Гігієна лікувально-профілактичних закладів. 
Особиста гігієна медичних працівників. 
Заходи спрямовані на усунення шуму

РЕФЕРАТ на тему:

" Гігієна лікувально­­­-профілактичних закладів. Особиста гігієна медичних працівників.

Заходи спрямовані на усунення шуму"

1. Гігієна лікувально-профілактичних закладів Створення гігієнічних умов є важливим фактором у запобі­ганні госпіталізму, перш за все внутрішньолікарняній інфекції. Це актуально не лише для Інфекційних, але й усіх інших відділень. Так, у стаціонарах різних країн на госпітальну інфекцію хворіє від 3,9 до 9,9% усіх осіб, які лікуються. Насамперед є це післяопе­раційні гнійно-септичні та інші ускладнення, зараження грипом, гепатитом В, СНІДом, туберкульозом, дитячими інфекційними зах­ворюваннями тощо.

Особливо високого рівня гігієнічного забезпечення вимагають впровадження таких нових методів діагностики і лікування, як ра­діонукліди та Інші джерела Іонізуючих випромінювань, електронні мікроскопи, лазери, бароопераційні, найновіші фізіотерапевтичні устаткування, операції з трансплантації органів, застосування різноманітних полімерних матеріалів, бактерицидних барвників, дезінфекційних, мийних засобів тощо. Влаштування та організація діяльності лікувально-профілактич­них закладів, згідно з гігієнічними вимогами, дають можливість ство­рити найкращі умови зовнішнього середовища для хворихсприя­ють впровадженню лікувально-охоронного режимузапобігають виникненню внутрішньолікарняних інфекційполегшують лікувальну роботу медичного персоналусприяють якнайшвидшому видужан­ню хворих та забезпеченню оптимальних умов для діяльності ме­дичних працівників. Адже без відповідних гігієнічних умов терапев­тичні дії є безсилими. Існують чотири основні системи забудови лікарняних комп­лексів: децентралізована, централізована, змішана та централізовано-блочна.

При децентралізованій, або павільйонній, системі забудови лікарняний заклад складається з ряду окремих, порівняно невели­ких, малоповерхових корпусів (павільйонів), в яких розміщуються різні за профілем лікувальні відділення. Слід відзначити, що її пере­вагою є добра ізоляція відділень лікарні між собою, що, у свою чергу, полегшує запровадження лікувально-охоронного режиму і запобігає виникненню внутрішньолікарняних інфекцій.

Централізована система забудови характеризується тим, що лікувальний заклад міститься в одному багатоповерховому будин­ку, при цьому здешевлюється будівництво і полегшується експлуа­тація санітарно-технічних служб, скорочуються шляхи пересуван­ня хворих і медичного персоналу від окремих відділень до діагнос­тичних і фізіотерапевтичних кабінетів.

Змішана система забудови лікувально-профілактичних закла­дів передбачає об'єднання в одному головному корпусі лікарні загаль-носоматичних відділень, лікувально-діагностичних кабінетів, лаборато­рій, централізованого приймального покою тощо. Разом із тим, в окремих будинках розміщуються поліклініка, інфекційне та пологове відділення, секційна І господарські служби. Ця система поєднує по­зитивні властивості децентралізованої та централізованої систем.

Зараз частіше застосовують централізовано-блочну систе­му, при якій лікарня складається з декількох корпусів (терапевтич­ного, хірургічного тощо), зблокованих в одне ціле. У цьому випадку краще використовуються позитивні сторони централізованої систе­ми будівництва. За допомогою підземних, наземних або поверхових переходів на каталках перевозять хворих, пересувну лікувально-діагностичну апаратуру і різноманітні вантажі, що дозволяє більш ефективно затосовувати можливості лікувального закладу.

