Комунікативні особливості соціально-психологічного потенціалу особистості менеджерів-керівників

Магістерська робота

«Комунікативні особливості соціально-психологічного потенціалу особистості менеджерів-керівників«

Зміст

Вступ Розділ 1. Теоретичні основи вивчення комунікативних особливостей соціально-психологічного потенціалу особистості менеджерів-керівників

1.1 Поняття комунікативного потенціалу особистості

1.2 Комунікативна компетентність

1.3 Структура соціально-психологічного потенціалу

1.4 Соціально-перцептивна й інтерактивна складові соціально-психологічного потенціалу особистості

1.5 Соціально-психологічні характеристики особистості менеджерів-керівників та менеджерів-операторів Розділ 2. Використані методи дослідження особистісних відмінностей соціально-психологічних характеристик менеджерів-керівників та менеджерів-операторів

2.1 Операціоналізація компонентів комунікативного потенціалу особистості

2.2 Експериментальна та тестові методики дослідження Розділ 3. Описання та інтерпретація результатів емпіричного дослідження комунікативних особливостей соціально-психологічного потенціалу особистості менеджерів-керівників Висновок Список використаних джерел Додатки

Вступ

У час активного розвитку інформаційно-комунікаційних технологій важливим, та здебільшого найважливішим є успішне спілкування і взаємодію між людьми, що обумовлено не простим обміном інформацією, а задіює їх потенційні комунікативні можливості, що дозволяють суб'єктам враховувати, розуміти або приймати точку зору, позицію, іншої людини, успішно і продуктивно з ним взаємодіяти. Це стосується абсолютно усіх сфер соціального життя, будь то сімейні відносини, міжособистісні, управлінські та ін. Теоретична значимість нашої роботи полягає в тому, що проблема комунікативного потенціалу особистості, зокрема вирішення питань його структури, особливостей його компонентів недостатньо вивчена і не до кінця обґрунтована в соціальній психології.

Необхідно зазначити, що в даній роботі ми розвиваємо раніше досліджувану нами тему і розширюємо межі пізнаного. Зараз ми торкнулися надзвичайно цікавого аспекту вивчення комунікативного потенціалу особистості, а саме професійної його специфіки. Наше дослідження буде націлено на вивчення особливостей соціально-психологічного потенціалу особистості менеджерів, що виконують операторські функції та особистісних характеристик менеджерів, що займають керівні посади в різних професійних сферах, ми розглянемо, на скільки виразно проявлені якості, що забезпечують успішність комунікативної діяльності, у менеджерів-керівників та менеджерів-операторів, порівняємо показники по кожному з врахованих параметрів, а саме: здатності до децентрації в умовах кооперантного і конкурентної взаємодії, загальному рівню емпатії, соціальному інтелекту, переважної стратегії поведінки в умовах соціального конфлікту, рівню самоконтролю в спілкуванні.

Об'єктом даного дослідження виступає соціально-психологічний потенціал особистості.

Предмет дослідження — професійні особливості компонентів соціально-психологічного потенціалу особистості.

Мета даної роботи — розкрити зміст структурних компонентів комунікативного потенціалу особистості та зробити порівняльний емпіричний аналіз вираженості цих компонентів у менеджерів-керівників та менеджерів-операторів.

Завдання:

— розкрити поняття комунікативного потенціалу та комунікативної компетентності особистості;

— виділити структурні компоненти комунікативного потенціалу особистості;

— проаналізувати соціально-психологічні джерела, що розкривають зміст структурних компонентів комунікативного потенціалу і професійних відмінностей соціально-психологічних характеристик особистості;

— виконати експериментальне дослідження здатності до децентрації;

— провести емпіричне дослідження соціально-психологічного потенціалу за допомогою складеного блоку психодіагностичних методик;

— з використанням методів математичної обробки, зробити порівняльний аналіз вираженості компонентів комунікативного потенціалу в двох професійних групах;

— на підставі отриманих результатів розкрити професійну специфіку соціально-психологічного потенціалу особистості.

Розділ 1. Теоретичні основи вивчення комунікативних особливостей соціально-психологічного потенціалу особистості менеджерів-керівників

1.1 Поняття комунікативного потенціалу особистості

Розкриємо основний зміст цього поняття. Комунікативний потенціал особистості, як вказує Петровська Л. А. — це властиві особистості об'єктивні і суб'єктивні комунікативні можливості, які реалізуються як свідомо, так і стихійно і є внутрішнім резервом індивіда.

Комунікативний потенціал особистості утворюють: комунікативні можливості, комунікативні сили індивіда, які можуть бути використані особистістю в конкретній формі спілкування; психологічні властивості й можливості, придбані в реальних умовах спілкування і взаємодії з іншими людьми; комунікативні можливості подальшого розвитку. Він є не статичною, а динамічною, тобто такою, що розвивається (або навпаки), системою властивостей і здібностей, яка формується у спільній діяльності з іншими людьми, реальному спілкуванні з ними. Це — система форм, засобів, шляхів інтеграції власної діяльності з діяльністю інших, власної особистості з особистостями інших, специфічний комплекс особистісних якостей і особливостей, своєрідна індивідуальна «історія участі особистості» у спільній діяльності.

За відсутності умов для реалізації комунікативного потенціалу, як вказує Орбан-Лембрик Л. Е. [26], відбувається зниження потенційних можливостей індивіда, руйнування його статусно-рольової актуалізації в соціальній групі, втрата відчуття соціальної реальності, деперсоналізація та ізоляція. Потенційні комунікативні можливості особистості формуються як бажання індивіда самовиразитися, самоствердитися, оптимізувати процес соціально-психологічного відображення враховуючи свої індивідуальні психофізіологічні, соціально-психологічні властивості.

Динамічний характер комунікативного потенціалу сприяє розвитку або гальмування комунікативних властивостей і здібностей особистості. Процес актуалізації внутрішніх комунікативних резервів є становленням стійких комунікативних зв’язків людини, які сприяють налагодженню інформаційного обміну, взаємовпливу, сприйняття і відображення соціальних відносин. Успішність реалізації комунікативного потенціалу особистості визначають: усвідомлення значущості комунікативної діяльності, комунікативних знань і вмінь в комунікативній життя людини; знання власних комунікативних можливостей і комунікативних особливостей інших учасників спілкування; систематичне поповнення знань з теорії та практиці спілкування.

