Виховання духовності у дітей засобами народознавства

[Введите текст]

Донецький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти Відділ методичного забезпечення оздоровчої функції освіти Новотроїцький ДНЗ № 20 «СОНЕЧКО»

Виховання духовності у дітей засобами народознавства

Інформаційний посібник, методичні рекомендації

Донецьк

Укладачі:

С.Б.Красюк — вихователь 8 розряду ДНЗ № 20 «Сонечко» с.м.т. Новотроїцьке Рецензенти:

Н.М. Дударєва практичний психолог Т.Л. Новікова вихователь-методист Затверджено рішенням педагогічної ради ДНЗ № 20 «Сонечко» від 29.05.2014 р. протокол № 4.

Виховання духовності у дітей засобами народозннавста: Творчий проект / автор-укладач С. Б. Красюк. — Донецьк: ВМЗОФО, 2014.-59 с.

У посібнику надаеться інформація та методичні рекомендації, які допоможуть виховувать дітей на засадах любові, віри та надії, формувати духовну, фізично розвинену, національно свідому особистість та посіяти в маленькому серці зерно любові до Батьківщини і рідного краю, навчати дитину шанувати й берегти духовну спадщину свого народу — ось про що ми, дорослі, маємо подбати, виховуючи нове покоління громадян України, наше майбутнє.

© С. Б. Красюк, 2014

© Донецький облІППО, 2014

ВСТУП

Виховання дитини — процес багатогранний і надзвичайно складний, що вимагає від педагогів і батьків малюка неабиякого терпіння, майстерності, необхідних педагогічних навичок і такту. На сучасному етапі розвитку суспільства ми говоримо про необхідність гуманістичного підходу до процесу виховання дитини.

Дошкільне дитинство — важливий період у становленні маленької особистості, її фізичного, морального та інтелектуального розвитку.

У процесі засвоєння національних і вселюдських гуманістичних цінностей минулого і їх трансформації та вираження (вираження також є морально-етичною і духовною цінністю) в сучасність — домінантним завжди було і є духовне.

«Духовна цінність, що набула для людини особистісної ваги, лише тоді стає домінантною її „Я“, коли постійно спонукає до відповідних вчинків», — стверджує І. Бех, відомий український психолог. Отже, духовність особистості виступає провідною ціннісною орієнтацією у створенні сім'ї, її громадянської само ідентифікації, ставленні до праці тощо.

Духовність містить такі ціннісні ознаки:

потреби і орієнтації батьків і дітей, що спрямовані на їхнє особистісне самовираження через практичну діяльність та ідеалізовані прагнення;

уявлення про світ і сім'ю, родину, Батьківщину, мораль і моральність, патріотизм, милосердя, гуманність, обов’язок, честь і чесність, повагу до людей, співчуття, совість, сором, співпереживання;

уявлення про особисту відповідальність за свою діяльність перед власним сумлінням, сім'єю, родиною, Богом, близькими і друзями, Батьківщиною, людьми (незалежно від родинних зв’язків, дружніх чи недружніх взаємин, місця проживання тощо), перед дітьми і батьками віруючих сімей (незалежно від конфесійної приналежності).

Постановка проблеми у загальному вигляді… Проблема виховання високоморальної особистості, відродження духовності у сучасному українському суспільстві є досить важливою серед завдань виховання підростаючого покоління. На духовний розвиток особистості, необхідність національної спрямованості освіти і виховання орієнтують Державні національні програми «Освіта» (Україна ХХІ століття) і «Діти України», «Концепція національного виховання», «Концепція дошкільного виховання в Україні», «Закон України про дошкільну освіту», «Національна Доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті». Сьогодення вимагає пошуку нових, оптимальних шляхів морального виховання дітей дошкільного віку на основі дослідження та відродження культурно_педагогічної спадщини українського народу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми… Окремі аспекти використання народної педагогіки у вихованні підростаючих поколінь висвітлено у працях: І. Беха, А. Богуш, О. Вишневського, Н. Лисенко, О. Матвієнко, Н. Рогальської, Ю. Руденка, О. Сухомлинської, В. Чайки, М. Чепіль, К. Чорної та інших.

Значним внеском у дослідження освітньо-виховного потенціалу української етнопедагогіки, аналізу сутності її понять, методів, засобів і компонентів стали праці Г. Ващенка, О. Духновича, В. Кузя, С. Русової, Р. Скульського, М. Стельмаховича, В. Сухомлинського, П. Щербаня.

Актуальність теми дослідження зумовлена складними процесами українського державотворення, динамічними змінами в суспільно-політичному та соціально-економічному житті країни, які потребують утвердження національної свідомості українців, усіх громадян України. Саме становлення національної держави виявило постійне зацікавлення науковців і громадськості до нової проблеми — формування національної свідомості дітей та молоді, яка є фактором оновлення суспільства.

Процес формування духовного світу починається в родині змалку і продовжуються в дитячих дошкільних установах, школах, середніх та вищих навчальних закладах. Національне виховання є одним із головних пріоритетів сучасної освіти, його основна мета — виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної культури.

Духовне виховання в нашому садочку спрямовується на залучення дітей до глибинних пластів національної культури і духовності формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культури При цьому виховання духовності здійснюється на всіх етапах навчання, забезпечується всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарованість, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності і культури, виховання громадянина України, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору і діяльності, спрямованої на процвітання України"

Мета моєї роботи полягає в розкритті взаємозв'язку моралі і народної педагогіки.

В українській народній педагогіці дане поняття спочатку вживалося у значенні «оберігати» (ховати, виховувати) дитя від небезпеки — хвороби, каліцтва, смерті, шкідливого впливу. Згодом це слово набуло дещо іншого змісту, зокрема педагогічного. Воно почало означати «вирощувати, навчаючи правил поведінки, даючи освіту, систематично впливати на культурний розвиток, світогляд, моральні принципи кого-небудь у певному напрямі; систематичним впливом розвивати якесь почуття, рису, вдачі, прищеплювати що-небудь». Основна мета виховання за українською народною педагогікою полягає в тому, щоб навчити кожного стати справжньою людиною. Без виховання не може обійтися жодне суспільство. Тому, «виховання — загальна й вічна категорія, властива всім суспільно-економічним формаціям». Народна мудрість свідчить: «Камінь шліфують, а людину виховують» .

В українському педагогічному словнику С. Гончаренка поняття «моральне виховання» визначається як «один з найважливіших видів виховання, полягає в цілеспрямованому формуванні моральної свідомості, розвитку морального почуття й формуванні звичок і навичок моральної поведінки людини відповідно до певної ідеології. Моральне виховання починається в родині, продовжується у дошкільних навчальних закладах, загальноосвітніх школах, пізніше — у вищих та інших навчальних закладах…»

1. НАРОДОЗНАВЧІ ЗАСОБИ ВИХОВАННЯ ДУХОВНОСТІ

Значну роль у духовному вихованні дітей дошкільного віку відіграють такі народознавчі засоби: рідна мова, народні ігри та іграшки, усна народна творчість, пісенне мистецтво, народні традиції, звичаї і обряди, народний календар, народна символіка, народне декоративно-вжиткове мистецтво, родинно-побутова культура. Все це сприяє формуванню у дітей дошкільного віку гуманістичних уявлень, моральних понять й почуттів, моральної свідомості, позитивно_емоційного ставлення до правил культурної поведінки.

1.1 Ознайомлення з Україною, та її символами

Дитинство — це важливий і неповторний період формування особистості. Саме в цей період дитина формується фізично, психічно, інтелектуально, здобуває необхідні знання, вміння та навички.

В наш час зміст дошкільної освіти спрямований на збереження дитячої субкультури, зорієнтований на цінності та інтереси дитини. У свідомості дитини-дошкільника закладаються фундаментальні світоглядні поняття, моральні цінності, переконання. Першим соціальним осередком дитини є сім'я. Тому так важливо дати системні знання про сім'ю, родину, історію свого роду. Саме осмисленні найвідоміших і найближчих явищ та подій формується національна свідомість дитини й перед нею розкриваються перспективи пізнання світу Лише правильно організована, вона може сформувати повноцінну, національно-свідому особистість громадянина України. Нам є що захищати, ким пишатися, на кого рівнятися.

Національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти. Його основна мета — виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури, міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури.

Національне виховання спрямовується на залучення громадян до глибинних пластів національної культури і духовності, формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів, переконань на основі цінностей вітчизняної світової культури.

Головними складовими національного виховання є громадянське та патріотичне виховання.

Патріотизм як моральна якість має інтегральний зміст. З огляду на це в педагогічній роботі поєднано ознайомлення дітей з явищами суспільного життя, народознавство, засоби мистецтва, практична діяльність дітей (праця, спостереження, ігри, творча діяльність та ін.), національні, державні свята.

Основними напрямами патріотичного виховання є:

— формування уявлень про сім'ю, родину, рід і родовід;

— краєзнавство;

— ознайомлення з явищами суспільного життя;

— формування знань про історію держави, державні символи;

— ознайомлення з традиціями і культурою свого народу;

— формування знань про людство.

Державні та національні символи України Кожна держава має свою символіку, пов’язану з її історією. Має їх і Україна.

