Борис Акунін та її герои

Вступление.

У його рефераті хотів би розповісти про творах Григорія Шалвовича Чхартішвілі написаних ним під псевдонімом «Борис Акунін» саме про серії «пригоди Ераста Фандорина».

Мене зацікавив тема по прочитанні книжки «Левіафан» яка випадково потрапила до мене у Туреччини тепер маю вся серія. Сподобалися ці твори своїм швидко мерехтливим сюжетом, непередбачуваністю, а головне що відрізняє ці книжки від невиразних детективів це чудовий російську мову й вражаюче знання эпохи.

«Такі романы,.

Але від усіх смачно пахнет.

Великої російської литературой.

Усі розвивається динамично,.

По найкращим західним стандартам.

Усі однією рівні володіння материалом.

Як історичним і литературным".

«Єдиний детектив.

Який Поєднає остроумную.

Парадоксальність сюжета.

З блискучої стилизаторской манерой".

І це багато іншого говорять про романах Акуніна провідні російські і західні издания.

Борис Акунин.

[pic].

[pic].

" Есеїст, літературний перекладач, белетрист Григорію Шалвовичу Чхартішвілі народився 20 травня 1956 року у Грузії. З 1958 року у Москві. Навчався у школах № 23 і 36. Під враженням від японського театру Кабукі влаштувався историкофілологічну відділення Інституту країн Африки й Азії МДУ і став японоведом. Працював заступником головному редакторові журналу «Іноземна література », проте на початку жовтня 2000 року пішов звідти, щоб виключно белетристикою. Головного редактора 20-томной «Антології японської літератури », голова правління мега проекту «Пушкінська бібліотека «(Фонд Сороса). Автора книжки «Письменник та самогубство «(М.: Нове літературне огляд, 1999), літературно-критичних статей, перекладів японської, американської і англійської літератури (Юкіо Місіма, Кэндзи Маруяма, Ясуси Иноуэ, Корагессан Бойл, Кобо Абе, Такако Такахасі, Малкольм Бредбері, Пітер Устінов та інших.) і белетристичних творів, написаних під псевдонімом Борис Акунін (романи і повісті серій «Пригоди Ераста Фандоріна », «Пригоди сестри Пелагії «і «Пригоди магістра ») «. Упорядник збірника найяскравіших творів сучасних західних белетристів «Ліки з нудьги » .

В 2000 року Б. Акунін було висунуто на здобуття премії «Smirnoff-Букер 2000 «за «Коронацію », проте до числа фіналістів не ввійшов. У вересні 2000 року в Московському книжковому ярмарку було названо російським письменником року. Лауреат премії «Антибукер «за 2000 рік за роман «Коронація ». Книги про Ераста Фандоріна вийшли у Італії, Франції, Японії, мабуть, в інших країнах тоже.

[pic].

. «Пригоди Ераста Фандоріна «.

" Азазель «- конспирологический детектив.

" Турецький гамбіт «- шпигунський детектив.

" Левіафан «- герметичний детектив.

" Смерть Ахіллеса «- детектив про найманій убийце.

" Table-talk 1882 року «.

Закінчення «Table-talk 1882 року «.

" Піковий валет «(в кн. «Особливі доручення ») — повість про мошенниках.

" Декоратор «(в кн. «Особливі доручення ») — повість про маньяке.

" Статський радник «- політичний детектив.

" Коронація «- великосвітський детектив.

" Коханка Смерті «- декадентський детектив.

" Коханець Смерті «- диккенсианский детектив.

. «Пригоди сестри Пелагії «.

" Пелагія та білий бульдог «.

" Пелагія і чорний чернець «.

. «Пригоди магістра «.

" Алтын-толобас «.

. «Чайка «(тоді як, до речі, чеховська «Чайка »).

. «Казки для ідіотів «.

. «Старе Донське цвинтарі «Б. Акунін також став упорядника збірника найяскравіших творів знаменитих зарубіжних белетристів під назвою «Ліки від нудьги ». Восени 2000 року у Італії вийшли «Азазель «і «Турецький гамбіт «на італійському. «Азазель «став у перекладі «Зимової королевою «(«La regina d «inverno »), а «Турецький гамбіт «так їм і знову залишився: «Gambetto Turco ». Який успіх вони теж мають у країні, не знаю, але італійських літературних сайтах Акунін згадується часто. У Франції у березні 2001 року у видавництві Presses De La Cite вийшов «Азазель «(«Azazel ») і «Турецький гамбіт «(«Le gambit turc »). На французькому, зрозуміло. Отак виглядає обкладинка французького «Фандоріна ». На картинку можна кликнути, і її збільшиться. (Прошу вибачити деяку кривизну знімка.) До речі, коли ви знаєте французький, вам буде цікаво почитати переклад першого розділу «Азазеля ». Також «Азазель «перекладений японський. Це був «Адзадзеро » .

Головний герой.

[pic].

