Корекція заїкання у дітей старшого дошкільного віку з розумовими вадами

Зміст

Вступ Розділ І. Загальна характеристика заїкання та мета корекційно-виховної роботи з дітьми старшого дошкільного віку

1.1 Аналіз механізмів і причин синдрому заїкання

1.2 Основні підходи до корекції заїкання дітей старшого дошкільного віку Розділ ІІ. Дослідження практики колекційної роботи з дітьми старшого дошкільного віку з розумовими вадами, що заїкаються

2.1 Особливості корекції заїкання у дітей старшого дошкільного віку з розумовими вадами

2.2 Види терапій, що можуть застосовуватися при корекції заїкання в дітей старшого дошкільного віку з розумовими вадами ДОДАТКИ Розробка вправ для корекції заїкання в дітей старшого дошкільного віку з розумовими вадами Висновки Список використаної літератури

Вступ

Під заїканням розуміють такий розлад темпу і ритму мовлення, що супроводжується виникненням спазм судоми у м’язах, які беруть участь в акті мови. Заїкання є одним із досить складних і стійких мовленнєвих розладів. Незважаючи на те, що багато аспектів цієї проблеми розробляються давно, вона і на сьогодні залишається досить актуальною.

Оскільки мова здійснюється взаємодією таких функцій як дихання, голосоутворення та артикуляція, то спазм може з’явитись переважно в якому-небудь одному відділі мовного апарату або частіше, судома охоплює всі м’язи, які беруть участь у відтворенні.

У більшості випадків заїкання виникає у дитячому віці (від 2 до 5 років), коли дитина починає розмовляти цілими фразами. Серед хлопчиків заїкання зустрічається приблизно у 4 рази частіше, ніж серед дівчаток. Виникненню цього захворювання сприяє усе, що може послабити фізичний і нервовий стан дітей, травмувати їх психіку.

Протягом багатовікової історії вивчення та лікування заїкання дослідники висловлювали різні погляди щодо сутності цього порушення мовлення, його етіології, методів і прийомів лікування дітей і дорослих, які заїкаються. Навіть у наші дні деякі дослідники та фахівці-практики не можуть дійти спільного висновку з приводу того, чи є заїкання хворобою або лише недоліком мовлення, чи необхідно його «лікувати» або «усувати», де доцільніше лікувати тих, хто заїкається, — в медичних закладах або в логопедичних кабінетах системи освіти.

Більшість фахівців у галузі корекційної педагогіки висловлюють думку про необхідність комплексного вивчення та подолання цього мовленнєвого порушення. В дослідженнях (М.Зеєман, 1962; С. А. Крок, 1962; Б.З.Драпкін, 1962; І.М.Тонконогий, 1963; С.С.Ляпідевський, 1969; А.Є.Гусарова, 1984; С.А.Ігнатьєва, 1986; К. Л. Мачерет, І.З.Самосюк, 1989; Р. А. Юрова, 1999) розглядається застосування фізичних вправ та інших засобів фізичної реабілітації в корекції заїкання як у дітей, так і у дорослих.

Водночас окремі питання залишились недостатньо дослідженими або недослідженими взагалі.

Цим пояснюється важливість і актуальність теоретичних досліджень та аналізу практики корекції заїкання у дітей старшого шкільного віку.

Мета дослідження полягає в аналізі існуючих методик корекції заїкання засобами педагогічної реабілітації.

Для досягнення мети дослідження було поставлено такі завдання:

— провести аналіз механізмів і причин синдрому заїкання;

— розглянути основні підходи до корекції заїкання дітей старшого дошкільного віку;

— проаналізувати особливості корекції заїкання у дітей старшого дошкільного віку з розумовими вадами;

— охарактеризувати види терапій, що можуть застосовуватися при корекції заїкання в дітей старшого дошкільного віку з розумовими вадами;

— розробити вправи для корекції заїкання в дітей старшого дошкільного віку з розумовими вадами тощо.

Об'єктом дослідження є корекційно-реабілітаційна робота, спрямована на подолання заїкання в дітей старшого дошкільного віку.

Предмет дослідження — методика використання системи заходів педагогічної реабілітації як засобу корекційного впливу на заїкання в дітей старшого дошкільного віку.

В роботі використовувалися теоретичні та практичні методи наукового дослідження: вивчення й аналіз медико-фізіологічної та психолого-педагогічної літератури в розрізі досліджуваної проблеми; аналіз методичних розробок, методичних посібників, вивчення результатів існуючих досліджень тощо.

заїкання діти дошкільний розумовий вада

Розділ І. Загальна характеристика заїкання та мета корекційно-виховної роботи з дітьми старшого дошкільного віку

1.1 Аналіз механізмів і причин синдрому заїкання

Проблема виникнення і нейро-фізіологічних механізмів синдрому заїкання дотепер залишається невирішеною. Актуальність дослідження цієї проблеми визначається необхідністю розробки адекватних методів терапії і корекції, оскільки існуючі в цей час підходи до лікування заїкання часто не приводять до повного лікування. Серед основних факторів ризику розвитку заїкання найбільше часто називають спадковість [4, с. 41], раннє мозкове ушкодження [8, с. 12] і порушення емоційно-вольової сфери [13, с. 6].

Більшість дослідників заїкання відзначають складний системний характер цього захворювання, виникнення якого пов’язано як з біологічними, так і з психологічними, а можливо, і соціальними причинами. В спеціальній літературі можна зустріти припущення про зв’язок синдрому заїкання з порушенням мозкових механізмів моторного контролю мови на рівні кори лівої півкулі [5, с. 442]. Іншою відмітною ознакою синдрому заїкання є переважна схильність до нього хлопчиків, що вказує на роль статевих гормонів у розвитку цього захворювання. Дійсно, важливу роль в реакції організму на стресову ситуацію грають наднирники і ті ж структури в дитячому віці до статевого дозрівання секретують статеві гормони. В той же час під контролем гормонів андрогенів активується зростання гортані, подовження голосових складок [16, с. 140].

Наявність сімейного заїкання, очевидно, вказує не стільки на генетичне спадкування цього захворювання (в спеціальній літературі відсутні подібні дані), скільки на спадкову схильність до розладів центрів регуляції вегетативної системи. Комплексні дослідження дітей із заїкуватістю показують, що істотними передумовами виникнення заїкання є спадкова дефіцитарність вегетативної нервової системи і дисфункція гіпоталамо-стовбурних відділів мозку, що розвиваються як наслідок родових ускладнень.

Провідною причиною виникнення заїкання є дія стресогенних факторів, які через особливості розвитку симпатоадреналової і гормональної систем найбільш небезпечні для хлопчиків у віці від 2 до 5 років. Саме дисфункція гіпоталамо-гіпофізарно-надниркового комплексу, що підсилюється під впливом стресу, може обумовити розвиток синдрому заїкання.