2. Особиста гігієна і гігієна праці медичних працівників Робота середніх медичних працівників (медичних сестер, аку­шерок, фельдшерів) пов’язана з обслуговуванням і доглядом за хво­рими в стаціонарних, амбулаторних умовах і вдома. Вона включає створення і контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних умов і проведення протиепідемічних заходів, починаючи з обстеження хворого, прийому в лікувальний заклад, лікування й одужання.

Для самостійної роботи студентам пропонують схеми обсте­ження умов праці старшої медичної сестри (схема може бути вико­ристана і для інших медичних працівників) і перевірки санітарно-протиепідемічного режиму в лікарняному закладі.

Схема санітарного обстеження кімнати і робочих умов старшої медичної сестри.

1. Назва закладу, адреса, телефон.

2. Прізвище, ім'я та по батькові завідувача відділення та стар­шої медичної сестри.

3. Планування:

а) місце у складі приміщень;

б) зв’язок з палатами та лікувально-діагностичним блоком.

4. Розміри: довжина, ширина, висота, кубатура.

5. Частини кімнати:

а) підлога: матеріал, забарвлення, санітарний стан;

б) стіни: оздоблення, санітарний стан;

в) вікна: форма, орієнтація, розмір, особливості рами, на­явність фрамуг або кватирок, їх величина, стан вікон, наявність штор або фіранок, їх санітарний стан.

6. Освітленість:

а) природне освітлення: світловий коефіцієнт, коефіцієнт гли­бини закладанняКПО;

б) штучне освітлення загальне: світильники, їх кількість, арматура та її стан, напрямок світлового потоку, загаль­на потужність, питома потужність, штучне освітлення місцеве,} світильники та їх характеристика, потужність.

7. Опалення:

а) система;

б) вид;

в) температура нагрівних поверхонь;

г) розподіл температури.

8. Вентиляція:

а) система;

б) вид;

в) режим.

9. Мікроклімат:

а) температура повітря;

б) відносна вологість повітря;

в) швидкість руху повітря;

г) радіаційна температура.

10. Обладнання:

а) меблі;

б) умови зберігання медичного приладдя;

в) зберігання білизни;

г) предмети особистої гігієни.

11. Робочий процес:

а) основна робота у кімнаті (яка, в якій позі, тривалість);

б} частота пересування в кімнаті;

в) використання приміщення іншими працівниками.

12. Гігієнічна оцінка. Обґрунтування гігієнічного висновку та пропозицій.

Схема перевірки дотримання санітарно-протиепідеміологічного режиму в лікарні.

1. Назва закладу, адреса, телефон.

2. Прізвище, ім'я та по батькові головного лікаря.

3. Відділення, поверх.

4. Прибирання: А. Поточне:

а) кратність на добу;

б) спосіб та засоби;

в) застосування дезінфекційних засобів (яких, якої" кон­центрації, хто готує, коли і на який час);

г) контроль якості деззасобів, наявність відмітки;

д) санітарний стан в момент обстеження. Б. Генеральне:

а) кратність;

б) відмінності від поточного;

в) що і яким чином підлягає очищенню;

г) застосування спеціальних засобів (фізичне та хімічне очищення);

д) контроль якості прибирання;

е) санітарний стан у момент обстеження: стін, вікон, ос­вітлювальної арматури, м’якого інвентарю, предметів тощо.

5. Особиста гігієна:

А. Медичного персоналу:

а) використання загальних засобів: холодної та гарячої проточної води, мила, синтетичних мийних засобів;

б) використання спеціальних засобів: душу, ванни;

в) рушники: періодичність зміни, стан;

г) наявність халатів та головних уборів: періодичність зміни, стан;

д) достатність гарячої та холодної води, мила, рушників, халатів.

Б. Хворих:

а) поточний туалет: використання холодної та гарячої води, мила;

б) періодичність миття: умови, режим;

в) зміна натільної і постільної білизни, рушників;

г) зміна лікарняної одежі: яка одежа, коли міняється, стан;

д) зміна постелі: стан матраців та ковдр, коли міняються;

е) достатність умивального приладдя, ванн та душів, білиз­ни, одягу та постільних речей;

є) умови збирання, зберігання та транспортування бруд­ної білизни.