Основні сведения Имя: Ераст Петровіч Фандорін Дата народження: 8 січня 1856 року Колір волосся: чорні Колір очей: блакитні Зростання: два аршина вісім вершків, чи 1,78 м Статура: сухорлявий Особливі прикмети: заїкається (великому хвилюванні чи роздратування заїкатися перестає), на скроні шрам від кулі доктора Лінда. Шкідливі звички: курить сигари Інтереси, хобі: захоплюється конструюванням автомобілів і автоперегонами. На яких мовами каже: англійський, французький, німецький, японський, турецький. Спеціальні навички: друкує на пишучої машинці десяти пальцевим методом. Освіта: незакінчене середнє (чи ж середнє?) до 1899 року. У 1899 року у Бостоні пройшов екстерном курс інженера-механіка. Тема дипломної роботи — ідея вседорожного мототрипеда. Сімейний стан: удівець з 1876 р. У 1920 року (чи як раніше?) одружився у вдруге. У другому шлюбі - син Олександр. Мешкає: Москва, М. Никитская, одноповерховий флігель садиби тестя, дійсного статського радника Олександра фон Эверт-Колокольцева. Батько: відставний поручик Петро Исаакиевич Фандорін, помер 1875 р. Мати: померла рано, ім'я невідомо Брати-сестри: нет Краткая биография Потомственный дворянин, Ераст Петровіч Фандорін дев’ятнадцяти років залишився круглим сиротою. Матері він змалку не знав, а батько пустив стан на порожні прожекти і наказав довго. Розбагатівши в железнодорожнуюю лихоманку, в банківську лихоманку Петро Фандорін розорився і залишив своєму єдиному синові нічого, крім боргів. Гімназію Ераст Петрович не закінчив і вступив у поліцію колезьким реєстратором. У двадцять років було зроблено позачергово в чин титулярного радника. Став значитися у Міністерстві закордонних справ, насправді працюючи на Третє відділення. 24 вересня 1876 року одружився з Єлизаветі Олександрівні фон ЭвертКолокольцевой, дочки дійсного таємного радника, 1859 р.н. У день весілля юна дружина Фандоріна загинула від вибуху бомби, принесеною до будинку дійсного таємного радника посильним від леді Естер. У 1877−1878 рр. брав участь у Російсько-турецької війні. Знаходився у полоні у турків, свободу виграв в нарди. Після закінчення війни поїхав у Японію на дипломатичну службу. З 1878 р. — другого секретаря російського посольства у Японії. У 1882−1891 рр. спочатку у чині колезького асесора, та був статського радника служив чиновником особливих доручень при московському генералгубернаторі. Коли колишнього главу Москви змінив обіймали цю посаду великий князь Симеон Олександрович, Фандорін відмовився від запропонованого йому посади обер-полицеймейстера Москви й подав у відставку. З 1896 року у Парижі, проте повернулося на Росію, де одружився з Єлизаветі Анатольевне що у 1920 чи 1921 року народила йому сина Олександра, перебуваючи вже на еміграції в Англії. Кавалер:

. Ордени св. Володимира 4 ступеня у справі «Азазель «.

. Ордени св. Станіслава 3 ступеня у справі «Турецький гамбіт «.

. Ордени св. Анни 4 ступеня у справі «Діамантова колісниця «.

. Японських орденів Великої і Малої Хризантем Имя і фамилия Особенного уваги заслуговують ім'я та прізвище героя. Згадуючи всюди про походження Ераста Петровича, Б. Акунін пише, що рід Фандоріна залежить від хрестоносців, що предки його служили ще царю Михайлу Федоровичу Романову І що Фандорін — це перекручена, адаптована, зросійщена прізвище фон Дорн.

[pic] «То справді був дуже миловидний юнак, з «чорними волоссям (яким він потай пишався) і блакитними (на жаль, краще було б теж чорними) очима, досить високого зросту, із білою шкірою та у проклятим, невмирущим рум’янцем на щоках ». (1876) «Вік — трохи більше, ніж років двадцяти. Зростання двох аршин восьми вершків; статура сухорляве; волосся чорне прямі; бороди і вусів немає і несхоже, щоб голився; очі яскраво-блакитні, вузько посаджені, до кутках трохи раскосые; шкіра біла, чиста; ніс тонкий, правильний; вуха притиснуті, невеликі, з короткими мочками. Особлива прикмета — на щоках не сходить рум’янець ». (1876) «Перше враження від Ераста Фандоріна був такий: небагатослівним, стриманий, чемний. На смак Гоша занадто чепурний. Крахмальный комірець стирчить ніби алебастровий, в шовковому краватці перлова шпилька, в петлиці (виженіть тину ти) червона гвоздика. Гладкий проборчик волосок до волосини, пещені нігті, тонкі чорні вуса як вугіллям намальовані «.(1878) «Увага приваблював й не так щегольский наряд пасажира, скільки імпозантна, можна навіть сказати, ефектна зовнішність. Юнак був високий стрункий, широкоплечий, поширювати на світ дивився ясними блакитними очима, йому надзвичайно йшли тонкі підкручені вусики, а чорні, акуратно прическанные волосся мали дивну особливість — інтригуюче сріблилися ». (1882) «Відразу видно — особливий людина. Обличчя гарне, гладке, молоде, а вороні волосся на скронях сивий. Голос спокійний, тихий, розмовляє з легким заїканням, але кожне слово доречно, й, очевидно, що повторювати один і той ж не звик. Значний пан, що й казати ». (1886) «35 років. Сухорлявого статури, високого зросту, брюнет, тонкі вусики, сиві віскі, під час розмови заїкається ». «…чорні стрілки брів… ». (1891) «Приблизно на половині дороги до Ермітажу нам зустрілася елегантний пан середнього віку. Він поштиво підняв циліндр, причому оголилися гладкі чорні волосся і сиві віскі «. «Ваші вусики принадність що таке. І щипчиками не обробляєте? А фиксатуаром?.. Боже, а які в вас вії! Здається, нічого доклав усіх за такі довгі, чорні, вигнуті на кінцях. Це ж натуральний колір? «» Фандорін скептично підняв красиву, ніби намальовану брову ». «. його акуратний проділ, зберіг бездоганність, попри всі пригоди і потрясіння ». «…сильні, тонкі пальці… «(1896).

