Організація бухгалтерського обліку та аудиту в бюджетних установах

Зміст Вступ

1. Фінансова звітність як джерело інформації про стан підприємства

1.1 Призначення фінансової звітності підприємства, порядок та надання

1.2 Вимоги до інформації, що формує фінансову звітність

1.3 Формування фінансової звітності бюджетних установ

2. Організація бухгалтерського обліку та аудиту в бюджетних установах

2.1 Загальна характеристика підприємства

2.2 Організація бухгалтерського обліку в установі

2.3 Порядок складання звітності річної та закриття рахунків

2.4 Застосування інформаційних технологій при складанні звітності

3. Аналіз фінансово-економічної діяльності підприємства за даними фінансової звітності

3.1 Порядок аналізу звітності

3.2 Аналіз використання кошторису доходів і витрат

3.3 Аналіз балансу бюджетної організації

3.4 Аналіз платоспроможності установи

4. Охорона праці та навколишнього середовища

4.1 Загальні питанні охорони праці

4.2 Перелік небезпечних та шкідливих факторів

4.3 Промислова санітарія

4.4 Організація робочого місця

4.5 Електробезпека

4.6 Пожежна безпека

4.7 Охорона навколишнього середовища Висновки Список джерел інформації

Вступ В процесі своєї діяльності будь-яке підприємство здійснює господарські операції, приймає ті чи інші рішення. Практично кожна така дія знаходить висвітлення в бухгалтерському обліку. Бухгалтерська звітність являє собою сукупність даних, що характеризує результати фінансово-господарської діяльності підприємства за звітний період, отриманий з даних бухгалтерського й іншого видів обліку. Вона являє собою засіб керування підприємством і одночасно метод узагальнення і представлення інформації про господарську діяльність.

Звітність виконує важливу функціональну роль у системі економічної інформації. Вона інтегрує інформацію усіх видів обліку і представляється у виді таблиць, зручних для сприйняття інформації об'єктами господарювання.

Методологічно й організаційно звітність є невід'ємним елементом усієї системи бухгалтерського обліку і виступає завершальним етапом облікового процесу, що обумовлює органічну єдність показників, що формуються в ній, з первинною документацією й обліковими регістрами.

Інформація про господарські операції, зроблені економічним суб'єктом за визначений період часу, узагальнюється у відповідних облікових регістрах і з них переноситься в згрупованому виді в бухгалтерську звітність. Така процедура узагальнення облікової інформації необхідна в першу чергу самому підприємству і зв’язана з необхідністю уточнення, а в ряді випадків і коректування подальшого курсу фінансово-господарської діяльності конкретного підприємства.

Тому бухгалтерська звітність повинна виявляти будь-які факти, зміст, який може вплинути на оцінку користувачами інформації про стан власності, фінансової ситуації, прибутків і збитків.

Користувачами такої інформації є керівники, засновники, учасники і власники майна підприємства.

Зміст звітності про діяльність підприємства, про майнове положення і ступінь фінансової стійкості становить інтерес для потенційних інвесторів, зацікавлених у вкладенні капіталу. Аналіз фінансово — господарської діяльності підприємства починається з оцінки фінансового стану за даними балансу.

Аналіз балансу виробляється за допомогою горизонтального і вертикального аналізу, а також аналізу з використанням коефіцієнтів. Горизонтальний і вертикальний аналізи взаімодоповнюють один одного. Аналіз з використанням коефіцієнтів є основним, коефіцієнти допомагають установити зв’язок між різними цифрами у фінансовій звітності.

1. Фінансова звітність як джерело інформації про стан підприємства

1.1 Призначення фінансової звітності підприємства, порядок та надання фінансовий звітність облік аудит Фінансова звітність — бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності і рух коштів підприємства за звітний період. Звітність включає таблиці, що складають за даними бухгалтерського, статистичного й оперативного обліку. Вона є завершальним етапом облікової роботи.

Дані звітності використовуються зовнішніми користувачами для оцінки ефективності діяльності організації, а також для економічного аналізу в самій організації. Разом з тим звітність необхідна для оперативного керівництва господарською діяльністю і служить вихідною базою для наступного планування. Звітність повинна бути достовірною, своєчасною. У ній повинно забеспечиваться порівнянність звітних показників з даними за минулі періоди.

Організації складають звіти по формах і інструкціям (стандартм), затвердженим Міністерством фінансів України. Єдина система показників звітності організації дозволяє складати звітні зведення по окремих галузях, економічним районам і по всьому народному господарству в цілому.

Звітність організацій класифікують по видах, періодичності складання, ступеня узагальнення звітних даних.

По видах звітність підрозділяється на бухгалтерську (фінансову), статистичну й оперативну.

Бухгалтерська звітність являє собою єдину систему даних про майновому і фінансовому положенні організації і про результати її господарської діяльності. Складають її за даними бухгалтерського обліку.

Статистична звітність складається за даними статистичного, бухгалтерського й оперативного обліку і відбиває зведення по окремим показникам господарської діяльності організації, як у натуральному, так і у вартісному вираженні.

Оперативна звітність складається на основі даних оперативного обліку і містить зведення за основними показниками за короткі проміжки часу — добу, п’ятиденку, тиждень, декаду, половину місяця. Ці дані використовуються для оперативного контролю і керування процесами постачання, виробництва і реалізації продукції.

По періодичності складання розрізняють внутрірічну і річну звітність. Внутрірічна звітність включає звіти за день, п’ятиденку, декаду, половину місяця, місяць, квартал і півріччя. Внутрірічну статистичну звітність звичайно називають поточною статистичною звітністю, а внутрірічну бухгалтерську — проміжною бухгалтерською звітністю. Річна звітність — це звіти за рік.

