Морально-етичні та художні особливості Вед

Національний Авіаційний Університет Кафедра журналістики

Тема:

«Морально-етичні та художні особливості Вед»

Виконала студентка 111 групи Кім Ганна Перевірила

Мартинова Т.Є.,

кандидат філософських наук, доцент Київ 2009

Зміст

Вступ

1. Історія та структура ведичної літератури

2. Морально-етичні особливості

3. Художні особливості

Висновки Список використаних джерел

Вступ

Індійська цивілізація розвивається вже більше 4500 років. Ці тисячоліття були наповнені боротьбою, підйомами і спадами, що виявлялося в піднесенні і загибелі династій, в розповсюдженні, процвітанні і згасанні релігійних учень; складалися все нові і нові школи у філософії, архітектурі, творенні, музиці і танцювальному мистецтві.

Актуальність зумовлена наступним: в даний час світове наукове співтовариство проявляє великий інтерес до філософії та культури Сходу. Однією з найбільш вражаючих (і найбільш древніх) традицій є культурна традиція Стародавньої Індії - ведична. В Україні, як і в багатьох інших країнах, дослідники намагаються збагнути таємниці індійської філософії, вивчити досвід духовної досконалості, який інтерпретован у ведичній культурі.

Мета: виявлення та аналіз морально-етичних та художніх особливостей у ведичній староіндійської літературі.

Ступінь розробки. Якщо брати проблему вивчення взагалі, то спектр джерел, присвячених даній проблемі, досить широкий, оскільки тема Вед завжди відігравала особливу роль. З величезної кількості цих джерел мене найбільше цікавили етнографічні твори вітчизняних дослідників. Засновником вітчизняної школи індології був видатний вчений І.П. Мінаєв (1840−1890). Він став першим російським індологом, вивчив не, тільки мертві, але й живі мови народів Індії. Релігійне життя країни завжди була для нього предметом особливого інтересу. Він вважав, що «ідеалів та життєвої філософії народів Азії» не можна зрозуміти, не знаючи релігійних текстів. Серед видатних українських дослідників можна відмітити Білецького О.І. Найдавніші традиції у вивченні індійської культури в Україні започаткував Харківський університет. Вже перший його ректор, професор I. Ризький у своїй книзі «Введение в круг словесности» (1806) виявляє певну обізнаність з Iндією, згадує санскрит і веди. Також дослідженням Вед займалися Т.Я. Єлизаренкова, Г. М.Бонград-Левин, Г. А. Зограф та багато інших вчених.

1. Історія та структура ведичної літератури

Індійська література має довгу і багату історію. Головні літературні віяння мають північне санскритське або південне тамільське походження. Класична література Індії написана на санскриті. Ці літературні роботи — головним чином релігійні поеми, епопеї і відносяться приблизно до ведичної періоду (1500 до н.е. — 200 до н.е.). Санскритські література особливо розвивалася починаючи з приблизно 200 до н.е. до 1100 нашої ери.

Індуси визнають два види авторитетної релігійної літератури. Перший — шруті («почуте»), вважається або вічним і самосущім, або виявленим внаслідок божественного одкровення. Другий — смріті («спогад»), сприймається література, створена людиною, і володіє меншим авторитетом.

Ведична література включає в себе всі шруті і деякі смріті. У першу чергу, чотири основних зборів (Самхита), кожне з яких має назву веда («священне знання»). З вед найдавнішої і найбільш важливою є перша веда — Рігведа (Веда гімнів), що містить 1028 гімнів. Рігведа (Рігведа-Самхита — її фактичний текст) складається з 10 522 (або 10 462 в іншій версії) шлок (віршів), кожна з яких написана в певному віршованому розмірі, такому як Гаятри, ануштуп і т.д.Ці 10 522 віршів-мантр згруповані в 1028 сукт (гімнів), які, у свою чергу, згруповані в 10 мандал (книг). Розмір цих мандал неоднаковий — наприклад, у 2-ій мандалу міститься 43 сукти, у той час як в 1-ий і в 10-ій — по 191 сукте. Вірші Рігведи на санскриті називаються «рік» — «слово прояснення», «ясноуслишанное». Всі мантри Рігведи було відкрито 400-ам ріші, 25 з яких були жінками. Деякі з цих ріші дотримувалися обітницю безшлюбності, в той час як інші були одружені.Рігведа в основному присвячена гімнам-мантрам, що вихваляють Господа і Його різні втілення у формі божеств, які наводяться найчастіше серед яких — Агні, Індра, Варуна, Савітар та інші.З божеств Трійці в ведах в основному згадується тільки Брахма (Брама, «Господь-Творець»), Що в ведах персоніфікується фактично як Сам Брахман («Бог»). Вішну і Шива на момент запису вед згадуються тільки як другорядні божества. Гімни складаються в середньому з десяти строф кожен і виконувалися під час ритуалів, присвячених вогню і сомі («священне їхні литі жертви»). Гімни згруповані у десять розділів (мандала), з яких розділи 2−7 визнаються найбільш архаїчними. Остаточна редакція пам’ятника була, ймовірно, завершена до 10 в. до н.е. Основний зміст гімнів Рігведи — вихваляння ведичних богів і звернення до них з моліннями.

