Особливості стратегії поведінки у конфлікті девіантних підлітків

МВС України Харківський національний університет внутрішніх справ Факультет права та масових комунікацій Кафедра соціології й психології

Звіт по проходженню виробничої практики Виконав:

Ст. гр. ПСдср-10−1

Бахмут О. Ю Керівник практики:

доц. Ламаш І.В.

Харків 2014

Вступ Можливість виникнення конфлікту існує у всіх сферах. Конфлікти народжуються на грунті щоденних розбіжностей у поглядах, протиборстві різних суджень, потреб, бажань, стилей життя, надій, інтересів та особистісних особливостей.

Конфлікт — це невід'ємна особливість всякого процесу соціального розвитку. Для всіх видів конфліктів характерним є:

наявність не менше двох сторін, які контактують між собою;

взаємонесумісність цінностей і намірів сторін;

протиставлення діянь одної сторони іншій і навпаки;

поведінка, направлена на ліквідацію планів і руйнування намірів іншої сторони, щоб придбати, здобути щось за рахунок неї;

застосування сили і примусу з метою вплинути на поведінку іншої сторони в бажаному напрямку;

наявність емоційної напруги в стосунках між партнерами.

Вирішення конфлікту — це в основному неюридичний вплив на конфлікт самих протидіючих сторін (суб'єктів), іноді за участю третьої сторони, з метою спільного повного або часткового задоволення своїх основних потреб та інтересів, зниження рівня конфронтації, а також локалізації конфлікту та скорочення моральних та матеріальних витрат, з ним пов’язаних.

В роботах Г. М.Андрєєвої, О. Л. Анцупова, А. А. Бодальова, Ф.М.Бородкіна, Н.В.Грішиної, В.В.Дружиніна, А.Т.Ішмуратова, О. О. Малишева, Л.О.Петровської поведінка в конфлікті розглядається як один з головних видів поведінки особистості.

У разі конфлікту у людини існує три основних стратегії захисту суб'єктивної реальності особистості: миролюбність, уникнення та агресія.

Миролюбність — психологічна стратегія захисту суб'єктної реальності особистості, у якій провідну роль відіграють інтелект і характер. Інтелект погашає або нейтралізує енергію емоцій у тих випадках, коли виникає загроза для Я особистості.

Миролюбність передбачає партнерство і співробітництво, уміння йти на компроміси, робити поступки й бути податливим, готовність жертвувати деякими своїми інтересами в ім'я головного — збереження гідності. У ряді випадків миролюбство означає пристосування, прагнення поступатися натиску партнера, не загострювати відносини і не вплутуватися вконфлікти, щоб не піддавати випробуванням своє Я.

Одного інтелекту, однак, часто не достатньо, щоб миролюбство стало домінуючою стратегією захисту. Важливо ще мати підходящий характер — м’який, урівноважений, комунікабельний. Інтелект в ансамблі з «хорошим» характером створюють психогенну передумову для миролюбства. Зрозуміло, буває і так, що людина з неважливим характером також змушений показувати миролюбність. Швидше за все його «обламала життя», і він зробив мудрий висновок: треба жити в мирі та злагоді. У такому разі його стратегія захисту обумовлена досвідом і обставинами, тобто вона соціогених. Зрештою, не так уже й важливо, що рухає людиноюприрода або досвід, або і те й інше разом, — головне результат: чи виступає миролюбство провідною стратегією психологічного захисту або проявляється лише епізодично, поряд з іншими стратегіями. Не слід вважати, що миролюбність — бездоганна стратегія захисту Я, придатна у всіх випадках.

Суцільне або солодкувата миролюбністьдоказ безхребетності і безвілля, втрати почуття власної гідності, яке якраз і покликана оберігати психологічний захист. Переможець не повинен ставати трофеєм. Найкраще, коли миролюбство домінує і поєднується з іншими стратегіями (м'якими їх формами).

Уникання — психологічна стратегія захисту суб'єктної реальності, заснована на економії інтелектуальних і емоційних ресурсів.

Індивід звично обходить або без бою залишає зони конфліктів і напруг, коли його Я піддається атакам. При цьому він відкрито не розтрачує енергію емоцій і мінімально напружує інтелект.

Чому він так чинить?

Причини бувають різні. Уникання носить психогенний характер, якщо воно обумовлене природними особливостями індивіда. У нього слабка вроджена енергія: бідні, ригідні емоції, посередній розум, млявий темперамент.

Можливий інший варіант: людина володіє від народження потужним інтелектом, щоб іти від напружених контактів, не зв’язуватися з тими, хто докучає його Я.

Правда, спостереження показують, що одного розуму для домінуючої стратегії уникнення недостатньо. Розумні люди часто активно залучаються на захист своєї суб'єктивної реальності, і це природно: інтелект покликаний стояти на сторожі наших потреб, інтересів, цінностей і завоювань. Очевидно, потрібна ще й воля.

Нарешті можливий і такий варіант, коли людина змушує себе обходити гострі кути в спілкуванні й конфліктні ситуації, уміє вчасно сказати собі: «не виникає зі своїм Я». Для цього треба мати міцною нервовою системою, волею і, безсумнівно, життєвим досвідом за плечима, який в потрібний момент нагадує: «не тягни на себе ковдру», «не плюй проти вітру», «не сідай не в свій тролейбус», «зроби пас у бік».

Отже, що ж виходить? Стратегія миролюбства будується на основі добротного інтелекту і уживчивість характеру — вельми високі вимоги до особистості. Уникання нібито простіше, не вимагає особливих розумових і емоційних витрат, але і воно обумовлене підвищеними вимогами до нервової системи і волі. Інша річ агресія — використовувати її як стратегії захисту свого Я простіше простого.

