Шляхи та засоби формування комунікативної компетенції на уроках англійської мови

ВСТУП Сучасний стан міжнародних зв’язків України, вихід її у європейський та світовий простори, нові політичні, соціально-економічні та культурні реалії вимагають підвищення статусу іноземних мов у нашій країні.

Іноземна мова є важливим засобом між культурного спілкування, вона сприяє вербальному порозумінню громадян різних країн, забезпечує такий рівень їхнього культурного розвитку, який дозволяє вільно орієнтуватись і комфортно почуватись у країні, мова якої вивчається. У зв’язку з цим актуальною стає позиція, за якої здатність зрозуміти представника іншої культури залежить не тільки від коректного використання мовних одиниць, але й від особливих умінь розуміти норми його культури, у тому числі мовленнєвої поведінки у різноманітних ситуаціях спілкування.

Загальна стратегія навчання іноземних мов визначається потребами сучасного суспільства та рівнем розвитку лінгвістичних, психолого-педагогічних і суміжних наук. Цією стратегією є комунікативний підхід, який зумовлює практичну мету навчання й вивчення іноземних мов, а саме: формування і розвитку міжкультурної комунікативної компетенції.

Концепція навчання іноземних мов, програми з іноземної мови для середніх загальноосвітніх та спеціалізованих шкіл з поглибленим вивченням іноземної мови визначають основну мету навчання, яка полягає у формуванні в учнів комунікативної компетенції, що розвиток умінь використовувати іноземну мову як інструмент у діалозі культур на основі комунікативно-орієнтованого підходу до навчання. Ця мета передбачає досягнення школярами такого рівня комунікативної компетенції, який був би достатнім для здійснення спілкування в усній (говоріння, аудіювання) та писемній (читання, письмо) формах у межах визначених комунікативних сфер, тематики ситуативного мовлення та на основі вивченого мовного і мовленнєвого матеріалу. Мова виступає як засіб пізнання картини світу, залучення до цінностей створених іншими народами. Одночасно мова — це ключ до відкриття унікальності і своєрідності, власної самобутності.

Пріоритетною є комунікативна мета у навчанні, що передбачає таку організацію діяльності, яка спрямована на оволодіння учнями спілкуванням в усній та писемній формах.

У зв’язку з вищезазначеним актуальність теми полягає в необхідності уточнень функцій іноземної мови, визначенні нових стратегічних напрямів процесу оволодіння нею, перегляду шляхів і засобів навчання.

Мета дослідження — проаналізувати особливості процесу формування комунікативної компетенції учнів у всіх видах мовленнєвої діяльності, та на всіх ступенях навчання.

Завдання дослідження:

— дослідити основні стратегічні і методичні засади комунікативно-орієнтованого підходу при навчанні іноземним мовам;

— виявити особливості процесу формування комунікативної компетенції учнів у всіх видах мовленнєвої діяльності, та на всіх ступенях навчання.

Предмет дослідження — шляхи та засоби формування комунікативної компетенції учнів при навчанні іноземної мови.

Комунікативний підхід у навчанні іноземних мов визначився в результаті методичного осмислення наукових досягнень в галузі лінгвістики — теорії комунікативної лінгвістики і психології та теорії діяльності, що знайшло відображення в роботах з психології та методики навчання іноземних мов таких вчених як Леонтьєв О.О., Зимня І.О., Пас сов Ю.І., Шатілов С. Ф, Рогова Г. В. та інші.

Вченими-методистами (Пассов Ю.І., Скалкін В.Л., Шубін Е.П. та ін.) визначені численні типові комунікативні ситуації, які, за критерієм схожості, об'єднуються у великі групи, утворюючі так звану сферу спілкування.

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ УЧНІВ НА ВСІХ СТУПЕНЯХ НАВЧАННЯ

1.1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ УЧНІВ Основною метою навчання іноземної мови є формування в учнів комунікативної компетенції, що означає оволодіння мовою як засобом між культурного спілкування, розвиток умінь використовувати іноземну мову як інструмент у діалозі культур і цивілізацій сучасного світу.

Ця мета передбачає досягнення школярами такого рівня комунікативної компетенції, який був би достатнім для здійснення спілкування в усній (говоріння, аудіювання) та писемній (читання, письмо) формах у межах визначених комунікативних сфер, тематики ситуативного мовлення та на основі вивченого мовного і мовленнєвого матеріалу.

Комунікативна компетенція складається з кількох видів:

— мовної (лінгвістичної) компетенції, яка забезпечує оволодіння учнями мовним матеріалом з метою використання його в усному і писемному мовленні;

— мовленнєвої компетенції, яка пов’язана з формуванням в учнів умінь і навичок спілкуватися в чотирьох видах мовленнєвої діяльності: аудіюванні, говорінні (монолог, діалог), читанні, письмі;

— соціокультурної компетенції, яка передбачає засвоєння учнями знань соціокультурних особливостей країни, мова якої вивчається, культурних цінностей та морально-етичних норм свого та інших народів, а також формування умінь їх використовувати у практичній діяльності;

— соціолінгвістичної компетенції, яка забезпечує формування умінь користуватися у процесі спілкування мовленнєвими реаліями (зразками), особливими правилами мовленнєвої поведінки, характерними для країни, мова якої вивчається;

— загальнонавчальних компетенцій, що сприяють оволодінню учнями стратегіями мовленнєвої діяльності, спрямованої на розв’язання навчальних завдань і життєвих проблем.

Кожний етап навчання (початкова школа, основна школа, старша школа) характеризується не тільки різною тематикою і обсягом навчального матеріалу для навчання спілкування, але й різноманітними методами, формами і видами навчальної діяльності відповідно до рівня розвитку учнів, їхніх інтересів, досвіду. У зв’язку з цим кожний етап повинен мати свої цілі і завдання.

Реалізація комунікативного підходу у навчальному процесі з іноземної мови означає, що формування комунікативної компетенції учнів відбувається шляхом і завдяки здійсненню учнем іншомовної мовленнєвої діяльності. Іншими словами, оволодіння засобами спілкування (фонетичними, лексичними, граматичними) спрямоване на їх практичне застосування у процесі спілкування. Оволодіння уміннями говоріння, аудіювання, читання та письма здійснюється шляхом реалізації цих видів мовленнєвої діяльності у процесі навчання в умовах, що моделюють ситуації реального спілкування. У зв’язку з цим навчальна діяльність учнів організується таким чином, щоб вони виконували вмотивовані дії з мовленнєвим матеріалом для вирішення комунікативних завдань, спрямованих на досягнення цілей та намірів спілкування.

