Можливості використання інформаційних технологій для розвитку естетичних здібностей студентів

Зміст

І. Вступ.

ІІ. Структурні підрозділи університету.

ІІІ. Формування моральних позицій студентства — головна мета вищої школи.

3.1 Основні напрямки виховної роботи у вищих навчальних закладах.

3.2 Основні принципи організації виховної роботи у вищих навчальних закладах.

3.3 Зміст та форми виховної роботи зі студентами вищих навчальних закладів.

ІV. Можливості використання інформаційних технологій для розвитку естетичних здібностей студентів.

4.1 Стан інформаційних та комунікаційних технологій в освіті.

4.2 Використання новітніх інформаційних технологій в освіті.

4.3 Напрямки реформування інформаційних та комп’ютерних технологій в освіті.

V. Списки використаної літератури.

І. Вступ

Історія кафедри технології м’яса і м’ясних продуктів

Історія становлення і розвитку кафедри технології м’яса і м’ясних продуктів розпочалася з середини XIX ст. 1967 рік створена кафедра технології і обладнання виробництв м’ясної і молочної промисловості

Ш 1969 — рік реорганізована в кафедру технології і обладнання підприємств м’ясної промисловості

Ш 1970 — рік назва змінена на — кафедру технології м’яса та м’ясних продуктів Ш 1998 — рік реорганізована в кафедру технології м’яса, м’ясних та олієжирових продуктів Ш 2011; рік реорганізована в кафедру технології м’яса і м’ясних продуктів Основні напрямки діяльності кафедри технології м’яса і м’ясних продуктів Кафедра технології м’яса і м’ясних продуктів здійснює професійну підготовку фахівців за напрямом «Харчові технологія та інженерія» за спеціальністю: «Технологія зберігання, консервування та переробки м’яса». Підготовка ведеться за освітньо-кваліфікаційними рівнями: «бакалавр», «спеціаліст», «магістр».

Кафедра технології м’яса і м’ясних продуктів сьогодні - це міцний сплав досвідченості і мудрості з молодим ентузіазмом. Це колектив однодумців, об'єднаних спільним прагненням — підготувати незалежній Україні висококваліфікованих фахівців для м’ясної галузі харчової промисловості.

Викладачі кафедри адаптують навчальний процес до сучасних запитів виробництва. Вдосконалюються навчальні плани, щорічно переглядаються робочі плани навчальних дисциплін, зміцнюється матеріальна база. Організація та використання комп’ютерного центру на кафедрі оснащена новітніми ЕОМ, підключена локальна комп’ютерна мережа з доступом до Internet для проведення самостійної роботи і розрахункових робіт — суттєвий поштовх у підвищенні зацікавленості і якості самостійної роботи студентів відповідно до кредитно-модульної системи.

На кафедрі є 3 навчальні та науково-дослідні лабораторії, кабінет тваринництва, які забезпечені сучасними приладами та обладнанням.

Під час навчання студенти проходять практику на провідних підприємствах галузі, зокрема ТОВ «Черкаська продовольча компанія» (Черкаська обл.), ТОВ «Тульчинм'ясо» (Вінницька обл.), ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат» (Полтавська обл.), ПрАТ «АПК — ІНВЕСТ» (м. Донецьк), ВАТ «Житомирський м’ясокомбінат» (м. Житомир), ЗАТ «Луганський м’ясокомбінат». (м. Луганськ), Миронівський МПЗ «Легко» (Київська обл.), ПП «ВКіК» (Кіровоградська обл.), ПАТ «Кременчугм'ясо» (Полтавська обл.), ВАТ «М'ясокомбінат «Ятрань» (Кіровоградська обл.), ТОВ «Вовчанський м’ясокомбінат», ТОВ «Вінницька птахофабрика» та інші, де всебічно розширюють та закріплюють знання, отримані під час лекційних, лабораторних та практичних занять в університеті.

Практичний досвід з організації і проведення навчального процесу в університеті

Організаційні питання читання лекцій — важливий аспект діяльності викладача, його співпраці зі студентами. Тривалість лекційного заняття не перевищує двох академічних годин, іноді лекція триває 6О…8О хв. Без перерви. Згідно з інструктивним листом МОН України, лекції, як правило, проводяться на початку навчальних занят, а їх сумарна тривалість протягом одного дня не повинна перевищувати 4-х академічних годин.

Робота викладача, за спостереженнями фахівців із психогігієни праці, належить до 1-ї категорії - розумова робота, що виконується у винятково сприятливих, комфортних умовах, трудове навантаження якої точно відповідає фізіологічним можливостям людини, її здібностям та схильностям. Забезпечення комфортних умов роботи викладача, а разом із тим — і навчальної діяльності студентів досягається завдяки правильному плануванню робочого приміщення (аудиторії), сприятливому мікрокліматові та дотриманню норм санітарного режиму.

Праця вимушена, яка виконується без інтересу, належних результатів не принесе. Але вона стає цікавою, якщо віднайдено й усвідомлено мету завдання, яке виконує людина. Захопленість роботою — головний чинник високої продуктивності праці.

Пекційні (потокові) аудиторії передусім мають бути пристосовані до використання технічних засобів навчання, а щодо обладнання, естетичного оформлення та місткості мають створювати сприятливі умови для читання лекцій викладачами, сприйняття, конспектування й засвоєння навчального матеріалу студентами. Кафедри зобов’язані цілеспрямовано формувати фонди ілюстративних матеріалів, удосконалювати застосування навчальної техніки.

Лекція як найголовніший вид співпраці педагога зі студентом ставить особливі вимоги до аудиторії, її планування та оформлення.

Приміщення навчальної аудиторії має бути достатньо просторим, щоб у кожного студента було своє місце (ідеально, коли місць — на 20% більше, ніж учасників), але не надто великим. Добре мати трибуну (кафедру), на яку можна покласти конспект.

3 точки зору організації навчального процесу великого значення набуває проблема визначення оптимальної кількості об'єктів спостереження. Особливо великим є навантаження на зоровий аналізатор. Дослідження показують, що кількість сигналів, які надходять, коливається від 60 до 400, а іноді - до З000 на годину. Загалом 85…90% усієї інформації сприймається завдяки зорові. Тому в навчанні багато важить використання наочних навчальних засобів і відповідне планування аудиторії.

