Абсолютная монархія у Франции

— 1 ;

1. Абсолютна монархія у Франции.

Французьке королівство, який виник у IX столітті, з розпадом франкской держави Королингов внесло суттєва зміна в соціально-економічне розвиток областей, які входили на її складу. У період із IX-XIII ст. панують феодальна роздробленість відповідні їй виробничі відносини. Вони визначили класову структуру нашого суспільства та антагоністичні відносини між феодалами і залежними селянами. Земля, як основний засіб виробництва, стала як монопольну власність панівного класса.

Починаючи з XVI століття є формування нового прогресивні капіталістичні відносини у в промисловості й сільське господарство. З’являється мануфактура в суднобудуванні, у справі, в металургії, в книгодрукуванні. Утворилися великим економічним центи у Парижі, Марселі, Ліоні, Бордо.

Розвиток товарно-грошових відносин призвело до формування єдиного загальнонаціонального ринку, а зародження капіталістичних відносин викликало важливі зрушення у структурі суспільства. Поруч із основним класом експлуататорівфеодалів з’явився новий колектив експлуататорів — буржуазія, основу становили купці, лихварі, мануфактуристы. У цей час зростає зовнішня торгівля Франції з древне-европейскими странами.

Все ж зрушення убік капіталізму повільно змінювали характер французького суспільства. Феодальні виробничі стосунки поколишньому господствующими.

У цей час відбувається переклад частини селянської повинності в відповідні грошові платежи.

Багато буржуа купують посади на королівських судах чи адміністративних органах, що передаються по наследству.

— 2 ;

(эдикт 1604 р.). Деякі посади давали право носити дворянський титул. Уряд Франції йшло цього, оскільки постійно потребувало засобах. Король передає значну частину податкових надходжень привілейованим станам як жалований, субсидій, пенсій. Королівський фиск стає найважливішим інструментом експлуатації селянства. І дворянство, бажаючи збільшити доходи, постійно жадає від короля збільшення налогообложения.

На початку XVI століття Франція постає єдиною державою. Формою цього держави стає абсолютна монархия.

Абсолютизм характерний насамперед із тим, що все повнота законодавчої, виконавчої та судової влади концентрувалася до рук спадкоємного для глави держави — короля. Йому був підпорядкований весь централізований державний механізм: армія, поліція, адміністративний апарат, суд. Усі французи, зокрема й дворян, були підданими короля, зобов’язані беззаперечно повиноваться.

У цьому абсолютна монархія послідовно захищала класові інтереси дворянства.

Феодали як і розуміли, що за умови загострення класової боротьби придушення селянства можливе лише допомогою жорсткого державного абсолютизму. У розквіт абсолютної монархії країни утвердилось соціальнополітичну рівновагу двох основних експлуатаційних класів — привілейованого і має державні посади дворянства і набирає сили буржуазии.

Значиму роль становленні існуючого ладу мови у Франції зіграв перший міністр Людовіка XIII — Рішельє. У період із 1624- 1642 рр. він, надаючи значний вплив на короля, практично правив країною. У цьому його політика захищала інтереси дворянства, у яких Рішельє бачив зміцнення абсолютизма.

При Людовіку XIV (друга половина XVII — початок XVIII.

— 3 ;

века) французький абсолютизм сягає вищого щабля свого развития.

З XVI століття до першій половині XVII століття абсолютна монархія безумовно грала прогресивну роль розвитку Французького держави, оскільки стримувала розкол країни, сприяла зростанню капіталістичної в промисловості й торгівлі. У цей час заохочувалося будівництво нових мануфактури, встановлювалися високі мита на ввезені товари, грунтувалися колонии.

Але формування абсолютизму поступово позбавляло феодальну знати країни впливу у королівському обласній раді й в провинциях.

У у вісімнадцятому сторіччі у промисловості остаточно утвердився, а сільському господарстві посилився капіталістичний уклад. Феодально-абсолютистский лад став ускладнювати розвиток продуктивних сил.