Спілкування людей в реальному житті відбувається завдяки виникненню потреби в реалізації певного комунікативного наміру, досягнення або недосягнення якого визначає результат мовленнєвого спілкування. У ході спілкування комуні канти виступають як носії певних соціальних стосунків, що виникають в тій чи іншій сфері діяльності і реалізуються в конкретних мовленнєвих ситуаціях. Формування комунікативної компетенції можливе за умови моделювання у навчальному процесі типових ситуацій реального спілкування, які виникають в різних сферах життя і стосуються різних тем. Тобто предметно-змістовий план іншомовного мовлення учнів під час навчання зумовлюється темою, ситуацією і сферою спілкування.

Навчання іноземної мови у середньому навчальному закладі відбувається в різноманітних сферах інтелектуального та побутового спілкування: в соціально-побутовій, громадсько-політичній, соціально-культурній та професійно-трудовій.

Методи навчання дають відповідь на запитання «Як навчати?» Поняття «метод» означає шлях до поставленої мети. В сучасній методиці навчання іноземних мов метод трактується в широкому і вузькому смислі. В широкому смислі метод означає систему навчання. У вузькому смислі метод означає спосіб упорядкованої діяльності вчителя та учня на шляху до поставлених цілей навчання. В цьому смислі метод — це спосіб, що забезпечує взаємодію учня і вчителя (в нашій роботі це — комунікативно-орієнтований підхід).

Для забезпечення навчальної діяльності учнів учитель застосовує такі методи-способи: демонстрацію (показ), пояснення та організацію вправляння. Методи — способи мають універсальний характер і використовуються у будь-якій методичній системі. Проте їх співвідношення та «наповнення» зумовлюються принципами навчання. Принцип комунікативності зумовлює переважне використання комунікативних вправ у процесі вправляння.

Навчальний процес з іноземної мови включає три основні методичні етапи:

— етап презентації нового матеріалу;

— етап тренування;

— етап практики в застосуванні засвоєного матеріалу у процесі спілкування в різних видах мовленнєвої діяльності.

На кожному етапі використовуються відповідні методи-способи.

На етапі презентації - це демонстрація (показ) нового матеріалу та способів оперування ним. Учитель демонструє зразки мовлення, показує їх функціонування в контексті. Така демонстрація може здійснюватися з опорою на малюнок, предмет, дію та ін. Учень в цей час знайомиться з новим матеріалом та способами оперування цим матеріалом.

На етапі тренування і практики вчитель організовує вправляння учнів у застосуванні засвоєного матеріалу в усному або письмовому спілкуванні. При цьому використовуються різноманітні вправи.

У свою чергу учні здійснюють операції вправляння в різних видах мовленнєвої діяльності.

Слід зазначити, що застосування методів як учителем, так і учнями, спрямоване не лише на організацію та реалізацію навчальної діяльності, але й на управління нею.

Управління навчальною діяльністю реалізується завдяки здійсненню учителем контролю за успішністю учнів в оволодінні іншомовною мовленнєвою діяльністю на кожному етапі навчання. Учні користуються самоконтролем та самокорекцією.

Методичні прийоми навчання пов’язані з конкретними діями вчителя та учнів. Це елементарні вчинки (дії), що спрямовані на виконання конкретного завдання на певному етапі уроку. Методи та прийоми — взаємопов'язані поняття. Образно кажучи, метод — це місткість, а прийом — це речовина, що наповнює цю місткість. До прийомів відносять, наприклад — прийоми семантизації нових лексичних одиниць, прийомив організації навчальної діяльності учнів в опрацюванні нового матеріалу, закріпленні набутих навичок та розвитку вмінь мовлення в ситуаціях спілкування шляхом виконання учнями різноманітних мовних (кросворди, пропуски, опис малюнків) та комунікативних (мовленнєвих) вправ (описати послідовність дій на малюнках, відповісти на запитання, рольова гра і т.ін.).

Засоби навчання є важливим невід'ємним компонентом навчального процесу з іноземної мови в середніх навчальних закладах. Визначення засобів навчання — це відповідь на запитання «За допомогою чого навчати?»

Засоби навчання іноземної мови розподіляються на: основні та допоміжні; комплект для вчителя, комплект для учня; технічні та нетехнічні.

В ідеалі усі засоби мають бути представлені в навчально-методичному комплексі (НМК), за яким проводиться навчання іноземної мови у даному класі середнього навчального закладу. В такому разі НМК і є основним засобом навчання у всій повноті його компонентів: підручника, книжки для вчителя, лінгафонного практикуму, комп’ютерних програм, комплекту слайдів, діафільмів, аудіо-, відеокасет, CD, DVD, таблиць тощо.

1.2 ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ Розглянемо процес формування комунікативної компетенції на уроках іноземної мови в початковій школі.

Важливо зацікавити учнів у вивченні іноземної мови, викликати в них позитивне ставлення до предмета, вмотивувати необхідність і значущість володіння іноземною мовою як неповторним засобом міжкультурного спілкування.

Початкова школа має забезпечити наступність і безперервність процесу навчання іноземної мови у всьому курсі середньої школи, сформувати базові навички і вміння, необхідні для подальшого розвитку комунікативної компетенції в основній і старшій школі. На цьому етапі учні вчаться виконувати нескладні творчі завдання і вправи, спрямовані на розвиток креативного мислення, у них формуються уміння переносити засвоєний навчальний матеріал в інші ситуації спілкування, давати оцінку певним явищам і діям.

У початковій школі створюються умови для ранньої комунікативно-психологічної адаптації молодших школярів до нового мовного світу та для подолання подальших психологічних бар'єрів при використанні іноземної мови як засобу спілкування; для розвитку мотивації у подальшому оволодінні іноземною мовою; формується елементарна комунікативна компетенція (мовна та мовленнєва), а також елементарні лінгвістичні уявлення та загально навчальні уміння.