Наочні навчальні посібники, що їх застосовують викладачі під час проведення лекційних і практичних занять, поділяються на 2 види:

демонстраційні та лабораторні. Перші (картини, таблиці, дидактичні матеріали, карти, схеми, діаграми, альбоми, атласи тощо) використовуються при викладанні дисциплін як профільних, так і соціогуманітарних. Другі (моделі, макети тощо) — атрибут тих навчальних предметів, у яких заплановано лабораторні роботи. Користування таблицями, схемами, колекціями тощо не повинно викликати напруження зору; в цьому — головна гігієнічна вимога до наочності.

Нині в навчальному процесі дедалі частіше практикується застосування технічних засобів навчання. До них належать кіно-, діа-, епіпроектори, кодоскопи, телевізори, відеомагнітофони, лінгафонне обладнання й відповідні носії інформації: діафільми, кінофільми, діапозитиви, фолії, відеой аудіозаписи. Використовуються вони як додаткове джерело знань, посібники для самостійної роботи, засоби ілюстрації, повторення та систематизації. Під час показу діапозитивів та відеофільмів необхідно стежити за тим, щоб зображення за проекцією було максимально чітким, а екран — достатньо освітленим.

Велике значення має й мікроклімат навчального приміщення:

підтримання температури, вологості, руху повітря й теплового випромінювання на рівні, необхідному для забезпечення нормального теплового стану організму студентів. Досягається ця мета провітрюванням, природною та штучною вентиляцією, а також раціональним опаленням.

Кабінети, в яких відбувається практичні заняття, зазвичай обладнані й устатковані навчально-наочними посібниками, літературою, дидактичним матеріалом, технічними засобами навчання, відповідними меблями й пристроями.

Однією з основних гігієнічних вимог до аудиторій є забезпечення необхідного об'єму повітря й підтримання його чистоти. Для створення сприятливого середовища в аудиторії має бути забезпечено достатній повітрообмін, що досягається вентиляцією. Для посилення природної вентиляції у вікнах установлюються кватирки (загальна площа — не менш ніж 0, З м2).

Основними гігієнічними вимогами до опалення, незалежно від використовуваної системи, є створення в приміщенні найбільш сприятливого мікроклімату (температура 18…22 °С, відносна вологість повітря З0…60%, швидкість руху повітря 0,1 …0,З м/с) і достатня стійкість внутрішньої температури. Протягом доби припустимі коливання температури не більш ніж З °С. Різниця температури в горизонтальному напрямі від вікон до протилежних стін не повинна перевищувати 2°, а у вертикальному — 1 °C на кожний метр висоти приміщення.

Освітлення аудиторій буває природним, штучним та змішаним.

Природне освітлення зумовлено прямим сонячним промінням і відбитим розсіяним світлом небосхилу. Найсприятливіше освітлення досягається при орієнтації будівель на південний бік, розташуванні їх на відстані не меншій, ніж висота протилежної будівлі, й світлих кольорах стін.

Санітарні норми передбачають мінімальну тригодинну інсоляцію кімнат у період з 22 вересня до 22 березня, тобто впродовж більшої частини навчального року. Фарбування стін і стель у світлі кольори посилює освітленість приміщень, оскільки світло, падаючи на поверхні, багаторазово відбивається.

Мікроклімат приміщення визначається всіма зазначеними чинниками — температурою, вологістю, рухом повітря. Для людини, яка виконує легку роботу (зокрема, це стосується й праці викладача зі студентами), зона комфорту в перехідний та зимовий періоди становить 20…22 °С, у літній — 20…25 °С за відносної вологості повітря З0…60% та швидкості руху повітря не більш ніж 0,15 м/с у зимовий період та 0,25 м/с — у літній. Коливання відносної вологості повітря в зоні комфорту в межах 10% не справляють помітного впливу на організм.

Іноді внаслідок вільгості у приміщенні створюється незадовільний мікроклімат. Висока відносна вологість повітря (більш ніж 70%) підвищує втрату тепла організмом, зменшує віддачу води шкірою та легенями. На якість повітря вологих приміщень впливають грибки та пліснява, які інтенсивно розвиваються в кутках. Все це негативно позначається на розумовій діяльності студентів та викладачів. Усуненню цього явища сприяють частіше провітрювання та краще опалення.

Найбільше навантаження під час навчання припадає на психічну сферу — вольову, інтелектуальну, емоційну функції, а також на органи зору та слуху. Тривала сидяча поза призводить до одноманітного навантаження лише на частину м’язової системи. Все це посилюється нестачею кисню в закритому приміщенні, зниженням об'єму дихання, вентиляції легенів. Тому головними умовами успішного навчання є рівномірність, поступовість, різноманітність і посильність психічного навантаження в поєднанні з умотивованим фізичним.

З позицій психогігієни навчання, планування та стан аудиторій мають відповідати головним етапам працездатності людини:

Перший етап — перехід від оперативного спокою до робочого стану.

В організмі людини посилюються обмінні процеси, установлюється координація між нервовими центрами й робочими органами шляхом утворення домінанти основної функціональної системи й засвоєння ритмів. Рівень працездатності відносно низький.

Другий етап — нормалізація функціонування людського організму.

Відбувається стабілізація оцінок фізіологічних функцій, досить високі показники роботи.

Третій етап — наростання втоми (через З…4 години після початку роботи). Спостерігаються неуважність, нерішучість, зайві рухи, посилення нервово-емоційного напруження.

При зіставленні етапів працездатності з днями робочого тижня видно, що фаза переходу від спокою до робочого стану випадає на понеділок, дні підвищеної працездатності - вівторок, середа та четвер;

зниження працездатності - п’ятниця. Тому лекційні заняття у НУХТ сплановано так, що більшість лекцій, які вимагають особливого напруження зору та слуху, читаються з вівторка по четвер, а у понеділок та п’ятницю чільне місце в розкладі посідають практичні заняття Плідна співпраця викладача зі студентами, підвищення якості знань, засвоєних слухачами під час лекційних і практичних занять, великою мірою залежить від приміщення, в якому студенти працюють аудиторно. Тому при плануванні навчальних кабінетів, лабораторій, їх ремонті та технізації варто мати на увазі як психогігієнічні, так і естетичні чинники Облаштування навчальної лабораторії та її функції

Лабораторні приміщення відповідно до специфіки обладнуються: витяжною шафою, секційними шафами для збереження приладів та лабораторного посуду, металевими шафами або сейфами для збереження хімічних реактивів, рукомийником, столом для підготовки дослідів, приладів і навчально-наочних посібників для занять, однотумбовим столом для роботи вчителя та лаборанта, столом з пристроями для зберігання матеріалів та інструментів для ремонту приладів, пристроями для миття і сушіння посуду та дистилятором, які монтуються на стіні.