Принаймні зміцнення буржуазії росла її опозиционность до цілковитої монархии.

Розкриваючи суть абсолютної монархії, що склалася під Франції період із XVI-XVIII ст., треба дати характеристику державному механізму, яке дозволило протягом два століття управляти багатоукладним і динамично-развивающимся государством.

Концентрація всієї структурі державної влади до рук короля призвела до припинення діяльності общефранцузского зборів станів — Генеральних штатів (освіченого в 1302 року, де кожна стан: — духовенство, дворянство і «третеесословие» було винесено окремої палатою і рішення виносилось простим більшістю голосів). У цей час також обмежуються права парламентів. Парламентам заборонялося брати в ведення справи, що стосуються держави, адміністрації, і уряду. Світська влада, від імені короля, підкоряє своєму контролю та церква, і саме в нього за якийсь время.

— 4 ;

появляется прерогатива призначати кандидатів на вищі посади в французької церкви.

Зміцнення влади короля супроводжувалося посиленням впливу бюрократичного апарату. Як зазначалося раніше, державному апарату французького абсолютизму були властиві особливості, до яких можна віднести продаж державних посад, що чималий прибуток уряду. Державні посадовці, купили посаду відчували себе незалежно стосовно монархії, яка могла звільнити його з державної служби. Відкликання можливий лише над посадовий злочин і лише у судовому порядке.

У період політичних криз, що охопили Францію, у XVI столітті, особливо у період релігійних війн, уряд, із залучення впливової знаті зважується на власну бік, передало їй деякі важливі пости у державному апараті, що згодом стали надбанням окремих аристократичних семей.

Проблеми, виниклі для формування старого державного апарату, було вирішено з допомогою нової виборчої системи державні органи. Найважливіші пости у нову систему займали особи, призначувані урядом, і який у час були відкликані. Зазвичай, що це люди незнатні, освічені й віддані монархии.

У результаті країні одночасно функціонували державні органи, які умовно ділилися на дві категорії. До першої відносилися установи, успадковані від які й посад, контрольованих знаттю. У тому віданні перебувала другорядна сфера управління. Другу категорію представляли органи, створені абсолютизмом, де чиновники призначалися урядом, і вони становили основу управления.

Бюрократичний механізм абсолютизму був громіздкий, складний, корумпований і дорогий. Сочетание.

— 5 ;

различных установ, створених у різні періоди, представляло центральні органи управління Франції. Вищим дорадчим органом при королі був Державну раду. Його доповнювали: Рада фінансів, Рада депеш, Таємний рада, апарат канцлера та інших. Службовці отримували величезні платні. Так король приваблював зважується на власну бік знать.

На чолі органів управління стояв Генеральний контролер фінансів, він також був міністром фінансів, і чотири державних секретаря, котрі курирували військові, іноземні, морські справи і справи двору. Значення і вплив Генерального контролера фінансів визначала його компетенція, куди входили збирання та розподіл грошових і інших ресурсів королівства, і навіть контроль і перевірка посадових осіб на місцях. У його віданні перебували промисловість, фінанси, державні будівництво портів, фортець, шляхів та т.д.

Найважливіші питання і до зовнішньої політики вирішувалися королем в вузькому колі осіб. Цей коло називався Малим королівським радою. Структура апарату Генерального контролера нагадувала систему министерства.

У період абсолютизму територія Французького королівства мала багатоступеневе розподіл, куди входили женералите, губернаторства, диоцезы, бальяжи, інтендантства і др.

Важливе місце, як й у структурі кожної держави, посіла поліція, що була наділена королівської владою широкі повноваження. У цьому слід зазначити, що сваволю чиновників і корупція були нормою поведінки чиновників поліцейського відомства. Значну увагу приділяється цензурі книжок і рукописів. Процвітає перлюстрація приватної корреспонденции.

