Характеристика сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

ЗМІСТ

ВСТУП РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ СІМЕЙНИХ ФОРМ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ-СИРІТ ТА ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ

1.1 Сучасний стан соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

1.2 Форми прийняття дитини на виховання у сім'ю: усиновлення, опіка та піклування, дитячий будинок сімейного типу, прийомна сім'я

1.3 Соціально-психологічні характеристики дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ СІМЕЙНИХ ФОРМ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ-СИРІТ ТА ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ

2.1 Визначення рівня психологічної готовності дитини до змін у житті, пов’язаних із переходом у прийомну сім'ю

2.2 Планування та реалізація влаштування дитини в ДБСТ та прийомну сім'ю

2.3 Проблеми та потреби батьків — вихователів дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ

ВСТУП

На цей час в Україні в умовах економічної кризи, політичної і нестабільності постає проблема щодо необхідності розробки нових форм утримання та виховання дітей, які перебувають у особливо складних умовах. Перш за все це стосується дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

В останні десять років кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування значно зросла. Сьогодні за офіційною статистикою в Україні загальна кількість таких дітей складає більше 100 000 осіб. Переважна більшість цих дітей влаштовані в інтернатні заклади. Вихованці такої форми виховання відрізняються від дітей, які виховуються в сім'ях, станом здоров’я, розвитком інтелекту й особистості в цілому.

Питання соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, хвилює багатьох як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. В цьому напрямку працюють відомі науковці Г. М. Бевз, А. Й. Капська, С. Мещерякова, І.В. Пєша, І.М. Трубавіна, Н. М. Комарова та інші.

В літературі висвітлено проблеми соціалізації та формування особистості в умовах інтернатних закладів. Цим питанням займалися вчені - психологи на чолі з Р. Б. Брахманом, представлено результати обстеження прийомних сімей, що дозволяє зробити певні висновки щодо особливості впровадження цієї форми соціальної підтримки (І.В. Пеша «Соціальне становлення дітей в дитячих будинках сімейного типу»). Але, слід зазначити, що така форма соціальної адаптації дітей, позбавлених батьківського піклування, як прийомна сім'я, в сучасній літературі описана недостатньо, висвітлено лише загальні напрямки роботи з прийомними сім'ями.

Вивчення проблем влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування довело, що сімейне виховання, безперечно, виступає пріоритетною формою в Україні.

Найбільш ефективним, що може сприяти вирішенню проблем соціального становлення, різнобічного виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, є передача їх на виховання у сім'ю. Саме в ній формуються світогляд, морально-естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтири дитини, тобто ті якості, які згодом становитимуть основу її особистості.

В Україні існує чотири форми сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. За їх пріоритетністю перелік таких — усиновлення, піклування, прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу.

Досвід європейських країн, які вже давно відмовились інтернатної системи переконує, що запобігти негативним явищам у виховному процесі підростаючого покоління можна. Потрібно лише посилити державну підтримку сімей з дітьми та інвестувати кошти в розвиток, соціалізацію дітей, які потребують особливої уваги.

Мета дослідження — проаналізувати сімейні форми виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Об'єкт дослідження — опіка дітей як соціально — педагогічна проблема.

Предмет дослідження — сімейні форми виховання як альтернатива влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Виходячи із поставленої мети дослідження, ставимо наступні завдання:

— проаналізувати стан соціально — правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

— ознайомитись з сімейними формами виховання дітей — сиріт;

— визначити соціально — психологічні характеристики дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

— оцінити готовність дитини до переходу в іншу сім'ю;

— виявити потреби та проблеми батьків — вихователів дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ СІМЕЙНИХ ФОРМ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ-СИРІТ ТА ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ

1.1 Сучасний стан соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

Законодавчу базу щодо вирішення в Україні проблем дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, складають положення Конституції України, Кодексу про шлюб і сім'ю України, Житлового, Цивільного, Кримінального, Адміністративного кодексів України, а також норми Законів України «Про освіту», «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та «Про охорону дитинства». Останніми роками прийнято низку Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України.

Положення статті 52 Конституції України вказує, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Будь — яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом.

Утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Цивільний та Житловий кодекси України регулюють деякі майнові інтереси дітей, їх правонаступництво, а також питання дієздатності та правоздатності. Норми Кримінального та Адміністративного кодексів України визначають підстави кримінальної чи адміністративної відповідальності за правопорушення та злочини стосовно дітей.

Основні положення щодо влаштування дітей, які за певних обставин не можуть виховуватись у власній родині (смерть батьків, позбавлення батьківських прав або засудження батьків, асоціальні умови виховання у рідній родині тощо), містяться у Кодексі про шлюб та сім'ю України та в Законі України «Про охорону дитинства». Стаття 61 і стаття 12 означеного Закону визначають права та зобов’язання батьків, які вони не можуть здійснювати в суперечності з інтересами дітей. Кодекс про шлюб та сім'ю України, Закон України «Про охорону дитинства» передбачають декілька форм утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: усиновлення (удочеріння), передача їх під опіку (піклування), на виховання в сім'ї громадян України та на повне державне утримання до навчально-виховних закладів [1, c. 13].

Виявлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, а також неповнолітніх, які перебувають у неблагополучних умовах життя, є одним із основних завдань і обов’язків органів опіки та піклування. Стаття 134 Кодексу про шлюб та сім'ю України та стаття 24 Закону України «Про охорону дитинства» поширюють такий обов’язок на всіх громадян. Вони встановлюють, що заклади та особи, яким стане відомо про неповнолітніх сиріт та тих, хто залишився без батьківського піклування, або про зловживання батьківськими правами, зобов’язані сповістити про це органи опіки та піклування за фактичним місцезнаходженням осіб, які підлягають опіці та піклуванню. У свою чергу органи опіки та піклування це завдання повинні виконувати в координації з іншими зацікавленими органами та службами, тобто кримінальною міліцією у справах неповнолітніх, службою у справах неповнолітніх, закладами освіти, охорони здоров’я, житлово-комунальними органами тощо.

