Лінгвістичний аспект представлення знань у мові

[Введите текст]

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРЕДСТАВЛЕННЯ ЗНАНЬ В МОВІ

1.1 Психолінгвістичний аналіз функціонування знань індивіда у процесі когнітивної обробки дискурсу

1.2 Фреймова модель структури представлення знань

2. ЛІНГВІСТИЧНИЙ АСПЕКТ ПРЕДСТАВЛЕННЯ ЗНАНЬ НА ПРИКЛАДІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

2.1 Фреймова репрезентація англійської терміносистеми в галузі медицини

2.2 Репрезентування знань в англійській науковій концептосфері на матеріалі термінів сфери біотехнологій ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

У добу стрімкого розвитку інформаційних технологій, глобалізації лінгвосфери та поширення зв’язків між представниками різних культур актуальною постає проблема інтеграції набутих людством знань із метою створення цілісної картини світу. Людина завжди прагнула пізнати гармонію навколишнього світу. «Дерево пізнання» має глибокі корені й пишну крону, розквітаючи і даючи людям неоціненний плід — скарб пізнання себе та інших.

Однак знання про світ були б неповними, якби люди не вивчали сам засіб їх передачі одне одному. Вивчення мови як засобу міжлюдського спілкування дає змогу побачити й зрозуміти безмежну спадщину знань багатьох поколінь наших предків. XXI століття повинно стати часом не розмежування, вузької спеціалізації тієї або іншої науки, а точкою відліку їх реального полілогу з метою віднаходження шляхів взаєморозуміння, пошуку моментів дотику їхніх наукових парадигм. У мовних поняттях та категоріях закріплено результати пізнання людиною світу, усвідомлення надбань цивілізаційного завоювання простору і часових параметрів нашого буття.

Людина усвідомлює себе в закономірних вимірах і в оточенні. Саме антропоцентричність мови, ідею якої заклав іще В. фон Гумбольдт, стала закономірним результатом вивчення мови в тісному зв’язку з людським чинником [7, с. 5]. Мова як об'єкт пізнання, абстрактна система зі структурними відношеннями елементів у рівневій організації перетворилася на об'єкт пізнання через суб'єкта-людину, коли важливими постали соціально-індивідуальні чинники впливу на її розвиток, функціонування людини в мові і мови в людському суспільстві. Переломним моментом у лінгвістичній науці стало виникнення нової течії у дослідженнях одиниць різних рівнів — когнітивного напряму. Це зумовлене тим, що структурне мовознавство виявилося обмеженим у можливостях репрезентувати універсальне людське знання. Саме тому з’явився принципово новий спосіб структурування інформації про фрагмент людського досвіду.

Лінгвокогнітивне моделювання мови — один із ключових напрямів сучасної філології; проблема фреймів як ментальних утворень відкрита для наукової дискусії. Особливості фреймового аналізу в лінгвістичній науці вивчають М. Полюжин, С. Жаботинська, А. Ґудманян, М. Жулінська, М. Бондарчук. В основі наукових праць є здобутки в галузі когнітивної лінгвістики М. Мінського, Ч. Філмора, О. Залевської. У. Крофта, Б. Гайне, У. Мартіна, А. Шеллі. Але в мовознавстві актуальною залишається проблема взаємодії процесів мислення людини і мови, яка і визначає функціонально-когнітивну домінанту лінгвістичних досліджень. Крім того, актуальність розв’язання різноманітних питань лінгвістичної теорії й практики пов’язане з вивченням особливостей представлення знань у мові, тобто з когнітивною діяльністю людини, під якою розуміють схоплення і встановлення змісту. Оскільки сьогодні все більше утверджується думка про те, що повне, адекватне вивчення мови як основного когнітивного знаряддя людини можливе тільки на ґрунті аналізу когнітивних операцій у світогляді людини та когнітивного структурування мислення, впорядкування, зберігання й використання її досвіду, це також спонукає нас до заповнення цієї прогалини.

Мета дослідження, є з’ясування наявності певного уявлення про системи накопичення та збереження знань, та шляхи забезпечуючи доступ до збереженої інформації.

Завдання:

— вивчити теоретичні аспекти представлення знань в мові;

— дослідити представлення знань на прикладі англійської мови у лінгвістичному аспекті.

Об'єктом дослідження виступають ментальні структури, які здійснюють процеси обробки іншомовних знань на прикладі англійської терміносистеми медицини та біотехнологій.

Предмет дослідження: фреймова модель представлення знань у свідомості, процеси її обробки під час перекладу іншомовного тексту.

Методи дослідження: описові, структурно-логічні, семантичні.

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРЕДСТАВЛЕННЯ ЗНАНЬ В МОВІ

1.1 Психолінгвістичний аналіз функціонування знань індивіда у процесі когнітивної обробки дискурсу

дискурс терміносистема фрейм біотехнологія Дослідження знань індивіда, їх класифікація та функціональний опис посідає центральне місце в парадигмі когнітивної науки. Адже когнітологія трактується як наука про накопичення, засвоєння та використання інформації. Така інформація розглядається нами як медіальна стадія формування знань, оскільки лише після її надходження, обробки та впорядкування утворюється предметна основа мислення людини — її знання. Основною диференційною ознакою знань та інформації є їх темпоральна характеристика: інформація завжди поточна, тоді як знання — це продукт, отриманий внаслідок минулих процесів. У зв’язку з підвищенням наукового інтересу до досліджень знань індивіда змінилася перспектива основних лінгвістичних та психологічних концептів. У світлі нових ідей мова досліджується не як абстрактна сутність, а як система, яка актуалізується та реалізується індивідом [7, с. 6]. Значущість суб'єкта в мовній комунікації, актуалізація його знань відіграють головну роль у теорії мови та описі моделі розуміння. Тому цілком зрозуміло, що для опису такої моделі, виявлення механізмів мовної обробки не достатньо власне лінгвістичних знань. Проблема потребує «діалогу наук», які здатні пролити світло на дослідження когнітивних аспектів мови. Такі розробки слід проводити в межах усієї когнітивної науки, визначившись, насамперед, із термінологією та методами дослідження.

