Особливості граматичної структури і функціонування складносурядних речень з єднальними сполучниками

http://

Вступ

синтаксичний складносурядний речення

Мова — це передусім система систем різних мовних одиниць — звуків і фонем, морфем, лексем, словоформ, словосполучень і речень, кожну з яких вивчає певна галузь мовознавства — фонетика, лексикологія, фразеологія, морфеміка, морфологія, синтаксис. «Синтез різних вимірів функціонування мовних одиниць, — зазначає Н.Л.Іваницька, — найпослідовніше пізнається в синтаксичних структурах, що відображають складні стосунки між реаліями позамовної дійсності» [18, с. 3].

Як відомо, специфіка мовомислення найповніше виявляє себе у синтаксичній організації текстів, оскільки, з одного боку, у створенні синтаксичних одиниць беруть участь усі мовні засоби нижчих рівнів, з другого — саме синтаксичні одиниці - речення — служать для формування і вираження думки, саме в них знаходять вияв прагнення і почуття, комунікативна функція мовлення здійснюється саме через посередництво синтаксичних конструкцій, які є носіями ментального простору індивіда, а тому синтаксис виступає щодо змісту головним організуючим і впорядковуючим фактором.

Синтаксис завершує вивчення мовних одиниць найвищого рангу — тих, які безпосередньо беруть участь у спілкуванні людей, — речень, фраз, надфразних єдностей, тексту. Саме в синтаксисі ми спостерігаємо тісний зв’язок мови з мисленням людини (мова є засобом формування, вираження і повідомлення думки, різних почуттів), мови і мовлення («живого життя мови»). Саме в синтаксисі знаходять свій вияв усі функції мови — комунікативна, номінативна, гносеологічна (пізнавальна), волюнтативна, естетична та ін.

Граматика, що складається з двох частин (морфології і синтаксису), вивчає закони, закономірності, правила побудови речень та одиниць тексту і є результатом великої й тривалої роботи людського мислення по впорядкуванню цих граматичних законів у певну систему.

Кожен народ витворив не лише словниковий склад мови, а й граматику, національну за формою, за законами сполучення слів і побудови речень. Тому синтаксис і вивчає, як підкреслюється в «Курсі сучасної української літературної мови» за ред. акад. Л. А. Булаховського, — «загальні і характеристичні для даної національної мови особливості зв’язків між словами і типи об'єднання їх у речення та вищі єдності тією мірою, якою вони мають суто мовні ознаки» [3, с. 4].

Синтаксис української літературної мови — це багате надбання загальнонародної української культури. У різноманітних формах висловлення, що склались у чітку закономірну систему, він «відтворює історичні скарби мислення, переживань і почуттів, а отже, й мовні взаємини всіх поколінь українського народу. В цьому полягає внесок українського синтаксису в скарбницю загальнослов’янської та світової культури мовлення» [20, с. 5].

Питання вивчення особливостей граматичної структури і функціонування складносурядних речень з єднальними сполучниками залишається відкритою в науковому плані.

Виходячи із вищесказаного, темою нашої курсової роботи було обрано «Особливості граматичної структури і функціонування складносурядних речень з єднальними сполучниками».

Актуальність нашого дослідження полягає в тому, що у багатьох творах українських письменників вживаються саме вищезазначені граматичні структури. При цьому, читаючи літературні твори українських письменників, читач на підсвідомому рівні засвоює особливості української граматики в цілому та українського синтаксису зокрема.

Об'єкт дослідження — складносурядні речення з єднальними сполучниками.

Предмет дослідження — особливості граматичної структури і функціонування складносурядних речень з єднальними сполучниками.

Мета дослідження — виявити особливості граматичної структури і функціонування складносурядних речень з єднальними сполучниками.

Для досягнення мети нашого дослідження перед нами були поставлені наступні завдання:

— визначити специфіку складносурядних речень;

— проаналізувати класифікацію складносурядних речень;

— дослідити особливості складносурядних речень з єднальними сполучниками;

— розглянути розділові знаки між частинами складносурядного речення з єднальними сполучниками;

— визначити смислові зв’язки між частинами складносурядного речення з єднальними сполучниками.

Структура дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Розділ 1. Місце складносурядного речення у синтаксичній системі української мови

1.1 Специфіка складносурядних речень

Речення, яке складається з двох або кількох речень, об'єднаних змістом, інтонацією і граматично, називають складним.

Наприклад:

Літо — весна відлетіла, осінь — зима підступає, гуси ночами гелгочуть десь угорі далі й далі (П. Дорошенко).

Світи нам, день, безсмертними вогнями, шуміть, сади, роди зерно, земля (В. Сосюра).

Також існує інше визначення складного речення. Це речення, яке має два або більше синтаксичних (підметово-присудкових) центрів.

Наприклад, речення Лиш той творити може, хто любить свій народ (В. Сосюра) — складне, бо в ньому є два синтаксичні центри: лиш той може творити і хто любить [23, c. 28].

Складне речення об'єднує кілька простих. Але, порівняно з простими реченнями, частини складного речення мають свої інтонаційні, синтаксичні й смислові особливості. Складні речення повніше передають думку, точніше виражають зв’язки між явищами.

В усному мовленні в складному реченні між його частинами, що мають свої синтаксичні центри, робляться, як правило, невеликі паузи, а на письмі звичайно ставляться коми:

Живемо так, що доля одного переплітається з долею іншого, немов коріння дерев, які ростуть поруч (М. Томенко).

Частини складного речення, що мають свої синтаксичні центри, прийнято називати двояко: предикативними частинами або простими реченнями. Назва «просте речення» хоч і омонімічна, двозначна, проте вона зручна тим, що дає змогу без спеціальних пояснень переносити характеристики власне простих речень на предикативні частини складних утворень.

Прості речення (предикативні частини) у складному реченні можуть об'єднуватися між собою різними зв’язками — як рівноправні і нерівноправні, за допомогою сполучників і без них. Цей зв’язок (між двома простими реченнями в складному) буває:

— сурядний — за допомогою сполучників сурядності: Сичі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скрипів (Т. Шевченко). Слова — полова, але огонь в одежі слова — безсмертна, чудотворна фея, правдива іскра Прометея (І. Франко);

— підрядний — за допомогою сполучників підрядності й сполучних слів (тобто відносних займенників та прислівників): Людині треба, щоб її робота залишалася після неї жити (Ю. Яновський). Мені бачиться школа в селі, до якої з цілковитим правом можна б додати ще одне слово — не просто школа, а школа життя (Ю. Яновський);

— безсполучниковий — за допомогою лише інтонації: Переконатися пора: зробиш зло — не жди добра (Д. Білоус). Залежно від того, як поєднані між собою прості речення (предикативні частини), складні речення поділяються на складносурядні, складнопідрядні, складні безсполучникові і складні синтаксичні конструкції (багатокомпонентні утворення з різними видами зв’язку [16, c. 42−44].