Хімічний посуд зберігається у лабораторних приміщеннях, розташовується окремо у залежності від розміру, виду і матеріалу (пластмаса, скло, метал), з якого він виготовлений.

Посуд для збереження реактивів повинен мати етикетки з чітким і яскравим написом їх назви. Усі шафи для зберігання хімічних реактивів повинні замикатися.

Хімічні реактиви зберігаються та розміщуються залежно від їх властивостей (гігроскопічні реактиви, легкі, горючі і органічні речовини, кислоти).

На посуді з отруйними речовинами має бути етикетка з написом «Отрута», з горючими — етикетка з написом червоного кольору та знаком оклику — «Вогненебезпечно!»

Роль бібліотеки у підготовці фахівців вищої кваліфікації. Структура бібліотеки її розділи і фонди.

Основні зусилля в організації роботи бібліотеки НУХТу, як потужного науково-інформаційного центру університету, спрямовуюся на створення та безперебійне функціонування потужних пошукових механізмів як для поширення та популяризації праць науковців університету, так і відкриття доступу користувачів бібліотеки до світових електронних ресурсів.

Так, на сайті бібліотеки університету з метою розвитку бібліотечного електронного середовища уже надано можливість скористатися матеріалами міжнародних та вітчизняних електронних ресурсів як вільного, так і закритого доступу.

Організаційна структура НТБ НУХТ:

Директор Заступник директора Відділ комплектування та обліку літератури Відділ наукової обробки документів і організації каталогів Відділ з питань бібліотечного менеджменту Відділ обслуговування науковою літературою Відділ обслуговування навчальною літературою Відділ інформаційно-аналітичної та довідково-бібліографічної роботи Відділ інформаційних технологій Особливості роботи з бібліотекою НУХТ.

Перед початком роботи потрібно ознайомитись з правилами користування та положенням про Електронну бібліотеку.

Доступ користувачів до матеріалів Електронної бібліотеки забезпечується лише через локальну мережу університету та бібліотеки з усіх автоматизованих робочих місць службового та користувацького призначення на кафедрах, у комп’ютерних класах університету.

Методичні рекомендації, які знаходяться в Електронній бібліотеці існують тільки в електронному вигляді та із номерами паперових методичних вказівок не співпадають.

ІІ. Структурні підрозділи університету

1. Структурні підрозділи вищого навчального закладу створюються відповідно до законодавства. Структурні підрозділи можуть мати окремі права юридичної особи.

2. Структурними підрозділами вищого навчального закладу третього і четвертого рівнів акредитації є кафедри, факультети, інститути, філії, бібліотека тощо.

Кафедра — базовий структурний підрозділ вищого навчального закладу, що проводить навчально-виховну і методичну діяльність з однієї або кількох споріднених спеціальностей, спеціалізацій чи навчальних дисциплін і здійснює наукову, науково-дослідну та науково-технічну діяльність за певним напрямом. Кафедра створюється рішенням Вченої ради вищого навчального закладу за умови, якщо до її складу входить не менше ніж п’ять науково-педагогічних працівників, для яких кафедра є основним місцем роботи, і не менше ніж три з яких мають науковий ступінь або вчене звання.

Керівництво кафедрою здійснює завідуючий кафедрою, який обирається на цю посаду за конкурсом Вченою радою вищого навчального закладу строком на п’ять років. Із завідуючим кафедрою укладається контракт.

Факультет — основний організаційний і навчально-науковий структурний підрозділ вищого навчального закладу третього та четвертого рівнів акредитації, що об'єднує відповідні кафедри і лабораторії. Факультет створюється рішенням Вченої ради вищого навчального закладу за умови, якщо до його складу входить не менше ніж три кафедри і на ньому навчається не менше ніж 200 студентів денної форми навчання.

Рішення про створення факультету поза місцем розташування вищого навчального закладу державної форми власності приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки, іншими центральними органами виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади.

3. Структурними підрозділами вищого навчального закладу першого та другого рівнів акредитації є відділення і предметні комісії.

Відділення — структурний підрозділ, що об'єднує навчальні групи з однієї або кількох спеціальностей, методичні, навчально-виробничі та інші підрозділи. Відділення створюється рішенням керівника вищого навчального закладу, якщо на ньому навчається не менше ніж 150 студентів.

Предметна комісія — структурний навчально-методичний підрозділ, що проводить виховну, навчальну та методичну роботу з однієї або кількох споріднених навчальних дисциплін. Предметна комісія створюється рішенням керівника вищого навчального закладу за умови, якщо до її складу входить не менше ніж три педагогічних працівники.

4. Філія — відокремлений структурний підрозділ, що створюється з метою забезпечення потреб у фахівцях місцевого ринку праці та наближення місця навчання студентів до їх місця проживання.

Філію очолює директор, який призначається у порядку, встановленому статутом вищого навчального закладу.

5. Структурними підрозділами вищого навчального закладу четвертого рівня акредитації можуть бути наукові, навчально-наукові, науково-дослідні та науково-виробничі інститути. Керівництво інститутом здійснює директор, який обирається на посаду за конкурсом строком на п’ять років.

Можуть створюватися:

навчально-науково-виробничі центри, що об'єднують споріднені факультети, коледжі, технікуми, наукові, науково-дослідні, науково-виробничі й проектні інститути, дослідні станції, кафедри, наукові лабораторії, конструкторські бюро, навчально-дослідні господарства, навчально-виробничі комбінати, експериментальні заводи, фабрики, фірми, клінічні бази установ медичної освіти, полігони, технопарки, інші підрозділи;

навчально-наукові центри, що об'єднують споріднені факультети, кафедри, наукові лабораторії, центри, інші підрозділи, що забезпечують підготовку фахівців з певних спеціальностей та проводять наукові дослідження з певного напряму;

науково-дослідні центри, що об'єднують споріднені наукові лабораторії, центри, інші підрозділи за певним напрямом науково-дослідної роботи.

6. Вищий навчальний заклад повинен мати у своєму складі бібліотеку, яку очолює директор .

Директор бібліотеки вищого навчального закладу третього і четвертого рівнів акредитації обирається Вченою радою вищого навчального закладу строком на п’ять років .