Агресія — психологічна стратегія захисту суб'єктної реальності особистості, що діє на основі інстинкту.

Інстинкт агресії - один з «великої четвірки» інстинктів, властивих всім тваринам — голод, секс, страх і агресія. Це відразу пояснює той незаперечний факт, що агресія не виходить з репертуару емоційного реагування. Досить окинути уявним поглядом типові ситуації спілкування, щоб переконатися, наскільки розхожих, легко відтворювана і звична вона в жорстких або м’яких формах. Її потужна енергетика захищає Я особистості на вулиці в міській юрбі, у громадському транспорті, в черзі, на виробництві, вдома, у взаєминах зі сторонніми й дуже близькими людьми, з друзями і коханцями. Агресивних видно здалеку. Із збільшенням загрози для суб'єктної реальності особистості її агресія зростає.

Особистість і інстинкт агресії, виявляється, цілком сумісні, а інтелект виконує при цьому роль «передавальної ланки» — з його допомогою агресія «нагнітається», «розкручується на повну котушку». Інтелект працює в режимі трансформатора, підсилюючи агресію за рахунок надаваємого їй сенсу.

1. Календар практики Таблиця 1.1. — Календар практики

1.1 Щоденник практики Таблиця 1.2. — Щоденник практики

1.2 Коротка характеристика бази практики Курязька виховна колонія ім. А. С. Макаренка — колонію названо за іменами річки Куряж та поселення Куряжанка, біля яких 28 квітня 1673 р. було засновано Преображенський монастир. Після 1917 р. Преображенський монастир у його попередньому статусі, як і багато інших культових споруд, був приречений. Як це часто бувало, його використали для розміщення дитячого будинку, а 15 червня 1926 р. сюди з-під Полтави переїхала дитяча колонія імені О. М. Горького на чолі з її керівником — талановитим вихователем Антоном Семеновичем Макаренком. Так тут заснувалася дитяча трудова колонія. У Куряжі А. С. Макаренко працював до липня 1928 р. і на принципах самоврядування та господарського розрахунку дитячої трудової колонії створив «школу-господарство». Колишні безпритульні навчалися у школі і працювали в сільськогосподарському виробництві. Досвід роботи у перевихованні юної людини педагог-новатор описав у всесвітньо відомій книзі «Педагогічна поема», яку створив тут же. У воєнну пору з вересня 1941 р. Курязьку колонію евакуйовано в Томськ. Під час евакуації були загублені всі її архіви. Після визволення Харкова в серпні 1943 р. Курязька виховно-трудова колонія формується заново, як закрита установа. У 1988 р. постановою Президії Верховної Ради Української РСР Курязькій виховно-трудовій колонії було присвоєно ім'я видатного педагога і письменника Антона Семеновича Макаренка. Інших подібних установ, що носили б ім'я уславленого колишнього керівника й вихователя, більше немає. На теперішній час Курязька виховна колонія — це спеціальна виховна колонія для тримання неповнолітніх чоловічої статі, засуджених до позбавлення волі на певний строк. Зараз утримується 163 засуджених і тут намагаються так поставити роботу, щоб вони більше в своєму житті не поверталися за грати, а стали повноцінними членами суспільства.

Є школи начинаються з 9 класів і є можливість научаться в ПТУ і опановувать професії. Школа і ПТУ знаходяться на території колонії. Засуджених за крадіжку і розбій це 90%, а 10% це тяжкі злочини. На 2013 рік у дорослу колонію вирнулись засуджені Курязькой виховної колонії 70%.

У найближчих планах створення дільниці тимчасового слідчого ізолятора.

24 травня 2013 в Курязькій виховній колонії ім. А. С. Макаренко відбулося урочисте відкриття нового відділення соціально-психологічної служби. Відділення розраховане на 58 вихованців і, за словами начальника колонії Дмитра Холода, дозволить досягти повного виконання норм законодавства щодо житлової площі для вихованців. Крім цього в цей день в колонії урочисто відкрито пам’ятник Максиму Горькому, який раніше стояв у парку імені Горького, а згодом був переданий установі.

В рамках проведення спільних заходів, відповідно до договору про науково-практичну співпрацю з факультетом психології Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, персонал психологічної служби Курязької виховної колонії імені А. С. Макаренка забезпечує психодіагностичний компонент досліджень на теми: «Соціально-психологічні чинники профілактики суїцидальних явищ серед неповнолітніх засуджених» та «Вплив громадських і релігійних організацій на ресоціалізацію неповнолітніх засуджених».

Психологи виховної колонії проводять комплексне тестування та опитування вихованців за методиками: «Обузова-Щокіна», «Айзенка», «Тест руки», «Тест-дерево», «Тест — Сонді».

Крім того, проводяться анкетування засуджених та вихователів, які в свою чергу виступають в ролі експертів. Аналітичний компонент досліджень буде відпрацьовуватись безпосередньо на факультеті психології. Науковці факультету нададуть певні професійні висновки, що стосуватимуться соціально-психологічних чинників аутоагресивної поведінки неповнолітніх в умовах тимчасової ізоляції від суспільства. До того ж, наукові рекомендації щодо особливостей проведення виховної роботи із засудженими будуть обговорювались під час науково-практичних конференцій, що проводились з нагоди відзначення 13 березня 2013 року, 125-ї річниці з дня народження видатного педагога А. С. Макаренка.

Наявність такої практичної бази для проведення соціально-психологічних досліджень, як Курязька виховна колонія, надає змогу поглиблено вивчати всі аспекти дитячої злочинності, і, безперечно, отримувати безцінні для сучасного суспільства висновки щодо подолання таких негативних явищ. Поспілкувавшись із психологом, я побачила що ув’язнених є проблеми з міжособистісним відносинами, так же з самооцінкою, агресією, часто з інтелектом. Багато з ув’язнених робе суїциди.

