Академії

Академии

Происхождением своїм слово А. зобов’язане містечка цю назву біля Афін, де любив бувати Платон (див.), викладаючи слухачам, звичайно під час прогулянок, своє вчення (IV в. до христ. ери). Звідси його філософська школа (а по смерті — школа його учнів) отримав назву академічної. З часом слово набуло два значення: 1. вченого суспільства, заснованого для занять наукою і мистецтвом, і 2. вищого навчального закладу.

Для історії літератури особливе значення мають тих моментів розвитку А., як у центрі громадських інтересів (інтересів панівних класів) стояли проблеми створення, уніфікації чи «очищення» літературних з. Особливого значення мали: а) межі раннього середньовіччя — придворна А. Карла Великого, возглавлявшаяся Алкуином стала розсадником латинського освіти на середньовічному Заході, б) за доби розквіту культури торгового капіталу швидко що у великих торгових містах Італії гуманістичні А.: Pontaniana у Неаполі в 1433, A. Platonica у Флоренції, заснована в 1474 Лоренцо Медічі, філологічна А. венеціанського типографщика Альдо Мануция [1495], A. Antiquaria, заснована Помпонием Лэтом у Римі 1498 і подвергшаяся переслідувань за єресь. Ці А. сприяли «відродженню» — вивченню і засвоєнню елементів античної і національної (Данте) літератури (див. «Ренесанс»), в) за доби початкового накопичення, у розвитку національної самосвідомості А., ставлять своєї завданням «очищення» закріплення «національного» (значною мірою класового) з. Найстарішою з А. цього є Флорентийская A. della Crusca, заснована 1582 поетом Граццини (див.) й перша, котра поклала початок виданню «академічного словника». На кшталт A. della Crusca створюються Sprachgesellschaften (див.) у Німеччині XVII в. Близькою по завданням, але відмінній за організаційними формами (замість приватного суспільства — державне установа), є знаменита A. Franç, aise. Французька А. виникла XVII в. з гуртка любителів літератури, які хотіли в аристократичному салоні Валентина.

Конрара, королівського секретаря. Розпочаті в 1626 зборів ці стали відомі Рішельє, к-рый вирішив створити їх офіційні установи для літературних і філософських дискусій. Так обр. придворні література і з. знайшли б своїх цінителів і теоретиків. Кількість академіків, спочатку однакову восьми, підвищується до сорока (як й у час «сорок безсмертних»). Серед засновників А. — Л. Бальзак, Гомбо, Шаплэн, Ґодо, Вуатюр, Вожля та інших. — все аристократи, «жеманники», створюють культ з., продовжуючи цим затримки Малерба (див.), їх мета — очистити й утвердити правильний французький з., т. е. з. «хорошого суспільства» — подвір'я і аристократії. І тому І було розпочато видання словника (к-рый перероблявся потім у XVIII і ХІХ ст., всотуючи у собі нові впливу, всього є сім видань, перше яке закінчила з’являється у 1649, останнє — в 1878). Словник проте сповнений: виключаються слова «міщанські» і народні, крім самих «пристойних». Людовік XIV бере А. під особливе заступництво, осипаючи її милостями і тих посилюючи свій тиск. Призначення академіків залежить майже повністю від цього. Так Мольєр (див.) ні допущений в, А «низький» жанр власних творів, фактично ж «низька» походження було причиною. XVIII в. вносить в А. багато нового, — за доби Регентства і потім, коли із аристократією піднімала вже голову зросла буржуазія, в Проте й навколо розвивається гуртківщина: в А. потрапляють філософи, раціоналісти і скептики, пройшовши крізь інтриги дамських салонів, Бюффон, Д’Аламбер, Вольтер не гребують цим. Гм-м де-Тэнсэн, Гм-м дю-Деффан, Некер і Леспинас мають значення і ставлять своїх кандидатів. А. стає, за словами Тена, офіційним салоном. Але з тим, під впливом цих елементів, історія А. стає майже історією літератури (щоправда, класичного напрями) — дуже багато блискучих сил увійшло неї. Революція закриває А. — після викривальної промови Мірабо (див.) [1793], і у 1795 вона знову повертається до життя жінок у ролі III відділу (літератури та мистецтв) Національного інституту з, заснованого Конвентом. У 1816 було відновлено назва Щодо всіх відділів, одне із к-рых і одержав її ім'я Французької А. Але лит-ое розвиток Франції у ХІХ в. значною мірою йде повз А. З найбільших імен ХІХ ст. більшість (досить зазначити імена Бальзака, Беранже, Ж.-Занд, Гонкуров, Золя) не пов’язані з А. — «домом інвалідів літератури», зло осміяним А. Додэ у романі «L'Immortel». У другій половині в XIX ст. протест вождів натуралізму виявляється у створенні вільного суспільства літераторів — так званої А. Гонкуров На кшталт французької А. створювалися На інших країнах, панівний клас к-рых прагнув засвоїти форми високої культури французького дворянства: Прусська А. [1700], Іспанська А. [1713], Російська А. [1783] (про неї див. нижче).

