Співвідношення людини, влади та державного управління в творах Г. В. — Ф. Гегеля

ТВОРЧА РОБОТА

на тему:

СПІВВІДНОШЕННЯ ЛЮДИНИ, ВЛАДИ ТА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ТВОРАХ Г. В-Ф.ГЕГЕЛЯ

План

Вступ

1. Теоретико-методологічні основи філософії Гегеля

2. Місце родини, громадського суспільства та держави у філософській системі Г. Гегеля

3. Соціальна структура громадського суспільства

4. Співвідношення громадського суспільства та держави

5. Форма державного правління

6. Принципи державного управління та поділу влади Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Наприкінці XVIII і початку XIX в. Німеччина, переборюючи економічну і політичну відсталість, наближалася до буржуазної революції. На фоні визначних здобутків природознавства та суспільних наук, які спонукали до розвинення фізику й хімію, просунулося уперед вивчення органічної природи. Відкриття в області математики, що дозволили зрозуміти процеси в їх точному кількісному вираженні, навчання Ламарка про обумовленість розвитку організму навколишнім середовищем, астрономічні, геологічні, ембріологічні теорії, а також теорії розвитку людського суспільства — усе це з усією гостротою і неминучістю висувало на перший план ідею розвитку як теорію й метод пізнання дійсності.

Досягнення науки стали підґрунтям у формуванні німецької класичної філософії, яка охоплює порівняно короткий період, що обмежений 80-ми роками XVIII — XVIII сторіччя, з одного боку, і 1831 роком — роком смерті Гегеля — з іншої. Проте, по цілому ряді моментів вона являє собою вершину філософського розвитку, що у той час могла бути досягнута, а тим самим і вершину домарксистської філософії взагалі.

Вищим досягненням німецької класичної філософії стала діалектика Г. Гегеля. На об'єктивно — ідеалістичній основі він розвив навчання про закони і категорії діалектики, вперше в систематизованому виді розробив основні принципи діалектичної логіки і покритикував метафізичний метод мислення, що панує як в ідеалістичних, так і в матеріалістичних навчаннях того часу.

Навчання Гегеля справді було величним, адже він прагнув із природи буття та його розвитку вивести згідно одного принципу усі його форми. В цій системі, де мислення не відокремлювалось від буття, були зіставлені форми логіки, природи та культури, держави, суспільства, права, релігії, мистецтва, науки. Це була найбільш універсальна філософія, яка будь-коли задумувалася, повна необмеженої довіри до сили людського розуму.

1. Теоретико-методологічні основи філософії Гегеля

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770−1831) — магістр філософії, кандидат теології під впливом французької революції приділив велику увагу соціальній філософії. Разом з Шеллінгом вивчав Платона і Канта. Пізніше видавав з ним «Критичний філософський журнал». Перша з фундаментальних праць «Відмінність між системами Фіхте і Шеллінга» (1801) зробила його відомим.

Філософська позиція Гегеля склалася на підставі критичного ставлення до своїх попередників, передусім Фіхте і Шеллінга. Але певна залежність від них, зокрема Шеллінга, не перешкодила Гегелю в створенні оригінальної філософської системи, яка за своєю фундаментальністю не поступалася кантівській, та мала суттєву змістовну новизну, обумовлену діалектичними ідеями.

Г. Гегель першим у світовій філософській практиці теоретично відтворив реальну архітектоніку суспільного життя, визначив фундаментальні чинники його динаміки, створив універсально-діалектичну концепцію соціального. Він першим теоретично описав суспільство як систему, що розвивається. Незважаючи на те, що цей розвиток (як і саме «суспільство») Г. Гегель тлумачив не інакше, як розвиток «абсолютної ідеї», йому більше ніж будь-якому іншому мислителю вдалося проникнути в глибини й осягнути сутність таїнства соціального, відобразити його в логіці понять.

Центральним та опорним поняттям філософської системи Г. Гегеля є поняття «абсолютної ідеї» як такої, що існує незалежно від людини та людства, духовної субстанції, деміурга, творця світу в його ставленні та діяльному саморозвитку. Соціальне, як і природне, у Г. Гегеля виявляється продуктом абсолютної ідеї [2, с. 275].

Суспільне життя філософ тлумачить як саморозвиток абсолютної ідеї, яка, користуючись власною «хитрістю» («хитрість розуму»), засобами людської діяльності, створює весь життєвий світ — духовний та предметний світ людської культури [2, с. 275].