Можливі сфери діяльності та завдання: Це адаптація підлітка до нових умов, підтримка в тяжкі минути. Часто це просто розговори з ув’язненими, які приходять самі або їх відправляють вихователі. Дослідження рівня агресії і спеціальні тренінги для зниження агресії, якщо це не обхідно. Так же це тести або методики, які направлені на вивчення, як підліток бачить своє майбутнє і вивчення його цілей. Виявлення лідерських рис і вивчення комунікабельних можливостей.

Це неповний список завдань, які доводиться вирішувати психологу в колонії. Вибір того чи іншого виду діяльності психолога в колонії залежить від ряду визначальних факторів, і в тому числі від ув’язнених.

1.3 Коротке есе по проблемі дослідження При всьому різноманітті роботи психолога із засудженими її можна звести до двох основних функцій: психологічна діагностика і психологічна корекція (або психотерапія).

психологічна діагностика Ресоціалізація засуджених вимагає глибокого вивчення особистості та складення програми роботи з кожним засудженим протягом всього терміну перебування в пенітенціарних установах. Програми ці носять індивідуальний характер, грунтуються на висновку фахівців-психологів, соціальних працівників, педагогів, спеціалістів з професійної підготовки.

Тому психодіагностика особистості засудженого і змін, що відбуваються з ним у ході відбування покарання є однією з центральних у діяльності пенітенціарних психологів. Характер розв’язуваних завдань визначають вибір методів вивчення особистості, тривалість процедури обстеження і форму надання виявлених особистісних особливостей. До основних психодіагностичних завдань відносяться:

— Первинне вивчення особистості засуджених з метою розробки програми їх ресоціалізації ;

— Уточнення діагнозу і орієнтування засуджених на виправлення;

— Вивчення засуджених у процесі відбування покарання та проведення терапевтичних заходів;

— Обстеження засуджених у зв’язку із змінами умов утримання або майбутнім звільненням.

У процесі психодіагностичної діяльності психолога використовуються різні методи, серед яких:

— Вивчення особистої справи, матеріалів кримінальної справи;

— Проведення психологічного тестування;

— Інтерв'ювання;

— Спостереження за поведінкою в «житловій групі» та ін.

Тестовий інструментарій в цілому схожий з тим, який використовують психологи України.

Серед інтелектуальних тестів:

— Тест структури інтелекту Амтхауера;

— Тест невербального інтелекту «Матриці Равена»;

— Тест невербального інтелекту Кеттелла та ін.

Серед особистісних опитувальників :

— Мінесотський багатофакторний особистісний опитувальник (MMPI);

— Шестнадцатифакторний особистісний опитувальник Кеттелла (16- PF);

— Особистісний опитувальник Айзенка (EPI) та ін.

Серед спеціалізованих тестів :

— Хайнскій тест (на прогноз небезпеки сексуальної поведінки);

— MSI — на заперечення злочину і мотивації до змін;

— SRID — 2 — клінічний опитувальник, побудований за термінам міжнародної класифікації хвороб та ін.

Як видно, більшість тестів не є спеціалізованими. Вони широко використовуються і в практиці вітчизняних пенітенціарних психологів.

Психодіагностична робота із засудженим спрямована на вирішення низки завдань:

Первинне вивчення засуджених з метою розробки програми їх ресоціалізації. Первинна діагностика дуже відповідальна, кропітка і тривала за часом (до шести тижнів) процедура. Вона вимагає високої кваліфікації психологів .

Психолог проводить поглиблену діагностику особистості засудженого з метою визначити характер розлади і намітити план роботи з засудженим в ході відбування ним покарання. На цьому етапі психолог здійснює аналіз життєвого шляху засудженого, матеріалів особової справи, проводить необхідне психологічне тестування, спостерігає за поведінкою засудженого, розмовляє з ним і з іншими співробітниками установи. Сучасний рівень комп’ютеризації установ виконання покарань дозволяє психологам отримати швидкий доступ до всіх цікавлять їх документам, використовуючи можливості локальних мереж установи. У роботі з обстеження засуджених психологам допомагають спеціально підготовлені асистенти (при проведенні тестування) і співробітники загальної служби виконання покарань.

Психолог надає свої висновки в письмовому вигляді у формі розгорнутої характеристики на засудженого і пропозицій до плану його ресоціалізації. Зазвичай документ має наступну структуру:

1) анкетні дані осудженого;

2) за що відбуває покарання;

3) докладний аналіз вчиненого ним злочину;

4) аналіз життєвого шляху (біографічні дані, дані про відносини в родині, школі, отриманні освіти, роботі тощо);

5) аналіз психосексуального розвитку;

6) ставлення засудженого до злочину;

7) хід ресоціалізації (прогрес) в установі;

8) проведення і результати індивідуальних консультацій;

9) проведення і результати групових психокорекційних заходів;

10) алкогольний та наркотичний анамнез;

11) суїцидальний анемнез;

12) стан соціального оточення на момент обстеження;

13) психодіагностичні висновки;

14) цілі психологічної корекції і ресоціалізації в цілому;

15) план ресоціалізації та психологічної корекції особистості засудженого;

16) прогноз успішності ресоціалізації та пропозиції щодо зміни умов відбування покарання.

