Синдром емоційного вигорання та психодинамічні особливості індивіда

Вступ

Досить поширеним явищем серед працівників професій типу «людина-людина» є феномен «емоційного вигорання», що призводить до зниження ефективності роботи та задоволення нею.

Синдром емоційного вигорання (burn-out) являє собою стан емоційного, психічного, фізичного виснаження, що розвивається як результат тривалого хронічного стресу на робочому місці. Розвиток даного синдрому характерний для альтруїстичних професій, де домінує турбота про людей (соціальні працівники, лікарі, медичні сестри, вчителі та ін.).

Цікавим та важливим є питання про зв’язок особливостей психодинамічної сфери особистості (темпераменту) та її схильності до формування синдрому «емоційного вигорання» та специфіку його проявів.

В той же час, особливості професійної діяльності накладають свій відбиток на формування та перебіг синдрому емоційного вигорання.

Отже, обрана нами тема є важливою та актуальною.

Відповідно до обраної теми ми визначили об'єкт, предмет та мету дослідження.

Об'єктом нашого дослідження є прояви синдрому емоційного вигорання та психодинамічні особливості індивіда.

Предметом дослідження є зв’язок проявів синдрому емоційного вигорання та психодинамічних особливостей у представників різних професій.

Мета дослідження: Виявити симптоми та враженість синдрому емоційного вигорання у викладачів вищих учбових закладів та працівників міліції, дослідити їх психодинамічні особливості та визначити наявність зв’язків між цими параметрами.

Завдання:

1. Вивчити теоретичні підходи до проблеми дослідження синдрому емоційного «вигорання» в працях зарубіжних і вітчизняних авторів;

2. Визначити суть феномена «вигорання» і особливості його прояву в професійній діяльності особи;

3. Визначити чинники синдрому емоційного вигорання;

4. Вивчити теоретичний підхід до структури темпераменту в теорії М. В. Русалова.

5. Провести емпіричне дослідження симптомів емоційного вигорання та структури темпераменту у викладачів вищих учбових закладів та міліціонерів;

6. Описати методи профілактики синдрому емоційного вигорання;

Розділ І. Сутність синдрому емоційного вигорання

1.1 Дослідження синдрому емоційного вигорання в психології

емоційне вигорання психодинамічний

Термін «емоційне вигорання» був введений американським психіатром Х. Дж. Фрейденбергером в 1974 р. для характеристики психологічного стану здорових людей, що знаходяться в інтенсивному і тісному спілкуванні з клієнтами, пацієнтами в емоційно навантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги. Спочатку цей термін позначав стан знемоги, виснаження, зв’язане з відчуттям власної даремності. Поняття вигорання («burnout») зазвичай використовується для позначення стану фізичного, емоційного і психічного виснаження, що викликається тривалою включеністю в ситуації, що містять високі емоційні вимоги, які, у свою чергу, найчастіше є наслідком поєднання надмірно високих емоційних витрат з хронічними ситуативними стресами, що переживається людиною.

Вперше на цю проблему звернули увагу американські фахівці у зв’язку із створенням і масовим розповсюдженням соціальних служб, працівники яких, що мають професійну освіту (спеціальну підготовку) в області психології або соціології, за службовим обов’язком вступали в постійні контакти з відвідувачами, що приходили до них зі своїми різноманітними і, як правило, досить важкими проблемами. Часто їх єдиним обов’язком в подібних випадках було надання психологічної підтримки — вислухати, підтримати, якщо можливо, щось порадити. Не дивлячись на спеціальну підготовку і підбір персоналу, керівництво служб через деякий час їх роботи нерідко стикалося з фактами незадовільної роботи співробітників, перш за все зі скаргами відвідувачів на їх неувагу, байдужість і навіть грубість. Проведені дослідження привели до виявлення своєрідного професійного стресу — «стресу спілкування», який у поєднанні з іншими професійними стресами, приводить до виникнення так званого феномена «емоційного вигорання».

Перша стаття К. Маслач на цю тему, опублікована в журналі «Human Behavior» в 1976 р., за її власним визнанням, викликала величезний і несподіваний відгук, перш за все серед непрофесіоналів. Вона отримала безліч листів від людей самих різних «допомагаючих» професій. Тільки після десяти років з проблеми синдрому «вигорання» було опублікована більше тисячі статей, створені спеціальні методики діагностики синдрому «вигорання». І якщо спочатку мова йшла про опис проблем медичних працівників, то подальші дослідження в цій області дозволили розповсюдити виявлену феноменологію на ширший круг професіоналів. У книзі К. Маслач, опублікованої після шести років, мова йде вже і про вчителів, вихователів, поліцейських і т.д. К. Кондо визначає синдром «емоційного згорання» як дезадаптацію до робочого місця через надмірне робоче навантаження і неадекватні між особові відносини. Цьому визначенню відповідає і дане ним тлумачення поняття «згорання», до якого схильні перш за все ті, хто альтруїстично й інтенсивно працює з людьми. Така емоційно напружена робота супроводжується надмірною витратою психічної енергії, приводить до психосоматичної втоми (виснаження) і емоційного виснаження (вичерпання) в результаті з’являються неспокій (тривога), роздратування, гнів, знижена самооцінка на тлі прискореного серцебиття, задуха, шлунково-кишкові розлади, головні болі, знижений тиск, порушення сну; як правило, виникають і сімейні проблеми. Дія стресогенних чинників, що викликають явище «емоційного згорання»" охоплює значний круг професій, розширюючи число схильних до цього захворювання[20].

Первинні дослідження цього явища носили в основному описовий і епізодичний характер. Але в 1981 р. Маслач, один з провідних фахівців з вивчення «емоційного згорання», деталізувала цей феномен як особливий стан, що включає відчуття емоційного виснаження, знемогу; симптоми дегуманізації, деперсоналізації; негативне само сприйняття, а в професійному плані — втрату професійної майстерності.