По ступеню узагальнення звітних даних розрізняють звіти первинні, що складаються організаціями, і зведені, котрі складають вищестоящі чи материнські організації на підставі первинних звітів.

У сучасній системі бухгалтерського обліку організації формують інформацію як для зовнішніх, так і для внутрішніх користувачів. Число користувачів бухгалтерської звітності в ринковій економіці може нараховувати десятки, сотні і навіть тисячі юридичних і фізичних осіб, що бажають мати інформацію не тільки про вітчизняного суб'єкта, що хазяювання, але і про закордонний, що дуже важливо в умовах постійного розширення господарських зв’язків і глобалізації світової економіки.

Основні задачі бухгалтерського обліку:

1. Формування повної і достовірної інформації про діяльність організації і її майновому положенні, необхідної внутрішнім користувачам бухгалтерської звітності — керівникам, засновникам, учасникам і власникам, а також зовнішнім — інвесторам, кредиторам і іншим користувачам;

2. Забезпечення інформацією, необхідної внутрішньому і зовнішньому користувачам для контролю дотримання законодавства України при здійсненні організацією господарських операцій і їхньою доцільністю, за наявністю і рухом майна, використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів відповідно до затверджених норм, нормативами, кошторисами, виконанням зобов’язань;

3. Запобігання негативним результатам господарської діяльності і виявлення внутрішньогосподарських резервів фінансової стійкості.

Керівники організації (менеджмент) — обличчя, призначувані власниками для здійснення оперативного керування, мають потребу в інформації про фінансовий стан організації — як поточному, так і очікуваному. Маючи таку інформацію, керівництво забезпечує ефективне керування для прийняття відповідних управлінських рішень.

Акціонери (власники організації) на основі даних бухгалтерської звітності оцінюють, наскільки ефективно адміністрація виконує свої функції, тобто наскільки прибутково менеджери ведуть справи і яку частину прибутку вони можуть дозволити собі вилучити як винагороду.

Кредитори — банки й інші позикодавці, що надають організації короткострокові і довгострокові кредити, повинні бути упевнені в тім, що організація зможе виплачувати відсотки і погасити позичку.

Коммерческш партнери — постачальники, у яких організація здобуває товари, сировину і матеріали, і споживачі, що купують у неї продукцію. Постачальникам необхідно знати, чи здатна організація оплатити свої борги; клієнти повинні бути упевнені в тім, що організація є надійним джерелом постачань і їй не грозить крах.

Податкові органи. Їм необхідно мати інформацію про прибуток організації і її майновому стані для визначення суми податку, що вона повинна сплатити.

Державні органи керування повинні володіти інформацією для забезпечення зведень по галузях народного господарства і територіям.

Працівники організації хочуть мати інформацію про фінансове положення і про доходи, оскільки від цього залежить їхнього кар'єру, розмір заробітної плати і стабільність робочих місць.

Фінансовим аналітикам і консультантам необхідна інформація для їхніх клієнтів. Наприклад, торговцям фондовими цінностями необхідна інформація для консультування інвесторів з питань придбання акцій і інших цінних паперів; агентствам кредитної інформації необхідні дані для консультування потенційних постачальників.

Громадськість має законне право на інформацію про організацію, оскільки її діяльність впливає на членів суспільства — платників податків, споживачів, місцевих жителів — за допомогою рішення питань екології, зайнятості і т.д.

З приведеного переліку користувачів бухгалтерської звітності видно, що інтереси користувачів значно розрізняються.

Для забезпечення інформацією численних користувачів бухгалтерської звітності в ринковій економіці законодавчо введене поняття «публічність бухгалтерської звітності». Акціонерні товариства відкритого типу, банки, інші кредитні організації, страхові організації, біржі, інвестиційні й інші фонди, що створюються за рахунок приватних, суспільних і державних фондів (внесків), зобов’язані публікувати річну бухгалтерську звітність. При цьому публічність бухгалтерської звітності, полягає не тільки в її опублікуванні в періодичній пресі, доступної користувачам бухгалтерської звітності, або поширенні серед них брошур, буклетів і інших видань, що містять бухгалтерську звітність, але також у передачі її територіальним органам державної статистики для надання зацікавленим користувачам.

Типові форми бухгалтерської звітності й інструкції про порядок заповнення цих форм розробляються і затверджуються Міністерством фінансів України.

Організація складає бухгалтерську звітність, що відбиває склад майна і джерела його формування, включаючи майно виробництв, господарств, і інших структурних підрозділів, а також філій і представництв, виділених на окремий баланс і не є юридичними особами.

У випадку наявності в організації дочірніх і залежних суспільств крім власного бухгалтерського звіту складається також зведена бухгалтерська звітність.

Як передбачено П (С)БО 1 звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Баланс підприємства складається на кінець останнього дня звітного періоду, тобто на 31 березня, на 30 червня, на 30 вересня, на 31 грудня звітного року.

Протягом звітного року складається проміжна звітністьце місячна і квартальна, котра охоплює визначений період і складається наростаючим підсумком з початку звітного року.

Перший звітний період знову створеного підприємства може бути менш 12 місяців, але не може бути більш 15 місяців. Це значить, що підприємства створені в період із січня місяця по вересень місяць включно повинні складати проміжну і річну фінансову звітність. Їхній звітний період буде менш 12 місяців.

Підприємства створені в період з жовтня по грудень місяць включно фінансову звітність за звітний рік не складають, а їхній перший звітний період буде наступний рік за роком їхнього створення. Тому їхній звітний період буде більш 12 місяців.

Так, наприклад, підприємство створене 1 листопада поточного року. Його перший звітний період складає 14 місяців, включаючи листопад і грудень місяці минулого року і 12 місяців поточного року.

Звітним періодом ліквідованого підприємства є період з початку року до моменту ліквідації.