Складні речення поділяють на складносурядні й складнопідрядні.

Речення, які складаються з двох або кількох простих речень, рівноправних за змістом і зв’язаних сполучниками сурядності, називають складносурядними.

Наприклад:

Дощ пройшов — і Київ зеленіє (М. Рильський).

Снігу ще небагато, але на деревах — іскриста пухнаста паморозь (В. Собко). Реве Дніпро, й лани широкополі медами пахнуть, колосом шумлять (А. Малишко).

Автори перших посібників української мови для вищої школи вважали, що складносурядні речення складаються з простих речень, які об'єднуються як рівноправні, незалежні одиниці. Спочатку складносурядні речення так і називалися — рівнорядними, або рівнорядносполучниковими, а бо вважалося, що складносурядні речення можуть бути і безсполучникові. Пізніше було доведено, що складносурядні речення необхідно відмежувати від безсполучникових і що складові частини їх «утворюють структурно-синтаксичну і смислову єдність, у якій окремі частини взаємопов'язані».

Виходячи з поняття про незамкнені і замкнені структури, В. А. Бєлошапкова відроджує положення про те, що частина безсполучникових речень також належить до складнопідрядних. Їх об'єднує незамкненість структури.

Проти поняття про незамкнені та замкнені структури виступив Л. Ю. Максимов. Він зазначає, що «речення незамкненої структури виділяються не шляхом констатації реальних фактів природної мови, а шляхом штучних перетворень (визначається, можна чи можна додати ще одну частину). При такому підході, очевидно, велика можливість довільних тлумачень» [13, c. 8].

Автори «Русской грамматики» характеризують складносурядні речення за наявністю сполучників. Автори цієї праці відновлюють поняття про рівноправність частин складносурядних речень. Якщо відкинути з визначення «Русской грамматики» тлумачення про граматичну незалежність, то воно набере більш точного змісту. Саме таке визначення подає Л. Ю. Максимов: «Складносурядними називаються такі речення, предикативні частини яких пов’язуються сурядними сполучниками» [13, c. 9].

Отже, складносурядні речення складаються не з простих речень, а з предикативних частин. Наявність сполучників свідчить про те, що до складносурядних речень не належать безсполучникові конструкції.

Історія вивчення складносурядних речень досить тривала і складна. В українському мовознавстві можна виділити три більш-менш чітко окреслених напрями досліджень складносурядних речень української мови — за характером аспектів, на які акцентувалась увага. Складносурядні речення розглядались також з боку відкритості / закритості структури і ролі модально-часових відношень (А. П. Грищенко, К. Ф. Шульжук). Певна увага була приділена дослідженню відношень, що формуються на основі взаємодії семантики компонентів складносурядного речення (І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, А. Г. Кващук) [10, 11, 13].

Загальновизнані класифікації складних речень (традиційна структурно-семантична і функціональна) не виключають, а доповнюють одна одну, привертаючи увагу до різних аспектів складносурядних речень.

1.2 Класифікація складносурядних речень

Класифікація складносурядних речень у слов’янських синтаксичних дослідженнях істотно не видозмінювалася, якщо не враховувати того, що в значній їх частині вони розглядаються в комплексі із безсполучниковими. У русистиці здебільшого описи складносурядного речення ґрунтувалися на дослідженні смислових відношень між їх компонентами і відповідно їх розгляд зводився до аналізу семантичних груп сполучників, унаслідок чого виділялися речення:

1) з єднальними,

2) розділовими та

3) протиставними відношеннями.

З часом дещо доповнювався опис, оскільки до трьох названих розрядів додавалися ще два: пояснювальні, у яких частини пов’язані відношеннями пояснення або уточнення (специфічними показниками цих відношень є сполучники тобто, а саме і функціонально близькі до них інші сполучникові засоби), і приєднувальні відношення, у яких друга частини виступає додатковим повідомленням щодо змісту першої частини. Аналогічні класифікації подаються і в інших слов’янських граматичних студіях, хоча виділення окремих типів відношень інколи збігається. Так, синтаксисти-богемісти поряд із традиційною трьохелементною класифікацією визнають ще три типи смислових відношень у складносурядному реченні: градаційні, результативні та об ґрунтувальні / пояснювальні. Польські синтаксисти традиційно аналізовані речення з пояснювальними відношеннями розчленовують на речення результативні і включувальні, сербські лінгвісти розрізняють: результативні, єднальні, ексклюзивні (винятку — у них друга частина вводиться словом з обмежувальним значенням, протиставні. Ці розбіжності при аналізі смислових відношень у структурі складносурядного речення є наслідком неадекватності смислового ядра, що виступає основою класифікації. Класичний синтаксис традиційно розглядає складносурядне речення саме за смисловими відношеннями між їх частинами і залишає поза увагою аналіз структурних відмінностей різних типів цих речень, тобто для традиційного синтаксису властивим є нерозмежування з-поміж складносурядних одиниць речень відкритої і закритої структури [15, c. 22−23].

Кількість предикативних частин у структурі складного речення виступає основою розмежування закритих і відкритих структур. Складні речення відкритої структури — це речення з незамкненими рядами, що складаються з двох, трьох і більше частин, кількість яких завжди потенційно може бути збільшеною включенням нових:

… всі ми як один підняли вгору руки, І тисяч молотів о камінь загуло, І в тисячні боки розприскалися штуки та відривки скали… (І. Франко);

То шумів зелений лист, то в вінку мінився злотом ряст весняний, то золотим дощем лились пісні (Леся Українка).

Кожне з наведених речень допускає доповнення ще невизначеним числом предикативних частин. Кількість частин у реченнях відкритої структури визначається не вимогами мовної форми, а позамовними чинниками — обсягом інформації, яку вміщує речення. Складні речення закритої структури — це речення із замкненими рядами, що охоплюють дві предикативні частини:

Довженко в усьому поет, і це його виділяє з-поміж багатьох як митця (О. Гончар);

Треба любити, що робиш, і тоді труд, навіть найважчий, підноситься до творчості (М. Горький);

А Прометей приніс вогонь людині — й багато що змінилося у світі (В. Бровченко) [14, c. 129−130].

