Приготування рідких лікарських форм із застосуванням концентрованих розчинів

Зміст

• Зміст 3
• Вступ 4
• 1. Характеристика концентрованих розчинів та їх значення в аптечному виробництві 7
• 2. Загальні правила асептики і санітарного режиму для забезпечення асептичних умов виготовлення концентрованих розчинів 9
• 3. Бюреткові установки та піпетки 12
• 4. Мірний посуд 15
• 5. Перевірка відсутності механічних включень в розчинах 17
• 6. Основні правила і способи розрахунків при виготовленні концентрованих розчинів 20
• 7. Розрахунки, пов’язані з укріпленням і розведенням концентрованих розчинів 22
• 8. Особливості оформлення, контролю якості та зберігання концентрованих розчинів 24
• 9. Асортимент концентрованих розчинів для бюреткової установки 25
• 10. Власна технологія рідких лікарських форм із використанням концентрованих розчинів 26
• Практична частина 35
• Висновки та рекомендації 54
• Список використаної літератури 56

Вступ

Поряд із застосуванням для готування розчинів чистих лікарських речовин і розчинників в аптечній практиці широко використовуються різні концентровані розчини. Концентровані розчини (рідини) являють собою водні розчини деяких лікарських речовин у строго визначеній концентрації, зазначеної у відповідних статтях ДФ.

У рецептах можуть виписуватися стандартні рідини і розчини іншої концентрації. При необхідності концентрати розбавляють відповідним кількістю розчинника і перетворюють у звичайні розчини, що використовують у складі лікарських форм. Концентровані розчини легко змішуються з водою, тому готування розчинів іншої концентрації не представляє яких-небудь труднощів. Застосування цього методу виготовлення рідких ліків дозволяє значно прискорити відпуск препарату хворому. Крім того, при використанні концентрованих розчинів зникає необхідність зважування інгредієнтів, використання допоміжного посуду і лійок, витрат часу, збільшується точність роботи і зменшується можливість помилок при готуванні ліків. Однак для невеликих аптек, що готують невелику кількість рідких лікарських форм, застосування цього методу не завжди виправдано. Необхідно пам’ятати, що не всякий концентрований розчин може бути використаний як напівфабрикат.

З цією метою застосовуються тільки ті розчини, що насамперед, мають достатню стійкість при збереженні. Концентрати повинні зберігатися у визначених встановлених умовах, що гарантують відсутність швидкого псування розчиненої речовини. Зберігають їх у добре укупоренных посудинах, у захищеному від світла місці, а в залежності від фізико-хімічних властивостей речовин, що входять у їхній склад, при температурі не вище +25 °С чи в холодильнику (-3 — -5 °С). На посудину прикріплюють етикетку з указівкою найменування розчину, його концентрації, номера серії, дати готування і номера аналізу. Крім цього, кожен концентрований розчин має визначений термін придатності, що повинний строго дотримуватися. Якщо розчин є середовищем для розмноження мікроорганізмів, то, як правило, термін його збереження невеликий. Наприклад, 5% і 20% розчини глюкози зберігають протягом 2 доби. Зі збільшенням концентрації розчину глюкози до 40−50% термін його збереження збільшується до 10 доби, тому що підвищення осмотического тиску зменшує імовірність мікробного забруднення. Граничні терміни збереження концентрованих розчинів залежать від їхньої стійкості і коливаються від 2 до 20 днів. Однак зміна кольору, помутніння, поява осаду, нальоту, цвілі й інших зовнішніх змін є ознаками їхнього псування і непридатності для подальшого застосування, навіть якщо термін їхньої придатності не пройшов. Терміни придатності конкретних розчинів-заготівель різні, визначаються дослідним шляхом і відображені у відповідній нормативній документації. Світлочутливі концентровані розчини варто зберігати в посудинах з темного скла. Концентровані розчини для бюреточної установки готують тільки масооб'ємним способом, використовуючи для цього мірні колби чи циліндри. При їхній відсутності кількість води можна розрахувати, знаючи щільність розчинів, коефіцієнти збільшення обсягу чи використовуючи табличні дані. Необхідно уникати одержання концентрацій, близьких до насичених, тому що при зниженні температури розчину можливе випадання в осад розчиненої речовини.

Концентровані розчини повинні виготовлятися в аптечних умовах, що відповідають санітарно-гігієнічним вимогам. Вода, що використовується для розчинення лікарських препаратів, повинна бути свежоперегнана і охолоджена, та зберігатися в закритій посудині. Безпосередньо перед процесом виготовлення концентрованих розчинів ретельно вимитий посуд обполіскують прокип’яченою дистильованою водою. Фільтри і вата для проціджування таких концентратів готуються з незапилених матеріалів по можливості без дотику рук. В ідеалі вони повинні бути простерилізовані. Під час фільтрації і проціджування розчини, що знаходяться в лійках, варто захищати від потрапляння пилу скляними пластинками чи іншими придатними матеріалами. Дотримання цих вимог необхідно щоб уникнути значного забруднення розчинів мікрофлорою, тому що в деяких з них можуть жити і розмножуватися різні бактерії, дріжджі, цвілеві гриби. Необхідно пам’ятати, що помутніння, що виникає через деякий час після виготовлення концентрованого розчину, а також різні, особливо слизуваті, пластівці й осади часто є показниками сильного мікробного забруднення і, отже непридатності препарату.

У зв’язку з тим що від якості концентратів (тобто кількісного змісту лікарських речовин і інших показників) залежить правильне виготовлення мікстур, концентровані розчини після їхнього виготовлення перевіряють на ідентичність, прозорість і кількісний вміст діючих речовин. При невідповідності концентрації розчину необхідної, а це, як правило, спостерігається, якщо лікарська речовина гігроскопична (наприклад, натрію бромід), роблять зміцнення чи розведення розчину. Після кількісного визначення вмісту діючих речовин у розчині іноді приходиться виправляти його концентрацію. Після виправлення концентрації розчини піддаються повторному повному хімічному аналізу.

Отже, ми бачимо, що концентровані розчини є важливою ланкою в аптечній технології ліків, що значно спрощує і прискорює роботу з готування лікарських форм.

Однак, у теж час, готування, збереження і застосування концентрованих розчинів має ряд особливостей які ускладнюють технологічний процес.

У зв’язку з цим, актуальним є вивчення всіх особливостей роботи з концентрованими розчинами, для більш ефективного їх використання.

1. Характеристика концентрованих розчинів та їх значення в аптечному виробництві

Концентровані розчини — це недозований вид аптечної заготовки, що застосовується для виготовлення лікарських форм із рідким дисперсійним середовищем, шляхом розведення або в суміші з іншими лікарськими речовинами.