Термін здачі звітності встановлюється Кабінетом Міністрів України. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. № 419 затверджений Порядок подачі фінансової звітності. Тут же і зазначені і терміни її подачі. Квартальна фінансова звітність подається підприємствами не пізніше 25 числа місяця, що випливає за звітним кварталом, а річна — не пізніше 20 лютого наступного за звітним роки.

Фінансова звітність повинна надати дохідливу, доречну, достовірну і порівнянну інформацію про фінансовий стан, результати діяльності підприємства, русі його коштів, змінах у складі власного капіталу.

Для досягнення дохідливості інформації необхідно, щоб користувачі мали достатній рівень знань і зацікавлені у вивченні цієї інформації.

Доречність інформації характеризується її впливом на своєчасність прийняття рішень користувачами.

Корисної для користувачів може бути лише достовірна інформація. Вірогідність досягається відсутністю істотних помилок і необ'єктивних (попереджень) суджень. Як правило, керівництво підприємства прагне так представити інформацію, щоб результати діяльності виглядали заманливо для чи інвестора кредитора. З цією метою може бути завищений фінансовий чи результат вартість активів і т.д. Але ступінь вірогідності фінансової звітності оцінюється за допомогою аудита.

Фінансова інформація повинна забезпечувати порівнянність даних як одного підприємства за різні звітні періоди, так і різними підприємствами.

Порівнянна інформація попередніх звітних періодів повинна бути розкритої у фінансовій звітності як в описовому, так і в цифровому виді, якщо вона необхідна для розуміння фінансових звітів за звітний період.

1.2 Вимоги до інформації, що формує фінансову звітність Для досягнення якісних характеристик інформації, що міститься у фінансовій звітності, під час її формування пирдерживаются наступних принципів:

— автономності підприємства;

— безперервності діяльності;

— періодичності;

— історичної собівартості;

— нарахування і відповідність доходів і витрат;

— повного висвітлення;

— послідовності;

— обачності;

— превалювання змісту над формою;

— єдиного грошового виміру.

Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відділена від власника — фізичних осіб. Таким чином, особисте майно і зобов’язання власників не повинні відбиватися у фінансовій звітності підприємства. Тому у фінансовій звітності (зокрема, у балансі) передбачене відображення лише зобов’язань власників по внесках у капітал і розподілу власникам (у вигляді відсотків, дивідендів, изьятия капіталу і т.д.). Цей принцип одержав назву принципу автономності підприємства.

Фінансові звіти складаються також виходячи з принципу безперервності діяльності підприємства, тобто підприємство не має наміру чи ліквідуватися істотно зменшувати масштаби своєї діяльності, і залишається таким надалі, принаймні, протягом наступного звітного періоду.

Як уже відзначалося вище, звітний період складає календарний рік. Передбачається також складання проміжної звітності (місячної і квартальний) наростаючим підсумком з початку року.

Під час визначення оцінки активів балансу пріоритет придается їхньої історичної собівартості, що складається з витрат на їхнє чи виробництво придбання. Наприклад, у собівартість придбаного устаткування включаються ціна постачальника, витрати на його транспортування і монтаж. Собівартість готової продукції складається з прямих і виробничих накладних витрат.

Таким чином, будь-які активи, виготовлені на підприємстві (незавершене виробництво, готова продукція, основні засоби, нематеріальні активи і т.д.), оцінюються по виробничій собівартості в складі прямих і виробничих накладних витрат.

У собівартість придбаних активів включаються:

— ціна придбання;

— податки (крім непрямих), мито і збори;

— витрати по доставці, вантажно-розвантажувальні роботи;

— витрати по доведенню активів до стану, придатних для чи використання реалізації;

— інші витрати, безпосередньо зв’язані з придбанням цих активів.

Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій визнаються, коли вони відбуваються і відбиваються в бухгалтерському обліку й у фінансовій звітності тих періодів, до яких вони відносяться. Тобто, доходи і витрати відбиваються в обліку і звітності в момент їхнього виникнення незалежно від часу надходження і сплати грошей. Завдяки такому підходу користувачі одержують інформацію не тільки про минулі операції, зв’язаних з чи перерахуванням одержанням коштів, але і про зобов’язання на перерахування коштів у майбутньому, а також про ресурси, що повинні надійти в майбутньому. Така інформація щодо минулих операцій є найбільш корисної для прийняття користувачами економічних рішень.

Принцип нарахування повинний застосовуватися одночасно з принципом відповідності, відповідно до якого витрати визнаються в звіті про фінансові результати на основі прямого зв’язку між ними й отриманими доходами.

Для того щоб бути достовірної, інформація у фінансових звітах повинна бути також повної, з огляду на її важливість для користувача і витрати зв’язані з одержанням цієї інформації. Відповідно до принципу повного висвітлення фінансова звітність не обмежується формами (баланс, звітами про фінансові результати, рух коштів і власному капіталі), але містить примітки, що надають інформацію про облікову політику підприємства і її зміні, а також додаткові пояснення до окремих статей цих звітів. Крім того, у примітках розкриваються важливі для користувачів фінансової звітності операції зі зв’язаними сторонами, події, що відбулися після дати балансу, наприклад оголошення дивідендів по акціях і ін.

Для того щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємства виробляє облікову політику, тобто обирає принципи, методи і процедури обліку таким чином, щоб вірогідно відбити фінансовий стан і результати діяльності підприємства і забезпечити порівнянність фінансових звітів.

Принцип послідовності задовольняє вимоги користувачів фінансової звітності щодо змісту інформації про політика бухгалтерського обліку, що підприємство повинне використовувати постійно при формуванні фінансових звітів, яких-небудь змінах у цій політиці і впливі цих змін на показники фінансових звітів. Дотримання цього принципу є передумовою порівнянності фінансових звітів, адже користувачі одержують можливість визначати відмітні риси різних політик бухгалтерського обліку по схожих операціях і інших подіях, що використовуються одним чи підприємством різними підприємствами протягом визначених звітних періодів.