Приєднання до речень закритої структури третьої та наступних частин аж ніяк не створює розширення єдиного смислового цілого, а зумовлює витворення інших смислових відношень і трансформацію речення зі складного у складне речення ускладненого типу, пор.: Треба було вчасно приїхати до села, але автобуса не було і Треба було вчасно приїхати до села, але автобуса не було, оскільки всі рейси відмінено. У складі другого речення поєднані дві мінімальні конструкції складного речення, кожна з яких є сама по собі двокомпонентною: складносурядне речення закритої структури із сполучником але і складнопідрядне речення із сполучником оскільки. Якщо ж до першої частини додати підрядну означальну як характеризатор базового елемента село (Треба було вчасно приїхати до села, яке було за тридцять кілометрів від райцентру, але автобуса не було), то знову ж таки витворюються дві мінімальні структури закритого типу в межах складного ускладненого речення. Частини речення відкритої структури однотипні за своїм відношенням до того смислового і структурного цілого, яким виступає все складне речення, і ці відношення формально виражені (аналогічна модальність, адекватність мети висловлення тощо) Яскраво виражається однотипність частин складного речення відкритої структури в їх засобах зв’язку, особливо у сполучниках, що бувають двох типів:

1) складені сполучники типу ні… ні, то… то

2) прості або складні сполучники, що бувають одиночними або повторюваними: і, або, а може бути.

Останній сполучник належить до тих, що замикають ряд сурядних компонентів, не допускаючи наступного розширення типологічно адекватних одиниць. Це загалом не суперечить поняттю відкритої структури, оскільки такі сполучники не регламентують кількість компонентів ряду: вони за своєю семантикою виступають сигналом закінчення ряду, вичерпності перерахування. В. А. Бєлошапкова стверджує, що можна навіть встановити закономірності вживання тих ч тих сполучників як сигналів структури. Так, основним замикальним сполучником єднальних речень виступає сполучник і, що вживається як у реченнях із семантикою послідовності явищ, так і в реченнях! відношенням одночасності, зрідка в цих функціях вживаються сполучники типу а, та (а може бути, а можливо):

Неси до людей всі думки, почуття і слова, І серце твоє не згорить, не змовкне, не згасне (М. Рильський);

Дерева мене чекають, І падає листя на стежку, падають трави (І. Драч);

А темна ніч узори сині пише, А гості весе­ляться, А чарки круг столу ходять, А Густав меткий нові до жартів прикладає жарти (М. Рильський);

Та тільки серце не кричало, Та тільки кроку не стачало. Та, тільки сили не було (М. Рильський) [1, c. 54−55].

Предикативні частини складносурядних і складнопідрядних речень закритої структури різнотипні у смисловому плані: вони по-різному співвідносяться одна з одною і неоднаково корелюють із загальнореченнєвим смисловим малюнком. Для них притаманна різна будова частин (при цьому неоднаковою може бути модальність, мета висловлення), що супроводжується відповідними засобами зв’язку — сполучниками:

1) нерозчленованими, які вміщуються в одній із частин: і, а, але, а то і, але, зате тощо;

2) розчленованими, що складаються з двох компонентів, один із яких уміщується в одній частині, інший — у другій.

Цей тип сполучників поділяється на два підтипи:

а) розчленовані сполучники обрамлювального типу, обидва компоненти яких характеризуються фіксованістю своєї позиції в реченні: перший знаходиться на самому початку першої частини, а другий — на самому початку другої частини: не тільки… але і, не тільки… а й, не лише… але й, не лише… а й;

б) розчленовані сполучники, перший елемент яких позбавлений фіксованості: тому… що, так… що та ін.

До останніх сполучників наближаються поєднання сполучників із частками типу якщо… то, коли… то і т. д.

На цій підставі розмежовуються формальні класи складносурядних речень: складносурядні речення відкритої структури і складносурядні речення закритої структури. Кожен із цих двох типологічно відмінних класів речень співвідноситься з подібними складно підрядними та безсполучниковими структурами.

Розгляд складносурядних речень повинен ґрунтуватися на врахуванні особливостей їх формально-граматичної, семантико-синтаксичної та комунікативної організації. На формально-граматичному рівні складносурядні речення поділяються на формально елементарні й формально неелементарні. До формально елементарних складносурядних речень належать такі, які складаються з двох предикативних частин, об'єднаних сурядним синтаксичним зв’язком:

Здасться, майже все перебалакали, проте розходитись не поспішали (Є. Гуцало);

Буря минеться — і знову засяє сонечко (В. Малик) та ін.

Формально неелементарними складносурядними реченнями є такі, які складаються з трьох і більше предикативних частин:

Зеленіють жита, і любов одцвіла, і волошки у полі синіють (В. Сосюра);

Васильки у полі, васильки у полі, і у тебе, мила, васильки з-під вій, і гаї синіють ген на видноколі, і синіє щастя у душі моїй (В. Сосюра) тощо [4, c. 78−79].

На формально-граматичному рівні важливим також є розгляд складносурядних речень у плані однотипності чи різнотипності його складників, пор.:

Дерева мене чекають, І падає листя на стежку, І падають зорі в долоні, І падає сон у траву (І. Драч) (однотипні предикативні частини);

А Прометей приніс вогню людині — й багато що змінилося у світі (В. Бровченко) (різнотипні предикативні частини).

На семантико-синтаксичному рівні складносурядні речення також є неоднотипними і поділяються за ємністю вміщеного у них препозитивного змісту на семантично елементарні і семантично неелементарні. Семантично елементарними складносурядними реченнями виступають такі, які складаються з двох предикативних частин, кожна з яких є семантично елементарною: Забудеться все — і не забудеться нічого та ін. У смислових відношеннях між предикативними частинами таких речень відсутній будь-який синкретизм, оскільки смислові відношення типу причиново-наслідкові, умовно-наслідкові сигналізують про неодновимірність ситуації. Семантично неелементарними складносурядними реченнями є такі, що складаються з трьох і більше предикативних частин:

… зашумує наша нива, І знову виросте наш дім, І пам’ятника бронза сива Засяє золотом новим (М. Рильський);

А вечір палить вікна незнайомі, А синя хмара жаром пройнялася, А синій ліс просвічує огнем, А вітер віти клонить і співає… (М. Рильський) і т. д.

До семантично неелементарних складносурядних речень належать також такі, які складаються з двох предикативних частин, при цьому хоча б одна з них є семантично неелементарною:

Нагорі чулася розмова, проте ніхто не поспішав спускатись в погріб (П. Гуріненко) (перша предикативна частина охоплює дві пропозиції: чулася розмова + розмова відбувалася нагорі). На семантико-синтаксичному рівні розрізняються й смислові типи складносурядних речень: єднально-часові, зіставні, протиставні, розділові, градаційні, умовно-наслідкові тощо.

Особливості комунікативної організації складносурядного речення дозволяють розмежувати з-поміж них: розповідні, питальні, спонукальні. Розповідні складносурядні речення своїм призначенням мають повідомлення про певні факти, події, донесення інформації:

Шугає вітер, а сніжні зорі все мені цілують чоло гаряче (Леся Українка) тощо.