Під соціально-психологічним потенціалом особистості Бефані А.А. [6, с. 15] розуміє динамічну систему соціально-психологічних властивостей і здібностей, які, як внутрішній резерв особистості, можуть бути використані нею для адекватного сприйняття й розуміння соціальної реальності, для забезпечення високої ефективності спілкування й взаємодії з іншими людьми, а також для подальшого саморозвитку.

В.В. Рижов розглядає комунікативний потенціал як систему соціально-психологічних властивостей, що забезпечують той чи інший характер спілкування. Р. А. Максимова говорить про комунікативний потенціал як про складне структурне утворення, яке проявляється в наявності у людини ряду комунікативних якостей, які забезпечують оптимальний рівень взаємовідносин з оточуючими. Компонентами цього утворення є комунікативна активність (ініціативність), емоційна реактивність у спілкуванні і комунікативна впевненість. Р. А. Максимова вказує, що зниження комунікативного потенціалу відбувається при порушенні системи міжособистісних відносин, а збільшення пов’язане з наявністю позитивної психологічної атмосфери та морального клімату в соціальній мікросередовищі. В ході емпіричного дослідження вона встановила, що існує пряма залежність між рівнем розвитку комунікативного потенціалу і успішністю навчальної діяльності в шкільних і студентських групах.

Комунікативні властивості особистості є її потенційними можливостями, які обумовлюють ефективність спілкування, вимірюють ступінь сили участі в соціально-психологічному відображенні соціальної реальності, глибину й повноту входження у процес взаємодії, повноцінність контакт [30, с. 56]. Вони характеризують особистість крізь призму її можливостей як конкретного і реального учасника спільної з іншими людьми діяльності, що визначають ефективність цієї діяльності. В особливих видах діяльності й у специфічних ситуаціях спілкування, що пред’являють особистості високі вимоги, ці властивості виступають як внутрішні резерви особистості.

1.2 Комунікативна компетентність

Поняття комунікативної компетентності часто сприймається як синонімічне поняттю комунікативного потенціалу і по суті є тотожним останньому, тому ми розглянемо те, як визначають поняття комунікативної компетентності різні автори.

У літературі можна зустріти поняття, близькі за своїм змістом щодо розглянутого нами предмета. Наприклад, у Петровської Л.А., «компетентність у спілкуванні» — це вміння долати труднощі в спілкуванні, в першу чергу, соціально-перцептивного плану, здатність рефлексувати власні прояви в спілкуванні і використовувати отриману інформацію для самопізнання [31, с. 26]. «Компетентність взаємодії» (інтерактивна компетентність), під якою розуміють здатність створення нових зразків виконання ролі шляхом реконструювання знайомих, набутих на практиці прикладів, що дає можливість діяти при специфічних змінах ситуації взаємодії.

Петровська Л.А. також вказує, що комунікативна компетентність передбачає розуміння мотивів, намірів, стратегій поведінки, фрустрації партнерів по спілкуванню, розуміння соціально-психологічних проблем взаєморозуміння, оволодіння техніками спілкування. За результатами своїх досліджень комунікативної компетентності, вчений пропонує спеціальні тренінги для формування та розвитку цієї властивості особистості [31, с. 34].

На думку Руденського Є.В., комунікативна компетентність особистості складається з наступних чотирьох здібностей:

— давати соціально-психологічний прогноз комунікативній ситуації, в якій доведеться спілкуватися;

— соціально-психологічно програмувати процес спілкування, спираючись на своєрідність комунікативної ситуації;

— «вживатися» в соціально-психологічну атмосферу комунікативної ситуації;

— здійснювати соціально-психологічне управління процесами спілкування в комунікативній ситуації.

На підставі аналізу цих складових, Руденський Є.В. виводить три рівні комунікативної компетентності:

1) соціонормативний досвід. Це основа когнітивного компонента комунікативної компетентності особистості як суб'єкта спілкування. Разом з тим реальне існування різних форм спілкування, які найчастіше спираються на соціонормативних конгломерат (довільна суміш норм спілкування, запозичених з різних національних культур), вводить особистість у стан когнітивного дисонансу. А це породжує суперечності між знаннями норм спілкування в різних формах спілкування;

2) сигніфікації. Це система символів і нормативних приписів щодо їх використання під час спілкування. Як своєрідний знак, символ використовується по-різному: і як спосіб організації дій, і як спосіб прояву ставлення до партнера по спілкуванню, і як спосіб організації тексту повідомлень, якими обмінюються учасники спілкування;

3) акціональний рівень. Це персоніфікація спілкування, яка передбачає як опанування кодом ситуативного спілкування, так і відчуття допустимого в імпровізаціях, доцільності конкретних способу спілкування.

У сукупності три виділених рівня характеризують рівень комунікативної компетентності особистості як суб'єкта спілкування.

Зимняя І.А. виділяє три групи компетентностей: компетентності, які стосуються самого себе як особистості, як суб'єкта життєдіяльності; компетентності взаємодії людини з іншими людьми; компетентності діяльності людини, які проявляються у всіх її типах.

Комунікативна компетентність, на думку Ємельянова Ю.М. [16], — це моральна категорія, яка регулює всю систему відносин людини до природного і соціального світу, а також до самого себе як синтезу цих двох світів і вимагає від особистості усвідомлення власних потреб і ціннісних орієнтацій, перцептивних умінь, готовності сприймати нове у зовнішньому середовищі, своїх можливостей у розумінні норм і цінностей інших соціальних груп і культур, своїх почуттів і психічних станів у зв’язку з впливом зовнішніх факторів та ін.

Корець О.М. каже, що необхідність формування комунікативної компетенції обумовлена деякими причинами. Так, рівень сформованості комунікативної компетенції - це важливий параметр характеристики освітнього та культурного рівня людини. Друга причина полягає в тому, що постійні зміни соціальних умов викликають необхідність створення динамічної системи мовної підготовки.