Проблема знань цікавила людство ще за часів античності, тому існує численна література про їх природу, способи формування та функціонування. Усі аспекти досліджуваної проблеми настільки різнобічні, що їх аналіз потребував би написання окремого посібника. Тому зупинимося на більш пріоритетних напрямах. Першим із них є дослідження першоджерел формування знань: об'єктивні у світі закономірності чи суб'єктивне відображення їх людиною. Досягнення науковців другої половини XX століття забезпечили центральне місце для індивіда в різних дослідницьких напрямах. Увагу вчених привертає суб'єкт як каузальний блок для вивчення різних феноменів, явищ, механізмів. У дихотоміях суб'єкт — об'єкт, суб'єкт — суспільство індивід стає відправним моментом та джерелом усіх когнітивних, прагматичних та соціальних феноменів [4, с. 15]. Об'єктивні закономірності, протиріччя та їх зіткнення (конфлікт) розглядаються з сучасної наукової перспективи як когнітивні утворення внаслідок їх відбиття в когніції суб'єкта.

Отже, для вирішення дилеми цього напряму необхідне застосування так званого «холістичного» підходу: знання будь-якого типу є результатом двопланового процесу — існування об'єктивних закономірностей та їх відображення в архітектурі когніції людини.

Другим не менш важливим аспектом досліджуваної проблеми є накопичення знань, їх ріст та рушійні сили цих процесів. У цьому контексті актуальності набуває класична дискусія про вроджені та набуті механізми знань, процеси інтеріоризації та екстеріоризації, І-мови та Е-мови. Дискусія про вроджені та набуті знання відображена в раціоналістських та емпіричних поглядах. Емпірики надають перевагу досвіду в процесі формування та накопичення знань, хоча й припускають можливість наявності вроджених механізмів та структур, що сприяють надходженню та впорядкуванню знань. Раціоналісти відводять вирішальну роль уродженим знанням та структурам, які забезпечують, наприклад, оволодіння дитиною рідною мовою в ранньому віці.

Найбільш значущими роботами цього напряму вважаються праці Н. Хомського про «універсальну граматику» та «теорію перемикачів». Універсальна граматика, на його погляд, представлена у вигляді вродженої базової структури, яка забезпечує оволодіння будь-якою мовою. Невдачі в доведенні валідності цих ідей дали поштовх подальшим пошукам Н. Хомського та зосередженню уваги на перемикачах, які представлені у вигляді вроджених принципів, що неоднаково діють у різних мовах. Основними диференційними ознаками універсальної граматики та теорії перемикачів є ригідність та гнучкість. Ригідність характеризує універсальну граматику, яка є загальною для усіх мов, гнучкість властива перемикачам, що змінюються відповідно до актуальної мови [7, с. 8].

Зовсім іншу концепцію висувала вітчизняна психологічна школа і на чолі з Л. С. Виготським, О.М. Леонтьєвим, О.Р. Лурія. Центральною ідеєю цієї теорії було дослідження культурно-історичного підходу до проблеми знань. У світлі цих ідей основна роль відведена навколишньому середовищу, існуванню соціально-культурних норм та інститутів, вимоги та потреби яких передаються дитині у процесі міжособистісної інтеракції з дорослими. Значення та смислові структури соціального контексту актуалізуються у процесі автоматизації когнітивних та соціально-когнітивних навичок. Дискусія між емпіриками та раціоналістами трактується нами як «класична» невипадково.

Проблема, яка обговорюється у двох протилежних підходах із часів античності та не має однозначного вирішення, повинна призвести до примирення цих полярних позицій та віднаходження моментів дотику за такими напрямами:

— які саме когнітивні структури є вродженими?

— за допомогою яких операцій та процедур досвід трансформується в знання та активізує вроджені структури?

Інтеріоризація та екстеріоризація знань — поняття, пов’язані з іменами Ж. Піаже та Л. С. Виготського. На їх основі Н. Хомський увів у науковий обіг дихотомічний ряд І-мова та Е-мова. Інтеріоризація знань походить від культурно-історичної концепції Л. С. Виготського й ідей про набуття та формування знань у процесі життєдіяльності, активній взаємодії з довкіллям. Ексгеріоризовані соціальні знання проходять через когніцію суб'єкта, внаслідок чого стають інтеріоризованими. Опис цих процесів перегукується з концепцією О.М. Леонтьєва про єдність зовнішньої та внутрішньої діяльності. Слід зауважити про відмінність структурного складу І-знань та Е-знань. У процесі переходу зовнішня діяльність (Е-знання) зазнає ряд трансформацій, внаслідок чого компонентний склад І-знань оперує якісно новими характеристиками. Це засвідчується тим фактом, що суб'єкти по-різному трактують ідентичні об'єкти внаслідок їх різної перспективи. У протиставленні Iмови та Е-мови діє аналогічний принцип [14, с. 12].

Мовна система, зовнішні форми її функціонування (Е-мова) актуалізується через конкретного індивіда (І-мова) та виявляється в його мовній та комунікативні компетенції. Результати детального аналізу процесу інтеріоризації знань представлені в роботі А. Г. Асмолова, в якій автор розмежовує три етапи цього процесу [2, с. 52].

Перший з них — індивідуалізація, яка полягає в запозиченні індивідом соціальнокультурного досвіду, набутого рядом поколінь.

Другий — інтимізація, який відображається в самоідентифікації людини. Індивід виокремлює себе серед оточення, внаслідок порівняння зароджується Я-концепція особистості. Цей етап інтеріоризації нагадує гуманістичні моделі «Я» особистості. Усе людське життя спрямоване на пошук істинного «Я», прагнення до самореалізації та актуалізації.

Третій етап — це утворення внутрішнього плану свідомості, структурно-компонентний склад якого є плодом усіх трансформаційних процесів у Е-знаннях. І-знання, які утворюють «матеріальну скарбницю» особистості зосереджуються у внутрішньому плані свідомості суб'єкта. Влучну метафору для «зовнішніх» та «внутрішніх» знань застосовує В. Зінченко: інтеріоризація трактується як «поховання» зовнішньої предметної діяльності, оскільки внутрішня діяльність, яка з’явилась і розвивається автономно, набуває власних структур та функціональних властивостей, що значно відрізняють її від предметної діяльності [11, с. 98].

Наступним напрямом психолінгвістичного дослідження знань особистості є аналіз опозицій різних видів знань: декларативні - процедурні; мовні - енциклопедичні; експліцитні - імпліцитні; загальні спільні знання. Утім, диференціацію енциклопедичних та мовних знань навряд чи можна назваи дихотомічним рядом. Між ними існують, насамперед, комплементарні зв’язки. Сполучення цих видів знань породжує якісно новий вид знання — вивідне знання, яке забезпечує функціонування мовлення особистості. Структурний аналіз мовних знань не становить труднощів у науковому обігу. До них належать семантичні, граматичні, фонетичні, прагматичні. Єдиною проблемою в дослідженні цих знань є «боротьба» за чільне місце у вищенаведеному ряді. Після відведення Н. Хомським вирішального місця граматиці протягом останніх десятиліть фокус уваги остаточно змістився на користь семантики. Інше питання, яке заслуговує на увагу в контексті мовних знань, є визначення власне поняття «мовного знання» [24, с. 39].