Друга веда, Самаведа (Веда піснеспівів), містить 1549 строф, майже повністю запозичених з Рігведи і використовуваних як наспіви під час жертвопринесення соми (і богу СОМЕ).Самаведа містить також пісенники (гана), що пояснюють спосіб виконання цих строф.

Третя веда, Яджурведа (Веда жертовних формул), яка існує в кількох редакціях, служила керівництвом для жерців, безпосередньо які відправляли ритуал жертвопринесення, супроводжуваний декламацією, молитвами і співами інших жерців.Вона складається з строф, в основному запозичених з Рігведи, і прозових формул (яджус) і була відредагована пізніше, ніж Рігведа.В останній книзі Рігведи і в Яджурведи мова йде про походження світу, про сутність божественного начала, про богів, про богатиря-воїна Індрі (центральний персонаж ведійської міфології, божество грому і блискавки, ватажок богів-девів), про походження буття і богів. Пізніше через суперечності між численними філософськими школами Яджурведи вона була розділена на Шуклаяджурведу («Світла Яджурведа») і Крішнаяджурведу («Темна Яджурведа»), і таким чином вед стало п’ять. На момент запису Яджурведи з 17 тих, що були в давнину сакх (гілок) Шуклаяджурведи залишилося 2; з 86 гілок Крішнаяджурведи — 4. Приблизно таке ж співвідношення втрачених текстів відноситься і до інших ведів.

Четверта веда, Атхарваведа (Веда заклинань і змов), існує в кількох редакціях і включає 730 гімнів, що містять близько 6000 строф, а також прозу. Мова Атхарваведи вказує на те, що вона була складена пізніше Рігведи, з якої запозичує деякі матеріали.Атхарваведа складається з заклинань, спрямовані проти окремих особистостей, демонів і хвороб або на набуття удачі в любові, на збільшення потомства і матеріальне благополуччя. Містяться не тільки гімни, але й всебічні знання, присвячені крім релігійних аспектів життя також і таких речей, як науки землеробства, управління державою і навіть озброєння.Одне з сучасних назв Атхарваведи — Атхарва-Ангіраса, на ім'я святих мудреців і великих магів цієї лінії. Практичний акцент Атхарваведи зіграв свою роль у тому, що вона довго не визнавалася прихильниками траяведи (трьох вед) як один з вед. Жорстке протистояння, що почалося за часів атхарвіческіх мудреців Бхрігу і Ангіраса і траяведческого Васіштхі, зокрема, коштувало життя Васіштхе, Його онукові Парашаре та іншим святим мудреців, і лише синові Парашари — Крішни Двайпаяне (ім'я, дане Ведавьясе при народженні) ціною героїчних дипломатичних і не тільки зусиль вдалося примирити прихильників цих чотирьох вед, коли при дворі імператора Шантане (батька Гангу, більше відомого як Бхішма — «жахливий [» дід «]») була проведена 17-денна яджну вперше за участю священиків від кожної з чотирьох вед,і Атхарва-лора («лора» — «купа знання») була визнана Атхарваведи. Під час цих подій Ведавьяса одружився на дочці святого мудреця Джабаль — головного в той час ієрарха Атхарваведи, що носив титул «атхарван», і від цього шлюбу народився один з найбільш видатних святих мудреців Індії - Шука (Шукадева Госвамі).

Після того, як веди були складені, ведичні жертвопринесення ускладнилися, а жерці створили коментують прозу під назвою брахмани — різдва значення обрядових дій, а також супроводжуючі їх мантри (приблизно кінець 2 — початок 1 тис. до н.е.).У них була деталізована і роз’яснена практика здійснення жертвоприношень, вказані підходящі для кожного випадку ведичні строфи і розвинені теологічні і філософські положення. Цей аспект індуїзму часто називають брахманізмом Всі чотири веди мають у своєму розпорядженні брахманами, найважливіша з них — Шатапатха-брахмана (Брахмана ста шляхів), що примикає до однієї з редакцій Яджурведи.

