16%.

Для застосуванню пільги підприємства повинні відповідати визначеним критеріям, які включають в себе вимоги щодо розміру інвестицій, кількість створених робочих місць, розмір заробітної плати і т.д.

Ще однією вимогою є те, що суми вивільнених коштів у зв’язку із застосуванням пільгового режиму, платник податку повинен спрямовувати на ремонт техніки та обладнання, розширення виробничих потужностей, впровадження нових технологій і т.д.

Дивіденди нараховуються емітентом корпоративних прав та виплачуються власнику таких корпоративних прав, виходячи з чистого прибутку, розрахованого за даними бухгалтерського обліку, незалежно від того, чи є оподатковуваний прибуток, розрахований за правилами податкового обліку.

Виплата дивідендів зобов’язує емітента перераховувати до Державного бюджету авансовий внесок з податку на прибуток за основною ставкою від суми виплачених дивідендів та без зменшення такої суми на суму авансового внеску.

Авансовий внесок враховується емітентом-платником податку на прибуток при сплаті такого податку за відповідний звітний період.

Якщо авансовий внесок перевищує суму нарахованого податку, то сума, що залишилася, може бути врахована у зменшення податку на прибуток в майбутніх періодах. Податковий кодекс також передбачає деякі винятки з цього правила. У разі, якщо підприємство-резидент отримує дивіденди від інших українських компаній, отримана сума дивідендів не оподатковується.

Дивіденди, отримані від нерезидентів, оподатковуються за загальною ставкою. Однак, якщо платник-нерезидент перебуває під контролем українського суб'єкта господарювання — дивіденди не оподатковуються податком на прибуток в Україні.

Термін під «контролем» означає, що корпоративні права, якими володіє український суб'єкта господарювання, перевищують щонайменше 20% статутного фонду платника і він має прямий чи опосередкований вплив на діяльність суб'єкта господарювання шляхом вирішального впливу на рішення, що приймаються керівництвом такого платника і т.д.

Починаючи з 01.01.2013 р. вступили в дію нові правила подачі звітності та сплати податку.

В залежності від розміру доходів платників податку нові правила передбачають щомісячну сплату авансових внесків до Держбюджету та річну звітність замість щоквартальної, а саме:

· платники податків з доходом, що перевищує 10 млн. грн. на рік сплачують податок щомісяця в розмірі 1/12 з суми податку на прибуток за попередній рік;

· новостворені підприємства та такі, річний дохід яких менше 10 млн. гривень подають податкову декларацію та сплачують податок на прибуток 1 раз на рік;

· у випадку, якщо особа сплачує щомісячні авансові платежі не отримуючи прибутку або зазнаючи збитків, протягом 1 кварталу звітного року, вона може почати сплачувати податок відповідно до квартальної декларації, без перерахування авансових платежів.

· Якщо особа не мала прибутку або отримала збитки в попередньому звітному році, їй необхідно подати податкову декларацію та сплатити податок на прибуток, виходячи із результатів діяльності за квартал.

Податковим кодексом передбачені наступні терміни подання податкових декларацій та сплати податку на прибуток:

· щоквартальні податкові декларації повинні бути подані протягом 40 календарних днів після закінчення звітного кварталу, річний звіт — протягом 60 календарних днів.13

· встановлений термін сплати податку складає 10 календарних днів після закінчення граничного строку подання декларації

· щомісячні авансові внески сплачуються у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік.

З метою оподаткування цінні папери поділяються на цінні папери, що перебувають в обігу на фондовій біржі, та такі, що не перебувають в обігу на фондовій біржі.

Платник податків зобов’язаний вести окремий облік фінансового результату за операціями з цінними паперами, що перебувають в обігу на фондовій біржі, окремо від фінансового результату за операціями с цінними паперами, що не перебувають в обігу на фондовій біржі.

Якщо доходи, отримані від продажу цінних паперів перевищують витрати, понесені у зв’язку з їх придбанням, прибуток оподатковується за ставкою 10%.

