Собівартість продукції рослинництва та шляхи її зниження в ТОВ «Новоукраїнське» Новоукраїнського району Кіровоградської області

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ УМАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ САДІВНИЦТВА Факультет економіки і підприємництва Кафедра економіки

КУРСОВА РОБОТА

з курсу «Економіка підприємства»

на тему: Собівартість продукції рослинництва та шляхи її зниження в ТОВ «Новоукраїнське» Новоукраїнського району Кіровоградської області

Виконала студентка ІІІ курсу

Орисько Олена Олегівна

Керівник роботи:

к.е.н., професор Семенда Д.К.

Умань — 2014

План

Вступ

1. Теоретичні основи собівартості продукції

1.1 Суть собівартості як економічної категорії

1.2 Місце собівартості в системі показників ефективності виробництва

1.3 Формування витрат на виробництво сільськогосподарської продукції та їх класифікація. Методика визначення собівартості

2. Собівартість продукції та її факторний аналіз

2.1 Економічна характеристика ТОВ «Новоукраїнське»

2.2 Досягнутий рівень собівартості продукції рослинництва та тенденції його зміни

2.3 Аналіз структури витрат на виробництво продукції рослинництва

2.4 Факторний аналіз собівартості та оцінка його результатів

3. Шляхи зниження собівартості продукції

3.1 Технологічні фактори зниження собівартості

3.2 Удосконалення технічної оснащеності підприємства і зниження трудомісткості виробництва

3.3 Обґрунтування заходів щодо здійснення режиму економії

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

У системі показників, що характеризують ефективність виробництва, одне із провідних місць належить собівартості продукції. У ній як у синтетичному показнику відбиваються всі сторони виробничої й фінансово-господарської діяльності підприємства: рівень використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, якість роботи окремих працівників і керівництва в цілому.

Собівартість тривалий час розглядали як поняття, яке практично використовують здебільшого в плануванні, обліку та аналізі. Такий факт знайшов своє відображення у визначенні собівартості як витрат підприємств, з чим пов’язано розуміння сутності і характерних ознак собівартості, її місця і ролі в системі економічних показників. Іншими словами, собівартість вважають сумою всіх витрат на створення продукції, вираженою у грошовій формі, одночасно зазначаючи, що собівартість продукції - це об'єктивна економічна категорія, а її існування зумовлене, насамперед, тим, що кожне підприємство мусить в межах собівартості відшкодовувати витрачені ним ресурси, щоб безперервно продовжувати виробництво.

Рішення проблеми зниження собівартості є особливо актуальною в даний час, тому що собівартість суттєво впливає на суму прибутку, рівень рентабельності, платоспроможності підприємства. Виявлення резервів зниження собівартості і збільшення виробництва сільськогосподарської продукції допомагає багатьом підприємствам уникнути банкрутства.

За об'єкт дослідження даної курсової роботи взято сільськлгосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Новоукраїнське», яке знаходиться в місті Новоукраїнка Новоукраїнського району Кіровоградської області за адресою вул. Леніна, 131.

Предметом дослідження є питання шляхів зниження собівартості виробництва основних видів продукції тваринництва в ринкових умовах. Важливо знизити собівартість продукції, але не знизити тим самим прибуток від її реалізації.

Головна мета даної курсової роботи — простежити тенденції зміни собівартості продукції рослинництва в СТОВ «Новоукраїнське» на основі її статистичного аналізу.

Для досягнення даної мети виконується ряд завдань:

ѕ досліджуються теоретичні аспекти собівартості продукції тваринництва, методичні основи її обчислення;

ѕ виробляється економічна характеристика підприємства, аналіз стану галузі тваринництва, витрат на виробництво продукції;

ѕ характеризуються фактори, що визначають рівень собівартості продукції; визначаються шляхи збільшення виробництва та зниження собівартості продукції тваринництва.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, кожен з яких включає свої підрозділи, висновку, списку використаних джерел.

В першому розділі розглянемо основні теоретичні аспекти визначення витрат на виробництво та собівартості продукції, а також їх класифікацію.

У другому розділі детально познайомимося з досліджуваним господарством, забезпеченістю його основними виробничими ресурсами, кінцевими результатами та головне, визначимо структуру виробничої собівартості у рослинництві та проаналізуємо витрати понесені на виробництво.

В третьому розділі розкриємо шляхи і фактори зниження собівартості рослинництва, що є одним з головних завдань будь-якого господарства, для забезпечення рентабельного та конкурентоспроможного виробництва продукції.

В процесі виконання роботи були використанні дані таких річних форм звітності, як форма № 1 «Баланс (Звіт про фінансовий стан)», форма № 2 «Звіт про фінансові результати», форма № 50-сг «Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств» за 2011;2013 роки.

1. Теоретичні основи собівартості продукції

1.1 Суть собівартості як економічної категорії

Для розуміння і більш ефективного використання категорії собівартість необхідно виявити її сутність та дослідити собівартість як економічну категорію.

Як правило, собівартість продукції трактують як грошове вираження витрат на виробництво та реалізацію продукції, а також, як показник, який характеризує ефективність діяльності підприємства. Зокрема, Ф. Бутинець, Н. Ткаченко визначає собівартість продукції як виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво та збут товарів, робіт, послуг [1, с. 203; 2, с. 56].

Такої ж думки дотримується В. М’якота, який зазначає, що собівартість продукції один з головних економічних показників діяльності промислового підприємства і виражає в грошовій формі всі затрати підприємства пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції [3, с. 268].

За словами Л. Нападовської у собівартості продукції втілені всі затрати на виробництво і реалізацію продукції, тому вона показує, наскільки ефективно на підприємстві використовують всі види ресурсів [4, с. 78].

П. Завгородній стверджує, що собівартість продукції формують всі витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції, виражені в грошовій формі [5, с. 170].

В. Сопко зазначає, що використані у процесі виробництва всі різні речовини та сили природи на виготовлення нового продукту праці формують поняття витрати, а грошовий вираз суми витрат на виробництво конкретного продукту визначає поняття собівартість [6, с. 39].

В. Панасюк визначає собівартість продукції як центральний об'єкт управління і якісний показник, який характеризує ефективність діяльності підприємства [7, с. 214].

На думку М. Чумаченка, собівартість — це один з основних показників потреби в обігових коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів і виробництва загалом, для внутрішньозаводського планування, а також для формування ціни [8, с. 85].

Американські вчені Г. Велеш і Д. Шорт зазначають, що собівартість визначається як сплачені гроші плюс поточна ціна всіх не грошових компенсацій [9, c.145].

Міценко Н.Г. визначає собівартість, як один з основних показників потреби в обігових коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів і виробництва загалом, для внутрішньозаводського планування; а також для формування ціни [10, c.129].

Враховуючи думки науковців, можна зробити узагальнення, що собівартість — це якісний показник ефективності виробництва, його управління та діяльності підприємства в цілому, що визначає суму понесених витрат у грошовій формі на виготовлення і реалізацію продукції.

Показник собівартості дає можливість глибоко аналізувати економічний стан підприємства і виявляти резерви підвищення ефективності виробництва. За інших однакових умов підприємство тим більше одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, і навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а отже, і зміцнюються позиції підприємства на товарному ринку.

Важливо зазначити й те, що прибутковість підприємства знаходиться в оберненій залежності від собівартості. З її зниженням зростає окупність витрат прибутком і створюються сприятливі умови для прискорення темпів розширеного відтворення та підвищення матеріальної заінтересованості працівників. Показник собівартості є важливим інструментом для розробки рекомендацій з удосконалення розміщення сільськогосподарського виробництва по природних зонах і мікрозонах України, а також для визначення перспектив розвитку підприємств щодо вибору ними найбільш ефективних галузей.

У сільськогосподарському виробництві розрізняють кілька видів собівартості.

Індивідуальна собівартість визначається на кожному підприємстві. По окремих видах продукції її рівень залежить від місцевих агрономічних, зоотехнічних, технічних, організаційно-економічних і природних умов.