Навчання іноземної мови в початковій школі направлено на набуття дітьми соціального досвіду через розширення спектру комунікативних ролей в ситуаціях сімейного та шкільного спілкування з друзями та дорослими іноземною мовою, формування уявлень по загальні риси та особливості спілкування рідною та іноземною мовою.

Враховуючи загально педагогічну специфіку навчального процесу в початковій школі, а також відсутність у дітей загально навчальних умінь і навичок, слід робити основний акцент на мимовільному запам’ятовуванні навчального матеріалу. На уроках іноземної мови необхідно створювати довірливу, доброзичливу обстановку педагогічного спілкування, уважно і тактовно ставитись до учнів.

В початковій школі закладаються основи володіння іноземною мовою: формуються початки фонетичних, лексичних, граматичних та орфографічних навичок та вмінь аудіювання, говоріння, читання та письма.

Навчання аудіювання передбачає формування вміння сприймати мовлення іншої особи як при безпосередньому спілкуванні, так і в звукозапису. Закінчуючи початкову школу, учні повинні розуміти текст, що пред’являється одноразово, та мовлення нормального темпу з голосу вчителя та звукозапису.

Навчання діалогічного мовлення полягає в тому, щоб навчити учнів мовленнєвої взаємодії в межах заданої ситуації. На кінець початкового ступеня вони повинні вміти вести бесіду відповідно до навчальної ситуації, а також у зв’язку зі змістом побаченого, почутого або прочитаного, вживаючи формули поздоровлення, запрошення, привітання, вибачення, згоди, заперечення, запитання різних типів, прохання.

Навчання монологічного мовлення передбачає досягнення такого рівня розвитку навичок і вмінь, при якому учні можуть без попередньої підготовки у природному темпі застосувати засвоєні іншомовні засоби з метою здійснення реальної комунікації. Учні повинні робити повідомлення, логічно й послідовно висловлюватись за темою, згідно з навчальною ситуацією, а також у зв’язку зі змістом побаченого або прочитаного, комбінуючи елементи опису і розповіді та висловлюючи своє ставлення до предмета мовлення.

Навчання читання ставить за мету оволодіння учнями таким умінням, завдяки якому сприймається необхідна змістова інформація, а всі супутні мовні та технічні труднощі не перешкоджають перебігу усього процесу. Учні повинні навчитися читати вголос і про себе з повним розумінням короткі нескладні (адаптовані) тексти, в основному побудовані на засвоєному мовному матеріалі. Тексти можуть містити певну кількість незнайомих слів, значення яких можна знайти в матеріалах довідкового характеру або здогадатися.

Найбільша складність, з якою зустрічаються учні на початку вивчення англійської мови, — це англійський алфавіт. Чимало навчально-методичних комплексів для маленьких початківців навчають шрифту поступово. На почату першого класу рекомендується вчити англійську абетку, писати букви в зошитах, виконувати такі вправи як: підкреслити букви в словах, з'єднати та знайти пари літер (великі - маленькі).

Навчання письма сприяє формуванню вмінь говоріння і читання, тому для цього виду мовленнєвої діяльності мета навчання полягає не тільки в тому, щоб навчити учнів правопису, але й уміння письмово викладати свої думки. На кінець початкового ступеню учні повинні вміти висловлюватись у письмовій формі за схемою або ситуацією. Раннє навчання іноземної мови передбачає оволодіння учнями звуковою та графічною системами мови, засвоєння певної кількості найбільш уживаних граматичних явищ, активного лексичного мінімуму.

Раціональна організація раннього навчання іноземної мови в початкових класах зумовлюється дією певних факторів, серед яких виділяються психофізіологічні особливості учнів молодшого шкільного віку, загально педагогічна специфіка навчального процесу та умови навчання іноземної мови в початковій школі.

Раннє навчання іноземної мови має бути орієнтоване на психофізіологічні вікові особливості учнів. Категорія дітей молодшого шкільного віку (6−9 років) характеризується досить високим рівнем розвитку пам’яті, мислення, сприймання, уваги, становленням довільної організації діяльності. Високою ефективністю характеризуються імітативні здібності дітей. Все вищезазначене передбачає широке використання різноманітних форм роботи, цікавих ігор, пісень, рисівок, віршів. Значну роль відіграють музичний супровід, міміка, жести, рухи, звукоімітація.

У загальній структурі мислення молодших школярів головну роль відіграють конкретно-образні компоненти. Інтелектуальний розвиток учнів під час навчання іноземної мови досягається поєднанням комунікативно-практичної спрямованості навчання з когнітивною.

Молодші школярі можуть орієнтуватись на форму і колір предмета, тому зовнішня привабливість навчального матеріалу відіграє значну роль у характері їх сприймання. Вони повинні сприймати різні мовленнєві зразки, відповідно до яких мають діяти.

Необхідно також підкреслити, що учні даної вікової категорії не можуть довго зосереджуватися на одному об'єкті або дії, тому урок іноземної мови має бути насичений такими вправами, які б дали змогу урізноманітнити навчальну діяльність, допомогли б спрямовувати увагу учнів у потрібне русло. Велике значення для підтримки уваги під час уроку має використання наочності і технічних засобів навчання. Виважений підбір таких засобів впливає на розум і почуття дітей, викликає інтерес до предмета, робить їх мовлення образним та емоційним. Інтерес, у свою чергу, стимулює пам’ять, яка забезпечує накопичення значної кількості мовного матеріалу.

Типовою формою заняття в початковій школі виступає театралізована гра, якій підпорядковані завдання уроку. Театралізована гра-урок характеризується широким використанням елементів гри, змагання, прихованих форм контролю, функціональної музики, поєднанням індивідуальної, фронтальної форм роботи учнів з діяльністю в парах. Особливої ваги набувають рухливі ігри, які допомагають розрядити напруження, дати вихід загальмованій під час уроку руховій енергії учнів, стимулювати їх розумову діяльність.

1.3 ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ УЧНІВ СЕРЕДНЬОЇ ШКОЛИ комунікативний компетенція учень навчання На другому етапі вивчення іноземної мови (5 — 9 класи) в центрі уваги знаходиться послідовний та систематичний розвиток в учнів всіх складових комунікативної компетенції в процесі оволодіння різноманітними стратегіями говоріння, читання, аудіювання, письма.