Ряд господарських операцій, таких як погашення сумнівної дебіторської заборгованості, визначення можливого терміну корисного використання основних засобів і ін., супроводжуються деякою невизначеністю і вимагають професійного судження. Тому при складанні фінансових звітів варто застосовувати принцип обачності, щоб чи активи доход не були завищені, а чи зобов’язання витрати занижені.

Застосуванню принципу превалювання змісту над формою, по якому облік операцій повинний вестися відповідно до їхньої сутності й економічної реальності, а не тільки виходячи з юридичної форми. Це новий принцип, у корені бухгалтера, що змінює психологію, оскільки кожна операція в обліку повинна відбиватися не по формальних ознаках, а по економічній сутності. Цей принцип треба застосовуватися постійно — під час оцінки відповідності результатів господарських операцій визначенням активів, зобов’язань, капіталу, доходів і витрат, під час розрахунку складу собівартості, визначенню зв’язаних сторін, наявності істотного впливу і т.п.

Принцип єдиного грошового вимірника — це бухгалтерський облік операцій підприємства і складання звітності здійснюються в грошовому вимірі, тобто в національній валюті України.

Фінансова звітність повинна містити наступні дані:

— про підприємство: найменування, організаційно-правова форма, місце перебування (країна, де воно зареєстровано, адреса офісу), короткий опис основної діяльності, найменування органа керування, у веденні якого знаходиться підприємство, середня чисельність персоналу протягом звітного періоду;

— дату звітності в звітному періоді, за станом на який приведені показники, чи звітний період, за який вона складена;

— про валюту звітності й одиниці її виміру;

— про облікову політику підприємства і причинах її зміни, використовуючи опис принципів оцінки статей звітності і методу обліку окремих її статей;

— про консолідацію фінансових звітів;

— про припинення (ліквідації) окремих видів діяльності;

— про обмеження відносного володіння активами;

— про участь у спільних підприємствах;

— про виявлені помилки минулих років і зв’язаних з ними коректуваннями;

— про переоцінку статей фінансової звітності;

— іншу інформацію.

На закінчення дамо визначення фінансової звітностіце бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності і рух коштів підприємства за звітний період.

Баланс — звіт про фінансовий стан підприємства, що відбиває на визначену дату його активи, зобов’язання і власний капітал. Баланс — одна з форм фінансової звітності, метою складання якої є надання користувачам повної, правдивої і неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату. Форма балансу має вид таблиці і є єдиної з усіх форм фінансової звітності, що складається на визначену дату, а не за період.

У міжнародній практиці датою балансу є дата закінчення фінансового року, що може не збігатися з календарним. В Україні традиційно бухгалтерська звітність підприємства складалася на початок нового календарного року. Відповідно до Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», календарний рік залишається звітним періодом для складання фінансової звітності, і передбачається складання балансу підприємства за станом на кінець останнього дня кварталу, року.

Зміст і форма балансу, а також загальні вимоги до визнання і розкриття його статей визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку (П (С)БО) 2 «Баланс». Норми цього Положення застосовуються до балансів підприємств, організацій і інших юридичних осіб усіх форм власності, крім банків, бюджетних установ і малих підприємств.

Як і інші форми фінансової звітності, баланс включає заголовок, розділи і статті. У заголовку приводяться:

найменування підприємства, його організаційно-правова форма і місцезнаходження;

найменування звіту;

дата, за станом на який складений звіт;

валюта, у якій складений звіт, і рівень її точності;

— коди, передбачені чинним законодавством.

Баланс ділиться на дві частини: актив і пасив. Актив балансу складається з трьох розділів:

1.Необоротні активи.

2. Оборотні активи.

3. Витрати майбутніх періодів.

Пасив балансу поєднує п’ять розділів:

1. Власний капітал.

2. Забезпечення майбутніх витрат і платежів.

3. Довгострокові зобов’язання.

4. Поточні зобов’язання.

5. Доходи майбутніх періодів.

Кожен розділ активу і пасиву балансу формує статті, що містять інформацію про фінансовий стан підприємства. Для вивчення фінансового стану підприємства необхідна інформація про економічні ресурси, що їм контролюються, його фінансовій структурі, ліквідності і платоспроможності, а також здатності адаптуватися до змін середовища, у якій воно функціонує.

Інформація щодо економічних ресурсів, контрольованих підприємством, і здатності його в минулому змінювати ці ресурси є корисної для визначення здатності підприємства генерувати кошти і їхні еквіваленти в майбутньому. Інформація щодо структури капіталу є корисної при прогнозуванніь майбутніх потребностей’в позиках, при розподілі майбутніх прибутків і потоків коштів серед власників підприємства, а також при визначенні впевненості залучення фінансів у майбутньому. Інформація щодо ліквідності і платоспроможності підприємства є корисної для прогнозування здатності підприємства вчасно виконувати свої фінансові зобов’язання. Ліквідність свідчить про наявність коштів у найближчому майбутньому після виконання фінансових зобов’язань даного періоду. Наявність коштів протягом тривалого періоду свідчить про платоспроможність підприємства.

Баланс надає інформацію про наявні в підприємства ресурсах і прийнятих їм зобов’язаннях. Економічні ресурси забезпечуються зобов’язаннями і власним капіталом:

Активи = Зобов’язання + Власний капітал, (1.1)

звідкіля:

Власний капітал = Активи — Зобов’язання. (1.2)

Отже, власний капітал — це частка власників в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.

Фінансовий стан підприємства характеризується структурою і якістю його активів, власного капіталу і зобов’язань, а також здатністю відповідати за своїми обов’язками, тобто платоспроможністю на дату балансу.