Наш народ виробив багатющу символіку, яка виникла та удосконалювалася протягом століть і стосується істотних сторін, доленосних подій у житті української нації, держави, духовності. Символіка містить у собі важливий філософський, політичний, ідейно-моральний та естетичний зміст, спрямованість.

Українська символіка виконує історично-важливу функцію консолідації нації в єдину етнографічну, культурно-історичну спільноту, об'єднання споконвічних українських земель в єдину суверену державу.

Національна символіка України — герб (тризуб), прапор (синьо-жовтого кольору), гімн «Ще не вмерла в Україні», в історичній пам’яті народу символізують державну, політичну, економічну і національну незалежність України.

Важливими традиційними засобами патріотичного гуманістичного і громадянського виховання молоді є символи, пов’язані з козацтвом, Запорозькою Січчю, гетьманщиною. Такі поняття, як Запорозька Січ, Хортиця, булава, бунчук, пернач, козацький прапор, образи вічно живих у пам’яті народній козаків-витязів Байди, Мамая, Тараса Бульби символізують незламність, стійкість у відстоюванні свободи народу.

Завдяки етнічним символам (берегиня, обереги пам’яті, калина, верба тощо) в свідомості кожного українця викликають дорогі серцю образи дитинства, рідного краю, батьківської хати, родинного вогнища. Народна символіка має велике значення в етнізації дітей, формування в них історичної пам’яті свідомості.

Вихователь дошкільного закладу не може прищепити інтерес до історичного минулого своєї країни, якщо сам не буде знати.

Українська національна символіка веде свій початок з Київської Русі. Українська етнічна символіка є своєрідним відображенням самобутності національної культури на всьому терені історичного розвитку, за всіх суспільних формацій. Її праобрази були тотемні знаки.

1.2 Відродження традиційної родинної педагогіки

дитина духовність народознавство казка Виховання дітей в сім'ї має, безперечно, суб'єктивний характер і залежить від рівня моральності і культури батьків, їх життєвих планів, ідеалів, вчинків, родинних традицій тощо. Загальновідомо, що сім'я може сприяти формуванню всебічно розвиненої особистості або гальмувати його.

Загальну для всіх формулу успішного виховання дітей у сім'ї дати не можна. Тому варто повести розмову про основні умови виховання дітей, які можуть бути використані у кожній конкретній сім'ї з урахуванням її особливостей.

У народі кажуть, що гарна та сім'я, в якій виростають гарні діти. І це справедливо. Адже врешті-решт долю дітей визначають не прекрасні поривання, мрії, слова, а загальний мікроклімат родинного виховання, його тональність, загальна спрямованість. Часто можна почути: «Погляньте, ніяких спеціальних цілей сім'я не ставила, а діти виросли прекрасні». Гадаємо, що нічого випадкового тут немає. Мабуть, батьки живуть не заради дітей або себе, а живуть всі разом цілеспрямованим і радісним життям маленького колективу, де всі люблять один одного, тепла, справжньої турботи. Це і є по-справжньому добрий родинний і педагогічний мікроклімат.

Досвід показує, що діти, які ростуть у таких сім'ях не помічають свого щастя як повітря, яким дихають. Вони природно і гарно розвиваються, живуть своїм багатобарвним життям, скороминучими бажаннями і мріями, їх розмови щирі, а сміх веселий і дзвінкий.

Аналіз родинного виховання показує, що добрі родинні взаємини не виключають розбіжності думок, суперечок. Але в дружній родині вони розв’язуються без роздратувань, приниження людської гідності, за будь? яких обставин тут не буде крику, взаємних образ, люди поважатимуть думку один одного, цінуватимуть авторитет батька і матері, дідуся і бабусі.

Досвід стверджує, що навчальний заклад переважно переконує, спонукає, навчає, а сім'я? це невичерпне джерельце народної педагогіки, практична школа духовності дитини. І якщо в сім'ї здоровий мікроклімат, діти виховуються особистим прикладом батьків в дусі патріотизму і високої духовності.

Однією з умов успішного родинного виховання є довір'я до дитини, її самостійності. Якщо малюк бачить, що дорослі вірять в його сили, чесність, доброту, порядність, вірять в те, що він може перебороти труднощі в навчанні, виправити поведінку, то це довір'я окрилює його, вселяє впевненість в своїх силах, породжує бажання стати кращим.

Традиційні форми роботи з батьківською громадськістю вдало доповнюються нетрадиційними формами, такими, як:

Педагогічний десант:

виступи педагогів з актуальних проблем виховання дітей на підприємствах, в організаціях, де працюють батьки;

влаштування виставок;

випуски спеціальних стіннівок тощо.

Дерево родоводу:

зустріч поколінь;

роздуми над проблемами родинного виховання;

звернення до народної педагогіки.

У родинному колі:

анкетування батьків;

індивідуальна допомога родинам через консультації, практичний показ, зустрічі з лікарями, психологом, юристами.

Родинний міст:

зустрічі з батьками та обговорення проблем виховання дітей.

Народна світлиця:

звернення до народний традицій;

формування особистості школяра через природу;

спільна діяльність батьків, дітей, педагогів.

День добрих справ:

спільна трудова діяльність педагогів, учнів, їх батьків.

Вечір великої родини:

участь беруть батьки, дошкілята, педагоги: організація відпочинку, ігри, вистави театру тощо.

Альбом-естафета:

«Як ми відпочиваємо»? досвід організації відпочинку в родині.

Дискусійний клуб:

обговорення проблем виховання дошкілят;

«Родинні традиції» ;

проведення диспутів, банків ідей;

бесіди, підбір літератури, надання практичної допомоги.

Родинна скарбничка:

добірка матеріалів з досвіду родинного виховання.

Азбука родинного виховання:

обговорення проблем, труднощів виховання дітей у неповних сім'ях;

виступи лікарів, юристів, психологів;

надання індивідуальної допомоги.

Дні довір'я:

прийом батьків з особистих питань педагогами, лікарями, психологами, працівниками правоохоронних органів.

Родинні свята в дитячому садочку спільне проведення днів народження дітей, календарних народних свят.

Ефективними виявились і такі нетрадиційні форми роботи як проведення родинних «вогників» «Традиції нашої родини», свят «Від роду? до народу», «Рідна мова? мова мого народу», свят-сюрпризів «Любій матусі», присвячених Всесвітньому Дню Матері, родинних портретів «Портрет нашої родини», особистісно-ролевих ігор «Година козацьких ігор і забав» .

Українські фольклорні ігри — джерело відродження духовності

Духовний світ людини починає формуватися змалку. У дошкільні роки провідну роль у цьому процесі відіграють різноманітні фольклорні твори, які складалися попередніми поколіннями для дітей.

Український фольклор — це художнє відображення дійсності, яке нерозривно пов’язане з дітям і побутом українського народу. Фольклорні твори для малят дуже різноманітні. Вони приваблюють дітей своїм змістом, формою виконання, емоційністю. У доступній формі фольклорні твори передають дошкільникам життєві ідеали, оцінки вчинків людей, поняття про красу добро і зло.

Народні ігри створені народом так само, як казки, приказки, загадки, вони передаються з покоління в покоління. Із їх змісті відбито національну психологію кожного народу: «У всіх народів існує чималий запас ігор, котрі якоюсь мірою відбивають побут народу».

Перші записувачі та збирачі українських народних ігор з’явилися в XIX ст. Це етнографічні праці Н. Маркевича, П. П. Чубинського, О. В. Богдановича. У наш час у Києві було започатковано Клуб друзів гри, учасники якого впродовж 10 років (1973— 1983) вирушали в етнографічні експедиції для збирання й записування українських народних ігор. Вони зібрали й опублікували понад 400 українських народних ігор.

Народні ігри як засіб виховання дітей високо оцінювали К. Д. Ушинський,

Є.М. Водовозова,

Є.І. Тихєєва, С. Ф. Русова, О. П. Усова, В. О. Сухомлинський та ін.

К.Д.Ушинський підкреслював яскраво виражену педагогічну спрямованість народних ігор. На його думку, кожна народна гра містить у собі доступні форми навчання, вона спонукає дітей до ігрових дій, спілкування з дорослими. О. П. Усова писала: «У народних іграх немає навіть тіні педагогічної настирливості, й разом з тим усі вони цілком педагогічні».

Високу оцінку іграм дав В. О. Сухомлинський: «Гра — це величезне світле вікно, крізь яке в духовний світ дитини вливається живлючий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра — це іскра, що засвічує вогник допитливості».

Ігри та забави становлять чималий розділ народної дидактики й охоплюють найрізноманітніші її аспекти: народознавчий, мовленнєвий, математичний, природничий, пізнавальний, розважальний, оздоровчий тощо. Народні ігри супроводжують свята та національні обряди, у їх змісті відбиті сезонні явища, звичаї, пов’язані з хліборобською та землеробською працею.

Народні ігри — це історія народу, оскільки вони відображають соціальне життя кожної епохи.