Подальше вивчення того, в якому вигляді інформація краще інтерпретується й оформлюється в декларативне знання, дає поштовх для автоматизації дії (тобто прагматичного застосування конкретного факту) і дозволяє підвищити ефективність процесу навчання іноземної мови. Положення Дж. Андерсона про відсутність безпосереднього зв’язку між фактами декларативної пам’яті та продуктами процедурної пам’яті видається досить сумнівним. Свідченням тому можуть бути пояснювальні диктанти, які широко застосовуються у шкільній практиці. Якщо учень добре засвоїв граматичне правило, він безпомилково може відтворити граматичну структуру на підсвідомому рівні внаслідок удосконалення та автоматизації дії. Але, якщо вчитель попросить його прокоментувати цю структуру, як правило, той знайде теоретичний факт, що лежить в основі такої структури [3, с. 101].

Таким чином, порівняно сучасна зарубіжна класифікаціязнань декларативного та процедурного типів нагадує, якщо повністю не ідентична, класичній вітчизняній схемі мислительної діяльності людини, яка представлена предметним фондом (знання) та практичнодійовим фондом (операції) мислення (за С.Л. Рубінштейном, — змістовна та функціонально-операційна сторони мислення [1, с. 12]). При цьому процедурні знання знаходяться в прямо пропорційній залежності до декларативних.

Енциклопедичні знання індивіда — це, насамперед, його потенціал, який відводить суб'єкта набагато далі від того, що він безпосередньо почув та побачив. Недарма народна мудрість каже: «Людина бачить те, що вона хоче бачити; чує те, що вона хоче почути». Суб'єктивність у сприйнятті, інтерпретації та розумінні об'єктів зумовлена наявністю енциклопедичних знань. При цьому справа власне не в знаннях, а в їхній кількості та якості. Дискусії про пріоритети функціональної значущості мовних та енциклопедичних знань нині дуже актуальні. Більшість науковців уважають недоцільним виділення будь-якого типу знань, а розглядають їх у постійній взаємодії. Проте на користь енциклопедичних знань вказують деякі факти.

Так, наприклад, часто мовна неспроможність суб'єкта (перебування в країні, мовою якої він не володіє) не перешкоджає (щоправда, значно гальмує) розумінню в актах комунікаціїу звичних ситуаціях. Інші класифікації знань пов’язані не з функціонуванням мовної системи, а з когнітивними процесами особистості - інтерпретацією та розумінням актуального дискурсу. До них належать спільні та чільні знання.

Іншим видом знання, що безпосередньо пов’язане з розумінням дискурсу, є вивідне знання. Для утворення такого продукту як вивідне знання необхідна наявність як мовних, так і енциклопедичних знань, оскільки лише плід їх активної взаємодії може призвести до адекватної інтерпретації дискурсу. Основною тенденцією в дослідженні вивідного знання є зміщення акценту зі слова на вислів, із вислову на дискурс.

Розглянемо приклад, наведений Ф. Джонсон-Лердом, який описує психологію розуміння дискурсивних подій: Джентльмен похилого віку ходив по вулиці. Активізація мовних знань дозволяє нам швидко збагнути значення лексичних одиниць цього речення та встановити синтаксичнівідношення між ними, інакше кажучи, відтворити пропозиціональні репрезентації. Проте пропозиція цього речення не видається цілком зрозумілою. Якщо це речення занурити в ситуаційний контекст, де джентльмен — Ейнштейн, а місто — Прінстон, то ми наблизимося до розуміння його змісту, оскільки виявимо ту пропозицію, яку воно несе в контексті. З іншого боку, нам необхідно знати, хто ж такий — Ейнштейн і що це за місто — Прінстон. Таким чином, дня повноцінного розуміння речення необхідна активізація мовних знань, енциклопедичних знань, і на їх основі вивідного знання, внаслідок чого одержується когнітивна репрезентація тексту. Подібні дані отримано в роботі Дж. Кесс [27, с. 212]. Аналіз результатів свідчить, що реципієнт (слухач/читач) заповнює прогалини в тексті, аби одержати зв’язне ціле.

На думку О.О. Залевської, вивідне знання можна трактувати вивідне відношення, оскільки особистісна інтеракція вивідних фактів завжди супроводжується їх емоційно-оцінним переживанням [10, с. 47].

Аналіз класифікації вивідного знання дозволяє визначити такі спектри:

1. Вивідне знання (ВЗ) грунтується на диференціації мовних (Мі) та енциклопедичних знань (ЕЗ) індивіда, при цьому процесс розпочинається з активізації мовних знань відповідно до схеми: МЗ — ЕЗ — ВЗ. Так, наприклад, яблуко червоне — МЗ (об'єкт — ознака) — ЕЗ (фрукт — колір) — ВЗ (стигле, смачне).

2. Вивідне знання необхідне для опису зв’язних подій дискурсу. Цей аспект відіграє значну роль у процесах сприйняття розуміння дискурсу. Події, які реально існують у тексті, підбиваються у вигляді ментальних репрезентацій у когніції слухача/читача. Такі події назвемо когнітивними. Когнітивна подія відбувається в певний проміжок часу в свідомості суб'єкта (читача/слухача) внаслідок його взаємодії з дискурсом та активізації психічних процесів відображення. Низка когнітивних подій упорядковується у свідомості індивіда за допомогою вивідного знання, яке слугує своєрідним містком для пов’язування цих подій. У логіко-когнітивному підході функцію такого містка виконує принцип когнітивного детермінізму: когнітивна подія пов’язана умовою своєї реалізації з певним класом когнітивних подій.

3. Вивідне знання щодо описаних у дискурсі ситуацій може незбігатися з вивідним знанням про інтенції автора, тобто з прагматичною інтерпретацією дискурсу.

Таким чином, виведення комунікативних імплікатур — це свого роду вивідне знання про ті компоненти смислу, які існують у комунікації. Отже, багатогранність та комплексність вивідного знання, яке завжди супроводжує мовленнєво-мислительну діяльність, забезпечує опору на індивідуальну картину світу, відбиту в концептосистемі, з позиції активного суб'єкта діяльності.