Ефективність спілкування передбачає також знання всіх його компонентів, яке також забезпечує комунікативну компетентність як окремої людини, так і фахівця певної галузі. Відповідно до цього, Бутенко Н. Ю. розглядає комунікативну компетентність як сукупність знань, умінь і навичок, які включають: функції спілкування та особливості комунікативного процесу; види спілкування і основні його характеристики; засоби спілкування (вербальні і невербальні); репрезентативні системи і ключі доступу до них; види слухання і техніки його використання; «зворотний зв’язок», психологічні та комунікативні типи партнерів, специфіку взаємодії з ними; методи генерування ідей та інтеграції персоналу для конструктивної комунікації; самопрезентацію і стратегію успіху [там же]. На думку вченого, розвиток комунікативної компетентності є, зокрема, необхідною умовою ефективної професійної діяльності.

Разом з тим — зауважує Корець О. М. — необхідно розрізняти власне компетенцію і її реалізацію (компетентність). Якщо компетенція — це свідоме або інтуїтивне знання мовної системи, володіння ефективною технікою спілкування, то реалізація компетенції, тобто компетентність, припускає здатність використовувати ці знання в процесі комунікації.

Тому, на думку вченого [19], суть комунікативної компетенції полягає в сукупності уявлень про шляхи і способи забезпечення взаємодії в процесі спілкування, в реалізації обраної комунікативної позиції, а також у досягненні комунікативної мети засобами мови.

Таким чином, комунікативна компетентність виступає як компонент більш масштабного особистісного утворення, комунікативного потенціалу, і є в узагальненій формі, ієрархічно організованим психічним утворенням, проявом певного рівня розвитку особистості, яке передбачає сформованість цілісної системи мотиваційно-спонукальних, особистісних якостей і функціонально-операційних проявів, які реалізують емоційні, когнітивні та поведінкові компоненти сфери особистості.

1.3 Структура соціально-психологічного потенціалу

У структуру соціально-психологічного потенціалу особистості Бефані А.А. [6, с. 13] включає такі підструктури:

1. Соціально-психологічна (комунікативна) компетентність і соціальний інтелект.

2. Особливості ціністно-смислової сфери.

3. Інтегральні соціально-психологічні характеристики.

Першу підструктуру утримують три блоки соціально-психологічних можливостей особистості:

1) соціально-перцептивні здібності;

2) здібності й готовність взаємодіяти з іншими;

3) особливості соціального інтелекту.

У блок соціально-перцептивних здібностей включені наступні складові:

· рефлексивні здатності;

· емпатія (здатність до співпереживання);

· здатність точно сприймати й оцінювати інших; розуміти те, про що вони воліють умовчувати; розуміти їхні труднощі та проблеми;

· здатність уловлювати й виражати загальну думку учасників ситуації з будь-яких значущих для них питань;

· здатність ідентифікувати себе з іншими, бачити ситуацію їхніми очима;

· здатність адекватно «читати» невербальні сигнали оточуючих і на цій основі «проникати» у їхню підсвідомість.

До блоку здібностей і готовності взаємодіяти з іншими Анжела Анатоліївна включає:

o кооперативність як схильність до співробітництва; установка на побудову кооперативної ситуації взаємодії;

o діалогічність, здатність устати на точку зору й позицію іншого;

o установка на рівність і взаємоповагу в процесі взаємодії;

o здатність залучати інших учасників ситуації до рішення завдання;

o здатність впливати на інших;

o установка на переважне сприйняття позитивних властивостей оточуючих і їхню позитивну оцінку;

o установка на створення смислової конгруентності у визначенні ситуації з іншим учасником взаємодії;

o установка на розуміння іншого в процесі взаємодії;

o установка схвалення іншого у взаємодії (надання прав бути собою, мати власні судження й позицію);

o установка самосхвалення в комунікативному процесі;

o готовність бути відповідальним за іншого й за спільний кооперативний процес;

o психологічна відкритість стосовно іншого;

o здатність забезпечити легкість спілкування;

o здатність управляти собою при взаємодії х іншими;

o здатності до встановлення, підтримки соціального контакту й виходу з нього;

o здатність обирати способи спілкування адекватно ситуації;

o здатність адекватно ситуації проявляти конгруентність переживань, думок і комунікації;

o здатність досягати поваги й атракції з боку інших;

o володіння навичками ефективної комунікації (прийомами й техніками активного слухання, ведення діалогу, бачення перспективи і т.д.).

Блок соціального інтелекту за цією структурою становлять наступні особливості:

§ здатність орієнтуватися в соціальних ситуаціях різного типу на основі багатства їхніх когнітивних репрезентацій в індивіда (наявності їхніх відповідних когнітивних схем);

§ здатність активізувати весь свій минулий досвід;

§ здатність до диференціації й генералізації інформації про ситуації;

§ розвиток механізму когнітивного оцінювання особливостей ситуації й смислу (значення) того, що відбувається;

§ здатність відрізняти істотні елементи ситуації від несуттєвих;

§ сензетивність до непомітних особливостей ситуації;

§ «почуття нового», здатність приймати й освоювати нове;

§ здатність до екстраполяції ситуації;

§ здатність до рішення проблем при відсутності зворотного зв’язку, при високому ступені невизначеності ситуації;

§ здатність проблемно мислити, тобто бачити можливості зміни, удосконалювання ситуації;

§ здатність системно мислити, тобто бачити всі елементи ситуації панорамно, цілісно;

§ здатність розглядати важку ситуацію з різних точок зору;

§ здатність прогнозування майбутніх труднощів і наслідків розвитку конкретних ситуацій, використовувати засоби для превентивної нейтралізації труднощів;

§ антиномічність мислення (здатність використовувати думки й пропозиції, протилежні власним позиціям).

Компонентами другої підструктури соціально-психологічного потенціалу особистості, особливостей ціннісно-смислової сфери, є:

Ш цілісність особистісного ідеалу і його відповідність реальному поводженню;

Ш особливості ієрархії ціннісних орієнтацій, ціннісне відношенні до світу, до людей;

Ш готовність допомагати людям;

Ш високий рівень мотивації досягнень;

Ш оптимістичній світогляд.

