Конкурентна стратегія українських виробників на міжнародних ринках альтернативних джерел енергозабезпечення

Кваліфікаційна робота магістра

Конкурентна стратегія українських виробників на міжнародних ринках альтернативних джерел енергозабезпечення

Вступ

міжнародний біопаливо ринок конкурентний

Актуальність теми магістерського дослідження на національному рівні полягає в тому, що на сьогодні в Україні, як і у світі, простежується загострення проблеми дефіциту паливно-енергетичних ресурсів, яка впливає не лише на умови функціонування національного господарства, а й на загальний вектор розвитку країни. Такі умови погіршують рівень енергозабезпечення та прогно-зованість економічної ситуації в Україні. Сьогодні Україна може забезпечити потреби в паливі за рахунок своїх власних ресурсів менше, ніж на половину від загального обсягу споживання енергії, та може вирішити цю проблему двома шляхами:

1) знайти нових імпортерів енергії, що здійснюватимуть постачання за нижчими цінами, ніж є сьогодні;

2) розвивати альтернативні (відновлювані) джерела енергії (АДЕ), для яких наявні сприятливі географічні і сировинні умови.

Оскільки розвиток АДЕ потребує концентрації значних капітальних вкладень та реструктуризації сільского господарства і певних галузей промисловості України, то вибір напрямку пріоритетного розвитку оптималь-них для України видів АДЕ буде не тільки фундаментом енергонезалежності України, а й створить конкурентні умови для виходу виробників АДЕ в Україні на міжнародні ринки.

Актуальність теми магістерського дослідження для науки полягає в тому, що систематизація та аналіз світового досвіду розвитку ринку альтернативних джерел енергії, його сировинного та технологічного забезпечення, дозволить адаптувати отримані результати до українського ринку, що буде мати дуже важливе значення для подальших досліджень в даному секторі промисловості.

Актуальність теми магістерського дослідження на мікрорівні полягає в необхідності розробки конкурентної поведінки на міжнародних ринках українських підприємств, що працюють в сфері альтернативних (відновлюваних) джерел енергії, що підвищить їх власну конкурентоспроможність та відкриє шляхи на світовий ринок альтернативних джерел енергозабезпечення.

Аналіз останніх досліджень та невирішені частини загальної проблеми. Значний внесок у теорію, пов’язану з розробленням маркетингових стратегій в умовах інтернаціоналізації товарних ринків, зробили зарубіжні економісти Д. Аакер, Є.Ф. Авдокушин, І. Ансофф, Г. Л. Багієв, Ф. Котлер, Ж.-Ж. Ламбен, Т. Левітт, М. Мак-Дональд, П.М. Медвєдєв, Г. Мінцберг, Н.К. Моісєєва, М. Портер та ін.

Питання, пов’язані з маркетинговими стратегіями підприємств на міжнародних ринках, висвітлені в роботах вітчизняних науковців: А. В. Войчака, А.О. Длігача, О. В. Зозульова, О.Л. Каніщенко, В.І. Коршунова, А.І. Кредісова, Н. В. Куденко, А.О. Старостіної, Т.М. Циганкової.

Разом з тим, у науковій літературі бракує досліджень механізмів створен-ня та реалізації ефективних маркетингових стратегій для вітчизняних підпри-ємств на міжнародних ринках високих екологічних технологій для виробництва альтернативних джерел енергозабезпечення, недостатньо повно розкрито при-чинно-наслідкові залежності між факторами успішності міжнародної маркетин-гової стратегії та економічними результатами діяльності національного підпри-ємств, а також ступенем його поточного та перспективного забезпечення сиро-винними ресурсами.

Метою роботи є узагальнення теоретичних підходів та розробка практичних рекомендацій щодо формування стратегії конкурентної поведінки українських виробників на міжнародних ринках альтернативних джерел енергозабезпечення.

Об'єктом дослідження є зовнішньоекономічна діяльність підприємств України з виробництва біопалива на міжнародних ринках АДЕ.

Предметом дослідження є процес формування міжнародної стратегії конкурентної поведінки українських підприємств на міжнародних ринках АДЕ.

Для досягнення зазначеної мети поставлено та виконано такі завдання:

— розкрити економічний зміст поняття стратегії конкурентної поведінки ринкових суб'єктів на міжнародних ринках;

— дослідити теоретичні підходи до процедур розробки конкурентної стратегії підприємств на міжнародних ринка;

— визначити особливості міжнародної маркетингової діяльності економічних суб'єктів на ринках АДЕ;

— оцінити сучасний стан та позицію України на міжнародних ринках АДЕ;

— визначити привабливі сегменти міжнародного ринку АДЕ для українських виробників;

— вивчити основні конкурентні переваги на міжнародних ринках високих технологій українських виробників в галузі екологічних рідких біопалив;

— дослідити сировинно-технологічні конкурентні переваги українських виробників на міжнародних ринках АДЕ в сегменті екологічних рідких біопалив;

— запропонувати та обґрунтувати конкурентну поведінку українських підприємств на міжнародних ринках АДЕ в сегменті екологічних рідких біопалив.

Методи дослідження. В магістерській роботі використано загальнонаукові методи пізнання. Зокрема методи аналізу та синтезу застосовано при дослідженні особливостей ринку високих технологій; методи кількісного та якісного аналізу, статистичної обробки інформації, індукції та дедукції, описові методи та методи експертних оцінок — при дослідженні факторів ринкового середовища; також використовувались такі методи як: системного аналізу, поєднання історичного і логічного, прийоми групування та узагальнення.

Інформаційними джерелами магістерського дослідження були вітчизняні нормативно-правові акти, статистичні дані Державного комітету статистики України та Державної митної служби України, звіти Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, звіти державного підприємства «Орган з сертифікації нафтопродуктів та систем якості «МАСМА-СЕПРО» (ДП ОС «МАСМА-СЕПРО») ДП «Український НДІ нафтопереробної промисловості «МАСМА», наукові праці провідних вітчизняних та зарубіжних економістів, матеріали фінансової звітності українських підприємств, матеріали Асоціації альтернативних видів палива та відновлювальної енергетики України, звітні матеріали державного підприємства «Укрспирт», матеріали світових інформаційно-статистичних порталів Міжнародної Агенції по відновлюваним джерелам енергії (Renewable Energy Agency) та Статистичного центру альтернативного палива (Alternative Fuels Data Center), матеріали світового центру біомаси (Wood Biomass Market Report, RISI), статистика Асоціації поновлюваних видів палива США (RFA — Renewable Fuels Association), аналітичні звіти Інституту біоенергетичних культур та цукрового буряка (Україна).

Наукова новизна магістерської роботи полягає в обгрунтуванні перспективних напрямків розвитку експорто-орієнтованих виробництв АДЕ на базі виробництва твердого біопалива, біоетанолу та біодизелю, враховуючи конкурентні переваги України у сировинних можливостях сільского господарства та наявності нових технологій і вільних промислових потужностей з мінімальними обсягами необхідної реконструкції під виробництво біопалив.

Практична значущість отриманих результатів магістерської роботи полягає в розробці окремих стратегій розвитку конкурентоспроможності українських виробників альтернативних джелел енергії (твердого біопалива, біодизеля та біоетанола) на міжнародних ринках та розробці пропозицій щодо шляхів реалізації цих стратегій в умовах державних програм фінансової та пільгової підтримки.

1. Теоретичні засади аналізу формування конкурентної поведінки підприємств на міжнародних ринках альтернативних джерел енергозабезпечення

1.1 Економічний зміст поняття міжнародної конкурентної стратегії підприємства

Міжнародна конкурентна стратегія підприємства є похідним економічним інструментом від базису — міжнародної конкурентоспроможності підприємст-ва, тобто є способом застосування конкурентних переваг підприємства в міжна-родному економічному просторію Підприємство, що виходить на зовнішній ринок, стикається з принципово новим конкурентним середовищем. В умовах світового ринку конкурують не лише окремі виробничо-господарські одиниці, насамперед конкурують капіта-ли різних країн, тобто йдеться про міжнаціональну конкуренцію в глобальному просторі. Окрім цього, в умовах міжнародного конкурентного середовища під-приємство стикається з набагато більшою кількість учасників конкурентних відносин, які різняться за своїми економічними, технологічними, маркетинго-вими характеристиками. Кожне підприємство прагне отримати якомога вищі економічні результати від своєї діяльності, незалежно від того, діє воно в межах національних кордонів чи в умовах світового ринку.

Найважливішим критерієм, що визначає здатність підприємства досягти очікуваних економічних результатів від своєї діяльності, є конкурентоспромож-ність, рівень якої залежить від комплексу чинників внутрішнього і зовнішнього середовищ підприємства: економічних, інституційних, політичних, культурних, людських і освітніх. У сучасному забезпеченні конкурентоспроможності фірми на міжнародному ринку відіграють важливі переваги її ресурсозберігаючих тех-нологій, розвиток можливостей трудових ресурсів і комплексне вивчення ін-формації на ринку щодо можливості підвищення конкурентоспроможності під-приємства.

З боку зовнішнього середовища на формування міжнародної конкуренто-спроможності підприємства впливають такі чинники, як світове економічне макросередовище, середовище цільового зовнішнього ринку збуту (рівень еко-номічного, політичного, технологічного, інституціонального та соціального розвитку країни, де здійснюється збут продукції вітчизняного підприємства), стан реального сектору економіки країни, рівень економічного добробуту насе-лення, інвестиційна політика, рівень державного регулювання, інфляційні про-цеси тощо.

У внутрішньому середовищі підприємства ключовим чинником посилен-ня міжнародної конкурентоспроможності є наявність системи управління між-народною конкурентоспроможністю підприємства, яка здатна забезпечити фун-кціонування підприємства в умовах світового ринку. Як і в будь-якому систем-ному утворенні, в системі управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства можна виділити сукупність підсистем, що взаємодіють одна з одною та формують взаємодію підприємства з зовнішнім середовищем. Зазна-чені підсистеми визначаються своїми функціями, принципами та бізнес-проце-сами.

Головним завданням системи управління міжнародною конкурентоспро-можністю підприємства можна визначити активне та інтенсивне використання міжнародного середовища діяльності підприємства як джерела його розвитку. При цьому має бути побудована така функціональна модель, яка здатна забез-печити стійкий рівень результативності діяльності підприємства на зовнішньо-му ринку.

Забезпечення конкурентоспроможності підприємства на міжнародному ринку в XXI ст. набуло особливої значимості, оскільки глобалізація є визна-чальною рисою розвитку світової економіки, і все більше посилюється залеж-ність економік країн від зовнішнього ринку. Таким чином, розвиток глобальної конкуренції викликає необхідність вироблення економічної стратегії, спрямо-ваної на підвищення конкурентоспроможності фірм на міжнародному ринку.

Поняття міжнародної конкурентоспроможності є для світової та українсь-кої економіки новим, тому загальноприйнятого визначення її змісту й розумін-ня немає. Стійке забезпечення конкурентоспроможності господарюючих суб'єк-тів і вироблених ними товарів залишається одним з найбільш складних завдань у світовій економіці.

Значний вклад у дослідження проблем міжнародної конкуренції внесли такі зарубіжні вчені, як М. Портер [74], Ч. Гілл [17], Дж. Майер [52], а також вітчизняні - О. Піддубний [70], Ю. Козак [38], О. Кузьмін [44], О. Дуброва [107], І. Должанський та інші.

Конкурентоспроможність підприємства на міжнародному ринку склада-ють його здібності й можливість включення тих активів, які можуть стати кон-курентними перевагами. Конкурентна перевага створюється по всьому лан-цюжку виробничих цінностей — починаючи від розробки виробів до післяпро-дажного сервісу.

Світовий рівень конкурентоспроможності означає краще системне забез-печення міжнародних конкурентних переваг і стійких здібностей до успішного конкурування у будь-якій країні світу з опорою на міжнародні стандарти як по-чаткові рубежі безперервного підвищення якості й конкурентності продукції, менеджменту та організації праці. Внесок виробничих ресурсів у посилення конкурентних переваг товаровиробників і країни визначається не стільки їх за-пасами, обсягами, вартістю, доступністю, скільки їх структурою, якістю та ефективністю використання, швидкістю їх створення, удосконалення та присто-сування до потреб національної та світової економіки.

Одним з основних елементів, на якому ґрунтується конкурентна боротьба та формування стратегії конкуренції, є конкурентоспроможність. У сучасній економічній літературі наводиться досить великий перелік визначень конкурентоспроможності (табл. А.1 Додатку А).

Конкурентоспроможність — це комплексна характеристика здатності суб'єкта господарювання ефективно конкурувати на ринку за умови зростання конкурентного потенціалу. Конкурентоспроможність виступає економічною категорією, яка зумовлює спроможність суб'єкта господарської діяльності впливати на ринкову ситуацію у власних інтересах та здатність виробляти продукцію, яка б задовольнила потреби споживача за умови невеликого рівня витрат.

Ключовими особливостями конкурентоспроможності підприємства як економічної категорії є:

— порівняльний характер (відносна оцінка);

— короткострокові та довгострокові складові;

— залежність від конкурентоспроможності товару;

— залежність від ефективності функціонування підприємства.

Конкурентоспроможність підприємства характеризується дією цілої системи факторів зовнішнього та внутрішнього середовища його функціонування (рис. 1.1 [29]). До факторів зовнішнього середовища відносять:

— рівень державного регулювання та розвитку економіки країни (система оподаткування, кредитно-фінансова та банківська система, система зовнішньоекономічних зв’язків країни);

— система комунікацій;

— фактори, які визначають споживання продукції (ємність ринку, вимоги споживачів до якості продукції та ін.).

Фактори внутрішнього середовища підприємства характеризують наступні внутрішньовиробничі показники:

— технічний рівень виробництва;

— технологія;

— організація виробництва та управління;

— система формування та стимулювання попиту та ін.

Як видно з рис. 1.1, фактори зовнішнього середовища поділяються на чинники прямого та опосередкованого впливу. До факторів прямого впливу відносяться державні, конкурентні, ринкові фактори. До факторів непрямого впливу належать стан економіки, соціальні, міжнародні та політичні фактори.

Рис. 1.1 Система факторів конкурентоспроможності підприємства [29]

У внутрішньому середовищі рівень конкурентоспроможності підприємства визначається ключовими факторами — виробничий потенціал (організаційно-технічні, фінансово-економічні чинники та маркетинг) та інвестиційний потенціал (розмір власних джерел інвестування та можливість залучення додаткових фінансових ресурсів).

Необхідно підкреслити, що для забезпечення стійких конкурентних позицій на світовому ринку, підприємству, перш за все, необхідно володіти конкурентним перевагами на національному ринку, вправно використовувати всі свої ресурси та можливості.

Таким чином, конкурентна перевага — це відносна категорія, для якої притаманна здатність адаптації до умов, що змінюються, певний рівень стійкості та ефективності, що в сукупності визначає можливості успішного функціонування підприємства в конкурентному середовищі. Інакше кажучи, це висока компетентність підприємства, що надає йому найкращі можливості залучати й зберігати клієнтів.

Конкурентні переваги як стратегічні фактори успіху повинні відповідати наступним вимогам:

1) базуватись на можливостях підприємства, які зобов’язані бути оригінальнішими у порівнянні з конкурентами, і які неможливо скопіювати;

2) забезпечувати унікальність торгової марки у порівнянні з конкурентами у довгостроковій перспективі;

3) задовольняти специфічні потреби клієнтів.

Доцільно виділити критерії оцінки та аналізу конкурентних переваг підприємства (рис. 1.2).

Рис. 1.2 Критерії оцінки конкурентних переваг підприємства [7]

Між конкурентними перевагами та конкурентоспроможністю підприєм-ства існує тісний взаємозв'язок (рис. 1.3). Конкурентні переваги та потенціал є факторними ознаками, а конкурентоспроможність та конкурентна позиція — ре-зультатом впливу системи ключових чинників, які залежно від конкурентного середовища створюють різні конкурентні переваги. На рис. 1.3 можна прослідкувати прямий зв’язок між факторними та результуючими поняттями.

Рис. 1.3 Основні поняття, що характеризують ринкову позицію підпри-ємства стосовно конкурентів [7]

Отже, конкурентоспроможність підприємства — це здатність використовувати свої сильні сторони та сконцентрувати свої зусилля в тій сфері виробництва товарів та послуг, де воно зможе зайняти лідируючі позиції на внутрішньому та зовнішньому ринках. В останньому випадку мова йде про міжнародну конкурентоспроможність.

Міжнародна конкурентоспроможність підприємства відображає можливість ефективної виробничо-господарської діяльності в умовах глобального конкурентного ринку. Це забезпечується всім комплексом наявних у підприємства ресурсів. Виробництво та реалізація конкурентоспроможних товарів та послуг є узагальнюючим показником життєздатності підприємства, його вміння ефективно використовувати свій фінансовий, виробничий, науково-технологічний та трудовий потенціал.

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства представляє собою процес здійснення сукупності систематизованих та взаємно узгоджених дій щодо визначення довгострокових цілей та напрямів діяльності підприємства. Це своєрідна форма визначення економічних можливостей та проблем підприємства у досягненні пріоритетних довгострокових цілей, які ґрунтуються на обраній стратегії поведінки та розвитку.

Процес управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства можна представити у вигляді чотирьох взаємопов'язаних блоків:

1) визначення основних пріоритетів — постановка цілей підприємства у сфері досягнення відповідного рівня конкурентоспроможності;

2) визначення завдань — аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища функціонування підприємства;

3) розробка стратегії - формування альтернативних пакетів стратегій досягнення очікуваного рівня конкурентоспроможності підприємства;

4) реалізація стратегії - вибір оптимального пакету стратегій та розробка стратегічного плану досягнення конкурентоспроможності підприємства.

Таким чином, на основі вищенаведеного можна зробити висновок, що для досягнення бажаного рівня конкурентоспроможності необхідним є формування та реалізація конкурентної стратегії підприємства.

Розробляючи конкурентну стратегію, компанії прагнуть знайти і втілити спосіб вигідно і довготривало конкурувати в свій галузі. Універсальної конку-рентної стратегії не існує; лише стратегія, що узгоджена з умовами конкретної галузі, досвідом та капіталом, яким володіє конкретна фірма, може принести успіх.

Якщо базові конкурентні стратегії в більшому ступені відносяться до стратегії підприємств, то стратегія конкурентної поведінки стосується окремих товарів, бізнес-одиниць, марок, напрямів діяльності - і в меншому ступені під-приємств в цілому. На різних товарних або географічних ринках підприємство може застосовувати різні варіанти стратегії конкурентної поведінки.

В залежності від рівня міжнародної конкурентоспроможності підприєм-ства визначається стратегія його конкурентної поведінки на міжнародних рин-ках. Стратегія конкурентної поведінки визначає активність та напрям дій по відношенню до лідера відповідного ринку. Урахування в явній формі позицій і дій конкурентів представляє важливий компонент стратегії розвитку. Аналіз конкурентоспроможності дозволяє оцінити масштаб конкурентної переваги під-приємства щодо найнебезпечніших конкурентів і зрозуміти спрямованість їх дій. На основі реалістичних оцінок діючих конкурентних сил розробляється стратегія та визначаються засоби досягнення поставленої стратегічної мети.

Питання стратегічного маркетингу та формування стратегій конкурентної поведінки досить широко висвітлено у працях відомих зарубіжних авторів, та-ких як І. Ансофф [4], Д. Аакер [1], Ф. Котлер [41], Ж. Ламбен [48], П. Дойль[21], М. Портер [73], А. Томпсон.

Питання, пов’язані з маркетинговими стратегіями підприємств на міжна-родних ринках, висвітлені в роботах вітчизняних науковців: А. В. Войчака [67], А.О. Длігача [20], О. В. Зозульова [28], О.Л. Каніщенко [33], Ю. Г. Козака [38], О.Е. Кузьміна [44], Н. В. Куденко [43], Л.В. Новошинської [65], В.Д.Нємцова [64], Д.Г. Лук’яненко [106], А.О. Старостіної [53], Т.В. Співаковської [99], Т.М. Циганкової [112], З. Е Шершньової.

За визначенням найбільшого в світі фахівця з маркетингу Ф. Котлера [41]:

а) Суть маркетингової стратегії - це логічна схема маркетингових заходів, за допомогою якої компанія сподівається виконати свої маркетингові завдання;

б) Зміст маркетингової стратегії - це план, що складається з окремих стратегій для цільових ринків, позиціонування, маркетингового комплексу і рівня витрат на маркетингові заходи. Маркетингова стратегія має уточнити сегменти ринку, на яких компанія планує зосередити свої зусилля;

Виходячи із розвитку та взаємозв'язку стратегії з іншими концепціями розвитку, доцільно зазначити класифікацію стратегій за І. Ансоффом, яка ґрунтується на рівні ухвалення стратегічних рішень (рис. 1.4 [4]).

В процесі стратегічного управління для підприємства розробляються наступні стратегії: корпоративні (нарівні підприємства в цілому); ділові (для конкретних бізнес-одиниць); функціональні.

Зверху ієрархічної піраміди знаходиться корпоративна стратегія. Це загальний напрямок діяльності підприємства. На рівні бізнес-одиниць має місце ділова стратегія — стратегія забезпечення довгострокових конкурентних переваг стратегічної бізнес-одиниці. Формалізацією даної стратегії є розробка бізнес-плану або конкретної програми, яка має на меті відображення того, наскільки підприємство буде конкурентоспроможним на конкретному товарному ринку. Функціональна стратегія — це стратегія, яка відображає ступінь проникнення ідеї стратегічного планування з вищого рівня управління підприємством до нижчих структурних підрозділів.

Рис. 1.4 Ієрархічна структура стратегій [4]

У сучасних умовах розвитку, найбільш практичного значення набули стратегії за ознакою рівня стандартизації бізнесу, за ринковою часткою підприємства та за ознакою орієнтації фірми на витрати чи попит (рис. 1.5).