1.2 Фреймова модель структури представлення знань

Дослідження структур та систем представлення знань, види їх взаємодії та механізми активізації в когнітивній обробці дискурсу є одним із провідних завдань когнітивної науки та лінгвістики, зокрема. Адже вони є предметним фондом, базовою структурою, на основі яких когнітивні операції (в термінології Іван Дейка та В. Кінча (1988) — стратегії) дозволяють формувати модель ситуації дискурсу та його розуміння. До структур представлення знань належать фрейми, скрипти, сценарії, схеми; до систем представлення знань — пам’ять, ментальний лексикон, концептуальна система. Зупинимося на детальній диференціації та описі цих структур на основі принципів аналізу концептосистеми людини [20, с. 324].

Концептуальна система людини складається з сукупності різних видів знань про дійсність, модельні світи (наукові, енциклопедичні, образні тощо), а також досвіду, емоційно-оцінного компоненту, психічних уявлень. Лише деяка частина концептуальної системи може бути вербалізована та відображена в ментальному псксиконі. Тому ототожнення концептуальної системи та ментального лексикону є неприйнятним, в основі їх співвідношення є зв’язок між цілим та його частиною. Фрейм є компонентом концептосистеми і містить компоненти ментального лексикону, проте не обмежується останніми.

Комплексність структури фреймів зумовлена низкою чинників.

По-перше, їх подвійною сутністю (мовною та позамовною), по-друге, диференціацією фреймів як структури представлення знань, основою для їх обробки та використання. Цей принцип може слугувати основою для визначення відмінностей теорії лексичних полів та фреймових теорій. Дослідження лексичних полів спрямовані на аналіз специфічних для кожної мови способів організації ізольованих семантичних пілузей лексики.

За Й. Тріром, слова не несуть жодного змісту, поки адресату не відомі слова з того ж самого поля з протилежним значенням, та доки не з’являться їх «концептуальні сусіди», які займають свою частку поняттєвого поля та чітко визначать межі вимовленого слова. Таким чином, Й. Трір зазначав, що в свідомості інтерпретатора фігурують власне слова, а не відображена картина світу у вигляді понять, концептів тощо [7, с. 10].

Згідно з фреймовими теоріями в основі лексичного значення є концептуальна база. Відтак, теорія лексичних полів відрізняється від теорій фреймів насамперед тим, що перша досліджує лише лексеми з метою інтерпретації лексико-семантичних галузей як мовних феноменів. Теорії фреймів розглядають розмаїття мовних і позамовнихфреймів (адже, за Г. Фоконьє, вони не є складовою мови, хоча мова і не може обійтись без них), кожен із яких може мати єдиного представника в лексичному просторі, не беручи до уваги їх «концептуальних сусідів». Під фреймом розуміють певне знання про стереотипні події та ситуації, що вербалізується природною мовою [12, с. 34]. Водночас фрейми — це своєрідні упаковки знань не тільки щодо екстралінгвістичної дійсності, але й щодо суто мовної системи. На думку лінгвістів, за значенням кожного слова стоїть певний прототипічний фрейм, який зроджений на ґрунті минулого досвіду, вражень й співвідноситься з певним концептом із довготривалої пам’яті [29, с. 53].

На думку В. Новодранової, «фрейм відображає знання про певну сферу дійсності й представляє його у вигляді організованої певним чином структури. Він співвідноситься з концептуальною моделлю цієї сфери знання та репрезентується у вигляді каркаса чи то деревоподібного графа» [18, с. 14].

За словами Л. Нефьодової, фрейми «допомагають встановлювати зв’язність тексту, смислове розгортання мовлення, заповнювати відсутні семантичні лакуни, тобто адекватно сприймати латентну інформацію [17, с. 12]. О. Леонтович розглядає фрейм як когнітивну структуру, засновану на тому, що один і той же фрагмент дійсності може бути розглянутий під різними кутами зору, внаслідок чого певні об'єкти можуть набувати більшої значущості, тоді як інші опиняться в тіні або стануть зовсім невидимими [13, с. 90]. У термінологічній енциклопедії О. Селіванової фрейм трактується як структура репрезентації знань, у якій відображено набуту досвідним шляхом інформацію про деяку стереотипну ситуацію та про текст, що її описує, а також інструкцію з її використання [20, с. 645].

У сучасній когнітології структури знань, звані фреймами, сценаріями, планами, — це пакети інформації, які зберігаються в пам’яті або створюються з компонентів, які містяться в пам’яті і які забезпечують адекватну когнітивну обробку стандартних ситуацій. Такі структури виконують вельми значущу роль у функціонуванні мови: вони допомагають встановлювати зв’язність тексту, забезпечують виведення необхідних умовиводів, поставляють контекстні очікування, за допомогою яких прогнозуються майбутні події на основі схожих подій, що вже траплялися [7, с. 8].

Основні ознаки цих структур такі:

а) вони використовуються для представлення різнорідних знань;

б) часто складаються з дрібніших структур, які можна назвати «підсхемами»;

в) можуть об'єднуватися в більші одиниці - «пакети організації пам’яті»;

г) часто є ланцюгом слотів, які передбачають певні заповнювачі - обов’язкові або факультативні;

д) призначені для розпізнавання та інтерпретації нової інформації [28, с. 250].

У загальному розумінні фрейм — це певний пакет інформації для представлення стереотипної ситуації. Фрейми «поставляють» контекстні сподівання, які дозволяють прогнозувати майбутні події на ґрунті схожих за структурою подій, які відбувалися раніше. Так, Ч. Філмор визначає фрейм як найбільш значущий тип структури семантичного поля. «Фреймом, — пише він, — можна вважати набір слів, кожне з яких позначає певну частину або аспект деякого концептуального або акціонального цілого» [22, с. 53].

Отже, фрейм у когнітивному аспекті є особливою уніфікованою конструкцією знання або пов’язаною схематизацією досвіду, що забезпечує концептуальний базис для доволі значного корпусу лексичного матеріалу. «Фрейм — це особлива організація знання, необхідна складова, попередня умова нашої здібності до розуміння тісно пов’язаних між собою слів [22, с. 54]. Фреймам належить організуюча роль у нашому розумінні світу в цілому.

