Повалення Султана Аблдул-Азіза. 
Конституція 1876: обставини її проголошення, основні положення, оцінка

Положення Османської імперії в 1875 році виявилося на рідкість важким. Навесні багато районів північної і центральної частини Малої Азії пережили голод. Уряд не вживав ніяких заходів для полегшення становища населення. Гніт збирачів податків, лихварів, урядових чиновників у таких умовах став особливо нестерпним.

У критичній обстановці на пост міністра юстиції був запрошений досвідчений Мідхат-паша. Однак незабаром він подав у відставку. Багато друзів і однодумці Мідхата визнали цей його вчинок помилковим. Отже, Мідхат-паша ще раз переконався у неможливості змінити що-небудь у становищі держави за султана Абдул-Азіза. І саме з цього моменту він перейшов до опозиційної діяльності. Мідхат-паша збирає однодумців, які мріють про введення в країні конституції.

Рух проти султана Абдул-Азіза і політики великого візира Махмуда Недим-паші ріс день від дня. Його очолювали поряд з Мідхат-пашею ті представники правлячої еліти, які бачили необхідність у реформах, що було абсолютно неможливо при правлячому султані.

Зовнішньополітична обстановка підігрівала настрій невдоволення в країні. 31 січня 1876 міністр закордонних справ Австро-Угорщини запропонував Порті свій проект реформ. 13 лютого турецький уряд висловив згоду провести ці реформи. Подія отримала відгук в «Маніфесті мусульманських патріотів», поширеному серед населення Стамбула. У ньому стверджувалося, що проект реформ Андраші (міністр закордонних справ Австро-Угорщини) складений без урахування справжнього стану мусульман і християн в Османській імперії, які утискаються рівним чином. Це утиск можна усунути тільки за допомогою створення палати депутатів з представників усіх народів країни, незалежно від їх національності чи віросповідання. Автори маніфесту критикували фінансову політику уряду і пропонували європейським країнам надати підтримку представникам «енергійної і помірної» партії, очолюваної Мідхат-пашею. Ця партія, заявлялося в Маніфесті, за допомогою гарного управління створить нову Османську імперію, яка зможе представити блискучі можливості для застосування в ній іноземних капіталів. Невдоволення султаном дозріло у всіх верствах населення столиці, включаючи армію, до квітня 1876 — травня 1876 в Стамбулі близько шести тисяч софтів (студентів, які вивчають теологію) залишили заняття в медресе трьох головних мечетей Стамбула, щоб зібратися на масову демонстрацію перед будівлею Блискучої Порти.

На вимогу софтів султан замінив великого візира і шейхуль-ісламу (головного муфтія) — на пост шейхуль-ісламу був призначений Хайрулла-Ефед-ді, а місце великого візира зайняв Мехмед Рюшту-паша. Мідхат повернувся в уряд в якості голови Державної ради.

Мідхат-паша відкрито заявив про себе як про лідера конституційного руху. Прагнучи до перетворення Османської імперії на конституційну монархію, він прагнув заручитися підтримкою незадоволених чиновників і армійської еліти, але найбільше розраховував на численну армію стамбульських софтів.

Після того як Мідхат-паша остаточно переконався, що проголосити конституцію при Абдул-Азізі буде неможливо, почалася безпосередня підготовка палацового перевороту. У змова увійшли військовий міністр Хю-Сейн Авді-паша і начальник стамбульського гарнізону Редіф-паша. Рішення про повалення Абдул-Азіза було прийнято не відразу. Спочатку Мідхат-паша хотів примусити султана погодитися на введення конституції і тільки в разі невдачі піти на заміну монарха.

Змовники заручилися підтримкою нового шейхуль-ісламу, який дав дозвіл на зміщення великого султана. 30 травня 1876 палац Долмабахче був оточений двома батальйонами з боку суші і військовими кораблями з боку Босфору. Мідхат-паша і його колеги-міністри зустрілися у військовому міністерстві, де шейхуль-іслам зачитав фетву про зміщення султана на підставі розумового розладу, ухилення від вирішення політичних питань, використання доходів держави на особисті цілі і поведінку в цілому небезпечну для держави і суспільства. Міністри принесли клятву вірності його племіннику і спадкоємцю Мураду V, який був заздалегідь викликаний з своїх апартаментів.

На світанку залп 101 знаряддя військових кораблів сповістив про зміну султана Абдул-Азіз не чинив ніякого опору, написавши листа про зречення і погодившись на те щоб відбути у палац за Босфором.

Мурад V, якому ще тільки належало бути оперезаним мечем Османа, став нездатний з’явитися на публіці або займатися офіційними справами.

Він піддався медичному обстеженню, в якому брали участь як турецькі, так і іноземні лікарі, і діагнозом стало гострий нервовий розлад, виліковний тільки з плином часу. Зважаючи на гостроту політичної кризи, як у країні, так і за кордоном, міністри султана визнали себе зобов’язаними, хоча і з деякими коливаннями, поставити питання про зміщення на користь більш активного і дієздатного суверена. Наступним по спадкової лінії був молодший брат Мурада Абдул-Хамід, який містився у фактичній ізоляції.Мидхат відвідав його з проектом нової конституції, складеної на початку цього року під наглядом комітету, в роботі якого взяли участь ряд державних діячів і представників улеми за зразками бельгійської і прусської конституцій дев’ятнадцятого сторіччя, Абдул-Хамід поклявся залишатися вірним трьом умовам він оприлюднить конституцію, він буде правити тільки через відповідальних радників, він знову призначить на ці пости палацових секретарів свого брата.