Залежно від рівня стандартизації бізнесу, конкурентні стратегії поділяються на такі види [107]:

1) віолентна стратегія — стратегія конкурентної поведінки, яка має на меті скорочення витрат виробництва за рахунок організації випуску дешевих, але доброякісних товарів.

2) патієнтна стратегія — стратегія конкурентної поведінки, яка спрямована на виготовлення обмеженої кількості вузькоспеціалізованих високоякісних товарів.

3) комутантна стратегія — стратегія конкурентної поведінки, яка характеризується гнучким пристосуванням потреб до локального ринку. Використовується малими підприємствами, котрі перебувають на початкових стадіях свого життєвого циклу та обмежені у фінансових, матеріальних та науково-технічних ресурсах.

4) експлерентна стратегія — конкурентна стратегія, що ставить на меті отримання конкурентних переваг у довгостроковій перспективі за рахунок використання нововведень.

Рис. 1.5 Різновиди конкурентних стратегій за класифікаційними ознаками [37]

Відповідно до частки ринку, яку займає підприємство, Ф. Котлер розрізняє чотири види конкурентних стратегій [41]:

1) стратегія ринкового лідера. Лідери — Це підприємства, які займають домінуючу ринкову частку. Утримання лідерських позицій можливе за умови функціонування підприємства в трьох напрямках:

— розширення загального місткості ринку внаслідок пошуку нових потреб і залучення нових груп споживачів; підтримання існуючих позицій з метою захисту частки ринку, якою володіє підприємство за рахунок впровадження інновацій та стимулювання збуту;

— збільшення ринкової частки за наявної місткості ринку завдяки підвищенню якості продукції, виведення нових товарів на ринок, стимулювання збуту та активній маркетинговій політиці.

2) стратегія челенджера. Челенджери — це підприємства, які мають на меті збільшити частку ринку та зайняти лідируючі позиції. Різновидами даного підходу є:

— стратегія фронтального наступу — використання проти конкурента тих засобів, які використовує у своїй діяльності лідер;

— стратегія флангового наступу — передбачає удар по слабким місцям конкурентів;

— стратегія обхідного наступу — спрямована на зламання лідируючих позицій конкурентів.

3) стратегія послідовника. Послідовники — це підприємства, які успішно функціонують на ринку і мають на меті зберегти свою стійку позицію без завоювання місця лідера. Для утримання ринкових позицій такі підприємства можуть застосовувати наступні стратегії:

— компіляції - наслідування стратегії лідера у свою діяльність;

— імітації - використання лише окремих складових стратегії лідера;

— адаптації - впровадження стратегії лідера пристосування до умов конкретного ринку.

4) стратегія нішера. Нішери — це підприємства, діяльність яких спрямована на обслуговування одного сегменту ринку. У відповідності до темпів розвитку певного сегменту, підприємство може застосовувати такі стратегії:

— лідерства в ніші - використовується за умов прискореного зростання обсягів продаж підприємства-нішера;

— інтеграції - застосовується у випадку неспроможності підприємства власними силами задовольнити потреби ніші та споживачів;

— виходу за межі ніші - передбачає впровадження стратегії диверсифікації.

З погляду на орієнтацію фірми на витрати або на попит, розрізняють виділяють чотири стратегії конкуренції на міжнародному ринку [6]:

— міжнародна стратегія — конкурентний підхід, котрий полягає у перенесенні на іноземні ринки ключових компетенцій, які відсутні у місцевих конкурентів.

— мультиринкова стратегія — конкурентна стратегія на міжнародному ринку, в основі якого лежить максимальна адаптація до потреб місцевого національного ринку.

— глобальна стратегія — модель конкурентної поведінки фірми на міжнародному ринку, що ґрунтується на здійсненні ефективної діяльності та збільшенні прибутковості через зменшення витрат.

— транснаціональна стратегія — стратегія конкурентної поведінки на міжнародному ринку, що спрямована на досягнення двох ключових цілей — одночасного скорочення витрат та оперативного реагування на особливості місцевого попиту.

Якщо Ф. Котлер, виходячи з частки ринку, що належить підприємству, виділяє чотири типи конкурентної стратегії: стратегії «лідера ринку», «виклика лідеру», «послідовника» і «фахівця» («нішера»), то український фахівець в галузі стратегічного планування А. Длігач вказує на наявність і можливість ефективного застосування додатково до 4 класифікаційних типів Ф. Котлера ще двох варіантів конкурентної стратегії - стратегія «домінатора» та стратегія «загарбника» (табл. А.2 Додатку, А [20]):

1) Особливий тип лідера — «домінатор» — це підприємство (або марка), яке є домінуючим у свідомості споживачів та має ринкову частку більш ніж у 2 рази більшу за частку наступного конкурента.

У розпорядженні лідера та домінатора знаходиться широкий вибір стратегій:

а) Розширення первинного попиту. Зазвичай, лідер — це те підприємство, яке здійснює найбільший внесок у розвиток базового ринку. Найприроднішою стратегією, що виявляє відповідальність лідера, є стратегія розширення гло-бального попиту, яка направлена на виявлення нових споживачів товару, пропа-ганду нових застосувань існуючих товарів або на збільшення разового спожи-вання товару. Цій стратегії притаманні компоненти стратегії інтенсивного зрос-тання. Розширюючи таким чином базовий ринок, лідер приносить користь для усєї сукупності конкурентів, що діють на ринку. Подібна стратегія звичайно ви-бирається на початкових стадіях життєвого циклу товарів (ЖЦТ), доки глобаль-ний попит ще розширюється, а взаємний тиск конкурентів, за наявності велико-го потенціалу зростання, ще невеликий.

б) Оборонна стратегія. Мета такої стратегії - захистити свою частку рин-ку, протидіючи найбільш небезпечним конкурентам. Вона часто приймається підприємством-новатором, яке, після того, як воно відкрило новий ринок, атакують конкуренти-імітатори. Існують різні варіанти оборонної стратегії:

— інновації і технологічне вдосконалення з метою ускладнення умов для конкурентів;

— консолідація ринку за допомогою інтенсивного збуту і політики товарного асортименту, що покриває всі сегменти ринку;

— конфронтація, тобто пряма атака шляхом цінової війни або рекламної боротьби.

в) Наступальна стратегія. Збільшити свою частку ринку, застосувавши наступальну стратегію, — це третій шлях, відкритий для лідируючого підприєм-ства. Мета при цьому полягає в підвищенні рентабельності за рахунок макси-мально широкого використання ефекту досвіду. Зв’язок між рентабельністю і часткою ринку спостерігається в основному у сфері масового виробництва, коли конкурентна перевага пов’язана з економією на витратах. Проте зрозуміло, що існує певна межа, при перевищенні якої подальше зростання частки ринку стає невигідним. Ще одна небезпека дуже великої частки ринку полягає в приверненні уваги органів, що контролюють збалансованість конкурентного середовища. У Європейському співтоваристві цей обов’язок покладений на Комісію по конкуренції, в США — на антитрестове законодавство, в Україні - це Антимонопольний комітет. Крім того, домінуючі підприємства швидше можуть стати об'єктом тиску з боку суспільств споживачів, які охоче вибирають най-більш помітні цілі.

г) Стратегія демаркетинга. Підприємство-лідер може розглянути і чет-верту стратегію: скорочення своєї частки ринку з метою уникнення звинува-чень в монополізмі або квазімонополізмі. Один з багатьох можливих шляхів — це застосування принципів демаркетингу для зниження рівня попиту в деяких сегментах за рахунок підвищення ціни, скорочення пропонованих послуг, рек-лами і стимулювання попиту. Альтернативою є стратегія диверсифікації на нові ринки, де компанія не займає домінуючого положення.

У цій ситуації може бути застосована також стратегія зовнішнього марке-тингу, мета якої - підкреслити соціальну роль підприємства по відношенню до різних груп.

3) Виклик лідеру.

Підприємство, що не займає домінуючої позиції, може або віддати пере-вагу стратегії слідування за лідером, діючи відповідно до його рішень, або ата-кувати лідера, тобто кинути йому виклик. Така стратегія характеризує підпри-ємство, що: є номером 2 або 3 в галузі або підрозділом корпорації із значними ресурсами; сприймається як альтернатива лідеру; новаторське і агресивне; прагне до лідерства; охоплює основний ринок; збільшує частку ринку; інвестує в майбутні прибутки; здійснює значний вплив на ринок.

Мета агресивної стратегії «виклику лідеру» — зайняти місце лідера. У цьому випадку ключовими є три питання: 1) вибір напряму для атаки на лідера; 2) вибір часу для атаки; 3) оцінка його можливостей реакції і захисту.

При виборі напряму враховуються альтернативи фронтальної або фланго-вої атаки.

а) Фронтальна атака полягає у використанні проти конкурента тих самих засобів, які застосовує він сам, не намагаючись виявити його слабкі місця. Для успіху фронтальної атаки необхідна значна перевага сил у того, що атакує. У військовій стратегії це співвідношення звичайно приймається рівним 3 до 1.

б) Флангова атака передбачає боротьбу з лідером на тому стратегічному напрямі, де він є слабким або погано захищеним. Вона може бути, наприклад, спрямована на регіон або збутову мережу, де домінуюче підприємство представлене не надто добре, або на сегмент ринку, для якого товар лідера не цілком адаптований. Класична стратегія того підприємства, що «кидає виклик» — атакувати через ціну, тобто запропонувати той самий товар, але за істотно нижчою ціною. Ця стратегія є тим більше ефективною, чим більшою часткою ринку володіє лідер, оскільки для нього ухвалення зниженої ціни означає дуже великі втрати. Підприємство, що кидає виклик, втратить значно менше, особливо якщо воно невелике.

4) Особливим типом виклику лідеру є стратегія «загарбника». Ця стра-тегія є прийнятною для підприємства із значними фінансовими ресурсами, що диверсифікує свою діяльність на ринок, новий для себе.

Можна розрізняти два типи стратегії «загарбника»:

— виведення принципово нового для підприємства товару на той самий географічний ринок, на якому підприємство вже працює;

— виведення традиційного для підприємства товару на новий для нього ринок.

Поняття конкурентної стратегії, як «базового елемента», варто розглядати через призму багатьох економічних категорій, таких як конкуренція, конкурентоспроможність, конкурентна перевага та стратегія [].

Таким чином, «базова» конкурентна стратегія — це спосіб забезпечення стійких конкурентних переваг підприємства шляхом конкурентної боротьби, задоволення різноманітних потреб споживачів краще, ніж це роблять конкуренти. Це своєрідний план дій підприємства, що перебуває в процесі постійного вдосконалення та здатний швидко реагувати на зміни у зовнішньому та внутрішньому середовищах. Конкурентна стратегія підприємства дозволяє дати відповідь на ключове питання — як підприємство конкурує на ринку і за рахунок чого вона отримує перемогу в конкурентній боротьбі.

В економічній літературі виділяють різні підходи до класифікації «базових» конкурентних стратегій. Проте, не зважаючи на це, кожному підприємству необхідно визначити, яка стратегія буде для нього доцільною з урахуванням становища підприємства у галузі, цілей функціонування та наявних ресурсів (рис. 1.6).

Рис. 1.6 Система «базових» конкурентних стратегій підприємства [37]

Як видно з рис. 1.6, до системи конкурентних стратегій належать стратегії формування конкурентних переваг, стратегії забезпечення конкуренто-спроможності підприємства та стратегії його конкурентної поведінки.

Підсумовуючи результати наведеного аналізу, слід визнати, що на сучасному етапі загальновизнаними базовими стратегіями конкуренції являються стратегії визначені М. Портером, порівняльна характеристика яких наведена в табл. 1.1. Конкурентні стратегії за М. Портером мають універсальний характер, тобто можуть бути впроваджені будь-яким підприємством і, як результат, забезпечити конкурентні переваги.

Таблиця 1.1. Порівняльна характеристика основних конкурентних стратегій [6]

1.2 Процедура розробки конкурентної стратегії підприємств на міжнародних ринках

При виході на міжнародний ринок економічні суб'єкти проходять 5 етапів розвитку своїх маркетингових стратегій, при цьому кожен з наступних етапів є логічним продовженням попереднього етапу розвитку маркетингу [112]:

1. На етапі «традиційного маркетингу» фірма виконує традиційний продаж товарів за кордон, коли експортер несе відповідальність перед покупцем тільки до моменту постачання.

На даному етапі навіть крупні підприємства вимушені освоювати традиційний маркетинг, оскільки «пробна» продукція, що випускається ними, не завжди витримує конкуренцію на світовому ринку через свою низьку конкурентоспроможність.

2. На етапі «еспортного маркетингу» експортер проводить детальне і систематичне дослідження цільового іноземного ринку і пристосовує своє виробництво до нормативних та мінливих вимог ринку.

3. На етапі «міжнародного маркетингу» модель діяльності підприємства з торгівельно-посередницької переходить в виробничо-інвестиційну, для якої характерні не тільки суто торгові операції, а і створення спільних підприємств, перенесення виробництва в страну експорту і т.д. Міжнародний маркетинг припускає всебічне дослідження освоюваного ринку.

4. На етапі «багатонаціонального маркетингу» фірма здійснює маркетин-гові операції в багатьох іноземних державах на різних ринках, при цьому трансформується сама в залежності від вибраної моделі «багатонаціонального маркетингу» — один універсальний товар для всіх ринків або кожна «національ-на версія» єдиного товару для кожного національного ринку.

5. На етапі «глобального маркетингу» фірма розглядає весь світ як єдиний ринок, який побудований на подібностях національних, культурних, поведінко-вих та інших характеристиках міжнародного ринку, а не врахуванні національ-них особливостей.

За М. Портером, розробка стратегії конкуренції значною мірою визначається чітким розумінням суті бізнесу, його цілей та шляхів їх досягнення. На вибір та успішну реалізацію конкурентної стратегії компанії впливають: характер її активів і досвіду, порівняно з конкурентами; мотиваційні установки і потреби топ-менеджменту та працівників, які задіяні у процес впровадження стратегії; внутрішні та зовнішні межі стратегії конку-ренції, яку можна успішно взяти на озброєння; соціально-політичні фактори.

Формування стратегії розвитку підприємства має охоплювати наступні ключові елементи (табл. 1.2 [25]):

1) усвідомлення місії підприємства, яка є основною метою діяльності підприємства та визначає пріоритетні напрями стратегічного розвитку підприємства;

2) визначення стану зовнішнього середовища та аналіз його впливу на діяльність підприємства. Формування ефективних форм взаємодії із зовнішнім середовищем та взаємозв'язків у внутрішньому середовищі підприємства;

3) оцінка сильних і слабких аспектів діяльності підприємства, що визначає можливості внутрішнього потенціалу підприємства і має на меті на виявлення рівня його конкурентоспроможності;

4) вибір ключової стратегічної моделі розвитку підприємства з урахуванням стадії його життєвого циклу;

5) розробка системи стратегічних цілей підприємства з врахуванням визначаючої стратегічної моделі розвитку підприємства;

6) аналіз цільових показників стратегічного управління розвитком під-приємства по періодах реалізації та формулювання політики стратегічного управління за окремими найбільш важливими напрямками діяльності підприємства;

7) прогнозування плану розвитку ринків, де функціонує підприємство з урахуванням чинників зовнішнього середовища, розроблення альтернативних стратегій розвитку підприємства та сценаріїв їх реалізації.

Таблиця 1.2. Етапи розробки та реалізації конкурентної стратегії підприємства [25]

Одним із головних етапів розробки конкурентної стратегії підприємства на міжнародному ринку є аналіз його оточующого маркетингового мікросере-довища та макросередовища.

Маркетингове мікросередовище — це частина середовища, в якому фірма безпосередньо функціонує в процесі маркетингової діяльності. До складових мікросередовища належать: безпосередньо підприємство, постачальники, мар-кетингові посередники, споживачі, конкуренти, громадськість (табл. 1.3).

Таблиця 1.3. Фактори та показники маркетингового мікросередовища [43]

Для мікросередовища діяльності підприємства характерні керовані фак-тори маркетингового середовища — такі фактори, якими підприємство безпосе-редньо управляє, тобто формує, змінює, контролює їх. До них належать елемен-ти маркетингового комплексу (товар, ціна, збут, просування) та фактори, пов’я-зані з процесом управління маркетингом (система управління маркетингом, організаційна структура маркетингу, кадри).

Маркетингове макросередовище — це ті фактори, якими фірма не може безпосередньо керувати, але які впливають на її маркетингову діяльність. До маркетингового макросередовища належать: економічне середовище, демогра-фія, політичне середовище, НТП, культура, природне середовище (табл. 1.4). Для макросередовища діяльності підприємства характерні некеровані фактори — ті фактори, на які фірма не може безпосередньо впливати. До них належать такі фактори, як економіка, політика, законодавство, демографія, культура, техноло-гія, екологія.

Таблиця 1.4. Фактори та показники маркетингового макросередовища

Розрізняють два підходи до обрання стратегії:

1) використовуючи метод аналізу відхилень від цілей, підприємство має обрати таку альтернативну стратегію, яка найкраще відповідатиме його цілям у майбутньому. Даній стратегії буде відповідати відповідний рівень стратегічної конкурентоспроможності підприємства;

2) враховуючи наявну стратегію та конкурентні переваги, підприємство має обрати таку стратегію із можливих, яка найкраще відповідатиме його теперішнім цілям.

Крім цього, до основних критеріїв, за якими слід обирати конкурентну стратегію відносять:

— інтенсивність конкуренції;

— умови економічного середовища;

— ступінь розвитку бізнесу та його привабливість;

— конкурентний статус підприємства;

— конкурентоздатність продукції та привабливість галузі.

При розробці стратегії необхідно враховувати реакцію об'єктів конкурентного середовища, а також весь арсенал конкурентних переваг. Для ефективного та правильного вибору конкурентної стратегії підприємство зобов’язане мати інформацію про досягнутий рівень конкурентоспроможності за декілька років (показники повинні бути розрахованими за однаковою методикою). Таким чином, динаміка зміни конкурентоспроможності у часі та аналіз наявних проблем в результаті дозволять отримати необхідну інформацію для вибору правильної стратегії.

Так, за моделлю конкурентоспроможності М. Портера у мікросередовищі діяльності підприємства рівень конкурентоспроможності залежить від взаємодії п’яти конкурентних сил, якими виступають: постачальники сировини, потенційні нові конкуренти, товари-субститути, покупці продукції та специфіка галузі (рис. 1.7). Вище зазначені фактори визначають граничний потенціал прибутковості галузі. Відповідно до даної моделі, компанія повинна знайти та зайняти таку позицію в галузі, де вона буде найбільш захищена від впливу цих сил, або зможе сама впливати на них.

П’ятифакторна модель конкурентних сил дає можливість виявити сильні та слабкі сторони підприємства, проаналізувати, в яких областях стратегічні зміни матимуть максимальний позитивний ефект та виявити області, в яких галузеві тенденції здійснюють найбільший вплив на потенціальні можливості компанії або загрози. Розуміння цих базових факторів дозволяє визначити можливі напрямки диверсифікації.

Рис. 1.7 П’ятифакторна модель конкурентних сил за М. Портером [74]

В літературних джерелах наведені наступні сучасні методи оцінки рівня міжнародної конкурентоспроможності підприємства на зовнішньому ринку, їх показники, переваги та недоліки, які узагальнені в роботі А.П.Міщенко (табли-ця Б1. Додатку Б [60]):

1. Модель матриці Бостонської групи БКГ, показники конкурентоспро-можності:

— обсяг продаж;

— питомі витрати;

2. Модель М. Портера, показники конкурентоспроможності:

— показники рентабельності виробництва;

— ринкова частка;

3. Метод «Мак-Кінзі», показники конкурентоспроможності:

— 6 змінних привабливості ринку;

— 9 змінних відносної переваги фірми на ринку;

4. Модель Shell / DPM, показники конкурентоспроможності:

— 13 змінних, які характеризують конкурентоспроможність фірми;

— 13 змінних, які характеризують привабливість галузі;

5. Метод LOTS, показники конкурентоспроможності:

— Поточна ринкова позиція фірми;

— Стратегії діяльності;

— Довгострокові цілі;

— Короткострокові цілі

— Кадровий потенціал;

— Плани розвитку;

— Організація менеджменту;

6. Модель PIMS, показники конкурентоспроможності:

— 37 стратегічних (ринкова частка, якість продукту, вертикальна інтеграція та ін.)

— і ситуаційних змінних (швидкість зростання ринку, стадія розвитку галузі, інтенсивність потоків капіталу);

7. Ситуаційний (SWOT) аналіз, показники конкурентоспроможності:

— Матриця можливості загрози, сильні/ слабкі сторони;

— Таблиця профілю середовища;

8. Метод експертного оцінювання, показники конкурентоспромож-ності:

— Продукт;

— Ціна;

— Канали збуту;

— Методи просування продукту на ринку;

9. Модель Хофера / Шенделя, показники конкурентоспроможності:

— 15 змінних, що розкривають сильні сторони підприємства;

— 6 змінних, що характеризують стадії життєвого циклу;

10. Аналіз фінансового стану, показники конкурентоспроможності:

— ліквідність;

— управління активами;

— управління заборгованістю;

— рентабельність підприємства;

Варіанти стратегій визначаються з урахуванням цілей подальшого розвитку, місії підприємства, його місця у галузевій та ринковій структурі. Рівень оцінки кожного варіанту складається на основі впливу суттєвих внутрішніх та зовнішніх факторів (рис. 1.8).

