Банки, їх види, операції та функції

Банки, їх види, операції та функції

Комерційний банк — установа, що акумулює грошові кошти і заощадження та здійснює кредитно-розрахункові й інші операції.

Банки виникають на підставі товарно-грошових відносин і тому існують при різних суспільно-економічних формаціях. Історія капіталістичних банків починається з XVIІ ст., хоча в деяких європейських країнах вони з’явилися значно раніше. В 1171 р. був заснований Банк Венеції, але за сутністю він не був банком у справжньому розумінні слова, так як його функції зводились до мобілізації грошових коштів для міста шляхом продажу своїх зобов’язань і купівлі зобов’язань міської влади. В економічній літературі поширена думка, що слово «банк» виникло у Венеції в ХІVст. і походить від італійського слова «банко» — стійка, лавка, за якою стояв торговець грошима. Однак є й інша думка, яка зводиться до того, що слово «банк» пов’язане з кредитним інститутом, який був створений у Венеції в 1171 р. В той час Венеція підтримувала тісні зв’язки з німецькими містами. Італійці запозичили німецьке слово «банк», що дослівно означало «маса», «купа», і назвали створений кредитний інститут «Ваnса di Venezia». Ця назва використовувалась для того, щоб підкреслити роль кредитного інституту як накопичувача грошей.

Відносно широкий розвиток внутрішньої і зовнішньої торгівлі в XV-XVII ст. у багатьох країнах Західної Європи викликав необхідність організації торговцями банків, де вони могли б зберігати грошові накопичення і проводити розрахунки безготівковим шляхом. Здійснення розрахунків через банк було викликано не тільки зручністю, але й прагненням уникнути труднощів при розрахунках готівкою, які були поширені на той час, і втрат, які були неминучі через псування монет, що становили тоді основну форму грошей.

З цією метою були організовані банки в Барселоні (1401 p.), Валенсії (1407 p.), Неаполі (1539 p.), Венеції (1587 p.), Амстердамі (1609 p.), Гамбурзі (1619 р.) та інших містах Західної Європи. Головними їх функціями були прийом вкладів від торговців і здійснення безготівкових розрахунків між ними, а також надання кредитів повноцінними грошима. Їм не були властиві такі функції, як випуск банкнот і здійснення внесків, використання яких побудовано на обігу чеків. Ці функції, як і багато інших, з’явились пізніше, але саме вони і свідчать про появу банків у повному розумінні цього поняття.

Комерційний банк — установа, що акумулює грошові кошти і заощадження та здійснює кредитно-розрахункові й інші операції.

Становлення та розвиток капіталізму супроводжувались розширенням розрахунків і кредитних відносин між суб'єктами господарювання, що об'єктивно викликало необхідність їх централізації. Централізація попиту і пропозиції на кредит полегшувала для кредитора перетворення грошей у позиковий капітал, а для позичальника — задоволення попиту на кредит. Необхідність у централізації розрахунків і кредиту призвела до утворення банків.

В Англії банки виникли в XVII ст. Першими банкірами в Лондоні були міняйли, а на периферії — торговці. Ще в середньовіччя розвиток зовнішньої торгівлі, а в країнах, де поряд з королем правом карбування монет користувались і окремі феодали, також і розвиток внутрішньої торгівлі викликали необхідність обміну зливків грошових металів на монети або монети одного карбування на монети іншого карбування. Особи, які спеціалізувались на такому обміні, називались міняйлами. Як правило, це були золотих справ майстри. Ці банкіри приймали гроші на зберігання і надавали кредити. Вони практикували випуск своїх зобов’язань як додаткові джерела кредитних ресурсів і на підставі письмових розпоряджень вкладників переводили внески на рахунки їх кредиторів.

Поряд з індивідуальними банками наприкінці XVIІ ст. з’явились перші акціонерні банки. В XVIII ст. вони поширюються і в інших країнах. Однак у мануфактурний період розвитку капіталізму зростання кількості банків було повільним. Початок швидкому зростанню кількості банків було покладено промисловим переворотом, який викликав бурхливий розвиток капіталізму. Так, в Англії в 1750 р. периферійних банків було не більше 12, в 1790 р. — від 300 до 400, а в 1810 р. — більше 700.