У третю підструктуру (інтегральні характеристики особистості) входять:

а інтегральність як високий рівень суб'єктивного контролю над значущими ситуаціями, упевненість у здатності контролювати те, що відбувається, високий рівень саморегуляції й самоконтролю, особиста відповідальність за свої вчинки й дії інших людей, за рішення завдання;

а інтегральна особистісна диспозиція як упевненість у можливості перетворення будь-якої важкої ситуації й готовність до цього;

а активність як здатність ініціювати зміни у відносинах із соціальним світом;

а перевага конструктивно-перетворюючої стратегії співволодіння з важкими соціальними ситуаціями;

а високий рівень саморозуміння й самоприйняття.

Таким чином, виділені складові соціально-психологічного потенціалу особистості є тими внутрішніми можливостями, які, вимагаючи свого безпосереднього розвитку й актуалізації, забезпечують адекватне розуміння й творчу побудову особистістю найскладнішим соціальних ситуацій спілкування та взаємодії.

Треба сказати, що саме цією структурою комунікативного потенціалу ми керуймося загалом у цій роботі та емпірично досліджуємо деякі з компонентів поданої структури.

1.4 Соціально-перцептивна й інтерактивна складові соціально-психологічного потенціалу особистості

Соціально-перцептивні здібності і механізми, як і конкретно специфіка міжособистісного сприйняття особистості, — є найважливішими компонентами її комунікативного потенціалу і значною мірою визначають прояв здатності до децентрації.

Важливі перцептивно-рефлексивні здібності особистості, пов’язані з пізнанням людини людиною в комунікативних процесах і спільній діяльності. Йдеться про соціально-психологічної спостережливості; оцінці індивідом власної групи, міжособистісних відносин; суб'єктивне уявлення про власну роль і роль інших у неформальній структурі групи; індивідуальне уявлення про цілі, цінності, установках, настрої, інтереси, що переважають у групі і т.д.

Соціальна перцепція, або в більш вузькому сенсі, міжособистісна перцепція, на думку Андрєєвої Г. М., означає сприйняття зовнішніх ознак іншої людини (групи, соціальної спільності), співвіднесення їх з особистісними характеристиками сприйманого індивіда та інтерпретацію на цій основі його вчинків. На таке сприйняття в більшій чи меншій мірі впливають соціальні або особистісні фактори, до яких можуть відноситися мотивація, установки, очікування, вплив групи та ін. Структура міжособистісного сприйняття зазвичай описується як трикомпонентна. Вона включає в себе: суб'єкт міжособистісного сприйняття, об'єкт міжособистісного сприйняття і сам процес міжособистісного сприйняття. Для результату міжособистісного сприйняття значимими є характеристики і суб'єкта, і об'єкта даного процесу, а також важливою виявляється ситуація міжособистісного сприйняття, особливо якщо це ситуація спільної діяльності, при тому, що психологічна характеристика «взаємодії» суб'єкта та об'єкта міжособистісного сприйняття полягає в побудові образу іншої людини.

Горобець Т.Н. розуміє соціальну перцепцію як цілісне сприйняття суб'єктом не тільки предметів матеріального світу, а й соціальних об'єктів. Соціально-перцептивний механізм — це механізм відпрацювання навичок у сприйнятті, розумінні й оцінці індивідом, зокрема, у контексті існуючих умов функціонування соціальних об'єктів — самих себе, соціальних груп, різного роду об'єктів і т.д. Сприйняття соціальних об'єктів має ряд специфічних рис, якісно відрізняють його від сприйняття неживих предметів.

Позначимо ці відмінності. Соціальний об'єкт (індивід, група) не пасивний і не байдужий по відношенню до сприймаючого його об'єкту — суб'єкту. Впливаючи на суб'єкт сприйняття, сприймалася людина прагне трансформувати уявлення про себе в сприятливу для своїх цілей сторону. Увага суб'єкта соціальної перцепції зосереджено передусім не на феноменах процесу, породжують образ як результат відображення сприймають реальності, а на смислових та оціночних інтерпретаціях об'єкта сприймання, в тому числі і причинних факторах. Сприйняття соціальних об'єктів характеризується більшою злитістю пізнавальних компонентів з емоційними компонентами, більшою залежністю від мотиваційно-смислової структури діяльності сприймає суб'єкта.

Специфіка сприйняття дорослою сформованою людиною іншої людини, ситуації, явища проявляється в міжособистісному сприйнятті, самосприйнятті та сприйнятті міжгруповому. Сприйняття суб'єктами партнерів по спільній діяльності або взаємодії у спільних поведінкових актах дає соціально значимий результат тільки в тому випадку, якщо сприйняття визначається відповідним рівнем представленості взаємодіючих індивідів, тим, «наскільки ми сформовані як особистості, як суб'єкти діяльності, пізнання і спілкування» [7, с. 116].

Міжособистісна перцепція стереотипізована. Науковий експеримент Бодалева A.A. доводить, що особливістю сприйняття, його саме психічного компонента є установка. Так, сприйняття одних і тих же фотографій піддослідними при різних, різнополярних по модальності установках породжує різко відмінні між собою образи сприйманого людини. Це факт, що говорить про наявність соціально-психологічних детермінант в психічному компоненті процесу сприйняття людини людиною, що є наслідком стереотипів, що склалися в суспільстві, установок і т.д.

Слід зазначити, що в структурі соціальної перцепції діють такі здібності і механізми (охарактеризуємо їх):

— ідентифікації - є процесом інтуїтивного ототожнення, порівняння суб'єктом самого себе з іншою людиною (групою людей), в процесі міжособистісної перцепції;

— емпатії - являє собою спосіб розуміння іншої людини, заснований не на реальному сприйнятті проблем іншої людини, а на прагненні емоційної підтримки об'єкта сприйняття;

— атракції - розглядається як особлива форма сприйняття однієї людини іншою, заснована на стійкому позитивному ставленні до людини. У процесі атракції люди не просто розуміють один одного, але формують між собою певні емоційні взаємини;

— симпатії - це стійке, позитивне, емоційне ставлення людини до інших людей або до груп людей, що виявляється в доброзичливості, привітності, надання уваги, захопленні. Симпатія спонукає людей до спрощеного взаєморозумінню, до прагнення пізнавати співрозмовника в процесі спілкування;

— рефлексії - тут під рефлексією розуміється усвідомлення кожним з учасників процесу міжособистісного сприйняття того, як він сприймається своїм партнером по спілкуванню.