Навчання іноземної мови в середній школі направлено на вивчення іноземної мови як засобу міжнародного спілкування через:

— формування та розвиток базових комунікативних умінь в основних видах мовленнєвої діяльності;

— комунікативно-мовленнєве вживання в іншомовне середовище країни, мова якої вивчається: розвиток всіх складових іншомовної комунікативної компетенції;

— соціокультурного розвитку учнів у контексті європейської та світової культури за допомогою країнознавчого лінгвокраїнознавчого матеріалу;

— формування умінь представити рідну культуру і країну в умовах іншомовного міжкультурного спілкування;

— ознайомлення учнів з доступними для них стратегіями для самостійного вивчення мов і культур.

На середньому етапі помітно зростає обсяг навчального матеріалу, у тому числі того, який сприяє формуванню соціокультурної та соціолінгвістичної компетенцій. Оволодіння іноземною мовою розглядається як певний рівень сформованості навичок і вмінь використовувати мову для усного і писемного спілкування, як механізм пізнання інших народів і культур. Активно використовуються мовленнєві ситуації, що наближають навчальне спілкування до реальних умов.

Другий етап є завершальним етапом щодо створення бази для активного володіння навчальним іншомовним матеріалом. На цьому етапі продовжується розвиток усіх видів мовленнєвої діяльності, серед яких домінує усне мовлення. Мовлення учнів стає змістовнішим, більш аргументованим, складнішим за структурою мовного та мовленнєвого матеріалу.

Поряд з говорінням та аудіюванням значна увага приділяється читанню, яке, як вид мовленнєвої діяльності набуває все більш комунікативного характеру, зростає кількість та обсяг текстів, які учні повинні вміти читати мовчки. На цьому етапі має місце цілеспрямоване формування вмінь ознайомлювального (з метою одержання основної інформації) читання. Поряд з художньою літературою для читання використовуються науково-популярні та суспільно-політичні тексти.

Навчання письма передбачає вміння складати план, тези до прочитаного та робити письмові повідомлення в межах програмних вимог.

На другому етапі учні оволодівають практично всім граматичним матеріалом, необхідним для усного мовлення. Ведеться робота з формування рецептивних навичок. На цьому ж етапі починається формування потенціального словника учнів, яке продовжується і у старшій школі.

Знання вікових особливостей учнів другого етапу дає вчителю можливість визначити саме ті прийоми, форми та засоби навчання, які приведуть до успішного вирішення вказаних вище завдань.

Суттєвою особливістю учнів цієї вікової категорії є розвиток складніших форм мислення у зв’язку із засвоєнням абстрактного матеріалу, теорій, закономірностей при вивченні інших дисциплін. Психологи вказують на достатній рівень розвитку в учнів цього віку таких якостей мислення як більша логічна послідовність, критичність, самостійність, цілеспрямованість, зростання самосвідомості, контроль за власною діяльністю.

Комунікативний розвиток учнів цього періоду характеризується удосконаленням механізму відбору мовних засобів, способів формування та формулювання думки. Розвивається індивідуальний стиль мовлення. В цілому у підлітковому віці відбуваються якісні зміни в комунікативній діяльності учнів, що позитивно впливає на формування іншомовних навичок та вмінь.

Другий етап навчання характеризується використанням прийомів та способів навчання, які активізують розумово-мовленнєву діяльність учнів, їх ініціативність у виконанні завдань. На цьому етапі учнів приваблюють завдання, які вимагають самостійності, вміння комбінувати матеріал в залежності від потреб мовленнєвої ситуації. Вправи на імітацію та механічне запам’ятовування відступають на другий план. Середній етап є вирішальним у створенні комунікативної основи володіння іноземною мовою. Велика увага приділяється тут розвитку непідготовленого мовлення. На другому етапі значно збільшується питома вага домашньої самостійної роботи.

Серед засобів навчання, які використовуються на цьому етапі, можна назвати слайди, ситуативні і тематичні малюнки та картини, кодограми, схеми, таблиці, роздавальний матеріал для парної та індивідуальної роботи, фонограми, діа-, кіно-, відео-, dvd фільми.

Отже, можна відмітити такі тенденції в організації навчання на другому етапі: ширше використання вправ, що імітують умови природного іншомовного спілкування, зростання ролі самостійної роботи учнів, більша опора на вербальну наочність та підказки, збільшення питомої ваги парних та групових форм роботи.

1.4 ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ В СТАРШІЙ ШКОЛІ

На завершальній третій ступені (10−12 класи) навчання іноземної мови повинно допомагати формуванню іншомовній комунікативній компетенції, яка забезпечує використання іноземної мови в ситуаціях офіційного та неофіційного спілкування в навчальній, соціально-побутовій, культурній, адміністративній, професійній сферах комунікативної взаємодії. Водночас у центрі уваги є розвиток культури усного та писемного мовлення засобами іноземної мови, поглиблення культурознавчих знань про стиль життя у країнах, мова яких вивчається.

Основні функції навчання на старшому етапі системи загальної середньої освіти в її призначенні: забезпечити закінчення учнями загальної середньої освіти і підготувати випускників школи до життя та праці в сучасному інформаційному суспільстві; сприяти їх соціальній адаптації в умовах постійно розвиваючого ся суспільства; допомогти учням в їх самовизначенні при виборі подальшого життєвого шляху відповідно до їхніх здібностей, нахилів, можливостей; стимулювати старшокласників до продовження навчання і створити умови для полегшення їх переходу з однієї ланки системи навчання в іншу, а також націлити їх на самоосвіту.

Навчання у старшій школі спрямоване на:

— розвиток комунікативної культури та соціокультурної освіти учнів, що дає змогу їм бути рівноправними партнерами між культурного спілкування іноземною мовою у побутовій, культурній, та навчально-професійній сферах;

— навчання етики дискусійного спілкування іноземною мовою при обговоренні культури, стилю та способу життя людей;

— розвиток загально навчальних умінь збирати, систематизувати та узагальнювати культурознавчу та іншу інформацію, що викликає інтерес в учнів;

— ознайомлення учнів з технологіями самоконтролю та самооцінки рівня володіння мовою;

— розвиток умінь представляти рідну культуру, країну, стиль життя людей в процесі іншомовного культурного спілкування;

— використання іноземної мови в професійно-орієнтованій освіті, що залежно від профілю школи має на увазі професійно-орієнтоване вивчення іноземної мови;

В старшій школі систематизується та узагальнюється мовний, мовленнєвий та комунікативний досвід учнів, набутий ними на попередніх етапах вивчення мови. Методи і види навчальної діяльності все більше набувають форм, наближених до реальних умов спілкування. Широко використовуються творчі, проектні, групові, інтерактивні форми роботи учнів.

