Проблема добра i зла в комедiї Вольтера «Простодушний»

Проблема добра i зла в комедiї Вольтера «Простодушний» .

Проблема добра i зла, їхньої природи й сутностi — одне з одвiчних питань, що здавна змушувало сперечатися фiлософiв, хвилювало багатьох митцiв i поетiв, серед яких i Вольтер, видатний французький мислитель i майстер слова.

Комедiя «Простодушний» — один iз найдраматичнiших творiв письменника, в якому вiн розглядає конфлiкт мiж «сином природи» й «цивiлiзованим суспiльством» i одночасно вирiшує питання про те, хто є носiєм добра в цьому свiтi, чи можливе «мале зло» в iм’я «великого блага» .

Молодий європеєць, який вирiс серед iндiанського племенi гуронiв, повертається до Францiї. Простодушний чесний i прямий у своїх думках та бажаннях. Простодушний герой стикається з несправедливiстю, цинiзмом i розпустою «цивiлiзованого» свiту. Вiн хоче любити, а «доброчеснi» родичi панi де Сент-Iв вiдсилають його кохану до монастиря — в’язницi, де тримають молодих i красивих дiвчат. Такої жорстокостi нiколи не було в гуронiв, а пiсля пояснень абата про шлюб, для укладення якого потрiбнi нотарiуси, свiдки, домовленостi, герой робить висновок, що французи — безчеснi люди, якщо для освячення високого почуття кохання їм необхiднi такi мiзернi i нiкчемнi застережнi заходи. Гурон не може зрозумiти, чому любов сприймається як грiх. Для нього, варвара, — це нiжне, благородне й чисте почуття, що є джерелом добра i возвеличення людини.

Iндiанець хоче боротися за своє щастя, але стикається iз ще бiльшим злом суспiльства, де «з людьми поводяться, як iз мавпами: б’ють, а потiм примушують танцювати». Простодушний вiдбиває напад ворожої ескадри на французький берег i поспiшає до Парижа, щоб отримати справедливу винагороду за свiй подвиг. Та замiсть сподiваної подяки за мужнiсть i самовiддане служiння королю гурона чекає ув’язнення, бо наклепи й безпiдставнi арешти — ще одна ознака «доброчесних» порядкiв «цивiлiзованої» держави. Гурон у розпачi дивиться через грати на прекраснi й далекi зiрки, що сяють у безмежному просторi Всесвiту, i не може збагнути, чому в цьому куточку землi, куди привела його доля, є створiння, якi позбавляють людину свободи — найвищого блага, даного їй Богом. Простодушний згадує країну свого дитинства i знову доходить висновку, що носiями добра в цьому свiтi є люди природи — суворi, але щирi: «Їх називають варварами, тому що вони мстять ворогам, але зате вони нiколи не пригноблюють друзiв» .

Гурона вражають сваволя та безмежнiсть жорстокостi й зла, що панують у європейському суспiльствi, iсторiя якого — це картина злочинiв i нещасть, диких за своєю суттю звичаїв i порядкiв. Зло стало неминучим супутником державного устрою. Ось що каже прекраснiй Сент-Iв один урядовець: «Я не маю права робити добровся моя влада зводиться до того, що час вiд часу я можу робити зло» .

Кульмiнацiєю конфлiкту добра i зла стає рiшення панi Сент-Iв визволити Простодушного iз в’язницi цiною свого безчестя. Нещасна дiвчина змушена вiддатися розпусному вельможi, щоб врятувати коханого. Вона вагається, але всi запевняють, що вчинок її не буде зрадою, а навпаки — священним обов’язком перед своїм майбутнiм чоловiком.

Нарештi бiдолашна Сент-Iв зважується на той грiх, якого вимагає вiд неї жорстока доля, — i одразу її коханого звiльняють. Вчинок панi де Сент-Iв — мале зло заради великого блага. Та чи може грiх, навiть вимушений, породити добро i щастя? Складне i суперечливе питання, але менi здається, вiдповiддю на нього є смерть дiвчини, яка не змогла знести образи i приниження, вiдчувати цей тягар на серцi, що завжди б затьмарював її життя з коханим. На мою думку, i Простодушний не змiг би бути щасливим, знаючи, чим пожертвувала заради нього Сент-Iв.

Кохана вмирає, а невтiшний гурон до кiнця життя залишається вiрним цiй нiжнiй i самовiдданiй дiвчинi, яку вiдiбрали в нього сили зла, втiленi не в стихiї чи вiйнi, а в «доброчесних» звичаях «цивiлiзованого суспiльства» .

Грубi варвари виявилися бiльш причетними до iдеї добра, анiж освiченi європейцi, здатнi занапастити кохання, знiвечити душi чистих i прекрасних людей.