Елементами балансу, безпосередньо зв’язаними з визначенням фінансового стану підприємства і змін у ньому, є активи, зобов’язання і власний капітал.

Сума активів балансу повинна дорівнювати сумі зобов’язань і власного капіталу.

Активи це ресурси, контрольовані підприємством у результаті" минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до одержання економічних вигод у майбутньому.

Нові підходи до визначення і визнання активів базуються на концептуальній основі складання і представлення фінансових звітів. Комітетом з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку при визначенні активів передбачаються три критерії, яким повинні відповідати ресурси:

1 Виникнення в результаті минулих подій (тобто господарська чи операція інша подія, що забезпечує збільшення прав на чи вигоду контроль над нею, уже відбулося). Підприємства, як правило, одержують активи шляхом їхнього чи придбання створення. Однак інші чи операції події також збільшують активи. Наприклад, майно, що підприємство одержало безоплатно, від списання (вибуття) основних засобів, ділові відходи й ін. Чи операції події, що очікуються в майбутньому, не ведуть до виникнення активів. Тому сам намір придбати запаси не може бути визнанням активів.

2 Здійснення контролю підприємством. Контроль ресурсів з боку підприємства означає право контролювати майбутні вигоди, що очікуються від цих ресурсів.

3 Майбутня економічна вигода, втілена в активі, — це потенціал, що сприяє надходженню (чипрямо побічно) чи коштів їхніх еквівалентів па підприємство.

Форма і зміст звіту про фінансові результати визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку з (далі П (С)БО-3) «Звіт про фінансові результати». Він цілком відповідає звіту про прибутки і збитки відповідно до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (далі - МСБО).

Відповідно до П (С)БО — 1 звіт про фінансові результати — це звіт про доходи, витрати і фінансові результати підприємства.

Звіт про фінансові результати складається з титульної частини і трьох розділів:

1 Фінансові результати.

2 Елементи операційних витрат.

3 Розрахунок показників прибутковості акцій.

Що стосується першого розділу звіту про фінансові результати, те витримані усі вимоги МСБО у відношенні структури звіту про прибутки і збитки — приведені статті, що дають можливість визначити фінансовий результат від звичайної і надзвичайної діяльності, а також у складі звичайної діяльності - від операційної й іншої діяльності, що включає фінансову й інвестиційну діяльність. Така класифікація доходів і витрат має важливе значення при оцінці діяльності підприємства.

Якісний склад показників цього розділу складається з доходів і (окремо).витрат основної й іншої операційної діяльності. Витрати операційної діяльності приведені по їхній функціональній класифікації, тобто розділені по таких функціях, як виробництво, керування і збут. Тому в собівартість реалізації включаються лише під час:

— реалізації продукції - виробнича собівартість реалізованої продукції;

— реалізації послуг — виробнича собівартість зроблених послуг;

— реалізації товарів — витрати на їхнє придбання, транспортування і передпродажну підготовку.

Інші витрати відносяться до складу інших операційних, адміністративних витрат і витрат на збут. Усі вони є витратами того звітного періоду, у якому виникли.

Таким чином, представлена структура першого розділу звіту про фінансові результати надає інформацію про доходи і витрати з погляду власника підприємства:

— розглядає прибуток в основному як джерело розподілу власникам (нарахування і виплата дивідендів і т.д.);

— усі витрати, зв’язані з одержанням доходу звітного періоду, включаючи і податок на прибуток, вважає витратами звітного періоду.

Другий розділ цього звіту — елементи операційних витратдає можливість проведенню аналізу структури витрат на виробництво, керування, збут та інші операційні витрати по економічних елементах і використовується для складання звіту про рух коштів (при коректуванні суми нерозподіленого прибутку на недепежиые статті, зокрема на суму амортизації).

Третій розділ звіту про фінансові результати — розрахунок показників прибутковості акцій — стосується лише акціонерних товариств, прості акції яких відкрито продаються і купуються на фондових біржах, у тому числі і таких суспільствах, що знаходяться в процесі випуску зазначених акцій.

Загальні критерії визначення статей у фінансових звітах — імовірність чи збільшення зменшення майбутніх економічних вигод, зв’язаних з конкретною статтею, і можливість достовірного визначення оцінки статті - установлені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1. Стандарт бухгалтерського обліку 3 деталізує ці критерії щодо основних елементів звіту про фінансові результати — доходу і витрат.

Доход повинний відбиватися в звіті про фінансові результати у випадку, якщо внаслідок господарської операції:

— збільшуються економічні вигоди у виді надходження активів (за винятком збільшення капіталу за рахунок внесків учасників);

— зменшуються зобов’язання, що приводить до збільшення власного капіталу.

Отже, у випадку виникнення дебіторської заборгованості учасників підприємства по внесках у статутний капітал, вносяться кошти, основні засоби й інші активи в оплату такої заборгованості, по цих господарських операціях доход не визнається. Коли ж дебіторська заборгованість зв’язана з розрахунками за відвантажену продукцію, виконані роботи, надані послуги і коли списується прострочена кредиторська заборгованість, це веде до збільшення доходу.

Витрати визнаються в звіті про фінансові результати у випадку, якщо:

— зменшується чи актив збільшується зобов’язання, що приводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу за рахунок його чи вилучення розподілу між власниками);

— оцінка витрат може бути вірогідно визначена.

Отже, якщо підприємство нараховує дивіденди акціонерам, розраховується активами при виході власників (акціонерів) чи за викуплені акції власної емісії, такі операції не відбиваються на рахунках для обліку витрат. Витрати визнаються, коли нараховується заробітна плата персоналу підприємства, використовуються матеріали для виробництва продукції, виникає зобов’язання по сплаті внесків у Пенсійний фонд України й ін.