Питальні складносурядні речення містять у своєму складі те чи інше питання, що спонукає слухача, читача до певної відповіді на нього:

Од вікна до мене в хату червонясте світло впало, — чи то вуличнеє світло, чи то полиски пожежі?.. Чи се лютий біль у мене тихий стогін вириває, чи то стогне бранець-рицар, знемагаючи од рани?.. (Леся Українка) та ін. Спонукальні складносурядні речення спонукають до певних дій, виражають різною мірою волевияв мовця:

Сиди й читай, і про нашу долю розповідай, і згадуй все, що було колись (А. Яна) і т. ін.

За емоційно-експресивним забарвленням розповідні, питальні і спонукальні складносурядні речення можуть бути окличними (емоційно забарвленими) та неокличними (емоційно незабарвленими):

Недалеко блиснуло і далі загриміло! (Ж. Стельмах);

3 журбою радість обнялась… В сльозах, як жемчугах, мій сміх, Із дивним ранком ніч злилась, І як мені розняти їх?! (О. Олесь);

Чого ж ти так страждаєш, а не признаєшся у своєму почутті?! (А. Яна); Пригадай, як усе було, правди не приховуй, але й не перебільшуй!

За відношенням до об'єктивної дійсності складносурядні речення поділяються на стверджувальні та заперечні. До першого різновиду належать речення, у яких стверджується наявність певного факту об'єктивної дійсності:

Давно в минулім дні твоєї слави, І плаче дзвонів стоголоса мідь (М. Зеров).

У заперечних реченнях заперечується певний факт або реалія об'єктивної дійсності:

Не усміхається мені світ, і зорі щастя уже не несуть (А. Яна) [9, c. 10−11]. На комунікативному рівні складносурядні речення можуть зазнавати різних напрямів актуалізації, унаслідок чого відбувається зміна розташування теми і реми, часто структурно цілісне складносурядне речення членується на кілька комунікативно значущих одиниць. Такий процес, який уможливлює членування єдиного інформаційно-смислового тла на кілька комунікативно значущих компонентів, називається парцеляцією:

Недавні дисиденти, мешканці мордовських таборів і психіатричних лікарень, охлявши на тюремній баланді, виголодніло смакували канапками з червоною ікрою на урядових прийомах та комерційних презентаціях, вишуканою «рухівською», як казали в селах, мовою агітували за незалежність України. Але не вони крутили колесо життя (В. Дрозд);

Я згадував її. Я жив тим кожним ментом. Беріг в душі як найдорожчий скарб. А він ходив в каптані з позументом, в казну по лікоть руку запускав (Л. Костенко);

Лежу розп’ятий, та вже раз п’ятий! А кожен катюга мій — масткослов (Л. Костенко);

Жолудівка, нанизана на прутик річечки, що текла зі степу, покірно стелилася до ніг йому. А по той бік видолка лісистий гребінь, за яким Небесне озеро, і знову шпилі пагорбів, наддніпрянських (В. Дрозд);

Завербувалися, поїхали на Херсонщину. А я одна, із малим на руках зосталася (В. Дрозд); [9, c. 13]

Процес парцеляції відбувається на комунікатив­ному рівні і підпорядкований реалізації тих чи інших актуальне-ситуативних завдань, що зумовлюються певними мовленнєвими інтенціями.

1.3 Особливості складносурядних речень з єднальними сполучниками

У таких реченнях виражаються єднальні відношення (інколи мова йде про часові відношення, оскільки основною виступає семантика часової симетрії (при одночасній репрезентації подій предикативних частин (наявний паралелізм при одночасній реалізації зображуваних подій)) або часової асиметрії (неповний паралелізм за умови неодночасної реалізації подій)), з-поміж яких розмежовуються:

1) єднально-перелічувальні,

2) єднально-поширювальні,

3) єднально-результативні та інші відношення.

Диференційними ознаками цих відношень виступають різні сполучники, нерівнорядні співвідношення модально-часових і способових форм дієслів-присудків, типізовані лексичні елементи.

За особливостями будови і граматичного значення складносурядні речення з єднальними сполучниками поділяються:

1) на складносу­рядні речення однорідного складу і

2) складносурядні речення неоднорідного складу.

У складносурядних реченнях однорідного складу предикативні частини з'єднуються сполучниками і, та, ні… ні і виражають єднально-перелічувальні відношення (перераховуються однорідні події — одночасні або послідовні): Скоро уся долина і гори блищали вогнями і разом з димом з землі здіймалася вгору і пісня (М. Коцюбинський).

Більшій єдності частин речення сприяє спільний другорядний член скоро. Подібну функцію виконують спільні підрядні частини, частки:

Коли ж одчинив вікно… світло впало на ціле море напружених, схвильованих облич і крізь вікно в хату влетіла стоока тривога (М. Коцюбинський);

…був вечір, і був ранок, і був день нової ери в історії людської череди на Землі, на одній шостій земної суші, коли било усвідомлено настання суттєво нового (А. Яна).

Складносурядні речення неоднорідного складу становлять поєднання двох сурядних компонентів, що є неадекватними за семантикою. Найчастіше при цьому вживаються сполучники і, та (у значенні /) також, теж, що виражають єднально-поширювальні, єднально-результативні та інші відношення. Єднально-поширювальні речення (сполучники і, та (в значенні і) характеризуються відносною смисловою підпорядкованістю другої частини першій (остання поширює першу), що підсилюється здебільшого анафоричними займенниками, які акцентують предмет, особу, ознаку тощо (може повторюватися разом із займенником окреме слово першої частини): Написали швиденько оголошення, і це значно полегшило наші пошуки (Східний часопис. — 1995. — 24 червня);

Моя мама любила завжди читати, і це допомагало їй в усьому: у школі, у сім'ї, давало душевний затишок (М. Йогансен).

У єднально-результативних складносурядних реченнях (сполучник і) друга частина виражає результат, наслідок, висновок, що є похідним першої сурядної частини. Останнє посилюється вжитком займенникових прислівників типу тому або вставних елементів значить, варто та ін.:

Дощ йшов довго, і тому все в лісі було мокре і якесь відчужене (О. Слісаренко);

Надійшла довгосподівана пора літніх канікул, і вся школа в одну мить спорожніла (М. Івченко) [11, c. 73−74].