Концентровані розчини — це робочі розчини лікарських речовин у виразно більшій концентрації, ніж ці речовини прописуються в рецептах, у розрахунку на відповідне розведення водою до зазначеної в рецепті концентрації. їх зазвичай називають «концентратами». Застосування концентрованих розчинів має ряд переваг у порівнянні з виготовленням мікстур із сухих речовин: полегшується робота фармацевта, підвищується якість і прискорюється відпуск лікарських препаратів хворим.

Номенклатура концентрованих розчинів визначається запитами екстемпоральної рецептури, що надходить в аптеку, і залежно від потреби список концентрованих розчинів може змінюватися. В інструкції з виготовлення в аптеках лікарських форм із рідким дисперсійним середовищем у додатку 1 приводиться зразковий список концентрованих розчинів, найчастіш уживаних при виготовленні рідких лікарських препаратів.

При виготовленні концентрованих розчинів слід уникати концентрацій, близьких до насичених, тому що при зниженні температури розчину можливе випадання осаду розчиненої речовини.

У зв’язку з тим, що концентровані розчини можуть стати середовищем для розвитку мікроорганізмів, їх слід готувати в асептичних умовах на свіжоперегнаній воді очищеній. Всі застосовувані допоміжні матеріали, а також посуд для їх виготовлення і зберігання повинні бути попередньо простерилізованими, а отримані розчини обов’язково профільтровані (а не проціджені).

Концентровані розчини після виготовлення піддають повному хімічному контролю (істинність, кількісний вміст діючих речовин). Всі приготовлені концентровані розчини записують у лабораторний журнал, а на етикетці посудини, в якій вони зберігаються, зазначають: назву і концентрацію розчину, номер серії й аналізу, дату виготовлення.

Запаси концентрованих розчинів зберігають у щільно закупорених бутлях у прохолодному і захищеному від світла місці при температурі 20−22 °С чи в холодильнику (3−5 °С).

В аптеках концентровані розчини виготовляють у таких кількостях, які можуть бути використані протягом установлених для них термінів придатності. Граничні терміни зберігання для окремих розчинів встановлені залежно від їх стійкості від 2 до 30 днів.

Якщо розчин є середовищем для розмноження мікроорганізмів, то термін його зберігання невеликий, наприклад: 5 і 20% розчини глюкози зберігають протягом двох діб. Зі збільшенням концентрації розчину глюкози до 40 і 50% термін його зберігання збільшується до 15 діб. Останнє зв’язано з тим, що підвищується осмотичний тиск розчину, що знижує умови виживання мікроорганізмів.

Зміна кольору, помутніння розчинів, поява пластівців, нальотів — ознака їх непридатності, навіть якщо термін придатності не минув.

Застосування концентрованих розчинів дозволяє значно збільшити продуктивність праці при готуванні рідких ліків і одночасно підвищити їхню якість, полегшити аналітичну перевірку готових ліків. Заміна зважування сухих інгредієнтів ліків відмірюванням концентрованих розчинів різко (у 3−4 рази) скорочує необхідний час для готування рідких ліків. Якщо при відважуванні інгредієнтів на вагах асистент міг за робочий день виготовити 60 — 70 рідких лікарських форм, то, користаючись концентрованими розчинами, він виготовляє 200−250 ліків за день.

2. Загальні правила асептики і санітарного режиму для забезпечення асептичних умов виготовлення концентрованих розчинів

Джерелами забруднення стерильних розчинів можуть бути вихідні речовини, навколишнє середовище, устаткування, тара, закупорювальний матеріал, працюючий персонал.

Асептика — це визначені умови роботи, комплекс організаційних заходів, що дозволяють у максимальному ступені оберегти ліки від попадання в них мікроорганізмів.

Асептика містить у собі ряд послідовних заходів, що доповнюють один одного, і помилка, допущена в одній ланці цього ряду, зводить нанівець усю проведену і наступну роботу.

Асептичні умови передбачають наявність в аптеці особливого приміщення для виготовлення стерильних і асептичних ліків — асептичного блоку, який повинен мати не менше трьох кімнат:

1. Передасептична (шлюз) призначена для підготовки персоналу до роботи.

2. Асептична призначена для виготовлення лікарських форм.

3. Апаратна — у ній встановлюються автоклави, стерилізатори, апарати, що дозволяють одержувати воду для ін'єкцій.

Вимоги до приміщення. Виробництво ліків в асептичних умовах здійснюється в «чистих» приміщеннях, де чистота повітря нормується за вмістом мікробних і механічних часток.

Асептичний блок зазвичай розташовується віддалено від джерел забруднення мікроорганізмами (зал обслуговування хворих, мийна, фасувальна, санітарний вузол).

У приміщеннях для виготовлення ліків в асептичних умовах стіни повинні бути пофарбовані олійною фарбою чи викладені світлою кахельною плиткою, при цьому на них не повинно бути виступів, карнизів, тріщин. Стелі фарбуються клейовою чи водоемульсійною фарбою. Підлога покривається лінолеумом або реліном з обов’язковим зварюванням швів. Двері і вікна повинні бути щільно підігнаними і не мати щілин.

Асептичний блок обладнується приточно-витяжною вентиляцією з перевагою притоку повітря над витяжкою. Для зниження мікробного обсіменіння рекомендується установка повітроочисників, що забезпечують ефективне очищення повітря фільтрацією через фільтри з ультратонких волокон і ультрафіолетовим опроміненням.

Для знезаражування повітря в асептичному блоці встановлюються неекрановані бактерицидні опромінювачі: настінні (ОБН₁₅₀), стельові (ОБП₃₀₀), пересувні маякового типу (ОБПЕ₄₅₀); бактерицидні лампи БУВ₂₅, БУВ₃₀, БУВ₆₀ з розрахунку потужності - 2−2,5 Вт на 1 м³ обсягу приміщення, які включають на 1−2 години до початку роботи під час відсутності людей. Вмикач для цих опромінювачів повинен знаходитися перед входом у приміщення і зблокований зі світловим табло: «Не входити, включений бактерицидний опромінювач». Вхід у приміщення, де включена неекранована бактерицидна лампа, дозволяється тільки після її вимикання, а тривале перебування в зазначеному приміщенні - тільки через 15 хвилин після відключення неекрано-ваної бактерицидної лампи.

У присутності персоналу можуть експлуатуватися екрановані бактерицидні опромінювачі, що встановлюються на висоті 1,8−2 м, з розрахунку 1 Вт на 1 м³ приміщення за умови відсутності спрямованого випромінювання на людей, що знаходяться у приміщенні.

Оскільки ультрафіолетові опромінювачі утворюють у повітрі токсичні продукти (озон і оксиди азоту), при їх роботі вентиляція повинна бути включена.