На практиці в сучасних умовах функціонує велика кількість банків. Залежно від того або іншого критерію їх можна класифікувати таким чином.

За формою власності розрізняють акціонерні, неакціонерні, кооперативні, муніципальні, комунальні, державні, змішані та міждержавні (міжнародні) банки.

Акціонерні банки організовуються у формі акціонерних компаній. У сучасних умовах акціонерна форма є головною формою організації банків у промислово розвинутих країнах.

Неакціонерні банки знаходяться у власності партнерів або індивідуальних осіб.

Кооперативні банки — кредитно-фінансові інститути, що створюються товаровиробниками на ділових засадах для задоволення взаємних потреб; виникли в першій половині XIX століття. Кооперативні банки створювалися на умовах добровільного об'єднання грошових коштів фізичних та юридичних осіб. Основне завдання їх діяльності — надання кредитів та здійснення інших банківських операцій на пільгових умовах для членів банку. Широкого розвитку вони набули в Німеччині, Великобританії, Франції, Італії, США, Японії та інших країнах. За обсягом операцій вони схожі з комерційними банками.

Муніципальні банки — різновид ощадних установ, першочергова діяльність яких зводилась до залучення заощаджень населення і виконання функцій скарбника муніципалітету. В сучасних умовах вони здійснюють практично всі види банківських операцій, а роль муніципалітетів зводиться до гарантії їх зобов’язань і призначення керівних органів. Найбільшого поширення муніципальні банки набули в Німеччині, де їх частка складає близько 40% балансу кредитної системи країни.

Комунальні банки — спеціалізовані кредитні установи, призначені для кредитування та фінансування житлового і комунального господарства. Більша частина їх акцій належить місцевим органам влади.

Державні банки становлять кредитні установи, що знаходяться у власності держави. В Європі вони з’явилися в XVI-XVIІ ст. Найбільшого розвитку державні банки набули в умовах державно-монополістичного капіталізму в зв’язку з посиленням тенденції до усуспільнення виробництва. Вони виникали в результаті націоналізації кредитних установ, а також шляхом створення державних кредитних інститутів. Існують три види державних банків: центральні, комерційні, спеціальні кредитні установи.

Змішані банки — банки за участю державного і приватного капіталу.

Міждержавні (міжнародні) банки — міжнародні кредитні організації, створені на підставі міждержавних договорів з метою регулювання валютних і кредитно-фінансових відносин. Міжнародні банки виникли в ході інтернаціоналізації господарських зв’язків і розвитку міждержавних форм державно-монополістичного капіталізму та призначені для стабілізації світової економіки. До числа найбільших міждержавних банків входять: Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку і його філії (Міжнародна асоціація розвитку і Міжнародна фінансова корпорація), Банк міжнародних розрахунків тощо.

За терміном надання кредитів виділяють банки короткострокового, середньота довгострокового кредитування.

Банки короткострокового, середньоі довгострокового кредитування — банки, що спеціалізуються на наданні кредитів різної терміновості. На відміну від короткострокового кредитування, яке здійснюється депозитними банками і ощадними касами, спеціалізовані кредитні інститути надають середньота довгострокові кредити. Це характерно, наприклад, для Італії, де законодавство поділяє всі кредитні інститути на банки короткострокового кредитування і довгостроково-інвестиційні банки.

За національною належністю — національні та іноземні банки.

Національні банки — це банки, що належать повністю або частково національним інвесторам і діють в їхніх інтересах. Діяльність цих банків здійснюється в межах законодавства країни, в якій функціонує їх материнська компанія. Згідно з законодавством більшості країн, банки підпадають під категорію національних, якщо 51% акцій і більше належить інвесторам даної країни.

Іноземні банки — банки, які повністю або частково належать іноземним інвесторам. Їх діяльність в країні перебування регламентується особливим національним законодавством. У сучасних умовах вони функціонують у вигляді закордонних відділень та філій великих банків.

За функціями та характером діяльності виділяють депозитні, універсальні та спеціалізовані банківські установи.

Депозитні банки — банки, які здійснюють кредитно-розрахункові та довірчі операції за рахунок залучених депозитів. Депозитними банками називають комерційні банки, які уповноважені приймати вклади населення.

Універсальні банки — кредитні установи, що здійснюють всі основні види банківських операцій: депозитні, кредитні, розрахункові, фондові, довірчі та інші.