Згідно із статтею 139 Кодексу про шлюб та сім'ю України, якщо над дітьми, які знаходяться у дитячих державних закладах, не встановлено опіку чи піклування, то функції опікуна, піклувальника виконує дитячий заклад. Існуюча в Україні система державної опіки над дітьми — сиротами та дітьми, які лишились без батьківського піклування, функціонує понад 80 років.

З початком в Україні процесу трансформації політичної, соціальної та економічної систем суспільства становище дітей в інтернатних закладах принципово змінилося. Перш за все, значно погіршились матеріальні умови утримання дітей. Держава через великий дефіцит бюджету не може виділяти достатньо коштів на потреби дітей, які утримуються та виховуються в інтернатних закладах.

Сьогодні інтернатні заклади функціонують на підставі Положення про навчально-виховні заклади для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, затвердженого Наказом Міністра освіти України від 13 травня 1993 року за № 137.

Держава здійснює повне забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Допомога та утримання таких дітей не можуть бути нижчими за встановлені мінімальні стандарти, що забезпечують кожній дитині рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного морального та соціального розвитку. Державні піклування встановлюються незалежно від того, де така дитина перебуває на утриманні та вихованні [20, c. 15].

Законодавчо визначені пріоритети сімейного влаштування дітей, які залишилися без батьківської опіки: згідно зі статтею 6 Закону України «Про забезпечення організаційно — правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» за умови втрати дитиною батьківського піклування відповідний орган опіки та піклування вживає вичерпних заходів щодо влаштування дитини в сім'ї громадян України — на усиновлення, під опіку або піклування, у прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу [8, c. 15].

Діти які виховуються в прийомних сім'ях та ДБСТ, не позбавляються статусу дитини — сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, що передбачає збереження за ними пільг та соціальних гарантій, передбачених законодавством для цієї категорії дітей.

Статус дитини — сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування — визначене відповідно до законодавства становище дитини, яке надає їй право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг та яке підтверджується документами, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування [2, c. 24].

1.2 Форми прийняття дитини на виховання у сім'ю: усиновлення, опіка та піклування, дитячий будинок сімейного типу, прийомна сім'я

Пріоритетність сімейних форм виховання перед інтернатними очевидна — жоден такий заклад ніколи не зможе стати для дитини сім'єю, навіть найкращого вихователя дитина ніколи не назве мамою. У випускників інтернатів часто не складається власна доля і їхні діти так само потрапляють до інтернатів. Особливо жахливе становище у дитини, яка потрапляє до дитячого будинку із віку немовляти.

Істотні відмінності між дітьми, які виховуються в інтернатах та тими, які зростають у сім'ї, зумовлені тим, що заклад не може забезпечити найголовніше — індивідуальний підхід до дитини. Адже, здоровий та всебічний розвиток дітей напряму залежить від умов, в яких вони зростають, а впевненість у своєму майбутньому та повноцінне самоусвідомлення значною мірою формуються завдяки можливості жити у добробуті, безпечним та гідним життям.

Обов’язок забезпечення розвитку та виховання дітей, які за певних життєвих обставин залишилися без батьківського піклування, бере на себе держава. Пріоритетом у влаштуванні таких дітей Сімейним кодексом України, Законами України «Про охорону дитинства», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» визначено саме сімейне виховання. Розвиток саме сімейних інститутів улаштування таких дітей є життєво необхідною умовою виховання дітей, позбавлених можливості виховуватись в біологічній родині.

Усиновлення — це прийняття у сім'ю дитини на правах народженої, з усіма правами та обов’язками, як із боку дорослих, так і з боку дітей. Питання усиновлення регламентується Сімейним кодексом України, де визначено які особи можуть та не можуть бути усиновлювачами, яких дітей можна усиновити та правові наслідки усиновлення.

Переважне право на усиновлення дитини мають:

— родичі, незалежно від місця їх проживання;

— особи, в сім'ї яких дитина проживала чи проживає;

— особи, що усиновляють кількох дітей, що мають родинні стосунки (братів, сестер);

— переважне право на усиновлення дітей також має подружжя.

Банк даних про дітей-сиріт області, які підлягають усиновленню, ведеться службою у справах дітей облдержадміністрації. Всеукраїнський банк даних дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування знаходиться в Державному Департаменті з усиновлення та захисту прав дітей Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту [7, c. 13].

Опіка та піклування встановлюється для забезпечення виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, хвороби або позбавлення батьківських прав чи з інших причин залишилися без батьківського піклування. Опікун призначається за особистою заявою і перевага надається особам, які перебувають у родинних відносинах із дитиною за згодою останньої. Опіка та піклування встановлюється за місцем проживання дитини або майбутнього опікуна/піклувальника.

Опіка встановлюється над дітьми, які не досягли 15-ти років і залишилися без батьківського піклування. Піклування — над неповнолітніми з 15 до 18 років. Опікун (піклувальник) призначається з осіб, близьких дитині, або інших осіб, з огляду на їх можливість виконувати опікунські обов’язки, враховуючи стосунки, що склалися між тим, хто пропонується в опікуни і дитиною. При досягненні дитиною 10-річного віку враховуються побажання самої дитини [16, c. 258].