Все устаткування і меблі, внесені в асептичний блок, попередньо обробляються серветками, змоченими дезінфікуючим розчином (розчин хлораміну Б 1%, розчин хлораміну Б 0,75% з 0,5% миючого засобу, розчин перекису водню 3% з 0,5% миючого засобу). Зберігання в асептичному блоці невикористовуваного устаткування категорично забороняється. Прибирання асептичного блоку проводиться не рідше 1 разу в зміну з використанням дезінфікуючих засобів.

Один раз у тиждень проводиться генеральне прибирання асептичного блоку. При цьому приміщення по можливості звільняють від устаткування, миють і дезінфікують стіни, двері, підлоги. Після дезінфекції опромінюють ультрафіолетовим світлом.

Перед входом у приміщення асептичного блоку повинні бути гумові килимки, які один раз у зміну змочуються дезінфікуючим розчином. Асептичний блок відокремлюється від інших приміщень аптеки повітряними шлюзами.

Вимоги до персоналу. Особи, які беруть участь у виготовленні ліків в асептичних умовах, повинні строго дотримувати правил особистої гігієни. При вході в шлюз вони повинні взути спеціальне взуття, вимити руки з милом і щіткою, надягти стерильний халат, 4-шарову марлеву пов’язку, шапочку (при цьому волосся ретельно забирають), бахіли. Оптимальним є застосування шолома і комбінезона. Марлева пов’язка повинна мінятися кожні 4 години. Після надягання стерильного технологічного одягу персонал повинен обполоскати руки водою для ін'єкцій і обробити їх дезінфікуючим розчином спирту етилового 80%, розчином хлоргексйдину біглюконату в 70% спирті етиловому чи 0,5% розчином хлораміну Б (при відсутності інших речовин). Вхід зі шлюзу в приміщення для виготовлення і фасовки ліків в асептичних умовах у нестерильному санітарному одязі заборонений. Забороняється також виходити за межі асептичного блоку в стерильному санітарному одязі.

Санітарний одяг, халати, марля, вироби з текстилю, вата стерилізуються в біксах у парових стерилізаторах при температурі 132 °C протягом 20 хвилин або при 120 °C протягом 45 хвилин і зберігаються в закритих біксах не більше 3 діб. Взуття перед початком і після закінчення роботи дезінфікують зовні і зберігають у шлюзах. Особи з інфекційними захворюваннями, відкритими ранами на шкірі, носії патогенної мікрофлори до повного їх видужання не повинні допускатися до роботи.

Вимоги до вихідних речовин і матеріалів. Лікарські речовини, необхідні для виготовлення ліків в асептичних умовах, зберігаються в шафах у щільно закритих штангласах в умовах, що виключають їх забруднення. Штангласи перед кожним заповненням миються і стерилізуються.

Вимоги до виробничого устаткування. Застосування засобів малої механізації при виготовленні розчинів для ін'єкцій допускається за умови можливості їх знезаражування чи стерилізації. Устаткування повинне бути сконструйоване і розміщене так, щоб забезпечувалася його належна підготовка до роботи, експлуатація й обслуговування. Матеріал, з якого виготовлене устаткування, не повинен вступати в реакцію з компонентами ліків, а конструкція устаткування повинна виключати можливість попадання в ліки речовин, використовуваних для його експлуатації (мастильні речовини, охолоджувальні рідини і т. п.).

Устаткування й інструменти необхідно регулярно піддавати профілактичним оглядам, мити, обробляти деззасобами чи стерилізувати. Устаткування повинне експлуатуватися таким чином, щоб звести до мінімуму можливість забруднення мікроорганізмами готових ліків. Стерилізатори мають бути оснащені пристроями, що автоматично реєструють час і температуру стерилізації.

3. Бюреткові установки та піпетки

В даний час для відмірювання концентрованих розчинів в аптеках широко застосовуються бюреточні системи (комплекс спеціальних бюреток і піпеток). Пріоритет у використанні бюреток в аптечній роботі належить вітчизняної фармації: вперше вони були використані ще в 1912 р. Однак широке застосування удосконалених бюреточных систем було здійснено лише в роки Радянської влади. Вже в 1920 р., через 2 роки після націоналізації аптек, ленінградськими фармацевтами були запропоновані і піддані тривалому випробуванню на практиці аптечні бюретки і піпетки, що були прототипами сучасних.

У 1952 р. Центральним аптечним науково-дослідним інститутом, ЦАНДІ (нині Центральний науково-дослідний інститут фармації, ЦНДІФ) була розроблена уніфікована конструкція аптечних бюреток, що мали об'ємну градуїровку в мілілітрах і пришліфований скляний кран, який забезпечує постійне положення рівня рідини, що відповідає нульовій поділці шкали. Пізніше (1957) зазначена модель була удосконалена в ЦАНДІ шляхом застосування двухходового крана, що виключив необхідність мати кран чи затиск на живильної трубці бюретки.

У 1962 р. ЦАНИИ була розроблена нова бюреточная установка на 16 бюреток з ручним приводом, серійний випуск якої на основі угоди країн — учасниць СЕВ був освоєний одним з підприємств Народної Республіки Болгарії. В даний час бюреточними установками моделі 1962 р. оснащені тисячі радянських аптек. У ЦАНДІ продовжується робота зі створення нових, ще більш продуктивних бюреточных систем.

Стосовно до потреб аптечної практики бюретки виготовляють місткістю 10, 25, 60, 100, 200 мл. Для зручності роботи всі бюретки, незалежно від місткості, мають однакову довжину, що дозволяє розташовувати їх на вертушках-штативах таким чином, щоб середина шкали бюреток знаходилася на рівні очей асистента, що працює сидячи.

Набір бюреток різної ємності монтується на асистентському столі на спеціальних вертушках круглої форми, що дозволяють розмістити 8, 16 чи 20 бюреток.

У комплект набору бюреток входять піпетки, що служать для відмірювання невеликих кількостей рідин.

Асортимент концентрованих розчинів і рідких лікарських препаратів, застосовуваних для роботи на бюреточных установках, міститься в запасних посудинах, зв’язаних з бюретками і піпетками. Для зручності роботи і для зменшення можливості помилок при розрахунках розчини для бюреточной системи готують у концентраціях 1:5, 1:10, 1:20, зручних для обчислення кількостей інгредієнтів ліків, що готується.

У якості інших рідких інгредієнтів ліків, що готуються на бюреточних установках, звичайно використовуються настойки, рідкі екстракти й інші офіційні препарати. Асортимент концентрованих розчинів залежить від специфіки виробничої діяльності аптеки. Терміни збереження концентрованих розчинів визначаються стійкістю розчиненої речовини. Тривале збереження нестійких чи недостатнє вивчених концентрованих розчинів неприпустимо. Розчини, що мають зовнішні зміни, наприклад ненормальне забарвлення, осад, помутніння і т. п., до вживання непридатні.