Основний опорою для державного будівництва були фінанси, які у основному формувалися з податків. Для збільшення коштів, що у скарбницю держави, король наділили правом самостоятельно.

— 6 ;

вводить нові податків і різноманітні збори. Регулярно збільшувалися непрямі податки на продукти та інші споживчі товари. Слід зазначити податки на сіль, тютюн, папір і др.

Встановлена мови у Франції откупная система податків робила становище податных станів особливо важким. Суть системи в тому, що уряд передало право оподаткування приватних осіб — откупщикам, що ще на початок зборів виплачували їй усе суму податків. Потім відкупщики збирали із населення податки собі на користь зі значним перевищенням. Відкупниками, зазвичай, були багаті буржуа. У разі потреби допомоги для зборів податків посилалися війська. У цьому були розстріли, побиття, облави і т.д.

Попри об'єднання Німеччині й ліквідацію роздробленості, продовжували існувати митниці. Фіскальні заходи дозволяли уряду збирати значні засоби від мит як з допомогою кордонів, а й усередині країни. На користь короля стягалися судові платежі, штрафи, різноманітні збори, засоби від продажу прав виробництва певних видів продукції (як-от порох, сіль) і т.д.

У період абсолютної монархії мови у Франції встановилося кілька судових систем. Був суд королівський, синьориальный, міської, церковний. У цьому чіткого розмежування компетенції встановлено був. Це породжувало дублювання і волокиту.

Вочевидь виявляється у цей період посилення ролі королівських судів. Королівська юстиція отримала правом брати до судовому виробництву будь-які справи з некоролевского суду про всяк стадії розгляду. Королівський суд складалася з трьох інстанцій: судів превотальных, бельяжных і пасажирських суден парламентів. На розгляді особливо важливих справ був присутній король, очолює заседание.

Поруч із загальними судами функціонували спеціальні суди. Практично кожне державне відомство мало свой.

— 7 ;

суд, де розглядалися справи, які заторкують відомчі інтереси. Були військові, морські і митні суды.

У період правління Рішельє 1624−1948 рр. в практику ввійшло безстрокове висновок щодо наказу короля.

Абсолютизм завершив створення регулярного війська, що була численна й добре оснащена. Армія мала чітко виражений класовий характер. Бажаючий стати офіцером мав довести своє дворянське происхождение.

Принаймні зміцнення економічних позицій буржуазії й пожвавлення його в тому числі росла її опозиционность стосовно абсолютної монархії. Вона вимагала скасування внутрішніх митниць, зниження мит, ліквідації привілеїв духівництва і дворянства, знищення феодальних порядків у селі і т.д.

При Людовіку XV Франція ввійшла у смугу надзвичайно гострого кризи абсолютизму. При Людовіку XVI Генеральний контролер Тюрго намагався провести реформи буржуазного характеру, але були зірвані протидією привілейованих станів, що ще більше загострило революційну ситуацию.

Характеризуючи основні ланки державного механізму абсолютної монархії слід зазначити основні риси існуючого у розглянутий період права. У IX-XI ст. мови у Франції встановлюється принцип територіального дії права, тобто населення підпорядковувалося норм, що склалися біля його проживання. Поява цього принципу можна пояснити, по-перше, пануванням натурального господарства, обособлявшим окремі феодальні сеньйорії, і, по-друге, зосередженням до рук сеньйорів політичної, зокрема судової, влади. Відбувалася заміна племінних звичаїв місцевими. Тут слід підкреслити, що у період феодально-раздробленного держави джерелом права були звичаї .

— 8 ;

Розглядаючи спільний правовий побудова мови у Франції можна укласти, що до ліквідації абсолютної монархії вона знала єдиної правової системы.

Залежно від джерел права країна ділилася на частини, приблизною кордоном між якими була ріка Луаро. Територія південніше цього кордону називалася «країною писаного права» Тут діяло римське право, пристосоване з урахуванням звичаїв до нових умов. Територія півночі Франції вважалася «країною звичайного права», оскільки територіальні звичаї були там є основним джерелом права.

