Функціонування бізнесу

ФУНКЦІОНУВАННЯ БІЗНЕСУ Сьогодні великого значення набуває мережа інформаційних кому­нікацій. Швидке і своєчасне отримання інформації дає змогу бізнес­менам постійно контролювати і прогнозувати економічну ситуацію, прискорюючи прийняття рішень. Більшість компаній, бірж, фінансових центрів, торгових та інших корпорацій обладнані найновішими тех­нічними засобами, які дають змогу з небаченою раніше швидкістю от­римувати та обробляти оперативні дані У розвинених індустріальних країнах формується розгалужений інформаційний комплекс, вплив якого поширюється практично на всі галузі та сфери економіки. Інформаційні комунікації можна назвати «нервовою системою» бізнесу, оскільки за сучасних умов інформація стає однією з основних галу­зей, що забезпечує успішне функціонування бізнесу. Бізнес не може існувати і без урахування стану ринку праці, підготовки кадрів і за­лучення їх до свого виробництва, грамотних консультацій, професій­них аудиторських послуг та інших засобів забезпечення його життє­діяльності. Постійно взаємодіючи з ними, він стимулює розвиток ос­танніх.

Практика країн з розвиненою ринковою економікою свідчить, що система забезпечення бізнесу, виступаючи у ролі підприємницьких структур, є однією з найперспективніших, користується авторитетом і довірою у підприємців, чого не можна сказати поки що про нашу дійсність.

Інформаційно-технологічні системи

Зародившись у 60-ті роки, інформаційно-технологічні системи перетворилися на величезні багатогалузеві комплекси, які охопили практично всі сфери бізнесу і входять в інфраструктуру всієї системи підприємницької діяльності поряд з банками, біржами, аудиторськими компаніями та ін. Разом з тим інформаційно-технологічні системи є са­мостійною сферою діяльності і являють собою інформаційний бізнес.

Тенденції розвитку інформаційного бізнесу в індустріальне розви­нених країнах (США, Японія, Німеччина) сьогодні такі, що він стабільно випереджає традиційні галузі за темпами зростання, зайнятості та ін­шими економічними показниками.

Розглядаючи інформаційно-технологічні системи, необхідно зазна­чити, що в різних країнах фахівці по-різному трактують і описують їх. Розширена схема розвитку інформаційного бізнесу включає такі блоки:

змістовна інформація — кінофільмигазетижурнали- .мікрофільмиінформаційні бюлетеніокремі релізидовідкові покажчикикниги, до­повіді, публікації, запискивідеодиски, плівки;

допоміжні послуги — ризиковий капітал, банкисистеми штучного інтелекту, проектування системрозподіл часу роботи системпро­грамуванняелектронне передавання документіввведення данихдосліджувачі ринку і умов бізнесу, рекламні агентствабіржові мак­лери, бюро послуг;

Інформаційна технологія — комп’ютери, терміналиконторське об­ладнання, оптична апаратурамікрофільми, лазерні дискидрукарське обладнання, бланки облікуксерокопіювання;

інтегруюча технологія — терміналиперсональні комутаторимовні системи, факсимілецифрові дані;

засоби зв’язкурадіо, телебачення, телефонсистеми передаван­нявідеодиски, волосяна оптиказасоби поштового зв’язку, комута­тори;

канапи зв’язку — доставка посильним, поштателеграф, телефон, міжнародні засоби зв’язку, супутниковий зв’язок, комерційні засоби зв’язкукабельне телебаченняпересувна і блочна апаратура;

канали телеі радіомовлення — радіомережа, регіональні мережітелемережа, телефакс, телекскороткохвильовий зв’язок;

змістовні послуги — служба новинвихідна інформація для елек­тронних та неелектронних банків данихінформація про фондову бір­жу, інформаційні маклерибібліотеки і відеотекистатистичні індексивласники банків данихмовні системи.

Навіть візуальне сприйняття цієї схеми свідчить про нереальність розгляду в одному параграфі кожного блоку окремо. Тому спинимося на інформаційній технології, що є основою сучасного інформаційного бізнесу.