Складносурядні речення, сурядні частини яких з'єднані сполучником і, можуть виражати також умовно-наслідкові та причиново-наслідкові відношення, що зумовлюється особливостями лексичного наповнення з'єднуваних частин:

Подивіться вранці на сонце, в літню спекотну пору, і ви відчуєте якусь важку тривогу (Донеччина. — 1995. — 12 травня);

Наступила цього року рання весна — й обгорнули душу старого тривожні роздуми про майбутній урожай… (А. Яна) [11, c. 76].

Частотними також при єднальних сполучниках постають єднально-ототожнювальні (сполучники також, теж), єднально-градаційні (не тільки… але й, не тільки… а й, не лише… але й, не лише… а й) відношення. При єднально-ототожнювальних відношеннях спостерігається повне ототожнення змісту першої й другої предикативних частин, що досягається семантичним навантаженням актуалізованих компонентів типу також, теж, які інколи можуть ускладнюватися наявністю сполучника і, й:

Все прочитано, переглянуто, і свідчення очевидців також взято до уваги (Україна молода. — 1995. — 12 квітті). На вихідні всі поїхали відпочивати, і ми також подалися на сніп шматок городу (Донеччина. — 1998. — 12 серпня).

При градацій у відношеннях смислове навантаження першої і другої предикативної частин чітко розмежовуються, особливо в комунікативному плані перша частина наголошує відоме і тому кваліфікується як тема, а друга частина окреслює невідоме, те нове, заради чого і здійснюється повідомлення:

Не тільки для Степана ця новина була приголомшливою, але й для самої дівчини все було несподіваним (В. Підмогильний)

Не лише економічні проблеми України треба вирішувати сьогодні, але й думати про актуальні завдання її духовного розвою (Урядовий кур'єр. — 1999. — 12 лютого);

До школи прийшли зі своїми спогадами не тільки ветерани Великої Вітчизняної війни, але й завітали учасники афганських боїв, які сором’язливо називали «інтернаціональним обов’язком» (Голос України. — 1996. — 14 березня) [16, c. 88].

Розділ 2. Граматичні та смислові зв’язки між частинами складносурядного речення з єднальними сполучниками

2.1 Розділові знаки між частинами складносурядного речення з єднальними сполучниками

Здебільшого прості речення як частини складносурядних з'єднані сполучниками сурядності, розділяються комами. Але між частинами складносурядного речення можуть ставитися й інші розділові знаки (крапка з комою, тире).

По степовій дорозі зрідка пробігали вантажні машини й смугами зривалася пилюка.

Тільки коники сюрчать та перепел іноді підпадьомкне.

— Кома не ставиться між простими реченнями-частинами складносурядного, з'єднаними неповторювальними єднальними (і (й), та) і розділовими (чи, або) сполучниками, якщо є спільний другорядний член або неповнозначне слово, зокрема частка (тільки, лише).

Приклад: З неба, як розтоплене золото, ллється на землю блискучий світ сонця; на ланах грає сонячна хвиля… (П. Мирний)

— Крапка з комою ставиться між частинами складносурядного речення, з'єднаними сполучниками а, але, проте, все ж, однак (зрідка — сполучник і, та), якщо вони дуже поширені, або мають всередині розділові знаки, або далекі за змістом.

Приклад: Дощ пройшов — і Київ (М. Рильський)

— Тире ставиться між частинами складносурядного речення, з'єднаними сполучниками і (й), та (в значенні і), й, а, якщо вони виражають швидку чи несподівану зміну подій або різне протиставлення.

Кома не ставиться:

1). Між частинами складносурядного речення — двома питальними, спонукальними, окличними, називними та безособовими реченнями, з'єднаними сполучником і.

Наприклад: О котрій годині прибуде до Києва поїзд і хто нас зустріне? Хай навколо вирує життя і утвердиться мир на землі! Було затишно і пахло смолою.

2). Між частинами складносурядного речення, з'єднаними неповторювальними сполучниками і, та (в значенні і), чи, або, якщо вони мають спільний другорядний член.

Наприклад: По степовій дорозі зрідка пробігали вантажні машини й смугами зривалася пилюка. (О. Копиленко) Тільки коники сюрчать та перепел іноді підпадьомкне. (В. Козаченко) [21, c. 92−94]

Також кома не ставиться у наступних випадках:

а) мають спільний другорядний член або спільне вставне слово й поєднуються неповторюваними сполучниками і, та (в значенні і); спільними для обох частин можуть бути також видільні частки тільки, лише, мабуть: На хвилину раптом стихли голоси і спинилися тіні (Смол.); Мабуть, батько ще дужче посивів і мати ще дужче зігнулася (Гол.); Тільки невсипуще море бухає десь здалеку та зорі тремтять в нічній прохолоді (Коц.);

Примітка. Якщо сполучники / (й), та (і) повторюються, то кома ставиться: Здавалося, і вітер тут чорний, і дощ ллється з неба чорний, як смола (Гонч.).

б) мають спільне підрядне речення: Коли ж одчинили вікно, світло впало на ціле море напружених, схвильованих облич і крізь вікно в хату влетіла стоока тривога (Коц.);

в) виражені двома спонукальними чи питальними реченнями: Надіє! Надіє!.. О хто тебе ніжно на грудях не грів і хто за тобою орлом не летів? (Олесь); Хай лягають зморшки на обличчя і все вище тисне кров моя, юності в Вітчизни я позичу і пісень позичу в солов’я (Сос.);

г) виражені двома називними або безособовими реченнями: Вітер і дощ. Ніч, якої ніхто не забуде (Довж.); Дощило і в повітрі віяло прохолодою (Гол.);

Примітка. Між безособовими реченнями кома ставиться, якщо їх присудки неоднорідні за значенням: Розвиднілось, і в повітрі помітно потеплішало (Гол.).

д) виражені окличними реченнями: Який простір і як легко дихати під високим небом Кавказу! (Мас.) [15, c. 57−58].

Крапка з комою ставиться:

— між частинами складносурядного речення, якщо вони дуже поширені або далекі за змістом.

Наприклад: Все зраділо, стрічаючи день; і день зрадів, розцвітаючи, ясний, теплий, погожий. (П. Мирний)

Тире ставиться:

— якщо частини складносурядного речення, з'єднані сполучником і, та (в значенні і), виражаючи швидку, несподівану зміну подій або різке протиставлення.

Наприклад: Черкне хтось сірник — і на мить виткнеться з пітьми з десяток сірих обличчь. (М. Коцюбинський) [7, c. 33]

2.2 Смислові зв’язки між частинами складносурядного речення з єднальними сполучниками

Між частинами складносурядного речення можуть бути різні смислові зв’язки.

У складносурядних реченнях з єднальними сполучниками можуть передаватися:

а) одночасність, сумісність дій або станів:

А літо йде полями і гаями, і вітер віє, і цвіте блакить (А. Малишко); предикативних частин у таких реченнях може бути кілька, і їх можна переставляти місцями;

б) послідовність дій або станів:

Пройшла гроза, і ніч промчала, і знову день шумить кругом (В. Сосюра).