Рис. 1.8 Чинники, що впливають на вибір конкурентної стратегії підприємства [64]

Рівень впливу кожного фактору оцінюється колективом спеціалістів — експертів. У результаті застосування експертної процедури численні значення оцінок стратегій виходять як сума коефіцієнтів відносної важливості факторів впливу та експертної оцінки доцільності, адекватності та актуальності стратегії, яка розглядається (формула 1.1):

Zj=?lijЧLij (1.1)

де Zj — оцінка стратегії;

Lij — ступінь впливу i-ого фактору на успішність j-ої стратегії;

Lij — експертна оцінка доцільності і важливості j-ої стратегії за наявної

економічної ситуації: i=1,… n; j=1,… m (n — кількість факторів впливу,

m — кількість стратегічних варіантів.

Для формалізації процесу формування міжнародної маркетингової страте-гії важливо чітко ідентифікувати її вхідні та вихідні елементи (рис. 1.9).

Рис. 1.9 Детермінанти міжнародної маркетингової стратегії [99]

До вхідних елементів належать чинники, які зумовлюють розроблення міжнародної маркетингової стратегії, ключовими з них є детермінанти маркетингового середовища і корпоративна місія та цілі компанії. Вихідні елементи маркетингової стратегії - рішення щодо зростання компанії, способу виходу на міжнародний ринок, охоплення ринків, позиціонування, конкурентної поведінки, комплексу маркетингу тощо. Отже, міжнародна маркетингова стратегія використовується як спосіб реалізації компанією власного потенціалу для досягнення успіху в зовнішньому середовищі.

На думку О.Л. Каніщенко, «формування міжнародної маркетингової стра-тегії - це складний процес, який містить елементи ризику та невизначеності. Головна проблема — правильно вибрати основні альтернативи, зрозуміти та вра-хувати найважливіші фактори та умови, що впливають на цей вибір» [33, с. 33].

Маркетингову стратегію планують на трьох рівнях: корпоративному, функ-ціональному та інструментальному, причому на кожному з цих рівнів розроб-ляють різні групи стратегій. Маркетингова стратегія є цілісним інтегрованим планом дій, отже, краще говорити не про групи маркетингових стратегій, а про елементи (субстратегії) маркетингової стратегії як складові частини одного цілого (наприклад, стратегія зростання, стратегія конкурентної поведінки, стра-тегія охоплення ринку тощо). У процесі розроблення кожного з цих видів стра-тегії постає необхідність вибору між різними стратегічними можливостями, що виключають одна одну, тобто між стратегічними альтернативами (наприклад, лідерство на ринку, виклик лідеру чи слідування за лідером). У формулюванні цих стратегічних альтернатив допомагають такі інструменти для розроблення стратегії, як матриці та моделі (наприклад, матриця Бостонської консалтинго-вої групи, матриця Ансоффа, матриця Портера, модель конкурентних сил то-що). Нарешті після всебічного аналізу всіх значущих факторів, що впливають на вибір між різними стратегічними альтернативами, вибирають одну з альтер-натив, яку планують реалізовувати, тобто приймають стратегічне рішення. Описану схему зображено на рис. 1.10.

Рис. 1.10 Взаємозв'язок між складовими процесу формування маркетингової стратегії [99]

На кожному рівні маркетингової стратегії є так звані базові елементи (суб-стратегії), розроблення яких проводять як на внутрішньому ринку, так і виходя-чи на зовнішні ринки. Тобто стратегічні рішення щодо базових субстратегій приймає будь-яке підприємство, незалежно від того, чи займається воно міжна-родною діяльністю. Разом з тим, вихід на зовнішні ринки зумовлює необхід-ність розроблення додаткових субстратегій, які не потрібні компанії, що пра-цює тільки на внутрішньому ринку. Базові та додаткові елементи стратегії, ко-жен з яких передбачає певні стратегічні альтернативи та інструменти, форму-ють комплекс елементів міжнародної маркетингової стратегії (табл. 1.5).

На корпоративному рівны маркетингової стратегії базовими субстратегія-ми є ті стратегічні маркетингові питання, що впливають на перспективи розвит-ку бізнесу в цілому: як розвивати підприємство (стратегія зростання), за раху-нок чого вигравати в конкурентній боротьбі (конкурентна стратегія бізнесу), наскільки широким має бути набір сфер діяльності підприємства (портфельна стратегія).

Розроблення стратегії розширення міжнародного ринку передбачає вибір однієї з таких стратегічних альтернатив: наростаюче проникнення і одночасне проникнення. Стратегія наростаючого проникнення означає вихід на один з найпривабливіших зарубіжних ринків, отримання досвіду міжнародної діяльно-сті й поступове застосування цього досвіду в процесі виходу на інші ринки. Од-ночасне проникнення передбачає завоювання багатьох ринків відразу для швидшого нарощування знань, умінь та навичок міжнародної діяльності. Стра-тегія одночасного проникнення є актуальною для тих підприємств, продукція яких містить значний елемент новизни. У цьому випадку бажано почати одно-часне освоєння всіх потенційно привабливих ринків, поки конкуренти не розро-били аналогічного продукту.

Таблиця 1.5. Комплекс елементів міжнародної маркетингової стратегії підприємства [99]

Для більшості українських підприємств доцільнішою буде стратегія посту-пового проникнення, оскільки вони, по-перше, не мають досвіду роботи на за-рубіжних ринках (у цьому випадку накопичення інформації про іноземний ри-нок та його завоювання відбувається крок за кроком), по-друге, пізно виходять на міжнародні ринки і відчувають сильну конкуренцію з боку підприємств, що вийшли на ринок раніше, і по-третє, мають дуже обмежені ресурси (яких не вистачить на одночасне завоювання багатьох ринків, які, втім, можна поступо-во накопичувати на освоєння нових ринків).

Після вибору зарубіжного ринку або ринків, ринкові умови яких най-більш адекватно відповідають меті, потенціалу підприємства та його конкурен-тним перевагам, постає питання щодо стратегії виходу (проникнення) на цей ринок. У міжнародній практиці можна виділити декілька стратегій виходу ком-панії на зовнішні ринки: пряме та непряме експортування, спільну підприєм-ницьку діяльність, пряме інвестування. Різні стратегії проникнення на ринок передбачають різні рівні контролю, ризику, прибутковості та гнучкості. Так, вибравши експортну стратегію, підприємство матиме найнижчий ступінь ризи-ку, але водночас найнижчий рівень прибутковості та найнижчий ступінь конт-ролю збутової, цінової стратегії, комплексу просування тощо. А в разі вибору інвестиційної стратегії прибутковість та контроль можуть бути значно вищими, однак істотно збільшується ризик і зменшується гнучкість.

Однією зі складових процесу формування міжнародної маркетингової стратегії є система відбору цільових ринків, яку доцільно реалізовувати на ос-нові запропонованої послідовності прийняття стратегічних рішень щодо вибору міжнародних ринків та сегментів (рис. 1.11).

На етапі попереднього відбору перспективних ринків важливо оцінити привабливість тих країн, що залишились у результаті відбору можливих ринків, за такими критеріями, як тип зовнішньоторговельної політики, величина митних бар'єрів, купівельна спроможність споживачів, місткість і темпи зростання ринку, умови конкуренції (концентрація, інтенсивність), галузева структура промисловості країни тощо. Детальний відбір цільових ринків передбачає оцінювання адекватності цільових ринків ресурсам та конкурентним перевагам компанії.

Також на цьому етапі приймають стратегічне рішення щодо географічної концентрації ресурсів на обмеженій кількості схожих ринків чи диверсифікації ресурсів на великій кількості різних ринків (табл. 1.6).

Рис. 1.11 Структурно-логічна схема прийняття стратегічних рішень щодо вибору зарубіжних ринків та сегментів [99]

Таблиця 1.6. Фактори, що визначають географічну диверсифікацію міжнародної діяльності підприємства [99]

Після визначення найбільш привабливих країн доцільно за допомогою стандартних методів провести сегментацію споживачів у кожній відібраній країні за критеріями, які визначають галузеву належність, платоспроможність споживачів, структуру їх закупівельного центру тощо [28, с. 58].

Отже, сутність сучасного розуміння розробки конкурентної стратегії розвитку підприємства забезпечується застосуванням ряду принципів:

1) активність стратегії, направлена на зміну середовища в своїх інтересах; стверджуючий характер — оцінка можливостей розвитку в режимі реального часу з метою передбачення виникнення загроз;

2) комплексна, системна оцінка умов діяльності підприємства, цільових орієнтирів як результату взаємодії макро — та мікросередовища;

3) найбільш повне використання конкурентних переваг підприємства. Нейтралізація його слабких сторін та сильних сторін конкурентів;

4) регулювання витрат та їх оптимізація як ключовий фактор отримання конкурентних переваг;

5) збалансованість основних стратегічних детермінант — фінансово-економічної стійкості та інновацій в рамках комплексної стратегії розвитку;

6) моніторинг внутрішнього та зовнішнього середовища, а також результатів реалізації минулої та поточної стратегії;

7) наукова обґрунтованість та адекватність стратегічних рішень.

2. Стратегічний аналіз макрорівня конкурентоспроможності українських виробників альтернативних джерел енергозабезпечення на міжнародних ринках

2.1 Оцінка макрорівней розвитку країн світу по виробництву та пропозиціям на міжнародних ринках АДЕ

Ринок альтернативних джерел енергії - це ринок відновлюваних джерел енергії, до яких належать енергія сонячна, вітрова, геотермальна, енергія хвиль та припливів, гідроенергія, енергія біомаси, газу з органічних відходів, газу каналізаційно-очисних станцій, біогазів, та вторинні енергетичні ресурси технологічних процесів (теплові гази та скидна теплова енергія).

Основною перевагою використання альтернативних (нетрадиційних та відновлюваних) джерел енергії (НВДЕ — АДЕ) є їх невичерпність та екологічна чистота, що сприяє поліпшенню екологічного стану і не призводить до зміни енергетичного балансу на планеті.

Міжнародна маркетингова діяльність економічних суб'єктів на досліджуємих ринках альтернативних джерел енергозабезпечення (експорт продукції АДЕ) заснована на наступних основних принципах [5]:

1. Наявність в країні виробника сировинних джерел АДЕ;

2. Наявність в країні виробника АДЕ технології виробництва АДЕ;

3. Наявність в країні виробника АДЕ грошових коштів для капітало-вкладень в розвиток інфраструктури виробництва АДЕ;

4. Наявність в країні виробника АДЕ державної підтримки та стимулю-вання розвитку виробництва АДЕ;

5. Наявність в країні виробника АДЕ рівня розвитку інфраструктури виробництва АДЕ в обсягах, що перевищують внутрішні потреби країни;

6. Наявність в країні виробника АДЕ сировини, технології та інфра-структури виробництва на рівні, конкурентоспроможному по ціні та якості продукції з аналогічною продукцією на світовому ринку АДЕ.

Як показує аналіз даних, наведених на рис. В.1 — В.2 Додатку В, основними первинними джерелами світового споживчого енергобалансу у 1965;2013 рр. були невідновлювальні енергоресурси — нафта, природний газ, вугілля та енергія атомної реакції. Станом на 2011;2013 рік в енергобалансі, окрім традиційної гідроенергетики, з’явились відновлювальні джерела енергії на базі використання біомаси та енергії сонця, вітру, геотермальних джерел, припливів та хвиль. Відповідно, прогнозна частка відновлювальних джерел енергії в світовому енергобалансі з рівня 9% у 2011 році повинна зрости до рівня 13% у 2040 році.

Таблиця 2.1. Енергетичний баланс первинних джерел енергії в Україні у 2008;2013 рр. за даними Держукрстат та Міненерго [140]

Сьогодні Україна може забезпечити потреби в паливі за рахунок своїх власних ресурсів менше, ніж на половину від загального обсягу споживання енергії (табл. 2.1, табл. Д. 1 Додатку Д). Вирішити цю проблему можна двома шляхами: 1) знайти нових імпортерів енергії, що здійснюватимуть постачання за нижчими цінами, ніж є сьогодні, 2) розвивати альтернативні (відновлювані) джерела енергії, для яких наявні сприятливі географічні та сировинні умови.

Рис. 2.1 Динаміка структури первинних джерел енергобалансу споживання в економіці України у 2008;2013 рр. (побудовано за даними [140])

Як показує аналіз даних, наведених на рис. 2.1, з 2008 по 2013 рік відмічені наступні зміни в структурі первинних джерел енергобалансу споживання в економіці України:

— питома вага вугілля зросла з рівня 31,1% у 2008 році до рівня 36,6% у 2013 році;

— питома вага сирої нафти (власний добуток та імпорт) для перероблення з рівня 8,3% у 2008 році впала до рівня 3,4% у 2013 році;

— замість цього питома вага готових імпортованих нафтопродуктів (бензин, дизельне пальне, мастила та інш.) зросла з рівня 2,4% у 2008 році до рівня 5,1% у 2013 році за рахунок зниження обсягів власної переробки нафти;

— питома вага атомної енергії зросла з рівня 17,1% у 2008 році до рівня 18,1% у 2013 році;

— сумарна питома вага відновлювальних АДЕ зросла з рівня 1,95% у 2008 році до рівня 2,73% у 2013 році.

В табл. 2.2 наведене позиціонування України на ринку виробництва альтернативних джерел енергії (по досягнутим приведеним енергопотужностям у Мегаватах) станом на кінець 2013 року, побудоване за статистичними даними International Renewable Energy Agency (Міжнародної агенції відновлювальних джерел енергії). В Додатках Е, Ж, З, К наведені результати проведеного в магістерському дослідженні пошуку та статистичного узагальнення рейтингових позицій країн світу та окремо країн ЄвроСоюзу за обсягами та структурою потужностей впроваджених видів відновлювальних АДЕ в 2013 році за даними світових агенцій IRENA та EUROSTAT[124].

Як показує аналіз даних, наведених в табл. 2.2, на ринку відновлювальних АДЕ по сумарній потужності Україна виробляє 0, 82% (13,9 Гігават) від світо-вого обсягу енергії відновлювальних АДЕ (1 687 Гігават), при цьому найбіль-шу частку Україна займає на ринку твердого біопалива (пеллети) з біомаси — 10,1% (7,4 Гігават) від світового обсягу 72,9 Гігават. Частка України на ринках гідроенергетики (0,48%), вітроенергетики (0,12%) та сонячної енергетики (0,45%) є дуже незначною для участі у міжнародних ринках АДЕ.

Проведений аналіз динаміки щорічних світових потоків нових інвестицій в технології відновлювальних АДЕ у 2004;2013 рр. (табл. 2.3) показав, що найбільший обсяг інвестицій був вкладений у розвиток використання сонячної енергії (726 млрд. USD) та енергії вітру (612 млрд. USD), на 3−4 місцях знахо-дяться обсяги інвестицій у виробництво біопалива — 129 млрд USD (рідке біопаливо для транспорту) та 114,5 млрд USD (тверде біопаливо з біомаси та відходів). Як результат:

— обсяги використання сонячної енергії в світі зросли з рівня 3,7 Гігават у 2004 році до рівня 139 Гігават у 2013 році (рис. Л.1 Додатку Л), тобто в 37,5 раз;

Таблиця 2.2. Рейтинг еквівалентної потужності впроваджених відновлювальних АДЕ в світі, регіонах світу та в окремих країнах у 2013 році

Таблиця 2.3. Динаміка щорічних світових потоків нових інвестицій в технології відновлювальних АДЕ у 2004;2013 рр. (побудовано за даними [146])

— потужності використання енергії вітру в світі зросли з рівня 47,6 Гіга-ват у 2004 році до рівня 396,6 Гігават у 2013 році (рис. М.1 — М.2 Додатку М), тобто в 8,3 раз;

— обсяги виробництва твердого біопалива (паливних пелет) з біомаси в світі зросли з рівня 5 млн тон у 2004 році до рівня 23,5 млн тон у 2013 році (рис. Н.1 Додатку Н), тобто в 4,7 раз;

— обсяги виробництва рідкого біопалива (біоетанол, біодизель, гідроліз-на рослинна олія) з біомаси в світі зросли з рівня 30 млрд літрів у 2004 році до рівня 116,5 млрд літрів у 2013 році (рис. Н.2 Додатку Н), тобто в 3,9 раз.

Загальне виробництво рідкого біопалива у світі зросло із 16 млн тон (2000 р.) до 110 млн тон (2014 р.). Сьогодні на його частку припадає близько 3% усього палива для транспорту, а також істотні обсяги у країнах, що найбільш активно розвивають досліджуваний сектор. Провідні місця з виробництва етанолу займають США, Бразилія та ЄС (рис. 2.2, табл. 2.4).

Рис. 2.2 Динаміка обсягів виробництва біоетанолу в світі (разом) та в найбільших країнах — виробниках у 2007;2013 рр. (побудовано за даними [120])

Таблиця 2.4. Світове виробництво біоетанолу по країнам та регіонам (млн тон) у 2007;2013 рр.* [120]

Сполучені Штати Америки почали змішувати етанол із бензином з кінця 1970;х років, у 2001 р. частка біоетанолу становила близько 1% від обсягу бензину, то в 2011 р. досягла майже 10% його внутрішнього споживання. Виробництво етанолу на історично високому рівні спостерігалося 2011 року, але припинилозростати за ставками попередніх років у зв’язку з насиченням ринку бензину в США (рис. 2.6).

У світі налічується 575 заводів із виробництва біоетанолу загальною потужністю 80,6 млн. тон на рік, з яких 208 заводів потужністю 45 млн тон на рік розташовані в США (рис. 2.3). Якщо у 2000 році 6,35% від обсягу врожаю кукурудзи в США використано для виробництва біоетанолу, то у 2013 році використано 36,3% від обсягу врожаю кукурудзи в США використано для виробництва біоетанолу (максимум 43,1% використано у 2012 році) — рис. 2.4.

Як показує аналіз даних, наведених в табл. 2.5, обсяги виробництва біоетанолу в США в 13−14 разів перевищують обсяги виробництва біодизелю, при цьому з 2010 р. обсяги експорту біопалива з США на зовнішні світові рин-ки вперше почали перевищувати обсяги імпорту в США з Бразилії (рис. 2.5).

Таблиця 2.5. Основні характеристики виробництва, внутрішнього споживання та експорту-імпорту біопалива в США у 2009;2013 рр. [120]

Рис. 2.3 Динаміка обсягів виробництва біоетанолу в США у 1980;2014 рр. (побудовано за даними [120])

Рис. 2.4 Динаміка обсягів використання зерна кукурудзи для виробництва біоетанолу в США у 2000;2013 рр. (побудовано за даними [120])

Рис. 2.5 Динаміка обсягів чистого імпорту/експорту біоетанолу в США у 2005;2014 рр. [120]

Другим у світі виробником біоетанолу після США (41 млрд тон) з випуском 16,5 млн тон є Бразилія (як цукрової тростини й цукру), 2,0 млн тон (12,1%) з яких експортується. Це значно перевищує питому вагу експорту біоетанолу від обсягів виробництва в США (рис. 2.5).

2.2 Аналіз макрорівня розвитку АДЕ в Україні та наповнення міжнародних ринків АДЕ пропозиціями українських виробників

Для оцінки конкурентних позицій України на світовому ринку відновлю-вальних АДЕ в магістерському дослідженні проведене узагальнення матеріалів щодо стану розвитку виробничої та сировинно-технологічної бази в кожній з основних експортно-спроможних підгалузей відновлювальних АДЕ в Україні (сонячна енергія, енергія вітру, енергія біомаси та відходів)

1. Стан розвитку сонячних електростанцій в Україні [3]

У 2010 році Україна рік не мала жодної великої сонячної електростанції, у 2011;му в країні вже працювали панелі - батареї потужністю 67,55 МВт, у Криму було збудовано найбільший сонячний парк Європи та світу.

Іноземний інвестор, австрійська компанія Activ Solar, взялася за проекту-вання сонячного парку в селі Родникове (Сімферопольський район, АРК) і в ко-роткий термін побудувала станцію потужністю 7,5 МВт, яка стала першою най-більшою на пострадянських просторах. У лютому 2011 року пілотний сонячний парк «Родникове» запрацював на повну потужність.

У 2011 році компанія Activ Solar ввела в експлуатацію сонячну електро-станцію «Омао Солар» потужністю 20 мегават у Сакському районі АР Крим, що була лише 1-а чергою проекту «Охотникове» — одним з найбільших PV-інсталяцій у світі. «Омао Солар» складається приблизно з 90 000 кристалічних сонячних модулів, встановлених на площі 40 га. Станція виробляє 25 000 мега-ват-годин «чистої» електроенергії на рік, якої досить, щоб задовольнити потре-би близько 5000 домашніх господарств і дозволяє скоротити до 20 000 тонн викидів вуглекислого газу на рік.

Незабаром Activ Solar почала будувати ще одну геліоелектростанцію в Охотниковому (Сакський район АРК), до кінця 2011;го його потужність сягла 80 МВт. Сонячний парк в Охотниковому став четвертим за потужністю PV-інсталяцією у світі і третьою — в Європі.

У грудні 2011 року, австрійська компанія Activ Solar завершила будівниц-тво в Криму останньої, п’ятої, 20-мегаватної черги сонячного парку «Перово», в результаті чого його сумарна встановлена?? потужність зросла до рекордних 100 МВт.

«Перово» у складі п’яти черг, стало найбільшим фотоелектричним парком у світі за показником встановленої потужності. За ним ідуть канадська електр-останція Sarnia (97 МВт), італійська Montalto di Castro (84,2 МВт) і німецька Finsterwalde (80,7 МВт). Завершує світову п’ятірку найбільших фотоелектрич-них парків інший проект у Криму — 80-мегаватна електростанція «Охотникове», побудована також у 2011 році, в Сакському районі півострова.