Інформаційна технологія (ІТ) — використання обчислювальної тех­ніки та систем зв’язку для створення, збирання, передавання, збері­гання, обробки інформації для всіх сфер бізнесу. Американські фахів­ці спрогнозували подальший прогрес в 90-ті роки у цій галузі. Рушій­ною силою його є такі інформаційні тенденції: зростання ролі інформа­ційного продуктурозвиток здатності до взаємодії (поєднаності) — лік­відація проміжних ланок (безпосередність) — глобалізаціяконверген­ція (об'єднання).

Зростання ролі інформаційного продукту. Інформаційний продукт (ІП) — це програмні засоби баз даних і служб експортного забезпе­чення, інформаційний продукт у формі різного роду інформації є дже­релом знань. Діяльність бізнесменів, ведення ділових операцій зале­жать від змісту, точності та своєчасності отримуваної інформації. Саме в цій сфері особливо сильна інформаційна технологія: довести інформацію до місця створення і використання знань споживача. Звід­си зростаюче значення інформаційного продукту, причому в різних площинах. Інформаційна частина розширює світогляд, розважальна — забезпечує дозвілля. Якість і доступність впливає на ведення справи і самопочуття бізнесмена.

Створення інформаційного продукту включає у себе три стадії: роз­робку, синтез і розповсюдження. Через ці стадії проходять основні типи інформаційного продукту, інформаційні новини, документальні програми, знання та думки, дані та факти, протоколи, ігри, художні та драматичні твори, музика і гумор та ін.

Здатність до взаємодії між усіма фізичними і логічними елемента­ми системи також є тенденцією розвитку інформаційних технологій. Одним з найважливіших факторів для забезпечення взаємодії є поява нових стандартів на програмні та апаратні засоби, дисплеї, бази да­них і мережі, що зумовило процеси стандартизації.

Нові технології є основною рушійною силою розвитку світового ринку. Мікропроцесори, локальні мережі, робототехніка, спеціалізо­вані АРМ, датчики, програмуючі контролери перетворили у реальність концепцію автоматизованого підприємства Проте в сучасних умовах технологія може стати і стримуючим фактором: відсутність взаємодії засобів автоматизації робить нераціональною її реалізацію. Напри­клад, виконання програми створення комп’ютерів п’ятого покоління, що фінансується японськими фірмами, стримується тим, що нова ар­хітектура програмного забезпечення поки що не поєднується з іс­нуючими центрами штучного інтелекту, нові протоколи не можуть бути використані у старих системах зв’язку, а нові машинні мови не придатні для старих систем та ін.

У міру того як інформаційна технологія дедалі глибше проникає у різні сфери бізнесу, вона змінює різні вартісні показники, на яких грунтується конкуренція. Це спричинило фундаментальні структурні зміни в інших галузях економіки.

Ліквідація проміжних ланок означає усунення тих стадій, які вклю­чають посередників між споживачами і виробниками. Інформаційна технологія вже тепер забезпечує можливості для ліквідації проміжних функцій усередині компаній та між ними. Телемаркетинг і система замовлень «комп'ютер-комп'ютер» усувають, наприклад, проміжні торговельні організації. Покупці, що мають доступ до терміналів за­гального користування (так званих «електронних кіосків»), замовля­ють товари, які є у продажу, і отримують електронні купони.

Глобалізація інформаційного бізнесу — це тенденція інформаційних технологій, що полягає в тому, що теоретично будь-яка людина (або фірма) є сьогодні споживачем інформації. Тому можливості інформа­ційного ринку, як і раніше, є безмежними, хоча й існує досить жорстка конкуренція між основними виробниками. До традиційно сильних ви­робників, таких як США, Японія, Франція, Великобританія, Німеччина додалися фірми Австралії, Південної Кореї, Тайваню, Сінгапура та ін.

Конвергенція (об'єднання) — процес, який у нас перебуває на по­чатковій стадії. Конвергенція пов’язана з глобалізацією.

Раніше сферу виробництва та сферу послуг можна було легко ви­значити і диференціювати. Наприклад, друкарські машини та кальку­лятори — це продукціятелекс і радіомовлення — послуги. Складніше, коли деякі системи можуть поєднувати у собі різні пристрої Напри­клад, системи котирування брокерських операцій, банківські апарати, системи енергоконтролю.