Робоча комісія (конференція), якій належить вирішувати долю засудженого в ході відбування покарання, зазвичай складається з юриста, психолога, соціального працівника, фахівця з професійного навчання, педагога. Ця група приймає рішення, в який саме в’язниці (відкритої, закритої, де саме) знаходитиметься засуджений, які заходи необхідно провести для його ресоціалізації. На засіданні конференції засудженому докладно пояснюється рішення робочої групи. До цього часу він зазвичай вже готовий його вислухати, так як кожен з учасників групи (конференції) не раз розмовляв з засудженим.

Таким чином, засуджені надходять з в’язницірозподільника в інші установи, маючи в особовій справі детальну характеристику на себе і план роботи з ними.

1.4 Анотації теоретичних джерел Ясная В. А. Временная перспектива подростков с девиантным поведением: особенности и связь с толерантностью к неопределенности и самооценкой/ В. А. Ясная, И.И. Замуруева// Психологическая наука и образование.-2012.-№ 2.-С.32−51.

Автори поставили собі такі цілі: дослідити вплив самооцінки і такого конструкту, як толерантність до невизначеності, на тимчасову перспективу підлітків з девіантною поведінкою, а також виявити відмінності в структурі часової перспективи і толерантності до невизначеності у підлітків з девіантною поведінкою і у підлітків з нормативним поведінкою. У дослідженні брали участь декілька вибірок «девіантних «підлітків: учні двох спеціальних шкіл для підлітків з девіантною поведінкою; учні загальноосвітньої школи, поведінка яких було охарактеризовано як відхиляється по ряду ознак; в порівняльну вибірку увійшли учні загальноосвітніх шкіл та учні шкіл, де проводиться відбір дітей з хорошими академічними здібностями і високою навчальною мотивацією. Були отримані різні конструкти «девіантної» і «нормативної» часової перспективи, виявлені різні структури толерантності до невизначеності і різні стратегії адаптації до негативних подій у «девіантних» і «адаптивних» підлітків.

Проведене дослідження дозволило краще зрозуміти можливі причини девіантної поведінки. Вдалося вирішити поставлені перед дослідженням завдання. Були отримані цікаві та неоднозначні результати, які потребують подальшої перевірки та уточнення. Ймовірно, корисним буде використання та інших (наприклад, полупроективних) методів оцінки часової перспективи. Крім того, цікаві та нові результати може дати дослідження ідентичності «девіантних» підлітків, у тому числі часової.

Ростомова Л. М. Актуализация конструктивного переживания вины несовершеннолетними правонарушителями/ Л.М. Ростомова// Психология и право.-2011.-№ 2.-С.52−64.

Досліджено психологічна сутність феномену почуття провини і особливості її переживання неповнолітніми, схильними до правопорушень. Експериментально встановлено, що у неповнолітніх, схильних до правопорушень, переживання провини виражено мало і пов’язано з високою неадекватною самооцінкою, екстраверсією, тенденцією до домінантно — незалежним відносинам, некритичним ставленням до своїх вчинків, конфліктом з матір'ю. Відчуття власної незахищеності активізує неусвідомлюване використання ними механізмів психічного захисту. У профілі провідних механізмів психічного захисту неповнолітніх правопорушників домінують витіснення, регресія і проекція. У профілі провідних тенденцій взаємодії з оточуючими у представників основної групи превалює агресивно — домінантний стиль взаємин, неприйняття позиції покори і залежності. При регуляції поведінки дітей важлива роль належить почуттям. Діти з дисфункціональних сімей, відчуваючи свою незахищеність, при вчиненні проступків замість провини переживають страх і тривогу. Сприяють цьому механізми психологічного захисту. Запропоновано методи впливу, що сприяють актуалізації конструктивного переживання провини і подальшої інтеграції дітей до спільноти.

Для навчання працівників КМСД засобам впливу на самосвідомість неповнолітніх використовувався метод кейсів. Розроблені автором дидактичні матеріали використовуються при навчанні курсантів та при проведенні занять зі службової підготовки для співробітників КМСД ГУ МВС України в Одеській області. На думку начальника КМСД, саме завдяки поліпшенню індивідуальної профілактичної роботи в Одесі в 2009 році на 23% зменшилася кількість учнів шкіл, які притягувалися до кримінальної відповідальності. Відповідний показник серед учнів ПТУ знизився на 26%. Загальна кількість злочинів, скоєних неповнолітніми в Одесі, зменшилася тільки на 4,2% внаслідок того, що зросла питома вага злочинів приїжджих неповнолітніх, з якими профілактична робота не проводилася.

Подальші перспективи дослідження бачаться в обгрунтуванні комплексного застосування соціальноекологічних, кримінологічних і психологопедагогічних методів профілактики правопорушень. Соціальноекологічні фактори можуть змінити об'єктивні умови життя людей, кримінологічні - нормативноправові підстави, форми і методи профілактичної роботи правоохоронних органів, а психологопедагогічні - самих людей, їх індивідуальні якості і поведінку.

Райнфрид Х. В. Понимание психического состояния и психотерапия подростков с соціально-отклоняющимся противоправным поведением (Часть І)/ Х.В. Райнфрид// Психология и право.-2011.-№.3.-С.37−47.

У статті автор стверджує, що психічні феномени, характерні для підлітків у Швейцарії та Росії, протягом останніх 20 років стають все більш схожими. Мій досвід спілкування з російськими підлітками під час викладання в Москві мало відрізняється від аналогічного досвіду зустрічей зі швейцарськими молодими людьми. Найбільша відмінність лежить, ймовірно, в області соціальних умов у період дитинства і юності. Життєві завдання, перед якими стоять підлітки, проте, подібні: підлітки вибудовують нові відносини з однолітками і тим самим вперше отримують нові стимули з позасімейного поля відносин, в той же час вони зайняті першими спробами знайти відносини любові. Змінюються відносини з батьками. Підлітки самі формують власну думку про здібності батьків, кілька усуваються від них і починають розвивати власні уявлення про життя. На шляху пошуку друзів і любові їх очікує багато труднощів. Одночасно повинні бути прийняті важливі рішення, що стосуються їх професійного майбутнього, і тут багато підлітки та юнаки з психічними проблемами втрачають надію. Вони не вірять, що зможуть знайти собі місце в суспільстві і зайняти його. Вони відчувають себе небажаними і непотрібними.