7. Вищий навчальний заклад може мати у своєму складі підготовчі відділення, підрозділи перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, лабораторії, навчально-методичні кабінети, комп’ютерні та інформаційні центри, навчально-виробничі та творчі майстерні, навчально-дослідні господарства, виробничі структури, видавництва, спортивні комплекси, заклади культурно-побутового призначення та інші підрозділи, діяльність яких не заборонена законодавством.

ІІІ. Формування моральних позицій студентства — головна мета вищої школи

3.1 Основні напрямки виховної роботи у вищих навчальних закладах Розбудова нашої держави, незалежність якої проголошена прийнятою Верховною Радою України про державний суверенітет України 16 липня 1990 року та Актом проголошення незалежності України (24серпня 1991р.) і підтверджена результатами Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року, ставить на порядок денний перед вищими навчальними закладами надзвичайно важливе й невідкладне завдання — виховання справжнього громадянина й патріота рідної землі.Зміцнити демократичну правову державу можуть громадяни, які люблять свій народ, готові самовіддано захищати й розбудовувати свою Батьківщину, мають людську гідність, національну самосвідомість, гуманістичну мораль, знають свої права і свободи та вміють відстояти їх, сприяючи громадянському миру, злагоді в суспільстві та дотримуючись законів. Безумовно, виховання студентської молоді, яка через кілька років стане «ядром» української інтелігенції, потребує особливої уваги. Майбутнє нашого народу залежатиме від змісту цінностей, що закладаються орієнтири молодих людей, та від того, якою мірою духовність стане основою їх життя. Формування національної інтелігенції, сприяння збагаченню і оновленню інтелектуального генофонду нації, виховання її духовної еліти — завдання, що стоїть перед вищими навчальними закладами на одному рівні з підготовкою висококваліфікованих фахівців. Досягнення мети виховання можливе лише за умови комплексного підходу і залучення до цієї роботи всього професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів (ВНЗ), адміністрації, органів студентського самоврядування та громадських об'єднань студентської молоді. Освітня й виховна діяльність навчального закладу повинна знаходитись у тісному взаємозв'язку, доповнюючи і збагачуючи одна одну. Виховна робота, що проводиться у ВНЗ за межами аудиторії, забезпечує актуалізацію теоретичних знань студентів, спрямовує їх у практичну площину, звертає увагу молоді на найгостріші соціальні проблеми сьогодення, формує їх соціальну зрілість.

Розглядаючи сьогодення як епоху розвитку творчої особистості, ми мусимо вести пошук нових педагогічних технологій, які сприяли б створенню середовища, що розвиває, навчає і виховує. Формування творчої особистості шляхом підсилення організаційно-виховної, культурно-освітньої роботи серед студентів у новій національній моделі вищої освіти стало можливим у зв’язку з відродженням нації, розвитком національної самосвідомості, демократизацією і гуманізацією суспільства, поглибленням самоуправління народу. Згідно з Концепцією основною метою виховання має бути набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування в молоді, незалежно від національної приналежності, рис громадянина України, духовності, художньо-естетичної, правової, екологічної культури.

Студентське самоврядування — це діяльність, за допомогою якої максимально виявляються і реалізуються творчі здібності студентів, формуються моральні якості, ініціатива, підвищується відповідальність кожного за результати своєї праці. Положення передбачає зростання ролі студентського колективу в процесі управління навчальним закладом. Керівництво ВНЗ повинно звернути особливу увагу на забезпечення належних умов проживання, навчання й відпочинку студентської молоді в гуртожитках, на оздоровлення студентської молоді шляхом залучення до спортивно-масової роботи і організованого відпочинку в канікулярний період.

У ВНЗ необхідно створити систему психологічного та педагогічного впливу на особистість студента з метою виховання в нього прагнення до здорового способу життя, відповідального батьківства, безпечного материнства, здатності протистояти асоціальним явищам. Прогресивним кроком слід вважати введення загальноосвітніх навчальних дисциплін, що прищеплюють культуру здоров’я і дають відповідні знання. Крім того, навчальний заклад повинен створювати умови і, зокрема, забезпечувати необхідну економічну базу для реалізації здорового способу життя та зменшення психосоціальної дезадаптованості студентів. Враховуючи вищезазначене, Міністерство освіти і науки України постійно працює над виробленням ефективної стратегії виховної роботи в навчальних закладах всіх piвнів, а також бере активну участь у розробці та втіленні в життя відповідних державних програм і заходів щодо їх реалізації.

3.2 Основні принципи організації виховної роботи у вищих навчальних закладах Згідно з Національною доктриною розвитку освіти України у ХХІ століті та основними нормативно-правовими актами у сфері освітньої діяльності підготовка фахівців нової генерації повинна будуватися на нових, сучасних ідеях та підходах до організації навчального процесу.

Основні принципи:

· гуманізація освіти, єдність навчання і виховання, залучення студентської молоді до духовних цінностей, формування цінностей загальнолюдської моралі;

· свобода вибору та відповідальність за результативність освітньої діяльності, професійне самовизначення особистості, що забезпечує відповідну само детермінацію навчання студентів, актуалізує внутрішню мотивацію, розвиває потребу у свободі творчості, автономності, самоуправлінні та самокорекції, забезпечує толерантність по відношенню до особистості студента;

· відкритість та демократичність освітньої діяльності, доступність навчання для будь-якого громадянина з врахуванням рівня його довузівської та індивідуальної підготовки;

· випереджальний характер навчання на основі психодіагностики й корекції поведінки особистості;

· органічний зв’язок з національною та світовою культурою, історією, традиціями;

· регуляція психофізичних станів людини за різними напрямками на основі знань, нагромаджених у психофізіології та фізіології праці, педагогіці, валеології, медицині, гігієні, ергономіці й інших науках;

· взаємодія з вузами, що здійснюють підготовку фахівців гуманітарного, економічного і лінгвістичного профілів у зарубіжних країнах;

· самопізнання з метою встановлення у себе нових якостей, характеристик, поглибленого осмислення властивостей і станів особистості студента;

· використання важелів відповідальної поведінки студентів у процесі навчання у вузі;

· духовно-моральний пошук власної життєвої позиції, індивідуально-колективна відповідальність за дотримання умов і досягнення результатів у процесі освітньої діяльності.