Спеціалізовані банки — банки, що спеціалізуються на кредитуванні певної галузі економіки або господарської діяльності чи групи населення або на формах залучення коштів у вклади; характеризуються вузькою спеціалізацією. Різновидами спеціалізованих кредитних банків є:

• * інвестиційні банки, що мобілізують ресурси та надають позики шляхом випуску і розміщення облігацій та інших зобов’язань. Інвестиційні банки виступають посередниками між інвесторами і тими, кому потрібна позика, а також у ролі гаранта емісій та організаторів гарантійних банківських синдикатів, здійснюють купівлю-продаж акцій та облігацій за свій рахунок, надають кредити покупцям цінних паперів;
• * ощадні банки — банківські установи, основною функцією яких є залучення заощаджень і тимчасово вільних коштів населення; як правило, невеликі кредитні установи, що діють у регіональному масштабі;
• * банки розвитку здійснюють кредитування промисловості в масштабах всієї країни або ж окремих галузей економіки. Серед цих банків переважають державні банківські інститути, але існують і змішані — за участю приватного національного та іноземного капіталу. Банки розвитку спеціалізуються на кредитуванні промисловості та інфраструктури. Поруч з ними функціонують державні і сільськогосподарські банки розвитку, діяльність яких пов’язана з кредитною кооперацією. Банки такого типу створюються переважно в країнах, що розвиваються.

Особливе місце у кредитній системі та на фінансових ринках займають комерційні банки. У більшості країн (у тому числі в Україні) це найчисельніша група фінансових посередників. Комерційний банк — це кредитна установа, що здійснює універсальні банківські операції та надає різноманітні банківські послуги фізичним та юридичним особам всіх галузей народного господарства.

Діяльність комерційних банків полягає в залученні грошових коштів і наданні їх у позику або інвестуванні за більш високими відсотковими ставками. Вони виступають посередниками між тими, хто має тимчасово вільні грошові кошти, і тими, кому вони потрібні. Метою та рушійним мотивом такого посередництва є отримання банківського прибутку.

Виконуючи функцію мобілізації вільних грошових коштів і перетворюючи їх у капітал, банки акумулюють грошові доходи і заощадження у вигляді вкладів. Вкладник отримує винагороду у вигляді відсотка або наданих банком послуг. Сконцентровані у вкладах заощадження перетворюються на позиковий капітал, що використовується банками для надання кредитів підприємствам і підприємцям. Користувачі позик вкладають кошти в розширення виробництва, купівлю нерухомості, споживчих товарів. Використання кредитів забезпечує розвиток виробничих сил країни в цілому.

Важливе економічне значення має функція кредитування підприємств, держави та населення. Пряме надання в борг вільних грошових капіталів їх власниками користувачам позику практичному господарському житті ускладнено. Банк виступає як фінансовий посередник, отримуючи грошові кошти у кінцевих кредиторів і передаючи їх кінцевим користувачам кредитів.

В останні роки зростає попит на кредит. Підприємствам необхідні додаткові грошові кошти для оновлення капіталу та розширення виробничих потужностей. Для задоволення попиту з боку підприємств комерційні банки розробляють нові форми кредитування, удосконалюють його механізм.

Емісія кредитних грошей є специфічною функцією, що відрізняє банки від інших фінансових інститутів. Сучасний механізм грошової емісії пов’язаний з двома поняттями: банкнотна та депозитна емісії. Відповідно грошова маса виступає в готівковій (банківські білети та розмінна монета) і безготівковій (грошові кошти на рахунках і депозитах у комерційних банках та інших кредитних установах) формах. Частка готівкових грошей складає в промислово розвинутих країнах близько 10%, причому спостерігається її подальше зменшення. Банкнотну емісію здійснює емісійний (центральний) банк, який має монопольне право випуску грошей. У структурі грошового обороту переважає безготівковий оборот, а основними емітентами грошей є не центральні, а комерційні банки.

Комерційні банки здійснюють депозитну емісію — випуск кредитних інструментів обігу на підставі створення банком вкладів (депозитів), які утворюються в результаті видачі позик клієнту. Грошова маса збільшується, коли банки видають позики своїм клієнтам, і зменшується, коли повертаються позики, отримані від банків.