Розвиваються уміння професійно спрямованого використання іноземної мови відповідно до певної галузі знань. Практикується введення інших курсів, які викладаються іноземною мовою. Можливе викладання курсів, пов’язаних з орієнтацією на професію вчителя іноземної мови, з лінгвокраїнознавством, з країнознавством, з перекладом, з використанням комп’ютерних технологій у навчанні іноземних мов тощо.

Старша школа є завершальною у процесі оволодіння учнями іншомовним мовленням. Рівень навичок та вмінь усного і писемного мовлення, досягнутий в основній школі, має бути підвищено. Велика увага на третьому етапі навчання приділяється усному мовленню, яке набуває якісно нового розвитку стосовно змістовності, більшої природності, вмотивованості та інформативності.

Проте основна роль у процесі навчання іноземної мови на цьому етапі відводиться читанню. Тексти для читання мають бути складнішими у порівнянні із середнім етапом. При навчанні читання формуються вміння читати суспільно-політичні тексти з метою одержання повної та основної інформації, а також уміння переглянути і вибрати необхідну статтю.

Навчаючись письма, учні повинні оволодіти вмінням складати план, тези до усного повідомлення, писати анотації та резюме прочитаного, складати реферат, а також робити письмові повідомлення.

У старшій школі завершується формування активного словника школяра та продовжується робота з формування рецептивного словника. Програма передбачає рецептивне засвоєння певної кількості лексичних одиниць.

Граматичний матеріал засвоюється тільки до рівня розпізнавання та розуміння при читанні. Має місце систематизація граматичного матеріалу, який вивчався у 5−12 класах.

Специфіка третього етапу навчання іноземної мови визначається також віковими характеристиками учнів. Оскільки у старших школярів з особливою силою проявляється прагнення до самоствердження, самовираження, до можливості відстоювати свої погляди та переконання, то саме комунікативна спрямованість навчання іноземної мови і створення сприятливого психологічного клімату для спілкування є тими факторами, які на цьому етапі мають особливу значущість. У зв’язку з цим дуже важливо відбирати для уроків такий матеріал, що носить проблемний характер, стимулює обмін думками, спонукає до роздумів.

Для старшокласників є характерним більш високий рівень комунікативного розвитку: вони досконаліше володіють морфологічними та синтаксичними аспектами мовлення, зв’язністю, логічністю та послідовністю висловлювання. У мовленні старшокласників проявляються вміння аналізувати, робити висновки, прогнозувати.

З огляду на вищезазначене можна констатувати такі особливості організації навчального процесу з іноземної мови у старшій школі: послідовне здійснення комунікативно-пізнавального навчання, пов’язаного з підвищенням змістовності мовлення учнів; використання прийомів, що спонукають до вираження особистого ставлення до проблем, які обговорюються; цілеспрямована реалізація принципу індивідуалізації навчання, орієнтована на використання іноземної мови в майбутній практичній діяльності школярів, широке застосування видів та форм самостійної роботи.

РОЗДІЛ 2. КОМУНІКАТИВНИЙ ПІДХІД ЯК СТРАТЕГІЯ ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ

2.1 ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ КОМУНІКАТИВНОГО ПІДХОДУ ПРИ НАВЧАННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ Принцип комунікативної спрямованості навчання забезпечує таку організацію навчального процесу, який веде до належного рівня практичного оволодіння іноземною мовою в усній і писемній формах.

Комунікативно-орієнтований підхід до вивчення іноземних мов передбачає реалізацію особистісно орієнтованого, діяльнісного та соціокультурного напряму у вивченні іноземних мов.

Пріоритет комунікативної мети у навчанні передбачає таку організацію діяльності, яка спрямована на оволодіння учнями спілкуванням в усній і писемній формах.

Діяльнісний характер навчання забезпечується особливими видами діяльності, які в умовах уроку дають змогу моделювати реальні ситуації спілкування. Це мовленнєві ситуації, рольові ігри, проектна діяльність, групова робота.

Соціокультурне спрямування процесу навчання дає змогу учневі комфортніше почуватись у чужомовному середовищі.

Мова виступає як засіб пізнання картини світу, залучення до цінностей, створених іншими народами. Одночасно мова — це ключ до відкриття унікальності і своєрідності, власної самобутності.

В самому змісті навчального предмета повинні бути закладені механізми, що розкривають можливість практичного використання іноземної мови як важливого засобу розвитку та задоволення інтересів учнів, в тому числі і немовних:

1. Де і як учень зможе використати іноземну мову у своїй майбутній професійній діяльності?

2. Яку користь знання іноземної мови здатне принести при виборі професійної діяльності?

3. Яким чином іноземна мова дозволяє долучитися до науково-технічного та культурного прогресу та традиціям країн, мову яких вивчають учні, поповнити свої знання у сфері точних чи гуманітарних наук?

Дуже важливо, щоб у самому змісті навчального предмета були чітко представлені бажані емоційно-оціночні відносини учнів до навколишнього середовища, один до одного, до навколишнього світу, до того, чим вони займаються в процесі вивчення іноземної мови.

Формування і розвиток мовної, мовленнєвої і соціокультурної компетенцій, необхідних і достатніх для спілкування, навчання нормам міжкультурного спілкування іноземною мовою, розвиток культури усного і писемного мовлення передбачає формування як чисто лінгвістичних навичок (лексичних, фонетичних, граматичних), так і їхнє нормативне використання в усному і писемному мовленні. Передбачені теми. Тексти, проблеми, мовні задачі орієнтовані на формування чотирьох видів мовленнєвої діяльності (говоріння, читання, аудіювання, письмо), розвиток соціокультурних умінь і навичок, що забезпечує використання іноземної мови як засобу спілкування, навчання, інструменту співпраці і взаємодії в сучасному світі.

