«Тот місто, мною улюблений в детстве...» (по ліриці А. А. Ахматової)

«Тот місто, мною улюблений в детстве…"(по ліриці А. А. Ахматової)

Невозможно уявити лірику Анни Андріївни Ахматової без теми Царського Сіла й Петербурга. Краса цих місць оточувала її з дитинства, сформувала у ній митця і пізніше поет віддала повною мірою данину цій красі. Живучи у Царському Селе, Ахматова всім істотою усвідомлювала, що це духовна батьківщина Пушкіна, він тут склався, як поет, і це зворушувало її душу, змушувало виливатися в прекрасні і добрі трепетні рядки.

Смуглый отрок бродив алеями,.

У озерних сумував берегів,.

И століття ми плекаємо.

Еле чутний шелест кроків.

Впитывая навколишню гармонію та краси, сформувався класичний суворий стиль віршів Анни Андріївни. Прекрасні палаци, альтанки та статуї навіювали й певну меланхолію про померлого «золотий вік». І на поезії Ахматової відчувається ця туга про сильному почутті, яке має лірична героїня її віршів, але немає гідного обранця, зумів оцінити, переконатися в цьому велике почуття.

Знаю: гадаючи, і мені відривати.

Нежный квітка маргаритку.

Должен в цій землі випробувати.

Каждый любовну катування.

Жгу до зорі на віконці свічку.

И ні про кого не тужу,.

Но я — не хочу, не хочу, не хочу.

Знать, як цілують іншу.

Как б любов була гірка, воно прекрасне. Завдяки йому тільки і відчуває життя лірична героїня Ахматової. Цю солодку біль вона внаслідок чого не змінить зі сцени, який нею на кшталт смерті.

Проводила друга до передній.

Постояла в золотий пилу.

С колоколенки сусідньої.

Звуки важливі текли.

Брошена! Придуманий слово —.

Разве я квітка чи лист?

А очі дивляться вже суворо.

В потемніле трюмо.

Темы Петербурга, кохання, і творчості тісно переплітаються в поезії Ахматової. Інколи важко відокремити одну одної, швидше гармонійно доповнюють друг друга, виливаючись у прекрасні вірші. Чудові будинку Петербурга — непросто декорації, у яких живе, бореться і потерпає лірична героїня Анни Андріївни, вони живі істоти, які допомагають діяти чи байдуже взирающие до чужої страждання.

Сердце б'ється рівно, розмірено,.

Что мені довгі року!

Ведь під аркою на Галерної.

Наши тіні назавжди…

Оттого, що стали поруч.

Мы в блаженний мить чудес,.

В мить, коли над Літнім садом.

Месяц рожевий воскреснув.

В цьому величному, прекрасному і холодному місті довелося зазнати Ахматової кращі й найгіркіші сторінок своєї частки. Але вона знала, що рідного міста, Росії їй вмирати. Хоч би як була важка її доля, Анно Андріївно залишалася «вдома», не хотіла шукати легкого щастя. Вона стала найбільшої жінкою й поетом, зуміла навіть горі Ай-Петрі і страждання вилити в безсмертні вірші.

Мне голос був. Він кликав утешно.

Он говорив: «Іді сюди.

Оставь свій край глухий і грішний,.

Оставь Росію назавжди.

Я кров від рук твоїх відмию.

Из серця вийму чорний сором,.

Я новим ім'ям покрию.

Боль поразок й образ".

Но байдуже і спокійно.

Руками я замкнула слух,.

Чтоб цією промовою недостойною.

Не опоганився скорботний дух.

Знакомясь з творчістю Анни Андріївни Ахматової, дедалі більше дивуєшся і захоплюєшся стійкістю, силою волі, духовної красою цієї жінки. Не дивно, що вона удостоїлася титулу «імператриці російської поезії». Вистоявши, вона зуміла створити у своїй поезії образ російської жінки, тендітній і ранимою, але надзвичайно стійкою і є чудовою у своїй вірної любові.

Сказал, що з мене суперниць немає.

Я йому не жінка земна,.

А сонця зимового утешный світло.

И пісня дика рідного краю.

Когда помру, не стане він сумувати,.

Не крикне, обезумевши: «Воскресни!» —.

Но раптом зрозуміє, що.

Без сонця тілу і душі без пісні.

А що теперь?

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.