Станом на 2014 рік в Україні працювало 72 сонячні електростанції потуж-ністю 5−125 Мвт та 45 малих сонячних електростанцій потужністю 0,1−4,5 Мвт [], при цьому загальна потужність сонячних електростанцій складала біля 611 Мвт (Додаток О). З них 200 Мвт (30%) складають сонячні електростанції (се-ред яких найбільші 105 Мвт та 80 Мвт), які були захоплені при окупації Криму Російською Федерацією.

На території України станом на 2015 рік залишились наступні нові най-більші сонячні електростанції, побудовані за проектом іноземних фірм та з використанням іноземної технології (Додаток О):

— «Кіровограл» (Кіровоградстка обл.) — 125 Мвт;

— «Кам'янка» (Черкаська область) — 100 Мвт;

— «Новокаховка» (Херсонська область) — 120 Мвт;

— «Яворів-1» (Львівська область) — 57,5 Мвт;

— «Приозерськ» (Одеська область) — 55 Мвт;

— «Новоолексіївка» (Херсонська область) — 50 Мвт.

Як показав огляд, наведений в розділі 2.1 магістерського дослідження, технології використання сонячної енергії потребують найбільших обсягів інвестицій, тому в найближчому часі Україна буде тільки імпортером технологій та обладнання для використання сонячної енергії.

Так, на початку 2015 року фахівці американської компанії американської Rayton розробили інноваційну технологію виробництва сонячних панелей. Вона дозволяє використовувати до ста разів менше кремнію. Це значно знижує вартість найдорожчих компонентів сонячних батарей. Суть методу полягає в тому, щоб відмовитися від різання кремнієвих злитків. Інженери вирішили замінити фрезу спеціальною установкою, яка розрізає кремнієвий циліндр за допомогою пучка мікрочастинок. Вони розрізають заготовку без відходів, які потрібно буде пускати на переробку. До того ж, кристалічна решітка пластин не порушується, завдяки чому їх енергоефективність стає вищою. Новий метод обробки дозволяє отримувати фотоелементи, товщина яких не перевищує 4 мікрона. При цьому їх продуктивність збільшується в півтора рази, а собівартість знижується на 40%.

2. Стан розвитку вітряних електростанцій в Україні.

Станом на кінець 2013 року в Україні введено 472 Мвт загальної потуж-ності вітроелектростанцій, при цьому 371 Мвт потужності складають вітроелек-тростанції, підключені в загальну енергосистему України по «зеленому тарифу» (Додаток П).

Підраховано, що за нинішнього рівня розвитку вітроенергетики споруд-ження у «вітряних» регіонах України вітрових електростанцій (ВЕС) дозволило б покрити ледве не третину потреби електроенергії, яку ми споживаємо. Із тех-нічної точки зору вітрова електроенергетика на сьогодні вже впритул наблизи-лася до традиційної: на сучасних вітрових турбінах коефіцієнт використання встановленої потужності сягає 42 відсотків. Це майже стільки, як на турбінах поширених нині теплових електростанцій.

а) Тарханкумтська вітряна електростанція (Крим).

Знаходиться в західній частині Кримського півострову поблизу смт. Чорноморське. Проектна потужність 70 МВт. Будівництво ВЕС розпочато в 1996 році, станом на 2009 рік встановлена потужність ВЕС становить 15,5 МВт.

Електростанція нараховує 127 вітроагрегатів типу USW 56−100, та 4 віт-роагрегати бельгійської фірми «Turbowinds» типу Т-600−48.

б) Східницька ВЕС або Трускавецька ВЕС (Львівська область).

Пілотна вітрова електростанція загальною встановленою потужністю 750 кВт. Розташована в урочищі Бухів (939,5 м) поблизу селища Східниця, Львівської області.

Електростанція налічує 7 американських вітроагрегатів типу USW 56−100, виготовлених в Україні за ліцензією.

в) Новоазомвська вітроелектростамнція — вітроелектростанція у с. Безімен-не, Донецької області. Проектна потужність електростанції - 107,5 МВт (планується встановити 43 вітрові турбіни Fuhrlander FL 2500/100 потужністю 2,5 МВт кожна)

24 березня 2011 року було введено в експлуатацію 15 вітроагрегатів, сумарною потужністю 37,5 МВт. У 2012 році було введено ще 7 вітрогенера-торів.

г). Донузлавська вітрова електростанція — державне підприємство, перша промислова вітрова електростанція в Україні (Крим).

Підприємство «Донузлавська вітрова електростанція» це кілька ВЕС розташованих в Криму:

— Донузлавська ВЕС потужністю 10,9 МВт (101 ВЕУ типу USW 56−100);

— Судацька ВЕС потужністю 6,3 МВт (58 ВЕУ типу USW 56−100);

— Чорноморська ВЕС потужністю 1,2 МВт (2 ВЕУ типу Т 600−48 потужністю по 0,6 МВт).

Донузлавська ВЕС — це одна з найбільших вітчизняних вітроелектро-станцій, що має 97 діючих вітроустановок потужністю 10,4 МВт.

д). Ботієвська вітрова електростанція — розташована поблизу села Приморський Посад в Запорізькій області. Входить до вітропарку «ДТЕК Приазовський».

Будівництво здійснювалось в дві черги. Перша потужністю 90 МВт, що складається з 30 вітрогенераторів виробництва німецького підрозділу данського виробника Vestas Wind Systems AS введені в експлуатацію восени 2012 року. Друга черга з 35 генераторів того ж виробника, в кінці 2013 року. У 2015 році - повністю вступила в експлуатацію.

Загальна потужність 65 вітроагрегатів — 200 Мвт (найбільша в Європі), вартість будівництва 340 млн євро, найбільша в Європі.

е) Краснодонський вітропарк (Луганська область) — один з трьох масштаб-них вітроенергетичних проектів у Луганській області «ТОВ «Управляюча ком-панія «Вітропарки України», яка будує в Луганській області три ВЕС загальною встановленою потужністю 875 МВт — Краснодонську (425 МВт), Лутугинську — (225 МВт) і Антрацитівську — (225 МВт).

Загальна потужність 1 черги вітропарку «Краснодонський» становить 25 МВт (10 вітрогенераторів по 2,5 Мвт). Компанія встановлює вітроустановки виробництва «Фурлендер Віндтехнолоджі» (Краматорськ, Донецька область). Механізми вітроенергетичних установок раніше закуповували в Німеччині, але тепер значну частину випускають на Краматорському заводі важкого машино-будування

ж) Лутугінський вітропарк (Луганська область).

Планова потужність 1 черги — 25 Мвт (2014 — 10 вітроагрегатів)

Проект заплановано завершити в четвертому кварталі 2017 року. Загальна потужність Лутугинської ВЕС становитиме 225 МВт (90 вітротурбін потужністю 2,5 МВт кожна), запланований об'єм інвестицій — 4,558 млрд. грн.

з) Антрацитівський вітропарк (Луганська область)

Проект заплановано завершити в четвертому кварталі 2019 року. Загальна потужність Лутугинської ВЕС становитиме 225 МВт (90 вітротурбін потуж-ністю 2,5 МВт кожна), запланований об'єм інвестицій — 4,558 млрд. грн.

і) Старо-самбірська ВЕС (Львівська область).

На Львівщині 19/02/2015 лютого відбулось офіційне відкриття першої черги вітроелектростанції «Старий Самбір-1». Проект реалізований спільно з Європейським Банком Реконструкції та Розвитку (ЄБРР) та фондом чистих технологій Світового Банку (СБ), підрядником виступило одне з ТОВ.

Потужність електростанції складає 6,6 Мвт. Вартість першої черги будівництва становить 13 млн. Євро. На першій черзі ВЕС «Старий Самбір-1» встановлено дві вітротурбіни лідера світового ринку фірми Vestas Wind Systems A/S (Данія) типу V-112−3,3 номінальною потужністю 3,3 МВт. Технологічно це найсучасніша турбіна, її термін служби — 20 років.

У цьому році ТОВ «Еко-Оптіма» планує завершити будівництво ВЕС «Старий Самбір-1», вийти на проектовану потужність 13,2 МВт (4 вітроагре-гати по 3,3 Мвт). Вартість проекту 20,5 млн. євро. Річне виробництво електрич-ної енергії I-ї черги ВЕС оцінюється у 19,46 млн. кВт год., відпуск в електроме-режу ОЕС України — 18,68 млн. кВт год.

Як показує проведений аналіз експортних можливостей галузь вітроенер-гетики в Україні у 2015 році практично не має, оскількі основні вітрогенера-тори поставляються іноземними фірмами, або випускаються за іноземними ліцензіями на заводах України.

3. Стан розвитку паливної біоенергетики в Україні [16a].

На рис. 2.6 наведена структура потужностей відновлювальних АДЕ в Україні у 2013 році, в табл. 2.6 наведений енергобаланс постачання та споживання всіх видів біопалив в Україні у 2013 році.

Рис. 2.6 Структура потужностей відновлювальних АДЕ в Україні у 2013 році (за даними [143])

Як показує спільний аналіз даних, наведених на рис. 2.6 та в табл. 2.6:

— обсяг виробництва твердого біопалива (пресованих пеллет) з біомаси в України перевищив внутрішні потреби, що привело до експорту твердого біопалива в Європу;

— обсяг виробництва рідкого біопалива та біогазу є малим, поки ці види біопалива мають невисокий рівень використання в Україні, але при цьому Україна має значний сировинний ресурс їх виробництва (6−8%) від світових запасів.

Таблиця 2.6. Енергобаланс постачання та споживання всіх видів біопалив в Україні у 2013 році (побудовано за даними [151])

Відповідно до Енергетичної стратегії України на період до 2030 року, що була схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 р. № 1071-р [82], показники розвитку використання АДЕ в Україні за основними напрямками освоєння (базовий сценарій), млн. т у.п./рік доводять, що перспективними напрямками розвитку АДЕ в Україні можуть бути обрані (табл. 2.7):

— біоенергетика;

— видобуток та утилізація шахтного метану;

— використання теплової енергії довкілля (теплові насоси);

— освоєння економічно доцільного гідропотенціалу малих річок України.

Таблиця 2.7. Проектний обсяг використання АДЕ в Україні (згідно Постанові КМУ від 24 липня 2013 року № 1071-р) [82]

Слід особо відмітити з екологічної точки зору, що виробництво різних видів палива із біомаси та відходів (біоенергетика) — це один з ефективних способів її утилізації, що вкрай важливо для країн, залежних від імпорту первинних енергоносіїв. Це повною мірою стосується і України, забез-печеність якої власними енергоресурсами становить лише 50%, а стан дов-кілля потребує нагального покращення.

В табл. Р.1 — Р.2 Додатку Р наведений аналіз міжнародної конкурентоспроможності України в експорті твердих та рідких біопалив на міжнародні ринки. Як показує аналіх даних, наведених в табл. Р.1 Додатку Р Україна займає частку міжнародного ринку експорту твердого біопалива у 2,35%, виробляючи 10% світового обсягу твердого біопалива (див. табл. 2.2).

Проведене міжнародне маркетингове дослідження (табл. Р.2 Додатку Р) показало, що проектна потужність виробництва біоетанолу в Україні у 2015 році на рівні 0,5 млн тон на рік складає не більше 0,5% від світового обсягу виробництва біоетанолу у 2013 році, тобто виробникам біоетанолу в Україні на міжнародних ринках треба шукати «нішу» конкурентоспроможності за рахунок низьких цін етанолу власного виробництва (переход на технологію виробництва біоетанолу з цукрових буряків). Виробництво біодизелю в Україні треба починати практично з «нуля».

Таким чином, на міжнародному ринку біопалива Україна:

— займає відносну частку міжнародного ринку експорту твердого біопалива у 2,35%, виробляючи 10% світового обсягу твердого біопалива;

— займає 55 місце в світі за обсягом виробництва біоетанолу для внут-рішнього використання та практично не виходить з ним на міжнародний ринок;

— знаходиться на початку організації виробництва біодизелю для внутрішнього використання та не має перспектив виходу на міжнародні ринки.

У базовому сценарії розвитку економіки України до 2030 року та росту попиту на нафтопродукти передбачається плавний і поступовий розвиток по-питу з підтримкою використання біопалива. Очікується природне збільшення частки дизельного транспорту, заміщення традиційних нафтопродуктів скрапленим і стисненим газом для машин з великим щорічним пробігом, використання сумішей бензину з біоетанолом і поява автомобілів із гібридним приводом (з метан-дизельними двигунами, а також із двигунами, які споживають суміші з високим вмістом біопалива). Обсяг попиту на бензин до 2030 р. збільшиться до 6,3 млн. т, на дизельне паливо — до 10,1 млн. т, а на гас (керосин) — до 1,0 млн. т. У сегменті альтернативного палива попит на пропан-бутан зросте до 2,2 млн. т, на метан — до 1,3 млн. т. Попит на біоетанол складе 1,1 млн. т, на біодизель — 0,8 млн. т. (табл. 2.8).

Проте, на сьогоднішній день ринок біопалива в Україні є нерозвиненим, при цьому біоетанол є єдиним, для якого є державна підтримка по законодавчій базі для організації використання паливного біоетанолу.

Так, згідно статті 2 Закону України «Про альтернативні види палива» впроваджене поетапне збільшення нормативно визначеної частки виробництва і застосування біопалива та сумішевого палива моторного.

Таблиця 2.8. Базовий прогнозний сценарій балансу споживання рідкого палива в економіці України до 2030 року [82]

Проектний рівень, вміст біоетанолу в бензинах моторних, що виробляються та/або реалізуються на території України, становитиме:

— у 2013 році - рекомендований вміст не менш як 5% (об'ємних);

— у 2014;2015 роках — обов’язковий вміст не менш як 5% (об'ємних);

— з 2016 року — обов’язковий вміст не менш як 7% (об'ємних).

Відповідно Закону [79], постановою КМУ перепрофільовано 7 спиртових заводів України на виробництво біоетанолу та заплановано перепрофілювання ще 5-х спиртових заводів, оскільки по законодавству України, одночасне виробництво спирту етилового харчового і біоетанолу заборонене.

Для забезпечення виконання Закону за рахунок інвестиційних коштів до виробничої діяльності з випуску біоетанолу та біокомпонентів підготовлені 7 спиртових заводів з повною загальною продуктивністю 103,6 тис. тон на рік. Зокрема, Наумівський спиртовий завод — 9500 т/рік; Івашківський спиртовий завод — 11 600 т/рік; Гайсинський спиртовий завод — 10 600 т/рік; Барський спиртовий завод — 11 000 т/рік; Червоненський завод продтоварів — 7100 т/рік; Хоростківське МПД ДП «Укрспирт» — 47 400 т/рік; Лужанське МПД ДП «Укр-спирт» — 6400 т/рік. Загальна виробнича потужність виробництва біоетанолу та компонентів альтернативного моторного палива перелічених спиртових заводів у 2014 році склала близько 150 000 т/рік [16б].

На стадії проектування та пошуку інвестицій для здійснення реконструк-ції, в тому числі? встановлення молекулярних сит, знаходяться ще п’ять заво-дів загальною виробничою потужністю 39 800 т/рік та 109 000 т/рік (із урахуван-ням станцій зневоднення): Жовтневий спиртовий завод — 6900 т/рік та 30 000 т/рік по станції зневоднення; Зарубинський спиртовий завод — 6900 т/рік та 30 000 т/рік по станції зневоднення; Кам’янський спиртовий завод — 9000 т/рік, Підгайчиківське МПД ДП «Укрспирт» — 7000 т/рік та 30 000 т/рік по станції зневоднення; Косарське МПД ДП «Укрспирт» — 10 000 т/рік. З урахуванням потужностей зазначених заводів, загальний обсяг виробництва біоетанолу на спиртових заводах ДП «Укрспирт» у 2017 році становитиме 244 600 т/рік.

Оскільки фактичний обсяг розвитку виробництва палива в біоенергетиці України у 2010 році був досягнутий більш ніж в 30 разів менше проектного рівня, в рамках уточненого у 2013 році базового сценарію «Енергетичної стратегії України до 2030 року» передбачається перехід на використання бензину з 10% вмістом етанолу до 2020 р. і 15% вмістом етанолу — до 2030 р., а також перехід на використання дизельного палива із 7% вмістом біодизеля до 2030 р. При цьому передбачається, що більш активний розвиток біодизеля почнеться тільки з 2020 р. завдяки зниженню собівартості його виробництва. Прогноз динаміки використання біопалив до 2030 р. у базовому сценарії виглядає таким чином (табл. 2.9):

Таблиця 2.9. Проектна динаміка виробництва та споживання біопалив у 2010;2030 рр., млн. т (згідно Постанові КМУ від 24 липня 2013 року № 1071-р)

Для розвитку національного виробництва біопалива є важливим світовий тренд у споживанні паливних ресурсів, який рухається в бік дедалі активнішого використання біопалива, у першу чергу, біоетанолу й біодизеля.

Сучасний рівень розвитку технологій дозволяє практично будь-яким дви-гунам споживати бензин із 10-відсотковим вмістом етанолу, а також дизельне паливо із 7-відсотковим вмістом біодизеля. Споживання сумішей з більш висо-ким вмістом біопалива залежить від типу двигуна транспортного засобу й може потребувати заміни частини елементів двигуна й паливної системи. Водночас, у світі дедалі більш активно випускаються нові транспортні засоби, здатні спо-живати як традиційні види палива, так і суміші із вмістом понад 80% біопалива. Низка додаткових властивостей підвищує привабливість біопалив: біоетанол може використовуватися як високооктановий компонент бензину (додавання 10% етанолу підвищує октанове число бензину на 3 одиниці); додавання біоди-зеля підвищує мастильні властивості низькосірчистого дизеля. Водночас, додатковим обмеженням біодизеля є менший строк зберігання в порівнянні зі звичайним дизельним паливом.

До 2020 р. світовий попит на біопаливо (біоетанол, біодизель) складе близько 10% загального обсягу споживання моторного палива. Це підкріплюється офіційними державними програмами, ухваленими в різних країнах світу. Євросоюз ставить собі за мету до 2020 р. перейти на використання як мінімум 10-відсоткових сумішей біопалива; Канада планує до 2015 р. використовувати паливо з 10-відсотковим вмістом біоетанолу, а США — з 15-відсотковим. Бразилія, де частка споживання біоетанолу вже зараз становить більше 25% загального обсягу споживання моторних палив, ставить за мету в 2013;15 рр. здійснити перехід на використання палива з 5-відсотковим вмістом біодизеля.

В Україні існує значний потенціал виробництва біодизелю та біоетанолу з рапсу і сої (рапсовий та соєвий біодизель), соломи зернових культур (целюлозний етанол), а також з некондиційного зерна пшениці, кукурудзи, тощо. Особливо цінною сировиною для виробництва біоетанолу в Україні є цукрові буряки (надвисокий рівень врожайності с 1 га посівів) та цукристе сорго (рослина сумісна з засухами в південних частинах України). Цей потенціал зумовлений наявністю придатних для сільського господарства земель, сприятливим кліматом, потенціалом підвищення врожайності, можливістю зниження витрат за рахунок використання ефекту масштабу, а також можливістю тісної інтеграції України з європейським економічним і технологічним простором. З урахуванням цих чинників, Україна може стати важливим учасником європейського ринку біопалив, вирощувати відповідні рослинні культури й активно розвивати власне виробництво.

Енергетичними сільгоспкультурами для виробництва біоетанолу в Європейській кліматичній зоні вважаються рослини з великим вмістом цукру та крохмалю (табл. 2.10).

Таблиця 2.10. Ефективність застосування різних видів біомаси для виробництва біоетанолу [113]

Як показує аналіз даних, наведених в табл. 2.10, найбільш ефективною біомасою по показнику виходу біоетанолу на 1 ц сировини є кукурудза (41,6 л/ц, врожайність кукурудзи в США 90−100 ц/га), а найбільш ефективною біомасою по показнику виходу біоетанолу на 1 га посівної площі є цукровий буряк (5600 л /га), на 3 місці по сукупній ефективності стоїть цукрова тростина (4550 л/га та 7,0 л/ц) — найбільш економічно вигідна в світі сировина для виробництва біоетанолу витривала рослина, яка вирощується в субтропічних регіонах.

Відповідно, основною біомасою для виробництва біоетанолу в США є зерно кукурудзи (найбільш придатна кліматична зона), основною біомасою в Бразилії є цукрова тростина, а в Україні - повинні бути цукрові буряки (зона чорноземів) та цукристе сорго (посушлива зона підженних степів України).

В кінці 2010 року в країнах світу нараховувалось 575 заводів з виробниц-тва біоетанолу загальною потужністю 80,6 мільйона тонн, а основною сирови-ною для них була цукрова тростина, кукурудза, цукрові буряки, пшениця.

Найбільшими виробниками біоетанолу з рослин у світі є: США — 54,3% від загального обсягу виробництва, Бразилія — 33,7%, ЄС — 5%, Китай — 2,8%, Канада — 1,8%, Таїланд, Індія, Колумбія, Австралія сумарно — 1,6%, інші - 0,8%. В Україні виробництво біоетанолу знаходиться поки що в зародковому стані, хоча природні умови для цього є найкращими серед усіх країн Європи.

У той час, як Бразилія виробляє біоетанол переважно з цукрової трости-ни, а США — лідер виробництва з кукурудзи, ряд країн, особливо в останні ро-ки, переходить на виробництво біопалива з цукрових буряків. Піонерами в цій справі є Франція та Німеччина, де збудовані для цього спеціалізовані й змішані підприємства, об'єднані в крупні компанії.

Цукробурякове виробництво в Україні по своїй суті може бути самоенер-гозабезпечуючим, яке може виробляти цукор, теплову та електричну енергію, біоетанол і біогаз.

Але із 192 цукрових заводів за 20 років незалежності України залишилося 92, із них у 2013 році були задіяні лише 38, оскільки річна квота на внутрішнє виробництво сахару в Україні становить 1,8 млн тон, а ембарго країн Митного Союзу на поставку сахара з України привело до різкого падіння експорту сахару. Це призвело до зменшення кількості робочих місць, збільшення відстаней перевезень цукросировини, зменшення посівних площ цукрових буряків, порушення сівозміни в сільському господарстві (табл. 2.11).