У вступі до збірки ігор «Літала сорока по зеленім гаю» український письменник Василь Довжик називає ігри народним мистецтвом: «Та й хитра ж штука, оця народна гра! Ви думали — такі собі пустощі, коли робити нема чого, то в креймахи грають, аби збавити час, а вона, ота забавка, — мистецтво. А вона має свій погляд на людину, батьківщину, добро, уявлення про тебе і світ. Бо мистецтво — це метод пізнання себе і світу, А гра записала в собі і закодувала в генах дії не лише народні знання, а нас із вами, наш національний характер».

З допомогою народних ігор діти опановують перші елементи грамотності, вивчаючи напам’ять вірші, скоромовки, лічилки. Окремі ігри розвивають і математичні здібності (класики, деркач, цурка, клітка та ін.).

В. Скуратівський зазначає, що переважна більшість «абеткових істин дитинства» народжувалась у середовищі простого народу й виконувала певні функції людського співжиття. Ігри відкривали дітям живу історію свого народу, вчили любити народних героїв і ненавидіти кривдників.

Вуличні ігри були і своєрідним «дитячим садком». Батьки багатодітних родин постійно були в полі, і діти об'єднувались для ігор у самостійні осередки. «Для багатьох дітлахів, — пише В. Скуратівський, — такі забави були не тільки формою дозвілля, але й своєрідною школою, де засвоювалися перші абетки науки. Адже далеко не всім щастило відвідувати парафіяльні чотирикласки».

Класифікація народних ігор Народні ігри можна класифікувати за такими групами:

дидактичні,

рухливі з обмеженим мовленнєвим текстом, рухливі хороводні ігри,

ігри мовленнєвої спрямованості,

обрядові та звичаєві ігри;

ігри історичної спрямованості;

ігри з відображенням трудових процесів та побуту народу.

Дидактичні ігри — це ігри розумової спрямованості, які потребують використання раніше набутих знань, кмітливості, активної мислительної діяльності. Народні дидактичні ігри вчать дитину ненав’язливе, легко, захоплюють змістом гак, що вона навіть не помічає того навчання. У скарбниці народної дидактики є дидактичні ігри для будь-якого віку. Наприклад, для найменших: «Кую-кую чобіток», «Гу-ту-ту, варю кашу круту», «Сорока — ворона»; для старших: «Чорне та біле», «Фарби», «Краска», «Дід Макар», «Фанти», «Бірка», «Кури» та ін.

Отже, фольклор — невичерпне джерело духовних цінностей українського народу, шлях формування духовного світу підростаючого покоління, відродження національного дитячого садка. Не можна перелічити все розмаїття народної творчості, яке нагромаджувалось віками.

1.3 Виховання духовності за допомогою казок

Ми читаємо дітям казки з багатьох причин. По-перше, так робили наші бабусі й прабабусі. По-друге, діти люблять казки, і, по-третє, казки люблять не лише діти, а й дорослі. Тож за читанням казки може зібратися вся сім'я.

А якщо казка розповість дитині про її ж пригоди, наприклад, про те, як вона народилася, як мама і тато вибрали їй ім'я, як малюк почав ходити, то казка стане найулюбленішим заняттям для дитини.

Казка невіддільна від краси, сприяє розвиткові естетичних почуттів, без яких немислимо благородство душі, серцева чуйність до людського нещастя, горя, страждань. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, але й серцем. І не тільки пізнає, а й відгукується на події та явища навколишнього світу, виражає своє ставлення до добра і зла. У казці черпаються перші уявлення про справедливість і несправедливість. Початковий етап ідейного виховання теж відбувається за допомогою казки. Діти розуміють ідею лише тоді, коли вона втілена у яскравих образах.

Казка — благодатний і нічим не замінний джерело виховання любові до Батьківщини. Патріотична ідея казки — в глибині її змісту; створені народом казкові образи, що живуть, тисячоліття доносять до серця і розуму дитини могутній творчий дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення. Казка виховує любов до рідної землі вже тому, що вона — творіння народу. Коли ми дивимося на чудові фрески Київської Софії, ми сприймаємо їх як частку життя народу, творіння його могутнього таланту, і в нашій душі пробуджується почуття гордості за його творчий дух, думка, майстерність.

Аналогічно вплив народної казки на душу дитини. Здається, що казка побудована на чисто побутовому сюжеті: дідусь і бабуся посадили ріпку,… дідусь вирішив обдурити вовка, зробив солом’яного бичка,… але кожне слово цієї казки — як найтонший штрих на безсмертної фресці, в кожному слові, в кожному образі - гра творчих сил народного духу. Казка — це духовні багатства народної культури, пізнаючи які, дитина пізнає серцем рідний народ.

Видатний педагог В. О. Сухомлинський пише: «Через казку, фантазію, гру, через неповторну дитячу творчість — вірна дорога до серця дитини. Казка, фантазія — це ключик, за допомогою якого можна відкрити ці витоки, і вони заб’ють життєдайними ключами… «

Усна народна словесність є однією з форм суспільної свідомості, узагальненням життєвого досвіду, виразником колективного світогляду й естетичного ставлення до дійсності. У фольклорі знайшли відображення різні прояви життєдіяльності людини, її матеріальні й духовні потреби, історичне буття, соціальні відносини, характерні реалії сімейного і громадського побуту, філософія, вірування, релігійні, морально-етичні, звичаєво-правові настанови, естетичні ідеали, людські переживання і настрої. Залежно від розмаїття змісту і формальних ознак багатогранний і багатоплановий національний фольклорний масив класифікується за типами, родами і видами.

Український фольклор складається з двох великих підрозділів: поетичного (віршового), що найяскравіше виражений у пісенності; прозового, що об'єднує різні оповідні види художньої народної творчості: казки, легенди, перекази, усні оповідання, анекдоти. Можна вирізнити в українському фольклорі третій тип художньої словесної творчості — драматичний, що виступає як у формі окремих діалогів, п'єс і сценок для народного театру, ігор, вертепу, так і діалогів у віршованих і прозових фольклорних творах.

Від давнини до сучасності український фольклор пройшов складний багатовіковий шлях розвитку. Залежно від історичної долі народу, особливостей суспільних і політичних процесів, культурних впливів, зв’язків з фольклором інших народів народжувалися нові твори, зазнавали змін, збагачувалися новими темами, сюжетами, мотивами, образами або вилучалися з ужитку і забувалися попередні набутки усної народної словесності. Але колективна народна пам’ять стійко зберігала найбільш цінні надбання фольклору, все те, що було пов’язане із буденним життям, обрядовими і звичаєвими традиціями, що не переставало потішати і задовольняти естетичні потреби українського народу. Твори усної народної творчості передавалися від покоління до покоління, поширювалися на всій етнічній території і служили одним із важливих факторів єдності та етнічної особливості й самобутності народу.

У різних місцевостях етнографічної території України не в однаковій мірі поширювалися і збереглися ті чи інші види фольклору. Так, на західноукраїнських землях і на Поліссі розповсюджені обрядові й баладні народні пісні, в Карпатах і Закарпатті — казки і легенди. На Наддніпрянщині найкраще збереглася історична, особливо козацька, пісня, а на Лівобережній Україні — дума. Карпати і Прикарпаття — основний регіон творення і поширення коломийок. Тут виникали і побутували також опришківські пісні, легенди, перекази.

Фольклор — одна з найтриваліших і всеохоплюючих систем духовного життя народу, тісно зв’язана з народним побутом (як окремою системою), з літературою (яка, зрештою, витворилася з фольклору і зберігає з ним тісний зв’язок на всіх етапах, свого розвитку) та ін. Фольклор як система не був незмінним за всіх суспільних формацій, в усі історичні епохи. На початковому етапі розвитку, який обіймає не одне тисячоліття, фольклор не мислився як художня творчість, він мав яскраво виявлений утилітарно-практичний характер; його розвиток був невіддільний від розвитку мови, побуту і базувався на міфологічному сприйнятті навколишнього світу, на міфологічному світогляді.

Таким чином, в усній традиції відбувся стихійний розподіл усього, що оточувало людину, на добрі і злі сили та явища, який згодом став одним із визначальних напрямів усього народного мистецтва та піднявся до філософських узагальнень добра і зла, виховання духовного світу.

Серед вищевказаних засобів саме усна народна творчість, зокрема дитячий фольклор, відзначається надзичайно потужним виховним і розвивальним потенціалом. Так, щодо формування навичок культурної поведінки велике значення має українська народна казка, що відноситься до прозового фольклору. З допомогою казок («Лесичка_сестиричка і вовк_панібрат», «Бичок_третячок» тощо) ми навчаємо дітей різних форм привітання («Здоров_була, лисичко-сестричко!», «Добрий вечір, люди добрі!», «Дай, Боже, здоров’ячка» тощо), а також розвиваємо культуру спілкування, вчимо оцінювати поведінку героїв, їх взаємовідносини, розрізняти добро і зло тощо. Казки дають можливість приміряти до себе і пережити чужу долю, чужі почуття, радість і горе, допомагають сформувати у дошкільників негативне ставлення до проявів брехні, боягузтва, ліні, жорстокості тощо. У казках пропагується ціла гама моральних почуттів: взаємодопомога, почуття дружби, вдячність, милосердя, чуйність, доброта до братів наших менших тощо. Надзвичайно велике значення у моральному вихованні дітей відіграє поетичний фольклор. Так, зокрема, мирилки дають змогу відвернути конфлікт, вчать доброзичливості, врівноваженості, поваги до своїх ровесників і менших дітей. Колисанки — це перші уроки моральності, чесності, чемності (добре, погано, можна, не можна), шанобливого ставлення до праці. Розповіді про звичаї і традиції вибору колиски, обряду купання, забавлянки сприяють вихованню у дітей таких важливих якостей, як ніжність, любов, ласка і доброта. Виховна цінність народної гри полягає в тому, що в ігровій ситуації діти беруть на себе певні ролі і виконують ігрові дії. Це потребує усвідомленого дотримання визначених правил та норм поведінки.