Побудова відносин, яке відбувалося у клієнтів в дитинстві, в психотерапії знову оживає у вигляді їхнього ставлення до терапевта. На відміну від інших відносин, в які вони вступали, будучи підлітками або дорослими, і будували за тим же зразком, взаємодія з психотерапевтом допоможе їм розпізнавати ці відносини і зв’язки.

Дослідження сімейних констеляцій вказує також на те, що позиція серед братів і сестер, яку займав сам психотерапевт в дитинстві, також відіграє роль при формуванні його відносин з клієнтами. Терапевти, які росли як старші брати і сестри, схильні брати на себе відповідальність за своїх клієнтів. Вони прагнуть до більшої кількості сесій і не поспішають відпускати клієнта дуже скоро. Вони бачать у житті своїх клієнтів все нові труднощі, які вимагають, з їх точки зору, подальшої роботи. Терапевти — молодші брати і сестри в цьому відношенні ведуть себе більш вільно. Вони надають більшого значення ініціативи самих клієнтів і більш охоче допускають ризик по відношенню до можливих життєвих труднощів. Вони задовольняються меншою кількістю терапевтичних сесій і часто закінчують терапію тоді, коли на це згоден сам клієнт.

Назарова Н. Г. Особенности реагирования несовершеннолетних с агрессивным противоправным поведением в ситуации фрустрации/ Н. Г. Назарова, Д.С. Ошевский// Психология и право.-2012.-№.2.-С.25−33.

У статті розглядаються особливості реагування неповнолітніх з агресивним протиправною поведінкою в ситуації фрустрації. У роботі проаналізовано статистичні дані, що стосуються рівня підліткової злочинності в Російській Федерації, коротко висвітлені підходи до дослідження факторів ризику кримінальної агресії у неповнолітніх. Представлені результати емпіричного дослідження, спрямованого на виявлення психологічних патернів поведінки у підлітків у проблемних ситуаціях. Показано, що неповнолітні з кримінальним агресивною поведінкою мають високий рівень проактивного агресивності. При виникненні фрустрації вони схильні фіксуватися на негативних аспектах відбувається, вважаючи, що проблема вирішиться сама собою. У разі якщо цього не відбувається, вони реагують агресивно. Як фактор, що перешкоджає агресивної поведінки, можуть розглядатися добре розвинені комунікативні навички. Проте зазначений чинник може не приводити до стримування агресивних спонукань в умовах дісcоціального оточення і групового тиску.

Виявлені особливості дозволяють виділити декілька напрямків у корекційних та реабілітаційних заходах з даним контингентом неповнолітніх. По-перше, актуальним видається робота по розширенню репертуару стратегій вирішення проблемних ситуацій. По-друге, слід звертати увагу неповнолітніх на їх власну відповідальність за подолання труднощів. По-третє, видається важливим формування навичок конструктивного спілкування.

Астанина Н. Б. Особенности доверия другим людям у несовершеннолетних правонарушителей/ Н.Б. Астанина// Психология и право.-№ 1.-2013.-С.12−24.

Стаття присвячена опису результатів порівняльного дослідження довіри іншим людям у неповнолітніх правопорушників та правопослухняних підлітків. У дослідженні взяли участь 113 підлітків — правопорушників (вихованців центру тимчасового утримання неповнолітніх правопорушників, спецшколи закритого типу, виховних колоній Воронезької та Липецької областей) і 106 правопослухняних підлітків. Вік випробовуваних — від 13 до 18 років. Виявлено типи довіри іншим людям в обох групах підлітків. Проаналізовано специфіку довіри іншим людям в групі правопорушників в порівнянні з правослухняної підлітками. Правопорушники виявляють велику варіативність довіри іншим людям. Описана специфічна риса системи довіри правопорушників — їх прагнення до встановлення більш короткій психологічній дистанції з окремими соціальними об'єктами в порівнянні із законослухняними випробуваними. Розглянуто фактори, що зумовлюють особливості довіри інших людей у підлітків — правопорушників у порівнянні з правослухняними підлітками. Проаналізовано дефіцитарні та ресурсні якості системи довіри іншим людям у неповнолітніх правопорушників.

На загальну думку дослідників і практиків, перебування в місцях позбавлення волі для підлітка завжди є дуже складним випробуванням. Ситуація в’язниці - це завжди екстремальна ситуація. В умовах ув’язнення стає складним або практично неможливим довіру підлітка його оточенню — а саме довіра іншим ув’язненим і персоналу установи, і, навпаки, ці умови сприяють підвищенню довіри підлітка собі чи близьким людям з життя «на волі». Глибинне переживання незахищеності загострює потребу в пошуку опори в особі іншої людини, що знаходить вираз у прагненні зменшити психологічну дистанцію в першу чергу з батьками, з класним керівником, які у світлі тюремного досвіду сприймаються правопорушниками як більш безпечні і доброзичливі фігури.

Розглядаючи перспективу подальших досліджень довіри іншим людям у неповнолітніх правопорушників, ми відзначаємо необхідність контролю фактора соціальної депривації. Результати цього дослідження, з нашої точки зору, становлять інтерес, оскільки вказують на ресурс, властивий правопорушникам, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі. Виявлений факт може бути корисний для розробки заходів реабілітації неповнолітніх ув’язнених і служити засобом відновлення їх зв’язку із загальнолюдським світом.