Завдяки праці людина приходить до самої себе, тобто усвідомлює себе як особистість. При цьому буття людей необхідно розглядати з точки зору моралі та моральності як праві суб'єктивної волі. Він вважав за необхідне розглядати моральні визначення в контексті соціально-визначенного буття людей, які вже розглядалися не як абстракції, а як члени різних соціальних утворень. Через пізнання світу формується об'єктивна оцінка добра та зла. Єдність об'єктивного та суб'єктивного, згідно з Г. Гегелем, є найвищим щаблем розвитку об'єктивного духу — моральністю, яка виявляється в сім'ї, громадянському суспільстві та державі.

Саме через розгляд організаційних засад сім'ї, громадянського суспільства та держави Г. Гегель доводить розгалужений контекст суспільних відносин та інституцій, формує уявлення про суспільство як органічно змістовну систему.

2. Місце родини, громадського суспільства та держави у філософській системі Г. Гегеля

У Гегеля первинним визначальним початком людської історії виступає не індивід, а суспільство. Так, у родині втілюється природна, споконвічна єдність людей. Але родина нівелює особистість і тому заперечується громадянським суспільством, що представляє собою взаємодію самостійних індивідів, що перебувають у певних соціально-економічних відносинах.

Першоклітинкою соціального, на думку Г. Гегеля, є сім'я — безпосередня субстанційність духу, що отримує своє визначення завдяки «своїй єдності, яка відчуває себе», тобто любові. Крім любові, сім'я ґрунтується на таких підвалинах, як шлюб, спільна власність і піклування про неї, виховання дітей. Саме із сім'ї, підкреслює філософ, беруть витоки практично всі соціальні імпульси; в ній зароджуються соціальні відносини та спілкування людей як особистостей; сім'я постає як та соціальна інституція, де природна статева визначеність завдяки своїй розумності отримує інтелектуальне та моральне значення.

Другим щаблем розвитку об'єктивного духу, згідно з Г. Гегелем, є громадянське суспільство — економічні відносини між людьми, що здійснюються як реалізація їхніх багатоманітних потреб. У громадянському суспільстві кожна людина постає як мета для самої себе, всі інші (для неї) — ніщо. Водночас кожен усвідомлює, що без співвідношення з іншими людьми він не може досягнути своїх цілей у повному обсязі. Кожен для кожного у зв’язку з цим постає як засіб для досягнення своєї мети. І коли, здавалося б, різноспрямованість потреб і цілей об'єктивно підштовхує індивідів до зіткнення, в дію вступає всезагальність розуму — своєрідний ґрунт для опосередкування, на якому знаходять свою свободу всі одиничності. Гегель спеціально підкреслює важливість для розвитку громадянського суспільства діючих у ньому економічних відносин, але трактує їх за аналогією з моральними відносинами між особистістю й суспільством. Цікаві й плідні ідеї висловлював філософів, розглядаючи такі складові системи громадянського суспільства, як характер потреб людини та спосіб їх задоволення, характер праці та сформовані працею теоретична та практична культура, власність (майно) та суспільні стани (об'єднання громадян), здійснення правосуддя та механізм функціонування законів тощо. Особливу увагу філософ приділяв розгляду корпорацій, які, поряд із сім'єю, на його думку, становлять друге суттєве морально коріння держави.

Державу — третій, завершальний щабель розвитку об'єктивного духу — Г. Гегель розглядає як «дійсність моральної ідеї», своєрідну «субстанційну волю», що знаходить своє безпосереднє існування у правах, а опосередковане існування — у самосвідомості конкретної людини, її знаннях та діяльності. Підґрунтям держави, згідно з Г. Гегелем, є так званий народний дух, що живе в громадянах, спонукає до утворення тих чи інших державних інституцій, зумовлює характер їхнього функціонування. Філософ розглядає архітектоніку державної влади (законодавчу, урядову, княжу), аналізує способи організації влади та можливі зловживання нею, показує роль бюрократії у функціонуванні всіх державних механізмів, обґрунтовує абсолютний суверенітет держави, найвищою політичною формою якої, на його думку, є конституційна монархія.

