Лабораторна діагностика ВІЛ-інфекції та опортуністичних інфекцій

Комунальна установа

" Запорізький обласний центр з профілактики та боротьби зі СНІДом" Запорізької обласної ради Звіт за 2009;2011 роки Мікробіолога лабораторії діагностики

ВІЛ інфекції та опортуністичних захворювань

Обласного Центру з профілактики та боротьби зі СНІДом Балінської Ганни Михайлівни

Я, Балінська Ганна Михайлівна, 1965 року народження. У 1995 році закінчила Одеський державний університет ім. І.І. Мечнікова за фахом — біолог. Загальний медичний стаж — 27 років, за фахом — 15 років.

З 06.10.2010 по 31.12.2010 пройшла спеціалізацію у Київській медичній академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика, та отримала сертифікат спеціаліста за спеціальністю «Вірусологія» .

З 06 вересня по 05 жовтня 2011 року пройшла передатестаційний цикл та склала іспит на присвоєння 2 кваліфікаційної категорії зі спеціальності вірусологія у Київській медичній академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика.

З грудня 1996 року до теперішнього часу працюю лабораторії діагностики ВІЛ інфекції та опортуністичних захворювань Обласного Центру профілактики та боротьби зі СНІДом, спочатку на посаді лікаря — лаборанта, а з квітня 2011 року посаду перепрофільовано за відомістю заміни, згідно сертифіката спеціаліста, на мікробіолога.

За період роботи двічі проходила курси тематичного удосконалення з 14.09 по 02.10.1998 р., ТУ «Лабораторна діагностика ВІЛ-інфекції та опортуністичних інфекцій «з 14.09 по 13.10.2004 р., ТУ «Лабораторна діагностика ВІЛ-інфекції, вірусних гепатитів В, С, D, герпес-інфекції та сифілісу «на базі КМАПО ім. П. Л. Шупика кафедра вірусології.

Однією з основних задач охорони здоров’я населення є зниження захворювання різними, особливо небезпечними та глобально розповсюдженими, інфекціями (ВІЛ, гепатитом, герпетичними інфекціями та ін.). Найбільш актуальний аспект цієї проблеми охорони здоров’я — зниження захворювання вірусними інфекціями, які в теперішній час складають більше 90% всієї зареєстрованої інфекційної патології. Така висока захворюваність приносить велику шкоду здоров’ю людей та величезні економічні збитки.

Трете тисячоліття у глобальному масштабі відзначилось початком нової фази боротьби з епідемією ВІЛ/СНІДу: наростанням політичної волі, мобілізацією широких верств населення для боротьби з інфекцією, збільшення фінансування програм, удосконалення старих та впровадження нових методів лікування хворих, активне розповсюдження заходів профілактики. Україна відноситься до держав з епідемічним типом розповсюдження ВІЛ-інфекції, серед дорослого населення розповсюдження ВІЛ-інфекції складає 1% (це найбільший показник у Європі).

Головну роль в системі протиепідемічних та профілактичних заходів при вірусних захворюваннях грає лабораторна діагностика.

Обласний Центр з профілактики та боротьби зі СНІД був заснований у червні 1991 року. Крім лабораторії діагностики ВІЛ інфекції та опортуністичних захворювань у центрі функціонує цілий ряд лабораторій і кабінетів — імунологічна, клінічна лабораторії, кабінет довіри, кабінети гінеколога, дерматовенеролога, психотерапевта, інфекціоніста, терапевта, педіатра, хірурга, є стаціонарне відділення на тридцять ліжок.

Лабораторія діагностики ВІЛ — інфекції та опортуністичних захворювань проводить, як скринінгові, так і підтверджуючі дослідження при діагностиці ВІЛ інфекції СНІДу, лабораторний моніторинг ВІЛ-інфікованих, лабораторну діагностику опортуністичних захворювань, скринінг крові на наявність маркерів вірусних гепатитів HCV та НВV. З 2009 року лабораторія проводить визначення вірусного навантаження копій РНК ВІЛ у ВІЛ-інфікованих методом полімеразної ланцюгової реакції.

1981 рік став роком офіційного визнання появи нового захворювання людства, що у 1982 році одержало назву «синдром набутого імунодефіциту», або скорочено СНІД. Перше повідомлення про виявлення етіологічного агента СНІД прийшло з лабораторії Люка Монтаньє інституту імені Пастера (Франція) у 1983 році. У 1984 році група американських дослідників із Національного інституту раку на чолі з Робертом Галло повідомила про виділення з Т-лімфоцитів хворої на СНІД людини вірусу, котрому дали назву «Human T-cell lymphotropic virus (HTLV-III). У тому ж році американський дослідник J. Levy виділив подібний вірус, що назвав ARV (AIDS related virus).

Влітку 1986 року, на 2-й Міжнародній конференції з синдрому набутого імунодефіциту (СНІД), Міжнародний комітет по таксономії вірусів назвав віруси LAV, HTLV-III, ARV — Human immunodeficiency virus (HIV), що в перекладі на українську мову означає «вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) «.

ВІЛ потрапляє в організм людини трьома шляхами: статевим (при гомо та гетеро сексуальних контактах), перинатальним (від інфікованої матері до дитини під час вагітності, пологів, вигодовування грудним молоком) і парентеральним (при попаданні інфікованої крові або її компонентів в організм людини при маніпуляціях через медичний інструментарій, контамінований інфікованою кров’ю, переливанні інфікованої крові та ії компонентів, трансплантації органів).

Геном лентівірусів приматів (HIV-1,HIV-2, вірус імунодефіциту приматів — SIV) нараховують 10 генів які кодують білкові продукти, забезпечують структурну інтеграцію вібріона у клітину хазяїна та функцію ферментів регулюючих реплікацію, або експресію генів вірусу.

Клітини, які уражає ВІЛ, мають на своїй поверхні CD-4+ рецептори. Білок розпізнавання і прикріплення gp120 знаходить CD-4+ рецептор і вступає з ним у взаємодію. CD-4+ рецептор є на поверхні мембрани Т-4 лімфоцитів (хелперіндуктор), моноцитівмакрофагів, астроцитів, нейронів, клітинах Лангерганса.

Утворення комплексу: CD-4+ рецептор — gp120 є пусковим механізмом процесу фузії ВІЛ у клітину, поряд з цим у процесі беруть участь інші тригерні фактори (кофактори) — Ь і в — хемокіни.

Процес первинної активації репродукції ВІЛ продовжується 4−6 тижнів, після чого його інтенсивність знижується, що свідчить про перехід значної більшості вірусів у латентний стан.

Тривалість латентної стадії інфекції в різноманітних клітинах може коливатися, а перехід у продуктивну стадію не є синхронізованим, оскільки набір чутливих клітин до ВІЛ досить великий.