У період формування централізованого держави у формі сословнопредставницької монархії були спроби систематизації і запис звичаїв. Збірник цих звичаїв підготували у 70-х XIII століття і він названо «Установи Людовіка Святого». У XIV-XV ст. з’являються збірники звичаїв окремих селищ, міст і феодальних сеньорий.

Писанными джерелами права є акти королівської влади: укази, едикти, ордонансы. У XVII-XVIII ст. було видано ряд ордонансов у сфері кримінального правничий та процесу, громадянського права, у сфері торгівлі, і мореплавання. У 1785 року видається так званий «чорний кодекс» про становищі рабів у колоніях. Право власності на грішну землю було основним інститутом феодального права, бо юридично закріплювало власність панівного класу на основне засіб производства.

У період абсолютизму цивільний процес відокремлюється від кримінального. Процеси поєднували письмове виробництво з публічним і усним характером судового розгляду. У цьому, крім позивача і відповідача були представники держави й представники сторон.

Абсолютизм була останньою етапом у розвитку французького феодального держави. У результаті Великою французькою революции.

— 9 ;

1789−1794 рр. феодалізм та її найважливіший інститут — монархія припинили существование.

— 10 ;

2. Держава франков.

Франки — група западно-германских племен які об'єдналися в племінної союз, вперше згадуваний у III столітті. Жили по нижньому перебігу Рейну, в примор’я, іменувалися салическими (від кельтського sal — море), а котрі живуть за середньому перебігу Рейну іменувалися рипуарскими (від латинського ripa — берег). Солические франки у середині IV століття вони були розбиті римлянами, але залишені в Токсандрии на правах федератов.

У багатющої провінції Риму Галлії (завойованої римлянами в III столітті до нашої ери) п’яте століття нашої ери було часом політичних лідеріва і соціально-економічних змін перетворень. Криза, що охопив всю Римську імперію збільшився потужними виступами рабів, селян, міської бідноти з одночасними вторгненнями іноземних племен. І насамперед це були германці - східні сусіди Галії, які наприкінці V століття — початку VI століття зуміли захопити більшу частину країни. Виникнення класового суспільства у франків, її у період, прискорювали процес завоювання Галії. Вході бойових дій в захватывалось майно й худобу. Франкские військові вожді, дружинники, племінні старійшини ставали землевладельцами.

У цей час відбувається явне розшарування суспільства франків. Знати височить над рядовими, хоча вони залишаються особисто вільними. Франкские селяни розселялися на захоплених територіях сільськими общинами.

На той період, основну групу експлуатованих становила скорене населення, у своїй галло-римская аристократія частково зберегла богатства.

— 11 ;

Збіг класових інтересів зближувало франкскую і галло-римскую знати, і тому вони були за-цікавлені створити механізму, з допомогою якого можна було б тримати в покорі підкорену страну.

Родоплемінні відносини, як пристрій влади, не відповідали які виникають вимогам, і вони починають поступатися місцем нової організації, в котрой влада военноначальника перетворюється на королівську влада. Це була особлива «публічна влада», яка збігалася безпосередньо з населенням. Твердження публічної влади було нерозривно пов’язане з запровадженням територіального поділу населення. Території, заселені франками, було поділено на округу — пачи, які складалися з дрібніших одиниць — сотень. Управління населенням у сумі цих територіальних діленнях вручали спеціальним посадовим лицам.

З ім'ям військового вождя франків — Хлодвига (486−511 рр.) з цієї родини Меровінгів пов’язано виникнення франкского держави. Саме у його проводом і було завойована Галію. Після цього далекоглядний політик Хлодвіг зі своїми дружиною приймає християнство за католицьким взірцем, що забезпечує йому підтримку галло-римской знаті і впливової в Галлії церкви.