Конвергенція формує сьогодні так званий потенційний ринок інфор­маційних технологій, основними сегментами якого є:

споживчий сегмент, що включає передавання інформації розважальних програм та їх споживання;

забезпечення бізнесу — споживання продукції та послуг інформаційних технологій у процесі реалізації різних видів ділової діяльності;

інтелектуальна праця — споживання і передавання інфор­мації серед менеджерів та інших фахівців.

Усі зазначені вище сегменти потенційного ринку інформаційних технологій стосуються бізнесу, оскільки він є основним споживачем.

інформаційних технологій. Тому, в свою чергу, інформаційні техноло­гії спрямовані на забезпечення функціонування бізнесу. На жаль, ін­формаційний голод заважає розвитку бізнесу, який сьогодні на Заході конкурує з промисловістю, а в майбутньому може бути одним з ос­новних видів економічної діяльності.

Рекламні агентства і засоби масової інформації

Рекламне агентство — це підприємство (фірма), яке надає клієнтам послуги в галузі реклами та маркетингу і отримує за це компенсацію у вигляді комісійних від засобів розповсюдження реклами або гоно­рару від рекламодавця у наперед обумовленому розмірі.

Засоби масової інформації - газети, журнали, бюлетені та інші дру­ковані виданнярадіо, телебачення, кіно, фото, звукозапис тощо.

Рекламні агентства можуть функціонувати як незалежні підприємницькі структури, що мають статус юридичної особи, або як структурні підрозділи засобів масової інформації. Залежно від форм функціонування вони бувають:

багатопрофільні - забезпечують бізнесменів не тільки розробкою та розміщенням реклами, а й здійснюють її виготовлення через свої або сторонні підприємства, забезпечують інформацією, яку мають;

спеціалізовані - займаються певним видом діяльності, наприклад, тільки знімають рекламні ролики або видають буклети, каталоги, проспекти, анотації, довідники;

універсальні - здійснюють усі види рекламної продукції, але, як правило, інформацією не забезпечують.

Бізнес не може існувати без реклами. Реклама — його рушійна сила Проте сучасні українські підприємці ще не освоїли азбуку рек­лами, тому часто реклама має нав’язливий характер, стомлює, на­бридає, дратує споживача, і в цьому випадку діє негативно. І це зро­зуміло, оскільки інформаційний ринок в Україні тільки формується. Ще немає розгалуженої, взаємопов'язаної мережі. Немає знань, досвіду рекламної роботи, розвинених конкурентних відносин. Альтернативні служби тільки зароджуються, вони ще не міцні, не мають необхідної техніки, нових технологій, професійних кадрів. Тому сьогодні знайти, добути достовірну інформацію практично неможливо. Особливо від цього страждають представники бізнесу, які постійно перебувають у пошуку партнерів, потрібної сировини, що позначається на ефектив­ності виробництва, а в кінцевому підсумку — на споживачеві.

Враховуючи становище, що склалося в Україні, прийнято Закон «Про інформацію», який сприятиме прискоренню розвитку цього виду діяльності, а також Закон «Про рекламу» .

В цих умовах одним із способів одержання інформації, що забез­печує повною мірою функціонування бізнесу, є знову ж таки реклама, і, незважаючи на й недосконалість, сьогодні без неї не обійтися. Вплив реклами різнобічний і багатогранний. Вона інформує про товари, по­слуги, ідеї, створює престиж фірми, довіру до неївиділяє потрібний об'єкт з маси повідомлень, що передаються і циркулюють у сфері ко­мунікаціїнаділяє його «додатковими» споживчими якостями, дифе­ренціює товари на ринку, сприяє збільшенню попиту, спонукає спо­живача до виконання дій- «вилучає» споживача з пасивного стану, пе­ретворює його у потенційного покупця, змушуючи до активності та вступу в контакт з продавцемстимулює збут товару.