Мета реалізації комунікативного підходу полягає не лише в тому, щоб навчити учнів вільного іншомовного спілкування, але також продемонструвати свою унікальність як творця і учня, і вчителя; за допомогою спеціально дібраних вправ стимулювати мотиваційну сферу учнів, активізувати їх резервні можливості.

Отже, зупинімось на визначенні терміну «підхід». Термін «підхід» означає загальну вихідну концептуальну позицію, яка є вирішальною у розгляді і визначенні інших підпорядкованих концептуальних положень. Іншими словами, «підхід» означає стратегію навчання.

В сучасній методичній літературі виділяють чотири основні підходи:

1. Біхевіористський підхід визначає оволодіння іноземною мовою як сформованість реакцій на іншомовні стимули.

2. Інтуїтивно-свідомий підхід передбачає оволодіння іноземною мовою на основі моделей в інтенсивному режимі з наступним усвідомленням їх значення і правил оперування ними.

3. Свідомий пізнавальний підхід спрямовує діяльність учня передусім на засвоєння правил використання лексико-граматичних моделей, на основі яких здійснюється свідоме конструювання висловлювань.

4. Комунікативний підхід передбачає органічне поєднання свідомих і підсвідомих компонентів у процесі навчання іноземної мови, тобто засвоєння правил оперування іншомовними моделями відбувається одночасно з оволодінням їх комунікативно-мовленнєвою функцією.

Реалізація комунікативного підходу в навчальному процесі з іноземної мови означає, що формування іншомовних мовленнєвих навичок і вмінь відбувається шляхом і завдяки здійсненню учнем іншомовної мовленнєвої діяльності. Іншими словами, оволодіння засобами спілкування (фонетичними, лексичними, граматичними) спрямоване на їх практичне застосування у процесі спілкування. Оволодіння уміннями говоріння, аудіювання, читання та письма здійснюється шляхом реалізації цих видів мовленнєвої діяльності у процесі навчання в умовах, що та моделюють ситуації реального спілкування. У зв’язку з цим навчальна діяльність учнів організовується таким чином, щоб вони виконували вмотивовані дії з мовленнєвим матеріалом для вирішення комунікативних завдань, спрямованих на досягнення цілей та намірів спілкування.

З позицій комунікативного підходу процес навчання іноземної мови будується адекватно реальному процесу мовленнєвого спілкування, тобто процес навчання є моделлю мовленнєвої комунікації, який має місце в реальному житті, оскільки навчання іноземної мови в середніх навчальних закладах відбувається в умовах рідномовного оточення. Тому йдеться тільки про максимальне зближення процесів навчання і реального спілкування за такими найважливішими параметрами як комунікативно-вмотивована мовленнєва поведінка вчителя та учнів і предметність процесу спілкування, що забезпечується ретельним відбором комунікативно-мовленнєвих намірів, тем, ситуацій, які віддзеркалюють інтереси та потреби учнів.

Прийнятий в сучасній вітчизняній методиці комунікативний підхід до навчання іноземних мов, згідно з загальноєвропейськими процесами інтернаціоналізації і глобалізації, зумовлює вибір цілей, згідно з якими визначаються принципи, зміст, методи, прийоми та засоби навчання.

У процесі оволодіння комунікативними вміннями цикли завдань розвивають комунікативні вміння і являють собою своєрідну спіраль-спектр, де кожен новий виток виводить учня на більш високий рівень. Тобто комплекс містить вправи від репродуктивних до продуктивних (творчих). Під час переходу на продуктивний рівень (після проходження всієї спіралі) перед учнем відкривається можливість спілкуватися.

Введення і закріплення нового матеріалу відбувається за допомогою сприйняття на слух. Якщо ж для введення матеріалу використовується підручник — то за допомогою говоріння і читання.

Завдання і тексти доцільно добирати залежно до інтересів, здібностей і рівня навченості учнів. Навчальний матеріал об'єднувати в цикли, що мають єдину структуру. У кожен цикл включати чотири аспекти, взаємопов'язані як тематично, так і за лексико-граматичним змістом.

Перший аспект — тематичний — розвиває уміння спілкуватися іноземною мовою на базі комунікативно-пошукових і комунікативно-пізнавальних завдань.

Другий аспект — граматичний — орієнтований на коригування та відпрацювання граматичних навичок учнів (комунікативно орієнтований підхід до систематизації та поглиблення граматичних знань).

Третій аспект — лексичний — спрямований на розширення тематично-лексичного запасу учнів і розвиток уміння працювати зі словником.

Четвертий аспект — творчий — надає учням можливості висловити своє індивідуальне сприйняття тематичного матеріалу творчо: за допомогою малюнків, есе, складання віршів, тематичних проектів, інтерв'ю, статей для шкільної стіннівки, літературних перекладів тощо.

В реальних процесах спілкування окремі види мовленнєвої діяльності функціонують, як правило, інтегровано — наприклад, розмова — це аудіювання і говоріння, а заповнення форми передбачає читання і письмо. На уроках спроба відділити те, що часто функціонує як інтегровані уміння (integrated skills), видається штучною. Аудіювання найчастіше веде до говоріння, і це часто трапляється тоді, коли учитель ставить запитання на розуміння і заохочує учнів говорити.

Чотири види мовленнєвої діяльності часто поділяються на дві групи: продуктивні (productive) — говоріння і письмо, та рецептивні (receptive) — аудіювання і читання. В цій послідовності ми їх і розглянемо.

2.2 МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ КОМУНІКАТИВНО-ОРІЄНТОВАНОГО ПІДХОДУ ПРИ НАВЧАННІ УСНОГО І ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ Розвиток продуктивних умінь говоріння і письма вимагає чимало підготовчої роботи і керованої практики. Завдання для розвитку навичок і умінь говоріння включають повністю контрольовані вправи, тобто тренувальні вправи (повторення слів чи фраз, пісні, вірші, декламації), напівконтрольовані, тобто умовно-комунікативні вправи (заповнення пропусків у словах чи реченнях, субституційні і трансформаційні вправи) і мало контрольовані вправи, тобто більш вільні форми висловлювання або творчі завдання (рольова гра, відкрите обговорення, ігри і міні-діалоги).