Часто симптоми заїкання, безпосередньо обумовлені дією несприятливих факторів на ранніх етапах онтогенезу, компенсовані з часом у чинність пластичності мозку, що розвивається. Дійсно, порівняння даних комплексних обстежень дітей показує, що електроенцефалографічні і нейропсихологічні ознаки зміни функціонального стану мозку на рівні глибинних структур і кори, пов’язані з порушенням кровообігу в задніх, переважно лівосторонніх, відділах, яскраво виявляються в старшому дошкільному віці. При цьому неврологічна симптоматика, що характеризує стан нижчележачих (стовбурних) відділів нервової системи, менш підданих пластичним перебудовам, зберігається.

Поряд з цим інші симптоми, пов’язані з дисфункцією вищих центрів вегетативної регуляції на рівні діенцефальних відділів мозку, підсилюються і найбільше чітко виявляються в дорослих [19, с. 26].

Серед причин, що безпосередньо призводять до заїкання, на першому місці є психічні травми. За характером дії вони можуть бути гострими, тобто понадсильними, і важко переносяться нервовою системою дитини; на них діти відповідають шоковими реакціями де є заїкання одним із компонентів. Також травми бувають хронічними, тобто які діють тривалий час і призводять до перенапруження основних нервових процесів, зриву вищої нервової діяльності. Як правило, у таких випадках заїкання розвивається поступово і з початку несе непостійний характер, зменшуючись чи навіть повністю зникаючи, або збільшуючись під впливом соматичних захворювань, нервових переживань та ін.

Шкідливий вплив на нервову систему та фізичний стан дитини старшого дошкільного віку з розумовими вадами виявляє несприятливо минула вагітність, тяжкі пологи, часті захворювання або травми головного мозку в ранньому дитинстві. Вони викликають у деяких випадках недостатність нервових механізмів, які регулюють мовну діяльність. Цей недолік звичайно компенсується, проте у несприятливих умовах (страх, переляк та ін.) він може виявлятися, сприяючи розвитку заїкання. Необхідно також враховувати роль спадкової схильності, яка є передачею нащадкам певної слабкості мовної функції. Заїкання може також розвиватися у дитини під час спілкування з тими, хто заїкаються у результаті пасивного подразнення.

Крім пасивного подразнення, пов’язаного з тим, що дитина часто чує неправильну мову дорослого, у розвитку заїкання відіграє важливу роль і активне подразнення. Дитина свідомо копіює того, хто заїкається, при цьому імітація судоми мови супроводжується певними емоціями, що сприяє швидкій і стійкій фіксації раннього дефекту.

В залежності від особливостей особистості того, хто заїкається, і типології його заїкання логопедичні заняття можуть бути спрямовані або на відвертання його уваги від мовного акту шляхом переводу на іншу діяльність, або навпаки, на привертання його уваги до позитивних сторін своєї мови та до об'єктивного аналізу її недоліків (власне логопедичні вправи). Основні особливості логопедичного впливу на тих, хто заїкається, визначаються сутністю заїкання та загальними принципами його лікування. Воно виявляється у необхідності, з одного боку, оздоровлення психіки тих, хто заїкається, шляхом пояснення, переконання, навіювання, створення певних умов та ін., тобто шляхом психотерапії заїкання, а з іншого боку — координації та удосконалення мовного процесу шляхом спеціальних вправ, тренувань, які дозволяють виховати певні (правильні) навички мови та поведінки [10, с. 19].

Обидва боки логопедичної дії на мову, на особистість того, хто заїкається, нерозривно пов’язані та неможливі один без одного. У єдиному процесі відновлення мови та особливості того, хто заїкається, досягнення фізіологічного порядку, тобто поліпшення мови через спеціальні вправи є основою для позитивного впливу на психіку, а психотерапевтичний успіх сприяє досягненню фізіологічних успіхів, зміцнює їх. У єдності фізіологічного і психічного компоненту мови та поведінки повинен проходити весь лікувально-педагогічний процес з дітьми старшого дошкільного віку з розумовими вадами.

1.2 Основні підходи до корекції заїкання дітей старшого дошкільного віку

Порушення плавності мовлення пов’язане з низкою причин як біологічного, так і соціально-психологічного характеру, тому в корекційній педагогіці дітей старшого дошкільного віку з розумовими вадами використовується комплексний підхід до корекції заїкання. Він передбачає систему чітко розмежованої, але узгодженої роботи різних фахівців: логопеда, психолога, лікарів різного профілю (обов'язково психоневролога для дітей старшого дошкільного віку з розумовими вадами), вихователя, спеціаліста з функціональної діагностики, фахівця з фізичного виховання, фізіотерапевта і соціального працівника.

Мета корекційно-виховної роботи в спеціальному дошкільному закладі освіти полягає у формуванні, корекції та розвитку мовлення, розвитку психічної та емоційно-вольової сфери дітей старшого дошкільного віку з розумовими вадами, які страждають на заїкання. Комплексний підхід спрямований на реалізацію трьох основних завдань, які вирішуються одночасно.

Першим завданням є формування навичок стійкого плавного мовлення. Плавне мовлення — це можливість вимовляння кожної синтагми на єдиному мовленнєвому видиху, без пауз і повторень під час безперервної артикуляції. Формування навичок плавного мовлення здійснюється в основному логопедом і пов’язане із застосуванням низки логопедичних вправ, які реалізуються на логопедичних або логоритмічних заняттях. Друге завдання —- це вплив на особистість. Його виконують переважно лікар-психотерапевт, а також психолог шляхом проведення психотерапії, психологічних тренінгів, функціональних тренувань. Зусилля фахівців спрямовані на формування соціальної активності, зміну ставлення до себе як особистості, а також до власного мовленнєвого дефекту. Третє завдання — профілактика рецидивів заїкання; яка пов’язана з лікувально-оздоровчою роботою і підтримкою стійкого плавного мовлення повторними та підтримуючими курсами реабілітації [6, с. 211].

Перелічимо основні логопедичні технології корекції мовлення та виховання дітей старшого дошкільного віку з розумовими вадами, які страждають на заїкання:

— охоронний мовленнєвий режим;

— формування мовленнєвого дихання;

— формування навичок раціональної голосоподачі і голосовведення;

— розвиток просодичної сторони мовлення;

— розвиток координації і ритмізації рухів;

— регуляція емоційного стану;

— розвиток планування мовлення.

В процесі теоретичного аналізу літератури та практики можна зробити висновок, що за умов спеціально розробленої методики навчання дітей старшого дошкільного віку з розумовими вадами та із заїканням можна якісно підвищити рівень мовленнєвого розвитку в ігровій діяльності. Спираючись на досвід відомих методик, направлених на подолання заїкання у старших дошкільників, можна базуватись на комплексній реабілітації, в основі якої — гра — основний вид діяльності дитини у дошкільний період.