Індивідуальні психологічні соціально-перцептивні особливості у різних людей різні, хтось більше, хтось менше відкритий для сприйняття іншим людям. Для побудови прогнозу взаємодії при такому сприйнятті, необхідно враховувати різні «ефекти», що виникають при сприйнятті людьми один одного. Найбільше досліджено три таких «ефекту»: ефект ореолу («галоеффект»), ефект новизни і первинності, а також ефект, або явище, стереотипізації. «Ефект ореолу» полягає у формуванні специфічної установки на сприйманого через спрямоване приписування йому певних якостей: інформація, що отримується про якусь людину, категоризируются певним чином, а саме — накладається на той образ, який вже був створений заздалегідь. Цей образ, раніше існуючий, виконує роль «ореолу», що заважає бачити справжні риси і прояви об'єкта сприйняття. Ефекти «первинності» і «новизни» стосуються значимості певного порядку пред’явлення інформації про людину для складання уявлення про нього. Стереотипизация в спілкуванні виникає на основі досить обмеженого минулого досвіду, в результаті прагнення будувати висновки на базі обмеженої інформації. Дуже часто стереотип виникає щодо груповий приналежності людини, наприклад приналежності його до якоїсь професії. Тоді яскраво виражені професійні риси у зустрінутих в минулому представників цієї професії розглядаються як риси, властиві кожному представнику цієї професії. Так, виявляється тенденція «витягувати сенс» з попереднього досвіду, робити висновки за подібністю з цим попереднім досвідом, не бентежачись його обмеженістю.

У будь-якому прояві людської поведінки, в тому числі і соціально-перцептивної його аспекті, має місце бути психофізіологічний фундамент. Так, цікаво відзначити, що за даними Іваницького A.M. [18], що досліджував «викликані потенціали», у людини на формування перцептивного образу йде 100 мілісекунд.

Взагалі, до здібностей міжособистісного пізнання відносять соціальне мислення, соціальний інтелект і психологічне мислення [3, с. 64]. При чому, психологічне мислення розуміється як система розумових дій, на основі яких здійснюється уявне відтворення психологічних характеристик людини.

Соціально-перцептивний механізм сприйняття проявляється в особливостях організації простору діяльності та її процесуальних характеристиках, в особливостях сприйняття партнерів спільної діяльності.

І звичайно ж нам слід сказати [8], що в соціально-перцептивному процесі при міжособистісному взаємодії наблизитися до розуміння внутрішнього душевного світу і стану іншої людини можна лише з якоюсь мірою точності, але не можна конгруентно відтворити його в собі.

Тепер перейдемо до інтерактивної складової комунікативного потенціалу особистості.

Участь людини у взаємодії і спілкуванні реалізується також через прояв його комунікативних здібностей. Для психологічного розвитку, соціалізації індивіда, набуття нею необхідних форм суспільної поведінки вони мають не менше значення, ніж предметно-пізнавальні здібності. Адже без уміння адаптуватися до міжособистісних контактів, до людей, в них задіяні, правильно сприймати і оцінювати їхні вчинки, взаємодіяти з ними й налагоджувати продуктивні взаємини в різних соціальних ситуаціях неможливо нормальне життя і психічний розвиток особистості.

Взаємодія — один з найістотніших моментів людської діяльності в будь-яких її формах, будь-то діяльність предметно-практична, що здійснюється в процесі суб'єктно-об'єктної взаємодії, або діяльність спілкування, реалізує суб'єкт-суб'єктні відносини. Так, Ломова Б. Ф. спілкування розуміється як такий соціально-психологічний феномен, який являє собою «специфічну систему міжособистісної взаємодії» або ж «взаємодії на основі взаємного психічного відображення».

Тут мова йде про інтерактивну стороні спілкування і, головним чином, про те, як взаємодія між людьми співвідноситься з комунікативним потенціалом його суб'єктів, що забезпечує успішність такої взаємодії. Адже здатність успішно взаємодіяти з іншими і вступати в таку взаємодію дуже тісно пов’язана з комунікативним потенціалом особистості та її перцептивними здібностями, а також, що важливо, зі здатністю до децентрації.

Так, за Андріївою Г. М., інтерактивна сторона спілкування — це умовний термін, що позначає характеристику тих компонентів спілкування, що пов’язані із взаємодією людей, з безпосередньою організацією їхньої спільної діяльності.

Взаємодія діяльностей, як вважає Цуканова О. В. [43], породжує феномен спілкування, яке виконує функції механізму спільної діяльності, засоби і способи її здійснення. Таким чином спілкування нею розуміється як соціально-психологічний феномен, який народжується на стику як мінімум двох індивідуальних комунікаційних діяльностей. «Індивідуальна комунікаційна діяльність може бути освоєна і» присвоєна «індивідом. Але спілкування як результат суб'єктної спільності і взаємодії певної кількості індивідуальних комунікаційних діяльностей не може бути «присвоєно» ні одним з його учасників — спілкування проростає з того, що у взаємодії є між і між — з міжособистісної взаємодії, міжособистісних відносин, міжособистісного розуміння, міжособистісного сприйняття і т. п. «[43, с. 170]. За Цуканової Є.В., спілкування, також, — це міжособистісний, інтерсуб'єктний феномен, тоді як комунікативна діяльність — особистісний, індивідуальний. Іншими словами, спілкування не може бути присвоєно особистістю, вона народжується між партнерами, на стику їх індивідуальних комунікаційних діяльностей.

Куніцина В.М. розглядає міжособистісне взаємодія як «інструментально-технологічна сторона спілкування», а такі терміни, як «міжособистісне спілкування», «міжособистісна комунікація» і «міжособистісне взаємодія» розглядаються як близькі за змістом.