Прийомна сім'я — це сім'я або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, що добровільно, за плату взяла з установ для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, на виховання та спільне проживання від 1 до 4 дітей.

Прийомні діти — діти — сироти, та діти, позбавлені батьківського піклування, виховуються у прийомній сім'ї до досягнення 18-річного віку (до 23 років в разі навчання). Діти, влаштовані до прийомної сім'ї, зберігають статус дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та можуть бути усиновлені. Вихованці прийомної сім'ї, якщо це не суперечить інтересам дитини, і не заборонено рішенням суду мають право підтримувати стосунки з біологічними батьками або родичами.

Соціальний супровід прийомних сімей здійснюють центри соціальних служб для сім'ї дітей та молоді, що передбачає надання комплексу правових, психологічних, соціально-педагогічних, соціально-економічних, соціально-медичних та інформаційних послуг, спрямованих на створення належних умов функціонування прийомної сім'ї [18, c. 126].

Дитячий будинок сімейного типу — це прийняття за плату в родину, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, на виховання та для спільного проживання не менше 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей, включаючи рідних, у такій сім'ї не може перевищувати 10 осіб. Вихованці перебувають у дитячому будинку сімейного типу до досягнення ними 18-річного віку, а в разі продовження навчання — до його закінчення, але не пізніше досягнення ними 23-х років. До дитячого будинку сімейного типу в першу чергу влаштовуються діти, які перебувають між собою в родинних стосунках, за винятком випадків, коли за медичними показаннями або з інших причин не можуть виховуватися разом. Діти — вихованці ДБСТ мають право підтримувати особисті контакти з біологічними батьками та іншими родичами (якщо це не суперечить їхнім інтересам і не заборонено рішенням суду), і у разі зміни обставин, що призвели до сирітства (виправлення поведінки батьків, поновлення батьківських прав, одужанні від хвороби та ін.) можуть повертатися в біологічні родини. Форму спілкування дітей — вихованців з родичами визначає орган опіки та піклування за погодженням з батьками-вихователями [13, c. 15].

Держава надає цим родинам матеріальну та соціальну підтримку, яка складається з соціальної допомоги на дитину і вираховується з 2 прожиткових мінімумів та грошового утримання прийомним батькам.

Прискорені темпи розгортання мережі прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу відбуваються за принципом покращення статистичних показників без здійснення системної роботи з добору та навчання батьків, налагодження соціального супроводу. Існує потреба посилити контроль за рівнем утримання і виховання сиріт, що перебувають під опікою, у прийомних сім'ях, будинках сімейного типу.

Визначальні фактори щодо прийняття сироти до родини є бажання надання допомоги дитині та бездітність сім'ї. Проте ключова роль у перегляді суспільної думки і укріпленні інституту сім'ї повинно забезпечуватися дієвою державною стратегією допомоги сім'ям з дітьми, гарантованою і відповідної матеріальної підтримкою.

1.3 Соціально-психологічні характеристики дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

Причиною викривлення особистісного досвіду дитини можна вважати вплив фактора депривації, тобто відсутність, обмеження або недостатність матеріальної та духовної турботи про дитину, необхідних для її виживання та повноцінного розвитку. Вивчення досвіду життєдіяльності таких дітей у різних соціумах підтверджують значення ранньої депривації для появи індивідуально — особистісних відхилень у вигляді стимульних бар'єрів, які породжують викривлення соціальних відносин і соціального досвіду дитини. Зокрема, психічна депривація робить особливо актуальним для особистості дитини сам «момент відчуження». Цей психотравмуючий комплекс зберігається у дитини протягом всього життя. Ці бар'єри призводять до порушень і викривлення індивідуального та особистісного розвитку дитини — і є основою для появи соціальної дезадаптації - відхилення у пристосуванні до соціального середовища.

У дітей, які залишились без опіки батьків спостерігаються відхилення у розвитку в 70−80% випадків. Для соціальних сиріт притаманне однозначне ставлення до себе, яке в основному характеризується негативною чи зниженою самооцінкою. Вони часто перебувають у стані тривоги, напруження, невпевненості, зневірені в людях і обставинах, які їх оточують. За таких умов формування особистості дитини, яка залишилась без сім'ї внаслідок деформації внутрішньо сімейних відносин, відчуження із її сфери, відбувається по невротичному типу, коли на перший план виступають захисні механізми.

У ході вивчення соціально — психологічних характеристик дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, виявлена ще одна особливість, яка характеризує портрет дітей, котрі залишились без опіки батьків, — феномен «ми», який є своєрідною ідентифікацію дітей один з одним. Відомо, що у нормальній сім'ї феномен «Ми» відбиває причетність дитини саме до своєї сім'ї, є важливою емоційною і моральною силою і створює умови для внутрішнього захисту, то у дітей, які залишилися без сім'ї створюється стихійне «ми» як своєрідне психологічне утворення. Це пояснюється тим, що для таких дітей весь світ ділиться для «своїх» та «чужих». Водночас у них формується особливі ієрархічні стосунки, включаючи досить жорсткі стосунки в середині «ми» і у ставленні до молодших [15, c. 128].

До помітно типових особливостей дітей, які без батьківської опіки, відносяться особливості спілкування і зверхність, нервовість і бажання якнайшвидше встановити комунікативні зв’язки. Відсутність уміння спілкуватись викликає у соціальних сиріт домінування захисних форм поведінки, зокрема таких, як неадекватна лояльність або агресивність.

Звичайно, особливості психічного розвитку дітей, які залишились без батьківської опіки, проявляються в різних вікових групах по — різному. Але незаперечним є одне: всі вони мають серйозні наслідки для формування особистості дитини, її міжособистісних відносин, самосвідомості, діяльності.