вірус імунодефіцит лабораторна діагностика На організм людини може діяти велика кількість «ко-факторів», що згодом призводять до активації ДНК-провірусу. Такими «ко-факторами» можуть бути збудники різних вірусних і бактеріальних інфекцій, ультрафіолетове опромінення, рівень глюкокортикостероїдних гормонів, а так само стреси будь-якої природи.

Репродукція ВІЛ у Т-4 клітинах призводить до швидкої масової загибелі і формування Т-клітинного імунодефіциту, унаслідок чого страждає вся імунна система. Умовно-патогенна мікрофлора, що у здорової імунокомпетентної людини знаходиться під контролем імунітету, у ВІЛ — інфікованої людини виходить з під контролю і здійснює свої патогенні властивості. Останнє призводить до виникнення опортуністичних інфекцій і інвазій. Пригнічення кілерної системи імунітету, у свою чергу, призводить до розвитку пухлин: саркоми Капоши, різноманітних лімфом тощо.

Репродукція ВІЛ у моноцитах макрофагах не супроводжується цитопатичною дією вірусу тому, що в них формується хронічна інфекція.

Незважаючи на те, що імунна система головний об'єкт нападу з боку ВІЛ, вона сама реагує на вірус і його антигени шляхом утворення специфічних антитіл і сенсибілізованих лімфоцитів-ефекторів. Після зараження, через 1,5−2 місяця, а в більшої частини ВІЛ — інфікованих цей період затягується до 6−9-12 місяців, в організмі 90% інфікованих осіб з’являються антитіла до різноманітних білків ВІЛ. З початку визначаються Ig M, а потім Ig G. Проте майже в 10% інфікованих ВІЛ визначити антитіла до ВІЛ практично не вдається, що створює відповідну небезпеку при використанні донорської крові або її препаратів.

Важливим моментом при ВІЛ — інфекції є висока концентрація вірусу в перші місяці від початку захворювання і до останніх її стадій, коли в 1 мл крові може бути від 1000 до 10 000 інфекційних доз вірусу. Динаміка гуморальної імунної відповіді на ВІЛ залежить від багатьох чинників: дози вірусу при інфікуванні, механізму зараження, наявності «ко-факторів», що визначають тривалість латентного стану вірусу.

Імунна система, незважаючи на супресивну дію ВІЛ, на перших етапах інфекції активно пригнічує репродукцію вірусу і тому вірусні антигени не вдається виявити вже через 8 тижнів після інфікування і протягом місяців і років безсимптомного розвитку захворювання. Проте, оскільки ВІЛ цілком не підпадає під контроль нормальних імунних процесів, поступово виникають і накопичуються порушення нормальної діяльності імунної системи. До процесу ВІЛ — інфекції поступово починають приєднуватися різноманітні патологічні механізми, що призводять до остаточної руйнації різноманітних клітин і систем організму. ВІЛ — інфекція завжди (на сучасному рівні лікування і профілактики) закінчується летально, незалежно від тривалості захворювання.

Однак описані випадки генетично детермінованої стійкості до інфікування ВІЛ, або більш м’якого прогресування у випадку інфікування. Це пов’язано з мутацією? 32 гена ССR5 та утворенням стоп-кодона у результаті чого не синтезується поверхневий протеїн ССR5 (0,1% представників білої раси резистентні до інфікування ВІЛ).

До специфічних прогностичних маркерів ВІЛ — інфекції відноситься визначення вірусного антигену р2425, визначення антитіл до р24 25. Антиген р2425 визначається на ранній стадії ВІЛ — інфекції до періоду сероконверсії, потім зникає і знову з’являється на стадії клінічних проявів ВІЛ — інфекції СНІД, коли знову починається активна репродукція вірусу. На стадії СНІДу визначення в крові р2425 є «пізнім» прогностичним маркером прогресування захворювання. Наявність специфічних антитіл до «коровского антигену» — другий прогностичний маркер ВІЛ — інфекції. Він з’являється в крові на стадії ранньої сероконверсії. Титр антитіл поступово підвищується, поки не досягає сталого рівня. Як правило, протягом стадії безсимптомного ВІЛ носійства, цей показник залишається на одному рівні. Встановлено, що антитіла до р2425 починають вірогідно знижуватися безпосередньо перед або після виникнення симптомів захворювання, тобто перед проявом СНІД — асоційованого комплексу (САК) або СНІДу. Стійке зниження титру антитіл до р2425 у того самого пацієнта в 4 рази або відсутність антитіл до р2425 — погана прогностична ознака. Крім того, маркерами моніторингу є визначення кількості субпопуляцій лімфоцитів (хелперів і супресорів), а також їхнє співвідношення, визначення РНК ВІЛ або ДНК провірусу ВІЛ (останні визначаються методом ПЛР), визначення маркерів опортуністичних інфекцій. Лабораторний моніторинг розроблений для задоволення двох основних вимог: забезпечення як можна більш точної оцінки клінічної ситуації для кожного пацієнта; забезпечення постійного, ефективного спостереження доступного для можливо більшого числа пацієнтів.

Виявлення і реєстрація перших випадків ВІЛ-інфекції СНІД сприяли розвитку методів діагностики цієї інфекції: імунологічних (у тому числі, серологічних), вірусологічних, гематологічних тощо. Сучасні стратегії лабораторної діагностики ВІЛ-інфекції базуються, насамперед, на методах індикації вірусу, його антигенів, генетичного матеріалу, інших компонентів вірусу, а так само на виявленні противірусних антитіл.

В основі вірусологічних методів лежить культивування лімфоцитів, отриманих від хворого або носія, можливо сокультування їх із стимульованими лімфоцитами від неінфікованих осіб або з чутливими лініями клітинних культур in vitro. Культури клітин періодично тестують на наявність зворотньої транскриптази ВІЛ і або вірусного антигену. Проте, виділити і ідентифікувати вірус вдається не завжди, що пов’язано з транзиторним характером віремії, а так само з непостійною експресією ВІЛ. Вірус і його антигени легко виявляти там, де їхня концентрація достатньо висока. Вірусологічні методи потребують тривалого часу і специфічних умов для ідентифікації (електронна, люмінісцентна мікроскопія), високої кваліфікації виконавців, спеціалізованих, добре обладнаних лабораторій, що мають право працювати зі збудниками 1−2 групи. В той же час вірусологічні методи складні і малопродуктивні, у більшості випадків вони використовуються для наукових досліджень.