Їх сукупність зумовлює нашу буденну поведінку, оскільки фрейми зазвичай відповідають частотним стереотипним ситуаціям. М. Мінський визначає фрейм саме як «структуру даних, призначену для представлення в голові людини певної стереотипної ситуації» [16, с. 284]. Наприклад, якщо маємо справу з когнітивною категорією (ЛІТАК), то вона включатиме в себе безліч понять, таких як: пілот, стюардеса, рятувальний жилет, ремінь безпеки тощо. Усі ці поняття та відношення, що існують між ними (наприклад, А це В, А перебуває на В, А є частиною В), — це складові одного фрейма — (ПОЛІТ НА ЛІТАКУ). На додаток до цього основного фрейма існує безліч підфреймів, які охоплюють знання більш специфічних ситуацій, можливих у польоті: (ЇЖА В ЛІТАКУ), (ПЕРЕГЛЯД ФІЛЬМУ) тощо. Фрейми мають внутрішню структуру, елементи якої представлені складною конфігурацією слотів або ознак та їх значеннями, які можуть мати статус «за умовчанням», «на вибір» або бути іншим фреймом. Слоти зі значенням «за умовчанням» типові, істинні знання, які мають очевидний характер. Наприклад, у фреймі (ЇЖА В ЛІТАКУ) було б нелогічно допускати, що їжу нам подадуть на розкішно сервірованому столі зі свічками та пригощатимуть вишуканими стравами. Усі наші очікування, які стосуються цієї теми, ґрунтуються на попередньому досвіді й зберігаються в довготривалій пам’яті - частині системи фреймів — та впливають на нашу здатність розуміти й використовувати мову, яка належить до цього досвіду.

Привертає увагу подвійна природа фреймів. З одного боку, фрейми — деякі певним чином структуровані лексичні підсистеми. З другого боку — це засоби організації та інструменти пізнання, деяка внутрішня когнітивна інформація, що виникає по-різному — як вроджена структура або ж шляхом засвоєння досвіду та з навчання. Як такий, фрейм ґрунтується на категорії, йменованій словом, а також на суперкатегорії, або лексичній групі. Кожен фрейм об'ємний та складний, він охоплює цілий комплекс знань, тому іноді дуже важко перерахувати всі його складові. Проте фрейми мають властивість звужуватися й фокусувати увагу чи то розширюватися до більш складного фрейма. «Формування системи взаємопов'язаних фреймів здійснюється протягом усього життя людини й визначається набуттям нею відповідного досвіду» [16, с. 290]. Якщо існують фрейми, на ґрунті яких відбувається організація та здійснюється розуміння інформації в слові, то можна припустити, що в основі структуризації висловлювання також лежать фрейми. З позиції Ч. Філмора, фреймовий підхід не повинен обмежуватися рівнем слова унаслідок того, що одиниці мови виникали й виникають як засоби, якими послуговуються в спілкуванні та розумінні [21, с. 48]. Досвід фіксується не лише поодинокими лексичним номінаціями, але й комунікативними структурами вищого рівня. Такою структурою високого рівня є висловлювання, у якому фіксується, передається й розуміється знання про світ [23, с. 91].

Інформація структурується в мові на основі певних фреймів. Існує погляд, згідно з яким знання не передається, а тільки збуджується, тобто передавана у вислові інформація про світ активує у свідомості, що сприймає певний фрейм або вже знайомий йому сценарій, накладаючись на який сприймається нова інформація. Тобто, розуміння інформації, яка знову вводиться, здійснюється індивідом з опертям на минулий особистий досвід.

Вислів може відображати знання, невідоме реципієнту, проте це не може бути абсолютно нове знання, оскільки таке не сприймається реципієнтом через відсутність у його свідомості фрейма, який активувався б під впливом цього абсолютно нового знання. Нове знання, відбиване у висловлюванні, може викликати у свідомості реципієнта певний відгук у вигляді фрейма, знайомого йому раніше. Прикметно, що висловлювання, яке містить нову інформацію, — це надбудова над фоновими знаннями, оскільки розуміти повідомлення — означає інтерпретувати його, послуговуючись необхідними фоновими знаннями, які забезпечують можливість розуміння тим, що «поставляють» фрейми для адекватної когнітивної обробки сприйманої реципієнтом інформації, оскільки будь-який текст орієнтований на певне коло реципієнтів, які володіють як знанням мови, так і фоновим, тобто енциклопедичним знанням [25, с. 17].

Наразі слід говорити про креативність у мові: нове не може бути зрозумілим людині без зв’язку з наявними знаннями. За умов повідомлення нового відбувається перегрупування або перебудова, примноження вже відомих стереотипних схем. У них упроваджуються нові елементи, встановлюються нові зв’язки, відбувається зміна їхніх конфігурації тощо. Унаслідок цієї креативної діяльності створюється конструкт, більш-менш схожий із тими, що існували раніше [31, с. 98]. Сутність феномена креативності, на думку Б. Льовандович-Томащик, полягає у використанні мовцем найбільш ефективних мовних стимулів, які б активували в реципієнта відповідні фрейми [31, с. 100].

Ідея фреймового представлення висловлювання також реалізується в теорії М. Мінського. Основною думкою є те, що оскільки зміст висловлювання певною мірою «закодований» як у позиційних, так і структурних відношеннях між словами. Так і у виборі самих слів, то видається доречним припустити наявність механізмів, які б урегульовували ці відношення та брали б участь у формуванні структур, які покликані чіткіше представляти зміст цього висловлювання. Якщо менші фрагменти, тобто фрази й частини речень, доволі добре задовольняють субфрейми, то навіть незважаючи на неповну узгодженість даних на верхніх рівнях можуть бути побудовані образи, допустимі для певних різновидів розуміння. Якщо дані задовольняють верхні рівні і не задовольняють деякі термінали нижчих рівнів, то на вході - безглузде речення. Якщо ж картина зворотна, то вислів може мати сенс, але він утілений у граматично неправильній формі. Характеристика фрейма, запропонована М. Мінським, зокрема, ідея заповнення терміналів, отримує свій розвиток у дослідженні перекладу тексту з однієї мови іншою. Так, В.І. Хайрулін розглядає представлення фрейма в динаміці активації окремих осередків (терміналів), що дозволяє виявляти й описувати регулярні способи активації окремих ділянок фрейма, які узагальнюють використання низки однотипних терміналів у мовленнєвих висловах. Зіставивши аналогічні фрейми в різних мовах, дослідник констатує, що відмінність між ними виявляється не лише у збіганні набору фреймів (існуванні без еквівалентних фреймів реалій) або набору терміналів фрейма, але й у суттєвих особливостях активації окремих терміналів у когнітивних структурах [23, с. 49]. В. Хайрулін виходить з такого підходу, згідно з яким той чи той термінал фрейма, заповнений зазначенням якої-небудь ознаки (на поверхні - слово або словосполучення), представляє певний фрейм у цілому та може називатися його активацією, хоча решта компонентів цього фрейма при цьому не зазначається. Тобто, кожне вживання якої-небудь одиниці є активацією фрейма, частиною якого ця одиниця є. Цей фрейм характеризує весь вислів.