Реклама являє собою сукупність різноманітних інформаційних про­цесів, комплекс контактів та спонукань, що змінюють і доповнюють один одного. Це цикл технічної, технологічної та творчої праці. Вона супроводжує товар на всіх стадіях — від його виникнення, розробки і появи на ринку до періоду, коли він починає витіснятися новим то­варом. При цьому реклама виконує різні функції - ознайомлення, пе­реконання, нагадування, пояснення.

Різноманітні форми реклами:

зовнішня — щити, світлові табло, вітрини;

на транспорті - всередині і зовні;

на місці продажу — всередині торговельного приміщення або по­близу від нього;

планшети — на прилавку, стойці, стіні;

малюнки, фотографії, листи для розсилання;

каталоги — для ознайомлення та вибору замовлень;

підручники та інші матеріали (довідники, настанови, рекомендації);

прес-реліз — інформація про новий товар або іншу важливу для фір­ми подію, що поширюється серед органів друку;

виставки, презентаціїфільми, комп’ютерна реклама;

сувеніри;

демонстрація продукції, упаковка товарів та ін.

Реклама повинна бути розрахована на професіоналів або на спо­живачів.

Реклама — складна організаційно-економічна система, справжнє господарство. Вона має свою техніку і технологію, інструментарій та методику, принципи організації та функціонування.

Здійснюється реклама через два основних канали — рекламні агентства та засоби масової інформації. В цих організаціях, як пра­вило, працюють фахівці за різними напрямами реклами. Це журналі­сти, художники, економісти, філологи, оператори, фотографи, полігра­фісти, редактори, композитори, музиканти, актори, режисери, дикто­ри, менеджери, продюсери та інші фахівці за галузями суспільного виробництва. До того ж рекламні агентства можуть залучати до сво­го виробництва сторонні організації і через них здійснювати необхідну роботу для клієнта Працівники рекламного агентства займаються прийомом та розміщенням реклами, її виготовленням і ротацією, на­дають консультативні послуги. На практиці саме вони від імені рек­ламного агентства виступають рекламодавцями. Не можна ризикувати і займатися справою, якою не володієш. Уклавши договір з ре­кламним агентством, підприємство (фірма) або приватний підпри­ємець залишає за собою право розглядати і затверджувати ескізи, тексти, проекти, макети, сценарії і дає дозвіл на випуск реклами, передовіряти творчу роботу тому, хто зробить краще, грамотніше, надійніше, професійніше.

Вибираючи види та форми подання реклами, необхідно, поряд з від­бором основних каналів розповсюдження інформації, передбачити також широту охоплення майбутніх споживачів, частоту появи та си­лу впливу реклами, пам’ятаючи, що вона одночасно представляє різ­ну інформацію — економічну, фінансову, комерційну, виробничу, зов­нішньоекономічну і є виразником інтересів суб'єктів бізнесу, носієм реквізитної бази потенційних контрагентів, допомагає знайти партне­рів по бізнесу.

Отже, як специфічний вид діяльності, який здійснюють рекламні агентства та засоби масової інформації, реклама є елементом систе­ми забезпечення функціонування бізнесу. Проте вона не лише вид діяльності, а й мистецтво. Не кожний може займатися нею. Як пока­зує світовий досвід, для кожного виду діяльності, категорії товарів є певні, найбільш ефективні методи реклами. У рекламі все добре, що дає позитивний ефект: колір, смак, запах, звук, світло, тінь, новизна, оригінальність, цікавість, форма, зміст, простота, таємничість. Але найкраща реклама — це стабільна якість продукту, що приносить ав­торитет фірмі.

Система навчання

Бізнес не може існувати і відтворюватись без системи безперерв­ної підготовки кадрів для власних потреб. У минулому в Україні такі кадри не готували, оскільки потреби в кваліфікованих економістах, бізнесменах не було, економікою управляли, використовуючи поза­економічні методи. До того ж деформація розвитку суспільства позна­чилась і на процесах навчання та підготовки кадрів. А, як відомо, без потреб немає виробництва, нерозвинені ж потреби породжують лише нерозвинене виробництво. Отже, стагнація виробництва в нашій краї­ні - об'єктивний процес.