У 1983 р. Е. Махер в своєму огляді узагальнює перелік симптомів «емоційного згорання»: зниженні працездатності; психосоматичні нездужання, безсоння, негативне ставлення до клієнтів, до самої роботи; мізерність репертуару робочих дій; зловживання: тютюном, кавою, алкоголем, наркотиками; відсутність апетиту або, навпаки обїдання, негативна «Я-концепція»; агресивні відчуття (дратівливість, напруженість, тривожність, неспокій схвильованість до перезбуджування, гнів); знижений настрій і пов’язані з ним емоції (цинізм, песимізм, відчуття безнадійності, апатія, депресія, відчуття безглуздя); переживання відчуття провини[18].

У 1982 р. К. Маслач виділила як важливі характеристики особи, схильної до синдрому, наступні: індивідуальна межа можливостей емоційного «Я» протистояти виснаженню, протидіяти «згоранню» на основі самозбереження; внутрішній психологічний досвід, що включає відчуття, установки, мотиви, очікування; негативний індивідуальний досвід; дистрес, дискомфорт, дисфункції або їх наслідки. Основними ознаками синдрому згорання є:

— відчуття емоційного виснаження;

— наявність негативних відчуттів по відношенню до клієнтів;

— негативна самооцінка.

Ці ознаки синдрому відзначають більшість клініцистів, що вивчали і спостерігали його прояви. Після того, як ученими була визначені основні ознаки синдрому емоційного згорання, і цей феномен став загальновизнаним, закономірно постало питання про виявлення і класифікацію чинників, гальмуючих розвиткові синдрому або сприяючих їй.

«Синдром вигорання — складний психофізіологічний феномен, який визначається як емоційне, розумове й фізичне виснаження через тривалість емоційного перевантаження.

Синдром «вигорання», за описом Согеу (1986) і Naisberg-Fennig (1991), виражається в депресивному стані, відчутті втоми й спустошеності, недостатку енергії і ентузіазму, втраті здатності бачити позитивні результати своєї праці, негативній установці відносно роботи й життя взагалі.

Існує також думка, що люди з певними рисами особистості неспокійні, чутливі, емпатійні, схильні до інтроверсії, що мають гуманістичну життєву установку, схильні ототожнюватися з іншими — більше схильні до набуття цього синдрому.

Х.Фрейденбергер характеризує схильних до синдрому «згорання», як співчуваючих, гуманних, м’яких, таких, що захоплюються, ідеалістів, орієнтованих на допомогу іншим, і одночасно нестійких, інтровертних, одержимих нав’язливою ідеєю (фанатичних), полум’яних і легко солідарних людей[12]. Е. Махер же відносить до цієї категорії людей з низьким рівнем емпатії і схильних до авторитаризму.

Є ряд станів людини, які різко зменшують їх мотиваційний потенціал. Так, при монотонності життя, психічному перенасиченні, стомленні зникає бажання виконувати роботу, до якої спочатку був позитивний мотив. Але особливо сильно й тривало впливає на зниження мотиваційного потенціалу стан депресії, що виникає у здорових людей. Відчуття тривоги й депресії є також симптомом емоційного «вигорання». Депресія (від латів. depressio — придушення) — це афектний стан, що характеризується негативним емоційним фоном (пригніченістю, тугою, відчаєм) через неприємні, важкі події в житті людини або її близьких. Виникає відчуття безпорадності перед життєвими труднощами, невпевненість у своїх можливостях, що поєднуються з відчуттям безперспективності. Сила потреб, потягів різко знижується, приводить до пасивної поведінки, безініціативності.

Синдром емоційного «вигорання» деякі автори (Махер, Кондо) розглядають як різновид стресу, де клієнти соціальних служб виступають як стресогенні чинники. Проте інші дослідники розглядають «емоційне вигорання» як результат впливу різних стресогенних чинників (Маслач, Абрумова, Жваво). Ефекти, що виникають під впливом стресу схожі з ефектами «вигорання». Абрумова виділяє 5 типів реакцій на стрес, схожих з ефектами «вигорання» [1]:

1. Реакція емоційного дисбалансу — характеризується виразним превалюванням негативної гамми емоцій. Загальний фон настрою знижений. Людина відчуває відчуття дискомфорту того або іншого ступеня вираженості. Крім широкого діапазону негативно забарвлених емоцій, реакція емоційного дисбалансу характеризується скороченням кола спілкування.

2. Песимістична ситуативна реакція, виражена, в першу чергу зміною світовідчування, встановленням похмурого забарвлення світобачення, думок і оцінок, видозміною і переструктуруванням системи цінностей. Світ сприймається людиною в «найчорніших» тонах. Таке сприйняття викликає стійке зниження рівня оптимізму, що, зрозуміло, перегороджує шлях до продуктивного планування діяльності в майбутньому. Реальне планування поступається місцем похмурим прогнозам. Така скутість власної волі, нібито наступаюча не контрольованість подій, що змінялися, або умов що викликають вторинне зниження самооцінки, відчуття незначності і зневіра у власних можливостях.

3.Ситуативна реакція демобілізації відрізняється найбільш різкими змінами у сфері контактів: відмовою від звичних контактів або, щонайменше, значним їх обмеженням, що викликає стійкі, тривалі й болісні переживання самоти, безпорадності, безнадійності. Спостерігається також часткова відмова від діяльності. Практично людина уникає включення в які б то не було сфери діяльності, окрім найнеобхідніших, соціально контрольованих, до яких примушують її встановлені й прийняті нею самою правила й вимоги суспільства.

4. Ситуативна реакція опозиції характеризується ступенем агресивності, що підвищується, зростаючою різкістю негативних оцінок оточуючих і їх діяльність.