Я здобув науку, і діти в мене будуть її добувати (М. Стельмах);

предикативні частини таких речень розташовуються в певному порядку, що відповідає реальній послідовності дій або станів;

в) причиново-наслідкова, умовно-наслідкова чи допустово-протиставна залежність між діями або станами:

Пройшов дощ, і дерева заясніли під сонцем (У. Самчужа/ (Д. Павличко). Кажіть коротко і ясно, добивайтесь лаконічності вислову, і вас кожен школяр зрозуміє (В. Сухомлинський).

Вода була чистою, і всетаки входити в неї чомусь було Остапові боязно (В. Підмогильний);

такі речення складаються, як правило, з двох частин: перша з них, перед якою можна поставити сполучники тому що, якщо, незважаючи на те що, виражає причину або умову, друга — наслідок чи протиставлення; [3, c. 7−8]

г) приєднувальні відношення (додаткова, супутня інформація):

Ми сяк-так помостилися, постелилися і полягали спати, причому вікно треба було заткнути подушкою, бо одна шибка була вибита (Леся Українка); порядок розташування частин у таких реченнях фіксований.

Розглянемо більш детально два основні з вищезазначених типів зв’язків між частинами складносурядного речення з єднальними сполучниками.

1. Складносурядні речення зі значенням одночасності.

До цієї групи входять складносурядні речення, загальний зміст яких зводиться до повідомлення про паралельне тривання (співіснування) певних подій, станів, явищ об'єктивної дійсності в одному з трьох часів: теперішній, минулий, майбутній. Складові частини таких речень синтаксично рівнозначні. Поширеність таких речень пояснюється насамперед значними стилістичними можливостями названих речень.

Цілковиту рацію має Я. Бауер, ставлячи на перше місце у визначенні єднальних складносурядних речень (з огляду на їх семантику) здатність змальовувати яку-небудь одну картину, подію завдяки специфічному поєднанню окремих думок, які становлять складові частини цієї картини або події.

Єднальні сполучники виражають найбільш широке й абстрактне значення при сурядному зв’язку. Основну форму моделі одночасності подій у творах Ольги Кобилянської створюють речення з недиференційованим сполучником і. Найголовніший засіб створення одночасності - вживання в обох частинах однакових форм присудків, теперішнього часу, минулого часу доконаного і недоконаного виду. Збіг видо-часових характеристик присудків складових частин у межах кожного окремо взятого єднального речення зі значенням одночасності свідчить про те, що, не порушуючи в принципі системи граматичних зв’язків, властивих реченню, до нього можна додавати інші структурні частини, але обов’язково з присудками, які абсолютно сполучаються з попередніми.

Я іду до бідної, несу їй їстки, і вона жде мене. Ніч була літня, ясна, спокійна, і темні заліснені гори здіймалися велетами під небеса. Грало так звучно й рівно, і не мало нічого спільного з оцею заметільницею. Сонце стояло вже високо, і був уже пізній поранок [2, 203].

У зв’язку з однотипністю складових частин ці речення мають зворотний характер, тобто припускають транспозицію частин.

Вона жде мене, і я іду до бідної…

Був уже пізній поранок, і сонце стояло вже високо.

Не мало нічого спільного з оцею заметільнецею, і грало так звучно і рівно.

У значенні і Кобилянська вживає сполучник та. Значення одночасності у реченнях із сполучником та проявляється конкретніше, цей сполучник тісніше пов’язує складові частини, ніж сполучник і. Сполучник і має ширше значення і може заміняти та як при вираженні одночасності, так і послідовності подій. Сполучник та у творах Ольги Кобилянської поєднує, як правило, дві предикативні частини.

Був саме гострий грудень, та прониклива студінь в’ялила все довкола. Раду лежав, обернений лицем до землі, та віддався лиш одному почуттю. Він підняв його високо вгору, та дав милостиню.

Сполучник та дуже часто не може довільно замінити сполучник і. Обмеження щодо цієї заміни в першу чергу поширюється на ті складносурядні речення, у яких часова залежність між складовими частинами є іррелевантною, тобто часовий зв’язок не виступає як обов’язковий у значеннєвому плані речення. Такі речення можна назвати узагальнено-кваліфікаційними.

Перестав любити тебе, чарівнице, і не буде більше до тебе ходити. Несамовита сила вступила в неї, і вона утікала. Вона тягнулася довго в скрутах межи двома пасмами гір, і сумно було на неї подивитися.

Як видно з наведених прикладів, поняття одночасності, як елемент значеннєвого плану речення, не обов’язково випливає із часових форм присудків, або іншими словами: з граматично вираженої одночасності, не завжди випливає семантична одночасність. У складносурядних реченнях, яким властиве насамперед граматичне вираження одночасності, як засіб поєднання складових частин використовується найабстрактніший щодо свого значення сполучник і.

У творах Ольги Кобилянської зустрічаються речення із спільним для кількох складових частин членом.

Надвечір згубилася десь мряка, і густий дощ спустився на землю. Того вечора зайшов Сава до Рахіри, і так пересиділи обоє до опівночі.

Перебуваючи у препозиції щодо складових частин, спільний член не перешкоджає їх транспозиції у межах складносурядного речення.

Окрім єднальних складносурядних речень, значення одночасності можуть передавати зіставлювальні речення, що мають своєрідний зміст, внутрішню будову, позиційну пов’язаність і видо-часові форми присудків. Є підстави серед зіставлювального значення розрізняти певні відтінки. Найтиповіше — це власне-зіставлювальне значення, яке А. П. Грищенко називає нейтрально-зіставлювальним. Основним засобом вираження цього значення є сполучник а, який має широкий семантичний спектр. Нас цікавлять ті випадки, коли він наближається до сполучника і.

Власне-зіставлювальні речення виступають із значенням «тим часом», «у той же час» і характеризуються однотипністю будови предикативних частин.

Настала вже чи не сама північ, а Іваниха Дубиха лежала обезсилена на своїй постелі. Сонце то сходить, то заходить, а дні міняються з ночами. Але одна однина по другій минає, один тиждень по другім стелиться, а він не звикає тут і все однаково.

Такі речення припускають транспозицію складових частин.

Іваниха Дубиха лежала обезсилена на своїй постелі, а настала вже чи не сама північ.

Це споріднює власне-зіставлювальні речення з єднальними.

Похідні форми парадигми зіставлювальних речень створюються у творах Ольги Кобилянської поєднанням сполучника, а з конкретизаторами (а тим часом, а в той же час, а поки що).