Витрати відбиваються в повній сумі безпосередньо при здійсненні господарської чи операції ж на основі систематичного і раціонального їхнього розподілу (наприклад, у виді амортизації) протягом тих звітних періодів, коли надходять відповідні економічні вигоди, зв’язані з використанням визначеного активу. Як тільки економічні вигоди чи не відповідають перестають відповідати визначенню їхній як активу балансу, вони відразу списуються як витрати.

Доходи і витрати включаються до складу звіту про фінансові результати відповідно до принципів нарахування і відповідності доходів і витрат. У зв’язку з цим доходи і витрати визнаються тоді, коли вони відбуваються (а не тоді, коли чи виходять сплачуються кошти), і відбиваються в бухгалтерському обліку і фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Крім того, витрати на реалізацію продукції, товарів, робіт, послуг визнаються в звіті про фінансові результати на основі прямого зв’язку між ними й отриманими доходами.

Важливе значення для визначення моменту визнання доходу має економічний зміст господарської операції, у результаті якої отриманий доход. З огляду на вимоги принципу превалювання змісту над формою, доход від реалізації може бути визнаний як на дату відвантаження, так і до чи після її. Це істотна відмінність від попередньої практики застосування принципу нарахування в бухгалтерському обліку в Україні. Доходи, витрати, прибутки та збитки в звіті про фінансові результати підрозділяються по видах діяльності, функціям і елементам операційних витрат.

Насамперед фінансові результати підрозділяються по видах діяльності, унаслідок якої вони виникають, на прибутку (збитки) від звичайної і надзвичайної діяльності.

Звичайна діяльність — будь-яка діяльність підприємства, а також операції, що забезпечують її чи виникають унаслідок здійснення такої діяльності.

Прикладами звичайної діяльності є виробництво і реалізація продукції, розрахунки з постачальниками і замовниками, працівниками, банківськими установами, податковими органами і т.д. Списання знецінених запасів, переоцінка короткострокові інвестиції, курсові різниці, економічні санкції по господарських договорах і за порушення податкового законодавства також відносяться до звичайної діяльності в якості супровідних її операцій.

Ті самі події можуть бути надзвичайними для одного підприємства і звичайними — для іншого. Наприклад, утрати від стихійного лиха будуть розглядатися в якості надзвичайних для потерпілого від нього підприємства, і звичайними витратами для страхової компанії, що здійснює страхування від таких випадків.

Звичайна діяльність підрозділяється на операційну й іншу (інвестиційну і фінансову).

Операційна діяльність — це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, що не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Основна діяльність — операції, зв’язані з чи виробництвом реалізацією продукції (товарів, послуг), що є визначальної метою створення підприємства й обеспечивающих основну частину його доходу.

Для торгового підприємства такими є операції по придбанню і реалізації товарів, для виробничого — придбання матеріалів і сировини, виготовлення продукції і її реалізація, для будівельного — виконання будівельно-монтажних і пуско-наладочных робіт, для інвестиційної компанії - формування портфеля інвестицій.

Витрати, зв’язані з основною діяльністю, розрізняють по функціях — виробництво, керування і збут. Вони відбиваються в таких статтях звіту про фінансові результати, як собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати.

Інвестиційна діяльність — придбання і реалізація тих необоротних активів, а також фінансових інвестицій, що не є складової еквівалентів коштів.

Фінансова діяльність — діяльність, що приводить до змін розміру і складу власного і позикового капіталу підприємства.

У звіті про фінансові результати доходи і витрати, зв’язані з цими видами діяльності, приведені в статтях:

— доход від участі в капіталі;

— інші фінансові доходи (прибутку);

— інші доходи (прибутку);

— фінансові витрати;

— утрати від участі в капіталі;

— інші витрати.

Надзвичайна діяльність — чи операції події, що відрізняються від звичайних і не відбуваються чи часто регулярно.

Прикладами надзвичайної діяльності варто вважати стихійне лихо (землетрус, повінь, смерч, посуха й ін.), пожежу, техногенну аварію і т.д., утрати внаслідок таких подій, покриття їхній за рахунок страхового відшкодування й інших джерел враховуються при розрахунку фінансових результатів від надзвичайної діяльності.

Відповідно до класифікації доходів і витрат по видах діяльності і функціям побудований розділ перший звіту про фінансові результати, що забезпечує послідовне зіставлення доходів і витрат для визначення чистого прибутку (збитку) звітного періоду.

Доход підприємства, що отриманий чи підлягає одержанню, оцінюється по справедливій вартості. У нього не включаються суми, отримані на користь третіх облич, непрямі податки (ПДВ, акцизний збір), а також надані торгові знижки. Такий показник ще можемо називати чистим доходом.

У загальному виді сума чистого доходу (Д), отриманого чи очікуваного до одержання, визначається по формулі:

Д = В-Н-Дтл-Зн-Уц, (1.3)

де В — валова сума коштів, що отримана чи підлягає до одержання на чи рахунок касу підприємства;

Н — податки, що підлягають внеску в бюджет;

Дтл — доходи, отримані на користь третіх облич;

Ск, Уц — знижки, уцінки, повернення товарів за умовами договору.

Призначення звіту про фінансові результати складається насамперед у визначенні чистого прибутку.(збитку) звітного періоду. Послідовність розрахунку цього показника включає визначення наступних його складових:

1) чистого доходу (виторгу) від реалізації продукції (товарів, послуг);

2) валового прибутку (збитку);

3) фінансового результату від операційної діяльності;

4) прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподатковування;

5) прибутку (збитку) від звичайної діяльності;

6) чистого прибутку (збитку) звітного періоду.

Чистий доход (виторг від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається вирахуванням з доходу (виторгу) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відповідних податків, зборів, знижок.

Валовий прибуток (збиток) розраховується як різниця між чистим доходом (виторгом) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг). Для наочності представимо послідовність розрахунку валового прибутку (збитку).