Реалізація цих принципів забезпечує досягнення повної корпоративної згоди в управлінні навчально-виховним комплексом сучасного вищого навчального закладу, сприяє формуванню професійно зрілих фахівців нового покоління.

Слід зазначити, що загальними вимогами до використання принципів виховання є:

обов’язковість (ігнорування принципів призводить до негативних результатів виховання, а іноді й до суттєвих особистісних деформацій);

комплексність (фронтальне використання принципів на всіх етапах виховного процесу);

рівнозначність (відсутні провідні й другорядні принципи, всі мають однаково важливе значення).Правила виховання виступають в ролі конкретних рекомендацій педагогічної виховної дії. Принцип гуманізації виховання є центральним виховним постулатом, однак його реалізація залежить від дотримання наступних правил:

поважати права та свободи особистості;

висувати перед вихованцем реальні, доцільні й зрозумілі вимоги;

поважати права людини бути самою собою;

ненасильницьке формування необхідних особистісних якостей;

відмова від фізичних покарань;

визнання права особистості на повну відмову від формування якостей, які суперечать її переконанням (гуманістичним, релігійним).

Гуманістичне виховання спирається на особистісні індивідуальні особливості студента. Провідною ідеєю такого виховання є допомога в становленні й удосконаленні особистості, усвідомленні нею своїх потреб та інтересів. Принцип гуманізму утверджує високе суспільне визнання людини, її гідності, цінностей як особистості, право на свободу і вияв своїх здібностей, гармонізацію відносин між людиною і суспільством, людиною і природою тощо.

3.3 Зміст та форми виховної роботи зі студентами вищих навчальних закладів Як наголошено в Національній доктрині розвитку освіти України, пріоритетним напрямком в її реалізації є формування особистості, яка усвідомлює свою приналежність до українського народу, сучасної європейської цивілізації; виховання людини демократичного світогляду, яка поважає громадські права і свободи, традиції народів і культур світу, національний, релігійний, мовний вибір кожної людини.

Реалізація Національної доктрини розвитку освіти передбачає:

підготовку людей високої моралі, здатних до творчої праці;

формування здорового способу життя, розвиток спорту, етичне, естетично-екологічне, політичне, громадське, правове, трудове та фізичне виховання учнівської та студентської молоді.

Саме це викликає необхідність розробки концепції виховної роботи в Мелітопольському державному педагогічному університеті.

Зміст виховної роботи :

1. Гуманізація навчально-виховного процесу.

2. Моральне виховання студентів.

3. Громадянське виховання.

4. Правове виховання студентів.

5. Трудове та економічне виховання.

6. Політичне виховання студентів.

7. Екологічне виховання.

8. Естетичне виховання студентів.

9. Фізичне виховання.

Форми виховної роботи. Головна функція — сприяти реалізації мети, змісту виховного процесу та оволодінню студентами певними знаннями для використання в роботі зі школярами.

Вивчення практики виховної роботи у ВНЗ та діяльності класних керівників дозволяє назвати мінімум форм, якими повинні оволодіти студенти:

зустріч з учителями, вченими, акторами;

тематичні тижні, олімпіади з предметів, дні факультети, кафедри;

вечори (поезії, романсу);

диспути з питань етики, естетики, політики тощо;

усні журнали та заочні подорожі;

читацькі конференції;

відвідування спектаклів, кінофільмів, концертів, музеїв, виставок;

прес-конференції;

проведення екскурсій (музей Г. С. Сковороди, А. С. Макаренка, музеї образотворчого мистецтва);

Під час педагогічних практик студенти проводять апробацію виховних форм роботи, якими оволоділи в університеті.

Спираючись на основні принципи, зміст, напрями та форми Концепції виховної роботи, ми можемо поставити такі завдання виховання студентської молоді:

· підготовка на основі нових наукових досліджень з теорії нового типу, який гармонійно поєднує компетентність, духовність, якості, державного, громадського та культурного діяча;

· формування вміння оволодівати надбаннями сучасної національної та світової культури, мистецтва, науки, виробляти власні оригінальні підходи, форми, методи і прийоми організації навчально-виховного процесу, відданості педагогічній справі та стійких якостей педагогічного подвижництва, любові до знань та наукової істини, вміння аргументовано спростовувати теорії, ідеї, позиції;

· розвиток самостійності, ініціативності, здатності компетентно вирішувати проблеми психологічного, пізнавального і практичного характеру в своїй майбутній професійній діяльності.Виховання і самовиховання — дві сторони формування особистості.

Висновки Дослідивши проблему психологічних особливостей організації виховних заходів у вищій школі потрібно створити належні умови для розвитку та задоволення культурних потреб студентів — надзвичайно важливе завдання адміністрації ВНЗ і органів самоврядування. Студентське самоврядування — це діяльність, за допомогою якої максимально виявляються і реалізуються творчі здібності студентів, формуються моральні якості, ініціатива, підвищується відповідальність кожного за результати своєї праці.Дослідивши проблему, ми дійшли висновків, що сучасний етап розвитку суспільства потребує особливої уваги до формування духовної сфери випускника вищої школи. Сьогодні як ніколи вимагається створення умов для прояву вільної, творчої і моральної особистості, яка володіє інтелігентністю у повному об'ємі її класичних якостей. Становлення такої особистості можливе тільки при збереженні і відродженні духовно-історичних цінностей своєї країни, пріорітетного розвитку культури, науки і освіти як необхідних джерел прогресу суспільства.

ІV. Можливості використання інформаційних технологій для розвитку естетичних здібностей студентів формування моральний студент виховний

4.1 Стан інформаційних та комунікаційних технологій в освіті

Вже тепер інформаційні та комунікаційні технології (ІКТ) становлять вагому частку світового виробництва, що веде до глобального перерозподілу як ринку праці, так і ринку освітніх послуг. Крім того, розбудова єдиного Європейського освітнього простору в рамках Болонського процесу істотно підвищує роль ІКТ в освіті, що зумовлено сучасною світовою тенденцією до створення глобальних відкритих освітніх та наукових систем, які дозволяють, з одного боку, розвивати систему нагромадження і поширення наукових знань, а з другого — надавати доступ до різноманітних інформаційних ресурсів широким верствам населення.