Комплексна реабілітація передбачає [11, с. 19]:

— логопедичні заняття за спеціально розробленою програмою;

— логоритмічні заняття, метою яких є розвиток ритмічної організації мовлення та рухів;

— психологічні заняття на розвиток соціальної адаптації у дітей;

— психотерапевтичні заняття з батьками та дітьми, метою яких є формування здорової особистості дитини;

— в ігровій формі використання методу релаксації.

Діти із старшого дошкільного віку з розумовими вадами переважно мають інтелектуальні порушення; тому вони потребують різних видів ігор. Підбір ігор відповідає саме завданням педагогічно-логопедичної корекції процесу мовлення; впливу на особистість дитини, яка затинається, та профілактику рецидивів заїкання. Віршована форма ігор сприяє розвитку ритму, акцентованого слова, тоді як в дітей старшого дошкільного віку з розумовими вадами ритм порушено і акцент зміщено. Ці ігри використовуються нелогоритмічних заняттях, а також для створення ігрової ситуації на заняттях з корекції та розвитку мовлення. Наприклад, вивчаючи тему «Лісові звірі» або «Свійські тварини» і працюючи над автоматизацією та диференціацією звуків, доречні ігри «Курчата та лисиця», «Полювання на зайців», «Кіт та миші», «Коники та візники», «Гуси-гуси», Долучаючи музичний супровід, можна краще вплинути на емоційний стан дітей старшого дошкільного віку з розумовими вадами, розвинути у них музично-ритмічні відчуття, навчити змінювати характер рухів залежно від ритміки музики, що розвиває слухову увагу. Музика організовує дії дитини, підпорядковує її рухи обумовленому ритму.

Динамічні відтінки музичного твору викликають сильне чи слабке м’язове напруження. А навчити дітей керувати своїми м’язами — це одне з головних завдань корекції мовних негараздів. Усі ігри — колективні, це сприяє гармонійному розвитку дитини, психічних процесів, виправленню особистих рис характеру, які вже сформувались під впливом свого мовного дефекту, а саме нерішучості, сором’язливості.

Завдання дидактичних ігор — організувати в бажаному руслі діяльність та взаємини дітей. Велику увагу треба приділяти підбору театралізованих ігор. Позитивний вплив театралізованої діяльності на різні аспекти розвитку особистості доведено в численних дослідженнях щодо вивчення ігрової (О. Артемова, Р. Жуковська), мовленнєвої (О. Аматьєва, А. Богуш, Г. Полозова, Л. Фесенко та ін.) діяльності становлення емоційної сфери дошкільників. Театралізована діяльність — унікальний спосіб збагачення мовленнєвого досвіду дітей старшого дошкільного віку з розумовими вадами, розвитку зв’язного мовлення, оскільки вона дає можливість для одночасного розв’язання різних мовленнєвих завдань, а саме: зв’язності — у складанні сюжету, образності та інтонаційної виразності — у виконавчій діяльності, збагачення й уточнення словника — в процесі засвоєння відтворення текстів, вправляння у різних видах творчих завдань [18, с. 146].

Корекційна діяльність визначає пріоритетність мовленнєвих завдань. Коли дитина дивиться виставу, вона сприймає кращі зразки правильного мовлення, що сприяє подальшому розвитку власного правильного мовлення. В процесі театралізованої гри відбувається збагачення та активізацій словника дітей, формування вмінь самостійно складати, створювати власний сюжет, добирати необхідне мовленнєве оформлення для реалізації задуму, ідеї. Готуючи театральну виставу, дитина також виконує вправи, які сприяють розвитку виразності мовлення при заїканні, крім того, дитина засвоює сприйняті раніше готові мовленнєві форми. Позитивні зрушення в процесі корекції та розвитку мовлення дітей старшого дошкільного віку з розумовими вадами, які мають заїкання, можуть бути позитивними за умови залучення батьків до активної діяльності їх дітей.

Зміст вправ та корекційних занять має відповідати кожному етапу педагогічно-логопедичної роботи:

— режиму мовчання та шепітного мовлення;

— етапу обмеженого мовлення;

— виховання сполученого й відображеного мовлення;

— етапу питально-відповідального мовлення;

— етапу самостійного мовлення;

— етапу закріплення мовленнєвої активності.

Добірка корекційних вправ та ігрових завдань на розвиток пам’яті, мислення, орієнтації у просторі, розвиток загальної та довільної моторики, розслаблення м’язів тулуба, шиї, рук, ніг, обличчя, артикуляції мовленнєвого апарату, дихання, виховання слухової та зорової уваги, пам’яті, мислення, корекції мовлення — це основа корекційної роботи з подолання заїкання дітей старшого дошкільного віку з розумовими вадами.

Таким чином, різні види корекційних засобів мають у педагогічно-логопедичних заняттях із дітьми старшого дошкільного віку з розумовими вадами, що заїкаються, своє ґрунтовне корекційно-розвивальне значення і сенс. Це виражається в корекційному навчанні навичок правильного мовлення і поведінки дитини одночасно з її розумовим та фізичним розвитком (дидактичні основи). При цьому здійснюється корекційно-виховний вплив на формування соціально-особистісних рис, які визначають правильне ставлення і взаємодію з іншими людьми (психокорекційні основи) [17, с. 31].

Розділ ІІ. Дослідження практики колекційної роботи з дітьми старшого дошкільного віку з розумовими вадами, що заїкаються

2.1 Особливості корекції заїкання у дітей старшого дошкільного віку з розумовими вадами

Робота з дітьми, які заїкаються, але мають нормальний розумовий розвиток, здійснюється на програмових заняттях, на яких розвиваються доступні дітям навички зображення предметів у малюванні, ліпленні, аплікації, конструюванні, уточнюється і розширюється об'єм мовленнєвих навичок і умінь, знань і. уявлень про оточуюче, розвиваються математичні поняття тощо. В ході занять одночасно з вирішенням програмових завдань усувається і мовленнєвий дефект. В роботі з дітьми, що заїкаються, але мають нормальний розумовий розвиток, можна виділити такі напрями: корекція заїкання, засвоєння основних програмових вимог з різних розділів, корекція загальної і мовленнєвої поведінки [13, с. 14].

Інакше обстоїть справа з дітьми, що мають розумові вади. Робота з дітьми, що заїкаються, але мають розумовий недорозвиток, розширюється: це, перш за все, корекція заїкання; виховання правильної звукової культури мовлення; уточнення, активізація і розширення словникового запасу; робота над структурою слова і правильним вживанням граматичних форм; розвиток зв’язного мовлення; засвоєння програмових вимог; корекція загальної і мовленнєвої поведінки. Причому корекцію заїкання і загального розумового недорозвитку слід здійснювати одночасно, в процесі засвоєння програми дошкільного закладу.