1.4 Календарно-обрядові звичаї, традиції, свята як засоби виховання духовності

Як відомо, дошкільний вік відрізняється підвищеною сприйнятливістю до соціальних впливів. Дитина, прийшовши в цей світ, вбирає в себе все людське: способи спілкування, поведінки, ставлення, використовуючи для цього власні спостереження, емпіричні висновки та умовиводи, наслідування дорослим. Рухаючись шляхом проб і помилок, вона опановує норми життя в людському суспільстві. Це робить дошкільний вік найбільш сприятливим для духовного виховання. Питаннями виховання душі дошкільнят займалися такі вчені і педагоги, як Т.І. Поніманска, В.А. Сластенін, С. А. Козлова, В.І. Ядешко, Л.Р.Болотіна, І.А. Каірова.

Кожен народ з покоління в покоління передає свій суспільний і соціальний досвід, духовне багатство як спадок старшого покоління молодшому. Народ завжди виступає в ролі вихователя молодого покоління, а виховання при цьому набуває народний характер. Тільки народне виховання є живим органом в історичному процесі народного розвитку, таке виховання набуває надзвичайно впливову силу на формування національного характеру, національної психології людини, на його моральне становлення.

У цьому руслі, звісно, актуальним є питання виховання дошкільників народними національними обрядами. Цим питанням займалися багато вчених і педагогів (В.Ф.Афанасьєв, Г. С. Виноградов, Г. Н. Волков, М. Г. Стельмахович, К.Д.Ушинський). Залучення дітей до участі у святах і обрядах рідного народу дає їм можливість на практиці пізнати його культурно-історичний досвід.

Виховання дітей на основі національної обрядовості вирішує відразу кілька виховних проблем: 1) виховання патріотизму, любові до рідного краю; 2) естетичне та моральне виховання дітей; 3) підготовка до самостійного життєвого вибору, творення особистості; 4) формування громадянської свідомості.

Залучення дітей до народної творчості, мистецтва, безпосередня участь в національних святах виховують у них моральні почуття, розвивають художнє світобачення, наповнюють емоційну сферу дитини радістю, піднімають настрій, формують естетичний смак. Отже, актуальність даної проблеми та її недостатня наукова розробленість зумовили вибір теми кваліфікаційної роботи: «Українська обрядовість як засіб виховання дошкільнят».

Українська обрядовість поділяється на два види: родинна і календарно-побутова. Перш ніж підійти до розгляду запропонованої теми ще раз нагадаємо чітке визначення звичаю, обряду та ритуалу. Звичаї - це повсякденні усталені правила поведінки, що склалися історично, на основі людських стосунків, у результаті багаторазового здійснення одних і тих же дій та усвідомлення їх суспільної значущості. Обряди — це символічні дійства, приурочені до відзначення найбільш важливих подій у житті людських гуртів, родин, окремих осіб. Ритуал — це сукупність обрядів, якими супроводжують відзначення святкового дня чи релігійної відправи. Звичаї відрізняються від обрядів тим, що їх дотримуються щоденно, а обряди виконуються напередодні або у дні свят.

В нашому дитячому садочку ми проводимо такі форми залучення до народних традицій:

Свята.

Розваги.

Тематичні заняття.

Спостереження.

Рухливі ігри.

Дидактичні ігри.

Бесіди.

Розгляд ілюстрацій.

Розгляд картин.

Інсценування.

Народні прикмети.

Легенди.

2. КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВІ ЗВИЧАЇ, ТРАДИЦІЇ, ОБРЯДИ В ДНЗ № 20 «СОНЕЧКО»

2.1 Знайомство дошкілят з народним мистецтвом

Залучення дітей до народної творчості, мистецтва, безпосередня участь в національних святах виховують у них моральні почуття, розвивають художнє світобачення, наповнюють емоційну сферу дитини радістю, піднімають настрій, формують естетичний смак.

В даний час проблема духовно-морального виховання дітей стала надзвичайно АКТУАЛЬНОЮ, отже, обов’язок педагога долучати дитину до краси, розвивати творчі здібності, збагачуючи її духовний світ. Сьогодні ми повертаємося до вічних істин, і завдяки сприйняття прекрасного в мистецтві, в навколишньому світі, людина відкриває прекрасне в собі. Ось чому так важливо навчити дитину не тільки бачити, але і сприймати духовні цінності. Художньо-творча діяльність дошкільнят, і зокрема малювання, — вид діяльності, без якого неможливий повноцінний розвиток дитини. Не викликає сумніву, як велика духовна спадщина нашого народу — чудові полотна художників, світлі лики ікон, геніальні твори письменників і поетів, що оспівують красу і багатство рідної землі, пам’ятники архітектури, християнські свята й народні традиції. Тому залучення дошкільнят до витоків національної культури є ефективним засобом формування патріотичних почуттів, позитивних особистісних якостей, збагачення внутрішнього світу, розвитку творчого мислення, уяви та здатності до самовираження і самореалізації. Сучасні підходи до освіти дітей дошкільного віку вимагають поєднання традиційних методик навчання, виховання та розвитку у відповідності з останніми тенденціями, напрямками в галузі педагогіки і соціальним замовленням сучасного суспільства. Важливо вибрати по даній темі оптимальну форму побудови роботи, яка могла б забезпечити результативність, головна мета якої духовно-моральне виховання дошкільнят. Самореалізація дітей в художньо-творчої діяльності із застосуванням інноваційних технологій нерозривно пов’язана з збагаченням духовного досвіду дитини, розвитком його особистих якостей. Слід зазначити, що в процесі художньо-творчої діяльності дошкільника деякі теми сприймаються дітьми поверхнево і недостатньо захоплюють їх емоційно-особистісну тему. В результаті діти не мають можливості проявити самостійність, фантазію, не мають права вибору, тому демонструють нам однакові, позбавлені будь-якої індивідуальності роботи. Аналіз дитячих робіт за традиційною методикою по зображувальній діяльності змушує глибоко замислитися над тим, чи сприяє вона розвитку художньої творчості дошкільника і здатності їх до самореалізації. Спираючись на психолого-педагогічні принципи, варто спробувати вибудувати систему роботи з дітьми із художньо-творчої діяльності. При цьому акцент зробити на використанні нетрадиційних способів малювання. Вибір цей невипадковий. Назва говорить сама за себе: тут присутній елемент незвичайності, що дозволяє дитині відійти від умовних рамок, обмежень і тим самим викликає у нього інтерес, що зачіпає емоційно-особисті переживання. У роботі з дошкільнятами можна використати такі нетрадиційні техніки малювання: граттаж, монотипія, кляксография, друкування, пальчикова живопис, малювання гелевими фарбами, восковою крейдою вітражними фарбами, клеєм ПВА з використанням природного декоративного матеріалу та ін. Виходячи з того, що важливою умовою художньо-творчої діяльності в реалізації задумів дитини є його емоційна і технічна підготовленість, слід особливу увагу приділити створенню умов для самостійної діяльності дітей, надавши їм якомога більше різноманітного матеріалу. Збагатити зміст куточка творчості можна дидактичними іграми: «Які жанри в мистецтві ти знаєш», «Одягни ляльку в національний костюм», «Фоторобот (Який настрій?)», «Домалюй риси обличчя», алгоритмами: «Пейзаж», «Декоративний розпис», «Малюємо аквареллю». Однак перш ніж дитина приступить до зображення будь-якого об'єкта або явища, висловлюючи своє особисте ставлення до нього, дошкільник має уявити конкретний образ. Тому прогулянки і спільну діяльність з дітьми варто виділити в окремий напрямок у своїй роботі, визначивши їх як попередню форму роботи. При цьому важливо поставити дитини в активну позицію, що будить у ній дослідницьке ставлення до навколишнього. Крім того, доцільно доцільно використовувати такі форми попередньої роботи, як розглядання репродукцій картин і бесіди за картинами, використання літературних і музичних творів, які сприяють створенню образу у свідомості дітей. Навесні ми щорічно відзначаємо День матері. В ході попередньої роботи доречно розглянути з дошкільниками репродукції картин із зображенням жінки, головне призначення якої - материнство; також доцільним буде заучування віршів про маму, прислів'їв, приказок, читання казок народів світу, оповідань, що дозволить дошкільнятам найбільш яскраво уявити образ матері. Така попередня робота дасть можливість перейти до знайомства з поширеним біблійним іконописним сюжетом «Мати і дитя». Дитина, яка сама ще практично не відокремилася від матері, легко впізнає цей сюжет у будь-якому іконографічному варіанті. Зазначимо, що більшість дітей ростуть в будинках, де немає ікон. Тим не менше, знайомство дошкільників з мистецтвом ікони просто необхідно, адже ікона говорить не тільки про бачений світ, але і про те, що всередині нас, пов’язуючи наше минуле і сьогодення.

