Зрозуміти Шевченка

Зрозуміти Шевченка шевченко вірш малювання творчий Виконала студентка 2 курсу 2 групи Кашпур Дарина Дмитрівна

У житті Тараса Шевченка завжди було два напрямки: художній та літературний. І у кожному з них від досягнув значних успіхів. Але які почуття, які ідеї та переживання криються у його душі? Що він переживав, чого прагнув досягти та що хотів донести?

Для мене це найважливіші питання. З огляду на це мене дуже засмучує сучасне викладання української літератури у школах, яке надає Шевченку вигляд монумента та символу страждання українського народу.

Якими б важливими не були ці питання, але дати на них стовідсотково правильну відповідь не можливо. Але не зважаючи на це, варто звернутися до деталей його біографії та, особливо, творчості. На мою думку, у всьому, що робить, а тим більше створює людина, лишається слід глибинної сутності її особистості.

Так склалося, що більшої слави серед українського народу зажила літературна творчість Тараса Григоровича. «Катерина», «Наймичка», «Марія», «Гайдамаки», «Сон», «І мертвим, і живим. «- усі ці та багато інших творів ми вивчали на уроках у школі. Чимало учнів згадують творчість Шевченка як напрочуд сумну, трагічну і страждальну. Але у цих творів є ще одна спільна риса: співчутливість. У кожній з зазначених поем автор детально описує саме переживання головних героїв: почуття покинутої москалем покритки Катерини, наймички, яка таємно жила поряд зі своїм сином, українського народу, гнобленого царською владою. Поезії Шевченка притаманне переживання долі кожного з героїв, подекуди незвичний вихід з притаманних тяжкому життю українців ситуацій та мотив боротьби.

Розглянемо для прикладу поему «Слепая». Згідно з сюжетом, Оксана — донька сліпої жінки-покриитки, усе життя провела зі сліпою матір'ю у бідності та зневазі. Але у віці п’ятнадцяти років їй наснився віщий сон, після якого її прихистив її справжній батько — пан. Розлучивши її з матір'ю, він замкнув її у розкішній неволі. В той час у серці Оксани вже жило кохання до козака-гайдамаки, який саме прийшов у ті землі. Але дізнавшись про ці почуття, пан вбив коханого дівчини. Використавши ніж свого коханого, Оксана помстилася своєму жорстокому батьку, потім спалила дім і сама кинулася у цей вогонь, попрощавшись з матір'ю. Як на мене, це досить незвичний кінець такого типу історії. У поемі Оксана спершу є пасивною та сумуючою, як і її мати протягом багатьох років. Але раптом вона займає напрочуд активну та нехарактерну для дівочого образу позицію: вона стає гайдамакою-месницею, що знищує своїх поневолювачів, і завершує цим свій життєвий шлях. Зазвичай, образ дівчини є більш покірним сумній долі, близький до образу Катерини, яка, однак, теж намагалася знайти вихід зі скрутного становища. Варто відмітити, що в своїх поемах Шевченко знаходить вдалий та оригінальний вихід зі скрутних ситуацій, які дозволяють реалізувати бажання героїв, але не надто полегшують їх долю. Можна зробити висновок, що Тарас Шевченко, переживаючи незгоди свого народу як свої власні, був прихильником активної позиції та боротьби за власну долю. У кожному його творі присутній мотив боротьби, що розігрується, а фоні людських страждань.

До речі, у художній творчості Тараса Шевченка чільне місце також посідала людина. До такого висновку можна прийти на основі двох фактів:

1) величезна кількість портретів та зображень людей (хоча, деякі з них намальовані на замовлення);

2) свої найвищі бали він отримував за малювання з натури. Мені особисто його зображення людей здаються значно вдалішими за архітектурні, а тим більше пейзажні зображення. З цих та згаданих у аналізі літератури причин, я схиляюсь до думки, що Шевченкові був притаманний гуманізм як у віршах, так і в малюванні. Це завжди було складовою його творчості.

Читаючи поему «Слепая», ми також знаходимо такі рядки:

Не то я стал, что прежде было, И путь унылый бытия, И ноша тяжкая моя Меня ужасно изменили.