6. Приміщення санітарної групи:

а) місце у загальному плані приміщень;

б) ізоляція від Інших груп.

7. Характеристика приміщень: А. Умивальні:

а) розміри, на яку кількість хворих або персоналу розра­ховані;

б) підлога, з якого матеріалу, станстіни, з якого матері­алу, станпанелі, їх висотастеля, її стан, вид покрит­тявікна, їх розміри, наявність фрамуг або кватирок, їх розміри;

в) освітлення: природне (світловий коефіцієнт) і штучне (кількість світильників, арматура, стан, питома по­тужність);

г) опалення: його характер, стан, температура;

д) вентиляція: система, вид, режим роботи, справність;

е) мікроклімат: температура, вологість, швидкість руху повітря;

є) обладнання: приладдя (наприклад, раковина), його ве­личина, кількість кранів, кількість хворих на один кран, стан, місце розміщення.

Б. Ванні кімнати: опис і дані привести відповідно до пунктів а, б, в, г, д, е, вказаних у розділі 7АРешта показників реєструються лише тоді, коли момент обстеження збігається з часом ванних гігієнічних процедур і опис дається відповідно до пункту є для умивальної в розділі 7Акрім цього, вказуються розмір ванни, її фор­ма, матеріал, кількість ванн в одному приміщенні, кількість хворих на одну ванну, система забезпечення гарячою та холодною водою, стан душових установок.

В. Убиральні:

а) скільки, для хворих та медичного персоналу окремі чи спільні;

б) розміри, на яку кількість хворих або персоналу розра­ховані;

в) підлога, стіни, оздоблення, санітарний стан;

г) природне (світловий коефіцієнт) та штучне (світиль­ники, арматура, потужність, стан) освітлення;

д) вентиляція та ЇЇ достатність (визначається за допомо­гою органолептичного та хімічного методів);

е) опалення: його характер, розподіл температурє) обладнання: його характер та санітарний стан;

ж) чи є перед убиральнею умивальня і її обладнання та стан.

Г. Санітарна кімната:

а) місце розташування у складі приміщень санітарної групи;

б) розміри;

в) підлога, стіни, стеля, матеріал, оздоблення, станвікна: розміри, наявність діючих фрамуг або кватирок, стан;

г) природне (світловий коефіцієнт) та штучне (світиль­ники, арматура, потужність, стан) освітлення;

д) опалення: його характер, розподіл температур;

е) вентиляція та її достатність;

є) обладнання для особистої гігієни, миття суден та клейо­нок, збирання та зберігання виділень хворих, санітар­ний стан обладнання.

ж) збирання, зберігання та транспортування брудної білизни;

з) умови праці: робочий час, спецодяг, шкідливості та їх профілактика.

й) умови зберігання чистої білизни, частота зміни білиз­ни хворим.

8. План-схема санітарних приміщень у складі всіх, що їх оточують.

9. Гігієнічна оцінка. Обґрунтування гігієнічного висновку та пропозицій.

3. Заходи спрямовані на усунення шуму Шум — неприємний або небажаний звук чи сукупність звуків, що заважають сприйняттю корисних звукових сигналів, порушують тишу, чинять шкідливу або подразливу дію на організм людини, знижують його працездатність.

Джерелами шумів є тіла, що вібрують: станки, двигуни, ручні механізовані інструменти, обладнання, що використовується у, ви­робничих процесах. Шум складається з багатьох коливань, серед яких не завжди можна визначити основну частоту, а лише перева­гу частот тієї чи іншої ділянки.