Досягнення в області молекулярної біології і генетики дали можливість використовувати генно-інженерні методи в діагностиці ВІЛ-інфекції. Методи ПЛР, гібридизації нуклеїнових кислот і інших молекулярно-біологічних методів, дозволяють виявити геном ВІЛ, вбудований у геном лімфоцитів, при наявності генів вірусу в однієї з 5000 клітин у період відсутності в крові антитіл. У деяких випадках (діагностика інфекції в дітей, народжених від ВІЛ — інфікованих матерів, для визначення вірусного навантаження) ці методи найбільш ефективні. Проте, для епідеміологічного спостереження масове використання таких методів обмежене. При використанні молекулярно-біологічних методів також можуть бути зареєстровані помилкові результати (псевдопозитивні і псевдонегативні), крім того, ці методи дорогі, потребують спеціального устаткування, різні етапи проведення реакції дошкульні до чинників навколишнього середовища. Тому в даний час метод ПЛР у більшості випадків використовується як додатковий метод — арбітражний або верифікаційний. У загальному переліку лабораторних досліджень, що забезпечують виявлення інфекції, провідна роль належить методам серологічної діагностики, спрямованим на визначення антитіл до ВІЛ за допомогою діагностичних тест — систем — спеціальних наборів реактивів для виявлення маркерів інфекції. Матеріалом для серологічних досліджень у принципі може бути сироватка (плазма) крові, слина, слізна рідина, СМР, сеча, секрети статевих органів, тобто всі біологічні рідини, у яких може знаходитися ВІЛ, проте найбільше широке використання в якості матеріалу для лабораторного дослідження одержала сироватка крові. Використовуються імуноферментний аналіз (ІФА), радіоімунний аналіз (РІА), аглютінаційні реакції, імунофлюоресцентні та інші. Більшість імуноферментних тест-систем для виявлення антитіл до ВІЛ, побудовані за принципом класичного твердофазного імуноферментного аналізу. У сироватці крові осіб, інфікованих ВІЛ, визначають специфічні антитіла до імуногенних білків. Найбільше імуногенними білками ВІЛ-1 є поверхневі гликопротеїни gp160, gp120, а так само трансмембранний білок gp 41. Антитіла до цих білків виявляються в 98% інфікованих осіб і вони є найбільш стабільні, ніж антитіла до інших антигенів. Антитіла до основних внутрішніх білків ВІЛ р17, р2425 визначаються приблизно в 75% інфікованих і менш ніж у 50% хворих із клінічними проявами СНІДу. Динаміка антитілобудови при ВІЛ-інфекції СНІД пов’язана з клінічними стадіями інфекційного процесу. Першими, майже в 23 ВІЛ-інфікованих пацієнтів, уже через 3 — 6 тижнів інфікування виявляються антитіла до білків ВІЛ р17, р2425. Потім з’являються антитіла до антигенів р51, р66, р31 і gp160, gp120, gp 41. Зниження рівня антитіл до білків р2425 корелює з повторною антигенемією загальним прогресуванням захворювання. Виходить, на різних стадіях інфекційного процесу при ВІЛ-інфекції можуть бути виявлені антитіла до різноманітних антигенів вірусу.

Для максимального виявлення випадків інфікування при проведенні лабораторних досліджень необхідно вирішити питання вибору тест — систем. По сучасних уявленнях, для оцінки якості і придатності тест — систем використовують наукові, медичні й економічні критерії. Наукові критерії вибору методу включають визначення показників чутливості, специфічності і відтворення результатів досліджень. Проте, в умовах практичної лабораторії діагностики ВІЛ-інфекції не можна досягти 100% чутливості і специфічності тест — систем. Так, відповідно до даних світової літератури, ризик не виявити сироватку ВІЛ-інфікованого встановлений — 1 на 493 000 досліджень крові донорів. Однією з причин псевдонегативних результатів може бути наявність інфекційного вікна, перед сероконверсійним вікном — інфекційний агент є, відповідної реакції немає або недостатньо висока. Актуальною є проблема псевдопозитивних результатів при тестуванні на наявність антитіл до ВІЛ. Можливість одержання псевдопозитивних результатів може коливатися від 0,02 — 0.5% до 2 — 40%. Причинами псевдопозитивних результатів у ІФА можуть бути:

наявність у пацієнта явних лейкоцитарних антигенів, що реагують перехресно;

наявність аутореактивних антитіл;

наявність антитіл до ревматоїдного чинника;

антитіла до вірусу Эпштейна-Барр;

ін'єкції препаратів імуноглобуліну (транзиторна сероконверсія);

вакцинація проти якогось вірусного захворювання (грип, геп. В та ін.);

наявність новоутворень (пухлин) в організмі, що обстежується;

імунодефіцити іншого походження (не ВІЛ-інфекція).

Крім біологічних чинників, причиною одержання помилкових результатів при тестуванні на анти — ВІЛ може бути те, що дослідження проводяться в неоднакових по рівнях поширення ВІЛ-інфекції популяціях людей. Кількість псевдопозитивних результатів вірогідно значно вище в популяції з низьким рівнем ризику інфікування, у порівнянні з групами високого ризику зараження.

Тому, в цілому на кінцевий результат дослідження впливають, як поширення ВІЛ-інфекції, так і якісні характеристики тест — систем. У свою чергу, крім головних діагностичних характеристик тест — систем — чутливість, специфічність і відтворюваність необхідно враховувати і стабільність (усталеність до впливу різноманітних чинників навколишнього середовища), простоту проведення аналізу, доступну вартість — тобто враховувати економічні критерії вибору.

Рівень поширення ВІЛ-інфекції, показник інфікованості серед окремих контингентів населення, що обстежуються, визначається на підставі результатів скринінгових досліджень. Скринінг являє собою методологічний підхід, що використовується для обстеження населення або окремих контингентів для того, щоб виявити явне захворювання, поширення і чинники, що сприяють його виникненню і розвитку. При цьому, скринінгові дослідження багатоетапні і можуть бути націлені не тільки на виявлення захворювання, а і на більш глибоке обстеження з метою уточнення діагнозу і вирішення питання про необхідність медичного втручання. У теперішній час існує декілька методологічних підходів до проведення скринінгових обстежень на ВІЛ. Відповідно до рекомендацій ВООЗ і UNAIDS (1997), обстеження на ВІЛ-інфекцію проводять із метою забезпечення трансфузійних трансплантаційних заходів (безпека донорської крові, її продуктів, тканин, органів, сперми, яйцеклітин), діагностики, епідеміологічного спостереження і наукових цілей — I, II, III стратегії. Ці стратегії визначають порядок проведення і збіг первинних і веріфікаційних досліджень при тестуванні різноманітних груп населення, у залежності від цілі обстеження і рівня поширення ВІЛ-інфекції.