Застосування бюреточной системи дозволяє значно збільшити продуктивність праці при готуванні рідких ліків і одночасно підвищити їхню якість, полегшити аналітичну перевірку готових ліків. Заміна зважування інгредієнтів ліків відмірюванням різко (у 3−4 рази) скорочує необхідний час для готування рідких ліків. Якщо раніш при відважуванні інгредієнтів на вагах асистент міг за робочий день виготовити 60 — 70 рідких лікарських форм, то, користаючись бюреточною системою, він виготовляє 200−250 ліків за день.

Піпетки аптечні АПК-2 призначені для розфасовки рідких ліків в аптеках. Виготовляються чотирьох типів з номінальною місткістю 5, 10, 15, 25 мл; складаються з кулястого корпуса зі стрижнем у верхній частині й впаяної усередину корпуса капілярною трубкою. Піпетку широким кінцем опускають у посудину з рідиною, що підлягає розфасовці. При цьому внутрішня капілярна трубка повинна бути занурена в рідину приблизно до середини. Рідина надходить у піпетку і наповняє її до зрізу капілярної трубки, після чого отвір стрижня піпетки перекривають пальцем і піпетку з дозою переносять до підставленої тари.

При відкритті отвору відмірена доза рідини з піпетки зливається в склянку. Піпетки виготовляють з нейтрального скла. Довжина піпетки місткістю 5 мл складає 192 мм, 10 мл — 197 мм, 15 мл — 202 мм, місткістю 25 мл _ 207 мм.

Відмірявши потрібний обсяг рідини, наконечник бюретки чи піпетки вводять у горловину відпускної склянки, відкривають спускний канал крана і цілком зливають рідину з бюретки, вичікуючи закінчення стікання рідини протягом 3 с.

Відмірювання рідини по різниці рівнів, тобто виливання її з бюретки до визначеного рівня, категорично забороняється щоб уникнути помилок.

Якщо необхідно відміряти обсяг рідини менший, чим обсяг неградуйованої частини бюретки, то для цього застосовують піпетку.

Скляні наконечники бюреток і піпеток варто щодня очищати від нальоту кристалізованих солей і залишків від висихання рідин.

При відмірюванні рідин усі мірні прилади повинні знаходитися в строго вертикальному положенні, а рівень рідини в них у момент визначення обсягу — на рівні ока. Для безбарвних рідин рівень установлюють по нижньому, для забарвлених — по верхньому меніску.

Перед вживанням мірні прилади повинні бути добре вимиті й обполискані, на їхній внутрішній поверхні не повинно бути слідів жиру, щоб рідина витікала рівномірно, не залишаючи краплі на стінках.

Мірні прилади, повинні перевірятися відповідно до положення про відомчий нагляд за мірами і вимірювальними приладами в системі Міністерства охорони здоров’я України.

4. Мірний посуд

При готуванні рідких лікарських форм дозування також роблять за допомогою спеціального мірного посуду, градуйованого визначеною кількістю мілілітрів. Міжнародною системою одиниць (СІ) за одиницю місткості прийнято кубічний метр (1 м³). В аптечній практиці такою одиницею служить мілілітр (1 мл), дорівнює мільйонній частці кубічного метра (1 мл=1*10^-6 м³). Мірний посуд повинен мати знак Державного галузевого стандарту.

Для дозування води (маса 1 мл води при кімнатній температурі практично дорівнює 1,0 г) та інших рідин, що мають однакову з нею щільність, застосовують циліндри, мензурки та мірні колби. Густі, в’язкі, малорухомі рідини (жирні олії, сиропи, гліцерин), як правило, дозують за масою.

Об'єм, якість скла, а також умови градуювання мірного посуду встановлені Комітетом стандартів, мір і вимірювальних приладів. Як правило, вимірювальні прилади градуюються при 20 °C. Тому, якщо дозування виконується при іншій температурі, це приводить до деяких відхилень. Так, наприклад, для води і слабких водних розчинів це відхилення досягає 0,12 — 0,13% на кожні 5 °C, для ефіру — 0,5%. Отже, місткість вимірювальних приладів з підвищенням температури збільшується, тому правильні показання ці прилади дають тільки при температурі їх градуювання.

Мірний посуд калібрують на виливання (мірні циліндри, бюретки чи піпетки) чи на вливання (мірні колби). У першому випадку при виливанні з посуду повинен витікати номінальний обсяг рідини. В іншому випадку посуд повинен містити номінальний обсяг рідини, тобто стільки мілілітрів, скільки зазначено на мірному посуді.

Мірні колби (з міткою на шийці) бувають різної місткості. Найчастіше вони застосовуються при готуванні концентрованих розчинів для бюреточних установок та ін'єкційних розчинів. Мірні циліндри (циліндричні посудини), мензурки (конічні посудини) — для дозування порівняно великих кількостей рідин, коли не потрібна особлива точність.

5. Перевірка відсутності механічних включень в розчинах

Концентровані розчини обов’язково підлягають перевірці на відсутність механічних включень.

Під механічними включеннями маються на увазі сторонні нерозчинні частки (крім пухирців газу), що випадково є присутнім у рідині.

Контроль на механічні включення повинен проводитися в умовах, що виключають можливість потрапляння сторонніх часток у контрольовані зразки.

Контроль і підрахунок кількості часток може проводитися трьома методами:

1. візуальним;

2. лічильно-фотометричним;

3. мікроскопічним.

Візуальний метод контролю. Приміщення для візуального контролю на механічні включення захищають від прямого потрапляння сонячного світла.

Візуальний контроль на механічні включення проводиться контролером неозброєним оком на чорному і білому фоні. Зона контролю при перегляді висвітлюється електричною лампою накалювання чи лампою денного світла відповідної потужності в залежності від ступеня забарвлення розчинів.

Для перегляду ємкість з розчином беруть у руки, вносять їх у зону контролю в положенні «нагору денцями» і переглядають на чорному і білому фоні. Потім плавним рухом, без струшування, переводять їх у положення «униз денцями» і вдруге переглядають на чорному і білому фоні.

Ємності, у яких виявлені видимі механічні включення, вважають забракованими й укладають в окрему тару з оцінкою «Брак».

У випадку браку ОТК повертає всю продукцію на місце виготовлення;

Лічильно-фотометричний метод контролю. Аналіз здійснюють на приладах, заснованих на принципі світлоблокировки і дозволяючих автоматично визначати розмір часток і число часток відповідного розміру. Наприклад, аналізатори механічних домішок фотометрично-лічильні ФС-151, ФС-151.1 чи АОЗ-101.