Я не відповіла нічого і лиш здвигнула плечима, а тим часом по моїх устах пролетів гіркий, ледве замітний усміх. Вона завзялася на мене пригадувати мені його раз по раз, а тим часом я тону у всякій праці.

— І чому ти властиво смієшся, моя кохана? — спитав вуйко в заостренім тоні (дивна річ), а тим часом тітка звузила уста. Я веду також із собою боротьбу, яку? — скажу колись пізніше, а поки що дайте ліпше мені щось оживляюче до думання. Деколи бачу, що я його умом перегнала, а в той же час корюсь я перед ним.

2. Складносурядні речення зі значенням послідовності.

У зв’язку з тим, що речення цієї групи повідомляють про послідовність протікання кількох дій або тривання станів, зовсім зникає можливість транспозиції складових частин у межах складносурядного речення. Значеннєві зв’язки між частинами речень полягають лише в часовій залежності між діями або станами, про які повідомляють частини складносурядного речення; жодних інших зв’язків нема. Цим реченням властива повна відповідність між формою та змістом.

Сполучник і недиференційований. Він створює основну форму в єднальних реченнях з відтінком послідовності. Складові частини таких речень характеризуються незворотністю частин. Сам сполучник і передати значення послідовності не може, йому допомагає певна лексика, форми присудків, зміст складових частин тощо.

Чи не найяскравіше послідовність дій або станів у часі виражається у реченнях, де перша частина містить у собі дієслова — присудки у формі минулого часу доконаного виду, які, як відомо, означають результативність, завершеність дій або станів (прийшов, побачив, зробила). Сполучник і виступає у таких реченнях зі значенням «і потім», «і після цього», «і вслід за цим».

Він побачив одного дня сонця, і його випустили. Увечір зробила так, як навчала писарка, і лягла спати. Прийшов хлопець, мов місяць зійшов в її хаті, і важкий смуток викликав у душі. Трохи згодом розсталися ми, і я лишилася знов сама. Кинув грім вікном і вони його зручно зловили.

Після присудків у формі минулого часу доконаного виду, звичайно, можливі всі інші часові форми в межах значення послідовності. У другій частині речення дуже часто письменниця вживає сполучникові поєднання і потім, і відтак, і тоді.

Я мовчала довший час, і відтак почала півголосом майже несміло. Місяць пронизав її своїм лагідним сяєвом, і відтак заховався на хвилину за хмари… Небо затьмилося грізно-чорною барвою, і відтак почалася вона, гірська буря. В мені скипіло, і тоді я усміхнувся лиховісно. Але то все минулося, і потім я стала спокійна.

Дії, що виражаються присудками других складових частин, наступають тільки після дій першої частини, хоч між ними (діями) немає обов’язкової причиново-наслідкової залежності. Доказом того, що у цих реченнях виражена послідовність дій, є також неможливість транспозиції складових частин.

Власне-зіставлювальні речення також передають значення часової послідовності (а потім, а відтак, а опісля, а пізніше).

Через хвилинку дивилася на мене довгим смутним поглядом, а потім впустила вільним рухом арфу в воду. На моїх устах грав якусь хвилину глумливий усміх, а опісля глянула я знов на зім'яте письмо. Воно тривало кілька хвиль, а відтак розійшлося в тишині ночі. Вона не відповіла зразу, а пізніше сказала. Я ледве доторкнулася їх, склонившись майже незамітно, а відтак і віддалилася до своєї кімнати.

Отже, складові частини складносурядного речення повідомляють про одночасність або часову послідовність кількох дій, станів, процесів, які своєю сукупністю створюють яку-небудь картину, образ тощо. Наголошення на дієсловах-присудках складносурядного речення важливе тому, що кожна складова частина, як відомо, має власний присудок. Таким чаном, можна спостерігати формально-граматичну взаємодію двох або й більше присудків, що належать до різних складових частин — предикативних одиниць.

Фактором, який спричиняється до певних значеннєвих зв’язків між складовими частинами складносурядного речення, насамперед є загальний зміст складових частин. Сполучник же, наприклад і, потрапляючи в поле семантичної взаємодії частин речення виступає в ролі формально-граматичного показника зв’язку цих складових частин. Отже, функція сполучника щодо семантичної взаємодії складових частин, так би мовити, факультативна, в той час як для визначення формально-граматичних властивостей складносурядного речення вона обов’язкова. Внутрішня залежність між частинами сурядної конструкції фіксується у порядку її компонентів, наявності займенників, співвідношенні виду, часу, способу, модальності дієслів-присудків тощо.

В переважній більшості єднальних складносурядних речень можна вжити сполучник і, який є формально-граматичним показником зв’язку їх частин. Пояснюється це тим, що основних різновидів граматичного зв’язку між складовими частинами порівняно небагато, але кількість відтінків значеннєвих відношень набагато більша. Тому важко уявити, щоб для поєднання складових частин з метою вираження кожного відтінку вживався окремий формальний показник зв’язку — сполучник. Це мабуть одна з яскравих ілюстрацій принципів економії в мові.

Висновки

В процесі написання нашої курсової роботи ми дослідили специфіку синтаксису української мови з точки зору місця складносурядних речень у ньому. Вагома увага при цьому була приділена особливостям складносурядних речень з єднальними сполучниками.

Для наочної демонстрації вживання складносурядних речень з єднальними сполучниками нами були використані окремі речення, дібрані з творів відомих українських письменників.

Отже, по завершенні нашої курсової роботи, ми прийшли до висновків, які полягають у наступному.

Мова, як відомо, існує у двох взаємопов'язаних психічних процесах: в уяві (набір мовних засобів і схем, які зберігаються в людській пам’яті) і в мовленні (творення речень і тексту, що відбивають позамовну дійсність).

При цьому мовні засоби — фонеми, морфеми, слова й словоформи — не мають самодостатнього значення: вони існують лише заради мовлення, тобто заради речень і тексту. Усе це лише інвентар, розрізнені елементи, які, щоб за їхньою допомогою передати якесь повідомлення, інформацію, думку, треба ще певним чином організувати, поєднати, використовуючи їхні властивості. Тому у мовленні, визначальну роль відіграє синтаксис.

Аналіз особливостей граматичної форми та функціонування складносурядних речень з єднальними сполучниками засвідчив, що такі речення, які характеризуються яскравою образністю та емоційністю, і ому найбільш вживані у поетичних та прозових творах.

Творячи певне висловлювання, ми оперуємо не просто словами, а різними їхніми формами (тобто словоформами), які об'єднуємо в словосполучення, а ті — спочатку в прості речення, потім, якщо є така потреба, в ускладнені й складні речення; з речень формуємо текст.