[pic] Рід російських Фандориных розпочався з Корнеліуса фон Дорна. Від неї до Ераста Петровича (включно) — 8 поколений:

1. Корнеліус фон Дорн (він також — Корній Фондорнов чи Фондорин), засновник російської галузі роду фон Дорнов.

2. Микита Корнійович Фондорин. Тривалий час служив особистим секретарем графа.

Андрія Артамоновича Матфеева, петровского посланника що за різних європейських дворах. Матір'ю Микити була дочка боярина Артамона.

Сергійовича Матфеева Олександра Артамоновна; бабусею — шотландка, уроджена Гамильтон.

3. Іларіон Микитович Фандорін (Ларіон Фандорін), бригадир, у спадщину після якого нащадкам дісталися часы-луковица з застряглими у яких турецької пулей.

4. Данило Іларіонович Фандорін (Данило Фандорін), що був при великої імператриці на посаді камер-секретаря. Йому належала записка, у якій імператриця, орієнтовно на червні 1762 року, власноручно накреслила усього дві слова, зате яких! «Вічно вдячна » .

5. Самсон Данилович Фандорин.

6. Исаакий Самсонович Фандорін, канцеляристе Московського архіву міністерства юстиції, створив генеалогічне дерево роду Фандориных з докладними коментарями. Припадав Эрасту Петровичу дедом.

7. Петро Исаакиевич Фандорін, батько Ераста Петровича. Розбагатів в залізничну лихоманку, в банківську лихоманку разорился.

Преставився від удару в 1866 году.

8. Ераст Петровіч Фандорін. Відомо лише про поїздку двох нащадках Ераста Петровича:

. Олександр Эрастович Фандорін, син. Лікар, світило ендокринології, за п’ять хвилин кандидат на Нобелівської премії. Загинув разом із дружиною Ганною під час катастрофи порома «Христиания «1994;го году.

. Микола Олександрович Фандорін, онук. Четверо Фандориных навчалися у Московському университете.

1. Данило Іларіонович (з перших студентов).

2. Самсон Даниилович.

3. Исаакий Самсонович.

4. Петро Исаакиевич Гімназія, у якій навчався Петро Исаакиевич Фандорін лежить у Будинку Пашкова.

[pic] Основоположник російської галузі роду фон Дорнов-Фандориных, Корнеліус фон Дорн народився німецькому герцогстві Вюртемберг, в дворянському маєток Теофельс, в 1650 року. Особливі прикмети — на лобі, біля лівого скроні, напівкруглий шрам від копита. З 15 років служив найманцем в арміях різних країн. Почав рейтаром, потім став корнетом, в 23 року викупив лейтенантський патент. Упродовж цього терміну він встиг 2 року прослужити французам, півроку мекленбургскому герцогу, потім шведам, потім рік датчанам, потім вільному місту Бремену, до польського короля, знову датчанам. Після цього потрапив до полону до голландцям і воював них проти французів. Навесні 1675 року у Амстердамі був завербований «російським фюрстом «Тулуповым в російську армію чотири роки. Після прибуття травні Росію з’ясувалося, що чин капітана, обіцяний Тулуповым, — обман. Виробив хороше вразити боярина Артамона Сергійовича Матфеева, першого міністра російського царя Олексія Михайловича, і капітаном все-таки став. Служив у домі Матфеева начальником охорони. Через рік або двоє по приїзді Москву одружився з донькою Матфеева Олександра Артамоновне. У травні 1682 року Корнеліус залишив в волзькому місті Кромешники заповіт малолітньому синові Микиті. Загинув у тому самому місяці: був кинуть на списи разом із Артамоном Сергійовичем Матфеевым під час травневого заколоту стрельцов.

К родоводу Корнеліуса фон Дорна: Брати й сестри: Клаус (спадкоємець родового маєтку), Андреас (абат), Фердинанд; Березня, Грета. Тео-Крестоносец, перший із роду, придумав девіз: Honor primum, alia deinde (Спочатку честь, інше потім). Прапрадід Корнеліуса Тибо-Монтесума повернувся з Мексики з візком ацтекського золота. Викликавши зухвалими промовами гнів імператора Карла, залишився й без золота, і голови. Двоюрідний дід Ульрих-Красавчик став фаворитом вдовствующей герцогині Альтен-Саксенской. Закохався в безприданницю, залишив княжий терем і закінчив свої дні у бедности.