Позика, що надається клієнту, зараховується на його рахунок у банку, тобто банк створює депозит — вклад до запитання. При цьому збільшуються боргові зобов’язання банку. Власник депозиту може отримати в банку готівкові кошти у розмірі вкладу: таким чином, банк створює гроші проти вимог клієнта і відбувається збільшення грошей в обігу. Разом із тим економіка потребує необхідної, але не надлишкової кількості грошей, тому комерційні банки функціонують в рамках обмежень, передбачених державою в особі центрального банку.

Однією з основних функцій банків є забезпечення розрахунково-платіжного механізму. Більша частина розрахунків між підприємствами здійснюється безготівковим шляхом. Виступаючи як посередники у платежах, банки виконують для своїх клієнтів операції, пов’язані з проведенням розрахунків і платежів. Необхідність виконання у встановлений строк кожного документа, безперебійність розрахунків та їх прискорення вимагають від банків розробки методології організації розрахунків з метою їх вдосконалення та відповідного контролю. Для прискорення розрахунків, зменшення витрат і підвищення надійності операцій впроваджуються електронні системи розрахунків.

Емісійно-засновницька функція виконується банками шляхом випуску та розміщення цінних паперів (акцій, облігацій). Виконуючи цю функцію, банки стають каналом, що забезпечує спрямування заощаджень на виробничі цілі. Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту і взаємодіє з нею. Наприклад, комерційні банки надають посередникам ринку цінних паперів (компаніям-засновникам) позики для підписки на цінні папери нових випусків, а ті продають банкам цінні папери для перепродажу в роздріб. Якщо компанія-засновник, на ім'я якої зареєстровані цінні папери, сама продає їх, то банк може забезпечувати передплатників на випущені цінні папери. Як правило, при цьому банк організує консорціум з розміщення цінних паперів. Зобов’язання на значні суми, випущені великими компаніями, можуть бути розміщені банком шляхом продажу своїм клієнтам (в основному, інституціональним інвесторам), а не шляхом вільного продажу на фондовій біржі.

Маючи можливість постійно контролювати економічну ситуацію, банки надають клієнтам економічну інформацію з широкого кола проблем (злиття та поглинання, нові інвестиції, реєстрація підприємств, складанню річних звітів).

Розширення діяльності клієнтів на міжнародних ринках спонукало банки більше уваги приділяти послугам консультаційного характеру, включаючи складання детальних фінансово-економічних звітів про стан економіки в країні, пошук потенційних партнерів, надання інформації юридичного характеру тощо. У 80-х роках у промислово розвинутих країнах почали створюватися філії і представництва так званого «комплексного обслуговування» за кордоном.

На сучасному етапі в сфері діяльності банків спостерігається тенденція до універсалізації, що пояснюється впливом конкуренції. В рамках даної тенденції (при паралельному збереженні і розвитку спеціалізації) змінюється концепція взаємовідносин банків з клієнтами, створюються принципово нові напрямки розвитку банківської справи. Це виражається не тільки у збільшенні кількості пропонованих клієнтам послуг, а і вякісних змінах структури операцій, зниженні питомої ваги позико-збережних операцій та збільшенні обсягів операцій з цінними паперами.

В останній час у банківській практиці з’явилися операції, пов’язані із страхуванням: надання клієнтам гарантії погашення заборгованості, збільшення суми вкладу при хворобі або нещасному випадку, мобілізація грошових коштів шляхом продажу населенню страхових полісів. Банки придбають вже функціонуючі страхові компанії, що є вигідним як для комерційних банків, що отримують стабільно прибуткові страхові компанії, так і для страхових компаній, яким надається можливість використовувати широку мережу банківських філій та відділень на території своєї країни та за кордоном.

Таким чином, у сучасних умовах триває розвиток тенденції розширення функцій комерційних банків, які для покращання банківської ліквідності, отримання доходів, утримання позицій на ринку розвивають не характерні раніше для банків операції та послуги.

Банківські ресурси — сукупність грошових коштів, що знаходяться в розпорядженні банків та використовуються ними для виконання активних та інших операцій. Акумулюючи грошові накопичення, доходи і заощадження фізичних та юридичних осіб, банки перетворюють їх на позиковий капітал, тобто грошовий капітал, який надається в позику власникам на умовах повернення за плату у вигляді відсотків. Тому банківські ресурси називають банківським капіталом.