Кажучи про види взаємодії, позначимо, що найбільш поширеним є дихотомічне розподіл всіх його можливих видів на два протилежних: кооперація і конкуренція. Різні автори позначають ці два основних види різними термінами. Крім кооперації і конкуренції, кажуть про згоду і конфлікті, пристосуванні і опозиції, асоціації та дисоціації і т.д. За всіма цими поняттями ясно видно принцип виділення різних видів взаємодії. У першому випадку аналізуються такі його прояви, які сприяють організації спільної діяльності, є «позитивними» з цієї точки зору. У другу групу потрапляють взаємодії, так чи інакше «розхитують» спільну діяльність, що представляють собою певного роду перешкоди для неї. Кооперація, або кооперативне взаємодія, означає координацію одиничних сил учасників (упорядкування, комбінування, підсумовування цих сил). Кооперація — необхідний елемент спільної діяльності, породжений її особливою природою. Що стосується конкуренції, то тут найчастіше аналіз сконцентрований на найбільш яскравою її формі, а саме на конфлікті. Однак навіть конкурентна взаємодія — це теж взаємодія, але у формі якогось протиборства з домішкою негативу.

Значимість інтерактивної сторони спілкування обумовила той факт, що в історії соціальної психології склалося навіть спеціальний напрям, розглядає взаємодію вихідним пунктом всякого соціально-психологічного аналізу. Це — символічний інтеракціонізм Міда Г. Дана концепція важлива, бо вона гостріше багатьох інших теоретичних орієнтації соціальної психології поставив питання про соціальні детермінанти взаємодії, про його роль для формування особистості.

Суспільні відносини «дано» у взаємодії через ту реальну соціальну діяльність, частиною якої (або формою організації якої) взаємодія є. Міжособистісні відносини також «дані» у взаємодії: вони визначають як тип взаємодії, який виникає при даних конкретних умовах (чи буде це співробітництво чи суперництво), так і ступінь виразності цього типу (буде це більш успішне-менш успішне співробітництво).

Властива системі міжособистісних відносин емоційна основа, породжує різні оцінки, орієнтації, установки партнерів, певним чином «забарвлює» взаємодія. Разом з тим така емоційна (позитивна чи негативна) забарвлення взаємодії не може повністю визначати факт його наявності або відсутності: навіть в умовах «поганих» міжособистісних відносин в групах, заданих певної соціальної діяльністю, взаємодія обов’язково існує. Якою мірою воно визначається міжособистісними відносинами і, навпаки, якою мірою воно «підпорядковане» виконуваної групою діяльності, залежить як від рівня розвитку даної групи, так і від тієї системи соціальних відносин, в якій ця група існує. Тому, як каже Андрєєва Г. М, розгляд вирваного з контексту діяльності взаємодії позбавлене сенсу. Мотивація учасників взаємодії в кожному конкретному акті виявлено бути не може саме тому, що породжується більш широкої системою діяльності, в умовах якої воно розгортається.

Комунікативні здібності, як ми розуміємо, пов’язані з умінням людини використовувати в спілкуванні свої особистісні комунікативні властивості і з володінням технікою спілкування й контакту. Обидві ці групи здібностей об'єднують комплекс якостей (своєрідних вмінь) особистості, що забезпечують успішний комунікативний процес. Наприклад, здібності керувати своєю поведінкою у спілкуванні, комплекс перцептивних (лат. регсерйо — сприйняття) здібностей, пов’язаних з розумінням, обліком у спілкуванні особливостей іншої людини, умінням моделювати особистість іншого; здібності встановлювати, підтримувати контакт, змінюючи його глибину, входити і виходити з нього, передавати й перехоплювати ініціативу у спілкуванні; здібності оптимально в психологічному сенсі організовувати свою мову. Особливо важливі здібності, що характеризують «технологічну» підготовленість людини до спілкування: психологічно правильно вступати в процес взаємодії; підтримувати спілкування, постійно стимулювати як власну активність, так і активність співрозмовника; прогнозувати можливий розвиток ситуації, в межах якої розгортається комунікація; вміти долати психологічні бар'єри; вибирати адекватні жести, міміку, манеру поведінки і т.д.

Необхідно відзначити, що структуру комунікативного потенціалу утворює також потреба в спілкуванні, яка трактується і як самостійна специфічна установка особистості на спілкування із собі подібними, і як міжособистісне тяжіння, і як вроджений інстинкт спілкування, вроджене прагнення до афіліації (англ. to affiliate — приєднати; спроби людини бути в товаристві інших людей) і т.д. Безпосередньо з цією потребою пов’язана комунікабельність особистості - вираження потреби у спілкуванні, в налагодженні соціальних відносин, вибіркове ставлення до людей і використання форм та засобів комунікації.

До інтерактивної складової комунікативного потенціалу особистості також відноситься здатність до децентрації.

Розкриємо зміст цього поняття і підходи до його розуміння різними авторами. Так, Андрєєва Г. М. і Агєєв B.C. кажуть, що в умовах взаємодії від людини вимагається вміння враховувати особливості партнера, для того щоб погоджувати і координувати з ним свої дії. На різних рівнях психічної регуляції цей облік особливостей особистості іншої людини проявляється по-різному: від простого сприйняття та формування першого враження до розуміння і вчуствовання.

Механізмами, які здійснюють відображення внутрішнього світу іншої людини в процесі міжособистісного сприйняття, вважаються рефлексія, емпатія, ідентифікація [1], а також децентрація. У ситуації спільної діяльності ці механізми сприяють здійсненню імовірнісного прогнозування результатів даної діяльності. У такому разі побудови психічного образу іншої людини, що відбувається за участю психічних процесів, як правило, вивчаються в рамках загальної психології (сприйняття, пам’яті, мислення, уяви і т.д.) виявляється недостатньо. Спільність означає наявність володіють певними знаннями вміннями індивідів, тому в ситуації спільної діяльності необхідно враховувати індивідуально-мотиваційні і емоційно-оціночні її компоненти, в тому числі процеси міжособистісного сприйняття членів групи.