[pic] Онук Ераста Петровича Фандоріна, Микола Олександрович Фандорін (Nicholas A. Fandorine) народився на початку 60-х років у Лондоні. Точний року його народження невідомий, відомо лише, що у 1995 року «до сорока ще он скільки «було. Магістр історії, фахівець із Росії XIX століття. Батько — Олександр Эрастович Фандорін (1920 чи 1921 — 1994), ендокринолог, і Ганна Фандоріна (? — 1994). Олександр Эрастович постав англійської королевою в баронети за досягнення у галузі медицини. Микола Олександрович успадкував цей титул і вирушити вслід за сером Александером став сером Ніколасом. Ніколас виріс у лондонському районі Кенсингтон. У дитинстві опановував флейті. У 11 років хотів повіситися тому, що батько не купив йому поні. Дитяче прізвисько — Ніф-Ніф. Батьки Ніколаса загинули під час катастрофи порома «Христиания «31 серпня 1994 року, після чого Ніколас надумав поїхати до Росію. Словесний портрет: зростання 199 див, очі сірі, волосся світлі, прямі. Алергія на пил (зокрема книжкову). Одружений на Алтин Мамаевой, 1973 року рождения.

[pic].

Агент Івана Францевича Бриллинга у домі Ипполита Зурова.

" Типовий представник порочної і розгнузданої золоту молодь з непересічними задатками бретера ". (1876) (прим. БРЕТЕР м. франц. хто шукає випадку присікатися для виклику на поєдинок, хто наискивается).

Амалія Казимирівно Бєжецька, красавица.

" Хлопчик з породи щасливчиків, а я цей тип людей добре знаю — вони непередбачувані і вельми небезпечні «. «Сміливий, задиристий дурненький. І дуже, дуже гарненький ». (1876).

Порфирій Мартинович Пыжов, письмоводитель у російському посольстві в Англии.

" Юнак чистий, сміливий, шляхетних прагнень України і патріот батьківщини ". (1876).

Иван Францевич Бриллинг, слідчий, чиновник особливих доручень при шефа жандармів і начальника Третього відділення, статський советник.

" Занадто хороший сищик ". (1876).

Маргарета Естер, фундаторка всесвітньої мережі эстернатов.

" Він вирізняється прекрасною реакцією, смів, має добре розвиненим логічним мисленням і збереженню унікальної інтуїцією ". (1876).

Іполит Олександрович Зуров, граф, ротмістр гусарського полка.

" Це він тепер ходить мокрою куркою, а бачили б ви Еразма колишнім! Пломінь! Аравійський ураган! «(1877).

Кларисса Стамп, стара дева.

" Він чужий марнославства ". (1878).

Реджинальд Милфорд-Стоукс, англійський баронет.

" Це страшний людина, злісний безумець, у якого потворної, збоченій фантазією ". «Хитрий византиец », «підлий византиец «(1878).

Гинтаро Аоно, японський медик.

" Перша із зірок, чиє сяйво я розгледів в кромішній пітьмі, — це Фандорінсан. Саме завдяки йому мені зрозуміли, що, Гинтаро Аоно, не байдужий Світу, що Велике Іззовні не кине моїй біді «. (1878).

Діана, агент-провокатор

" Кавалер делікатний, манірний і котра дотримується суворі правила ". (1891).

Гліб Георгійович Пожарський, віце-директор Департаменту поліції, полковник.

" Істинний Антиний «(який Антиний мають на увазі: одне із настирливих наречених дружини Одіссея Пенелопы или коханий римського імператора Адріана? Швидше останнє, див. заслання — Алікс), «істинний улюбленець долі «.

Фандорину.

" Ви розумні, гострі, сміливі, але є у вас така собі чистоплюйская, аристократична млявість. Коли шляху вам зустрінеться, пардон, купа лайна, ви її у в лорнетку подивитеся і стороною обійдете. Нехай інші наступають, а ви своїх ніжних почуттів та білих рукавичок забруднювати не станете ". «За всіх блискучих якостях ви маєте величезний недолік. Ви повністю позбавлені гнучкості, не вмієте змінювати форму і колір стосовно обставинам, неспроможні звертати зі наміченого шляху на кружную стежку. А отже не подсидите і воткнете ніж у спину ». (1891).

Володимире Андрійовичу Долгорукиий, московський генерал-губернатор

" Він — хоч і люблю його — неживої якийсь, ніби інеєм схоплений. Або попелом присипаний. Не отогрeешь ви її, не оживити. Вже багато пробували ". (1891).

Афанасій Степанович Зюкин, дворецький великого князя Георгія Александровича.

". це дивне і неприємний пан… Не любив цієї людини. Може бути, навіть ненавидів. Принаймні, хотів, що він назавжди і безповоротно зник з нашого життя. Однак я геть не хотів йому смерті. Його ремеслом був ризик, він весь час грався із небезпекою, але чомусь на мав, що може загинути. Він здавався мені безсмертним ". «…яке чудовисько Фандорін. Цього гутаперчевої пана не можна підпускати дівчат і порядною жінкам. Як безсоромно запаморочив він голову її високості! Як спритно завоював розташування мадемуазель Деклик! І, головне, навіщо? Що цьому лощеному, видавшему види звабнику скромна гувернантка — не красуня, не гранд-дама? Навіщо було розмовляти із нею таким оксамитовим голосом, ще й ніжно жати ліктик? Про, цей суб'єкт так просто щось робить ». «Неймовірний людина! «.

Симеон Олександрович Романов, великий князь.