Показуючи історичне розвиток Держави франків період із VI-IX ст. треба сказати особливості складывающегося суспільного устрою. Основою розвитку франкского суспільства стало виникнення у його глибині феодалізму. Ці відносини у соціальному середовищі, що була розділена на дві етнічні групи: франкскую і галло-римскую. Тут слід зазначити, формування феодальних стосунків в франків і галлоримлян було різне. Це пов’язано з тим, що франки брали епоху феодалізму з первіснообщинного ладу, а галло-римляне з рабовласницького общества.

У розвитку феодалізму у країні чітко прослідковуються два щаблі: перша — VI-VII ст., друга — VIII — перша половина IX.

— 12 ;

века. У 579 році відбулося перше народне повстання на історії франків, що було жорстоко придушене монархією, що підтверджує диктатуру феодалов.

Смерть Холдвига викликала усобицю між його синами. Феодальні чвари тривали протягом століття. Для королів єдиний засіб залучення знаті зважується на власну бік було наділення останніх землею. Даренные землі успадковувалися. Наділення військових землею робило їх феодаламиземлевладельцами.

Особливістю Меровингской монархії було те, що наділення землею придбав особливо великі розміри. Збагачувалася земельними наділами і церковь.

Значним соціально-економічним явищем викликало затвердження приватної власності на грішну землю, що стало початком прискореного розшарування общин.

Широко став метод передачі селянинові ділянки панському землі на користування, про що він мав нести повинності. Такі угоди носили назва «прекарный договір». Цей договір формально вони не встановлював особистої залежності, але з тим, створював все умови для этого.

У обстановці утисків і зловживань із боку землевласників селяни змушені були шукати захисту в сильних і дружини впливових осіб і, тому, у період отримала стала вельми поширеною система покровительства — патронату. Віддача себе під заступництво — коммендация, передбачала: 1) передачу покровителю права власності на грішну землю, з наступним її поверненням як утримання; 2) встановлення особистої залежності «слабкого» від своєї заступника; 3) виконання повинностей в користь заступника. Опіка, фактично, було кроком до покріпаченню франкських крестьян.

Посилення експлуатації селян неминуче вело загострення класової боротьби, і, отже, заинтересовывало панівний клас у зміцненні державного механизма.

— 13 ;

механизма подавления.

Чвари VI століття виявилася фатальний для Меровінгів. Ними роздали все свої землі, а, по мері зменшення земельного фонду монархії, зростало могутність знатних прізвищ феодалів та послаблення влади королів, які були від справ. Усю владу у період зосередилася до рук знаті, яка займала важливі посади на державі. Зокрема, посаду майордома, займаючи який чиновник спочатку був управляючим королівського палацу, а згодом став фактично главою государства.

На межі VII-VIII ст. ця посада стає спадковим надбанням знатного і багатого роду, яка початок династії Каролингов. Ім'я представника цього були Карла Мартелла було з важливим перетворенням у соціально-політичній структурі франкского суспільства, відомим як реформа Карла Мартелла. Суть її полягала в наступному. Було покладено край колишнім порядком дарування в повну власність. Натомість землі, з котрі жили ними селянами, почали передаватимуть у умовне довічне тримання. Карл Мателл конфісковував землі в непокірних магнатів і монастирів. Той-таки, кому земля передавалося у довічне тримання мав нести військову службу та інших. Ця реформа започаткувала системі соподчиненности одних феодалів іншим. Крім глави держави, землі на тримання стали роздавати і великі феодали, обзаводячись, в такий спосіб, своїми вассалами.

Реформа Карла Мартелла сприяла посиленню центральної влади. З допомогою реорганізованого війська, повністю що складається з представників панівного класу, відбивалися ворожих нападів і придушувалося крестьянство.

У аналізований період франкское держава розвивалося від раніше феодальної монархії до держави періоду феодальної раздробленности.