Якщо за результатами операцій з продажу цінних паперів, що перебувають в обігу на фондовій біржі отриманий збиток, він може бути врахований при оподаткуванні майбутніх доходів від операцій з такими цінними паперами без обмеження.

Однак, якщо збитки понесені у відношенні операцій з цінними паперами які не перебувають в обігу на фондовій біржі, такі збитки розподіляються на наступні три роки. Прибутки, отримані від операцій з цінними паперами, що перебувають в обігу на фондовій біржі, не можуть бути зменшені на збитки від операцій з цінними паперами, що не перебувають в обігу на фондовій біржі, і навпаки.

Наведені вище правила не поширюються на емітентів цінних паперів за операціями з розміщення, погашення, викупу, конвертації та повторного їх продажу, а також векселедавців, заставодавців та інших осіб, що видали ордерний або борговий цінний папір, при видачі та погашенні даних цінних паперів.

Збитки за операціями з цінними паперами, накопичені станом на 01.01.2013 не можуть бути перенесені.

Також по операціях з продажу цінних паперів запроваджений специфічний акцизний податок.

Різні умови продажу цінних паперів передбачають застосування різних ставок цього податку, а саме:

* 0% від суми операції з деривативами на фондовій біржі;

* 0,1% від суми операції з продажу поза фондовою біржею цінних паперів, що перебувають у біржовому реєстрі;

* 1,5% від суми операції з продажу цінних паперів поза фондовою біржею, що не перебувають у біржовому реєстрі;

* 85 грн. за укладений дериватив (контракт) поза фондовою біржею.

Платниками податку є:

* фізичні особи-резиденти, які отримують доходи як з джерелом їх походження з України, так і іноземні доходи;

* фізичні особи-нерезиденти, які отримують доходи з джерелом їх походження з України;

* податкові агенти Нерезидентом вважається особа, яка не має дозволу на проживання в Україні.

Податковий кодекс передбачає наступні правила та критерії, за якими може бути визначений статус резиденства фізичної особи, а саме:

а. Місце проживання;

б. Постійне місце проживання;

в. Центр життєвих інтересів;

г. Перебування в Україні не менше 183 календарних днів протягом податкового (календарного) року.

Існують дві базові ставки ПДФО: 15 і 17%. Ставка 17% застосовується до суми перевищення місячного отриманого доходу над десятикратним розміром мінімальної заробітної плати, встановленої законом станом на 1 січня звітного року.

Окремі види доходів підлягають оподаткуванню за іншими встановленими ставками:

Таблиця 2.2. Ставка податку на вид доходу

Особи, що сплачують податок з доходів фізичних осіб за таких осіб визнаються податковими агентами такої особи і несуть відповідальність за нарахування та утримання сум податку. У випадку, коли дохід отриманий не від податкового агента, особа, яка отримала такі доходи, зобов’язана сплатити податок самостійно.

Податковий кодекс зобов’язує платників податків подавати річну декларацію про майновий стан та доходи у наступних випадках:

— платник податку отримує доходи не від податкових агентів;

— платник податку отримує доходи від двох і більше податкових агентів, і при цьому, загальна річна сума оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) такими податковими агентами, перевищує 120-ти кратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року;

— платник податку отримує доходи від операцій з інвестиційними активами (цінні папери, корпоративні права і т.п.).

Декларація подається до 1 травня року, наступного за звітним. Оплата повинна бути здійснена до 1 серпня року, що настає за звітним.

Податкові доходи Державного бюджету України на 2013 рік можна представити у вигляді таблиці в якій детально розписані всі надходження грошей в бюджет України [5]:

Таблиця 2.2. Податкові доходи Державного бюджету України на 2013 рік

На даний момент не існує моделі ідеальної податкової системи, яка позбавлена будь-яких недоліків.

Громадяни країни завжди незадоволені тим, що повинні сплачувати податки, але оскільки держава не в змозі ефективно функціонувати за відсутності податкового механізму, вона повинна створити такі умови, які не будуть руйнівними для добробуту агентів. Адже податки — це одна із форм вирівнювання доходів юридичних і фізичних осіб з метою досягнення соціальної справедливості й економічного розвитку. Тому теоретики й практики працюють над тим, аби створити таку податкову систему, яка б забезпечила оптимальне конкурентне середовище для бізнесу, й одночасно була ефективним фіскальним інструментом.