5. Ситуативна реакція дезорганізації містить в своїй основі тривожний компонент. Внаслідок цього тут спостерігаються в найбільш вираженому виді соматовегетативні прояви (гіпертонічний і судинний-вегетативний криз, порушення сну)[1].

Існують різні думки щодо впливу особистісних характеристик, але незаперечний той факт, що особистісні якості соціальних працівників відіграють важливу роль у протистоянні синдрому «вигорання». Порівнюючи розвиток «феномена згоряння» у вчителів престижних приватних шкіл Англії і державних шкіл центру Австралії, дослідники Пірс Марк і Джефрі Моллі з’ясували, що «швидкість згоряння» не пов’язана з оплатою праці вчителя. Незначущими опинилися також «рівень інтелекту» і «об'єктивна трудність біографії». «Згоряють» і розумні, і звичайні, і благополучні, і биті долею люди. Все залежало тільки від одного чинника — від готовності людини брати на себе або віддавати зовнішнім обставинам відповідальність за все, що відбувається в житті. Психологи назвали цю готовність рівнем інтернальності - екстернальності. Інтернальність — готовність знаходити вихід в безвихідних ситуаціях — взагалі вважається основним чинником, що допомагає людині вижити. Вона не залежить від віку, але завжди характерна для особистісно зрілих людей. Перекладання відповідальності на зовнішні обставини властиво людям інфантильним, залежним, які шукають опору в кому-небудь більш сильному.

1.2 Синдром емоційного вигорання в професійній діяльності

Психологи стверджують, що до емоційного вигорання найшвидше приводить позиція професіоналів, які вірять і слідують чотирьом міфам:

1. Мені не можна помилятися.

2. Я повинен бути стриманим.

3. Я не маю права бути упередженим.

4. Я зобов’язаний бути у всьому прикладом для наслідування[3].

Є ряд станів людини, які різко зменшують її мотиваційний потенціал. Так, при монотонності життя, психічному перенасиченні, стомленні зникає бажання виконувати роботу; до якої спочатку був позитивний мотив. Але особливо сильно і тривало впливає на зниження мотиваційного потенціалу стан депресії, що виникає у здорових людей. Відчуття тривоги й депресії є також симптомом емоційного «вигорання». Виникає відчуття безпорадності перед життєвими труднощами, невпевненості в своїх можливостях, що поєднуються з відчуттям безперспективності. Сила потреб, потягів різко знижується, приводить до пасивної поведінки, безініціативності.

Дослідник К. Кондо особливе значення надає дозволу стресових ситуацій. Він вважає найуразливішим тих, хто реагує на стреси агресивно, нестримано, піддававшись суперництву. Стресогенний чинник викликає у таких людей, як правило, відчуття пригніченості, смутку через нездійснення того, чого хотілося досягти. Кондо відносить до типу тих, що «згорають» також і «трудоголіків"[22].

До професійних стресів можна віднести входження в нове професійне середовище; ситуацію нововведень і конфліктів в цій сфері; ситуації зміни вимог до професії, внутрішніх криз; ситуації, пов’язані з професійним зростанням, з кар'єрою тощо. Так, ситуація нововведень і конфліктів в професійній сфері може сприяти появі у людини таких стресових проявів, як безпорадність, схильність до конфліктів, емоційна напруженість, зниження працездатності, рівня самокритичності.

Синдром «вигорання» бере свій початок в хронічній повсякденній напрузі, емоційній перевтомі, що переживається людиною. Одним з таких станів є емоційно-мотиваційне стомлення, при якому з’являються суб'єктивні переживання втоми, мотиваційна й емоційна нестійкість. Це може привести до хронічної перевтоми. Трудове стомлення розуміється як комплекс відповідних фізіологічних зрушень в організмі, викликаних процесом праці, що знижують працездатність і створюють конфлікт між зовнішніми вимогами роботи і можливостями людини, для подолання якого організм мобілізує внутрішні ресурси і переходить на вищий рівень енергетичного функціонування. Стомлення супроводжується дратівливістю, зниженням інтересу до роботи, мотиваційною й емоційною нестійкістю, невпевненістю та іншими явищами. Можлива поява неврозів і соматичних порушень психогенного характеру. Можуть виникнути зміни в прояві особистості — епізодична конфліктність, млявість, підвищена емоційна лабільність. На стадії вираженої перевтоми все це набуває стійких рис — інтроверсія, замкнутість, агресивність, тривожність, депресивність, звуження кола значущих мотивів. Розрізняють суб'єктні, інституційні, комунікативні, рольові і «посадові» чинники агресії. Найбільш поширена зміна професіонала — це хронічна перевтома.

По суті, стомлення — це природний стан, що неминуче виникає в певний момент виконання діяльності; воно несе функцію захисту. Але при тривалому стомленні, без періодів відновлення розвивається хронічне стомлення й перевтома, при якій погіршення психофізіологічного стану не компенсується відпочинком.

Одним з показників синдрому емоційного вигорання в професійній діяльності є стани психічної напруженості, викликані конфліктами, труднощами у вирішенні складних соціальних проблем, що приводять до відчуттів дискомфорту, тривоги, фрустрації, песимістичних настроїв[8].

Існують різні наукові підходи до визначення суті й видів психічної напруженості. Деякі вчені розрізняють два види таких станів: напруга, що викликає позитивний, мобілізізаційний ефект і напруженість, яка характеризується пониженням стійкості психічних і рухових функцій аж до дезінтеграції особи. Інші вказують на відмінність між емоційною напругою як нормальним станом і емоційною напруженістю як перед патологічним станом. Виділяються наступні види психічної напруженості: перцептивна (що виникає, наприклад, у разі великих утруднень при сприйнятті необхідної інформації); інтелектуальна (при неможливості знайти адекватний спосіб рішення або вихід з оптичної ситуації); емоційна (при виникненні емоцій, дезорганізуючих діяльність); вольова (при неспішності людини проявити свідоме зусилля і опанувати ситуацією); мотиваційна (пов'язана з боротьбою мотивів, наприклад: виконати борг або відхилитися від небезпеки й ризику).