Одне з головних завдань освіти в умовах розвитку інформаційного суспільства — навчити учнів і студентів використовувати сучасні інформаційні та комунікаційні технології. У зв’язку з цим виникає нагальна потреба у прискоренні підготовки викладачів та фахівців у сфері ІКТ, в оснащенні закладів освіти сучасною комп’ютерною технікою, педагогічними програмними засобами, електронними підручниками тощо. Від вирішення цього завдання визначальною мірою залежатиме розвиток країни.

Сьогодні, на жаль, оснащення загальноосвітніх навчальних закладів комп’ютерною технікою в середньому по Україні становить лише 43%, а рівень комп’ютерної грамотності вчителів ще нижчий — лише 22%. Підключення загальноосвітніх навчальних закладів до Інтернету в цілому по Україні становить близько 15%. Відсоток міських шкіл, які підключені до Інтернету, — близько 19, сільських — 10.

Україна посідає одне з останніх місць за кількістю комп’ютерів у загальноосвітніх навчальних закладах — 1,3 комп’ютера на 100 учнів. Для порівняння: Японія — 82, США — 76, Німеччина — 52, Франція — 38, Польща — 14,6, Росія — 10,4.

Понад 1 млн. учнів (близько 20 відсотків) навчаються у школах, де немає жодного сучасного комп’ютера.

За даними організації «Світовий економічний форум», на сьогодні за індексом «готовності інформаційної інфраструктури» серед 104 країн світу Україна посідає 82-ге місце, поряд із Замбією і Танзанією.

Тому вкрай важливим і своєчасним стало прийняття урядом державної програми «Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці» на 2006—2010 роки, яку було розроблено Міносвіти і науки України на виконання указу президента України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні», а також відповідних законів України.

У формуванні заходів програми взяли активну участь провідні учені Національного технічного університету, Національної академії наук України, фахівці зацікавлених міністерств, відомств та вищих навчальних закладів. Програму було схвалено громадською колегією міністерства.

Виконання завдань програми здійснюватиметься з урахуванням стратегії соціально-економічного розвитку регіонів та розвитку інформаційних і новітніх досягнень в інформаційній сфері.

Програма розрахована на п’ять років, її вартість — близько 1,8 млрд. грн. На 2006 рік на її освоєння буде спрямовано понад 250 млн. грн., у тому числі 183 млн. грн. — із держбюджету.

Важливою складовою програми є створення інформаційних ресурсів українського науково-освітнього середовища, яке потребує розбудови інфраструктури національної науково-освітньої телекомунікаційної мережі УРАН, до якої вже сьогодні приєднано понад 80 університетів та наукових установ НАН України. Розбудова інфраструктури мережі дасть можливість під'єднати до неї всі інші університети та академічні наукові установи, що поглибить інформаційний обмін та інтеграцію між ними.

Основним завданням цієї мережі є високодинамічний пошук та поширення інформації науково-освітнього характеру — організація доступу до світових електронних бібліотек, проведення відеолекцій та відеоконференцій, забезпечення навчального процесу дистанційної освіти та надання можливостей для пілотної апробації нових телекомунікаційних технологій і підготовки кадрів для впровадження цих технологій у виробництво та бізнес.

Значним фактором виведення нашої освіти на якісно новий рівень і покращання підготовки висококваліфікованих спеціалістів є не тільки комп’ютеризація навчального процесу, а й впровадження інтернет-технологій, створення корпоративних мереж та віртуальних лабораторій, які дозволяють у реальному часі виконувати експериментальні дослідження в процесі аудиторних занять.

4.2 Використання новітніх інформаційних технологій в освіті

Нині, на жаль, в Україні рівень інформатизації суспільства в цілому і освіти зокрема суттєво нижчий рівня інформатизації суспільства й освіти розвинутих країн.

Важливою віхою у створенні інформаційного суспільства в Україні в цілому і інформатизації освіти зокрема повинен стати прийнятий 9 січня 2007 року за № 537-V Верховною Радою України Закон України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007;2015 роки».

У Законі констатується, що ступінь розбудови інформаційного суспільства в Україні порівняно із світовими тенденціями є недостатнім і не відповідає потенціалу та можливостям України. Наведені причини відставання, серед яких:

· ефективність використання фінансових, матеріальних, кадрових ресурсів, спрямованих на інформатизацію, впровадження ІКТ у соціально-економічну сферу, є низькою;

· розвиток нормативно-правової бази інформаційної сфери недостатній;

· рівень комп’ютерної та інформаційної грамотності населення є недостатнім, упровадження нових методів навчання із застосуванням сучасних ІКТ — повільним;

· рівень державної підтримки виробництва засобів інформатизації, програмних засобів та впровадження ІКТ є недостатнім, що не забезпечує всіх потреб економіки і суспільного життя;

· спостерігаються нерівномірність забезпечення можливості доступу населення до комп’ютерних і телекомунікаційних засобів, поглиблення «інформаційної нерівності» між окремими регіонами, галузями економіки та різними верствами населення.

У Законі вказано також, що розвиток інформаційного суспільства в Україні та впровадження новітніх ІКТ в усі сфери суспільного життя і в діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування визначається одним із пріоритетних напрямів державної політики.

Серед основних стратегічних цілей розвитку інформаційного суспільства в Україні, зокрема, названі:

· прискорення розробки та впровадження новітніх конкурентоспроможних ІКТ в усі сфери суспільного життя;

· забезпечення комп’ютерної та інформаційної грамотності населення, насамперед шляхом створення системи освіти, орієнтованої на використання новітніх ІКТ у формуванні всебічно розвиненої особистості;

· створення загальнодержавних інформаційних систем, насамперед у сферах охорони здоров’я, освіти, науки, культури, охорони довкілля.

Основними напрямами розвитку інформаційного суспільства в Україні, зокрема, визначені:

· надання кожній людині можливості для здобуття знань, умінь і навичок із використанням ІКТ під час навчання, виховання та професійної підготовки;

· створення умов для забезпечення комп’ютерної та інформаційної грамотності усіх верств населення, створення системи мотивацій щодо впровадження і використання ІКТ для формування широкого попиту на такі технології в усіх сферах життя суспільства.

Таким чином, інформатизація освіти визнана одним із пріоритетних державних завдань. Інформатизація системи освіти повинна бути невід'ємною складовою інформатизації України і здійснюватися згідно з єдиними державними нормативами, враховуючи при цьому особливості системи освіти.