Від кожної серії довільно відбирають першу вибірку в кількості 8 флаконів.

Зразки чи рівні аліквотні частини для одержання загального обсягу близько 50 мл однієї вибірки після обережного збовтування переносять у мірний циліндр і доводять загальний обсяг досліджуваного розчину розчинником до 50 мл. Після визначення загального обсягу розчин з циліндра переносять у склянку аналізатора. Установлюють на блоці дозатора приладу обсяг аналізованих проб (10 мл), включають мішалку і через 2 — 3 хв. (після видалення пухирців повітря) аналізують послідовно 4 — 5 проб.

Обробку результатів здійснюють у такий спосіб: результати першої проби не враховують; для кожної наступної проби фіксують результат підрахунку загальної кількості часток розміром 5 мкм і більш, а також часток розміром 25 мкм і більш. Потім розраховують середнє арифметичне з результатів усіх проб по обох нормованих розмірних діапазонах часток.

Якщо немає інших вказівок у приватних статтях, у середньому в одній ємності кількість часток розміром 5 мкм і більш не повинне перевищувати 6000, у тому числі розміром 25 мкм і більш — 600 часток.

У противному випадку повторний аналіз не проводять і серію бракують.

Мікроскопічний метод контролю.

Необхідні приналежності:

· фільтраційна установка, наприклад фірми «Millipore», діаметром 25 мм зі скляною лійкою;

· мембранні фільтри (мембрани), бажано з нанесеною на поверхню сіткою, наприклад типу «HAWG» (розмір пор 0,45 мкм) фірми «Millipore;

· піпетки;

· пінцети;

· предметні стекла;

· чашки Петрі;

· бінокулярний мікроскоп типу МБС-1 (із загальним збільшенням у 100 раз).

На поверхню предметних стекол піпеткою наносять тонким шаром силіконову емульсію, наприклад КЕ-10−16, для наступного надійного фіксування мембран.

Предметне скло з мембраною поміщають на предметний столик мікроскопа, установлюють необхідне збільшення.

Освітлювач розміщують збоку таким чином, щоб промінь світла падав на поверхню мембрани під кутом 10−20°. Роблять регулювання підсвітлення і фокусування мембрани, щоб одержати максимальну чіткість зображення механічних включень.

Підрахунок часток і визначення розмірів проводять по всій поверхні мембрани, переміщаючи її ліворуч праворуч і зверху вниз під об'єктивом мікроскопа. Під розміром часток мають на увазі максимальний діаметр часток чи максимальний лінійний розмір. Допускається наявність не більш 5 часток розміром більш 25 мкм. При виявленні більшої кількості часток підготовку допоміжних матеріалів і води очищеної повторюють до одержання необхідного результату.

Якщо немає інших вказівок у приватних статтях, у середньому в одній ємності кількість часток розміром 5 — 25 мкм не повинне перевищувати 5000, розміром більш 25 мкм — 500 часток. У противному випадку повторний аналіз не проводять і серію бракують.

Мікроскопічний метод дозволяє з’ясувати природу механічних включень в ін'єкційних лікарських засобах, що особливо важливо, тому що сприяє виявленню, а потім усуненню в ряді випадків джерел забруднення.

6. Основні правила і способи розрахунків при виготовленні концентрованих розчинів

Концентровані розчини виготовляють масо-об'ємним методом з використанням мірного посуду. Необхідну кількість води можна також розрахувати, використовуючи коефіцієнти збільшення об'єму або значення щільності розчину.

Наприклад, необхідно приготувати 1 л 20% (1:5) розчину калію броміду.

1. Готування розчину в мірному посуді.

У стерильну мірну колбу ємністю 1 л поміщають через лійку відваженіла технічних вагах 200,0 г калію броміду і розчиняють у невеликій кількості свіжоперевареної (охолодженої) очищеної води. Потім воду доливають до мітки. Розчин фільтрують у матеріальну склянку з темного скла з притертою пробкою, перевіряють на істинність, чистоту і кількісний склад, наклеюють етикетку з позначенням назви і концентрації розчину, дати його виготовлення, номера серії і номера аналізу.

2. Готування розчину з використанням КЗО.

Якщо врахувати коефіцієнт збільшення об'єму, рівний для калію броміду 0,27 мл/м, то об'єм, який займає 200,0 г калію броміду, дорівнює 54 мл (200,0×0,27), тоді води для виготовлення розчину необхідно 946 мл (1000 мл — 54 мл). У цьому випадку використання мірного посуду не потрібно.

У підставку відмірюють 946 мл свіжоперевареної (охолодженої) води очищеної і розчиняють у ній 200,0 г калію броміду. Далі роблять, як зазначено вище.

3. Готування розчину з урахуванням його щільності.

Щільність 20% розчину калію броміду — 1,144, виходить, 1 л цього розчину повинен мати масу 1144,0 г (відповідно до формули Р = V х сі, де Р — маса розчину, V — об'єм і сі - щільність). Оскільки в даному розчині калію бромід береться за масою, води повинно бути 1144,0 — 200,0 = 944,0 г. Об'єм розчину при цьому буде 1 л, а його маса — 1144,0 р.

У підставку відмірюють 944 мл свіжоперевареної очищеної води і розчиняють у ній 200,0 г калію броміду. Якщо необхідну кількість води відміряти неможливо, її відважують у попередньо старовану підставку. Після розчинення фільтрують, як було зазначено вище.

При визначенні кількості розчинника, необхідного для виготовлення 20% розчину калію броміду різними способами (по щільності розчину і з використанням коефіцієнта збільшення об'єму), одержуємо дані, що відрізняються на 2 мл (946 і 944 мл відповідно), що можна пояснити помилкою досліду.

Лікарські речовини (кристалогідрати) відважують з урахуванням фактичного вмісту вологи.

Наприклад, необхідно приготувати 1 л 50% розчину глюкози (вологість 10%). Глюкозу відважують з урахуванням фактичного вмісту в ній вологи, кількість якої розраховують за формулою:

де, а — кількість безводної глюкози, зазначена у прописі;

b — вміст вологи в глюкозі, %.

У мірну колбу наливають невелику кількість гарячої води, розчиняють 555,5 г глюкози. Після повного розчинення речовини й охолодження розчин доводять водою до об'єму 1 л і фільтрують. Проводять повний хімічний аналіз (істинність, чистота, кількісний склад).

7. Розрахунки, пов’язані з укріпленням і розведенням концентрованих розчинів

Залежно від результату кількісного аналізу концентровані розчини відповідно розбавляють водою або зміцнюють додаванням сухої лікарської речовини до необхідної концентрації.