Стан психологічної ізоляції, в яку часто попадають діти — сироти, негативно впливає на їхній розвиток і діяльність. Такі діти часто попадають під вплив дорослих, не прагнуть вчитися, у спілкуванні досить часто грубі, взривні. Саме у дітей-сиріт простежується невиразність образу «Я», недостатнє уявлення про власні уміння, інтереси; орієнтація не на самооцінку, а на оцінку себе іншими; бідність цінностей та ідеалів, прив’язаність їх до щоденного життя і проблем найближчого оточення; слабкий прояв орієнтації на майбутнє; відсутність прагнення бути самостійними, відповідальними за свої вчинки; недостатня увага до інтимно — особистісного боку спілкування; недостатня вираженість сфери почуттів, яскраво виражене домінування бажань, безпосередньо пов’язаних з повсякденним життям.

Кожен, хто працює з дітьми, які залишилися без батьківської опіки, має знати про різні форми насилля над дитиною, оскільки дає змогу змоделювати правильні взаємовідносини з дитиною, вибрати адекватні механізми її реабілітації [21, c. 96].

Специфічні особливості мають вихованці інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Навіть за оптимальних умов утримання та виховання вони істотно відрізняються від дітей, які виховуються в сім'ї. Реакції, що формуються у перші дні життя дитини ще задовго до того, як вона навчиться відрізняти себе від інших, при відсутності сімейного оточення залишаються не розвиненими, що у майбутньому позначається на її психологічному розвитку, самооцінці [19, c. 52].

Відчуження випускників інтернатних закладів від реальних життєвих проблем, обмеження простору спілкування, регламентація дій призводять до формування специфічних якостей особистості, що ускладнюють адаптацію дітей-сиріт до дорослого життя у відкритому соціумі.

Чинники, що негативно впливають на формування особистості вихованця інтернатного закладу:

Емоційні проблеми (психотравмуючі): відсутність спілкування з біологічною матір'ю; деформація родинних зв’язків; дефіцит любові, ласки, уваги; замкнутість кола спілкування; регламентація проведення часу; жорстоке ставлення з боку персоналу, дітей у колективі; несформоване «Я»; підвищене почуття тривожності, відчуття ворожості соціуму; закомплексованість; відсутність диференційованого підходу до дітей з боку вихователів; відсутність свободи вибору.

Соціальні проблеми: деформований соціальний особистий досвід; соціальна незахищеність після виходу із закладів опіки, відсутність матеріальної та моральної підтримки; надмірна опікуваність з боку вихователів; відсутність соціальних навичок власного життя; відсутність навичок щодо вирішення власних проблем з офіційними структурами; неспроможність протидіяти негативному сторонньому впливові; погана спадковість (наркоманія, алкоголізм, психічні захворювання батьків), що впливає на стан здоров’я.

Економічно — територіальні проблеми: економічна депривація — у дітей немає власних заощаджень, відсутній досвід розпоряджатися грошима; відсутність особистого простору (власної кімнати, місця, де можна було б усамітнитися); постійне перебування у вузькому комунікаційному просторі; відсутність власних речей (крім одягів та предметів власної гігієни). Економічні, соціальні, психологічні проблеми, з якими стикається дитина, котра виховується в інтернатному закладі, проектуються на сферу міжособистісних стосунків: з однолітками: самоствердження, комплекс «Ми», суперництво; з дорослими: дорослий сприймається як обслуга; з іншою статтю: ранні сексуальні стосунки, сексуальне насильство, одностатеві сексуальні стосунки, невміння налагоджувати сімейні взаємини; у майбутньому: відсутність уявлення майбутнього; проекція життєвого досвіду на власних дітей [17, c. 358].

Вихованці шкіл — інтернатів не мають належного запасу стратегій поведінки і спілкування з іншими людьми, як дорослими, так і однолітками.

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ СІМЕЙНИХ ФОРМ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ-СИРІТ ТА ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ

2.1 Визначення рівня психологічної готовності дитини до змін у житті, пов’язаних із переходом у прийомну сім'ю

Для дитини, позбавленої сім'ї, держава є і батько, і мати. Показником розвинутого суспільства є ставлення до підростаючого покоління, розуміння того, що чужих дітей не буває.

Але інтернат ніколи не стане альтернативою сім'ї, його можна розглядати лише як місце тимчасового перебування дитини.

Основна умова успішного влаштування дитини у прийомну сім'ю — наявність, логічного контакту між прийомними батьками та дитиною. Якщо при першій зустрічі у прийомних батьків виникають сумніви або негативне сприйняття дитини, краще відмовитися від подальших кроків і не сподіватися на те, що з часом щось зміниться. Завданням соціального працівника є виявлення таких сумнівів з метою їх обговорення з прийомними батьками та прийнятні рішення взяти на виховання цю конкретну дитину краще, коли батьки відмовляться від влаштування конкретної дитини на етапі першого знайомства, ніж після того, як дитина почне звикати до них [4, c. 19].

Організація знайомства та входження дитини в сім'ю має певні принципи та правила. Термін від першого знайомства прийомних батьків з дитиною до повного її входження у сім'ю може тривати від двох тижнів до одного місяця. Контакт батьків з дитиною налагоджується ненав’язливо, поступово. Провести першу зустріч дитини і прийомних батьків допоможе альбом, підготовлений дитиною на попередньому етапі. Першу зустріч слід організувати у невеликому приміщенні у звичному для дитини місці. Зустріч має тривати не більше 20 хвилин. Якщо вік дитини не більше 3−4 років, то прийомні батьки частіше за все не ініціюють спілкування, ведуть себе пасивно, спостерігають за поведінкою дитини, намагаються її відчути.