Чутливість вуха людини неоднакова до звуків різних частот. Людина значно краще чує високі тони, ніж низькі. Найменш чутли­ве вухо до частоти, нижчої 50 Гц. Для отримання слухового відчут­тя необхідний мінімум енергії звукових коливань, який визначає поріг слуху. Поріг розміщується найбільш низько в межах 400−500 Гц. Посилення інтенсивності звуку від порога — суб'єктивне відчут­тя (гучність — непропорційна до зростання звукової енергії). Фізіо­логічне відчуття зростання гучності виникає, коли змінюється сила звуку в певну кількість разів. Так, підсилення звуку в 10 разів сприймається як збільшення чутливості у 2 рази. Одиницею вимі­рювання інтенсивності звуку є Бел. Але прийнято користуватися не белом, а однією десятою його частиною — децибелом (дБ). Уся шкала від порога чутливості до больового відчуття складає 13 бел чи 130 децибел (дБ). Шуми поділяються на низькочастотні - мен­ше 350 Гц, серєдньочастотні - від 350−800 Гц, високочастотніпонад 800 Гц.

Джерелами високочастотного шуму є пневматичне і ручне клепання (110−115 дБ), обрубка металічних деталей (115−120 дБ), млини для подрібнення цементу (108 дБ), ткацькі станки (104 дБ) тощо. Середньочастотного — токарні станки, пневмотранспортери (95−105 дБ), транспортні шуми (85 дБ), низькочастотного — парові двигуни (90 дБ).

Проявом впливу шуму на організм є порушення слухової та інших функцій організму. Дія шуму на організм викликає на по­чаткових стадіях запаморочення, яке проходить з плином часу. Організм поступово пристосовується до нових умов праці. Трива­лий вплив шуму, особливо високочастотного, призводить до знач­ного зниження слуху, а іноді й до повної глухоти. Необхідно відзна­чити тимчасове зниження слуху, яке наступає під час праці в шум­них цехах. Потім слух відновлюється.

У швидкості розвитку глухоти, тобто стійкого порушення слу­ху, має значення, окрім Інтенсивності й спектрального складу, інди­відуальна чутливість людей. Значно раніше, ніж порушується фун­кція органа слуху, проходять негативні зміни в центральній нер­вовій системі, особливо у вегетативній.

Шум — один з видів звуку, який називають «небажаним» звуком. Як відомо з фізики, процес поширення коливального руху в середо­вищі називається звуковою хвилею, а область середовища, в якій поши­рюються звукові хвилі - звуковим полем. Розрізняють такі види шуму:

* ударний (штампування, кування);

* механічний (тертя, биття);

* аеродинамічний (в апаратах і трубопроводах при великих швидкос­тях руху повітря).

Зменшення рівня шуму поліпшує самопочуття людини і підвищує продуктивність праці. З шумом необхідно боротися як на виробництві, так і в побуті. Уміння дотримуватися тиші - показник культури люди­ни і її доброзичливого ставлення до навколишніх. Тиша потрібна лю­дям так само, як сонце і свіже повітря.

Для боротьби з виробничим шумом слід використовувати такі заходи:

— Ізоляція джерел шуму у виробничих приміщеннях шляхом створення перегородок (дерев'яних, цегляних) з перенесенням пульта управління за перегородку, якщо можливо, треба встановити біля них звукоізольовані кабіни для обслуговуючого персоналу;

— встановлення агрегатів, робота яких супроводжується шу­мом або вібрацією (молоти, штампувальні автомати і ін.) на вібро-ізолюючі матеріали чи на спеціальний фундамент;

— заміна технологічних процесів, які супроводжуються шумом, безшумними;

— розміщення цехів з шумними технологічними процесами на певній відстані від жилих приміщень і обсадити їх зеленими насад­женнями. Стіни цехів повинні бути потовщеними, а з внутрішнього боку — облицьовані спеціальними акустичними плитами;

— використання індивідуальних засобів захисту органа слуху (заглушки, вкладиші, навушники, шоломи);

• -.дотримання допустимих рівнів шуму.

Список використаної літератури.

1. 1.Гігієна медичних установ / За ред. Якименка В.І. — К., 1996.

2. 2.Загальна гігієна та основи екології. Підручник. — К., 2003.

3. 3.Медична енциклопедія. — М., 1990.