Таблиця 2.11. Ефективність цукробурякового виробництва в Україні

Найдешевший біоетанол у світі мають Бразилія та США (завдяки державним субсидіям), а найдорожчий — Німеччина (табл. 2.12).

Таблиця 2.12. Порівняльна собівартість виробництва біоетанолу в світі

При прямій переробі цукрового буряка на етанол розрахункова собівартість в Україні складає 57,84 € за 100 л, тоді як у Німеччині - 59,57 € за 100 л. Отже впроваджуючи ефективну технологію переробки цукрового буряка на заводах та здійснивши відповідні організаційні заходи ми можемо наблизитись до світового рівня.

Україна має досить великий потенціал біомаси для виробництва енергії. Економічний потенціал біомаси оцінюється в 27 млн. т у. п. /рік. Основою потенціалу є сільськогосподарські відходи та енергетичні культури. Використання потенціалу біомаси для енергетичних цілей може задовольнити близько 13% енергетичного попиту в Україні [16б].

2.3 Оцінка рівня міжнародної конкурентоспроможності українських виробників біопалива за еколого-економічними чинниками

Дослідження останніх років у різних країнах свідчать, що завдяки застосуванню біопалива, отриманого з різних джерел, вдається скоротити викиди окису вуглецю на 8−10%, сажі - на 50%, сірки — до 98%, гідрокарбо-натів та вуглекислих оксидів — на 30−34% [19а]. Таким чином, біопаливо стає основним інструментом скорочення екологічної шкідливості процесів енергозабезпечення життя людства.

Міжнародна конкурентоспроможність українських виробників біопалива (твердого біопалива, біоетанолу, біодизелю, біогазу) заснована на:

— значній сировинній базі щорічно відновлювальної біомаси, яка на даний час використовується на більш ніж на 10%;

— значному зростанні світового та, особливо, європейського попиту на біопаливо, як наслідок державних екологічних програм ЄвроСоюза, США та Японії по програмам зниження шкідливості впливу функціонування сучасної виробничої та громадської технологічних інфраструктур на довколишнє середовище (Кіотський протокол по «парниковому ефекту» [3]).

Так, Євросоюзом поставлені амбітні цілі - до 2020 року скоротити викиди парникових газів на 20%, збільшити частку відновлювальних джерел енергії до 20% і підвищити енергоефективність на 20%. З цією метою для всіх 27 країн ЄС розроблені плани дій з поновлюваних джерел енергії. Наприклад, Швеція повинна до 2020 року збільшити частку відновлюваної енергетики до 49%, Латвія — 40%, а Фінляндія — 38%. До теперішнього часу більшість країн ЄС домоглося значного зростання використання поновлюваних джерел енергії, а, наприклад, Швеція вже «перевиконала» план і переступила запланований на 2020 рік рівень [19а].

Згідно з директивою ЄвроСоюза «Про підтримку застосування енергії із відновлювальних джерел» (23.04.2009, частка відновлювальних джерел енергії до 2020 року повинна становити 20% валового внутрішнього споживання енергії. Найбільш популярним із всіх видів альтернативного біопалива на сьогодні в ЄвроСоюзі є тверде біопаливо (пресовані паливні пелети), обсяги власного виробництва якого в ЄвроСоюзі у 2014 році досягнули 12,6 млн. т, а обсяги загального споживання (з врахуванням імпорту) — 16,7 млн. т. До його переваг відносять відносну дешевизну, високу енергоефективність та дуже низький рівень викидів шкідливих речовин при його спалюванні (при цьому слід враховувати, що в країнах ЄвроСоюзу природний газ не використовується в комунальній сфері як паливо [121]). Ці фактори дешевизни та екологічності привели на сьогодні до того, що споживачами твердого біопалива стали не тільки підприємства комунального господарства, які виробляють теплову енергію, але і приватні домогосподарства.

Основні споживчі переваги та показники екологічності пресованих пелет та брикетів твердого біопалива [134]:

1) Гарне полум’я. Паливні брикети й брикети з ошурок соняшника горять гарним і рівним полум’ям, увесь час зберігаючи постійну високу температуру горіння. Це ідеальне паливо для камінів, з огляду на їх жаркость у порівнянні з березовими дровами, що перевищують в 3 рази. Збільшена тривалість горіння — приблизно 1 година в режимі горіння й від 4 до 8 у режимі тління.

2) Універсальність. Для них не потрібно переобладнати вже існуюче опалювальне встаткування. Паливні брикети ідеально підійдуть для будь-яких стандартних казанів центрального опалення, печей і камінів, всіх видів топлень, казанів на дерево.

3) Безпека. При горінні брикети повністю безпечні, тому що не викидають вугіль і не іскряться.

4) Висока теплотворність. Теплотворність брикетів у два рази вище звичайних дров і практично дорівнює теплотворності бурого вугілля.

5) Мінімальна зольність. Після згоряння маса золи не більше 2,7%. Тоді як після згоряння вугілля залишається 30−40%, а після дров — 8 — 15%. Зола є екологічно чистим добривом.

6) Екологічність паливних брикетів:

а) Брикети не містять шкідливих домішок і не виділяють ніяких речовин, отрутних для людини й навколишнього середовища, а при їх виготовленні виконується екологічна чиста утилізація щорічно накопичуємої біомаси.

б) В табл. 2.13 наведені основні показники екологічності процесів згорання деяких видів твердого біопалива, природного газу, кам’яного вугілля та нафтового дизельного пального.

Сумарні шкідливі викиди твердих речовин та вуглекислого газу від паливних брикетів в 10 разів менше, ніж викиди від спалювання газу (табл. 2.13), в 20 разів нижче, ніж викиди від спалювання нафтового дизельного пального й в 50 разів менше, ніж від кам’яного вугілля.

Таблиця 2.13. Порівняльна оцінка теплоти згорання та шкідливих залишків цього процесу для природного газу та твердого біопалива [19а]

7) Підвищена теплота згоряння. Щільність паливних брикетів — 1200 кг/м3. Це у два з половиною разу більше щільності звичайного дерева. Слідством цього є величезна теплотворна здатність брикетів — приблизно до 5372 до/калл. на кг. Тобто, приблизно така ж, як і в одного з найкращих видів палива — кам’яного вугілля (4900 до/калл.). Одна тона брикетів (палет) виділяє стільки ж енергії, як 5 м.куб. деревини, або 480 кубометрів газу, або 500 літрів дизпалива.

8) Зручність транспортування та зберігання. Паливні брикети дуже компактні й займають менше місця, ніж інші види палива; мають акуратний вигляд; 10-ти кілограмове впакування вміщує 12 брикетів розміром 32 см у довжину й 5 см у діаметрі, затягнуті в полиэтилен.

Така популярність твердого біопалива стала причиною того, що в останні роки попит значно перевищив обсяги внутрішнього виробництва твердого біо-палива і країни ЄвроСоюзу прибігли до його імпорту з України на рівні 150 — 200 тис. тон на рік (рис. 2.12) при загальних обсягах виробництва твердого біо-палива в Європі 10,5 млн. т/рік (2000 тис. т/рік у Німеччині та 410 тис. т /рік у Польщі). Проте, в Європі більша частина всього виробленого біопалива спожи-вається в країні виробника. У тій же Німеччині та Австрії на внутрішній ринок припадає майже весь обсяг виробленого, а конкретно на домогосподарства — близько 80% від загального обсягу споживання брикетів і гранул, в Італії та Швеції - близько 60%. Український ринок біопалива йде всупереч нормаль-ному розвитку галузі: в Україні на приватні будинки припадає не більше 20% від загального споживання твердого біопалива через дешевий газ для населення та відсутність сертифікованої продукції.

Галузь твердого біопалива в Україні почала свій розвиток як повністю експортноорієнтова, оскільки більш як 90% паливних пелет і брикетів вивозились із країни, але на сучасному рівні рівень експорту не перевищує 55% від обсягу виробництва при зростанні обсягу внутрішнього споживання в Україні. При цьому галузь твердого біопалива в Україні продовжує розвиватися стрімкими темпами, про що свідчать такі дані: якщо у 2008 р. в Україні було вироблено разом пелет та брикетів 77 тис. т, а в 2009 р. — 350 тис. т [19а]., то вже в 2010 році - 650 тис. т і 1 млн 850 тис. т у 2014 році (табл. 2.15). Тобто, обсяг річного виробництва твердого біопалива в Україні у 2014 році практично досяг обсягу виробництва у Німеччині та в 1,3 раза перевищив обсяг виробництва у Швеції [25а].

Сьогодні на українському ринку працює понад 200 компаній, які вироб-ляють тверде біопаливо у вигляді пелет або брикетів, а їх продукції йде на екс-порт в країни Європи, зокрема, у Польщу (18,1%), Німеччину (45,7%), Чехію (14,1%). Конкурентними постачальниками біопаливних пелет в ЄвроСоюз є Канада, США, Росія, при цьому основними імпортерами українського біопали-ва виступають Німеччина, Польща, Чехія та Бельгія (рис. 2.7).

Рис. 2.7 Питома вага експорту твердого біопалива з України в країни Європи у 2014 р. (за даними http://pelleta.com.ua/pellets-about.html)

При аналізі енергетичного потенціалу твердої біомаси в Україні основну увагу зазвичай приділяють соломі, відходам деревини і гною. Такий вид біомаси, як лушпиння соняшника, часто залишається поза детальним розглядом, хоча Україна займає одну з провідних позицій на світовому ринку по переробці насіння соняшника, виробництву та експорту олії.

Енергетична криза, в якій опинилась Україна через гострий дефіцит газу та вугілля, змусила підприємства нетрадиційно відповісти на виклики часу і ви-робництвом біопалива зайнялись великі та малі олієжирові комбінати (рис. 2.8). Так, наприклад, у 2014 році поряд з виробництвом борошна, крупи, хлібо-булочних виробів, соняшникової олії невеликий Чорнобаївський завод продто-варів Черкаської області нині виробляє та реалізує 1500 тон «євродров» — брике-тів з соняшникового лушпиння [153], чим забезпечив екологічну безвідход-ність виробництва соняшникової олії.

Рис. 2.8 Найбільші виробники твердого біопалива в Україні у 2014 році [25а]

Паливо з лушпиння соняшнику, яке виготовляють товарними партіями великі олієпереробні підприємства України, нині займає 70% в структурі виробництва твердого біопалива, на другому місці паливо з відходів деревини, на яке припадає 25% (табл. 2.14, рис. 2.8). Виробництво біопалива з соломи та торфу ще не набрало промислових обертів та є стратегічним резервом України.

Таблиця 2.14. Виробництво твердого біопалива з різних видів біологічної сировини в Україні у 2010;2014 рр.*

*) Аналітичний огляд ринку твердого біопалива України (31.01.2015), компанія Pro Consulting.

Згідно з аналітичним оглядом, за 9 місяців 2014 року виробництво твер-дого біопалива в Україні у порівнянні з аналогічним періодом 2013 року збіль-шилось на 40% - до 1610 тис. тонн. У 2012 році приріст становив 42%, а в 2011 — 18%. За 9 місяців 2014 року виробництво твердого палива з лушпиння соняш-ника в Україні збільшилось у порівнянні з аналогічним періодом попереднього року на 32,3% - до 1188 тис. тонн.

Великі площі насаджень та висока врожайність соняшника в Україні забезпечує безперебійну роботу установок з виробництва пелет та брикетів.

При виробництві екологічно чистих «соняшникових євродров» застосо-вується спеціально шнеково-пресувальне обладнання, яке дозволяє пресувати енергетичну біомасу без будь-яких шкідливих єднальних речовин. Паливні брикети циліндричної форми Nestro виготовляються в результаті пресування лушпиння соняшникового насіння або відходів деревообробної промисловості на гідравлічних чи ударно-механічних пресах пiд тиском 400−600 бар. Паливо такого типу може бути з отвором, або без нього, а його вологість не перевищує 10% (для «сухої» деревини — 20%).

Таблиця 2.15. Потенціал біомаси (без торфу) в Україні [3]

Україна має значний потенціал біомаси, доступний для отримання енергії - близько 24 млн т у.п./рік (табл. 2.15).

Технології утилізації біомаси знаходяться на початку свого розвитку в Україні та мають добрі перспективи при комерціалізації в найближчому майбутньому, особливо у світі підвищення вартості природного газу.

Енергетичне використання біомаси дає можливість окрім електричної енергії виробляти теплову енергію, а також рідкі (біодизельне паливо та біоетанол) та газоподібні (біогаз) палива з біомаси. При виробництві теплової енергії з біомаси в переважній більшості випадків відбувається пряме заміщення споживання природного газу (на 100%). Для порівняння, при виробництві електроенергії з відновлюваних джерел заміщається лише 17% споживання природного газу, оскільки в Україні близько 17% електроенергії виробляється за рахунок спалювання природного газу.

Великі об'єми переробки насіння приводять до утворення значної кількості відходів виробництва — лушпиння. Вихід лушпиння складає 11−20% від маси насіння. Виходячи з існуючих об'ємів переробки насіння соняшнику, загальний об'єм лушпиння в Україні можна оцінити в 675 тис. т/рік, що еквівалентно 369 тис. т. у.п./рік.

З одного боку, можна допустити, що найближчим часом об'єм лушпиння залишиться приблизно на сьогоднішньому рівні. Згідно Державній цільовій програмі розвитку українського сіла на період до 2015 року (затверджено Ухвалою Кабінету Міністрів від 19.09.07), об'єм виробництва насіння соняшнику до 2015 р. прогнозується приблизно на нинішньому рівні - 4,5 млн. т/рік.

Виробництво паливних брикетів з лушпиння соняшнику дозволяє для численних оліє-маслоекстраційних заводів України:

— спалювати в твердопаливних котлах відходи власного виробництва для отримання теплової енергії для виробничих процесів;

— отримувати 5000−5200 ккал з 1 кг палива;

— виробляти екологічно чисте паливо з відновного джерела;

— перетворити відходи свого виробництва на товар, що користується попитом.

Таким чином, лушпиння соняшника можна розглядати як досить потужне джерело альтернативної енергії та сировину для виробництва твердих біопалив високої якості. Корисна екологічно чиста утилізація лушпиння, яке досі вивозилось на звалища (близько 12% загального обсягу), становить потенціал для виробництва твердого біопалива у вигляді гранул та брикетів і збільшення генерації теплової та електричної енергії. При цьому слід відмітити, що 1−2% золи від згорання лушпиння соняшника за своїм складом є екологічно чистим добривом для сільського господарства та присадибних дільниць.

Другим експортно-орієнтованим напрямком в галузі джерел біопалива в Україні є розвиток виробництва біодизелю.

При використанні біодизелю в суміші з нафтовим дизельним пальним (В30 — В95) можуть бути отримані наступні екологічні переваги роботи дизель-них автомобільних двигунів [19б]:

— викиди діоксиду сірки і сірки можуть бути зменшені приблизно на 30%;

— біодизель не містить ароматичних сполук забруднюючих довкілля;

— шкідливий вплив налюдину вихлопних газів набагато нижче, ніж при використанні нафтового дизельного палива;

— біодизель біологічно розкладається в навколишньому середовищі за 25−30 днів, в той час як 1 кг мінеральних нафтопродукті може забруднити майже 1 млн літрів питної води і знищити в ній всю флору тиа фауну;

— в біодизельних вихлопних газах обсяг токсичних органічних сполук становить тільки 10% і 20% твердих частинок, діоксиду вуглецю і монооксиду вуглецю викидів тільки на 10% від рівней для нафтового дизельного пального;

— недоліками є більший на 10% рівень окисів азоту в вихлопних газах (для «соняшникового» біодизеля) від рівней для нафтового дизельного пального та можливий вплив мікроорганізмів на стійкість біопалива при зберіганні, що пояснюється його органічним походженням (з рослинних олій) та надмірним вмістом води;

— додатковим недоліком є зниження потужності двигуна до 5% при В30 до 12% при В70, що приводить до підняття витрат пального на 5% та 10%, відповідно.

Таблиця 2.16. Екологічні характеристики сумішей біодизеля з нафтовим дизельним паливом [104а]

На рис. 2.9 наведена оцінка міжнародної конкурентоспроможності експорту біодизелю з України при порівнянні цін на нафтофе дизельне пальне на автозаправках в світі та пропозиції щодо економічної доцільності експорту рапсового біодизелю з України в країни ЄвроСоюза, замість 90% відправки врожаю рапсового насіння з України на експортну переробку в країнах Європи.

З економічної точки зору на сьогодні по технологіям України [16а]:

а) ринкова вартість (з ПДВ) продажу дизпалива на АЗС — 960,15 USD/т;

б) собівартість виробництва біодизеля із ріпакової олії - 714,24 USD/т;

в) собівартість виробництва біодизеля із соняшникової олії - 746,93 USD/т;

г) собівартість виробництва біодизеля із соєвої олії - 1143,3 USD/т.

Згідно з порівняльними даними, наведеними на рис. 2. 9:

— біодизель з ріпакової олії, вироблений в Україні, за ціною може бути конкурентоспроможний при експортній ціні 1150 USD/тону з вартістю нафто-вого дизельного пального в найрозвинутіших країнах ЄвроСоюзу, враховуючи те, що в Європі акцизний податок на ввезення біодизелю — відсутній, в тот час як висока вартість нафтового дизельного пального пояснюється 50−70% акци-зом на ввезення нафти в Європу;

Рис. 2.9 Ціни на нафтофе дизельне пальне на автозаправках в світі та економічна доцільність експорту рапсового біодизелю з України в країни ЄвроСоюза

— біодизель з соєвої олії буде за ціною — неконкурентоспроможним, а біо-дизель з соняшникової олії маю гірші екологічні характеристики у порівнянні з біодизелем із ріпакової олії (табл. 2.16).

Аналізуючи стан сировинної бази для виробництва біодизелю в Україні, слід відмітити наступне.

На сьогодні на світовому ринку українські ріпакова олії користується значним попитом. У 2013/14 МР станом на 01.05.14 експортовано 58,2 тис. тонн олії ріпакової (31% загального обсягу виробництва) проти 3,8 тис. тонн за відпо-відний період 2012/2013 МР маркетингового року (зростання у 15 разів). Екс-портується олія ріпакова, головним чином, до країн ЄС (понад 80%).

Українські підприємства зацікавлені у нарощуванні виробництва та експорту ріпакової олії, але стримуючим фактором є лише масовий експорт ріпаку з України. Так, порівняльно, з урожаю 2013 року станом на 01.05.14 було перероблено на олію соняшнику — 7000 тис. тонн (64% від валового збору), а олію ріпаку — 150 тис. тонн (7% від валового збору).

Експортовано за цей період: насіння соняшнику — 49,6 тис. тонн (1% від валового збору), а насіння ріпаку — 2 224,16 тис. тонн (95% від валового збору).

На сьогодні ріпакову олію виробляють найкрупніші оліє-жирові комбінати Україниз власними елеваторами для насіння ємністю по 100 тис. тон, які налагодили виробництво олії з соняшнику, ріпаку, сої та льна — Вінницький ОЖК, Чернівецький ОЖК, Ніжинський ОЖК, Пологівський ОЖК, Одеський ОЖК з виробничою потужністю до 10 тис. тон ріпакової олії на рік та більше 100 малих виробництв.

Новим напрямом є заснування на Західній Україні малих спеціалізованих підприємств по виготовленню біодизелю прямо з ріпакового насіння, тобто в декілька циклів: отримання спочатку ріпакової олії, а потім її перероблення в ріпаковий біодизель (проект ЮНІДО в с. Луки Самбірського району, завод ПП «Оліяр» в с. Ставчани Пустомитівського району). Заводи виготовляють близько 25 тонн дизельного біопалива щодоби (5 тис. т на рік). Фермери отримали нові італійські лінії, вартістю 450 тис. доларів, які переробляє ріпакову олію на біодизель. На заводі переробляється майже тисячу тонн ріпаку щодоби при наявності надлишкової сировинної бази, оскільки на Львівщині у 2014 році було посіяно більше 50 тис. га озимого ріпаку, основна частина якого пішла на експорт.

Третім напрямком виробнцтва екологічно-чистого біопалива є створення біоетанольно-бензинових сумішей для автомобильних двигунів та поступове витіснення нафтового бензину з високою токсічністю відпрацьованих газів з експлуатації все більшої кількості автомобілів в Україні.

Основними забрудненнями, які викидають в атмосферу автомобілі, є від-працьовані гази та пара самого палива. Одна з переваг біоетанолу як палива — зменшення шкідливих викидів у повітря. Світ вже 20 років прискорено рухаєть-ся в цьому напрямку завдяки державним та міжнародним програмам зменшен-ня шікідливого впливу автомобільних вихлопів на навколишнє середовище.

Порівняно з бензиновими двигунами двигуни, що працюють на біоетано-лі, викидають у повітря менше монооксиду (СО) й діоксиду (СО2) вуглецю; вуглеводнів (СН) та неметанових вуглеводнів, а також оксидів азоту (NOx) (табл. 2.17).

Так у результаті стендових випробувань, проведених в Інституті проблем машинобудування ім. А.М. Підгорного НАН України (м. Харків), встановлено, що при роботі двигуна на паливі Е-85 (85% біоетанолу) істотно знижується токсичність відпрацьованих газів порівняно з його роботою на бензині: у ви-кидних газах двигуна в режимі максимального крутного моменту в 2 рази змен-шуються концентрації СО і СnНm, у режимі максимальної потужності більш, як у 10 разів, знижується вміст вуглеводнів СnНm, більш ніж в 5 разів — вміст оксидів азоту Nох [25б].