3. Соціальна структура громадського суспільства

Громадянське суспільство в трактуванні Гегеля — це опосередкована працею система потреб, що базується на пануванні приватної власності і загальній формальній рівності людей. До теоретичних заслуг Гегеля відноситься чітка принципова постановка питання саме про взаємозв'язок соціально-економічних і політичних сфер громадянського суспільства і держави, про необхідний і закономірний, діалектичний характер цих зв’язків і співвідношень.

Відносини людей всередині цього суспільства визначаються їхніми матеріальними інтересами (системою потреб), існуючим у суспільстві поділом праці і різними способами задоволення цих потреб.

Громадянське суспільство — сфера реалізації особливих цілей і інтересів окремої особистості. Гегель зображує громадянське суспільство як суперечливе інтересам антагоністичне суспільство, як війну всіх проти всіх.

Гегель виділяє в структурі громадянського суспільства наступні стани:

1) субстанціональне (землевласники — дворяни і селяни);

2) промислове (фабриканти, торговці, ремісники);

3) загальне (чиновники).

Аналіз станів необхідний Гегелю для того, щоб знайти опосередковану ланку між діяльністю окремої особистості й інтересами держави в цілому. Тільки людина, що належить до визначеного стану, на думку філософа, вступає у певні політичні відносини з загальністю держави.

Незважаючи на недоліки даного аналізу, великим прогресом в історії філософії була сама постановка проблеми про неї. Соціальні протиріччя, вважає Гегель, є основою прогресивного розвитку суспільства і держави. Він визнає, що з однієї сторони збільшується нагромадження багатства, а з іншої підсилюється залежність і тяжке положення прикріпленого до праці класу.

У сучасному суспільстві, відзначає Гегель, відбувається концентрація «надмірних багатств у деяких руках і ріст розкоші супроводжує «нескінченний ріст залежності і нестатку».

4. Співвідношення громадського суспільства та держави

Велике значення Г. Гегель приділив проблемам співвідношення громадянського суспільства й держави. Німецький мислитель був одним із перших, хто не тільки чітко розмежував ці поняття, а й глибоко проаналізував їх з погляду змісту та діалектичного взаємозв'язку. У Гегеля громадянське суспільство є сферою дій приватного інтересу. Люди в такому суспільстві протистоять один одному, як протистоять і їхні особисті інтереси. Проте окремі індивіди не можуть існувати один без одного, оскільки їхнє життя взаємозв'язане. «Ось чому в громадянському суспільстві, — писав німецький мислитель, — кожний для себе — мета, усі інші є для нього ніщо. Але без взаємин з іншими він не може досягти обсягу своїх цілей, ці інші є відтак засобами для цілей особистого». У громадянському суспільстві поряд з приватним інтересом кожної людини існує ще й спільний інтерес, який стає «зовнішньою необхідністю» стосовно особистого інтересу, а тому й перебуває в стані протидії з ним. Ось чому суперечності в співвідношенні між особистим і спільним інтересом у громадянському суспільстві стають серйозною перешкодою для досягнення справжньої свободи в суспільстві. «Громадянське суспільство, — зазначав Гегель, — презентує нам у цих протилежностях і їхньому переплетенні картину таких само незвичних розкошів і надмірностей, як і картину злиденності і спільного для обох фізичного та морального виродження».

За цих умов держава, на думку Гегеля, відповідає більш високому рівню розвитку суспільства, ніж громадянське суспільство. Держава як інститут є виявом всезагальних інтересів. Намагаючись об'єднати інтереси як окремих людей, так і суспільних верств, держава підноситься над суспільством, вносячи примирення у всі сфери життя. Відтак держава є, на думку Гегеля, первинною щодо громадянського суспільства. Проте це зовсім не означає, що держава відсторонює й відчужує від себе громадянське суспільство. Держава та громадянське суспільство перебувають спільно в постійному розвитку, утримуючи й зберігаючи в собі це суспільство в «знятому» вигляді як свою протилежність.

5. Форма державного правління

«Держава — згідно з Г. Гегелем — є дійсність моральної ідеї, — моральний дух як явна, сама собі ясна, субстанціональна воля, що мислить і знає себе і виконує те, що вона знає» [4, с. 289].

Гегелівська ідея держави являє собою правову дійсність, в ієрархічній структурі якої держава, саме будучи найбільш конкретним правом, з’являється як правова держава. Воля ж означає досягнення такої правової держави.