— 14 ;

Сильне держава довелося б для остаточного зміцнення панівного класу в Галії, поневолення вільних франкських селян, захисту території і що пограбування сусідніх стран.

Найвищої розквіту монархія сягає при Карла Великому на другий половині VIII — початку IX століття. Завойовницькі походи розсовують кордону Франкского держави щодо схід і південь. У цей час монархія посилює контроль над церквою. Королівський двір перетворюється на центр управління. Великі світські і духовні феодали становлять діючу рада при короле.

Характерні і органи управління, сформовані у цей період. Службові особи, здійснюють управління землями феодалів, одночасно виконують административно-судебные функції відношення до населенню, хто живе цих землях. Політична влада стає атрибутом земельної власності. Службові особи поєднують військові, фінансові, судові справи і інші функции.

Винагородою за службу були земельні пожалування право утримувати свою користь частина зборів з населения.

Також зростає значення вищих посадових осіб — министериалов. Спочатку вони управляли королівськими маєтками, потім очолили державне управління економіки й суд. Самоврядування вільних франків на місцях, їх проживання замінили системою призначуваних королем посадових лиц.

Територія країни поділили на округу. Населенням округу управляв граф — посадова особа, призначуване королем, якому підпорядковувався військовий загін і ополчення округу. Округу, своєю чергою ділилися на сотні. На межах країни було створено великі територіальні об'єднання — герцогства. Герцоги, керували ними, також здійснювали оборону границ.

На початку VII століття посадові особи перетворюються на великих землевласників. Встановлюється порядок, согласно.

— 15 ;

которого графом міг стати лише землевласник. Посади передаються по спадщині і є привілеєм окремих сімей. Вища судова влада належала монарху і здійснювалася разом із представниками знаті. Основними судовими установами у період були «суди сотни».

Поступово судова влада зосереджувалася до рук призначуваних королем осіб, а склад суду вибиралися заможні, знають право люди. Але до того ж час на судові засідання були присутні що вільні та повноправні жителі сотні, посадові особи короля лише стежили за правильністю судочинства. Поступово їх контроль посилюється і вони стають головами судів, у своїй обов’язок вільних людей бути присутніми при суді була отменена.

Розглядаючи структуру війська, спостерігається її розвиток від дружини до феодального ополчення. Найбільша військова міць феодальної монархії франків пов’язана з реформою Карла Мартелла. Тоді було сформовано велике кінне військо, що складається з рыцарей.

На початку IX століття Франкское держава перебуває у найбільшому могутність, охоплює територію майже всієї Західної Європи і сподівалися немає на своїх межах противника, рівного за силою. Подолавши опір селянства феодали втратили зацікавленість у єдину державу. Економіка франкского держави носить натуральний характер, відсутні господарські зв’язок між районами. Усі ці фактори зумовили неминучість надалі розпаду государства.

У 843 року розкол був юридично закріплений договорі, укладеному онуками Карла Великого. Правонаступниками імперії стали три королівства: — западнофранкское, восточнофранкское і серединна. Основним джерелом права у франків стає звичай, який має письмовий характер.

— 16 ;

У період V-IX ст. Відбувається запис звичаїв племен Франкского держави у вигляді про «варварських правд». Створюються Салическая, Рипуарская, Бургундська та інші правды.

У 802 року Карл Великий наказав скласти правди всіх племен, входили до складу його імперії. Ці правди встановлювали норми права з урахуванням процесу зростання майна, классообразования та формування феодальних отношений.

У цей самий період королі починають видавати законодавчі постанови, ніж активно сприяють формуванню і зміцненню феодальних відносин. Слід зазначити иммуные грамоти, які видавалися королівської владою світським земельним магнатам, монастирям і церквам, звільняючи відповідні території від дії судової, поліцейської, фінансової та інший юрисдикції державної влади, цим, зосереджуючи всю повноту влади у руках магнатів і духовенства.

