Методика організації навчально-розвивальної спрямованості позакласних заходів

Позакласна та позашкільна діяльність передбачає використання різноманітних форм та методів роботи з молодшими школярами. Ці методи та форми є набагато ширшими, різнобічнішими, ніж при роботі в основній школі, тому і передбачають вибір певного напрямку у діяльності. Звичайно ж, використання передового педагогічного досвіду у цьому питанні може значно покращити, урізноманітнити діяльність учнів.

Позакласна і позашкільна робота в початкових класах проводиться у певних організаційних формах Ї масових, групових та індивідуальних.

КВК та свята — це масова форма проведення. Гурток — належить до групової форми [13; 11].

Великий виховний вплив на дітей мають саме масові заходи. Масовий характер діяльності включає дітей у систему різноманітних відносин, діти зближаються, краще ставляться один до одного, збагачується їхній досвід взаємин, пробуджується почуття відповідальності за колектив. Інтерес дітей до позаурочних справ зростає, якщо весь шкільний колектив зайнятий захоплюючою суспільно-корисною роботою. У такій загальній колективній діяльності є на кого рівнятися, є з чим порівнювати результати своїх зусиль і досягнень. Молодші школярі особливо охоче прилучаються до масових загально шкільних заходів Але правильний вибір організаційних форм ще не визначає їх виховної ефективності. Необхідна відповідна організація позакласної роботи. Це значить, що в ході проведення позакласного заходу між дітьми повинні скластися відносини, що виховують у них культуру поводження, дисциплінованість і взаємну вимогливість. Тому вчитель повинний детально продумати, як буде проходити позакласний захід, якими будуть відносини дітей у спільній діяльності [15].

Значне місце в позаурочній роботі займає гра. Дитина 6−10 років має потребу в активній, бадьорій і радісній діяльності, у гострих переживаннях. Цінність гри як виду і форми організації діяльності полягає в тому, що дитина сама вибирає способи вирішення практичних завдань і завдяки цьому активно діє; вчиться керувати собою в залежності від обставин, що складаються.

Майже кожне позакласне чи позашкільне заняття може включати елементи гри чи бути організоване у формі ігрової діяльності. Діти грають на КВК, на заняттях гуртків і клубів за інтересами у походах і на екскурсіях. В ігровій формі проходять конкурси, вікторини, спортивні змагання.

В позакласній та позашкільній роботі використовуються загальні методи виховання і навчання школярів [5].

Методи формування свідомості особистості. Це Ї навчальні, етичні та естетичні бесіди, спостереження, розповіді, читання й обговорення книг, статей з журналів, демонстрація кінофільмів, відеофільмів. За допомогою цих методів озброюють учнів знаннями, роз’яснюють їм норми і правила поведінки, формують поняття, розвивають почуття, учать оцінювати вчинки і застосовувати знання на практиці.

Методи організації практичної діяльності, формування трудових умінь і навичок. Це Ї вправа, доручення і змагання. За допомогою цих методів організують діяльність.

Всі методи виховання і навчання в практиці виховної роботи використовуються в єдності. Роз’яснення і привчання, переконання і вправа, оцінка і вчинок, слово і справа Ї єдині і неподільні в процесі формування свідомості і поведінки дітей.

У навчальній бесіді повідомляють нові знання, роз’ясняються цікаві для дітей наукові факти, дається інструктаж з виконання завдання. За дидактичними завданнями розрізняють такі бесіди: вступна (на заняттях гуртків, при виконанні практичних завдань); бесіда-повідомлення нових знань; бесіда-інструктаж. Вимоги до навчальних бесід на позакласних заняттях такі ж, як і до бесід на уроках.

Призначення етичної бесіди полягає в тому, щоб дати учням знання про норми і правила поведінки, сформувати моральні поняття.

До кожної етичної бесіди вчитель і учні готуються заздалегідь. Діти добирають для бесід розповіді, казки, вірші, малюнки, прислів'я. Учитель складає план бесіди. У ньому вказуються тема, мета, питання і завдання, визначаються поняття, що повинні бути засвоєні, і вимоги, які школярі мають виконувати.