Інформатизація освіти важлива не сама по собі. Вона повинна сприяти виконанню тієї місії, яка покладається на освіту суспільством. Можна погодитися з думкою Б. М. Богатиря, що «найголовнішою місією освіти в сучасних умовах є забезпечення стійкого соціально-економічного і науково-технічного розвитку країни з урахуванням її національних і регіональних культурних і соціальних особливостей, а також глобальних тенденцій у світі», додавши, що цей розвиток повинен бути спрямований на благо як суспільства в цілому, так і кожної людини зокрема.

Для виконання своєї місії освіта повинна бути реформована таким чином, щоб своєчасно й адекватно реагувати на виклики суспільства, продиктовані розвитком людської цивілізації.

У статті В. Г. Кременя «Суспільство знань і якісна освіта» означено проблеми, які необхідно вирішувати в освіті у процесі її реформування, щоб вона відповідала сучасним цивілізаційним змінам суспільства.

По-перше, у зв’язку з тим, що зміна ідей, знань і технологій відбувається швидше, ніж зміна людського покоління, навчити людину на все життя за звичної, традиційної освіти неможливо. Тому слід змінювати функції навчального процесу в освітніх закладах. Поряд із засвоєнням базових знань необхідно навчати учнів самостійно оволодівати новими знаннями та інформацією, навчити навчатися, виробити потребу в навчанні впродовж життя. Суттєвою є також функція навчального процесу — навчити людину використовувати отримані знання у своїй практичній діяльності. Особливо це важливо в умовах, коли людство рухається до нової якості суспільного розвитку — суспільства знань, вирішальним чинником якого буде Людина, здатна діяти на основі отриманих знань і їх практичного використання.

По-друге, враховуючи, що процес глобалізації, який супроводжується розвитком сучасних інформаційних технологій, суттєвим чином збільшує сферу комунікації, у якій живе і функціонує людина. Вона отримує нескінченну множину інформаційних впливів з усього світу, вступає у відносини і контакти з громадянами своєї та інших країн. Ці впливи не тільки різноманітні, а й часто суперечливі, протилежні, що суттєвим чином ускладнює визначення самостійної позиції людини. Тому навчально-виховний процес в освітніх закладах, а також і соціальне середовище суспільства в цілому, мають бути максимально зорієнтовані на формування розвиненої, самодостатньої особистості.

По-третє, зважаючи, що смислом і основним показником прогресу людства є розвиток кожної окремої людини на основі її здібностей, актуальним є завдання максимально наблизити навчання і виховання кожної дитини до її сутності, здібностей та особливостей. На перший план тут виступає принцип дитиноцентризму в значенні уваги до кожної дитини з її сутнісними характеристиками. Організація навчально-виховного процесу за принципом дитиноцентризму єдиний шлях формування людиноцентристського, гуманного, демократичного й ефективного сучасного суспільства і єдиний шлях до щастя кожної людини. Упровадження принципу дитиноцентризму потребує як зміни навчальних планів, так і зміни взаємовідносин учителя й учня (професора і студента). З огляду, насамперед, на застосування нових інформаційних технологій, учитель має бути партнером учня в навчанні і розвитку.

По-четверте, для виконання освітою її місії необхідно, щоб держава забезпечила максимально наближені стартові можливості дітей із різних сімей у здобутті освіти і здійсненні перших самостійних кроків у житті.

4.3 Напрямки реформування інформаційних та комп’ютерних технологій в освіті

Можна стверджувати, що інформатизація освіти — один з основних чинників вирішення вище зазначених проблем в освіті.

У вирішенні першої із зазначених проблем сучасні інформаційні технології, враховуючи можливості Інтернету, мають вирішальне значення. Такі їх властивості як:

· можливість надавати практично необмежені обсяги інформації з будь-яких галузей знань;

· можливість доступу до інформаційних ресурсів у будь-який час і в будь-якому місці;

· наявність в Інтернеті значної кількості спеціальних навчальних курсів із різних дисциплін, яка постійно збільшується;

· можливість дистанційного навчання дозволяють кожній людині, що має можливість користуватися сучасними інформаційними технологіями, навчатися в будь-які моменти впродовж усього свого життя, самостійно вибираючи бажану галузь і траєкторію навчання.

Завдання інформатизації освіти у вирішенні даної проблеми — постійне вдосконалення програмних і технічних засобів з урахуванням досягнень педагогічних, психологічних і технічних наук, спрямованих на спрощення пошуку необхідних знань, їх засвоєння і практичне застосування.

Друга проблема — необхідність формування розвиненої, самодостатньої особистості, здатної приймати правильні рішення в умовах дії на неї все зростаючої кількості різноманітних впливів, часто суперечливих і протилежних — значною мірою є породженням інформатизації суспільства в цілому і освіти зокрема. Її вирішення окрім відповідної орієнтації навчально-виховного процесу в освітніх закладах на формування особистості, очевидно, може здійснюватися і засобами інформаційних технологій. Завдання інформатизації освіти у вирішенні цієї проблеми — розробка з урахуванням досягнень психологічної науки спеціального програмного забезпечення, присвяченого формуванню особистості, а також врахування під час розробки програм з інших навчальних предметів фактору впливу їх майбутнього використання на формування особистості.

У вирішенні третьої проблеми — організації навчально-виховного процесу за принципом дитиноцентризму — важливу роль повинні відігравати інформаційні технології. Уже сьогодні створені навчальні комп’ютерні програми і системи, які певною мірою спроможні адаптуватися до здібностей учня. Завдання інформатизації освіти у вирішенні цієї проблеми — створення спільно з педагогами і психологами навчальних комп’ютерних систем, які дозволять максимально наблизити навчання і виховання кожної дитини до її сутності, здібностей та особливостей. Особлива увага повинна бути приділена створенню навчальних комп’ютерних систем для дітей з особливими потребами. Природно, що в таких навчальних системах учитель (викладач) повинен бути не ментором, а партнером учня (студента) в навчанні і розвитку.

Вирішення четвертої проблеми лежить як у науково-технічній, так і в фінансово-економічній і адміністративній площинах.

Одним із важливих факторів, що суттєво впливають на можливість одержання якісної освіти, є можливість користуватися сучасними інформаційними технологіями. Тому «забезпечити максимально наближені стартові можливості дітей із різних сімей у здобутті освіти» в сучасних умовах означає, зокрема, забезпечити для всіх дітей рівні можливості користуватися інформаційними технологіями. Особливо це стосується загальної середньої освіти, яку безкоштовно (за рахунок держави) повинні одержати всі громадяни України. У процесі інформатизації освіти Академії педагогічних наук спільно з МОН України необхідно визначити науково обґрунтовані вимоги до засобів інформатизації, які необхідні і достатні для вивчення навчальних предметів в обсягах, передбачених державними стандартами загальної освіти, а державі забезпечити такими засобами всі навчальні заклади, що надають загальну середню освіту, згідно з єдиними нормативами.