Основні риси права яскраво характеризує Салическая щоправда, що є однієї з найдавніших і що є запис звичаїв салических франків. Запис цих звичаїв відносять вчасно правління Хлодвига. У наступні роки неї давав доповнювалося. Текст Салічній правди є розрізнену запис звичаїв, сформованих, переважно, ще до його освіти Франкского держави й звичаїв, що виникли при формуванні класового нашого суспільства та освіті держави. Її зміст відбиває соціальний та правової лад, що характеризує перехід від первісної громади до класового суспільству. Одне з основних її завдань — захист приватної власності, яка змінювала колективну. Характерний Салічній правди формалізм, вимагає скоєння правових дій в суворо встановленої форме.

Про майновому нерівності свідчить поява статей позику і боргових зобов’язання. З появою приватної власності виник інститут наслідування майна України та дарения.

— 17 ;

У сфері зобов’язальних відносин Салическая щоправда мала простими формами угод: купівля-продаж, позичка, позику, міна. Передача права власності при угодах здійснювалася публічно, а невиконання зобов’язань волочило майнову відповідальність. Шлюб був у формі купівлі нареченим нареченої. Заборонялися шлюби між вільними і рабами. У разі укладання такого шлюбу вільна людина ставав рабом.

Чільну увагу в Салічній правді приділялося злочинів і покаранням. Під злочином розумілося заподіяння шкоди особистості, майну чи порушення королівського «світу». Під покаранням — відшкодування шкоди потерпілому чи членам його роду, сплата штрафу королю порушення королівського «світу». Для злочинів і покарань по Салічній правді характерна система штрафів, хоча зберігаються пережитки первіснообщинного ладу. Це розплата життям, у разі, якщо убивця неспроможна сплатити штраф; участь родичів у сплаті чи отримання штрафу за вбивство, вигнання людини із громади у разі оголошення його поза законом і в прийнятті його іншими. У разі, де для раба передбачалася страту, вільна людина мав сплатити штраф. Якщо раб вбивав вільного людини, то убивця віддавався родичам вбитого як половини штрафу за вбивство, решта платив його господар. Вільна людина, який убив раба, платив штраф на користь її хозяина.

Салическая щоправда виділяла такі види преступлений:

. злочину проти особистості (вбивство, згвалтування, нанесення каліцтв, наклеп, образу, викрадення вільних людей, зазіхання честь, гідність і свободу);

. злочину проти власності (крадіжка, грабіж, підпал, заподіяння шкоди имуществу);

— 18 ;

. злочин проти порядку (неявка до суду, лжесвидетельство);

. порушення розпоряджень короля.

Основним виглядом покарання, применявшимся до вільним людям був штраф. Він ділився на частини, одній із яких призначалася потерпілому чи його родичам, інша — надходила користь держави. Передбачалося також покарання як конфіскації майна. Смертна страту і тілесні покарання використовувалися лише рабів. Процес по Салічній правді носить звинувачувального характеру передбачає три виду доказів: соприсяжничество, свидетельские свідчення і ордалії - «суд божий». Основним засобом одержання визнання при обвинуваченні рабів була пытка.

Розглядаючи виникнення та розвитку держави Франков, його суспільний лад і державної лад, систему органів влади, управління і основні риси права, можна сказати, що вирішення головного лінією розвитку франкского суспільства було формування та еволюція феодальних відносин, як наступній стадії розвитку суспільства після первіснообщинного і рабовласницького строя.

Використовувана литература.

1. Великої радянської енциклопедії, тому 28, м. Москва, 1978 р. 2. ЕС, тому 2, м. Москва, 1964 р. 3. Історія держави й права розвинених країн, м. Москва, 1980 р., під редакцією П. Н. Галонзы. 4. Хрестоматія з держави і право розвинених країн, м. Москва, 1984 р. 5. Корсунский Г. Р., «Освіта ранньофеодального держави у Західної Європи», м. Москва, 1963 г.