Сьогодні Україні як незалежній державі потрібні грамотні, творчі, кваліфіковані кадри в галузі економіки, бізнесу. Підготовка кадрів має відігравати надзвичайно важливу роль в усій системі бізнесу. В краї­нах з ринковою економікою бізнесменів, по суті, починають готувати з раннього дитинства Уже в початковій школі діти вивчають ази еко­номіки та бізнесу. У США, наприклад, є спеціальна громадська орга­нізація «Бізнес кіде» («Ділові діти»), мета якої - навчання юних аме­риканців премудрості «робити гроші» (організація видає свій спеціалі­зований журнал для юних підприємців «Бізнес кіде»). Підготовка під­приємців здійснюється у спеціалізованих коледжах, університетах та у вищих школах бізнесу і менеджменту при університетах.

Після встановлення демократичного суспільного та господарсько­го життя в Україні почалося формування підприємницького середо­вища, в якому з’являється потреба професійних знань. Тому відбу­вається інтенсивний пошук можливостей придбання їх, тобто процес злиття виробництва та свідомості. Отже, необхідні знання, що форму­ють потребу до одержання професійних знань, інакше кажучи потріб­на нова теорія навчання, в основі якої лежав би процес формування та задоволення професійної потреби, оскільки передавання знань без потреби в їх оволодінні є насильством, аномалією.

Адже зрозуміло, коли в людини є потреба у певних знаннях, то вона не тільки оволодіватиме ними, а й готова платити за це навчан­ня, залишаючи за собою право вимагати від викладача тих знань, які необхідні для створення та успішного функціонування її справи, біз­несу. Проте процес цей складний. Виникають суперечності між новим і старим, вирішення яких можливе з появою нових альтернативних навчальних закладів, націлених на задоволення професійних потреб.

Звичайно, таких навчальних закладів в Україні поки що небагато. Це Міжнародний інститут менеджменту у м. Києві, Український віль­ний інститут менеджменту та бізнесу у м. Чернівцях, Слов’янський університет у Донецькій області, Християнський університет і Вища школа підприємництва при Київському державному економічному уні­верситеті та ряд інших. Практично в кожному обласному центрі Ук­раїни є такі навчальні заклади. Свої послуги підприємцям пропонують приватні бізнес-коледжі, школи бізнесу, комерційні школи, різноманіт­ні навчальні центри, спеціалізовані семінари та ін.

Починають з’являтися навчальні заклади для дітей — спеціалізовані економічні гімназії, ліцеї, школи юних бізнесменів, менеджерів, під­приємців. Однак переважна більшість всіх цих освітніх структур має слабку матеріально-технічну базу, часом недостатньо кваліфікований викладацький склад не в змозі забезпечити якісну підготовку слуха­чів, та й викладання в них все ще здійснюється в основному росій­ською, а не національною мовою. Але це все «хвороби зростання». Основне те, що під впливом цих процесів змінюється діяльність і дер­жавних навчальних закладів, де переглядаються навчальні програми і плани, створюються нові кафедри, факультети, наукові структури, відділення підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, вводять­ся нові спеціальності, в тому числі з присудженням наукових ступе­нів бакалавра та магістра, освоюються нові форми навчання (екстер­нат, платна). Навчальні заклади проходять акредитацію і добиваються одержання різноманітних внутрішніх та міжнародних сертифікатів з підготовки кадрів. Цьому сприяє і Закон України «Про освіту», що регулює суспільні відносини, пов’язані з вихованням, навчанням, про­фесійною та науковою підготовкою громадян України.

Отже, утворюється двоступінчаста система навчання, де на першо­му рівні знаходяться державні навчальні заклади, на другому — при­ватні, комерційні. І важливо те, що економічним відносинам, відносинам бізнесу приділяється дедалі більше уваги. А якщо виділити із си­стеми навчання сегмент, що кас цікавить, то ми з впевненістю може­мо сказати, що в Україні створюється нова система навчання, яка забезпечує функціонування бізнесу.