Знайомлячи дітей з іконою, розповідайте їм про свята: Різдво, Хрещення, Великдень, про традиції їх проведення. Знайомте дітей з обрядовими піснями, іграми, одягом. Свій емоційний відгук діти передадуть у своїх малюнках. На наступному етапі роботи з дітьми над даною темою познайомте дітей з творчістю українських поетів. Найближчою для дошкільнят є творчість Лесі Українки та Т.Шевченка. Діти переймаються поетичністю віршованих рядків, у яких виражена безмежна любов до землі, до жінки, до природи. Наступним етапом в духовно-моральному вихованні дошкільнят у художньо-творчої діяльності, являється колективна творчість. Попередня робота наступна: знайомство з поетичним образом України (прослуховування музичних і літературних творів), розмови про самобутність архітектури українських міст і сіл, про основні види народних промислів, про красу російської природи. Духовно-моральне виховання і навчання дітей художньо-творчої діяльності неможливо без встановлення тісного зв’язку з сім'єю. Тому підготуйте наступні консультації для батьків: «Виховуємо культурою і красою», «Ікона і дитячий малюнок», «Як організувати домашні заняття з малювання». Організуйте представлені виставки: «Чарівна Різдвяна ніч», «Я люблю своє місто», «Улюбленій матусі». Заняття, консультації, виставки, анкетування викликають жвавий інтерес у батьків. Вони більше цікавляться результатами творчості своїх дітей, історичним минулим своєї сім'ї, історією рідного міста. Така робота, дозволить сформувати у дітей стійкий інтерес до художньо-творчої діяльності. У своїх роботах діти успішно застосовуватимуть технічні навички та засоби образотворчої діяльності. Під час духовно-морального виховання дітей розвиваються і удосконалюються їх патріотичні почуття, повага до старших, до всіх членів своєї родини, близьких, друзів, формується дбайливе ставлення до навколишнього світу. Робота з батьками, як напрямок діяльності, дає позитивний результат. Результати анкетування, проведені консультації, спільні заняття дадуть педагогу можливість дізнатися сімейні цінності і пріоритети. Це дозволяє сподіватися на подальше успішне співробітництво з сім'ями дошкільнят. Тема духовно-морального виховання дошкільнят засобами художньо-творчої діяльності продовжує залишатися актуальною і дає широкі можливості для розвитку і вдосконалення форм роботи з дітьми в даному напрямку.

Мистецька спадщина, акумулюючи емоційно-естетичний досвід поколінь, втілює і передає ціннісне ставлення до світу крізь призму етнонаціональної специфіки, тому вона є ефективним засобом виховання моральності, патріотичних почуттів, громадянської позиції. Цінності мистецтва важливі також з огляду на сучасне існування дітей і молоді в полікультурному просторі. Завдяки універсальності художньо-образної мови вони передають зрозумілу для різних народів смислову інформацію, дають змогу особистості вступати в невербальний діалог з різними культурами минулого і сучасності, розуміти інших і розширювати таким чином свій власний духовний світ, його унікальність і самобутність З досвіду у виховній роботі Новотроїцького дитячого садочку № 20 «СОНЕЧКО»

В основу системи виховання закладу, в мою роботу, покладена національна ідея, спрямованого на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості. Виховання має забезпечувати залучення дітей до світової культури й загальнолюдських цінностей. Садок докладає всіх зусиль, щоб виховати людей нового покоління, вчить на практиці бути активними громадянами.

В садочку створений український куточок «СВІТЛИЦЯ» в якому зібрані старовинні речі побуту, посуд, вишиванки, українська піч, та дитяча колиска. В цьому куточку проводяться заняття з розвитку мовлення, ознайомлення з довкіллям, образотворчого мистецтва, проводяться виставки робіт дітей на українську тематику.

Великий вплив на емоційний стан дітей має відвідування музею Історії селища Новотроїцьке. На його базі працює етнографічний гурток, який сприяє пробудженню у малят інтересу до минулого рідного народу.

Неабияку роль відіграє підвищення духовної культури у зустрічах та бесідах з настоятелем храму Покровської православної церкви нашого селища. Відвідування Недільної школи при храмі дітей разом з батьками. Традиційним стало святкування Різдва Христового та Великодня за участю настоятеля храму отця Василя.

Велику виховну роль відіграє участь дітей в драматизація народних казок. Кожен рік в дитячому садку проводиться місячник народної казки.

Ці заходи впливають на відродження народних традицій, звичаїв, обрядів, глибоке вивчення історії рідного краю сприяє вихованню національної самосвідомості, духовному збагаченню особистості.

Практично вся робота базувалася на засадах народознавства. У веснянках, вертепах, при вивченні хорових творів акумулювався фольклорний матеріал, що базувався на народній педагогіці.

Колектив нашого дитячого закладу ставить собі за мету не тільки здійснювати виховний вплив на малечу, але й через дітей впливати на батьків, відроджувати обрядово-звичаєві традиції в сім'ях, залучаючи батьків до участі в традиційних святах.

В ДНЗ вироблено чітку систему навчально-виховної роботи. В основу річного плану роботи вихователів покладено традиційний народний календар. Саме тому, згідно плану, уже в молодших групах діти прилучаються до національних традицій під час відзначення народнорелігійних свят. Все починається із прочитаного віршика у молодшому віці, в старших групах — це продовжується шляхом участі у вертепі, козацьких змаганнях, українських вечорницях.

Реально проявити набуті знання, уміння, навички, засвідчити своє ставлення до звичаїв та традицій, вихованці можуть під час свят: свята осені, весни; Миколая «Ой хто, хто Миколая любить»; тематичних виставок «Вишиванко, моя вишиванко», «Різдвяна казка», «Масляна», «Розмалюєм писанку, розмалюєм».

Основою все ж залишатиметься народознавство з традиціями, звичаями та обрядами, тому що саме вони є вагомими чинниками виховання і створюють найоптимальніші умови для формування творчої особистості.

Працюючи з дітьми, я намагаюсь розширити їхнє знання про сім'ю: склад, взаємини, професії. Виховую свідоме ставлення до обов’язків усіх членів сім'ї. Намагаюсь сформувати у дітей поняття про те, що сім'я — це найближчі і найрідніші нам люди, серед яких ми живемо. Розвиваю у них цікавість до символічного значення імені тата, мами, бабусі, дідуся, братика чи сестрички, свого власного.

На заняттях та в повсякденному житті даю знання про сімейні свята (дні народження, святого Миколая, Новий рік, Різдво, Мамине свято, Великдень, веснянки, Івана Купала, Спаса та інші), до яких готуються всі члени сім'ї (прибирають у хаті, вивішують вишиті рушники, готують смачні страви, чекають гостей, готують подарунки, вітання, іменинний торт тощо). Виховую повагу до рідних, любов і ніжність, ввічливість, тактовність у спілкуванні з ними бажання допомогти, поспівчувати, коли з них хтось хворий, стомлений тощо.

Розширюю знання дітей про батьківський дім, у якому народилися і живуть усі члени сім'ї. Він завжди теплий, привітний. У ньому мешкають найрідніші тобі люди, які щоденно підтримують тут чистоту і порядок, дбають один про одного. У кожного члена сім'ї є свої речі у домі, кімната, ліжко. У дитини теж є своє ліжечко, стільчик, полиця у шафі, улюблений ігровий куточок, у якому вона завжди дотримується чистоти і порядку.

Даю дітям уявлення про житло в Україні (хату, двір, літню кухню, ґанок, веранду), надвірні приміщення (хлів, клуню, причепу), криницю, тин (огорожу, пліт, паркан), садок, квітник, город біля хати. Розширюю знання дітей про інтер'єр сільської хати (піч, лави, стіл, стільці, мисник, ікони в рушниках, скриня, ліжко або лежанка, рушники, килими, рядна, глиняний посуд). Знайомлю дітей з мистецтвом вишивання, плетіння з лози, різьблення, випилювання, гончарства. Виховую бережне ставлення до результатів праці майстрів Вчу порівнювати сучасне житло українців з колишнім. Ознайомлюю дітей з сучасною міською квартирою (будинком), її облаштуванням, предметами побуту і вжитку (холодильник, міксер, м’ясорубка, кавоварка, кавомолка, телевізор, пральна машина, електропраска, магнітофон, комп’ютер, музичний центр, телефон, мобільний телефон, газова плита, електрочайник, посуд: чайний, столовий, до кави). Поглиблюю уявлення про старовинні предмети побуту та їхні назви, призначення: посуд (макітра, глечик, миска, дерев’яна ложка, горщик тощо), білизна (постільна, натільна), меблі (стіл, стілець, скриня, ліжко, лавка, мисник тощо), хідники, рядна, килими, вишиті подушки, рушники, скатерки, картини тощо.