" Це авантюрист найгіршого сорти. Підступний, виверткий, слизький, нечистоплотний. Як мені доповідали, забравшись із Росії, досяг успіху у будь-яких темних справах. Встиг наслідити у Європі, й у Америці, і навіть у Азії… Мені доносять з вірних джерел, що Фандорін упав ниць: веде розслідування з замовлення приватних осіб і гидує брати винагороду — здається, чимале. Річ у тім, що його клієнтів трапляються і грошові тузи і навіть, на жаль, іноземні государі. За п’ять років Фандорін здобув собі цими капосними заняттями певну популярність. Не сумніваюся, що він гризуть багато брудні таємниці «. «Я попереджав, це нахаба яких мало! «(1896).

[pic] «Якщо живеш у державі, потрібно або його берегти, або вже їхати — інакше виходить паразитизм і лакейські пересуди ». «Держава — це будинок, а скоріш дерево. Його не було будують, вона зростає саме, підпорядковуючись закону природи, і йдеться це довге. Не муляр, тут садівник потрібен ». «Я втомився слухати скиглення про «наш важкий час ». За часів царя Миколи, коли час був потяжелей нинішнього, ваші «чесних людей «по струнці ходили так невпинно своє життя нахвалювали. Якщо можна було ремствувати на тупість та чиновницьку сваволю, отже, час на поправку пішло ». «Я взагалі противник демократії. Одна особа спочатку не рівний іншому, і отут уже ради. Демократичний принцип ущемляє прав тих, хто розумнішими, талановитішим, працездатніші, ставить в завиимость від тупий волі дурних, безданых і ледачих, оскільки таких у суспільстві завжди більше. Нехай наші із Вами співвітчизники спочатку отучатся від свинства і заслужать право носити звання громадянина, тож якусь-там можна буде буде виділена і про парламенті подумати ». (1877) «Адже я по суті дуже боязкий і невпевнена у собі людина. Я дуже боюся двох речей: потрапити до смішне чи безглузде ситуацію і… послабити свою оборону. Я рано дізнався, що таке втрата, і дуже злякався, напевно, на все життя. Поки що один, моя оборона проти долі міцна, нічого й нікого не боюся. Людині мого складу найкраще бути самому ». «Я смію говорити вам усе це лише оскільки сам переніс таку ж горі. Мені, як і вам, теж загрожувала втрата розуму. Я зберіг розум і навіть загострив його, але заплатила це неабиякою шматком серця. Це випробування, тяжкий іспит, який влаштувала вам доля. Не знаю, навіщо й хто цього потребує піддавати людини як і жорстокої перевірці, але знаю одне: випробування необхідно витримати. Інакше кінець, розпад душі «. (1878) «Я рідкісний дар, добродії, — жахливо везе в азартні ігри. Незрозумілий феномен. Я вже давно свыкся Вочевидь вся річ у тому, що моєму покійному батькові стільки ж рідкісно не щастило. Я виграю ніколи й і в будь-які гри, і від того терпіти їх можу ». (1882) «Я, бачте, теж у деякому роді феномен. Азарт гри мені невідомий, любмые гри терпіти не виношу, але це мені завжди везе у яких цілком фантастичним чином. Я вже звик і давно цього дивуюся ». (1986) «Вічна біда Росії. Усе ній переплутано. Добро захищають дурні і мерзотники, злу служать мученики і навіть герої «. (1891) «Не згоден із вами у цьому, що це крім любові неважливо. Є речі більш суттєві, за кохання. Мабуть, це головний урок, що його витяг із свого життя ». «Знаєте, у яких ваша помилка? Ви вірите, що існує у якимось правилам, що він є зміст і порядок. Я давно зрозумів: життя не що інше, як хаос. Ні, у неї ніякого порядку, і керував також немає… Так, маю правила. Але мої власні правила, вигадані мною собі, а чи не всього світу. Хай уже світ сам собою, а сам по собі. Наскільки можливо. Власні правила, Афанасій Степанович, це бажання облаштувати все світобудову, а спроба чи хоч якось організувати простір, яка була від тебе у безпосередній наближеності. Не більш. І дуже навіть така дещицю мені дуже вдається. «(1896).

Жінки Фандорина.

Єлизавета Олександрівна фон Эверт-Колокольцева Дочь дійсного статського радника, дружина Ераста Петровича. Загинула в день весілля. Фандорину 20 років, Лизаньке — 17. «Така собі лялечка медхен-гретхен: золоті кучерики, очі, ротик, щічки. Нічого особливого » .

Кларисса Стамп Недавно розбагатіла стара діва, зізналася Эрасту Петровичу у коханні на «Левиафане «але рішуче намірилася провести із нею якийсь час по прибуття в Калькутту. Ераст Петрович не заперечував. Фандорину 22 року, Клариссе — 39. «Начебто англійка і англійка, нічого особливого: нудні білуваті волосся, не першої молодості, манери тихі, тривалі, але у водянистих очах раз у раз промайне така собі чертовщинка. Знаємо, бачили таких. Хто у тихому омуте-то водиться? «» Ну, немолода. Ну, не красуня. Зате не дурепа і з грішми. І це набагато краще, ніж літня дурна потвора без єдиного пенні за душею » .

Мидори-сан Фандорину 22−26 років, Мидори-сан — ?