Суспільна собівартість розраховується за сукупністю підприємств і відображає середні витрати на виробництво продукції. Розрізняють такі форми її, як середньогалузева (обчислюється по країні в цілому в розрізі кожного виду продукції), середньозональна і зведена. Остання визначається відповідно до адміністративно-територіального принципу — по району, області.

За економічним змістом і видами витрат, що включаються у собівартість продукції, розрізняють виробничу і повну (комерційну) собівартість. Виробничу собівартість формують витрати, пов’язані з виробництвом і доробкою продукції, її транспортуванням до франко-місця зберігання (виробничого споживання зеленої маси на корм). В повну собівартість включають виробничу собівартість і витрати підприємства на реалізацію продукції.

Залежно від поставленої мети і строків визначення собівартості продукції розрізняють планову, фактичну й очікувану собівартість.

Планова собівартість визначається до початку планового періоду. Вона має велике значення у здійсненні режиму економії й організації дійового контролю за витрачанням коштів, за господарською діяльністю підприємств і їх виробничих підрозділів протягом планового періоду.

Фактична собівартість визначається за результатами господарської діяльності в кінці звітного періоду на основі фактичних витрат і обсягу одержаної продукції. Вона дає змогу визначити прибуток підприємства та економічну ефективність виробництва кожного виду продукції (робіт, послуг), з’ясувати причини низької доходності або збитковості окремих галузей, виявити резерви скорочення витрат на одиницю продукції.

Очікувана собівартість визначається протягом року на основі як фактичних, так і прогнозних (очікуваних) даних, одержаних розрахунком з метою контролю за витрачанням коштів [11, с. 178].

1.2 Місце собівартості в системі показників ефективності виробництва

Ефективність сільського господарства — результативність господарської та фінансової діяльності суб'єктів господарювання, здатних забезпечувати високі показники продуктивності праці, зниження собівартості, зростання рентабельності, врожайності сільськогосподарських культур та ін. [12, с. 633].

Для підприємства важливо знати не тільки обсяг виробленої продукції, а також рівень собівартості цієї продукції, на стільки ефективна та чи інша галузь виробництва. Тому важливе значення серед економічних показників ефективності належить собівартості виробництва продукції.

В умовах ринкової економіки товаровиробник працює для отримання доходу (прибутку). Якщо виробництво не забезпечує середньої норми прибутку, що склалася у відповідній галузі чи на певному ринку товару, то воно втрачає сенс виробництва. Отримання прибутку не завжди може бути для виробника основною метою його діяльності, але і без ефективного господарювання підприємство не зможе функціонувати протягом тривалого часу.

Формування виробничих витрат підприємства — це фактор, що значною мірою безпосередньо регулюється виробником, залежить від нього самого. Тому на рівень собівартості виробленої продукції виробник може і повинен впливати.

Обчислення собівартості продукції необхідне для об'єктивної оцінки господарської діяльності підприємства та визначення ефективності виробництва окремих видів продукції, для розрахунку прибутку і рентабельності, які залежать від рівня рентабельності.

Рівень цін на продукцію визначає ринок. Проте дані про середній рівень собівартості є основою для формування цін на продукцію. Отже, рівень собівартості лежить в основі можливого зниження роздрібних цін на сільськогосподарську продукцію і промислові товари.

Крім того, показник собівартості використовують для аналізу господарської діяльності підприємств. Вона дозволяє прирівняти ефективність різних технологій виробництва сільськогосподарської продукції, що дає змогу знаходити напрями раціонального використання ресурсного потенціалу підприємств.

Тому зниження собівартості продукції має велике значення в підвищенні ефективності аграрного виробництва. Опанування принципами формування виробничих витрат забезпечить можливість підприємству встановлювати оптимальний їх рівень для найефективнішого ведення свого виробництва. Зниження собівартості продукції - це основний шлях зміцнення економіки сільськогосподарських підприємств і важлива передумова підвищення матеріального добробуту їх працівників.

1.3 Формування витрат на виробництво сільськогосподарської продукції та їх класифікація. Методика визначення собівартості

У процесі виробництва продукції здійснюються найрізноманітніші витрати. Вони не однорідні за своїм складом та економічним значенням. Правильна їх класифікація відіграє велику роль у плануванні, обліку й аналізі собівартості продукції. Собівартість сільськогосподарської продукції складається з витрат, пов’язаних з використанням землі, основних засобів, трудових і матеріальних виробничих ресурсів. Отже, ресурси, що беруть участь у процесі виробництва, різняться за природою їх створення, особливостями функціонування і періодом часу, протягом якого використовуються у процесі виробництва.

Витрати на виробництво сільськогосподарської продукції розподіляються: за характером участі у виробничому процесі; за якісним складом; за способом включення їх у собівартість; за формою участі витрат у виробничому процесі.

Залежно від характеру участі в процесі виробництва витрати поділяються на основні та накладні.

Основні витрати пов’язані з безпосереднім виконанням технологічних операцій по виробництву продукції, без них виробництво певного виду продукції неможливе.

Накладні витрати — це витрати з управління та обслуговування діяльності виробничого підрозділу (бригади, ферми, цеху), рослинництва і тваринництва, а також господарства в цілому.

Не всі витрати включаються до собівартості продукції. Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» та «Методичними рекомендаціями з планування, обліку і калькулювання, собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств» до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

ѕ прямі матеріальні витрати;

ѕ прямі витрати на оплату праці;

ѕ інші прямі витрати;

ѕ загальновиробничі витрати.

Прямими вважаються витрати, які можна віднести безпосередньо на відповідний об'єкт витрат або які розподіляються між об'єктами витрат пропорційно до бази, за якою ці витрати знаходяться в близькій залежності, зокрема витрати мастильних матеріалів розподіляються пропорційно вартості основного пального; амортизація і витрати на поточний ремонт приміщення — пропорційно площі, що використовується при виробництві окремих продуктів тощо.

Прямі матеріальні витрати — це витрати цінностей (матеріалів), використаних безпосередньо на виробництво конкретного виду продукції.

До їх складу входять витрати на сировину, насіння, корми, паливно-мастильні матеріали, енергію, добрива, отрутохімікати, підстилку, запасні частини, придбання інструменту, пристроїв та інших засобів і предметів праці, а також витрати на забезпечення працівників спеціальним одягом і взуттям, захисними засобами та спеціальним харчуванням.

Сюди ж включають витрати на поточний ремонт, технічний огляд і технічне обслуговування основних виробничих запасів, у тому числі взяте у тимчасове користування за угодами операційної оренди.

У склад прямих матеріальних витрат також включають витрати, що пов’язані з підготовкою та освоєнням випуску нових видів продукції.

До матеріальних витрат відносять і витрати підприємства на оплату робіт і послуг, які виконуються сторонніми підприємствами і організаціями. Такими видами послуг для аграрних підприємств можуть бути: капітальний ремонт тракторів та іншої техніки, внесення добрив та отрутохімікатів, культурно-технічні роботи, транспортні послуги.

Прямі витрати на оплату праці включають суми основної і додаткової оплати, які нараховані згідно з прийнятою підприємством системою оплати праці і які відносяться на конкретний об'єкт обліку витрат.

До них належать: основна заробітна плата основного виробничого персоналу підприємства, нарахована робітникам та службовцям за тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, включаючи індексацію заробітної плати, а також витрати на оплату праці позаштатних працівників, які виконують роботи, пов’язані з виробництвом продукції; вартість продукції, що видається у вигляді натуральної оплати працівникам, зайнятим у сільськогосподарському виробництві; надбавки і доплати до тарифних ставок та окладів, у тому числі за роботу у нічний час, за суміщення професій, розширення зон обслуговування; вартість харчування, продуктів, що відповідно до чинного законодавства безкоштовно надаються працівникам підприємств окремих галузей; оплата щорічних відпусток та інша додаткова оплата; одноразові винагороди за вислугу років; оплата праці позаштатних працівників за виконання робіт згідно з договорами цивільно-правового характеру, включаючи договір підряду, за умови, що розрахунки з робітниками за виконану роботу проводить безпосередньо підприємство.