Постановка проблеми. Сучасна податкова система України зберігає низку суттєвих недоліків, які є системними.

По-перше, витрати платників на виконання вимог податкового законодавства лишаються надмірно високими.

По-друге, відсутність стабільного регулювання оподаткування, а діюча нормативно-правова база непрозора та заплутана.

По-третє, багаторазове оподаткування (оподатковуються дохід, додана вартість, справляються акцизний збір, обов’язкові відрахування до спеціальних фондів), високі ставки деяких податків, переважно фіскальний характер податкової системи створюють несприятливі умови для підприємництва та стримують економічну активність.

До того ж прийняття Податкового кодексу є дещо поспішним, а тому і зміст його потрібно постійно удосконалювати. надзвичайно актуальним завданням вирішення питань, які потребують наукових досліджень, розробка принципів кодифікації податкового законодавства і удосконалення податкового механізму.

3. Шляхи удосконалення податкової системи України Серед численних економічних проблем, які постали перед Україною у період переходу її від командно-адміністративної до ринкової форми ведення господарства, чільне місце посідає створення ефективної системи оподаткування юридичних і фізичних осіб. У цьому зацікавлена як держава, податкові органи, так і платники податків. Тому особливої актуальності набувають дослідження теоретичних, методологічних і прагматичних підвалин податкової політики та формування податкової системи в державі. 3]

Діюча сьогодні в Україні система оподаткування формувалась протягом багатьох років. Вона відіграла свою позитивну роль на етапі становлення України як незалежної держави. Однак подальший розвиток ринкових відносин та поглиблення ринкових перетворень все більше підкреслюють наявні в ній недоліки. На жаль, поки що діюча система оподаткування є не зовсім досконалою і не повністю відповідає вимогам часу. Сьогодні ще існують неузгодженості та протиріччя окремих норм податкових законів, їх нестабільність, безсистемне надання пільг та перекручування суті окремих видів податків. Податкова система в кожній країні є основою економічної системи. Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого — виступає головним важелем реалізації державної економічної політики. В умовах формування ринкової економіки виконання доходної частини Державного бюджету України є одним із актуальних завдань, успішне вирішення якого створює сприятливі умови для суспільного розвитку.

Діюча система оподаткування сьогодні не задовольняє ні державу, ні платників податків.

Цілий ряд прорахунків та перекосів, які були допущені при її створенні, призвели до того, що податки не виконують повноцінно ні фіскальної, ні стимулюючої функцій.

Сфера матеріального виробництва практично задушена податками, що веде до скорочення оподатковуваних оборотів, а значить, і до зменшення бюджетних надходжень.

У результаті функціонуюча податкова система замість стимулювання виробництва спричиняє його скорочення, а замість поповнення доходної частини бюджету — призводить до його зубожіння.

Суть проблеми полягає в тому, що при створенні цієї системи не було повною мірою враховано теоретичні принципи оподаткування, виведені на підставі багатовікового досвіду. Тому треба проаналізувати відповідність функціонуючої в Україні системи оподаткування існуючим теоретичним принципам:

1) податки повинні рівномірно розподілятися між джерелами доходів, а кожен окремий податок повинен однаково припадати на те джерело, на яке він спрямований;

2) час сплати, спосіб сплати і розмір податку повинні бути чітко визначені;

3) податок повинен стягуватись у такій формі і таким способом, які найбільш зручні для платника;

4) податок повинен стягуватись таким чином, щоб на його вилучення витрачалось якомога менше грошей зверх того, що надходить до Державного казначейства. Зібрані кошти повинні залишатись якнайменше у руках збирачів.

Застосування першого принципу в Україні можна проаналізувати на прикладі податків на споживання (ПДВ, акцизний збір, мито). Ці податки повинні впливати на всі джерела доходів. Але тут слід врахувати той факт, що найбільший тягар цих податків лягає на кінцевого споживача. Вони знову ж таки впливають не на всі джерела доходів однаково, а в основному на заробітну плату.