Ариадна Аркадіївна Опраксина Графиня, дружина таємного радника і камергера, «добра знайома «Ераста Петровича. Останній її «знищив, спокусив, повів чоловіка, найдостойнішого й благороднейшего з людей ». Фандорину 30 років, Адді - близько тридцяти (чи меньше?).

" З двері, яка у внутрішні покої, куди кур'єру, звісно, вхід був закритий, визирнула рідкісної краси пані у червоному шовковому халаті до статі. Пишні темного кольору у красуні вмістилося у мудру зачіску, струнка шия оголена, білі, повністю вкриті кільцях руки схрещені на високої грудях. Дама з розчаруванням воззрилась на Онисія величезними чорними очима, трохи наморщила класичний ніс… «» Прекрасна собою, з царственої поставою гімназистка і гордівливим поглядом " .

Ангелина Самсоновна Крашенинникова Сирота, міщан. Переїхала до Фандорину в 1888 року, по тому, як і той їй допоміг «щодо одного важкому справі «. На знак вдячності подарувала Эрасту Петровичу своє кохання. Фандорину 32 року, Геле —? «Гарна Ангеліна, просто заглядение: світло-русяві волосся сплетені в пишну косу, покладену на потилиці здобним кренделем, обличчя чисте, біле, великі сірі очі дивляться серйозно, і нібито світ із них якийсь на навколишній світ виливається. Царівна, чесно кажучи царівна, хоч і простого міщанського состловия ». «Ангеліна Самсоновна, звісно, не блакитної крові, а їй-богу, будь-яку стовпову дворянку за пояс заткне. Інший таку перлину в законні дружини взяв, не погидував. Який — за щастя б почел » .

Эсфирь Авессаломовна Литвинова Дочь дійсного статського радника, нігілістка, закохалась у Фандоріна з першого погляду, попри різницю у політичні погляди. Фандорину 35 років, Эсфири — близько 20. «Худенька панянка, котра сиділа у піаніно і що опинилася одного разу у не стоїть осторонь головних подій, захопленої не виглядала. Її матово-чорні очі горіли обуренням, гарненьке смагляве личко було перекручене ненавистю. Дівчина, скрививши соковиті червоні губки, бещзвучно прошепотіла щось шалений, простягнула тонку руку до яку поклали на піаніно сумочці і вивудила звідти маленький витончений револьвер ». «Спочатку він побачив хутряної комір шубки і полукружье собольего капора, потім, вклавши світло далекого ліхтаря, мерцающе спалахнули величезні очі на трикутному особі. Ераст Петрович придивився уважніше і зазначив два обставини. По-перше, мадемуазель Литвинова в обрамленні прибіленого сніжинками хутра, в блідому світлі газу, зірок й місяці була запаморочливо хороша. По-друге, одній лише ненависті її очі горіли щось занадто вже яскраво » .

Ксения Георгіївна Романова Великая княжна, втратила від Фандоріна голову, пропонувала йому разом бігти до Нового Світу, проте Ераст Петрович відмовився із міркувань боргу. Згодом передумав, але закоханим назву возз'єднатися недремне дворецький. Фандорину 40 років, Ксенії - 19. «Велика княжна встигла переодягтися у наймодніший одяг для прогулянок та одягти капелюшок з вуаллю, з-під якої рішуче поблискували її подовжені, гарного розтину очі «.

Елизавета Анатольевна Вторая дружина Ераста Петровича, народила то 1920 рр (1921;го?) року сина Олександра. Будучи вагітної, перебралася із Росії Англію. Фандорину — 64 року, Єлизаветі Анатольевне.

Деякі твори Акунина.

Азазель.

У ньому дивно зіштовхнулися термін дії (нігілісти, щойно вийшов травневий номер «Щоденника письменника «Ф.Достоєвського, затишок і спокій) і характеру злочину. Зрештою Фандорін протистоїть потужної міжнародної організації. Організована злочинність, як кажуть. Про такі речі XIX століття, здається, і думали.

А організація ця, «Азазель », складається з колишніх випускників экстернатов для сиріт, яких за всьому світу організовує баронесса.

Маргарета Естер, подданная Британії. Щоправда, знають звідси в усіх випускники. А їх особлива категория.

Тут як і раніше, що леді Естер — справжній ентузіаст у справі, відмінно його веде і вірить, що кожного людини неодмінно є якийсь талант, треба лише його знайти, розкрити, а далі дитина і саме впорається. Та буває, що талант цей приречений бути незатребуваним — він потрібен у період первісні чи знадобиться років за двісті. Саме ці колишні діти так і направляют.

" Азазель ". Згаданий в «Книзі Єноха «древній іудей, виявляється, вчив як треба гратися, щоб выигрывать.

Кошти утримання экстернатов і, сиріт «Азазель «видобуває злочинами. Багатих шалапутів оглуплюють, спонукають писати заповіту на користь леді Естер і доводять на смерть. Одне з них стріляється у парку серед білого дня, від цього і розпочинається книжка. Взагаліто цинічна ідея — зробити благодійну організацію міжнародним спрутом — крутовата й у сьогодення. Тим більше що тут не.

" дах ", а чистому вигляді благотворительность.

Тепер про сищику. Ми такого ще було невідомо. По-перше, він молодий. Удругих, недосвідчений і простодушний. Син розореного батька, Эраст.