Я тайну жизни разгадал, Раскрыл я сердце человека, И не страдаю, как страдал, И не люблю я: я калека!

Я трепет сердца навсегда Оледенил в снегах чужбины, И только звуки Украины Его тревожат иногда.

Как эхо памяти невинной, В них узнаю мою весну, Мои унылые досуги, И в них я таю, в них тону.

И сердца тяжкие недуги, Как благодатною росой, Врачую ими и молюся, И непретворною слезой С моей Украиной делюся.

Но глухо все в родном краю!

У цих рядках можна знайти відблиск того, що значила для Шевченка Україна: тут пробуджувалася його душа. Можливо, саме спогади про сильні переживання та почуття його дитинства, які і можна назвати справжнім, захоплюючим та складним життям, вабили його у рідний край. Саме його власні переживання дали йому змогу так сильно відчувати своїх героїв. В Україні жило серце Шевченка — ось і весь секрет.

Проте для повного розуміння Шевченка необхідно звернути увагу на ще грань його творчості, а саме поєднання малювання та написання віршів.

Багато хто, та й сам Шевченко, вважав, що саме малювання є його покликанням: «Странное, однако ж, это всемогущее призвание. Я хорошо знал, что живопись — моя будущая профессия, мой насущный хлеб. И вместо того чтобы изучить ее глубокие таинства, и еще под руководством такого учителя, каков был бессмертный Брюллов, я сочинял стихи, за которые мне никто ни гроша не заплатил и которые, наконец, лишили меня свободы, и которые, несмотря на всемогущее бесчеловечное запрещение, я все-таки втихомолку кропаю» (запис у щоденнику 1 липня 1857 р.) Як бачимо, Шевченко прекрасно усвідомлював свою роздвоєність між живописом та літературою. І, як і ми, він не міг визначити хто він — художник чи поет. Йому як художнику доля була покровителькою, як письменнику — ворог. Адже саме його талант до художнього мистецтва визволив його з кріпацтва, а вірші знову загнали у неволю. Малювання передбачало йому блискучу кар'єру, а поезія — довгі роки неволі.

Складається враження, що Шевченко міг обирати поміж двох доль. Одна жила у Петербурзі і обіцяла славу та хороше життя Петербурзької інтелігенції, заповнене класичною музикою, прекрасною літературою та художніми мистецтвами. Друга доля — доля письменника-гайдамаки у тогочасній українській літературі. І, цілком можливо, що без впливу інтелігенції того часу, шлях до якої йому відкрили життя у Енгельгарда та його власне прагнення увібрати в себе духовну спадщину людства, у віршах Шевченка не було б того, що принесло йому славу. Шевченко-маляр розвинув та виростив Шевченка-поета, і другий прийшов на зміну першого.

Як видно з оцінки його успіхів у малюванні, Тарас Григорович швидко досягнув успіху та став отримувати найвищі бали, за що і отримував фінансові допомогу від Товариства заохочення художників. Але починаючи з грудня 1841 року його оцінки значно знижуються, через що його згодом було позбавлено фінансової допомоги. Згідно з В. Анісовим, Є. Середою (Літопис життя і творчості Т.Г. Шевченка), погіршення його оцінок у Академії мистецтв супроводжувалося активною літературною творчістю та створенням малюнків для літературних видань. Таким чином, можна прийти до висновку, що літературна творчість затягнула Шевченка у свої глибини, вирвавши з обіймів фарб та пензликів.

Малювання завжди було важливим у житті Шевченка, і без нього могло б не існувати такого поета в українській літературі. Ці дві сфери життя нерозривно пов’язані, і можна ще багато чого зробити, щоб з’ясувати природу їх зв’язку.

Тарас Григорович Шевченко справив на мене враження пристрасної та дуже талановитої людини. Він жив у вирі різноманітних почуттів, які і знайшли втілення у його творчості, а особливо, у віршах. Малювання та поезія складно переплелися у його житті. І, маючи можливість жити світським життям петербурзького художника, Тарас Шевченко став поетом-вигнанцем. Лише любов та пристрасть, коріння яких живе в Україні, могли усе це спричинити. Любов — ось ключ до усіх загадок.