До інших прямих витрат відносяться всі інші витрати виробництва, які можна віднести безпосередньо на конкретний об'єкт затрат, зокрема відрахування на соціальні заходи; плата за оренду земельних та майнових паїв; амортизація основних засобів; платежі зі страхування майна підприємства та цивільної відповідальності власників транспортних засобів, а також окремих категорій працівників, які зайняті на роботах з підвищеною небезпекою для життя та здоров’я; податки і збори (обов'язкові платежі), які згідно законодавства відносяться на витрати виробництва тощо.

До складу загальновиробничих витрат включаються:

ѕ витрати на управління виробництвом (оплата праці, відрахування на соціальні заходи й медичне страхування та витрати на оплату службових відряджень працівників апарату управляння та спеціалістів галузей (цехів), дільниць, підрозділів тощо);

ѕ амортизація необоротних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, бригадного) призначення;

ѕ витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

ѕ витрати на вдосконалення технологій й організації виробництва (оплата праці, включаючи відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології та організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; оплата послуг сторонніх організацій тощо);

ѕ витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання загальних приміщень виробничого призначення;

ѕ витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці та інші витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг тощо);

ѕ витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища;

ѕ інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв тощо);

ѕ плата за оренду землі і майна виробничого призначення.

До складу загальновиробничих витрат також входять окремі види витрат, що стосуються всіх напрямів діяльності господарства, зокрема витрати на утримання основних засобів (включаючи орендну плату), які обслуговують виробничі процеси в різних напрямах діяльності господарства; витрати на утримання складів для зберігання виробничих запасів; витрати на пожежну охорону; поточні витрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією засобів природоохоронного призначення, інші види витрат на збереження природи тощо.

Законодавчо визначено перелік витрат, які не відносяться на собівартість виробленої та реалізованої продукції, а покриваються за рахунок інших джерел:

ѕ адміністративні витрати, тобто витрати на управління підприємством (витрати на утримання апарату управління підприємством та іншого адміністративного персоналу; організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати; витрати на утримання основних засобів та необоротних активів адміністративного призначення; витрати на зв’язок;

ѕ витрати на збут, які включають витрати пов’язані з реалізацією продукції (витрати тари та пакувальних матеріалів, оплата праці та комісійні винагороди продавцям і торговим агентам, витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), витрати на передпродажну підготовку товарів; витрати на транспортування і страхування готової продукції тощо;

ѕ інші витрати операційної діяльності (сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів; собівартість реалізованої іноземної валюти; собівартість реалізованих виробничих запасів);

ѕ фінансові витрати (витрати на відсотки за користування отриманими кредитами, за випущеними облігаціями, за фінансовою орендою тощо та інші витрати підприємства пов’язані із залученням позикового капіталу);

ѕ нестачі та втрати від псування цінностей; визнані штрафи, пені та неустойки; витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення; втрати від участі в капіталі, від знецінення запасів, від операційної курсової різниці, від надзвичайних подій, витрати внаслідок вилучення капіталу власниками тощо;

ѕ інші витрати. [14, с.144−148].

Групування витрат за статтями в різних галузях сільськогосподарських підприємств наведено в таблиці 1.1.

До статті «Витрати на оплату праці» включаються основна і додаткова оплата праці працівників, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі виробництва (у тому числі трактористів-машиністів).

Стаття «Відрахування на соціальні заходи» містить відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи. Величина відрахування обчислюється в установлених нормах від витрат на оплату праці незалежно від джерел її фінансування.

У виробничому процесі сільськогосподарських підприємств споживаються предмети праці власного виробництва (насіння, корми, молоко, органічні добрива тощо) і покупні (добрива, паливо і мастильні матеріали, засоби захисту рослин і тварин, корми тощо). За обсягом споживання і вартістю цих предметів праці формуються відповідні статті витрат. Товарно-матеріальні цінності власного виробництва минулих років відносяться на витрати за їх фактичною собівартістю, продукція власного виробництва поточного року — за плановою собівартістю з коригуванням її в кінці року до рівня фактичних витрат, а покупні - за ціною придбання з урахуванням витрат на доставку в господарство і зберігання на складах.

Таблиця 1.1

Групування витрат за статтями в різних галузях сільськогосподарських підприємств

Стаття «Сировина і матеріали» містить витрати на сировину, основні та допоміжні матеріали, закуплені та власні вироби, тобто витрати, які можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції на підставі витратних норм і цін. Крім ціни матеріалів, ураховуються транспортно-заготівельні витрати. Із вартості сировини і матеріалів віднімають вартість відходів за ціною їхнього можливого використання чи продажу.

У статті «Роботи та послуги» відображаються витрати на роботи та послуги власних допоміжних виробництв, які забезпечують виробничі потреби, та вартість послуг виробничого характеру, наданих сторонніми підприємствами, включаючи плату за воду для зрошення.

До складу статті «Витрати на ремонт необоротних активів» включають суми на оплату праці працівників, зайнятих на ремонтних операціях; вартість запасних частин, ремонтно-будівельних та інших матеріалів, витрачених на поточний ремонт основних засобів; вартість послуг сторонніх організацій та власних майстерень з технічного обслуговування і поточного ремонту сільськогосподарських машин та обладнання; витрати на ремонт плівкових теплиць і парників.

До статті «Інші витрати на утримання необоротних активів» включають витрати на їх утримання безпосередньо в конкретному виробництві. До складу цих витрат відносяться витрати на оплату праці персоналу, що обслуговує необоротні активи (крім трактористів-машиністів та інших працівників, зайнятих в технологічному процесі виробництва сільськогосподарської продукції), механіків, сторожів місць збереження техніки; амортизаційні відрахування, які прямо не відносяться на певні об'єкти обліку витрат.

У статті «Інші витрати» відображаються витрати, що безпосередньо пов’язані з виробництвом певної продукції і не включені ні до однієї з вище перелічених статей, а саме: вартість спецодягу та спецвзуття, що видаються працівникам, зайнятим доглядом за худобою і птицею; вартість підстилки для тварин; витрати на штучне осіменіння тварин; витрати на будівництво та утримання літніх таборів, загонів, навісів та інших споруд некапітального характеру для тварин; платежі за страхування майна, тварин, урожаю сільськогосподарських культур, а також окремих категорій працівників у випадках, передбачених законодавством.

До складу статті «Непродуктивні витрати» (в обліку) включають втрати від падежу молодняку та дорослої худоби на відгодівлі, птиці, кролів, бджолиних сімей, за винятком втрат, які сталися внаслідок стихійного лиха, а також сум, що підлягають відшкодуванню винними особами.

У статті «Загальновиробничі витрати» відображаються бригадні, фермерські, цехові та загальновиробничі витрати. До складу цих витрат відносяться витрати на оплату праці працівників апарату управління; орендна плата; амортизаційні відрахування і витрати на утримання та поточний ремонт необоротних активів загального призначення; витрати на заходи з охорони праці та техніки безпеки; витрати на перевезення працівників до місця безпосередньої роботи; на утримання польових станів; інші витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням виробництва окремих підрозділів та галузей.

За формою участі витрат у виробничому процесі, тобто на підставі зв’язку з обсягом виробництва витрати поділяються на постійні та змінні.

Постійні витрати безпосередньо не пов’язані з обсягом виробництва продукції, вони є функцією часу, а не обсягу продукції. До постійних відносяться витрати, величина яких не залежить ні від кількості виробленої продукції, ні від поголів'я худоби чи обсягу виконаних робіт. Вони залишаються сталими і при мінімальному рівні виробництва продукції і при максимальному, а також в умовах, коли виробництво взагалі зупинено.

До постійних належать витрати на утримання та експлуатацію будівель і споруд, на управління та обслуговування виробництва, плата за землю або фіксована орендна плата за користування землею, приміщеннями, технікою, виплата процентів за банківські кредити та ін.

Змінні затрати — це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від кількості виготовленої продукції або обсягу виконаних робіт. До змінних належать витрати на оплату праці, вартість використаної сировини, кормів, витрати на експлуатацію сільськогосподарських машин та устаткування, на ремонт та інструменти тощо.

Змінні витрати, у свою чергу, поділяються на пропорційні, величина яких визначається обсягом одержаної продукції, та непропорційні, величина яких залежить від обсягу виконаних робіт чи поголів'я тварин.