З кожною наступною зустріччю час спілкування дитини з батьками поступово збільшується, форми взаємодії розширюються (від пасивного спостереження один за одним через взаємодію з предметами до активного спілкування). Сигналом до завершення зустрічі є настання втоми у дитини.

Процес встановлення довірливих стосунків між батьками і дитиною вимагає проведення систематичних зустрічей в один і той же час.

Останній етап перед переходом дитини у сім'ю є її прощання з попереднім місцем проживання. Дитина разом з соціальним педагогом збирає свої іграшки й речі. Для процедури прощання дитині має бути відведено достатньо часу. Тому не варто підганяти дитину, а надати їй можливість завершити всі свої справи і висловити почуття до людей, яких залишає. Прийомні батьки разом з дитиною від'їжджають до нового помешкання.

Важливим елементом підготовки дітей до влаштування у їхню сім'ю прийомної дитини є створення альбому про свою сім'ю. У ньому діти відображають свої сподівання щодо прийомної дитини, розповідають про себе і свої інтереси тощо. Якщо прийомну дитину планується поселити в одній кімнаті з кимось із біологічних дітей, то корисно, щоб біологічна дитина сама упорядкувала місце для прийомної дитини, підготувала речі для неї. Це сприятиме встановленню контакту й відкритості стосунків між ними [3, c. 24].

Певний час прийомні діти можуть перевіряти своїх батьків, чи готові вони любити їх такими, якими вони є, а іноді й гіршими. Для цього придумують, неусвідомлено, різні експерименти.

Рівень пристосування дитини до нового соціального середовища — прийомної сім'ї або дитячого будинку сімейного типу визначається за показниками:

— емоційна реакція дитини на членів сім'ї;

— взаємостосунки з членами сім'ї, їхніми родичами, друзями тощо.

Можливо, вивчення адаптації прийомної дитини в прийомній сім'ї/ДБСТ не є актуальним на першому оцінюванні потреб дитини. Перший місяць проживання дитини у прийомній сім'ї, дитячому будинку сімейного типу виявляється для неї найтяжчим, оскільки складаються симпатії та антипатії дитини і всіх членів сім'ї. Спочатку на більшість членів сім'ї та друзів реакція дитини буде настороженою. Як правило, дитина вибирає одного із членів родини: маму чи батька, як безпечний об'єкт спілкування. До інших дитина відноситься сторожко, обережно. Тому на першому місяці перебування дитини в сім'ї плануються загальні заходи щодо адаптації дитини в родині. Повільніше, конкретних заходів не планується, тому що дитина не потребує додаткової уваги. Її слід залишити тільки з членами родини, виключити спілкування з рештою родичів та знайомих [5, c. 64].

Після оцінки потреб через 3 місяці, півроку перебування в сім'ї, можуть виникнути проблеми адаптації, і будуть внесені в план соціального супроводження відповідні позиції.

2.2 Планування та реалізація влаштування дитини в ДБСТ та прийомну сім'ю

Дитячий будинок сімейного типу, являє собою окрему сім`ю, яка створюється за бажанням подружжя або однієї особи, котра не перебуває у шлюбі. Така сім'я бере на виховання і спільне проживання не менше п’яти дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Метою створення дитячого будинку сімейного типу є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Особи, які беруть на себе зобов’язання щодо дітей, набувають статусу батьків — вихователів. Діти, які влаштовуються до дитячого будинку сімейного типу, є вихованцями і не втрачають статусу дитини — сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування. Вихованці перебувають у закладі до досягнення повноліття, а в разі продовження навчання у професійно — технічному, вищому навчальному закладі І-ІV рівнів акредитації - до його закінчення, але не пізніше досягнення 23-річного віку. Сім'ї, яка бере на виховання дітей, матеріальну та соціальну підтримку.

Обов’язковою умовою створення дитячого будинку є проходження батьками — вихователями курсу підготовки для кандидатів на створення прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, проведення якого забезпечують обласні центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. За результатами навчання спеціалісти центру соціальних служб для молоді готують довідку про проходження кандидатами навчання і рекомендацію до служб у справах дітей про внесення до банку потенційних усиновителів, опікунів, піклувальників, прийомних сімей, батьків — вихователів [11, c. 253].

Законодавчо встановлені вікові обмеження щодо кандидатів на створення дитячого будинку сімейного типу, залежно від віку дітей, які влаштовуються в сім'ю. При влаштуванні різниця у віці батьків — вихователів і дітей має бути такою, щоб на час досягнення обома батьками — вихователями пенсійного віку всі вихованці досягли віку вибуття з дитячого будинку сімейного типу. Вікові обмеження визначаються відповідно до віку молодшого з батьків.

Рішення про створення дитячого будинку сімейного типу приймається районною, у м. Києві та Севастополі державною адміністрацією, виконавчим комітетом міської ради, виконавчим комітетом районної у місті ради на підставі заяви осіб або особи, які виявили бажання створити такий будинок. Висновок про можливість подружжя (або одинокої особи) взяти на виховання п’ять дітей, які позбавлені турботи батьків, складається спеціалістами служби у справах дітей, на підставі інспектування сім'ї, бесід з кандидатами, проходження ними курсу навчання.

Між батьками-вихователями та органом, який прийняв рішення укладається угода. Дія угоди може припинитись, коли в дитячому будинку сімейного типу виникають несприятливі умови для виховання та спільного проживання дітей (важка хвороба батьків — вихователів, відсутність взаєморозуміння з дітьми, конфліктні стосунки між дітьми, невиконання батьками-вихователями обов’язків щодо належного виховання, розвитку та утримання дітей, повернення дітей рідним батькам, опікуну, піклувальнику), досягнення дитиною повноліття, за згодою сторін та з інших причин.