Емоційне виснаження виявляє себе, перш за все, у відчуттях безпорадності, безнадійності, в особливо важких проявах виникають емоційні зриви й думки про суїцид. Може виникати відчуття «приглушеності», «притупленості» емоцій, коли людина не в силах емоційно відгукнутися на ситуації, які, здавалося б, повинні зачіпати. Це відчуття вичерпаності емоційних ресурсів викликає відчуття, що людина вже нічого не може дати іншим — ні емоційно, ні психологічно.

Інша група проблем, сприяючих «вигоранню» або підсилюючих його розвиток, пов’язана з робочою ситуацією. Характерними для «вигоряючих» ситуацій є перевантаження — занадто багато підопічних, дуже багато вимог, інформації. За даними західних дослідників, при збільшенні перевантажень ті, що «допомагають» починають не усвідомлено прагнути до зменшення контакту менш особово залучаються до взаємодії, частіше удаються до формальних правил і ритуалів, використовують більш безособові методи роботи. Ще один важливий в даному контексті аспект робочої ситуації — це можливість впливу на процес роботи й ухвалення рішень, що стосуються працівника. Якщо у людини присутнє відчуття, що вона нічого не може змінити в своїй роботі, що від неї нічого не залежить, що її думка не має значення і т. д., вірогідність розвитку емоційного «вигорання» збільшується.

Фахівці в області вигорання сходяться на тому, що розвиток «вигорання» не обмежується професійною сферою, і його наслідки починають відчутно виявлятися в особистому житті людини, її взаємодії з іншими людьми, в інших ситуаціях її буття. Хворобливе розчарування в роботі як способі отримання сенсу окреслює всю життєву ситуацію.

В.В. Бойко розглядає «вигорання» як вироблений особою механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на вибрані психотравмуючі дії, придбаний стереотип емоційного, частіше за все професійну поведінку. Вигорання частково функціональний стереотип, оскільки дозволяє людині дозувати й економно витрачати енергетичні ресурси. В той же час, можуть виникати його дисфункціональні наслідки, коли «вигорання» негативно позначається на виконання професійної діяльності[11].

Бойко В.В. описує різні симптоми «вигорання"[7].

Симптом «емоційного дефіциту». У найбільш важких формах «вигорання» особа завзято захищає свою антигуманістичну філософію («ненавиджу», «зневажаю», «узяти б автомат і всіх»). У таких випадках «вигорання» змикається з психопатологічними проявами особи, з неврозоподібними або психопатичними станами. Таким особам протипоказана ця професійна діяльність. Але, на жаль, вони нею зайняті, оскільки немає психологічного підбору кадрів і атестації. Симптом «психосоматичних і психовегетативних порушень». Як випливає з назви, симптом виявляється на рівні фізичного і психічного самопочуття. Зазвичай він утворюється за умовно-рефлекторним зв’язком негативної властивості. Багато що з того, що стосується суб'єктів професійної діяльності, провокує відхилення в соматичних або психічних станах. Деколи навіть думка про таких суб'єктів або контакт з ними викликають поганий настрій, безсоння, відчуття страху, неприємні відчуття в області серця, судинні реакції, загострення хронічних захворювань. Перехід реакцій з рівня емоцій на рівень психосоматики свідчить про те, що емоційний захист — «вигорання» — самостійно вже не справляються з навантаженнями, і енергія емоцій перерозподіляється між іншими підсистемами індивіда. У такий спосіб організм рятує себе від руйнівної потужності емоційної енергії.

1.3 Чинники синдрому емоційного вигорання

Істотну роль в «емоційному вигоранні» грає рольовий чинник. Вченими були проведені дослідження присвячені вивченню взаємозв'язку між рольовою конфліктністю, рольовою невизначеністю і «згоранням». Вони виявили, що це особливо виявляється в тих професійних ситуаціях, в яких загальні дії слабо узгоджені, немає інтеграції зусиль, присутня конкуренція, тоді як результат праці залежить від злагодженості і скоординованності дій. Аналіз рівнів «згорання», проведений в двох різних групах, показав, що розподіл відповідальності і колегіальність в роботі обмежує розвиток синдрому «згорання», не дивлячись на те, що робоче навантаження може бути істотно вище звичайного. Таким чином, появі синдрому «згорання» сприяє наявність рольового конфлікту в діяльності[10].

Наступним несприятливим чинником пов’язаним з ризиком виникнення емоційного вигорання є професійні кризи, що неодноразово виявляються протягом всієї професійної діяльності, у тому числі і у високопрофесійних фахівців. Вони можуть виникати, наприклад, на початковому етапі професійної діяльності, при переході до суміжної спеціальності усередині професії, при необхідності перекваліфікації і т.д. При кризі спостерігається зниження професійної самооцінки, може виявлятися відчуття вичерпаності своїх можливостей страх йти навіть на виправданий ризик, посилення захисних мотивів, зниження інтересу до подальшого зростання або, навпаки, прагнення зайняти місце, не відповідне рівню своєї компетенції. У деяких роботах наголошується, що узагальненим показником відношення до праці може служити задоволеність професією, яка основана на свідомості правильності вибору професії, відповідності своїх здібностей вимогам професії, результативності своєї праці.

Характерно, що представники професії типу «людина — людина», що постійно працюють з людьми, у тому числі і соціальні працівники, схильні до професійної деформації більше, ніж представники професій типів «людина — техніка», «людина — природа». Це викликано тим, що спілкування з іншими людьми обов’язково включає й їх дію.