Мельникова М. Л. Компетентностный подход к социальной реабилитации девиантных подростков в условиях спеціального учреждения/ М.Л. Мельникова// Психология и право.-2013.-№.2.-С.8−16.

Описано змістовний аспект соціальної реабілітації девіантних підлітків в умовах спеціальної установи; обгрунтовано необхідність розгляду компетентнісного підходу як концептуальної, методологічної основи діяльності спеціальної установи; представлені загальні орієнтовні критерії оцінки змісту компетенцій у визначенні індивідуального маршруту розвитку особистості вихованців спец. ПУ; розподілена зона відповідальності за формування компетенцій в умовах спеціальної установи між учасниками реабілітаційного процесу; описано зміст ціннісно-смислових компетенцій, комунікативних, компетенцій особистісного самовдосконалення, навчальнопізнавальних і загальнокультурних компетенцій, особистісних, соціальнотрудових, предметних і метапредметних компетенцій; розглянуто зміст діяльності психологомедикопедагогічної комісії в умовах спеціальної установи.

За словами А. А. Вербицького, впровадження компетентнісного підходу в освіту означає зміну всієї педагогічної системи загальноосвітньої та професійної школи і передбачає тривалий процес осмислення, досліджень, розробок та прийняття науково обгрунтованих і адміністративно зважених рішень. Це вислів якнайкраще відображає необхідність розробки стратегічних завдань щодо осмислення та впровадження компетентнісного підходу в умовах спеціальної установи, розробки та апробації методів і методик з формування компетенцій, апробації та корекції «Індивідуального маршруту розвитку особистості вихованця спец. ПУ». Одним з важливих аспектів є створення умов для безперервного розвитку і саморозвитку професійної компетентності педагогічних працівників, для збереження конструктивної професійної мотивації та ідентичності педагогівпсихологів, соціальних педагогів, підтримки суб'єктивної задоволеності роботою в ключі супервізорської підтримки та організації методичного забезпечення.

Сафуанов Ф. С. Определение мотивации преступного поведения несовершеннолетних в уголовном судопроизводстве/ Ф. С. Сафуанов Е.В. Васкэ// Психологичесике исследования.- 2012.-Том 5.-№.28.-С.34−42.

Розглядаються питання, пов’язані з мотивацією злочинної поведінки неповнолітніх правопорушників. Представлено порівняльний аналіз мотивацій злочинної дії при скоєнні групових та індивідуальних деліктів неповнолітніми. Проаналізовано взаємозв'язок мотивації злочинної дії з особистісними факторами, що детермінують злочинну поведінку неповнолітніх. Показано, що мотивації вчинення злочинів у сучасних підлітків не обумовлені сукупністю лише інфантильних, незрілих мотивів.

Проведене дослідження дозволяють з упевненістю говорити про те, що з урахуванням величезного криміногенного потенціалу неповнолітніх правопорушників має бути вироблений абсолютно чіткий, диференційований підхід щодо застосування покарання або ж примусових заходів виховного впливу до різних категорій неповнолітніх злочинців. Причому диференціація повинна бути обумовлена не тільки вагою скоєного, але в першу чергу визначенням мотивації вчинення злочину підлітком. Саме мотивація злочинної поведінки в кінцевому підсумку і розкриє перед судом особу неповнолітнього правопорушника, до якого будуть застосовані ті чи інші заходи відповідальності і покарання. Вважаємо, що судово — слідчі органи для встановлення істини по кримінальній справі повинні уникати стереотипізації відносини до неповнолітніх злочинців як до виключно інфантильним особистостям, враховуючи той факт, що мотивації вчинення злочинів у сучасних підлітків не обумовлені сукупністю лише інфантильних, незрілих мотивів, що автор і спробував показати в цій роботі.

Каширский Д. В. Субъективные ценности подростков с делинквентным поведением/ Д.В. Каширский// Психологичесике исследования.- 2013.-Том 6.-№.32.-С.50−59.

У дослідженні суб'єктивних цінностей підлітків взяли участь юнаки та дівчата віком 14−16 років з делінквентною (30 чоловік) і нормативним (28 осіб) поведінкою. Встановлено, що підлітки з делінквентною поведінкою в порівнянні з однолітками нормативної групи виявляють більш слабкий і нестійкий інтерес до навчальної та професійної діяльності; менше цінують дружбу і дорожать прихильностями, ведуть себе у відносинах з людьми більш стримано і емоційно відсторонено; проявляють меншу відповідальність за себе, своє здоров’я, соціальне оточення, відрізняються меншим патріотизмом, віддають більшу перевагу високого матеріального достатку. Прояви делінквентної поведінки пов’язані з ослабленою суб'єктної позицією індивіда, незрілістю особистості підліткаправопорушника.

Таким чином, юнаки та дівчата не схильні до протиправної поведінки, цілеспрямовано відвідують школу, прагнуть здобути вищу освіту, продовжити навчання у вузі. Підлітки з делінквентною поведінкою виявляють слабкий і нестійкий інтерес до навчання і в цілому не планують продовжувати освіту в коледжі або вищому навчальному закладі. Підлітки — правопорушники в меншій мірі, ніж їх однолітки з нормативної групи, орієнтовані і на цінність «Цікава робота». Таким чином, ціннісний профіль підлітків з делінквентною поведінкою характеризується слабкою виразністю цінностей навчальної та професійної діяльності.