Петрович зумів адаптуватися, знайшов собі службу, а головне — не втратив добродушного вдачі. У справі самогубці він ставить питання елементарні. Так, усі одно: і елементарні нікому відповідати не хочеться. Ераст Петрович по-юнацькому суетен: на сторінках ми дізнаємося, що він таки корсет «Лорд Байрон », щоб плечі здавалися ширше, а талія вже. Цей корсет тоді й дозволить дії двинуться!

Як скаже потім бретер і гравець Зуров, у Фандоріна навколо чола як німб, і він, Зуров, проти таких не грає: мають на увазі везіння у житті. Там, де іншого б в десять разів вбили, цей вийде без царапины.

Нехай читає ці рядки не подумає, що видала заздалегідь детективну інтригу. Учений-сходознавець Бакунин так спритно все скрутив, що, вже знаючи те, що знаєте, ви щоразу, перевернувши сторінку, будете тихо йойкати. Хоча Бакунин, взагалі-то кажучи, то, можливо, не дуже велике літературне обдарування. Будь велике, не стилизовался під XIX століття, не грав у літературні іграшки, а неодмінно хотів сказати своє. Проте стиліст він класний. І выдумщик.

Отож: Фандорін майже відразу запідозрив леді Естер у причетності загибель молодої людини: адже заповіт-те на її користь, отже, їй ця смерть вигідна. Йому у своїй дивляться, як на дитини, який начитався детективів. На кінці Ераст Петрович схоплюється із нею, що називається, «в рукопашній ». І вона взрывает.

(нібито!) себе й усі документи, де зберігається таємниця «Азазеля ». Має рацію виявився сумлінний і нормально-любопытный новачок, а чи не з'їли собаку зубри. Фандоріна чекають чини, слава, заслужене щастя з чарівної Лизанькой. Але — лунає іще одна вибух, саме у день весілля. Фандорин-то живий, його попередньо спритно виманили з хати, леді треба, що він довго мучився. А ніжна рука його юної дружини з обручкою — вона, відірвана по лікоть, валяється на бруківці в його ніг. І «поруч щось неприємно біле », глянцевито поблескивающее двома золотими кружечками, листівочка зі весільним поздоровленням. Англійською Фандорін (і мови ми знає) читає таке: «Мій милий хлопчик, це воістину славний день! «.

Наприкінці книжки у Ераста Петровича білі віскі. А що думали? Не треба була пов’язана з міжнародним монстром зв’язуватися. Тим більше що в усій цій історії є ще дехто, когаяможна пошкодувати. Під час венчания.

Фандорін бачить у церкви на паперті дітей у обірваних синіх мундирчиках — це колишні мешканці екстернату, яким тепер нікуди йти. Потім Ераст отримує посилку з бомбою і Ліза вмирає (Привіт від леді Естер). Наприкінці бачимо героя вже із сивим висками.