Зупинимось на деяких особливостях вирішення всіх задач корекційної роботи. Обмежений словниковий запас у дітей, які заїкаються і мають загальний розумовий недорозвиток, тривалий час не дозволяє їм на заняттях активно включатись в мовленнєве спілкування. Відповіді їх однакові і мало відрізняються.

Практика показує, що для вправляння дітей з таким дефектом в самостійних відповідях без заїкання необхідно перш за все створити певний запас слів, мовленнєвих засобів. З цією метою з самого початку навчального року проводиться робота з розширення і активізації словникового запасу у дітей, який вони зможуть використовувати на перших же підгрупових заняттях. Це дозволить одночасно вирішувати наступні задачі: розвивати словник, формувати граматичну будову мови і усувати заїкання. Природно, що робота над фонетичною стороною мовлення і над складовою структурою слова також проводиться з початку навчального року, але для цього краще використовувати час, відведений для індивідуальних занять.

Перераховані вище корекційні завдання доцільно здійснювати на передбачених програмою заняттях, а також у вільний від занять час.

Так, на заняттях із зображувальної діяльності діти знайомляться зі справжніми предметами, які потрібно розглянути перед ліпленням, малюванням і аплікацією; з предметами, які входять в обладнання занять, а також з діями, які потрібно виконувати під час роботи. Все це позначається словами і багато разів повторюється педагогом.

Постійно на заняттях діти накопичують великий запас слів і словосполучень. В процесі практичної діяльності з предметами створюються умови для уточнення і активізації словникового запасу, вживання слів у правильній граматичній формі. Наприклад, діти знайомляться:

— з назвами матеріалів, які входять в обладнання занять з образотворчої діяльності (олівець, клей, папір, пластилін, серветка тощо);

— з назвами їх ознак чи властивостей (товста, прозора, металеві, блискучі, гострі, нові, старі — ножиці; тонка, мілка, рожева — серветка; кольорові, круглі, красиві

— олівці тощо);

— з назвами виконуваних дій (ріжу, відрізаю; намащую, намастив; малюю, приклеюю тощо).

Під час розглядання предметів, які потрібно зобразити, діти вчаться бачити їх основну форму і засвоювати такі слова, як «круг», «квадрат», «овал» тощо, і похідні від них — круглий, квадратний, овальний тощо; вчаться правильно передавати забарвлення предмета і засвоюють назви кольору; вчаться дотримуватись пропорцій зображуваного предмета, знайомляться зі словами «більше — менше», «вужче — ширше», «ліворуч — праворуч».

Таким чином створюється мотив для мовленнєвих вправ, які включаються в практичну діяльність на різних заняттях.

Пасивний запас слів у міру необхідності й можливості використовується дітьми в активному мовленні під час відповідей на запитання.

Накопичення словника і його активізація в самостійному мовленні дітей без заїкання розглядаються як єдиний корекційний процес.

На кожному етапі навчання дітей, які заїкаються, з розумовими вадами потрібно мати на увазі два напрями в роботі:

1) накопичення мовленнєвих зразків (сприйняття моделей мовлення логопеда, вихователя);

2) активне користування самостійним мовленням без заїкання на засвоєному матеріалі.

Щоб уточнити розуміння слів, які в подальшому будуть вживатись в активному мовленні, широко використовуються вправи у виконанні доручень дітьми мовчки: «Покажи прапорець», «Знайди зелене яблуко», «Покажи великий червоний кружок». Під час виконання доручень дитиною доцільно привертати увагу до нього всіх дітей, які будуть слідкувати за правильністю його виконання. Щоб попередити появу заїкання, перевірка також може здійснюватися мовчки, наприклад: «Якщо Саша правильно виконає завдання, то ви піднімете червоний кружечок» тощо.

Об'єм уточнюваного словника визначається матеріалом наступних занять. Сюди входять назви предметів, з якими будуть займатись діти, їх ознак, станів або дій, які будуть проводитись в процесі образотворчої чи конструктивної діяльності або під час розгляду картин, іграшок.

Крім уточнення словника, велике значення потрібно надавати сприйняттю мовленнєвих зразків (моделей мовлення логопеда, вихователя) у вигляді простих речень, якими дитина старшого дошкільного віку буде користуватись у своїх відповідях. Значить, у сприйнятті й накопиченні дітьми мовленнєвих зразків виділяються дві самостійні задачі, які повинні вирішуватись одночасно на кожному занятті:

— уточнення і накопичення словника для вживання в активному мовленні найближчим часом;

— сприйняття і накопичення моделей простих речень для використання їх пізніше).

Для набуття певного словникового запасу проводиться серія занять на одну і ту ж тему. На цих заняттях мовлення логопеда (чи вихователя) займає максимальну кількість часу. Показ «моделей мовлення» потребує використання певних прийомів: наприклад, інтонаційне виділення нового слова; звертання уваги дітей старшого дошкільного віку з розумовими вадами на можливість вживання його в іншій формі, чітка вимова закінчення, багаторазове вживання слова в поєднанні з іншими словами тощо.

У зв’язку з цим мова дорослого повинна бути максимально правильною. Наведемо зразок мови педагога на занятті з аплікації: «Сьогодні я вам покажу папір (слова підкреслюються інтонаційно). Папір (пауза) буває різним: тонким або товстим. Цей аркуш паперу (пауза) товстий. А цей аркушик (пауза) тонкий. Пестливо про нього можна сказати — тоненький. Тоненький листочок. Обидва аркуші паперу білі. А ще я вам покажу кольоровий папір. Папір різного кольору. Пестливо можна сказати (пауза) червоненький. А цей аркушик (пауза) синій, можна сказати (пауза) синенький. Цей папір зелений, а пестливо кажуть (пауза) зелененький папірець». Потрібно дати дітям потримати папір.

Після пояснення, метою якого є уточнення знань і словника дітей про різні кольори, педагог перевіряє, чи всі діти правильно орієнтуються у відшукуванні паперу заданого кольору. З цією метою кожній дитині пропонується завдання: знайти на столі той чи інший аркуш і показати його (тонкий — товстий, білий — чорний тощо). При цьому можна коментувати дії дітей, користуючись різними словосполученнями і їх варіантами: «Саша знайшов тонкий аркуш паперу. У Сашка тоненький папірець. А Вова взяв товстий аркуш паперу». Після виконання завдань дітям пропонується виконати аплікацію.

Щоб діти добре засвоїли назви основних кольорів, а потім і додаткових, необхідно провести кілька аналогічних занять з різним матеріалом. Для цієї мети можна використовувати олівці (перед малюванням), пластилін (перед ліпленням), кольоровий будівельний матеріал (перед конструюванням) тощо. Таким чином, на ранньому етапі діти з розумовими вадами, які заїкаються, більше вслухаються в мовлення педагога, виконуючи його завдання мовчки, постійно накопичують і засвоюють необхідний словник.