На Україні обстеження на ВІЛ проводилося відповідно до «Інструкції з організації роботи лабораторій діагностики ВІЛ-інфекції» № 71 від 02.02.2002 р. Зараз, основним документом для проведення досліджень на ВІЛ є інструкція № 1141 від 21.12.2010 року, у зв’язку зі зміною пріоритетів в галузі проведення скринінгових досліджень, вибору груп епіднадзору, веріфікаційних досліджень і лабораторного моніторингу ВІЛ-інфікованих. Велике значення при здійсненні лабораторної діагностики має вибір тест-систем і порядок їхнього використання. Правильне розміщення різноманітних діагностикумів у процесі тестування на ВІЛ дозволяє максимально знизити кількість помилкових результатів без навантаження наступних веріфікаційних етапів досліджень. Виходячи зі світового досвіду, порядок проведення досліджень, що підтверджують, залежить від цілі тестування на ВІЛ і рівня інфікованості населення або визначених його груп. Порядок підтвердження сумнівних результатів діагностики визначається в сукупності з анамнестичними даними, соціально-поведінковою характеристикою особи, що обстежується, а також від визначення можливої реалізації якогось шляху передачі ВІЛ.

Лабораторна діагностика — перший крок до установлення факту ВІЛ — інфекції або СНІДу. В основі лабораторної діагностики лежать серологічні дослідження, спрямовані на виявлення специфічних антитіл до імуногенних білків ВІЛ у біологічних рідинах (у першу чергу, у сироватці крові) пацієнта. Ці серологічні дослідження здійснюються в межах скринінгових досліджень і є основою для визначення рівня поширення ВІЛ-інфекції, показника інфікованості серед окремих контингентів населення, так як в епідемічному процесі при ВІЛ-інфекції вирішальне значення мають чинники, що сприяють реалізації механізму передачі інфекції. Як було встановлено, скринінгові дослідження дозволяють не тільки виявити факт інфікування, а і встановити чинники, що сприяють виникненню і поширенню, тобто вони є основою для формування заходів, спрямованих на обмеження чинників передачі при ВІЛ — інфекції.

Таким чином, однією зі складових високої якості лабораторних досліджень на ВІЛ є правильний вибір стратегії тестування, визначення оптимальних методів і діагностикумів, а також порядок їхнього використання в залежності від конкретної епідемічної ситуації, мети обстеження, а також економічних можливостей.

Стратегії тестування, рекомендовані ВООЗ UNAIDS CDC, двоетапні і припускають проведення на першому етапі - скринінгові дослідження, а на другому етапі - веріфікаційні дослідження.

Так, мета скринінгових досліджень — якнайбільше виявити серопозитивних пацієнтів. Вони повинні забезпечити зведення до мінімуму можливість одержання псевдонегативних результатів. У зв’язку з цим використовуються тест-системи з максимальною чутливістю і високим показником негативної прогностичної цінності.

Завдання веріфікаційних досліджень — підтвердження наявності специфічних противірусних антитіл, виключення псевдопозитивних результатів. Для проведення цих досліджень використовуються методи і відповідно тест — системи з більш високою специфічністю і високим показником позитивної прогностичної цінності.

В своїй діяльності керуюсь наступними основними нормативними документами:

• Конституцією України;

• Законом Укpани «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» від 23.12.2010 р;

• Указом Президента України від 30.11.2005 р № 1674 «Про вдосконалення державного управління у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу в Україні»; Порученням Президента України від 29.11.2005 р № 1−1/1326;

• Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року;

• Закон України від 19.02.2009р № 1026-VI «Про затвердження Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009;2013 роки» ;

• Наказом МОЗ України від 19.12.1997 р. № 359 «Про атестацію лікарів»

• Санітарними нормами та правилами;

Постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 18.12.98. № 2026 «Про затвердження Правил медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції, облiку ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД та медичного нагляду за ними» ;

• Постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.98р. № 1642. «Про затвердження порядку та умов обов’язкового страхування медичних працівників та інших осіб на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними професійних обов’язків, а також на випадок настання у зв’язку з цим інвалідності або смерті від захворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-інфекції» ;

• Наказом МОЗ України сумісно з Міністерством юстиції України № 640/663 від 24.12.2004 р. «Про затвердження форм первинної облікової документації та форм звітності з питань ВІЛ-інфекції/СНІД та інструкцій щодо їх заповнення «

• Наказом МОЗ України від 25.05.2000. № 120 «Про вдосконалення організації медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД» ;

• Наказом МОЗ України від 15.12.2000. № 344 «Про затвердження методичних рекомендацій з удосконалення організації медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД» ;

• Наказом МОЗ СРСР вiд 12.07.89. № 408 «Пpо заходи по зниженню захворюваностi вiрусними гепатитами в кpанi «;

• Наказом МОЗ СРСР від 04.08.83. № 916 «Об утверждении инструкции по санитарно-противоэпидемическому режиму и охране труда персонала инфекционных больниц «;

• Наказом МОЗ України від 22.02.02 № 71 «Про затвердження Інструкцiї з органiзацiї роботи лабоpатоpiй дiагностики ВIЛ-iнфекцiї» ;

• Наказом МОЗ України від 12.12.2003 № 580 «Про удосконалення лікування хворих на ВІЛ-інфекцію та СНІД (тільки в розділі постконтактна профілактика).

• Наказом МОЗ України від 21.12.2010 № 1141 «Про затвердження Порядку проведення тестування на ВІЛ — інфекцію та забезпечення якості досліджень, форм первинної облікової документації щодо тестування на ВІЛ — інфекцію, інструкцій щодо їх заповнення» .

Основними моїми завданнями при виконанні роботи є:

1. Ведення медичної документації згідно вимог МОЗ України.

2. Уточнення об'єму та визначення раціональної методики обстеження пацієнтів.

3. Забезпечення кваліфікаційного проведення скринінгових та верифікаційних досліджень на антитіла до ВІЛ, досліджень на маркери вірусних гепатитів та опортуністичних інфекцій.

4. Узагальнення та проведення аналізу отриманих результатів досліджень.

5. Контроль за правильністю та якістю проведення лабораторних досліджень, експлуатацією апаратури та обладнання, раціонального використання тест-систем.

6. Освоєння нових методик лабораторних досліджень та впровадження їх у практику.

7. Постійно, проведення внутрішнього та участь у зовнішньому лабораторному контролі якості.

8. Дотримання та контроль за виконанням правил протиепідемічного режиму, роботи з інфікованим матеріалом та інструкцій по техніці безпеки.

9. Постійне удосконалення знань з питань ВІЛ-інфекції та опортуністичних інфекцій у галузі лабораторної діагностики інфекційних захворювань.

10. Підвищення кваліфікації на курсах удосконалення не менше одного разу на 5 років.

11. Перевірка правильності та своєчасності виконання розпоряджень середнім та молодшим медичним персоналом лабораторної бригади.

12. Ведення лабораторної документації, згідно установленим статистичним формам (звіти, журнали та ін.).

13. Дотримування правил внутрішнього розпорядку, правил режиму роботи зі збудниками III — IV гр. патогенності, принципів медичної етики та деонтології.