1. Якщо розчин виявився міцнішим необхідного, його розбавляють до потрібної концентрації водою, кількість якої розраховують за формулою:

де

X — кількість води, необхідна для розведення приготовленого розчину, мл; А-об'єм приготовленого розчину, мл;

В — необхідна концентрація розчину, %;

С — фактична концентрація розчину, %.

Наприклад, слід було приготувати 3 л 20% (1:5) розчину калію броміду. Аналіз показав, що розчин містить 23% лікарської речовини. Використовуючи приведену вище формулу, знаходять кількість води, необхідну для розведення розчину:

Цей розрахунок можна зробити іншим способом, без використання формули. Для цього знаходять масу калію броміду, що міститься в 3000 мл 23% розчину калію броміду:

З цієї кількості (690,0 г) можна приготувати 3450 мл 20% розчину калію броміду:

Отже, щоб одержати розчин необхідної концентрації, до нього необхідно додати 450 мл свіжоперевареної і охолодженої води очищеної і знову перевірити концентрацію.

2. Якщо розчин виявився слабкішим необхідного, його необхідно зміцнити додаванням лікарської речовини, кількість якої розраховують за формулою:

де X — кількість сухої речовини, яку слід додати для зміцнення розчину, г;

А — об'єм приготовленого розчину, мл;

В — необхідна концентрація розчину, %;

С — фактична концентрація розчину, %;

d — щільність розчину необхідної концентрації.

Наприклад, слід було приготувати 1 л 20% розчину калію броміду. Аналіз показав, що розчин містить 18% лікарської речовини (що так само, як і в першому випадку, не відповідає припустимим нормам відхилень).

Використовуючи приведену вище формулу, знаходять:

тобто для зміцнення розчину необхідно додати 21,18 г калію броміду. Після зміцнення розчину його знову фільтрують і аналізують.

Допустимі відхилення концентрації в розчинах, що містять речовини до 20% включно, складають ±2% від позначеної; у розчинах з концентрацією 21% і вище — ±1%.

8. Особливості оформлення, контролю якості та зберігання концентрованих розчинів

Приготовані розчини фільтрують і проводять повний хімічний аналіз.

Хімічний контроль полягає в ідентифікації та визначенні кількісного вмісту лікарських речовин, що входять до складу лікарського засобу.

Ідентифікації підлягають:

· усі лікарські засоби, концентрати та напівфабрикати, що надходять з приміщень зберігання в асистентську;

· концентрати, напівфабрикати та рідкі лікарські форми в бюреточній установці та штанглазах з емпіричним краплеміром в асистентській кімнаті при заповненні;

· лікарські засоби, виготовлені за індивідуальними рецептами та на замовлення ЛПЗ, вибірково в кожного провізора (фармацевта) протягом робочого дня, але не менше 10% від їх загальної кількості.

Результати аналізів реєструються в журналах.

У цьому самому журналі фіксуються всі випадки неякісного виробництва (виготовлення) лікарських засобів. Неякісні лікарські засоби на підставі рішення уповноваженої особи вилучаються у карантин, утилізуються чи знищуються в установленому законодавством порядку.

Стерилізація розчинів повинна здійснюватися не пізніше трьох годин від початку приготування під контролем спеціально призначеної особи (фармацевт або провізор). Стерилізація розчинів глюкози повинна здійснюватися зразу ж після їх приготування. Повторна стерилізація ін'єкційних розчинів не допускається. Реєстрація параметрів стерилізації проводиться в журналі

Зберігаються концентровані розчини в добре укупореній тарі в захищеному від світла місці при температурі (20−22) град. С або в холодильнику (3−5) град. С. На штанглаз з розчином наклеюють етикетку, де вказують назву розчину, його концентрацію, номер серії та аналізу. Виготовляють розчини в міру потреби з врахуванням обсягу роботи аптеки і термінів їх придатності. Зміна кольору, помутніння, поява нальотів є ознаками непридатності розчинів.

9. Асортимент концентрованих розчинів для бюреткової установки

Концентровані розчини, що готуються в умовах аптеки:

· Амонію хлорид 20%

· Барбітал-натрію 10%

· Гексаметилетилентетрамін 10, 20, 40%

· Глюкоза 5, 10, 20, 40, 50%

· Калію бромід 20%

· Калію йодид 20%

· Кальцію глюконат 10%

· Кальцію хлорид 5, 10, 20, 50%

· Кислота аскорбінова 5%

· Кислота борна 3, 4%

· Кофеїн-бензоат натрію 10, 20%

· Магнію сульфат 10, 20, 25, 50%

· Натрію бензоат 10%

· Натрію бромід 10, 20%

· Натрію гідрокарбонат 5%

· Натрію саліцилат 10, 20, 40%

· Сульфацил-натрію 20, 30%

· Хлоргідрат 20%

10. Власна технологія рідких лікарських форм із використанням концентрованих розчинів

Процес готування рідких ліків за допомогою бюреточных установок полягає у відмірюванні з бюретки чи піпетки розрахованої кількості води і концентрованих розчинів медикаментів. Розчини додають у розраховану кількість дистильованої води в прописаному порядку. При готуванні рідких ліків з використанням бюреточных установок керуються наступними правилами.

Обсяг рідких ліків визначається шляхом підсумовування об'єму рідких інгредієнтів, розчинів лікарських речовин і інших рідких препаратів.

Приклад

Rp.: Kalii bromidi 5,0

Natrii bromidi 4,0

Kalii iodidi 6,0

T-rae Valerianae 10,0

Aquae destillatae 200,0

M.D.S. По 1 ст. л. 3 рази на день.

У приведеному прикладі загальний обсяг мікстури складається з об'єму настойки і води і дорівнює 200 + 10 = 210 (мл). Дану мікстуру готують із застосуванням концентрованих розчинів. Для цього у флакон для відпуску відмірюють 95 мл дистильованої води, 25 мл 20% розчину калію броміду, 20 мл 20% розчину натрію броміду, 60 мл 10% розчину калію йодиду. Після перевірки рідини на відсутність механічних домішок до водяного розчину додають 10 мл настойки валерианы. Готову мікстуру укупорюють і оформляють для відпуску. Оскільки ліки містять світлочутливі препарати, на флакон наклеюють етикетку «Зберігати в захищеному від світла місці».

При виготовленні мікстури в першу чергу у флакон відмірюють воду, потім концентровані розчини отрутних і сильнодіючих речовин і потім концентровані розчини лікарських речовин у порядку їх виписування в рецепті.

Рідкі лікарські препарати (настойки, рідкі екстракти, водяні і спиртові розчини, сиропи, ароматні води, новогаленові препарати) додають до водяного розчину в останню чергу.