Продовжую розвивати у дітей теплі почуття до дитячого садка — другої домівки, де їх привітно зустрічають, доглядають, грають з ними у веселі ігри, читають казки, проводять цікаві заняття. Тут всі діти — друзі, вони вміють і люблять дружно гратися, допомагати один одному, діляться іграшками, ласощами, дбають один про одного, разом прибирають на місця свої іграшки. Тут кожного дня чекають на дітей цікаві заняття, сюрпризи, прогулянки. Заохочую дітей ділитися з батьками враженнями про цікаві події дня в дитячому садку. Знати адресу дитсадка. Розширюю знання дітей про рідне місто, його вулиці, будови, визначні місця, професії людей, що живуть у місті. Формую поняття слова «батьківщина». Батьківщина — це місце, де людина народилася і живе, де народилися і живуть її батьки.

Виховую шанобливе ставлення до людей праці, любов до рідного краю, землі.

Продовжую знайомити дітей з назвами національних іграшок (свищики, сопілки, лялька та іншими), з народними повір'ями, пов’язаними з образами калинової сопілки, ганчірної ляльки. Влаштовую виставки народної іграшки. Спонукаю дітей радіти кінцевому результату. (див. додаток Вивчаю з дітьми нові українські народні ігри (наприклад: «Гуси», «Горю-дубочок», «Вовк і Лисичка», «Віночок», «Женчик-бренчик», «А продай, бабусю, бичка», «Дідусь і кози», «Галя по садочку ходила», «Калина», «Ой у полі перепілки» та інші). Знайомлю дітей із цікавими авторськими іграми, викликаю бажання їх грати, використовуючи яскраві атрибути. Широко використовую лічилки під час вибору дітей на ведучі ролі. Знати 3—4 лічилки.

Розучую з дітьми нові потішки, забавлянки, колискові (для ігор з ляльками, малюнками), скоромовки, чистомовки, дражнилки, мирилки, жмурилки, інші зразки народної творчості та авторських творів для дітей. Спонукаю дітей використовувати в іграх, повсякденному житті фольклорні твори, почуті від старших: казки, оповідання, співаночки, легенди, повчання.

Поглиблюю та розширюю знання дітей про український національний одяг: жіночий (сорочка-вишиванка, спідниця, плахта, фартух, пояс, камізелька, вінок зі стрічками, намисто, хустка), чоловічий (штани-шаровари, сорочка, пояс (пасок), жупан, сюртук, шапка, бриль). Вчу дітей називати предмети одягу, впізнавати їх за описом, приміряти дитячий національний одяг, порівнювати сучасний одяг українців з колишнім (він яскравіший, пошитий з різних тканин (лляних, бавовняних, шовкових), розкішний, модний, його багато у кожної сучасної людини тощо).

Знайомлю дітей з віночком-оберегом. Вчу впізнавати і розпізнавати квіти у віночку (барвінок, незабудка, чорнобривці, мак та інші), описувати їх. Вчити плести віночок для ігор, забав, наспівуючи народні пісеньки «Плету, плету віночок», «Піду у садочок, там сплету віночок» та інші). Знайомлю дітей з українським вишитим рушником-оберегом. Вчу порівнювати і розпізнавати рушники за вишивкою візерунків на них (рушник-грай-лик для хлопчиків, рушник — росяничка для дівчаток), знаходити у вишиванках кольори — символи, розповідати про них (червоний — колір калини, яку люблять і шанують на Україні, колір любові, квітів; чорний — колір землі-годувальниці, журби; голубий — колір чистого і безхмарного неба; зелений — колір трави, спокою; жовтий — колір колосся, сонця, достатку).

Розширювати знання дітей про національні продукти харчування українців, страви, що побутують в Україні (борщ каша, вареники, галушки, пампушки, гречаники тощо). Вчу називати їх, вміти переповісти нескладні мамині та бабусині рецепти. Виховую шанобливе ставлення до хліба. Закріплюю знання дітей про нашу Батьківщину, яка називається Україною, її народ — українців. Українці розмовляють українською мовою. Наша народна мудрість — пісні, приказки, прислів'я, казки, загадки тощо. Знайомлю дітей з українськими народними піснями, співати їх у супроводі дитячого шумового оркестру. За допомогою музичного керівника вчу виконувати веселі українські таночки («Козачок», «Гопачок», «Кривий танець», «Полька»). Широко використовую в повсякденному житті прислів'я, приказки (знати 5−6 віршів). Читаю дітям авторські вірші та пісеньки, доступні їхньому розумінню.

Намагаюсь навчати дітей мовного етикету. Спонукаю їх до вживання найпростіших форм вітання, звертання, прохання, прощання, подяки в повсякденному житті. Розмовляю українською мовою. Виховую гордість за свій народ, його мову, вміння надбання та багатства.

ВИСНОВКИ

Отже, духовність — досить складне й інтегративне поняття. Воно походить від слова «дух» — внутрішній стан. Отож духовність, із позицій філософії, — це передусім внутрішній світ людини, її свідомість, світоглядні орієнтації.

Ми всі відповідальні за розвиток і виховання покоління XXI ст.

На часі педагог-новатор, а не педагог-транслятор інформації. Час настійливо вимагає впровадження у практику компетентнісної парадигми, цілісного підходу до виховання й освіти дитини перших шести років життя.

Система роботи з виховання дітей на засадах духовних цінностей передбачає проведення спеціально організованих занять. Питання духовно-морального розвитку дитини не можна обмежити одними лише заняттями, слід включати ще й духовний зміст у повсякденне буття дітей.

ЛІТЕРАТУРА

1. Народні традиції у вихованні дошкільнят: Методична розробка/ упоряд/ В. Скрипник, О. Стращенко, О. Хоменко — К.:Редакції газет з дошкільної освіти, 2012.-128с.

2. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. — К.: Оберіг, 1991. — 447 с.

3. Бабишин С. Д. Дитячий фольклор в історико-педагогічному аспекті // Народна творчість та етногрфія. — 1990. — № 1. — С.58−60.

4. Павленко В. М., Таглін С.О. Етнопсихологія: Навч. посібник. — К.: Сфера, 1999. — 408 с.

5. Русин Г., Мельник Н. Провідні ідеї концепції національного виховання в умовах сучасної школи // Джерела. — 2008. — № 1,2. — С.5−6.

6. Свята й традиції українського народу. — Ів.-Франківськ: Діса-плюс, 2005. — 79 с.

7. Стельмахович М. Г. Теорія й практика українського національного виховання. — Ів.-Франківськ: Лілея-НВ, 1996. — 179 с.

8. Стельмахович М. Г. Українська родинна педагогіка. — К.: ІСДО, 1996. — 288 с.

9. Ткач М. М. Дерево роду. — К.: МПП «АНФАС», 1995. — 112 с.

10. Українське народознавство: Навч. посібник / За ред. С. П. Павлюка, Г. Й. Горинь, Р.Ф. Кирчіва. — Львів: Фенікс, 1994. — 608 с.

11. Формування творчої особистості засобами етнопедагогіки: Метод. рекомендації / Укл. С. К. Стефанюк. — К.: ІСДО, 1995. — 176 с.

12. Яценко Т. «Темного лугу калина, чесного батька дитина…» Родинне виховання засобами народної обрядовості // Рідна школа, 1997. — № 7−8. — С.14−18.

13. Ясько Г. Виховання національної самосвідомості школярів на засадах етнопедагогіки. // Трудове навчання. — 2008. — № 7, С.8−17.

ДОДАТОК

Конспект заняття з малювання за творами народної художниці Марії Приймаченко у старшій групі

Програмовий зміст: продовжувати знайомити дітей з творчістю народної художниці М. Приймаченко, з незвичайним та фантастичним світом казкових квітів, з технікою малювання квітів — соняшників та з елементами їх декору.

Викликати у дітей бажання малювати за мотивами творів М. Приймаченко.

Розвивати у дітей творчість, фантазію, самостійність, художній смак.

Виховувати патріотичні почуття та гордість за свою країну.

Обладнання: репродукції робот М. Приймаченко: «Соняшник життя», «Соняшники та горох», «Хатні зорьки», «Волошки у синій вазі», папір для малювання, акварельні фарби, пензлики, мольберт, прості олівці.

Хід заняття:

Діти! Подивіться на картини і скажіть, хто створив ці казкові, фантастичні квіти?

Неповторний світ власних образів, яких у природі не існує, створила народна художниця Марія Приймаченко.

Ми с вами раніше розглядали ї картини «Соняшники та горох», «Соняшники з бджолами»

Як ми назвали соняшники М.Приймаченко. Так маленькі сонця. Вона помічала красу та загадковість у найзвичайнішому. Скажімо, у квітці соняха. Така проста й водночас велична ця рослина надихнула художницю на створення низки чудових полотен.

Перед вами знову соняшник. Але вже зовсім інший. М. Приймаченко вміла бачити одні й ті явища природи по-різному, залежно від настрою. В зображенні цього соняха вона намагалася втілити свої роздуми про життя людини, а сам твір назвала «Соняшник життя».