За своїм економічним змістом ресурси комерційних банків досить різноманітні.

Власні кошти комерційних банків складаються із статутного фонду, а також створюваних у процесі банківської діяльності резервного та інших фондів. До власних коштів прирівнюється прибуток, який до розподілу знаходиться в обігу комерційного банку та використовується як банківські ресурси.

Власні ресурси — лише відправна точка для організації банківської справи, і їх роль значною мірою зводиться до гарантування прибутковості та фінансової стійкості комерційного банку.

Тимчасово вільні кошти бюджетів на рахунках у комерційному банку (якщо він залучається до касового виконання державного бюджету) утворюються в результаті їх поточного використання, тобто від моменту надходження доходів на рахунок у банку до моменту їх використання.

Важливим банківським ресурсом є кошти клієнтів на рахунках у комерційному банку та кошти в розрахунках: залишки на розрахункових та поточних рахунках підприємств, організацій та установ усіх форм власності; залишки фондів економічного стимулювання та спеціального призначення клієнтів, що зберігаються в банку на окремих рахунках; кошти, депоновані з метою забезпечення гарантій платежу при акредитивній формі розрахунків, розрахунках чеками та акцептованими платіжними дорученнями; кошти в розрахунках між установами одного комерційного банку; кошти бюджетних та громадських організацій; кошти спеціальних фінансово-кредитних інститутів.

До банківських ресурсів відносяться грошові заощадження населення, які формуються за рахунок скорочення поточного особистого споживання і призначаються для забезпечення його потреб у майбутньому.

Ресурсами комерційних банків є також кредити, надані іншими банками, включаючи іноземні, а також кошти інших банків, що знаходяться на їх кореспондентських рахунках у комерційному банку. І нарешті, до ресурсів комерційних банків відносяться інші грошові кошти, які утворюються в результаті проведення ними інших видів пасивних операцій.

Ресурси комерційного банку можна класифікувати за можливості прогнозування їх величини. При цьому виділяють ресурси, які піддаються прямому та непрямому прогнозуванню. До ресурсів прямого прогнозування відносять фонди банку та нерозподілений прибуток. Непрямому прогнозуванню підлягають кошти в розрахунках, залишки тимчасово вільних коштів на поточних рахунках підприємств та організацій, деякі інші джерела банківських ресурсів.

У залежності від часу використання банківські ресурси поділяють на постійні та тимчасові. Постійні — це грошові кошти, динаміка або оборотність яких може бути спрогнозована комерційним банком, або певна частина (стабільні залишки), яка використовується для здійснення активних операцій. Тимчасові банківські ресурси створюють грошові кошти, які утворюються періодично в результаті здійснення деяких банківських операцій і динаміку яких важко спрогнозувати.

Операції, шляхом яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Суть пасивних операцій полягає в залученні різних видів вкладів у межах депозитних операцій, отриманні кредитів від інших банків, емісії різноманітних цінних паперів, а також проведенні інших oперацій, у результаті яких збільшуються грошові кошти в пасиві балансу комерційного банку.

На сучасному етапі більша частина операцій комерційних банків базується на залучених ресурсах, що не зменшує ролі власного капіталу.

Розвиток комерційної діяльності банків пов’язаний з розширенням сфери банківських послуг для клієнтів.

Банківськими послугами можна вважати також дії банку, які супроводжують його основні функції і направлені на зростання доходності діяльності банку.

Розрахунково-касові операції комерційного банку з перерахування коштів і з готівкою пов’язані з такими послугами, як відкриття клієнту поточного рахунка, відправлення запитів (телеграм) на прохання клієнта, видача дубліката із особистого рахунка, довідки про відкриття рахунка в банку, наведення довідок у архівах про проведення розрахункової операції на прохання клієнта, видача чекових книжок, аваль простих та переказних векселів, зберігання в банку цінностей, попередня підготовка готівкових грошей та їх доставка клієнту.

Операції з кредитування, тобто видачі та погашення кредиту, нарахування та сплати відсотків неможливі без таких послуг, як підготовка пакета документів для видачі кредиту, оформлення пролонгації дії умов кредитного договору, участь у підготовці договору застави матеріальних цінностей або цінних паперів клієнта.