Мають значення й виробничі чинники. «Вигорання» розвивається раніше, якщо людина:

а) оцінює свою роботу як незначущу;

б) не задоволена професійним зростанням;

в) відчуває нестачу самостійності, вважає, що її надмірно контролюють;

г) повністю поглинена своєю роботою (трудоголік);

д) випробовує рольову невизначеність унаслідок нечітких до неї вимог;

е) випробовує перевантаження або, навпаки, недовантаження (останнє породжує відчуття власної непотрібності).

У США останніми роками проводилися дослідження чинників, що приводять до стресових ситуацій працівників, які випробовують сильне емоційне навантаження. Залагоджування важких обставин обмежені ресурси, вимогливі клієнти, низька зарплата і зовнішні умови, що постійно змінюються, — все це робить стрес професійним захворюванням, веде до емоційного «вигорання». Тому необхідність навчання прийомам зняття стресових навантажень отримує першорядне значення.

1.4 Погляди В. М. Русалова на структуру темпераменту

Найбільш теоретично опрацьованою з сучасних концепцій представляється вчення про темперамент, що розвивається школою В. М. Русалова [13,14] Темперамент, однак, не збігається з індивідуальністю і особистістю в цілому, так як остання становить сукупність усіх форм соціальних зв’язків і відносин людини. Він формується під впливом загальної конституції в процесі тих конкретних діяльностей, у які людина включається з самого дитинства. І якщо раніше існуючі теорії темпераменту ґрунтувалися або на гуморальній детермінації (подібно Гіппократу), або на соматичній (прив'язаної до особливостей будови тіла, як це робили Е. Кречмер, У. Шелдон, А.Ф.Лазурский), то в даний час частіше говорять про психобіологічні детермінації, оскільки темперамент задається властивостями нервової системи і виражається в психологічному стані людини.

Від природи людина отримує нормальні реакції біохімічних, біомеханічних, нейрофізіологічних та інших властивостей, в результаті чого у неї формується індивідуальний рівень обміну речовин, м’язового розвитку і т.д. Ці властивості включаються до виконання різних видів діяльності - від смоктальних і хапальних рефлексів до гри, вчення і т.д. У міру дозрівання людини завдяки генетичній стійкості у неї складається якась притаманна їй узагальнена швидкість, узагальнена пластичність, узагальнена емоційність та інші характеристики темпераменту. Ці характеристики не тільки фарбують діяльність, а й задають межі, оберігають організм від надмірно великого чи малого витрачання енергії, зберігаючи його здатність виживати. Таким чином, головне пристосувальне завдання темпераменту полягає в енергетичному регулюванні.

Виходячи з цього розуміння сутності темпераменту, зрозуміло, що до темпераментальних проявів можна віднести тільки ті психологічні властивості, які задовольняються наступними вимогами [13,14,15]

Темперамент: * відображає формальний аспект діяльності і не залежить від її мети, сенсу, мотиву; * характеризує індивідуально-типову міру енергетичної напруги і ставлення до світу і до себе;

* універсальний і проявляється у всіх сферах життєдіяльності;

* може виявлятися вже в дитинстві;

* стійкий протягом тривалого періоду життя людини;

* високо корелює з властивостями біологічних підсистем (нервової, гуморальної, тілесної і т.д.);

* передається у спадок.

В.М.Русалов при створенні своєї теорії темпераменту спирався на вчення П.К.Анохіна про акцептор дії (функціональної системи породження і корекції будь-якого поведінкового акту) і дані нейро-психофізіології.

Нові теоретичні уявлення дозволили трактувати темперамент як систему формальних поведінкових вимірювань, що відображають найбільш фундаментальні особливості різних блоків функціональної системи, як її розумів П. К. Анохин. Якщо розглядати всю людську життєдіяльність у вигляді континууму поведінкових актів, то кожен з них можна представити як структуру з чотирьох блоків:

аферентного синтезу (збору сенсорної інформації по всіх каналах);

програмування (прийняття рішення);

виконання;

зворотного зв’язку.

Оскільки темперамент і є результат системного узагальнення біологічних властивостей (про що докладно йшлося в спеціальній теорії індивідуальності), то повинна існувати відповідність між блоками теорії функціональних систем і формальними аспектами поведінки людини, тобто складовими темпераменту. В. М. Русалов наполягає на тому, що взаємодія з світом предметним (суб'єкт-об'єктивне) і світом соціальним (суб'єкт-суб'єктивне) мають зовсім різний сенс та зміст, у зв’язку з цим ці аспекти людської активності можуть мати і різні формально-динамічні характеристики. Тому чотирьом блокам П.К.Анохіна пропонується ставити у відповідність не чотири, а вісім блоків, що утворюють структуру темпераменту. 14,15] В узагальненому вигляді вчення про темперамент представлено на таблиці. Охарактеризуємо коротко середній рядок таблиці:

Перший блок (аферентних синтез) описує ступінь напруженості взаємодії організму з середовищем.

Другий відображає ступінь труднощів перемикання з одних програм поведінки на інші.

Третій показує ступінь швидкості виконання тієї чи іншої програми поведінки.

Четвертий блок відображає зворотний зв’язок — чутливість до можливих розбіжностей реального результату дії з тим, яким предвосхищались (акцептором).

Таблиця. Структура темпераменту М.В. Русалова

Про що говорять відповідні шкали темпераменту?

Предметна ергічність — характеризує бажання розумового і фізичного напруження, надлишок або нестача сил.

Соціальна ергічність — визначає відкритість для спілкування, широту контактів, легкість у встановленні зв’язків.

Предметна пластичність — означає в’язкість або гнучкість мислення, здатність перемикатися з одного виду діяльності на інший, прагнення до різноманітності.

Соціальна пластичність — це стриманість або розгальмування в спілкуванні, широта соціальних програм, природність взаємодії.

Предметний темп — це швидкість моторно-рухових операцій.

Соціальний темп — це мовленево — рухова активність, здатність вербалізації.

Предметна емоційність — це міра чутливості до розбіжності реального результату і бажаного. Висока чутливість до неспівпадіння виражається в перевазі негативних емоцій, а низька чутливість — у присутності позитивних емоційних переживань.