Консалтингові та аудиторські компанії

Консалтингові та аудиторські компанії - це підприємства, які надають послуги бізнесменам з питань бізнесу, методів ведення банківської справи, фінансів, бухгалтерського обліку та ін. Як правило, в таких компаніях є грамотні фахівці в сфері теорії та практики бізнесу. Ці компанії працюють на контрактній основі за рахунок замовлень підприємницьких фірм. Фірмам вигідніше звертатися за допомогою в спеціалізовані компанії, ніж тримати високооплачуваних фахівців, хоча на кожній великій і середній фірмі обов’язково є аналітична.

Консалтингові компанії - це установи, організації, що надають кон­сультаційні послуги, — юридичні, фінансові, економічні, в тому числі в різних галузях господарського права, митного законодавства, до­слідженні і прогнозуванні ринку, оцінюванні торговельно-політичних умов, експортно-імпортних операціях, розробці техніко-економічних обгрунтувань на об'єкти міжнародного співробітництва та створення спільних підприємств, розробці експортної стратегії, проведенні комп­лексу маркетингових досліджень та ін.

В індустріальне розвинених країнах консалтингові компанії спе­ціалізуються на регіональних ринках, товарних групах або мають га­лузеву спеціалізацію.

В Україні консалтинг повинен у найближчі роки стати одним з най­більш перспективних видів бізнесу. Пояснюється це тим, що підприємці-початківці, як правило, не мають не тільки досвіду роботи в умо­вах ринку, а й необхідних знань з менеджменту, управління іннова­ціями, оцінки конкурентоспроможності товарів і потенціалу підприєм­ства, реклами і маркетингу. Багато ділових людей досить поверхово розбираються навіть у законодавстві. Цим пояснюється інтерес зару­біжних консалтингових фірм, які прагнуть в Україну, вбачаючи вели­чезне поле для своєї діяльності. Стримує їх сьогодні нестабільна си­туація та повільні темпи переходу до ринку.

Аудиторські компанії - це незалежні підприємницькі установи та організації, які займаються перевіркою стану фінансово-господар­ської діяльності. Вони здійснюють, як правило, комплексну ревізію фірми, що дає змогу оцінити її можливості у сфері бізнесу. Результати перевірки є професійною таємницею і не підлягають розголошенню.

Аудиторські перевірки проводяться як за рішенням органів влади і управління, так і з ініціативи самої фірми (її керівництва), а також за бажанням засновників фірми. В усіх випадках така перевірка має ха­рактер незалежної експертизи. Дані перевірки використовуються як важливий фактологічний матеріал (у тому числі докази, «компромат») для з’ясування взаємних відносин між різними суб'єктами ділових стосунків.

В Україні в 1994 р. функціонувало 250 аудиторських компаній, екс­пертиза яких є обов’язковою умовою для фірм при одержанні дозволу на здійснення зовнішньоекономічної діяльності, відкриття спільних підприємств, одержання ліцензій та здійснення інших дій, що потребу­ють спеціального дозволу, тому говорити про незалежну експертизу не можна, але аудит повинен бути вільним і незалежним.

На Заході найбільші аудиторські компанії створюються не за нака­зом керівництва Вони заробляють авторитет в умовах найгострішої конкуренції Проте й оцінки таких компаній дають «гарантію якості». Невипадково деякі українські фірми згодні витрачати валютні кошти на організацію перевірок своєї діяльності відомими та авторитетними іноземними аудиторами, оскільки їх висновок є відмінною візитною карткою на зовнішньому ринку.