Для переходу до вправляння в активному самостійному мовленні без заїкання необхідно сформувати у дітей старшого дошкільного віку чіткі знання не лише про основні кольори (розуміння, розпізнання, називання), але й про деякі геометричні форми (круг, квадрат, прямокутник, трикутник), про предмети, з якими доведеться зустрітись на заняттях (овочі, фрукти, гриби, дерева), їх характерні ознаки (круглий, овальний, великий, довгий, солоний тощо), а також уявлення про ті дії, які виконуються з цими предметами.

Особливі труднощі на початку навчання викликають у дітей з розумовими вадами, які заїкаються, вправляння в активному використанні дієслів з префіксами. Відмічено, що діти порівняно легко користуються такими дієсловами, як «жовтіють», «падає», але зовсім не використовують похідні від них: «пожовкло», «опало», а також близькі за значенням: «облітає», «осипається» (листя).

Щоб ввести в активне мовлення дітей нові слова, проводилась тривала систематична робота: прослуховування моделей мовлення і активне вживання засвоєних слів у власному мовленні без заїкання. Слова повторюються вихователем (логопедом) на всіх заняттях, для швидшого засвоєння слів. Досвід показує, що діти, які заїкаються (з відхиленням в розумовому розвитку), можуть приступати до вправляння в активному мовленні без заїкання тільки після твердого засвоєння слів. А для цього потрібно їх багаторазове повторення протягом тривалого періоду. Якщо ж слово засвоєне недостатньо міцно, то вимова його викликає заїкання.

Активізація самостійного мовлення без заїкання починається з однослівних відповідей, які прирівнюються до речень. Щоб дитина могла відповідати без заїкання, потрібно задавати їй конкретні запитання, які або відносяться до наочного матеріалу, або опираються на чіткі уявлення про предмет.

В міру накопичення слів, які даються відразу ж після прослуховування в різних варіантах (повна і зменшувально-пестлива форма, вживання в різних відмінках, числах, узгодження слів в роді, числі, відмінку, з запитальним словом чи в словосполученні тощо), діти починають правильно користуватись в однослівних відповідях і їх граматичними формами. Наприклад: «Що ти малюєш?» — «Листок»; «Чим малюєш?» — «Олівцем»; «Яким олівцем?» — «Жовтим»; «Значить, яким у тебе буде листок?» — «Жовтим»; «А у тебе, Сашко?» — «Червоний».

Ставлячи запитання таким чином, педагог одночасно вирішує два завдання:

1. Вправляє дітей в однослівних відповідях з метою усунення заїкання.

2. Вправляє у вживанні доступних їм граматичних форм з метою корекції розумових вад.

Увагу педагога в даному випадку повинен привернути той факт, що, хоч дитина старшого дошкільного віку дає однослівну відповідь, вона орієнтується на запитання і головним чином на слово, з яким узгоджується її відповідь. Тому відбувається вправляння дитини у вживанні правильних граматичних форм. У зв’язку з цим дуже важливо задавати однакові запитання дітям, зображуючи листя різного кольору, щоб кожна дитина могла назвати слово в потрібній граматичній формі й разом з тим не повторила назву кольору, сказаного товаришем.

По мірі оволодіння самостійним мовленням без заїкання діти переходять від однослівних відповідей до фразових. При цьому використання мовлення логопеда як зразка залишається основним методичним прийомом.

Щоб забезпечити міцне засвоєння нових слів і активне користування ними, вибрану тему потрібно повторювати на різноманітних за діяльністю практичних заняттях.

На наступному етапі навчання діти вчаться складати розповіді. Тут також діє основний принцип нашої роботи — сприймання зразка і вправляння в активному мовленні.

Педагог звертає увагу дітей на зміст розповіді й порядок її викладу, пояснює, як можна змінити деякі слова, щоб не було повторів.

На всіх етапах навчання необхідно прагнути до того, щоб мовлення дітей було природним, а не механічним. Це забезпечує осмислене засвоєння нових слів, правильне вживання граматичних форм і усунення заїкання.

2.2 Види терапій, що можуть застосовуватися при корекції заїкання в дітей старшого дошкільного віку з розумовими вадами

Відомо, що заїкання (порушення темпо-ритмічної організації мовлення, обумовлене судорожним станом м’язів мовного апарату) проявляється в мовній комунікації. Але не тільки судороги утрудняють її: для дітей, що заїкаються, характерна виражена в різному ступені хвороблива фіксація на дефекті. Невдалі спроби позбутися від нього породжують в дітей з такою мовною патологією і психологічні особливості — уразливість, беззахисність, боязкість, сугестивність.

В них, як правило, виявляється порушеною не тільки мовна, але і загальна моторика: тики, міоклонуси в м’язах обличчя і шиї, довільні рухи, до яких діти прибігають, щоб полегшити свою мову. Нерідко спостерігаються загальна моторна напруга, скутість у рухах, розгальмування, дискоординація, слабка переключаємість та ін.

В експресивній мові дітей старшого віку з розумовими вадами, що заїкаються, відзначаються фонетико-фонематичні і лексико-граматичні порушення. Страждає і просодична сторона мовлення, тобто словесний наголос, інтонація, ритм, голосність і темп вимови, висота і тембр голосу, пов’язані з мовними намірами й емоційним станом дітей старшого віку з розумовими вадами, що заїкаються.

Тому в системі комплексного підходу до розробки вправ для корекції заїкання дітей старшого віку з розумовими вадами, що заїкаються, істотне місце займають різні види терапій.

Пропонуємо комплексне використання різних видів терапій в корекції заїкання дітей старшого віку з розумовими вадами.

Мелотерапія — вплив музикою на дитину в коірекційних цілях. З її допомогою можна створити життєрадісний, бадьорий або спокійний настрій, необхідний для користування мовою, навчити користуватися мовним подихом, синхронно рухатися, координувати мову і руху, сполучати ритм музики з ритмом руху, темп музики з темпом руху.

1. Музичні етюди, що сприяють нормалізації настрою (музика П. Чайковського, Н. Римського-Корсакова, М. Глинки, С. Прокоф'єва та ін.).

2. Музичні релаксаційні вправи для мімічних і артикуляційних м’язів.

3. Музичні вправи для корекції жестів («Зверобіка» Б. Савельєва, «Посмішка» В. Шаїнського, «Хитра лисиця і вовк» С. Бодренкова, «Кіт і миші» Т. Ломового та ін.).

4. Музичні вправи, що регулюють м’язовий тонус («Маятник», «Годинник» — перенос ваги тіла з одного боку на інший), «Шалтай-Болтай», «ганчіркові ляльки» (вільне хитання обох рук назад, хитання правою (лівою) рукою і ногою в сторони).