У разі припинення угоди подальше влаштування дітей вирішується органами опіки та піклування. Контроль за умовами проживання вихованців здійснюють органи опіки та піклування і служби у справах дітей. Раз на рік служби у справах дітей готують звіт про стан виховання, утримання і розвитку дітей в дитячому будинку сімейного типу. Фінансування дитячих будинків сімейного типу, здійснюється за рахунок державних видатків [10, c. 367].

Дитячий будинок сімейного типу здатен забезпечити комплексність виховного впливу на формування особистості дитини — сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування. Тут вона набуває навичок і вмінь міжособистісних стосунків, засвоює позитивні зразки поведінки дорослих, розвиває прагнення до самовдосконалення.

Досвід функціонування дитячих будинків сімейного типу в Україні засвідчує, що їх соціальні функції, як соціального інституту не відрізняються від функціонування звичайної біологічної сім'ї. Водночас є ряд особливостей, характерних лише для дитячого будинку сімейного типу:

— батьки біологічно не пов’язані з прийомними дітьми;

— батьки — вихователі повинні виконувати обов’язки не тільки вихователів, а й господарів великої родини;

— перед сім'єю постають завдання щодо корекції та компенсації вад розвитку вихованців, відставання та занедбаності здоров’я, а також подолання наслідків психічних травм.

Іншою формою альтернативного виховання осиротілих дітей є влаштування їх до прийомної сім`ї.

Прийомною називається сім'я, яка взяла із державних дитячих закладів від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання (загальна кількість дітей в такій сім'ї, враховуючи рідних і прийомних не повинна перевищувати 5 осіб).

Сім'я отримує статус «прийомної» на підставі рішення місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який приймає рішення про її створення, укладається договір про влаштування дітей до прийомної сім'ї на виховання та спільне проживання, який визначає права та обов’язки обох сторін. Прийомні батьки влаштовують дитину на власну житлову площу, ніяких пільг щодо поліпшення житлових умов при оформленні прийомної сім'ї законодавством не передбачено [9, c. 295].

Сорочинська В.Є. у своїй роботі описує такі етапи соціально — педагогічної діяльності як:

— інформаційний етап;

— збір інформації про сім'ю, яка хоче прийняти дитину;

— знайомство з батьками та дитиною-сиротою;

— поглиблене діагностика сім'ї та складання прогностичного плану соціальним педагогом;

— навчальна функція (теоретичний курс підготовки прийомних батьків);

— етап передачі дитини до нової сім'ї та її адаптації у ній [14, c. 76].

Не потрібно думати, що створення прийомної сім'ї є легкою справою. Під час влаштування дитини у сім'ю можуть виникати певні нюанси, тобто ризики, що можуть ускладнити роботу соціального педагога. Саме тому, приступаючи до роботи, він повинен знати ці ризики та намагатися їх по — максимум уникати.

Соціальні педагоги центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді використовують різноманітні форми надання соціальних послуг батькам та дітям вихованцям: консультації, групи взаємодопомоги, тематичні тренінги, тематичні вечори, проведення організованого оздоровлення тощо.

Особливостями прийомної сім'ї та дитячого будинку сімейного типу, як форм влаштування є те, що діти, які виховуються у них, не позбавляються статусу дитини-сироти, або дитини, позбавленої батьківського піклування, за ними залишаються всі пільги, передбачені законодавством для таких категорій дітей; кандидати в прийомні батьки та батьки — вихователі обов’язково проходять курс підготовки, спрямований на осмислення проблем, пов’язаних із приходом у сім'ю нового вихованця; прийомні батьки та батьки-вихователі співпрацюють із соціальним працівником, який здійснює соціальний супровід даної сім'ї; утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в цих формах виховання фінансується державою з розрахунку витрат на утримання вихованців інтернатних закладів для дітей-сиріт, одному з прийомних батьків виплачується грошове забезпечення.

Яка ж різниця між дитячим будинком сімейного типу і прийомною сім'єю? В дитячий будинок сімейного типу влаштовується від 5 до 10 дітей. Батькам-вихователям надається додаткова житлова площа, а робота з виховання зараховується до трудового стажу. В прийомну сім'ю можна взяти дитину, вражену ВІЛ-інфекцією, тоді як до ДБСТ це неможливо. Влаштування дитини з таким діагнозом потребує від прийомних батьків проходження відповідної підготовки.

2.3 Проблеми та потреби батьків — вихователів дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей

Соціальний супровід прийомної сім'ї/ДБСТ передбачає надання соціальної допомоги не тільки дитині, але й забезпечення соціальної підтримки родині, проведення соціальної роботи з членами сім'ї. Проте надання соціальних послуг сім'ї в першу чергу спрямоване на створення сприятливих умов щодо розвитку, виховання, утримання дитини. Тобто завданням соціального супроводу не є створення «оазису щастя» в окремій сім'ї, а створення необхідних умов для розвитку прийомної дитини.

Вивчення потреб прийомної сім'ї/ДБСТ передбачає здійснення детального аналізу її функціонування, що передбачає визначення сильних та слабких сторін родини, ресурсів самої сім'ї та її найближчого оточення, найбільш ефективних для даної сім'ї форм і методів виховання, надання соціальних послуг [12, c. 63].

Щоб оцінити наскільки сім'я є здатною, спроможною на реагування в ситуації змін (зовнішніх чи внутрішньосімейних), доцільно проаналізувати її функції. Розуміння соціальної та внутрішньосімейної спрямованості функціонування сім'ї є базовим поняттям сильних та слабких сторін її функціонування за умови виховання прийомної дитини.