Фінансовий результат — прибуток (збиток) — від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут і інші операційні витрати.

Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподатковування визначають як алгебраїчну суму прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових і інших доходів (прибутків), фінансових і інших витрат (збитків).

Прибуток від звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподатковування й і сумою податків із прибутку.

Чистий прибуток (збиток) розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності і надзвичайного доходу, надзвичайних витрат і податків з надзвичайного прибутку.

У розділі 2 звіту про фінансові результати операційні витрати (на виробництво, збут, керування та інші операційні витрати) приводяться в розрізі економічних елементів. Усі зроблені витрати по функціях групуються по економічних елементах, у тому числі таким, як:

— матеріальні витрати;

— витрати на оплату праці;

— відрахування на соціальні заходи;

— амортизація;

— інші.операційні витрати.

До матеріального відносяться витрати сировини і матеріалів, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, тари і тарних матеріалів, будівельних матеріалів, палива й електроенергії, запасних частин, товарів, матеріалів сільськогосподарського призначення.

Витрати на оплату праці включають такі виплати, як виплати по окладах і тарифам, премії і заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток, оплата іншого невідпрацьованого часу.

Економічний елемент операційних витрат «Відрахування на соціальні заходи» містить у собі відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхування на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування.

Елемент «Амортизація» включає амортизацію основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів.

Інші операційні витрати, що не ввійшли до складу перерахованих елементів витрат, віднесені до складу «Інших операційних витрат». До них варто віднести витрати на відрядження, на послуги зв’язку, на виплату матеріальної допомоги, плату за розрахунково-касове обслуговування, послуги сторонніх організацій і ін.

Звіт про фінансові результати складається на основі даних поточного бухгалтерського обліку, що базується на Плані рахунків бух-галтерского обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських опе-раций підприємств і організацій. Зазначений План рахунків містить три класи тимчасових рахунків бухгалтерського обліку, на яких отра-, жаются дані по доходах і результатам діяльності (7 клас), витратам по елементах (8 клас) і витратам діяльності (9 клас). Усі цікавлячі облікові дані накопичуються й узагальнюються в Головній чи книзі Оборотному балансі підприємства, а також у журналах ордерах і відомостях аналітичного обліку.

Перед заповненням звітної форми необхідно переконатися в правильності відображення господарських операцій на рахунках і субрахунках класів 7, 8 і 9.

Звіт про рух коштів входить до складу річної фінансової звітності, що закріплено законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні». Його форма і зміст визначені Положенням (ставдартом) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух коштів». Стандарт 4 цілком відповідає Міжнародному стандарту бухгалтерського обліку 7, що має таке ж найменування.

Розглянута нами форма звіту містить інформацію про грошові потоки підприємства за звітний період.

Грошові потоки — це надходження і вибуття (перерахування) коштів і їхніх еквівалентів.

Кошти складаються з готівки в касі підприємства і хранящихся на рахунках у банках. Вони можуть бути використані в господарському обороті для поточних операцій.

До еквівалентів коштів варто віднести короткострокові фінансові інвестиції, що можуть бути вільно конвертовані в кошти без ризику по зміні чи вартості з незначним зменшенням їхньої вартості. Прикладом еквівалентів коштів можна привести високоліквідні інвестиції в цінні папери н-а термін до 3-х місяців (векселя казначейські, облігації, депозитні сертифікати й ін.).

Форма звіту відбиває рух коштів підприємства в розрізі трьох видів діяльності: операційної, інвестиційної і фінансовий.

У результаті операційної діяльності грошові потоки складаються з надходження коштів від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); за надання права користування активами, тобто надання необоротних активів в оренду; із платежів постачальникам і підрядчикам, працівникам підприємства, бюджету і т.д.

Інвестиційна діяльність відбиває грошові потоки, зв’язані з придбанням і продажем нематеріальних активів, основних засобів і інших необоротних матеріальних активів, наданням позик іншим підприємствам, надходженням коштів від фінансових інвестицій у вигляді дивидендів і відсотків.

Фінансова діяльність підприємства надає руху коштам шляхом випуску акцій з метою збільшення власного капіталу, одержання кредитів банків і їхнього гасіння, викупу акцій власної емісії, виплати дивідендів.

Розподіляючи грошові потоки, варто мати через, що віднесення руху коштів до того чи іншого виду діяльності залежить, насамперед, від профілю господарської діяльності підприємства. Наприклад, інвестиції в цінні папери звичайно є інвестиційною діяльністю підприємства, але для інвестиційної компанії це основна (операційна) діяльність. Крім того, коли одна операція включає суми грошових потоків декількох видів діяльності, те їхній варто розділити між відповідними видами діяльності. Прикладом може служити така операція, як сплата банку одноразово позички і відсотків за її використання. У цьому випадку витрата коштів на возврат позички варто відбивати в звіті по фінансовій діяльності, а витрата коштів на сплату відсотків — у складі операційної діяльності.

У звіт про рух коштів негрошові операції не включаються. Негрошовими операціями називаються такі операції, що не вимагають використання чи коштів їхніх еквівалентів. До них варто віднести бартерні операції, перетворення зобов’язань у капітал, нарахування амортизації й ін.

Не відбиваються і звіті внутрішні зміни в складі коштів і їхніх еквівалентів. Це такі операції, як одержання коштів з рахунка в банку й оприбуткування їх у касі підприємства, і навпаки. Чи зарахування засобів па поточний рахунок після конвертування валюти.

Процес складання звіту про рух коштів маєте визначену послідовність. Перш ніж приступити до форми-рованию показників звітної форми, необхідно зробити збір щ підготовку необхідної інформації. Далі варто визначити дви-жение коштів у результаті операційної діяльності. Після цього етапу визначається рух коштів у результаті інвестиційної діяльності. Передостаннім етапом є визначення руху коштів у результаті фінансової діяльності. І, нарешті, визначається чистий рух коштів і погодженість їхніх залишків на початок і кінець звітного періоду.