Цими податками ми найбільше скорочуємо платоспроможний попит населення, а значить, і обсяги виробництва товарів народного споживання.

І знову ж завдячувати треба саме нерівномірному розподілу податків між джерелами доходів. Звичайно, інакше непрямі податки впливати не можуть. Але, очевидно, при розробці ставок оподаткування необхідно брати до уваги рівень реальних доходів населення. Не можна забувати аксіому: з падінням попиту з боку населення, згасає й виробництво. Слід також зазначити, що незважаючи на свої слабкі сторони, податкова система України не з’явилася з повітря. Вона будувалася і будується на основі небагатого власного і зарубіжного досвіду. Прорахунок полягає лише в тому, що запозичувався досвід країн з розвинутою ринковою економікою, в яких, як відомо, питання «сколочування» первинного капіталу для підйому виробництва не стоїть. У нас картина протилежна. І ми повинні дати зелене світло процесу правового та легального накопичення капіталу, використовуючи податкові важелі та стимули. Інакше не можна навіть мріяти про якийсь значний економічний підйом. [1]

Стосовно сучасного стану, і зокрема української дійсності, другий принцип потребує незначного уточнення, яке враховувалось багатьма теоретиками при поясненні цього визначення — до того, як почнеться період дії того чи іншого податку. А у цьому наша держава допускає значні порушення. Протягом всього періоду незалежності час від часу вводились у дію ставки податків заднім числом. Аналогічна справа з введенням чи скасуванням деяких пільг та інше. Закони в галузі оподаткування спішно приймались, починали діяти, а їх публікація провадилась з великим відривом у часі. Мали місце випадки, коли законодавчі акти вже застосовувались на практиці, а інструкції щодо їх використання не були зроблені й надходили до виконавців через тижні, а то й через місяці.

Все це породжує плутанину, постійну необхідність перерахунків, що призводить до великих труднощів в роботі фінансового апарату підприємств. Тому платник повинен завчасно бути проінформований про підготовку, ведення в дію чи зміну податкового законодавства.

У питаннях зручностей терміну та способів утримання податків справи у нас порівняно непогані. Щодо останнього принципу, потрібно уточнити два таких моменти:

1) податок може вимагати від платника більшу кількість грошей, ніж та, що продиктована потребами казни, через занадто роздутий штат чиновників-збирачів;

2) високий рівень оподаткування може спричинити обмеження виробництва і зайнятості у ньому, що потребує додаткових витрат для забезпечення засобами існування значної частини населення.

Звертаючись до засад управління податками, визначених свого часу можна зауважити, що ці принципи не завжди ефективно працюють у вітчизняній системі оподаткування. Так, варто пригадати еволюцію податку на додану вартість і податку на прибуток підприємств, часті зміни розмірів ставок мита та акцизів, досить високі тарифи відрахувань у державні цільові фонди соціального спрямування, відсутність стимулюючого впливу при справлянні прибуткового податку з громадян тощо. Не можна назвати простими і доступними для розуміння законодавчі акти щодо цих податків у тому вигляді, в якому вони існують сьогодні. Розрахунки цих податків стали заплутаними і незручними як для платників, так і для контролюючих органів. Негативно впливають на якість роботи платників податків, а також працівників податкових служб, які контролюють правильність нарахування і сплати податків, наявні розбіжності, сумнівні тлумачення окремих термінів, положень, визначених у законах і підзаконних актах. 2]

Одним із недоліків податкової системи України, на який є багато нарікань із боку платників податків — це досить часті перевірки їхньої діяльності працівниками податкових органів та інших державних структур.

Таким чином, можна констатувати, що в Україні розроблено законодавчу базу, яка регламентує справляння податків, і створено адміністративні органи, які контролюють виконання законодавства суб'єктами господарювання, але сказати, що податкова система є ефективною і досягає свого функціонального призначення не можна.