Найбільша адекватність образу людини досягається при сприйнятті його в контексті спільної діяльності і здійснюється завдяки спеціальним механізмам, за допомогою яких пізнає приймає до уваги позицію і точку зору іншої людини. Гаврилова Т. П. [13], наприклад, пов’язує цю здатність з механізмом децентрації. Ельконін Д.Б. називає його механізмом «можливої ??зміни позиції і координації своєї точки зору з іншими можливими точками зору» [41, с. 282].

Андрієва Г. М. також говорить про зв’язок здатності до децентрації і уяви: оскільки продуктивність уяви у людей неоднакова, то в одних вона вище в умовах взаємодії з іншими, а в інших — при роботі в поодинці. Характерним для одних людей є те, що їх здатність враховувати точку зору іншої людини краще проявляється в умовах кооперативного взаємодії, а для інших — в умовах конкуренції.

Децентрація може розумітися двояко: як здатність враховувати, брати в розрахунок, точку зору іншої людини в умовах спільної діяльності і як здатність «прийняти» точку зору іншого.

Слід зазначити, що пізнавальні функції перерахованих нами вище механізмів міжособистісного розуміння (емпатія, рефлексія, ідентифікація) можливі в тому випадку, якщо індивід у взаємодії з іншими людьми орієнтується на їх позиції і точки зору. І, як ми розуміємо, така орієнтація здійснюється саме за допомогою децентрації, яка в загальному вигляді трактується Ж. Піаже як психологічний механізм обліку та координації індивідом точок зору інших людей зі своєю власною.

Структура пізнавальної та соціальної децентрації, як зазначає Хомик B.C. [42], є принципово однаковою. Відмінність полягає лише в змісті завдань, які вирішуються: фізичного (просторового) або соціальної взаємодії. Прояв децентрації залежить від міжособистісних відносин партнерів по взаємодії. У людей більш здібних до децентрації, міжособистісні відносини впливають на величину її прояву відчутніше, ніж у менш здібних. Децентрація дає деякі переваги тим, у кого вона більш зріла і тому відбивається на статусі індивідів у малій групі. Децентрація є основою емпатії і рефлексії як способів міжособистісного розуміння.

У дослідженні егоцентричності і децентрації, проведеному Пашукова Т.І. [28], було встановлено, що децентрація має місце в процесі взаєморозуміння людей, а на її актуалізацію впливає тип взаємодії людей: кооперативний або конкурентний, при чому конкурентна взаємодія надає більш вагомий вплив, ніж кооперативне. Але слід зазначити, що дослідження проводилося з випробуваними підліткового і юнацького віку, тому його результати обмежуються цією віковою категорією. Децентрація має спільний знаменник і трактується як її ментальний механізм. Крім того, методика, яка була використана в даному дослідженні не стандартизована, тому складно оцінити нормативи отриманих даних.

Децентрована або егоцентрична спрямованості особистості, за Пашуковою Т.І., можуть перебувати в стані гармонійного або дисгармонійного співвідношення. Має існувати рівновага між її потребою відстоювати себе, свою думку, погляд, бажання і потребою орієнтації в позиціях, поглядах, думках і бажаннях інших людей, керуватися ними у своїй поведінці. Особистість як би знаходиться перед вибором утверджувати себе, бути самодостатньою, з одного боку, або володіти широким обсягом соціальної уваги, бути здатною більш-менш точно представляти погляди, точки зору, експектаціі, перспективи інших людей і враховувати їх, входити в їхнє становище — з іншого боку. Егоцентризм і децентрація генеруються міжособистісними відносинами.

Хомик B.C. також розглядає погляд на соціальну децентрацію Кольберга Л. і зазначає, що останній не вживав у своїх роботах поняття децентрації, але в них допускається, що децентрація забезпечує вираження процесів когнітивного структурування та врівноваження, віднесеність до яких він систематично проводив. Л. Кольберг згрупував різноманітний досвід соціальної взаємодії людини в середовищі як можливість входження в стан інших людей. Він писав, що, якщо моральний розвиток є, в принципі, процесом переструктурування способів займати позицію іншої людини, то основні соціальні подразники, що стимулюють моральний розвиток, можуть бути визначені як можливості входження в становище іншої людини.

Протилежність децентрації - егоцентризм, але також і агресія. Недолік децентрації в підлітковому віці пов’язаний з нездатністю індивіда робити відмінність між об'єктами, що знаходяться у фокусі власних інтересів і тих, на яких зосереджені думки інших людей. Ця тенденція послаблюється, коли він стає здатним диференціювати реальну і «уявну» аудиторію і відрізняти несхожість, відмінності між власними інтересами, бажаннями і бажаннями і потребами інших людей.

Емпaтія — усвідомлене співпереживання наявному емоційному стану іншої людини, без втрати відчуття зовнішнього походження цього переживання. Відповідно емпат — це людина з розвиненою здатністю до емпатії.

Ряд дослідників підкреслює в емпатії той аспект, що емпатіючий усвідомлює, що почуття, які він відчуває, є віддзеркаленням почуттів партнера по спілкуванню. Якщо цього не відбувається, то такий процес, з їх точки зору, є не емпатією, а, скоріше, ідентифікацією з співрозмовником. Саме здатність розуміти, що поточні почуття відбивають стан іншої людини, дозволяє емпатірующему використовувати цю здатність для більш глибокого розуміння партнера, і розрізняти свої індивідуальні емоції від тих, що виникли у відповідь на емоції партнера.

Діапазон прояву емпатії варіюється досить широко: від легкого емоційного відгуку, до повного занурення у світ почуттів партнера по спілкуванню. Вважається, що емпатія відбувається за рахунок емоційного реагування на сприймаються зовнішні, часто майже непомітні прояви емоційного стану іншої людини — вчинків, мови, мімічних реакцій, жестів і так далі.

1.5 Соціально-психологічні характеристики особистості менеджерів-керівників та менеджерів-операторів

У системі управління, як і в будь-якій іншій, особистість проявляється у всій різноманітності її психічних якостей, що визначають поведінку людини стосовно інших людей, колективу й суспільства загалом.