Приклад

Rp.: Codeini 0,15

Nairii bromidi 3,0

Coffeini-naitrii benzoatis 0,6

Aquae destillaiae 200 ml

M.D.S. По 1 ст. л. 3 рази в день.

Загальний обсяг мікстури складає 200 мл, з нього концентрованих розчинів: кодеїну (1: 100) — 15 мл; натрію броміду (1:5) — 15 мл; кофеїну-бензоату натрію (1:10) — 6 мл. Таким чином, води буде потрібно: 200 — (15 + 15 + 6) = 164 (мл). Для виготовлення розчину у флакон темного скла (натрію бромід є світлочутливою речовиною) відмірюють 164 мл води дистильованої, 15 мл розчину кодеїну (список Б, тому що він прирівняний до наркотичних речовин), 6 мл розчину натрію кофеина-бензоата (список Б) і 5 мл розчину натрію броміду (у порядку виписування в рецепті). Змішують, укупорюють, оформляють до відпуску.

Сухі препарати (концентрати яких відсутні), прописані в кількості, що не перевищує 4% від обсягу мікстури, розчиняють в відміряній кількості води чи іншої рідини, що входить до складу розчину. При визначенні загального обсягу препарату кількість сухих речовин не враховують, тому що обсяг збільшується незначно і відхилення не перевищують припустимих.

Приклад

Rp.: Analgini 3,0

Natrii bromidi 5,0

T-rae Belladonnae 5,0

T-rae Valerianae

T-rae Convallariae aa 10,0

Aquae destillatae 200,0

M.D.S. По 1 ст. л. 3 рази в день.

Загальний обсяг мікстури складає 225 мл. Обсяг 20% розчину натрію броміду дорівнює 25 мл, води дистильованої відповідно: 200 — 25 = 175 (мл). Для виготовлення препарату по даному прописі у відпускний флакон відмірюють 25 мл 20% розчину натрію броміду. У підставку відважують 3 г анальгіну і розчиняють у 175 мл води дистильованої. Отриманий розчин проціджують у флакон з розчином натрію броміду. Після перевірки рідини на відсутність механічних домішок додають 5 мл настойки беладони і по 10 мл настойок валерианы і конвалії. Флакон закупорюють і оформляють для відпуску. Необхідно пам’ятати, що додавання настойок до водяних розчинів виробляється в порядку збільшення міцності спирту.

Якщо сухі препарати, концентрати яких відсутні, прописані в кількості, що перевищує 4%, виготовлення мікстури виробляється в мірній посудині, або обсяг дистильованої води, необхідної для розчинення сухих речовин, визначають розрахунковим шляхом.

Розчиняти прописана кількість препаратів в відміряній кількості рідини не допускається, тому що при цьому обсяг мікстури значно зміниться, і відхилення його концентрації перевищать припустимі норми.

Приклад

Rp.: Solutionis Calcii chloridi 5% - 200 ml

Glucosi 60,0

Natrii bromidi 3,0

M.D.S. По 1 ст. л. 3 рази в день.

У мірну колбу відмірюють 110−120 мл води дистильованої, у якій при нагріванні розчиняють 60 г. глюкози. Після охолодження розчину в цю же колбу додають 20 мл 50% розчину кальцію хлориду, 15 мл 20% розчину натрію броміду, після чого кількість розчину доводять дистильованою водою до мітки. Отриману мікстуру проціджують у флакон для відпуску. При відсутності мірного посуду кількість дистильованої води, необхідну для розчинення 60 г. глюкози, розраховують із застосуванням коефіцієнта збільшення об'єму (1 г глюкози збільшує обсяг розчину на 0,69 мл, а 60 г. — на 41,4 мл).

У деяких випадках у рецепті можуть бути виписані лікарські речовини в сухому виді (порізно в кількості менш 4%, а в сумі - у кількості більш 4%). У такому випадку при розрахунку об'єму води необхідно враховувати об'єм, займаний кожною з лікарських речовин.

Приклад

Rp.: Kalii iodidi

Natrii bromidi aa 5,0

Glucosi 6,0

Aquae destillatae 180 ml

M.D.S. По 1 ст. л. 3 рази в день.

При відсутності концентрованих розчинів калію йодиду і глюкози препарат готують у такий спосіб. Процентний вміст калію йодиду і глюкози в загальному обсязі мікстури складає 2,8 і 3,3% відповідно, у сумі - 6,1%. Коефіцієнти збільшення об'єму калію йодиду — 0,35 мол/м, глюкози — 0,65 мол/л. У підставці в 150 мл (180 — 25 — 0,35×5 — 0,65×6) води дистильованої розчиняють 6,0 г глюкози і 5,0 г калію йодиду, проціджують у флакон темного скла, додають 25 мл розчину натрію броміду (1:5). Укупорюють, оформляють до відпуску.

Якщо в рецепті виписані екстракційні препарати (валеріани, адонісу й ін.), то їх додають у мікстуру в останню чергу. При додаванні спиртових розчинів до водяного відбувається виділення нерозчинних у воді речовин. У випадку, коли екстракційні препарати додають в останню чергу, заміна розчинника у великому обсязі розчину відбувається з різкою зміною концентрації етилового спирту. У результаті такого процесу утвориться багато центрів кристалізації, виходить дрібнодисперсна структура, що довгостроково знаходиться в зваженому стані і легко дозуєма. Якщо екстракційнні препарати відмірюють у першу чергу і до них додають водний розчин, то заміна розчинника відбувається повільно, центрів кристалізації утвориться мало, випадає пластівчастий осад. Крім того, в останню чергу відмірюють екстракційні препарати, приготовлені на етанолі більш високої концентрації для того, щоб випаровування спирту звести до мінімуму.

Приклад

Rp.: Inf. rhizomatis cum radicibus Valerianae 6,0−200 ml

Amidopyrini 2,0

Coffeini-natrii benzoatis 1,0

T-rae Valerianae 10,0

M.D.S. По 1 ст. л. 3 рази в день.

Дана мікстура готується з рідкого екстракту валеріани (1:2); загальний об'єм дорівнює 210 мл. Оскільки в даному прописі маються два препарати, що відносяться до списку Б, то спочатку варто перевірити їх разові і добові дози. Об'єм концентрованих розчинів складає: 5% розчин амідопірину — 40 мл, 10% розчин кофеина-бензоата натрію — 10 мл, рідкий екстракт валеріани (1:2) — 12 мл. Таким чином, об'єм дистильованої води дорівнює: 200 — (40 + 10 + 12) = 138 (мл). У відпускний флакон відмірюють 138 мл дистильованої води, 40 мл 5% розчину амідопірину, 10 мл 10% розчину кофеїну-бензоату натрію, 12 мл рідкого екстракту валеріани. Сюди ж додають 10 мл настойки валеріани. Укупорюють, оформляють.