Абдул-Хамід II був проголошений султаном, Мурада перевели в палац, розташований на Босфорі, де він, перебуваючи вневолі, дожив до початку XX століття.

Конституція Османської імперії була, нарешті оприлюднена в грудні 1876 новим султаном, який до цього призначив Мідхата своїм великим візирем. Заключний документ не повністю збігався з тим, до чого прагнув Мідхат. Султан всебічно вивчив вихідний варіант, підкреслюючи необхідність суворого дотримання священного закону, захищаючи свої власні привілеї, уникаючи деяких положень, зводячи до невизначених загальних місць конкретні визначення Мідхата. Прийняття та оприлюднення султаном конституції виглядало гідною кульмінацією століття, основним змістом якого були реформи. Дзвінким від хвилювання голосом Мідхат-паша, проголосив наступ «нової ери сталого процвітання».

Проте після константинопольської конференції Абдул-Хамід тут же звільнив Мідхат-пашу, і він був негайно перепроваджений на яхту султана і відправлений у вигнання до Італії.

Мідхат-паша провів у вигнанні більше півтора року. Восени 1878 йому було запропоновано повернутися на батьківщину. Можливо, це було пов’язано з тим, що в Стамбулі мали місце дві спроби палацового перевороту.

В квітні 1878 р., незадовго до спроби палацового перевороту, організованого Алі Суаві, Абдул-Хамід поставив своєю метою розправитися з людьми, які брали участь у поваленні Абдул-Азіза, і позбавити Мурада будь-якої можливості знову зайняти престол. Він видав указ про проведення розслідування, у завдання якого входило з’ясування імен військових і ступінь їх участі у поваленні Абдул-Азіза. Протягом року султану було представлено три списки осіб, які брали участь у поваленні, із зазначенням займаних ними посад. Саме до цього періоду слід віднести, мабуть, появу у Абдул-Хаміда плану проведення судового процесу над особами, що брали участь у поваленні Абдул-Азіза, в числі яких чи не перше місце відводилося Мідхат-паші.

У той час, коли повернутий на батьківщину Мідхат-паша приступив до виконання обов’язків губернатора Сирії, Абдул-Хамід займався розслідуванням питання про те, кому було доручено нести охорону палацу феєрій, де утримувався позбавлений влади Абдул-Азіз.

Тим часом політичне становище Османської імперії продовжувало ускладнюватися. Сербія і Чорногорія почали військові дії проти Порти, підтримуючи повстанців у Боснії і Герцеговині. Після розгрому турецькими військами сербів у боснійську, кризу втрутилася царська Росія, що зажадала від Порти укладення перемир’я з Сербією. Тут же активізувалися й інші держави. Було вирішено, що в Стамбулі збереться конференція представників європейських держав для вирішення конфлікту на Балканах. Коли стало відомо, що для конференції підготовлено проект автономії Боснії, Герцеговини та Болгарії, Мідхат-паша, знову став наполягати на негайному проголошенні конституції для запобігання втручання держав. Абдул-Хамід II пішов на поступки, 23 грудня 1976 р., в день початку роботи конференції, на урочистій церемонії було зачитано султанський указ про введення конституції.

Розроблена Мідхат-пашею і Намиком Кемалем конституція передбачала створення двопалатного парламенту. Вона урочисто проголошувала особисту свободу і рівність перед законом всіх підданих без відмінностей віросповідання, повну безпеку особи і майна, недоторканність житла, пропорційний розподіл податків, заборона панщини, штрафів та конфіскацій, гарантувала свободу діяльності в торгівлі, промисловості та сільському господарстві, свободу друку, гласність су дів. У ході обговорення проекту конституції реакціонери, підтримані Абдул-Хамідом II, добилися включення в неї ряду положень, які надавали султану майже необмежені права. Його особа оголошувалася священною і недоторканною. Він не повинен був нести відповідальності перед парламентом, в його компетенцію входили призначення та усунення міністрів, укладання договорів з іноземними державами, затвердження законів, прийнятих парламентом. Султан зберіг за собою функції халіфа — духовного глави мусульман. У першій її статті стверджувалося, що Османська імперія є єдине і неподільне ціле. Всі піддані імперії оголошувалися «османами», державною релігією проголошувався іслам.

При всій своїй обмеженості конституція 1876 була важливою прогресивною подією в турецькій історії. Проголошення буржуазних свобод і створення парламенту завдали серйозного удару по феодально-абсолютистському устрою. Однак буржуазні елементи в турецькому суспільстві були занадто слабкі, і існуючий режим зумів вистояти і завдати у відповідь удар по ліберально-конституційному русі.

На завершення потрібно відзначити, що для цього періоду характерне зростання національно-конституційного руху, прихильники якого виступили з різкою критикою політики султанського уряду.

Таким чином, в 70-х рр. XIX ст. знову загострилося Східне питання. Розкладався феодальний лад в Османській імперії. Проникнення капіталістичних відносин супроводжувалося, посиленням грубих форм феодальної експлуатації, які поєднувалися з жорстким національним і релігійним гнітом балканських народів, що й призвело до численних повстань.