Держава як моральне ціле в трактуванні Гегеля — не агрегат атомізованих індивідів з їхніми відособленими правами, не мертвий механізм, а живий організм. Тому Г. Гегель веде мову не про волю, з одного боку, індивіда, громадянина, а з іншого боку — держави, не про протистояння їх автономних і незалежних прав і свобод, а про органічно цілісну волю — волю державно організованого народу (нації), що включає в себе волю окремих індивідів і сфер народного життя.

Різні трактування держави в гегелівській філософії права: держава як ідея волі, як конкретне і вище право, як правове утворення, як єдиний організм, як конституційна монархія, як «політична держава» — є взаємозалежними аспектами єдиної ідеї держави.

Держава як дійсність конкретної волі є індивідуальною державою. У своєму розвитому і розумному виді така держава являє собою засновану на поділі влади конституційну монархію, тому що вона дозволяє найбільш гідним зайняти заслужене місце в суспільстві. Інші форми правління — монархія, аристократія і демократія, на думку Гегеля, — свідчення ще не розділеної єдності влади, не досягнутого «внутрішнього розрізнення (розвинутої організації всередині себе), а отже, глибини і конкретної розумності» [5, 247].

Г. Гегель пропонував як критерії для станового розподілу розміри стану й обсяг влади. Найвищою «природною моральністю» Володіє в нього дворянство, потім іде «прагнуча до волі» буржуазія, а далі «безформна маса» трудящих. На вершині цієї піраміди перебуває бюрократія, покликана охороняти «загальні інтереси суспільства». Ідеальна держава типу конституційної монархії, буде гарантом моральності навіть у тому випадку, якщо свої цілі вона досягає військовими засобами, тому що це «охороняє народи від гниття, що неодмінно з’явилося б наслідком… вічного миру» [6, с. 148].

6. Принципи державного управління та поділу влади

гегель філософія влада держава

«По відношенню до сфер приватного права та приватного блага, сім'ї та громадянського суспільства, держава є, з одного боку, зовнішня необхідність та їх найвища влада, природі якій підкорені та від якої залежать їх закони і їх інтересі; але, з іншої сторони, вона є їх іманентною метою, і її сила — у єдності її загальної кінцевої мети та особливого інтересу індивідів, в тому, що вони у такій же мірі мають обов’язки по відношенню до неї, як володіють правами» [4, с. 287].

Ідеальна держава, за Гегелем, — це конституційна монархія з поділом влади. Причому поділ законодавчої, представницької влади і влади монарха він розуміє як органічну єдність, обстоюючи суверенітет спадкового конституційного монарха [7, с. 177].

Гегель, в цілому погоджуючись з ідеєю своїх попередників, вважає належний поділ влади в державі гарантією публічної волі. Вважає точку зору самостійності влади і її взаємного обмеження помилковою, оскільки при такому підході передбачається взаємна ворожість кожної влади, їхні взаємні побоювання і протидії. Він виступає за обмежену єдність різної влади, при якій усі влади виходять з цілого і є його «постійними членами». У пануванні цілого, у залежності і підпорядкованості різної влади державній єдності і складається, за Гегелем, внутрішній суверенітет держави.

Німецький філософ критикує демократичну ідею народного суверенітету й обґрунтовує суверенітет спадкоємного конституційного монарха. Пояснюючи характер компетенції монарха, зазначає, що в упорядкованій конституційній монархії об'єктивна сторона державної справи визначається законами, а монарху залишається лише приєднати до цього своє суб'єктивне «я бажаю».

Урядова влада, куди Гегель відносить і владу судову, визначається як влада підводити особливе під загальне. Її задачі — виконання і застосування рішень государя, існуючих законів, збереження установ, заходи, спрямовані на загальну користь і т.п. Підтримка законності, гарантії від зловживань влади філософ вбачає в ієрархії влади в державі, її рівновазі, контролі за нею зверху і знизу. Але головну надію все-таки покладає на державних чиновників — «середній стан», «осередок державної свідомості і видатної освіченості» [5, 247].

Законодавча влада, по характеристиці Гегеля, — це влада визначати і встановлювати загальне. Дві палати складають законодавчі збори. Палата перів формується за принципом спадковості і складається з власників майоратного маєтку. Палата ж депутатів утворюється з іншої частини громадянського суспільства, причому депутати виділяються по корпораціях, громадах, товариствах тощо, а не шляхом індивідуального голосування.