Соціальна емоційність — характеризує відчуття впевненості в процесі спілкування, емоційну сензитивність, міру тривоги з приводу невдач у спілкуванні.

Пронумеровані блоки позначають якості темпераменту, які проявляються у сфері предметної та комунікативної діяльності. Дана концепція детально розроблена і розташовує діагностичним методом — опитувальником структури темпераменту (ОСТ). 13]

Дослідження вкладу середовища і спадковості у темперамент виявило сильний материнський вплив на такі його характеристики, як екстраверсія, нейротизм і психотизм, тобто найбільш істотне в структурі особистості (орієнтованість на зовнішній або внутрішній світ, рівень тривожності і психічного здоров’я) в основному переходить до дитини будь-якої статі від матері. Але статеві відмінності все ж існують: такі особливості, як м’якість-твердість, сексуальна задоволеність, успадковуються жінками частіше, ніж чоловіками. Тобто дівчатка більше схожі на своїх матерів за цими ознаками, ніж хлопчики, хоча і ті, й інші за темпераментом ближчі до матері, ніж до батька [14]

Висновки до Розділу І

1) Синдром вигорання — складний психофізіологічний феномен, який визначається як емоційне, розумове й фізичне виснаження через тривалість емоційного перевантаження. Він виражається в депресивному стані, відчутті втоми й спустошеності, недостатку енергії і ентузіазму, втраті здатності бачити позитивні результати своєї праці, негативній установці відносно роботи й життя взагалі;

2) Незаперечним є той факт, що особистісні якості представників соціономічних професій відіграють важливу роль у протистоянні синдрому «вигорання»;

3) Синдром «вигорання» бере свій початок в хронічній повсякденній напрузі, емоційній перевтомі, що переживається людиною. Одним з таких станів є емоційно-мотиваційне стомлення, при якому з’являються суб'єктивні переживання втоми, мотиваційна й емоційна нестійкість;

4) В. В. Бойко розглядає «вигорання» як вироблений особою механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на вибрані психотравмуючі дії, придбаний стереотип емоційного, частіше за все професійну поведінку;

5) Згідно з поглядами В. М. Русалова, темперамент — це психосоціобіологічна категорія, одне з незалежних базових утворень психіки, що визначає все багатство змістовних характеристик людини.

6) Основними властивостями темпераменту є: універсальність проявів, стійкість протягом життя, кореляція з властивостями біологічних підсистем;

Розділ ІІ. Емпіричне дослідження структури темпераменту та синдрому емоційного вигорання у представників різних професій

2.1 Організація та методи дослідження, характеристика вибірки

Згідно мети дослідження нами було обрано наступні вибірки: співробітники органів внутрішніх справ (міліціонери) n=30, та викладачі Ніжинського державного університету ім. М. Гоголя (природничий факультет). Дані категорії респондентів були обрані нами оскільки специфіка їхньої роботи суттєво відрізняється.

Для емпіричного дослідження нами було обрано наступні методики:

1. Опитувальник професійного вигорання (MBI) (К. Маслач і С. Джексон, адаптований Н. Є. Водоп’янова)

Опитувальник складається з 22 тверджень, має 3 шкали «емоційне виснаження» (9 тверджень), «деперсоналізація» (5 тверджень) і «редукція особистих досягнень» (8 тверджень).

На кожне твердження передбачено 6 варіантів відповідей: 0 балів — «ніколи», 1 бал — «дуже рідко», 3 бали — «іноді», 4 бали — «часто», 5 балів — «дуже часто», 6 балів — «кожен день «.

Чим більша сума балів за першою і другою шкалою окремо, тим більше у обстежуваного виражені різні сторони «вигорання».

Чим менше сума балів за третьою шкалою, тим менше емоційне «вигорання». 26]

2. Методика діагностики рівня емоційного вигорання В. Бойко.

Методика складається з 84 тверджень на які досліджуваний повинен відповісти «так» чи «ні». Має 3 шкали це «емоційне виснаження», «деперсоналізація» та «редукція власних досягнень». [27]

3. Опитувальник структури темпераменту В. М. Русалова.

Опитувальник складається з 105 тверджень на які досліджуваному треба відповісти «так» чи «ні». Має 9 шкал «ергічність», «соціальна ергічність», «пластичність», «соціальна пластичність», «темп», «соціальний темп», «емоційність», «соціальна емоційність» та «контрольна шкала"(шкала соціальної бажаності відповідей). 25]

2.2 Дослідження структури темпераменту та емоційного вигорання у міліціонерів та викладачів

Результати дослідження психодинамічних особливостей респондентів, отримані за методикою Русалова, наведені в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Середні значення структури темпераменту за методикою Русалова у викладачів та міліціонерів (в балах)

Як видно з таблиці 2.1 у групи респондентів домінує така складова як соціальний темп 8,71 балів, також високі середні результати отримали такі шкали як соціальна ергічність 8,05 балів, пластичність 7,5 балів, темп 7,51 балів та ергічність 7,35 балів, менш вираженими є такі складові як соціальна емоційність 6,25 балів, емоційність 6,15 балів та соціальна пластичність 5,48 балів.