Якщо проаналізувати юридичні, матеріальні потреби та проблеми, з якими зустрічаються прийомні батьки та батьки — вихователі, то виявиться що значна їх кількість зумовлюється недосконалою правовою базою, та невідрегульованістю взаємодії прийомних сімей і ДБСТ з місцевими органами влади, а саме обласними та міськими держадміністраціями.

Майже всі прийомні сім'ї та ДБСТ відчували проблеми при взаємодії з державними органами влади, особливо на початку їх створення. Серед перелічених батьками причини можна виділити такі:

— адміністративні перешкоди, які заважали брати дітей з Будинку малятка, інтернату;

— відсутність дозволу (2−5 років) для оформлення прийомної сім'ї та ДБСТ (одиноким батькам не можна брати дітей на виховання у прийомну сім'ю);

— тривале вирішення питання з житлом, меблями, формуванням кошторису (у батьків було власне житло, меблі, але для створення дитячого будинку сімейного типу його було недостатньо);

— не готовність місцевої влади до створення прийомної сім'ї (відсутність відповідних юридичних документів на рівні району);

— труднощі пов’язані з невідрегульованістю фінансових форм звітності;

— відсутність будь — якої інформації на дітей, які плануються взяти в прийомну сім'ю.

Ці проблеми передусім, на мою думку, пов’язані зі стереотипним ставленням державних органів до нового типу виховання дітей. Неодноразово батьками наголошувалося, що більшість державних органів влади зацікавлені в підтримці інтернатної системи виховання і мають скептичне ставлення до прийомного батьківства. Розвиток інституту прийомного виховання потребує додаткового фінансування з обласного бюджету, а також потребує соціального супроводу з боку як місцевої влади, так і з боку соціальних служб. Хоча в той же час є поодинокі випадки, прихильного розуміючого ставлення державних органів влади до сімей, які виявили бажання бути прийомними батьками чи створили дитячий будинок сімейного типу. соціальний правовий дитина сирота Значна частина батьків — вихователів дитячих будинків сімейного типу та прийомних батьків (особливо тих, хто має стаж цієї діяльності більше 7 років) на момент розміщення у них першої дитини не отримали належної психологічної, педагогічної, юридичної підготовки щодо виховання даної категорії дітей.

Наявність цих знань на початку створення прийомної сім'ї та дитячого будинку сімейного типу та належного соціального супроводу значною мірою підвищили б ефективність батьківської допомоги у подоланні дитиною негативного життєвого досвіду та наслідків депривації, а також дозволили б батькам почуватися юридично захищеними при виникненні суперечок. Серед проблем, з якими стикаються прийомні батьки та батьки вихователі можна виділити такі: агресивна поведінка дітей; наявність шкідливих звичок (паління, вживання нецензурних висловів тощо); брехня, лінощі, неохайність; відсутність елементарних норм поведінки та навичок самообслуговування; крадіжки; відсутність навичок життя у сім'ї; наявність цілого «букету» хвороб; значні відставання у навчанні; психічна і психологічна депривація, ін.

Дані дитячі проблеми не є унікальним навіть для дітей, які є рідними і виховуються в сім'ї, однак брак відповідних знань створює додаткові випробування для прийомної дитини, прийомних батьків та ускладнює встановлення довірливих і сприятливих відносин.

Серед важливих якостей необхідних для прийомного батьківства (та й не лише для прийомного) дослідник О.А. Ліщинська виділила дихотомію, на одному з полюсів якої розміщується інфантильність, а на іншому соціальна зрілість прийомних батьків та батьків — вихователів будинків сімейного типу [6, 52].

ВИСНОВКИ

Роль сім'ї для дитини надзвичайно важлива. Батьки дають дітям життя, відповідають за догляд і виховання, беруть на себе фінансову відповідальність, мають юридичні повноваження, у тому числі на право прийняття важливих рішень від імені дітей. Батьки допомагають відчути взаємне тепло й любов, передають дітям досвід поколінь, життєві цінності та духовність, виховують дітей, задовольняють щоденні потреби, надають зразки для наслідування, поступово прищеплюють соціальні й побутові навички, необхідні у самостійному житті. Діти повинні зростати в сім'ях рідних батьків, але коли це неможливо, альтернативою біологічній родині може слугувати інша сім'я.

Потреба змін існуючої опіки та піклування над дітьми в Україні є визнаною широким колом фахівців та державою. Свідченням того є створення та розвиток прийомної сім'ї та ДБСТ, подальше вдосконалення діяльності мережі центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Соціальна підтримка дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківської опіки в сучасних умовах набуває особливої значущості. Її реалізація залежить не тільки від сім'ї, а й від діяльності суспільних інститутів, які сприяють соціалізації, беруть участь у вихованні та навчанні дітей. Важливою умовою успіху на шляху реформування системи опіки та піклування, охорони дитинства є державна соціальна підтримка стосовно сім'ї та дітей.

Держава як головний соціальний інститут повинна захищати права та інтереси дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Основними нормативними актами, які забезпечують питання соціального захисту цієї категорії дітей є перш за все «Конституція України «, Сімейний кодекс України, Закони України «Про охорону дитинства» ,"Про освіту», «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та інші .

Найбільш ефективними та гуманними сімейними формами опіки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: усиновлення, опіка (піклування), прийомні сім'ї та ДБСТ.

Усиновлення здійснюється стосовно дитини — особи до досягнення нею повноліття з метою реалізації її найвищих інтересів і спрямоване на забезпечення стабільних та гармонійних умов життя.