Вище наведені приклади свідчать, що інформатизація освіти є важливим засобом і складовою реформування освіти. Перехід системи освіти на якісно новий рівень без її інформатизації просто неможливий. Водночас необхідно зауважити, що використання інформаційних технологій необхідне і корисне не лише у реформованій, але й у нинішній освіті.

Здійснення інформатизації освіти вимагає з’ясування сутності цього процесу і визначення основних напрямків його реалізації.

Є різні визначення поняття інформатизація освіти. Вони відображають різні аспекти і складові процесу впровадження в систему освіти інформаційних технологій. Узагальнено ж можна сказати, що інформатизація освіти — це створення і використання інформаційних технологій для підвищення ефективності видів діяльності, що здійснюються в системі освіти.

Система освіти є складною ієрархічною системою, цілі і правила функціонування якої встановлюються Законами та іншими нормативно-правовими актами України у сфері освіти. Досягнення поставлених цілей і реалізація встановлених правил забезпечується шляхом побудови відповідної організаційної структури системи освіти і здійснення в ній певних видів діяльності. Реформування освіти — це передусім внесення змін у нормативно-правові акти у сфері освіти, які викликають відповідні зміни в структурі та здійснюваній діяльності в сфері освіти.

Основне завдання інформатизації освіти — впливати на виконувані види діяльності таким чином, щоб досягати поставлених цілей із меншими затратами ресурсів (часових, матеріальних, фінансових тощо).

Створення ефективної системи інформатизації освіти потребує дослідження системи освіти як об'єкта інформатизації. Необхідно розробити методику досліджень, застосування якої забезпечувало б одержання параметрів об'єкта інформатизації, які необхідні для визначення оптимальних параметрів системи інформатизації. Слід зауважити, що під системою інформатизації системи освіти розуміється сукупність систем інформатизації всіх об'єктів освіти всіх рівнів ієрархії.

Основною сутністю інформатизації освіти є використання інформаційних технологій у різних видах діяльності, які здійснюються в системі освіти. Тому, досліджуючи систему освіти як об'єкт інформатизації, основну увагу необхідно приділити дослідженню цих видів діяльності, визначити критерії їх класифікації, виходячи з психолого-педагогічних та інформаційних характеристик і класифікувати їх за визначеними критеріями.

Для всіх кваліфікаційних груп видів діяльності в освіті необхідно визначити основні вимоги до засобів ІКТ для їх інформатизації.

Здійснення інформатизації освіти України на належному сучасному рівні з максимальною вигодою, зокрема, економічною, потребує також:

· дослідити сучасний стан застосування засобів ІКТ в освіті;

· дослідити фактори, що впливають на ефективність використання засобів ІКТ;

· дослідити відповідність існуючих засобів ІКТ визначеним основним вимогам та можливість їх ефективного використання для інформатизації усіх видів діяльності в освіті;

· сформулювати (можливо, у вигляді проекту нормативного документу) основні вимоги до перспективних засобів ІКТ;

· проаналізувати існуючі способи організації розробки і виробництва засобів ІКТ та забезпечення ними закладів і установ освіти в Україні і за рубежем;

· проаналізувати науково-технічний і промисловий потенціал України щодо розробки і тиражування засобів ІКТ для інформатизації освіти;

· розробити рекомендації щодо найбільш доцільних способів організації розробки і тиражування засобів ІКТ та забезпечення ними закладів і установ освіти;

· розробити рекомендації щодо підвищення ефективності використання засобів ІКТ в закладах і установах освіти України;

· дослідити існуючі способи моніторингу стану інформатизації установ і закладів освіти і ефективності використання засобів ІКТ.

Висновки Сьогодні, коли інформація і міжнародний розподіл праці стають невід'ємними рисами світової економіки, освіта продовжує залишатися основою персонального і професійного успіху будь-якої людини. Її вплив на можливості працевлаштування і життєвий рівень став набагато вище, ніж раніше.

Звичайно, вимоги, що висуваються до освіти, змінилися: крім базових знань і постійного оволодіння новими сучасний працівник повинен вміти продуктивно використовувати інформаційні ресурси. Сьогодні від нього вимагається вміння творчо мислити, приймати рішення і вчитися протягом усього життя. У наш час нерідко звучать вимоги поліпшити підготовку нового покоління працівників, що знаходить своє відображення в реалізації безлічі державних програм, а також проектів, здійснюваних комерційними організаціями і благодійними фондами. Однак цього недостатньо — необхідно подвоїти зусилля, спрямовані на підвищення рівня освіти.

Аналіз напрямків реформування освіти і можливостей застосування інформаційних технологій під час їх здійснення, дає підстави стверджувати, що вирішальним чинником досягнення основних цілей реформування освіти є її інформатизація. Ефективні системи інформатизації освіти можуть бути створені, якщо вони базуються на дослідженні видів діяльності, що здійснюються в системі освіти, і враховують як сучасний стан, так і можливі трансформації освіти у процесі її реформування, сучасний стан і перспективи розвитку галузі інформаційних технологій, останні досягнення педагогіки, психології та інформаційних технологій навчання.

Для успішного вирішення проблем інформатизації освіти України доцільно комплексно проводити дослідження за вище зазначеними напрямками з широким залученням до виконання цієї роботи наукових установ АПН України, вищих навчальних закладів та виробників засобів ІКТ.

V. Списки використаної літератури

1. Закон України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007;2015 роки» від 9 січня 2007 року № 537-V.- http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

2. Кремень В. Г. Суспільство знань і якісна освіта // Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик «Освіта», № 13 — 14, 21−27 березня 2007 р.

3. Богатырь Б. Н. Система образования России как объект информатизации // Школа-семинар «Создание единого информационного пространства системы образования» (г. Москва, 3—5 нояб. 1998 г.). — М.: Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов, 1998.

4. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. — К.: Либідь, 1997.

5. Жук Ю. О. Системні особливості освітнього середовища як об'єкту інформатизації // Післядипломна освіта в Україні. — 2002. — № 2. — С. 35 — 37.