На сьогодні по технологіям України:

а) ринкова вартість (з ПДВ) продажу бензину А-95 на АЗС — 1212,1 USD/т;

б) собівартість виробництва біоетанолу із цукр. Буряка — 1062,5 USD/т;

Таблиця 2.17. Екологічні властивості складу вихлопних газів автомобіля при збільшенні добавляння біоетанолу в товарний бензин А-95 [25б]

В табл. 2.18 наведена порівняльна вартість біоетанолу, бензину та біоета-нольно-бензинових сумішей в країнах світу та в Україні. Як показує аналіз даних, наведених в табл. 2.18:

— найбільший розрив між вартістю бензину та чистого біоетанолу існує в Німеччині (та в середньому у ЄвроСоюзі), тому з економічної точки зору вартість біоетанольно-бензинових сумішей значно нижче вартості бензину в цих країнах;

— найменший розрив між вартістю бензину та чистого біоетанолу існує в США та в Україні, але вартість виробництва біоетанолу в Україні є надвисокою і дорівнює вартості його виробництва у ЄвроСоюзі.

Таким чином, з економічної точки зору, масовий експорт біоетанолу в ЄвроСоюз із США та Бразилії, де побудовані їх надлишкові потужності, на сьогодні не дає «ринкових ніш» для експорту біоетанолу з України в ЄвроСоюз.

Для побудови експортно-орієнтованих виробництв біоетанолу на експорт треба в Україні знизити його собівартість на 20−25% за рахунок або впровадження добування біоетанолу з кукурудзи (основна технологія США), або модернізації виробництв по добуванню біоетанолу з цукрових буряків.

Таблиця 2.18. Порівняльна вартість біоетанолу, бензину та біоетанольно-бензинових сумішей в країнах світу [127]

З екологічної точки зору, оскільки біоетанол виробляється процесами сбражування, то при цих технологіях виділяється стільки ж двуокису вуглецю, скільки поглинули рослини з природного середовища. Таким чином, єдиною перевагою домішування біоетанолу в бензин є те, що біоетанол — це киснево-вмістна речовина, яка впливає інтенсифікує процеси окислення та сгорання, а тим самим частково знижує шкідливість викидних газів автомобілів.

Основними проблемами виробництва бензину в Україні є те, що на наф-топереробних підприємствах України, крім Кременчуцького НПЗ, основним процесом одержання автомобільних бензинів є каталітичний риформінг прямо-гонних бензинових фракцій. Бензини риформінгу містять 60−70% ароматичних вуглеводнів (до 7% бензолу) і за своїми показниками не можуть належати на-віть до стандарту «Євро-2».

Єдиним підприємством, де вироблять моторні палива, що відповідають євростандартам, є Кременчуцький НПЗ. Цьому сприяє наявність на заводі по-ряд з установками каталітичного риформінгу установок гідроочищення, ката-літичного крекінгу, виробництва високооктанової добавки (метил-трет-бутило-вого ефіру) і установки фракціонування для виділення бензолвмісної фракції.

Нині на цьому підприємстві виробляють автомобільний бензин, що відпо-відає стандарту Євро-5, і дизельне паливо Євро-4. Можливості виробництва мо-торних палив, що відповідають європейським стандартам, на інших підприєм-ствах України стримуються застарілою технологічною базою, модернізація якої потребує значних капіталовкладень і термінів реалізації.

Тому сьогодні, коли в Україні у 2015 році видані сертифікати на вироб-ництво біоетанольно-бензинових сумішей 35 підприємствам України, більшість з них працює або на суміші імпортного бензину з біоетанолом («БРСМ-нафта»), або на суміші низькоякісного прямогонного бензину «Євро-2» з біоетанолом (Азовська нафтова компанія). При цьому питома вага біоетанолу в бензинових сумішах становить 30−37% (тобто це паливо Е30-Е40), на яке виданий серти-фікат — альтернативне паливо і, відповідно, воно не обкладається акцизним податком на бензини.

Таким чином, на сьогодні внутрішній ринок України свідомо відштовхує розвиток біоетанольної промисловості, оскільки при високій собівартості українського біоетанолу Кременчуцький НПЗ не зацікавлений розбавляти свій бензин «Євро-5», а інші малі виробники не можуть забезпечити якісні характе-ристики біоетанольно-бензинових сумішей і використовують їх як засіб ухилення від сплати акцизного податку.

Значними промисловими виробниками біоетанолу в Україні станом на 2015 рік є наступні підприємства [142]:

1. «Техінсервіс» (Київ). Виробляє 40 тис. тон біоетанола на рік, максимальна потужність — 120 тис. тонн. Виробництво запущене на підприємствах ГП Укрспирт — ГП Наумовський спиртовий завод (Сумська обл.) і ГП Хоростковский спиртовий завод (Тернопільська обл.).

2. «Биохим груп» (Донецька обл.). Компанія управляє біопаливним заводом потужністю 7,3 тис. тонн у рік.

3. «Интеркрайт» (Херсон). Власники інвестували 3,5 млн.євро в модернізацію Гайсинского спиртзавода (входить до складу ГП Укрспирт) для випуску біодобавки до палива. Виробнича потужність заводу становить 10 тис. тон спирту в рік.

4. «Лужанский експериментальний завод» (Чернівецька обл.) і «Лохвицкий спиртової комбінат» (Полтавська обл.) входять до складу ГП Укрспирт. ЗАТ" Еко-Енергія" виробляє біопаливо на базі Лохвицкого спиртового комбінату й Будильского експериментального спиртзавода (Сумська обл.).

5. «Корон-агро» (Золотоноша, Черкаська обл.). Будівництво заводу оцінюється в 110 млн євро. Проектна потужність заводу — 100 тис. т біоетанола в рік.

3. Розробка міжнародної стратегії конкурентної поведінки українських виробників біопалива на міжнародних ринках альтернативних джерел енергозабезпечення

3.1 Розробка конкурентних стратегій українських виробників біопалива на міжнародних ринках

Проведений в розділі 2 аналіз сучасного стану розвитку галузей виробництва біопалива в України дозволяє побудувати на макрорівні міжнародну стратегію поведінки українських виробників біопалива на міжнародних ринках на базі комплексу рангових показників, наведених в табл. 3.1−3.7:

К1 — Наявність в країні виробника АДЕ джерел та умов виробництва продукції АДЕ;

К2 — Наявність в країні виробника АДЕ технології виробництва АДЕ;

К3 — Наявність в країні виробника АДЕ грошових коштів для капітало-вкладень в розвиток інфраструктури виробництва АДЕ;

К4 — Наявність в країні виробника АДЕ державної підтримки та стиму-лювання розвитку виробництва АДЕ;

К5 — Наявність в країні виробника АДЕ рівня розвитку інфраструктури виробництва АДЕ в обсягах, що перевищують внутрішні потреби країни;

К6 — Наявність в країні виробника АДЕ сировини, технології та інфра-структури виробництва на рівні, конкурентоспроможному по ціні та якості продукції з аналогічною продукцією на світовому ринку АДЕ;

К7 — Оцінка міжнародної конкурентоспроможності виробників АДЕ в Украні за часткою в світовому обсягу виробництва біопалива у 2014 році.

Таблиця 3.1.Оцінка міжнародної конкурентоспроможності виробників АДЕ в Украні за наявністю сировинних джерел для виробництва біопалива (коефіцієнт К1)

Як показує аналіз даних, наведених в табл. 3.1, в Україні є надлишкові сировинні ресурси для виробництва твердого біопалива та біодизелю, а сировини для виробнитцва біоетанолу вистачає тільки для забезпечення необхідного обсягу внутрішнього споживання — 150 тис. тон на рік (для доведення 5% норми в бензинах, зазначеної законодавством України).

Таблиця 3.2. Оцінка міжнародної конкурентоспроможності виробників АДЕ в Украні за наявністю технології виробництва біопалива (Коефіцієнт К2)

Як показує аналіз даних, наведених в табл. 3.2, при виробництві твердого біопалива застосовується імпортна технологія та обладнання пресування під високим тиском без добавлення шкідливих присадок, при виробництві біодизеля застосовується імпортна технологія та імпортне обладнання, при виробництві біоетанолу застосовується застаріла малоефективна вітчизняна технологія добування спирту з сахарних сиропів.

Таблиця 3.3. Оцінка міжнародної конкурентоспроможності виробників АДЕ в Украні за наявністю грошових коштів для капіталовкладень в розвиток інфраструктури виробництва біопалива (Коефіцієнт К3)

Як показує аналіз даних, наведених в табл. 3.2, виробництво твердого біопалива та біодизелю проводится за рахунок комерційного самофінансування господарюючих суб'єктів, або за рахунок одиничних міжнародних кредитних грантів (ЮНІДО та інш.), цільове фінансування виробництва біоетанолу в Україні практично не проводиться, оскільки для цього модернізуються застарілі заводи по зброжувальному виробництву спирту з сахарних сиропів або пшениці, яким добавляється лінія обезвожування звичайного спирту.

Таблиця 3.4. Оцінка міжнародної конкурентоспроможності виробників АДЕ в Украні за наявністю державної підтримки та стимулювання розвитку виробництва біопалива (Коефіцієнт К4)

Як показує аналіз даних, наведених в табл. 3.4, в Україні відсутня державна програма розвитку галузі виробництва твердого біопалива і тільки розглядаються проекти пільгової кредитної підтримки населення при заміні газових котлів на твердопаливні котли на твердому біопаливі.

Формальні державні програми підтримки розвитку виробництва біодизелю та біоетанолу в Україні є, але программа «Біодизель 2006;2011» провалена, так і не маючи фінансування, а всі програми «Біоетанол» наштовхуються, окрім відсутності фінансування, ще й на введення високих акцизіних податків на біоетанол (як спирт) та додаткові акцизні податки на бензинові суміші з біоетанолом до 20%. Це робить біоетанол практично неконкурентоспроможним на внутрішньому ринку України по ціновим параметрам, а також є засобом тиску «нафтового лоббі» на відміну законодавства України по впровадженню біоетанолу та заміни його на програму виробництва екологічно чистого бензину «Євро-5» з каталізаторами-нейтралізаторами шкідливих викидів в вихлопних трубах автомобілів.

Таблиця 3.5. Оцінка міжнародної конкурентоспроможності виробників АДЕ в Украні за наявністю в країні рвня розвитку інфраструктури виробництва біопалива в обсягах, що перевищують внутрішні потреби країни (Коефіцієнт К5)

Як показує аналіз даних, наведених в табл. 3.5, за відсутністю державних програм розвитку галузі виробництва біопалива в Україні, виробництво розташоване на числених малих підприємствах або модернізованих оліє-жирових та спиртових заводах. А оскільки оліє-жирові комбінати є середніми промисловими підприємствами, то, відповідно, обсягу виробництва на них «євродров» з соняшникового лушпиння на імпортваних виробничих лініях вистачає для забезпечення експортного попиту по поставці їх в ЄвроСоюз. При цьому українські «євродрова» мають найвищі конкурентні характеристики на європейському ринку за ціною та якістю (табл. 3.6).

Таблиця 3.6. Оцінка міжнародної конкурентоспроможності виробників АДЕ в Украні за наявністю виробництва біопалива на рівні, конкурентоспроможному по ціні та якості продукції з аналогічною продукцією на світовому ринку АДЕ (Коефіцієнт К6)

Як показує аналіз даних, наведених в табл. 3.7, за обсягами виробництва біопалива на світовому ринку конкурентоспроможними виявилось тільки тверде біопаливо з України, питома вага експорту якого становила вже 2,85% від світового обсягу ринку твердого біопалива.

Таблиця 3.7. Оцінка міжнародної конкурентоспроможності виробників АДЕ в Украні за часткою в світовому обсягу виробництва біопалива у 2014 році (Коефіцієнт К7)

В табл. 3.8 на основі даних табл. 3.1 — 3.7 побудована матриця розрахунку середньозважених коефіцієнтів конкурентоспроможності українських виробників біопалива на міжнародних ринках.

Таблиця 3.8. Матриця розрахунку середньозважених коефіцієнтів конкурентоспроможності українських виробників біопалива на міжнаролних ринках

На рис. 3.1 — 3.3 наведені діаграми — «радари» профілів досягнутих рівнів окремих показників сумарної міжнародної конкурентоспроможності українських виробників біопалива на макрорівні на міжнародних ринках. При цьому «вхідний» обов’язковий бар'єрний рівень показників дорівнює 5.

Рис. 3.1 Профілі коефіцієнтів рангової конкурентоспроможності на міжнародних ринках експорту твердого біопалива з України (ранг вхідного бар'єру для виходу на міжнародні ринки = 5)

Рис. 3.2 Профілі коефіцієнтів рангової конкурентоспроможності на міжнародних ринках експорту біодизеля з України (ранг вхідного бар'єру для виходу на міжнародні ринки = 5)

Рис. 3.3 Профілі коефіцієнтів рангової конкурентоспроможності на міжнародних ринках експорту біоетанолу з України (ранг вхідного бар'єру для виходу на міжнародні ринки = 5)

Таким чином, за 5-ти бальною ранговою шкалою оцінки середньозваженого сумарного рівня міжнародної конкурентоспроможності продукції українських виробників АДЕ для стійкого виходу на експортні ринки:

1. Найвищий бал 3,4 (68% від максимуму вимог до експортної конкурен-тоспроможності) для твердого біопалива України свідчить про найвищу готовність на макрорівні українських виробників твердого біопалива для виходу на міжнародні ринки АДЕ, що підтверджується наявністю та зростанням фактичних обсягів експорту твердого біопалива, доведеному в маркетингових дослідженнях магістерської роботи;

2. Бал 2,35 (47% від максимуму вимог до експортної конкурентоспро-можності) для біодизелю України свідчить про неготовність на макрорівні українських виробників біодизелю для виходу на міжнародні ринки АДЕ, що підтверджується відсутністю фактичних обсягів експорту біодизеля та першими спробами внутрішнього виробництва, доведеному в маркетингових дослідженнях магістерської роботи;

3. Бал 1,3 (26% від максимуму вимог до експортної конкурентоспро-можності) для біоетанолу України свідчить про міжнародну неконку-рентоспроможність на макрорівні українських виробників біоетанолу для виходу на міжнародні ринки АДЕ, що підтверджується відсутністю фактичних обсягів експорту біоетанолу та невиконанням державних планів навіть внутрішнього виробництва, доведеному в маркетингових дослідженнях магістерської роботи;

Відповідно, пропонуємими на макрорівні стратегіями українських виробників біопалива на міжнародних ринках можна визначити наступні:

1. В галузі виробництва та експорту твердого біопалива:

— захист стратегічної «ніші» по експорту «євродров» з соняшникового лушпиння в країни ЄвроСоюзу;

— освоєння сектору виробництва твердого біопалива з соломи, стеблів сонішнику та кукурудзи після збирання насіння для розвитку внутрішнього сектору споживання на Україні в комунальному господарстві;

— розширення сектору виробництва твердого біопалива з енергетичних дерев (енергетична верба та енергетична тополя) для розширення можливостей експорту «євродров» з деревної сировини.

2. В галузі виробництва та експорту біодизелю:

— пошук вартісної експортної «ніші» на ринках Туреччини, Швеції, Норвегії та в інших країнах ЄвроСоюзу, на яких вартість українського біодизелю є значно нижчою вартості нафтового дизельного пального;

— при появі експортної «ніші» для її розширення прийняти всі заходи тиску на державне керівництво України шодо обмеження експорту насіння рапсу та переходу на експорт рапсового масла та біодизелю.

3. В галузі виробництва та експорту біоетанолу:

— необхідно розвивати виробництво біоетанолу по технологіям 2-го покоління з кукурудзи (технологія США) та цукрового сорго (технологія Бразилії) і цукрових буряків (технологія Німеччини та Франції), що дозволить знизити його собівартість виробництва в Україні до рівней, конкурентоспроможних з найбільшими світовими експортерами США (біоетанол з кукурудзи) та Бразилії (біоетанол з цукрової тростини), які на сьогодні створили надлишкову пропозицію дешевого біоетанолу на міжнародних ринках;

— для внутрішнього споживання треба модернізувати комплексне виробництво цукру та спирту в єдиному технологічному процесі, що дозволить знизити комплексну собівартість біоетанолу за рахунок перерозподілення частини вартості в вартість цукру.

3.2 Шляхи та прогноз підвищення макрорівня конкурентоспроможності українських виробників біопалива на міжнародних ринках АДЕ

Враховуючи досвід країн світу щодо впровадження альтернативних джерел біопалива слід констатувати, що без державної підтримки та державної стратегії стимулювання виробництва біопалива в Україні процес розвитку цього сегмента самостійною економічною ініициативою господарюючих суб'єктів затягнеться надовго.

На рис. 3.1 — 3.3 наведені побудовані за даними табл. 3.8 профілі коефіцієнтів рангової конкурентоспроможності українських виробників на макрорівні на міжнародних ринках експорту біопалива з України. Побудовані діаграми профілів є основою для визначення напрямків підвищення конкурентоспроможності українських виробників біопалива на світовому ринку альтернативних джерел енергозабезпечення.

Позитивний досвід розвитку сонячної електроенергетики та вітроенергтики за рахунок встановлення підвищених «зелених» тарифів на покупку енергосистемою України отриманої екологічно чистої електроенергії підказує необхідність введення аналогічних стимулюючих державних заходів для розвитку галузі біопалива в Україні:

1. В галузі зростання виробництва твердого біопалива повинна бути прийнята програма бюджетного та кредитного стимулювання поступового переходу всієї теплової комунальної сфери з природного газу на тверде біопаливо, програма довгострокового кредитного та тарифного стимулювання приватних домовладінь по переходу з природного газу на твердопаливні котли на біопаливі. Це дозволить створити на базі численних малих підприємств сучасні автоматизовані заводи по виробництву твердого біопалива не тільки з лушпиння соняшнику, а й з інших паливних ресурсів (солома, стеблі соняш-ника та кукурудзи, плавневий очерет та інш.), що, вілповідно, дає новий пош-товх для нарощування експортних можливостей в галузі твердого біопалива.

Рис. 3.4 Прогноз зміни профілів коефіцієнтів рангової конкурентоспроможності при експорті твердого біопалива з України на міжнародні ринки (ранг вхідного бар'єру для виходу на міжнародні ринки = 5)

Рис. 3.5 Прогноз зміни профілів коефіцієнтів рангової конкурентоспроможності при експорті біодизеля з України на міжнародні ринки (ранг вхідного бар'єру для виходу на міжнародні ринки = 5)

Рис. 3.6 Прогноз зміни профілів коефіцієнтів рангової конкурентоспроможності при експорті біоетанолу з України на міжнародні ринки (ранг вхідного бар'єру для виходу на міжнародні ринки = 5)

На рис. 3.4 наведені прогнозовані зміни профілів коефіцієнтів рангової конкурентоспроможності при експорті твердого біопалива з України на міжнародні ринки (ранг вхідного бар'єру для виходу на міжнародні ринки = 5) за умов прийняття запропонованих шляхів державної підтримки розвитку галузі виробництва твердого біопалива.

Таблиця 3.9. Матриця прогнозного розрахунку на 2020 рік середньозважених коефіцієнтів конкурентоспроможності українських виробників біопалива на міжнаролних ринках

Як показує аналіз даних, наведених на рис. 3.4 та в табл. 3.9, запропоно-вані заходи державної підтримки розвитку галузі виробництва твердого біопалива в Україні приведуть до зростання середньозваженого сумарного рівня міжнародної конкурентоспроможності продукції українських виробників АДЕ в секторі «Тверде біопаливо» з 3,4 до 3,85, що забезпечить виконання стратегії утримання зайнятої ринкової «ніші».

2. В галузі зростання експортного виробництва рапсової олії та біодизелю необхідно ввести вивізне мито на насіння рапса та додатковий екологічний податок на шкідливість нафтового дизельного пального, аналогічно зі страте-гією зменшення експорту насіння соняшнику за кордон та відповідного розвит-ку виробництва на експорт соняшникової олії в Україні.

На рис. 3.5 наведені прогнозовані зміни профілів коефіцієнтів рангової конкурентоспроможності при експорті біодизеля з України на міжнародні ринки (ранг вхідного бар'єру для виходу на міжнародні ринки = 5) за умов прийняття запропонованих шляхів державної підтримки розвитку галузі виробництва біодизеля.

Запропоновані заходи державного регулювання цього питання дозво-лять:

— зробити застосування біодизелю всередині України більш економічно вигіднішим, ніж застосування нафтового дизельного пального, яке практично не виробляється в Україні, а імпортується;

— стимулювати розвиток виробництва рапсової олії в Україні за рахунок поступового зменшення обсягів експорту насіння рапсу за кордон;

— стимулювати розвиток виробництва біодизелю з рапсової олії та відповідного зростання обсягів його експорту для заміщення скорочення експорту насіння рапсу на переробку (аналогія з проблемою експорту насіння соняшнику та соняшниковою олією) Як показує аналіз даних, наведених на рис. 3.5 та в табл. 3.9, запропоно-вані заходи державної підтримки розвитку галузі виробництва біодизеля в Україні приведуть до зростання середньозваженого сумарного рівня міжнародної конкурентоспроможності продукції українських виробників АДЕ в секторі «Біодизель» з 2,35 до 3,35, що забезпечить виконання стратегії первинного зайняття певної ринкової «ніші» на міжнародних ринках.

3. В галузі зростання внутрішнього та експортного виробництва біоета-нолу необхідно:

— терміново зняти акцизний податок на біоетанол;

— встановити льготні ставки акцизного податку на суміші бензинів з біоетанолом при 10 — 20% обсягу біоетанолу в суміші;

— зняти акцизний податок на альтернативні моторні палива (суміші бензину з біоетанолом при 35% і більше біоетанолу в суміші;

— встановити дотацію держави на бензинові суміші Е85 (85% біоетанолу);

— прийняти заходи по бюджетному та кредитному стимулювання вироб-ництва біоетанолу на модернізованих заводах по виробництву цукру.