Крім теології і ритуалу, брахмани включають безліч легенд, деякі питання історичного характеру та великі фактичні дані, що містяться у вкраплених в брахмани фабульний елементах — так званих ітіхаса, акхьяна, пурана.

До брахманам примикають езотеричні теологічні тексти під назвою Араньяки (або «лісові книги»), призначені для додаткового і таємного різдва ритуалів відлюдниками і присвяченими.

З Араньяками звичайно зв’язуються упанішади («таємні вчення»), що містять великі розділи, присвячені містичної інтерпретації всесвіту у взаємозв'язку з людиною. Упанішади — найдавніші філософські твори Індії. Вони в невимушеній манері, за допомогою якої-небудь історії, загадки, діалогу або релігійного вірша розкривають ідеї, які пізніше стали основними в знаменитих індійських філософських системах і вплинули на буддизм і джайнізм, як, втім, і на індуїзм. Перш за все це — вчення про перевтілення, про карму, що визначає майбутнє буття людини, про звільнення від зміни втілень, про єдність індивідуального (атман) і світової душі (брахман-логос).

Період виникнення брахман з відносяться до них Упанішадами — приблизно 8−5 ст. до н.е.У більш пізні часи були створені інші упанішади, які не пов’язані з брахманами.

Частину ведичної літератури, що залишилася, займають тексти «ведангі» («члени Вед»).Вони покликані забезпечити правильне використання ведичних матеріалів і присвячені фонетиці, просодії, граматики, етимології, астрономії і ритуалу. Остання має назву кальп і включає в себе твори-сутри («нитка») — афоризми, що передавалися усно і часто недоступні для розуміння без супровідного коментаря.

Отже, Веди мають багатотисячну історію та розгалужену структуру.

2. Морально-етичні особливості

У 1898 році відомий індійський вчений Бал Гангадхар Тілак (1856−1920) видав книгу «Арктична батьківщина [аріїв] в Ведах», в якій він стверджує, аналізуючи найдавніші пам’ятки літератури — веди і Авесту, що прабатьківщина аріїв існувала в арктичному регіоні, а останнє заледеніння витіснило арійські раси з півночі на землі Європи.Індійський учений побачив у древніх текстах точне відображення не тільки історичних, астрономічних, але і геофізичних реалій, пов’язаних з Заполяр’я.Це відкриття дозволило Тілак на десятиліття випередити висновки археологів, філологів, фізиків і астрономів і сприяти загальному прогресу знань про початкової історії людської раси та історії населяє расою цієї планети. На основі всебічного аналізу — можливо перша за всю історію традиції передачі вед — Тілак довів, що веди були створені не на території сучасної Індії, а в Арктиці, і не індусами, а арійцями, ядро яких протягом тисячоліть при поступовому похолоданні мігрувало з Арктики через Кольський півострів (з точки зору українських сходознавців — через Україну;) І тоді ще комфортно-теплу Сибіру (Омськ і тамтешня річка Ом;) до Індії, принісши з собою, зрештою, залишки вчення, яке потім було ще більше втрачено в Індостані протягом кількох тисячоліть і, зрештою, записано Ведавьясой в вигляді чотирьох нинішніх Вед.

У вірші 26.2 Яджурведи прямо говориться, що всі наділені правом вивчати веди — браміни, кшатрії, вайш'ї, шудри, чандали (недоторканні), деградовані люди та ізгої. Але, тим не менше, ортодоксальні браміни у своєму сліпому егоїзмі всіляко обмежують право шудр (і вже тим більше внекастових недоторканних!) на вивчення вед. Причина цього в загалом зрозуміти — підтримка статусу представника обраної касти і відповідно збирача «податків» за проведення всіляких обов’язкових релігійних ритуалів, яких в індуїзмі багато десятків,і вартість яких дуже навіть чимала.

При цьому з точки зору моральних норм давнину в Індії вже не залишилося кастового поділу, який так чітко вікладено у Ведах, оскільки переважна більшість населення ставиться фактично лише до однієї касти — до шудри (прості люди).

Повальне захоплення індійців споживанням м’яса (виробництво і споживання курятини в Індії відповідно до офіційної статистики подвоюється щорічно з 2001 р., а націоналістична партія BJP лобіює закон про дозвіл будівництва коров’ячих боєнь по всій Індії - поки вони легальні тільки на території комуністичних Керали і Західної Бенгалії) з точки зору індуїстських традицій виводить таких індусів за рамки кастової системи, фактично перетворюючи їх у внекастових ізгоїв.