5. Вправи для розвитку почуття темпу і ритму (пропустити руками і протопати ногами ритмічний малюнок пісні).

6. Вправи для розвитку координації мови і рухи з поступовим ускладненням темпу і ритму (попівки, потішки «Через ліс, через гори», «Сонечко, сонечко!», «Під млином» та ін.).

7. Пропівання пісень з ускладненням темпо-ритмічних характеристик (текст: хорей — ямб — дактиль).

8. Вправи, в яких під музику ритм відбивається руками, поступово прискорюється темп, кожен удар долоні приходиться на гласну.

9. Диригування пісень, музичних п'єс.

10. Вправи на формування мовного подиху (пропівання звуків, складових рядів, фраз).

11. Вправи для вироблення м’якої атаки голосу (музичний керівник показує, як це робити в зручному для дітей діапазоні).

12. Вправи для зниження напруги голосових зв’язок. Пропівання голосних у послідовності: А, О, У, И, Е — містить резонування як високих, так і низьких тонів. О, У — резонування низьких тонів. І — резонування високих тонів. Вправа «Великий паровоз гуде „У!“ (низький тон). Маленький паровозик гуде „у…“ (високий тон)».

Пропонуємо проспівати голосні з різною інтонацією — питання, відповідь, подив, передавати різні емоційні стани в пропіванні голосних — радість, сум, подив.

Ритмотерапія — специфічні вправи під музику з використанням танцювальних рухів. Сприяють розвитку почуття ритму, впорядковують темп і ритм, знижують загальну скутість, напругу, формують плавність, пластичність рухів, уміння володіти своїм тілом.

Для дітей старшого віку з розумовими вадами, що заїкаються, при проведенні занять з ритміки основна увага приділяється формуванню точності рухів, їхній якості. Діти старшого віку з розумовими вадами, що заїкаються, швидко виснажуються, тому виконувати рухи треба недовго.

Для дітей старшого віку з розумовими вадами, що заїкаються, враховується наступне: необхідно будь-який рух розкласти на складові з обов’язковою їх демонстрацією; завдання ускладнюються протягом заняття, використовуються коментарі.

Динамотерапія — рухові вправи, спрямовані на загальне фізичне оздоровлення і корекцію порушень у руховій сфері.

Логоритмотерапія — система різноманітних вправ і ігор, в яких мова поєднується з рухом. Вони проводяться під музику або без неї, сприяють нормалізації загальної мовної моторики.

Широко використовуються різноманітні засоби логоритмотерапії — ігри, вправи, етюди для розвитку міміки й орального праксіса; зорової, слухової уваги і пам’яті; орієнтування в просторі; почуття ритму; вольових якостей; загальної і дрібної моторики, а також ігри зі співом, хороводи, ігри-драматизації.

Арттерапія — це використання різних видів театру для корекції мовлення і рухової сфери в дітей старшого віку з розумовими вадами, що заїкаються, а також зняття хворобливої фіксації на дефекті. Арттерапія використовується як на логопедичних заняттях, так і в самостійній діяльності дітей. Спочатку діти грають у пальчиковий, площинний театр, театр бібабо і тд., а потім беруть участь у драматизаціях казок і літературних творів. Арттерапія представлена на всіх заняттях. Вона проводиться на кожному етапі роботи (пропедевтичний, період формування ситуативної мови, контекстної мови). З кожним етапом тексти ускладнюються за змістом, ускладнюються діалоги, покладаються монологи. Дітям пропонують у грі використовувати текст, який потрібно передати своїми словами. На етапі формування зв’язної контекстної мови з’являється більше можливостей для імпровізації — створення образів героїв через власну мову. На цьому етапі діти самі складають розповіді і казки з наступним їх обіграванням в інсценівках, разом з дорослими готують декорації. Це дає їм можливість відчути себе маленькими костюмерами, сценаристами, режисерами, акторами, декораторами, додає впевненість у своїх силах і здібностях, розвиває творчу самостійність.

Спектаклі показують у музичному залі для дітей старших груп дитячого садку. Мовна робота проводиться до спектаклю: на логопедичних заняттях діти знайомляться з текстом літературного твору, обіграють окремі фрагменти майбутнього спектаклю в різних видах театру.

Наприклад, перед показом спектаклю «Морозко» дітям можна запропонувати показати фрагмент зустрічі Рукодільниці і Морозка за допомогою настільного театру, а фрагмент зустрічі Ледарки і Морозка — театру іграшки. З педагогом на заняттях і в індивідуальній роботі діти шукають практичне рішення образа під музику. .

В результаті спільної роботи логопеда, музичного керівника, вихователя з фізичної культури і ритміки буде можливою участь дітей у великих спектаклях: вони вільно володіють діалогом і монологом, артистично і виразно рухаються, танцюють, грають на дитячих музичних інструментах. Різні види театру дозволяють вирішувати різні корекційні задачі: формування просодичної сторони мови, фонетичного ладу мови, лексико-граматичної сторони мови, зв’язкової контекстної мови без заїкання.

Логотерапія — корекційні логопедичні тематичні заняття, спрямовані на формування мови дітей старшого віку з розумовими вадами, що заїкаються, без заїкання. Вони проводяться щодня протягом години. Розплановані по періодах формування мови від ситуативної до контекстної.

Психотерапія — оздоровлення психіки дітей старшого віку з розумовими вадами, що заїкаються, непрямим і прямим способами. Під непрямою психотерапією розуміються обстановка, природа, колектив, відносини, режим, ігри. Пряма психотерапія — лікувальний вплив словом (роз'яснення, переконання, вселяння і навчання). В роботі з дітьми старшого віку з розумовими вадами, що заїкаються, можна використовувати систему різноманітних ігор.

ДОДАТКИ

Розробка вправ для корекції заїкання в дітей старшого дошкільного віку з розумовими вадами

Заняття з використанням мело терапії.

1. Вправа на координацію рухів і слів (під вірш «М'яч»). Діти імітують відбивання м’яча об підлогу на кожну фразу, потім біжать, зображуючи м’яч, що покотився. На останню фразу ляскають у лодоні два рази і мімікою зображують засмучення.

2. Вправа для формування м’язового тонусу і на координацію рухів («Полька»). Діти, стоячи врозсип, грають з уявлюваним м’ячем: то «відбивають» по черзі кистю правої і лівої руки «м'яч» об підлогу, то підкидають його нагору і ловлять.

3. Вправа для формування темпу і ритму подиху і мовлення (пісня «Гра в м’яч»). Діти спочатку тільки слухають пісню у виконанні педагога, а потім включаються до співу. Ударами відзначають сильну частку такту. На наступних заняттях відзначають ритмічні і темпові зміни диригентським жестом, ударами.