У системі ефективного господарювання на підприємстві важливе місце займає обчислення собівартості сільськогосподарської продукції. Калькуляція собівартості необхідна для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на продукцію, обчислення маси прибутку і рівня рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів та ін.

Облік витрат і виходу продукції у сільськогосподарському виробництві повинен забезпечувати оперативне, достовірне та повне надходження інформації щодо кількості та вартості одержаної продукції (виконаних робіт і наданих послуг), трудових, матеріальних та грошових витрат на виробництво і реалізацію продукції по підприємству в цілому та окремих його структурних підрозділах.

Облік витрати і виходу продукції здійснюється в розрізі окремих об'єктів. У рослинництві об'єктами витрат і обліку продукції є окремі культури (групи культур), а в тваринництві - види і групи худоби та птиці.

Об'єктами калькуляції собівартості є конкретні види продукції, робіт і послуг. При цьому необхідно відзначити, що при вирощування сільськогосподарських культур і утриманні худоби та птиці господарства, як правило, одержують не один, а кілька видів продукції - основну, супутню і побічну.

Основною є продукція (зерно, цукрові буряки, картопля, молоко, приріст, вовна, яйця тощо), для одержання якої організоване відповідне виробництво. Якщо в одній галузі виробляється два і більше основних продукти, вони є супутніми (молочне скотарство дає молоко і приплід, вівчарство — вовну, приплід, приріст живої маси). Біологічні властивості рослин і тварин зумовлюють одержання поряд з основною побічної продукції (соломи і полови зернових, гички цукрових буряків, гною тощо).

У плануванні і обчисленні собівартості сільськогосподарської продукції використовуються такі показники, або калькуляційні одиниці: собівартість усієї продукції та собівартість одиниці продукції. Собівартість одиниці продукції відповідного виду обчислюють діленням витрат на всю продукцію на її обсяг у натуральному виразі.

В плануванні і обліку визначають виробничу собівартість та собівартість реалізованої продукції.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; загальновиробничі витрати.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції, яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених загальновиробничих та наднормативних витрат.

Нерозподілені загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції у період їх виникнення. Загальна сума розподілених і нерозподілених загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Фактична собівартість продукції в сільськогосподарських підприємствах розраховується в цілому за рік, крім продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв, фактична собівартість яких визначається щомісяця.

Собівартість окремих видів сільськогосподарської продукції визначається виходячи з витрат, віднесених на відповідну культуру (групу культур) чи вид (групу) тварин.

Для обчислення собівартості одиниці продукції загальна сума витрат по об'єкту обліку розподіляється між окремими видами продукції, яку одержують від відповідних сільськогосподарських культур і видів тварин. При цьому використовуються такі методи розподілу витрат і обчислення собівартості:

ѕ метод прямого віднесення витрат на відповідні види продукції використовується в тих галузях, де в процесі виробництва одержують один вид продукції. при цьому собівартість одиниці продукції визначають діленням суми витрат по даному об'єкту обліку на загальний обсяг виробленої продукції;

ѕ метод виключення вартості побічної продукції із загальної суми витрат. При цьому побічна продукція (солома, стебла кукурудзи, гичка, гній тощо) оцінюється за нормативної собівартістю або фактичними витратами на її збирання, перевезення і заготівлю. Після вирахування вартості побічної продукції із загальної суми витрат решту їх відносять на обсяг виробленої основної продукції;

ѕ метод розподілу витрат між видами продукції пропорційно до кількісного значення однієї з ознак, спільної для даних видів продукції. Такими ознаками можуть бути вміст в окремих видах продукції повноцінного зерна, поживних речовин та ін.;

ѕ метод оцінки витрат на окремі види продукції експертним шляхом і вираження їх у певних відносних показниках;

ѕ метод розподілу витрат за допомогою коефіцієнтів, які встановлюються централізовано. При їх визначенні витрати на одиницю одного з видів продукції приймаються за одиницю, а щодо інших видів продукції виражаються відповідним коефіцієнтом. Таким чином усі види продукції переводять в основну, визначають її загальний обсяг та обчислюють собівартість одиниці основної продукції. Витрати на окремі види продукції розподіляють пропорційно до їх частки в загальному обсязі умовної продукції;

ѕ метод розподілу витрат пропорційно до вартості окремих видів продукції за реалізаційними цінами використовують при обчисленні собівартості продукції овочівництва, лікарських та ефіроолійних культур, бджільництва та інших галузей.

В аграрних підприємствах собівартість сільськогосподарської продукції, робіт і послуг визначається в певній послідовності. Це пов’язано з тим, що продукція і послуги одних галузей і виробництв споживаються іншими в процесі господарської діяльності. Спочатку визначають собівартість робіт допоміжних виробництв: в автомобільному вантажному транспорті - 10 т км вантажних перевезень; у транспортних роботах тракторів — одного еталонного гектара роботи. Послуги цих виробництв практично повністю споживаються в галузях господарства і їх витрати відносяться на собівартість сільськогосподарської продукції. Після розподілу витрат допоміжних виробництв за об'єктами обліку визначають собівартість продукції рослинництва, а потім тваринництва.

У світовій практиці господарювання застосовуються різні методи калькуляції, що зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом виробництва та традиціями внутрішньофірмового управління. Найчастіше використовують калькуляцію собівартості продукції за повними і неповними витратами.

При використанні методу калькуляції за повними витратами всі види витрат, що стосуються виробництва й продажу продукції, включають у калькуляцію. Такий метод був традиційним для вітчизняних виробничих підприємств.

В інших країнах порівняно широко застосовується метод калькуляції за неповними витратами, тобто в розрахунки включають не всі витрати на виробництво і збут продукції. Частину непрямих витрат не відносять на собівартість окремих видів продукції, а безпосередньо віднімають від виручки за певний період під час визначення прибутку.

В Україні за стандартами бухгалтерського обліку в собівартість реалізованої продукції не включають адміністративні витрати, витрати на збут продукції та інші операційні витрати, їх в кінці року списують на результати діяльності підприємства. До адміністративних витрат відносяться витрати на обслуговування та управління підприємством. Витрати на збут включають витрати, пов’язані з реалізацією продукції.

2. Собівартість продукції та її факторний аналіз

2.1 Економічна характеристика ТОВ «Новоукраїнське»

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Новоукраїнське», яке знаходиться в м. Новоукраїнка Новоукраїнського району Кіровоградської області. Юридична адреса: м. Новоукраїнка, вул. Леніна, 131. Відстань до обласного центру м. Кіровоград становить 60 км.

Майно підприємства складають виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності.

Новоукраїнський район розташований на межі двох природно-географічних зон: Лісостепу і Степу. Клімат району помірно-континентальний. Літо спекотне, з частими суховіями. Середня температура липня +27°C. Зима малосніжна, порівняно тепла. Середня температура січня -4,5°C. Висота снігового покрову 9−11 см. Річна кількість опадів коливається від 330 мм на півдні до 450 мм на півночі області. Максимум опадів випадає влітку, переважно у вигляді злив. Середня тривалість вегетаційного періоду коливається від 210 днів у північних до 220 днів у південних районах. Цього часу досить для того, щоб всі сільськогосподарські культури пройшли всі фази вегетації і для збирання врожаю. За багаторічними даними Укргідромету, приморозки в повітрі закінчуються переважно в кінці другої - на початку третьої декади квітня, а в окремі роки вони можуть тривати до кінця другої декади травня, у ряді східних і західних районів степу — навіть до кінця травня. Тривалість безморозного періоду в більшості районів становить у середньому 155 — 165 днів, у південно-західних та деяких центральних районах 166 — 176 днів і більше. Однак в окремі роки вона може зменшуватись переважно до 115 — 125, тільки місцями — до 126 — 136 днів. Це викликається як пізнім закінченням приморозків весною, так і раннім їх настанням восени. Майже скрізь приморозки в повітрі восени іноді можуть наставати вже в другій декаді вересня. Звичайно, весною та восени вони дещо обмежують потенційні можливості формування врожаю соняшнику: в окремих випадках завдають шкоди сходам і викликають передчасне припинення росту рослин.