Система регулювання зайнятості

Зайнятість населення України забезпечується державою завдяки. проведенню активної соціально-економічної політики, яка спрямована на задоволення потреб добровільного вибору виду діяльності, стиму­лювання, створення нових робочих місць та розвитку підприємництва Цим займається державна служба зайнятості або, як її називають, «біржа праці». Служба зайнятості - породження бізнесу. Саме він (біз­нес) у гонитві за прибутком провокує структурні зміни у виробництві, що призводить до зростання нових засобів виробництва, технології та вивільнення робочої сили, нездатної адаптуватися в нових умовах. Зв’язок тут прямий, оскільки бізнес, як активний елемент ринку, наці­лений на створення прибуткового виробництва, тобто такого, яке бу­ло б перспективним, заснованим на досягненнях науково-технічного прогресу, досвіду світової цивілізації. А таке виробництво, з одного боку, витісняє стару техніку, рутинну технологію і працівників, які не бажають підвищувати свою кваліфікацію і, якщо потрібно, переучува­тися, з другого — створює нові робочі місця і, по суті справи, виступає замовником робочої сили за новими спеціальностями, відраховуючи за це у фонд сприяння зайнятості кошти, сума яких встановлюється державою, створюючи таким чином середовище для функціонування служби зайнятості. В свою чергу, остання, вивчаючи ринок праці, по­треби виробництва у робочій силі, займається перепідготовкою пра­цівників та їх працевлаштуванням, у тому числі на підприємствах біз­несу. Отже, орієнтуючись на ринок, на потреби суспільства, інтереси суб'єктів виробничих відносин служба зайнятості виконує важливу роль у забезпеченні функціонування бізнесу.

Державна політика зайнятості закріплена у Законі України «Про зайнятість населення» і грунтується на таких принципах;

забезпечення однакових можливостей усім громадянам, незалеж­но від походження, соціального і майнового стану, расової та націо­нальної належності, роду, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, у реалізації права на вільний вибір роду діяльності, відповідно до здібностей і професійної підготовки, з урахуванням особистих ін­тересів і суспільних потреб;

забезпечення ефективної зайнятості, запобігання безробіттю, ство­рення нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

координація діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами еко­номічної та соціальної політики на основі державної і регіональної програм зайнятості;

співробітництво профспілкових організацій, асоціацій (спілок) під­приємців, власників підприємств, установ, організацій або уповнова­жених ними органів, з органами державного управління з розробки, реалізації та контролю за виконанням заходів щодо забезпечення зай­нятості населення;

міжнародне співробітництво у вирішенні проблем зайнятості насе­лення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Діяльність служби зайнятості фінансується з державного фонду сприяння зайнятості, передбаченого для цієї мети. Цей фонд є само­стійною фінансовою системою і створюється на державному і місце­вому рівнях за рахунок:

асигнування розміром не менше від трьох відсотків від обсягів державного і місцевого бюджетів;

обов’язкових внесків підприємств, установ, організацій (які займа­ються комерційною діяльністю), кооперативів, добровільних внесків громадських організацій, громадян, іноземних фірм, інші надход­ження;

коштів служби зайнятості за надання платних послуг підприємст­вам та організаціям.

Розпорядником коштів державного фонду сприяння зайнятості є державна служба зайнятості. ЇЇ основним завданням є забезпечення соціальних гарантій з боку держави у реалізації громадянами права на працю і захист людей від безробіття, пом’якшення його негативних наслідків. Так, ті, що залишилися без роботи, зареєстровані як безро­бітні та не можуть працевлаштуватися у зв’язку з відсутністю на рин­ку праці роботи, яка підходить, мають можливість отримати безпро­центну позику для зайняття підприємницькою діяльністю. Позика нада­ється для придбання обладнання, сировини, матеріалів та ін.

Для того щоб отримати позику, слід звернутися до служби зайня­тості та у центрі профорієнтації пройти тестування на визначення здіб­ностей до підприємницької діяльності, а також професійне навчання з питань менеджменту, правових, податкових аспектів, виробничо-економічної діяльності за направленням державної служби зайня­тості.

Після консультацій у службі зайнятості, за місцем реєстрації без­робітного та подання заяви на зайняття підприємницькою діяльністю до місцевих органів виконавчої влади необхідно в обласний (міський) центр зайнятості подати:

письмову заяву з проханням про виділення безпроцентної позики;

копію заяви на зайняття підприємницькою діяльністю до місцевих органів виконавчої влади з датою її прийняття;

програму діяльності та розвитку підприємництва і відповідні техніко-економічні обгрунтування;

спеціальний дозвіл (ліцензія) на зайняття тими видами підприєм­ницької діяльності, які відповідно до чинного законодавства потребу­ють ліцензування;

карту персонального обліку безробітного (копію);

рекомендаційний лист служби (центру) зайнятості, де безробітний зареєстрований;

документи, які свідчать про закінчення професійного навчання, не­обхідні для одержання позики.