Звіт про рух коштів формується з наступних джерел:

1 Баланс.

2 Звіт про фінансові результати.

3 Головна чи книга оборотний баланс.

4 Аналітичні дані окремих рахунків бухгалтерського обліку.

5 Примітки до фінансових звітів про розкриття інформації з деяких статей «Балансу» і «Звіту про фінансові результати».

Перший розділ звіту — «Рух коштів у результаті операційної діяльності». Положення .(стандарт) бухгалтерського обліку 4 передбачає визначення інформації про рух коштів у результаті операційної діяльності непрямим методом, що означає коректування прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподатковування на суми:

— змін запасів, дебіторської і кредиторської заборгованості, зв’язаної з операційною діяльністю, протягом звітного періоду;

— приведені в негрошових статтях;

— приведені в статтях, зв’язаних з рухом коштів у результаті інвестиційної і фінансової діяльності.

Другий розділ звіту «Рух коштів у результаті інвестиційної діяльності». Надходження, витрата коштів у результаті інвестиційної діяльності визначаються за даними спостереження і проведеного аналізу:

а) змін у статтях першого розділу активу балансу «Необоротні активи»;

б) змін поточних фінансових інвестицій у другому розділі активу балансу;

в) статей звіту про фінансові результати: «Дохід від участі в капіталі», «Інші фінансові доходи», «Інші доходи», «Втрати від участі в капіталі», «Інші витрати».

Третій розділ звіту «Рух коштів в результаті фінансової діяльності». Для визначення надходження і витрати коштів у процесі фінансової діяльності необхідно виявити зміни в статтях балансу по розділі «Власний капітал» і в статтях, безпосередньо зв’язаних з фінансовою діяльністю, у тому числі: «Забезпечення наступних витрат і платежів», «Довгострокові зобов’язання», «Короткострокові кредити банків», «Поточна заборгованість по довгострокових зобов’язаннях», «Поточні обя-; зательства по розрахунках з учасниками» і інші.

Кожне підприємство має майно, що складається з різних об'єктів обліку — носіїв прав власності окремих юридичних і фізичних осіб. Кожен власник має право на майно підприємства, а також може претендувати на одержання прибутку тільки лише в межах його часток і форми інвестування засобів у це підприємство. Тому такі частки, на підставі установчих і первинних документів, повинні бути чітко відбиті в системному бухгалтерському обліку. Одна з головних задач фінансової звітності і полягає в тому, щоб розкрити права власника на частину його майна і належну частину прибутку підприємства.

Головним захистом прав власників підприємства є власний капітал, у тому числі його зареєстрована частина — статутний капітал.

Коли створюється підприємство, то в його активах утілюється стартовий капітал, тобто інвестиції засновників і/чи учасників, і величина його оцінюється по вартості майна, вкладеного ними в підприємство. У цей момент справедливо застосувати формулу (рівняння) Актив = Капіталу, тому що на цей момент ще не виникли в підприємства зобов’язання, і таке трактування первісного статутного капіталу сполучається з визначенням його в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 2 «Баланс».

Почавши свою господарську діяльність, підприємство неминуче здобуває зобов’язання перед юридичними і фізичними особами, і це його зобов’язує починати визначені дії з метою погашення в майбутньому таких зобов’язань, що утворилися. Виниклі зобов’язання перед юридичними і фізичними особами повинні бути погашені в першу чергу, а вуж після задовольняються вимоги власників щодо розподілу прибутку і майна підприємства. У цьому зв’язку власний капітал, згідно П (С)БО 2 «Баланс», визначається як частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.

Варто знати, що сума власного капіталу носить абстрактний характер вартості майна підприємства, тому що вона не є поточною ринковою чи іншою оцінкою підприємства для його власників. Іншими словами, сума власного капіталу не відбиває поточну вартість прав власників конкретного підприємства. Великий вплив роблять на величину власного капіталу складові облікову політику підприємства. Це насамперед принципи, методи і процедури визнання й оцінки активів і зобов’язань. При всім цьому власний капітал є основою для початку діяльності підприємства і подальших господарських і виробничих процесів, а також одним з найбільш істотних і найважливіших показників, що виконує такі функції:

1) довгострокове фінансування — знаходиться в розпорядженні підприємства необмежено довго;

2) фінансування ризику — власний капітал використовується для фінансування ризикованих інвестицій, на що можуть не погодитися кредитори;

3) самостійність і влада — розмір власного капіталу визначає ступінь незалежності і вплив його власника;

4) розподіл доходів і активів — частки окремих власників у капіталі є основою при розподілі фінансового результату і майна у випадку ліквідації підприємства.

Власний капітал визначає границю відповідальності і прав власників і кредиторів, а при оформленні кредиту банків, при інших рівних умовах, перевагу мають підприємства, у яких менше кредиторська заборгованість і більше власний капітал.

Знаючи про те, що підприємство створюється з метою одержання прибутку, необхідно пам’ятати і про те, щоб досягти цієї мети — зберегти свій капітал. Зберігати і збільшувати капітал в основному можна тільки за рахунок прибутку. А діставати прибуток підприємство може тільки в тому випадку, якщо грошова сума чистих активів на кінець звітного періоду перевищує суму чистих активів на початок звітного періоду після виключення будь-яких виплат чи власникам внесків власників протягом звітного періоду.

Зміст і форма «Звіту про власний капітал» і загальні вимоги до розкриття його статей визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 5 «Звіт про власний капітал». Норми цього положення стосуються підприємстві, організацій і інших юридичних осіб усіх форм власності, крім банків і бюджетних установ.