Гегель відстоює принцип публічності станового зібрання, як виховуючого видовища для громадян, виразника громадської думки, здорового глузду, що містить принцип справедливості.

Вищий момент ідеї держави, по Гегелю, являє собою ідеальність суверенітету. Держави співвідносяться як самостійні, вільні і незалежні індивідуальності. Субстанція держави, її суверенітет виступають як абсолютна влада над всім одиничним, особливим і кінцевим, над життям, власністю, правами окремих осіб і їх об'єднань.

Гарантією незалежності держави, по Гегелю, є її збройні сили, розвинутий стан яких являє собою постійну армію. Сферу міждержавних відносин Гегель трактує як область прояву зовнішнього державного права. Міжнародне право — це, по Гегелю, не дійсне право, яким є внутрішнє державне право (позитивне право, законодавство), а лише повинність [5, с. 177].

Висновок

Заслуга Гегеля полягає насамперед у тому, що він розробив і застосував для аналізу суспільних, зокрема політичних явищ діалектичний метод. У діалектиці Гегеля чітко помітні три основні моменти: визнання руху, змін і розвитку як універсального методологічного принципу; характеристика того, що рухається, змінюється й розвивається; розкриття, а також пояснення самої суті руху, змін та розвитку.

Держава для Гегеля є щось «у собі і для себе розумне в державі, воля досягає найвищого, належного їй права» [3, с. 157]. Тому держава за вченням Гегеля, є самоціль.

З твердження абсолютного значення держави Гегель робить два висновки:

по-перше, держава має пріоритетне значення в порівнянні з інтересами окремої особи, вона «має найвище право у відносинах окремих людей, найвищим обов’язком яких є бути членом держави».

по-друге, не можна розглядати державу лише як засіб для охорони інтересів окремої особистості. Вбачати призначення держави в забезпеченні і захисті власності й особистої волі окремого громадянина означає і визнання інтересів окремих осіб кінцевою метою їх існування в державі [8, 156].

Помилка гегелівської соціальної доктрини полягає не втому, що до пояснення таїнства соціального він залучив «абсолютну ідею», а втому, що він перебільшив (і абсолютузував) її повноваження: єдність мислення та буття слід розглядати не тільки через одвічне буття духу як первинної субстанції, про що писав Г. Гегель, а й через діяльність, працю людини, практику. У праці - дійсній субстанції соціального — ідеальне (духовне) та матеріального (реальне) співіснують як одне ціле. В сфері природно-історичної дійсності «матеріальне» та «ідеальне» співіснують на паритетних засадах, як моменти процесу самовизначення людини та світу за посередництвом суспільної практики [5, с. 37]

Сконструйована Гегелем розумна держава, що є в конкретно-історичному плані буржуазною конституційною монархією, у філолофсько-правовому плані являє собою право в його системно-развинутій цілісності, тобто правова держава.

У такий спосіб Гегель вихваляє державу як ідею права, як правову державу, як таку організацію волі, у якій механізм насильства й апарат політичної держави опосередковані і приборкані правом, введені в правове русло, функціонують лише в державно-правових формах.

Список використаних джерел

1. Нерсесянц В. С. Гегель. М.: Юрид. лит.1979. — 112 с.

2. Андрущенко В. П. Вступ до філософії. Великі філософи: навч. посіб. / Г.І. Волинко, В. С. Крисаченко. — Х.: СПДФЛ Чиженко С. Ю. ТОВ РИФ 2005. — 512 с.

3. Гегель Г. Сочинения. — М., Л. 1934. — т. 7. 211 с.

4. Гегель Г. В. Ф. Философия права: пер. с нем. / редк. сост. Д. А. Керимов, В. С. Нерсесянц В.С. — М.: Мысль. 1990. — 524 с.

5. Демиденко Т. Г. Історія вчень про право і державу: навч. посіб. / Т. Г. Демиденко. — Х.: Консум. 2004. — 432 с.

6. Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. Історія політичних і правових вчень: навч. посіб. / під ред. В. С. Ковальського. — К.: Орінком Інтер. 1999. — 304 с.

7. Брегеда А. Ю. Основи політології: навч. посіб. / А. Ю. Брегеда. — К.: КНЕУ. 2000. — 312 с.

8. Нарский И. С. История диалектики. Немецкая классическая философия: навч. посіб. / И. С. Нарский. — М.: Наука. 1978. — 307 с.