Якщо в рецепті зазначено «до визначеного об'єму», то кількість екстракційних препаратів, сиропу цукрового, крапель нашатирно-анісових, еліксиру грудного, виписаних у рецепті, включають в об'єм водяного розчину.

Приклад

Rp.: Kalii bromidi 4,0

Tinciurae Convailariae 6 ml

Adonisidi 5 ml

Aquae desiillalae 200 ml

M.D.S. По 1 ст. л. 3 рази в день.

Загальний об'єм мікстури по даному пропису складає 200 мл; з нього концентрованого розчину калію броміду (1:5) — 20 мл, води: 200 — (20 + 6 + 5) = 169 (мл). Для виготовлення препарату у флакон з жовтогарячого скла відмірюють 180 мл води дистильованої, 20 мл розчину калію броміду, 5 мл адонізиду і 6 мл настойки конвалії. Змішують, укупорюють, оформлюють до відпуску.

Якщо в прописі рецепта містяться краплі нашатирно-анісові (олія ганусова — 2,81 г.; розчин аміаку — 15 мл; спирт етиловий — до 100 мл), то при додаванні їх у мікстуру потрібно уникати потрапляння цього препарату на скло флакона, а також збереження на холоді. У противному випадку можливе утворення білих підтьоків на склі чи утворення осаду за рахунок викристалізації анетола з олії ганусової. Краплі нашатирно-анісові при додаванні до розчину утворять тонку емульсію, тому їх вводять в останню чергу обережно в центр флакона, уникаючи потрапляння на скло, або доливають до частини приготовленої мікстури, що потім переносять у відпускний флакон.

При готуванні мікстур, до складу яких входять водяні витяжки з лікарської рослинної сировини (при відсутності концентратів настоїв), сухі препарати розчиняють у процеженной і охолодженій витяжці. Після розчинення сухих препаратів розчин знову проціджують. Використання концентрованих розчинів лікарських речовин у цих випадках не допускається.

Приклад

Rp.: Inf. herbae Leonuri ex 12,0−200 ml

Natrii bromidi 5,0

T-rae Valerianae 10,0

M.D.S. По 1 ст. л. 3 рази в день.

Водяну витяжку з трави крапиви собачої готують з урахуванням коефіцієнта водопоглинання. У приготовленій охолодженій витяжці розчиняють 5 г натрію броміду, розчин проціджують у флакон для відпуску, додають 10 мл настойки валеріани. Укупорюють, оформляють. Відпускають з попереджувальними етикетками: «Зберігати в прохолодному, темному місці», «Перед вживанням збовтувати».

При готуванні мікстур, до складу яких входять сухі екстракти (кореня алтеї, термопсиса й ін.), останні беруть у кількості, що відповідає кількості рослинної сировини, прописаної в рецепті.

Приклад

Rp.: Inf. radicis Althaeae ex 2,0−90 ml

Amidopyrini 2,0

Sirupi simplicis 10 ml

M.D.S. По 1 ст. л. 3 рази в день.

Об'єм прописаної мікстури складається з об'єму настою кореня алтеї і цукрового сиропу і дорівнює 100 мл. Препарат готують із застосуванням сухого екстракту кореня алтеї (1:1). Для цього в підставку поміщають 2 г сухого екстракту кореня алтеї, що потім розчиняють у 50 мл води дистильованої. Слиз проціджують у відпускний флакон, у який попередньо поміщено 40 мл 5% розчину амідопірина. До отриманої суміші додають 10 мл сиропу цукрового. Варто пам’ятати, що цукровий і інший сиропи відмірюють по об'єму.

Сироп можна і відважити, однак у цьому випадку необхідно враховувати його щільність — 1,3 г/мл. Наприклад, якщо в рецепті виписано 10 мл сиропу цукрового, то можна взяти його по масі - 13,0 г.

При готуванні мікстур, у яких розчинниками є ароматні води (наприклад, м’ятна, кропова), застосування концентрованих розчинів не допускається щоб уникнути зменшення кількості води ароматної, тому що вона є лікарським препаратом. Прописані лікарські речовини розчиняють у зазначеній ароматній воді.

Приклад

Rp.: Natrii bromidi

Kalii bromidi aa 3,0

Adonisidi

T-rae Valerianae aa 10,0

Aq. Menthae ad 200,0

M.D.S. По 1 ст. л. 3 рази в день.

Об'єм мікстури дорівнює 200 мл (об'єм адонізиду і настойки в даному випадку включається в об'єм водного розчину). Тому що розчинником є не дистильована, а м’ятна вода, то готувати цю мікстуру з застосуванням концентрованих розчинів не можна.

У підставку відмірюють по 3 г натрі. броміду і калію броміду, розчиняють у деякій кількості м’ятної води (наприклад, у 100 мл).

Отриманий розчин проціджують у флакон для відпуску, додають ще 80 мл м’ятної води, 10 мл адонізиду і 10 мл настойки валеріани. Укупорюють, оформляють.

Спирт етиловий різної концентрації дозують по об'єму.

Якщо в рецепті не зазначена концентрація спирту, то застосовують 90% спирт (виключення — спиртові розчини деяких лікарських речовин, для готування яких застосовується спирт у концентрації, зазначеної в нормативно-технічній документації).

Рідкі препарати, що входять до складу лікарських форм для зовнішнього застосування, дозують по об'єму (виключення складають в’язкі і леткі рідини — гліцерин, жирні олії, силікони, дьоготь, хлороформ, ефір, ефірні олії й інші, котрі відважують безпосередньо у флакон для відпуску).

Приклад

Rp.: Acidi salicylici 2,0

Spiritus aethylici 70% - 100 ml

M.D.S. Для протирань.

У відпускний флакон поміщають 2 г кислоти саліцилової, відмірюють 100 мл 70% спирту, у якому розчиняють кислоту. Укупорюють, оформляють для відпуску.

Суспензії й емульсії з концентрацією лікарських речовин 4% і вище готують по масі.

Малі кількості рідких препаратів, прописаних у краплях, відмірюють за допомогою стандартної піпетки, зовнішній діаметр випускного отвору якої дорівнює 3 мм, а внутрішній — 0,6 мм. Найбільше часто в аптеках застосовують так називаний емпіричний краплемір — піпетку, відкалібровану по даній рідині.

Якщо прописаний лікарський препарат є в кристалічному чи збезводненому виді, то для готування рідких ліків для внутрішнього і зовнішнього вживання (за винятком ін'єкційних розчинів) застосовують кристалічний препарат.

Практична частина

Рецепт № 1

Візьми: Натрію гідрокарбонату 2,0

Настойки Валеріани 6 мл