Для засвоєння правил поведінки дітям пропонуються задачі морального змісту. Живий інтерес викликають бесіди за казкою чи розповіддю, які треба продовжити, за листом, на який треба дати відповідь, висловити свої побажання. Дуже переконливі для дітей бесіди з ігровими кінцівками й інсценівками. Наприклад, після бесіди про товариський вчинок дітям пропонується по дощечках пройти через «струмок», не промочивши ніг. Але при переході одна дощечка «зламалася», дитина може «промочити ноги», якщо їй вчасно не допомогти. Чи здогадається про це товариш?

Етичні бесіди повинні бути дієвими. Кожна бесіда завершується точно сформульованим правилом чи вимогою, яку треба виконувати в повсякденних справах і вчинках [11].

Спостереження Ї цілеспрямоване сприйняття учнями явищ навколишньої дійсності з метою їх пізнання. В. А. Сухомлинський надавав спостереженням дітей особливого значення, називав їх «подорожами до джерел думки і рідного слова».

У процесі позакласної роботи вчитель продовжує навчати дітей уміння спостерігати Ї ставить мету зосереджено вдивлятися, виділяти головне, вести записи, робити замальовки, використовувати дані спостережень у подальшій роботі (розповідях, малюнках, творах). Педагог прагне будити інтерес до спостережень у всіх дітей. Якщо дитина байдужа до явища, що спостерігається, учитель не повинний заспокоюватися доти, поки не зацікавить її.

Добре організоване спостереження дає дитині багато яскравих і незабутніх вражень. На них спирається вчитель у своїй роботі, проводячи з дітьми конкурси виробів, малюнків, творів [33].

Вправи Ї практичні дії, у ході яких виробляється уміння застосовувати знання на практиці, формується звичка поведінки.

В позакласній роботі використовуються різноманітні вправи Ї усні, письмові. Діти вирішують задачі, пишуть твори, малюють, конструюють, готують художні виступи, розучують вірші, виконують трудові та фізичні завдання.

Навчальні (пізнавальні) вправи повинні бути різноманітними, систематичними, змістовними, досить важкими. Від варіативності, важкості, творчої насиченості вправ багато в чому залежить якість знань, розвиток учня, його інтерес до пізнання навколишнього. Учитель повинен систематизувати вправи творчого характеру, створюючи систему завдань з математики, мови, праці, технічного моделювання, малювання і фізичної культури.

Вправи в моральному вихованні закріплюють стійкі форми поведінки. Вчинки, які викликають почуття радості, успіху, самоствердження, при багаторазовому їхньому повторенні переходять у потребу, моральну звичку. Вправи в моральному вихованні використовуються в єдності з привчанням і вимогою. Дітей привчають до товариської взаємодопомоги, організованості, чесності, ввічливості, акуратності, до самоконтролю за своїми діями і вчинками. Існують такі прийоми привчання до визначених учинків: показ зразка дії чи вчинку (дії вихователя чи зразковий вчинок товариша); відтворення дії за даним зразком чи правилом На прохання, нагадування, вимогу); створення ситуацій, що спонукають до визначених учинків.

Кожен учитель повинен виробити систему конкретних вимог до учнів. Виконуючи їх, діти накопичують досвід моральної поведінки. Для цього створюється атмосфера доброзичливості, довіри, уваги. Зацікавленості вчителя в гарних вчинках учнів, в їх справді товариських взаєминах. У таких умовах зміцнюється суспільна думка, і діти самі починають вимагати один від одного правильних вчинків [13].

У процесі виконання доручень у дітей розвиваються суспільна активність, почуття обов’язку, колективізму, набуваються організаторські навички. Успішне використання доручень можливе за умови визначення рівня розвитку колективу й індивідуальних особливостей учнів. Наприклад, якщо в школяра не розвинуте почуття колективізму, то йому дають доручення, що вимагає від нього прояву товариської взаємодопомоги і турботи про колектив.

Доручення, які виконують діти в позакласний час, бувають постійними, тимчасовими, колективними, груповими, індивідуальними. Постійні доручення дітей: староста класу, санітар, бібліотекар, квіткар, відповідальний за ведення календаря погоди, помічник учителя при підготовці до уроку та ін. Постійні доручення варто давати всім чи майже всім учням по черзі Ї така змінюваність допомагає залучити кожну дитину до виконання суспільних обов’язків.