З позиції когнітивної лінгвістики активація означає збудження певних ділянок мозку в процесі мисленнєвої чи мовленнєвої діяльності (під час породження та сприймання мовлення) під впливом відповідних стимулів, що супроводжується фокусуванням уваги на певних структурах знань [20, с. 20]. Звичайно активація знань підкреслюється в процесах розуміння мови і в процесах породження мови. Загалом активація знань виступає в будь-яких процесах обробки і переробки інформації. За умов структурування інформації у висловлюванні В. Хайрулін виокремлює два типи фреймів: когнітивно-семантичні, такі, що відображають специфічні структури мислення, й культуральні, такі, що активуються за представлення інформації щодо особливих елементів культури (реалій). Отже, фреймовий підхід дозволяє трактувати у своїх термінах як когнітивно-семантичну, так і власне культуральну своєрідність представлення знання про світ.

Ідею поділу фреймів також використовує в когнітивній семантиці М. М. Болдирьов. Виокремлюючи знання мовного та немовного характеру, дослідник розділяє ситуативний та класифікаційний типи фреймів. Ситуативні фрейми відображають знання немовного світу, родієвого плану. Проте класифікаційні фрейми можуть передавати концептуальну інформацію, безпосередньо пов’язану з класифікуючою функцією нашої свідомості, яка знаходить своє віддзеркалення в мові. Основною властивістю цього фрейма є те, що він являє собою певну структуру мовного знання, модель пізнання навколишнього світу за допомогою мови [4, с. 65].

У перекладі ситуативні фрейми є структурами фонових знань, які багато дослідників (Швейцер 1988, Бархударов 1975, Виноградов 2001, Рецкер 2004 та ін.) розглядають з погляду прагматики, цебто як деяку екстралінгвістичну інформацію (реалії), яка імпліковано подається в тексті оригіналу й есплікується перекладачем. Як слушно зауважив О. Швейцер, фонові знання перекладача, його ознайомлення з описуваною в тексті реальною ситуацією є найважливішими елементами перекладацької компетенції [26, с. 55].

Сценарій — вид фрейму, одне з центральних понять концепції М. Мінського. Сценарії утворюються внаслідок інтерпретації тексту, коли ключові слова та ідеї тексту будують тематичні структури, викликані з пам’яті на основі стереотипних значень.

М. Мінський визначає такі рівні сценарної структури:

— поверхнево-синтаксичний фрейм (дієслово + іменник);

— поверхнево-семантичний фрейм: значення слів, пов’язані з дією. До них належать кваліфікатори і відношення, пов’язані з учасниками, інструментами, траєкторією руху, стратегіями;

— тематичні фрейми — сценарії, пов’язані з топіком;

— фрейм наративу — базові структури типових розповідей, аргументів, які дають змогу адресату сконструювати повний тематичний фрейм [16, с. 287].

На думку Т. ван Дейка (1977), сценарії можуть прикладатися до різних ситуацій шляхом заповнення кінцевих термінальних позицій конкретною інформацією і зберігаються в довготривалій семантичній пам’яті мовця.

Таким чином, фрейм як рід та схема, схемата, скрипт, сценарій як його види є пакетами знань, що дозволяють сприймати, розуміти та породжувати мовлення.

2. ЛІНГВІСТИЧНИЙ АСПЕКТ ПРЕДСТАВЛЕННЯ ЗНАНЬ НА ПРИКЛАДІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

2.1 Фреймова репрезентація англійської терміносистеми в галузі медицини

Фреймову модель можна зобразити у вигляді таблиці, верхні секції якої заповнені, нижні заповнюють тоді, коли фрейм-сітка накладається на події чи явища, і з них видобувають понятійну інформацію [29, с. 63].

Наприклад, концептуальну модель plastic surgery медичної галузі, можна зобразити у вигляді розгалуженої системи з фреймовою структурою, яка відображає складність та ієрархію понять цієї галузі і співвіднесених з ними термінів (рис. 2.1).

Рис. 2.1 — Фреймова модель концепту plastic surgery медичної галузі

Ця фреймова модель узгоджується з ознаками, що диференціюють систему в термінології, згідно з якою терміносфера зображена у вигляді низки графів, які дають змогу виразити зв’язки між термінами [29, с. 63]. Кожна природна терміносфера вже є структурованим утворенням, класифікатори можуть лише коригувати й уточнювати розташування в ній терміноодиниць.

На верхньому рівні терміносистеми є гіперфрейм «Plastic surgery», у нього входять три фрейми другого рівня «Malformations», «Improvement Methods», «Anesthesia», а також виокремлено систему фреймів нижчих рівнів (усього виділяємо 31 базовий фрейм, кожен з яких можна розширити та поглибити).

Фрейм у когнітивному аспекті є особливою уніфікованою конструкцією знання або пов’язаною схематизацією досвіду, що забезпечує концептуальний базис для доволі значного корпусу лексичного матеріалу [17, с. 23]. Різнорідна інформація не об'єднується у фреймі випадково: домінантну роль у разі цьому відіграє екстралінгвальний чинник, який пов’язаний з особливостями реалізації слотів нижніх рівнів у мовленні.

Фреймова модель концепту — сценарій для виявлення жорстких (однозначних) відповідностей між терміноконцептами (субконцептами різних рівнів) і термінолексемами (слотами) у предметному просторі [22, с. 86].

Фрейми мають подвійну природу, це:

а) певним способом структуровані лексичні підсистеми,

б) засоби організації та інструменти пізнання, деяка внутрішня когнітивна інформація, що виникає по-різному — як вроджена структура або ж шляхом засвоєння досвіду з навчання.

Фрейм ґрунтується на категорії, іменованій словом, і на суперкатегорії /лексичній групі [17, с. 26].

Для ілюстрації матеріалу послуговуємося поняттями рівнозначних (sister frames) та підрядних (parent — daughter frames) фреймів [13, с. 33].