Також зона характеризується наявністю східних та північно-східних вітрів.

Ґрунти представлені звичайними чорноземами на півночі та типовими чорноземами на півдні і по своїй родючості структурі і механічному складу мають високу агрономічну оцінку.

Сільськогосподарське освоєння території області в порівнянні із земельними фондами інших регіонів надзвичайно високе. Тому всі землі потребують захисту та охорони від негативних процесів, забруднення й погіршення екологічного стану. Загальний рівень забруднення земель області можна оцінити як слабота середньозабруднений.

Для повної характеристики СТОВ «Новоукраїнське» розглянемо динаміку площ сільськогосподарських угідь на прикладі таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Динаміка площ сільськогосподарських угідь в СТОВ «Новоукраїнське», га

Дані таблиці 2.1. показують, що площа сільськогосподарських угідь у 2013 році порівняно з 2011 роком зросла на 29 га, а площа ріллі - на 45 га. Проте площа багаторічних насаджень скоротилася на 16 га. Найбільшу питому вагу в площі сільськогосподарських угідь займає рілля, яка зросла у 2013 році порівняно з 2011 роком на 4,38 відсоткових пункти. Також підвищилося навантаження на одного середньорічного робітника, зайнятого в сільському господарстві, на 2,13 га в цілому.

Визначимо рівень використання землі на основі урожайності сільськогосподарських культур.

Таблиця 2.2

Економічна ефективність використання землі в СТОВ «Новоукраїнське», ц/га

Аналізуючи дані таблиці 2.2., можемо побачити, що у 2013 році порівняно з 2011 роком земельні ресурси використовуються значно менше. Насамперед це сталося внаслідок урожайності овочів відкритого ґрунту, яка знизилася аж на 111,4 ц/га. А також підприємство відмовилося від вирощування овочів закритого ґрунту та баштанних у 2012 і 2013 роках.

Розглянемо ефективність виробництва сільськогосподарської продукції в СТОВ «Новоукраїнське» на основі даних таблиці 2.3., використовуючи постійні ціни 2010 року.

З таблиці 2.3. видно, що виробництво валової продукції скоротилося на 6994 ц у 2013 році порівняно з 2011 роком. Істотний вплив на це справило скорочення вирощування кукурудзи на зерно на 6473 ц, озимої пшениці на 5069ц та овочів відкритого ґрунту на 2959 ц.

Таблиця 2.3

Ефективність виробництва сільськогосподарської продукції в СТОВ «Новоукраїнське»

Таким чином 2013 року підприємство одержало валову продукцію в постійних цінах у розмірі на 927,6 тис. грн. меншому, ніж у 2011 році. Результатом цього є скорочення виробництва валової продукції в постійних цінах на 100 га на 3829 тис. грн. у 2013 році порівняно з 2011 роком.

Ефективність сільськогосподарського виробництва значною мірою залежить від рівня забезпеченості його трудовими ресурсами, рівномірним і раціональним їх використанням. Найважливішою властивістю праці є її продуктивність, рівень якої характеризує ефективність використання трудових ресурсів. Продуктивність праці як економічна категорія відображає взаємозв'язок між обсягом виробництва продукції і відповідними затратами праці. Продуктивність праці - це здатність конкретної праці створювати певну кількість продукції за одиницю робочого часу. Продуктивність праці підвищується, якщо збільшується виробництво продукції на одиницю робочого часу або зменшуються затрати праці на одиницю вироблюваних продуктів. Проаналізуємо динаміку трудових ресурсів та продуктивності праці в СТОВ «Новоукраїнське» на основі даних таблиці 2.4.

З таблиці 2.4. видно, що середньорічна чисельність робітників на підприємстві скоротилася на 10 осіб у 2013 році порівняно з 2011 роком. У зв’язку з цим скоротилося виробництво валової продукції сільського господарства на одного середньорічного робітника на 6,5 грн.

Таблиця 2.4

Динаміка трудових ресурсів та продуктивності праці в СТОВ «Новоукраїнське», осіб

Поряд з оборотними засобами існують фонди обігу, тобто ті, які функціонують у сфері обігу (реалізації продукції). Це готова продукція на складах підприємства; готова продукції, яка відвантажена і знаходиться в дорозі; грошові кошти на розрахунковому та інших рахунках; грошові кошти у незавершених розрахунках; готівка в касі.

Сукупність оборотних засобів та фондів обігу підприємства становлять його оборотні кошти.

Джерелом формування оборотних засобів підприємства є власні і залучені засоби. До власних належать виділені підприємству при його утворенні кошти (якщо підприємства державні), статутні фонди недержавних підприємств, а також поповнення цих фондів. Поповнення може відбуватися за рахунок прибутку підприємства, а також за рахунок залучення в оборот стійких пасивів.

Залученими оборотними засобами є кредити банків, якими покривається нестача власних оборотних засобів.

Розглянемо на стільки забезпечене основними фондами СТОВ «Новоукраїнське» у таблиці 2.5.

Таблиця 2.5

Забезпеченість СТОВ «Новоукраїнське» основними і оборотними фондами та ефективність їх використання

Аналіз таблиці 2.5. показує, що фондозабезпеченість підприємства зменшилася на 0,6 тис. грн., тобто на 100 га сільськогосподарських угідь вартість основних фондів скоротилася на 600 грн. Від'ємний показник фондовіддачі показує, що у 2013 році було менше одержано валової продукції рослинництва на 0,14 грн. на 1 грн. виробничих основних фондів. Натомість зросли фондоозброєність і фондоємність (відповідно на 27,3 тис. грн. і 0,71 грн.). Це означає, що на одного робітника, зайнятого в сільському господарстві припадає 27,3 тис. грн. більше, а на 1 грн. валової продукції рослинництва вартість виробничих основних фондів зросла на 0,71 грн. У господарстві на протязі трьох років спостерігається збільшення збитку на 523 тис. грн., тому норма збитку збільшилася на 8,19 відсоткових пунктів.

Характеризуючи підприємство, необхідно визначити його спеціалізацію.

Спеціалізація сільського господарства — це переважаючий розвиток однієї чи кількох галузей у виробництві товарної продукції в окремих підприємствах, районах, регіонах, областях. Спеціалізація характеризується зосередженням засобів виробництва, трудових ресурсів на виробництві одного чи кількох видів продукції. Вона дає можливість впроваджувати механізаціє сільського господарства, вдосконалювати організаційні форми виробництва.

Напрям спеціалізації сільськогосподарського виробництва визначається структурою товарної продукції (таблиця 2.6.).

Дані таблиці 2.6. показують, що найбільшу питому вагу серед продукції рослинництва займають зернові та зернобобові культури (37,1%). Тому в господарстві визначається зерновий напрям спеціалізації.

собівартість виробництво сільськогосподарський продукція

Таблиця 2.6

Склад і структура товарної продукції в СТОВ «Новоукраїнське»

Визначимо рівень спеціалізації за коефіцієнтом спеціалізації:

Кс = 100 / У уі (2і - 1), (2.1.)

де уі - питома вага товарної продукції;

і - порядковий номер продукції по зменшенню її питомої ваги.

На нашому підприємстві коефіцієнт спеціалізації дорівнює 0,24, тобто середній рівень спеціалізації.

2.2 Досягнутий рівень собівартості продукції рослинництва та тенденції його зміни

Залежно від стану рівня собівартості, конкретних завдань, поставлених адміністрацією, аналіз можна проводити одночасно за всіма напрямами або їх частиною, охоплювати весь цикл виробництва або окремі його стадії та процеси. Однак для досягнення мети — зменшення витрат — аналіз необхідно здійснювати періодично, у результаті чого буде постійно накопичуватися інформація про динаміку витрат, чинники їх змін, що забезпечить якість аналізу і підвищить обґрунтованість рекомендацій для керівництва суб'єкта господарювання. Результати ретроспективного аналізу собівартості використовують для планування, розробки й обґрунтування управлінських рішень, спрямованих на поліпшення основної діяльності, підвищення її результатів і конкурентоспроможності продукції. Аналітична робота з вивчення собівартості продукції є завершеною, коли розроблено конкретні заходи, спрямовані на зменшення втрат, усунення зайвих витрат і підвищення рентабельності виробництва. Ці заходи потрібно відображати у комплексних програмах розвитку й удосконалення основної діяльності суб'єкта господарювання [15, с. 332].