А тепер, діти, подивимося, чим відрізняються роботи М. Приймаченко від робіт інших художників? Правильно, художниця малює тільки на якомусь кольоровому тлі і у її квітів товсті стебла. З блакитного тла картини на нас дивиться п’ять великих круглих очей з жовтими віями пелюсток. Навколо них — маленькі пуп’янки, схожі на руки. Від стовбура відходить багато гілочок. Деякі з них опущені донизу, інші ростуть посередині, а є гілочки, що тягнуться вгору — до сонця. Як, розташовані гілочки? Гілочки розташовані симетрично праворуч і ліворуч від середині. Скажіть мені, якими кольорами намальовано соняшники.

Справді, кольори особливі, яскраві, не такі як у житті. Чим прикрашені соняшники?

М. Приймаченко любила прикрашати свої малюнки рисочками, кружечками, плямками, мазочками. Соняшники стоять у фантастичній вазі. Придивіться до неї уважніше. Як зображує художниця вазу? Бачити двоє довгошиїх птахів сидять спинами один до одного, витягнувши вперед тонкі лапки. А на їхніх крилах художниця намалювала очі, асами крила обвела згори чорними смужками. На що перетворилася ваза? Ваза несподівано перетворилася на людське обличчя з довгим носом і вузьким ротом. Як ви гадаєте, що хотіла повідати нам художниця цими образами. Здається, що квіти це — людський рід.

Гілочки опущені донизу, це ті члени родини, які жили д нас, посередині, хто живе зараз.

Гілочки з пуп’янками і квітами, які тягнуться до сонця — це ті, що народяться в майбутньому. А коричнева ваза — наша матінка — земля, яка дає сили всьому живому.

Тому і зоветься картина «Соняшник життя». Сьогодні і ми намалюємо соняшник життя. З чого ми почнемо роботу? Так, за допомогою трафарету ми намалюємо вазу простим олівцем і потім фарбою товстий стовбур, від якого відходить багато гілочок, деякі з них опущені донизу, інші ростуть посередині, а є гілочки, що тягнуться вгору — до сонця.

Гілочки розташовані симетрично праворуч і ліворуч від середини. Якої форми листя? Листя овальні, крупні. Як ми будемо малювати соняшники? Намалюємо кінчиком пензлика три круга — один в одному і навколо жовті пелюстки — мазочки. Серединки соняшників зобразіть хто як забажає - кружечками, крапочками, рисочками, сіточкою. А потім розмалюйте свої фантастичні вази.

Хай в серці кожної дитини живе любов до України

(Сценарій до Дня незалежності України та свята прапора України) Мета: виховувати патріотичні почуття у дітей до своєї країни, символів України: прапора, герба та гімну, хлібу на вишитому рушникові; розвивати вміння уважно слухати музику, співати та виразно читати вірші, сприяти розвитку у дітей акторських здібностей.

Обладнання: Сцена святково прикрашена; хліб на вишитому рушнику, хлопчки — українець та дівчинка — українка, у кутку прапор України, ілюстрації символів України (під козацьку музику заходять до зали хлопчики, потім під ліричну — дівчата й стають у дві шеренги (струмочком) 1-ша дитина: старш гр. всі ми діти українські - хлопці та дівчата. наша мати — Україна, славна і багата. 2- га дитина: у всьому світі, кожен зна, є батьківщина лиш одна. і в нас вона одна єдина — наша рідна… всі разом: У-краї-на!

Танок парний «Козачок» старші гр.

Ведуча. Добрий день малята та любі гості. Ми запросили вас на наше свято «Хай в серці кожної дитини живе любов до Батьківщини.» Сьогодні ми з вами пригадаємо наших славних предків — запорозьких козаків.

До наших днів дійшли перекази про їхню силу, відвагу, мужність та пригадаємо традиції українського народу.

(Виходять діти старшої гр. з хлібомсілью на рушникові.)

Ведуча: сьогодні на нашому святі багато гостей, за традицією привітаємо їх.

1 дитина: гостей наших любих вітаємо щиро зустріти вас раді з любов’ю та миром. 2 та дитина: і на знак поваги хліб візьміть із сіллю щоб життя дороги славили вкраїну. 3- та дитина: ми вам його підносимо на білім рушникові та до землі вклоняємось, щоб ви були здорові. (підходять до гостей, вручають каравай, кланяються і йдуть на місця.)

Танець з рушниками «Рушничок» 2 мол.гр.

1. Хоч ми всі іще маленькі,

Ми вже добре про те знаєм, Що звемося — українці

Й українських предків маєм.

2. Тато, мама, брат, сестричка

І всі інші члени роду ;

Всі належать до одного Українського народу!

3. Україна рідна, Батьківщина мати.

Ми про тебе пісню хочем заспівати.

Пісня «А у нас сьогодні свято». 2 мол гр.

Ведуча. На наше свято завітали наймолодші діти і вони також хочуть всіх вас привітати.

Танок «Чоботятадроботята «яслі.

Гра. Естафета «Збити кеглі»

Ведуча: символом нашого батьківського краю — рідної україниє герб, прапор та червона калина.

Виход діти сер гр. 1- та дитина: за хатою в садочку, в зеленому віночку. в червоному намисті там пава молода. 2. збігаються всі діти на неї подивитись: ой пишна та вродлива калинонька ясна! Танок з віночками. «Василечки.» 6 дівчат з віночками в руках.

Гра «Заплетем віночок» Всі групи стають у кола під звуки козацького маршу заходить козак Козак: доброго дня, люди добрі! я оце їхав — та й чую пісні… ану ж бо думаю, погляну, чому це тут так весело? Ведуча: сьогодні у нас чудове свято. Козак: я козак запорізький — вільного роду. я дуже люблю свою Батьківщину — неньку Україну. Знаю що і ви її любите. тож очевидно кожен із вас швидко відповість на такі запитання: 1 як називається країна в якій ми живемо? (Україна) 2 яку назву має народ нашої країни? (українці) 3 якою мовою розмовляємо ми з вами? (українською) 4 яке місто є столицею України? (Київ) 5 яка найбільша річка в Україні? (Дніпро) то як ви скажете, що таке Україна?

1-ша дитина: я дитина українська, вкраїнського роду, українці — то є назва славного народу

2 — дитина: Україна — то край славний, аж по чорне море, Україна — то лан пишний, і степи, і гори

3 — дитина: тут кожна травинка і кожна билинка вигойдує мрії на теплих вітрах. під вікнами мальви, в саду — материнка, оспівані щедро в піснях.

Пісня «Ми-роду козацького діти» старша гр.

Ведуча: діти. а чи знаєте ви хто такі козаки? діти: козаки вільні, сміливі, борці за волю… Козак: уже з малечку маленьких хлопчиків — козачків привчали їздити верхи, виховували в них пошану до старших людей. українські козаки славилися своєю відвагою, силою, вправністю, любов’ю до рідного краю. Ведуча: наші діти справжні козачата. зараз вони вам покажуть свою спритність. гра «Швидкій кінь» «Зваримо куліш» з поміж дітей обирають двох хлопчиків — «козаків», а дівчаток ділять на два гурти. посеред зали виставляють на певній відстані один від одного два стільці. кожен «козак» має обвести по черзі всіх дівчаток свого гурту навколо стільця. хто впорається швидше, той переміг.

Козак: козаки завжди захищали свою батьківщину. а для цього їм потрібна сила та хоробрість. хто з вас хоче випробувати свою силу?

Гра «Перетягни канат»

Козак: ми всі переконались, що не перевелись ще у нас козаки. недарма кажуть «козацькому роду нема переводу». а тепер козаченьки, час вже їсти зварити. що будемо варити юшку чи куліш? діти: куліш.

Гра «Зваримо куліш» дітей ділять на два змішані гурти. на однаковій відстані ставлять триногу з підвішеним казанком. кожен учасник повинен підкласти під триногу «дрова» налити води (перехилити кухлик), засипати крупу (зі своєї торбинки), покласти картоплю, потім перемішати. усі дії виконуються послідовно. який гурт виконає швидше, той перемагає. Ведуча: наші славні козачата позмагались залюбки, всі здолали перешкоди, перейшли огонь і воду. Шануйте, козачата, нашу Україну, бо ви українці! а тепер порадуйте нас запальним танцем!

Ой заграйте музики, В мене нові черевики.

Танцювати я мастак Український наш гопак.

український танець «Гопак.» діти стають центрі зали.

Ведуча: любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою україну красу її вічну живу і нову і пісню її солов'їну.

пісня «МиМаленькі козачата» сер гр.

Діти по черзі:

усі ми тут — одна родина, і наша мати — батьківщина. ми пам’ятаємо Шевченка. та гідну славу козаченьків. бо кожен з нас — землі дитина, що зветься гордо — Україна!

під звуки маршу діти виходять із зали. свято закінчено.

Комплексне заняття з народознавства і малювання

«НАЙРІДНІША В СВІТІ ЛЮДИНА»

Програмовий зміст: закріпити знання дітей про родину; вчити дітей правильно добирати прикметники; розвивати мовлення дітей, дрібну моторику; розширювати словниковий запас; виховувати добрі, ніжні почуття до своєї матері; викликати почуття гордості та радості за добрі вчинки, почуття подяки за материнська турботу; продовжувати вчити використовувати нетрадиційне малювання трафаретом та патичком. Матеріал: скринька, лічильні палички, намальовані портрети мам, промінчики з жовтих ниток, трафарети квітів, патички, фарби, аркуш паперу. Попередня робота: розучування пісень, віршів та прислів'їв про матусю, словникова робота, малювання портрету матусі.