Оскільки синтаксис починаючись із словоформи, далі поділяється на синтаксис словосполучення, синтаксис простого, синтаксис ускладненого, синтаксис складного речення та синтаксис тексту, то кожне з цих відгалужень єдиного синтаксису має свої специфічні правила й схеми. Оволодіння ними забезпечує, з одного боку, правильну побудову висловлювань різного типу, чітке й дохідливе передавання власної думки іншим людям, з іншого — правильне розуміння чужих висловлювань.

Отже, головне завдання, яке постає сьогодні перед усіма, хто вивчає українську мову — це навчитись заглиблюватись у багатий світ українського слова, спробувати осягнути його немеркнучу сутність, навчитись розуміти мистецтво слова. Адже мова, як відомо, — це не лише засіб пізнання, знаряддя спілкування й передачі інформації, але й ознака освіченої, всебічно розвиненої людини.

Проведене дослідження не претендує на всебічний розгляд питання синтаксичної нерозкладності речень, що виражають емоції. У роботі є ряд відкритих для подальшого дослідження питань, оскільки розглянуті аспекти названої проблеми не вичерпують усіх її сторін.

Результати даного дослідження можуть бути використані на уроках української мови при вивченні синтаксису, також для уточнення чинних та створення альтернативних навчальних програм з української мови. Окрім того, матеріали дослідження стануть у пригоді фахівцям для удосконалення мовлення.

Список використаної літератури

1. Бевзенко С. П. Структура складного речення в українській мові. —К.: КДПІ, 1987. — 79 с.

2. Боднарчук І., О. Кобилянська. Знайомі обличчя. Вибрані новели та оповідання / Упоряд. вступ. стаття Ф.Погребенник. — К.: АТ «Обереги», 1997. — 520 с.

3. Булаховський Л. А. Питання синтаксису простого речення в українській мові // Дослідження з синтаксису української мови. — К., 1958. — С. 8.

4. Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови / Іван Вихованець, Катерина Городенська. — К.: Унів. вид-во «Пульсари», 2004. — 400 с.

5. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. К.:Либідь, 1993.—368 с.

6. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови / І.Р. Вихованець. — К.: Наук. думка, 1992. — 222 с.

7. Вихованець І.Р., Городенська К. Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення / І.Р. Вихованець, К. Г. Городенська, В.М. Русанівський. — К.: Наук. думка, 1983. — 220 с.

8. Городенська К. Асемантичні підрядні сполучники у сфері об'єктних семантико-синтаксичних відношень / Катерина Городенська // Мовознавчий вісник: Зб. наук. праць на пошану професора Катерини Городенської з нагоди її 60-річчя. — Черкаси, 2009. — Вип. 8. — С. 15 — 26.

9. Городенська К. Граматична неоднорідність сполучників в українській літературній мові / Катерина Городенська // Українська мова. — 2008. — № 4. — С. 3 — 14.

10. Городенська К. Граматичний словник української мови. Сполучники / Катерина Городенська. — К.; Херсон: Вид-во ХДУ, 2007. — 340 с.

11. Городенська К. Сполучникова спеціалізована й транспозиційна реалізація семантико-синтаксичних відношень у складнопідрядних реченнях / Катерина Г ороденська // Науковий вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія: Зб. наук. праць. — Чернівці: Рута, 2007. — Вип. 321 — 322. — С. 73 — 77.

12. Греб М. М. Семантико-граматичні чинники формування зіставного відношення в складних конструкціях сучасної української мови: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / М. М. Греб. — Х., 2005. — 20 с.

13. Грищенко А. П. Складносурядне речення в сучасній українській літературній мові / А. П. Грищенко. — К.: Наук. думка, 1969. — 155 с.

14. Дудик П. С. Неповні речення в сучасній українській літературній мові // Дослідження з синтаксису української мови. —К.: Наук. думка, 1958. С.129−260.

15. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Морфологія. — Донецьк: Дон Ду, 1996. — 437 с.

16. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія. —Донецьк: ДонНУ, 2001.— 662 с.

17. Золотова Г. А. Очерк функционального синтаксиса русского языка. — М., 1973. — С. 63.

18. Іваницька Н. Л. Теоретичний синтаксис української мови. — Ч І. — Вінниця, 2002. — С. 3.

19. Каранська М. У. Синтаксис сучасної української літературної мови. — К., 1995. — С. 3.

20. Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. — К., — Ч ІІ. Синтаксис. — К., 1965. — С. 5.

21. Курс сучасної української літературної мови / За ред. Л. А. Булаховського. Т. ІІ. Синтаксис. — К.: Рад. школа, 1951. — 408 с.

22. Курс сучасної української літературної мови: У 2 т. — Т. 2: Синтаксис / За ред. Л. А. Булаховського. — К., 1951. — С. 4.

23. Кучеренко І.К. Об'єкт і предмет синтаксису // Українське мовознавство. — Вип 1. — К., 1973. — С. 28.

24. Мельничук О. С. Розвиток структури слов’янського речення / О. С. Мельничук. — К.: Наук. думка, 1966. — 324 с.

25. Овсянико-Куликовський Д.Н. Литературно-критические статьи: У 2 т. — Т. 1. — М., 1989. — С. 66.

26. Огієнко І. Складня української мови, част. друга: Головні й пояснювальні члени речення. —, 1938. — С. 8.

27. Пономарів О. Д. Сучасна українська мова.— К.: Либідь, 2001.

28. Потелло Н. Я. Теорія і практика ділового мовлення: Навч. посібник.— К.: МАУП, 1999.— 132 с.— Бібліогр.: с. 129.

29. Слинько І.І. Синтаксис сучасної української мови. — Чернівці, 1978. — С. 3

30. Слинько І.І., Гуйванюк Н. В., Кобилянська Н. Ф. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання. —К.: Вища школа, 1994. —670с.

31. Словник української мови. — К.: Наукова думка, 1973. — Т. 4. — 840 c.

32. Спільник Т. Складні речення сучасної української мови із семантикою градації / Тетяна Спільник // Verba Magistri: Мовознавство. Літературознавство. Журналістикознавство. Педагогіка. Методика: Зб. наук. праць, присвячений ювілею доктора філологічних наук, професора С. В. Ломакович. — Х., 2008. — С. 361 — 371.

33. Сучасна українська літературна мова / 2-е вид., переробл. і доп. / За ред. А. П. Грищенка. — К: Вища школа, 1997. — 493 с.

34. Сучасна українська літературна мова. Морфологія / За заг. ред.К. Білодіда. — К.: Наук. думка, 1969. — 583 с.

35. Шевчук С. В. Українське ділове мовлення: Навч. посібник. — К.: Літера, 2000. — 480 с.