Фрейм містить стереотипне, імпліцитне знання, необхідне для розуміння концептів і значень слів; відображає знання про сутності. У фреймі використовують декларативні знання, а також застосовують процеси набуття, специфікації, модифікації знання. Інформація про певний об'єкт не завжди у ньому наявна, однак може випливати, бути з’ясовованою в ході подальшої специфікації [32, с. 58]. Фрейм має ієрархічну (атомарну) організацію, на нижчому рівні якої розміщені термінали. Структурно фрейм складається із вершини — назви, теми стереотипної ситуації, слотів і терміналів — слотів нижчого рівня, які заповнюються пропозиціями — варіативними складовими [12, с. 8]. У разі побудови і конкретизації фрейма ми використовуємо не об'єктивні знання про досліджуваний об'єкт, а знання, набуті суб'єктивним досвідом. Ці знання звестися до лінгвістично вмотивованої інформації [32, с. 67]. Для прикладу розглянемо концепт injectable filler (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 — Концепт injectable filler

Ю. Віт, поділяючи думку М. Мінського щодо визначення концепту, додає: «це організація уявлень, що зберігаються у пам’яті, структура знань про фрагмент людського досвіду» [6, с. 57].

Таке знання охоплює лексичне значення, енциклопедичне значення, екстралінгвістичне значення [8, с. 234]. Саме тому, аналізуючи субфрейм третього порядку lifting, для його презентації необхідно включити знання з досвіду про: 1) drooping excessive areas of facial and abdominal skin; 2) age-related wrinkles, which worsen aesthetically pleasant appearance; 3) excessive fat and skin removal; 4) suture material; 5) anaesthesia; 6) inpatient postoperative treatment.

Найадекватнішим підходом до дослідження і генезу термінів М. Бондарчук визнає метод, запропонований саме фреймовою семантикою, оскільки концепти номінуються не внаслідок випадкового збігу обставин, а на підставі уявлень, які складаються про них у процесі практичної діяльності. Фрейм — будь-яке з багатьох організованих певним способом накопичень знань, сподівань, модель досвіду, яка формує і дає змогу людині класифікувати свою діяльність. Фрейми відіграють важливу роль у процесах сприйняття, запам’ятовування і пояснення знань, у тому, як роблять припущення щодо цих знань та супровідних обставин [30, с. 314]. Важливою у теорії фреймів є їхня типологія. Виділяють п’ять типів фреймів, кожен з яких містить схеми як способи деталізації знання. Ми послуговуємось класифікацією С.А. Жаботинської (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 — П’ять типів фреймів за класифікацією С.А. Жаботинської

Наприклад, знання концептосфери ПХ можемо зобразити за допомогою різних типів фреймів та конкретизувати схемами:

— предметний фрейм:

а) квантитативна (ДЕЩО є СТІЛЬКИ): half-inch graft;

б) квалітативна (ДЕЩО є ТАКЕ): sagging under-eye bags,

в) локативна (ДЕЩО існує ТАМ): facial disfigurement, nasolabial fold;

г) темпоральна (ДЕЩО існує ТОДІ): birth abnormality;

д) способу буття (ДЕЩО існує ТАК): severely fractured bones;- акціональний фрейм: 1) процесу (ДЕЩО діє): hair loss begins; 2) контактної дії (ДЕЩО-агенс діє на ДЕЩО-афектив): calf implant restores leg contour, laser removes marks; 3) каузації (ДЕЩО-каузатор робить ДЕЩО-фактитив): rhinoplasty rebuilds nose shape;

— посесивний фрейм:

а) партитивності (ДЕЩО-ціле має ДЕЩО-частину, яка не є автономною): women have spider veins;

б) інклюзивності (ДЕЩО-контейнер має ДЕЩО-вміст): silicone-filled breast implant, soya-oil implant;

— ідентифікаційний фрейм (ДЕЩО-ідентифікатив є ДЕЩО-класифікатор):

а) класифікації: keloid is a scar;

б) характеризації: bruising is an unwanted aftereffect;

— компаративний фрейм (ДЕЩО-компаратив є як ДЕЩО-корелят):

а) схожості-аналогії: artificial limb, artificial foot (prostheses);

б) подібності-метафори: bat ear, chicken breast. Компаратив і корелят належать до різних понятійних класів: «animal» «body part».

Отже, проблема фреймової семантики у мовознавстві розвивається. Вчені намагаються помістити у фреймові рамки досить різнорідну інформацію, зокрема термінологію.

Англійська терміносистема медичної галузі є складним багатокомпонентним утворенням, і саме її вираження через фреймове моделювання дає змогу структурувати і схематизувати знання цієї галузі. Дотримуючись визначення фрейма як ієрархічного утворення, ми побудували схеми, що відображають внутрішню будову цієї терміносистеми та асоціативні зв’язки між її складовими.

Виокремлено гіперконцепт plastic surgery (parent frame), який розгалужується на субконцепти (daughter / sister frames).

Виявлено, що інформації зі словникового визначення недостатньо для побудови фрейма, натомість завжди необхідним є попередній досвід і знання про ситуацію.

Концептосферу медичної галузі можна схематично зобразити, застосовуючи фрейми різних типів (предметного, акціонального, посесивного, ідентифікаційного, компаративного), і деталізувати за допомогою конкретних схем.

2.2 Репрезентування знань в англійській науковій концептосфері на матеріалі термінів сфери біотехнологій

Формування знань в англійській науковій концептосфері сфери біотехнології, тісно пов’язане з формуванням самої біотехнології як наукової галузі. Незважаючи на те, що біотехнологія виникла у кінці ХХ ст., її терміносистема є утворенням, пов’язаним з усім перебігом розвитку генетично-біологічної проблематики, починаючи від античних часів. В результаті на початку ХХI століття біотехнологія трансформувалася в комплексну інтеграційну науку, об'єднуючу декілька напрямів. Біотехнологічна термінологія мiстить велику кiлькiсть термiнiв, запозичених із термiнологiй сумiжних дисциплiн — біології, генетики, екології, біоетики.

Біотехнологічна термінологія — це молода терміносистема, що перебуває у стані формування, тому вивчення загальних тенденцій розвитку термінологій в англійській, українській та російській мовах та окремих її особливостей цікаве, на наш погляд, як з теоретичного, так і практичного поглядів.

Актуальність розгляду структурних типів і семантичних категорій багатокомпонентних термінів (БКТ) можуть виявляти певні труднощі в їх перекладі. Аналіз перекладних еквівалентів БКТ показав деякі особливості у функціонуванні МКТ, на підставі чого можна зробити вибір на користь тих чи інших способів перекладу.