Прояви делінквентної поведінки пов’язані з ослабленою суб'єктної позицією індивіда, незрілістю особистості підліткаправопорушника. В основі протиправної поведінки, мабуть, лежить позиція людини, яка не відчуває себе джерелом даного типу поведінки, не здатний управляти своєю психікою, демонструючи в тій чи іншій ситуації необхідний репертуар поведінки, реалізований в результаті вільного вольової дії. Сказане певною мірою пояснює переважно ситуативний і/або груповий характер злочинів за участю неповнолітніх, коли «влада ситуації» психологічно виявляється сильнішим суб'єкта вільного вибору, а персональна відповідальність за скоєні дії розподіляється між членами злочинної групи, «знеособлюючи «її учасників.

Дебольский Д. Н. Профилактика факторов риска пенитенциарной преступности/ Д. Н. Дебольский, М.Г. Кротова// Психология и право-2013.-№ 3.-С.63−78.

Метою дослідження є вивчення психологічних факторів ризику скоєння пенітенціарних правопорушень і можливостей їх профілактики. Дослідження проводилося на базі ФКУ СІЗО — 4 УФСІН Росії по м. Москві в період з лютого по квітень 2013 року. У дослідженні взяло участь 90 чоловік з числа підозрюваних, обвинувачених, засуджених, які у даному закладі. З них 45 чоловік — особи з числа загальної маси спецконтингенту, які не перебувають на профілактичному обліку в СІЗО; 19 осіб — особи, які перебувають на профілактичному обліку, як схильні до суїциду; 12 чоловік — особи, схильні до втечі, і 14 осіб — ув’язнені, що містяться під вартою, схильні до вживання наркотичних речовин та алкогольних напоїв. Вибірка є репрезентативною за основними криминалогічними параметрам. Для проведення дослідження були взяті методики, які вивчають особистість ув’язненого в цілому, а також методики, передбачені для вивчення окремих категорій ув’язнених, які перебувають на профілактичному обліку в СІЗО (для осіб, схильних до суїциду, втечі, вживання наркотичних речовин та алкогольних напоїв).

У ході проведеного порівняльного аналізу рівня ризику скоєння правопорушень особами, що перебувають на профілактичному обліку в СІЗО, і контрольною групою можна зробити висновки, що особи, які перебувають на профілактичному обліку в СІЗО, більшою мірою відчувають себе ізольованими, виштовхнути за межі людського спілкування (62.2% респондентів), вони несвідомо сприймають середовище як незрозумілу, чужу, ворожу. Дана категорія ув’язнених менш пластична (88.5%), вони нездатні змінювати свою поведінку відповідно до мінливих ситуаціями, як прихильність до одного і того ж образу дій, незважаючи на те, що, зовнішні умови стали іншими. Особи, схильні до різних видів правопорушень у пенітенціарних установах, більш імпульсивні порівняно із загальною масою спецконтингенту (86.6% порівняно з 17.7%).

Реуцкая И. Е. Психологические особенности допроса несовершеннолетних/ Реуцкая И. Е., О. И. Бродченко// Прикладная юридическая психология- 2008.-№ 3. С. 55−68.

Актуальність цієї статті зумовлена тенденцією зростання злочинності серед неповнолітніх в Російській Федерації впродовж останніх років. Підлітками щорічно відбувається понад триста тисяч злочинних діянь, з них близько ста тисяч — дітьми, які не досягли віку кримінальної відповідальності

В даний час дана категорія громадян відрізняється значним кримінальним поразкою. Чи не менше, ніж кожне десяте закінчений розслідуванням злочин скоєно неповнолітніми. У структурі злочинів неповнолітніх за 2007 рік 46 762 складають тяжкі та особливо тяжкі злочини; у складі групи вчинили злочин 63 497 неповнолітніх.

У зв’язку з цим для оптимізації розслідування злочинів, скоєних неповнолітніми і з їх участю, актуалізується застосування психологічних знань. Сучасні концептуальні дослідження в галузі криміналістики свідчать про можливість інтеграції психологічних знань у процес попереднього розслідування злочинів.

Відсутність психологічного контакту виявляється в наявності станів напруженості, хвилювання, занепокоєння, тривожності, ворожості, підозрілості.

В цілому облік слідчими психологічних особливостей неповнолітніх при виробництві допиту цієї категорії осіб сприяє отриманню найбільш повних і достовірних відомостей по суті розслідуваної кримінальної справи, допомагає об'єктивно оцінити роль неповнолітнього в злочинному діянні.

1.5 Психологічні висновки по випробуваним Випробовуваний № 1.Судаков А.18 років.

Таблиця 1.3. — Результати дослідження

За першою методикою «Виявлення стратегій поведінки в конфліктній ситуації Томаса» ми бачимо, що у випробуваного домінують дві стратегії, це стратегія «суперництво» та стратегія «уникнення». Стосовно цих двох стратегій можна сказати наступне, що стратегія «Суперництво» проявляється у цього випробовуваного лише коли справа стосується добре знайомого йому діла, де він почуває себе вільно та невимушено. У справі де він невпевнений у своїх силах або там де сили противника переважають він схилен до стратегії «уникнення». Тобто у цієї людини дуже розвинені амбіції, вона дуже багато хоче і зачасту втрапляє у різні історії, у тому числі і негативні, проте коли справа доходить до діла уникає його. Так само випробовуваний веде себе і у ситуації конфлікту, де він скоріш розпочне перепалку, розв’яже конфлікт, а ось вирішувати його передасть іншим.

За «Методикою діагностики домінуючої стратегії психологічного захисту у спілкуванні В.В. Бойко» у випробовуваного виявлено дві домінуючі стратегії уникнення і агресія. Тобто у разі коли ця людина бачить перевагу суперника фізичну вона обере скоріш варіант уникнення конфлікту, проте при загрозі власному Я та коли суперник слабше фізично, випробовуваний здатен вдатися до фізичної або непрямої агресії. Тобто ця людина схильна більш до демонстративного стилю поведінки і в результаті реальної загрози обере стратегію уникнення.