Керівник повинен оточувати себе людьми, які мають здібності до виконання своїх функціональних обов’язків. У разі, коли на тому чи іншому робочому місці перебуває людина, яка не має здібностей до цього виду діяльності, неминучими є помилки, прорахунки, недоліки. При цьому така ділянка потребує постійного контролю й уваги від керівника, що, однак, не гарантує від неприємностей.

Менеджер повинен будувати свої взаємовідносини з підлеглими таким чином, щоб у них переважали позитивні емоції і мінімальними були негативні. Людина, що перебуває в полоні негативних емоцій, навряд чи зможе працювати ефективно. Менеджерові слід бути дуже уважним у доборі слів і виразів у звертанні до підлеглого, оскільки часто не помічені керівником словесна недбалість чи навіть жест можуть викликати негативний емоційний стан і вплинути на ефективність праці. Не можна також переносити на підлеглих свої негативні емоції, які могли бути викликані вдома чи під час контакту з вищими керівниками або іншими підлеглими.

Необхідно також знати ступінь емоційності своїх підлеглих для того, щоб бути підготовленим до емоційного вибуху в контактах з ними. Крім того, якщо серед працівників переважають жінки, які мають підвищену емоційність порівняно з чоловіками, то для усунення емоційних конфліктів менеджер повинен враховувати цей чинник. Врешті кожна людина в разі одноманітного перебігу свого життя відчуває потребу в емоційній розрядці. Інакше кажучи «погано, коли все добре». Менеджер має створювати умови для такої емоційної розрядки співробітників. На великих підприємствах створено спеціальні кімнати емоційної розрядки, де працівники можуть компенсувати недостатність емоцій через рутинний перебіг виробничого життя. Емоційну розрядку може організувати й сам менеджер, користуючись найпростішими способами. Як показує досвід, нерідко добре слово, букетик квітів жінці до дня народження, комплімент співробітниці, вдалий жарт створюють не лише в цієї людини, а й у інших позитивний настрій на весь робочий день.

Менеджери повинні мати спеціальні психологічні знання і володіти здібністю використовувати їх у повсякденній роботі управління організацією. Здібності до керівництва обумовлені наявністю таких розумних особистих цінностей і чітких особистих цілей, як: здатність управляти самим собою, уміння навчати і розвивати підлеглих, формувати ефективні робітничі групи.

Необхідною умовою керівника є авторитет. У психологічних дослідженнях авторитет в основному аналізують як результат визнання права керівника на прийняття відповідального рішення в умовах спільної діяльності. Запорукою авторитету є значуща виваженість його ділових, моральних та інших якостей. Існує думка, що основу авторитету можуть становити вольові, інтелектуальні і характерні переваги. Проте зазначається, що такий авторитет виникає в організаціях з відносно низьким рівнем самостійності її членів, підвищеним конформізмом, жорсткою ієрархією структури. Для збереження авторитету, особливо в сучасних умовах, необхідна успішна інноваційна діяльність, новітні досягнення, нововведення, а також комунікативна компетентність.

Менеджер, який став керівником, не повинен виявляти особистих симпатій, провокувати ситуації, що можуть призвести до міжособистісних ексцесів (пересудів, взаємних випадів, істерик тощо). Добре, якщо керівник посміхається іншому, має почуття гумору, гарно вдягнений, говорить чітко і зрозуміло. Вихований, інтелігентний керівник вітається з підлеглими завжди першим. При зустрічі з жінкою або людиною, старшою за віком, він теж вітається першим. Якщо до керівника в кабінет заходить людина, яку він викликав (або навіть не викликав), він пропонує їй сісти. При цьому він не повинен довго розмовляти по телефону чи мовчки переглядати папери. Якщо розмову закінчено, керівник може першим встати з-за столу, щоб дати це зрозуміти іншому. Якщо керівник не береже свій час, то його підлеглі тим паче не цінують свого та його часу. Керівник не повинен допускати грубощів, принижувати людську гідність підлеглого.

Розділ 2. Використані методи дослідження особистісних відмінностей соціально-психологічних характеристик менеджерів-керівників та менеджерів-операторів

Нашими піддослідними були представники як чоловічої, так і жіночої статі, віком від 19-ти до 63-ох років, які мають різні професії і різний соціальний статус. Вибірка становить 70 чоловік, з яких 35 чоловік це менеджери-керівники, та 35 — це менеджери-оператори. Робота проводилася індивідуально з кожною парою, пари були підібрані довільно. Емпіричне дослідження проводилося в кілька етапів і за тривалістю (з кожною парою) займало від години до півтори години. Спочатку проводилася експериментальна процедура, що виявляє коефіцієнт здатності до децентрації в умовах конкурентного і кооперативного взаємодії, потім ще 4 тестові методики на виявлення якості і ступеня вираженості зазначених нами компонентів комунікативного потенціалу.

2.1 Операціоналізація компонентів комунікативного потенціалу особистості

Для більшої зручності ми представимо зазначену операціоналізацію у виді таблиці.

Таблиця 2.1. Операціоналізація компонентів комунікативного потенціалу особистості.

2.2 Експериментальна та тестові методики дослідження

Використана в цій роботі експериментальна методика Андрієвої Г. М. націлена на дослідження здатності до децентрації, яка може розумітися як здатність враховувати точку зору іншого, а також як здатність прийняти точку зору іншої людини, зокрема, партнера по взаємодії. Вона допомагає виявити індивідуальні особливості партнерів по взаємодії: визначити, в якій ситуації (кооперативного взаємодії, або ж в умовах конкуренції) у кожного з них здатність до децентрації проявляється краще. У даній методиці враховуються і тимчасові параметри виконання піддослідними завдань, що допоможе охарактеризувати швидкісні характеристики протікання процесу децентрації. Ми також зможемо сказати про адекватність або неадекватність даного процесу в умовах експериментальної процедури, зокрема при кооперативному та конкурентному взаємодії. Можлива також оцінка продуктивності уяви випробуваних як відносно ситуацій кооперації і конкуренції, так і при індивідуальній роботі (роботі поодинці) або при взаємодії з іншими.