Говоріння забезпечує усне спілкування іноземною мовою в діалогічній формі (паралельно з аудіюванням) і в монологічній формі. Воно спрямоване до однієї особи або до необмеженої кількості осіб. Акт говоріння завжди має певну мету, мотив, в основі якого лежить потреба; предмет — думки того, хто говорить; продукт — висловлювання (діалог або монолог) і результат, який може виражатися у вербальній або невербальній реакції на висловлювання.

Говоріння здійснюється у двох формах — діалогічного і монологічного мовлення.

Діалогічне мовлення — це процес мовленнєвої взаємодії двох або більше учасників спілкування. Тому в межах мовленнєвого акту кожен з учасників по черзі виступає як слухач і як мовець.

Діалогічне мовлення виконує такі комунікативні функції:

— запит інформації - повідомлення інформації;

— пропозиції (у формі прохання, наказу, поради) — прийняття — неприйняття запропонованого;

— обміну судженнями, думками, враженнями;

— взаємо переконання / обґрунтування своєї точки зору.

Слід зазначити, що у процесі навчання нас цікавлять не будь-які ситуації дійсності, а лише такі, які спонукають до мовлення. Такі ситуації називають мовленнєвими або комунікативними. Вони завжди містять у собі стимул до мовлення.

У реальному процесі спілкування комунікативні ситуації виникають як правило, самі собою. Це так звані природні ситуації. Їх можна використовувати у процесі навчання іноземної мови, але їх кількість надзвичайно обмежена (наприклад, спортивні змагання напередодні, спізнення учнів, тощо). Тому автори підручників і вчителі спеціально створюють комунікативні ситуації, моделюючи природні. Такі штучні комунікативні ситуації потребують певної деталізації зовнішніх обставин та умов, в яких має місце діалогічне спілкування, наявності вербального стимулу, визначення ролей, в яких виступатимуть комуніканти, стосунків між ними тощо.

Навчальні комунікативні ситуації покликані стимулювати мотивацію, викликати інтерес до участі у спілкуванні, бажання якнайкраще виконати завдання.

Характерною особливістю діалогічного мовлення є його емоційна забарвленість, оскільки мовець передає свої думки, почуття, ставлення до того, про що йдеться. Це знаходить відображення у відборі лексико-граматичних засобів, у структурі реплік, в інтонаційному оформленні і т.д. справжній діалог містить репліки подиву, захоплення, оцінки, розчарування, незадоволення та ін.

Іншою визначальною рисою діалогу є його спонтанність. Обмін репліками відбувається досить швидко, і реакція вимагає нормального темпу мовлення. Це потребує високого ступеня автоматизованості й готовності до використання мовного матеріалу.

Також, діалогічне мовлення має двосторонній характер. Обмін репліками не може здійснюватися без взаємного розуміння, яке відбувається через аудіювання. Отже володіння діалогічним мовленням передбачає володіння говорінням та аудіюванням, що вимагає від учасників спілкування двосторонньої мовленнєвої активності та ініціативності. Виходячи з цього, в учнів необхідно розвивати вміння ініціативно розпочинати діалог, реагувати на репліки співрозмовника і спонукати його до продовження розмови.

Далі розглянемо питання структури діалогу. Будь який діалог складається з окремих взаємопов'язаних висловлювань — реплік. Перша репліка завжди ініціативна (репліка-спонукання, або керуюча репліка). Друга репліка може бути або повністю реактивною (інакше — залежною, або реплікою-реакцією), або реактивно-ініціативною, тобто включати реакцію на попереднє висловлювання і спонукання до наступного.

Учні мають навчитися:

1) починати розмову, використовуючи ініціативну репліку;

2) правильно і швидко реагувати на ініціативну репліку співрозмовника реактивною реплікою;

3) підтримувати бесіду, тобто з метою продовження розмови вживати не суто реактивні, а реактивно-ініціативні репліки.

При навчанні учнів діалогічного мовлення підготовчим етапом є навчання реплікування. На цьому етапі виконуються рецептивно-репродуктивні та репродуктивні умовно-комунікативні вправи на імітацію, підстановку, відповіді на запитання, на запит певної інформації (за зразком), повідомлення інформації тощо. При навчанні реплікування важливо поступово збільшувати обсяг репліки учня — від однієї до двох — трьох фраз.

На наступному етапі (першому) використовуються рецептивно-продуктивні умовно-комунікативні вправи з обміну репліками. Учасниками спілкування є самі учні, а вчитель лише дає їм певне комунікативне завдання, де окреслюється комунікативна ситуація і вказуються ролі, що їх виконуватимуть учні.

Другим етапом формування навичок і вмінь діалогічного мовлення є оволодіння ними мікро діалогом. Мета етапу — навчити учнів підтримувати бесіду, не дати їй зупинитися після першого обміну репліками. На цьому етапі використовуються рецептивно-продуктивні комунікативні вправи нижчого рівня (такі, що допускають використання спеціально створених вербальних опор для висловлювання учнів).

На третьому етапі учні мають навчитися вести діалоги різних функціональних типів, обсяг яких відповідає вимогам програми. Вправи, що виконуються на заключному етапі відносяться до рецептивно-продуктивних комунікативних вправ вищого рівня (таких, що не дозволяють використання спеціально створених вербальних опор).

Згідно з виділеними етапами формування навичок і вмінь діалогічного мовлення учнів до системи вправ включаються 4 групи:

І - вправи для навчання «реп лікування»,

ІІ - вправи на засвоєння діалогічних єдностей різних видів,

ІІІ - вправи на створення мікро діалогів,

ІVвправи на створення діалогів різних функціональних типів.

Мета вправ І групи — навчити учнів «реп лікування», тобто швидко і адекватно реагувати на подану вчителем / диктором репліку, а також продукувати ініціативну репліку. До І групи входять вправи на імітацію, підстановку, трансформацію, відповіді на запитання, повідомлення або запит певної інформації, спонукання до певних дій тощо.

Мета вправ ІІ групи — навчити учнів самостійно вживати різні види діалогічної єдності [Додаток 4], використовуючи парну роботу. Кожному учню з пари необхідно давати можливість вживати як реактивну, так і ініціативну репліку. Роботу в парах слід інтенсифікувати за рахунок використання прийомів «карусель», «рухомі шеренги», «натовп».

Мета вправ ІІІ групи — навчити учнів об'єднувати засвоєні ними діалогічні єдності у мікродіалоги. Вправи цього рівня допускають використання опор (підстановці таблиці, структурно-мовленнєва схема мікро діалогу та його функціональна схема). Поступово їх необхідно усувати.