4. Вправа на вироблення колективного ритму (етюд «М'ячики стрибають, покотилися»). Діти передають у русі ритм музичного твору (стрибки на двох ногах — біг — займають своє місце із закінченням мелодії).

5. Релаксація («Чарівні звуки природи»). Діти приймають довільну зручну для них позу (сидять або лежать) на килимі.

Комплекси ритмічної гімнастики.

Комплекс 1

Ціль. Удосконалювати пластику рук, тулуба, домагатися легкості, грації і краси рухів, їх точного збігу з музикою.

Вступна частина

1. Ходьба по колу з натягнутого носка (2 хвилини). У колі на місці на п’яту.

2. Вправа на розслаблення «Опустити голову» (1 хвилина).

3. Імітаційна ходьба «Звірі». Під музику зображувати «конячку», «білочку», «лисичку», «зайчика», «ведмедя» (3 хвилини).

Основна частина

1. «Реверанс» зі стрічками (під повільний вальс).

В.п. — основна стійка (о.с), стрічки в руках. 1 — крок вправо, стрічки в сторони, злегка присісти; 2 — в.п.; 3 — як на рахунок 1, але вліво; 4 — В.п. (шість разів),

2. В.п. — о.с. 1 — змах правою рукою зі стрічкою нагору; 2 — опустити руку; 3 — змах лівою рукою нагору; 4 — опустити руку (шість разів) (у процесі виконання вправи голова «слідує» за стрічкою).

3. «Змійка».

В.п. — о.с. 1 — правою рукою зробити змійку, підняти руку нагору; 2 — опустити руку; 3 — лівою рукою зробити змійку, підняти нагору руку; 4 — опустити її.

4. В.п. — ноги на ширині пліч. 1,2,3,4 — стрічки в прямих руках уперед (млин); 1, 2,3,4 — стрічки назад (чотири рази).

5. «До сонечка».

В.п. — ноги на ширині пліч, руки опущені. 1 — півповорот праворуч, руки тягти нагору, ліву ногу відвести назад; 2 — в.п.;3 — півповорот тулуба ліворуч, руки тягти нагору, праву ногу відвести назад; 4 — в.п.

6. «Вогник».

В.п. — о. с, руки опущені. 1,3 — повільно присісти, руки витягнути вперед, коліна убік, п’яти відірвати від підлоги; 2,4 — повільно встати, повернутися у в.п. (шість разів).

7. Качаються дерева.

В.п. — ноги на ширині пліч. 1,3 — руки зображують хвилі, тулуб ледве нахилений (вправо); 2, 4 — те ж уліво (шість разів).

8. В.п. — о. с, руки опущені. Повільне обертання на носках три рази в одну сторону, три рази в іншу (руки в сторони).

Дихальна гімнастика

1. В.п. — сидячи на статі по-турецьки. Зробити сильний вдих через ніс, затримати подих, повільний спокійний видих через рот з одночасним нахилом вперед (три рази).

2. В.п. — лежачи на статі, ноги разом. Сильний вдих через ніс, надути живіт, затримати подих, підтягти праву ногу, зігнуту в коліні, і зробити повільний спокійний видих, опускаючи ногу на підлогу. Потім те ж саме, тільки лівою ногою, а потім двома ногами одночасно (два рази). Вправу треба виконати повільно і зберігати рівновагу, стежити, щоб діти не перекочувалися з боку на бік.

3. В.п. — лежачи на підлозі, ноги разом, руки уздовж тулуба. Лежати спокійно, не напружуючи. Подих довільний.

Вправи

1. В.п. — стоячи на колінах. 1 — сісти на праву ногу, руками обхопити ліву;. 2 — в.п.; 3 — сісти на ліву ногу, руками обхопити праву; 4 — в.п.

2. В.п. — сидячи на підлозі, руки позаду в упорі. Згинати кінчики пальців на себе — від себе на двох ногах одночасно, потім на одній нозі на себе, на іншій — від себе (по 12 разів).

3. В.п. — сидячи по-турецьки. 1 — перекотитися, розлучити ноги в сторони й опустити їх за голову; 2 — в.п.

4. В.п. — о. с, руки на поясі. Різноманітні види стрибків і бігу.

Заключна частина

Імпровізація. Діти під спокійну музику зображують сніжинки або осінні листи.

Комплекс 2

Ціль. Удосконалювати рухи рук, голови, тулуба і ніг, сидячи на м’ячах, уміння координувати і співвідносити рухи з музикою, її ритмом, домагатися легкості, ритмічності і краси рухів. Продовжувати учити розслаблювати свій хребет, лежачи на м’ячі.

Вступна частина

1. Ходьба по круту з носка, руки на поясі. Ходьба по круту на носках, руки нагору «Птахи летять» (під спокійну музику, 1 хвилина).

2. Повільний біг врозсип. Біг у колоні по одному. Бічний галоп, перебудування парами (обличчям до педагога, під швидку музику, 2 хвилини).

Основна частина Вправи на м’ячах

1. В.п. — сидячи на м’ячі, руки на колінах. Повільне погойдування назад (стежити за поставою) (вісім разів).

2. В.п. — сидячи на м’ячі, руки уздовж тулуба. 1 — підняти праве плече; 2 — опустити; 3 — підняти ліве плече; 4 — опустити (стежити за поставою, голову тримати прямо) (вісім разів).

3. В.п. — сидячи на м’ячі, руки уздовж тулуба. 1 — підняти ліве і праве плечі одночасно; 2 — опустити їх; 3,4 — те ж саме (стежити за поставою, підборіддя тримати прямо) (шість разів).

4. В.п. — сидячи на м’ячі, руки на поясі, погойдуючи. 1 — праву руку вправо; 2 — ліву руку вліво; 3 — праву руку покласти на ліве плече; 4 — ліву руку — на праве плече; 5 — одночасно дві руки в сторони; б — руки на пояс (три рази).

Розслаблення хребта

1. В.п. — лежачи на спині, голова на м’ячі, руки на м’ячі, упор на ноги, повільне погойдування на спині (стежити за тим, щоб діти прийняли правильне в.п., цілком розслабилися) (сім разів).

2. В.п. — сидячи на м’ячі, руки на поясі, упор ногами. 1 — погойдування; 2 — нахил у праву сторону, торкнутися долонею підлоги; 3 — погойдування; 4 — нахил у ліву сторону, торкнутися долонею підлоги (стежити за тим, щоб діти не згинали спину і долонею обов’язково діставали до підлоги) (шість разів).

3. В.п. — лежачи, м’яч під животом, упор на руки, ноги разом. 1 — ходьба на руках уперед; 2 — назад на своє місце; 3,4 — те ж саме (стежити за поставою) (чотири рази).

4. В.п. — сидячи на м’ячі, коліна зігнуті, руки на колінах. 1 — руки поставити позаду на м’яч, ноги розсунути, коліна випрямити; 2 — в.п.; 3,4 — те ж саме (стежити за поставою) (шість разів).