Як показує аналіз даних, наведених на рис. 3.6 та в табл. 3.9, запропоно-вані заходи державної підтримки розвитку галузі виробництва біоетанолу в Україні приведуть до зростання середньозваженого сумарного рівня міжнародної конкурентоспроможності продукції українських виробників АДЕ в секторі «Біоетанол» з 1,3 до 3,4, що забезпечить виконання стратегії первинного зайняття певної ринкової «ніші» на міжнародних ринках.

Висновки

Міжнародна конкурентоспроможність — це порівняльно (зі змінами провідних конкурентів і ринків) та системно виявлена, така що формується, розвивається й зсередини має стійку здатність товаровиробника до методичного комплексного нарощування власних конкурентних переваг для прискореного й економічного забезпечення міжнародної переваги та планомірного випередження лідерів світового ринку на користь більш повного задоволення (у рамках правових, етичних й екологічних норм) матеріальних і соціальних потреб (працівників, споживачів, інвесторів, власників).

Міжнародна маркетингова діяльність економічних суб'єктів на досліджуємих в магістерському дослідженні ринках альтернативних джерел енергозабезпечення (експорт продукції АДЕ) заснована на наступних основних принципах конкурентоспроможності макрорівня економічного розвитку:

1. Наявність в країні виробника АДЕ джерел та умов виробництва продукції АДЕ;

2. Наявність в країні виробника АДЕ технології виробництва АДЕ;

3. Наявність в країні виробника АДЕ грошових коштів для капітало-вкладень в розвиток інфраструктури виробництва АДЕ;

4. Наявність в країні виробника АДЕ державної підтримки та стимулю-вання розвитку виробництва АДЕ;

5. Наявність в країні виробника АДЕ рівня розвитку інфраструктури виробництва АДЕ в обсягах, що перевищують внутрішні потреби країни;

6. Наявність в країні виробника АДЕ сировини, технології та інфра-структури виробництва на рівні, конкурентоспроможному по ціні та якості продукції з аналогічною продукцією на світовому ринку АДЕ.

Перспективи міжнародної конкурентоспроможності українських виробників біопалива (твердого біопалива, біоетанолу, біодизелю, біогазу) на міжнародних ринках засновані на:

— значній сировинній базі щорічно відновлювальної біомаси, яка на даний час використовується на більш ніж на 10%;

— значному зростанні світового та, особливо, європейського попиту на біопаливо, як наслідок державних екологічних програм ЄвроСоюза, США та Японії по програмам зниження шкідливості впливу функціонування сучасної виробничої та громадської технологічних інфраструктур на довколишнє середовище (Кіотський протокол по «парниковому ефекту»).

Проведений аналіз сучасного експортного позиціонування та можливостей українських виробників на міжнародних ринках АДЕ показав, що:

1. За загальним місцем сумарної потужності відновлювальних АДЕ Україна займає 55 місце в світі з показником 13,9 млн Мвт, що складає 0,82% від загальносвітової потужності відновлювальних АДЕ (1 686 млн Мвт).

2. Рівень застосування відновлювальних АДЕ (3 166 тис. тон нафтового еквівалента) в зведеному енергобалансі первинних джерел енергетики України (115 940 тис. тон нафтового еквівалента) за статистичними даними Міненерго України у 2013 році склав 2,73% при середньоєвропейському рівні 15,0% (від рівня Норвегії-65,5% до рівня Люксембургу -3,6%), при цьому питома вага основних типів відновлювальних АДЕ в зведеному енергобалансі становила:

— тверде біопаливо (пресовані пелети з сировини сілького господарства та деревопереробки) — 1,454%;

— гідроенергетика — 1,079%;

— сонячна фотоенергетика — 0,121%

— вітроенергетика — 0,073%;

— сонячна термоенергетика — 0,0006%;

— рідке біопаливо (біоетанол та біодизель) -0,003%.

3. В галузі гідроенергетики, вітроенергетики, сонячної енергетики в Україні існує певний мінімальний рівень внутрішнього розвитку, при цьому у 2014 році погоджений перший контракт на поставку вітроелектростанцій в Казахстан.

4. Галузь твердого біопалива в Україні почала свій розвиток як повністю експортноорієнтова, оскільки більш як 90% паливних пелет і брикетів вивозились із країни, але на сучасному рівні експорту (150−200 тис. т/рік, що складає 2,35% від загальносвітового обсягу експорту твердого біопалива) не перевищує 55% від обсягу виробництва при зростанні обсягу внутрішнього споживання в Україні. При цьому галузь твердого біопалива в Україні продовжує розвиватися стрімкими темпами, про що свідчать такі дані: якщо у 2008 р. в Україні було вироблено разом пелет та брикетів 77 тис. т, а в 2009 р. — 350 тис. т, то вже в 2010 році - 650 тис. т і 1 млн 850 тис. т у 2014 році. Тобто, обсяг річного виробництва твердого біопалива в Україні у 2014 році практично досяг обсягу виробництва у Німеччині та в 1,3 раза перевищив обсяг виробництва у Швеції

Паливо з лушпиння соняшнику, яке виготовляють товарними партіями великі олієпереробні підприємства України, нині займає 70% в структурі виробництва твердого біопалива, на другому місці паливо з відходів деревини, на яке припадає 25%. Виробництво біопалива з соломи та торфу ще не набрало промислових обертів та є стратегічним резервом України.

З точки зору екологічності, сумарні шкідливі викиди твердих речовин та вуглекислого газу від паливних брикетів в 10 разів менше, ніж викиди від спалювання газу, в 20 разів нижче, ніж викиди від спалювання нафтового дизельного пального й в 50 разів менше, ніж від кам’яного вугілля.

5. На ринку біоетанолу фактична питома вага обсягів виробництва в Україні у 2013 році (70,0 тис тон/ на рік) становить близько 0,10% від світового обсягу виробництва біоетанолу (71,2 млн тон/ на рік), а проектна потужність при наявній біомасі (кукурудза, пшениця, цукрові буряки) становить 6% від світового обсягу біомаси для виробництва біоетанолу [19];

6. На ринку біодизелю фактична питома вага обсягів виробництва в Україні у 2013 році (5,0 тис тон/ на рік) становить близько 0,02% від світового обсягу виробництва біодизелю (24,1 млн тон/ на рік), а проектна потужність при наявній біомасі (рапс, соняшник) становить 8% від світового обсягу біомаси для виробництва біодизелю;

7. Вартість біоетанолу та біодизелю при сучасних технологіях вище вартості бензину та дизпалива, але вимоги екологічності та зниження викидів «парникових» газів створюють попит на них на світовому ринку на рівні 10% від обсягів моторних нафтопродуктів (до 200 млн тон/на рік).

Так, при використанні біодизелю в суміші з нафтовим дизельним паль-ним (В30 — В95) можуть бути отримані наступні екологічні переваги роботи дизельних автомобільних двигунів:

— викиди діоксиду сірки і сірки можуть бути зменшені приблизно на 30%;

— біодизель не містить ароматичних сполук забруднюючих довкілля;

— шкідливий вплив налюдину вихлопних газів набагато нижче, ніж при використанні нафтового дизельного палива;

— біодизель біологічно розкладається в навколишньому середовищі за 25−30 днів, в той час як 1 кг мінеральних нафтопродукті може забруднити майже 1 млн літрів питної води і знищити в ній всю флору тиа фауну;

— в біодизельних вихлопних газах обсяг токсичних органічних сполук становить тільки 10% і 20% твердих частинок, діоксиду вуглецю і монооксиду вуглецю викидів тільки на 10% від рівней для нафтового дизельного пального;

Дослідженнями екологічних переваг застосування біоетанолу у домішках до бензинів встановлено, що при роботі двигуна на паливі Е-85 (85% біоетано-лу +15% бензину) істотно знижується токсичність відпрацьованих газів порів-няно з його роботою на бензині: у викидних газах двигуна в режимі максималь-ного крутного моменту в 2 рази змен-шуються концентрації СО і СnНm, у ре-жимі максимальної потужності більш, як у 10 разів, знижується вміст вуглевод-нів СnНm, більш ніж в 5 разів — вміст оксидів азоту Nох.

Таким чином, поставлені Євросоюзом амбітні цілі - до 2020 року скоротити викиди парникових газів на 20%, збільшити частку відновлювальних джерел енергії до 20% і підвищити енергоефективність на 20%, враховуючи підписану асоціацію України з ЄвроСоюзом, є одним із визначальних факторів для розвитку експортно-орієнтованих виробництв біопалива в Україні для країн ЄвроСоюзу.

Пропонуємими стратегіями українських виробників біопалива на міжнародних ринках можна визничити наступні:

1. В галузі виробництва та експорту твердого біопалива:

— захист стратегічної «ніші» по експорту «євродров» з соняшникового лушпиння в країни ЄвроСоюзу;

— освоєння сектору виробництва твердого біопалива з соломи, стеблів сонішнику та кукурудзи після збирання насіння для розвитку внутрішнього сектору споживання на Україні в комунальному господарстві;

— розширення сектору виробництва твердого біопалива з енергетичних дерев (енергетична верба та енергетична тополя) для розширення можливостей експорту «євродров» з деревної сировини.

2. В галузі виробництва та експорту біодизелю:

— спроба знайти вартісну експортну «нішу» на ринках Туреччини, Швеції, Норвегії та в інших країнах ЄвроСоюзу, на яких вартість українського біодизелю є значно нижчою вартості нафтового дизельного пального;

— при появі експортної «ніші» для її розширення прийняти всі заходи тиску на державне керівництво України шодо обмеження експорту насіння рапсу та переходу на експорт рапсового масла та біодизелю.

3. В галузі виробництва та експорту біоетанолу:

— необхідно розвивати виробництво біоетанолу по технологіям 2-го покоління з кукурудзи (технологія США) та цукрового сорго (технологія Бразилії) і цукрових буряків (технологія Німеччини та Франції), що дозволить знизити його собівартість виробництва в Україні до рівней, конкурентоспроможних з найбільшими світовими експортерами США (біоетанол з кукурудзи) та Бразилії (біоетанол з цукрової тростини), які на сьогодні створили надлишкову пропозицію дешевого біоетанолу на міжнародних ринках;

— для внутрішнього споживання треба модернізувати комплексне виробництво цукру та спирту в єдиному технологічному процесі, що дозволить знизити комплексну собівартість біоетанолу за рахунок перерозподілення частини вартості в вартість цукру.

Згідно затверджених документів асоціації України з Європейським Союзом та зняттям митних і квотних перешкод, вже у 2015 році ЄвроСоюз надав безмитну імпортну квоту на поставку 100 тис. тон біоетанолу з України на євроринок, що дає можливість інтенсивного розвитку біоетанольної галузі в Україні при підтримці європейських інвесторів перенесення виробництва біоетанолу та біодизелю на Україну (до джерел біомаси).

Для реалізації запропонованих міжнародних стратегій українських виробників біопалива на міжнародних ринках на основі розроблених профілей рангових коефіцієнтів конкурентоспроможності в роботі запропоновані наступні шляхи:

1. В галузі зростання виробництва твердого біопалива повинна бути прийнята програма бюджетного та кредитного стимулювання поступового переходу всієї теплової комунальної сфери з природного газу на тверде біопаливо, програма довгострокового кредитного та тарифного стимулювання приватних домовладінь по переходу з природного газу на твердопаливні котли на біопаливі. Це дозволить створити на базі численних малих підприємств сучасні автоматизовані заводи по виробництву твердого біопалива не тільки з лушпиння соняшнику, а й з інших паливних ресурсів (солома, стеблі соняшника та кукурудзи після збору врожаю, плавневий очерет та інш.), що, вілповідно, дає новий поштовх для нарощування експортних можливостей в галузі твердого біопалива.

2. В галузі зростання експортного виробництва рапсової олії та біодизелю необхідно ввести вивізне мито на насіння рапса та додатковий екологічний податок на шкідливість нафтового дизельного пального, аналогічно зі страте-гією зменшення експорту насіння соняшнику за кордон та відповідного розвит-ку виробництва на експорт соняшникової олії в Україні.

Запропоновані заходи державного регулювання цього питання дозво-лять:

— зробити застосування біодизелю всередині України більш економічно вигіднішим, ніж застосування нафтового дизельного пального, яке практично не виробляється в Україні, а імпортується;

— стимулювати розвиток виробництва рапсової олії в Україні за рахунок поступового зменшення обсягів експорту насіння рапсу за кордон;

— стимулювати розвиток виробництва біодизелю з рапсової олії та відповідного зростання обсягів його експорту для заміщення скорочення експорту насіння рапсу на переробку (аналогія з проблемою експорту насіння соняшнику та соняшниковою олією)

3. В галузі зростання внутрішнього та експортного виробництва біоета-нолу необхідно:

— терміново зняти акцизний податок на біоетанол;

— встановити льготні ставки акцизного податку на суміші бензинів з біоетанолом при 10 — 20% обсягу біоетанолу в суміші;

— зняти акцизний податок на альтернативні моторні палива (суміші бензину з біоетанолом при 35% і більше біоетанолу в суміші;

— встановити дотацію держави на бензинові суміші Е85 (85% біоетанолу);

— прийняти заходи по бюджетному та кредитному стимулювання вироб-ництва біоетанолу на модернізованих заводах по виробництву цукру.

Як показали результати проведеного в магістерському дослідженні рангового прогнозування, впровадження запропонованих заходів державної підтримки розвитку галузей виробництва біопалива на протязі 5 років приведе до появи на макрорівні конкурентоспроможного експортного виробництва біопалива в Україні, яка має надлишкові ресурси паливної біомаси, але на сьогодні не має достатньої потужності виробничо-технологічної інфраструктури та коштів для її побудови.

Практична значущість отриманих результатів магістерської роботи полягає в розробці окремих стратегій розвитку конкурентоспроможності українських виробників альтернативних джелел енергії (твердого біопалива, біодизеля та біоетанола) на міжнародних ринках та розробці пропозицій щодо шляхів реалізації цих стратегій в умовах державних програм фінансової та пільгової підтримки.

Список використаних джерел

1. Аакер Дэвид А. Стратегическое рыночное управление [Текст]: 7-е изд. / Д. А. Аакер. — пер. с англ. под ред. С. Г. Божук. — СПб.: Питер, 2007. — 496 с.

2. Аграрний сектор економіки України (стан і перспективи розвитку) / [Присяжнюк М.В., Зубець М. В., Саблук П. Т. та ін.]; за ред. М. В. Присяжнюка, М. В. Зубця, П. Т. Саблука, В.Я. Месель-Веселяка, М. М. Федорова.? К.: ННЦ Інституту агроекономіки, 2011.? 1008 с.

3. Альтернативна енергетика: навч. посібник для студ. вищ. навч. закл. [Текст] / М. Д. Мельничук, В.О. Дубровін, В. Г. Мироненко, І.П. Григорюк, В.М. Поліщук, Г. А. Голуб, В. С. Таргоня, С.В. Драгнєв, І.В. Свистунова, С. М. Кухарець. — К: «Аграр Медіа Груп», 2011. — 612 с.

4. Ансофф И. Стратегический менеджмент[Текст]: Классическое издание («Strategiс Management: Classic Edition» by H. Igor Ansoff) /И. Ансофф. — СПб: Питер, 2011. — 344 с.

5. Багиев Г. Л. Международный маркетинг [Текст] / Г. Л. Багиев, Н.К. Мо-исеева, В. И. Черенков. — СПб.: Питер, 2008. — 688 с.

6. Барабась Д. О. Конкурентні стратегії підприємства [Текст] / Д.О. Бара-бась // Стратегія економічного розвитку України: Науковий збірник. — Вип. 2−3. — К.: КНЕУ, 2000. — С. 201−208

7. Безтелесна Л. Н. Механізм забезпечення сталої конкурентоспроможнос-ті великого промислового підприємства [Текст] / Л. Безтелесна, Н. Чигир // Економіст. — 2004. — № 12. — C. 40−44.

8. Біоенергетичний потенціал сільськогосподарського виробництва: економічний вимір, прогноз використання6 монографія / Макарчук О. Г., Савчук В. К. — К.: Аграр Медіа Груп, 2011. — 177 с.

9. Біопалива (технології, машини і обладнання) /В.О. Дубровін, М.О. Кор-чемний, І.П. Масло та ін. — К.: ЦТІ «Енергетика і електрифікація», 2004. — 256 с.

10. Біопальне в Європейському Союзі: [перспектива] / Теорія і практика ринків // Ринок біопалива. — 2007. — № 1. — С. 26 — 37.

11. Бондар В. С. Цукрові буряки, як відновлювальне джерело біоенергетики [Текст] / В. С. Бондар // Вісник цукровиків України, № 1 (92), лютий 2014. — С. 22 — 25 — http://sugarua.com

12. Борисова Т. Феномен міжнародної конкуренції в сучасній економіці / Т. Борисова // Галицький економічний вісник. — 2010. — 2 (27). — С. 34−40

13. Брейли Р. Принципы корпоративных финансов [Текст] / Р. Брейли, С. Майерс, Пер. с англ. — М.: Олимп-Бизнес, 2004. — 1120 с.

14. Войчак А. В. Маркетингові дослідження [Текст]: підручник / А. В. Войчак, А. В. Федорченко; [ред. А.В. Войчак]; Державний вищий навчальний заклад «Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана». — К.: КНЕУ, 2007. — 408 c.

15. Войтов В. А. Собівартість виробництва біодизеля на базі етилових ефірів жирних кислот рослинних олій [Електронний документ] / В. А. Войтов, М. С. Даценко, М. В Карнаух, П. М. Климов // Збірка Харківського технічного університету сільського господарства, 2010, № 94. — С. 270−277, режим доступу: http://khntusg.com.ua/files/sbornik/vestnik₉₄/45.pdf

16. Гарачук Ю. О. Підвищення ефективності діяльності підприємства за рахунок управління конкурентоспроможністю [Текст] / Ю. О. Гарачук // Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 2. — C. 60−66.

16а. Гелетуха Г. Г. Енергетичний та екологічний аналіз виробництва енергії з біомаси / Г. Г. Гелетуха, Т.А. Желєзна О.І. Дроздова // Біоенергетична асоціація України, Аналітична записка № 8, 25.04.2014 — http://www.uabio.org/activity/uabio-analytics

16б. Гелетуха Г. Г. Сучасний стан та перспективи розвитку біоенергетики в Україні / Г. Г. Гелетуха, Т.А. Желєзна О.І. Дроздова // Біоенергетична асоціація України, Аналітична записка № 9, 27.05.2014 — http://www.uabio.org/activity/uabio-analytics

17. Гіл Чарлз. Міжнародний бізнес: Конкуренція на глобальному ринку [Текст] / Пер. з англ. / Чарлз Гіл. — К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001. — 856 с.

18. Голік В. В. Формування системи стратегічного забезпечення управ-ління конкурентоспроможністю підприємств / В.В. Голік // Електронне видання «Ефективна економіка», № 11, 2013. — http://www.economy.nayka. com.ua/? op=1&z=2466

19. Гриффин Р. Международный бизнес [Текст]: 4-е изд. / Р. Гриффин, М. Пастей. — пер. с англ. под ред. А. Г. Медведева. — СПб.: Питер, 2006. — 1088 с.

19а. Гуцаленко Л. В. Стан та основні чинники розвитку виробництва біологічного палива в Україні та світі / Л. В. Гуцаленко, В.Ю. Фабіянська // Наукові праці Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків, віипуск 19, 2013. — С. 168−173

19б. Девянин С. Н. Растительные масла и топлива на их основе для дизельных двигателей / С. Н. Девянин, В. А. Марков, В. Г. Семенов. — Х.: Новое слово, 2007. — 600 с.

20. Длігач А.О. Стратегічне маркетингове управління [Текст]: моногра-фія / А.О. Длігач. — К.: Алерта, 2012. — 272 с.

21. Дойль П. Маркетинг менеджмент и стратегии [Текст]: пер. с англ. / Питер Дойль. — 3-е междунар. изд. — СПб.: Питер, 2003. — 538 с.

22. Должанський І. Конкурентоспроможність підприємства [Текст]: навчальний посібник / І.З. Должанський, Т. О Загорна. — Київ: Центр навчальної літератури, 2006. — 384 с.

23. Друкер Питер Ф. Менеджмент [Текст]: Пер. с англ. / Питер Ф. Друкер, Джозеф А. Макьярелло. — М.: ООО «И.Д. Вильямс», 2010. — 704 с.

24. Дубнова О. С. Современные тенденции развития мирового рынка биотоплива [Текст] / О. С. Дубнова // Сегодня и завтра российской экономики. — 2010. — № 37. — С. 58−64.

25. Дуброва О. С. Процес розробки та реалізації конкурентної стратегії підприємства [Електронний ресурс] / О. С. Дуброва // Електронне видання «Ефективна економіка», № 8, 2010. — http://www.economy.nayka. com.ua/? op=1&z=274

25а. Економічне обгрунтування доцільності переходу на опалення твердим біопаливом. Гармонізація українських стандартів та стандартів ЄС: Посібник / М. Коломийченко, С. Анальков, Т. Ігнатенко. — «Український пелетний Союз» — Електронне видання, 2014. — 47 с. — www.bioenergy.gov.ua/sites/default/…/168₀.p

25б. Експлуатаційні властивості альтернативних моторних палив на основі оксигенатів / В.С. Пилявський1, О.О. Гайдай1, К. О. Кирпач та інш. // Катализ и нефтехимия, 2012, № 21. — С. 162−166

26. Енергоефективність та відновлювані джерела енергії [Текст] / С. М. Бевз та ін.; НАН України. — К.: Укр. енциклопед. знання, 2007. — 560 с.