Из А., пов’язані з розвитком російської літератури, би мало бути відзначені такі: Києво-Могилянська колегія (пізніше перейменована на Київську духовну А.) — вище церковне навчальний заклад, засноване в 1631 митрополитом Петром Могилою. Її основним завданням була підготовка православних діячів для ідеологічної боротьби з католицтвом, паралельно збройної боротьби, к-рую вела Південно-західна Русь з польським впливом. Колегія будувалася на зразок Краківській католицької А., учні проходили слов’янський, грецький і латинський з., поетику і риторику. З іншого боку було два класу вищих наук: 1) філософій і 2) богослов’я і гомилетики. Останній був найважливішим класом, проходившимся на чотири роки. Всі попередні були лише підготовчими. Тут викладали правила духовного красномовства, зокрема складання проповідей. З включенням Юго-зап. Русі у склад Московського держави завданням колегії стає підготовка осіб щоб займатися вищих церковних посад. При Петра I [1701] колегія одержує назву Київської А., причому у курс її наук вводяться: математика, географія, природознавство і нові з. — німецький й французький. Протягом часу існування навчального закладу з стін його вийшли такі письменники і діячі, як Лазар Баранович, Иоанникий Галятовский, Симеон Полоцький, Стефан Яворський, Феофан Прокопович та інших. Имп. Російська А. засновано 1783 Катериною ІІ цілях гол. обр. очищення і збагачення російського з. і займалася упорядкуванням російської граматики, словника, риторики і керував письма. Цінним результатом робіт Російської А. є створення словника російського з. Організуючого і подає впливу літературу А. проте була і повністю втратила всякий авторитет в президенство такого лит-ого старовору, як адм. Шишков. У 1841 Російська А. вливається в А. наук як «Відділення російського з. і словесності» з суто дослідницькою метою. До типу літературних А. належить і дітище революції — Абхазька А. з. та літератури, яка в 1926 складений акад. М. Марром «Абхазско-русский словник».

От перелічених тут літературних А. необхідно відрізняти А. наук, що мали дослідницькі завдання у сфері наук точних і гуманітарних. Розквіт академій цього зазвичай збігаються з високий рівень культури промислового капіталу й відповідає значною мірою потребам ускладненого господарства епохи, хоча формально А. наук часто є спадкоємцями А. Ренесансу чи освіченого абсолютизму. Часто ці А. поглинають старі літературні А., так А. Franç, aise влилася в Institut de France, Російська А. — в Имп. А. наук. А. наук цього мають великі заслуги у справі філологічного дослідження літератур і з. як частку своєї, і інших країнах. Так А. наук СРСР російське літературознавство зобов’язане: поруч зразкових видань пам’яток як древньої, і нової російської літератури (Академічна бібліотека російських письменників), опублікуванням численних біографічних матеріалів (праці Пушкінського вдома — серія «Пушкін та її сучасники»), величезної збірною роботою у області східних літератур і з. (санскритський словник і друкування Бетлинга, словник тюркських з. і «Зразки народної літератури» тюркських племен Радлова, праці Фрэна, Броссо, Шмідта, Шифнера, Васильєва, Розена, Залемана і мн. ін.), кілька робіт з історії російській та західних літератур (Буслаєва, Тихонравова, Пипіна, А. Веселовського і ін.). Попри безсумнівні заслуги, На значною мірою носили відбиток казенщини і рутини. Найбільш термін «академічний» стає вираженням педантизму, прямування віковим традиціям, ворожості вільного мислення. Найбільші уми, вражали широтою і розмахом, часто що йдуть урозріз із висновками офіційної думки, не удостоюються звання академіка, напр. Декарт, Паскаль. Знаменний також провал кандидатури Менделєєва. Разом про те часто академіками обираються нікчеми. Як установи казенні, котрі перебувають на змісті держави, А мали мужності виступати проти влади. Пригадаємо історія російської А. наук випадок із М. Горьким, обрання к-рого в почесні академіки викликало резолюцію Миколи II: «більш, ніж оригінально». Потім було у пресі повідомлення від імені А., де вибори оголошували недійсними, т. до. А знала про стан Горького під слідством у політичному справі. Це спонукало Короленка (див.) скласти із себе звання академіка, гарячі його вимоги загальних зборів для протесту не зустріли підтримки серед колег, і Короленка зрозумів, що звання це надалі отримувати лише особи, мають поліцейське свідоцтво про благонадійності. Єдиним академіком, присоединившимся до Короленка і сложившим також звання, був А. Чехов. Ще раніше Чехов писав, що бути почесним академіком, які мають вирішального голоси (таким званням нагороджувалися письменники), однаково, що бути «почесним громадянином міста Вязьми чи Череповця». Жовтнева революція докорінно змінила характер А. Встановлення постійної ув’язування теоретичної роботи з життєвим будівництвом, залучення широкій міжнародній громадськості у виборі академіків, обговорення кандидатур к-рых винесено з професорських кабінетів, розширення роботи у сфері наук гуманітарних, збільшити кількість академіків до 85 (замість 43) — такі найголовніші з змін. З іншого боку радянське уряд відмовилося від затвердження виборів, як і можна говорити про колись. Вибори виробляються загальні збори академіків і остаточні. § 22 нового академічного статуту говорить про втрату членами А. свого звання, «якщо де вони виконують обов’язків, що накладаються на них цим званням».

Список литературы

Булгаков Макарій, ієромонах., Історія київської духовної А., СПБ., 1843.

Сухомлинов М., Історія Російської А., СПБ., 1874.

Голубев З., Історія Київської Духовної А., Київ, 1884.

Ольденбург З., акад., А. наук СРСР (в Великої радянської енциклопедії, т. I).

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.