В групі викладачів домінує така складова як соціальний темп 8,8 балів це говорить про те що у викладачів добре розвинені навички мовленево — рухової активності та здатності до вербалізації, також високі середні показники отримали такі шкали як соціальна ергічність 7,56 балів, вона характеризує відкритість для спілкування, широту контактів, легкість у встановленні зв’язків, пластичність 7,4 бали для неї характерними є в’язкість або гнучкість мислення, здатність перемикатися з одного виду діяльності на інший, прагнення до різноманітності. Менш вираженими у викладачів є такі складові які отримали однакові середні результати 6,9 балів це ергічність яку характеризує бажання розумового і фізичного напруження, надлишок або нестача сил, темп для якого характерними є швидкість моторно-рухових операцій. Найменш вираженими є такі шкали як соціальна емоційність 5,96 балів яку характеризує відчуття впевненості в процесі спілкування, емоційну сензитивність, міру тривоги з приводу невдач у спілкуванні., соціальна пластичність 5,6 балів для якої характерними є стриманість або розгальмування в спілкуванні, широта соціальних програм, природність взаємодії, та емоційність 5,36 бали це міра чутливості до розбіжності реального результату і бажаного. Висока чутливість до неспівпадіння виражається в перевазі негативних емоцій, а низька чутливість — у присутності позитивних емоційних переживань.

В групі міліціонерів найбільш домінуючими є такі складові як соціальний темп 8,63 балів та соціальна ергічність 8,56 балів, також високі середні показники отримали такі шкали як темп 8,13 бал, ергічність 7,8 балів та пластичність 7,8 балів, менш вираженими є складові як емоційність 6,9 балів, соціальна емоційність 6,63 балів та соціальна пластичність 5,36 бали.

Показники вигорання за опитувальником MBI у викладачів та міліціонерів наведені в таблиці 2.2

Таблиця 2.2

Середні значення показників вигорання за методикою MBI у викладачів та міліціонерів (в балах)

Як видно з таблиці 2.2 у двох вибірках є суттєва різниця у проявах показників емоційного вигорання. У викладачів емоційне виснаження знаходиться на високому рівні (27,93 бали) що свідчить про високе проявлення в переживаннях зниженого емоційного тонусу, втрати інтересу до навколишнього світу або емоційному перенасиченні; в агресивних реакціях, спалахах гніву, появі симптомів депресії. Ця тенденція у міліціонерів знаходиться в межах середнього рівня (17,66 балів).

Також різниця прослідковується за шкалою деперсоналізація: у викладачів цей показник знаходиться на високому рівні (19,5 балів) що виявляється в деформації відносин з іншими людьми: підвищення залежності від інших або, навпаки, негативізмі, цинічності установок і почуттів по відношенню до реципієнтів, а в групі міліціонерів цей показник знаходиться на низькому рівні (7 балів). Такий низький показник може бути результатом соціально бажаних відповідей, оскільки методика не має шкали вірогідності.

По шкалі редукція власних досягнень викладачі також отримали високий показник (24,46 балів), що виражається в тенденції до негативного оцінювання себе, у зменшенні значущості власних досягнень, обмеження своїх можливостей, негативізмі відносно службових обов’язків, у зниженні самооцінки та професійної мотивації, власної гідності, в знятті з себе відповідальності чи відсторонення («звільнення») від обов’язків по відношенню до інших. У групі міліціонерів цей показник знаходиться на середньому рівні (34,56 балів) У групі респондентів домінують такі складові як деперсоналізація (13,25 бали) вона проявляється в деформації відносин з іншими людьми: підвищення залежності від інших або, навпаки, негативізмі, цинічності установок і почуттів по відношенню до реципієнтів та редукція власних досягнень 29,5 балів, що виражається в тенденції до негативного оцінювання себе, у зменшенні значущості власних досягнень, обмеження своїх можливостей, негативізмі відносно службових обов’язків, у зниженні самооцінки та професійної мотивації, власної гідності, в знятті з себе відповідальності чи відсторонення («звільнення») від обов’язків по відношенню до інших. Середні показники отримала шкала емоційне виснаження 22,8 балів що проявляється в переживаннях зниженого емоційного тонусу, втрати інтересу до навколишнього світу або емоційному перенасиченні; в агресивних реакціях, спалахах гніву, появі симптомів депресії.

Таблиця 2.3

Середні значення показників вигорання за методикою діагностики емоційного вигорання В. В. Бойко (в балах)

Як видно з таблиці 2.3 у групі респондентів домінує така фаза як резистенція 52,95 бали при середніх показниках, це свідчить про те що у двох вибірок опір стресу знаходиться на середньому рівні, респонденти формують засоби психологічного захисту від стресогенних чинників. Низькі результати, отримані по шкалам напруги (22,83 бали), та виснаження 23,03 бали, свідчать про те що дія психотравмуючих факторів знаходиться на низькому рівні, та характеризується не значно вираженим падінням загального тонусу і ослабленням нервової системи. В групі викладачів домінує така складова як резистенція 53,53 бали при середніх показниках, низькі результати були отримані по таким шкалам як напруга 29,06 балів та виснаження 22,63 бали.

В групі міліціонерів домінуючою складовою також як і у викладачів є резистенція 52,36 бали при середніх показниках, низькі результати отримали такі складові як напруга 16,6 бали та виснаження 23,43 бали.

Показники структури темпераменту за різними рівнями виснаження наведені в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4

Описова статистика структури темпераменту (Русалова) в групі респондентів з різними рівнями емоційного виснаження за методикою МВІ(в балах)

Як видно з таблиці 2.4 у досліджуваних з низьким рівнем емоційного виснаження домінують такі складові як соціальний темп 8,83 бали та темп 8,58 балів, це свідчить про те що вони мають високий рівень мовленево — рухової активності, здатності до вербалізації та моторно рухових операцій. Також високі показники отримали такі складові як емоційність 8,25 бали, це свідчить про міру чутливості до розбіжності реального результату і бажаного. Висока чутливість до неспівпадання виражається в перевазі негативних емоцій, а низька чутливість — у присутності позитивних емоційних переживань. Ергічність 8,08 бали, характеризує бажання розумового і фізичного напруження, надлишок або нестача сил. Трохи нижчі результати отримали такі складові як пластичність 7,66 бали, соціальна ергічність 7,58 балів та соціальна емоційність 7,5 балів, характерними для складової пластичності є здатність перемикання з одного виду діяльності на іншу, та прагнення до різноманітності, соціальна ергічність характеризує відкритість для спілкування, широту контактів та відкритість у встановленні зв’язків, для соціальної емоційності характерними є відчуття впевненості в процесі спілкування, емоційну сензитивність, міру тривоги з приводу невдач у спілкуванні. Низькі показники 6,5 балів отримала складова соціальна пластичність вона характеризується стриманістю або розгальмуванням в спілкуванні, широті соціальних програм, природність взаємодії.