У рослинництві, крім урожайності культур, на собівартість продукції істотно впливають такі фактори, як рівень продуктивності живої праці, оплата людино-години, собівартість і якість посівного матеріалу, рівень механізації, а в тваринництві, крім продуктивності тварин, — затрати кормів на виробництво центнера продукції, собівартість центнера кормових одиниць, трудомісткість виробництва, оплата людино-години, концентрація виробництва, рівень його комплексної механізації тощо.

Визначення рівня собівартості продукції дає можливість встановити дохідність галузі, окремих культур. Собівартість сільськогосподарської продукції формується під впливом багатьох факторів зокрема співвідношення темпів змін обсягів виробництва і поточних витрат на продукцію, які визначають її рівень і тенденції.

Розглянемо собівартість продукції рослинництва в СТОВ «Новоукраїнське» на основі даних таблиці 2.7.

З таблиці 2.7. можна прослідити неоднорідність у структурі виробництва продукції рослинництва. Щороку в порівнянні з базисним відбувалося підвищення показника собівартості 1 ц. продукції сільського виробництва даного підприємства, окрім таких видів продукції як кукурудза на зерно та овочі відкритого ґрунту. Таким чином показники динаміки свідчать про різну інтенсивність зміни собівартості валової продукції в окремі роки. Як бачимо, найбільше зросла собівартість ягід у 2013 році порівняно з 2011 роком на 928,6 грн за 1 ц.

Таблиця 2.7

Собівартість продукції рослинництва в СТОВ «Новоукраїнське»

Важливе місце у аналізі виробничої діяльності підприємства становлять витрати на 1га посівної площі, що наведені у таблиці 2.8.

Таблиця 2.8

Виробничі витрати на 1 га посівної площі в СТОВ «Новоукраїнське»

Проаналізувавши дані таблиці 2.8. можна сказати, що витрати на 1 га зернових і зернобобових в СТОВ «Новоукраїнське» у 2013р. порівняно з 2011р. знизилися на 816,2 грн на 1 га посіву.

Собівартість 1ц озимої пшениці у 2013 р порівняно з 2011 роком зросла на 51,8 грн., 1 ц гречки — на 52,8грн, 1ц кукурудзи на зерно — на 48,5грн, 1 ц ячменю озимого — на 84,7 грн., 1ц ячменю ярого — на 75,1 грн., 1ц соняшнику — на 87,6 грн., 1 ц овочів відкритого ґрунту — на 124,5 грн. та 1ц ягід — на 924,3грн.

Натомість знизилася собівартість 1 ц плодів на 28,4 грн. Цьому сприяло збільшення витрат на виробництво сільськогосподарської продукції та зниження урожайності культур.

2.3 Аналіз структури витрат на виробництво продукції рослинництва

Структура витрат підприємства на виробництво сільськогосподарської продукції відображає ефективність використання трудових, матеріальних та фінансових ресурсів, показує якісні зміни в господарській діяльності підприємства. Будь — які нововведення в техніці, технології, організації праці й виробництва впливають на рівень витрат, а вони в свою чергу на собівартість продукції.

Собівартість продукції формується з різних за економічним значенням статей витрат, які характеризують її склад і структуру.

Структура собівартості продукції визначається процентним співвідношенням окремих статей витрат у загальних витратах виробництва. Вона залежить від особливостей окремих галузей, спеціалізації підприємства, рівня його технічної оснащеності та організації виробництва [13, с. 324].

Для того, щоб мати уявлення про динаміку структури витрат на виробництво продукції рослинництва в СТОВ «Новоукраїнське» за 2011;2013 роки, розглянемо дані таблиці 2.9.

Аналізуючи дані таблиці 2.9. можна сказати, що у 2013 році порівняно з 2011 роком витрати на оплату праці зменшилися на 45 тис. грн. (7,3%), відрахування на соціальні заходи — на 12,5 тис. грн. (0,4%). Але збільшилися матеріальні витрати на 202 тис. грн. (3,5%), амортизація основних засобів — на 185,6 тис. грн. (3,1%) та інші витрати, включаючи плату за оренду, — на 475,4 тис. грн. (10,2%).

Таблиця 2.9

Склад і структура витрат рослинництва в СТОВ «Новоукраїнське»

Також слід охарактеризувати виробничу собівартість по видах продукції рослинництва в СТОВ «Новоукраїнське». Для прикладу візьмемо виробничу собівартість 1ц пшениці, структура якої наведена в таблиці 2.10.

Таблиця 2.10

Структура виробничої собівартості 1ц пшениці в СТОВ «Новоукраїнське»

Порівнюючи дані таблиці 2.10. треба відмітити, що виробнича собівартість 1 ц пшениці зросла на 120,2 тис. грн. у 2013 році порівняно з 2011 роком. Також збільшилися прямі матеріальні витрати на 60,8 тис. грн. (6,1%), прямі витрати на оплату праці на 33 тис. грн. (12,8%), інші прямі витрати та загальновиробничі витрати на 26,4 тис. грн. (18,9%).

2.4 Факторний аналіз собівартості та оцінка його результатів

Щоб встановити причини зміни рівня собівартості продукції, вивчають фактори, які впливають на нього. Рівень собівартості продукції рослинництва залежить від двох комплексних факторів — виходу продукції і затрат на її виробництво.

Для нейтралізації впливу площі посіву при розрахунку кількісного впливу основних факторів на рівень собівартості, вихід продукції і затрати беруть у розрахунку на 1 га посіву [17, с. 255].

Отже, основними факторами впливу на рівень собівартості 1 ц продукції рослинництва будуть: затрати на 1 га посіву й урожайність.

При виявленні впливу головних факторів на собівартість продукції, необхідно врахувати, що характер впливу факторів різносторонній, зокрема затрати на 1 га впливають прямо пропорційно, а врожайність — обернено-пропорційно. Це ми покажемо в таблиці 2.1. (додаток А).

Проаналізувавши дані таблиці 2.11 можна сказати, що собівартість 1 ц ярих зернових і зернобобових культур у 2013 році збільшилась порівняно з 2011 роком на 19,6 грн., тобто в 2011 році вона становила 248,2 грн. за ц., а в 2013 році - вже 267,8 грн. за ц. Це є негативним фактом, адже собівартість необхідно знижувати для того, щоб збільшувався прибуток. На собівартість впливають такі 2 основних фактори, як затрати на виробництво і урожайність: в 2013 році за рахунок зміни урожайності собівартість зменшилась на 200,8 грн., а за рахунок зміни затрат збільшилася на 220,4 грн. Істотно зменшилась собівартість овочів відкритого ґрунту на 5858,7 грн. за ц за рахунок зміни витрат, але в результаті зниження урожайності їхня собівартість збільшилася на 5983,3 грн. за ц. Зворотна ситуація склалася з собівартістю ягід: за рахунок зміни витрат вона збільшилася на 1279,9 грн. за ц, а за рахунок зміни урожайності - зменшилася на 351,3 грн. за ц.

3. Шляхи зниження собівартості продукції

3.1 Технологічні фактори зниження собівартості

Зниження собівартості продукції є важливою умовою підвищення економічної ефективності виробництва і забезпечення розширеного відтворення в сільському господарстві. Воно передбачає збільшення виробництва сільськогосподарської продукції і зменшення витрат праці і виробничих ресурсів на її одиницю.

Зниження собівартості продукції вигідне як для кожного підприємства, окремого його підрозділу, так і для суспільства. Низька собівартість забезпечує підприємству привласнення додаткового продукту, розміри якого залежать від обсягів зниження індивідуальної собівартості порівняно з суспільною.