Аналізуючи результати сероепідеміологічного моніторінгу ВІЛ-інфекції за 2009;2011 рр. збільшується кількість скринінгових обстежень у 2010 році на ВІЛ по Запорізькій області на 4%, та зменшується у 2011р. на 3%, а саме у 2009 р. — 142 728 осіб, 2010 р. — 149 648 осіб у 2011 р. — 146 308 осіб. Але виявлення ВІЛ — позитивних осіб збільшується 2009 р. — 568 осіб (0.3%), 2010 р. — 659 осіб (0.4%), у 2011 р. — 687 осіб (0,5%).

Треба відзначити зростання кількості обстежень осiб, що мали гетеросексуальні контакти (код 101), гомосексуальні контакти (код 103), чисельнi, незахищенi статевi контакти (код 105), осіб, які обстежені з метою одержання довідки про свій ВІЛ — статус для оформлення візи, страховки, громадянства та ін. (кол 107), осіб, що перебувають у місцях позбавлення волі (код 112), осіб обстежених на ВІЛ за клінічними показниками (код 113). Зростання показника обстеження на ВІЛ у осiб вище визначених кодів можливо пояснити тим, що ведеться iнформацiйно роз’яснювальна робота з населенням про причини зараження, шляхи передачi ВIЛ-iнфекцii.

Але викликає занепокоєння зниження обстежень серед споживачів наркотичних речовин ін'єкційним шляхом (код 102), осіб, у яких виявлені хвороби, що передаються статевим шляхом (код 104), — тому, що ці контингенти відносяться до групи ризику, також зменшилась кількість осіб, обстежених з профілактичною метою (код 116).

Останнім часом відмічається при знижені кількості обстежень, зростання виявлення ВІЛ-інфекції (код 104-хворі на вен. захворювання, 105 — чисельні незахищені секс. контакти, 112-особи з міст позбавлення волі, 114 — анонімне обстеження, 116 — обстеження з проф. метою), це свідчить про професіоналізм лікаря котрий проводить на високому рівні до тестове консультування з питань ВІЛ — інфекції та мотивує особу до обстеження. (таблиця № 1).

Запорізька область за рівнем поширеності ВІЛ-інфекції серед інших областей України відноситься до регіонів з середніми показниками, та займає 12 місце серед 27 регіонів України у епідемічному рейтингу.

За період епідеміологічного нагляду за ВІЛ-інфекцією у Запорізькій області з 1987р., станом на 01.01.2012р. зареєстровано 5379 випадків ВІЛ — інфекції серед населення області, у тому числі 1352 випадків захворювання на СНІД і 846 випадків смертей від захворювань, обумовлених СНІД.

У порівнянні з 2010р. рівень захворюваності на ВІЛ-інфекцію в цілому по області у 2011р. зменшився на 4,9% і склав 29,21 на 100 тис населення (523 особи + 3 іноземця) проти 30,70 (556 осіб +2 іноземця) у 2010 році.

Вище середньообласного (29,21 на 100 тис. населення) показники захворюваності на ВІЛ — інфекцію у 2011 році зареєстровані у містах: Енергодарі - 47,69, Мелітополі - 46,50, Бердянську — 43,98; районах: Михайлівському-46,72, Токмацькому-44,29, Якимівському — 42,76, Розівському — 41, 19, К-Дніпровському — 38,22, Василівському — 35,90, а також Приморському, Мелітопольському, Веселівському, Приазовському районах. (таблиця № 2).

На 01.01.2012 р. на диспансерному обліку в області знаходяться 3061 особа + 6 іноземців з діагнозом ВІЛ — інфекція, у тому числі 449 (+ 2 іноземця) хворих на СНІД. З числа ВІЛ-інфикованних, які стоять на обліку, 56 дітей віком до 18 років, у т. ч.16 дітей з діагнозом СНІД.

Поширеність ВІЛ — інфекції серед населення області у порівнянні з 2010 роком збільшилась з 156,88 до 170,30 на 100 тис населення (темп приросту +8,6%). Найвищі показники поширеності ВІЛ-інфекції на 100 тис. нас. відмічаються у м. Мелітополі - 396,2, м. Енергодарі - 236,6, Бердянську-200,0, Михайлівському — 256,9, Мелітопольському — 193,5, Веселівському — 191,7, Василівському — 191,5, Приморському — 190,1 районах. (таблиця № 3).

Показник поширеності СНІДу в області зріс в 1,7 рази, з 14,77 на 100 тис населення у 2010 році до 24,9 у 2011 році, темп приросту: +68,9%. (графік № 1).

Це, скоріше усього, пов’язано з переводом хворих з поєднаною патологією — ВІЛ-інфекція / легеневий туберкульоз з третьої стадії у стадію СНІД (за новою клінічною класифікацією).

Серед ВІЛ — інфікованих у 2010 році 57,0% - чоловіки (298 особи) та 43,0% жінки (225 особи). Основна кількість виявлених ВІЛ-інфікованих — особи репродуктивного та працездатного віку, 18−49 років — 400 осіб (76,5%).

У 2011 році зараження ВІЛ-інфекцією в області сталося: статевим шляхом у 56,27% випадків, парентеральним шляхом (ін'єкції наркотиків) — 25,29%, від інфікованої матері до дитини — 16,16%, не встановлений шлях інфікування у 2,28% випадків. (графік № 2 таблиця № 4).

Найбільше занепокоєння викликає зростання поєднаної патології ВІЛ + туберкульоз, а також зростання випадків мультирезистентного туберкульозу серед ВІЛ — інфікованих. За період 2009;2011 роки по області зареєстровано 511 випадків активного туберкульозу у ВІЛ-інфікованих. На 01.01.2012 року в Центрі на обліку знаходяться 268 хворих на ВІЛ з активною формою туберкульозу. (графік № 3).

Аналіз структури обстеженних контингентів на ВІЛ-інфекцію свідчить, що дослідження не рівномірно розподіляються по рокам, це пояснюється, як зміною стратегії вибору груп для скринінгового обстеження, так і фінансуванням окремих програм.

Розпорядженням МОЗ України, з 2001 року збільшилося фінансування на закупівлю тест — систем для обстеження вагітних у І та ІІ половині вагітності. Увага до цого питання на державному рівні пов^'язана зі збільшенням кількості випадків інфікування ВІЛ-інфекцією статевим шляхом. Жінки, що не мають шкідливих звичок і захворювань приймають усвідомлене рішення, щодо народження дитини. Тому своєчасне виявлення ВІЛ-інфікованих вагітних має ще одну дуже важливу сторону — терапевтична профілактика вертикальної трансмісії ВІЛ-інфекції.