У досліджуваних з середнім рівнем емоційного виснаження прослідковуються такі тенденції: домінуючими складовими тут є соціальний темп 8,7 балів та соціальна ергічність 8,58 балів. Також високі результати отримали такі складові як темп 7,96 балів, пластичність 7,58 бали та ергічність 7,48 балів. Низькі результати отримали соціальна емоційність 6,32 бали, емоційність 5,87 балів та соціальна пластичність 5,12 бали.

До групи з високими показниками емоційного виснаження увійшли тільки викладачі, які отримали наступні результати. Домінуючою складовою є соціальний темп 8,64 бали. Трохи нижчі результати отримали соціальна ергічність 7,41 бали та пластичність 7,23 бали. Низькі показники отримали такі складові як ергічність 6,58 балів, темп 5,94 бали, пластичність 5,41 бали, соціальна емоційність 5,41 бали та емоційність 5,11 балів.

Викладачі що мають високий рівень виснаження, порівняно з викладачами з середнім рівнем характеризуються низьким рівнем ергічності, пластичності та темпу. Можна сказати що в них в цілому знижена життєва активність.

Показники структури темпераменту за різними рівнями деперсоналізації наведені в таблиці 2.5

Як видно з таблиці 2.5 у досліджуваних з низьким показником деперсоналізації домінують такі складові як соціальна ергічність 9,18 бали та соціальний темп 8,56 бали. Високі показники також отримали такі шкали як ергічність 7,43 бали та темп 7 балів. Низькі показники отримали такі шкали як пластичність 6,87 балів, емоційність 6,31 бали, соціальна емоційність 6,06 бали та соціальна пластичність 4,93 бали.

У досліджуваних з середнім рівнем деперсоналізації домінує така складова як соціальний темп 8,23 бали. Також високі результати отримали такі шкали як соціальна ергічність 8,07 балів, темп 8,07 бали, ергічність 7,61 бали, пластичність 7,3 бали. Низькі результати отримали такі складові соціальна пластичність 6,23 бали, емоційність 6,07 балів та соціальна емоційність 5,61 бали.

Таблиця 2.5

Описова статистика структури темпераменту (Русалова) в групі респондентів з різними рівнями деперсоналізації за методикою МВІ(в балах)

У досліджуваних з високим рівнем деперсоналізації домінуючою складовою є соціальний темп 9 балів, також високі показники отримали такі шкали як пластичність 7,9 балів, темп 7,54 бали, соціальна ергічність 7,45 бали та ергічність 7,19 бали. Низькі показники отримали такі складові як соціальна емоційність 6,7 бали та емоційність 6,06 балів та соціальна пластичність 5,45 балів.

Показники структури темпераменту за різними рівнями редукції власних досягнень представлені в таблиці 2.6

Таблиця 2.6

Описова статистика структури темпераменту (Русалова) в групі респондентів з різними рівнями редукції власних досягнень за методикою МBI(в балах)

Як видно з таблиці 2.6 у респондентів з низьким показником редукції власних досягнень домінують такі складові як соціальний темп 8,28 балів та емоційність 8,14 бали. Високі показники також отримали такі шкали як темп 7,78 бали, соціальна емоційність 7,64 бали, пластичність 7,42 бали, ергічність 7,42 бали та соціальна ергічність 7,07 бали. Низькі показники отримала шкала соціальна пластичність 5,35 бали.

У досліджуваних з середнім рівнем редукції власних досягнень домінує така складова як соціальна ергічність 9,12 бали. Також високі результати при середніх показниках отримали такі шкали як соціальна ергічність 8,75 балів, ергічність 8,31 бали та темп 7,43 бали, пластичність 6,31 бал, емоційність 6,12 бали, соціальна пластичність 5,31 бали та емоційність 4,68 бали.

У досліджуваних з високим рівнем редукції власних досягнень домінуючою складовою є соціальний темп 8,9 балів, високі показники отримали такі шкали як пластичність 8,16 балів, соціальна ергічність 7,93 бали та темп 7,43 бали, ергічність 6,8 бали, соціальна емоційність 6,53 бали, пластичність 5,63 бали та емоційність 5,2 бали.

Показники структури темпераменту за різними рівнями напруги описані в таблиці 2.7

Таблиця 2.7

Описова статистика структури темпераменту (Русалова) в групі респондентів з різними рівнями напруги за методикою Бойко (в балах)

Як видно з таблиці 2.7 у досліджуваних з низьким показником напруги домінує така складова як соціальний темп 8,95 балів. Високі показники отримали такі шкали як соціальна ергічність 8,06 балів, темп 7,85 балів пластичність 7,42 бали та ергічність 7,4 бали. Низькі показники отримали такі шкали як соціальна емоційність 6,06 бали, емоційність 5,65 бали та соціальна пластичність 5,63 бали.

У досліджуваних з середнім рівнем напруги домінує така складова як соціальна ергічність 8 балів. Високі результати отримали такі шкали як соціальний темп 7,84 бали, емоційність 7,84 бали, пластичність 7,76 балів, ергічність 7,15 балів та соціальна емоційність 7,15 балів. Низькі результати отримали такі складові як темп 6,3 бали та соціальна пластичність 4,92 бали.

Показники структури темпераменту за різними рівнями резистенція описані в таблиці 2.8

Таблиця 2.8

Описова статистика структури темпераменту (Русалова) в групі респондентів з різними рівнями резистенції за методикою Бойко (в балах)