Низька собівартість продукції в масштабах суспільства підвищує конкурентоспроможність національної економіки на світовому ринку, механізм ціноутворення якого схожий на механізм ціноутворення всередині окремої країни. Різниця полягає насамперед у тому, що на світовому ринку функціонують не окремі підприємства, а окремі країни, національні компанії та фірми. Зниження собівартості продукції більшістю підприємств країни, особливо в галузях, які виготовляють товари масового споживання, забезпечує передумови для зменшення цін на ці товари, а отже, для підвищення добробуту народу, а також означає економію матеріальних, людських, фінансових та інших ресурсів, які суспільство може використати для виготовлення нових товарів і задоволення нових суспільних потреб. Таке зниження досягається шляхом скорочення витрат на кожний елемент її структури (за елементами витрат і статтями калькуляції), а також постійних і змінних (а в їх поєднанні — сукупних), внутрішніх і зовнішніх витрат [18, с. 34].

Скорочення пов’язаних з використанням засобів праці витрат можливе завдяки: зменшенню амортизаційних відрахувань шляхом інтенсивного використання машин, устаткування; підвищенню коефіцієнта змінності техніки; поліпшенню якості існуючих типів машин, устаткування та впровадженню принципово нової техніки; зменшенню частки пасивних фондів у загальній вартості основних фондів і відповідного збільшення їх активної частини; виготовленню дешевої техніки в результаті підвищення продуктивності праці у галузях групи «А» та ін. Особливо актуальним є впровадження принципово нових видів техніки і технологій, оскільки моральне зношування основних фондів досягає 95%.

Зниження пов’язаних з використанням предметів праці витрат (сировини, електроенергії, матеріалів, паливно-мастильних матеріалів та ін.) має надзвичайно велике народногосподарське значення, оскільки питома вага матеріальних витрат у загальній собівартості промислової продукції становить у середньому від 60 до 90%, більшість з них невідтворні, а видобуток первинних ресурсів стає дедалі складнішим і дорожчим. Основними шляхами скорочення таких витрат є:

— заміна традиційних сировинних матеріалів раціональнішими і сучаснішими в тому числі із заздалегідь заданими властивостями: композитних матеріалів, сплавів різних матеріалів, полімерів;

— зниження норм витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції;

— комплексне використання ресурсів, у тому числі відходів вторинних ресурсів;

— поліпшення якості матеріальних ресурсів та ін. [19, с. 78].

3.2 Удосконалення технічної оснащеності підприємства і зниження трудомісткості виробництва

Одним із шляхів зниження собівартості продукції рослинництва у СТОВ «Новоукраїнське» є підвищення продуктивності праці на основі випровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва, широкого використання прогресивних форм організації і оплати праці. Збільшення продуктивності праці повинно бути більшим збільшення заробітної плати, забезпечуя тим самим зменшення собівартості. Важливим резервом зниження собівартості є інтенсивне використання машинотракторного парку, сільськогосподарських машин, знарядь і механізмів, транспортних та інших засобів праці. За цих умов зменшуються витрати з розрахунку на одиницю виконаних робіт, що сприяє зменшенню собівартості продукції.

З підвищенням рівня механізації скорочуються затрати праці на одиницю продукції, що сприяє зменшенню витрат на її оплату і зниженню собівартості сільськогосподарської продукції. Оскільки оплата праці є однією з основних статей витрат у собівартості продукції, підвищення продуктивності праці має важливе значення для її зниження. При цьому собівартість продукції зменшується лише тоді, коли економія коштів на оплату праці перевищує зростання амортизаційних відрахувань і витрат на поточний ремонт засобів механізації, які впроваджуються у виробництво [20, с. 36].

Успіх боротьби за зменшення собівартості вирішує перш за все збільшення продуктивності праці робочих, яке забезпечує в окремих умовах економію на заробітній платі. Розглянемо, в яких умовах при збільшенні продуктивності праці на підприємствах зменшуються витрати на заробітну платню робітників. Збільшення виробітку продукції на одного працівника може бути досягнуто за рахунок здійснення організаційно-технічних заходів, завдяки чому змінюються, як правило, норми виробітку і відповідно ним розцінки за виконання робіт та послуг. Збільшення виробітку може здійснитися за рахунок перевиконання встановлених норм виробітку без проведення організаційно-технічних заходів. Норми виробітку і розцінки за цих умов, як правило не змінюються.

У першому випадку, коли змінюються норми виробітку і розцінки, підприємство економить на заробітній платі робочих. Пояснюється це тим, що у зв’язку зі зниженням розцінок доля заробітної плати у собівартості одиниці продукції зменшується. Але це не призводить до зменшення середньої заробітної плати робочих, так як ці організаційно-технічні заходи дають можливість робочим з тими ж затратами труда виробити більше продукції. Таким чином, проведені організаційно-технічні заходи з відповідним переглядом норм виробітки дозволяє зменшувати собівартість продукції за рахунок зменшення долі заробітної плати в одиниці продукції одночасно зі збільшенням середньої заробітної плати робітників.

У другому випадку, коли встановлені норми виробітки і розцінки не змінюються, величина витрат на заробітну плату робітників у собівартості одиниці продукції не зменшується. Але зі збільшенням продуктивності праці збільшується об'єм виробництва, що призводить до економії по іншим статтям видатків, наприклад, зменшення видатків по обслуговуванню виробництва і управлінню. Відбувається це тому, що в цехових видатках значна частина витрат (а в загальногосподарських майже повністю) — умовно-постійні витрати (амортизація обладнання, утримання будівель і інші витрати), не залежні від ступеню виконання плану виробництва. Це означає, що їх загальна сума не змінюється або майже не змінюється в залежності від виконання плану виробництва. Звідси витікає, що чим більший випуск продукції, тим менша доля цехових і загальногосподарських витрат в її собівартості.

Через збільшення об'єму випуску продукції прибуток сільськогосподарського підприємства збільшується не тільки за рахунок зниження собівартості, але і за рахунок збільшення кількості випускаємої продукції. Таким чином, чим більші об'єми виробництва, тим більше сума прибутку [21, с. 147].

3.3 Обґрунтування заходів щодо здійснення режиму економії

Важливе значення у боротьбі за зниження собівартості продукції має виконання суворого режиму економії на всіх етапах і ділянках виробничої діяльності підприємства. Послідовне впроваджування на підприємствах режиму економії проявляється перш за все у зменшенні затрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, скороченні видатків по обслуговуванню виробництва та управління, по ліквідації втрат від браку і інших невиробничих затратах.

Матеріальні затрати, як відомо, у більшості галузей виробництва (у тому числі і у сільськогосподарському виробництві) займають велику питому вагу в структурі собівартості продукції, тому навіть незначне збереження насіння, добрив, палива, палива, енергії і інших матеріалів у виробництві кожної одиниці продукції в цілому по підприємству дає великий ефект.

Підприємство має можливість впливати на величину затрат матеріальних ресурсів, починаючи з їх заготівлі. Сировина і матеріали входять до собівартості по ціні їх придбання з витратами на перевезення, тому вірнийвибір постачальників матеріалів впливає на собівартість продукції. Важливо забезпечити поставку матеріалів від таких постачальників, які знаходяться на невеликій відстані від підприємства, а також перевозити вантажі найбільш дешевим видом транспорту. При укладанні договорів на поставку матеріальних ресурсів необхідно замовляти такі матеріали, які по своїй якості і розмірам відповідають плановій специфікації на матеріали, прагнути використовувати більш дешеві матеріали, не знижуючи при цьому якості продукції [22, с. 56].

Основною умовою зниження затрат сировини і матеріалів на виробництво одиниці продукції є поліпшення і впровадження нових технологій виробництва, використання прогресивних видів матеріалів, введення технічно обґрунтованих норм затрат матеріальних цінностей.

Скорочення витрат на обслуговування виробництва і управління також зменшує собівартість продукції. Розмір цих витрат на одиницю продукції залежить не тільки від об'єму випуску продукції, а і від їх абсолютної суми. Чим менша сума цехових витрат і загальногосподарських витрат в цілому по підприємству, тим при інших рівних умовах нижча собівартість кожного виду продукції.

