Функції спілкування та комунікації

Функції спілкування. Спілкування в сучасному інформаційно насиченому суспільстві виконує такі функції:

• 1) контактну (встановлення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати повідомлення та підтримувати взаємний зв’язок до завершення акту спілкування);
• 2) інформаційну (обмін інформацією, описами, запитаннями та відповідями);
• 3) спонукальну (заохочення партнера, аудиторії або ж самого себе до виконання певних фізичних, фізіологічних, інтелектуальних, духовних та інших дій);
• 4) координаційну (взаємне орієнтування й узгодження дій учасників спілкування щодо їх спільної діяльності);
• 5) пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень, а також взаємне розуміння намірів, установок, переживань, станів один одного);
• 6) емотивну («обмін» емоціями, збудження у партнера, аудиторії певних переживань, психічних станів тощо);
• 7) налагодження стосунків (усвідомлення і фіксування свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних стосунків);
• 8) впливову (спрямування на зміну стану, поведінки, ціннісно-мотиваційної сфери партнера: намірів, поглядів, думок, рішень, уявлень, потреб, рівня активності, смаків, норм поведінки, оцінних критеріїв тощо).

У процесі спілкування ці функції тісно взаємодіють; може також переважати якась одна або декілька.

Функції комунікації визначають її роль у суспільстві:

1. Комунікація як міжособистісний (соціальний) процес і вид соціальної діяльності є одним із найважливіших чинників формування суспільства. У ньому вона виконує «цементуючу» роль.

Комунікація — найважливіший «механізм» формування індивіда як соціалізованої особистості, пов’язаної з конкретним етносом, його культурою, історією, психологією тощо, тобто специфікою світосприйняття, світобачення.

Комунікація загалом сформувала людину як вид homo sapiens (мисляча людина), виділила його зі світу тварин, «прив'язавши» засобами референції (лат. — повідомляю), тобто виділення, позначення всього того, що її оточує, саме до «цього світу», зорієнтувала в ньому, сприяла розвитку розуму як одного з найважливіших центрів сприйняття та осмислення світу.

Комунікація є засобом корекції соціального вияву індивіда або групи.

Комунікація забезпечує існування соціальної пам’яті, зберігання й передавання інформації між генераціями і в межах однієї генерації.

Комунікація сприяє синхронізації життя суспільства у часі та просторі.

Підсумок. Отже, охоплюючи перцептивну, інтерактивну і комунікативну складові, комунікація постає найважливішим чинником соціальної організації суспільства, неуникною складовою щоденного життя кожної людини.