Оптимальними шляхами їх перекладу можна вважати:

а) лінійний переклад: monoclonal cell line — моноклональна клітинна лінія, inner cell mass — внутрішня клітинна маса, totipotent embryonic stem cells;

— тотіпотентность ембріональні стовбурові клітини, undifferentiated embryo stem cells — недиференційовані ембріональні стовбурові клітини.

б) використання зворотного порядку слів — від опорного слова до залежного, в відповідності з мовною нормою українського наукового стилю та з урахуванням семантичних зв’язків між компонентами терміна: gene expression analysis — аналіз експресії генів, plant biotechnology research — дослідження біотехнології рослин. Іноді переклад супроводжується додаванням прийменників: Southern DNA blotting — блот ДНК по Саузерн;

в) змішаний спосіб, коли однокомпонентні терміни переводяться за допомогою лінійного порядку слів, а інші - за допомогою зворотного порядку слів залежно від структурно-семантичних зв’язків між компонентами: somatic cell cloning — клонування соматичних клітин, somatic cell genetic engineering — генетична інженерія соматичних клітин. Даний спосіб перекладу особливо характерний для трьох-і чотирьохкомпонентних термінів.

г) описові конструкції, які використовуються при перекладі п’яти-і шестікомпонентних термінів: simple sequence repeat DNA marker technique — техніка маркера з простою повторюємою послідовністю ДНК.

Процес перекладу БКТ значно полегшується, якщо БКТ має дефісне написання. Наявність дефіса всередині БКТ є додатковим засобом вираження зв’язку між компонентами, утворюючи єдину смислову групу в структурі терміна. При відсутності дефіса смислові зв’язки між компонентами БКТ визначаються на екстралінгвістичні рівні [25, с. 112].

Детермінована екстралінгвістичними факторами термінологія біотехнологій характеризується відзначених у відношенні соціальної маркованості. Використання соціально маркованих термінів в мові однозначно свідчить на користь різноманіття реалізаційних форм, в яких соціальне проявляє себе на різних рівнях мовної структури. Поняття «маркованості» діаметрально протилежно поняттю мовної «природності» [27, с. 229]. Будучи стилістично значущим лінгвістичним явищем, воно характеризується наявністю в структурі значення компонента, що несе стилістичну, в тому числі соціально релевантну інформацію.

Термінологія біотехнологій активно реагує на процеси, що відбуваються в суспільстві.

Широке поширення як у українській, так і в англійській мові, отримали терміни, які відображають найважливіші морально-етичні та екологічні проблеми біотехнологій: екологія — ecology, (біо)етика — (bio)ethics, навколишнє середовище — environment, що виступають в ролі опорного компонента складеного терміна: екологія екосистем — ecosystem ecology, етика навколишнього середовища — environmental ethics, контрольована навколишнє середовище — controlled environment.

Роль залежного компонента в цьому випадку виконують прикметники, утворені від відповідних термінів, етичні наслідки — ethical consequences, етична компонента — ethical component, біоетичні дискурс — bioethical discourse, етика навколишнього середовища — environmental ethics.

Низька частотність соціально маркованих термінів і термінів, що володіють специфічною конотацією з акцентуацією на моральній та етичній стороні, пояснюється тим, що терміни в «закритій» терміносистемі мови біотехнологій все рідше взаємодіють з загальнолітературною мовою [13, с. 127].

Відмінності між варіантами англійської мови в лексичній системі біотехнологій незначні і стосуються, головним чином, загальнонаукової і нейтральної лексики.

Джерелом варіативності в термінології будуть терміни, утворені на основі греко-латинських елементів. Вони виступають найбільш стабільним і зручним засобом номінації в системі сучасної наукової комунікації.

Для англійських багатокомпонентних термінів з типовим лівим розгортанням характерні так звані препозитивні (залежні) компоненти, які розташовуються зліва від опорного компонента, для українських багатокомпонентних термінів, навпаки, властиво праве розгортання.

Розглянемо декілька прийомів перекладу багатокомпонентних термінів.

1. Переклад здійснюється за допомогою слів і виразів рідної мови, які дослівно відображають слова і вирази англійської мови (так зване калькування): chain reaction — ланцюгова реакція; genetically modified organism (GMO) — генетично модифікований організм (ГМО).

2. Переклад з використанням родового відмінка, наприклад: cell culture — культура клітин; embryo storage — зберігання ембріонів; gene sequencing — секвенування гена; gene recombination — рекомбінація генів; population density — щільність популяції.

3. Переклад іменника за допомогою прикметника, наприклад: leaf primordium — листовий примордій; gene therapy — генна терапія; seed bank — насіннєвий банк; species richness — видове багатство; stem cell — стовбурова клітина; cell cycle — клітинний цикл; cell еngineering — клітинна інженерія.

4. Переклад словосполучення за допомогою групи пояснювальних слів, наприклад: biotechnology-derived — той, що має біотехнологічне походження; plant-incorporated protectants (PIPs) — інкорпоровані в рослини засоби захисту; gamma-radiation-emitting substances — речовини, що поширюють гамма-випромінювання.

5. Переклад зі зміною порядку компонентів атрибутивної групи, наприклад: biosynthetic antibody binding sites — біосинтетичний сайт, що зв’язує антитіла; antibiotic resistance marker gene — маркерний ген стійкості до антибіотика; chloroplast transit peptide — транспортний білок пластид; plant protection measures — засоби захисту рослин.

Таким чином, вищенаведені приклади, які демонструють функціонування багатокомпонентних біотехнологічних термінів та можливі варіанти їх перекладу, звертають нашу увагу на те, що біотехнологічна термінологія має схильність до поліваріантності при перекладі, полісемії або омонімії, а складні слова здебільшого потребують особливого знання та осмислення при їх перекладі.

ВИСНОВКИ

Формуючись як нова галузь теоретичного й прикладного мовознавства, когнітивна лінгвістика, з одного боку, тісно пов’язана з вивченням когніції в лінгвістичних аспектах і проявах, а з іншого — з дослідженням когнітивних аспектів лексичних, граматичних та інших явищ.

У цьому розумінні вона займається репрезентацією власних мовних знань у голові людини і стикується з когнітивною психологією в процесі аналізу словесної або вербальної пам’яті, внутрішнього лексикона, а також породження, сприйняття й розуміння мовлення.