Важливе місце займають і активні операції, шляхом яких банки розміщують наявні ресурси для отримання прибутку і підтримання ліквідності. За економічним змістом активні операції поділяються на обліково-позикові (кредитні), розрахункові, касові, інвестиційні, фондові і гарантійні.

Кредитні операції — це операції з надання вільних ресурсів позичальнику на умовах платності, терміновості та повернення, причому банки можуть виступати в цих операціях як у ролі кредиторів, так і в ролі позичальників.

Розрахункові операції — зберігання коштів клієнтів, рух, переміщення їх за допомогою обігу платіжних інструментів. Для здійснення цих операцій клієнт відкриває в банку відповідний рахунок.

Касові операції — операції банку з приймання та видачі грошей і цінностей клієнтам банку через операційну касу банку.

Міжбанківські операції згідно з чиним законодавством передбачають розрахунки між банками та іншими кредитними установами. Розрахунки між банками можуть здійснюватись через розрахунково-касові центри, клірингові установи та кореспондентські рахунки банків.

Вексельні операції комерційний банк здійснює як із власними векселями, так і з векселями інших підприємств: проводить облік векселів, видачу позик до запитання за спеціальним позиковим відсотком під забезпечення векселів, прийняття векселів на інкасо для отримання платежів та оплати їх у строк. кредит касовий банк Операції комерційного банку з цінними паперами різноманітні. Банк може випускати власні цінні папери, фінансові інструменти для збільшення статутного фонду банку, для залучення позикових коштів і здійснювати акти купівлі-продажу з цінними паперами інших підприємств або банків.

Операції з іноземною валютою полягають у купівлі в місцевих та іноземних юридичних і фізичних осіб та продажу їм готівкової валюти, що знаходиться на рахунках і вкладах.

Комісійні (посередницькі) операції досить різноманітні і відносяться до різного роду операцій з купівлі і продажу, здійснення та прийняття платежів. Банки виступають у ролі посередників та консультантів із різних угод: переказ грошей, оформлення цінних паперів, управління майном тощо.

Фінансові операції банк здійснює при реалізації державних, комунальних, акціонерних, облігаційних позик, тобто бере на себе зобов’язання виплачувати капітал держателям облігацій.

Комерційні банки можуть здійснювати засновницькі операції з заснування нових підприємств.

Основним джерелом доходів більшості комерційних банків є відсотки, що стягуються за користування кредитами. Це пояснюється тим, що банки є фінансовими посередниками, які здійснюють перерозподіл грошових коштів між тими, у кого вони вивільнились, і тими, у кого з’явилася тимчасова потреба в цих коштах.

Розмір відсоткової ставки за користування кредитом визначається в процесі переговорів між банком та позичальником при укладанні кредитного договору. Причому він неоднаковий не тільки в різних банках, а й в одному і тому самому банку для різних позичальників.

При встановленні розміру відсоткової ставки враховують такі фактори: розмір базової відсоткової ставки (ставки рефінансування), встановленої банком; вартість залучення кредитних ресурсів на ринку позикових капіталів; співвідношення попиту і пропозиції на кредит; рівень ризику, притаманний даному кредиту; розмір і строк погашення позики; рівень витрат банку, пов’язаних з оформленням кредиту та здійсненням контролю за його погашенням; перспектив розвитку економіки і перш за все інфляційного процесу.

Зі свого боку, позичальник, здійснюючи переговори про отримання кредиту, оцінює, перш за все, розмір прибутку, що може отримати від здійснення комерційної угоди при запропонованому банком рівні відсоткової ставки за кредит. Для цього він створює техніко-економічне обгрунтування або бізнес-план на здійснення угоди. Ці документи повинні ретельно аналізуватися банком. Не менш важливими факторами для позичальника є доступність кредиту і рівень відсоткових ставок в інших банках.

Значні доходи банки отримують від операцій з іноземною валютою. Доходи від цих операцій виступають у вигляді як комісійних за виконання операцій для клієнтів, так і у вигляді курсової різниці.

Банки також можуть отримувати доходи від операцій з цінними паперами, але оскільки ринок цінних паперів в Україні в стані формування, то і доходи банків від цих операцій у нашій країні поки що незначні. Операції з іноземною валютою та цінними паперами проводять банки, що мають на це ліцензії, видані відповідно НБУ та Міністерством фінансів України.