За третьою методикою «Особистісна агресивність і конфліктність Є.П. Ільїна та П.А. Ковальова» випробуваний має наступні результати по таким показникам «Запальність» говорять про те, що випробовуваний схильний до спалахів неконтрольованого гніву, в результаті чого може скоїти дії про які згодом буде шкодувати.

Середні дані за показником «Наступальність», свідчать, що випробовуваний під впливом свого запального характеру здатен розпочати конфлікт, проте коли цей запал згасає далі він вже його буде старатися уникнути. Тобто все що він буде робити буде напряму залежати від його запалу і коли той пройде випробовуваний скоріш за все припинить свої дії.

Високий рівень за показником «образа», свідчить, що випробовуваний дуже ранимий, схильний запам’ятовувати все погане, що йому колись спричинили. Не може довго пробачити того, хто його образив.

«Непоступливість» середні результати за цим показником свідчать, що випробовуваний все ж таки може поступитися своєю думкою проте коли буде бачити, що його ніхто не сприймає, та якщо інша думка буде думкою лідера або сильнішого.

За показником «Безкомпромісність» у випробовуваного високі результати, які свідчать про нетерпимість до чужої думки, про те, що якщо випробовуваному показують інший варіант розвитку ситуації або інший варіант вирішення конфлікту і цей варіант буде йому не подобатись, то він краще запустить ситуацію ніж згодиться на цей варіант. Хоча як свідчать інші показники підхід до нього може знайти лідер або інша значима людина.

За показником «Мстивість» у випробовуваного високі показники, це говорить про його злопам’ятництво, що він навіть програвши буде думати як відімстити та заховає образ на кривдника.

«Нетерпимість до думки інших» за цим показником у випробовуваного високі результати, що свідчать про те, що він завжди ставить свою думку вище за інших, вона завжди вірна і навіть якщо інші її не сприймають або примушують зробити його щось всупереч її, відмовитись від неї не може його заставити ніхто.

«Підозрілість» середній рівень показує, що ця людина не дуже схильна довіряти стороннім, хоча тим кого вважає своїм, здатна відкритися повністю.

Склавши результати деяких показників, у нас виходять ще три загальні шкали: «позитивна агресивність», «негативна агресивність», «конфліктність».

За показником «Позитивна агресивність» випробовуваний має середній результат, що свідчить про те, що направляти свою агресію у правильне русло та контролювати її, випробовуваному не завжди вдається. Він схилен працювати та робити щось лише у запалі, коли ж він скінчається випробовуваний може кинути все на середині шляху.

Показник «Негативної агресії» знаходиться на високому рівні, що свідчить про мстивість, нетерпимості до думки інших та бажанні відомстити кривднику хоч який би час не минув. Негативна агресія направлена на руйнування проте навіть інколи на саморуйнування нічого гарного не несе ні для оточуючих ні для самого випробуваного.

За показником «Конфліктність» випробуваний має високі дані, які свідчать про його непоступливість, запальність, образливість, це все знаходячись у тісному взаємозв'язку впливає на випробовуваного. Він скоріш поступиться своєю думкою із-за переваги суперника ніж добровільно.

Рекомендації відносно цього випробуваного. З огляду на його високу конфліктність та агресивність слід рекомендувати тілесно-орієнтовану терапію на розблокування його заблокованих емоцій та почуттів, також тренінг на зниження та контроль агресії та тренінг комунікативних навичок, для розширення стратегій у спілкуванні та розв’язанні конфліктів.

Випробовуваний № 2.Романенко Б. 17років.

Таблиця 1.4. — Результати дослідження

За першою методикою «Виявлення стратегій поведінки в конфліктній ситуації Томаса» ми бачимо, що у випробуваного домінують три стратегії, це стратегія «суперництво» та стратегія «уникнення», «пристосування». З огляду на ці домінуючи стратегії ми можемо сказати, що випробовуваний достатньо амбіційний проте не завжди впевнений у своїх силах та рішеннях тому не завжди довидить задумане до кінця використовуючи стратегії «уникнення» та «пристосування». Він у своїх рішеннях та діях скоріш довіриться лідеру, який нібито знає що робити і це не завжди у правових рамках. У ситуації конфлікту не схилен вирішувати його самостійно, проте передбачає краще поступитися ніж йти на крайнощі.

За «Методикою діагностики домінуючої стратегії психологічного захисту у спілкуванні В.В. Бойко» у випробовуваний домінують такі захисні стратегії, як уникнення й агресія. Це можна пояснити тим, що коли ця людина бачить того хто переважає її фізично або, якщо конфлікт не принесе бажаного результату, він обере стратегію уникнення. Проте, якщо будуть зачеплені почуття цієї людини або уникнути конфлікту не вдасться, то вона обере агресію, скоріш для захисту ніж для нападу.

За третьою методикою «Особистісна агресивність і конфліктність Є.П. Ільїна та П.А. Ковальова» випробуваний має наступні результати по таким показникам «Запальність» говорять про те, що випробовуваний схильний до спалахів неконтрольованого гніву, в результаті чого може скоїти дії про які згодом буде шкодувати.

За показником «Наступальність» випробовуваний має високий результат, який свідчить про його рішучість і те, що він за підтримкою та настановою лідера може завершити розпочате, хоча якщо це буде потрібно самому випробуваному він може рішитися на щось і сам. Проте з огляду на його запальність і стратегії уникнення наступальність теж може носити короткочасний характер.