За звітний період у лабораторії обстежено 81 816 вагітних, що складає 36,9% від усього обстежених. Для порівняння з групою ризику (код 101,102,103,104,105,112,114) обстежено 11 721 особа, питома вага обстежених складає 5,2%. Високий рівень двократного обстеження вагітних на ВІЛ, як реалізація заходів профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини, та низький ризик інфікування цієї групи зумовлює низький показник ВІЛ-інфікованих вагітних — 8,2%, питома вага ВІЛ — інфікованих групи ризику складає 37,5% (діаграма № 1).

Аналіз структури обстежених контингентів на ВІЛ-інфекцію по лабораторії свідчить, що за останні три роки не суттєво збільшилась питома вага обстежених осіб з груп ризику та вагітних, але виявляємость ВІЛ-позитивних збільшується завдяки впровадженню стратегії ДКТ. Добровільне консультування і тестування на ВІЛ-інфекцію підвищує рівень інформованості населення щодо ВІЛ-інфекції/СНІДу, знижує рівень стигматизації та дискримінації в суспільстві, формує безпечну поведінку, сприяє запобіганню передачі ВІЛ від матері до дитини, забезпечує прихільність до лікування та профілактики, запобігає поширенню ВІЛ серед населення в цілому і особливо, серед уразливих груп та контингентів, тобто в цілому виступає як ефективний інструмент профілактики ВІЛ-інфекції.

Згідно науковим даним при застосуванні антиретровірусної терапії з 36 тижня вагітності у 4−10 рази знижується рівень інфікованості дітей, народжених від ВІЛ-інфікованих матерів.

Тест-системи для обстеження вагітних на наявність антитіл до ВІЛ закуповувались на кошти з державного бюджету в достатньої кількості. В 2010 році в жіночих консультаціях області на ВІЛ-інфекцію обстежено 18 578 вагітних що складає 97,4% від кількості жінок, які перебували під наглядом та завершили вагітність пологами та викиднями (2009р. — 96,7%).

В 2011 році усі пологові відділення області були забезпечені швидкими тестами для експрес-діагностики на ВІЛ у вагітних з невизначеним ВІЛ-статусом. Спостереження за ВІЛ-інфікованими вагітними в області здійснювалось в жіночих консультаціях за їх місцем проживання та в Запорізькому і Мелітопольському Центрах профілактики та боротьби зі СНІДом. Планова та невідкладна госпіталізація ВІЛ-інфікованих вагітних проводилась в родопомічні ЛПЗ області за місцем проживання.

Всього в 2011 році перебувало на обліку 135 ВІЛ-інфікованих вагітних (2010 — 145), з них перебувало на початку року — 30, взято на облік в 2011 році - 105 (2010 — 114). (графік № 4).

З них в першому триместрі - 41%, в другому — 34,3%, в третьому — 16,2%, не перебували на обліку — 7,6%. Крім того, 67% вагітних вперше дізнались про свій ВІЛ-позитивний статус саме під час вагітності або пологів По районах області в 2011 році ВІЛ — інфіковані вагітні виявлені: м. Запоріжжя — 26 (24,7%), м. Мелітополь — 20 (19,6%), м. Бердянськ — 14 (13,3%), м. Єнергодар — 8 (7,6%), Василівський р-н — 4 (3,8%), Кам’янко-Дніпровський, Куйбишевський, Оріхівський, Приморський, Якимівський р-ни — 3 (2,9%), Бердянський, Мелітопольський, Михайлівський, Пологівський, Токмацький р-ни — 2 (1,9%), Бердянський, Великобілозерський, Веселівський, Вільнянський, Н-Миколаївський, Розовський р-ни — 1 (0,9%). Високий рівень лабораторного супроводу ВІЛ-інфікованих вагітних. Так, відсоток імунологічного та вірусологічного обстеження вагітних зріс з 80% у 2010 році до 90% у 2011 році. Необстеженими лишилися тільки ті вагітні, які не перебували під наглядом. (діаграма № 2).

Збільшення питомої ваги ВІЛ-інфікованих вагітних, які були охоплені профілактичним лікуванням з 92,2% у 2010 році до 95,5% у 2011 році. По Україні цей показ ник склав 96%. Майже усі вагітні отримували найбільш ефективну тритерапію АРВ-препаратами. В двічі збільшилась кількість жінок, в яких АРВ-лікування розпочато ще до вагітності.

Показник передачі ВІЛ від матері до дитини в області за останні роки має тенденцію до зниження (2008р. — 12,1%, 2009р. — 5,0%, 2010р. — 6,8%, по Україні за 2009 р. — 6,2%). За 2011 рік цей показник по області попередньо на 01.01.12 складає 3,2% (70% обстежених па ВІЛ методом ПЛР дітей, народжених у 2011 році).

Для зниження показника передачі ВІЛ від матері до дитини потребують вирішення питання щодо охвату профілактичним АРВ-лікуванням ВІЛ-інфікованих вагітних, які не перебувають під наглядом в жіночих консультаціях і які відносяться до соціально уразливих груп населення. Проведення консультаційної роботи з питань планування сім'ї та профілактики вертикальної трансмісії ВІЛ серед таких жінок. (графік № 5).

За даними різних авторів 5% - 7% плодів ВІЛ позитивних жінок інфікуються на протязі вагітності, частіше в останній місяць, перед пологами. Під час пологів ризик інфікування плоду складає 15% - 20%. Під час годування груддю частота передачі ВІЛ коливається в межах від 7% до 22%, в залежності від тривання годування. Діти починають хворіти через 4 — 6 місяців від часу інфікування и більшість з них гине в перші два роки життя.

Серед ВІЛ — інфікованих дітей в результаті трансмісії від матері у 14% діагностується ВІЛ — інфекція на протязі першого року життя. В 4 роки 54% ВІЛ — інфікованих дітей ставиться діагноз СНІД. Проблема постановки діагнозу СНІД спрощується с появою у дитини рецидивующої лімфоїдної інтерстіціальної пневмонії, ураження ЦНС з втратою основних навичок розвитку, вірусних, бактеріальних, грибкових, паразитарних та інших інфекцій і захворювань.

Перебіг ВІЛ-інфекції у дітей значно відрізняється від ВІЛ-інфекції у дорослих. Патогенетична особливість цієї інфекції у дітей обумовлена розвитком процесу на тлі ще «незрілої» імунної системи, формування якої до того ж, дуже часто порушується під впливом таких факторів, як захворювання матері, вживання нею наркотичних засобів та токсичних ліків, недоношеність дитини, гіпотрофія, численні захворювання новонароджених у перший рік життя.

За звітний період обстежено 231+25* (*111 код) дітей народжених ВІЛ-інфікованими жінками (2011р.82+6*, 2010р.82+12*, 2009р.67+7*)

Згідно з рекомендаціями ВООЗ, лабораторна діагностика ВІЛ у дітей базується на тих же принципах виявлення та веріфікації антитіл до ВІЛ, як і у дорослих. Проте, постановка діагнозу ВІЛ-інфекції у дітей народжений ВІЛ — позитивними жінками ускладнюється наявністю у них материнських антитіл до ВІЛ класу Ig G, що пасивно переходять із плаценти до плоду. Тому тактика обстеження дітей для достовірного визначення інфекційного статусу має свої особливості.