ХІД ЗАНЯТТЯ — Любі діти, сьогодні ми поговоримо з вами про доброту, тепло, чарівність, яку випромінює людина, яку ми всі добре знаємо та любимо. (Зачитати вірш «Мамі» Миколи Русько) Святішої немає на планеті — Це світ увесь — і небо, і земля, Це квітка щастя в сонячнім букеті, Це рідна мати — ось твоє ім'я. Всього лиш слово, та яке вагоме, Яка в нім сила і життя жага! Свята і близька, рідна і знайома, Найближча в світі, мамо, дорога. Зоря моя небесна, світанкова, Душі твоєї подих у мені. Ти пісня над селом жайворонкова І музика на золотій струні. — Так ви здогадалися, діти, про кого йдеться? Хто вас, дітки, міцно любить, Хто ніжненько так голубить І клопочеться всякчас Уночі і вдень про вас?

Так, саме про маму ми з вами сьогодні говоритимемо. Ось у мене є така чарівна скринька. Я її відчиню. Вона буде стояти відчиненою протягом усього заняття. А для чого це, ви згодом дізнаєтесь.

Діти, давайте пригадаємо свою матусю, і кожен із вас розповість про неї. Хто бажає розповісти першим про свою маму? Розкажіть, де вона працює, чим займається вдома, чим ви разом із нею любити займатися у вільний час? (Діти по черзі розповідають про своїх матусь.)

Як ми лагідно називаємо свою маму? (Дидактична гра «Назви лагідно»)

А що мама вміє робити?

Діти, як ви гадаєте, чому мама — чарівниця?

Діти, у світі все починається з мами… Перше слово, яке промовляє дитина, це «мама». Колискову пісню для вас співає мама.

Давайте і ми з вами заспіваємо гарну колискову. (Діти співають пісню «Ніжна колисаночка», муз. і сл. А. Баченко).

Коли діти йдуть до школи, то перше слово, яке вони прочитають у букварі, — «мама». Давайте ми з вами складемо слово «мама». (Діти викладають слово «мама» з паличок).

А зараз я хочу вам, діти, розповісти легенду про маму. Багато існує легенд про матінок, але мені хочеться розповісти саме цю.

Зустрілись якось декілька людей і почали сперечатись, яке найкраще слово у світі.

Здоров’я, — відповів хворий.

Молодість, — сказав старий.

Хліб, — відповів жебрак.

Перемога, — сказав стрілець.

Воля, — сказав невільник.

Правда, — сказав мудрець.

Аж тут з куточка обізвалась сирітка: — Найкраще в світі слово — мама. І всі сказали: «Мама».

Запам’ятайте і ви, діти, що найдорожче в світі слово — мама.

Багато про маму написано віршів. Я гадаю, що ви багато їх знаєте. (Діти розповідають вірші про матусю: П. Воронько «Наша мама»; Л. Голота «Найрідніша»; О. Майков «Мати і діти»; К. Перелісна «Мама — чарівниця» та ін.).

А тепер, діти, давайте пригадаємо прислів'я про маму, які ми з вами вчили.

Діти розповідають прислів'я про маму:

Без мами хата пуста.

Без матусі й мед гіркий.

Мати однією рукою б'є, а другою голубить.

Матері ані купити, ані заслужити.

Хто маму має, той горя не знає.

Материнська ласка краю не знає.

А ще, діти, багато в світі пісень написано про найдорожчу в світі людину — матінку. А хто з вас пам’ятає пісню про маму?

Діти, давайте послухаємо одну з них. (Звучить у запису пісня «Чорнобривці»).

Усі діти люблять гратися, і в дитячому садку, і вдома. А ще більше люблять, коли з ними грають їхній мами. А в які ігри ви граєте з матусями? Зараз і ми з вами пригадаємо одну гру.

Фізкультхвилинка Вийшов в поле боровик, (Ходять по колу) Та й узявся в боки, (беруться в боки) Бо він, бачите, не звик — Обрії широкі. (Розводять руками) Покрутився на нозі, (крутяться на одній нозі) Реготом залився, Танцюристці-бджілці В пояс уклонився. (Нахиляються вперед) Довго зайчика ганяв, (біг на місці) Виспавсь на пісочку, (імітують сон) Коли вечір вже настав — Викупавсь в струмочку. (імітують рухи плавання) — Діти, ви всі, мабуть, любите, коли вам матуся читає казки. У кожного з вас, мабуть, є улюблені. Зараз ми перевіримо, чи добре ви їх знаєте. Я читатиму деякі рядки з казок, а ви скажете, з якої вони казки.

«Мій котику, мій братику. Несе мене лиска за високі ліси, за крутії гори…» («Котик і півник»).

«Гуси, гуси, гусенята. Візьміть мене на крилята…» («Івасик-Телесик»).

«Були собі двоє мишенят…» («Колосок»).

«Де ж усі сховались звірі, в якій такій квартирі? Дуже тісно, невеличка ця чудова…» («Рукавичка»).

«Погнала баба і на третій день бичка пасти, сіла та й заснула…» («Солом'яний бичок»).

Діти, певно, ви помітили, що в казках люди і добрі, і злі бувають, в житті також зустрічаються різні люди — добрі та жорстокі.

Скажіть, а чи бувають мами погані, злі? (Відповіді дітей).

А якщо вони вас сварять? (Відповіді дітей).

«Три біди є у людини — смерть, старість і погані діти», — мовить українська мудрість. Старість — неминуча, смерть — невблаганна, перед нею не можна зачинити двері свого дому, а від поганих дітей дім уберегти можна. Кожній мамі хочеться, щоб її діти росли добрими, чуйними, ввічливими, старанними, чесними, але в житті, як на довгій ниві, всяке трапляється, бувають дні, коли ви, діти, скоїте щось недобре і мама сердиться на вас, але… материн гнів, як весняний сніг, — рясно впаде, та швидко розтане. Тому мами й виховують вас чуйними, лагідними, доброзичливими, ввічливими. Коли навіть мама і сварить вас, це не означає, що вона вас не любить.

А зараз давайте покажемо, які ми з вами ввічливі (пальчикова гімнастика). Доброго ранку, сонце привітне! Доброго ранку, небо блакитне! Доброго ранку, у небі пташки! Доброго ранку, маленькі дубки! Доброго ранку, добрі люди! Я вас вітаю, люблю, пізнаю, Бо живемо ми в одному краю. (Пальцями правої руки по черзі вітатися з пальцями лівої руки, поплескуючи одне одного по кінчиках) Діти, про вас піклуються і мама, і тато, і всі дорослі. Розкажіть, як вони це роблять. (Відповіді дітей) Скажіть, діти, чи тільки про вас повинні піклуватися дорослі? (Відповіді дітей) Що можете зробити ви для них? (Відповіді дітей) Як допомагати? (Відповіді дітей) Давайте, діти, розповімо про свої добрі справи і пограємо у гру.

Дидактична гра «Добрі справи» Діти стають у коло; дитина, якій вихователь кидає м’яч, називає добрі справи, що виконує вдома.

Діти, матуся потребує від вас допомоги тільки зараз, чи й коли ви подорослішаєте?

Давайте, діти, пригадаємо ваших бабусь та дідусів. Як ваші батьки піклуються про них? (Відповіді дітей.) І ви повинні завжди піклуватися про своїх батьків.

Настав час розповісти вам про скриньку. Як я і казала, ця скринька — чарівна. Вона була весь час відчинена. І всі добрі та ніжні слова, що ви сказали, вся любов, якою сповнені ваші серця, — усе зібралося у цій скриньці. Зараз ми її зачинимо. І якщо колись ваші мами засмутяться, або їм буде сумно, то скринька відразу відчиниться — любов та доброта ваших сердець, лагідні слова відразу допоможуть їм. Діти, пригадуєте, ми говорили, що мама — наче сонечко, яке гріє нас своєю турботою і любов’ю. Ми нещодавно малювали портрети мам на маленьких сонечках. Давайте зараз трохи пограємо. Вправа «Сонечко» — Діти, заплющте очі, простягніть руки. На долоньках у вас лежать маленькі сонечка. Через пальчики, як промінці сонця, йде тепло по всій руці. Руки заспокоїлися, відпочивають, сонячні промінчики зігрівають вас. Діти, а якщо всі ці сонечка з'єднати в одне сонце, то любов та добро збільшаться. Ось у мене є велике сонечко (показати сонце без промінців), давайте «оживимо» наше сонечко. З'єднаємо усі маленькі сонечка. (Діти разом викладають велике сонце з портретів мам).

А тепер кожен із вас проведе промінчик до себе від великого сонечка, який зігріватиме вас своїм теплом. (Діти викладають промінці з ниток від портретів своїх матусь, милуються сонечком).

Діти, незабаром свято — День матері. Його святкують у кожній українській родині. Я хочу запропонувати вам намалювати своїм матусям квіти і подарувати їх.

(Діти малюють тюльпани через трафарет. У цей час звучить пісня «Мамо, мамочко, матусю» муз. В. Ведмедері, сл. К. Вишинської (у запису).