Виконання постійних доручень повинне знаходитися під неослабним контролем вчителя. В 1 класі діти виконують доручення під керівництвом учителя, який піклується про те, щоб учні добре знали коло своїх обов’язків і виконували їхній повсякденно. У навчанні уміння виконувати доручення використовуються такі методи, як бесіда, інструктаж, складання пам’яток (спочатку в малюнках, а потім письмових), контроль, оцінка, заохочування.

В 2 класі складається актив Ї група дітей, що вміють не тільки виконувати свої доручення, але допомагати іншим учням. Починає діяти девіз: «Учися, вчи, допомагай іншим».

Педагоги за допомогою активу учнів організують виконання різноманітних тимчасових, колективних і індивідуальних доручень. В позакласній роботі таких доручень може бути дуже багато:

• а) доручення з підготовки і проведення ранків, зборів, екскурсій, виставок, гурткових і клубних занять;
• б) доручення з організації суспільно корисної праці (ремонт посібників, прибирання території навколо школи й ін.);
• в) доручення щодо оформлення альбомів, стендів, підготовки різних домашніх завдань (наприклад, оглядів);
• г) індивідуальні доручення (проведення спостережень, збір даних, підготовка виробів, малюнків, моделей та ін [26].

Змагання Ї метод стимулювання суспільної активності, ініціативи і творчості учнів. Уміле використання цього методу викликає в дітей бажання помірятися силами, виявити волю, наполегливість і кмітливість. Змагання породжує ентузіазм, емоційну піднесеність, готовність дружно братися за діло і доводити його до кінця.

Виховну ефективність змагання визначають такі умови: чіткість і конкретність зобов’язань (що, скільки, кому і коли зробити; гласність і наочність, оперативність і об'єктивність в обліку і підведені підсумків змагання; залучення учнів до організації змагання; заохочення за успіхи, ініціативу і вмілі дії.

Групи учнів змагаються за краще виготовлення наочних приладь, прибирання класу, за збереження підручників, шкільного устаткування; беруть участь у спортивних змаганнях, вікторинах, конкурсах на звання кращого читця, математика, художника, спортсмена, фотографа та ін.

Використання змагання як методу організації діяльності вимагає почуття міри, уваги до тих відносин, що виникають у ході змагання. Малята легко збудливі, і почуття суперництва може переходити межу, коли радість за загальний успіх чи за свої досягнення стає торжеством переможця, який радіє, що «в інших гірше». Така радість Ї симптом того, що змагання починає давати негативні результати. Якщо вчитель зауважує появу нездорового суперництва, зловтіхи, прагнення бути першим за рахунок інших, змагання потрібно припиняти. Необхідно також стежити, щоб поразки не викликали образи, невдоволення, заздрості і небажання брати участь у змаганні. Досвідчений учитель завжди знайде засоби і прийоми, що допоможуть дитині безболісно пережити тимчасові невдачі, зуміє уселити віру у свої сили, в успіх всіх і кожного зокрема.

Зі змаганням зв’язаний метод заохочення учнів за досягнуті успіхи. У педагогічній практиці накопичено багато способів використання заохочення з метою стимулювання суспільної активності дітей. Це Ї оголошення подяки, вручення грамот, преміювання походом у кіно, повідомлення по шкільному радіо, надання почесних обов’язків і відповідальних доручень, нагородження жетонами переможців конкурсів, активних учасників самодіяльності, клубних занять, кращих умільців, колекціонерів і т. ін. У самих назвах жетонів повинна бути приваблива сторона. Наприклад, «Майстер золоті руки», «Майбутній олімпієць». Дітям подобаються жартівливі призи і цікаві сувеніри.

Рекомендується частіше заохочувати групи за дружну роботу і колективний успіх. Особливої уваги вимагають діти, невпевнені у своїх силах, не дотепні і соромливі. Їх треба заохочувати частіше, створювати для них ситуації, у яких вони переборювали б свою нерішучість, досягали успіхів і заслуговували на похвалу [14].

Отже, методи позакласної і позашкільної роботи будучи в загальних рисах спільними з дидактичними методами, мають свою специфіку.

Керівна роль педагога в позанавчальній роботі не знижується, але головна його функція тут полягає в тому, щоб організувати і спрямувати самостійну діяльність учнів.