Банки пропонують своїм клієнтам широкий спектр послуг: надання гарантій і поручительств клієнтам, розрахункове, касове обслуговування, довірчі (трастові), консультаційні, аудиторські, лізингові, факторингові послуги, операції з монетарними металами. Ці операції приносять банку доходи, як правило, у вигляді винагороди та інших видів оплати послуг. Частка цих видів у валовому доході кожного банку неоднакова і залежить від виконуваних операцій та їх обсягів.

Більшість банків беруть плату зі своїх клієнтів за здійснення розрахункових операцій: переказних, акредитивних, інкасових. Ця плата повинна покривати витрати банку на здійснення розрахункових операцій, утому числі плату банку регіональній розрахунковій палаті за здійснення електронних платежів, касово-регіональному центру регіонального управління НБУ за ведення ним кореспондентського рахунка банку та інші операції.

Велика кількість банків бере плату зі своїх клієнтів за здійснення касових операцій з готівковими коштами — інкасацію готівки та її видачу. Розмір цієї плати в різних банках неоднаковий і залежить від можливостей банку та його зацікавленості у збільшенні або зменшенні кількості клієнтів.

Витрати комерційних банків можна поділити на відносно постійні та змінні. Банківська справа відрізняється високоіндивідуальним характером обслуговування. Тому витрати банків у значній мірі постійні. Банківські операції та послуги в будь-який момент повинні бути доступні для клієнтів. У зв’язку з цим банки в короткостроковому періоді не можуть призупиняти операції або різко скорочувати штати, як це робиться у виробничих галузях. Це звичайно не означає, що керівництво банку позбавлене можливості регулювати витрати в довгостроковому плані за рахунок вдосконалення організаційної структури, автоматизації робіт, розширення або звуження кола здійснюваних операцій.

Відносно постійними є витрати банків на заробітну плату і нарахування на неї, бланки та канцелярські товари, утримання приміщень, охорони, охоронної та протипожежної сигналізації, амортизаційні відрахування та деякі інші.

До змінних витрат відносять виплати відсотків по вкладах, депозитах та міжбанківському кредиту. Вони залежать як від обсягів залучених банком кредитних ресурсів, так і від їх вартості. До цих витрат відносять також плату за послуги регіональної рахункової палати та регіонального розрахунково-касового центру за здійснення розрахункових операцій, забезпечення готівкою. Змінними можуть бути витрати банку на рекламу, відрядження, поштово-телеграфні витрати тощо.

У відповідності з діючою методикою комерційні банки визначають прибуток або збиток від своєї діяльності щоквартально, в останній операційний день кварталу. Протягом кварталу доходи та витрати враховуються наростаючим підсумком. Розподіл прибутку банку здійснюється за підсумками діяльності за рік згідно з рішенням загальних зборів акціонерів банку. Протягом року прибуток, як правило, розподіляється у вигляді авансу на підставі встановлених зборами акціонерів пропорцій.

У залежності від податкового законодавства банки сплачують податки з прибутку в державний та місцеві бюджети. Звичайно, методика стягнення податків, що застосовується, впливає як на розмір, так і на порядок розподілу прибутку.

Одне з основних завдань банків — це отримання прибутку, що є джерелом виплати дивідендів акціонерам, створення фондів банку, базою підвищення добробуту співробітників банку. Прибуток є найважливішим показником діяльності комерційних банків. Він використовується аналітиками для визначення рейтингів банків на підставі їх балансів.

Таким чином, комерційний банк — це перш за все кредитна установа, яка будує свою діяльність на таких принципах:

• — прибутковість. Прибуток банку утворюється з різниці відсотків, які стягуються з клієнтів та які виплачуються ним за банківськими операціями, а також за рахунок комісійних зборів за надані послуги. Показник прибутку офіційно вважається основним показником діяльності банку. Значення цього принципу полягає втому, що без доходності банк не може існувати;
• — стратегія банку повинна полягати в найдешевшому придбанні капіталу і продажу його за найвищою ставкою;
• — комерційний банк — ризикове підприємство, але ризикувати він може лише величиною свого капіталу, тобто повинно діяти правило: все для клієнта, для його безпеки на основі партнерських відносин, за принципом взаємної зацікавленості.