Смерть Ахилеса «Інтелігентна публіка які вже тужила когось подібному» «Смачно пахне великої російської літератури» «Глянсова словесність дуже високого рівня» «щось таке, як і не бачено ніколи був у природі» (з рецензій) Як очевидно з епіграфа, рецензенти оцінюють творчість Бориса Акуніна дуже високо. І це дійсно: про нього відгукуються, про неї пишуть (дехто прямо безперервно), Акунін ввійшов у «півфінальний» список здобувачів премії їм. Аполлона Григор'єва. Нині ж надамо слово самому автору. Григорій Чхартішвілі: Мені здається, що у похвальних відгуках на мої книжки є неабиякий надлишок. Акунінські твори, по-моєму, цікаві і, сподіваюся, приємні для читання, але трохи більше того. Просто пишу розважальну белетристику. Нічого складного в моїх текстах немає, ані найменшого напруги мізків, вони не вимагають. Саме такими справу і виглядає на деле—стоит відзначити чесність і точність автора—нечасто письменник настільки справедливо оцінює власні твори. Роман Бориса Акуніна «Смерть Ахиллеса"—это добротний детектив, приємний для не обременяющего мізки читання, і дратівливий, на відміну більшості його сучасних побратимів, дурістю чи вульгарністю. Що саме собою вже чимало. Але, зауважимо, вочевидь не досить у тому, щоб бути видатним твором. У цій книзі описується розслідування обставин смерті всенародного улюбленця, генерала Соболєва, сищиком Эрастом Фандоріним, і навіть наводиться розгорнута біографія генеральського кілера: історія перетворення хлопчика Ахимаса в закоренілого негідника і найманого вбивцю. Дія роману відбувається у кінці ХІХ століття, а основні події розгортаються влітку 1882 року, період із 25 по 29 червня. Відчувається, автора виконав серйозну роботу з вивчення реалій того часу: тканину щільна, розповідь замішано на викликають довіру дрібниці (засобів пересування, тарифи на природний газ, розміри чайових). З фактичної стороною, моє дилетантський погляд, справи добрі. Дещо з художньої: деталі не промальовано (автор пише широкими мазками), широко використовуються штампи, недостатньо природні діалоги і їх учинки персонажів (особливо вражає Євгена, предавшая чоловіка заради приблизно знайомого за дитинством бандита Ахимаса). Закони жанру дотримані: очевидна хвацько закручений сюжет (із трохи разочаровывающей, щоправда, развязкой—слишком просто з надто важкого), численні підглядання і підслуховування, переодягання і маскування, погоні й вбивства, і навіть неодмінна торжество справедливості на завершення. «Тому что—как ж інакше?», як риторично запитував на початку ХХ століття один містичний анархіст. Місцями весело, окремі епізоди досить забавні. Іноді з’являється відчуття, автора, описуючи прошловековые будні, раз у раз эзопово кольне сучасність: у Москві неможливо добудують Храм, высасывающий соки з бюджету, процвітає здирство чиновників, поширена підробка акцизних марок, наклеюються на пляшки з горілкою. Написано виразним літературною мовою, який, як вдало виражаються іноді при обговореннях мережевий прози, «корисно». Хіба що деколи очей застрягне на якомусь дуже вдалому обороті, на кшталт таких, наприклад: «відкрив очі на повну ширину», «чотирикутний горщик», «в голові заклубився туман», «найтонша гра нюансів білого й рожевого в очах співрозмовниці», «відповідно до науці концентрацію, відключив всіх адміністративних органів почуттів, крім слуху». Та загалом відторгнення бракує: особливих проколів, як, втім, і особливо вдалих місць, немає. Незначні невдачі пропускаєш поблажливо: це ж детектив, причому детектив якісний. Як і переважну більшість детективів, персонажі книги—одномерны: кожного їх можна повністю охарактеризувати одне слово: супермолодец Фандорін, супермерзавец Ахимас, відданий Маса, безглуздий агент поліції, продажний начальник Хрустинский, підступний горець Хасан, шпигун Краббе, тощо. Головний герой, звісно, гранично позитивний. Ераст Петровіч Фандорін молодий, гарний, високий, стрункий, широкоплечий, розумний, сильний, та й до того що же—ниндзя. Вона має відмінним слухом, тонкими підкрученими вусиками, і незрозумілою здатністю завжди вигравати під час кидання жребия—он навіть наперед знає, впаде чи, наприклад, монета орлом чи решкою, ніж, до речі, шокує присутніх вбити його офіцерів, й ті, вражені, відпускають його зі світом. Напевно, позитивних якостей слід і деяку нечуттєвість Фандоріна загибель своїх знайомих: для сищика це навіть добре. Помер при дивних обставин друг-генерал, вбили старого учителя—Эраст, може, і засмутився ненадовго, так не дуже переживав. Тим більше що, «якщо відійти від всіх помислів і повністю віддатися розуміння себе, то душі настане просвітління. Ераст Петрович з всіх сил намагався відволіктися і просвітліти» пише він і повчально додає: «що дуже непросто і досягається лише шляхом довгої тренировки».

Статський советник.

Дія його відбувається у 1891 року. Вперше (а «Радник «- шоста книга серії) шляхи-доріжки Ераста Фандоріна перетинаються з російським революційним рухом. Вперше, напевно, у вітчизняній словесності конфлікт між царської владою та «нигилистами «викладено ні з яким точки зору, — автор сумлінно (і дуже переконливо) відтворює логіку і захисників режиму, та її ворогів. Міркувань про громадянською позицією у книзі трохи, бо маємо ми справа ні з агітаційної літературою, і з детективом, але вони є - і вони виразні і відповідальні. Автор ставить Фандоріна перед важким вибором: Ераст готовий служити режиму (читай — Росії), та що вище мавпа забирають на кокос… ніж, тобто, вище ти забираєшся по службі, тим мерзее товариші з служби й жахливіше людські відносини. Причому, карабкаючись у цій драбині, навіть найбільш шляхетний дон починає набувати повадки кар'єриста та інші атрибути несвободи. Коротше, на минулих рядках роману новий московський генерал-губернатор (братик царя-імператора) пропонує Фандорину посісти потрібне місце московського обер-поліцмейстера. «Проте найясніша десниця і зависла в повітрі. — Знаєте, ваше високість, вирішив залишити державної служби, — сказав Ераст Петрович ясним, впевненим голосом, дивлячись ніби у обличчя його імператорського високості, а водночас ніби й крізь. — Зрештою, мені по удачі приватне життя. І, без очікування кінця аудієнції, попрямував до дверей » .

Заключение

.

«Пригоди Ераста Фандоріна» це нове слово у літературі. Читач, узявши до рук працю Акуніна, повинен знати наперед, що жодних телепрограм не побачить і сну не вирушити рівно мали на той тимчасової відрізок, що буде йому для прочитання детективу до останньої рядки, начебто сам чорт звив гніздо на невтомному пере письменники та змушує її виписувати щось таке, як і колись не бачено був у природі. Написано таким чистим, філігранним російською мовою що вкотре нагадує що немає високих і низьких жанрів, а є і погана литература.

[pic].

1. Вступление…1.

2. Борис Акунин…2.

3. Твори Акунина…3.

4. Головний герой…5.

5. Словесний портрет…7.

6. З рода…8.

7. Корнеліус фон Дорн…9.

8. Ніка Фандорин…10.

9. Свідчення свидетелей…11 10. Свідчення Фандорина…14 11. Жінки Фандорина…16 12. Твори Акуніна a. Азазель…18 b. Смерть Ахилеса…20 з. Стацкий советник…22 13.

Заключение

…23 14. Содержание…24 15.Приложения.