Безпроцентна позика для зайняття підприємницькою діяльністю, основою якої є приватна власність та власна праця, надається без­робітним у розмірі до ЗО, а юридичним особам — до 50 мінімальних заробітних плат. Позика надається на зазначений у договорі строк, але не більше ніж на рік під заставу майна або поручительства на йо­го повернення (зобов'язання гаранта).

Служба зайнятості здійснює й інші види діяльності, зокрема:

інформує населення про стан ринку праці, наявність вільних робо­чих місць;

консультує громадян з питань працевлаштування;

веде облік громадян, що звернулися з питання працевлаштування;

реєструє безробітних і сплачує їм допомогу;

створює автоматизовані банки даних потреби у кадрах;

направляє на професійну підготовку та перепідготовку;

розробляє прогнози, визначає обсяги і напрями підготовки кадрів тощо.

Однією з форм сприяння зайнятості, запобігання безробіттю та зве­дення його до мінімуму є розвиток малого бізнесу. Досить цікавим є досвід Франції у цьому, де служба зайнятості щороку сприяє станов­ленню 65 тис. малих підприємницьких структур.

Разом з тим в Україні служба зайнятості ще не користується вели­ким авторитетом та довірою у населення. У свідомості багатьох лю­дей вона сприймається як державна, бюрократична структура Цьому сприяє її зарегламентованість, недостатня професійна підготовка деяких співробітників цих служб (особливо периферійних), часом бай­дужих до долі людей, нездатність оперативно залучати до цієї роботи фахівців високого класу: юристів, соціологів, економістів, соціоніків, психологів, психотерапевтів та фахівців інших професій, необхідних для пожвавлення роботи на ринку праці. У службі зайнятості сьогодні необхідно мати професіоналів, здатних зняти стресовий стан у людей, які не можуть звикнути до безробіття, і не знають про об'єктивні закономірності вивільнення робочої сили в умовах ринку.

Для багатьох людей безробіття — це травма, яку важко вилікувати. Вони не мають уявлення про статус безробітного, їм соромно бути безробітними, тому і не звертаються до служби зайнятості, яка до то­го ж погано рекламує свою діяльність.

216 тис. безробітних, зареєстрованих в Україні, не розкривають повної картини безробіття. В дійсності приховано сезонне, застійне безробіття, яке, очевидно, набагато більше.

Гальмує розвиток сфери зайнятості часом відомчий, місницький підхід до вирішення державних завдань, відсутність альтернативних служб і, як наслідок, конкуренції. Вже сьогодні господарська, підпри­ємницька практика свідчить про недосконалість ряду положень Зако­ну «Про зайнятість» і потребує зміни його у бік демократизації, ви­вільнення від бюрократичних процедур і наближення до потреб насе­лення.

З метою сприяння повній виробничій зайнятості, яку зможуть віль­но обирати громадяни, держава розробила систему її регулювання, яка передбачає:

заходи інвестиційної та податкової політики, спрямованої на раціо­нальне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності тру­дящих, створення нових технологій, заохочення підприємництва, створення малих підприємств і застосування гнучких режимів праці та праці вдома, інші заходи, які сприятимуть збереженню і розвитку системи робочих місць;

забезпечення прав та інтересів працівників, створення сприятли­вих умов на виробництві, удосконалення законодавства про зайня­тість населення і працю;

проведення аналітичних і наукових досліджень структури економі­ки, прогнозування змін якості та розподілу робочої сили;

регулювання зовнішньоекономічної діяльності, зокрема, залучення і використання іноземної робочої сили в Україні на основі квотування і ліцензування;

сприяння, в разі потреби, створенню додаткових робочих місць під­приємствами, установами, організаціями всіх форм власності, а та­кож поліпшення умов праці у суспільному виробництві.

Отже, заходи, що вживаються державою з регулювання зайнятості, сприятимуть забезпеченню функціонування бізнесу, нейтралізації негативних процесів та усуненню соціальної напруги у суспільстві.