Встановлення опіки та піклування — це влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім'ї громадян України, які перебувають переважно в сімейних, родинних відносинах із цими дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського піклування, з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку і захисту їх прав та інтересів.

Прийомна сім'я — це сім'я, яка добровільно взяла з будинків для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки від 1 до 4 років. Кандидати на створення прийомної сім'ї в обов’язковому порядку мають пройти курс підготовки, спрямований на формування усвідомленого ставлення батьків до соціальної ролі вихователів таких дітей.

Сімейні форми влаштування забезпечують соціальний захист, захист майнових та житлових прав дитини, догляд, виховання, корекцію та компенсацію розвитку, вирішення медичних проблем, подолання психологічних травм, задоволення щоденних потреб дитини — сироти та дитини, позбавленої батьківської опіки, формування її особистості в умовах сімейного піклування.

Під час перебування дитини у прийомній сім'ї держава не тільки фінансує, а й контролює утримання і виховання дитини, надає допомогу у її розвитку, соціалізації, організовує соціальний супровід сім'ї та дитини.

Дитячий будинок сімейного типу та прийомна сім'я є соціальними інститутами становлення особистості дитини, позбавленої батьківської опіки, які виконують соціальні функції, аналогічні до функцій, що їх забезпечує біологічна: виховна, рекреативна, комунікативна, регулятивна, економічна.

Соціально — педагогічні умови виховання дітей у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях потребують відповідної підготовки потенційних батьків — вихователів.

Тенденція передачі дітей в інтернатні заклади, на думку багатьох вітчизняних та зарубіжних експертів, є показником кризи моралі та відповідальності суспільства перед своїм майбутнім. Міжнародний досвід влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування, засвідчує поступову відмову держав, що мають гуманістичне спрямування соціальної політики, від інтернат них форм, орієнтацію на створення та підтримку сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавленої батьківської опіки.

Аналіз соціально-економічних умов, що склалися в нашій країні, дозволив визначити основні чинники поширення сирітства в Україні. Найбільш важливими з них є економічні чинники такі як: матеріальні труднощі сімей з дітьми, поширення безробіття, погіршення функціонування державних установ, покликаних займатися вихованням, навчанням дітей та соціальні чинники — зростання кількості кризових сімей, алкоголізація, наркоманізація населення, послаблення моральної відповідальності батьків за виховання дітей.

Наявна в Україні система державних соціально — виховних інститутів зорієнтована на колективні форми виховання дітей, і в сучасних умовах не може забезпечити випускникам необхідних навичок самостійного життя, професійної орієнтації, здатності адаптуватися в новому, відкритому соціальному середовищі. У дитини, яка виховується поза сім'єю спостерігається порушення у розвитку: відхилення фізичного та психічного здоров’я, деформація особистості дитини, розвиток асоціальних установок, кримінальні прояви.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Артюшкіна Л.М. Сирітство в Україні як соціально-педагогічна проблема (соціально-правовий аспект) / Л.М. Артюшкіна. — С.: СумДПУ, 2002. — 268 с.

2. Бабак Т. М. Методичні рекомендації щодо сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (у запитаннях та відповідях) / Т. М. Бабак. — К.: Держсоцслужба, 2005. — 116 с.

3. Бевз Г. М. Дитина в прийомній сім'ї / Г. М. Бевз. — К.: Главник, 2001. —101 с.

4. Бевз Г. М. Прийомні сім'ї (оцінка створення, функціонування та розвитку). / Г. П. Бевз. — К.: Главник, 2006. — 112 с.

5. Брускова Е. С. Семья без родителей / Е. С. Брускова. — М.: Центр развития социально-педагогических инициатив — Интернациональ, 2006. — 111 с.

6. Варивдин В. А. Управление системой социальной защиты детства: учеб. пособ. / В. А. Варивдин, И. П. Клемантович. — М.: Педагогическое общество России, 2004. — 192 с.

7. Волинець Л. С. Соціальне сирітство в Україні: експертна оцінка та аналіз існуючої в Україні системи утримання та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування. / Л. С. Волинець, Н. М. Комарова. — К.:1998. — 58 с.

8. Збірник нормативно-правових актів у сфері захисту прав дітей — К.: Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), 2002. — 318 с.

9. Звєрєва І.Д. Енциклопедія для фахівців соціальної сфери / За заг. ред. проф. І.Д. Звєрєвої. — К.: Універсум, 2012. — 536 с.

10. Звєрєва І.Д. Інтегровані соціальні служби: теорія, практика, інновації: навчально-методичний комплекс / За заг. Ред.: І.Д. Звєрєвої, Ж. Д. Петрочко — К.: Фенікс, 2007 — 528 с.

11. Звєрєва І.Д. Соціальна педагогіка: Теорія і технології: підручник / За редакцією І.Д. Звєрєвої. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 352 с.

12. Капська А. Й. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи: модульний курс дистанційного навчання: [навч. посіб.] / Капська А. Й., Безпалько О. В., Вайнола Р. Х.; заг. ред. А.Й. Капської. — К.: ДЦССМ, 2002. — 164 с.

13. Карпенко О. М. Сімейні форми утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: проблеми правового регулювання / О. М. Карпенко. — Право України: 2001. — 49 с.

14. Мудрик А. В. Социальная педагогика: учеб. для студ. пед. вузов / Мудрик А. В.; под ред. В. А. Сластенина. — 3-е изд., испр. и доп. — М.: Академия, 2000. — 200 с.

15. Мухина В. С. Особенности развития личности ребенка, лишенного родительського попечительства. Дети с отклоняюшимся поведением. / В. С. Мухина. — М.: 1989. — 325 с.