27. Енергетичні баланси України у 2008;2014 рр. [Електронний доку-мент] / Статистичні збірники Державної служби статистики України, 2009;2015 рр. — режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

28. Зозулёв А. В. Маркетинг [Текст] / А. В. Зозулев, Н. С. Кубышина, — под. редакцией С. А. Солнцева. — К.:Знання; М.: Рыбари, 2011. — 421 с.

28а. Зозулев А. В. Промышленный маркетинг: рыночная стратегия: Учебн. Пособие [Текст] / А. В. Зозулев. — К.: Центр учебной литературы, 2010. — 576 с.

29. Іванов Ю.Б. Теоретичні основи конкурентної стратегії підприємства [Текст] / за заг. ред. Ю.Б. Іванова, О. М. Тищенка. — К.: ІНЖЕК, 2006. — 384 с.

30. Калетнік Г. М. Розвиток ринку біопалив в Україні [Текст]: Монографія / Г. М. Калетнік. — К: Аграрна наука, 2008. — 464 с.

31. Калетнік Г. М. Біопаливо: ефективність його виробництва та спожи-вання в АПК України [Текст]: Навч. посіб. / Г. М. Калетнік, В. М. Пришляк. — К: «Хай-Тек Прес», 2010. — 312 с.

32. Каніщенко О.Л. Міжнародний маркетинг [Текст]: Навч. посібник / О.Л. Каніщенко. — К.:Політехніка НТУУ «КПІ», 2007. — 152 с.

33. Каніщенко О.Л. Міжнародний маркетинг у діяльності українських підприємств [Текст] / О.Л. Каніщенко. — К.:Знання, 2007. — 446 с.

34. Кирилов Ю.Є. Виробництво та ринок біопалива: світові тенденції [Текст] / Ю.Є. Кирилов, М.І. Губа. — Х.: ДАУ. — 2010. — 234 с.

35. Кириченко О. А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності [Текст]: Навч. посіб. 3-тє вид., перероб. і доп. / О. А. Кириченко. — - К.: Знання-Прес, 2002. — 384 с.

36. Климчук О. В. Біоетанольна індустрія: світовий досвід та перспективи виробництва для України / О. В. Климчук // Збірник наукових праць ВНАУ. — № 2 (77). — 2013. — С. 24 — 32.

37. Кныш М. И. Конкурентные стратегии [Текст]: учеб. пособие / М. И. Кныш. — СПб.: Б. и., 2000. — 284 с.

38. Козак Ю. Г. Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства [Текст]: 2-ге вид. Навч пос рек МОН України. — Центр учбової літератури, 2006. — 446 с.

39. Конкурентоспроможність: проблеми науки та практики [Текст]: монографія / ред.: В. С. Пономаренко, М. О. Кизим, О. М. Тищенко; НАН України, Н.-д. центр індустр. пробл. розв., Харк. нац. екон. ун-т. — Х.:ІНЖЕК, 2009. — 262 c.

40. Корсун С. Г. Вплив виробництва та використання біопалива на навколишнє середовище / С. Г. Корсун, С. М. Питель // Науковий вісник Національного університету біоресурсів та природокористування України. — 2009. — Вип. 142. — Ч. 1. — С. 99−104.

41. Кoтлеp Ф. Мapкетинг-менеджмент [Текст] / Ф. Кoтлеp, К.Л. Келлеp. — 12-е изд. — СПб.: Питеp, 2006. — 816 с.

42. Котлер Ф. Основы маркетинга [Текст]: Профессиональное издание, 12-е изд./ Ф. Котлер, Г. Армстронг. — М.: Изд-во ООО «И.Д. Вильямс», 2009. — 1072 с.

43. Куденко Н. В. Стратегічний маркетинг [Текст] / Н. В. Куденко. — К.: КНЕУ, 2005. — 156 с.

44. Кузьмін О. Є. Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства [Текст]: навч. посібник [для студ. спец. «Міжнародна економіка"] / О. Є. Кузьмін, Н. І. Горбаль. — Львів: Компакт-ЛВ, 2005. — 304 с.

45. Курило В. Л. Сучасний стан виробництва та використання біоетанолу в Бразилії та світі [Текст] / В. Л. Курило, М. Я. Гументик, О. М. Копак // Наукові праці Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН України, 2013, випуск № 19. — С. 199 -203

46. Куценко В. М. Міжнародний менеджмент [Текст]: навч. посіб. / В.М. Куцен-ко. — К.: МАУП, 2006. — 296 с.

47. Лазарєва О.В. Міжнародний менеджмент [Текст]: Навчальний посібник. /О.В. Лазарєва. — Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. — 188 с.

48. Ламбен Ж.-Ж. Менеджмент, ориентированный на рынок. Стратеги-ческий и операционный маркетинг [Текст] / Ж.-Ж. Ламбен. — СПб.: Питер, 2007. — 800 с.

49. Лук’янихіна О.А., Вакуленко І.А. Визначення напрямків розвитку аль-тернативної енергетики у контексті виробництва біопалива / О.А. Лукянихіна, І.А. Вакуленко // Вісник СумДУ. — 2011. — № 1. — С. 27−33.

50. Мазур І.М. Рідке біопаливо як основа енергонезалежності та енерге-тичної безпеки національної економіки України [Електронний документ] / І.М. Мазур // Науково-інформаційний вісник «Економіка» Івано — Франківського університета права, № 9, 2014. — С. 288 -297 — режим доступу: http://iful.at.ua/ NIV-9−2014/43.pdf

51. Мазур М. В. Статистичний аналіз постачання та споживання енергії з відновлювальних джерел в Україні [Електронний документ] / М. В. Мазур // Електронне наукове фахове видання «Ефективна економіка», № 12, 2014 — режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/? op=1&z=3618

52. Майер Дж. Міжнародне середовище бізнесу: Конкуренція та регулю-вання в глобальній економці [Текст] / Майер Дж., Олесневич Д.; пер. з англ. — К.: Либідь, 2002. — 703 с.

53. Маркетинг: теорія, світовий досвід, українська практика [Текст]: Підручник / А.О. Старостіна, Н. П. Гончарова, А. В. Крикавський та ін.; за ред. А.О. Старостиної. — К.: Знання, 2009. — 1071 с.

54. Маркетинг [Текст]: підручник / В. Руделіус, О. М. Азарян, Н.О. Бабен-ко та ін: ред.-упор. О.І. Сидоренко, Л. С. Макарова. — 2-е вид. — К.: Навч.-метод. центр «Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні», 2008. — 648 с.

55. Методичні пропозиції щодо визначення системи порогів економічної доцільності переробки зернових та технічних культур на біоетанол та біодизель: Рекомендації для сільськогосподарських підприємств та підприємств з вироб-ництва біопалива [Електронний документ] / За редакцією академіка НААН України О. М. Шпичака // Національний університет біоресурсів і природоко-ристування України, Київ — 2011 — 36 с. — режим доступу: http://ukrbio.org/wp-content/uploads/2014/09/%D0.pdf

56. Міжнародний маркетинг [Текст]: Навч. посібник./ За ред. Ю. Г. Козака, С. Смичка, І.Л.Літовченка. — Київ. «Центр учбової літератури», 2014. — 294 с.

57. Міжнародний менеджмент[Текст]: навчальний посібник / Л. І. Ми-хайлова, О. Ю. Юрченко, Ю. І. Данько, А. М. Михайлов. — К.: ЦУЛ, 2007. — 200 с.

58. Міжнародна економічна інтеграція на початку ХХІ століття [Текст] / За ред. А.С. Філіпенка: Монографія. — К.: Знання України, 2003. — 320 с.

59. Михайлюк О. Агроекологічні та економічні наслідки вирощування ріпаку і виробництва біодизеля на Півдні України. Аналітична записка [Електронний документ] // Одеська філія Національного інституту стратегічних досліджень України, 22.11.2011 — шлях доступу: http://od.niss.gov.ua/articles/482/

60. Міщенко А.П. Стратегічне управління. Навчальний посібник. (Видання друге)/ А.П. Міщенко. — Дніпропетровськ: Вид-во ДУЕП, 2007. — 332 с.

61. Назаренко А. В. Біопаливний потенціал України на світовому ринку сільськогосподарської продукції [Текст] / А. В. Назаренко // Економіка АПК. — 2010. — № 1. — С. 72−77.

62. Національний план дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 року [Електронний документ] // Розпорядження КМУ від 1 жовтня 2014 р. № 902-р — режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/902−2014;%D1% 80

63. Національний стандарт ДСТУ 6081:2009 «Паливо моторне. Ефіри метилові жирних кислот олій і жирів для дизельних двигунів. Технічні вимоги до біодизелю» (затверджено Наказом Держспоживстандарту від 20.01.2009 р. № 27 — К.: Держспоживстандарт України, 2009? 12 с. — режим доступу: http://document.ua/palivo-motorne.-efiri-metilovi-zhirnih-kislot-olii-i-zhiriv-nor20779.html

64. Нємцов В.Д., Довгань Л.Є. Стратегічний менеджмент [Текст]: Навчальний посібник. / В.Д. Нємцов, Л. С. Довгань. — К.: ТОВ «УВПК ЕксОб», 2002. — 560 с.

65. Новошинська Л. В. Міжнародний маркетинг [Текст]: Навч. посібник / Л. В. Новошинська. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 176 с.

66. Панченко Є.Г. Міжнародний менеджмент [Текст]: Навчальний посіб-ник / Є.Г. Панченко. — К.: КНЕУ, 2004. — 468 с.

67. Павленко А. Ф. Маркетинг [Текст]: підручник / А. Ф. Павленко, І. Л. Решетнікова, А. В. Войчак; за наук. ред. д-ра екон. наук, проф., акад. АПН України А. Ф. Павленка; кер. авт. кол., д-р екон. наук, проф. І. Л. Решетнікова. — К.: КНЕУ, 2008. — 600 с.

68. Паливно-енергетичні ресурси України 2011;2012 рр. [Електронний документ] / Статистичний збірник Державної служби статистики України, 2013. — 334 с. — режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

69. Пахомов Ю. М. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі [Текст] / Ю. М. Пахомов, Д.Г. Лук’яненко, Б. В. Губський. — К.: Україна, 1997. — 237 с.

70. Піддубний І.О. Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства [Текст]: навч. посібник / І.О. Піддубний, А.І.Піддубна. — Х.: ВД «Інжек», 2006. — 270 с.

71. Питель С. М. Основні тенденції розвитку світового ринку біологічного палива [Електронний ресурс] / С. М. Питель // Науковий вісник Національного університету біоресурсів та природокористування України. — 2011. — Вип. 168. — Ч. 3. — С. 208−209.

72. Питель С. М. Формування ринку біодизелю в Україні: Рукопис [Електронний ресурс] / С. М. Питель // Дисертація на здобуття наукового звання к.е.н., Національний інститут біоресурсів та природокористування України, 2012. — 190 с. — шлях доступу: http://mydisser.com/ru/catalog/view/45/369/ 11 384. html

73. Портер М. Конкурентная стратегия: методика анализа отраслей и конкурентов [Текст]: пер. с англ. / М. Портер. — М.: Альпина Бизнес Букс, 2007. — 454 с.

74. Портер Майкл Э. Конкуренция [Текст]: пер. с англ. / Майкл Э. Портер. — М: Издательский дом «Вильямс», 2005. — 608 с.

75. Посівні площі сільскогосподарських культур під урожай 2009;2014 рр. [Електронний документ] // Статистичний збірник Державної служби статистики України, 2014. — 53 с. — режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

76. Пришляк В. М. Техніко-економічні иа екологічні аспекти виробництва біоетанолу в Україні [Текст] / В. М. Пришляк, Н. В. Пришляк // Наукові праці Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків, випуск 19, 2013. — С. 219 — 226

77. Пришляк Н. В. Біоетанол з цукрових буряків та ефективність його виробництва в Україні [Текст] / Н. В. Пришляк // // Вісник Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва. Сер.: Економічні науки. — 2014. — № 7. — С. 280−288. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Vkhnau_ekon_2014₇_39.pdf

78. Про альтернативні джерела енергії [Електронний ресурс] / Закон України від 20 лютого 2003 року № 555-IV // (Із змінами, внесеними згідно із Законами станом № 1193-VII від 09.04.2014) — http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/555−15

79. Про альтернативні види палива [Електронний ресурс] / Закон України від 14 січня 2000 року № 1391-XIV // (Із змінами, внесеними згідно із Законами станом № 4970-VI від 19.06.2012) — http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1391−14

80. Про внесення змін до деяких законів України щодо виробництва та використання моторних палив з вмістом біокомпонентів [Електронний ресурс] / Закон України від 19 червня 2012 року № 4970-VI — http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4970−17

81. Про схвалення Енергетичної стратегії України на період до 2030 року [Електронний ресурс] / Розпорядження КМУ від 15 березня 2006 року № 145-р (втратило чинність згідно № 1071-р від 24.07.2013) — http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/145−2006;%D1% 80

82. Про схвалення «Енергетичної стратегії України» [Електронний ресурс] / Постанова КМУ від 24 липня 2013 р. № 1071-р. — http://zakon4.rada. gov.ua/ laws/show/1071−2013;%D1% 80/paran6#n6

83. Про затвердження переліків підприємств з усіма стадіями технологі-чного процесу з виготовлення нафтопродуктів, що мають право виробляти бен-зини моторні сумішеві із вмістом етил-трет-бутилового ефіру або з добавками на основі біоетанолу, та державних спиртових заводів, що мають право на виробництво біоетанолу [Електронний ресурс] / Постанова КМУ від 5 грудня 2007 р. № 1375 — http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1375−2007;%D0% BF

84. Програма розвитку виробництва дизельного біопалива. Затверджена Кабінетом міністрів України від 22 грудня 2006 р. № 1774 // [Електронний ресурс]. Точка доступу: http://www.minagro.kiev.ua/page/? 7206.

85. Райс Е. Маркетингові війни [Текст] / Е. Райс, Дж. Траут. — СПб.: Питер, 2011. — 304 с.

86. Рей А. Конкурентные стратегии государства и фирм в экспортно ориентированном развитии [Текст] / А. Рей // Вопросы экономики. 2004. — № 8 — С. 45−65.

87. Реєстр альтернативних видів палива Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів — dr.ck.ua/upLoadFiles/documents/…/reestr₁.do

88. Розпорядження КМУ від 12.02.2009. № 276-р. [Електронний ресурс]: Концепція Державної цільової науково-технічної програми розвитку вироб-ництва та використання біологічних видів палива. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/276−2009;р.

89. Рослинництво України -2013 [Електронний документ] // Статистич-ний збірник Державної служби статистики України, 2014. — 180 с. — режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

90. Савельєв Є. В. Новітній маркетинг [Текст]: навч. посібник / Є. В. Савельєв, С. І. Чеботар, Д.А. Штефаніч; за ред. Є. В. Савельєва. — К.: Знання, 2008. — 420 с.

91. Селінний М.М. Світові тенденції виробництва біопалива / М.М. Се-лінний // Агроінком. — 2013. — № 1−3. — С. 60−62.

92. Семенов В. Г. Растительные масла и биотоплива на их основе для дизельных двигателей [Текст] / С. Н. Девянин, В. А. Марков, В. Г. Семенов. — Харьков, Издательство: «Новое слово», 2008. — 600 с.

93. Семенов В. Г. Сравнение экономических и экологических показателей дизеля при работе на биодизельных топливах разных сортов [Текст] / В.Г. Се-менов, И. П. Васильев // Вестник Нац. техн. ун-та «ХПИ»: сб. науч. тр. Темат. вып.: Транспортное машиностроение. — Харьков: НТУ «ХПИ». — 2007. — № 33. — С. 165−170.

94. Сіваченко І. Ю. Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств: Кредитно-модульний курс [Текст]: Навч. посіб. / За ред. І. Ю. Сі-ваченка, Ю. Г. Козака, Н.С. Логвінової. 3-тє вид. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — 312 с.

95. Сільське господарство України -2013 [Електронний документ] // Статистичний збірник Державної служби статистики України, 2014. — 350 с. — режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

96. Сиротюк М. І. Поновлювані джерела енергії [Текст]: навч. посіб. / М. І. Сиротюк. — Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. — Л., 2008. — 248 с.

97. Скорук О. П. Розвиток ринку біопалива в Україні та світі: стан та перспективи / О. П. Скорук, І.А. Здор // Збірник наукових праць ВНАУ. — № 1 (56). — 2012. — С. 45 — 56.

98. Співаковська Т.В. Механізм формування міжнародної маркетингової стратегії українських промислових підприємств / Т.В. Співаковська // Формування ринкових відносин в Україні. — 2009. — № 10. — С. 56−61.

99. Співаковська Т. В. Формування міжнародної маркетингової стратегії / Т.В. Співаковська // Електронне видання «Ефективна економіка» ДДАЕУ. — 2013. — № 2. — режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/? op=1&z=1845

100. Старостіна А.О. Маркетингові дослідження національних і міжнародних ринків [Текст]: підручник / А.О. Старостіна. — К.: ТОВ «Лазарит-Поліграф», 2012 — 80 с.

101. Стратегічні напрямки розвитку сільського господарства України на період до 2020 року [Електронний документ] // за ред. Ю. О. Лупенка, В.Я. Ме-сель-Веселяка. — К.: ННЦ «Інститут аграрної економіки», 2012. — 182 с. — режим доступу — http://agroua.net/docs/strateg.pdf

102. Технічні умови ТУ У 24.6−37 134 807−001:2010 «Біопаливо для двигу-нів внутрішнього згорання альтернативне. Технічні умови на виробництво аль-тернативних видів палива з вмістом біоетанолу більше 30%:» — режим доступу: http://www.ier.com.ua/files/Projects/2011/1_Biomass/03.07.2013_presentations/Liutyj_MASMA_SEPRO_UA.pdf

103. Технічні умови ТУ У 24.6−33 435 205−001:2009 «Біопаливо моторне для автомобільних двигунів. Технічні умови» — режим доступу: http://www.ier.com.ua/files/Projects/2011/1_Biomass/03.07.2013_presentations/Liutyj_MASMA_SEPRO_UA.pdf

104. Технічні умови ТУ У 24.6−31 514 949−010:2009 «Паливо дизельне альтернативне В-30″. Технічні умови» — режим доступу: http://www.ier.com.ua/files/Projects/2011/1_Biomass/03.07.2013_presentations/Liutyj_MASMA_SEPRO_UA.pdf

104а. Техніко-експлуатаційні та екологічні показники сумішей біодизеля та нафтового дизпалива в дизельних двигунах / Войтов В. А., Даценко М. С., Карнаух М. В. / Вісник ХНТУСХ. — 2009. — Вип. 76. — С. 298−305.

105. Томпсон А. А. Стратегический менеджмент: конкуренции и ситуации для анализа [Текст]: 12-е изд. / А. А. Томпсон, А.Дж. Стрикленд: пер. с англ. — М.: Издательский дом «Вильямс», 2007. — 928 с.

106. Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку[Текст]: у 2 т. / Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана / Д.Г. Лук’яненко (заг. ред.), А. М. Поручник (заг. ред.) — К.: КНЕУ, 2006. — 592 с.

107. Управління конкурентоспроможністю підприємства [Текст]: навч. посіб. / [С.М. Клименко, Т. В. Омельяненко, Д. О. Барабась, О. С. Дуброва, А.В. Вакуленко]. — К.: КНЕУ, 2008. — 520 с.

108. Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств [Електронний ресурс] / Укладачі - Бабич Д. В., Кудрявцева О. В, Кудрявцев В. М. // Методичні вказівки до курсової роботи. — Харків, ХНАДУ, 2014. — 23 с. — режим доступу: files.khadi.kharkov.ua/…/7425_ae3e64e3606f5

109. Фатхутдинов Р. А. Управление конкурентоспособностью организации [Текст]: учебное пособие / Р. А. Фатхутдинов. — М.: Изд-во Эксмо, 2004. — 544 с.

110. Хареба А. А. Наукові аспекти виробництва біоетанолу в Україні [Текст] / Вісник цукровиків України, № 5 (72) травень 2012. — С. 17 -22

111. Хомічак Л.М. Основні принципи комплексної технології переробки цукрових буряків на цукор та біопалива [Електронний документ] / Л.М. Хомі-чак, С.Т. Олійнічук // Матеріали міжнародної науково — технічної конференції цукровиків, 25.03 — 27.03.2014 року, Національний університет харчових технологій, м. Київ — http://www.sugarconf.com/custom/files/ua_2013₀₃/78−83.pdf

112. Циганкова Т. М. Міжнародний маркетинг [Текст]: навчально-методичний посібник для самост. вивч. дисц. / Т. М. Циганкова; Мін-во освіти України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 236 с.

113. Цыганков С. П. Биоэтанол [Текст] / С. П. Цыганков. — К.: «Интерсер-вис», 2010. — 160 с.

114. Черномаз П. О. Міжнародний маркетинг [Текст]: навчальний посіб-ник / П. О. Черномаз. — К.: Академвидав, 2010. — 272 с.

115. Чумаченко Т. М. Міжнародний маркетинг [Текст]: Навчально-методичний посібник. — Вид. 3-е, перероб. і доп. / Т. М. Чумаченко — Дніпропетровськ: Державний вищий навчальний заклад «Національний гірничий університет», 2012. — 210 с.

116. Чупайленко О. А. Розвиток використання біопалива для автотран-спорту в Україні [Текст] / О. А. Чупайленко // Управління проектами, системний аналіз і логістика. — К.: НТУ, 2014. — Вип. 13. — C. 352−362

117. Шершньова З.Є. Стратегічне управління [Текст]: Підручник. — 2-ге вид., перероб. і доп./ З. С. Шершньова. — К.: КНЕУ, 2004. — 699 с.