Найбільш доступними для використання при встановленні первинного діагнозу ВІЛ-інфекції у дітей залишаються серологічні методи діагностики. Тактика обстеження в такій ситуації базується на якомога ранньому первинному тестуванні дитини (відразу після народження — пуповина кров, або в перші дні життя). У подальшому серологічний моніторинг здійснюється кожні 3−4 місяці до констатації факту: або відсутні антитіла, або підтвердження їхньої наявності (максимальний термін спостереження — 18 місяців). В деяких випадках при узгодженні з лікарем-педіатром після першого тестування при народженні подальше обстеження здійснюється у 6 місяців, далі - в період між 9 та 12 місяцями і у віці 18 місяців.

З 2006 року з першого до останнього (у віці 18 місяців — ціль остаточне зняття діагнозу, або ж його кінцеве встановлення) тестування проводяться в нашій лабораторії.

З метою попередження передачі ВІЛ від матері до дитини з 2001 року розпочала діяти програма попередження вертикальної трансмісії ВІЛ від матері до дитини. З 28 тижнів вагітності ВІЛ — інфіковані жiнки отримують медикаментозну терапію, а дiти з перших годин пiсля народження, з метою зниження ризику інфікування ВІЛ новонароджених.

На диспансерному обліку на 01.01.2012 р знаходяться 184 дитини, з них з встановленим дiагнозом 56 дiтей, дітей хворих на СНІД — 16 (Таблиця 3).

Якщо ВІЛ-інфікована жінка народжує дитину, то за останніми дослідженнями, ця дитина не обов’язково має бути носієм вірусу. При проведенні антиретровірусної терапії ризик передати вірус від матері до дитини знижується до 6 відсотків. Переважно, дiти з встановленим дiагнозом тi, що не отримували, або частково отримували антиретровірусну терапiю.

ВІЛ-інфіковані пацієнти, що знаходяться на диспансерному обліку в КУ «Центр СНІД» ЗОР проходять повне клініко-імунологічне обстеження, огляд лікарів.

На 01.01.2012 р. АРВ — терапію отримують 770 чоловік. Прихильність до лікування є часткою терапії та найбільш важливим елементом, обумовленим ефективність лікування ВІЛ — інфекції. Низький рівень прихильності до АРТ може привести не тільки до зниження ефективності лікування, але й до виникнення стійких форм ВІЛ. Однак, для кожного пацієнта прихильність до лікування ВІЛ означає прийом препаратів в правильних дозах та згідно правил прийому. (Графік № 6).

Динаміка нових випадків ВІЛ-інфекції, захворювання на СНІД та кількість померлих від хвороби, зумовленою СНІДом з наростаючим підсумком наведена у графіку № 7.

Диспансерне спостереження за особами з імунодефіцитом невстановленої етіології проводиться з 1992 року Після відповідних додаткових досліджень у серологічній та імунологічній лабораторіях Центру і проведених епідеміологічних розслідувань встановлюється клінічний діагноз.

Згідно стратегії сироватку затриману у первинному скринінгу та передають на підтверджуючі дослідження (веріфікаційні дослідження). Так за звітний період до підтвердження залучено 2880 сироваток. Після проведенного веріфікаційного дослідження у тест — системах різних виробників (Genscreen Ultra, V2, Франція, HIV EIA Фінляндія) сироватки визначаються, як ВІЛ-позитивні, потребуючі додаткового обстеження (серопозитивні в ІФА) та негативні, дані про розподіл наведені у таблиці № 5, графік № 8.

На веріфікацію із лабораторій діагностики ВІЛ — інфекції Запорізької області за звітний період надійшло 2478 сироваток крові Первинних — 1640 зразків крові, у 775 підтверджена наявність антитіл до ВІЛ, 125 сироваток визначені, як серопозитивні в ІФА та потребують доповнюючих обстежень, 740 сироваток не підтверджені (таблиця № 6).

Цікаві спостереження за сироватками, які потребують доповнюючого обстеження. Таких сироваток на обліку у лабораторії за 2009;2011 рр. — 86, при повторному обстеженні у категорію ВІЛ — інфікованих перейшло 15 сироваток, продовжується спостереження за 11 сироватками, 60 сироваток знято з обліку (таблиця № 7).

З метою контрольного обстеження у лабораторію надійшло 451 сироватка з міста та 82 сироватки з районів, з них не підтверджено 9 сироваток, у разі не підтвердження контрольного обстеження проводиться службове розслідування разом з епідеміологами.

З 1996 року у лабораторії проводиться лабораторна діагностика вірусних гепатитів. Визначення маркерів вірусних гепатитів проводжу методом ІФА на тест-системах НВО «Діагностичні системи» м. Нижній Новгород (Росія), та НВО «Діапрофмед» м. Київ.

Сироватки досліджую на HBsAg і сумарні антитіла до HCV. При наявності HBs Ag сироватки крові ВІЛ-інфікованого додатково досліджую на антитіла класу М+G до HВcorAg, HBeAg та антитіла до HBeAg. У ВІЛ-інфікованих з сумарними антитілами до HCV, додатково визначався спектр до антитіл до структурних та серцевинних антигенів даного вірусу.

За звітний період обстежено на наявність НВsАg 15 838, з позитивним результатом — 522 зразка крові, на антитіла до НСV — 8389 з позитивним результатом — 3434. (таблиця № 8, графік № 9).

Моніторинг частоти виявлення маркерів вірусного гепатиту В і С свідчить про те, що більшість ВІЛ-інфікованих мають мікст інфекцію: ВІЛ + НСV (40%), ВІЛ + НВV (3,3%) це пов’язане з широким розповсюдженням та високою частотою розвитку хронічних форм захворювання і формуванням таких тяжких уражень, як цироз печінки (ЦП) і гепатоцелюлярна карцинома (ГЦК). Суттєвою проблемою, що ускладнює перебіг вірусних гепатитів у ВІЛ-інфікованих, є гепатотоксична дія АРВТ, тому при призначені АРВТ необхідно мати серологічний профіль вірусних гепатитів.

Ко-інфекція ВІЛ та гепатити є розповсюдженим явищем особливо серед ін'єкційних наркоманів. Клінічні прояви ВІЛ-інфекції дуже різноманітні - від безсимптомного носійства до швидкого прогресування захворювання. У ВІЛ — інфікованих може бути 2, 3 і більше збудників які спричиняють маніфестні форми захворювань інфекційної природи, які об'єднані медичним терміном «опортуністичні інфекції». В зв’язку з цим важливо не просто виявляти інфікованих ВІЛ, але й діагностувати вторинні захворювання, наявність яких, по визначенню ВООЗ є одною із основ для поставлення діагнозу СНІД, а також потрібно для встановлення клінічної стадії захворювання (таблиця 9 графік 10).