Резерви скорочення цехових і загально виробничих витрат заключаються перш за все у спрощенні і здешевленні апарата управління, в економії на управлінських витратах. В склад цехових і загальногосподарських витрат в значній мірі включається також заробітна плата допоміжних і підсобних працівників. Проведення заходів по механізації допоміжних і підсобних робот призводить до зменшення чисельності працівників, зайнятих на цих роботах, а значить, і до економії цехових і загальногосподарських витрат. Важливе значення при цьому має автоматизація і механізація виробничих процесів, скорочення питомої ваги затрат ручної праці у виробництві. Автоматизація і механізація виробничих процесів дає можливість скоротити і чисельність допоміжних і підсобних робочих у виробництві [23, с. 177].

Скороченню цехових і загальногосподарських витрат допомагає також економне використання допоміжних матеріалів, які використовуються при експлуатації обладнання і на інші потреби.

Значні резерви зниження собівартості знаходяться у скорочення втрат від браку і інших невиробничих затрат. Вивчення причин браку, виявлення його винуватця дають можливість зробити заходи по ліквідації втрат від браку, скороченню і найбільш раціональному використанню відходів виробництва.

Масштаби виявлення і використання резервів зниження собівартості продукції багато в чому залежить від того, як поставлена робота по вивченню і впровадженню опиту інших підприємств [24, с. 421].

Висновки і пропозиції

Виходячі з економічної характеристики СТОВ «Новоукраїнське» Новоукраїнського району Кіровоградської області, можна зробити висновок, що в цілому за 2011;2013 роки економічні показники, які впливають на рівень рентабельності виробництва продукції рослинництва, мають тенденцію до спадання, тому що воно мало збиток у 2013 році.

Важливим показником, який характеризує роботу сільськогосподарських підприємств є собівартість продукції. Від її рівня залежать фінансові результати діяльності підприємства, темпи розширеного виробництва, фінансовий стан господарюючих суб'єктів.

Аналіз собівартості продукції дозволяє з’ясувати тенденцію зміни даного показника, виконання плану, визначити вплив факторів на його приріст і на цій основі дати оцінку роботи господарства по використанню можливостей і встановити резерви зниження собівартості продукції. Подальший розвиток аналізу собівартості в теоретичному і практичному плані тісно пов’язан з розвитком суміжних наук, в першу чергу математики, статистики, бухгалтерського обліку та інші.

Досліджувальне підприємство займається рослинництвом. В рослинництві в середньому за три роки головними галузями є виробництво зернових і зернобобових, ця галузь приносить найбільший прибуток. Інші види продукції не мають великого значення, тобто вони не впливають на спеціалізацію підприємства.

Найбільш важливим моментом у вивченні такого показника, як собівартість, є розгляд факторів, що впливають на показник і визначення основних шляхів по зниженню собівартості. Від того, як підприємство вирішує дане питання залежить отримання найбільшого ефекту з найменшими витратами, зростання накопичень, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Собівартість відображає велику частину вартості продукції і залежить від зміни умов виробництва і реалізації продукції. Таким чином істотний вплив на рівень затрат оказує техніко-економічні фактори виробництва. Цей вплив проявляється в залежності від змін у техніці, технології, організації виробництва, в структурі і якості продукції і від величини витрат на її виробництво. Звідси витікає, що виявлення резервів зниження собівартості повинно опиратися на комплексний техніко-економічний аналіз роботи підприємства: вивчення технічного і організаційного рівня виробництва, використання виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських зв’язків; а також усіх складових собівартості.

Систематичне зниження собівартості забезпечує не тільки зростання прибутку підприємства, а і дає державі додаткові засоби, як для подальшого розвитку сільськогосподарського виробництва, так і для поліпшення матеріального становища працівників.

Список використаної літератури

1. Бутинець Ф. Ф. Організація бухгалтерського обліку: [підручник] / Ф. Ф. Бутинець, С. М. Лайчук, О.В. Олійник, М. М. Шигун. — Житомир: ПП «Рута». — 2002. — 591 с.

2. Ткаченко Н. М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України: [підручник] / Н. М. Ткаченко — К.: А.С.К. — 2001. — 784 с.

3. М’якота В. Собівартість продукції: від випуску до реалізації: [підручник] / В М’якота. — Х. — 2006. — 268 с.

4. Нападовська Л. Управлінський облік: значення та застосування у практичній діяльності вітчизняних підприємств в умовах ринкових відносин / Л. Нападовська // Бухгалтерський облік і аудит. — 2009. — N 8/9. — С. 78−94

5. Завгородній В. П. Бухгалтерський облік в Україні: [нав. посібник] /. В.П. Завгородній. — К.:А.С.К., 2002. — 847 с.

6. Сопко В. В. Організація бухгалтерського обліку, економічного контролю та аналізу: [підручник] / В. В. Сопко, В.П. Завгородній. — К.: КНЕУ. — 2006. — 412с.

7. Панасюк В. М. Податковий облік: [навчальний посібник] / В. М. Панасюк, Є.К. Ковальчук, C.B. Бобрівець. — Т.: Карт-бланш. — 2002. — 264 с.

8. Чумаченко М. Г. Економічний аналіз [навч. посібник] / М. А. Болюх; ред. М. Г. Чумаченко. — К.: КНЕУ, 2003. — 555 с.

9. Велеш Г. А. Основи фінансового обліку / Г. А. Велеш, Д. Г. Шорт: [навч. посібник] О. Мінін, О. Ткач. — К.:Основи. — 2004. — 943 с.

10. Міценко Н.Г. Собівартість як економічна категорія та її місце серед витрат підприємства / Н.Г. Міценко, С. В. Мизгала // Науковий вісник НЛТУ України. — 2009. — Вип. 19.4. — С. 129−132.

11. Афанасьєв М.В., Гончаров А. Б. Економіка підприємства: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / За ред. М.В. Афанасьєва. — Х.: ВД ЧНЕЖК, 2003. — 256с.

12. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. — К.: Видавничий центр «Академія», 2000. — 864 С.

13. Мацибора В.І., Збарський В. К., Мацибора Т. В. Економіка підприємства: Навчальний посібник. — К.: Каравела, 2008. — 312 с.

14. Семенда Д. К., Здоровцов О.І. Аграрна економіка: Підручник/Д.К. Семенда, О.І. Здоровцов, П. С. Котик, О. О. Школьний, О. Л. Бурляй, М.А. Коротєєв, Л. Ф. Бурик, А. П. Бурляй, А.І. Кисіль, К. Г. Гайдай: За ред. Д. К. Семенди та О.І. Здоровцова. — Умань, 2005. — 318 с.

15. Економіка аграрних підприємств: Підручник / В.Г. Андрійчук. — К.: КНЕУ, 2002. — 624 с.

16. Зимовець В. Н. Проблема формування собівартості, цін і рентабельності в АПК. // Економіка АПК — 2002. — № 10.

17. Волков О. И., Скляренко В. К. Экономика предприятия: Курс лекций.- М.: ИНФРА-М, 2003. 484 с.

18. Гончарова Э. А. Резервы снижения себестоимости: Учебное пособие. — Л.: ЛФЭИ, 1989. — 76 с.

19. Турило А. М., Кравчук Ю. Б., Турило А. А. Управління витратами підприємства: Навч. посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 120с.

20. Шкільов О.В. Внутрішньогосподарські резерви підвищення ефективності використання виробництва молока. // Економіка АПК — 2007. — № 9.

21. Павлик В. П. Собівартість і реалізація продукції у формуванні аграрного ринку. // Економіка АПК — 2007. — № 5.

22. Каблук П. Т. Розвиток аграрної економічної науки і її завдання на сучасному етапі здійснення аграрної політики в Україні. АПК, 1996 р. № 2.

23. Цигилик І.І., Бибик Я. Р., Ємбрик М, Я., Паращик В. Ф. Економіка підприємства (в питаннях і відповідях). Навч. Посібник.- К.: Центр навчальної літератури, 2004. 368 с.

24. Економіка підприємства: Підручник/За заг. ред. С. Ф. Прокропивного. — Вид. 2-ге, перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2001. — 528 с.

Таблиця 2.11

Вплив виробничих затрат та урожайності на відхилення собівартості виробництва продукції рослинництва в СТОВ «Новоукраїнське»