5. В.п. — сидячи на м’ячі, упор руками позаду. і - підняти праву ногу до повного випрямлення коліна; 2 — опустити праву ногу; 3 — підняти ліву ногу до повного випрямлення коліна; 4 — опустити (стежити за тим, щоб діти не згинали лікті) (шість разів).

Комплекс вправ з динамометрії

Ціль. Розвивати діафрагмальний подих, удосконалювати якість рухів, уміння переключатися з одного руху на інший. Використовувати релаксацію для зняття м’язової напруги. Розвивати силу, гнучкість, витривалість.

Вступна частина

1. Побудова в колону по одному. Ходьба на місці з високим підніманням колін. Ходьба в колоні, біг врозсип із зупинкою по сигналі (3 хвилини).

2. Ігри: «Роби, як я», «Циркова конячка» (ходьба з високим підніманням колін), «Чапля» (стійка на одній нозі), «Жаби» (стрибки в присіді), «Слон» (ходьба з опорою на коліна й одну руку, інша рука зображує хобот).

3. Ходьба в колоні, перебудування в ланки з обручем (3 хвилини).

Основна частина

1. Стрибки на двох ногах із просуванням уперед (прямо, боком) через набивні м’ячі (чотири рази).

2. Ходьба по похилій дошці з мішечком на голові. Метання (гра «Дартс»).

3. Рухлива гра «Ведмідь і бджоли». Гімнастична стінка — вулик, на протилежній стороні - луг, осторонь — барліг. Дитята-ведмеді - у барлогу. Дитяти-бджоли — на стінці. По сигналі бджоли вилітають (злазять зі стінки) і летять (біжать) на луг. Ведмеді вибігають з барлога і забираються у вулик (залазять на стінку). На інший сигнал бджоли летять у вулик, а ведмеді повинні встигнути утекти в барліг. Невстиглих вчасно злізти бджоли жалять (доторкаються рукою).

Заключна частина

1. Розслаблення (лежачи на спині).

Вправи з логоритмотерапії

1. Вправи для розвитку міміки обличчя й орального праксіса

«З'їли кислий лимон» (морщать ніс).

«Побачили забіяку» (насупили брови).

«Побачили красиву квітку» (посміхнулися).

«Ходять годинники от так так, так» (діти направляють кінчик язика від одного куточка губ до іншого).

2. Вправи для розвитку зорової, слухового уваги, а також пам’яті.

«Я рухи покаджу, а що значить — не скажу. Ви їх точно повторите, і, що вони значать, розповісте» (імітуються дії: умивання, гра в м’яч, їжа, заколисування ляльки і т. ін.).

«Нумо, ліва рука, дотягнися до стелі. А ти, права рука, — до лівого вуха! Ліва рука — до правого коліна» і т. ін.

3. Вправи для розвитку почуття ритму.

«Кінь мене в дорозі чекає, б'є копитом у воріт. На вітрі качає гривою пишною, казково красивою. Швидко на сідло вскочу, не поїду — полечу! Цок-цок-цок, цок-цок-цок. Там, за рікою, помахаю тобі рукою» (діти б’ють ногою по підлозі, кивають головою, підскакують, пружинять ногами, махають рукою).

4. Вправи для розвитку загальної і дрібної моторики.

«Колечко — ланцюжок — щіточка» (роблять пальцями).

«Куркуль — долоня — ребро».

«Кізки-зайчики» (кізки буцаються, зайчики вушками ворушать; показують «ріжки» великим пальцем і мізинцем, «вушка» — вказівним і середнім пальцями).

Заняття з логотерапії

Зразковий конспект Тема. Звірі наших лісів.

Ціль. Вправляти в ситуативній і контекстній фразовій і зв’язній мові. Учити складати загадки-описи з опорою на графічний план. Учити відгадувати загадки, складати фрази. Використовувати театр для вправи в усному мовленні. Навчати складанню казки по сюжетній картині, що випереджає і завершує дією. Через драматизацію фрагментів казки виховувати інтонаційну виразність мовлення.

Матеріал. Сюжетні і предметні картинки, іграшки.

Хід заняття

1. Вправа у варіативній фразовій мові.

Відгадайте, хто це?

Влітку гуляє, взимку відпочиває. (Ведмідь).

Хто взимку ходить злий, голодний? (Вовк).

Хвіст пухнатий, хутро золотаве. В лісі живе, а в селі курей краде. (Лисиця).

Нам потрібні голки для шиття. Кому потрібні голки для життя? (Їжачок).

Після кожної відгаданої загадки логопед показує відповідну картинку і пропонує розповісти про цю тварину, потім запитує: як можна назвати всіх цих тварин? (Дикі). Чому? (Варіанти відповідей).

2. Фізкультхвилинка.

Три ведмеді йшли додому (йдуть вперевалочку).

Папа був великим-великим (руки підняти якнайвище).

Мама ледве поменше ростом (руки на рівні грудей).

А синок — маля просто (присісти і йти у присядках).

Дуже маленький він був, з брязкальцями ходив. І грав він до ранку: Ту-ру-ру, та-ра-ра (імітація гри на брязкальцях).

Зайчик скаче ;

Скок-скок-скок ;

Під зелений під кусток.

Щипає травичку, їсть, Обережно слухає:

Чи не йде вовк? (Обіграються й імітуються рухи зайця)

3. Фрагмент арттерапії. Логопед пропонує дітям скласти складні слова з двох частин.

Скоро варить — скороварка.

Сам варить — самовар.

Кригу ламає - криголам.

Сік вижимає - соковижималка.

Скоро ходить — скороход.

Висновки

На підставі вище викладеного матеріалу та проведеного аналізу можна зробити наступні висновки.

Вирішення питань розвитку мовлення для дошкільників із заїканням має особливе значення, тому що воно пов’язане з проблемою їхньої ранньої соціальної адаптації.

Заїкання є центрально обумовленим, найчастіше виникає в процесі мовного розвитку дитини в період переходу до фразової мови і пов’язане з різкою емоційно негативною реакцією дитини на зовнішній подразник. Найсприятливішим ґрунтом для виникнення заїкання є недостатня стійкість нервової системи дитини, інколи пов’язана з органічними ураженнями мозку. Причиною порушення плавності мови (зупинок в її плинності) при заїканні є судороги м’язів тих або інших органів мовлення в момент вимови (губ, язика, м’якого неба, гортані, грудних м’язів, діафрагми, черевних м’язів). Заїкання, яке супроводжується іншими інтелектуальними або мовними дефектами, як правило, не призводить до порушення смислової сторони мови, однак нерідко пов’язане з побоюванням висловлювання, а також з деякими відхиленнями в характері дитини і підвищеною збудливістю або, навпаки, апатичністю, млявістю.