В деяких літературних джерелах здійснена спроба класифікувати збудників опортуністичних інфекції, виділяють:

групу збудників, які спричиняють маніфестну форму інфекції не тільки у людей з імунодефіцитом, але і у практично здорових людей (сюди відносять збудників туберкульозу, деякі віруси герпесу, віруси гепатитів, які передаються парентеральним шляхом, хламідії, мікоплазми та ін.);

групу збудників СПІД — асоційованих захворювань, які, як правило, супроводжують термінальну фазу ВІЛ-інфекції (збудники токсоплазмозу, кандидозу, криптококозу, пневмоцистозу, мікобактеріозу).

З 1996 р. я, разом із співробітниками лабораторії діагностики ВІЛ — інфекції та опортуністичних захворювань КУ «Центр СНІД», виконую усі три етапи системи активного виявлення ВІЛ-інфікованих — від первинного скринінга визначених контингентів населення, другого етапу — виключення основної маси хибнопозитивних результатів (перестановки) до третього — підтвердження наявності антитіл до ВІЛ у біоматеріалі. У останні роки чітко визначився четвертий етап — лабораторний моніторинг ВІЛ-інфікованих, чим також займається лабораторія діагностики ВІЛ — інфекції та опортуністичних захворювань.

На СНІД-індикаторні хвороби досліджуються сироватки крові від ВІЛ — інфікованих які стоять на обліку в КУ «Центр СНІД» ЗОР. Мною досліджувались зразки сироваток крові методом ІФА на наявність таких опортуністичних захворювань: Toxoplasma gondii IgМ, IgG, вірус Єпштейна — Барр — EBV — ІgM, IgG, Herpes simplex ЅIg М, IgG, HSV-2 Ig М, IgG Cutomegalovirus IgМ, IgG, Chlamidia trachomatis IgA, IgG, (таблиця № 10).

При дослідженні на імовірність інфікування Toxoplasma gondii, отримані наступні результати: у 57% обстежених осіб виявлені специфічні антитіла класу G та 0,9% з антитілами класу М. Відомо, що у осіб з імунодефіцитом латентна форма токсоплазменої інфекції може реактуватися з виходом у дисемінацію. Таким чином, у нашому випадку більше половини обстежених ВІЛ-інфікованих — це група ризику по церебральному токсоплазмозу та дисемінованій токсоплазменій інфекції. Згідно даних деяких авторів, імунологічна недостатність при ВІЛ-інфекції (СНІД) є основним фактором реактивації і безсимптомної персистенції в організмі вірусу Епштейна-Бару, що відіграє важливу роль у розвитку неопластичних захворювань у інфікованих ВІЛ.

Результати лабораторних досліджень дозволили встановити, що 87.8% обстежених осіб — серопозитивні до даного збудника інфекції, з них маркер первинного інфікування або реактивації EBV-інфекції виявлений у 5,4% осіб. Згідно літературним джерелам, глибока імуносупресія, яка є при ВІЛ-інфекції, приводе до поступового зниження титрів антитіл до EBV аж до повного їх зникнення. Таким чином, для лабораторного моніторингу ВІЛ-інфікованих одноразового обстеження недостатньо, дуже важливо слідкування за динамікою зміни титрів антитіл до EBV у осіб з реактивацією EBV-інфекції.

З 2007 року разом із лабораторіями діагностики ВІЛ — інфекції та опортуністичних захворювань Донецької області та Кримської АР брала участь у міжнародному контролі якості ведення лабораторних досліджень методом ІФА на наявність антитіл до ВІЛ на тест системах різних виробників. Проводила оцінку показників стандартних позитивних та негативних контролів, що додаються до тест-системи, а також контроль Т 38 наданий австралійським центром контролю якості досліджень. Зовнішній та внутрішній контроль якості досліджень — важлива складова лабораторного дослідження. Вірогідність та якість досліджень залежить від багатьох факторів, починаючи з доставки у відповідних температурних умовах тест систем до умов зберігання у лабораторії та головне використання з дотриманням усіх умов інструкції при проведенні ІФА. Головне моє завдання — забезпечення високого рівня досліджень із гарантованою якістю отриманих кінцевих результатів. Необхідна якість зобов’язана бути адекватною конкретній задачі досліджень, і насамперед визначає, яку мету переслідують дані дослідження і що вони забезпечують. Програма якості працює заради забезпечення двох головних тез: чи допоможе аналіз пацієнту й ефективність аналізу.

Таким чином, все викладене дозволило зробити наступні висновки:

діагностика ВІЛ — інфекції усі три етапи системи активного виявлення ВІЛ-інфікованих — від первинного скринінга визначення контингентів населення, другого етапу — виключення основної маси хибнопозитивних результатів (перестановки) до третього — підтвердження наявності антитіл до ВІЛ у біоматеріалі - є основою для встановлення діагнозу.

у останні роки чітко визначився четвертий етап — лабораторний моніторинг ВІЛ-інфікованих з виявленням опортуністичних захворювань, для подальшого лікування та покращення якості життя ВІЛ-інфікованих.

ВІЛ-інфіковані являють собою епідемічну загрозу як джерело не тільки ВІЛ, але і збудників парентеральних вірусних гепатитів В, С, Д. Цю обставину необхідно брати до уваги спеціалістам, працюючим у вогнищах ВІЛ-інфекції,

бажано робити щеплення проти HBV.

впровадження добровільного консультування і тестування на ВІЛ-інфекцію підвищує рівень інформованості населення щодо ВІЛ-інфекції/СНІДу.

впровадження контроля якості для забезпечення високого рівня досліджень із гарантованою якістю отриманих кінцевих результатів У 2010 р. Міністерством охорони здоров’я України лабораторія діагностики ВІЛ — інфекції та опортуністичних захворювань КУ «Центр СНІД» була акредитована терміном на чотири роки для проведення імуносерологічних досліджень в галузі лабораторної діагностики ВІЛ — інфекції й опортуністичних захворювань.

Обіймаю посаду мікробіолога лабораторії, несу відповідальність за належний стан лабораторного та медичного обладнання лабораторії, зберігання розподіл та звіт про використання медикаментів; контроль виконання правил протиепідемічного режиму співробітниками лабораторії; за якість виконання робіт середніми та молодшими співробітниками лабораторії.

Проводжу заняття з підвищення ділової кваліфікації середньої та молодшої ланки лабораторії. Займаюсь підготовкою фахівців різного профілю вищої, середньої ланки ЛПЗ області з проблем ВІЛ-інфекції на щомісячних курсах з проблеми ВІЛ-інфекції на базі КУ «Центр СНІД» ЗОР