Надмірне підвищення норми оподаткування призводить до збільшення доходів тіньової економіки і згортання легального бізнесу, а також до скорочення податкової бази. Тому важливе місце у здійсненні оптимальної податкової політики відводиться принципу фіскальної достатності, який полягає в здійсненні податкової політики, необхідної для забезпечення такої величини податкових надходжень, яка оптимально бажана з огляду на проголошену економічну доктрину. Рівень податкової ставки повинен враховувати можливості платника податку, тобто рівень його доходів. Оскільки можливості різних фізичних і юридичних осіб неоднакові, для них мають бути встановлені диференційовані податкові ставки. Платежі кожного до бюджету мають бути пропорційні його доходам і винятки для окремих осіб недопустимі. Порушення цього принципу призведе до того, що додаткове податкове навантаження ляже на законослухняних платників податків або на тих, хто має можливості ухилятися від оподаткування.

У процесі реформування системи оподаткування в Україні важливою проблемою є не лише рівень податкового тягаря, а й оптимальне поєднання прямих і непрямих податків. Слід зазначити, що в останні роки у вітчизняній системі оподаткування спостерігається тенденція до збільшення частки прямих податків, що відповідає практиці розвинутих країн.

Непрямі податки хоч і зручніші для фіскальних органів з позиції їх стягнення, однак їх сплата лягає тягарем на плечі кінцевого споживача. Тому переваження справедливих прямих податків дасть змогу уникнути таких негативних наслідків, як зубожіння більшості населення, подальший спад і занепад вітчизняного виробництва, нездатного конкурувати з дешевою продукцією іноземних фірм, тощо.

У процесі реформування системи оподаткування в Україні необхідно докорінно змінити ставлення до місцевих податків і зборів, суттєво підняти їх значення у формуванні дохідної частини місцевих бюджетів.

Найсуттєвішими вадами місцевого оподаткування, на мою думку, є незначна фіскальна роль податків і зборів та відсутність прав у органів місцевого самоврядування запроваджувати на своїй території власні податки і збори. Річ у тім, що на місцях завжди є свої особливі об'єкти оподаткування, які можуть відчутно наповнити місцеві бюджети, а отже, дати змогу спрямувати додаткові кошти на розв’язання економічних і соціальних проблем регіонів.

Як свідчить практика, неможливо побудувати ефективну податкову систему, не сформувавши платника податку як елемент податкової системи, як суспільний інститут. Для цього потрібно проводити всебічну організаційну і просвітницьку роботу з платниками податків, урегулювати і вдосконалювати інформаційні потоки між платниками податків та органами контролю за їх сплатою, а також враховувати соціально-культурні й психологічні особливості громадян країни, усталені традиції при прийнятті рішень у галузі оподаткування. Сплата податків має носити обов’язковий характер. Система штрафів і санкцій, громадська думка у країні мають бути сформовані таким чином, щоб несплата або несвоєчасна сплата податків були менш вигідні платникові, ніж вчасне і чесне виконання зобов’язань перед бюджетом.

В умовах економічної нестабільності, існування різного роду механізмів, приховування прибутків та ухилення від сплати податків удосконалення системи оподаткування в Україні та підвищення її ефективності повинно йти шляхом пошуку найбільш надійних та стабільних джерел сплати податків.

Поряд з цим, виходячи з вимог податкової реформи, одним з пріоритетних її напрямів має стати реальне полегшення податкового тиску на економіку за допомогою розширення переліку об'єктів оподаткування.

На нинішньому вирішальному етапі реформ, коли основним мотивом економічної політики стає безпосередня орієнтація держави на зростання добробуту народу, на пожвавлення підприємництва, на посилення ринкових регуляторів у стимулюванні відродження національної економіки, назріла гостра необхідність невідкладного реформування податкової системи, створення цілісного, узгодженого, стабільного та раціонального податкового законодавства. Все це й обумовлює необхідність реформування податкової системи та створення і прийняття єдиного всеохоплюючого податкового закону — Податкового кодексу України.

Основною метою розробки проекту Податкового кодексу України стала необхідність систематизації та узагальнення нормативно-правових актів, що регулюють відносини в сфері оподаткування. Необхідність розробки проекту регуляторного акта виникла з огляду на те, що діючі нормативно-правові акти з питань оподаткування були прийняті в різний час, різними суб'єктами владних повноважень, що призвело до неузгодженості їх правових норм, або навіть прогалин у законодавстві з питань оподаткування.

Розроблений проект Податкового кодексу України має на меті кодифікацію податкових законів, спрощення їх викладення, максимальне наближення принципів податкового та бухгалтерського обліків.

Прийняття вказаного регуляторного акта забезпечить адаптацію фіскального законодавства України до принципів та директив Європейського Союзу, а у сфері тарифно-митного законодавства — до стандартів Світової організації торгівлі (з урахуванням інтересів внутрішніх системних ринків на перехідному етапі). Крім того, введення його в дію забезпечить уніфікацію правил оподаткування з міжнародними стандартами обліку та скасування дискримінаційних норм щодо окремих сфер або видів діяльності.

Податковий кодекс України як єдиний консолідований нормативно-правовий акт надасть можливість запобігти штучній податковій збитковості суб'єктів господарювання, створення єдиних справедливих підходів та прозорих правил нарахування та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), забезпечить сталість податкового законодавства в державі. Зокрема Податковий кодекс спрямований на вирішення наступних питань:

· розмежування політичних та адміністративних аспектів податкової політики та забезпечення автономності і незалежності податкової системи. Для цього необхідно всі функції щодо адміністрування податків максимально автоматизувати, зокрема виписати адміністративні регламенти щодо всіх процедур в податковому адміністрування, та «спустити» донизу. На рівень податкових інспекцій. Ні ДПАУ, ні податкові адміністрації не повинні займатися адмініструванням податків. Відповідно повинен зрости і рівень відповідальності податкових інспекторів;

· забезпечення максимальної «нейтральності» податкової системи щодо економіки. Податкове законодавство не повинно впливати на конкурентоздатність компаній. Це означає, що рівень реального податкового навантаження не повинен залежати ні від місця розташування компанії, ні від її організаційної форми, дати заснування, типу засновників абощо. Необхідно впорядкувати систему надання податкових пільг та референцій та створити дієву систему контролю за їх застосуванням. Всі податкові пільги повинні бути усвідомленими — і суспільство, і парламент повинні знати про їх наявність і оформити їх належним чином. Всі податкові пільги та преференції повинні бути цільовими — направленими на досягнення конкретного економічного результату;

· забезпечення максимально можливого ступеню адаптації податкової системи до європейський та світових вимог.

Побудова системи оподаткуванням на основі принципів та механізмів зрозумілих для іноземців дозволить досягнути цілий ряд політичних цілей — інтеграції в ЕС та НАТО, економічних цілей — збільшення конкурентноздатності економіки та сприяння залученню іноземних інвестицій. Однак найголовніше — податкове законодавство побудоване у відповідності до вимог ЕС та OECD дозволить ефективно боротися з корупцією.

· сприяння приходу капіталу до пріоритетних сфер економіки.

· Діюча податкова система адаптована до первинного накопичення та перерозподілу власності - законодавство орієнтоване на стимулювання експорту продукції з низкою доданою вартістю (низькі податки на природокористування, відсутність експортних мит та наявність відшкодування ПДВ по операціям з експорту сировину), яка виробляється на підприємства з неефективними технологіями (відсутність податку на капітал та нерухомість, відсутність оподаткування енергонеефективних виробництв та низькі збори за забруднення навколишнього середовища). Все це доповнюється незрілою системою оподаткування операцій з капіталом, зокрема операцій з цінними паперами. В той же час в Україні достатньо високі податки в галузях з високою доданою вартістю та високою часткою заробітної плати в собівартості продукції - оподаткування ФОП до 50%.

· Податкову систему необхідно сформувати таким чином, щоб вона спонукала створенню в країні інвестиційно-інноваційної економіки — стимулювання розвитку переробних галузей економіки орієнтованих на внутрішній ринок за рахунок експортоорієнтованих підприємств добувної промисловості.

Висновки Виходячи з всього сказано раніше, можна зрозуміти, що питання інтеграції податкової системи України до європейського економічного простору, у наш час набуває актуальності. В Україні, що здійснила європейський вибір, є необхідність постійно глибоко аналізувати всі явища і процеси, які мають місце в розвитку податкових систем, використання податків як інструменту державного регулювання. для нашої держави дуже важливо враховувати і детально дослідити всі ті тенденції, які мають місце в країнах Європейського Союзу, де накопичено величезний досвід використання податків у забезпеченні стабільності економічного розвитку.

У процесі соціально-політичної, економічної інтеграції європейських країн виникла потреба у трансформації їх податкових систем до вимог сучасних тенденцій розвитку оподаткування. Гармонізація була розпочата не як адміністративні дії, а як об'єктивний процес глобалізації світової економіки, який забезпечує ефективне використання ресурсів, збільшення ринків збуту, подальший розвиток науки і технології.

Досвід інтеграційних процесів в Європі доводить, що найбільш актуальною проблемою є задача гармонізації податкових систем. Гармонізація, яка охоплює питання координації податкових політик, зближення рівня оподаткування, уніфікації податкової бази, переліку податкових пільг.

Висока податкова культура громадян створює умови для підвищення ролі прямих податків, що, як відомо, відповідає принципу справедливості оподаткування. Якщо в західних країнах Європи декларування стало невід'ємною частиною громадянського менталітету і ухилення від податків засуджується суспільною думкою, то в країнах з перехідною економікою, ухилення від оподаткування вважається одним з «правил гри» .

У країнах-учасницях Європейського Союзу податки активно використовуються як інструмент державного регулювання соціально-економічних процесів в державі.

Сучасне оподаткування в європейських державах є помірним, основним завданням якого є об'єднання двох цілей: Створення сприятливого податкового клімату для господарської діяльності, що визначає верхню межу оподаткування й ефективне вирішення соціальних проблем, що визначає нижню межу. Податкові реформи, які були здійснені в 80-х роках майже у всіх державах ЄС, мали такі характерні риси, як загальне зниження податкових ставок, розширення бази оподаткування, уніфікація ставок, скорочення податкових пільг, застосування більш жорстких санкцій за порушення податкового законодавства. Зниження оподаткування в державах ЄС, в першу чергу залежало від можливості скорочення видаткової частини бюджету і пов’язувалося із збільшенням обсягів виробництва.

Концепція економічного розвитку Україні націлена на європейську інтеграцію, та вдосконалення податкової системи України має відбуватися з урахуванням вимог ЄС. Що передбачає необхідність здійснення наступних основних напрямків удосконалення:

— для митної політики разом із завданням захисту внутрішнього ринку необхідна загальна гармонізація середніх ставок митних зборів, з урахуванням існуючих цін і середніх прибутків від зовнішньоекономічних операцій;

— у частині прямого і непрямого оподаткування необхідними є заходи щодо уніфікації ставок податків, розширення податкової бази за рахунок доходів, які на сьогодні виведені з-під оподаткування, як-то окремі види доходів та соціальні виплати;

Важливою умовою стабілізації податкової системи, відносно забезпечення її незмінності і передбачуваності, має бути прийняття Податкового Кодексу, що на сьогодні є важливим стабілізуючим фактором у більшості розвинутих європейських державах.

Умови реформування податкової системи втілені в проекті Податкового кодексу, який, з одного боку, зменшує податковий тиск на платників податків, а, з другого, — підвищує їх відповідальність за дотримання цього законодавства. Кожен повинен усвідомити, що тільки побудована на довірі, партнерстві та відповідальності податкова система може допомогти державі подолати економічну кризу та наблизитись до європейського та світового економічних процесів. Проект Податкового кодексу України спрямовано на:

— створення в Україні стабільної податкової системи, яка б забезпечувала ефективне функціонування економіки країни;

— стимулювання інвестиційних та інноваційних процесів i підтримку технологічного оновлення суспільства;

— стимулювання розвитку малого підприємництва;

— упорядкування механізму справляння податків та посилення відповідальності за ухилення від сплати податків та їх невчасну сплату;

— забезпечення чіткого визначення об'єктів оподаткування з метою запобігання випадкам подвійного оподаткування;

— забезпечення справедливого підходу при оподаткуванні всіх категорій платників податків;

— дотримання міжнародних угод з питань оподаткування;

— реальне забезпечення прав платників податків;

— створення дієвого механізму контролю;

— усунення неузгодженості податкового законодавства з нормами законодавства інших галузей права, забезпечення їх гармонізації та взаємодії.

Таким чином удосконалення податкового законодавства, передбачене проектом Податкового кодексу України, має на меті створення умов для подальшого інтегрування країни до світової спільноти, адаптації податкового законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Список використаних джерел

1. Податковий кодекс як модернізація податкової системи України (2013).- [Електронний ресурс].

2. Стоян В. Я. Удосконалення податкової системи України //Фінанси України — [Електронний ресурс].

3. Левочкин С. О. Податкова структура в Україні та шляхи її вдосконалення // Економіка України — [Електронний ресурс].

4. Податковий довідник. 2013р. — [Електронний ресурс].

5. Закон України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» — [Електронний ресурс].

6. В’ячеслав Є. Застосування Податкової пільги / Є. В’ячеслав // Вісник податкової служби України. -р 2011. -№ 3. -С. 3.-21

7. Державна податкова адміністрація України. 2013р. — [Електронний ресурс].

8. Вахновська, Н. А. Податковий кодекс в контексті реформування податкової системи України / Н. А. Вахновська // Економічний форум. — 2011.

9. Звіт про виконання Державного бюджету України за 2010р.- [Електронний ресурс].

10. Звіт про виконання Державного бюджету України за 2010р. -[Електронний ресурс].

11. Іванов Ю.Б., Крисоватий А.І., Десятнюк О. М. Податкова система. Підручник. — К.: Атіка, 2006. — 920 с.

12. Карлін М І. Державні фінанси України. — K.: Знання, 2008. — 348 с

13. Корнус В. Оцінка податкового навантаження на рівні підприємства / В. Корнус, В. Квасов, О. Пономарьов // Економіст. — 2009. — № 10. — С.47−49.

14. Луніна І.О. Мінімізація впливу фінансової кризи на бюджет України / І. Луніна, В. Баліцька // Фінанси України. -2008. — № 12. — С. 22−32.

15. Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: За заг. ред. М. Я. Азарова; керівник авт. колективу Ф. О. Ярошенко.

16. Огліх В. Шляхи реформування податкової системи України у напрямку забезпечення сталого економічного розвитку / В. Огліх, О. Шаповалов // Економіст. — 2010. — № 11. — С. 26−29.

17. Парник В. Стимулювання структурних змін в економіці - головне завдання податкової реформи / В. Парник // Актуальні проблеми економіки. — 2010. — № 11. — С. 214−223.

18. Податкова політика України: стан, проблеми та перспективи: Монографія /П.В. Мельник, Л. Л. Тарангул.- К.: Знання України, 2010. с.83−136.

19. Податковий кодекс України від 02.12.2010. [Електронний ресурс].

20. Ревун В.І. Про реформування й модернізацію податкової системи / В. Ревун // Фінанси України. — 2009. -№ 6. — с. 33.

21. Романюк М. В. Податкова система та інвестиційна привабливість економіки України / М. Романюк // Фінанси України, — 2010. — № 1. — С 38−42.

22. Саваріна О. Удосконалення законодавства з питань оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності / О. Саваріна // Право України. -2009. — № 7. — С. 46−49.

23. Соколовська А. М. Основи теорії податків: Навч. посіб. — К.: 2010. — 326 с.

24. Фліссак Н. Шляхи реформування податкової системи України / Н. Фліссак // Вісник податкової служби України. — 2009. — № 1−2. — С. 7−16.

25. Ярошенко Ф. О. Реформування Податкової системи України в контексті прийняття Податкового Кодексу / Ф. Ярошенко // Фінанси України. — № 7. — 2010 — C. 3−9.