Мета вправ IV групи — навчити учнів створювати власні діалоги різних типів на основі запропонованої їм комунікативної ситуації. При виконанні вправ цієї групи допускаються лише природні опори — театральні (концертні) афіші, розклади руху транспорта, план-схеми міст (селищ), географічні карти, малюнки тощо.

Базовий рівень володіння іноземною мовою передбачає опанування учнями такими типами діалогу:

1) діалог етикетного характеру;

2) діалог-розпитування;

3) діалог-домовленість;

4) діалог — обмін думками, повідомленнями.

Монолог — це безпосередньо спрямований до співрозмовника чи аудиторії організований вид усного мовлення, який передбачає висловлювання однієї особи.

Залежно від комунікативної функції та характеру логіко-синтаксичних зв’язків між реченнями розрізняють такі основні типи монологічних висловлювань: опис, розповідь і роздум (міркування). В основі їх класифікації лежать такі логічні категорії як простір, час, причина і наслідок. Людина або описує факти об'єктивної дійсності, передаючи їх просторові відношення, або повідомляє, розповідає про них, розглядаючи їх у часових відношеннях, або розмірковує про них, беручи до уваги інші відносини, найважливішими з яких є причинно-наслідкові.

Для того, щоб учні уміли зв’язно висловлюватися в типових ситуаціях основних сфер спілкування, вони повинні навчитися:

— комбінувати мовленнєві зразки згідно з комунікативним наміром і на основі логічної схеми;

— передавати зміст зразка зв’язного монологічного мовлення: а) близько до тексту; б) своїми словами; в) зі скороченням; г) з розширенням;

— зв'язно висловлюватись при варіюванні опор: а) дається зміст і частково мовна форма, б) дається мовна форма; в) дається лише зміст;

— зв'язно висловлюватись на основі комбінування декількох джерел інформації: а) з опорою на зразок, б) без опори на зразок;

— висловлювати свою думку та своє ставлення до предмета мовлення;

— описувати картину (серію картин, фільм тощо);

— переказувати різними способами сприйнятий на слух чи прочитаний текст;

— робити повідомлення чи розповідь за темою, комбінуючи матеріал всередині одного чи декількох джерел інформації;

— звернутися до лексичного перифразу або за допомогою до співрозмовника у випадку незнання слова.

В методиці навчання іноземних мов виділяють три етапи формування вмінь монологічного мовлення. В основу кожного з низ покладена якість висловлювання учнів, причому ця якість обов’язково веде до збільшення обсягу зразків мовлення, що використовуються учнем.

Завдання першого етапу полягає в тому, щоб навчити учнів об'єднувати фрази в одну понадфразову єдність. Кожен учень вимовляє одну фразу. Будь які фрази вважаються правильними, якщо вони відповідають темі і грамотно оформлені у мовному відношенні. Вже на цьому етапі враховується самостійність висловлювання: вчитель лише називає тему, визначає загальний напрям думки, а вибір конкретного змісту залишається вільним.

На другому етапі формування вмінь монологічного мовлення учні вчаться самостійно будувати висловлювання понадфразового рівня. Навчання на цьому етапі здійснюється за допомогою різних опор: зображальних (малюнки, слайди), вербальних (підстановчі таблиці), комбінованих.

Головне завдання третього етапу формування вмінь монологічного мовлення — навчити учнів створювати монологічні висловлювання текстового рівня різних функціонально-смислових типів мовлення згідно тематики, яка передбачена програмою для даного клас. Третій етап характеризується розвитком умінь виражати своє особисте ставлення до фактів чи подій, про які висловлюється учень, формулювати критичну оцінку і доводити правильність будь-якого факту; включати до свого мовлення елементи розмірковування, аргументації. Одночасно повинно відбуватися збільшення обсягу висловлювання. Учні повинні заздалегідь засвоїти ряд словосполучень і штампів, характерних для монологічного мовлення. Завдання на цьому етапі формулюється таким чином, щоб учень не міг обмежитись двома-трьома реченнями.

Комплекс вправ при навчанні монологічного мовлення об'єднує наступні:

І підготовчі (тренувальні) — імітаційні, підстановчі, трансформаційні, конструкційні, перекладні, питально-відповідальні, репліко-реактивні;

ІІ ситуативні (комунікативні) — опис малюнків, переказ, навчально-мовленнєві ситуації, дискутивні вправи, композиційні вправи.

Далі розглянемо роль письма. Писемне висловлювання не є чимось відокремленим від говоріння. При правильній організації виконання вправ з письма учні набувають і деяких навичок, потрібних для усної комунікації.

Писемне мовлення — це специфічний код мовленнєвої діяльності, кодування інформації з урахуванням графічного способу зв’язку.

На різних ступенях навчання іноземних мов роль письма змінюється. Так, на першому етапі реалізується мета оволодіння технікою письма, формування навичок, пов’язаних із засвоєнням звуко-буквених відповідностей. Вказані уміння необхідні для розвитку вмінь читання та усного мовлення.

На другому етапі основним є навчання орфографії у зв’язку з накопиченням нового мовного матеріалу. На третьому етапі набуті раніше навички письма удосконалюються поряд з удосконаленням усного мовлення.

Як зазначається в Європейському освітньому стандарті з іноземних мов, володіння письмом на базовому рівні передбачає досягнення елементарної комунікативної компетенції, яка забезпечує учневі вміння в найбільш типових ситуаціях повсякденного спілкування за допомогою письма:

— заповнити анкету (формуляр, опитувальний лист);

— написати привітальну листівку;

— написати листа;

— скласти нотатки, написати коротке повідомлення.

Щоб досягти такого рівня володіння писемним мовленням, учні повинні систематично виконувати конкретні комунікативні завдання:

1) Завдання для заповнення анкети чи формуляра передбачають виконання таких дій:

— писати друкованими літерами,

— писати свою адресу,

— писати дату народження.

2) Завдання для написання привітальної листівки зарубіжному ровеснику передбачають виконання таких основних дій:

— написати адресу закордонного адресата,

— написати дату,

— оформити привітання,

— викласти свої думки,

— завершити привітання.

3) Завдання для написання листа передбачають здійснення таких основних дій: