Екологія життя людини середовише, у якому ми живемо

РЕФЕРАТ на тему:

Екологія життя людини середовише, у якому ми живемо.

Екологічні фактори На Землі різні рослини й живі організми живуть не ізольовано одне від одного, а спільно, утворюючи угруповання, великі зарості й колонії. Усе, що оточує рослину і живий організм, впливає на них, і складає середовище їх проживання. Усі яви­ща, що впливають на ріст і розвиток, називають екологічними факторами.

Екологічні фактори неживої природи, якими є вода, по­вітря, світло, температура, ґрунт та інші, називають абіотични­ми. Без світла, певних кліматичних умов, вологості й температу­ри повітря, складу ґрунту багато рослин просто не зможуть рос­ти та розвиватися.

Біотичні фактори — друга група екологічних факторів, що впливають на ріст і розвиток рослин. Біотичні фактори пов’язані зі спільним проживанням і взаємним впливом рослин та тварин один на одного, зокрема, із впливом грибів, бактерій, вірусів і тварин.

Антропогенний фактор — це вплив діяльності людини на рослини. Він може бути негативним: випас домашніх тварин, вирубка лісів, забруднення води, повітря і ґрунту відходами підприємств, внесення в надмірних кількостях гербіцидів, ви­пробовування ядерної зброї й ін. Позитивний вплив людини — це інтродукція, тобто переселення окремих видів рослин за межі звичної сфери існування.

Кожний з екологічних факторів незамінний. Брак тепла не мож­на замінити достатком світла, мінеральні речовини, необхідні для живлення рослин, — водою.

У будь-якому рослинному співтоваристві живуть тварини, що пристосувалися до відповідних умов життя. Така сукупність рос­лин і тварин називається біоценозом. Сукупність же живої і не­живої природи утворює біогеоценоз (з грецьк. «біос» — життя, «гео» — земля і «коїнос» — спільний).

Біогеоценози називають ще екосистемами. Слово «систе­ма» підкреслює, що зв’язки живого і неживого утворюють сис­теми. Системи завжди характеризуються певною сталістю чи рівновагою. Порушення рівноваги призводить до руйнування еко­системи.

Екосистеми поєднуються в біоми, що утворюють біосферу Землі. Таким чином, біосфера — це жива оболонка планети, простір, у якому можливе життя.

Нерозумне втручання людини в життя екосистеми порушує в них рівновагу, що негативно позначається на житті. Це дуже не­безпечно для біосфери, а отже, і для життя на Землі. Людині потрібно бути обачною і жити так, щоб не порушувати рівновагу біосфери. Використання рослин, природних ресурсів у житті людини закономірне і необхідне, але це природокористування повинно бути раціональним.

Екологія людини

Екологія (з грецьк. «ойкос» — житло і «логос» — наука) вивчає весь комплекс відношень живих організмів з на­вколишнім середовищем. Цілісність, сталість і, якщо воно відбувається, розселення людських груп базуються на взаємодії з навколишнім середовищем-безупинному обміні речовинами й енергією. Завдяки цьому обміну група одержує необхідні речо­вини та створює умови для свого існування.

Екологія людини — наука, Ідо вивчає взаємодію людини як біосоціальної істоти зі складним багатокомпонентним навколиш­нім світом, динамічними, постійно мінливими умовами існування.

Екологія в широкому сенсі означає динамічний взаємозв'язок співтовариства із середовищем, у якому воно знаходиться.

Пристосування, необхідні для успішного існування у певних умовах, називають адаптаціями. Середовище-це комплекс навколишніх умов, у яких перебуває співтовариство. До нього належать абіотичні (фактори неживої природи-фізичні й хімічні умови середовища), біотичні (фактори живої природи-міжви­дові й внутрішньовидові відносини) компоненти, у тому числі особливості рельєфу, клімат, тваринний і рослинний світ, і ант­ропогенні фактори-діяльність людини, що призводить до змін середовища проживання живих організмів.

Комплекс, що складається з певної групи живих істот і сере­довища, у якому ця група існує, називають екосистемою. Під екологією людини слід розуміти екологію всієї екосистеми в ціло­му, розглянутої з погляду ролі, яку відіграє в ній «людський ком­понент».

Екосистема — це «боротьба за існування», у якій успіх залежить від ефективності адаптаційних можливостей людини. Мета і значення адаптації полягають в збереженні біологічного гомеостазу, що являє собою сукупність стійких станів, підтри­муваних в організмі, і включає два взаємозалежних процеси — досягнення стійкої рівноваги і саморегуляцію.

Вплив кліматичних факторів на організм людини

Одним з найважливіших абіотичних факторів, що мають вплив на всі фізіологічні функції усіх живих організмів, є температура. На земній поверхні температура залежить від географічної широти і висоти над рівнем моря, а також від пори року, тому в навколишньому середовищі вона ніколи не буває постійною й організму необхідно пристосовуватися до її умов, що змінюються, адаптуватися.

Адаптивну функцію людини забезпечують основні теплові й холодові рецептори шкіри, рецепторні поля і центральна нерво­ва система. Їхня спільна діяльність одержала назву теплорегу­ляції, у процесі якої відбувається постійний обмін тепла між організмом і зовнішнім середовищем (тепловіддача), а також ут­ворення тепла в організмі людини в результаті окисних процесів (теплотворення). Існує певна залежність між температурою по­вітря й обміном речовин в організмі.

Так, при зниженні температури повітря утворення тепла в організмі підсилюється, при підвищенні - теплотворення змен­шується, і навпаки. Ці два взаємозалежних процеси регулю­ються дією центральної нервової системи, що супроводжуєть­ся змінами в діяльності ряду інших органів людського орга­нізму (кровоносних, дихальних) і посиленням чи уповільненням обміну речовин, за допомогою яких реалізуються його присто­сувальні можливості.

Адаптація до низьких температур виявляється в цілому ряді пристосувальних змін, що відбуваються в організмі, наприклад, тремтінні м’язів, посиленні обміну речовин, утворенні тепла в органах черевної порожнини — печінки і нирках, звуженні крово­носних судин та ін.

Адаптація до підвищення температури зовнішнього середо­вища виявляється в підвищенні тепловіддачі за допомогою роз­ширення судин, посилення кровообігу, інтенсивного потовиді­лення й ін.

Сприйняття температури виключно індивідуальне: одним лю­дям подобаються холодні й морозні дні, іншим — теплі й сухі. Здоров’я людини значною мірою залежить від погодних умов: узимку люди часто хворіють на простудні захворювання (грип, ангіна й ін.).

Адаптація, наприклад, при проживанні у високогірних районах, залежить вщ фізіологічних особливостей і натренованості організ­му. Відсутність таких якостей призводить до «гірської хвороби», що супроводжується слабістю, посиленням серцебиття, головним болем, пригнобленим станом, втратою свідомості тощо. Тому для тих, хто планує здійснити турпохід у гори, зайнятися скелелазін­ням, необхідне спеціальне тренування, консультація медиків.

Температура навколишнього середовища впливає на життя людської популяції: збільшення чи зниження густоти населення залежно від середньорічних температур у конкретних географіч­них зонах, сезонних температурних змін.

Біоритми

Біологічні ритми, або біоритми — це регулярні кількісні та якісні зміни життєвих процесів, що відбуваються на всіх рівнях життя: молекулярному, клітинному, тканинному, орган­ному, організмовому, популяційному і біосферному.

Вивченням біоритмів займається наука-хронобіологія (від грец. «хронос» — година, час). Ця галузь біології вивчає законо­мірності тимчасової організації живих систем.

У процесі еволюції протягом сотень мільйонів років йшов процес пристосування живих організмів до періодичної зміни дня і ночі, сезонів року, пов’язаних з основними ритмами Землі, результатом якого стали ритмічні процеси їх життєдіяльності - біоритмічні. Усі процеси мають свою циклічність, і зміни відбу­ваються як на клітинному, тканинному, органному, так і на орга­нізмовому структурних рівнях.

Внутрішні й зовнішні біоритми мають різну періодичність, що виражається в частках секунд, секундах, хвилинах, годинах, до-1 бах, місяцях, роках і декількох роках. Наприклад, ритми, що виз­начаються частками секунди, мають нервові імпульси — 0,001 с, серцевий цикл — 0,8 с, дихання (вдих-видих) — 8с, перисталь­тика голодного шлунка — 30 хв., добові (зміна дня і ночі), місячнії (менструальний цикл у жінок), річні (народження дитини) і т. д.

Дослідники прийшли до висновку, що повторювані цикли мають внутрішню (ендогенну) природу, іншими словами, організм має «внутрішній годинник», що якимось чином контро­лює добову активність. 24-добовий цикл, з яким ми стикаємося в повсякденному житті, пов’язаний з тим, що внутрішній годин­ник «корегується» зовнішніми подіями, особливо зміною дня і ночі, підвищенням та зниженням температури. У корегуванні внутрішніх годин людини важливу роль грають соціальні факто­ри, тобто підстроювання активності до розкладу роботи, режи­му дня, прийому їжі тощо.

Результати проведених досліджень показують, що і механізм роботи внутрішнього годинника пов’язаний з діяльністю гіпота­ламуса — найважливішого регуляторного центру мозку.

Нехтування добовими біоритмами може нанести шкоду здоро­в'ю людини. Наприклад, артеріальний тиск, як правило, нижчий зранку і зростає протягом дня. Якщо людина відвідує лікаря тіль­ки зранку, вона може вважати, що тиск у неї в нормі, тоді як насправ­ді вдень і ввечері він, можливо, значно підвищується, що небез­печно, оскільки така людина не одержує необхідного їй лікування.

Результати досліджень біологічних ритмів у людини показа­ли їх важливість для фізичного і психічного здоров’я. Звідси висновок, що ми повинні з великою увагою ставитися до влас­них ритмів, спокійніше сприймати пов’язані з ними природні підйоми та спади настрою і звертатися за допомогою до фахівців, коли зміна наших ритмів виходить за межі норми.

Зовнішні біоритми пов’язані з розташуванням Землі в кос­мічному просторі, головним фактором якого є сонячне випро­мінювання, що обумовлює сонячну активність (утворення со­нячних плям, сонячних спалахів, факелів, збільшення ультра­фіолетового випромінювання).

Сонячна активність діє на ряд фізико-хімічних процесів Землі: коливання атмосферного тиску, температури, вологості повітря та ін. А це у свою чергу впливає на стан серцево-судинної системи, нервової системи, психічних і поведінкових реакцій людини: порушується ритм життя, знижується працездатність, псується настрій і т. д.

Із сонячною активністю, її циклом пов’язані й стихійні лиха (землетруси, виверження вулканів, рух льодовиків, айсбергів та ін.), що безпосередньо чи опосередковано впливають на стан здоров’я.

З усього вищесказаного видно, що організм людини здатний адаптуватися до різних умов, і ця здатність ґрунтується на генетичних програмах організму. Тобто в будь-якому середовищі (гірському, океанічному, низьких температур) адаптуються тільки ті особи, генотип яких забезпечує існування в цьому середовищі їх і їхніх нащадків. Існують, звичайно і такі особи, що не здатні адаптуватися до нових умов, наприклад, при переїзді з теплої кліматичної зони в зону низьких температур.

Не можна плутати екстремальні умови з акліматизацією. При потраплянні в екстремальні умови проявляються індивіду­альні особливості організму, а при адаптації - його фізіо­логічні особливості.