За Ведами свідомість людини поділяється на Свідомість (маномайя-кошу) та Надсвідомість (анандамайя-коші).

Навпротязі усього тексту, в ведах говориться, що при медитації людина відчуває насолоду, вона обумовлена рухом енергії «догори», а не «вниз», що робить медитацію не тільки приємною, але і корисною для розвитку особистості. Вивчення вед без набагато більшого, важливого і благотворного докладання зусиль до перетворення свідомості за допомогою медитації і самоаналізу — це спроба на рівні розуму зрозуміти божественне стан свідомості ріші, яке було вихолощено допомогою опису його словами. Семантика вербального мови не дозволяє передавати трансцендентальний поняття. Завдання це неможлива і заздалегідь приречене на невдачу. Без медитації схоластичне вивчення вед не принесе найвищого блага, і саме про це і сказав Даттатрея в «Йога-рахасье» .Свамі Вівекананда сказав так: «чіпляння за книги тільки розкладає розум людини». Веди, поза всяким сумнівом, надзвичайно гідні вихваляння. Але Даттатрея сказав наступне: «Веди — це найпрекрасніше із усього. Проведення всіляких яджну — ще краще. Повторення мантр (Джапен) — ще краще, ніж яджну. Шлях Знання (джняна-Марго) — краще Джапен. Але ще краще Знання (самодослідження) медитація, в якій зникають усілякі сукупні фарбують її домішки (рага, тобто дуалізм і прихильності). [Саме] в такий [медитації] слід досягати одвічне Досягнення-Усвідомлення «(«Йога-рахасья «(«Містерія йоги «).

Отже, можна прийти до висновку, що Ведианалог християнської Біблії для індусів. По перше, вважається, що у Вед немає автора, і що вони були «яснопочуті» святими мудрецями далекого минулого, а через багато тисячоліть, коли з-за духовного падіння людства з настанням калі-юги все менша кількість людей прагнуло вивчати їх і передавати усно (як того вимагала традиція) з покоління в покоління, Ведавьяса («веди скомпілював») структурував залишалися доступними в той час священні писання і організував їх запис, оформивши ці тексти в чотири веди: Рігведа, Самаведа, Яджурведа і Атхарваведа. Тут явно прослідковується аналогія із Господом Богом, який теж проговорив весь текст Біблії. По-друге, Веди викладують майже весь спектр існування людини (наприклад, шлок із Рігведи «Проти пошкоджень та хвороб»), викладає філософію буття.

3. Художні особливості

Веди складаються з основного їх тексту — самхіт, а також трьох додаткових розділів, що більшість Пандіто (ведичних вчених) не відносять до власне тексту вед:

1) брахмани — гімни і мантри, які використовуються для проведення індуїстських ритуалів;

2) араньяки — заповіді для лісових пустельників;

3) упанішади — філософські тексти.

Самхітами вед відображають на вербальному рівні екстаз захвату Богом стародавніх ріші, які усвідомлювали Бога всім своїм єством, кожною його частинкою. Санскрит (букв." культура", «ошляхетнення»), на якому записані веди, — це мова, максимально наближена до світу богів, і звучання і вібрації санскриту буквально передають значення і вібраційну сутність речей з тонкого плану, що фактично робить будь-яке санскритське слово або речення мантрою (заклинанням), а алфавіт санскриту графічно передає вібрації вимовних слів (алфавіт санскриту — деванагарі - буквально означає «з обителі богів»), будучи чимось схожим на фігури Ліста, і це одна з причин того, чому санскрит так ускладнений у порівнянні з іншими більш сучасними алфавітами, при створенні яких зручність користування мовою стало важливіше точності передачі вібраційної суті речей. Тут може бути згадана давня суперечка між «натуралістами» і «конвенціоналістамі», що сходить ще до діалогу Платона «Кратил». Натураліст Кратил стверджує, що в словах відбивається «природне схожість» між формою слова і зображуваної їм річчю;що заперечує йому конвенціоналіст Гермоген, навпаки, говорить, що «яке ім'я хто чого-небудь встановив, таке і буде правильним». Аргументація Сократа на користь натуралістів цікава, зокрема, тим, що відправляється від тези про «інструментальне» мови: «ім'я є таке собі знаряддя… розподілу сутностей, як, скажімо, човник — знаряддя розподілу нитки «. Оскільки мова є інструментом, а імена служать для розрізнення речей, які вони позначають, то вони не можуть не відображати природу самих речей.І хоча для сучасних вчених ця суперечка все ще актуальний, точка зору на це питання святих мудреців старовини, які створили санскрит, абсолютно ясна. Але, незважаючи на все це, веди — яскравий приклад текстів, в яких втрачається майже вся сутність описуваних речей, коли вона зводиться до вербального рівня. Ще більше ускладнює ситуацію той факт, що з-за величезної кількості дискурсів (надфразових єдностей) багаторівневої вкладеності, що містяться в ведах неможливо виконати хоч скільки-небудь повноцінних і адекватних їм перекладів на жодну іншу вербальну мову. А ще більше погіршує ситуацію той факт, що дуже багато санскритськіх слів мають три або більше (нерідко п’ять) різних значень в залежності від рівня їх використання — мирського, пов’язаного з тонкими світами або духовного, причому значення слова на мирському рівні може бути абсолютно протилежним його значенням на духовному, як, наприклад, у випадку зі словом «агхора», і один і той же вірш на санскриті в залежності від рівня розуміння читача може мати різні значення. Нижче наведені приклади типового тексту вед:

Хто величчю перевершив небо, —

Мітра далеко тягнеться, —

Славою (він) пре (зійшов) землю.

Ми хочемо зустріти цей жаданий

Блиск бога санітара,

Хто має заохочувати наші поетичні думки!

Примітно, що останнє тривірш — це переклад мантри Гаятри, зроблений в радянські часи в Ордена Трудового Червоного Прапора Інституті сходознавства, що дозволяє зробити висновок про «якості» їх інших перекладів, «виконаних з санскриту» .

Висновки

Веди — це найбільш відомі священні писання індуїзму. Це надзвичайне релігійне та художнє надбання людства. Воно має дуже великий об'єм та разгалужену структуру. Мова ведичної літератури дуже складна, тому перекладати веди дуже важко, а розуміти їх на ментальному рівні взагалі неможливе без знання культури та історії Індії. Зацікавленість ведами, що з`явилась в світі останнім часом, дає потужній поштовх для розвитку нової індійської літератури яка починає займати провідне місце в сучасній культурі. З’являються романи і розповіді, автори яких намагаються інтегрувати давню індійську культуру і сучасність, в тому числі західну, з її пошуками нових смислів, демонструючи майстерність стилю, новаторство літературних форм і свіжість підходів до вирішення одвічних проблем людського буття.

Можна також прийти до висновку, що Ведианалог християнської Біблії для індусів. По перше, вважається, що у Вед немає автора, і що вони були «яснопочуті» святими мудрецями далекого минулого, а через багато тисячоліть, коли з-за духовного падіння людства з настанням калі-юги все менша кількість людей прагнуло вивчати їх і передавати усно (як того вимагала традиція) з покоління в покоління, Ведавьяса («веди скомпілював») структурував залишалися доступними в той час священні писання і організував їх запис, оформивши ці тексти в чотири веди: Рігведа, Самаведа, Яджурведа і Атхарваведа. Тут явно прослідковується аналогія із Господом Богом, який теж проговорив весь текст Біблії. По-друге, Веди викладують майже весь спектр існування людини (наприклад, шлок із Рігведи «Проти пошкоджень та хвороб»), викладає філософію буття.

Список використаних джерел

1. Калуцький О. О. Особливості прояву універсалії «прагнення до досягнення духовної досконалості» в староіндійської культурі: Дисертація. … канд. культурологічних наук: 24.00.01 Барнаул, 2005 166 с. РГБ ОД, 61:05−24 / 101

2. Глушкова І.П. З індійської кошики: Іст. інтерпретації / Ірина Глушкова. — М.: Сх. літ., 2003. — 296 с.: Іл.; 145×215мм. — ISBN 5−02−18 382−2

3. Тілак Б. Г. Арктична батьківщина у Ведах (The Arctic Home in the Vedas) — Вид.: ФАИР-ПРЕСС, 2002 р., — 528 стор., тираж: 5000 прим.; 84×108/32 — ISBN 5−8183−0263−6

http://www.gatewayforindia.com/vedas/rigveda.html

http://scriptures.ru/vedas/

http://psylib.org.ua/books/aurob04/txt02.htm

http://ukrainaforever.narod.ru/frankoindolog.html

http://www.ayurtour.ru/info/mat₅₄₇.htm

http://tony.donetsk.ua/

www.newacropol.ru

http://scriptures.ru